Становлення та розвиток багатопартійної системи в СРСР у період "перебудови"

Друга частина Більшовицької платформи в КПРС на чолі з Т.Хабаровою після розколу БП заявила про невизнання указів президента про припинення діяльності КПРС та закликала комуністів до громадянської непокори, відновлення КПРС і категорично виступала проти створення нових компартій, ставлячи за мету зберегти БП під попередньою назвою. Фактично БП наприкінці 1991 року являла собою невелику групу однодумців, що виступали за повернення до "сталінсько-ленінським нормам" в політичному та економічному житті країни, за негайне відновлення явковим порядком радянської влади, СРСР та КПРС.

16-17 листопада 1991 року, після розколу Марксистської платформи в КПРС на основі її "лівого" крила була утворена нова компартія - Союз комуністів (СК) на чолі з колишнім членом ЦК КПРС, одним із лідерів МП в КПРС А.Пригаріним. Союз декларував прагнення до побудови суспільства, що органічно поєднувало б у собі соціально-економічні начала соціалізму з принципами політичної демократії. Партія виступала за планову економіку та проти найманої праці [74, c.7]. Відмінною особливістю СК стало те, що його організаційна діяльність з самого початку була орієнтована не на утворення власних структур, а на встановлення зв'язків з прибічниками відродження КПРС.

У листопаді 1991 року в Єкатеринбурзі під егідою "Ленінградської ініціативи" був проведений з'їзд комуністів Росії, який був оголошений І етапом установчого з'їзду Російської комуністичної робітничої партії (РКРП). Ініціаторами створення партії виступили учасники руху "Комуністична ініціатива в КПРС" (В.Анпілов, Р.Косолапов, В.Тюлькін, Т.Аваліані, А.Макашов,) і деякі інші організації. Вони наполягали на остаточному розриві з "опортуністичною, праворевізіоністською традицією та практикою КПРС" і формування нової комуністичної організації на ленінських принципах. З'їзд прийняв резолюцію із закликом до об'єднання всіх компартій і створення Комінтерну в рамках колишнього СРСР [36, c.3].

У грудні 1991 року на базі "центристської" течії Марксистської платформи в КПРС, московської групи "Відродження", ініціативних груп (Ленінграду, Рязані, Челябінську, Вологди) була створена Російська партія комуністів (РПК). На установчій конференції нової партії були прийняті програмні заяви (із закликом до забезпечення у державі політичного плюралізму, відмови від догматизму та "ілюзорних уявлень про те, що в країні був побудований соціалізм") та устав. РПК у своїх програмних положеннях допускала існування приватної власності, поєднання планових та ринкових начал в управлінні економікою, демонополізацію, роздержавлення власності [46, c.2]. Головою політради ЦВК РПК став А.В.Крючков. На момент реєстрації партія нараховувала близько 5 тисяч членів в різних регіонах Росії.

Таким чином, на початку 1990-их років ідейні позиції більшості рядових комуністів знаходилися в межах двох основних течій - ортодоксальної та реформаторсько-комуністичної. Найбільш яскравими представниками першої є Всесоюзна комуністична партія більшовиків (ВКПБ), Російська комуністична робітнича партія (РКРП), Російська партія комуністів (РПК), Марксистська робітнича партія (МРП). До числа характерних рис цих партій можна віднести їх антиноменклатурність та позасистемність (приналежність до "непримиренної опозиції"). Всі вони в той чи іншій мірі зберігали в своїй ідеології такі риси марксистського фундаменталізму, як суто класовий підхід до суспільних явищ, відкидання приватної власності і переконання у необхідності соціалістичної революції. Реформістська течія найбільш яскраво була представлена тенденціями, що панували в керівництві Російської компартії (КП РСФРР). В ідеологічному відношенні вона являла собою поєднання економічних гасел соціал-демократії з традиційними російським державно-бюрократичним патерналізмом.

Сам факт формування цих течій в умовах кризи КПРС та комуністичної ідеології в цілому сприяв самоідентифікації комуністів новостворених партій в політичному та світоглядному плані. Вони отримали можливість діяти легально, набути досвід цивілізованої політичної боротьби, який не мала та й не могла мати КПРС. Проте в силу ідейних та програмних розбіжностей, боротьби особистих та політичних амбіцій комуністам так і не вдалося створити консолідовану партію, яка б очах суспільства стала легітимною наступницею комуністичної партії.

3.3 Націонал-патріотичні та націоналістичні партійні об'єднання

По цілком зрозумілим причинам, про націоналізм як політичну течію та напрям суспільно-політичної думки в СРСР до початку "перебудови" не могло бути і мови. Комуністи не допускали навіть натяку на існування політичної та ідейної альтернативи своїй доктрині. До середини 1980-их років націонал-патріоти у різних радянських республіках являли собою сукупність людей, які були об'єднані наростаючою тривогою за становище власного регіону та його народу: предметом їх хвилювання слугували політичне становище республік у межах СРСР, ступінь забезпечення прав та свобод громадян, забезпечення політичного плюралізму та участі народу в управління країною, деградація економіки, проблеми екології та національної культури, забезпечення мовного рівноправ'я тощо. В них не існувало оформленої політичної програми, а їх ідеологія знаходилася у зародковому стані і являла собою суміш націонал-більшовизму (спроба поєднати власні національні та комуністичні цінності), елементів православного монархізму і так званого "антисіонізму" [71, c.15].

Вдалий досвід діяльності національних фронтів в радянських прибалтійських республіках наприкінці 1980-их років, загальне наростання націоналістичної хвилі на периферії СРСР (діяльність національних культурно-просвітницьких, гуртків, клубів, товариств в республіках) та нездатність Центру протистояти їй, значне підвищення політичної температури в партійно-державному апараті, де сформувалася впливова демократична опозиція КПРС і союзному Центру, конфронтація Горбачова та Єльцина - все це давало стимули для розвитку націонал-патріотичного руху.

