Голодомор на Вінничині 1946-1947 років
Основні причини голодомору на Поділлі в 1946–47 р. Особливості тоталітарно-мілітариської політики Сталіна. Встановлення причин людомору і приблизної кількості жертв. Доведення людей до голоду й смерті в умовах тоталітаризму. Наслідки голодомору України.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.10.2011 |
| Размер файла | 334,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Курсова робота
"Голодомор на Вінничині 1946-1947 років"
Вступ
Вірно сказано: не зате любимо Вітчизну, що вона найкраща в світі, а зате, що Мати. Справді, навіть якщо земля бідна, не родюча, не привітна до тих, хто живе на ній і її обробляє, все одно справжня людина кохатиме плекатиме й боронитиме її до скону. Земля ж України - казково багата, щедра й лагідна до своїх дітей. Тисячоліттями, ще від часів Трипільської культури ( а може, раніше, ще за аріїв) жили на цих найродючиших чорноземах мирні працьовиті хлібороби, трудилися не втомно - і рідна земля віддячувала їм стократ. Уже за наших часів науковці обрахували, що Україна може прогдувати понад 250 мільйонів людей! І у цьому земному раї злочинний терористичний режим спланував і здійснив найстрашніше у всій новітній історії людюсва голодомор-геноцид, який забрав щонайменше 10 мільйонів ( деякі дослідники доводять, що 15 мільйонів ) людських життів.
В історії нашого народу є досить багато трагічних сторінок. Одним із чорних листів являється і людомор 1946 - 1947 років.
Отож закінчилась Велика Вітчизняна війна. Перед країною постало надзвичайно складне завдання - якнайшвидше відновити зруйноване війною народне господарство. Перехід від війни до миру вимагав перехід від командно-адміністративних методів господарювання до економічних.
Однак Сталін та його оточення не могли тай не хотіли перейти до економічних методів господарювання, оскільки останні суперечили командно-адміністративні системі управління, що склалася в СРСР. Саме тому розробки нової аграрної політики, якої потребувало все село, так і не було здійснено. Більше того, механізми командування, способи викачування ресурсів із села, зневажливе ставлення до умов життя сільських трудівників не тільки не слабшали, а ставали дедалі витонченішими.
Ця робота є актуальною, адже осмислення минулого впливає на зміст сьогодення. Саме через висвітлену у цій роботі інформації можна схарактеризувати життя простого народу у після повоєнний період, та методи сталінського правління, щодо нього на теренах нашого краю - Поділля.
Дана тема була обрана із тих поглядів, що вона на даний час являється мало опрацьованою, та ще живі свідки тогодішнього лихоліття, що є не мало важливим для розкриття цієї проблеми. А розпочавши із цієї теми можна вже далі скорегувати наукову діяльність на більш ширше вивчення голодомору.
Аналізуючи стан наукового опрацювання даної проблеми, слід зазначити, що істотний внесок у наукову розробку питань зробили: Ф.А. Винокуров, Р. Ю. Подкур, І.Г. Білас І.О. Воронов, Ю.Г Пилявець, І.М. Маковійчук, О.М. Веселова, П.П. Панченко.
Слід також зазначити, що на Поділлі першопрохідником у цій справі, безумовно, є професор Вінницького педінститутут (нині державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського) І.Г. Шульга. З його ініціативи в січні 1989 р. в обласній газеті «Вінницька правда» (нині газета «Віничина») з'явились публікації «Мовою документів: голод 33 на Вінничині» Особливо інформативний і багатий на реальний фактаж збірник документів і матеріалів «Голод 1932 - 33, 1946-47. Вінницька область : документи і матеріали». Значну його частину складають маловідомі офіційні документи з фондів Вінницького обкому партії та виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих. Це постанови ради міністрів СРСР та УРСР, ЦК ВКП(б) та ЦК КПУ(б)У, унікальні інформаційно - аналітичні листи, спец повідомлення Вінницького облвідділу ДПУ та Управління внутрішніх справ Вінницької області, доповідні записки райкомів партій та райвиконкомів, їх листування з обкомом партії та облвиконкомом, документи обласної прокуратури про факти злочиності на грунті голоду, обласного відділу охорони здоров'я про захворювання та смертність від голоду, акти про смерть, які вели сільські Ради, листи, затримані військовою цензурою, унікальна документальна колекція спогадів та свідчень очевидців голодомору на Поділлі.
На увагу також заслуговують праці таких дослідників : Велесова О.М. «Голодомор 1947 р. в Україні». - Варшава. - 1997. У даному науковому доробку розглядається всезагально питання по голодомору на території України, та подаються факти із тогодішього лихоліття. У праці Синицького В. «Страдницькі роки і долі» - Монастирище - 2008 р. вміщені документи Державного архіву Вінницької області, матеріали районного краєзнавчого музею про голодомор 1946 - 47 років у селах Оратівщини, свідчення тих, хто дивом вижив у те страшне лихоліття, матеріали про вшанування громад кістю району пам'яті не винно убієнного люду.
Відомості про стан селищ Поділля під час голоду знаходимо також у архівних фондах, де згадується про так прозваних перукарів - людей, які із наближенням жнив виходили у поле та зрізали колоски за що були притягнуті до відповідальності.
Мета роботи полягає у дослідженні «Голодомору на Поділлі у 1946 - 47 рр.», встановлення причин людомору, кількість жертв, вплив на розвиток краю та його наслідки, як для території Поділля так і для України цілому.
Її завдання постає у вирішенні певних теоретичних питань та виявленні нових фактів, які б змогли б пролити світло на тогочасне становище Поділля. Розгляд та висвітлення цих аспектів дають нам можливість схарактеризувати, та осмислити помилки наших попередників, та не допустити у майбутньому ще одного страхітливого голоду.
Методи за допомогою, яких здійснювалося проведення даного дослідження є наступними: 1.Порівняльний - застосовувався при співставленні розвитку господарства у 1946 і 1947 рр. 2.Актуалізації - використаний при встановленні актуальності мети роботи. 3.Істризму - використовувався при опрацюванні всього матеріалу по даній темі.
1. Третій радянський голод в Україні
Отож тоталітарна "партія-держава" СРСР скоїла після страхітливої руйнівної війни, третій радянський голод в Україні, що двічі вогнем і кров'ю пройшла українською землею. Творення голоду відбувалося шляхом пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у посушливі неврожайні повоєнні роки.
Верхня влада суспільства на чолі з диктатором Й. Сталіним, як і раніше, використовувала село як "донора" для відбудови промисловості, відновлення військово-промислового комплексу. Демонструючи міфічні "переваги" соціалізму і прагнучи раніше держав Західної Європи, теж охоплених засухою, відмінити карткову систему, створювали "резерви зерна", а також поставляли хліб майбутнім союзникам - країнам новостворюваного "соціалістичного табору". Для здійснення своїх імперсь-ких цілей в умовах економіки неринкового типу через механізм адміністративно-командної системи, посилення репресій московська верхівка викачувала хліб із села.
