Главная
База знаний "Allbest"
История и исторические личности
Конфуціанство в історії стародавнього Китаю
Конфуціанство в історії стародавнього Китаю
Становлення конфуціанства, його основні засади. Життєвий шлях Конфуція, аналіз його релігійно-філософського та етико-морального вчення. Еволюція конфуціанської думки у IV-I ст. до н.е. Дискусія ранніх конфуціанців щодо проблеми людської природи.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.07.2012 |
| Размер файла | 111,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Становлення конфуціанства, його основні засади
- 1.1 Життєвий шлях Конфуція
- 1.2 Релігійно-філософське та етико-моральне вчення Конфуція
- Розділ 2. Еволюція конфуціанської думки у iv - i ст. до н.е.
- 2.1 Мен - цзи
- 2.2 Сюнь - цзи
- 2.3 Дискусія ранніх конфуціанців щодо проблеми людської природи
- 2.4 Конфуціанство та легізм. Ханьське конфуціанство. Дун Чжуншу
- Висновки
- Список використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність теми дослідження
Китайська специфіка багато в чому повчальна, проте мало пізнана європейцями. В історії світової цивілізації ім'я Конфуція (551 - 479 рр. до н. е.) стоїть поряд з іменами Ісуса Христа, Будди, Магомета. Його вчення мало великий вплив на формування національного характеру китайського народу.
Конфуцій жив у часи, коли йшов процес формування централізованої китайської держави. У часи жорстокої внутрішньої боротьби за владу нищилися стародавні устої життя, порушувалися моральні норми. Це створило грунт для ідеалізації старих часів та порядків. Виступивши з критикою сучасності (період Східного Чжоу VIII-III ст. до н. е., підперіоди Ле Го "Багато царств" або Чуньцю "Весна й осінь" VIII-V ст. до н. е. та Чжань Го "Воюючі царства" V-III ст. до н. е.), протиставивши їй минулі часи (період Шан - Інь XVIII-XII ст. до н. е. та період Західного Чжоу XII-VIII ст. до н. е.), Конфуцій створив своє оригінальне вчення, в якому головна роль відводилася ідеалу досконалої людини та соціального порядку. Слово Конфуція відриває епоху розквіту філософських шкіл, коли розтерзаний міжусобними війнами Китай зажадав мудрості. У IV-III ст. до н. е. його вчення розвинули послідовники Мен - Цзи та Сюнь - Цзи.
Починаючи з II-I ст. до н. е., коли конфуціанство стає у Китаї загальновизнаною релігією, особа Конфуція була поступово обожнена, йому починають поклонятися та приносити жертви. У II ст. до н. е. збудовано перший храм на честь Конфуція на його батьківщині.
Так вчення Конфуція, яке первісно призначалося для вузького кола осіб, для навчання людей, котрі йшли працювати на державну службу, поступово стало головною смислотворчою концепцією мислення освічених китайців. Вплив конфуціанського вчення простежується в Китаї, країнах Далекого Сходу та Південно-Східної Азії, де проживає майже третина населення людства, до наших днів.
Стан дослідження проблеми
Релігійно-філософські системи Стародавнього Китаю традиційно привертають увагу багатьох дослідників. Оригінальна самобутня школа вивчення конфуціанства розвинулася в СРСР та потім у Росії. З радянських та російських дослідників життєвого та творчого шляху Конфуція та його учнів відзначимо В.В. Малявіна, Л.С. Переломова, А.Е. Лукьянова, М.Л. Тітаренка, П.С. Попова, І.І. Семененка. На особливу увагу заслуговують фундаментальні праці відомого китаїста Л.С. Васільєва " Культи, релігії, традиції в Китаї " та
"Проблеми генези китайської думки (Формування основ світогляду і менталітету)". Серед західних китаїстів відзначимо С.П. Фіцджеральда, М. Гране, Грея Д.Г. та Д. і Е. Бертронг.
Джерельну основу дослідження склали основна праця Конфуція (" Лунь юй " " Бесіди та судження ") та роботи його послідовників Мен - Цзи та Сюнь - Цзи як повні тексти так і уривки текстів першоджерел, вміщені у хрестоматіях з історії Стародавнього Сходу 1953 р. та 1980 р.
Об'єкт дослідження: конфуціанство як складний історичний та етично-релігійний феномен, дослідження якого включає в себе вивчення передумов появи, особливостей становлення й розвитку, організаційного та ідеологічного оформлення, взаємовідносин з державною владою та китайським суспільством та впливу на подальший історичний процес.
Предмет дослідження: історичний розвиток релігійно-філософської системи конфуціанства.
Мета роботи: дослідити вплив конфуціанства на суспільний розвиток Стародавнього Китаю та його релігійне життя. Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
· проаналізувати життєвий та творчий шлях Конфуція;
· охарактеризувати особливості етико-морального та релігійно - філософського вчення конфуціанства;
· розглянути еволюцію ранньоконфуціанського вчення Мен - Цзи та Сюнь - Цзи;
· проаналізувати взаємовідносини державної влади в Китаї періодів Цінь та Хань з конфуціанством;
· з'ясувати особливості ханьського конфуціанства, охарактеризувати вчення Дун Чжуншу;
· визначити ступінь впливу конфуціанства на суспільний розвиток Стародавнього Китаю.
Під час виконання дослідження нами використано наукові методи і способи вирішення поставлених завдань: аналіз теоретичного матеріалу наукових праць, синтез та узагальнення здобутих наукових фактів, індукція, історіографічний метод.
Хронологічні рамки дослідження: VI - І ст. до н. е., тобто - від часу виникнення конфуціанства (життя та діяльність Конфуція), періоду так званого раннього конфуціанства (Мен-цзи та Сюнь-цзи) та ханьського конфуціанства (Дун Чжуншу).
Апробація дослідження:
· звітна наукова конференція викладацько-студентського складу РДГУ
(21 - 22 лютого 2012 р.), тема доповіді: " Конфуціанство в історії Стародавнього Китаю", секція " Цивілізаційний процес людства", науковий керівник секції - к. і. н., ст. викладач Шмид О. П.
Практичне значення бакалаврської роботи полягає в тому, що її основні положення та висновки можна використовувати вчителям, студентам та учням при вивченні історії та релігії Стародавнього Світу.
Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з її мети й основних завдань. Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів (шість підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, що включає 65 позиції, та додатків.
Розділ 1. Становлення конфуціанства, його основні засади
1.1 Життєвий шлях Конфуція
Конфуцій (Кун - Цю або Кун - Цзи) (551 - 479 рр. до н. е.), найвидатніший китайський учений свого часу, одним з перших зацікавився людською сутністю, змістом людського життя, людських прагнень і бажань. Намагаючись пояснити їх, він, керуючись власним досвідом, запропонував ряд цікавих ідей. Усе життя Конфуція пройшло в пошуках того головного, заради чого й існує людина.