На початку 1990-их років із колишнього аморфного націоналізму із синкретичною ідеологією численних культурно-просвітницьких, духовно-релігійних, екологічних груп та клубів націоналістичної орієнтації почали виокремлюватися формування, які у своїй діяльності притримувалися більш-менш чітких ідеологем. В ідейному спектрі російського націоналізму в цей період оформлюється течія православного монархізму, послідовники якої виступали за реставрацію монархії в Росії і збереження єдності країни (Радянський Союз розглядався ними як продовження і модифікації Російської імперії). Своє організаційне втілення ці ідеї знайшли в частині організацій, що відкололися від "Пам'яті": Християнсько-патріотичному союзі ( заснованому за ініціативи групи "За духовний та біологічний порятунок народу" В.Осипова 17 грудня 1988 року), Православно-монархічному ордені-союзі (утвореному у травні 1990 року на чолі з С.Енгельгард-Юрковим), Всеросійській партії монархічного центру (сформованою влітку 1990 року прибічниками обрання царя на Земському соборі Ю.Антоновим С. Воробйовим, А.Моргуновим, А.Березіним) та в ряді інших маловпливових організацій монархічного напряму [92, c.481]. Ідеологія православного монархізму носила ретроспективний характер та була по суті продовженням лінії "чорної сотні" початку ХХ століття з її екзальтованою підтримкою "непорушності основ самодержавства", акцентованим антисемітизмом, антилібералізмом; подекуди в якості своєї платформи монархічні організації текстуально відтворювала програму Союзу руського народу [91, c.482].

Поряд з монархістами існували організації, які вважали республіку найбільш підходящою для Росії моделлю політичного устрою. Серед представників республіканської течії в національно-патріотичному русі можна виокремити: Національно-республіканську партію Росії (НРПР) Віктора Антонова та Миколи Лисенка, що була утворена на базі Руського національно-патріотичного центру у квітні 1990 року і виступала за пропорційне представництво націй в політичному керівництві країни, економіці і культурі, боротьбу з сіонізмом і "захист морально-релігійних цінностей Руської православної церкви". У своїй програмній концепції "Руська національна надідеологія як основа політичної стратегії НРП" остання висловлювалася за поступову дезінтеграцію СРСР, із якого повинна було виокремитися східнослов'янське ядро - Росія, Україна та Білорусія, які повинні приєднати до себе "історично руські території" (Північний Казахстан, Придністров'я, частину Прибалтики) [37, c.6].

Від більшості націонал-патріотичних організацій Руська партія (РП) відрізнялася своєю антихристиянською, антимонархічною і ринковою орієнтацією. Її установчий з'їзд відбувся 18 травня 1991 року. Головою партії був обраний президент асоціації кооперативів "Росія" Віктор Корчагін. Суть програми Руської партії Корчагіна зводилася до звинувачення сіоністів у злочинному захоплені влади під час жовтневого перевороту, "розгортанні червоного терору і громадянської війни", "створення сіоністської економіки" [51, c.1]. В зв'язку з цим партія закликала "сприяти репатріації євреїв із Росії, згідно їх вільного волевиявлення", а також утворити єдину та неподільну "Руську державу Росія у межах території компактного проживання східних слов'ян", спрощення на її території національних автономій. В число програмних вимог РП входили також: формування "всіх владних структур" на національно-пропорційній основі; оголошення землі та всіх інших природних ресурсів суспільним надбанням, що не є предметом купівлі-продажу; створення багатоукладної економіки; "непримиренна боротьба з ідеологіями, ворожими руській національній ідеї, руському народу та Росії" [51, c.2].

Серед національно-партійних об'єднань початку 1990-их років виокремлювалася невелика група партій, які намагалися надати демократичному руху в межах СРСР національного забарвлення, поєднавши в ньому національні та демократичні цінності. Мова йде в першу чергу про Національно-демократичну партію Росії (засновники - Р.Перін, А.Доброхотов, Є.Крилов). Метою своєї діяльності партія проголосила: "побудову правового ненасильницького демократичного суспільства, що забезпечувало б повну реалізацію прав та свобод особи" і в першу чергу, свободу економічної діяльності в рамках багатоукладної ринкової економіки. Специфіку своєї діяльності організатори партії бачили в особливій увазі до проблем національного рівноправ'я, до захисту "прав та національної гідності росіян". В зв'язку з цим члени партії визначали собі в якості початкових завдань: сприяння найшвидшому національному відродженню Росії, "відновлення національного рівноправ'я в засобах масової інформації", "недопущення національної мімікрії" [17, c.4]. З 1 по 14 травня 1990 року в Москві організаційно-партійною групою Союзу Конституційних демократів був проведений референдум з метою створення Конституційно-демократичної партії ( Народної свободи). У референдумі взяли участь групи та організації РСФРР, України, Білорусії та Узбекистану. КДП проголосила своєю метою "розвиток економічної, політичної та інших свобод всього народу, побудова структур громадянського суспільства, відродження лібералізму як системи соціального захищеності і стимулу до активного суспільного та господарського життя громадян". Партія розглядала право та закон як основу регулювання повноцінного життя суспільства ненасильницьким справедливим шляхом [10,c.20-21].

Незважаючи на всі ідеологічні розбіжності більшість російських націоналістичних організацій мали ряд спільних рис. По-перше, це безумовне тяжіння до авторитарної моделі влади і буквально обожествлення держави і таких її інститутів, як армія та органи державної безпеки, яким подекуди надавалося чи не сакрального значення. По-друге, це антивестернізм та обумовлений ним антилібералізм та антидемократизм. Для російських націоналістів "Захід" був не стільки географічним чи геополітичним поняттям, скільки метафізичною категорією, уособленням всього ворожого та іманентно чужого руській цивілізації [92, c.498].

В області економіки програми націоналістів страждали крайньою декларативністю: на перший план висувалася ідея "третього шляху", альтернативного як радянському соціалізму так і західному капіталізму, що передбачав змішану економіку за провідної ролі державного сектору і монополії держави на стратегічно важливі галузі промисловості і зовнішню торгівлю. У питанні майбутньої конфігурації майбутньої національної Росії, націоналісти сходилися на визнанні необхідності переходу від федеративного устрою РСФРР до унітарної системи, забезпечення повноцінного суверенітету Росії та її повного рівноправ'я з іншими союзними республіками СРСР. Вони розраховували, що реалізація всіх цих вимог створить умови для відродження російського народу і стане могутнім стимулом дезінтеграції СРСР як це в дійсності і відбулося [92, c.499].

