Німеччина в період Веймарської республіки

Міністерство освіти і науки України

ПВНЗ«Европейский університет»

Черкаська філія

Реферат

З всесвітньої історії

На тему: Німеччина в період Веймарської республіки

Черкаси 2010

ПЛАН

Вступ

1. Листопадова революція 1918р.

2. Конституція Німеччини

3. Веймарська республіка

4. Витоки й сутнiсть особистого ставлення Гiтлера до релiгiї та церкви.

5. Встановлення нацистської диктатури Гітлера.

6. Програмнi положення, тактика нацизму в релiгiйному питаннi в перiод боротьби за владу.

7. Внутрішня політика гітлерівського уряду

8. Антисемітська політика нацистів у 1933-1939рр.

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

На початку XXст відбувався швидкий розвиток Німеччини, її економіки тощо. Розпочалося активне проникнення країни на Близький та Середній Схід, в Африку. Німецькі монополії досягли значних успіхів в економічному проникнекнні в балканські країни.

Перша світова війна та її наслідки відіграли вирішальну роль в усій подальшій історії Німеччини XX ст.

Війна катастрофічно вплинула на економічне становище країни та до краю загострила суспільно-політичну ситуацію. Війна дорого коштувала німецькому народові: 2 млн осіб було вбито, понад 4,5 млн було поранено, 1 млн потрапило у полон. Німеччина ледве дихала в лабетах розладу господарства, дорожнечі, голоду, неймовірно зросли податки. Було запроваджено трудову повинність, робочий день збільшився, заробітна платня не гарантувала робітникам та їхнім родинам прожиткового мінімуму.

Країна опинилася на порозі великих потрясінь. В 20-30х роках ситуація в Німеччині почала стабілізуватися. Щодо цієї теми я б хотіла висвітлити такі питання, а саме Листопадова революція 1918р., Конституція Німеччини, Веймарська республіка, встановлення нацистської диктатури Гітлера, внутрішня політика гітлерівського уряду, антисемітська політика нацистів у 1933-1939рр. Саме в 20-30х роках в Німеччині відбулося повалення монархії, була прийнята конституція, за якою Німеччина проголошувалася республікою, щодо економіки, то вона була кардинально змінена, було ліквідоване безрробіття, Німеччина була виведена з кризи. Але встановлення нацистської диктатури також потягнуло за собою й негативні наслідки.

Взаємовiдносини тоталiтарних полiтичних режимiв ХХ столiття, пануючих у них радикальних полiтичних партiй iз релiгiєю та церквою при всiх їх нацiональних i конкретно-iсторичних вiдмiнностях, що мали мiсце в кожнiй окремiй країнi, характеризуються загальними спiльними рисами: вони є яскравим виявом антигуманностi, аморальностi, духовного та фiзичного насильства, недемократичностi тоталiтарних диктатур. Якщо войовничий атеїзм i злочини комунiстичної диктатури проти вiруючих i дiячiв рiзних церков у колишньому Радянському Союзi досить вiдомi широкiй громадськостi в Українi, то iдейнi засади та практична позицiя нiмецького нацизму в цьому питаннi ще не достатньо висвiтленi у вiтчизнянiй науковiй лiтературi.

1. Листопадова революція

Після першої світової війни країна опинилася на порозі великих потрясінь. Післявоєнне економічне становище Німеччини було вкрай важким: народ вимагав негайного припинення війни, запровадження демократичних порядків, розподілу юнкенської землі між селянами.

У Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль відіграли дві партії - Соціал-демократична партія Німеччини(СДПН) на чолі з Ф.Ебертом і Ф.Шейдеманом та Незалежна Соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН) на чолі з К.Каутським і Г.Гаазе. обидві партії ставили перед собою завдання проведення перед собою демократичної революції, встановлення в країні республіканської форми правління, затвердження демократичних свобод.

Осторонь від НСДПН перебувала група “Спарток” на чолі з К. Лібкнехтом і Р. Люксембург. Вона вважала, що Німеччина - “ найбільша зріла країна для пролетарсько - соціалістичної революції”, кінцевою метоюякої було б установлення диктатури пролетаріату, як у Росії.

З листопада 1918 р. У Кілі вибухнуло повстання моряків і солдатів, з якого почалася революція в Німеччині. Повсюдно створювалися робітничі та солдатські ради.

9 листопада сталося зброїне повстання в Берліні, учасники якогонегайно оволоділи містом. Було утворенно коаліційний уряд - Раду народних уповноваженних (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал - демократ Ф.Еберг. Новий уряд здійнив нискудемократичних реформ: скасував воєнний стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир*я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено “соціальну республіку”.

16 - 21 грудня відбувся 1-й загальнонімецький з*їзд рад, що виніс рішення про вибори до Установчих зборів і передачу своєї повноти влади РНУ. Цим з”їздоом завершився другий етап революції, який іще давав можливість її мирого розвитку.

30 грудня 1918 р. Спартаківці вийшли з НСДПН і утворили Комуністичну партію Німеччини (КПН), що відкидала мирні засоби боротьби, закликала бойкотувати вибори до Установчіх зборів, взяла курс на захоплення влади і вустановлення диктатури пролетаріату.

