Експериментальні дослідження технологій виготовлення знарядь в кам’яну добу

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ І. Дослідження обробітку кістки

Розділ ІІ. Виготовлення кам'яних знарядь експериментальними методами

Розділ ІІІ. Гірнича справа та поклади кременю в Європі

Використана література

Вступ

Кам`яна доба отримала свою назву через матеріал, з якого виготовлено переважну більшість артефактів, що збереглися від найдавнішої епохи історії людства. Однак з усіх порід кременю первісна людина найчастіше використовувала кремінь. Він відігравав провідну роль у виготовленні знарядь праці за кам'яної доби з двох причин. По-перше, при розколюванні кременю утворювався гострий ріжучий край, що нагадував гострий край розколотого скла. По-друге, через надзвичайне поширення кремінь був найбільш доступною первісним людям сировиною для виготовлення кам'яних знарядь. Через велику стійкість до впливу зовнішніх факторів, знаряддя з кременю зберігаються тисячоліттями майже у незмінному вигляді в землі. Для науковців вони є головним джерелом інформації про початкові етапи історії людства. Але не дивлячись на те що археологи знаходять безліч артефактів цієї епохи, в наукових колах не було певної одностайності думок щодо того яким чином давні люди виробляли свої знаряддя. Вирішити ці питання допомогла експериментальна археологія, звісно ж за допомогою певних етнографічних паралелей.

Розділ І. Дослідження обробітку кістки

З моменту появи людини на землі її супроводжують кістки та роги різних тварин. В житті первісної людини це було необхідним і легко отримуваним матеріалом наряду із знаряддями із каменю та дерева. Цей матеріал головним чином був залишком мисливської діяльності, і його знахідки трапляються практично на всіх стоянках та поселеннях від кам'яної доби до середньовіччя.

Питання обробітку кістки хвилювали дослідників доволі довгий час, оскільки навіть просте розламування та розбивання кістки призводило до утворення форм придатних для побутового використання. Для того щоб дізнатися про особливості розколювання кісток був проведений ряд експериментів. Так один з учнів Семьонова, О. Матюхин, вивчав скільки потрібно часу мисливцю раннього палеоліту для поперечного та продольного поділу кістки за допомогою простих знарядь.

Для експерименту Матюхин використовував масивні берцові та плечові кістки великої рогатої худоби. Реплікою одностороннього півкілограмового рубила із кварцового сланця він відділив круговим розрізом один суставний кінець довгої трубчастої кістки (епіфіз) менше ніж за чотири хвилини. Для розщеплення середньої частини довгої трубчастої кістки йому знадобилось п'ять ударів. Згодом, набувши досвіду він став виконувати ці операції значно швидше. Більш масивними односторонніми та двосторонніми рубилами він розрубив два епіфізи бедрених кісток протягом двох хвилин, а берцові кістки за сорок секунд. Кілограмовим крем'яним рубилом він відділив два епіфізи берцової кістки лише за десять секунд. В подальшому він вияснив що, для такої роботи можна з успіхом використовувати і знаряддя менших за масою (від 200 до 250 грамів) і навіть зовсім необроблені булижники.

Кістка з успіхом використовувалась і не у господарській діяльності, з неї також виготовляли і певні прикраси тому наступним кроком у пізнанні обробки кістки стало дослідження методів різьблення. Цьому сприяло спостереження що надрізи на кістках доволі глибокі, а досягти цього можна було лише тоді коли кістку розм'якшували. Дослідники перевіряли різні доступні стародавнім людям способи пом'якшення. Так, вони виявили що кістка поміщена на день чи два у воду і роги поміщенні туди вже на чотири дні різалися помітно краще. Під час одного з досліду було спростовано один етнографічний рецепт, так кістка та роги натерті жиром і дещо нагріті, опустили у воду насичену дерев'яним попелом. Але обробітку, а саме різьба по обробленій в такий спосіб поверхні виявилась не дуже легкою справою. Вчені продовжували шукати інші методи. Так польський археолог К.Жуковський помітив що кістяна ложечка, опущена до кислого середовища розм'якла, а коли її витягли на поверхню то через деякий час вона набула колишнього стану. К.Жуковський проводив і далі свої досліди, він помістив шматки рогів оленя то води із листям щавлю. Через тиждень розм'як верхній трьох міліметровий шар, а через місяць роги можна було різати вже як дерево. В наступних експериментах К.Жуковський використовував різні окислювачі і виявилось, що найкращим із них було кисле молоко.