Націонал-патріотичні партійні об'єднання виникали і на республіканській периферії. Більшість націоналістичних партій Прибалтики (Литовський національний союз, Латвійська партія відродження, Партія національної незалежності Естонії), України (Партії слов'янського відродження, Української національної партії) , Білорусії (Республіканський демократичний депутатський клуб, Національно-демократична партія), Молдови (Національно-християнської партії) та інших радянських республік у своїх установчих документах ставили собі за мету сприяти відновленню національної незалежності власних регіонів на демократичній багатопартійній основі; відміні республіканських конституцій та Договору про утворення СРСР; скликанню національних установчих зборів та виводу радянських "окупаційних військ" з територій суверенних республік. Крім того національні сили на місцях прагнули взяти під контроль представницьких громадських органів (комітетів громадян та демократизованих органів самоуправління республік) організацію життя на місцях; здійснити дерадянізацію та деідеологізацію суспільного ладу, права та освіти; провести приватизацію майна, що знаходиться у державній власності; повернути чи компенсувати законним власникам суспільне майно; здійснити радикальний перехід до ринкового господарства, надавши приватним підприємцям все необхідне для активної господарської та комерційної діяльності; забезпечити створення незалежних від держави профспілок та інших організацій для захисту інтересів громадян. У культурній сфері більшість новостворених партій виступали за відродження історичної пам'яті, мови, культури та національних традиції власних народів, розвиток їх національної гідності та самосвідомості, шляхом надання їм суверенного права самостійно вирішувати свою подальшу долю [57, c.42-43].

Таким чином, на початку 1990-их років націонал-патріотичному рухові в радянських республіках вдалося перетворитися на доволі впливову ідейно-політичну політичну течію, хоча остання продовжувала залишатися ідеологічно слабкою та організаційно роздробленою, причинами чого були особисті амбіції націоналістичних політичних діячів та відсутність чітко вираженого лідера націонал-патріотичного руху в цілому. Незважаючи на це, початок визвольної боротьби націонал-патріотичних сил у республіках СРСР наприкінці 1980-их-на початку 1990-их років став однією із причин розпаду радянської імперії. У нових незалежних державах влада опинилася у руках представників націоналістичних рухів чи старої партійно-радянської еліти, яка "перефарбувавшись в національні кольори" вміло використала сприятливу політичну кон'юктуру для звільнення з-під опіки Кремля та утвердження своєї безмежної влади в колишніх радянських республіках. Націоналізм перетворився на фактор легітимізації нової влади, обґрунтовуючи її право на незалежне існування та слугуючи основою офіційної ідеології та пропагандистської доктрини.

Виходячи з усього вищерозглянутого, ми дійшли висновку, про те, що кінець 1980-их-початок 1990-их років в СРСР став періодом активного формування інституту багатопартійності, про що свідчать численні установчі з'їзди на всесоюзному та республіканському рівнях партійних утворень різноманітного ідеологічного спрямування. Наявність у них програмних документів, центральних та первинних організацій на місцях, фіксованого членства, ведення ними активної пропагандистсько-агітаційної діяльності через ЗМІ та власні друковані видання дозволяє стверджувати про переростання у 1989-1990 роках неформальних політизованих громадських об'єднань у централізовані партійні структури з чітко визначеною ідейно-політичною орієнтацією.

Проте до цього часу доволі дискусійним залишається питання класифікації перших радянських політичних партій, утворених в роки горбачовської "перебудови". Незважаючи на чималу кількість спроб їх упорядкування за певними ознаками, єдиного підходу до їх типологізації дослідникам виробити так і не вдалося. У вітчизняній політології 1990-их років існувала ціла низка варіантів узагальнення політико-ідеологічного спектру перших в СРСР партійних організацій. На наш погляд найбільш вдалою із них є класифікація Б.Ф. Славіна та В.П. Давидова, які пропонували поділяти політичні партії СРСР кінця 1980-их - початку 1990-их років на такі види: партії комуністичної орієнтації (КП РСФРР, МРП, ВКПБ, РКРП та інші). Вони виступали за пріоритет суспільної власності на засоби виробництва, зростання ролі держави в економіці, підписання нового Союзного договору між республіками СРСР; партії соціал-демократичної орієнтації (СДРП, СП, СПТ), які визнавали рівність всіх форм власності, необхідність державного регулювання в економіці, посилення її соціальної спрямованості, допускали політичний плюралізм та виступали прибічниками соціальної рівності та партнерства у суспільстві; партії ліберально-демократичної орієнтації (ДС, ЛДПРС, ДПР) ставили собі за мету створення громадянського суспільства з конкурентною ринковою економікою та формування демократичної правової держави; партії націонал-патріотичної та націоналістичної орієнтації ( НРП, КДП, УНП) виступали за національний суверенітет республік СРСР, створення власних держав та їх вихід із складу СРСР та РСФРР. Крім того дослідники виділяють в рамках екологічного руху декілька партій екологічної орієнтації (Партію зелених та її республіканські відділи, Християнсько-екологічний союз Росії та інші), які прагнули до радикального перетворення суспільства на основі пріоритету екології, громадянського суспільства та демократії, виступали на захист природнього середовища та попередження екологічних катастроф. Дана класифікація дає можливість визначити та усебічно проаналізувати основні ідеологічні та організаційні принципи діяльності радянських партійних утворень, зупиняючись на тих політичних процесах, які значною мірою вплинули на формування багатопартійної системи в СРСР на заключному етапі його існування.

Висновки

Виходячи із поставлених завдань дослідження, нами були зроблені такі висновки:

1. Причинами кризи радянської однопартійної системи, що призвели до її остаточної ліквідації початку 1990-их років були: по-перше, екстенсивний характер радянської командно-адміністративної системи народного господарства, що породжував глибоку економічну кризу в країні, по-друге, диспропорція у матеріальному забезпеченні радянського народу та партійно-радянської номенклатури, що була забезпечена усіма необхідними матеріальними благами, по-третє, поступова втрата впливу на суспільство соціалістичної моралі та комуністичної ідеології, які насаджувалися провладною партією, по-четверте, політична криза в самій комуністичній партії, що виявилася з одного боку, у наростанні боротьби за ключові посади в Політбюро ЦК між різними партномеклатурними угрупуваннями, а з іншого, у падінні авторитету керівництва КПРС, до діяльності якого більшість населення країни ставилася іронічно та критично. Суперечливі економічні та політичні реформи, які проводилися в партії в рамках політики "перебудови" зумовлені наростаючими проблемами в комуністичній ідеології здійснили вирішальний вплив на організаційну єдність партійних структур КПСР. До того ж неефективність реформ, проведених Горбачовим сприяла піднесенню політичної активності та свідомості народу. Бурхливе зростання неформальних груп, організацій і рухів сприяло в подальшому остаточній ліквідації однопартійної системи у Радянському Союзі та відкрило шлях до формування багатопартійності.

