Початок формування людської цивілізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Початок формування людської цивілізації

Зміст

Вступ

1. Передісторія людської цивілізації

2. Палеоліт

3. Мезоліт

4. Енеоліт

5. Бронзовий вік

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Першим періодом історії людства був кам'яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн років тому. Першолюдиною фахівці вважають істоту, для якої праця стола необхідністю і яка здатна була не тільки використовувати знаряддя праці, а й виготовляти їх. У ході еволюції поглиблювалися відмінності між мавпою та людиною -- з'явилося прямоходіння, сформувалася розвинута рука з протиставленим великим пальцем, збільшився об'єм мозку (досяг 800 см3), започаткувалася членоподільна мова. Саме ці якісні зміни у біологічному та психологічному розвиткові зумовили появу homo sapiens (людини розумної), сприяли остаточному виділенню людини з тваринного світу.

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік. http://99501.ucoz.ru/news/2012-06-28-1

Історію первісного суспільства (Стародавній час) залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці науковці поділяють на такі складові: I. Кам'яний вік - 2/1 млн р. - 4/3 тис. р. до н.е.: - палеоліт (давній кам'яний вік - 2/1 млн р. - 10 тис. р. до н.е.; ранній - 2/1 млн р. - 150 тис. р. до н.е.; середній - 150 тис. р. - 40/30 тис. р. до н.е.; пізній - 40/30-10 тис. р. до н.е.); - мезоліт (середній кам'яний вік - ІХ-VІ тисячоліття до н.е.); - неоліт (новий кам'яний вік - VI-ІV тисячоліття до н.е.; ранній - VI-V тисячоліття до н.е.; пізній - IV - початок III тисячоліття до н.е.); II. Мідно-бронзовий вік - IV-III - початок І тисячоліття до н.е.: - енеоліт (мідно-кам'яний вік - ІV-ІІІ тисячоліття до н.е.); - бронзовий вік (II - початок І тисячоліття до н.е.: ранній - XX-XV ст. до н.е.; середній - XV-XII ст. до н.е.; пізній - XII-X ст. до н.е.); III. Ранній залізний вік - IX ст. до н.е. - IV ст. н.е.: - передскіфський - IX-VII ст. до н.е.; - скіфський - VII-III ст. до н.е. (архейський - VII-VI ст.; класичний - кінець V-III ст. до н.е.); - сарматський - III ст. до н.е. - початок IV ст. н.е. (савроматський VI-IV ст.; ранньосарматський - IV-II ст. до н.е.; середньосарматський - кінець II ст. до н.е. - I ст. н.е.; пізньосарматський - II - початок IV ст. н.е.); - антична епоха у Причорномор'ї - VIII/VII ст. до н.е. - IV ст. н.е. (грецька - VIII/VII-I ст. до н.е.; римська - середина I ст. до н.е. - IV ст. н.е.); - епоха давніх слов'ян (II ст. до н.е. - V ст. н.е.). Кожний етап періодизації представлений археологічною культурою, яка характеризується спорідненістю пам'яток одного відрізку часу на певній території. Наприклад, ранній палеоліт представлений Дошельською, Шельською та Ашельською археологічними культурами.

первісне суспільство період

1. Передісторія людської цивілізації

Вивчаючи проблему появи первісних людей та способів їх життя, необхідно звернути увагу на те, що вчені поділяють історію первісного суспільства на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь поділяють на ранній, середній та пізній. На сучасній території України стародавні люди з'явилися ще в епоху раннього палеоліту - близько 1 млн. років. На думку археологів, найімовірніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії. Рештки найдавніших стоянок первісний людей знайдено в різних місцевостях сучасної України - м. Амвросіївка (Донбас), с. Королеве (Закарпаття), с. Лука-Врублівецьке (Хмельниччина).

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було привласнюючим, основу його складало збирання і полювання. Основним і універсальним знаряддям праці архантропів було ручне рубило.

Близько 150 тис. років тому почалося чергове похолодання. Змінився рослинний та тваринний праці: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік, залізний вік.

Палеоліт археологи світ. Знаряддя праці стали більш різноманітними і досконалими.

