Стародавній Китай

Виникнення першої китайської держави; період Чжоу як закладення фундаменту китайської цивілізації; "Воюючі Царства"; конфуціанство і даосизм. Традиції, побут та письменність древніх китайців; місцеві краєвиди. Час найбільшого розквіту Давнього Китаю.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 09.01.2015
Размер файла 50,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таємничий стародавній Китай

План

Вступ

1. Китайська цивілізація

2. Виникнення першої китайської держави

3. Період Чжоу як закладення фундаменту китайської цивілізації

4. Період «Воюючих Царств»

5. Конфуціанство і Даосизм

6. Перший правитель Китаю - правитель царства Цинь

7. Восьме диво світу - Велика Китайська Стіна

8. «Теракотова армія » імператора Цинь Шихуанді

9. Буденне життя стародавніх китайців

10. Місцеві краєвиди

11. Час найбільшого розквіту цивілізації Давнього Китаю

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Китай, що займає величезну територію в Центральній і Східній Азії, був заселений з глибокої давнини. Піднебесна - дуже високорозвинена країна, адже ієрогліфічне письмо, живопис тушшю, порох та компас, пензлик, шовк і папір - все це винайшли китайці на різних етапах розвитку своєї стародавньої цивілізації. Розвиток китайської культури вражає незвичайно послідовним прагненням до вдосконалення людської думки.

Сучасний Китай - третя за величиною країна у світі після Росії й Канади. Його територія складає більш ніж 9,6 млн. квадратних кілометрів. Простягаючись на 5000 кілометрів східною частиною Азіатського материка, Китай відзначається великим різноманіттям рельєфу та клімату.

Стародавній Китай займав тільки частину території, на якій розташовано Сучасний Китай. Його земля була обмежена на півночі Жовтою рікою - Хуанхе, на півдні - Блакитною рікою - Янцзи. На заході лежать гори й пустелі Центральної Азії, на північному заході - степи, а на півдні - гори Південної Азії. На цій території проживало безліч племен мисливців та хліборобів. Вони розмовляли різними мовами, а свою землю називали Тянь Ся - Піднебесна або Чжун Го - Серединна держава. За епохи імперії Хань формується єдиний китайський народ. Саме тому сучасні китайці й називають себе хань жень - ханьська людина. Назва країни «Китай» виникла набагато пізніше. Вона походить від назви народу кидань, який завоював Північний Китай у Х ст. н.е.

Назва «Китай» запозичена, вірогідно, в середньоазіатських народів, які назвали країну, виходячи з імені китаїв, народу монгольського походження, який володів у Х-ХІІ ст. н.е. Північним Китаєм. Досліджуючи легенди та перекази учених, можна заявити, що близькосхідна і західноєвропейська назви країни ведуть своє походження від таджицько-персидського слова «чин». У свою чергу, ця назва походить від назви давньокитайського царства Цинь, яке в третьому ст. до н.е. захопило більшу частину Китаю. Самі ж китайці мали декілька варіантів назви своєї країни, але найчастіше називали її за ім'ям династій, що правили. Наприклад, Чжоу, Шан, Цинь, Хань тощо. За давнини, як вже згадувалося, була поширена назва Чжун Го («Серединна держава»), яка збереглася до теперішнього часу.

На протязі всієї історії китайська культура не втрачала своєї активності, зберігаючи монолітність. Кожна з культурних епох залишала для нащадків неповторні за красою та різноманітністю цінності.

1. Китайська цивілізація

Цивілізація Стародавнього Китаю виникла в долині річки Хуанхе. Саме тут у 20-роках шведський археолог Андерсон відкрив поблизу села Яншао в провінції Хенань залишки культури епохи неоліту - найпізнішого етапу кам'яного віку, коли стародавні люди вже вміли виготовляти керамічні вироби. Андерсон назвав культуру Яншао «культурою фарбованої кераміки» за типом виявлення у тих місцях керамічних посудин з яскравим геометричним орнаментом. Вік культури Яншао нараховує близько 6 тисяч років.

Найбільш показовим для ранньої культури Яншао є велике поселення, розкопане в 50-х роках ХХ століття поблизу села Баньпо в провінції Шеньсі. Мешканці цього поселення жили в напівземлянках круглої або прямокутної форми, дах яких підтримувався стовпами; вогнище в хатині розкладалося прямо на землі. Деякі землянки використовувалися як гончарні майстерні. Майстри, які в них трудились, скоріш за все, ще не знали гончарного круга, проте вміли доводити температуру випалювання до 1500 градусів за Цельсієм. На мою думку це неабиякий талант. Також на деяких посудинах видно майстерно промальовані зображення тварин, риб і фантастичних істот. Люди культури Яншаю в основному займались землеробством, засіваючи свої поля просом. А ось їхніми домашніми тваринами були собаки та свині.

У другій половині третього тисячоліття до н.е. відбулися помітні зміни в культурі Яншао. Поступово зникає кераміка, а замість неї з'являється сірий і чорний посуд, виготовлений вже за допомогою гончарного круга. Так складалась культура Луншань, або культура чорної кераміки. Поселення цієї культури розташовувалися звичайно на узвишшях і були оточені глинобитним насипом. Домашніми тваринами представників культури Луншань були собаки, свині і бики. Цікаво, але як нещодавно з'ясувалось, коні їм, як і представникам культури Яншао, ще не були відомі.

Не дивно, що злиття таких культур як Луншань і Яншао - а точніше накладення першої на другу - стало основою для появи на території Північно-Китайської рівнини найдавніших міст, з яких починається розвиток історії китайської цивілізації.

2. Виникнення першої китайської держави

Наприкінці ІІІ тисячоліття до н.е. провідну роль на території Китаю відігравали племена шан і ся. Врешті решт вирішальну битву відіграло плем'я шан, з ім'ям якого пов'язується створення першої китайської держави. Про плем'я ся археологічні дані майже нічого не розповідають. Про це плем'я можна говорити лише спираючись на інформацію з літературних джерел.

Плем'я шан спочатку заселяло басейн річки Ішуй (північно-західна частина нинішньої провінції Хебей). Пізніше, на думку деяких сучасних китайських вчених, назване плем'я розселилося з басейну річки Ішуй в різних напрямках: на територію сучасної західної провінції Шаньсі, на південь - в Хенань, на південний схід - вздовж узбережжя Бохайської затоки до півострова Ляодун.

Наприкінці вісімнадцятого століття до н.е., за часів правління Чен Тана, плем'я я було остаточно підкорене. Чен Тан, як того вимагала китайська традиція, заснував династію під назвою шан.

Пізніше, після падіння цієї династії, в написах на бронзових посудинах династію шан, а також державу в цілому, як і її населення, стали вперше позначати ієрогліфом «інь». Ця назва стала загальновживаною як у стародавніх джерелах, так і в сучасній китайській та світовій літературі. Ми також застосовуємо для позначення тієї ж держави або періоду дві назви: Інь і Шан.