2. Початком формування організованої політичної опозиції в СРСР в роки "перебудови" слід вважати наростання у верхніх ешелонах партійно-державної влади супротиву курсу горбачовських реформ. Кампанія послідовного витіснення із політбюро ЦК КПРС представників раніше недоторканої касти "брежнєвських" партфункціонерів, розгортання нищівної критики не лише старого бюрократичного стилю роботи партноменклатурної еліти але й невиправданих привілеїв в середовищі вищого чиновництва, лише негативно налаштувало партійно-господарський апарат та представників силових структур проти курсу нового генсека та закладало основи для початку протистояння всередині партійної верхівки КПРС.

З самого початку "перебудови" в номінально єдиному партійно-державному апараті КПРС йшло формування трьох ідейно-політичних течій. Першою серед них оформилася радикально-реформаторська (демократична) течія на чолі з А.Яковлєвим всередині якої виокремлювалося угруповання радикалів (А.Яковлєв, Е.Шеварнадзе, Б.Єльцин), які робили ставку на радикальний розрив із радянським та соціалістичним минулим і виступали за створення принципово нової, заснованої на ліберально-демократичних цінностях суспільно-політичної системи та поміркованих реформаторів (Н.Рижиков,Л.Албакін), які з метою збереження соціалістичної моделі розвитку прагнули виробити достатньо зважений поетапний перехід до ринкової економіки, реформувавши партію на демократичних засадах. На протилежних від них позиціях стояла ортодоксально-комуністична течія (Є.Лігачов, І.Полозков, В.Чєбриков, М.Соломєнцєв). Вона виступала за збереження соціалістичних цінностей в тому вигляді, в якому вони склалися в Радянському Союзі; при цьому вона ратувала за посилення авторитарних командно-адміністративних характеристик існуючої комуністичної системи, за надання їй по суті неосталінських рис. Крім того в Політбюро були і прибічники горбачовського курсу. Комуністи-реформатори виступали за єдність КПРС та її оновлення на засадах демократичного соціалізму.

В процесі політичної трансформації ці течії до літа 1991 року утворили всередині монолітної компартії різноманітні внутрішньопартійні угрупування фракційного типу - платформи. На правому фланзі знаходилася Демократична платформа, утворена на базі радикально-реформаторської течії у січні 1990 року (засновники - Ю.Афанасьєв, Б.Єльцин, М.Іванов, М.Травкін, І.Чубайс, В.Шостаковський). Вона об'єднала прибічників плюралістичної демократії, приватної власності, ринкової економіки, а по суті - сили антикомуністичної спрямованості. В "центрі" розташувалася Марксистська платформа (А.Бузгалін, А.Пригарін, С.Скворцов), сформована на базі марксистсько-ленінської та реформаторсько-комуністичної течії в КПРС у квітні 1990 року. Її прибічники виступали за широку підтримку комуністичного змісту Програми КПРС, вивчення та пропаганду марксистсько-ленінського спадку та повернення до ідеалів істинного марксизму-ленінізму. Позиції лівого центру займав Рух комуністичної ініціативи (В.Тюлькін, А.Сєргєєв, Р.Косолапов) утворений на базі ортодоксально-комуністичної течії у січні 1990 року. Він розділяв комуністичні позиції ЦК і прагнув створити антидемократичну альтернативу горбачовському керівництву та демократичному рухові в цілому. На крайньому лівому фланзі знаходилася ортодоксальна Більшовицька платформа. (Н.Андрєєва, М.Рахманов). Своєю метою вона проголосила боротьбу з "ревізіонізмом" всередині КПРС і повернення до "сталінсько-ленінських норм" в політичному та економічному житті. Не зважаючи на розбіжності в програмних вимогах та різний ступінь внутрішньопартійної організованості поява вищеназваних платформ лише сприяла формуванню "багатопартійності" в рамках КПРС та прискорювала процес її розпаду.

3. Початковим етапом утворення сучасних партійних структур у республіках колишнього СРСР вважається період формування в радянському суспільстві неформальних груп та об'єднань протопартійного типу, які ставили собі за мету поглиблення та підтримку горбачовської "перебудови". Становлення та розвиток самодіяльного суспільно-політичного руху в СРСР пройшло складний і неоднозначний шлях розвитку: від квартирних напівлегальних зустрічей однодумців, перших форм публічної діяльності у вигляді гуртків та клубів - клубних союзів та федерацій, до громадських рухів та Народних фронтів, "незалежних" профспілок. Процес трансформації суспільно-політичних неформальних об'єднань в легальні політичні структури в СРСР, можна умовно розділити на етапи, кожному із яких відповідала особлива форма протопартійних структур:

Перший етап (1986-1988 роки) характеризується створенням економічних, соціальних, політичних та ідеологічних передумов для появи "неформальних об'єднань". На цьому етапі відбувалося формування їх ідеологічних позицій, вироблення методів і засобів політичної боротьби. Формами, які найбільш відповідали успішному виконанню цих завдань, були політизовані групи ("Вільна ініціатива", "Вахта миру", "Община", "Перебудова", "Аргумент") та структури клубного типу (клуб "Перебудова", Клуб соціальних ініціатив, Соціал-політичний клуб "Московська трибуна", історико-просвітницьке товариство "Меморіал"), які не зважаючи на свою малочисельність, відсутність чіткої організаційної структури та програми діяльності прагнули сприяти реалізації ідей "перебудови" у формуванні демократичної правової держави з розвиненим громадянським суспільством. Структури клубного типу не були партіями в сучасному розумінні цього слова. Найчастіше вони виступали місцем для дискусійного обговорення в колі однодумців найбільш важливих проблем в області економіки, національних відносин, права, міжнародної політики і культури.

Другий етап хронологічно охоплює 1989-1990 роки. Головним його змістом стало формування власне протопартійних утворень, що було викликано поєднанням багатьох суб'єктивних факторів, в першу чергу поглибленням економічної кризи та подальшим зростанням суспільно-політичної активності населення. Протопартійні утворення виникали, як правило, на основі неформальних угрупувань і зводилися до масових політизованих громадських рухів різних напрямів діяльності (соціально-політичний рух, пацифістський рух, правозахисний рух, екологічний рух, національний рух) та Народних фронтів радянських республік (РНФ, "Саюдіс",НФЕ, БНФ "Адрадженьне", НФМ), які формувалися в основному шляхом об'єднання неформальних груп близької ідейної орієнтації в масштабах великого міста чи регіону на основі спільних політичних цілей. Організаторами громадських рухів та Народних фронтів найчастіше виступали невеликі за чисельністю групи, об'єднані єдиними правилами, дисципліною та авторитетом лідера ("неформальних професійних політиків"). З цією метою ними розроблялися декларативно-програмні документи, готувалися оратори, агітатори, групи підтримки масових акцій, відповідний друкований матеріал ("самвидав"), залучалися ЗМІ як вітчизняні так і зарубіжні. В практичному плані зазначені неформальні структури вели боротьбу за безперешкодне проведення масових акцій, підготовку різноманітних резолютивних документів в органи влади, виконували функцію акумулятора суспільного настрою і виразника суспільної думки. Більшість із них орієнтувалися на ідеали "демократичного соціалізму" та парламентаризму в організації державної влади, багатопартійність в політичній системі та ринкову економіку. Перші неформальні об'єднання не зважаючи на їх різний соціально-політичний зміст об'єднувала спільна мета - національно-державне відродження та звільнення від впливу загальносоюзного центру (Москви).

