Главная
База знаний "Allbest"
История и исторические личности
Здобутки та невдачі Великої французької революції
Здобутки та невдачі Великої французької революції
Французьке Просвітництво, його характерні риси. Повалення монархії і встановлення республіки у Франції. Жірондистське правління і боротьба "Гори" і Жіронди в Конвенті. Якобінська диктатура, її падіння. Італійський і єгипетський похід Наполеона Бонапарта.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.07.2012 |
| Размер файла | 64,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
5.1 Термідоріанський режим. Конституція 1795 р
Нова буржуазія прийшла до влади у Франції 9 термідора (27 липня 1794 р.) таким же методом, як у свій час якобінці прийшли до влади, скинувши жірондистів - у результаті державного перевороту. В умовах розпаду якобінського блоку в стінах Конвенту наростала змова, ініціаторами якої були Тальєн, Фрерон, Баррас та інші представники «нових багатіїв». Вони домагалися вільної торгівлі і підприємництва, їхні інтереси багато в чому зводилися до створення умов для особистого збагачення.
За день до перевороту Робесп'єр в Конвенті закликав до відновлення складу Комітетів суспільної безпеки і суспільного порятунку. Але наступного дня, 9 термідора республіки, коли слово було надано Сен-Жюсту для виступу по цьому питанню, змовники підняли лемент і гомін. За вимогою Тальєна був прийнятий декрет про арешт більшості діячів Комуни Парижа, потім Конвент прийняв постанову про арешт Робесп'єра, Сен-Жюста, Кутона та інших осіб. Змовники вчинили з якобінцями так само як вони у свій час розправилися зі своїми політичними противниками.
Заарештованих відвели до в'язниці, але в цей час частина Національної гвардії піднялася на повстання.
Налякана охорона звільнили заарештованих і вони перейшли у ратушу під охорону вірних Комуні національних гвардійців. Проте повстання не відбулося, гвардійці поступово розійшлися. У ратушу увірвалися війська змовників. 10 термідора 22 чоловіка, у тому числі Робесп'єр, Сен-Жюст і Кутон, були страчені після офіційного посвідчення їхньої особистості. З падінням диктатури якобінців закінчилася Французька революція. Прихід до влади термідоріанців аж ніяк не означав повернення до дореволюційних порядків - пануванню монархістів і дворянства. Вони були прихильниками республіканського устрою, кровно зацікавлені в збереженні нажитих у роки революції багатств, їхнім завданням було повністю ліквідувати спадщину якобінської диктатури. Термідоріанці прагнули покінчити з народним рухом у містах і селах.
Але вищим органом виконавчої влади залишався Комітет суспільного порятунку, що виявився в руках термідоріанців, хоча повноваження Конвенту були обмежені. Нова влада продовжила практику терору проти своїх політичних противників. Якобінський клуб був закритий, у містах лютували банди з так званої «золотої молоді». До нової влади поступово приєднувались жірондисти, в минулому «болото» Конвенту. Стосовно роялістів термідоріанці робили всілякі послаблення. Майно «підозрілих» було звільнене від конфіскації. До Франції поверталися емігранти. Учасникам роялістського повстання у Вандеї була дана амністія. Вплив монтиньярів у Конвенті був фактично зведений нанівець.
У економічній політиці термідоріанці підвищили ціни на хліб та інші продовольчі товари. У грудні 1794 р. максимум цін був скасований. Почалася нестримна інфляція. Народ відповів на ці заходи великими повстаннями весною 1795 p., що були придушені з особливою жорстокістю.
У зовнішній політиці також сталися кардинальні зміни. Термідоріанці відкрито прагнули територіальних захоплень і панування над сусідніми територіями. З цього моменту справедливі війни, які Франція вела проти коаліції європейських держав для захисту революції, почали поступово перетворюватися в загарбницькі.