Боротьба за існування змусила людину в період середнього палеоліту (200 - 40 тис. років тому) оселятися в природних печерах, будувати штучні наземні житла, одягатися в шкури, не тільки використовувати, але й добувати вогонь.

Помітне ускладнення умов життя призвело до поступової зміни і зовнішнього вигляду людини, який став наближатися до сучасного. Це була так звана неандертальська людина. Слід відзначити, що в цей період почали закладатися першооснови духовного світу людини.

У часи пізнього палеоліту (40 - 12 тис. років тому) в суспільній організації людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід - група кровних родичів, що вела своє походження від спільних жіночих предків по материнській лінії.

Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад. Зароджувалися перші форми релігійних вірувань (тотемізм, магія, анімізм, фетишизм) та мистецтво. Про це свідчать знайдені фрагменти зразків прикладного та образотворчого мистецтва.

Особливу увагу слід звернути на те, що у добу пізнього палеоліту завершився процес фізичного та розумового формування людини сучасного типу - homo sapiens («людина розумна»). З її появою удосконалилися знаряддя праці, людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів.

Слід також зауважити, що 12 тис. років тому наступив новий період розвитку людства - мезоліт, який закінчився приблизно 7 тис. років тому.

Почалося нове потепління, змінилися природні умови. Великі тварини або вимерли, або відійшли на північ. У лісах і степах люди почали полювати здебільш на сучасні види тварин: оленя, лося, кабана, бобра, лисицю та ін. Були винайдені лук і стріли. Крім полювання люди займалися рибальством та збиранням рослинної їжі. Люди продовжували жити родовими общинами.

Близько 7 тис. років тому закінчився мезоліт і почався неоліт, який тривав приблизно до 4 тис. років тому. Висвітлюючи цей період, слід підкреслити, що основною характерною рисою життя людей часів неоліту був перехід від збирання до відтворення продуктів господарської діяльності - скотарства і землеробства (відбулася так звана «неолітична революція»). Люди навчилися виготовляти знаряддя праці шляхом шліфування, свердління і розпилювання каменю. Виникло примітивне ткацтво та виготовлення глиняного посуду без гончарного кругу.

Доцільно відзначити, що перехідною епохою від кам'яного періоду до металевого був енеоліт, коли поряд з кам'яними почали виробляти знаряддя праці з міді (4 - поч. 2 тис. до н.е.). Найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України - племена трипільської культури.

У 2 тисячолітті до н.е. були поширені бронзові знаряддя. Цей час відноситься до бронзового віку (2 - 1 тис. до н.е.). Слід звернути особливу увагу на те, що в цей період завершується відокремлення скотарства і подальший розвиток орного землеробства. Це був перший великий суспільний поділ праці. Чоловік став відігравати провідну роль в господарському житті. Відбувся перехід від матріархату до патріархату. Проходив процес підвищення продуктивності усіх галузей господарства, зокрема землеробства, ремесла. Посилилося майнове розшарування. Первісне суспільство вступило у період розкладу.

Всі ці процеси прискорились тоді, коли людина навчилася виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя праці, зброю. На межі 1 тис. до н.е. -1 тис. н.е. почався залізний вік. Поступово майнові відмінності між окремими главами родин руйнували первісну общину, спільне володіння землею і спільний обробіток її поступово зникали. Родова община кровних родичів з часом перетворилася на сусідську, територіальну общину. Окремі племена об'єднувалися в союзи споріднених племен, а з часом території окремих племен збивалися в одну спільну територію всього народу.

2. Палеоліт

Палеолімт (від грец. рблбйьт -- давній і грец. лЯипт -- камінь) -- давня кам'яна доба; найдавніший період людського суспільства. К.І.Рибалка. Історія України. -Ч.І. -К., 1994.- С. 10.

Ранній палеоліт (1 млн. р. до н. е. - 150 тис.р. до н. е.). Архантропи (інакше їх називають прадавні люди або пралюди) з'явилися на території сучасної Європи близько 1 млн. років тому за гюнцького похолодання, коли теплий клімат змінився на помірний і прохолодний. Згодом пралюди перейшли до Східної Європи. Заселення України здійснювалося з півдня Центральної Європи через Балкани, а також можливо і через Кавказ та із Західної Європи. Поодинокі пам'ятники архантропів виявлено в Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, а також на Дніпрі, в Криму й Приазов'ї.