4. Кінець 1980-их-початок 1990-их років в СРСР став періодом активного формування інституту багатопартійності, про що свідчать численні установчі з'їзди на всесоюзному та республіканському рівнях політичних партій різноманітного ідеологічного спрямування. Першими оформилися партії ліберально-демократичного орієнтації ( ДС, ЛДПРС, ДПР, ЛДПУ, ОДПБ, ДПЛ, ХДПЕ, ЛЛП та інші). Вони ставили собі за мету сприяти перетворенню СРСР на політично стабільну демократичну правову державу з розвиненим громадянським суспільством на приватновласницьких ринкових засадах. Схожі ідейні позиції займали соціал-демократичні партії (СДРП, СПТ, СП), що виступали за перехід до плюралістичного демократичного ладу європейського типу та парламентської системи побудованої на основі багатопартійності та свободи діяльності для опозиції, введення в практику планування соціально-економічного розвитку країни, покликаного стимулювати перетворення в економіці та соціальній сфері. Щодо комуністичних партій в межах КПРС, то ідейні позиції більшості їх членів знаходилися в межах двох основних течій - ортодоксальної та реформаторсько-комуністичної. Найбільш яскравими представниками першої є ВКПБ, РКРП, РПК, МРП. Всі вони мали яскраво виражений антиноменклатурний та позасистемний характер ( перебували в опозиції до діючої влади), та в певній мірі зберігали такі риси марксистської ідеології, як суто класовий підхід до суспільних явищ, пріоритет суспільної власності на засоби виробництва, зростання ролі держави в економіці і переконання у необхідності соціалістичної революції. Реформістська течія представлена Російською компартією (КП РСФРР) в ідеологічному плані являла собою поєднання соціал-демократичних тенденцій в економіці з традиційним державно-бюрократичним патерналізмом (пріоритет суспільної власності на засоби виробництва, державне регулювання народного господарства, підписання нового Союзного договору між республіками СРСР). Проте в силу ідейних розбіжностей та політичних амбіцій комуністам так і не вдалося створити консолідовану партію, яка б стала авторитетною правонаступницею КПРС. Націонал-патріотичної та націоналістичні політичні сили (НРП, КДП, УНП) у період "перебудови" залишалися ідеологічно слабкими та організаційно роздробленими, причинами чого були особисті амбіції провідних діячів націоналістичного руху та відсутність серед них авторитетного лідера. Більшість з них орієнтувалися на боротьбу за відновлення національної незалежності власних республік на демократичній багатопартійної основі, відміну республіканських конституцій та Договору про утворення СРСР. В рамках екологічного руху на початку 1990-их років також з'явилося декілька партій екологічної орієнтації (Партія зелених, Християнсько-екологічний союз Росії), які прагнули до радикального перетворення суспільства на екологічних засадах захисту природнього середовища та попередження екологічних катастроф. Наявність у вищезазначених організаціях програмних документів, центральних та первинних організацій на місцях, фіксованого членства та власних друкованих видань дає підстави стверджувати, що процес формування радянської багатопартійності у період "перебудови" став першим кроком на шляху до формування плюралістичної партійної системи незалежних пострадянських держав у ХХІ столітті.

Список використаних джерел

1. " В політбюро ЦК КПСС… По записям Анатолия Черняева, Вадима Медведева, Георгия Шахназарова (1985-1991) / Сост. А.Черняев, А.Вебер, В.Медведев. - М.: Горбачев-Фонд, 2008. - 800с.

2. "Витяг з програми Ліберальної партії України" (прийнята на Установчому з'їзді ЛПУ 12 вересня 1991 року) // Держава, влада та громадянське суспільство у документах політичних партій України (кінець 1980-х - перша половина 2011 рр.) / Керівник проекту - М.С.Кармазіна. - К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2011. - 808с.

3. "Воззвание Патриотического объединения "Память", к русскому народу, к патриотам всех стран и наций" (прийнято на заседании Центрального Совета Патриотического объединения "Пам'ять" 8 декабря 1987 года) // Община. - 1987. - №24.

4. Горбачев М.С.Жизнь и реформы / М.С.Горбачев. - В двух книгах. - Кн.1.- М.: Изд-во "Новости", 1995. - 600с.

5. "Декларація принципів Української Гельсинської Спілки" (прийнята на Установчій конференції УГС 7 липня 1988 року // Сучасність. - 1988. - №12.

6. Декларация "О создании в рамках КПСС "Демократической платформы" (прийнята на Всесоюзной конференции партийных клубов и парторганизаций 21 января 1990 года) // Хроника. - 1990. - №47.

7. Декларация об образовании Большевистской платформы в КПСС (прийнята на І Всесоюзной конференции сторонников Большевистской платформы в КПСС 14 июля 1991 года) // Единство. - 1991. - №23.

8. Декларация общественно-дисскусионного клуба "Московская трибуна" "Неповиновение обману: Об основних политических условиях демократического развития России" ( прийнята на учредительном собрании клуба "Московской трибуны" 12 октября 1988 года) // Демократическая Россия. - 1991. - №14.

9. Закон СССР "О выборах народних депутатов СССР" // Ведомости Верховного Совета СССР. - 1988. - №49.

10. Заявление Конституционно-демократической партии (Партии Народной Свободы) "О приемственности от партии кадетов начала ХХ века" (принято на референдуме Союза Конституционных демократов 14 мая 1990 года) // Голос Урала. - 1990. - №6.

11. Извлечение из программы Белорусского народного фронта за перестройку "Адраджэньне" (прийнята на Учредительном съезде БНФ в июне 1989 года) // Известия ЦК КПСС. - 1991. - №7.

12. "Извлечение из манифеста Латвийской либеральной партии" (утвержден на сьезде Латвийского политического союза кооператоров) // Известия ЦК КПСС. - 1991. - №4.