Конфуцій належав до старовинного аристократичного роду, початки якого сягають династії Шан - Інь, що правила в Китаї до XI ст. до н. е. Далеким предком Конфуція начебто був правитель на ім'я Кун, який зазнав чимало життєвих випробувань та загинув в результаті двірцевої змови. Члени його клану, що врятувалися втікли в царство Лу, де й побачив світ Конфуцій, що отримав при народжені ім'я Кун-фу-цзи, що означає "вчитель Кун". На Заході це ім'я отримало латиномовне звучання Конфуцій та стало загальноприйнятим.
Конфуцій народився в 551 році до нашої ери. Батьком його був Шу Лянхе - хоробрий великий воїн свого часу, що прославився своїми подвигами. Легенда зображує його людиною великого зросту та неймовірної сили, що уславилася в боях та на державній службі. Шу Лянхе в момент появи Конфуція був уже літньою людиною. На той час у нього вже було дев'ять дочок, що робило його дуже нещасним. Йому потрібний був гідний продовжувач давнього аристократичного роду. Старший син Шу Лянхе був дуже слабкий від народження, і воїн не наважувався зробити його своїм спадкоємцем. Тому, коли його третя дружина (з роду Янь) завагітніла, Шу поспішив зробити богослужіння в глиняному гроті (за уявленнями китайців, глиняний грот - священний). У цьому гроті і народився вчитель одного із найчисленніших філософських напрямків. Щасливий батько назвав його Цю (у перекладі з китайської - "пагорб") і дав прізвисько Чжун Ні (Чжун - другий із братів, Ні - глина). Дитина успадкувала родове ім'я Кун і пізніше стала відомою як Кун Цю чи Чжун Ні [4, С.52].
Коли хлопчику було два роки і три місяці (китайці починають рахувати вік дитини з моменту зачаття), Шу Лянхе помер. Дві попередні дружини Шу Лянхе, що ненавиділи молоду матір спадкоємця, не стали стримувати свою ненависть до неї, і жінка, щоб забрати сина з атмосфери чвар, сварок і скандалів, повернулася у своє рідне місто. Однак батьки не погодилися прийняти її в будинок, що вона зганьбила, вийшовши заміж раніш двох старших сестер, та ще й за людину набагато старше неї. Тому мати з маленьким Конфуцієм оселилися окремо від усіх. Жили вони дуже замкнуто, однак хлопчик зростав веселим і товариським, багато грав з однолітками. Уже тоді він відрізнявся від них загостреним сприйняттям несправедливості, почуттям особливої любові до батьків, знанням багатьох релігійних обрядів (його мати, виконуючи обов'язки дружини, щодня читала молитви по покійному чоловіку). Незважаючи на бідність, матір ростила його гідним спадкоємцем знаменитого батька. Конфуцій знав історію свого роду, що нараховує не одне сторіччя. Довідавшись про досвід своїх предків, серед яких були талановиті люди, що показали себе в багатьох областях людської діяльності, він зробив висновок, що однієї військової доблесті недостатньо для досягнення бажаного, потрібні ще й інші достоїнства.
Про дитинство Куна майже не збереглося документальних свідчень. Очевидно він зростав кмітливим та здібним хлопчиком, про що можна судити зі слів самого Конфуція сказаних у зрілому віці: „У п'ятнадцять років я відчув потребу у навчанні”. Через бідність родини Кун цю потребу задовольняв через самоосвіту. Самостійно оволодівши письмом, він вивчав літературу та філософію [38, С.24].
Коли Конфуцію було сімнадцять років, померла його мати, якій у ту пору ледь виповнилося тридцять вісім років. Це був жорстокий удар долі. З величезними труднощами Конфуцій розшукав могилу батька (ні йому, ні навіть його матері старші дружини не дозволили проводити Шу Лянхе в останню путь), і у відповідності з релігійними обрядами поховав поруч матір.
Виконавши свій синовій обов'язок, юнак повертається додому і живе один. Через бідність він змушений був робити навіть жіночу роботу, якою раніше займалася його мати. Про те, як Конфуцій відносився до роботи, що не відповідала його походженню, різні джерела повідомляють по-різному, але здається більш ймовірно, що відрази до "низької" праці він не відчував. У той же час Конфуцій пам'ятав про свою приналежність до вищих шарів суспільства і якось був підданий величезному приниженню. У той час у Китаї розбагатілі міщани всіляко намагалися налагодити дружні стосунки з представниками нижчих шарів аристократії і давали для них звані обіди. На один з таких обідів прийшов і Конфуцій, однак був зупинений сторожем, який сказав юнаку, що йому не місце серед знатних людей. Цей випадок Конфуцій запам'ятав на все життя.
У той час Конфуцій посилено займається самоосвітою. Доля, немов у компенсацію за невдалий початок життя наділила його здоров'ям, незвичайною силою, природним розумом. У дев'ятнадцять років він бере заміж дівчину з родини Ці, що супроводжувала його усе своє життя, і незабаром у них народжується син, якого назвали Лі (короп). Виконуючи обов'язки голови сім'ї, Конфуцій стає на службу до багатого аристократа Цзі, спочатку управителем складів, потім домашнім слугою і вчителем. Тут уперше переконався Конфуцій у необхідності освіти [3, С.34].
Проте не сімейне життя було у центрі інтересів та устремлінь Конфуція. Більшу частину свого часу він приділяв книгам та учням, полюбляючи знаходитися в самотності чи зі своїми послідовниками. Але й не ухилявся від громадських обов'язків: Конфуцій служив, як зазначалося вище, хранителем амбарів, завідував полями та фермами, здійснював нагляд за поставками продовольства тощо. Чиновником він був чесним, добросовісним, проте не вважав службу головним заняттям. Вивчивши до тонкощів звід китайських церемоніальних обрядів, правил та приписів, 30 - літній Конфуцій міг дозволити собі більш широке коло учнів. Плату з них він брав помірковану, хоча в подальшому жив на кошти, які надавали йому послідовники.
Служив Конфуцій до досягнення зрілого віку, відчуття якого прийшло до нього у віці тридцяти років. Пізніше він скаже: "У п'ятнадцять років я звернув свої помисли до навчання. У тридцять років я знайшов самостійність. У сорок років я звільнився від сумнівів. У шістдесят років я навчився відрізняти правду від неправди. У сімдесят років я став триматися бажаннь мого серця і не порушував ритуалу".
До тридцяти років склалися й основні його етико-філософські концепції, в основному ті, що стосуються керування державою і суспільством. Більш чітко сформулювавши ці концепції, Конфуцій відкриває приватну школу, з'являються перші учні, деякі з них супроводжували свого Вчителя на протязі усього свого життя. Бажаючи використовувати своє вчення в практичній діяльності, Конфуцій приєднується до вигнаного вищою аристократією царя та їде у сусіднє царство. Там він знайомиться з радником могутнього царя Цзін Гуна Янь Іном і, розмовляючи з ним, залишає по собі дуже гарне враження. Скориставшись цим, Конфуцій домагається зустрічі із самим царем, і вражає Цзін Гуна глибиною і широтою своїх пізнань, сміливістю і незвичайністю суджень, цікавими поглядами, висловлює свої рекомендації щодо керування державою.