5 - 6 січня 1919р розпочалося збройне повстання в Берліні, та вже 12 січня урядові війська придушили його. 15 січня лідерів КПН К. Лібкнехта та Р. Люксембург було вбито. 19 січня відбулися вибори до Установчих (Національних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН - 45,5%. Було створено каоліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом, президентом республіки, що була проголошена, став лідер СДПН Ф. Еберт. Головними наслідками революції виявилися: повалення монархії, проголошення республіки та демократичних свобод. Створювалися сприятливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини.

2. Конституція Німеччини

Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір наклав на країну великий тягар і принижував національну гідність німецького народу, створював всі умови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

За таких умов Установчі збори у Веймарі 31 липня 1919р прийняли конституцію Німеччини. Що набрала чинності 11 серпня 1919р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому вийняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядкові. Уряд на чолі з рейхканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно поширивши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік(земель) і 3 вільних міст, що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська республіка була однією з найдемократичніших у світі.

3. Веймарська республіка

Від кінця 1918року економічне становище Німуччини безупинно погіршувалося. Втративши багату на сировину Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбулася 75% видобутку залізної руди, 25% - вугілля, 35% - виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізації армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива.спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалась інфляція. У 1922 році марка впала до 1/10 своєї вартості 1920р. Життєвий рівень населення знижувався.

Після Листопадової революції 1918 року в Німеччині виникло безліч добровольчих формувань і таємних військових гуртків. Вони складалис головно з офіцерів та унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути “листопадових злочинців” і відновити велич держави.

Однією з таких організацій стала німецька робітнича партія(ДАП), утворена в січні 1919р в Мюнхені. Її організатор А.Дрекслер, націоналістично налаштований слюсар залізничного депо, того ж року запросив до лав партії Адольфа Гітлера, відомого гострими промовами з критикою Версальського договору. Дуже швидко Гітлер став лідером партії, яка 1920р отримала назву Націонал-соціаліцстичної робітничої партії Німеччини (НСДАП).

Емблемою партії було обрано свастику - хреста з загнутими під прямим кутом кінцями. Цей знак відомий з глибокої давнини і символізує неперервний рух сонця. У націоналістичному русі Німеччини цей символ уперше з”явився на знаменах окультного товариства Туле, з яким були тісно т пов”язані керівники НСДАП. Гітлер обрав емблемою партії чорну свастику, вписану в біле коло на червоному тлі. Для нього червоний колір символізував соціальні ідеали партії, білий - націоналістичні, а свастика вказувала на перемогу ніцмецького духу.

Для партійного вітання теж обрали символічний жест - підняття вгору піднятої руки. Це створила своєрідний імідж партії; вона швидко стала численною. А Гітлер - популярним оратором.

Членами партії були робітники, безробітні, колишні фронтовики, згодом електорат традиційних буржуазних партій. Поступово її почала підтримувати фінансово-промислова верхівка Німеччини. Яка вбачала в Гітлері людину, здатну вивести країну з кризи, повернути їй велич і могутність.

Ідеологія партії спиралася на чотири підвалини: націоналізм, расизм, антисемітизм, антикомунізм. На відміну від фашистів, нацисти наголошували не на державі, а на нації. Вони трактували поняття “нація- народ” як окрему культурно-біологічну та ірраціонально-містичну спільність, що завжди перебуває у ворожих, антагоністичних відносинах з іншими спільностями. Спираючись на ідейних попередників(Фіхте, Гегель, Юнг, Ніцше, Шпенглер та ін.), нацисти взяли на озброєння основне положення з традиційного пангерманського шовінізму XIX ст.:

Панівне становище Німеччини в континентальній Європі;

Воз'єднання всіх народів, що розмовляють німецькою мовою, в межах німецького рейху; розширення німецьких колоніальних володінь.

На початку 20-х рр. НСДАП являла собою нечисленну організацію, а найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона налічувала близько 1 млн членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920р її члени очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Чимало соціал-демократів ставали державними службовцями.

Економічне становище Німеччини залишалося дуже тяжким, а французька окупація Руру в січні 1923р спричинила тотальний обвал економіки Німеччини: за англійський фунт стерлінгів давали приблизно 20 млрд марок! Це, своєю чергою, загострило соціальну напруженість у країні. У жовтні 1923р стався грандіозний виступ робітникі Гамбурга, але його придушили поліція та війська.

2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові та встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923р. Коли генеральний секретар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян м. Мюнхена в пивному барі “Бюргерброй геллер”, Гітлер разом із штурмовиками з СА(напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, розмахуючи револьвером, вистрілив у повітря, а після цього проголосив “програму” створення “національного уряду”. “Пивний” путч наступного дня було придушено, Гітлера та його спільників(серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до 5 років ув”язнення. Та вже наприкінці 1924 року їх звільнили. Перебуваючи у в”язниці, Гітлер написав книгу “Майн кампф”(“моя боротьба”) - “біблію” націонал-соціалізму та його програму. У книзі було викладено маніакальні ідеї автора та опиано його життя. Тут були: схиляння перед прусським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів і слов”ян як до “неповноцінних” і “вироджених”; заклик до повернення традицій тевтонського ордену та його “дранг нах Остен”; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про “расу панів”; містичний ідеал “третього рейху”, покликаного панувати над усіма народами.