Непосильний план хлібозаготівель на 1946 рік - 340 млн. пудів хліба - виконати Україні було неможливо. Але замість зниження цей план в липні 1946 р. 23 областям: Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській, Вінницькій та ін. було підвищено. Вилучення зерна та іншої сільськогосподарської продукції, мізерна видача чи невидача зовсім зерна колгоспникам на зароблені важкою працею трудодні, вибивання непосильних податків, накладених на присадибні господарства селян, викликали майже по всій Україні голод, що швидко поширювався. Однак у серпні 1946 р. під тиском центру керівництво УРСР знову підвищило хлібозаготівельний план Сталінській, Запорізькій, Дніпропетровській, Одеській, Вінницькій, Миколаївській, Кам'янець-Подільській, Херсонській, Чернігівській та ін. областям. Таким чином для України план хлібозаготівель було збільшено до 362 млн. 750 тис. пудів. Незважаючи на жорстку дію вертикалі:
центр - республіка - область - район - сільрада - колгосп, діяльність партійно-командного апарату, десятків тисяч спеціальних уповноважених з хлібозаготівель, зерно до державної "комори" надходило не тими темпами, на які розраховував центр. При тотальній викачці з українського села усього вирощеного, план було виконано на 62,4%. Й. Сталін, його найближче оточення: В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович вбачали у невиконанні плану не врожай і голод, а незадовільну роботу партійних орга-нізацій, радянських органів, голів колгоспів і самих колгоспників, звинувачуючи їх в "антибільшовицькому ставленні до політики хлібозаготівель", "саботажі", "розкраданні", "розбазарюванні" хліба тощо. Українські селяни, на думку "вождя народів" та можновладців, потребували перевиховання як такі, що перебували на окупованій території і "зазнали впливу чужої ідеології". Такого роду звинувачення викликали репресії до обласних та районних партійних і радянських керівників, голів колгоспів і безпосередньо трударів-колгоспників. Директиви-постанови центру дозволяли видавати колгоспни-кам на трудодні лише 15% від зданого зерна при умові виконання колгоспом плану хлібозаготівель. А голод ставав масовим. Однак замість допомоги з боку держави населення України, найбільше сільське, зазнало жорстокого репресивного удару. Під приводом "економії у витрачанні хліба" за союзними та на їх виконання республіканськими партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 р. з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3 млн. 500 тис. людей, з них близько 2 млн. 900 тис. сільських жителів, з лихом голоду селяни були залишені сам на сам. У містах пайкового хліба було позбавлено багато утриманців і дітей, найбільше у Сталінській, Дніпропетровській, Харківській, Ворошилоградській, Одеській областях. Партійно-радянська еліта постачалася через систему закритих спецрозподільників.
Найлютішим голод був узимку та весною 1947 р., перет-ворившись на голодомор. Вибита з голодуючого українського села сіль господарська продукція відправлялася в різні регіони імперії. Україна була головним постачальником зерна для м. Ленінграда, ряду областей РРФСР, овочів для Москви. Саме в той час, коли люди в Україні голодували і вмирали голодною смертю, багато хліба вивозилося за кордон. За 1946-1947 рр. в країни Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію та ін. З СРСР було експортовано 2,5 млн. т зерна. Міністр заготівель СРСР Двинський повідомляв телеграмою 5 вересня 1947 р. секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу: "Намітили додатково вивезти за межі України 267 тис. т зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тис. т, що оформлюються Міністерством продрезервів. Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн". Головне лихоліття вразило майже всю Україну за винятком ряду західних областей. Смертельних мук голоду зазнали хлібороби південних областей УРСР: Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської. Своїми страшними лещатами стискав голод населення Подніпров'я - Полтавської, Київської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Тяжко терпіли від голоду жителі сіл та міст Вінницької, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. В західному регіоні, де селяни зібрали непоганий врожай, загони УПА, організовуючи опір вивезенню зерна, закликали населення допомагати голодуючим, які їхали туди по хліб. "Західняки" рятували від голоду не лише своїх земляків українців, а й росіян, білорусів, молдаван, які, оминаючи загороджувальні загони міліції, пробивалися з голодуючих областей РРФСР, Молдавії й Білорусії за порятунком, і знаходили його. Але страждали від голоду і жителі західних областей.
Сім'ям, вступаючим до колгоспів, видавали по 200 кг зерна, і вони виживали, інші - голодували, та часто гинули. В цих двох областях того часу смертність перевищувала народжуваність. Найвищою у них була дитяча смертність. Голодуючі змушені були вживати у їжу різні сурогати, траву, листя дерев, м'ясо загиблих тварин, ховрашків тощо. Доходило й до канібалізму. Станом на 2 липня 1947 р. в Україні нараховувалось понад 1 млн. 154 тис. виснажених голодом людей - дистрофіків. У голодоморному вирі гинули в основному селяни-хлібороби, робітники. Страждали і помирали у селах і містах України люди різних національностей - українці, росіяни, євреї, болгари, гагаузи, ін. Від штучного рукотворного голоду за неповними даними загинуло в Україні понад 1 млн. людей. Тоталітарною владою голод замовчувався.
Отже, внаслідок тоталітарно-мілітариської політики Й. Сталіна, та його найблищого оточення українські міста та села потерпіли від разючого голоду 1946 - 47 рр., який можна було б легко уникнути, але командно адміністративному апрату сталінщини вочевидь це було зовсім не потрібно. На додачу припали ще й жахливі природні умови. Які також суттєво відбились на становищі простих людей. Внаслідок поєднання цих двох факторів Україна і отримала третій голод, який був менш разючий ніж голоод 1932 - 33 років, але вже сам його факт свідчить про важке становище українського народу.
2. Післявоєнне становище Подільського села та причини голоду
Тривалий час «білою плямою» залишався й голод 1946 - 1947 рр. На щастя, він був менш жахливим на відміно від голоду 1932-1933 рр. мав й певне об'єктивне підгрунтя. Насемперед, чітко простежується два таких об'єктивних фактори пережитої українським народом, у тому числі подолянами, трагедії: суттєвий підрив продуктивних сил сільського господарства кривавою, руйнівною, війною і вкрай не сприятливими кліматичними умовами, що склались на той період.
Дісно, німецько-фашистська навала виявилася надзвичайно спустошливою для подільського села (не становлять винятку і інші регіони України). Що стосується Вінницької області, то, як повідомляють документи, тут загарбники «....... зрйунували 1939 колгоспів, а 21 колгосп цілком знищили з населенням, спалили 2081 колгоспний будинок, а 2767 зруйнували на 60 -75 %.
Скінчилася війна. Земля, понівечена вибухами бомб та снарядів, окопами, та траншеями. Чекаючи повернення чоловіків-переможців, жінки коровами орали колгоспну ниву сподіваючись на добрі жнива.