Перекази про молодого вченого та знавця стародавніх китайських традицій швидко поширювалися. Існує переказ, що в період складання "Книги пісень", в яку увійшли вірші, пісні та фольклор X - V ст. до н. е., Конфуцій зустрічався з Лао - Цзи (VI - V ст. до н. е.), своїм старшим сучасником. Під час цієї знаменитої зустрічі престарілий філософ ніби висловив сумнів щодо вчених занять Конфуція, вважаючи їх порожніми мріями. Конфуція тим не менш така оцінка не засмутила, так як і до того не дуже турбувала критика аскетів - проповідників, що вважали його популярність надто перебільшеною [3, С.36]. У ті роки Конфуцій немало подорожував по країні, намагаючись не стільки поширювати знання, стільки знайти мудрого правителя, якому він міг би принести користь. Нарешті після довгих мандрів у 497 р. до н. е. вже відомою людиною він прибув у рідне царство Лу, яким правив тоді достойний, на його думку, володар. З особистих причин Конфуцій спочатку відмовляється від декількох можливостей стати чиновником. Однак незабаром відповідає згодою на запрошення царя Дін-гуна і, просуваючись по службовим сходам, займає посаду сичкоу (головного радника самого царя). А згодом, Конфуцій був призначений губернатором міста Чжун-Дун, що дозволило йому на практиці реалізовувати ідеї розумного управління. На цій посаді Конфуцій прославився багатьма мудрими рішеннями. Однак при виконанні своїх обов'язків новопризначений губернатор неочікувано стикнувся з політичною опозицією, яка не бажала жодних змін [38, С.24 - 25].
Незабаром, стурбоване його зростаючим впливом, оточення царя змушує Конфуція "добровільно" залишити свою посаду. Переконавшись в тому, що місцеві князі не потребують його настанов, Конфуцій відмовився від посади, щоб служити своєму народу в інший спосіб. Після цього для Конфуція настає пора мандрівок. Довгі чотирнадцять років він в оточенні своїх учнів подорожує по Китаю, прославившись ще більше. Мандруючи містами та селами разом з учнями, Конфуцій вчив їх стародавнім китайським обрядам, розмовляв про літературу та давньокитайську мудрість. Саме з цих бесід був складений головний трактат Конфуція - " Лунь юй " (" Бесіди та судження "), який безумовно спирався на стародавні пам'ятки, що розповідали про міфологічних царів Піднебесної (одна з назв Китаю) Яо, Шуні, Юе, та про засновників царства Чжоу (XII ст. до н. е.) - Вень - вана, У - вана, Чжоу - гуна. У трактаті Конфуцій здійснив спробу возвеличити золотий вік своєї країни і закликати до відновлення стародавніх традицій. Створюючи картину найкращого суспільного ладу і намагаючись надати їй впевненості, філософ постійно відзначав, що такий лад вже був колись. Одже, епоха Чжоу (XII - III ст. до н. е.), немов маяк, повинна була освітлювати життя всього китайського народу.
Ведучи мову про витоки твору " Лунь юй", варто зазначити, що він опирався на передусім на знамениту давньокитайську " Іцзин " (" Книгу перемін "), про яку Конфуцій зазначав: „ Якби мені додалися роки життя, я ще б років п'ятдесят вивчав би " Іцзин " і, можливо, не припустився багатьох помилок". Конфуцій не випадково так високо оцінював давньокитайську поетичну та філософську пам'ятку." Книга перемін " давала ключ до основних начал буття, причому в найоригінальніший, з сучасної точки зору, спосіб - з допомогою гадальних триграмм (нарисів) - гуа.
Своєрідність системи полягала у тому, що вона ґрунтувалася на протилежних символах - позитивного Ян та негативного Інь. Обидва слова складають образ гори - світла сторона гори - Ян, темна сторона - Інь. У цьому образі відображалися цілий ряд протилежностей - небо і земля, день та ніч, жар та холод, чоловік і жінка.
Як наслідок триграмми стали символами перемін, що супроводжували не людське, але й вселенське буття. До кожної триграмми додавалися словесні формули, що нагадували загадкові афоризми, які не так просто дешифрувати.
Як приклад, можна навести вираз, що прикрашав одну з триграмм: „Вийдеш, війдеш - не буде шкоди. Друзі прийдуть - хули не буде. Повернешся назад на свій шлях. Через сім днів повернення. Добре, що є куди виступати ” і т.д.
Вчені пізнішого часу відзначали незвичність та точність афоризмів Іцзін. Афоризми прямо, безпосередньо і зразу діяли і на розум, і на почуття, миттєво створювали певний образ.
Був тут і особливий звід " Правил " (лі), яким Конфуцій давав наступну оцінку:
„З пісень починають, на Правилах утверджуються, музикою завершують.
На те, що не є Правила, не дивись!
Того, що не є Правила, не слухай!
Того, що не є Правила, не говори! ”
Правила являють собою приписи, що визначають поведінку людей, їх громадські обов'язки і закони управління державою. Їх можна назвати і нормами звичайного права і державного закону, що були напрацьовані життєвим досвідом [4, С.60].
Правила розрізняли дві якості в людині - чжи та вень. Під чжи розуміли людську натуру, природні якості особистості. А ось вень - це набуте, засвоєне людиною і, безумовно, його покращення.
Конфуцій так визначав сферу вень: „ Коли молода людина віддана батькам, прив'язана до братів; коли вона скромна, правдива; коли вона з любов'ю відноситься до людей - вона цим усім наближається до людського начала в собі. І якщо в неї ще залишаться сили, вона вивчає вень”.
Відповідно, вень - не звична якість людської натури, а набуті моральні якості. Вень - те, що вивчають, те, чим людина збагачує себе, свій внутрішній світ.
Час мандрів не завжди був щасливим для Конфуція. Він вважав, що, не зважаючи на відданість учнів, його „ судження ” все ще мало розповсюджені по країні. „ Дні мої вже на кінчаються - говорив він, - а все ще не відомий”. І додавав: „ Проте я не нарікаю. Зате небо знає мене”.
Про невідворотність кончини філософу нагадала й втрата близьких людей. Спочатку померла дружина, потім помер син, а за ним й улюблений учень - Янь - юань. Це занурило Конфуція у важкі роздуми про мимохіть життя та невідворотність кінця." Все, що відбувається, - наголошував мислитель, - подібно течії ріки, життя не зупиняється ні на мить ні в день, ні в ночі”. Не раз Конфуцію загрожувала смертельна небезпека. У часи міжусобиць та війн будь - який подорожній міг легко стати жертвою грабіжників. Одного разу будинок, у якому перебував філософ з учнями, оточила юрба злих фанатиків, і лише дивом вдалося йому втекти від розправи [38, С.25 - 27].
Згодом бажання повернутися на батьківщину посилюється, і незабаром, при сприянні одного з колишніх учнів, Конфуцій з великими почестями повертається додому як дуже шановна людина. По його допомогою звертаються царі, багато хто з них кличе до себе на службу. Але Конфуцій припиняє пошуки "ідеальної" держави й усе більше уваги приділяє своїм учням. Незабаром він відкриває школу. З метою зробити її більш доступною, він призначає мінімальну плату за навчання.