22 серпня 1795 р. термідоріанський Конвент прийняв нову Конституцію III року республіки. По новій Конституції вводився майновий ценз - виборчі права надавалися тільки платникам податків. Вибори були зроблені двоступеневими. Від виборців вимагалося володіння нерухомою власністю і вік не менше 25 років. Законодавча влада належала Законодавчому корпусу, що складався з Двох палат: Ради п'ятисот із законодавчою ініціативою і Ради старійшин з осіб, не молодших 40 років. Виконавча влада належала Директорії з 5 членів, що обиралися Радою старійшин із списку, поданого Радою п'ятисот. Муніципалітети у великих містах скасовувалися.[ 23? 24-31 ]
5.2 Директорія. Активізація роялістів
Директорія виконувала функції уряду. Щороку один із членів Директорії вибував по жеребу і підлягав заміні шляхом виборів. Директорії належала велика влада: вона призначала міністрів, комісарів, послів. Як і уряд термідоріанського Конвенту, Директорія виражала інтереси «нових багачів», що нажилися на продовольчій і земельній спекуляції. Головною особою в першому складі Директорії став колишній офіцер флоту Баррас, що був тісно пов'язаний із промисловими і торгівельними колами. У зовнішній політиці новий уряд відкрито заохочував територіальні завоювання, війни за межами Франції з метою поширення сфери свого впливу.
Директорія проіснувала з 4 листопада 1795 р. до 10 листопада 1799 р.
5.3 Активізація роялістів. Змова Бабефа
У ситуації післяреволюційного хаосу невдоволення новою владою зростало з обох сторін. Скориставшись проблемами Директорії у внутрішній політиці, роялісти 13 вандем'єра IV року (5 жовтня 1795р.) розпочали заколот‚прагнувши прийти до влади. Приводом став декрет нової влади про закріплення 2\3 місць у Законодавчому корпусі за членами Конвенту і призначенні тільки 1\3 членів обох палат. Невдоволення народу використали у своїх намірах роялісти.
Більш 20 тис. чоловік зібралися поблизу будівлі Конвенту, вимагаючи скасування декрету про вибори. Народне обурення спрямовували в потрібне їм русло монархісти. Для придушення заколоту Директорії необхідна була енергійна людина, що буде спроможна захистити її владу. Вибір пав на Наполеона Бонапарта. За його наказом на підступах до будівлі Конвенту були виставлені гармати. Це було перше застосування гармат у вуличному бою. Розгром заколоту роялістів 13 вандем'єра приніс Наполеону величезний вплив і Директорія зробила на нього ставку. Найбідніші верстви населення були також незадоволені новою владою і на те в них були свої підстави. На цьому підгрунті в 1795-1797 pp. у Парижі виникнула «Змова рівних» на чолі з Франсуа-Ноелем Бабефом (1760 - 1797 pp.). Син відставного майора Південно-Східної Франції, в роки революції він перейнявся вкрай зрівняльними ідеями, активно виступав проти приватної власності. Восени 1794 р. він почав видавати газету «Трибуна народу», що закрили термідоріанці. Бабеф разом з іншими прихильниками комуністичних ідей був ув'язнений з лютого до осені 1795 р. Після звільнення Бабеф очолив таємне «Товариство рівних», що ставило собі за мету повалення режиму Директорії і здійснення фактичної рівності. Програмою-мінімум більшості змовників була Конституція 1793 p., що містила обмежувальні заходи у відношенні великої власності. Проте Бабеф і деякі інші учасники змови - Буанарроті і Сильвен Мореталь - йшли набагато далі. Бабеф фактично цілком заперечив приватну власність і був затятим прихильником комуністичних ідей.
Після скинення Директорії Бабеф припускав заснувати у республіці «Національну комуну» із передачею їй необроблених земель і майна, конфіскованих у ворогів революції. Гроші підлягали скасуванню. Поступово комуна повинна була охопити усе населення країни. Ідеалом Бабефа було встановлення «республіки рівних у формі революційної диктатури трудящих. Методами боротьби прихильників Бабефа були змова і насильство.