Але хліб, вирощений на колгоспних і радгоспних ланах в 1945 р., забрала держава. Тільки військові команди, розташовані на території Вінничини, вивезли з області до 31 грудня своїм транспортом 131727 т. збіжжя, виконавши план лише на 71,2 %. Генерал Москаленко повідомляв обком партії, що його 36 армія отримала наказ доставити на елеватори до 30 травня 1946 р. ще 10 тис. т. зерна.
20 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту визволили м. Вінницю від віл гітлерівських окупантів. Незабаром, 14 квітня, облвиконком одержав постанову Військової Ради 1-го Українського фронту за № 005 з вимогою: негайно заготовити в 22-х звільнених районах 42973 т зерна, в тому числі для потреби Радянської Армії - 28476 т і держзакупки - 9575 т. Хоч зібрати таку кількість збіжжя у зруйнованому дощенту селі було нелегко, подоляни не шкодували для армії-визволительки нічого.
Становище селищ Поділля було страхітливим також у зв'язку з тим, що за період німецько-фашистської окупації було вивезено із території нашого краю велику кількість продукції, устаткування, та поголів'я.
Так вивезли до Німеччинии 160735 коней, 211981 голову великої рогатої худоби. Вирізали 20 6539 свиней, 151988 овець, 466641 штуку птиці, 9095 кролів і знищили 96366 бджоло родин, вирубали ліси і сади. Порушили сівозміну і запоганили бур'янами та шкідниками колгоспну землю.
Окупанти пограбували 67 МТС, 17 МТС зовсім знищили, вивезли в Німеччину і знищили: тракторів - 4359, комбайнів - 687, плугів - 2006, культиваторів - 3521, сівалок зернових, бурякових - 2664, лущильників - 1717, молотарок - 682, двигунів - 374, нафтобази на 4883 тонни місткості, автомашин грузових - 545, автопредвижок - 38.
Ворог, крім вивозу і знищення тваринництва, заніс різні пошесні хвороби, як коросту, якою по всій області 1677 населених пунктах було заражено 34433 шт. коней, ящур на рогату худобу в 18 районах - 48 населених пунктах, чуму на птицю в 13 районах - 56 населених пунктах, від якої загинуло 13236 шт. птиці, знищив кормову базу з площі 143800 га багаторічних трав......»
Крім того гітлерівці, «....... відібрали в колгоспників, підприємств і організацій 194690 центнерів зерна, 194810 центнерів картоплі, 104340 центнерів овочів, 94466 бджолосімей.., 150226 одиниць різноманітного сільського інвентаря. Знищили і вкрали в радянських громадян 38897 голів великої рогатої худоби, 3781 коня, 11673 голови овець і кіз, 43244 свині, 1121830 голів домашньої птиці, 189444 центнери зерна, 115413 центнерів борошна та інших продуктів харчування, 129113 бджолосімей....»
У Камінець -Подільській області ( з 1945 р. Хмельницькій ) «....у колгоспах німецько-фашистські загарбники та їх посібники зищили і зруйнували 16769 будівель, 1432 приміщення промислового значення, 7115 тваринницьких будівель, 1586 зерносховищ, 223 овочевосховища. Знищили і пограбували 176238 голів великої рогатої худоби, 198720 коней, 235472 свині, 158455 овець і кіз, 686648 штук різної птиці, 101551 бджолосім'ю, 140465 тон зерна, 2127 тонн борошна, 44140 тонн картоплі, 43397 тонн овочів, 100400 тонн сіна, 2589 тонн інших сільськогосподарських продуктів. Захопили і знищили 829887 га посівів зернових культур, 31490 га картоплі, 76099 га цукрових буряків, 11875 га городньо-баштанних і 132237 га кормових культур, 1692 га садів, 12338 лісових насаджень.
Німецько - фашистські загарбники та їх посібники знищили і вивезли із Кам'янець-Подільської області обладнання, машини і сільськогосподарський інвентар. Зокрема, 11 парових машин, 312 двигунів, 50 локомотивів, 35 електромоторів, 2 пересувні електростанції, 1638 автомашин, 34 трактори, 3971 сортувалки, 4834 сівалки, 4846 жниварок, 476 молотарок, 1207 сінокосарок, 1153 соломорізки і силосорізоки, 77 картоплесаджалки і картоплекопалок, 1875 лущильників, 30880 підвід, 75291 одиниць різного сільськогосподарського інвентаря.
У громадян німецькі загарбники відібрали 7194 голови великої рогатої худоби, 2347 коней, 28666 свиней, 760 овець і кіз, 771319 штук різної домашньої птиці, 5882 бджолосім'ї, 14699 тонн зерна, 1312 тонн борошна, 48446 тонн картоплі і овочів, 81853 тодішніх сільськогосподарських продуктів, знищили 4899 дерев багаторічних насаджень.... »
Отже, село було пограбовано до нитки. Перестала існувати його господарська база. Не вистачало продовольства, фуражу, реманенту. Практично не залишилось найголовнішого засобу, та обробітку землі - сільськогосподарської техніки, котра суттєво полегшувала працю селян і без якої не мислилось подальше її продуктивне зоростання.
Гостро не вистачало також робочої худоби. Так, перед весняною посівною кампанією 1946 року зооветеринарна служба Вінниччини констатувала, що «......переважна частина колгоспного кінського поголів'я не придатна до роботи, а 39196 тварин взагалі не піднімались. В Томашпільському районі, наприклад, річне навантаження на одну тяглову одиницю ( у тому числі і тракторів) складало 21 га, або в 3.5 рази більше передвоєного. От чому в 1946 році в районі залишилось не обробленим 8756 га родючого чорнозему, а план посіву озимини виконано на 91.5%. Таке ж явище спостерігалось на Поділлі повсюдно.....»
Основний тягар у землеробстві лягав на плечі колгоспників та на їх вцілілих корів, що ледь переставляли ноги: ними орали, а боронували самі, із останніх сил волочучи борони. На високу урожайність зернових при такій «технології» годі було й сподіватись.
Та найстрашніше - практично не було кому обрбляти землю. Кількість працюючих істотно зменшилася. У Вінницькій області гітлерівцями знищено 123353 мирних гомадян, у Камнець-Подільській - 221822. Серед загиблих від рук фашистів переважало чоловіче хліборобське населення. Крім того, із фронту прийшли сотні тисяч чоловіків, які через отримані рани та каліцтво не могли тримати ні віжок, ні плуга, ні сапи, ні коси. Далеко не всі ще повернулися із Німеччини, хто туди був вивезений гітлерівцями насильно. Основною робочою силою стала змучена військова жінка, питома вага яких тоді в аграрному секторі економіки республіки становила 80 %.
Використовувалась дитяча праця. У колгоспах України в 1947 роках працювало 792.8 тис. підлітків віком від 12 до 16 років. Але вони теж не могили бути ефективними.
