Д. Галицький

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему:

«Данило Галицький»

Зміст

Вступ

1. Життєвий шлях Данила Галицького

2. Державотворницька діяльність Д. Галицького

3. Цікаві факти князювання Данила Галицького

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Утворення Київської Русі у IХ-ХII століттях поклало початок державотворенню і поширенню ідеї державності. Вона дала стимул для формування нових політичних і культурних центрів на території сучасної України. Галицька земля стала удільним князівством наприкінці IX століття, а після занепаду Київської держави, починаючи з середини XII століття, продовжувала і розвивала її державницькі та духовні традиції протягом 150 років.

Мета: дослідити життєвий шлях державотворницьку діяльність та цікаві факти князювання Данила Галицького.

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва. Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, «царем на Русі», «самодержцем всея Русі», причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього [4]. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.

1. Життєвий шлях Данила Галицького

Данило Галицький -- одна із найвидатніших постатей в історії Української держави. Князь Галичини і Волині, а також король Русі, він увіковічнив своє ім'я як мудрий правитель і талановитий полководець. Тому не дивно, що сьогодні він вважається національним героєм, а його пам'ять всіляко вшановується. Майбутній володар галицько-волинських земель народився у 1201 р. Він був сином князя Романа Мстиславовича, який помер через декілька років після його народження, залишивши вдову з двома малолітніми синами. У ті часи боротьба за престол була особливо жорстокою, тому мати, щоб не наражати дітей на небезпеку, переїхала разом з ними до Кракова. Звідти Данило подався в Угорщину, де виховувався при королівському дворі наступні 6 років.

У 1201 - 1204 роках точилися війни галицько-волинського князя Романа Мстиславича за київський престол. Князь Роман посадив у Києві свого брата Інгвара Ярославича, затим - Рюрикового сина Ростислава. Таким чином Київ був під зверхністю галицького князя аж до смерті князя Романа 1205 року [8, c. 121].

Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа Михайло Чернігівський і його син Ростислав. Також на галицькі землі претендували споріднені династії Арпадів (Угорщина) та П'ястів (Польща).

1211 року галицькі бояри під час однієї з усобиць виганяють княгиню Анну Романову з сином з Галича, а самі правлять під іме­ні малолітнього князя Данила Романовича” [8, c.121]. Їй з синами довелося залишити Галицько-Волинське князівство й просити притулку у володарів сусідніх держав, Польщі й Угорщини, з якими її чоловіка зв'язували союзні взаємини. Сама вона з Васильком подалася до Кракова, а Данила з кимось із ближніх бояр Романа відіслали до Буди в Угорщину, де він на кілька років став другом свого ровесника Бели, сина короля Андрія.

У перебігу понад тридцятилітньої боротьби за Галич і його землю між іноземними феодалами, прийшлими здалеку руськими князями та місцевими боярами Данило кілька разів сідав на хиткий галицький престол, і кожного разу його скидали бояри. Але князь не втрачав оптимізму. Перебуваючи у волинській глушині, в маленьких містах Тихомлі й Перемилі, Романовичі, за словами галицького літописця, «стали княжити там із своєю матір'ю, на місто Володимир поглядаючи. Й мовили вони: «Як там не крути, а Володимир буде наш!»

Зовсім юний, але розумний, розважливий, сміливий і наполегливий Данило з кожним роком наганяв страху на галицьке боярство, яке не могло не зважати на народне прагнення бачити старшого Романового сина великим князем [3, c. 207 - 208].

У 1215 р. польський король Лешко відбив у князя Олександра Всеволодовича Галич і віддав місто галицьким князям Данилові та Василькові, які одержали батькову вотчину - Володимир.

1219 р. Данилові виповнилось лише 18 років, але в суспільстві його сприймали як дорослого й досвідченого мужа, про що не раз свідчить галицький літописець. Та й сам князь розумів, що він і лише він є опорою дому Романовичів, єдиним, хто зможе захистити його й відновити втрачену єдність Галицько-Волинського великого князівства. Не дуже-то розраховуючи на підтримку тестя, Данило починає прибирати до рук волинську отчину Романа, не замахуючись поки що на галицьку. Він пориває стосунки з польським князем Лешком, переконавшись, що той не збирається виконувати зобов'язань перед Романовичами, взятих під час переговорів з Анною, натомість зазіхає на волинські землі. Як з гордістю повідомляє галицький книжник, Данило «поїхав разом з братом і захопив Берестя, Угровськ, Верещин, Стовп'я, Комів і всі окраїни» Волині з боку Польщі, тобто відвоював Берестейську та Забузьку землі. Розлючений Лешко спробував силою зброї повернути втрачене, але волинські полки під проводом молодого князя завдали полякам поразки і «гналися за ними до річки до Вепра», тобто до кордону. У боротьбі проти Вивівши з гри польського князя, Данило повернув до складу Волині удільне князівство спільника Лешка белзького князя Олександра. Та раптом тесть Мстислав, що не схотів допомагати Романові проти Лешка, під'юджений боярами, втрутився і звелів віддати Белз із землею зрадливому Олександрові. Данило змовчав, бо. не хотів розпалювати нової усобиці. А стосунки між тестем і зятем натяглися. Трохи зблизила їх знаменита битва на Калці [3, c. 209].