10 травня 1796 р. таємне «Товариство рівних» було викрите. За донесенням поліцейського агента Бабеф і інші учасники змови були заарештовані, а в 1797 р. він і його найближчий соратник Дарте були страчені. Комуністичні ідеї змовників не одержали помітного поширення у суспільстві і змова була приречена.[ 14? 216-225]
5.4 Війна проти Другої коаліції. Італійський і єгипетський похід Наполеона Бонапарта
Повалення монархії і встановлення республіки у Франції викликало активний опір абсолютистських режимів в Європі і привело до утворення шістьох антифранцузьких коаліцій.Їхньою метою було придушення революції, реставрації монархії у Франції і запобігання поширенню революційних ідей в Європі.
Перша антифранцузька коаліція була утворена на початку 1792 р. Після підписання союзного договору між Англією і Пруссією прусські війська перейшли кордон і у вересні оточили фортецю Верден. Проте французька армія завдала поразки інтервентам і змусила їх залишити Францію. Революційна армія зайняла усю Бельгію, лівий берег Рейну, Савойю і Ніццу, де були знищені абсолютизм і феодальні привілеї. Це привело до поширення першої антифранцузької коаліції, до складу якої увійшли Австрія, Англія, Росія, Пруссія, Іспанія, Сардинське Королівство, Неаполь, Баварія, Баден, Вюртемберг. У роки перебування при владі якобінського Конвенту вся територія республіки була звільнена від інтервентів.
У квітні 1795 р. у Базелі Пруссія й Іспанія підписали з Французькою республікою сепаратні мирні угоди. Відповідно до їхніх умов до Франції приєднувався лівий берег Рейну, іспанські володіння на о. Гаїті, частина Бельгії, а на території Голландії затверджувалася залежна від Франції Батавська республіка.
Проте війна з Австрією й Англією продовжувалася. У квітні 1796 р. почався «Італійський похід» французької армії, що очолив ставленик Директорії Наполеон Бонапарт. За шість днів він розгромив сардинську й австрійську армії. 15 травня між Францією і П'ємонтом (Сардинське королівство) був підписаний договір згідно якого королівство перетворювалося у васала Франції. Наполеон захопив фортеці Тіроль і Мантую. У листопаді завдав поразки австрійцям у битві під Арколі, а в січні 1797 р. у битві під Риволі цілком розбив австрійську армію ерцгерцога Карла. У жовтні 1797 р. Австрія і Франція підписали Кампоформійський договір, що закріплював за Францією лівий берег Рейну, Бельгію, Іонічні острови і фактично усю Італію. Вихід із війни означав кінець першої коаліції.
Проте захоплення Францією о. Мальта, Єгипту, похід у Сирію, встановлення французького панування в Італії і Швейцарії - усе це зумовило створення в 1798 р. другої антифранцузької коаліції в складі Англії, Австрії, Росії і Туреччини.
У 1798-1799 pp. Бонапарт, виконуючи рішення Директорії, здійснив похід у Єгипет і Сирію. У найсуворішій таємниці велася підготовка експедиції французької армії. Військо Наполеона нараховувало 21000 солдат і офіцерів. Проте успіхи початкового етапу експедиції раптово змінилися на невдачі. Отримавши повідомлення про події в Парижі, Бонапарт залишив армію на свого заступника генерала Клебера і 9 жовтня 1799 р. повернувся до Парижа.[ 14? 230-243]
Тим часом головні події розвивалися в Італії і Швейцарії. У Швейцарії австрійська армія і Тірольський корпус зазнали поразки від французів. Проте ці невдачі компенсувалися перемогами російської армії під командуванням О. Суворова в Італії. Російські війська розгромили французькі війська недалеко від Треббії і Нові, а в 1799 р. цілком витіснили окупантів з Італії. Російська ескадра адмірала Ф. Ушакова звільнила Іонічні острови, а англійська ескадра адмірала Нельсона опанувала о. Мальта.