Не забуваймо й проте, що трудових ресурсів вкрай гостро потребувала також зруйнована промисловість, шахти Донбасу, енергетична галузь, соціальна сфера, та багатопільна армія , що тепер дислокувалася не лише на території СРСР.
Не вистачало посівного матерiалу, добрив:
« ... В Тульчинському районв в лютому 1946 р., з'ясувалося, що половину площi засiвати було нiчим. В пiвденних районах Вiнниччини становище виявилося ще гiршим».
В Козятинському районi «під ярину 1946 р. внесено всього лиш 680 т органiчних та 190 т мінеральних добрив, менше одного центнера на гектар ... ».
У таких складних умовах не могло бути й мови про належний обробiток культур, хiмiчний захист рослин від шкiдникiв, iншi агротехнiчнi заходи, які б забезпечили високий урожай - такий життєво необхiдний для понiвеченого, зголоднілого села.
Друга суттєва причина народної, бiди - природні катаклізми. Пiсля посушливого лiта 1945 року прийшла малоснiжна зима. Значна частина озимини загинула від морозiв. Проте, щоб пересiяти площi - не вистачало насiння. А потім настало найспекотніше у ХХ столітті лiто 1946 - го. Із архiвних документів Республіканського центру спостережень за станом природного середовища видно, що середня мiсячна температура навесні влiтку 1946 р. на 2- 8 градусів перевищувала cepeдні показники iнших pоків. Утричi, а подекуди i в 5 - 6 разiв нижче cepeдніх показникiв виявилась мiсячна кiлькість опадів.
Двадцятого серпня 1946 р. У Вiнницi зареєстровано температуру плюс 36,5 градуса за Цельсiем. Це - найвища температура в місті за минулi піввіку У пiвденних районах Вінницької та Кам'янець-Подільської областей ртутний стовпчик термометра піднімався в затінку до вiдмiтки 40 градусів. На сонцi ж було справжнє пекло.
«Усе це призвело до того, що в колгоспах України в 1946 р. загинуло майже 350 тис. га посiвiв зернових ... Урожай зернових в Україні в 1946 р. становив 3,8 ц з га. Колгоспи ім. Сталiна, ім. Шевчека, ім. Яковенка Бiлозерського району Херсонської областi ... зiбрали в середньому з гектара лише по 60 кг зернових. У республiцi загинули або дали дуже низький урожай картопля й овочi. Низький врожай овочевих культур було зiбрано також на присадибних дiлянках сiльських трудiвникiв».
На Подiллi урожайнiсть порiвняно була дещо вищою, але теж катастрофiчною.
« ... В Жмеринському районi, наприклад, пшениця на площi 5554 га вродила по колгоспах по 4,2 ц, в радгоспах по 10, 5 ц, жито на 4540 га відповідно 4,9 i по 10 ц, ячмiнь на 5597 га - по 4,3 та 5 ц, просо на 1277 га - по 6,8 та по 6 ц. на гектар».
Про становище, у якому опинилося населення краю, яскраво повідують збереженi в apxiвax документи. Зокрема, спецповідомлення МДБ УРСР ЦК КП(б)У пiд грифом «Абсолютно таємно» від 30 верееня 1946 р. «Про висловленi у листах скарги населення Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської та Кам'янець-Подільської областей на засуху, несплату працi й голод»:
«Полевая почта 5707 «А». Стовбчатому В. 17. VIII. 46 г.
У нас здесь такое творится, что скоро один другого будут убивать. Все выгорело, начнется голод. Не знаю, как прожить этот год.
Тульчинский р - н, с. Журавлевка Стовбчатый И.М.».
Полевая почта 816000. Кострица Н.И. 1З. VII. 46 г.
у нас большой голод, все высохло, все выгорело, ничего нет. Я все продала, пришел уже такой конец, что дальше некуда. Дети опухли. Что делать. Дай какую - нибудь помощь, или забери к себе ...
Винницкая обл., с. Носковцы,
Кострица М.».
«Латвийская ССР, Латвийский уезд, п/я № 3 МВД. Шульк де. 11. VIII. 46 г.
У нас сейчас самый настоящий голод. От жары все посохло ...
Каменец - Подольская обл., Орынский р - н, с. Орынино. Шульк Т.В.»
Не був кращим у погодно - клiматичному плані наступний рік. Зима 1946 - 1947 рр. теж видалася аномально засушливою. Довкола Вiнницi, наприклад, випало лише 53 вiдсотки опадiв до норми. Bід малоснiжжя та морозiв потерпiли й так нечисленні посіви озимини. А 5 травня 1947 р. пiзнiй холод завдав шкоди сходам ярових. Тоді у Вiнницi синоптики зафiксували 2 градуси морозу.
Здавалося б, щоб вiдвернути загрозу голоду, що уже переростав iз страшної примари у ще бiльш жахливу реальнiсть, держава повинна була надати термінову посильну допомогу. Та на завадi став третiй фактор бiди (уже суб'єктивний ) - сталінізм.
Незважаючи на критичне становище, в якому опинилося сiльське населення (в першу чергу України), в країні продовжували iснувати запровадженi ще в 20 - х роках «ножицi цiн». Причому невiдповiднiсть державних заготiвельних цiн на продукцiю сільського господарства і державних оптових на промислову, що постачалася сільському господарству, невпинно зростала ( звичайно, ця рiзниця була не на користь селян, адже держава терміново потребувала коштiв: на вiдбудову зруйнованої промисловостi, створення ядерноi зброї, якою уже володiли США, погрожуючи «атомним кулаком» не лише Хіросімі та Нагасакi, утримання зростаючого управлiнського апарату ).
Більше того, існував не лише прихований зиск, а й відкритий узаконений владою - селянин змушений був платити ще й прямi податки, в тому числi натуральнi, з присадибної ділянки. Для ефективностi збору сталiнський режим навiть створив нове міністерство - Міністерство заготівлі. Раймiнзаг без суду i прокурорського дозволу мав право вiдiбрати у селянина все, що потраппяло пiд руку.
Застосування податкового пресу в iндивiдуальному пiдсобному ceкторі економiки села має цiлком логiчне пояснення переважна кiлькiсть овочiв, тваринницької продукцiї надходила тоді державi не від колективних господарств, а iз селянських присадибних дiлянок. За даними статистики, «весною 1946 р. iз 16757 ц м'яса, що надiйшло на виконання державного плану (на Вiнниччині), три чвертi припадало на господарства колгoспникiв. В Козятинському районi, наприклад, колгоспи виконали план картоплепоставки на 26 %, а колгоспники та робітники радгоспів - на 298 %, здали молока вiдповiдно 82632 i 377565 л., або майже в 4 рази бiльше … ».