Основні джерела відомостей про царство Шан (Інь) - дані за результатами археологічних розкопок залишків останньої столиці цього державного утворення, міста Шан, знайдених в районі міста Аньян (сучасна провінція Хенань).

Особливий інтерес являють тут кістки з написами. Достовірно встановлено, що написи ці є не що інше, як ворожбитські написи - питання інських царів, адресовані оракулам, і відповіді останніх. Написи вирізані на кістках найрізноманітніших тварин (наприклад биків, оленів і т.д.), на панцирах черепах, і їх можна віднести до періоду від чотирнадцятого до дванадцятого ст. до н.е. Саме тоді утворила перша китайська держава, на чолі якої стояв правитель - ван, який був одночасно й верховним жерцем.

У той час в усіх галузях життя мешканців Китаю відбулися значні зміни: було винайдене шовкопрядіння, бронзоливарна справа, ієрогліфічна писемність, зароджуються основи містобудування.

Китайські міста мали форму правильного прямокутника і були оточені глинобитною стіною. Місто поділялося на квартали, в яких розташовувалися будинки знаті, житла простих людей, майстерні ремісників. Палац правителя відрізнявся від інших будівель розмірами й оздобленням. Палац височів на глинобитній прямокутній платформі. Його широкий дах спирався на дерев'яні стовпи, за підмурівок для яких брали бронзові диски. Планування міст, палаців, форма жертовних олтарів пояснювались віруванням стародавніх китайців. За їхніми уявленнями, Земля мала квадратну форму, а небо - круглу. Круглі й квадратні олтарі, де приносилися жертви Небу й Землі, зводилися за межами міста.

Багато виробів художніх ремесел періоду Шан-Інь призначалися для ритуальних церемоній на честь духів предків і божеств, які керували силами природи. Підземні поховання знаті являли собою дві розташовані одна над одною глибокі підземні камери хрестоподібної чи прямокутної форми. Їхня площа досягала інколи чотирьохсот квадратних метрів, стіни й стеля були розписані червоними, чорними й білими фарбами або інкрустовані, тобто прикрашені шматочками каменю металу і т.д. Вхід у поховання охороняли кам'яні фігури фантастичних звірів. Візерунки, що прикрашали статуї, а також усі предмети, які клали в поховання, мали магічний зміст і пов'язувалися єдиною символікою.

У період Шан-Інь китайці досягли великої майстерності в обробленні бронзи, що підтверджується великою кількістю бронзових посудин, знайдених у похованнях того часу.

Нещодавно стало відомо, що одночасно з царством Шан осередок високорозвиненої цивілізації бронзового віку існував к Сичуанській улоговині. Тут, неподалік від міста Ченду, знайдено велику кількість витончених бронзових масок, які використовувалися в ритуальних виставах, а також бронзове начиння, зброю, зображення птахів, змій тощо.

3. Період Чжоу як період закладення фундаменту китайської цивілізації

Агресивність держави Шан-Інь, яка потребувала постійного поповнення військової здобичі і полонених, не могла не викликати опору сусідніх племен. Одним з таких племен, що мешкали на західному рубежі шанських володінь було плем'я чжоу. Якось інцям вдалося здійснити декілька вдалих походів проти чжоусців і навіть убити їхнього ватажка. Син вбитого ватажка вирішив помститися вбивцям свого батька. Він зібрав антиінську коаліцію племен, але з невідомих причин помер, не встигнувши перейти до рішучих дій. Це зробив вже його син, який, скориставшись з того, що інські війська брали участь у військових діях на південному сході рушив на інську столиці і в битві поблизу містечка Мує розгромив інців. Столиця Інь упала, останній інський правитель (в історію він увійшов під «тирана Цзе») був убитий. Це сталося, вірогідніше за все, у 1027 році до н.е. В наступному століття чжоусці розширили свої володіння на півдні, півночі і заході. Їх правління продовжувалося з 1122 по 403 рр. до н.е. Вони запозичили культурні досягнення інців, у тому числі писемність, техніку лиття бронзи, архітектурні прийоми.

У період Чжоу було вироблено систему планування міст, яка збереглася в Китаї і в подальшому, лише з незначними вдосконаленнями. Головні правила будування й планування міст, розташування вулиць і палаців були викладені в трактаті архітектури «Чжоулі». Прямокутне в плані місто оточувалося фортечним муром. Прямокутне в плані місто оточувалося фортечним муром. У центрі міста розташовувався імператорський палац, також оточений муром. Зі східного й західного боків палацу розташовувалися культові споруди. Все місто під прямим кутом перетинали широкі вулиці.

У період Чжоу в Китаї було широко поширене виробництво речей з нефриту. Особливо багато їх знайдено в похованнях. Наприклад, на груди і під спину померлого клали нефритові диски (бі) з круглими отворами по центру - символи Неба. Диски були вкриті різьбленням, яке зображувало зорі і хмари.

Перші правителі Чжоу роздали своїм родичам і ватажкам дружніх племен уділи в спадкове володіння. Усього таких дарунків зареєстровано близько 200. Свій уділ отримали й нащадки інського дому.

Власники уділів утворили верству спадкової знаті (чжухоу), де титул батька, зокрема, успадковував лише старший син. Найзначніші титули - гун і хоу - носили найближчі родичі правителя, якого називали Сином Неба (тянь цзи). Найнижчу верству чжоуської аристократії складали ші, або «служиві люди» - нащадки знатних людей по боковій лінії. Але нарешті, нижче за ші знаходилися простолюдини-землероби, з яких набиралося піше військо. Також у чжоуському суспільстві були й раби.

Так у державі Чжоу склався ієрархічний устрій, який охоплював усі боки життя суспільства. Чжоусці відмовилися від людських жертвопринесень і проголосили головною чеснотою людини її доброчинність. Навіть, зокрема, молодший брат засновника Чжоуської династії Чжоу-гун увійшов в історію як зразок доброчинного мужа і мудрого порадника, без якого імператор не може керувати Піднебесною.

Саме за часів Чжоуської династії склалися головні державні інститути й моральні цінності, які визначали сутність китайської імперії та культури, тому, безперечно, цю династію можна вважати засновницею китайської цивілізації.

4. Період «Воюючих царств»

З часом на традиційні місця мешкання чжоусців все частіше почали нападати західні племена, і в 771 р. до н.е. правитель Чжуу Пін-ван був змушений перенести столицю на схід, у місто Ло-і (на місце сучасного Лояна). Тепер чжоуський правитель жив на землі удільних правителів, і його влада над останніми перетворилася на суто номінальну. Йому лише залишалося сподіватися на силу морального авторитету. Саме тоді почався період «Воюючих Царств», або, як його ще називають період Східного Чжоу («Розділених Царств») - період роздрібненості, яка все більше поглиблювалася, і суперництва між окремими уділами, яке поступово посилювалося.

