Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.)

Подробиці боротьби українського народу за свою незалежність на регіональному рівні. Значимість Вінничини для процесу розбудови української державності. Українська Директорія: перші кроки. Пошук моделей державотворення і варіантів зміни політичного курсу.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.04.2009
Размер файла 104,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Все ж вінницьких слухачів приваблювали насамперед кращі твори у виконанні місцевих митців. Так, вечір української пісні, який проводив місцевий хор під керівництвом Я. Бартка 14 жовтня 1918 р. у Білому залі думи, зібрав повний зал публіки На концерті хор виконав твори «Сійтеся, квіти» К. Стеценка, «Коломийка», «Козаченьку, куди йдеш?» М. Лисенка та цілий ряд інших Слово Подолии. - 1918. - 13, 16 октября. .

У період гетьманату у Вінниці існував також свій кінематограф. Щоправда, на цей час у місті залишились лише три великі кінотеатри: «Експрес», «Патеграф» та «Ампір». Певне пожвавлення у життя місцевих любителів кіно вніс театральний діяч В. Й. Снарський. 13 жовтня 1918 р. він відкрив у Вінниці власну кіностудію (того ж дня у ній розпочалися вступні екзамени). Для читання лекцій у студії В. Снарський мав намір запросити таких відомих майстрів екрану, як В. Холодна, М. Горячева, В. Максимов, В. Полонський та О. Руніч. Слово Подолии. - 1918.- 12 октября. Кіностудія В. Снарського розпочала зйомки міста та його околиць. Відзнята стрічка демонструвалася у нашому місті з 17 жовтня 1918 р.

На початку листопада 1918 р. певна економічна стабілізація та культурне піднесення в країні змінюються загостренням внутрішньополітичної обстановки. У цей час значно посилюється повстанський рух (досить часто інспірований більшовиками) проти австро-угорських та німецьких військ. В останніх під впливом звісток про революцію в Німеччині відбуваються сильні заворушення (зокрема, це стосується Жмеринки, де 7 листопада повстали частини 7-ї угорської дивізії). А вже з 11 листопада, після укладення Німеччиною перемир'я з державами Антанти, розпочинається виведення окупаційних військ з України. Ця подія значно пришвидшила падіння гетьманського режиму, яким були невдоволені і більшовики, і представники українських національних партій.

Особливо поширилося невдоволення політикою гетьмана після підписання ним 14 листопада 1918 р. Федеративної грамоти, яка передбачала утворення федерації України з небільшовицькою Російською державою. Центром усіх опозиційних антигетьманських сил стає Український Національний Союз, який з 18 вересня 1918 р. очолював В. К. Винниченко. Філія цього Союзу існувала з жовтня 1918 р. й у Вінниці. До її складу увійшли селянська спілка, партії соціалістів-револоціонерів, соціал-демократів, соціалістів-федералістів, міська учительська спілка, Просвіта, повітове земство, повітова шкільна рада, повітова учительська спілка, Подільський союз кредитних товариств і Подільський союз споживчих товариств Слово Подолии. -- 1918. -- 16 октября.. Президію Вінницької філії УНС очолював О.Ц. Базилевич, її членами також були Ю.О. Щириця , В.С. Мачушенко, П.П. Відибіда та П.Ц. Журавель.

13 листопада на своєму таємному зібранні в Києві лідери УНС створили Директорію -- колективний орган, який мав керувати повстанням проти гетьмана (очолив її відомий письменник та громадський діяч В.К. Винниченко). На заклик Директорії антигетьманське повстання розпочалося 15 листопада 1918 p., a через місяць (14 грудня 1918 р.) гетьман П. Скоропадський добровільно зрікся влади і вирушив на вигнання до Німеччини.

Розділ ІІ. Перебування Директорії у Вінниці

У Вінниці, на відміну від ряду інших міст, перехід влади від гетьманської до республіканської адміністрації був безкровним. Зокрема, вранці 19 листопада 1918 р. міський голова А.Р. Фанстіль отримав повідомлення від представників Вінницької філії Українського Національного Союзу про те, що вона, вітаючи утворену Директорію УНР, перебирає від її імені всю владу на Поділлі у свої руки аж до призначення нею відповідної адміністрації. Першим пунктом свого наказу Вінницька філія УНС повідомляла, що адміністративну владу в губерніях та повітах повинні тимчасово взяти колишні комісари Центральної Ради, а де їх немає -- голови демократичних народних (земських) управ або їхні заступники. В наступних пунктах наказу йшлося про відновлення розпущених гетьманським урядом земських та міських установ, а також про заборону грабунків мирного населення і військових складів та недопущення єврейських погромів ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 243..