13. "Извлечение из основной программы действий Християнско-демократической партии Эстонии ( прийнята на Учредительном съезде в 1988 году) // Известия ЦК КПСС. - 1991. - №6.

14. "Извлечение из программы Демократической партии Литвы" ( прийнята на учредительном съезде в июле 1989 года) // Известия ЦК КСС. - 1991. -№3.

15. "Извлечение из программы Народного фронта Латвии" (прийнята Учредительным съездом НФЛ в октябре 1988 года // Известия ЦК КПСС. - 1991. - №4.

16. "Извлечение из программы Народного фронта Эстонии" (прийнята Народным конгрессом НФЭ в октябре 1988 года) // Известия ЦК КПСС.- 1991. - №6.

17. "Извлечение из программы Национально-демократической партии России" (прийнята на учредительной конференции НДПР 3 сентября 1989 года) // Русское дело. - 1992. - №3.

18. "Извлечение из программы общественного движения "Саюдис" (прийнята на Учредительном съезде "Саюдиса в октябре 1988 года) // Известия ЦК КПСС. - 1991. - №3.

19. Инициативная коммунистической программа действий "За возрождение советской социалистической России" ( прийнята Инициативным съездом коммунистов России 20-21 октября 1990 года) // Наша Россия. - 1991. №8.

20. "К гуманному, демократическому социализму": Програмное заявление ХХVIII cъезда КПСС // "Правда". - 27 июня 1990. - №178. - С.1-2.

21. "О борьбе с бюрократизмом": Резолюция ХІХ Всесоюзной конференции КПСС от 1 июля 1988 года // Материалы ХІХ Всесоюзной конференции Коммунистической партии Советского Союза. - М.: Политиздат, 1988. - 160с.

22. "О демократизации советского общества и реформе политичсекой системы": Резолюция ХІХ Всесоюзной конференции КПСС от 1 июля 1988 года // Материалы ХІХ Всесоюзной конференции Коммунистической партии Советского Союза. - М.: Политиздат, 1988. - 160с.

23. "О деятельности КПСС и КП РСФСР": Указ Президента РСФСР от 6 ноября 1991 года // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. - 1991. - №45.

24. "О механизме народовластия": Постановление Съезда народных депутатов РСФСР от 20 июня 1990 года // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета РСФСР. - 1990. - №4.

25. "О позиции КПСС в отношении с общественно-политическими организациями и движениями": Постановление Политбюро ЦК КПСС от 24 января 1991 года // Известия ЦК КПСС. - 1991. - №2.

26. "О правовой реформе": Резолюция ХІХ Всесоюзной конференции КПСС от 1 июля 1988 года // Материалы ХІХ Всесоюзной конференции Коммунистической партии Советского Союза. - М.: Политиздат, 1988. - 160с.

27. "О прекращении деятельности организационных структур политических партий и массовых общественных движений в государственных органах, учреждениях и организациях РСФСР": Указ Президента РСФСР от 20 июля 1991 года // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. - 1991. - №31.

28. "О приостановлении деятельности коммунистической партии РСФСР": Указ Президента РСФСР от 23 августа 1991 года // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. - 1991. - №35.

29. "О проведении отчетов и виборов в партийные организациях в 1989 году": Постановление Политбюро ЦК КПСС от 2 августа 1989 года // Известия ЦК КПСС. - 1989. - №9.

30. "О работе партийных организаций по укреплению своїх рядов и обновлению состава КПСС в условиях углубления перестройки и политической реформы": Постановление Политбюро ЦК КПСС от 21 июля 1989 года // Известия ЦК КПСС. - 1989. - №8.

31. "О регистрации общественных объединений в РСФСР и регистрационном сборе": Постановление Верховного Совета РСФСР от 18 грудня 1991 года // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. - 1992. - №7.

32. "О ходе реализации решений ХХVII съезда КПСС и задачах по углублению перестройки": Резолюция ХІХ Всесоюзной конференции КПСС от 1 июля 1988 года // Материалы ХІХ Всесоюзной конференции Коммунистической партии Советского Союза. - М.: Политиздат, 1988. - 160с.

33. "Об общественных объединениях": Закон СССР от 9 октября 1990 года // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1990. - №42.

34. "Об учреждении поста Президента СССР и внесении изменений и дополнений в Конституцию СССР": Закон СССР от 14 марта 1990 года // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. - 1990. - №3.

35. Основные положения Марксистской платформы в КПСС (прийняты на конференции МП 8 сентября 1991 года) // Голос коммунистов. - 1990. - №2.

36. Основные программные положення Российской коммунистической рабочей партии ( прийнятые на Учредительном съезде в Екатеринбурге 24 ноября 1991 года) // Контраргументы и факты . - 1992. - №1.

37. Политическая программа Национально-Республиканской партии России (принята на Учредительной конференции НРПР в апреле 1990 года) // Голос России. - 1990. - №10.

38. Политическая программа Партии Конституционных Демократов (прийнята на Учредительном съезде ПКД 20 мая 1990 года) // Гражданское достоинство. - 1990. - №21.

39. Программа Всесоюзной Коммунистической партии большевиков (утверджена на Учредительном съезде ВКПБ 8 ноября 1991 года) // Единство. - 1991. - №28.

40. Программа Демократического Союза (утверджена на Учредительном съезде ДС в мае 1988 года) // Свободное слово. - 1988. - №2.

41. Программа Марксистской рабочей партии "Уроки истории и задачи пролтарской партии в созревающей революционнной ситуации" (принята на Учредительном съезде МРП 25 марта 1990 года) // Аргументы и Факты. - 7-13 апреля 1990. - №14.

42. Программа Социал-демократической партии России "Путь прогресса и социальной демократии ( принята на ІІ программном съезде СДПР 28 октября 1990 года) // Слово Урала. - 1990. - №7.

43. Программа Социалистической партии трудящихся "К новому обществу" ( принята на I cъезде СПТ 22 декабря1991 года) // Левая газета. - 1993. - №11.

44. Программа Социально-экологического союза (утверджена на Учредительной конференции СОЭС 26 декабря 1988 года) // Экспресс-хроника. - 1989. - №1.

45. Обращение оргкомитета Союза учащейся молодежи "О необходимости реформ в вузах" ( прийнята на Всесоюзном Студенческом Форуме в феврале 1990 года) // Новая жизнь. - 1990. - №5.

46. Программное заявление Российской партии коммунистов (прийнято на Учредительной конференции РПК 6 декабря 1992 года) // Российская правда. - 1992. - №1.