Найдавнішу стоянку (стоянка - місце тимчасового проживання людей кам'яного віку) в Україні досліджено біля села Королеве у Виноградівському районі на Закарпатті. Близько 800 тис. р. до н. е. тут проживали первісні люди. Поблизу цього села на високому березі Тіси на глибині 12 метрів було виявлено 15 культурних пластів палеолітичної доби. У найнижчому з них знайдено скребки, рубала, наконечники з каменю, вік яких досягає 1 мільйона років. Первісні люди проживали також на березі р. Дністра біля сучасного с. Лука-Врублівецька Кам'янець-Подільского району Хмельницької області. До перших стоянок первісних людей на території України належать також стоянка біля сучасного міста Амвросіївка Донецької області, стоянка Кіїк-Коба в Південному Криму.

Середній палеоліт (150 тис. до н. е. - 40 тис. до н. е.). Близько 150 тис. років тому еволюція призвела до поступового виникнення нового типу людини - неандертальця (ця умовна назва походить від назви місця, де вперше в 1856 р. знайшли рештки такої людини, - в долині річки Неандер у Німеччині). Неандертальці-чоловіки мали зріст в середньому 160 сантиметрів, були кремезними, з широкими грудьми, фізично дуже сильними. У них був більший ніж у попередників череп, більший об'єм мозку, у пізніх неандертальців на нижній щелепі намічався підборідний виступ.

Цього часу змінилося й довкілля. Внаслідок зледеніння посуворішав клімат: спостерігалися різні контрасти температур (спекотне літо і люта зима). Льодовик просувався до північної частини України, а вздовж Дніпра сягав сучасного Дніпропетровська. 3 нього постійно дули холодні й сухі вітри. Території, що безпосередньо прилягали до льодовика, перетворилися на холодні пустелі. На південь" аж до Карпат і Чорного моря розпросторилися тундри й холодні степи.

Здебільше неандертальці жили в печерах. Величезну роль в їхньому житті відігравав вогонь. Неандертальці колективно полювали на бізонів, мамонтів, південних слонів, оленів, диких коней. Найпоширенішими знаряддями неандертальців були гостроконечники та скребла. Гостроконечники правили за вістря до списів, скребла - за ножі. На території України виявлено чимало стоянок неандертальців - до 200. Особливо багато їх досліджено. в печерах гірського Криму. Відомі неандертальські стоянки на Закарпатті, у Подністров'ї, на Житомирщині тощо.

Пізній палеоліт (40 тис. до н. е. -Х тис. до н. е.). Близько 40 тис. років тому з'явився сучасний тип людини, який дістав назву «гомо сапієнс» («людина розумна»), або кроманьйонця (за назвою грота Кро-Маньйон у Франції, де вперше знайшли кістяки цього типу). За багатьма ознаками - випрямленому положенню тіла, будові рук і ніг, об'єму головного мозку, будові мовного апарату тощо - кроманьйонець був таким, як і сучасна людина. На основі кроманьйонців виникла європеоїдна раса.

Кроманьйонці вже об'єднувалися в племена, які успішно могли полювати на великих звірів. Саме в пізній палеоліт максимального розвитку досягають полювання і рибальство, того ж часу намітився поступовий перехід до одомашнення тварин. Люди навчилися робити до 80 видів знарядь праці. Зимові житла будувалися з кісток і бивнів мамонтів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

На території України досліджено кількасот стоянок, віднесених до часів пізнього палеоліту. Найвідоміші з них розташовані в селах Мізін на Чернігівщині, Добраничівці на Київщині. Знаною є й Кирилівська стоянка в Києві.