На політичній карті Китаю того часу можна виділити дві основні групи уділів, а фактично - самостійних царств. У центрі тодішнього ареалу китайської цивілізації розташовувалися відносно невеликі і слабкі у воєнному відношенні царства, які в переважній більшості були засновані найближчими родичами перших чжоуських царів. До їхнього числа належали царства Лу, Вей, Чжен, Цзинь, Хань, Сун та ін. Саме правителі цих центральних уділів вперше почали називати свої володіння Серединною державою. На периферії ж виникли більші й могутніші держави: на сході - приморське царство Ці, яке розбагатіло в результаті торгівлі сіллю, залізом і морепродуктами; на півночі - царство Янь; на заході - царство Цинь, багате на бойових коней; в районі середньої течії річки Янцзи - царство Чу, найбільше з усіх давньокитайських царств; у пониззі Янцзи - царства У і Юе.

З сьомого століття до н.е. серед найсильніших царств розгортається справжня боротьба за першість. У 544 році до н.е. удільні правителі на своєму загальному з'їзді уклали договір про мир, але й цієї угоди дотримувалися недовго. Невдовзі війни спалахнули з новою силою.

Але життя, незважаючи ні на що, не зупинялося. З'явилися нові дороги, мережа каналів з'єднувала столиці царств. Розвивалися торгівля й ремесла. Окремі райони й великі міста спеціалізувалися на виробництві тієї чи іншої продукції. Наприклад, Янчжоу і Цинчжоу уславилися своїми шовковими тканинами, в царстві Чу виготовляли гострі наконечники для стріл, у царстві Хань відливали особливо міцні мечі.

Міста Китаю поступово перетворювалися на центри знань. Сюди сходилися освічені люди: вчені, філософи, поети. В середині І тисячоліття до н.е. китайські вчені створили зоряний каталог і місячно-сонячний календар, з яких зробили спробу узагальнити багатовіковий досвід спостережень за явищами природи. «Трактат про гори й моря» («Шаньхайцзин») увібрав у себе велику кількість стародавніх міфів та легенд.

5. Конфуціанство і Даосизм

Свідчення про життя Всесвіту, які накопичилися, вимагали філософського осмислення. Так виникли найважливіші вчення - конфуціанство і даосизм.

Даосизм виник на межі з шостого по п'яте століття до н.е. Його засновником був мудрець Лао-цзи, автор відомої «Книги про дао і де». Головне слово в цій праці - дао, що буквально означає шлях. Цим словом позначали також й інші поняття: правило, порядок, сенс, закон тощо. Дао вічно єдине, незмінне, неперехідне. Воно є коренем усього, матір'ю всіх речей: людина залежить від землі, земля - від неба (космосу), небо - від дао, а дао - від самого себе. Дао - це єдиний об'єктивний закон, якому підпорядковується весь світ.

Лао-цзи стверджував, що людина, не будучи спроможною змінити природний порядок речей, повинна надати можливість речам розвиватися самим по собі. Призначення людини полягає в пасивному спостеріганні за природним перебігом подій і в намаганні осягнути науку дао.

Прихильники даосизму проповідували відмову від активних дій і висували теорію недіяння. Ця теорія - основний принцип даосизму. Лао-цзи стверджував, що все у світі залежить від дао, а не від «божественного бажання» або якихось надприродних сил. Не заперечуючи існування богів, він вважав їх усього лиш породженням дао. Даоси заперечували культ предків, відкидали жертвопринесення небу, землі, річкам, горам та іншим обожненим явищам природи. Також Лао-цзи вважав (щодо теорії недіяння), що великі держави, великі царства не потрібні. Селянам слід дати спокій, вони мають жити згідно з традицією: «Нехай країна буде маленькою, а народ нечисленним; скільки б у людей не було знарядь, нехай вони ними не користуються; люди нехай до самої смерті не йдуть далеко від домівки» якщо будуть кораблі, візки, нехай ніхто на них не їздить; якщо будуть панцири, мечі, нехай ніхто не воює; замість того, щоб писати, нехай люди краще плетуть бахрому й китиці; нехай буде ошатним їхній одяг, нехай буде мирною їхня оселя, нехай будуть щасливими їхні звичаї; і якщо вони зазирнуть за межі сусідньої країни ї звідти долине кукурікання півнів, гавкіт собак, то нехай доживуть до старості, ніколи не побувавши на тому боці».

«Якщо не піднесуть розумників, у народі запанує порядок і мир; якщо не будуть більше потрібні рідкісне й дороге, припиниться пограбування народу».

Легенда розповідає, що Лао-Цзи, наляканий війнами та суспільним безладом, які панували в ті часи, вирішив покинути Китай, подавшись на захід верхи на буйволі. Коли він уже мав перетнути кордон, один із воїнів, які стояли там на сторожі, попросив його щось написати про своє вчення. І хоча Лао-Цзи був переконаний, що його думки неможливо виразити словами, усе-таки погодився задовольнити прохання воїна. «Дао Де Дзин» («Дорога та її сила»), де зібрано думки Старого Вчителя, була написана в ІІІ ст. до н.е. його послідовниками.

Моя думка з приводу теорії недіяння двояка. Адже, звісно, патріотизм та вічний мир - це дуже добре, але життя, на мою думку, не має сенсу без освіти, морального та духовного розвитку, а головне - віри.

До речі, основна категорія вчення Дао трактувалося як «шлях природи». Ідеалом суспільного життя вважалося повернення до «природної рівності» - «золотого віку» людства.

Центральною проблемою доктрини даосизму є вчення про безсмертя. Створення такого вчення стало найважливішою метою даосизму через те, що в давньокитайській філософсько-релігійній думці проблема безсмертя душі була в цілому розвинена мало. Даоси створили своє вчення про безсмертя, виходячи з віри у фізичне безсмертя через безкінечне продовження життя.

У Китаї з'явилися монастирі, в яких жили десятки й сотні тисяч даоських монахів, які отримували значні прибутки від землі й від своєї релігійної діяльності. Діяльність монахів і жерців була надзвичайно різноманітною: вони пророкували долю, ворожили - кількість способів ворожіння досягала багатьох десятків, займалися виганянням злих духів, продавали заклинання й амулети, визначали кращі, тобто вільні від злих духів місця для зведення могил і будівель, визначали дні й години, найбільш сприятливі для будь-якої важливої справи - весілля, похорону, моменту вирушення в дорогу. Вірячи, що душа померлого здатна впливати на долю живих, жерці й монахи намагалися задобрити її хорошим місцем для поховання тіла, точним дотриманням усіх обрядів під час похорону тощо.

Приблизно в той же час, на межі з шостого по п'яте століття до нашої ери, в Китаї виникає інша дуже важлива релігійно-світоглядна система - конфуціанство. ЇЇ засновником був проповідник Кун-Цзи, відомий у європейській транскрипції як Конфуцій (Учитель Кун). Причину всіх негараздів і безчинств у суспільстві - а час дійсно був неспокійним, недаремно цей час увійшов в історію як період «Воюючих царств» - Конфуцій убачав у занепаді моралі людей. Він вважав, що головними чеснотами людини є вірність, слухняність і повага до батьків та старших.