За 15 років до вторгнення у Східну Європу керівництво Монгольської держави вирішило провести розвідку боєм і послало на схід 30-тис. кінноту на чолі з найбільш досвідченими воєначальниками Чингісхана Субудаєм і Джебе. З боями продершись крізь Закавказзя і Крим, монголо-татарське військо у причорноморських степах ударило на половців. Зазнавши тяжких втрат, половецькі хани, очолювані Котяном, тестем Мстислава Удатного, попросили помочі в руських, князів. Ті згодилися допомогти, й об'єднане військо рушило з Києва на південь.

У 1223 р. князь Данило Галицький збудував місто Холм, нову столицю держави і перевів туди єпископат. Наприкінці травня 1223 р. русько-половецька рать зустрілася з монголо-татарською кіннотою на річці Калці. Справа йшла до генеральної битви аж коли почалася суперечка поміж руськими князями. Мстислав Удатний, що мав заслужену репутацію першого воїна на Русі, без погодження з іншими князями, спираючись на власні сили й дружину самого лише Данила, кинувся на ворога. Легкоозброєні кіннотники Субудая й Джебе не витримали шаленого удару важкої, рицарської кінноти Мстислава й почали відступати. Щоб якось виправити становище, монгольські воєначальники контратакували половців, і ті побігли. Перелякана орда налетіла на табір, де знаходилися київський, чернігівський, смоленський та інші князі, й зім'яла його. Це призвело до паніки в руському стані. Калкська битва принесла прикру поразку Русі.

2. Державотворницька діяльність Д. Галицького

Свою політичну діяльність Данило Романович розпочав з об'єднання батьківської спадщини, в одну державу. Звичайно, що в цій складній ситуації, яка склалася навколо нього, він змушений був мати «опору», яка б скрутний час прийшла на допомогу. Тому Данило зробив ставку на свого тестя. Але надії Данила на Мстислава в об'єднавчих планах щодо Західної Русі виявились марними. Трапилось інакше, ніж розраховував молодий волинський князь: шлюб з дочкою Мстислава поставив його у двозначне становище щодо галицької «отчини» Романа, зв'язав руки проти Мстислава і, по суті, на десять років, аж до смерті останнього, загальмував активну боротьбу старшого Романовича за Галич. Ця дипломатична й державна помилка була повчальним уроком для Данила, і він, як розумна і обдарована людина, згодом скористався з того [8, с. 78].

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростиславичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм посад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко найбагатші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровительство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам, як головній своїй опорі.

Втягнення іноземних покровителів-угорців, а пізніше і поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаченого в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Галичині трьох синів Ігоря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверськоі землі стануть слухняним знаряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі стали домагатись реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі влаштували розправу над великими боярами, і «вбито їх було числом 500, а решта розбіглися». В 1211 р. бояри, запросивши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоровичів і «повісили задля помсти». Через два роки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі -- це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р., з допомогою частини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили «2королем королівства Галицького» п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською княжною Саломеєю. Від цієї, по суті військової, окупації визволив галичан новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдалося утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233 р.

Оскільки політичне безпринципні боярські угруповання йшли на угоди з угорськими феодалами, які прагнули до захоплення Галичини й Волині, боротьба Данила і Василька Романовичів проти бояр, за об'єднання галицько-волинських земель набирала характеру визвольної війни за державну незалежність. Романовичі спирались на широкі кола населення і на ту частину бояр, що розраховувала на покровительство князів, їх підтримали містичі - міські купці і ремісники, в тому числі іноземні поселенці у деяких найбільших містах (вірмени, німці та інші). Вони були прихильниками не боярського свавілля, а міцної князівської влади (лише пізніше, коли держава ослабла, міські колонії католиків стали орієнтуватися на своїх одновірців - іноземних агресорів). Для перемоги Романовичів мала істотне значення і позиція селян-общинників, які входили до княжого пішого війська. Зміцнення боярства не віщувало смердам нічого доброго, а ілюзії про «доброго князя» уже в той час були поширені в народі. Союз князівської влади, боярства, що їй служило, і міської верхівки був спрямований на встановлення такого варіанту державного ладу, який значно більше відповідав потребам економічного і культурного розвитку, ніж боярська олігархія.