Після декількох років викладання у своїй школі, на сімдесят четвертому році життя (в 479 р. до н. е.) Конфуцій залишає цей світ зі словами: „ Хто ж після мене візьме на себе місію продовжити моє вчення? ”
1.2 Релігійно-філософське та етико-моральне вчення Конфуція
Конфуціанство - одна з головних ідейних течій у Стародавньому Китаї. Чому ця філософська течія виникла саме в цій країні? У чому специфіка релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?
Тверезо мислячий китаєць багато не задумувався над проблемами життя та смерті, зате він завжди бачив перед собою еталон доброчесності і вважав за свій священний обов'язок йому наслідувати. Китаєць вище над усе цінує матеріальну оболонку, тобто своє матеріальне життя. Великими та загальновизнаними пророками тут завжди вважалися, насамперед ті, хто вчив гідно і у відповідності з прийнятою нормою - жити заради життя, а не в ім'я благополуччя на тім світі або рятунку від страждань.
Усі ці специфічні особливості системи цінностей, що склалися у Китаї за тисячоліття, передували епосі Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів та норм життя, які назавжди увійшли до історії під назвою "конфуціанство". Суть їх задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціональних онов релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних норм вимогам соціальної політики й адміністрації [9, С.123]. У ряді публікацій дається подвійне, " компромісне", визначення конфуціанства - як релігії, і як етико-політичного вчення. Конфуцій, творець морально - релігійного вчення, залишив найглибший слід у розвитку духовної культури Китаю, у всіх сферах його громадського життя - політичній, економічній, соціальній і моральній, у мистецтві і релігії.
За визначенням відомого російського китаїста Л.С. Васильєва: " Не будучи релігією в повному змісті цього слова, конфуціанство стало більшим ніж просто релігія. Конфуціанство - це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, - словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації " [9, С.224]. По своєму світорозумінню, способу пояснення світу і місця людини (" цивілізованої", а не " варвара ") у цьому світі конфуціанство виступає скоріше в етико-політичному, ніж у релігійному плані.
Конфуцій заснував свою школу у віці 50 років. У нього було багато учнів. Вони записали думки як свого вчителя, а також і свої. Так виник головний конфуціанській твір "Лунь юй" ("Бесіди та судження") - твір несистематичний і навіть суперечливий. Це збірник, в основному, моральних повчань, у якому, на думку деяких авторів, дуже важко побачити філософський твір. Цю книгу кожен освічений китаєць учив напам'ять ще в дитинстві, нею ж він керувався і все своє життя.
"Лунь юй" ("Бесіди та судження") являє собою зібрання окремих висловлювань Конфуція в його дискусіях з своїми учнями та іншими державними діячами. Вона складається з з 20 розділів, назви яких співпадають з першими ієрогліфами тексту (" Навчатися", " Висловлювати ") чи з іменами діючих осіб (" Тай - бо", " Цзи - лу "). Найчастіше окремі уривки всередині кожного з розділів починаються словами: " Учитель сказав… " [34, С.337 - 338].
У цілому головна тема твіру "Лунь юй" ("Бесіди та судження") - проповідь ідеального суспільства, прославлення досконалої людини та її гуманістичної сутності. Приклад у Конфуція завжди перед очима: "золотий вік" з його героїзованими правителями.
У ті часи, за свідченням філософа, людьми правили лише достойні, якими б вони не за походженням. Тому престол стародавнього царства передавався не у спадок, а за заслуги. Такий порядок встановив ще перший правитель "золотого віку", легендарний імператор Яо. Наставляючи свого наступника, він говорив: „О Шунь! Доля вказала на тебе. Твердо дотримуйся середини у всьому. Коли країна страждає, блага неба закінчуються назавжди”.
Перелік обов'язків правителя був простим та зрозумілим стародавньому китайцеві, так само як зрозумілий він і сучасному мешканцеві землі: їжа для людей; оплакування для померлих; служіння для тих, хто живе. Моральний кодекс правителя та будь - якої шляхетної людини такий же короткий як і вся китайська філософія:
„Коли широка душа - захоплюються серця людей.
Коли відверті та правдиві - набувається довіра людей.
Коли наполегливі та кмітливі - справа робиться.
Коли безпристрасні та справедливі - всі навколо задоволені”.
Список доброчинності Конфуцій продовжив у діалозі з учнем, визначивши п'ять прекрасних речей, які варто наслідувати:
„Бути добрим, але не занадто.
Примушувати працювати, але так, щоб не було незадоволення.
Бажати, але без жадібності.
Мати силу, але не бути жорстоким.
Мати широку душу, але не знати гордині”.
Назвав Конфуцій і якості, яких слід позбутися:
„Не наставляти, а вбивати - жорстокість.
Не застерігати, а судити тільки тому, що вийшло - беззаконня.
Не давати вказівок, а лише гнати до терміну - розбій.
Давати людям, і притому жаліти - найгірша риса представників влади”.
Першопричину зла Конфуцій вбачав у недосконалості людини. Покращити її можна з допомогою чжи (людського начала), того, що складає суть нашої природи. А засіб для вдосконалення полягає у якості вень - здатності до пізнання знань, освіченості, інтелектуальній культурі і високій моралі. Таке завдання Конфуцій визначив як Дао (шлях) [38, С.26 - 27].
Основна мета Конфуція - гармонізувати життя держави, суспільства, родини і людини взагалі. У центрі уваги конфуціанства - взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючим станом суспільства, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Він вважає, що людина звернена обличчям до минулого, до майбутнього ж повернута спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не привертає занадто багато уваги - адже час рухається по колу; і усе повертається до свого початку. Кульмінація конфуціанського культу минулого - " виправлення імен " (" чжен мін ") [31, С.134].
Конфуцій визнавав, що "усе тече" і що "час біжить, не зупиняючись". Тому конфуціанські "виправлення імен" означало не приведення суспільної свідомості у відповідність із суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність із їх колишнім значенням. Тому Конфуцій учив, що володар повинен бути володарем, сановник - сановником, батько - батьком, а син - сином не за ім'ям, а реально, насправді. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує вчення про моральність - конфуціанську етику. Вона спирається на такі поняття, як "взаємність", "золота середина", "людинолюбство", що складають у цілому "правильний шлях" - дао.
У своєму вченні Конфуцій ґрунтувався на традиційних китайських поглядах на устрій світу. По представленнях древніх китайців, людина виникає після того, як споконвічний ефір (чи пневма, "ці") поділяється на 2 начала: Інь та Янь, Світло і Пітьму. Своєю появою вона як би покликана перебороти цей розкол світу, тому що поєднує в собі темне та світле, чоловіче та жіноче, активне та пасивне, твердість та м'якість, спокій та рух.