Що ж до свердлення рогу то виявили, що лучкове свердління за допомогою крем'яного свердла в 36 разів ефективніше за ручне свердління.

Розділ ІІ. Виготовлення кам'яних знарядь експериментальними методами

В житті первісних людей каміння відігравало важливу роль. З нього виготовляли зброю та знаряддя праці, влаштовували огорожу для вогнищ і укріплювали житла. Завдяки каменю ми можемо скласти певне уявлення про етапи та темпи розвитку людської культури.

Виробничий процес міг розпочатися лише за умов наявності належної сировини. Головною сировиною був кремінь, але використовувалися і кварці, кварцити обсидіани, доломіти, андезити, базальти, граніти та багато інших.

Зупинимось на дослідах О. Матюхіна. Він протягом декількох років вишукував і розколював гальки. Спочатку він брав весь матеріал, але із плином часу він виявив, що найбільше для цього дослідів підходять плоскі і видовжені екземпляри, круглі не підходять взагалі. О. Матюхін використовував три методи: в першому випадку він кидав згори валунець на глибу, або ж глибу на валунець, за такого методу він не міг контролювати форму рубила. Другий спосіб полягав у тому, що вчений використовував глибу як ковадло, об яку обтісував валунець, так він отримував вироби необхідних розмірів та конфігурацій. Третій спосіб полягав у тому що він використовував отбійник, яким відбивав скалки та уламки від рубила, в цьому випадку він повністю контролював процес виробництва знаряддя. В ході дослідження виявилось, що на результати отримуванні внаслідок виробничої діяльності значно впливали фізичні та технічні показники матеріалу. Рубила із більш твердих порід легше піддавались обробці відбійниками з порід більш м'якших, і навпаки. Тепер перейдемо до експериментів під час яких виготовлялися ручні рубила. Так найкращі рубила виготовляли із кременя, роговика та обсидіану. Крем'яне рубило ашельського часу вагою в 700 грам, вчені виготовляли за 15-30 хвилин. Експериментатори діяли наступним чином: спочатку кварцитовим відбійником надавали крем'яному нуклеусу овальну форму, при цьому відколювалось 10-20 відщепів. Далі від отриманої заготовки палицею з рогу оленя відбивали ще 10-20 відщепів. Майбутнє рубило ставало більш плоским, з'являвся гострий край. На останній стадії відбивали ще до 30 відщепів і рубило було готовим. В результаті таких дій окрім 40-70 відщепів придатних для побутового використання, утворювалося ще й до 5000 тисяч дрібних лусочок.

Що ж стосується знарядь пізньопалелоітичних мисливців то експериментатори витратили безліч часу на те щоб відтворити їх знаряддя. Але все ж вчені досягли успіху. Так перш ніж перейти до виготовлення знаряддя треба було підготувати його - зробити пірамідальну форму, та підготувати ударну площадку. Від неї за допомогою відбійника або ж відколювателя, відділяли одну пластину за іншою. Тонким або широким відщепам придавали потрібну форму новими ударами або ж ретушували, так з'являлися свердла, пилки, скребки, різці та ножі. Нанесення ретуші відбувалося наступним чином знаряддям давили по ретушеру, або ж ретушером (кістяною або дерев'яною паличкою) били по знаряддю. Для тонких платівок вистачало власних нігтів та зубів.

Два експериментатори із кримської експедиції виявили що роговим відколювачем можна провести за хвилину до 200 ударів, в той час як відбійником лише 40. Більш якісні знаряддя вони виготовляли із свіжого кременю, ніж із кременя вторинних місцезнаходжень. На пластинчасту скребачку дослідник витрачав близько хвилини.

Багато зусиль вчені витратили на те щоб дізнатися як відколювати методом тиску при виготовленні тонких крем'яних, роговикових або обсидіанових стріл та списів. Так американський археолог Д. Кребтри зумів виявити що кремінь потрібно піддати тепловій обробці.

