Об’єднання Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

німеччина об'єднання бісмарк

Реферат

на тему: “Об'єднання Німеччини”

Підготував

Учень 9-Б класу

Мельничук Михайло

Після придушення революції політична реакція поширилася по всій Німеччині. У Пруссії запанував режим поліцейської сваволі. Демократичні і ліберальні газети були заборонені , політичні клуби і товариства закриті. Але цілковите повернення до минулого було вже неможливе. У більшості німецьких держав збереглися конституції і діяли парламенти.

Контрреволюція, яка поклала край політичним домаганням німецької буржуазії, аж ніяк не перешкоджала їхній підприємницькій діяльності. У 50-60-х роках XIX ст. У Німеччині завершився промисловий переворот, країна посіла третє місце серед провідних індустріальних держав світу. Головною причиною швидкої індустріалізації Німеччини було усунення феодальних порядків у сільському господарстві. На початку 50-х років XIX ст. у більшості німецьких держав були проведені аграрні реформи, які завершили тривалий процес звільнення селян від феодальної залежності на основі викупу. Важливу роль у промисловому розвитку відіграло також подолання економічної роздробленості країни. Створений у 1834 р. Прусією Митний союз через 20 років охоплював майже всі землі Німеччини, за винятком Австрії та її союзників. З кінця 50-х років XIX ст. промисловці і фінансисти Німеччини дедалі частіше порушували питання про державну єдність. Восени 1859 р. Впливова буржуазія окремих північнонімецьких держав утворила власну політичну організацію - Національний союз. Програма організації передбачала “малонімецький” шлях об'єднання країни на чолі з Пруссією і без Австрії. Але на південному заході Німеччини - у католицьких Бадені, Вюртемберзі і Баварії - до цих планів поставилися без ентузіазму. Південнонімецькі держави хотіли зберегти свою незалежність і сподівалися на підтримку Австрії.

Попри всі економічні та соціальні зміни, Пруссія до середини XIX ст. залишалася державою, що спиралася на дворянство і армію. Готуючись до збройної боротьби за об'єднання Німеччини, прусський уряд розпочав військову реформу з метою реорганізації і збільшення чисельності регулярної армії. Проте ліберальна більшість прусського ландтагу відмовилася виділити необхідні кошти. Багато військових наполягали на впровадженні проти непокірного парламенту рішучих заходів, але відновлення самодержавних методів правління було надто небезпечним. Найдалекоглядніші кола прусського дворянства прагнули залучити на свій бік опозиційну буржуазію. Відхиляючи вимоги ліберальних реформ, юнкери були готові здійснити давні мрії буржуазії про національне об'єднання країни. Представником цього нового курсу став видатний політичний діяч і дипломат Отто фон Бісмарк. Саме йому у вересні 1862 р. король Вільгельм I передав пост міністра-президента Пруссії.

Бісмарк був типовим представником юнкерської військово-чиновницької касти, до якої належав за походженням і за переконанням. Усе життя він віддано служив прусській короні і зажив слави жорсткого противника демократії. Але як людина зі значним розумом та дипломатичним досвідом, Бісмарк виявився одним з небагатьох політиків, які спромоглися вірно оцінити ситуацію в країні. Він чітко розумів. Що мета Пруссії в цей момент збігалася зі сподіваннями всього народу і що, узявши у свої руки справу об'єднання Німеччини, уряд зможе подолати опозиційну буржуазію.

Прийшовши до влади, Бісмарк продовжив реорганізацію армії. Він відверто заявляв, що питання об'єднання країни вирішуються “залізом і кров'ю”. З роздробленої Німеччини він силою зброї хотів створити нову імперію на чолі з прусським королем і цим скріпити союз дворянства і буржуазії. Бісмарк почав діяти, використовуючи засоби дипломатії і військову силу.