Важливою темою кофуціанського вчення є проблема людина. Конфуцій жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у стані тяжкої внутрішньої кризи, і коли питання стабільності держави вийшли на перший план. Як правильно керувати державою, щоб зберегти в ній незмінний порядок - питання, яке хвилює Конфуція в першу чергу. Людина цікавить його не сама по собі, а як частина ієрархії, де вона займає чітко визначене місце. Тому вчення про людину є невіддільним від вчення про керування державою. Мета конфуціанського вчення про людину - показати, як повинна поводитися людина в різних ситуаціях, тобто це вчення має яскраво виражену практичну спрямованість, а теоретичний аспект є підлеглим: обґрунтувати вічність і незмінність правил поведінки, що рекомендуються, і відносин між людьми. Досить познайомитися з таким твором, як "Лунь юй", що усі дослідники вважають найбільш достовірним вираженням поглядів Конфуція, щоб переконатися, що для нього немає проблеми людини, а є набір практичних порад, які дає вчитель Кун [15, С.46].
Світоглядну основу вчення про людину Конфуцій не обговорює. Кун - Цю пропонує свої рекомендації, виходячи з традиційних китайських поглядів на будову світу. З контексту його висловів стає зрозумілим те, що людину він розглядає як особливий предмет природи, що підкоряється їй, але й вміє їй протистояти. Це пояснюється серединним положенням людини щодо Неба і Землі: з одного боку, людина вкладається у світобудову, складаючи з нею єдине ціле і, виступаючи з'єднуючою ланкою між Небом і Землею, а з іншого боку - людина займає у світобудові унікальне місце, що дозволяє їй співвіднести себе як з Небом, так і Землею. Традиційні для китайських світоглядних систем категорії - дао ("правильний шлях") і де ("обдарованість") - також використовуються в "Лунь юй" без обговорення і додаткових коментарів. Взагалі Конфуцій волів за краще не займатися питаннями світобудови і світогляду, зокрема, відмовлявся висловлюватися про духів, зосередившись на вченні про правильну поведінку.
Конфуцій відмовлявся обговорювати питання про природу людини, як свідчить "Лунь юй", обмежившись достатньо розпливчастим висловленням: " За своєю природою (люди) близькі один одному; за своїми звичками (люди) далекі один від одного".
Конфуцій чітко розмежовує людей, що мають різний соціальний статус, в залежності від моральних якостей, яким він приписує надлюдське, всесвітнє значення і тим самим затверджує неминучість і непорушність соціального розшарування. На його думку, небо стежить за справедливістю на землі, стоїть на сторожі соціальної нерівності.
Моральні якості складають п'ять взаємозалежних начал, чи сталих:
"жень" - гуманність, людинолюбство;
"сінь" - щирість, прямота, довіра;
"і" - обов'язок, справедливість;
"лі" - ритуал, етикет;
"чжи" - розум, знання.
Основа людинолюбства - "жень" - "шанобливість до батьків і поважність до старших братів", "взаємність" чи "турбота про людей" - основна заповідь конфуціанства. "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі". "жень" - це високий, майже недосяжний ідеал, характерними рисами якого були наділені лише стародавні: із сучасників Конфуцій, включаючи себе, вважав гуманним тільки свого рано померлого улюбленого учня Янь Хуеня.
Обов'язок - "і" - це моральне зобов'язання, яке гуманна людина завдяки своїм доброчесностям накладає на себе сама. Почуття обов'язку, як правило, зумовлене знанням і вищими принципами, але не розрахунками.
Конфуцій звертається до довіри ("сінь") як до політичної і моральної категорії." Керуючи царством, що має 1000 бойових колісниць, варто серйозно відноситися до справи і спиратися на довіру, дотримуватись економії у витратах і піклуватися про людей; використовувати народ у відповідний час". Ідею Довіри він проводить крізь усе своє вчення.
Усі ці начала спираються на знання в конфуціанському змісті. Маються на увазі не теоретичні знання, а знання правил поведінки з обов'язковим застосуванням їх на практиці. Конфуціанське вчення про знання підлягає соціальній проблематиці. Знати - " означає знати людей". Пізнання природи його не цікавить. Його цілком задовольняє те практичне знання, яким володіють ті, хто безпосередньо спілкується з природою - хлібороби, ремісники [28, С.345].
Конфуцій допускав уроджене знання. Але це рідкість: " Ті, хто має уроджене знання, стоять вище всіх, а за ними йдуть ті, хто набув знання завдяки навчанню". Навчання у Конфуція має обов'язково доповнюватись міркуванням. Звідси випливає, що ототожнювати конфуціанську вченість із книжковою премудрістю не зовсім справедливо. Хоча в конфуціанстві авторитет мудреців стародавності і викладеного ними вчення був завжди високим, на перший план виходить правильна поведінка, а не знання саме по собі. Цінність знання в тому, щоб сприяти правильному поводженню.
Застосовуються конфуціанські знання за правилами етикету, без яких їхнє використання не буде "правильним", а людська поведінка виявиться нерегульованою. Задача відтворення норм покладається на саму людину: "Стримувати себе для того, щоб в усьому відповідати вимогам ритуалу, - це і є людинолюбство. Здійснення людинолюбства залежить від самої людини, хіба воно залежить від інших людей?" Так гуманність зв'язується з ритуалом, причому людина повинна прикласти певні зусилля, щоб перебороти себе, включитися в систему відносин, регульованих правилами етикету, і домогтися того, щоб далі проявляти себе щонайкраще без додаткових зусиль, тобто стати " шляхетним мужем " (Цзюнь-цзи).
Усе вищевказане вказує на необхідність виховання, що передбачає діяльну участь у ньому самої людини, її прагнення стати вихованою. Але це не означає відмову від відповідальності. Скоріше мова йде про урівноваженість і того і другого, тому що природність забезпечує прояв щирості: " Після того як вихованість і природність у людині врівноважать один одного, вона стає шляхетним мужем".
Таким чином, створюючи концепцію ритуальної форми організації суспільства, Конфуцій виводить ритуал із передфілософської світоглядної традиції. Він бере з Ритуалу все краще і пристосовує його до умов класового суспільства. Ритуал як слово, музика і рух стають у Конфуція головним способом теоретичного і практичного утілення своїх ідей серед верхніх і низьких суспільних прошарків.
Здійснюючи ритуалізацію політики, моральності і сімейних відносин, Конфуцій враховує ще одну силу, що сприяє успіху Ритуалу - культ предків. Їх має кожен з людей, що живе. Сімейні узи є найміцнішими та найщирішими серед всіх інших відносин. Конфуцій і тут прагне здійснити ритуалізацію, знаходячи в шануванні предків, як основи політичних підвалин, так і моралі [48, С.146].
Як же погоджуються між собою положення Конфуція про близькість людей до природи, про необхідність певних дій, щоб стати шляхетним мужем, та соціальною ієрархією в залежності від моральних якостей? Логічно припустити, що кожна людина здатна стати шляхетним мужем. Але як же тоді бути з незмінним соціальним розшаруванням?
Справа в тому, що природа людини в китайській традиції містить у собі як би два рівні: уроджені якості і здатність до самовдосконалення. Людині мало мати деякі якості, треба ще вміти їх застосувати, сконцентрувавши волю і регулюючи свою поведінку.