Зважена політика Австрії під час невдалого переходу армії О. Суворова через швейцарські Альпи (вересень - жовтень 1799р.), переворот 18 брюмера 1799 р. і зосередження влади в руках Наполеона, поразка австрійців у Італії в битві під Маренго (червень 1800 р.) привели до виходу Росії з коаліції і підписанню нею союзницького договору з Францією. Друга антифранцузька коаліція розпалася. У лютому 1801 р. Франція й Австрія підписали мирний договір, а в березні 1802 р. до нього приєдналася Англія, що залишалася в ізоляції.[ 14? 245-247]
5.5 Переворот 18 брюмера і встановлення консульства. Організація влади консульства. Конкордат
Військові поразки вкрай підірвали і без того складне становище Директорії. Одночасно активність виявляли і республіканці і роялісти, що прагнули прийти до влади. Все це відбувалося на посиленому невдоволенні народу політикою Директорії, падінням її авторитету.
Впливова буржуазія робила ставку на встановлення влади «твердої руки». Вибирати потенційного диктатора довго не довелося, вибір пав на авторитетного і впливового генерала Наполеона Бонапарта. У підготовці змови приймали участь і два члени Директорії - Сийєс і Роже Дюко. Банкіри надавали Наполеону значні суми. 19 листопада (18 брюмера) 1799 р. Наполеон разом із Мюратом фактично розігнав Директорію, спираючись на віддані війська. Ввечері того ж дня, для офіційного дотримання законності, був виданий декрет про передачу влади трьом консулам: Сийесу, Роже Дюко і Бонапарту.
Новий режим був спрямований одночасно проти демократичних перетворень у країні і проти спроб роялістів відновити режим абсолютизму і феодальних відносин. Його опорою були великі власники, «нова буржуазія», підприємці і фінансисти. Наприкінці 1799 р. була прийнята нова Конституція, що гарантувала право власності нових власників і оголосила безповоротним відчуження маєтків емігрантів, Франція проголошена республікою. Уряд у складі трьох консулів після закінчення десятилітнього терміну підлягав переобранню. Але фактично влада перейшла в руки першого консула - Наполеона Бонапарта, а два інших консула мали тільки дорадчий голос. Перший консул зосередив у своїх руках командування армією, призначення на вищі військові і цивільні посади, керівництво усією внутрішньою і зовнішньою політикою. Законодавча влада передавалася Державній Раді, Трибуналу, Законодавчому корпусу. Місцеве самоврядування було знищено. З 1800 р. на чолі департаментів були поставлені префекти - ставленики першого консула. Мери міст і сільських громад призначалися як прості чиновники.[ 14? 319-332]
У 1802 р. був проведений плебісцит, який довічно закріпив за Наполеоном Бонапартом посаду першого консула, що надала йому право підписувати мирні договори і призначати собі спадкоємця.
Нова влада шукала підтримку в церкви. У релігії Бонапарт бачив один з найважливіших засобів зміцнення своєї влади. У 1801 р. він уклав конкордат із папою Пієм VII. За умовами цього конкордату, католицизм проголошувався «релігією більшості французів». Папа визнавав розпродані церковні землі законною власністю їхніх нових власників. Архієпископи повинні були призначатися французьким урядом і потім затверджуватися папою. Католицьке духовенство повинно було підтримувати владу консулів.
5.6 Встановлення імперії. Кодекси Наполеона
Проти Наполеона періодично продовжували виникати змови з боку як республіканців так і роялістів. У лютому 1804 р. поліція розкрила чергову спробу змови проти першого консула, що очолили Пишегрю і Жорж Кадудаль. Декілька змовників було страчено. Бонапарт вирішив налякати іноземні двори, що надавали підтримку Бурбонам. У березні 1804 р. він наказав загону драгун вторгнутися на територію сусіднього герцогства Баденського, схопити і повести герцога Енгієнського, що належав до Бурбонського дому. Герцог був привезений у Париж і незабаром розстріляний. Після цих подій Наполеон оголосив свою владу спадкоємною й у травні 1804 р. він прийняв титул імператора французів.