1925-1927р.р. були періодом, коли відбувалася консолідація націонал-соціалістів. Наприклад, у серпні 1927р в старовинному м.Нюрнбергу було проведено свято на честь НСДАП. Зібралося 30тис. нацистів. вперше вони були одягнені в єдину уніформу коричневого кольору. Гітлер теж був у коричневій сорочці. Стоячи на автомобілі, він робив огляд своєї армії, яка вітала його вигуками “Гайль Гітлер!”.

У 1927р Гітлера було запрошено на зустріч із 400 підприємцями Руру, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія регулярно фінансувалися великими промисловими корпораціями та банками, що були пов”язарні з міжнародними діловими й політичними колами.

Проте вибори до рейхстагу 1928р нацисти, як і інші праві партії, програли. Більшість голосів здобули соціал-демократи. Причиною того було покращення економічного становища Німеччини.

Індустріальне виробництво 1929р становило 117% проти рівня 1913р. Темпи промислового розвитку Німеччини були повільнвшими, ніж до війни, і нижчими, ніж у США та Франції, проте вищими від англійських. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві зросла до 12%. Швидкими темпами розвивалися кам”яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабіліщації вживалися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентосппроможності. У 1926 р відбулося об”єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Тогож року було створено сталевий трест - найбульше гірничодобувне об”єднання в Європі. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення у 1925р найпотужнішого в Європі хімічного концерну “І.Г. Фарбеніндустрі”, що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% відсотків синтетичного бензину та барвників. Зросла могутність банків.

У 1925р президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

4. Витоки й сутнiсть особистого ставлення Гiтлера до релiгiї та церкви

Нiмеччина в роки Веймарської республiки належала до країн iз досить високим i сталим рiвнем культури та християнської цивiлiзацiї, що iрунтувалася на одвiчних християнських цiнностях, якi присутнi в усiх сферах суспiльного життя: моралi, полiтицi, економiцi, побутi, сiм'ї тощо. Церква традицiйно вiдiгравала помiтну роль у полiтичному життi країни, вище духовенство завжди було тiсно пов'язане з правлячими полiтичними та господарськими колами, але разом з тим церква в нiмецькому суспiльствi займала цiлком визначену автономну позицiю, що за Веймарської республiки було конституцiйно закрiплено вiдокремленням церкви вiд держави .

Християнська релiгiя в Нiмеччинi була представлена двома її традицiйними конфесiями - євангелiстською та католицькою. У кiлькiсному вiдношеннi дещо переважала нiмецька євангелiстська церква, яка охоплювала понад 50 населення країни, переважно на пiвночi та сходi. Основним оплотом протестантизму була Прусiя. У той же час досить сильнi позицiї на пiвднi та заходi країни, особливо в Баварiї, мала католицька церква. Її вплив посилювався ще й тим, що iснувала взаємопiдтримка мiж католицькою церквою та полiтичною партiєю Центру, однiєю з провiдних парламентсько-демократичних партiй Веймарської республiки.

Сiм'я, у якiй народився Адольф Гiтлер, проживала у провiнцiйному австрiйському мiстечку Браунау, неподалiк вiд кордону з Баварiєю, i сповiдувала католицьку вiру. Адольф був сином митного чиновника Алоїса Гiтлера вiд його третьої дружини, яка, доводячись йому далекою родичкою, була молодшою вiд нього на 23 роки й виховувала дiтей у традицiйному релiгiйному дусi. Шестирiчним хлопчиком Адольф спiвав у церковному хорi, прислужував пiд час меси i, за його власним визнанням, "так часто зачаровувався величною розкiшшю надзвичайно урочистих церковних свят" .

Однак справжнiм християнином, який би всiєю душею сприйняв християнську вiру, Адольф Гiтлер не став. Ще в школi в його свiдомiсть западають сумнiви вiдносно вiри, формується суперечливе ставлення до християнського свiтогляду та до католицької церкви. Воно породжувалося вивченням у школi природознавчих предметiв, данi яких суперечили бiблiйним поглядам на людину та природу. "Я в школi, - згадував А. Гiтлер, - дуже гостро сприймав цю суперечнiсть i був настiльки впевнений у своїй правотi, що навiть заявив учителю природознавства, що його розповiдь розходиться з тим, що нам розповiдали на першому уроцi (закону божого - О.І.), i змусив учителя впасти в розпач".

У подальшiй своїй самоосвiтi, зокрема у вiденський перiод життя, коли А. Гiтлер, мрiючи стати великим художником, заповнював свiй вiльний час безсистемним читанням рiзноманiтної, часто досить поверхової, а то й зовсiм псевдонаукової лiтератури, вiн сприйняв вульгарносоцiологiчну й натурматерiалiстичну критику релiгiї та церкви. Взагалi його свiтогляд базувався на вульгарному соцiодарвiнiзмi, який механiчно переносив закони розвитку бiологiчних видiв на суспiльнi вiдносини. Саме в цей перiод у його свiдомостi закрiпився не тiльки скептицизм щодо основ релiгiйного свiтогляду, але й сформувалося нiгiлiстичне ставлення до загальнолюдських морально-етичних, гуманiстичних цiнностей, якi несло та вiдстоювало в суспiльствi християнство.