Безперечно, що до такого розвитку подій спричинилася позиція командира II Подільського корпусу генерала Петра Ярошевича, який 20 листопада 1918 р. оголосив про свій перехід на бік Директорії. 25 листопада він же телеграфував, що «вся влада в Подільській губернії перейшла до рук Директорії».

Відповідно до нових політичних змін губернський староста С. Кисельов передав свій пост губернському комісару. В кінці листопада на цій посаді згадується Богуславський, а з грудня -- Г.К. Степура. Вінницьким повітовим комісаром стає колишній член Центральної Ради І.П. Рижій, якого 4 грудня 1918 р. замінив судовий слідчий Є.П. Теравський. У Вінниці відновлюють свою роботу органи міського самоврядування .

Таким чином, Вінниця з околицями стала першим краєм в Україні, звільненим від гетьманців. Ось чому саме сюди в кінці листопада 1918 р. перебирається Директорія для подальшої боротьби за Київ. Поруч із Директорією, як свідчить В, Винниченко, «з перших днів повстання функціонувала у Вінниці Тимчасова Рада Завідуючих державними справами без виразних конституційних прав і обов'язків; це був примітивний дорадчий орган Директорії в усіх справах державно-адміністративного життя. З виїздом Директорії з Вінниці Тимчасова Рада Завідуючих автоматично припинила свою діяльність» Винниченко В. Відродження нації. -- К., 1990 - Ч. III. - С.192-193.. По суті, це був тимчасовий уряд України, який діяв в умовах воєнного стану. До речі, одним з керівників цього органу був лектор Вінницького учительського інституту Ю.О. Щириця, який з 7 по 30 грудня 1918 р. завідував у ньому відділом освіти.

Офіційним органом Директорії була газета «Вістник Української Народньої Республіки», яка виходила у Вінниці з 17 грудня 1918 р. її першим редактором був завідуючий інформаційним бюро при Директорії УНР Гризодуб. Спочатку газета друкувалась у Вінниці, а згодом, з червня 1919 р., в Кам'янці-Подільському.

Ще одним важливим офіційним виданням цього періоду була щоденна газета «Республіканські вісті», орган Вінницької філії УНС. Перший номер цієї газети побачив світ 29 листопада 1918 р.

Антигетьманський переворот викликав до життя і появу такої газети, як «Свободное слово» (грудень 1918 p.). Цю газету випускав видавничий кооператив «Логос».

На першому етапі своєї діяльності Директорія постановою від 9 грудня 1918 р. поновила ряд законів Центральної Ради: про національно-персональну автономію, земельну реформу, 8-годинний робочий день, профспілки. Водночас вона скасувала закони Гетьманату в тих пунктах, які, на думку Директорії, були «направлені проти інтересів трудових класів і шкідливих для всього громадянства».

Важливою подією у житті міста цього періоду була Державна нарада УНР (12-14 грудня 1918 р.) за участю Директорії, представників політичних партій та громадських організацій, що входили до Українського Національного Союзу 1Воловик В. П., Воловик О. В. Революційний рух 1918 року на Вінничині // Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини

1918 року - Вінниця, 1997. - С.17.. На нараді обговорювалися важливі питання державного та соціально-економічного будівництва, пов'язані зі встановленням в Україні нової форми правління.

14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікається влади, і Директорія 19 грудня того ж року офіційно переїздить з Вінниці до Києва Однак напередодні зайняття останнього більшовицькими військами (5 лютого 1919 р.) Директорія знову повертається до Вінниці. Сталося це 2 лютого 1919 р.2Воловик В. П., Воловик О. В. Революційний рух 1919 року на Вінничині // Знаменні і пам'ятні дати Вінниччини

1919 року - Вінниця, 1998. - С.14.

Таким чином, Вінниця на деякий час стає столицею України у повному розумінні цього слова. Більшість міністерств у ній, а також керівництво Директорії, розташувалися в найошатнішій та найкомфортнішій будівлі того часу -- модерновому готелі «Савой» (нині «Україна»), а державна канцелярія -- на вулиці Б. Хмельницького, 12 (нині -- вулиця Козицького).