Неолітична доба поставила перед дослідниками ряд нових питань, оскільки в цей час з'являються нові види знарядь та нові методи обробки матеріалу. Неолітичні каменотеси полюбляли використовувати зелені сланці. Шліфовані знаряддя стародавні землероби використовували для рубки лісу, побудови жител тощо. В 1972 році чеські археологи почали досліджувати виробництво шліфованих знарядь. Перш за все вони видобули достатню кількість матеріалу для своїх експериментів. Далі вони розбивали товсті призмо подібні напівфабрикати на тонкі пластини, наносячи кварцевим відбійником короткі та сильні удари паралельно «лету» гірської породи. Для цього треба було декілька ударів. Після цього потрібно було досягти потрібної ширини. Для цього вони розпилювали їх за допомогою пилок виготовлених із вапняку, пісковику та дерева, під які підсипали вологий пісок. Пропиливши заготівку на половину її можна було відломити. Так вони отримали потрібні заготівки, але тепер треба було провести процес шліфування для надання завершеного вигляду виробу. Для шліфування брали брус із пісковику, який відділяв від заготівки шар в 8-10 мм за одну годину. Після шліфування його терли об шкіру, так він отримав матово-чорний блиск. Час витрачений на виготовлення знарядь коливався від трьох до дев'яти годин.

Для свердління використовували свердло дерев'яне, кістяне або кам'яне, яке обертали руками або ж за допомогою лука. Чеські археологи використали свердло із бузку, обертали його за допомогою лука, в якості абразиву використовували пісок. За годину отвір поглиблювався на три міліметра.

Розділ ІІІ. Гірнича справа та поклади кременю в Європі

кам'яний кістка кремінь артефакт

Одним із векторів експериментальної археології можна назвати і пошук методів якими керувались стародавні каменярі споруджуючи шахти. Так було з'ясовано що стародавні гірняки виривали в крейдових шарах ями глибиною від двох до шести метрів і діаметром півтора метри. Коли шахтні стволи наштовхувались на кремінь, каменярі розширювали їх за рахунок бічних штолень, для того щоб добути як найбільше крем'яних порід. Довжина штолень була лише 1 -1,25 м, щоб запобігти обвалу. На стінках штолень збереглись сліди від ударів рогових лопат, яким добували крем'яні конкреції масою від 50 г до 50 кг.

С. Семьонов організував на основі цих спостережень експеримент, метою якого було визначити трудові затрати, що йшли на видобуток кременя. Два експериментатора викопали в піщаних та крейдових відкладах дві шахти (глибино 0,5-1 м, і діаметром більше метра). Вже на початку робіт вони зрозуміли, що ефективніше та простіше копати ями кілками, загостреними та обробленими вогнем, ніж роговими лопатами. В ямі невеликого діаметру довгі руків'я рогових лопат заважали праці. Вони прийшли до висновку, що стародавні копачі використовували коротші руків'я. Але останні не надавали лопаті потрібної маси для нанесення сильних ударів по стійкій крейдовій породі. Вірогідно, що лопати слугували для окопування та вивільнення кременю, також для очистки штолень. Дерев'яні ж кілки поступово затуплювались, рогові ж лопати зношувались рідше. Подрібнену гірську породу викидали руками в бік від шахти. Цей спосіб роботи був цілком аналогічний до того яким користувалися мешканці Нової Гвінеї. Експерименти показали, що для вибірки одного кубічного метру породи, одній людині потрібно 4-5 годин. Із збільшенням глибини шахти продуктивність праці скорочувалася. Ці данні дозволили зробити висновок про те, що виявлені шахти створювались на протязі двох-трьох літніх сезонів.

Для виготовлення гарних знарядь потрібне добра сировина, а це речовини які називають силікатами: роговики, кремені, радіолярити. Вони існують у вигляді включень і пластів в карбонатних та крейдових формаціях, або ж в руслах річок та льодовикових моренах. Найбільш великі місцезнаходження кременю зустрічаються у гірських породах верхнього крейдового шару. Вони тягнуться головним чином поруч з узбережжям Півенічно-Західної Франції через Голландію, Данію і далі на північ. З південних районів Балтики кремінь за допомогою льодовика потрапив в Оставську та Опавську області в Центральній Європі. Окрім зазначених вище областей то кремінь добували в Мауері (Австрія), Оберзі та Шпенессі (Бельгія), Шампіньйолі (Франція), Гримс-Грев та Киссбори-Кемп (Англія), а також у Гові (Данія).

Використана література

1. Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / за редакцією Л.Л. Залізняка) -- Київ: Либідь, 2005.

2. Малинова Р., Малина Я. Прыжок в прошлое. -- М.: Мысль, 1998.

3. Коробкова Г.Ф. Эксперементальный анализ и его место в методике и теории археологии // КСИА -- Москва, 1978. -- Вып. 152.

4. Матюхин А.Е. Экперементальное изучение техники изготовления галечных орудий // СА -- Москва, 1976. -- №3.

5. Семенов С.А. Развитие техники в каменом веке -- Ленинград, 1968.

Размещено на Allbest.ru