3. Мезоліт

Мезолімт (грец. мЭупт - середній і лЯипт - камінь), Середня кам'яна доба - епоха кам'яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт. uk.wikipedia.org/wiki/

У мезоліті на території сучасної України виділялися чотири природно-ландшафтні зони: лісова - Карпати, Волинь, Полісся; регіони Правобережного та Лівобережного лісостепу; степова зона, регіони гірського Криму. Люди стали дедалі більше опановувати й по-господарськи розробляти вододіли, долини малих водотечій. Вони, як і раніше, займалися полюванням, рибальством, збиранням плодів та ягід. Мисливство було провідною галуззю господарства. У зв'язку з тим, що в цей період зникли мамонти та деякі інші звірі, змінився характер полювання: від колективного полювання на стадну дичину переходили до індивідуального чи групового промислу невеликих звірів. Величезним досягненням став винахід лука і стріл - зброї далекої дії, за допомогою якої люди забезпечували себе постійними запасами їжі. Через труднощі відтворення природного середовища посилювалася міграція людей, укріплювалися племінні структури. Характерно, що етнічні риси починали насамперед формуватися в населення гірського Криму та в степу, де швидко відбувався перехід до нових форм господарювання. Дещо пізніше вони почали фіксуватися в українському Поліссі.

У період мезоліту люди оволоділи технікою виготовлення з кремнію вузьких тонких і гострих пластинок, потрібних для виготовлення так званих вкладишевих знарядь, зокрема вістер списів, ножів, гарпунів (їхня основа вирізалася з кістки чи дерева, а в пази вставлялися пластинки). З'явилися знаряддя для обробки дерева.

У цю епоху розпочалося приручення диких тварин. Люди приручили собаку (вперше це вдалося туземцям Австралії та Нової Зеландії), а дещо пізніше - свиню й бика.

На території України налічується майже 1 000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба - у Криму, Гребениківська стоянка - на Одещині, Журавська- на Чернігівщині та ін.). Цікавою пам'яткою епохи мезоліту є печера поблизу села Баламутівка на Букови-ні, стіни якої розмальовані зображеннями людей і звірів, мисливців, танцюючих чаклунів.

4. Енеоліт

Мімдна добам, енеолімт, халколімт (від лат. aeneus -- мідний і грец. лЯипт -- камінь) -- назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв'язку з появою й поширенням у той час виробів із міді. Мідні знаряддя вживалися поряд з кам'яними, які переважали. Найдавніші мідні предмети й шматки руди виявлені у ранньоземлеробних поселеннях Передньої Азії (8-5 тисяч років до н. е.). У 4-3 тисячоліттях до Різдва Христового мідні й бронзові знаряддя стали витісняти кам'яні на Стародавньому Сході з 4 тисячоліття до н. е., в Європі -- з 3 тисячоліття до н. е. На території України мідний вік датується 4-3 тисячоліттям до н. е. Вищий, порівняно з неолітом, етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин первісного суспільства. Період дальшого удосконалення відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство). Накопичення продукту, зростання суспільних багатств стимулювало міжплемінний обмін. Енеоліт -- період консолідації суспільної організації племен, розквіту патріархату, формування великих, спільних за походженням, об'єднань. На території України за часів енеоліту жили племена -- носії трипільської, ямної культури тощо. Довідник з історії України. За ред. І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3 томах. -Т.І. -К., 1993; - С. 30.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV--III тис. до н. е.). її назва походить від с. Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойною 1893 р. було виявлено першу пам'ятку цієї культури. Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис. км2, що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні знайдено понад 1000 трипільських пам'яток).

Історики досі не дійшли спільної думки щодо походження трипільців. Одні переконані, що трипільська культура має автохтонне походження і сформувалася на ґрунті бутодністровеької неолітичної культури (В. Дани-ленко, В. Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Нижнього Подунав'я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу: трипільська культура є наслідком взаємодії давніх автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону (І. Черніков).

Трипільська культура багатогранна і самобутня, її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; присе-лищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних; у сфері суспільних відносин -- перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності; у сфері побуту -- побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст з населенням майже 15--20 тис. жителів; міграція поселень через виснаження землі кожні 50--100 років; розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами; у духовній сфері -- домінування символів родючості, матеріалізація їх у символи добробуту -- жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Будучи своєрідною сполучною ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Похолодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, наростаючий тиск на землі трипільців скотарських степових племен призвели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості.