Очевидно, Конфуцій має на увазі саме таке трактування природи людини. Тоді стає зрозумілим, як при подібності уроджених якостей люди виявляються представниками різних шарів, обумовлених моральним статусом.
Оскільки здатність людей регулювати свою поведінку визнаються різними від природи, кожному прошарку суспільства пред'являються особливі вимоги і пропонуються різні правила поведінки. Конфуцій пов'язує суспільне становище людини не з багатством чи знатністю, а з його моральною характеристикою.
Конфуцій дає розгорнутий образ людини, що відповідає конфуціанським моральним заповідям. Це цзюнь-цзи (" шляхетний муж "), якому протиставляється " ница людина". Ница людина не має належних знаннь, тому її поведінка не регулюється етикетом." Кун - цзи сказав: Шляхетний муж боїться трьох речей: він боїться неба, великих людей і слів наймудріших. Ница людина не знає веління неба і не боїться його, нехтує високих людей, що займають високе положення; залишає без уваги слова мудрої людини". Ница людина є негуманною, тобто нездатною правильно поводитися з людьми. "Є шляхетні мужи, що не мають людинолюбства, але немає ницих людей, які б мали людинолюбство". Гуманність залишається прерогативою шляхетного мужа, здатного і зобов'язаного поводитись належним чином: інакше усі справи розладнаються [29, С.654].
На шляхетного мужа Конфуцій покладає відповідальність за підтримку порядку в Піднебесній. Виходячи з цього, особливе значення Конфуцій надає опису правителя, для якого гуманність перетворюється в уміння розбиратися в людях, відрізняти гідних від ницих і керувати ними, подаючи гарний приклад. Відповідаючи на питання про те, чи варто вбивати людей з метою поліпшення керування державою, Конфуцій сказав: " Навіщо, керуючи державою, вбивати людей? Якщо ви будете прагнути добра, то і народ буде добрим. Мораль шляхетного мужа подібна вітру; мораль низької людини подібна траві. Трава хилиться туди, куди віє вітер".
Конфуцій не пояснює, відкіля береться гідний правитель. Цілком ймовірно, він вважає його таким же проявом загальної закономірності, як і будь-яку річ у природі. З контексту ясно, що подібний талант не можна сформувати, але його можна виявити, щоб людина, що володіє їм, зайняла належне місце в державі. Звідси своєрідність системи іспитів на посаду, що передбачають лише вибір найбільш гідних, але не виховання чи навчання їх.
Правитель може стати шляхетним мужем, якщо відповідає певним вимогам. При цьому Конфуцій підкреслює, що влада повинна знаходитися в руках верховного правителя, "сина Неба", а не сановників, тому що він несе відповідальність за підтримку природного ходу речей, що і забезпечує державну стабільність." Коли в Піднебесній панує дао, ритуал, музика, (накази) на каральні походи виходять від сина неба. Коли в Піднебесній панує дао, те правління вже не знаходиться в руках у сановників. Коли в піднебесній панує дао, те простолюдини не нарікають". Ідеальне правління не залежить від того, які державні заходи здійснює правитель, а від того, що представляє він собою і як він поводиться: " Якщо особисте поводження тих, (хто знаходиться на вершині), є правильним, справи йдуть, хоча і не віддають наказів. Якщо ж особисте поводження тих, (хто знаходиться на вершині), є неправильним, то, хоча наказують, народ не кориться". В ідеалі така форма правління не пов'язана з навмисними діями. Керування здійснюється як би саме собою [9, С.223].
Отже, ідеальну форму правління Конфуцій пов'язує з підтримкою природного і незмінного порядку речей через недіяння (увей) гідного правителя, одним лише своїм поводженням, що заповнює відсутні ланки загальних зв'язків відповідно до дао, що уникає приватних намірів і надуманих дій. У цьому - близькість світоглядних основ Конфуція і даосизму, хоча по ряду питань ці вчення були антиподами.
Таким є ідеальний образ правителя. А як на практиці: чи є однозначна відповідність між високою мораллю і високою посадою? Судячи з того, як наполегливо Конфуцій підкреслює, яким повинен бути правитель, йому ясно, що збігу тут немає. Тому характеристика шляхетного мужа служить Конфуцію і самостійною задачею, відмінною від питання про найкраще керування державою. У цьому зв'язку на перший план виходить відношення шляхетного мужа до знання, його здатність до самостійних і глибоких суджень. Уточнюючи образ шляхетного мужа, Конфуцій протиставляє йому образ ницої людини. "Учитель сказав: " Шляхетний муж думає про те, як би не порушити закони; ница людина думає про те, як би скористатися". Конфуцій підкреслює, що шляхетний муж поводиться з урахуванням волі Неба. Його знання не переслідують корисливої мети. Вони для нього самокоштовні і спрямовані на істотне і загальне, а не на частковості.
Безкорисливе здобуття знань наближає шляхетного мужа до стану наймудрішого. Конфуцій не проводить між ними чіткої межі. Деяких древніх правителів він називає наймудрішими. Очевидно, він пов'язує цей стан з гуманністю як з вищою істиною. Тоді ідеалом поводження наймудрішого є спокій, урівноваженість, у чому конфуціанство знову підходить до положень даосизму [31, С.234].
Трактуючи гуманність як здатність розбиратися в людях і керувати ними, Конфуцій пов'язує її прояви із соціальною ієрархією, із устроєм держави. Інтерпретуючи гуманність як вищу істину, що володіє всесвітнім значенням, він, навпаки, затверджує необхідність деякої відчуженості, відносної незалежності від суспільного становища. Тому додаючи велике значення керуванню державою, закликаючи людей до того, щоб вони зайняли своє місце в соціальній ієрархії і виконували свій обов'язок у строгій відповідності з етикетом, Конфуцій у той же час робить упор на мораль, передбачаючи можливість для людини самій визначати, що добре, а що погано." Учитель сказав: " Людина не повинна засмучуватися, якщо вона не має високої посади, вона повинна лише засмучуватися про те, що вона не зміцнилася в моралі". У кінцевому рахунку виходить, що шляхетний муж повинний цілком вписатися в дану систему і в той же час зберегти незалежність суджень, що призводить до суперечливої ситуації. Прагнення до вдосконалювання і до здійснення гуманності Конфуцій пов'язував з подоланням себе, аж до самопожертви. В його розумінні всесвітнє значення гуманності скоріше змушує припускати, що гуманність - у природі людини, і здійснювати її - означає слідувати своїй природі, а не ламати її. Цю думку пізніше розвили учні Конфуція, зокрема Мен-цзи (372-289 рр. до н. е.) [36, С.217].
Конфуція, цього мислителя стародавності, на відміну від багатьох інших, не ховає завіса, виткана уявою його послідовників. Навпаки, завдяки їм ми можемо довідатися про його звички та характер, про події його життя, почути його справжні слова. Виявляється, у його вигляді немає нічого надлюдського, він на диво простий, навіть прозаїчний.
