На сучасному етапі державотворення України одним із гострих питань є становлення громадянського суспільства розвиток якого зумовлює дослідження тих тем які раніше замовчувалися, або подавалися у досить завуальованому вигляді, чи навіть не визнавалися існуючою владою. Серед широкого кола малодосліджених проблем з історії Запорізького області є чимало таких, що стосуються повоєнної відбудови сільського господарства нашого краю. Раніше цей період зображувався як безперервний трудовий ентузіазм селянства, а голод який лютував у 1946 - 1947 рр тривалий час замовчувався.

Актуальність теми даної роботи зумовлена тим, що про особливості післявоєнного голоду як в Україні, так і в нашому районі зокрема, відомо ще недостатньо, але його наслідки досі болісно озиваються в пам'яті живих свідків. Характеристика особливостей голоду 1946-1947 рр., в Запорізькому краї за матеріалами засобів масової інформації того часу, та свідченням жителів Кам'янко - Дніпровського району виступають метою даної роботи.

Дослідницькими завданнями є:.

Понад 40 років радянська влада робила таємницею народну трагедію в Україні - голод 1946-1947 рр., що призвело до того, що надактуальна тема була малодослідженою в науковому плані. Замість слова "голод" в науковій літературі тоталітарного СРСР йшла мова лише про "недорід", "неврожай", "продовольчі утруднення", хлібозаготівлі, "натхненну під керівництвом ВКП (б) та КП (б) У працю колгоспників заради "світлого майбутнього”". Відкрито говорилося й писалося про безкорисливу допомогу радянського народу братнім народам країн новостворюваного "соціалістичного табору" та навіть деяким капіталістичним. Перша згадка про повоєнний голод в Україні з'явилася лише у 1988 р. Того ж року про голоднечу в Україні 1946-1947 рр. розповіли публіцисти А. Аджубей у спогадах про М. Хрущова "Те десять лет" та А. Стреляний в публікації "Последний романтик". 1989 р. зі статтею "Жорстокий хліб".

Після закінчення війни у Радянському Союзі військові витрати лише збільшуються, а громадянам насаджувалася впевненість про військову агресію із Заходу, необхідність мілітаризації, яку радянський уряд вирішив здійснити за рахунок селянства. Восени 1945 - весною 1946 рр в Запорізькій області як і в Україні в цілому,. форсували розширення посівних площ без відповідного зростання матеріально технічних ресурсів, тяглової сили та посівного матеріалу. А разом з тим і збільшилися плани хлібоздачі. Розпочалося вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, вибивання непосильних податків, покладених на присадибні господарства селян, та страшна посуха - всі ці фактори зробили свою справу - Кам'янко - Дніпровський район у 1946 році входить у смугу голоду, смертей та страшних хвороб. Але державі того мало, у Запорізькій області з серпня 1946 р знову підвищується планка хлібоздачі.

Щоб виконати намічене Москвою хлібопостачання з України у 340 млн. пудів керівник УРСР Микита Хрущов вдавався до найрізноманітніших заходів впливу. Скажімо, тільки постанов ЦК КП (б) У було ухвалено 49, заслуховувалися звіти 24 областей, з роботи увільнено 743 чоловіки, під суд віддано 1.645 посадових осіб. Але й такі адміністративні дії Хрущова не задовольнили Москву, його вважали надто м'яким, бо, мовляв, дуже вже часто сигналізує про загрозу нового голоду в Україні. А тому Сталін у 1947 році прислав керувати в Україну більш твердого й уже перевіреного свого слугу - Лазаря Кагановича. І він узявся з притаманною йому енергією виконувати вказівку "вождя всіх часів і народів" стосовно викачування хліба з України. Але Каганович не тільки виконував спущений з Москви план - він узяв зобов'язання додатково відірвати в голодний 1947 рік від українського селянина ще 22.300 тисяч пудів.

Розповідає свідок тих подій Феофанова Марія Львівна 1940 року народження, що мешкає у Кам'янці - Дніпровській: "Солдати з наглістю та зухвалістю заходили в кожен дім, та нишпорили по всіх закутках спеціальними піками проколювали землю, сподіваючись знайти закопане зерно і якщо знаходили навіть жменьку зерна чи муки - відбирали і це, останнє, що було у людей! Авжеж план хлібоздачі потрібно виконувати! Одного разу до нас знову прийшли з розшуком, мама заховала під дерев'яною долівкою невеличкий мішечок зерна, що на роботі, у полі назбирала по колоску, я про це знала, тому стала на тому місці, щоб не знайшли, саме це, одному із солдатів і здалося підозрілим тому він почав кричати, я розплакалася, а він жорстоко відкинув мене у сторону і почав розбирати долівку, (моя мама в цей час була на вулиці з іншими членами їх "пошукового загону", які побачили на городі капусту і вирішили накласти на неї штраф). Під полом той солдат знайшов окраєць сухого хліба і з'їв його, щоб інші не бачили. Він підвів очі і побачив мене, заплакану, з розбитою губою та голодними очима, можливо щось сколихнулося в його душі, тому що він підвівся, забив назад ті дошки і пішов зробивши вигляд, наче там нічого не було. Від радості, я кинулася йому у ноги і кричала "спасибі дядечку"! Завдяки тому мішечку ми пережили страшну зиму 1947 року"!