Окрім «Савою», міністерства також розміщувалися в готелях «Франсуа», «Бель-Вю», «Палас», «Континенталь», «Гранд Отель», в Учительському інституті, приміщенні міської управи, будинкові окружного суду, 1-й і 2-й жіночих гімназіях, римо-католицькому костьолі, комерційній школі та в приватних помешканнях ДАВО-Ф.Р-1196,оп.1,спр.29.Арк.29;.

Робочий день у міністерствах тривав з 9 години ранку до 3 опівдні, проте досить часто засідання кабінету міністрів проходили від 18 до 24, а то і до половини першої ночі.

До речі, серед тогочасних урядовців було немало і вихідців з нашого краю. Скажімо, заступником міністра фінансів було призначено П. П. Відибіду, уродженця села Стрільчинці нинішнього Немирівського району (згодом, в еміграції, він очолював УАПЦ в екзилі). Ще один мешканець Вінниці, галичанин Володимир Лотоцький, займав посаду керуючого справами Директорії.

За час з 2 лютого по 6 березня 1919 р. Директорія прийняла низку законів та постанов. Серед них низку загальнодержавного значення: про Статут «Всеукраїнського Союзу Земств (Народних Рад)»; тимчасовий закон про порядок внесення й затвердження законів в УНР; закон про тимчасові правила польового контролю, постанова про заснування при Директорії УНР фонду для видавання грошових допомог та інші ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 29. - Арк. 1 зв. - 2..

Окрім вищеназваних загальнодержавних законів, цілий ряд їх видавався по різних міністерствах. Скажімо, по міністерству військових справ було прийнято: закони про мобілізацію старшин та урядовців-учителів; про достроковий призов до виконання військової повинності народжених в 1900 p., що мають освіту, про утворення посади Наказного Отамана Народної Республіканської армії (призначено О. Грекова. -- К. 3.) та про обсяг прав і обов'язків Головного Отамана, Наказного Отамана та військового міністра, про штати тимчасової школи для підготовки старшин при 2-му Подільському корпусі та про асигнування коштів на її утримання; про мобілізацію всіх народних учителів ДАВО -- Арк. 4--4зв..

Важливі документи були прийняті у Вінниці і міністерством юстиції: закони про вибори та призначення мирових суддів; про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР.

28 лютого вийшов закон міністерства внутрішніх справ -- про утворення коша охорони республіканського ладу.

Не менш важливе значення мали й закони міністерств народного господарства і народного здоров'я та опікування ДАВО - Арк. 19..

І, нарешті, чимало законів та постанов вийшло у Вінниці в галузі народної освіти та культури: про українські написи на кінематографічних фільмах в УНР, про заснування в усіх вищих школах УНР лектури української мови, про право Київського та Кам'янець-Подільського Державних Українських Університетів проводити іспити на степені магістра та доктора, про управління освітою в УНР ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 29. - Арк. 23 зв..

Взагалі, уряд УНР навіть у найважчі для держави моменти не забував про проблеми духовного та культурно-освітнього відродження нації. Про це свідчать ще й такі факти. На потреби освіти на 1919 рік було асигновано б млн гривень. Крім цього, виділялося 45 тисяч гривень одноразової допомоги на утримання ремісничих шкіл Поділля.

Значні кошти виділяв уряд УНР і на потреби бібліотек. Зокрема, на облаштування українських бібліотек при учительських семінаріях та інститутах було виділено на поточний рік 610 тисяч крб.

Чималі кошти для видання книжок отримували і регіональні товариства «Просвіта» (наприклад, Кам'янець-Подільська просвітницька організація отримала 500 тис. крб..). Щорічна допомога в розмірі 5 тис. гривень виділялася Подільському церковному історико-археологічному товариству (до 1919 року випустило 12 томів своїх «Трудів»), а також Товариству природодосліджувачів, яке очолював професор Петро Бучинський (за б років свого існування це товариство видало 4 томи «Записок» та «Бібліографію Поділля»). Крім цього, у Вінниці була прийнята постанова про виділення 300 тисяч карбованців на придбання окремих приватних архівів та документів.

Уряд УНР попри різні труднощі в міру своїх сил та можливостей надавав також допомогу українцям по другий бік Збручу. Зокрема, 14 лютого 1919 р. він виділив 22 млн. гривень на допомогу культурним організаціям Галичини, 9 тисяч 200 карбованців було надано на 4 місяці педагогічному колективу Холмської духовної колегії Філонов Л. Дай Боже, пам'яті нащадкам. - Вінниця, 1995. - С. 19..