Конфуцій учив , що кожній людині відведене цілком певне місце у світі й суспільстві; також вчитель Кун стверджував, що суспільна структура, як і структура всього світу, є вічною й незмінною. Кожна людина повинна виконувати відведену їй у суспільстві роль: син повинен поважати свого батька, підлеглий - начальника. В основі такої поведінки людини повинні лежати мораль і етика: Конфуцій вірив, що людина за своєю природою більше схильна до добра, ніж до зла, сподівався на ефективність моральної проповіді і виступав проти тих, хто прагнув заснувати суспільство, побудоване на насильстві і страхових покарань.

Конфуцій говорив про необхідність морального авторитету уряду: «Якщо влада не буде жадібною, то й люди не будуть красти. Держава, в якій все гаразд, обов'язково дасть людям щасливе життя».

Вчення Конфуція - це перш за все зібрання правил, моральних настанов, в основі яких лежала ідеалізація давнини, ідея про необхідність дотримання встановлених норм життя і культ покірності по відношенню до старших за віком і посадою. Це вчення вплинуло на весь китайський народ та на всі народи Східної Азії.

Філософ вважав, що китайці мають бути врівноваженими і справедливими, а ще був глибоко переконаний у тому, що:

«За манерами легко впізнати виховану людину»;

«Чого собі не бажаєш, того не роби іншим»;

«Хто, плекаючи старе, осягає нове, той може буде вчителем».

Ідеал суспільного устрою Конфуцій вбачав у тому, щоб кожний був на своєму місці: «Правитель має бути правителем, працівник - працівником, батько - батьком, а син - сином».

Конфуцій не покладав великої надії на нащадків стародавніх знатних родин. Він хотів спиратися на тих, кого шляхетними робили їхні знання, гуманність і чесноти: «Той у кому природні якості пригнічують освіченість - дикун. Той, у кому освіченість природні якості, - пересічний переписувач. Той, у кому врівноважені освіченість і природні якості, перетворюється на шляхетну людину».

Згодом конфуціанство з панівної ідеології перетворюється на найважливішу державну релігію. У ІІІ ст. до н.е. Конфуція було канонізовано, його особистість було оточено ореолом святості, на його честь будуються храми. На основі його вчення і давніх релігійних вірувань виникає конфуціанство як релігійна система. У ІІ-І ст. до н.е. вона стає державною релігією Китаю. Ця релігія висвічувала ідею тотального панування й підкорення, її найважливішим догматом було обожнювання імператора й освячення його влади.

Конфуціанство не мало особливої касти жерців: функції верховного жерця виконував сам імператор, спілкування ж з дрібними божествами було привілеєм державних чиновників, так званої вченої верстви. Чиновники досконало знали конфуціанську літературу: (це було основним критерієм при відбиранні їх на службу), і саме вони були основними охоронцями конфуціанських заповідей.

Порушення конфуціанських заповідей каралося навіть смертною карою як найтяжчий злочин. Звичайним покаранням було перетворення на державних рабів як самого порушника, так і членів його родини.

6. Перший правитель Китаю - правитель царства Цинь

Спочатку Китай складався з безлічі окремих частин. У кожній з них був свій правитель - ван. Вани вважали, що походять від ластівки. Жорстокі війни між царствами з четвертого по третє століття до нашої ери призвели врешті-решт до виділення найбільш сильного у воєнному відношенні царства Цинь. Своїми успіхами цинські правителі не в останню чергу були зобов'язані радикальним реформам, які здійснювалися в їхньому царстві Шан Яном (помер у 338 р. до н.е.). Реформи Шан Яна сприяли різкому посиленню державного війська й державної влади в цілому. В 314 р. до н.е. цинський правитель отримав велику перемогу над західними кочовими племенами, а через три роки потому підкорив Сичуанську улоговину. В 249 р. до н.е. цинці ліквідували чжоуського царя, поклавши край Чжоуській династії. В наступні роки правителеві Цинь вдалося поодинці розбити держави, які протистояли йому: в 228 р. до н.е. впало північне царство Чжао, в 225 р. до н.е. - царство Вей, у 223 р. до н.е. - царства Хань і Чу, а потім настала черга царств Янь і Ци. Так весь стародавній Китай було об'єднано під владою Цинь.

Об'єднавши під своєю владою весь Серединний світ, правитель Цинь узяв собі новий титул хуанді, що складався з ієрогліфів, які раніше стосувалися лише божеств і міфічних героїв. Цей термін прийнято перекладати словом «імператор». Сам же володар Цинь увійшов в історію під іменем Цинь Шіхуанді, що означає Перший Імператор Цинь.

Об'єднувач Китаю негайно здійснив низку символічних жестів, які підтверджували його становище єдиного володаря світу: він об'їхав усю країну, встановив на різних її рубежах пам'ятні стели, піднявся на священну гору Тайшань і здійснив на її вершині жертвопринесення Небу, розпочав будівництво грандіозних палаців у столиці тощо. Але значно більше значення для подальшої історії Китаю мали його нововведення, спрямовані на уніфікацію політичного й суспільного життя імперії. Цинь Шіхуанді відмінив колишні удільні володіння і запровадив єдину систему правління країною, розділивши Китай на 36 областей, які в свою чергу, ділилися на повіти. Було введено єдині правила державної служби й критерії оцінювання службових заслуг чиновників, причому місцеві службовці повинні були мало не щодня доповідати своїм начальникам про стан справ в управах; навіть відсутність чиновника на службі через хворобу слід було засвідчити документально. Було уніфіковано гроші, введено єдині міри довжини й ваги, єдину писемність, навіть єдину ширину осі для возів. Цинь Шихуанді ввів також єдину назву для своїх підданих - «чорноголові». Підданим імперії заборонялося володіти зброєю, а з вилучених цинськими властями залізних мечів, списів та іншого озброєння було відлито 12 велетенських статуй, які встановили в цинській столиці.

Цинь Шихуанді потурбувався про безпеку зовнішніх кордонів своєї імперії. Він розпочав будівництво грандіозної стіни вздовж північних рубежів Китаю, зігнавши на роботу декілька мільйонів людей. Ця стіна повинна була захищати Китай від набігів кочових племен. Одночасно Цинь Шихуанді послав війська на Південь - у район сучасних провінцій Гуандун і Фуцзянь. Там було збудовано фортеці й засновано нові області, перше китайське населення яких склали самі поселенці.