Час правління Наполеона характерний розробленням нових норм права, що закріплювали його особисту владу, і тими новими соціально-економічними і суспільно-політичними відношеннями, що виникнули в суспільстві. З-поміж розроблених кодексів найважливішим був Цивільний кодекс, що одержав потім назву Наполеонівського. Головне місце в ньому займали статті, що зміцнювали приватну власність. Кодекс закріплював принцип волі приватного підприємництва і розширював волю розпорядження майном за заповітом. Велика увага приділялася сімейним відносинам. Майно дружини розглядалося як повна власність чоловіка; дружина і діти не мали майнових прав. У 1807 р. Цивільний кодекс набрав чинності. Були також впроваджені Торговий і Кримінальні кодекси (1808 p.). Останній установлював жорстокі покарання за найменьші зазіхання на приватну власність.[ 28? 23-34]
У 1799-1804 p. сталося фактичне встановлення особистої влади Наполеона Бонапарта. Він створив нову форму правління в державі - буржуазну монархію, у рамках якої мав практично необмежені повноваження.
ВИСНОВОК
Підводячи підсумок, варто сказати, що Велика Французька буржуазна революція - не тільки хронологічне, але і логічне завершення XVIII століття. Феодальна монархія, що гальмувала розвиток нових суспільних відносин, була, нарешті, зламана революцією.
Але при всьому переліку політичних і економічних передумов ця революція була б неможливою, якби вона не була підготовлена ідеологічно. Важливим джерелом ідей і навчань французьких просвітителів була англійська Освіта - діяльність англійських учених і філософів XVII ст. В духовному житті Англії французькі просвітителі знаходили ідеї, теорії, які співпадали з їх світоглядом і змогли тому стати для них зразком і основою.
М.. Робесп'єр ,аналізуючи події Великої Французької революції, писав, що «хвороби суспільства походять не від народу, а тільки від уряду. Інтерес народу - це громадське благо, інтерес урядовця - чисто приватний. Щоб бути добрим, народові треба дбати тільки про себе? урядовець, щоб бути добрим, мусить жертвувати собою в ім'я народу».
Урядування виникло для того, щоб шанували волю загалу, однак самі урядовці керуються волею особистою, а всяка воля прагне до зверхності? і якщо вони для цього використовують державну збройну силу, то уряд стане бичем свободи. Звідси й висновок, що першим пунктом будь-якої конституції має бути захист громадської та особистої свободи від самого уряду. [ 21? 156]
У даній роботі послідовно описується становлення прав людини під впливом Французької революції, закріплення цих прав в “Декларації прав людини і громадянина”, Конституції 1791 року і Конституції 1793 року. Треба відзначити, що при докладному вивченні цих документів, виявляється властивий їм суперечливий характер.
Наприклад, права, проголошені в “Декларації.”, ще не носили характер загальних через ряд обмежень. Вони не розповсюджувалися на жінок. Проте, такий погляд на права людини носив прогресивний характер, оскільки раніше вважалося, що права короля, духовенства, дворян мають божественне походження, тобто права людини носили станово-обмежений характер. Декларація незалежності США 1776 року, французька “Декларація прав людини і громадянина” 1789 року розповсюдили права людини на інші соціальні верстви. Разом з такими актами, як англійська „Хартія вольностей” 1215 року, „Білль про права ”1689 року, вони зробили істотний вплив на формування сучасної концепції прав людини - визнання універсального характеру прав людини світовою спільнотою. Вкрай суперечливим документом з погляду реалізації прав людини стала Конституція 1791 року, що встановила майновий виборчий ценз, поділивши всіх громадян на “активних” і “пасивних”. Таким чином, багато дослідників вважають, що Конституція 1791 року була кроком назад в порівнянні з “Декларацією прав людини і громадянина”. Конституція 1793 року виявилася більш демократичною за своїм характером. Був відмінений колишній майновий ценз, Конституція починала діяти і на території французьких колоній, чого не було зазначено в Конституції 1791 року; проголошувалися основні права людини і громадянина, але (і в цьому виявляється одна з головних суперечностей цього документа) не був відмінений закон Ле Шапел'є.
З роботи видно, що Конституція 1793 року, більш радикальна за своїм характером. Але і цей документ залишається буржуазним за своєю суттю, що особливо яскраво виявляється в статтях про приватну власність, що відповідають корінним інтересам всього класу буржуазії.