У добу енеоліту територія України стала ареною протидії та взаємодії трьох потужних етнічних потоків: носіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен, що прийшли з Північно-Західної Європи (культура кулястих амфор), та численних євразійських скотарських степових племен (середньостогівська, ямна культури). У сучасній історичній та народознавчій літературі існує твердження, що трипільці -- прямі предки українського народу. Однак, намагаючись у глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, слід пам'ятати: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і тому дуже рідко дає змогу дійти однозначних категоричних висновків; по-друге, давні археологічні культури, як правило, характеризуються етнічною невизначеністю; по-третє, протягом кількох тисячоліть після занепаду трипільської культури до етногенезу українців через низку обставин були причетними чимало інших етнічних утворень від племен до цілих народів, і тому, очевидно, варто утриматися від поспішного проведення прямої родової лінії від трипільців до українців. Водночас нині не підлягає жодним сумнівам твердження про те, що окремі елементи трипільської культури (система господарювання, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

5. Бронзовий вік

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами в господарському, політичному та культурному житті суспільства. Свою назву вона отримала від штучного металу -- бронзи (сплав міді з оловом, свинцем, миш'яком або сурмою). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали поширюватися на території України вже на початку II тис. до н. е. Поступово в XV--IX ст. до н. е. було налагоджено місцеве виробництво: в Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні -- металообробки (всього археологами досліджено на території нашої республіки понад 10 бронзоливарних майстерень). Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення, що значно спростило технологію обробки (його можна було виплавляти в примітивних печах або на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося.

У бронзовому віці суттєво впливали на суспільний розвиток такі чинники:

-- зміна кліматичних умов (збільшення вологості);

-- підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї;

-- активізація міграційних процесів.

Саме під впливом цих чинників поглиблюється спеціалізація в господарському житті: на мікрорівні це знаходить свій вияв у самостійному розвиткові металургійного виробництва, на макрорівні -- завершується перший великий поділ праці -- скотарство відокремлюється від землеробства. Спеціалізація зумовила відособленість господарського та культурного розвитку певних спільнот людей (археологи нараховують до 30 окремих культур), сприяла підвищенню продуктивності праці, що стимулювало появу додаткового продукту, а згодом -- посилення міжплемінних контактів (війни, торгівля). У цей час на території сучасної України сформувалися три етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими віруваннями -- Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні культури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури).

На теренах степової України домінувало скотарство. У добу бронзи перевага надавалася приселищному типу скотарства. Населення степу знало й культуру землеробства. Брак земель, складність їх обробки, жорсткі кліматичні умови (майже щорічні посухи та суховії) змушували зосереджувати основну частину посівів у заплавах, що забезпечувало порівняно високу ефективність. Однак наприкінці II тис. до н. е. роль землеробства в цьому регіоні гранично звузилася, бо розширення площи орних земель суттєво зменшило кількість пасовиськ, що спричинило занепад скотарства. Крім того, оранка заплавних земель порушила біоба-ланс: почали міліти ріки, вигорати степи, чимало земель стало непридатними для господарського використання.

У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою стала підсічно-вогняна модель обробітку землі, що полягала у вирубуванні та випалюванні прилеглої до поселень ділянки лісу. З часом у цьому регіоні з'явилося орне землеробство. Необхідність освоєння глинистих та суглинистих підзолів, які були дуже родючими, але надзвичайно важкими для обробітку, підштовхнула процес розвитку знарядь праці, зумовила появу саме в добу бронзи рала. У Чернігівській, Сумській та Запорізькій областях археологами знайдено залишки архаїчних дерев'яних плугів. Віднайдені на деяких поселеннях, що датуються бронзовим віком, кістки волів, а також наскельнІ малюнки Кам'яної могили підтверджують факт використання биків як тяглової сили. Основним знаряддям праці для обробки землі в цей час були мотики. Серед тогочасних знарядь праці своєю формою та ефективністю особливо виділялися волинські серпи, які на початку бронзової доби виготовляли з кременю та кварциту, а з середини II тис. до н. е. -- з бронзи. Найпоширенішими культурами в лісостепових районах були ячмінь, просо, овес, боби.