Не забував уряд УНР І про соціальне забезпечення членів сімей видатних діячів української науки та культури. Так, наприклад, вдові відомого українського вченого Федора Вовка було призначено щорічну пенсію в розмірі 2400 крб. Таку ж пенсію призначено і Варварі Житецькій, дружині визначного громадського діяча, вченого-філолога і педагога Павла Житецького.

У Вінниці відбувалися і важливі події в галузі як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Зокрема, 9 лютого 1919 р. ЦК УСДРП у Вінниці прийняв рішення відкликати своїх представників з Уряду та Директорії «з огляду на нові міжнародні моменти в українській державній справі». Таким чином, після відставки В. Винниченка та його від'їзду за кордон посада голови Директорії залишалася вакантною до 9 травня 1919 р. Обов'язки голови Директорії за чергою виконували всі її члени, проте провину роль серед них відігравав Головний Отаман Симон Петлюра, майбутній одноосібний керівник Директорії. 11 лютого 1919 р. він пише заяву про вихід з рядів УСДРП, проте у відставку не йде. Подібний крок мотивувався необхідністю об'єднання всіх державотворчих сил на благо батьківщини, а також припинення внутрішньопартійних чвар та амбіцій, які розколювали українське суспільство Завальнюк К. У наших краях бував він не раз // 22 травня..

13 лютого 1919 р. у Вінниці було сформовано новий склад Ради Народних Міністрів на чолі із С. Остапенком. Новий уряд, на відіміну від кабінету В. Чехівського, був більш правим. До його складу входили такі відомі українські діячі: О. Шаповал -- міністр військових справ, Г. Чижевський - міністр внутрішніх справ, С. Федак - міністр фінансів, І. Фещенко-Чопівський -- міністр народного господарства, Є. Архипенко міністр земельних справ, К. Мацієвич -- міністр закордонних справ, Д. Маркович -- міністр юстиції, П. Пилипчук -- міністр шляхів, І. Огієнко - N'.nicrp освіти, І. Липа - міністр культів, О. Корчак-Чепурківський -- міністр народного здоров'я, М. Білінський -- міністр морських справ, А. Ревуцький - міністр єврейських справ, Й. Назарук - міністр у справах преси та інформації, Д. Симонів -- державний контролер, М. Корейський - державний секретар Воловик В.П., Воловик О.В. Революційний Рух 1919 року на Вінниччині. - С.14..

10 лютого 1919 р. Директорія у Вінниці вирішує перервати переговори з РНК РСФРР, оскільки вони через позицію московської сторони не були конструктивними Воловик В.П., Воловик О.В. Революційний Рух 1919 року на Вінниччині. - С.14.. До того ж, у цей час значно активізується і своя «п'ята колона» в особі місцевих більшовиків. Останні планували в ніч з 14 на 15 лютого 1919 р. підняти збройне повстання проти режиму Директорії. Однак українській контррозвідці вдалося попередити цей виступ, заарештувавши 14 лютого керівників повстання (Я.П. Тимощук, Зель та ін.). Деяких із них було розстріляно на Літинському шосе.

У пошуках союзників у боротьбі з московсько-більшовицькою агресією Директорія 17 лютого приймає Декларацію до урядів країн Антанти та США з проханням про допомогу. Однак останніх не влаштовувала соціалістична політика українського керівництва, до того ж вони вже зробили ставку на російських прибічників «єдиної та неділимої».

У цих умовах особливого значення набувала консолідація усіх патріотичних сил. Значну роль у її забезпеченні відігравало пресове державне бюро пропаганди, створене за постановою Ради Народних Міністрів УНР від 2424 лютого 1919 р. Цю ж мету переслідував і Трудовий конгрес -- представницький орган (до його складу входило 350 делегатів зі всієї України) з контрольними функціями над Радою Народних Міністрів. Конгрес, гаслом якого була «Оборона державності», виступив із зверненням до народу та армії про підтримку Директорії Філонов Л. Названа праця. - С. 23..

Питанням оборони республіки була присвячена і Державна нарада УНР за участю членів Директорії, уряду, комісій Трудового конгресу, представників політичних партій і громадських організацій, яка відбулась у Вінниці 5 березня 1919 р. Проте змінити ситуацію на краще вона не змогла. До того ж, під впливом більшовицької пропаганди у військових частинах з'явилися ознаки розкладу. Зокрема, у Вінниці солдати 9-го Республіканського полку відмовилися підкорятись наказам Директорії. Крім цього, 5 березня розбіглися солдати 55-го піхотного полку, а частина 59-го полку знищила своїх старшин і відмовилася наступати на ворога. 8 березня був обеззброєний за бунт 60-й полк, це саме сталося з частиною 53-го полку.