Критичне ставлення до iсторичної ролi римсько-католицької церкви, яка протягом багатьох столiть не тiльки духовно впливала на нiмецьке суспiльство, але й, зосередивши у своїх руках великi матерiальнi цiнностi, виступала суперницею свiтської влади та певною мiрою перешкоджала об'єднанню Нiмеччини в єдину нацiональну державу, - усе це закрiпило в свiдомостi А. Гiтлера тверде переконання, що вершин полiтичної могутностi й усевладдя необхiдно досягти не за допомогою релiгiї та церкви, а всупереч їм, бо вони, виступаючи як самостiйнi та впливовi громадськi iнститути, обмежують сферу iдеологiчного й полiтичного панування держави, а отже, є перешкодою в досягненнi всеосяжного впливу на маси та встановленнi тотального контролю над суспiльством.

Цi висновки пiдтверджуються численними висловлюваннями Гiтлера, якi були особливо вiдвертими й цинiчними в його приватних застольних розмовах щодо релiгiї та церкви. Так, в однiй iз таких розмов вiн сказав: "Партiя добре чинить, не вступаючи в жоднi стосунки з церквою... Нехай уже лiпше, - сказав я собi, - мене на якийсь час вiдлучать вiд церкви та проклянуть. Дружба iз церквою може коштувати надто дорого. Бо, якщо я досяг чогось, менi доведеться заявити так, щоб усi чули: я досяг цього тiльки з благоволiння церкви. То краще я зроблю це без її благословення, i менi нiхто не виставить рахунку".

Особисто А. Гiтлер свiй скептицизм щодо християнського вiровчення та нiгiлiстичне ставлення до обох провiдних нiмецьких церков компенсував у своєму свiтоглядi нечiткою, але досить стiйкою схильнiстю до мiстицизму, вiрою у власне месiанство, у якiсь вищi iррацiональнi сили, якi обрали саме його для здiйснення "великої iсторичної мiсiї" - очищення й визволення арiйської раси, забезпечення її свiтового панування. "Провидiння створило кожну людину з невiд'ємними расовими ознаками, i це вже саме по собi втiшне, - стверджував А. Гiтлер. - Я прагну такого порядку речей, коли кожний твердо знав би про себе: вiн живе та вмирає в iм'я збереження своєї раси. Завдання полягає в тiм, щоб виховати в людях найвищу повагу до тих, хто особливо вiдзначився в боротьбi за виживання раси".

Та в досягненнi цiєї мети, антигуманної й аморальної, iснуючi в Нiмеччинi конфесiї не могли бути помiчниками, а лише противниками. Тому врештi-решт їх долю Гiтлер визначив таким чином: "Останнє велике завдання нашої епохи полягає в тiм, щоб вирiшити проблему церкви. Тiльки тодi нiмецька нацiя може бути цiлком спокiйна за своє майбутнє. Догмати вiри мене зовсiм не цiкавлять, але я не потерплю, щоб пiп втручався в земнi справи. Зробивши державу повним господарем, ми покладемо кiнець органiзованiй брехнi. У юностi я визнавав лише один засiб: динамiт. Лише пiзнiше я зрозумiв: у цiй справi не можна ламати через колiно. Треба триматися, поки церква згниє до кiнця, подiбно до зараженого гангреною органу. Необхiдно довести до того, що з амвона проповiдуватимуть лише дурнi, а слухатимуть тiльки старцi. Здорова, мiцна молодь перейде до нас". Остаточне вирiшення цiєї внутрiшньополiтичної проблеми - повного усунення церкви iз суспiльного життя нiмцiв - Гiтлер вважав можливим лише пiсля переможного завершення вiйни за завоювання свiтового панування.

У кiнцевому результатi iз цих висловлювань Гiтлера стає зрозумiло, що нацисти й радянськi комунiсти однаково цинiчно ставилися до релiгiї та прагнули усунення iнститутiв церкви iз суспiльного життя, оскiльки та стояла на шляху до їх необмеженого тотального панування над своїми й iншими народами.

5. Встановлення нацистської диктатури. А. Гітлер

Криза 1929-1933р.р. у Німеччині мала особливо гострий характер і спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн, реальна заробітна платня впала на 25 - 40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили до банківської кабали. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на 1/3. Протягом 1928 - 1932 рр. Було пущено з молока 500 тис. га земель селян - бауерів.

Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки. У березні 1930 р. Велика коаліція за участю соціал-демократів розпалася. З цього негайно скористався Гітлер, закликавши до рішучіх дій.

Після успіху НСДАП на виборах до рейстагу 14 вересня 1930 р. значно посилилися позиції великих підприємців Тіссена, Кірдорфа, Фліка, які підтримували нациські домагання. Прибічниками нацистів стали навіть ті кола великого капіталу, що раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити для нациської партії масову базу. Одначе німецьке суспільство ще небувало готове зробити ставку на Гітлера: на президенських виборах навесні 1932 р. Президентом було обрано фельдмаршала Гінденбурга, хоча Гітлер уже болатувався на найвищу посаду в державі. Нацистська небезпека зросла прямо на очах.

Веймарська республіка доживала віку. Нацисти, сповненні віри в свої сили і непогрішність , завзято рвалися до влади. В листопаді 1932р. Відбулися вибори до рейстагу. КПН дістала 6 млн. голосів, СДПН - 7,2 млн, НСДАП - 11,2 млн. Склалася ситуація, коли дві велики ліві Німеччини, об”єднавшись, могли б протистояти нацистам, але глибокі розбіжності між ними не дозволили цього зробити.

В умовах глибокої кризи влади, коли стало ясно, що немає можливості створити життєдіяльний коаліційний уряд, президент Гінденбург 30ь січня 1933р призначив Гітлера рейхканцлером.