На Поліссі сформувався інший тип господарювання. Тривалий час побутувала думка, що в цьому регіоні через несприятливі кліматичні умови, відсутність значного демографічного потенціалу, заболоченість (менше третини всієї площі Полісся -- сухі, незаболочені ділянки) аж до перших століть нашої ери не знали землеробства. Останні розвідки археологів засвідчили, що південне Полісся є одним із найдавніших землеробських районів на території України. Згідно з гіпотезами Прип'ять для Полісся відігравала таку саму роль, як Ніл для Єгипту, тобто створювала сприятливі умови для примітивного землеробства: зерна пшениці, полби, ячменю, проса та льону кидали в необроблений вологий ґрунт, удобрений родючим наносом. У бронзову добу головною формою землеробства в цьому регіоні було підсічи о-вогняне. Орне землеробство, очевидно, не розвивалося.

У степах Північного Причорномор'я та Надазов'я різ-новекторні історичні процеси (міграції, війни, культурні впливи) були інтенсивнішими, що спричинило появу висо-корозвинутих культурних утворень. Лісостеп та Полісся розвивались повільніше через віддаленість від осередків світової цивілізації, екстенсивне господарювання.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспільних відносин:

1) помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, скотарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зумовило еволюційну заміну матріархату патріархатом, утвердження ведення родоводу по батьківській лінії;

2) завдяки зростанню продуктивності праці з'явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3) з великосімейної громади виокремилася мала сім'я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти);

4) у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен, що було зумовлено зростаючими масштабами виробництва та обміну, загостренням внутріплемінних відносин на основі прогресуючої майнової диференціації, потребою захисту власних територій та матеріальних цінностей;

5) ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

Висновки

Український народ має довгу та тернисту історію. Його становлення та розвиток - результат тяжкого та заплутаного шляху, який бере початок ще в часи, коли політики не пересувалися літаками та не виголошували пафосних промов, а якщо й виголошували, то про це мало кому відомо.

Але зважаючи на дослідження істориків, можна зробити висновок про те, що на наших етнічних територіях почала формуватися цивілізація задовго до того, як на цій землі з'явилися зародки українства, тобто приблизно 1 млн років тому (початок ашельської доби). Тогочасна спільнота складалася, на думку більшості вчених, із вихідців з Передньої Азії, які опинилися тут шляхом просування через Балкани та Центральну Європу. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території сучасної України знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Архантропи раннього палеоліту (до 150 тис. р. тому) жили невеликими групами, які формували стада. Вони займалися присвоюючим господарством і будували міжособистісні відносини на основі кровнородинного устрою. Знайдені найпримітивніші знаряддя праці свідчать про зародження елементарного мислення в найперших поселенців на території України.

Найбільше похолодання тривало впродовж середнього палеоліту (так звана мустьєрська епоха), що зумовило значні зміни в життєвому устрої мешканців Північної та Центральної Європи. На сьогоденних українських землях південна межа максимального зледеніння проходила повз Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Метаморфози в кліматичній ситуації краю призвели, безумовно, до винайдення способів та засобів порятунку від холоду: неандертальці відкрили для себе полювання, більш-менш теплий одяг, печерні та наземні житла. Також вони навчилися використовувати, а згодом і добувати вогонь. Знаряддя праці теж вдосконалювалися: на багатьох стоянках (Антонівка, Молодово, Киїк-Коба) знайдено кам'яні гостроконечники та скребачки.

Важливим аспектом кінця середнього палеоліту вважаю зародження першооснов духовного світу та образотворчого мистецтва в житті людини, що підтверджується започаткуванням традиції поховань (печери Криму), знахідками кісток із різьбленням та примітивними малюнками. Варто зазначити, що зледеніння гюнцького, міндельського, ріського й вюрмського періодів сформували природні зони України: тундру, лісостеп і степ.

Люди сучасного типу, Homo sapiens або кроманьйонці, сформувалися в період верхнього (пізнього) палеоліту понад 40-35 тисяч років тому. На теренах сучасної України мешкали представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців. Кроманьйонці мали примітивну родову організацію й були суспільством мисливців-збирачів. Археологи знайшли біля 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи. Серед них особливо виділяють природний останець Кам'яна Могила, який став культовим центром кроманьйонців степової зони (про це - далі). Цей етап в історії людства порівняно з попередніми досить короткий, але він характеризується значними змінами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві.