У цих умовах Директорія 6 березня 1919 р. залишає Вінницю і переїздить до Жмеринки, а згодом -- до Проскурова (12 березня). Невдовзі до Вінниці (18 березня 1919 р.) вриваються Богунський і Таращанський полки зі складу 1-ї Української радянської дивізії, якою командував Микола Щорс. Тут розташувався штаб його дивізії та Подільський губком КП(б)У.

Після встановлення 18 березня своєї влади у Вінниці більшовики вживають для її зміцнення цілий ряд організаційних заходів. Насамперед, того ж дня було створено міський ревком, який невдовзі реорганізували у Подільський військово-революційний комітет (при останньому існували відділи: земельний, праці, охорони здоров'я, юстиції, освіти та ін.). Згодом було проведено вибори до міської ради. До складу її виконкому обрали більшовиків: Г.А Біллера, Фенглера, Карабчука, О.В. Снєгова (Фалікзона), Спектора, Головатенка, Журавльова, Анфіногенського та ін. В середині квітня 1919 р. виконком міської ради розпочав виконувати свої обов'язки, його головою 14 квітня 1919 р. обрано Власюка. Через кілька днів міський виконком також узяв на себе функції Подільського губвиконкому. 28 квітня 1919 p., після кооптації від більшовицької фракції головою Подільського губвиконкому обрано М.П. Тарногродського.

Одночасно виникають і репресивні органи. У квітні 1919 р. було утворено Подільський губернський революційний трибунал, який очолив Є. Філіппов (Едельштейн), а з 27 травня - В. Красноленський. Ще раніше було створено Подільську губернську надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією та спекуляцією (20 березня 1919 p.). Очолив її Г. А. Біллер. Згадані каральні органи в червні 1919 р. розкрили «шпигунсько-диверсійну» групу, яка базувалася в нідерландському консульстві у Вінниці. П'ятеро його співробітників, заарештованих ще 5 травня, були розстріляні за вироком голови слідчої комісії Подільського губернського ревтрибуналу М. Максимовича. Усі вони належали до Союзу хліборобів-власників.

Все ж маховик більшовицьких репресій, який тількино починав розкручуватись, зачіпав здебільшого представників національне свідомого українства. Так, 12 квітня 1919 р. було заарештовано викладача фізики Вінницького учительського інституту, колишнього товариша міністра народної освіти та Подільського губернського комісара освіти Ю.О. Щирицю (1880--1919) і В.В. Боржковського (1864--1919), етнографа, фольклориста, історика і статистика, вінницького повітового комісара доби Центральної Ради. Обох їх, серед багатьох інших активних українських діячів, було розстріляно у Києві 1 червня 1919 р Завальнюк К. Репресії московсько-більшовицької влади проти української інтелігенції у 1919 р. // Політичні репресії на Поділлі в XХ ст.: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. -- Вінниця, 2002.- С.117..

Окрім губчека, у травні 1919 р. також було створено Подільську губернську комсомольську організацію (7 травня). Тоді ж (8-10 травня) уперше відбулась легально III Подільська конференція КП(б) У. На ній було обрано новий склад губкому КП(б)У, який очолив М.П. Тарногродський Нариси історії Вінницької обласної партійної організації. - О., 1980.- С.84..

Розпочинають також відбудовуватися та випускати продукцію промислові підприємства міста (суперфосфатний та насіннєвий заводи, механічні майстерні та ін.). Однією з перших (ще у березні 1919 р.) приступила до роботи взуттєва фабрика «Ястреб», яка перебувала у розпорядженні Української радянської дивізії.

Про важливе значення тогочасної Вінниці як значного промислового центр, України свідчить і той факт, що сюди в кінці червня 1919 р. з інспекційною поїздкою прибув голова ЦВК Рад України Г. І. Петровський.

У цей же період для організації та регулювання роботи промисловості губернії у Вінниці створюється Подільська губернська рада народного господарства. Певні зрушення спостерігаються також І в галузі освіти та культури. Усі школи перетворюються на трудові, а керівництво ними та учительським інститутом переходить до педагогічних сад. Одночасно створюються відділи народної освіти пси губернському та повітових ревкомах.

У червні 1919 р. у Вінниці при губвідділі народної освіти була створена комісія для організації природничо-історичного музею. Влітку того ж року музей почав працювати.