Замість реальної допомоги населенню у голодні роки 1946 - 1947 рр посилюється кримінальне переслідування "розкрадачів" соціалістичної власності, які згідно з статтею 131 Конституції СРСР 1936 р кваліфікувалися як "вороги народу", та за статтею 18 Статуту сільськогосподарської артілі як "зрадники загальної справи колгоспу" котрих треба карати з усією суворістю [2].

На сторінках районної газети "Ударник" за серпень 1946р знаходимо таке повідомлення, що селянка колгоспу "Іскра" Зикова Олена повинна була здати державі 40 кг м'яса та 200 штук яєць, "маючи повністю таку можливість, Зикова не здала нічого"! Народний суд виніс наступний вирок: заплатити штраф у розмірі 3400 карбованців і зобов'язав жінку виконати поставку яєць і м'яса у 10 денний термін [4]. Ще одним показовим судовим вироком, була постанова Кам'янко - Дніпровського Народного суду СРСР, від 04 червня 1947р трудящим колгоспу "Правда" Нємчинову М. І та Гончарову Д. Ф, яких звинуватили у крадіжці 3 кг пшениці і 10 кг яблук, обидва "злочинці" отримали за такий "страшний" злочин 10 років ув'язнення у виправних таборах з конфіскації. Про те, що в нашому районі вирує голод немає жодної згадки в засобах масової інформації боячись репресій тоталітарної держави вони мовчали, проглядаючи сторінки тогочасних газет можна вловити хіба що слабкий натяк на істині події, наприклад: "Бригада №4 колгоспу "Друга п'ятирічка" має намір висаджувати картоплю паростками і навіть зобов'язалася зібрати 175 центнерів врожаю". Для розуміння нереальності цього зобов'язання потрібно пояснити, що при сучасних агротехнічних досягненнях гарним врожаєм вважається 165 центнерів, за умови наявності повноцінного посівного матеріалу, думається, що єдиною істинною зазначеного зобов'язання, було те, що у "засіки" Батьківщини був вилучений навіть посівний матеріал.

Шпальти газет за 1946-1947 рр рясніють заголовками в яких селяни нашого району ставлять перед собою фантастичні завдання та з легкістю їх долають, звершують трудові подвиги: "Відмінний врожай кукурудзи отримали в колгоспі "Гігант" влітку 1946 року, "Радгосп "Кам'янка" навесні 1947р план посіву ярових культур виконав на 125 %". Але на справді картина була вже й не такою передовою (рис.1.1).

Рис.1.1 Зведення Райуповмінзагу, про виконання хлібопостачання колгоспами Кам'янсько-Дніпровського району на 19 липня 1946р у відсотках виконаного плану.

Із крайнім обуренням, керівництво району зазначає, що Кам'янсько - Дніпровські колгоспи "пасуть задніх". Як на наш погляд, навіть такі цифри для голодуючої країни вже величезний подвиг [6].

Весною 1947 року Москва все ж пішла на надання невеликої допомоги голодуючим України. Але сам її характер свідчив про те, що допомагали не людині, а так званій робочій силі, щоб голодні селяни могли провести весняні польові роботи, а цю акцію назвати допомогою можна лише умовно, зерно виділялося з резервів які знаходилися у сховищах в колгоспах, тобто яке селяни самі ж виростили і яке у них було відібране!

Попри кращий врожай ніж у 1946 році, з настанням жнив 1947 року продовольчі труднощі населення були досить відчутними, оскільки основна увага влади була зосереджена на обов'язковому виконанні плану хлібозаготівлі (рис.1.2).

Рис. 1.2 Зведення Райуповмінзагу, про виконання хлібопостачання колгоспами Кам'янсько-Дніпровського району на 14 серпня 1947 року:

З цієї таблиці видно, що план хлібозаготівлі поступово виконувався, хоч і не у тому обсязі який планувався Москвою [7].

Отже, голод 1946-1947 рр., на відміну від голодоморних 30-х років мав у своєму підгрунті також ряд обєктивних причин, а саме наслідки Другої світової війни та несприятливі кліматичні умови.