Призначення Гітлера канцлером сталося опівдні, а ввечері чакстини СА влаштували в Берліні грандіозну маніфестацію на честь перемоги: палали тисячі смолоскипів, нацисти маршем проходили від Бранденбурзьких воріт до будинку Державної канцелярії, де їх вітав Гітлер, жителі столиці були охоплені шовіністичним чадом. Ніхто не замислювався над тим, що їх чекає в майбутньому.

Трагедія Німеччини полягала в тому, що нацисти доступилися до влади в законний конституційний спосіб. Вночі 28 лютого 1933р вони підпалили рейхстаг, звинувативши в цьому КПН. Розпочалися масові арешти.

За перші 4 місяці гітлерівського панування було кинуто до в”язниць 60-70тис людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, заарештували депутатів комуністів. КПН було офіційно заборонено. Було розігнано профспілки. Натомість було створено “Німецький трудовий фронт”, підпорядкований націонал-соціалістичній партії, куди робітників заганяли силою. 22 липня гітлерівці розпустили СДПН. Було видано закон про заборону заснування політичних партій.

Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлерові надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934р Гітлеру було присвоєно довічні звння “фюрер” і “рейхсканцлер”. Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору - державна таємна поліція(гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки(СД).

6. Програмнi положення, полiтика й тактика нацизму в релiгiйному питаннi в перiод боротьби за владу

Але на початку своєї полiтичної дiяльностi, коли лише формувалася iдеологiя, полiтика й випробовувалася тактика нацизму, А. Гiтлер змушений був рахуватися iз впливом на суспiльство обох нiмецьких церков i християнським свiтоглядом взагалi. Саме тому в проголошених Гiтлером 25 пунктах програми НСДАП позицiю партiї щодо релiгiї та церкви було визначено досить туманно та двозначно: "Ми вимагаємо свободи всiх релiгiйних вiросповiдань у державi в тiй мiрi, у якiй вони не загрожують її iснуванню або не спрямовуються проти моральних почуттiв германської раси. Партiя як така займає позицiю позитивного християнства, не зв'язуючи себе у конфесiйному вiдношеннi з певним вiросповiданням".

Впадає в око, по-перше, те, що свобода совiстi розглядалася нацизмом лише як вiдносна цiннiсть i пiдпорядковувалася бiльш високим, "абсолютним" з погляду нацистської програми цiнностям: iнтересам держави й арiйської раси. По-друге, програма не пояснювала, що слiд розумiти пiд поняттям "позитивне християнство", а це залишало нацизму в майбутньому широкий простiр як для тлумачення цього поняття, так i для його практичного втiлення. У книзi "Майн кампф" ("Моя боротьба") А. Гiтлер дипломатично пiдкреслював конфесiйний нейтралiтет своєї партiї та висловлював повагу до обох християнських конфесiй. Ця гнучка тактика нацистської партiї та її фюрера спочатку створювала в нiмецькому суспiльствi позитивний iмiдж нацизму як досить респектабельної полiтичної сили, тим бiльше що нацисти проголошували себе смертельними ворогами комунiзму, протиставляючи позiрно войовничому комунiстичному атеїзму шанобливе ставлення до християнства.

Проте в першi роки свого iснування НСДАП залишалася маловiдомою для широких верств населення полiтичною органiзацiєю, дiяльнiсть якої до того ж територiально не виходила за межi Баварiї. Лише пiсля невдалого "пивного заколоту" восени 1923 року особа Гiтлера та його партiя стали об'єктом суспiльної уваги в масштабi всiєї Нiмеччини. Але й протягом 20-х рокiв, коли НСДАП вже стала брати участь у виборчих кампанiях, домагаючись представництва в рейхстазi, вона ще не стала справдi масовою та впливовою партiєю. На загальнонiмецьких виборах 7 грудня 1924 року вона отримала лише 3,0 % голосiв виборцiв, а на наступних виборах 20 травня 1928 року - 2,6 %.

Саме пiсля 1923 року визначилася й позицiя церкви щодо нацизму. Найбiльш чiтко її виражала католицька церква. Вона вбачала в нацiонал-соцiалiзмi полiтичного конкурента партiї Центру. Католицька церква засудила "пивний заколот" нацистiв. iз цього часу мiж ними розпалюється тривала та принципова ворожнеча, зумовлена не стiльки свiтоглядними суперечностями, скiльки полiтичними мiркуваннями. Вiдтепер i нацизм починає грубо та вiдкрито нападати на католицьку церкву, виступає проти конкордатiв, укладених Ватиканом iз католицькою Баварiєю (1924 р.) та Прусiєю (1925 р.). Так, вiдомий дiяч нацистського режиму, який у роки вiйни був шефом полiтичної розвiдки гiтлерiвської Нiмеччини, Вальтер Шелленберг у своїх мемуарах згадував, що коли вiн, будучи ще студентом, тiльки прилучався до нацистського руху, то йому було вiд НСДАП доручено "проводити навчальнi бесiди й читати лекцiї, переважно iсторичного характеру, що стосувалися нiмецького законодавства й одночасно спрямованi були б безпосередньо проти католицької церкви".