Шихуанді вжив рішучих заходів і для забезпечення своєї ідеологічної єдиначальності. Він заборонив своїм підданим читати будь-які книжки за винятком тих, які могли принести практичну користь (до останніх зараховувалися посібники з землеробства, ремесел, медицини, ворожіння). Стародавні китайські історики свідчать, що в 213 р. до н.е. відбулося знамените «спалення книг», тоді імператор наказав спалити старовинні книги, а 460 учених закопати живцем у землю, бо вони були запідозрені у нелояльності до режиму. китайський цивілізація побут письменність

Цинь Шихуанді був надто жорстоким імператором. Селяни віддавали 2/3 врожаю чиновникам, а самі жили надголодь. За найменшу провину людей били по п'ятам бамбуковим ціпком або відрізали їй ніс. Якщо злочин був серйознішим, то людину могли стратити, живцем зваривши в казані, розпиляти навпіл або четвертувати. Лише як вияв особливої ласки для тих, хто завинив, вельможа міг дістати почесне покарання. Шихуанді посилав йому меч, щоб він покінчив життя самогубством у власному будинку. За злочин однієї людини карали всіх її родичів,а також кілька родин сусідів. Імператора не любили ані вельможі, ані простий народ. Побоюючись замахів на своє життя, володар щоночі перебував у різних місцях, аби ніхто не знав, де він ночує.

У віці сорока восьми років імператор раптово з невідомої причини помер. Але його так боялися, що, за легендою, впродовж року після смерті його тіло возили на колісниці, а чиновники звітували перед ним.

7. Восьме диво світу - Велика Китайська стіна

Велика Китайська стіна - одна з найвеличніших і наймайстерніших будівельно-технічних споруд усіх часів. Ця гігантська фортечна споруда перегороджувала й одночасно відкривала шлях до багатств і таємниць Китайської імперії. Розміри Великої Китайської стіни настільки вражаючі, що її називали восьмим дивом світу. У світі немає такої споруди, опис якої вимагає тільки найвищого ступеня порівняння. «Найбільше будівництво, будь-коли здійснене людьми», «найдовше фортечне укріплення», «найбільше у світі кладовище», «Стіна сліз» - подібних визначень, які б стосувалися цієї споруди, незліченна кількість. Наскільки ж грандіозна ця споруда насправді? Вона схожа на звивистий тулуб дракона, стіна простягалася через усю країну на 2450 км, а якщо взяти до уваги всі її відгалуження й звивини, то це число збільшується до 6500 км. Протягом 2100 років її будували мільйони солдат і робітників, і незліченні тисячі їх склали на цьому будівництві голови. Історики на найрізноманітніші стародавні китайські видання стверджують, що в сьомому ст. н.е. тільки за 10 днів там загинуло 500 000 людей.

Історія Великої Китайської стіни бере свій початок принаймні в п'ятому столітті до н.е. Це був час, коли після розпаду єдиної китайської держави Чжоу на її місці утворилося декілька царств. Захищаючись один від одного, правителі цієї епохи, що ввійшла в історію Китаю як «період розділених царств», почали будувати оборонні стіни. Крім того, в двох північних, переважно землеробських державах Цинь Чжао і Янь, було вирито рови і зведено земляні насипи, щоб укріпити кордони, яким загрожували набіги монгольських кочівників, що жили в північних степах.

За часів правління Цинь Шихуанді за його наказом для захисту північних рубежів імперії стіною були з'єднані оборонні споруди, які вже існували, а також було збудовано нові. Ціла армія, в яку входили 300 000 солдат і до мільйона підневільних робітників і в'язнів , взялися за тяжку працю, укріплюючи, а інколи зносячи і заново відбудовуючи фортечні стіни.

На відміну від попередніх укріплень, які являли собою в основному рови й земляні насипи, утрамбовані в дерев'яній опалубці, стіни зводились із застосуванням найрізноманітніших методів. Оскільки підвозити матеріали було важко, широко використовувалися ресурси, які були в наявності в кожному районі. В горах витісували кам'яні блоки, в лісистій місцевості найчастіше стіна ззовні складалась з дубових, соснових або ялинових колод, а в середині заповнювалася утрамбованою землею. В пустелі Гобі застосовували суміш із землі, піску й галечника.

Від самого початку захист кордонів вимагав не лише міцних укріплень: для відбивання можливого нападу на стіні розміщувалися постійні гарнізони. За допомогою сигналів, які посилалися на відстань прямої видимості, повідомлення з одного кінця стіни на інший могло бути передане усього за 24 години - до появи телефону це була вражаюча швидкість. Система гарнізонів мала ще одну перевагу: імператорів, які змінювали один одного, влаштовувало, що армія була розрізнена й знаходилася далеко від пекінського палацу. Солдати, таким чином, не могли підняти заколот.

Після смерті Цинь Шихуанді імператори династії Хань (206 р. до н.е. - 220 р. н.е.) слідкували за підтриманням стіни в належному стані й ще більше подовжили її. Але й пізніше перебудова та укріплення стіни вимагали багато часу й сил.

Останній важливий етап у будівництві Великої Китайської стіни припадає на період правління імператорів з династії Мін (1368 - 1644). З ділянок стіни, зведених при династії Мін, найкраще збереглися ті, які були викладені з каменю. Під час їхнього будівництва землю вирівнювали і на неї клали підмурівок з кам'яних брил. На цьому фундаменті поступово зводили стіну з кам'яним облицюванням , заповнену всередині сумішшю з дрібних каменів, землі, буту й вапна. Коли споруда досягла потрібної висоти - стіни періоду Мін мають висоту в середньому 6 м і товщину 7,5 м біля підмурівку і 6 м на гребені, - зверху клали цеглу. Якщо нахил був меншим за 45 градусів, цегляний настил робили плоским, при більшому нахилі мурування вели у вигляді східців.

Стіна була не тільки фортечним валом, але й дорогою завширшки 5,5 м; це дозволяло простувати поруч п'ятьом піхотинцям або скакати поряд одне з одним п'ятьом кавалеристам. Ще й сьогодні її висотав середньому становить 9 м, а висота сторожових веж - 12 м.

Всі роботи на цьому гігантському будівництві були завершені ще в 3 ст. Західна частина Великої стіни збереглася у першопочатковому вигляді й до сьогодні. Східна - зруйнувалася і місцями перетворилася на земляний вал. Приблизно через кожні 200 м на стіні стоять чотирикутні сторожові башти з отворами-амбразурами. Нагорі стіна викладена плитами. У наш час деякі ділянки стіни покриті асфальтом та перетворені на автомобільні дороги.

Західна частина Великої стіни проходить по лесовому плато у верхній течії найбільших китайських річок - Хуанхе і Янцзи.

Від підніжжя гір до морських узбереж розляглася Велика Китайська рівнина, заповнена намулами Хуанхе і Янцзи. Рівнина всуціль розорана та засіяна. У дельті Янцзи старанно оброблений кожний клаптик землі. Крім рису, основної зернової культури Китаю, тут вирощують бавовну, чай, шовковицю, різноманітні фруктові дерева, пшеницю, кукурудзу, просо, гаолян і чумизу. Гаолян і чумиза (різновиди проса) не бояться посухи і засолених ґрунтів, до того ж скоростиглі. Не менше за зерно цінні їхні могутні стебла, що слугують на безлісій рівнині і паливом, і будівельним матеріалом, і сировиною для виробництва паперу. Великі посіви олійних культур - арахісу, рапсу, кунжуту, сої.