Однак Конфуцій не залишив цілісного письмового викладу своїх ідей. Йому приписують складання і редагування знаменитого " П'ятикнижжя", що здавна вважалося в Китаї початковим витоком усієї китайської літератури. Особливе місце серед цих джерел займає книга "Лунь юй", складена учнями Конфуція вже після його смерті. Вона складається головним чином з окремих афоризмів, що починаються словами "Учитель сказав.". У цих афоризмах ми можемо знайти думки подібні до ідей античних філософів, наприклад роздуми про ідеального правителя й ідеальну державу: якими вони повинні бути?
2.1 Хто править відповідно до чесноти, подібний північній зірці: знаходиться на своєму місці, у колі інших сузір'їв.
4.10. Шляхетний муж нічого не дозволяє і не забороняє в Піднебесній, а порівнює зі справедливістю.
Правління - це:
12.17. є виправлення. Хто ж посміє не виправитись, коли виправитеся ви самі?
13.6 Коли поводишся ти правильно, то за тобою підуть і без наказу; коли ж ти поводишся неправильно, то не послухають, хоч і накажуть.
13.10. Коли б влада в країні належала добрим людям, вони б через сто років могли б перемогти жорстоких і відринути страти.
За словами Конфуція, на місці государя повинна стояти людина, якій від народження годиться правити. Правитель повинен бути такий, щоб". були раді ті, що близько, і приходили ті, що далеко. "
Також ми можемо зустріти і роздуми про ідеальну державу:
конфуціанство китай вчення релігійний
"Якщо багатство розподілити рівномірно, то не буде бідних, якщо в країні встановити гармонію, то населення не буде здаватися незчисленним. Якщо ж народ буде знаходитися в стані спокою, то державі не будуть грозити ніякі небезпеки". Але саме головне, на думку Конфуція, це те, що народ повинен вірити своїм "керуючим, інакше державі не устояти".
Як і всі мислителі древності Конфуцій вважав війну одним з проклять людства. І в "Лунь юй" ми можемо зустріти роздуми про це:
"Вирішувати політичні суперечки між державами вдаючись до збройного нападу - все одно, що примусити усіх людей Піднебесної пити однакові ліки від усіх хвороб; корисними вони можуть бути хіба що для трьох-п'яти хворих.".
Велика частина афоризмів відноситься до дуже цікавих життєвих повчань і правил:
8.13. Завжди будь щирим, люби учитися, стій на смерть, удосконалюй шлях. Соромся бути бідним і убогим, коли в країні є шлях; соромся бути знатним і багатим, коли в ній немає шляху.
4.14. Не сумуй про те, що немає місця, а піклуйся про те, чим себе затвердити; не засмучуйся про те, що ніхто не знає тебе, а прагни бути тим, кого можуть знати.
15.29. Чоловік може зробити шлях великим, не шлях робить великою людину.
Становлять великий інтерес деякі філософські афоризми Конфуція, що мають життєву цінність аж до теперішнього часу:
15.28. Що ненавидять усі, те вимагає перевірки. Що люблять усі, те вимагає перевірки.
15.30. Лише та - помилка, що не виправляється.
17.3 Не відбувається змін лише з вищою мудрістю і нижчою дурістю [37, С.139-174; 38, С.26-27].
Усі ці афоризми дають деяке представлення про характер світогляду Конфуція, і стає зрозумілим, чому його вчення знайшло стільки послідовників. Однак вони можуть дати певне уявлення про це впливове вчення стародавності.
Отже, вчення Конфуція, з'явившись на основі синтезу давньокитайських релігійних та філософських вчень у VI ст. до н. е., зуміло зайняти ведучі позиції в китайському суспільстві, набуло структурної міцності та ідеологічно закріпило свій крайній консерватизм, який знайшов свій найвищий вияв у культі незмінної форми.
Предметом першорядної важливості у Конфуція вважається суспільство людей, і його складова - конкретна жива людина. Одним із перших Конфуцій дав своє пояснення силам, що змушують людину діяти. І даючи це пояснення, він ввів ряд повністю нових понять. Деякі з них, на довгий час визначили не тільки параметри розвитку політичної культури, а в багато чому і долю духовної культури усього китайського народу. Вперше в історії культури була створена реальна модель ідеальної людини, яка спричинила великий вплив на форму національного характеру та духовного життя китайців.
Розділ 2. Еволюція конфуціанської думки у iv - i ст. до н.е.
2.1 Мен - цзи
Мен-цзи (відомий також як Мен Ке) (372 - 289 рр. до н. е.) - китайський філософ, представник конфуціанської традиції. Він вважається одним з найвидатніших мислителів та педагогів у китайській історїї. Народився у володінні Цзоу (сучасне місто Цзоучен, поблизу Цюйфу, провінція Шаньдун), історично і культурно пов'язаний з державою Лу (на півострові Шаньдун), звідки походив сам Конфуцій, і вчився там його онук Цзи-Си. Мен-цзи - нащадок аристократичного роду Менсунь з царства Лу. Він народився в 372 р. до н. е., тобто в період Чжань Го ("Воюючих царств" V-III ст. до н. е.) в історії Китаю. Його батько помер, коли Мен-цзи ще був дитиною, тому його доброчесна мати виховувала одна. Мати Мен-цзи стала зразковою матір'ю, так як вона три рази переїжджала, щоб знайти найкраще оточення для виховання сина. Вже у юності хлопчик задався метою врятувати Піднебесну шляхом " прояснення свідомості людей, викриття помилкових ідей, викорінення поганого поводження, відмови від спокушальних промов". Він не соромився називати себе другим Конфуцієм. Можливо, саме завдяки цьому він згодом отримав титул " другого мудреця " в Китаї. З часів династії Тан його трактат " Мен-цзи" отримав статус зразкового твору і одного з кращих досягнень китайської філософії. Мен-цзи помер у 289 р. до н. е., у віці 83 років.
Якщо Конфуція часто порівнюють з давньогрецьким Сократом, то Мен-цзи можна назвати китайським Платоном. Адже без Платона ми нічого не знали б про Сократа, а без Мен-цзи нам би ніколи не вдалося зрозуміти конфуціанства у повній мірі [59, С.147].