Так сiльський товаровиробник, для якого не iснувало нормованого робочого дня (за рiшенням ЦК КП(б)У у 1946 р. селяни змушенi були працювати весь свiтловий день, тобто 10 - 11 год.), незважаючи на колосальнi збитки, нic подвiйний тягар - вiдбудовував село i вiдновлював продуктивнi сили у промисловостi.
Однак серед багатьох причин виникнення голоду все ж таки визначальною була сталiнська полiтика хлiбозаготiвель. Як i в 1932 - 1933 рр., вона характеризувалася надзвичайною жорсткiстю, бездушнiстю - Сталiн та його оточення немов би не помiчали, що сiльське господарство України вщент зруйноване, колгоспи i радгоспи - пограбованi, сотні сiл - спаленi. Звичайно, в iм'я якнайшвидшого залiковування ран вiйни народ міг обмежити себе в усьому. Але він не міг обiйтися без хлiба. Хлiб же унього знову безцеремонно забирали.
Директиви щодо організації i проведення грабiжницьких хлiбозаготiвель йшли безпосередньо від Сталіна. «Він був головни режисером i диригентом цього процесу i дiяв через своє найближче оточення: Г. Маленкова, В. Молотова, А. Жданова, Л. Кагановича «вождiв» практичного проведення хлiбозаготiвель, надсилася до республiк, областей у формi постанов ЦК ВКП(б) та Ради Mіністрі СРСР, як правитло, за пiдписом Й. Сталiна, який уособлював партiйно-державну владу в тоталiтарнiй iмперiї. Одержуючи директиви центру, Й. Сталiна ЦК КП(б)У та Рада Mінісвтрів СРСР в свою чергу доводили завдання областям. Ця вертикаль рішуче спрямовувала партiйні та радянські органи на вилучення зерна iз села незалежно від його становища».
Механiзм хлiбозаготiвель знову був простий: спершу доводився план, а потім починалося вилучення. Будь - якою цiною.
Причому план встановлювався, як згадував у своїх мемуарах М. Хрущов (у 1946 р. секретар ЦК КП (б) У i Голова Ради Mіністрів УРСР), «вольовим методом, хоча в органах преси i офiцiйних документах він «обгрунтовувався» науковими даними... При цьому виходили головним чином не зтого, що було вирощено, а з того скільки можна одержати в принципi, вибити у народу в засіки держави ... ».
Для України у 1946 р. план хлібозаготівлі встановлювався у розмірі 340 млн. пудів зерна, що зовсiм не спiвпадало з реальними можливостями. Згодом він був збiльшений до 362 млн. 750 пудів.
Неодноразовi прохання М. Хрущова до Й. Сталiна знизити заготiвельний план позитивних результатiв не дали. Навпаки, центр висунув вимогу проведення повторної перевiрки колгоспiв, радгоспiв та індивідуальних господарств з вилученням зерна, засипаного в будь - які фонди. Колгоспи України не отримали навiть вiдстрочки для погашення заборгованостi минулих pоків по заготiвлях i натуроплатi. А в липні 1946 p. керiвництво України одержало телеграму від Голови Ради Mіністрів Й. Сталiна про доведення до районiв пiдвищеного завдання здачi хлiба державi проти затвердженого з тим, щоб забезпечити не тiльки виконання, а й перевиконання плану.
« Безумовного виконання плану поставок сільськогосподарської продукції та хлiбопоставок вимагав липневий пленум ЦК КП(б)У 1946 р., у постановах якого оголошувалось злочином перед партiєю i державою їх не виконання. На хлiбовикачку спрямовувалось також розширення в 1946 р. штату працiвникiв систему Мiнзаг, який порiвняно з 1945 р. збiльшено бiльш як удвiчi».
Але темпи заготiвель були низькими
3 метою будь - що, але не допустити «злочину перед партiєю і державою», 27 вересня 1946 р. Рада Mіністрів СРСР та ЦК ВКП(б) видали постанову «Про економiю витрачання хлiба». У вiдповiдь на неї 31 жовтня того ж року Вiнницька обласна влада прийняла аналогiчну, бiльш конкретизовану постанову пiд такою ж назвою. В нiй, зокрема, говорилося:
«Совет Министров СССР и ЦК ВКП(б) в своем постановлении от 27 сентября 1946 г. «Об экономии расходования хлеба» указывают, что к сильной засухе, постигшей нынешним летом значительное количество областей нашей страны, за последние две недели прибавились новые нежелательные моменты. Уборка хлебов в наиболее урожайных районах, какими являются Сибирь, Казахстан, центральные и северные области, происходит внеблагополучных климатических условиях при систематических дождях. По этой причине хлебные ресурсы государства претерпели дальнейшее сокращение.
Ввиду этого и в целях бесперебойного обеспечения населения хлебом до нового урожая, Совет Министров СССР и ЦК ВКП (б) признали необходимым теперь же пойти на некоторое сокращение государственных хлебных ресурсов - сократить контингент снабжаемого населения, проживающего в сельской местности, снять с пайкового снабжения хлебом в городах и рабочих поселках часть неработающих взрослых иждивенцев и несколько уменьшить остальным иждивенцам нормы выдачи хлеба на карточки.
В целях обеспечения экономного расходования хлеба в соответствии с постановлением исполком Облсовета депутатов трудящихся и бюро обкома КП(б)У постановляют
1. Сократить отпуск муки, крупы и зернофуража на октябрь 1946 года по области на 764 тонны против уровня расхода по плану на сентябрь, установленному в размере 2835 т, или на 27 %.
а) Сокращение произвести за счет уменьшения с 1 октября 1946 года на 52 % фондов муки, выделяемых дпя снабжения населения, проживающего в сельских местностях, что дает экономию муки 656,8 тонн в месяц.
Районных Советов депутатов трудящихся сократить контингент снабжаемых в сельской местности на 227,5 тыс. человек, в том числе за счет иждивенцев, рабочих и служащих совхозов, подсобных хозяйств и МТС, рабочих и служащих предприятий и учреждений местной промышленности, промысловой кооперации, рабочих и служащих лесоохраны.
в) Снять с пайкового снабжения хлебом в городах и рабочих поселках неработающих взрослых иждивенцев, кроме учащихся и лиц, связанных с уходом за счет упорядочения карточной системы и ликвидации злоупотреблений в деле выдачи карточек, сократить этим путем количество хлебных карточек в городах на 1900 карточек, что вместе даст экономию хлеба 32,2 тонны в месяц ... ».
Iз урожаю 1946 р. Вiнниччина здала в план хлiбопоставки 375923 т збiжжя, або ж стiльки, як у 1932 р., коли область займала вдвічі більшу територію. Україна виконала план 1946 р. лише на 62,4 відсотка, хоч колгоспи здали майже все вирощене.