Свідомість кроманьйонця відмінна від свідомості неандертальця, що дозволяє говорити про відносно стрімкий розвиток та прогрес у глобальних питаннях тогочасного людства: родова община приходить на зміну первісному стаду, чітко виражається матріархат, з'являється поняття релігії. У мистецтві популяризуються жіночі статуетки, браслети, фігурки птахів, прикраси, виготовлені з бивнів мамонта. Продовжують урізноманітнюватися та вдосконалюватися знаряддя праці.

Повернімося до згадки про Кам'яну Могилу. Вирішив зосередити увагу на цій пам'ятці через те, що вважаю її найвиразнішим прикладом існування культури та цивілізації на території України, хоча більшість вчених наполягає на тому, що найперший такий приклад - Трипільська культура, яка виникла пізніше. Отож, енциклопедичне визначення таке: Кам'янам Могимла - світова пам'ятка древньої культури в Україні поблизу Мелітополя смт. Мирне в Запорізькій області над річкою Молочною, Національний історико-археологічний заповідник. Пагорб, що тисячоліттями служив людям вівтарем для відправлення релігійних обрядів, містить декілька тисяч унікальних стародавніх наскельних зображень - петрогліфів. Не хочу зупинятися на геологічних та географічних особливостях цього місця, лише зауважу, що палеолітичне датування, від якого я вирішив відштовхнутися, відстоювали в основному В.М. Даниленко й О.М. Бадер (принаймні на ранній стадії досліджень); на відміну від цих істориків, М.Я. Рудинський і інші дослідники дотримувалися неолітичного датування. Дискусія, по суті, звелася до того, чи є один із найбільших петрогліфів зображенням мамонта або бика (мамонт свідчив би на користь палеоліту, а бик на користь неоліту). Учасники дискусії померли в сімдесяті-вісімдесяті роки, залишившись при своїх думках, продовжуючи, кожен по-своєму, називати грот із спірним зображенням «Грот бика» і «Грот мамонта».

Тим не менш, об'єктом уваги заповідник залишається й досі. І, між іншим, не просто уваги, а підвищеної. Так, наприклад, заслужений працівник культури України Борис Михайлов, директор Національного історико-археологічного заповідника «Кам'яна Могила» понад 40 років свого життя присвятив дослідженню цієї пам'ятки.

Список використаної літератури

1. О.Д.Бойко. Історія України. -К., 1999.

2. В.Й.Борисенко. Курс української історії. -К., 1998.

3. В.І.Семененко, Л.О.Радченко. Історія України. -Харків, 2000.

4. Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. -К., 2000.

5. К.І.Рибалка. Історія України. -Ч.І. -К., 1994.

6. Н.Яковенко. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. -К., 1977.

7. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. -Львів, 1997.

8. М.Котляр, С.Кульчицький. Довідник з історії України. -К., 1996.

9. Довідник з історії України. За ред. І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3 томах. -Т.І. -К., 1993; -Т.2. -К., 1995; -Т.3. -К., 1999.

10. В.Ф. Верстюк, О.М.Дзюба, В.Ф.Репринцев. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. -К., 1995.

11. Аркас М. Історія України-Русі. - Одеса: Маяк, 2008.

12. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2009.

13. Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн./ Толочко П.П. - К.: Либідь, 2009.

14. Історія України. Нове бачення: у 2 т./ За ред. В. А. Смолія. - К.: Україна, 2007. - Т. 1.

15. Історія України. Курс лекцій: у 2-х кн.: Навч. посібник / Мельник Л. Г, Верстюк В. Ф., Демченко Н. В. та ін. - К.: Либідь, 2008. - Кн. 1.

16. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів до 21 століття - Харків: Одіссей, 2008.

17. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України. - К.: Знання, 2006.

18. http://books.br.com.ua/24517

19. http://www.horting.org.ua/node/1463

20. http://www.uk.wikipedia.org/wiki/Палеоліт

21. http://bookdn.com/book_232_glava_2_

Размещено на Allbest.ru