Через всю Велику Китайську рівнину простягнувся Великий Китайський канал, довжина якого 1700 км. Коли наприкінці 6 ст. територія Китаю була об'єднана в єдину імперію, виникла необхідність з'єднати окремі ділянки каналу. У 13 ст. канал уже з'єднував столицю Пекін із багатьма південними районами. По ньому до столиці везли рис, шовк, мідні вироби, морські, продукти, перли, дорогоцінні метали, слонову кістку. Не завмерло життя каналу і сьогодні.

До речі, легенда розповідає, начебто один маг напророкував Цинь Шихуанді, що будівництво стіни тільки тоді може бути завершено, коли в ній поховають «Вана» або 10 тисяч чоловік. Зрештою, імператор знайшов людину на ім'я Ван та наказав убити її й поховати в стіні. Цілком імовірно, що багато тисяч людей, які померли під час будівельних робіт, замурували в стіні. Її називали також найдовшим цвинтарем світу або Стіною сліз.

8. «Теракотова армія» імператора Цинь Шихуанді

З не меншим розмахом, ніж Велику Китайську стіну, споруджували й гробницю імператора Цинь Шихуанді. Її зводили за 50 км від Сяньяну протягом 10 років як імператор зійшов на престол. В будівництві брало участь більше 700 000 осіб. Гробниця була оточена двома рядами високих стін, що утворювали в плані квадрат (символ землі). Конусоподібний високий могильний пагорб, розташований у центрі, був круглим у плані (символ неба). Стіни підземної усипальні були облицьовані відшліфованими мармуровими плитами й нефритом, підлога вимощена величезними полірованими каменями з намальованою на них картою дев'яти областей Китайської імперії. На підлозі стояли скульптурні зображення п'яти священних гір, а стеля мала вигляд небесного склепіння з сяючими світилами. Після того як саркофаг з тілом імператора Цинь Шихуанді перенесли в підземний палац, навколо нього розташували величезну кількість дорогоцінних предметів - посудин, ювелірних виробів, музичних інструментів, якими він користувався за життя. Але підземне царство не обмежувалося лише самим похованням. У 1974 р. на відстані в 1,5 км від поховання археологи виявили 11 глибоких, розташованих паралельно один до одного підземних тунелів, викладених керамічною плиткою. Тунелі вміщували в собі розділене на 10 шеренг глиняне військо з 3210 солдат, де кожен з воїнів, наділений індивідуальними рисами, був виконаний у натуральну величину і розфарбований.

Передовий загін складають 200 лучників і стрільців арбалета, зброя яких погрозливо націлена на ворога. За ними розташовуються 6 бойових колісниць, запряжених четвериками глиняних коней. Візники тримають в руках довгі й гнучкі списи, щоб ворог не зміг відрубати коням голів. Командна колісниця з барабанами і дзвонами складає ар'єргард цього військового формування, укомплектованого за всіма правилами військової організації в Стародавній імперії.

Жодна з теракотових фігур не повторює іншу. Більшість солдат виструнчилися на повний зріст, а деякі стоять на колінах, з мечем наголо, ніби відбивають атаку. Одні з них одягнені у військові мундири, інші в туніки з ременями на поясі, у вузькі штани до колін і широке взуття. Їхні списи, мечі, арбалети і луки демонструють високий технічний рівень. Навіть 22 століття потому їхня зброя залишається настільки гострою, що здатна розсікти волосину.

Особливо вражало в мавзолеї зображення Всесвіту, виконане з використанням золота, срібла, нефриту й дорогоцінного каміння. А за допомогою ртуті навіть імітувалася водяна поверхня. Щоб захистити царство мертвих від розбійницьких нападів живих, було навіть розроблено самострільні арбалети.

9. Буденне життя стародавніх китайців

Китайське село

У селах чоловіки обробляли землю, використовуючи прості ручні знаряддя; жінки доглядали худобу, виконували домашню роботу, а крім того, ткали.

Середня селянська родина налічувала п'ятеро або шестеро людей: усі вони невтомно працювали цілий рік, лише взимку мали змогу трохи перепочити. Коли селяни збирали добрий урожай, їхнє життя було відносно благополучним, але на них чекало багато прикрих несподіванок: посуха, неврожай.

Селянам також неабияк дошкуляли суворі укази уряду: значна частина врожаю віддавалася державі у вигляді податків і данини. Крім того, один місяць на рік кожен селянин мусив працювати на будівництві або ремонті дамб і каналів, брати участь у заходах із поліпшення ґрунту, у зведенні оборонних споруд; у разі нагальної потреби селянина навіть могли призначити на військову службу.

До речі, офіційний перепис населення здійснений у 1 - 2 рр. н.е., налічував близько 60 млн. китайців, більша частина який (50 млн.) працювала на сільському господарстві.

Китайське місто

Міста, як правило, оточували високі мури з утрамбованої землі, укріплені деревом та бамбуком. Усередині мурів мережа вулиць, що тяглися з півночі на південь та зі сходу на захід, поділяла місто на квартали, які, у свою чергу, ділилися на окремі садиби («лі»). У кожному з кварталів люди займалися якимсь одним видом діяльності: були квартали ткачів, мотузників, чинбарів тощо.

Як виявилося, від найдавніших часів китайські міста проектувалися з доскіпливою ретельністю. Їхнє розташування та планування не були випадковими, а узгоджувалися з принципами природного та універсального порядку. Вибір місцевості, на якій будувалося нове місто, визначався стародавньою традицією, що називалася фен-шуй («вітер і вода»). Вона ґрунтувалася на передбаченні майбутнього за особливими знаками, накресленими на землі, з метою з'ясувати, які добрі чи «лихі» сили живуть у цьому місці.

Стіл простолюду

Просо, пшениця та ячмінь були найпоширенішими продуктами на територіях півночі, тому саме з них зазвичай виготовляли повсякденну їжу. Жителі регіонів півдня головною стравою вважали рис. До раціону китайців входили також м'ясо, з якого здебільшого готували котлети, соя (що її також переробляли на сир та соус), сочевиця, бокові горіхи, ріпа, капуста, бамбукові пагінці, часник. Китайці їли м'ясо всіх різновидів: телятину, баранину, свинину, козлятину, собачатину, конину та курятину, але, як правило, лише на свята. Значно частіше вони споживали рибу, підсолену або висушену (коропа, окуня, деякі види морських риб).

У китайській мові українському слову «їсти» відповідає не одне, а два слова - «чі фань», що в перекладі означає «їсти рис». Сніданок - це ранковий рис - «цзао фань», обід - полудневий рис - «вань фань». Неважко зрозуміти, що рис - найважливіший продукт харчування. Неврожай рису означає голод для мільйонів людей.