У цілому законодавство Великої французької революції вкрай суперечливе, суперечливі і права людини, закріплені в ньому, а тим більше їх реалізація. Але, не дивлячись на це, не можна недооцінювати значення цих документів, що вперше юридично закріпили вічні цінності людського життя і природного права, такі як рівність і свобода.
Підводячи підсумок, варто зазначити думку Бору А. про те, що “з усіх світових історичних драм, коли-небудь пережитих людством найбільш грандіозною є ця велика революція. Жодна інша епоха не відобразила з такою силою і яскравістю пристрасних пошуків людиною суспільних ідеалів. Революція зуміла торкнутися таких загальнолюдських струн, яким призначено безсмертя”.
Використана література
1. Блоуменау С.Ф. Просвещение и проблема истоков французской революцииУ Современное видение // Вопр. Истории. - 2003.№9. - с.155 - 160.
2. Блоуменау С.Ф. Жак Неккер: ( Исторический портрет) Вопр. истории. - 2004. - №7. - с.56 - 76.
3. Буржуазия и Великая Французская революция / Гусейнов Б.М., Кожокин Є.М. М.: Изд-во Моск . ун-та, 1989. 214 с.
4. Гордон А.В. Великая Французская революция в зеркалах советской епохи. // История. - 2001. - №30 (авг.) - с.6-7,8-9.
5. Гордон А.В. Я.В.Старосельский и его подход к французской революции. Полетическая наука. Власть и демократия в условияхи глобализации. - 2004. №1. - с.183-188.
6. Гордон А.В. Падение жирондистов. Народное восстание в Париже 31 мая - 2 июня 1793. - М.: Наука, 1998. 150 с.
7. Делон М. Революція і письменство: (До 200-річчя Великої французької революції) // Всесвіт. - 1989. - №7. - с.161-163.
8. Документы истории Великой французской революции: Учеб. пособие для студентов вузов / Отв. ред. Адо А.В.: Изд-во Моск. ун-та 1990 - 1992 . Т.1,528 с.? Т.2.352.
9. Еллинек. Декларация прав человека и гражданина. М., 1905 г 5. 5. 5История политических и правовых учений…
10. Жорес Жан Социалистическая история французской революции: В 6-ти т.? Вступит статья (с.5-26) и ред. д-ра ист. наук А.З.Манфреда. - М.: Прогрес, 1976.
11. История Франции. В 3-х т. Ред. коллегия: А.З.Манфред. - М., Наука 1973
12. Локк Дж. Избранное. Философские произведения. М., 1960. Т.2.
13. Манфред А. З. История Франции. Т. 2. М., 1973
14. Манфред А.З. Великая французская революция. - М.: Наука, 1983. - 431
15. Манфред А.З. Великая французская буржуазная революція XVIII века.1789 - 1794. М., Госполитиздат, 1956. 286 с.
16. Ревуненков В.Г. Очерки по истории Великой французской революции.Падение монархии 1789 - 1792. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. - 240 с.
17. Ревуненков В. Г. Очерки по истории Великой французской революции 1789 - 1814гг. СПб., 1996 г.
18. Ревуненков В.Г. Очерки по истории Великой французской революции: якобинская республика и ее крушение. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1983. - 287 с.
19. Ревуненков В.Г. Парижские санкюлоти периода Великой французской революции. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971.
20. Робеспьер М. Революционная законность и правосудие. Статьи и речи. Под ред. и с предисл., А.Герцензона. - М., Госюриздат, 1959.
21. Робеспьер М. Про представницьке урядування : Промова, виголоси в Нац. асамблеї 10 травня 1793. // Всесвіт. - 1989. - №7. - с.156-161.
22. Рогинская А.Я. Очерки по истории Франции ( XVII-XIX вв.) - М., Изд-во ИМО, 1958.
23. Собуль А. О. Первая республика. 1792 - 1804. Вступит. статья д-ра ист. наук А.З. Манфреда. - М., Прогрес. 1974.