Для посилення темпiв хлiбозаготiвель у республiцi Сталiн направив до Києва свого «вірного соратника» Л. Кагановича, який 3 березня 1947 р. став Секретарем ЦК КП(б)У. Л. Каганович та М. Хрущов, котрий залишився Головою Ради Mіністрів, постiйно доповідали у Москву про хiд хлiбовикачки, кiлькiсть зiбраного й обмолоченого зерна врожаю 1947 р. У вiдповiдь на особисту директиву Й. Сталiна в червнi цього ж pоку Л. Каганович доповiв «вождю народiв» про вiдрядження до областей секретарів ЦК КП(б)У та iнших партiйних працiвникiв «для боротьби з антидержавними тенденцiями заниження врожайностi й контролю за виконанням постанов пленуму ЦК КП(б)У про збирання i хлiбозаготiвлi». (У Вiнницьку область уповноваженим направлявся І. Назаренко, Кам'янець-Подільську - Т. Строкач).
Отже, як бачимо, знову не обiйшлося без репресiй. Цього разу крім «антидержавних тенденцiй заниження врожайностi» найпоширенiшими звинуваченнями були: у «приховуваннi зерна», йога «розкраданнi», «саботажi хлiбозаготiвель», «терористичних і диверсійних актах залишкiв ворожих елементiв», «антирадянськiй агiтацiї», «навмисній затримців хлiбозаготiвель». Покарання спрямовувались, насамперед, проти працiвникiв районної ланки.
«Кожний 16 - й голова колгоспу України був ув'язнений. За 1946 р. - перший квартал 1947 р. в УРСР засуджено 1312 голiв колгоспiв, з них на три роки позбавлення волi - 513 чоловiк, на 5 pоків - 219, на 10 pоків - 112, до розстрiлу - двоє».
Не обминула «cуворість законів» й рядове населення. З наближенням жнив голоднi колгоспники крадькома виходили в поле, щоб стригти колоски. «В Барському районi за це притягнуто до вiдповiдальностi 57 осiб, у Жмеринському - 41, в Копайгородському 39, в Могилiв - Подiльському - 39, у Томашпiльському - 51, у Шаргoродському - 69».
Як правило, згiдно з указом Верховної ради СРСР «Про кримiнальну вiдповiдальнiсть за розкрадання державного i громадського майна» суди виносили «перукарям» (селянам, що «стригли колоски) cуворі вироки. Так колгоспницi с. Гута Літинського району Лисецька i Пивовар були засудженi за зрiзування колоскiв на строк до 8 років ув'язнення.
Полiтика насильства породжувала вседозволенiсть з боку місцевої впади.
« ... Прокурор Крижопiльського району доповiдав райкому партії про те, що голова колгоспу ім. Кipoвa с. Велика Tepнівка Андрущак побив пiдлiткiв Онищука i Ковiнчука за те, що ті взяли по качанові кукурудзи. 14 - рiчного колгоспного чабана він зачинив у своєму кабiнетi i так побив, що у хлопця з рота і носа потекла кров. Виявилося, що голодний пiдлiток не змiг доглядати овець і збирався залишити їх, якщо йому не дадуть хлiба. Цей же голова намацав у пазусi в дiвчини Mapiї О. вузлик проса, погрожував судом і намагався згвалтувати її, колгоспниць пiдмовляв до спiвжиття. Побачивши в М. Полiщук соняшник, вийняв з кишенi пiстолет i почав стрiляти. Жiнка з переляку знепритомнiла i впала. В жнива він спiймав двох дiтей, які збирали колоски, познiмав з них одяг, водив по полю і кричав: «Дивіться, я зловив злодіїв, які збирали колоски на стерні».
Про бездушні дії представникiв місцевої влади зберігається в архiвах багато рiзних матерiалiв. Але ні районне, нi обласне керiвництво не реагувало на них, бо вседозволенiсть була закономiрним явищем».
3а вказiвкою центру заборонявся продаж хлiба на ринку колгоспами, колгоспниками та одноосiбними господарствами до виконання ними планiв здачi хлiба державi.
А плани цi, як i минулого року, були недосяжно високими щоб виконати їx, згiдно секретної постанови ЦК КП(б)У i Ради Mіністрів УРСР «Про заходи по виконанню директиви Й. Сталiна щодо посилення хлiбозаготiвель» від 15 вересня 1947 р., Вiнницькiй області належало щодня здавати по 600 тисяч тон зерна (по цьому показнику вона поступалася лише Кiровоградськiй та Днiпропетровськiй областях), Кам'янець - Подiльська - 225 тис. пудiв.
Iз зернового лану вимiталося буквально все.
Нарештi, 10 жовтня 1947 р. Л. Каганович та М. Хрущов доповiли «дорогому товаришу Сталiну», що «колгоспи, радгоспи i селянськi господарства Української РСР виконали план здачі хліба державi на 101,3 %», однак «сором'язливо зазабувши» при цьому сказати про неймовірно тяжкий продовольчий стан колгоспів, голод на селi, зростання сметності людей від нього, факти канiбалiзму, про що, їх iнформували простi смертні з містя трагедії:
«Микита Сергiйович, батечко наш, заступник, - писали селяни с. Попелюх Пiщанського району. - Важко нам, обipванi ми всі, голі й босi, бруднi i голоднi, на людей не схожi, гiрше худоби живемо. Ніколи нам ще не було так важко, як в цю хвилину. Люди з голоду мруть, дiти вiд недоїдання і хвороб стали калiками. Харчуємося ми лободою, корою, а у кого є грошi - їдуть у місто і купують хлiб у комерцiйних магазинах, але за хлiбом iти далеко - 140 - 160 км, а у нас нixтo не продає, з колгоспу ми нічого не отримали і немаємо надії , все згорiло, а ярина дуже слабка, і як виконаємо план, то всі подохнемо.
Багато хто з колгоспникiв збирається виїжджаrи на Кавказ i в Середню Азiю, там, вci говорять, життя багатше і дешевше, а Україна зубожiла і нixтo на неї не звертає уваги. Живуть зараз гарно тiльки хитруни, спекулянти, шахраї, злодiї, а їх багато. А простiй людинi не добитися правди, всі кричать і не вiрять. По зведеннях наш район самий вiдсталий в областi. Надiй нiяких, yci ми вбиті горем, iз злиднiв нам не вийти.
Якщо Ви, Микито Сергiйовичу, нам не допоможете, то у нас сил уже не вистачить, а iз областi нас ніхто не чує, з кожним роком все гiрше i гiрше. Колгосп все одно, як не працюй, а гарантії немає, що отримаєш. У селi дуже сумно, тепер уже ніxтo ні св'ят, ні весiль не справляють. Bci збiднiли, i ніконго не цiкавить, а молодь наша ходить в ганчір'ї i її не до веселощiв, а комсомольцi i партiйцi мовчать. В газетах пишуть, що все добре, а в нас погано. В районі все погано,. гipше, нiж було 10 pоків тому. I базара немає, i церкву повалили, i ставок повалили, і лазня не працює. Нашi родичі з Піщанки кажуть, що Пiщанка стала гiрше, нiж село.