Великий вплив на полiтику нацистської партiї та Гiтлера до католицької церкви на той час мала Латеранська угода, що її уклали в лютому 1929 р. Ватикан i Муссолiнi, яка передбачала тiсну спiвпрацю мiж церквою та фашистською державою в iталiї. Разом iз тим Ватикан був змушений пiти на деякi обмеження участi церкви в полiтичному життi країни, а священикам i монахам заборонялося "записуватися та брати участь у будь-якiй полiтичнiй партiї". Латеранська угода слугувала взiрцем у проведеннi реальної полiтики щодо церкви для нiмецького нацизму. У всякому разi її привабливiсть як тактичного засобу розширення свого впливу А. Гiтлер збагнув ще в лютому 1929 року. Вiн хотiв так само, як це зробив Муссолiнi, досягти угоди з католицькою церквою. Це йому вдасться вже в перший рiк приходу до влади, коли 20 липня 1933 року в Римi буде пiдписаний вигiдний для нацизму Конкордат з Ватиканом.

Офiцiйно нiмецький єпископат висловився про нацiонал-соцiалiзм лише восени 1930 року, коли в результатi виборiв до рейхстагу 14 вересня 1930 року НСДАП перетворилася на другу за своїм впливом полiтичну партiю країни. Вона зiбрала 6,4 млн. голосiв виборцiв (прирiст порiвняно з попереднiми виборами - 5,6 млн.). Частка поданих за неї голосiв зросла з 2,6 % до 18,5 % [10, s. 486]. Пiд час щорiчної конференцiї єпископiв ще напередоднi виборiв у серпнi 1930 року керiвництво церкви обiйшло мовчанкою питання про нацистський рух i ставлення до нього. Це пояснювалося тим, що НСДАП до виборiв у рейхстаг в очах церковної iєрархiї не вважалася серйозним чинником внутрiшньополiтичної ситуацiї. Нiмецький католицизм не бачив у нацiонал-соцiалiзмi небезпеки. А втiм, за кiлька днiв до виборiв мюнхенський священик Р. Мейєр радив кардиналу М. Фаульгаберу не недооцiнювати демагогiї нацистiв i їхнiх пiдбурювань, оскiльки вони породжують в умах католицького населення велику плутанину. "Просто незбагненно, - продовжував вiн, - але це правда, що неправда Гiтлера охопила широкi, у тiм числi католицькi, верстви нiмецького народу. i не тiльки в мiстi, але особливо мiцно закрiпився рух на селi".

Одразу пiсля виборiв єпископат засудив фашистський рух, вiдхилив спiвпрацю з Гiтлером. Католицька церква заявила про несумiснiсть християнського вчення та нацiонал-соцiалiзму. Таку позицiю було, правда, спровоковано керiвництвом НСДАП у землi Гессен, зокрема запитом у листi вiд 27 вересня 1930 року до єпископату Майнца, чи вiдповiдає дiйсностi те, що єпископат заборонив католикам бути членами НСДАП i погрожував непокiрним церковними санкцiями. Керiвництво єпископату вiдповiло на цей запит позитивно, обiрунтовуючи свою позицiю тим, що "програма НСДАП мiстить такi положення, якi несумiснi з католицьким вченням i його принципами. Зокрема, це стосується 24-ї статтi програми, яку не може прийняти жодний католик". Потiм, аналiзуючи цей пункт партiйної програми та змiст численних висловлювань провiдних дiячiв нацизму перiоду його становлення Г. Федера та Р. Юнга про католицьку церкву та вiру, єпископат зробив висновок, що погляди НСДАП щодо питань релiгiї не узгоджуються з принципами католицької церкви. Особливо вiн протестував проти таких нацистських понять, як "мораль i моральнiсть нiмецької раси", "позитивне християнство", вiдкидав вимоги гiтлерiвцiв стосовно створення нiмецької нацiональної церкви.

Хоча єпископат i справдi заявив про несумiснiсть нацистського свiтогляду з католицьким вiровченням i заборонив своїм вiруючим вступати до лав НСДАП, проте вiдносно полiтичних цiлей нацизму, його негативного ставлення до iснуючого демократичного державного устрою, вимог завоювання нового "життєвого простору" й войовничого антисемiтизму єпископат не висловив жодних заперечень. До того ж, хоча змiст цього документа швидко став вiдомим у всiх шести церковних провiнцiях, оголошену заборону на членство в НСДАП було введено в дiю лише в однiй iз 25 єпархiй.

На початку 30-х рокiв стали визначатися i стосунки мiж нацистською партiєю та протестантською церквою в Нiмеччинi, якi складалися дещо iнакше, нiж з католицькою церквою. Протестантська церква не була такою конфесiйно цiлiсною, органiзацiйно централiзованою та полiтично цiлеспрямованою, як католицька. У нiй iснували декiлька iдейно-конфесiйних течiй, якi мали i своє полiтичне забарвлення. Одна з таких течiй, так званi "нiмецькi християни", в умовах кризи Веймарської республiки плекала надiї на "нацiональне оновлення" й пiсля сенсацiйного успiху нацистiв на виборах 14 вересня 1930 року вiдчувала певну прихильнiсть i навiть спорiдненiсть iз нацистським рухом. За словами одного з їхнiх представникiв, Генрiха Класса, Гiтлер з'явився як живе вiдображення душевного настрою доведеного до вiдчаю народу. У церковнiй пресi багато говорилося про релiгiйний змiст нацистського руху, а широко вживанi фрази про полiтичне вiдродження Нiмеччини та релiгiйне оновлення нiмецького народу сприймалися як чарiвнi слова. У протестантських колах не могли не помiчати харизматичних якостей лiдера нацистiв. Деякi iз протестантських теологiв, такi, як Герман Зассе та Рiхард Карвель, не без пiдстав застерiгали вiд спокус полiтичного мессiанства.