Друга світова війна позбавила життя десятки мільйонів радянських громадян. Основну частину жертв становили жителі сільської місцевості, що призвело до значного зменшення кількості працюючих у сільському господарстві. Одночасно скоротилась і матеріально-технічна база колгоспів. Нестача техніки не могла компенсуватися і живим тяглом, а тому переважно вручну скопувалися і засівалися значні земельні площі, що знижувало якість польових робіт. Слід мати на увазі й те, що посівні площі під час війни теж значно скоротилися, що поряд із низьким рівнем агротехніки вело до зниження кількісних і якісних показників сільськогосподарського виробництва.

Війна важко позначилася і на кадровому забезпеченні колгоспів, що теж мало негативні наслідки, адже малокваліфіковані керівники погано орієнтувалися у господарстві і не могли задовольнити основних вимог по його відновленню.

Становище ослабленого війною сільського господарства ускладнювали і несприятливі кліматичні умови, у 1946 р розпочалася посуха. На площах, які не вважалися повністю загиблими, було зібрано врожай, що ледве перевищував витрати насіння на посів.

Невисокі врожаї призвели до нестачі продовольства. Країні загрожував голод. Проте, це не збентежило вище керівництво, яке в цей час проводило грабіжницькі хлібозаготівлі на селі. Водночас, було збільшено плани заготівель у тому числі і для Запорізької області.

Великої шкоди завдавав і спосіб керівництва колгоспами через уповноважених. Перед ними стояло завдання будь-якими шляхами і методами домогтися виконання планів заготівель. Задля цього широко застосовувалися карально-репресивні заходи.

Розділ 2. Соціальне забезпечення жителів Кам'янсько-Дніпровського району в 1946 - 1947

Пригадує Єфименко Марія Дмитрівна 1923р. н, жителька села Велика Знам'янка. "Моя мама у ті страшні роки голоду працювала у сільському фельдшерсько-акушерському пункті села Велика Знам'янка, тому була знайома з державною політикою, а щоб зберегти не лише робоче місце, а й власне життя мусила вказувати неправдиві причини масової гибелі людей, тому у посвідченнях про смерть писалися такі діагнози як "дизентерія", " токсична диспепсія", "септична ангіна" (яка була вперше винайдена під час голоду 1932-1933рр). Ангіною хворобу називали тому, що люди жалілися на хворобу горла, але точний діагноз насправді називася "аліментарно-токсична алейкія", "лейкопенія", білокров'я. Така хвороба спостерігалася серед тих людей які навесні змучені голодом збирали у полях гниле зерно яке залишилося з осені, і його не можна було їсти, то що воно було отруйним, токсичним".

Не маючи змоги купити продукти харчування, голодний люд вдається до жебрацтва, що стало масовим явищем в голодні роки. У ті страшні роки на вулицях навколишніх сіл району можна було побачити багато чужих людей, зазвичай це були жінки, які мандрували з торбинами за спиною в пошуках продуктів харчування, в основному вони рухалися в сторону Верхнього Рогачика, Сірогоз, Великої Лепетихи де міняли останні речі на харчі, іноді вони не поверталися додому, тому що досить часто голодні розбійники нападали на них і відбирали останнє, вбивали за шматок хліба!

Замість продовольчої допомоги держава посилювала репресії. За неповними даними тільки в листопаді 1946 р. по СРСР було притягнуто до кримінальної відповідальності за крадіжку зерна 5407 колгоспників. А голод тільки розгорався.90% кримінальних справ, що розглядалися судами в 1947 р. по всій країні, становили саме справи рядових колгоспників, що займались збиранням колосків. Всього по СРСР за крадіжку суспільного і особистого майна, в тому числі й хліба, в 1947 р. було засуджено більше 1,3 млн. осіб. Поряд з дорослими, в 1946-1947 рр. було засуджено за крадіжки та відбували строк понад 20 тис. підлітків до 16 років.

В умовах голоду спостерігається ріст дитячої безпритульності. Сотні тисяч дітей внаслідок голодних років стали сиротами. Важким було становище дітей-сиріт, що були свого часу взяті на патронат та опіку в сільські родини. Не маючи змоги прогодувати своїх утриманців, опікуни часто намагались віддати дітей назад до притулків. Окрім того, дитячі установи теж погано постачалися продовольством. Дрібні крадіжки персоналу дитбудинків були повсюдними і, як правило, покривалися місцевим керівництвом, якому теж щось перепадало. За таких умов діти не доїдали, опухали, гинули від голоду. Тому, щоб якось уникнути такої долі, діти часто втікали з переповнених дитячих установ, тим самим поповнюючи ряди безпритульних [11].