Чому рис та люблять у Китаї? Таємниця полягає у тому, що жодна інша продовольча культура не може дати таких високих урожаїв, як поливний рис. Урожайність рису виявилася найважливішим чинником у най багатолюднішій країні світу, де землі мало, і тому кожен її клаптик дбайливо оброблений. До того ж, за поживністю рис поступається тільки пшениці і може давати 2-3 урожаї на рік. Щоправда, рис потребує багато вологи, сонячного світла і тепла, але клімат центрального і південного Китаю все це може дати в надлишку. Рис - трудомістка культура, але й робочих рук у країні вистачає.

Із рисових зерен готують різноманітніші страви, роблять крохмаль і спиртні напої. Рисовою соломою покривають дахи. З неї ж роблять капелюхи і дощовики, плетуть взуття, циновки і кошики, парасольки і віяла. Рисові поля використовують і з іншою метою: тут, на затоплених водою просторах, розводять рибу.

Бенкети багатіїв

Вишукані й екзотичні страви подавалися на столи людей знатних і багатих. Там можна було покуштувати найрізноманітніші види риб та м'ясо - зайчатину, оленину, качатину, фазанину. Тоді багатії їли навіть такі ласощі, як перепелятина, м'ясо черепахи, слимаків в оцті й навіть смажених змій у гарнірі з корінців лотоса та водяних каштанів; на десерт вживали мандарини, хурму та мушмулу. Страви подавали в лакованому керамічному посуді, а до рота їх підносили паличками з бамбука, рогу або слонової кістки. Пізніше на столах китайців з'явився хліб, що готувався на парі, торти, виготовлені з пшеничного борошна, та оригінальна «локшина».

Існувало безліч алкогольних напоїв, серед яких виділялося пиво високих градусів (саке), - усі вони виготовлялися з браги, одержаної внаслідок бродіння зернових. До речі, чай не мав значного поширення аж до сьомого століття.

Давні китайські гроші

Стародавні китайці користувалися системою простого обміну, доки не ввійшли в ужиток маленьку мушлі, яким приписували певну спроможність бути еквівалентом обміну. Гроші мали різноманітну форму: наприклад, існували монетки у формі рибки. Крім того, під час розрахунків іноді використовували шовк. Згодом їх замінили круглі монети із квадратними отворами.

Справжні кругла мідні монети з'явилися близько 900 р. до н.е. Перші банкноти надрукували за епохи Тан, між закінченням 8-го і початком 9-го ст.

Способи пересування стародавніх китайців

За тих часів, коли римляни будували в Європі консульські шляхи, долина Жовтої річки вже мала досконалу систему шляхів сполучення - з чудовими дорогами, пристосуванням для руху всіх транспортних засобів, які тоді існували.

Головними шляхами сполучення в Китаї були річки та канали. Жовтою річкою та Янцзи - природними артеріями країни - пересувалися ще перші люди, які оселилися на їхніх берегах. Із плином часу було побудовано систему каналів, яка поєднала річки та головні міста.

Уже за доби правління династії Чжоу було створено ефективну систему поштових станцій із гінцями, кучерами та зміною коней, аби розпорядження центрального уряду швидко надходили за своїм призначенням.

Перший імператор Шихуанді примусив мільйони людей працювати на будівництві доріг та каналів, що розгалужувалися по всьому Китаю. У стародавніх текстах згадується про мости в долині річки Вей, довжина яких сягала 300 метрів.

Перевезення товарів і людей відбувалося в кілька способів Для бідняків найпростішим і най економнішим засобом таких перевезень була дерев'яна тачка. Волів та віслюків запрягали в підводи, якими перевозили важкі вантажі. Коней мали ті, хто обіймав важливі посади, а отже, люди багатші. Верблюди в пустельних регіонах півдня були спроможні перевозити важкі вантажі й долати великі відстані; в'ючні мули використовувалися переважно в гірській місцевості. У містах багаті люди пересувалися здебільшого в носилках або паланкінах, які переносили слуги.

Досліджуючи матеріали з інформацією про способи пересування китайців, я знайшла важливий факт, щодо дослідження Жовтого моря імператором Шихуанді. Виявляється, що у 219 р. до н.е. перший імператор Шихуанді спорядив два кораблі для дослідження невідомих вод Жовтого моря, які потім мали вийти в Тихий океан у пошуках легендарної гори, на якій було розташовано рай (Пен Лай). Та нещаслива експедиція так і не повернулася.

Письменність давнього Китаю

Для записування слів, як відомо, китайці користуються ієрогліфами. Китайське письмо виникло 2 тис. років до нашої ери. Ієрогліф позначав ціле слово. Спочатку їх кількість була невеликою, потім їхнє число зросло до 18 тисяч.

Наприкінці періоду правління династії Чжоу, протягом періоду правління імператорів Цинь та на початку часів Хань інтелектуали й чиновники писали пензлями на дерев'яних дощечках або планочках бамбука, якими користувалися передусім для оприлюднення державних документів та реєстрації податків. Наукові праці та літературні твори записували на шовку. Та коли в ІІ ст. нашої ери було винайдено папір, він замінив усі матеріали, що використовувалися раніше.

Важливо знати, що за часів династії Чжоу до тих літер, які вже існували раніше, було додано чимало нових. У 213 р. до нашої ери перший імператор Шихуанді наказав зробити офіційний список із 3300 знаків, якими могли б користуватися всі. Упродовж століть чимало літер було модифіковано, а інші додано до списку, укладеного за розпорядженням Шихуанді.

Основні дати історії Стародавнього Китаю

Чотирнадцяте ст. до н.е.

Створення держави Інь у долині річки Хуанхе.

Одинадцяте ст. до н.е.

Завоювання Інь плем'ям Чжоу, створення Чжоуської держави.

Сьоме ст. до н.е.

Розпад держави Чжоу.

Перша половина І тисячоліття до н.е.

Розселення китайців на південь від долини Хуанхе та Янцзи.

П'яте ст. до н.е.

Виникнення семи ворогуючих держав.

Четверте - третє ст. до н.е.

«Час царств, що воюють».

ІІІ тисячоліття Середина до н.е.

Посилення царства Цинь за правителя Ін Чжен.

221 р. до н.е.

Об'єднання Китаю навколо царства Цинь, Ін Чжен узяв титул Цинь Шихуанді.

208 - 184 рр. до н.е.

Панування династії Хань.

10. Місцеві краєвиди

Сичуань - долина серед гір

На мапі Китаю в центрі країни, ближче до південно-західної її частини, серед темно-коричневої фарби, що позначає Тибетське нагір'я, яскраво вирізняється світло-зелена пляма. Це Сичуанська улоговина - один із найбагатших на природні ресурси районів країни.

Тут дуже м'який клімат. Взимку ніколи не буває морозів (гірські хребти захищають долину від холодних вітрів), а літо довге, жарке і вологе. Вологи в цих місцях вистачає завжди, тому що гори утримують вологу морських вітрів, які проникають до улоговини долиною Янцзи. Численні річки, що стікають із навколишніх гір, приносять так багато води, що трапляються і сильні повені.