47. Программные принципы Социалистической партии "Путь к свободе" ( (прийнятые на Учредительном съезде СП 24 июня 1990 года) // Революционная Россия. - 1990. - №3.

48. Программные тезисы Демократической партии России ( прийняты на учредительной конференции ДПР 27 мая 1990 года) // Демократическая Россия. - 1990. - №1.

49. Проект Програми Народного Руху України за перебудову (затверджений на загальних зборах Київської письменницької організації 31 січня 1989 року) // Літературна Україна. - 16 лютого 1989. - № 63.

50. Проект Программы Либерально-демократической партии России (принят на Учредительном съезде ЛДПСС 31 марта 1990 года) // Либерал.- 1990.- №1.

51. Проект программы Русской партии ( принят на ІІ съезде РП в декабре 1991 года). - "Русские Ведомости". - 1991. - №9.

52. Резолюции Учредительной конференции Всесоюзного добровольного историко-просветительного общества "Мемориал" (прийняты на Учредительной конференции Всесоюзного общества "Мемориал" 29 января 1989 года) // Слово Урала. - 1989. - №2.

53. Рыжков Н.И. Главный свидетель / Н.И.Рыжков. - М.: Эксмо: Алгоритм, 2009. - 240с.

54. "Тезисы к программе практической деятельности по углублению и реализации перестройки" (прийняты на Учредительной конференции МДГ 30июля 1989 года) // Панорама. - 1989. - №8.

55. Устав Всесоюзного добровольного историко-просветительного общества "Мемориал" (утвержден Учредительной конференцией Всесоюзного общества "Мемориал" 28 января 1989 года) // Слово Урала. - 1989. - №2.

56. Устав Российского народного Фронта в потдержку перестройки (прийнят Учредительной конференцией РНФ 21 мая 1989 года) // Демократ. - 1989. - №4.

57. Алисова Л.Н. Взаимодействие политических партий как фактор реформирования общества / Л.Н. Алисова. - М.: Наука, 1996. - 92с.

58. Анохин М.Г. Партийные системы: виды и особенности функционирования в различных социально-политических условиях / М.Г. Анохин. - М.: Наука, 1991.- 82с.

59. Астахова К.В Становление многопартийности в СССР (1985-1991 рр.) / К.В. Астахова. - Харьков: "Основа, 1991. - 160с.

60. Барабанов М.В. Из истории становления и развития политических партий и многопартийности в России / М.В.Барабанов. - М.: МГОУ, 2010.- 256с.

61. Березовский В.Н. Гражданские движения в России / В.Н.Березовский, Н.И. Кротов // Социологические исследования. - 1989. - №3.

62. Березовский В.Н. Неформальная Россия: О "неформальных" политизированных движениях и группах в РСФСР (опыт справочника) / В.Н. Березовский, Н.И.Кротов. - М.: Молодая гвардия, 1990. - 386с.

63. Білоус А.О. Політичні об'єднання України / А.О.Білоус. - К.: Наукова думка, 1993. - 108с.

64. Богомаз К.Є. Політичні партії і громадські організації на Україні (др. пол. 80-х - поч. 90-х рр. ХХ ст.) / К.Є Богомаз. - К.: ІПК при КДУ, 1992. - 144с.

65. Бутенко А.П. Советская многопартийность: проблема формирования / А.П. Бутенко. - М.: Знание, 1991. - 64с.

66. Величко С.А. Перестройка в СССР в отечественной и зарубежной историографии / С.А.Величко // Известия Томского политехнического университета. - 2005. - №1.

67. Голубев В.И. Многопартийность в советском обществе / В.И. Голубев // Социально-политические науки. - 1991. - №8.

68. Грибанов В.В. Инициативные, самодеятельные молодёжные движения / В.В. Грибанов, Г.И. Грибанова. - Л.: Знание, 1991. - 321с.

69. Громов А.Б. Неформалы: кто есть кто? / А.Б.Громов, О.С.Кузин. - М.: Мысль, 1990. - 269с.

70. Груздева Л.Н. Становление многопартийности в современном российском обществе: трудности и противоречия / Л.Н.Груздева. - М.: Знание, 1994. -64с.

71. Дадиани Л.Я. О попытках создания в России лево-правого блока оппозиционных сил. 1989-1996 / Л.Я. Дадиани. - М.: Институт социологии РАН, 1997. - 110с.

72. Дилигенский Г.Г. Российский политический спектр / Г.Г.Дилигенский // Мировая экономика и международные отношения. - 1992. - №4.

73. Добрынина В.И. Самодеятельные инициативные организации: проблемы и перспективы развития / В.И Добрынина, Е.А. Суслова, М.И.Ювкин. - М.: Знание, 1990.- 47с.

74. Ермаков Я.Г. Коммунистическое движение в России в период запрета: от КПСС к КПРФ / Я.Г.Ермаков, Т.В.Шавшуков, В.В.Якуничкин // Кентавр.-1993. - №3.

75. Зотова З.М. Политические партии России. Организация и деятельность / З.М. Зотова. - М.: Российский центр обучения избирательным технологиям, 2001. - 122с.

76. Игрунов В.В. О неформальных политических клубах Москвы / В.В. Игрунов // "Проблемы Восточной Европы". - 1989. - №27-28.

77. Исаев Б.А Политические отношения и политический процесс в современной России. Учебное пособие / Б.А.Исаев, Н.А.Баранов. - СПб.: Питер, 2009. - 395с.

78. Калмакан І.К. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ ст. / І.К.Калмакан, О.Б. Бриндак. - Одеса: Астропринт, 1997.- 191с.

79. Кодин М.И. Общественно-политические объединения и формирование политической элиты в России (1990-1997 гг.) / М.И. Кодин. - М.: РИЦ ИСПИ РАН, 1998. - 173с.

80. Коргонюк Ю.Г. Российская многопартийность: становление, функционирование, развитие / Ю.Г.Коргонюк, С.Е. Заславский. - М.: ИНДЕМ, 1996. - 240с.

81. Кравцова Л.К. Проблема партийности: О чем спорят сегодня / Л.К. Кравцова. - М.: Знание, 1991. - 63с.

82. Кремень В.Г. Політичні партії України: порівняльний аналіз програмних документів / В.Г.Кремень, Є.Г.Базовкін. - К.: НІСД, 1993. - 92с.

83. Малютин М.В. Неформалы в перестройке: опыт и перспективы / М.В. Малютин // Иного не дано. - М.: Прогресс, 1988. - 338с.

84. Малютин М.В. Общественно-политические движения в СССР периода перетройки / М.В.Малютин // Политика: проблемы теории и практики. - 1990. - №.7.