На визначення стосункiв нацистської партiї з протестантською церквою впливали й ряд iнших полiтичних i соцiальних чинникiв. У конфесiйно-полiтичному вiдношеннi протестантська церква в роки Веймарської республiки почувала себе дещо вiдтиснутою католицькою церквою з її активною полiтичною партiєю Центру.

I нацисти вмiло грали на таких суперечностях. Пiд час першого контакту мiж представниками НСДАП i євангелiстської церкви 4 березня 1931 року, який тримався у таємницi, нацисти запевнили своїх спiврозмовникiв, що партiя стоїть осторонь вiд усiх конфесiйних вiдмiнностей. "Але це не виключає, що керiвництво налаштоване по-протестантськи. Провiднi дiячi, якi сповiдують католицьку вiру, у своїх життєвих поглядах i ставленнi до вiри мають протестантське спрямування".

Iншим чинником було те, що протестантська церква особливо сильно потерпала вiд наслiдкiв економiчної кризи та перебувала у великiй фiнансовiй скрутi, що змушувало її згортати свою активнiсть i плекати надiю на майбутнє швидке "нацiональне вiдродження". Нарештi, ще одним чинником готовностi протестантизму до "нацiонального прориву" в оновленiй християнськiй державi був страх перед бiльшовизмом. Його специфiчний церковний вияви полягав у страху перед неминучим у разi перемоги Компартiї Нiмеччини "переслiдуванням християн". Так, центральною темою церковного з'їзду в Нюрнберзi 1930 року було релiгiйне переслiдування в Радянському Союзi. Глава протестантської церкви Вурм вважав, "що ми маємо вибiр лише мiж диктатурою Гiтлера та диктатурою Москви i що за всiх обставин слiд вiддати перевагу першому, навiть коли це не буде зручним".

7. Внутрішня політика гітлерівського уряду

Нацизм доступився до влади у високорозвиненій країні й відразу ж розпочав здійснення системи заходів дер жавного регулювання економіки. Створено генеральну раду німецького господарства. На економіку всієї країни поширювалася система “фюрерства” - керівників підприємств проголошували фюрерами, наділяли повноваженнями представників державної влади.

На початку 1934р гітлерівський уряд видав закон про національну працю, що надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками. Безробітних було відправлено на примусові роботи.

Головна увага приділялась прискореному розвиткові військової економіки. Збільшувався випуск паперових грошей. Уряд запровадив контроль над цінами і заробітною платнею.

12 липня було видано закон про захист німецького народного господарства, що санкціонував пограбування осіб “неарійського” походження.

У перщі 3 роки військової диктатури стало до ладу 300 військових заводів.

Насильство в нациській Німеччині стало масовим явищем. Тільки до початку 1935р було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517тис осіб.

Гітлер прагнув установити контроль і над думками людей. У 1933р було сформовано міністерство пропаганди. Всі засоби духовної культури міністерство реребралр під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацизму.

Контроль над масовою свідомістю здійснювався й через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. “Німецький трудовий фронт” складався з 23 млн членів, молодіжна організація “Гітлер-югенд” налічувала понад 8 млн. членство в них було практично обов”язковим.

8. Антисемітська політика нацистів у 1933-1939рр.

Важливою складовою ідеологічної платформи нацизму був расизм. Він виявлявся у тому, що Гітлер уважав нації нерівноцінними: є вищі, а є нижчі. Німці поза сумнівом найвища арійська нація, яка повинна встановити “новий світовий порядок”. Гітлер розробив расову теорію, що розглядала історію людства як боротьбу між расами. Особливий наголос у цій теорії робився на антисемітизмі. Євреїв звинуватили у всіх негараздах, що робилися в світі.

Антисемітизм став офійійною політикою нацистської держави. У 1935р було прийнято серію законів, що позбавляли євреїв німецького громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Мішані шлюби було заборонено.

Тисячі євреїв емігрували, в тому числі цвіт наукової і творчої інтелігенції.

З 1939р євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків і кварталів. Їм було заборонено з”являтись у громадських місцях, провадити чимало видів діяльності. Тк було підготовлено грунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося в роки війни: 6 млн євреїв стали жертвами расового безумства нацистів.

Висновки

Таким чином, 1919р була прийнята конституція, за якою Німеччина проголошувалася республікою, що зберегла федеративну структуру. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі. З приходом до влади нацистів, розпочалися масові арешти, створено спеціальні органи насильства та терору. Заборонено політичні партії та профспілки.

Щодо економіки, то на початку 20-х рр економічне становище Німеччини дедалі погіршувалося, відбувалася інфляція. Пізніше темпи промислового розвитку збільшилися, що спричинило покращення економічного становища країни. З приходом до влади нацистів розпочалися заходи з ліквідації безробіття. Швидко розвивалася військова промисловість, розпочався постуровий перехід до карткової системи розподілу.

Установлення і зміцнення гітлерівського режиму, нещадне придушення політичних супротивників та будьякого інакомислення, жорстка централізація держави, концентрація влади в руках найреакційніших і найавантюристичніших сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду і загальної підозри стали передумовамипідготування і ведення тотальної війни за світове панування.