24. Талейран Ш.М. Великая революция. Империя. Реставрация. Ред. и статья Е.В. Тарле. - М., ИМО, 1959.
25. Французская республика: Конституция и законодательные акты. М., 1989 г.
26. Французский ежегодник: Статьи и материали по истории Франции. - М.: Наука, 1983. - 264 с.
27. Французская Революция XVIII века и буржуазия : Кругл. стол. // Новая и новейшая история. - 2002. - №1. - с.80-113.
28. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. Ред. Батыр К. И., Поликарпова Е. В., М., 2002 г.
29. Юнг А. Путишествие по Франции. 1789 год.: Публ. Дневников англ.. путишественника. / Вступ . ст. и премеч. С. Искюля. // Звезда. - 1989. - №7. - с.125-139.
30. Якобинство в исторических итогах Великой французской революции. // Новая и новейшая история. - 1996. - №5. - с.73-100.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Велика французька революція XVIII ст. (1789—1799) - повалення монархії та встановлення республіки. Якобинська диктатура і Конвент: течія та наслідки. Правління Наполеона Бонапарта. Перша імперія у Франції з коронований імператором Наполеоном І.
реферат [23,7 K], добавлен 27.07.2008Революція 1789-1794 років і утворення буржуазної держави у Франції. Основні етапи революції. Термідоріанський переворот. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта. Розвиток буржуазного права. Паризька Комуна. Проголошення Третьої французької республіки.
презентация [6,7 M], добавлен 02.11.2014Становлення, розвиток та падіння Римської республіки. Зовнішні відносини римлян. Боротьба Риму і Карфагену за панування у Західному Середземномор’ї. Перший тріумвірат, диктатура Цезаря. Громадянська війна, Другий Тріумвірат і встановлення Принципату.
курсовая работа [458,1 K], добавлен 20.10.2011Огляд революцій 1848–1849 рр. у Європі. Повалення монархії і проголошення республіки у Франції. Бонапартистський переворот. Встановлення Другої імперії. Передумови революції у Німеччині. Революція і національний рух в Австрійській імперії, в Італії.
курсовая работа [47,2 K], добавлен 06.07.2012Франція напередодні та під час встановлення П’ятої республіки. Соціальна політика та внутрішньополітична боротьба у 1962-1967 роках. Формування політичного механізму П’ятої республіки. Соціально-політична криза у 1968-1969 р. Падіння колоніальної імперії.
курсовая работа [76,5 K], добавлен 04.08.2016Період з 1796 по 1815 роки часто називають епохою Наполеонівських воєн. Вихід на міжнародну сцену. Прояв військового таланту Наполеона. Італійський похід і Єгипетська кампанія. Війни Наполеона. Східний напрямок. Війна з Росією. Падіння імперії.
курсовая работа [44,3 K], добавлен 09.07.2008Биография Наполеона Бонапарта. Психолого-этический анализ Наполеона Бонапарта. Итальянская кампания 1796-1797 гг. Завоевание Египта и поход в Сирию. Провозглашение Франции Империей. Политическая деятельность Наполеона Бонапарта: расцвет и закат.
курсовая работа [85,0 K], добавлен 10.07.2015Биография Наполеона Бонапарта и краткая характеристика исторического фона во Франции в период его жизни. Работоспособность и трудолюбие Бонапарта. Внутриполитические преобразования Бонапарта. Идейная эволюция Наполеона, осмысление уроков прошлого.
доклад [41,5 K], добавлен 15.06.2010Передумови зародження Просвітницького руху. Його основні течії: класицизм, сентименталізм та енциклопедизм. Основні ідеї та головні праці просвітителів Франції XVIII століття. Характеристика та значення Просвітництва як загальноєвропейському процесу.
курсовая работа [48,5 K], добавлен 03.12.2009Становлення Наполеона як особистості. Участь Наполеона в революції, та його діяльність до 18 брюмера 1799 року. Піднесення могутності Франції в ході боротьби із 2–5 антифранцузькими коаліціями. Останні війни Наполеона: шлях від Росії до зречення престолу.
курсовая работа [55,2 K], добавлен 21.11.2010