З давніх часів люди освоїли цей благодатний край. Ще в 3 ст. до н.е. тут була створена унікальна система - десятки каналів, що перетинали улоговину. Влітку майже всі землі в Сичуанській улоговині засіяні рисом, а взимку на рисових полях сіють пшеницю.

Дуже гарно розташоване найбільше місто Сичуанської улоговини - Чунцін. Місто стоїть на високому і вузькому мисі, який з двох боків обтікають Янцзи та її притока. На схилах мису розмістилися будинки, які здалеку здаються однією багатоповерховою будівлею. А вночі місто, прикрашене вогнями, стає схожим на корабель серед бурхливої річки.

Ченду - головне місто улоговини і провінції Сичуань - можна порівняти з Венецією. Оточене стіною завдовжки 20 км, місто посічене зрошувальними каналами, через які перекинуто понад 100 великих і малих мостів. Під час повені вода затоплює міста.

Юньнань - «Хмарний Південь»

На південь від Сичуанської улоговини розташоване Юньнанське нагір'я. Це край вічного літа та густих тропічних лісів. Пори року відрізняються тут лише кількістю опадів. З листопада до квітня тут триває сухий сезон, з травня до жовтня - дощовий.

Гірські хребти Юньнані невисокі, 1500-2000 м. Річковими долинами вологі вітри з Індійського океану проникають у глиб нагір'я, і тому вершини гір постійно оповиті туманом. Звідси і назва, яку дістала північно-західна провінція Китаю - Юньнань, що означає «хмарний південь».

Південний захід Китаю у великій кількості забезпечений водою. На Юньнані робить величезну петлю найбільша китайська річка Янцзи. Звідси прямують на південь ще дві великі річки Дза-Чу (Меконг) та Наг-Чу (Салуїн).

У Юньнані та сусідніх східних провінціях на південному узбережжі живуть в основному народи, які розмовляють тайськими мовами, - народи мяо-яо. Найчисельніший, понад 4 млн. людей,- народ мяо.

На лісистому і гористому «хмарному півдні» Китаю порівняно з іншими районами живе відносно небагато людей. Місто Куньмін - адміністративний центр Юньнані - одне з найкрасивіших міст країни. З трьох боків його оточують гори. Вулиці цілий рік потопають у зелені та квітах. Тут завжди 22-25 градусів тепла за Цельсієм, і тому Куньмін називають містом «вічної весни».

Багаті надра має цей прекрасний край. Тут розташовані найбільші в країні родовища руд міді, олова, ртуті. На металургійних заводах Куньміна з руди виправляють кольорові метали, випускають електронну техніку.

Величезна країна Тибет

Майже п'яту частину території Китаю (2 млн. квадратних км) займає Тибетське нагір'я. З усіх боків Тибетське нагір'я оточують могутні гірські хребти: на півночі - Куньлунь, на заході - Каракорум, на півдні - Гімалаї, на сході гори - Хендуаньшань. Саме Тибетське нагір'я складається з менш високих (до 6 тис. метрів) хребтів і між гірських рівнин.

За високими хребтами Куньлуня лежить Таримська западина, перетята невисокими гірськими пасмами, за нею - високі гори Східного Тянь-Шаню, що складаються з трьох гірських ланцюгів та глибоких западин між ними. За Тянь-Шанем, біля кордону із Монголією та Росією, - глибока Джунгарська западина, що схожа на величезну чашу, нахилену в бік заходу.

На південному сході хребти знижуються до самого Юньнанського нагір'я, змінюється клімат, а з ним і картини природи. На півдні і сході Тибетського нагір'я беруть великі річки Азії - Хуанхе, Янцзи, Меконг, Салуїн, Брахмапутра, Інд. Тарім мчиться в горах могутнім потоком, але згодом втрачає свої води в пісках Тарімської западини, у пустелі Таклан-Макан.

Пустелі північного Китаю

Північні райони Китаю займають величезні пустелі. На захід від Великого Хінгану лежить велике плато, крите жорствою і піском. Тут сухо, вітряно, і тільки влітку ідуть невеликі дощі.

Цей район, який називають Внутрішньою Монголією, був приєднаний до Китаю 1636 року. Найбільше місто Внутрішньої Монголії - Баотоу, вигідно розташоване неподалік від вершини величезного закруту, коліна Хуанхе.

Пейзажі всередині закруту Хуанхе ще похмурніші, а клімат - ще сухіший.

Плато Ордос, обмежене закрутом, - це хвиляста нагірна рівнина. Всі височини на ній скелясті та кам'янисті, тому що безперервний сильний вітер здуває з них і пил, і пісок. Пісок накопичується в низинах, перетворюючись згодом на бархани. Навіть води Хуанхе не можуть оживити цю вітряну пустелю.


Подобные документы

  • Політичний і економічний розвиток Китаю у ІІ половині ХХ – на початку ХХІ століття. Оцінка соціально–економічних експериментів китайських комуністів, суть культу особи Мао Цзедуна. Проголошення Китайської Народної Республіки, культурна революція.

    конспект урока [8,1 M], добавлен 11.05.2014

  • Господарство Стародавнього Китаю. Землеробство. Ремесла, промисловість. Торгівля і будівництво. Наука і культура. Проблема тлумачення ідеальної моделі соціально-економічного устрою суспільства. Ведучий вид діяльності населення Китаю-сільське господарство.

    реферат [22,6 K], добавлен 20.11.2008

  • Державне життя Китаю в XVII–XVIII ст. Опіумні війни та утворення тайпінської держави. Китай після занепаду держави тайпінів. Китай на початку ХХ ст.: Синкхайська революція. Загострення суперечностей та народна боротьба проти маньчжурських завойовників.

    реферат [21,9 K], добавлен 25.11.2009

  • Становлення конфуціанства, його основні засади. Життєвий шлях Конфуція, аналіз його релігійно-філософського та етико-морального вчення. Еволюція конфуціанської думки у IV-I ст. до н.е. Дискусія ранніх конфуціанців щодо проблеми людської природи.

    дипломная работа [111,2 K], добавлен 05.07.2012

  • Посилення Китайської імперії. Небезпека набігів кочівників та ідея побудови Китайської стіни імператора Цинь. Довжина, висота спорудження, кількість веж та воріт. Відкриття Шовкового шляху, розширення торгівельних зв'язків та особливісті товарообміну.

    реферат [282,4 K], добавлен 16.11.2009

  • Вивчення формування людської цивілізації на території України. Особливості розселення давніх кочових племен – кіммерійців, таврів, скіфів, сарматів. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. Етногенез східних слов’ян – грецький і римський період.

    реферат [26,4 K], добавлен 18.05.2010

  • Основні риси суспільно-економічного ладу Китаю. "Рух 4 травня" 1919 року - перший великий народний виступ. Створення Комуністичної партії Китаю та єдиного антиімперіалістичного фронту між Гомінданом і КПК. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану.

    реферат [23,6 K], добавлен 28.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.