Бісмарк почав втілювати в життя політику “заліза і крові”, тобто агресивних війн. Розпочалася війна з Данією за два німецькі герцогства - Шлезвіг і Гольштейн. Хоча відносини між Австрією і Пруссією були напруженими, проти данців вони виступали спільно. Коротка, але кровопролитна війна закінчилася поразкою Данії. За умовами миру, укладеного 1864 р., Шлезвіг і Гольштейн перейшли під спільне управління Пруссії і Австрії.

Наступним завданням Бісмарка було розгромити Австрію і покласти край її впливу в Німеччині. За складного порядку керування захопленими герцогствами конфлікт між Австрією і Пруссією був неминучим. Бісмарк свідомо провокував зіткнення, розраховуючи на силу прусської армії. Йому вдалося забезпечити нейтралітет Росії і Франції, а в 1866 р. укласти таємний союз з Італією, пообіцявши їй Венеціанську область за її допомогу в конфлікті проти Австрії.

Навесні 1866 р. Бісмарк зажадав від Австрії згоди на реформування Німецького союзу. Не отримавши бажаної відповіді, Пруссія винесла на розгляд союзного сейму проект нової конституції Німецького союзу, який передбачав передбачав виключення з нього Австрії. Але сейм підтримав останню. 14 червня 1866 р. Пруссія вийшла з Німецького союзу, а наступного дня почалася австро-прусська війна. На боці Австрії виступили держави Південної Середньої Німеччини.

З перших же днів війни перевага виявилася на боці Пруссії. 3 липня 1866 р. австрійці зазнали нищівної поразки в битві під Садовою, а тим часом інші прусські війська розгромили загони малих німецьких держав - союзників Австрії і зайняли столицю Німецького союзу Франкфурт-на-майні. Австрійська імперія, проти якої з півдня діяли італійці, змушена була укласти з Пруссією мирний договір, підписаний у Празі в серпні 1866 р. За його умовами Німецький союз розпускався, а Австрія відмовлялася від претензій на гегемонію в Німеччині. Пруссія приєднала Шлезвіг, Гольштейн, Ганновер, Кургессен, Нассау і Франкфурт-на-майні. Італія одержала обіцяну Венеціанську область.

Війна 1866 р. стала вирішальним кроком на шляху досягнення національної єдності. Замість розпущеного Німецького союзу під керівництвом Пруссії було створено новий Північно-німецький союз, до якого увійшли 22 держави, розташовані на північ від річки Майн. Вони зберігали політичну автономію, але повинні були визнати прусську гегемонію і чорно-білий прапор Гогенцоллернів з доданою знизу червоною смугою на честь давньої Ганзи. Католицькі держави Південної Німеччини тимчасово зберегли свою незалежність. Проте і вони були змушені укласти з Пруссією союзні військові договори.

З утворенням Північнонімецького союзу національне об'єднання Німеччини в основному завершилося. Останні перешкоди на шляху створення єдиної німецької держави були усунуті внаслідок переможної війни Пруссії та її союзників протии Франції в 1870-1871 рр. 18 січня 1871 р. у Дзеркальній залі Версальського палацу прусський король Вільгельм І, який очолював Північнонімецький союз, був урочисто проголошений німецьким імператором. До складу імперії увійшли всі німецькі держави, за винятком Австрії.

Утворення єдиної національної держави відкрило новий простір для економічної ініціативи німецької буржуазії. Політична роздробленість більше не стримувала розвиток господарства і культури Німеччини. Перешкоди для розвитку німецької нації було знищено. Однак об'єднання країни було здійснене зовсім не так, як це уявлялося лібералам. Завдання об'єднання розв'язалося “залізом і кров'ю”, а хрещеним батьком нової держави був Бісмарк. Тому з утворенням Німецької імперії в центрі Європи виникла військово-бюрократична агрессивно настроєна монархія, якій в майбутньому не раз судилося бути джерелом політичних криз і кровопролитних воєн на континенті.

Размещено на Allbest.ru