85. Маслов Н.Н. Крах однопартийной системы / Н.Н.Маслов // Политические партии России: история и современность. - М.: "РОССПЭН, 2000.- 463с.

86. Матвеев Р.Ф. Теория политических процессов / Р.Ф. Матвеев. - М.: Изд-во СГУ, 1996. - 62с.

87. Митрохин С.С. Феномен протопартии / С.С. Митрохин // Век ХХ и мир.- 1991. - №10.

88. Мосейкина М.Н. История политических партий и движений в России: Учебно-методическое пособие / М.Н.Мосейкина. - М.: РУДН, 2007. - 48с.

89. Оников Л.А. КПСС: анатомия распада. Взгляд изнутри аппарата ЦК / Л.А. Оников. - М.: Республика, 1996.- 352с.

90. Осадчий И.П. Драматические страницы истории. Как и почему создавалась Компартия РСФСР (1990-1991) / И.П.Осадчий. - М.: ИТРК, 2001. - 238с.

91. Папп А. Как мы играем в политику / А.Папп // Панорама. - 1989. - №9.

92. Политические партии России: история и современность. / Под ред. А.И.Завелева, Ю.П.Свириденко, В.В.Шелохаева. - М.: (РОССПЄН), 2000.-631с.

93. Попов А.М. Становление многопартийности: история и идеология / А.М. Попов. - Вологда-Ярославль: Изд-во Вологодского ИПК и ППК, 1997. - 64с.

94. Прибыловский В.В. Словарь оппозиции. Новые политические партии и организации России / В.В. Прибыловский // Состояние страны. Аналитический вестник информационного агенства POSTFACTUM. - 1991.- 1991. - №4-5.

95. Прокопенко А.О. Причини кризи радянської однопартійної системи / А.О. Прокопенко // Перші Полтавські студентські наукові читання зі всесвітньої історії (матеріали доповідей і повідомлень). - Полтава: ПНПУ імені В.Г.Короленка, 2014. - 220с.

96. Прокопенко А.О. Зародження масового громадсько-політичного руху в УРСР в період "перебудови" / А.О. Прокопенко // Другі Череванівські читання: зб. ст. за матеріалами ІІ Всеукр. наук. конф., 30-31 жовт. 2013 р.-Полтава: ПНПУ імені В.Г.Короленка, 2013. - 294с.

97. Радкевич С.Б. Политические партии: общая теория и российские проблемы / С.Б. Радкевич. - М.: Институт защиты предпринимателей, 1997.- 122с.

98. Салмин А.М. Партии в общественной организации в политической жизни и управлении обществом / А.М.Салмин, И.М.Бунина, З.М.Зотова. - М.: Наука, 1993. - 252с.

99. Салмин А.М. Партийная система в России в 1989-1993 годах: опыт становления / А.М.Салмин, И.М. Бунин, Р.И. Капелюшников, М.Ю. Урнов. - М.: Начала-Пресс, 1994. - 88с.

100.Славин Б.Ф. Левые в России / Б.Ф. Славин // Альтернативы. - 1993. -

№3.

101.Славин Б.Ф. У истоков многопартийности / Б.Ф.Славин // Социально-

политические науки. - 1990. - №10.

102.Слюсаренко А.Г. Спроба класифікації політичних партій України / А.Г.

Слюсаренко, М.В. Томенко // Політологічні читання. - 1992. - №1.

103.Согрин В.В. Политическая история современной России.1985-2001: от

Горбачева до Путина / В.В.Согрин. - М.: Издательство "Весь мир",

2001.- 272с.

104.Сунгуров А.Ю. Становление политических партий и органов

государственной власти в РФ / А.Ю.Сунгуров. - СПб: Центр

"Стратегия", 1994.- 68с.

105.Сундиев И.Ю. Неформальные молодежные объединения: опыт

экспозиции / И.Ю. Сундиев // СОЦИС. - 1987. - №5.

106.Тафаев Г.И. Региональный процесс и перспективы становления

политических партий Урало-Поволжья / Г.И.Тафаев. - Чебоксары:

Изд- во "Из рук в руки", 1994. - 92с.

107.Трегубов Н.А. Проблема формирования многопартийности в

современной России: опыт и перспективы исследования / Н.А.

Трегубов // Вестник МГУ. - 2007. - №2.

108. Холодковский К.Г. Идейно-политическая дифференциация

российского общества: история и современность / К.Г.Холодковский //

"Полития". -1998. - №2.

109.Шейнис В.Л. Взлет и падение парламента: переломные годы в

Российской политике (1985-1993): В 2-х тт. / В.Л. Шейнис. - Т.1. -

М.: Изд-во Фонд "ИНДЕМ", 2005. - 703с.

110.Шутько Д.В. Становление многопартийной системы в Российской

Федерации (политико-правовые вопросы) / Д.В.Шутько. - М.: Изд-во

ИГиП РАН, 1993. - 86с.

111.Щекочихин Ю.П. По ком звонит колокольчик / Ю.П.Щекочихин //

Социс.- 1987. - №1. - №3.

112.Яковлев А.Н. Принципы перестройки: революционность мышления и

Действий / А.Н.Яковлев // Правда. - 5 апреля 1988. - № 60.

112.Daniels R.V. Russian's Transformation. Snapshots of a crumbling system /

R.V.Daniels. - Oxford: Oxford University Press, 1998. - 245p.

113.Lane D. Soviet Elites. Monolitic or Polyarchic? / D.Lane // Russia in Flux.

The Political and Social Consequences of Reform. - 1992. - №9.

114.Robinson N. "The Party is sacred to me": Gorbachev and the place of the

party in soviet reform, 1985-1990 / N. Robinson // Discussion Paper Series.

Russian and Soviet Studies Centre, University of Essex. - 1991. - №10.

115.Moser R. Unexpected Outcomes: Electoral Systems, Political Parties, and

Representation in Russia. - Pittsburgh: University of Pittsburgh Press, 2000.-

262p.

116.Sakwa R. The Rise and Fall of the Soviet Union 1917-1991 / R. Sakwa. -

Oxford: Oxford University Press, 1999.- 521p.

117.Urban M. Stages of Political Identity Formation in Late Soviet and Post-

Soviet Russia / M. Urban // Identities in Transition: Eastern Europe and

Russia after the collapse of communism. - 1996. - № 1.

118.White S. The politics of transition: shaping a post Soviet future / S. White,

G.Gill, D.Slider. - Cambridge: Cambridge University press, 1994. - 277p.

Размещено на Allbest.ru