На межi кiнця 20-х - початку 30-х рокiв за рiзкого погiршення соцiально-економiчного становища майже всiх без винятку верств нiмецького суспiльства в умовах свiтової економiчної кризи, широко розгорнувши демагогiчну пропаганду, застосовуючи весь арсенал методiв впливу на маси в боротьбi за завоювання полiтичної влади, нацисти домоглися рiзкого пiдвищення своєї популярностi та свого впливу в суспiльствi. На виборах до рейхстагу 1932 року вони отримали вiдносно найбiльшу частку голосiв виборцiв (37,4 % - 31 липня 1932 р. i 33,1 % - 6 листопада 1932 р.). Протидiя опонентiв i противникiв нацiонал-соцiалiзму, до яких належала й католицька церква з її полiтичною партiєю Центру, залишалася недостатньо сильною та до того ж неорганiзованою. Хоча статистика цих виборiв свiдчить, що у виборчих округах iз переважно католицьким складом населення нацистська партiя отримала результати помiтно нижчi вiд середнiх по країнi, i чим бiльш вираженим був католицький вплив, тим менш сприйнятними були гiтлерiвськi гасла серед виборцiв. Проте в умовах, коли країна роздиралася непримиренними суперечностями мiж крайнiми полiтичними силами, нацистам вдалося використати свiй шанс i легально отримати владу з рук рейхспрезидента Гiнденбурга.

Аналiз особистого ставлення Адольфа Гiтлера до релiгiї, програмних положень i полiтики очолюваної ним нацистської партiї щодо християнських конфесiй у Нiмеччинi свiдчить, що нацизму, як i iншим тоталiтарним полiтичним рухам, було властиве цинiчне, утилiтарне ставлення до християнської релiгiї. Нацисти вiдкидали культурнi, свiтогляднi та моральнi цiнностi, якi нагромадило християнство за свою багатовiкову iсторiю. Розглядаючи церкву як одну з найбiльш впливових суперниць у боротьбi за владу та встановлення свого тоталiтарного панування над нiмецьким народом i як одну з наймiцнiших опор громадянського суспiльства та демократичної держави, нацисти всiляко намагалися пiдiрвати її духовний, соцiальний i полiтичний вплив у нiмецькому супiльствi.

Проте в перiод боротьби за владу, коли нацистська партiя прагнула завоювати симпатiї якомога ширших кiл населення, вона намагалася виставити себе поборником свободи совiстi, заявляла про нейтральне ставлення до рiзних конфесiй, позiрно демонструвала шанобливе ставлення до християнства та запевняла спiввiтчизникiв у тому, що партiя буде рiшуче захищати християнськi цiнностi вiд загрози комунiстичного атеїзму та бiльшовицького варварства. Такi пропагандистськi прийоми дозволили нацистам значною мiрою приспати пильнiсть великої частини нiмецького народу та легальним шляхом отримати владу. За цю свою моральну й полiтичну помилку нiмецький народ розплачувався дуже дорогою цiною - життям багатьох мiльйонiв своїх спiввiтчизникiв i десяткiв мiльйонiв жителiв Європи.

Список використаної літератури:

Ерин М.Е. Католическая церковь Германии и фашизм: Учебное пособие. - Ярославль, 1990.

Бровко Л.М. Церковь и "третий рейх" // Новая и новейшая история. - 1991. - № 4. - С. 44-62.

Hejder H. Die Republik von Weimar. - 15. Aufl. - Munchen, 1982. - S. 49-50.

Фест И. Гитлер. Биография: В 3 т.: Пер. с нем. - Пермь, 1993. - Т. 1.

Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера: Пер. с нем. - Смоленск, 1993.

Буллок А. Гитлер и Сталин: Жизнь и власть. Сравнительное жизнеописание В 2 т.: Пер. с англ.:- Смоленск, 1994. - Т. 1.

Bracher K.D. Die Deutsche Diktatur: Entstehung, Struktur, Folgen des Nationalsozialismus. - 6. Aufl. - Frankfurt/M.; Berlin; Wien: Ullstein, 1983.

Aleff E., Tormin W., Zipfel F. Das dritte Reich. - 7. Aufl. - Hannover, 1970.

Шелленберг В. Лабиринт. Мемуары гитлеровского разведчика: Пер. с англ. - М., 1991.

Falter, Jurgen W. Wahlen und Wahlerverhalten unter besonderer Berucksichtigung des Aufstiegs der NSDAP nach 1928 // Die Weimarer Republik 1918 - 1933. Politik. Wirtschaft. Gesellschaft / Hrsg. von K.D. Bracher, M. Funke, H.-A. Jacobsen. - Bonn. - 1998.

Nowak, Kurt. Protestantismus und Weimarer Republik // Die Weimarer Republik 1918 - 1933. Politik. Wirtschaft. Gesellschaft / Hrsg. von K.D. Bracher, M. Funke, H.-A. Jacobsen. - Bonn. - 1998.

Hehl von, Ulrich. Staatsverstandnis und Strategie des politischen Katholizismus in der Weimarer Republik // Die Weimarer Republik 1918-1933. Politik. Wirtschaft. Gesellschaft / Hrsg. von K.D. Bracher, M. Funke, H.-A. Jacobsen. - Bonn. - 1998