Люди всi змiнилися - худi, чорнi, злi. Говорять, що тепер правди немає, але правда повинна бути. Ми просимо у вас пiдтримки, Микита Сергiйович, зеернiть увагу на наше село Попелюхи Пiщанського району. Допоможiть нам хоч у цьому році»
«Трудно себе представить положение народа в южных районах Винницкой области (Ямпольский, Черновицкий, Томашпольский). В каждом из этих районов умирает от голода 800 - 1000 человек. Так, например, деревня, состоящая из 500 - 600 дворов, ежегодно хоронит 12 - 15 человек. В отдельных районах сельсоветы обратились к отдельным руководителям с запросом, как списывать умерших людей? Им ответили: «Как хотите, но не пишите, что умерли от голода ... »
Можем уверенно констатировать, что земля останется не засеянной. Кроме этого, в районах свирепствует воровство, режут людей. Есть случаи людоедства. Просим очень поддержать наш народ».
Про голод розповiдають тисячi iнших документів, позначених грифами «Таємно», «Абсолютно таємно», «Конфiденцiйно». Процитуємо один iз них, де мiстяться узагальненi дані про масштаби трагедії- доповiдну записку УМВС по Вiнницькiй областi Miністерству внутрiшнiх справ УРСР Т.А Строкачу про продовольчi труднощi, захворюванiсть і смертність у Монастирищенському, Пiщанському, Джулинському, Чечельницькому, Ямпiпьеькому та iнших районах областей вiд 10 квiтня 1947 р.:
«В некоторых населенных пунктах области в связи с продовольственными затруднениями имеются остронуждающиеся семьи и заболевание дистрофией среди населения.
По состоянию на 1 апреля с. г. по области дистрофией болеют 62 тыс. 1027 человек, в том числе 34 тыс. 266 детей, взрослых 35 тыс. 138 (от пяти районов данных заболеваемости отдельно взрослых и детей не поступило). Из общего количества больных госпитализировано 4 тыс. 557 человек и умерло 1241 человек.
Особенно продовольственные затруднения и заболевае мость имеется в некоторых районах, как - то: Монастырищенском районе (нині у складі Черкаської області ) - всего болеет 2 тыс. 808 человек, в том числе взрослых 1280, детей - 1528, из общего количества умерло 15 человек и госпитализировано - 571.
Песчанском районе - всего болеет - 2 тыс. 999 человек, в том числе взрослых 1236, детей - 1763. Из' общего числа госпитализировано 360 человек, из них умерло 64.
В Джулинском районе - всего болеет 2 тыс. 780 человек, в том числе взрослых - 1327, детей - 1453, госпитализировано - 232 человека, умерло 10 человек.
Ямпольском районе - всего болеет 4 тыс. 120 человек, в том числе детей 2 тыс. 087, взрослых 1936 человек, госпитализировано - 279, умерло - 134 человека. .
Чечельницком районе - всего болеет 2 тыс. 604 человека, в том числе детей - 1213, взрослых - 1391, госпитализировано - 64 человека, умерло - 57 человек .
Для оказания помощи остронуждающимся семьям и больным дистрофией выдаются продовольственные ссуды и открыты в населенных пунктах платные и бесплатные столовые.
По состоянию на это число из - за отсутствия необходимого количества кормовой базы для скота в колхозах области в начале года пало: лошадей 7 тыс. 297, крупного рогатого скота 1809 и овец 3 тис. 809 ... ».1
А ось довідка МВС УРСР про захворюванiсть населення УРСР на дистрофiю та смертність від неї станом на 20 червня -1947 р . На цей час у Вiнницькій областi хворих на дистрофiю нараховувалось 159976 чоловік зних вмерло - 2696 чол. У Кам'янець - Подiльськiй областi вiдповiдно 5559818 2047 чоловік…
3вичайно, нi мешканцi Попелюх, ні тисячi iнших українських сiл не дочекалися допомоги з центру. Порятунок доводилося шукати самим. Такою «рятiвною соломинкою» для дуже багатьох подолян стала Західно Україна.
Справа в тому; що там не проводилась повальна хлібовикачка i голоду не спостерiгалося (очевидно через те, що в цьому регіоні України продовжували діяти загони ОУП - УПА, Сталін не мав наміру поповнювати загін бойовиків - націоналістів розореними через заготівлю селянами). Основними ж заготівельними хлібопостачальниками були Дніпропетровська, Кіровоградська, Вінницька, Одеська, Сталінська, Кам'янець-Подільська, Сумська, Житомирська, Чернігівські області і, частково Станіславська, Чернівецька, Закарпаття, Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Рівненська, Волинська області «сталінською контрибуцією» не обкладались. У них «продовольчих труднощів» не спостерігалось (це зайвий раз підкреслює, що масового голоду можна було уникнути і в умовах післявоєнної розрухи).
Вдень і вночі, обдерті, брудні і закурені, численні юрби чоловіків, жінок підлітків і дітей збирались на залізничних станціях, штурмували пасажирські і вантажні поїзди із надією добратись, до рятівних місць, привезти звідти хоч торбинку зерна, окраєць хліба «…….. Так, по данным Казатинского железнодорожного узла, в сутки ежедневно проезжало свыше 15 тыс. пассажиров. Еще большее движение людского потока и скопление людей, - як повiдомляв у доповiднiй записцi завiдуючий Вiнницьким обласним вiддiлом охорони здоров'я. Лобанов про природний рух населення Вiнницької областi, - на станции Жмеринка, через которую двигались контингенты из Бессарабии и Одесской области ... ». Їх силомiць знiмали з потягiв, арештовували. Але у вiдчаї люди не зважали на перешкоди ...
Поряд з поїздами iз жебраками - подолянами, такими ж бранцями з iнших мiсцевостей України на захiд йшли ешелони з українським хлiбом. Тiльки прямували вони ще далi - через державний кордон - у Польщу, Чехословаччину, Болгарiю i, навiть, Францiю. «Вождь народів», очевидно, не міг дозволити, щоб у європейцiв склалося враження, що переможцi Другої світової вiйни не є мiцними у всіх вiдношеннях. Отже, поряд з об'єктивними факторами має мiсце особиста причетність Сталiна та його найближчого оточення до внекнення голоду на Подiллi, на родючих українських землях. Саме вона i є визначальною. Важко говорити про народне горе, але без правди про минуле, про болючi сторiнки історії, трагедiю i смуток не мислиться сьогоднi процес оновлення, що вiдбувається у сувереннiй Україні.
а) Мовою документів
Про стан справ на території Поділля під час голоду свідчать також архівні докумени. Так наприклад:
З рiшення виконкому Іллiнецької районної Ради на родних депутатів трудящих про голод в районі.