Голод штовхав людей на скоєння страшних злочинів - людоїдства та трупоїдства, в Запорізькій області були зафіксовані непоодинокі випадки такого страшного явища. Внаслідок голоду зростає кримінальна злочинність - вбивства та крадіжки з метою заволодіння продуктами харчування. Не бачачи виходу із ситуації, голодні люди вдавалися також і до суїциду.

Велика кількість голодуючих потерпала від дистрофії. Кількість хворих з кожним місяцем зростала. Поширення отримали епідемічні захворювання, серед яких особливо великого розмаху набули паразитарні тифи.

Із збільшенням масштабів голоду зростала і смертність людей від нього. Чітко простежується ріст смертності в 1946 р. порівнянно з 1945 р. Разюче зросла смертність і в наступному - 1947 р. На зменшення чисельності населення в 1947 р. вплинула і висока смертність серед дітей віком до 1 року. Кам'янсько - Дніпровський район відмічався регіоном з найвищою по Запорізькій області дитячою смертністю, близько 57 смертей на 1 тис. дітей віком до одного року [2].

Загалом, аналіз документів дає підстави стверджувати, що дана трагедія забрала в УРСР понад 1 млн. життів, третину яких становлять діти і підлітки. Проте наведені цифри є не остаточними. Далеко не всіх померлих від голоду, особливо зимою 1946-1947 рр. вдалося зафіксувати. До того ж, харчове виснаження різко загострювало протікання туберкульозу, запалення легень, дизентерії та ще цілого ряду хвороб, які і ставали безпосередньою причиною смертних випадків. Іноді смертні випадки навмисно приховували з метою зберегти продовольчий пайок і, таким чином, самим не померти з голоду. До того ж, слід враховувати і тих, кого смерть наздогнала за межами рідних республік. Пам'ять про них не зберегли ніякі офіційні документи.

Значні збитки нанесені були також і сільському господасртву країни, особливо тваринницькій галузі. Чимало тварин загинуло від нестачі кормів. Велика кількість худоби була свідомо винищена як з метою споживання м'яса в їжу, так і для здачі в рахунок виконання планових поставок. Відновлення тваринницької галузі затягнулось на десятки років, а це означало, що колгоспне виробництво не могло протягом багатьох років достатньо забезпечуватися живим тяглом, органічними добривами, що в свою чергу мало вплив на загальну продуктивність сільського господарства.

Голод був основним аргументом, що змушував сільське населення голодних районів вступати до колгоспів, оскільки колгоспникам першим надавалась продовольча допомога. Одночасно наслідком голоду став зворотній процес - вихід селян з колгоспів та посилена міграція сільського населення в міста, індустріальні центри, на промислові підприємства.

Голод призвів до зниження трудової дисципліни в колгоспах, оскільки люди не хотіли працювати задурно. У свою чергу, не вдаючись до зясування істиних причин такого становища, уряд вдається до радикальних заходів, здійснюючи виселення у віддалені райони осіб, що "злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві”. Такі дії, на думку вищого радянського керівництва, змусили б селян ефективніше працювати в колгоспах. Проте не було враховано того, що виселення "порушників” також завдавало збитків трудовим ресурсам села, що негативно відбивалося й на його продуктивності.

Отже, голод 1946 - 1947 рр у Кам'янсько-Дніпровському районі став закономірним не в результатом посухи, після якої Україна повинна була забезпечити себе необхідним мінімумом продуктів, а у наслідок партійно-державної стратегії в сфері аграрного виробництва, прагненням тоталітарного уряду поставити в довоєнний жорсткий режим покоління переможців та тих українців, які свідомо виступили в опозицію сталінському режиму.

Висновки\

5. 5. Красников А. Председатель и бухгалтер сообща утаивают хлеб. // Ударник. 1947, 16 декабря. С4.

6. 6. Маковійчук І.М., Пилявець Ю.Г. Голод на Україні у 1946-1947 роках //

7. Український історичний журнал. - 1990. - № 8.

8. 7. Проняков И. Не воруй. // Ударник. - 1946, 11мая. С3.

9. 8. Рудченко М. Сводка Райуполминзага о выполнении хлебопоставок колхозами района на 19 августа 1946 г. // Ударник. - 1946,20 августа. С.3.

10. 9. Трунов А. За 175 центнеров картофеля. // Ударник. - 1946, 22 марта С.4.

11. 10. Швидкий В.П. Голод 1946-1947 рр. як чинник сплеску девіантних явищ в Україні: [згадується Запорізька обл.] / В.П. Швидкий // Український історичний журнал. - 2010. - № 1. - С.142-164.

12. 11. Яковлев С. Несдатчик. // Ударник. - 1946, 25 июня. С.4.

Размещено на Allbest.ru