Головним твором Мен-цзи є однойменний трактат. Цей твір дозволяє розглянути філософське кредо ранніх конфуціанців. Подібно до "Лунь юй" ("Бесіди та судження") Конфуція, трактат " Мен-цзи", очевидно, був складений вже після смерті того, чиї ідеї він висловлює. Трактат " Мен-цзи" складається з 7 розділів, кожний з яких поділяється на дві частини. Блискучий полеміст, Мен-цзи постійно посилався на історичні приклади, тому ця книга містить дуже цінний фактологічний матеріал з історії Стародавнього Китаю з міфічних часів до III ст. до н. е. Висловлює Мен-цзи і деякі загальні судження про закономірності суспільного розвитку. Він викладає свою теорію циклічного розвитку історичного процесу: „ Від Яо і Шуня до Чен Тана пройшло п'ятьсот років…, від Чен Тана до Вень-вана пройшло п'ятьсот років…”, а це означає, " що кожні п'ятсот років зявляється мудрий правитель " та т.п. [34, С.338]
У період Чжань Го ("Воюючих царств" V-III ст. до н. е.) правили дуже войовничі князі, які потребували знань військової стратегії, що могли допомогти їм у розширенні території, проте Мен-цзи та його учні уважали за краще подорожувати по світу, щоб поширювати вчення про моральність та співчуття. Тодішні правителі були зайняті міжусобною боротьбою, воюючи один з одним за землі, і не могли прийняти філософію Мен-цзи, яка з їх точки зору була дуже непрактичною. Один князь навіть сказав Мен-цзи: „ Мені дуже шкода, але те, що мені потрібно - це речі, які допоможуть мені виграти війну”. Відвідавши чимало земель і не знайшовши можливості працювати для володарів, Мен-цзи був дуже розчарований, і вирішив: „ Ах! У цю епоху воєн неможливо реалізувати мої ідеали. Мені краще повернутися додому! ” Тому він повернувся додому і навчав людей у своєму рідному місті. Майбутні покоління визнали Мен-цзи " мудрецем " за його знання та особисті якості, а філософія Мен-цзи розглядається як справжнє конфуціанство.
Мен-цзи узагальнив 4 конфуціанських моральних норми, тобто " жень " (гуманність), " і " (справедливість), " чи " (ритуал), " чжі " (мудрість). Він вважав, що серед цих чотирьох норм " жень " та " і " - найголовніші [45, С.296].
Мен-цзи ще більше посилив вчення Конфуція про Небо як безособову об'єктивну необхідність, долю, що стоїть, проте, на сторожі добра. Нове у Мен-цзи полягало в тому, що він побачив найбільш адекватне відображення волі неба у волі народу. Це дає підставу говорити про деяке демократизм Мен-цзи. Він представляв світобудову що складається з " ці", розуміючи під цим життєву силу, енергію, яка в людині повинна бути підпорядкована волі й розуму." Воля - головне, а ці - другорядне. Тому я й кажу: " Зміцнюйте волю і не вносьте хаосу в ці". Найбільш характерний момент вчення Мен-цзи - його теза про природжену доброту людини.
Мен-цзи не згоден з тими, хто думав, що людина від народження і від природи зла або навіть нейтральна щодо добра і зла. Мен-цзи не згоден з іншим конфуціанцем Гао-цзи, який говорив, що " природа подібна вируючому потоку води: відкриєш на схід - потече на схід, відкриєш на захід - потече на захід. Природа людини не поділяється на добру і недобру, подібно до того як вода в своєму не розрізняє сходу і заходу". Мен-цзи заперечує: куди б вода текла ні, вона завжди тече вниз. Таке ж " прагнення природи людини до добра". У цьому прагненні всі люди рівні. Природженого прагнення будь-якої людини в добру Мен-цзи доводив тим, що всім людям від природи властиві такі почуття, як співчуття - основа людинолюбства, почуття сорому і обурення - основа справедливості, почуття правди і неправди - основа пізнання. Недоброта у людини настільки ж протиприродна, як і рух вгору. Для цього потрібні особливі важкі умови життя, наприклад, неврожай і голод." В урожайні роки більшість молодих людей бувають добрими, а в голодні роки - злими. Така відмінність відбувається не від природних якостей, які дало їм небо, а тому що голод змусив їх серця зануритися в зло. Пізнання своєї доброї природи прирівнюється Мен-цзи до пізнання Неба. Немає кращого служіння Небу, ніж відкриття в своїй душі початку добра і справедливості. Навчаючи про природну рівність людей, Мен-цзи проте виправдовував з соціальну нерівність потребами поділу праці: " Одні напружують свій розум. Інші напружують м'язи. Ті, хто напружує розум, керують людьми. Керовані містять тих, хто ними керує. Такий загальний закон в піднебесній".
Подобные документы
Дослідження періодизації всесвітньої історії. Еволюція первісного суспільства, основні віхи історії стародавнього світу, середніх віків. Історія країн Африки, Америки в новітні часи. Розвиток Росії і Європи в кінці ХVІІ ст. Міжнародні відносини в ХХ ст.
книга [553,8 K], добавлен 18.04.2010Господарство Стародавнього Китаю. Землеробство. Ремесла, промисловість. Торгівля і будівництво. Наука і культура. Проблема тлумачення ідеальної моделі соціально-економічного устрою суспільства. Ведучий вид діяльності населення Китаю-сільське господарство.
реферат [22,6 K], добавлен 20.11.2008Основні віхи життєвого та політичного шляху М.С. Грушевського, еволюція його світоглядно-філософських та політичних позицій. Внесок великого українця у розвиток вітчизняної історії та археології, його роль у процесі боротьби за українську державність.
дипломная работа [4,8 M], добавлен 10.07.2012Характеристика еволюції економічної думки Стародавнього світу. Староєгипетська економічна думка. Основне завдання законів Хаммурапі. Основні проблеми економічної думки у Стародавньому Китаї. Основні ідеї легістів. Письмовий пам'ятник Древньої Індії.
реферат [36,0 K], добавлен 01.10.2009Біографія О.М. Горчакова, шлях досягнення найвищої ланки в його кар’єрі. Основні принципи, цілі, напрямки та завдання зовнішньополітичного курсу О.М. Горчакова, особливості та напрямки його дипломатичної діяльності, оцінка досягнень і значення в історії.
курсовая работа [43,7 K], добавлен 27.09.2010Розгорнута біографія, життєвий шлях, характеристика творчої діяльності М. Костомарова - видатного українського і російського історика та мислителя. Громадсько-політична діяльність Миколи Івановича. Костомаров як провідний теоретик народництва в Україні.
реферат [40,7 K], добавлен 25.01.2011Історичні джерела як носії інформації, яка є основою для реконструкції минулого людства, методи отримання, аналізу та зберігання. Археологія та оцінка її значення для вивчення історії стародавнього світу. Етапи дослідження історії Стародавнього Єгипту.
реферат [28,1 K], добавлен 22.09.2010Умови життя тибетського народу на межі ХІХ-ХХ ст. Аналіз відносин уряду Тибету із урядом Гоміндану. Існування держави у складі комуністичного Китаю. Роль Далай-лами у новітній історії тибетської держави. Проблеми сучасного Тибету та шляхи їх вирішення.
дипломная работа [89,4 K], добавлен 10.07.2012Історичні дані про соціальний уклад та побут стародавнього міста Воїнь, його географічне розташування та значення в історії древніх слов'ян. Вивчення оборонних споруд міста, особливості житлових і господарських будівель. Зовнішній вигляд могильників.
реферат [27,2 K], добавлен 29.11.2009Охарактеризовано життєвий шлях Д. Галицького. Розглянуто особливості його державотворницької та будівельної діяльності. Описано цікаві факти князювання правителя. Визначено основні етапи та результати тривалих внутрішніх конфліктів боярства з князями.
реферат [25,1 K], добавлен 04.05.2019