6 березня 1947 року
Совершенно секретно
Исполком Райсовета депутатов трудящихся отмечает крайне напряженное положение с питанием населения в районе, особен но в сёлах Бабин, Париевка, Сынарна, Тягун. Участились случаи заболевания дистрофией со смертельным исходом на почве не достаточного питания.
По данным на 6 марта 1947 года органами райздравотдела выявлено больных с явно выраженной дистрофией 860 человек, из них 80 человек госпитализировано. Питание больных в боль нице крайне неудовлетворительное, вследствие чего нет возможности вывести больных из состояния дистрофии. Количество заболеваний увеличивается ...
Председатель Ильинецкого райисполкома (пiдпuc) Козельский.
3 листа секретаря Вiнницькоrо обкому КП(б)У Стахур ського до секретарів райкомів партії та голів райвиконкомів вінницької областi про крадiжки зерна.
18 липня 1947 року
Совершенно секретно
Хищение хлеба и срезывание колосьев в ряде колхозов области приняли широкие размеры. По состоянию на 15 июня 1947 г. зарегистрировано по области 352 случая краж зерна с полей на корню, при которых преступниками было похищено колосьев 2090 кг, снопов - 1878 шт., зерна - 1232 кг. В колхозе «ХХ лет Октября» с. Садки Могилёв-Подольского района группа воров из местного населения в Иfоле 1947 года сжала рожь нового урожая с площади 2,24 га.
Секретарь Винницкого обкома КП(б)У (пiдпис) Стахурский.
З доповідної записки завiдуючого Вінницьким обласним вiддiлом охорони здоров'я Лобанова про природний рух населення Вiнницькоi областi.
Серпень 1947 року.
По данным учёта заболевания дистрофией, начиная с фев раля по август зарегистрировано из общего количества 26406 человек. Из всех зарегистрированных больных дистрофией умерло по материалам загса 6662 человека. Сельские больницы получали совершенно недостаточное продовольственное снаб жение, что не давало возможности организовать должное лечеб ное питание.
Крайне тяжёлое экономическое положение вызвало массовые поездки сельского населения в западные области за хлебом. Так, по данным Казатинского железнодорожного узла, в сутки про езжало свыше 15 тысяч пассажиров. Ещё большее движение людского потока и скопление людей было на станции Жмеринка, через которую двигались контингенты из Бессарабии и десской области. Такое движение населения привело к увеличению количества инфекционных заболеваний, а именно сыпным и возратным тифом.
Возвратный тиф возрос по количеству заболеваний почти в 7 раз: 322 случая в 1946 году и 2252 случая в 1947 году.
Учитывая, что ряд южных районов может оказаться в затруд нительном положении с продовольствием в зиму 1947-1948 годов, необходимо создать резерв коек, 6борудование в детских домах ...
Зав. Винницким облздравоmделом (пiдпuс) Лобанов.
Зведення Вiнницького обласного вiддiлу охорони здоров'я та райкомiв КП (б)У Вiнницькому обкому КП(б)У про кiлькiсть хворих на дистрофiю (форма 11) у Вiнницькiй областi за перiод
з 1 березня по 1 квiтня 1947 р.
(не пiзнiше 1 квiтня 1947 р.).
Подаємо дані по Оратівському району й області :
Таблиця
|
По данным Облздравотдела на 1 мая 1947 г. |
По данным райкомов КП (б)У на 27 марта 1947 г. |
По данным Облздравотдела на 1 апреля 1947 г. |
||||||||||||||
|
Всего |
В т.ч. детей |
Взрослых |
Госпитали- зировано |
Летальность |
Всего |
В т.ч. детей |
Взрослых |
Госпитали- зировано |
Летальность |
Всего |
В т.ч. детей |
Взрослых |
Госпитали- зировано |
Летальность |
||
|
По району |
1018 1018 |
717 717 |
301 301 |
6 6 |
1 |
Подобные документы
Причини голоду 1946-1947 р. Сталінська політика хлібозаготівель. Суспільна атмосфера й поведінка людей в період голоду. Економічна й сільськогосподарська політика ВКП(б) в післявоєнний період. Наслідки голодомору 1946-1947 р., демографічне становище.
реферат [32,2 K], добавлен 23.11.2009Голодомор 30-х років ХХ ст. як одна з найжахливіших трагедій в історії українського народу. Колективізація, масове розкуркулювання селянства, нереальні плани хлібозаготівель, посуха - головні причини голодомору. Жахливі наслідки голодомору 30-х років.
реферат [33,9 K], добавлен 27.03.2011Проблеми українських голодоморів. Причини, масштаби голоду 1946-1947 рр. у Кам’янсько-Дніпровському районі. Криза сільського господарства 1946-1947 рр. Соціальне забезпечення жителів Кам’янсько-Дніпровського району. Дитяча безпритульність в умовах голоду.
реферат [47,9 K], добавлен 31.03.2014Ознайомлення з історією голодомору на Поділлі. Дослідження архівних документів та свідчень очевидців; розкриття узагальнюючої картини головних причин, суті та наслідків голоду 1932–1933 рр. на Поділлі в контексті подій в Україні вказаного періоду.
курсовая работа [69,7 K], добавлен 08.11.2014Искусственный голод в Украине 1946-1947 гг., вызванный экономической и сельскохозяйственной политикой ВКП(б). Причины и последствия голодомора 1946-1947 гг. как одной из трагических страниц истории Украины. Общественная атмосфера и поведение людей.
реферат [36,9 K], добавлен 23.01.2014Становище в сільському господарстві України у 1946 – 1947 рр. було надзвичайно серйозним, що й призвело до голоду. Обмеженість матеріально-технічних ресурсів. Несприятливі погодні умови. Командно-бюрократична система управління.
реферат [33,3 K], добавлен 02.06.2004Національна катастрофа - голод 1932-1933 рр. Причини голоду. Планування та методи проведення Голодомору 1932-1933 рр. на Українських землях. Масштаби та наслідки трагедії українського народу. Література ХХ століття підчас голодомору. Спогади жителів.
научная работа [86,9 K], добавлен 24.02.2009Голодомор як засіб боротьби з українським селянством. Події голодомору в офіційних документах радянського уряду. Статистичні данні людських і матеріальних втрат. Моральні та психологічні наслідки. Західна, вітчизняна історіографія про причини голодомору.
реферат [58,2 K], добавлен 10.05.2009Причини голодомору. Голод 1932- 1933 років на Україні. Розповідь хлопчика, що пережив події того часу. Наслідки голодомору 1932- 1933 років. Скільки нас загиинуло? Трагедія українського села. Дитячі притулки в містах.
реферат [35,6 K], добавлен 07.12.2006Протистояння українського селянства з більшовизмом на початку 20-х рр. ХХ ст. Селянська війна проти більшовицької влади. Єдиний сільськогосподарський податок та державне "окладне" страхування селянства. Демографічні наслідки Голодомору на Поділлі.
реферат [202,0 K], добавлен 17.08.2009