В результаті тривалої боротьби Данилові Галицькому вдалось подолати угруповання галицьких і перемишльських бояр, які орієнтувались на підтримку Угорського королівства. У 1237-1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Волинь він залишив молодшому братові Василькові, який у всіх важливих справах діяв спільно з Данилом. 1238 р. Данило розгромив тевтонських рицарів Добжинського ордену, що захопили місто Дорогичин, і взяв у полон магістра ордену Бруна. Незадовго до зруйнування Києва Батиєм Данило укріпився в Києві і посадив там тисяцького Дмитра, досвідченого і хороброго воєводу, якому і довелось керувати обороною міста.

Столицею свого князівства Данило Романович обрав нову резиденцію Холм, де побудував оборонні споруди, церкви, заклав гарний парк. Літописець показує планомірний, цілеспрямований характер містобудівельної діяльності Данила і його брата Василька Романовича. З їх наказу були споруджені міста-замки Данилів, Крем'янець, Угровеськ та інші. До міст Данило запрошував «сідлярів, і лучників, і тульників, і ковалів заліза, й міді, і срібла, і життя наповнювало двори навколо замку, поля і села». Ці слова у літописі наводяться при описі заснування Холма, але вони стосуються й інших новозбудованих міст.

Фортифікаційна і будівельна діяльність Романовичів була дуже своєчасною. Подолавши впертий опір на лінії укріплень вздовж Верхнього Тетерева, Горині й Случі, Батий на початку 1241 р. рушив на Волинь. Як вказує літописець, хан, побачивши, що не зможе взяти Крем'янець і Данилів, відступив. Очевидно, героїчна оборона цих укріплених фортець спричинилась до того, що орда вирішила не затримувати свого походу до головного міста Волині -Володимира. Боротьба за володимирський дитинець була кривавою. Дружинники і озброєні містичі боролись до кінця, до останнього воїна. Бастіонами опору стали муровані церкви, які після відходу орди залишились заповнені трупами. Так само самовіддано, як свідчать дані археології, захищалися інші міста та феодальні замки. Данило, який в той час повертався з Угорщини, зупинився в Синевідському монастирі (в сучасному Сколівському районі); тут він дізнався про навалу і був змушений повернутись до Угорщини, «бо мало з ним було дружини». Ймовірно, шлях орди проходив з Прикарпаття на Верецький і через Буковину на Роднянський перевали. Коли в Угорщині стало відомо про наближення орд Батия, був посланий палатин Григорій з дорученням перекрити карпатські «ворота». Але він здав їх без опору. Не затримуючись в Карпатах, орди Батия рушили в Угорщину, де об'єднались з іншою частиною орди, яка поверталась з Польщі і Чехії. Зруйнування міст і сіл, величезні людські втрати -- все це завдало невиправного удару економіці і культурі краю.

Все ж Галицько-Волинська земля потерпіла порівняно менше, ніж східні князівства. Це дозволило відразу ж після відходу орди приступити не тільки до відбудови зруйнованих міст, а й до спорудження нових. Зокрема було зведено могутні укріплення Холма, збудовано Львів, який названо за ім'ям Данилового старшого сина Лева. Одночасно і далі доводилось воювати з непокірними боярами, які робили ставку на Ростислава Михайловича Чернігівського та його союзників.

В 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві з військом угорського короля та його союзниками коло М. Ярослава на Сяні. Ярославська битва, в якій Данило підтвердив славу хороброго воїна і здібного полководця, надовго зупинила агресію угорських феодалів на північ від Карпат. Близько 1250 р. між Данилом і угорським королем Белою налагодились дружні стосунки, які були закріплені шлюбом сина Данила Льва з дочкою Бели Констанцією [5, с. 78 ].

Данило проводив активну зовнішню політику. Після смерті останнього австрійського герцога з династії Бабенбергів син Данила Роман одружився з Гертрудою Бабенберг і з допомогою угорського короля спробував оволодіти герцогським престолом Австрії. Ця спроба була невдалою (в результаті тривалої боротьби з 1282 р. тут укріпилась династія Габсбургів [1].

Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 році отриманою від папи Інокентія IV королівською короною. Місцем коронації він обрав Дорогичин на Підляшші, щоб підкреслити свої права, на це місто, де свого часу розгромив тевтонських лицарів. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації, тому, надсилаючи в подарунок Данилові корону, папа рахувався з реальними фактами. Взаємини холмського двора з Римом мали політичний характер.

галицький державотворницький князювання боярство

3. Цікаві факти князювання Данила Галицького

Коронація Данила Галицького -- це одна із цікавих сторінок його біографії. Не дивно, що вона до сьогодні викликає великий інтерес у істориків. Зокрема, багатьох цікавлять факти, що стосуються корони, яка використовувалась під час обряду коронації, та до самої смерті князя знаходилась у його власності. Досі немає однозначної думки, що сталось із нею після того, як правитель галицьких земель спочив у Бозі.

Довгий час основна версія була такою: корону переробили у єпископську митру і віддали у володіння Перемишльської єпархії, а в період Другої світової війни вона, як і багато інших історичних цінностей, пропала безвісти. І все б нічого, якщо б істориків не насторожив опис головного убору, залишений очевидцями у 19 ст. Зокрема, у ньому було вказано, що митра була мідна. Спеціалісти засумнівались, що папа міг передати Данилу виріб не із чистого золота. Крім того, в описі вказувалось, що в якості декору виступали рубіни. Ці камені в 13 ст. широко використовувались татарами для оздоби кінної збруї, тому дуже сумнівно, що Данило Галицький вдягнув би таку корону [2].

Таким чином, історична спільнота запідозрила, що справжня митра могла бути викрадена. Згідно ще однієї версії, вона взагалі була зроблена зі сторонніх матеріалів та не має до корони жодного відношення. Якою б не була істина, до неї, на жаль, поки що не вдалось докопатись. Згідно багатьох свідчень, основа корони знаходиться в Польщі, а перлини, що її оздоблювали, у Ватикані. Однак ці факти так і залишились непідтвердженими.

Король Данило був непересічною особистістю, тому його життя було сповнено інтригуючих ситуацій та особливих подій. Ось лише декілька цікавих фактів про цю видатну особу:

Він став першим та єдиним королем в історії України.

Одним із його предків по лінії батька був сам Володимир Мономах. Серед родичів з боку матері варто відзначити імператора Візантії Ісаака ІІ Ангела.

Князь відзначався не тільки гострим і проникливим розумом, але й неабиякою сміливістю. Як описують історичні джерела, у битві на річці Калка він боровся у перших рядах і особисто брав в полон татарських вояків.

Ще одним підтвердженням хоробрості Данила Галицького стала ситуація, яка склалась безпосередньо під час облоги містечка Каліш у Польському королівстві. Тоді князь, переодягнувшись, проник у місто у вигляді звичайного городянина. Розвідавши настрої, які панували у Каліші, на центральній площі він розкрив усім свою особу і запропонував владі здатися. Польські правителі погодились підписати договір, завдяки чому ситуацію вдалось врегулювати мирним шляхом.

Згідно історичних даних, могила володаря Галицько-Волинського князівства знаходиться у польському місті Холм у храмі Різдва Богородиці. У 2013 р. українська сторона отримала дозвіл на проведення розкопок. Однак кількарічні роботи поки що не дали результатів. На даний момент археологи були змушені припинити свою діяльність. Причина, як завжди банальна -- нестача коштів[2].

Висновки

Отже, Данило Галицький бажав скріпити прихильні княжій владі міські елементи i зайнявся будуванням нових міст. Татарська небезпека примушувала його ставити нові оборонні городи, а при городах виростали міста. Немале значення мав тут вплив Західної Європи, де князі для збільшення своїх доходів засновували міста, як осередки промисловості i торгівлі.

Данило виявив себе видатним адміністратором. Тільки наставали мирні часи - він будував нові міста, села. Biн заснував Данилів, Львів, Холм, що його зробив своєю столицею. Приходили до нього «німці i русь-іноязичники й ляхи, - нотував літописець, - идяху день i ніч", i підмайстри i майстри, i ремісники різних фахів які втікали від татар, «бЬ жизнь и наполниша дворы, окрест града поле и лЬса» [7, c. 203-204] . Відзначаючи розмах колонізаторської діяльності, літопис писав, що за Данила у Галичині та на Волині засновано 70 міст, в яких розгорталися промисли, ремесла, будували пишні будівлі, храми. Величезною заслугою галицько - волинського князя було те, що він продемонстрував усьому світові можливість успішної боротьби з монголо - татарськими поневолювачами, не раз громивши орду Куремси. Данило підривав сили монголо - татарських феодалів. Він проклав шлях наступним поколінням борців проти іноземного панування.

Список використаних джерел

1. Андрушків Б. Король - відгомін віків і сучасність. - Тернопіль .- 2002 - 84 с.

2. Данило Галицький [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://myukraine.org.ua/korol-danilo-galitskiy/ . - Назва з титул. eкрану.

3. Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети / В. І. Астахова, К. В. Астахова. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. - 476 с.

4. Історія України: нове бачення В.Ф. Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.; під ред. В.А.Смолія. -К.: "Альтернативи", 2000. -С.59.

5. Король В. Ю. Історія України: Документи. Матеріали. - К. : Академія. - 2002.

6. Котляр М. Ф. Данило Галицький. - К.: Наукова думка, 1979.

7. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т.1 До середини ХVII століття. К.: Либідь, 1992. - С.203-204.

8. Шаров І. 100 видатних імен України: навч. посіб. / І. Шаров. - 2-ге вид., перероб. - К.: Артек, 2004. - 504 с.

Размещено на Allbest.ru