Ідеологічним речником нової влади в цей час служила газета «Подольский Коммунист», орган Подільського губкому та міськкому більшовицької партії. Перший номер її побачив світ 28 березня 1919 р.

Досить швидко нова влада своїми діями викликала розчарування та обурення у значної більшості населення Поділля. У відповідь на політику реквізицій та викачування продовольства і сировини, репресивні заходи щодо невдоволених «совєтською владою» та національно свідомих українців усе Поділля невдовзі вкривається широкою мережею антибільшовицьких повстанських загонів. Зокрема, навесні 1919 p. велике селянське повстання, яке очолював мешканець села Хижинці Ю.І. Зеленько, спалахнуло у приміських селах (Хижинці,Лука-Мелешківська, Писарівка, Сокиринці, Яришівка та ін.) 1 Завальнюк К. В. Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки XX ст.). - Вінниця, 2000. - С. 51. Але найбільше клопотів більшовицькій владі завдавав отаман Я.М. Шепель (1896-1921), загін якого базувався у Літинському повіті. Починаючи з травня і закінчуючи серпнем 1919 p., загони Шепеля вели запеклі бої за губернський центр -- місто Вінницю. Особливо інтенсивними були бої 21--23 травня 1919 р. Повстанцям вдалося захопити Слов'янку -- один із районів міста. У бою з повстанцями 23 травня 1919 р. загинув член губпарткому, голова Подільського губревтрибуналу Є. Едельштейн. 20-24 червня 1919 р. бої велися в районі Пироговської вулиці, Садків, Польського цвинтаря. Штурм міста у цей час вели об'єднані сили Шепеля, Волинця, Саранчі, Тищенка. Однак червоним, попередженим про виступ повстанців колишнім царським полковником Маковським, вдалося відбитися. Втративши близько 500 чоловік, повстанці відступили Завальнюк К. В. Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки XX ст.). - Вінниця, 2000- С. 145..

У червні та на початку липня 1919р. для більшовиків на Поділлі знову склалося вкрай, загрозливе становище. У цей час загони Директорії переходять у наступ, звільнивши від ворога Кам'янець-Подільський, Проскурів, Жмеринку та інші міста і села Поділля. Із Жмеринки наступальною операцією українського війська керує С. Петлюра. Здавалося б, ще зусилля -- і Вінниця опиниться в українських руках (в ніч на 5 липня 1919 р. загони Армії УНР були вже за 12 км. від міста). Однак більшовикам вдалося тоді переламати ситуацію на фронті на свою користь. Червоний нарком у військових справах УСРР М. Подвойський, терміново прибувши до Вінниці, розгортає контрнаступ. У запеклих боях частини Армії УНР втрачають важливі станції -- Гнівань, Браїлів, а 7 липня -- Жмеринку. Під владою Директорії фактично залишаються Кам'янецький повіт та частина Проскурівського, Летичівського і Новоушицького повітів Вінниця. Історичний нарис. -- Вінниця, 1964. - С. 167.. Проте після переходу Збручу 16--17 липня 49-тисяч-ною Українською Галицькою Армією та її об'єднання з Наддніпрянською Армією УНР ситуація для українців змінилася на краще. До того ж, значно посилюється масовий повстанський селянський рух. Усе це викликало велику паніку та розгубленість в рядах більшовицького керівництва, про що, зокрема, свідчить повідомлення М. Тарногродського в ЦК КП(б)У від 15 липня 1919 року: «З наближенням петлюрівського фронту до Вінниці посилився повстанський рух у східній частині губернії, тепер у північній частині Вінницького І Брацлавського повітів оперують банди Тютюнника та григор'євці, що прорвалися з Київської губернії, в Літинському -- Шепель, а в Гайсинському, Ольгопільському, Балтському - Волинець... Становище набирає більш критичного характеру, ніж у травні... В усій губернії радянську, партійну і військову організацію зруйновано, а виняток -- одна Вінниця. Продовольча криза доходить до крайніх меж… Здійснити заготівлі на території, вкритій повстанськими бандами, без надійної збройної сили неможливо Воловик В. П., Воловик О. В. Революційний рух 1919 року на Вінниччині. - С.18..

Таким чином, наприкінці липня 1919 р. об'єднана українська армія при підтримці повстанців знову переходить в успішний наступ, метою якого був Київ.

Під час цього наступу Вінниця 10 серпня 1919 р. була звільнена від більшовиків. Цій події передували запеклі бої за Жмеринку, в яких брали участь І і III. корпуси УГА, Запорозька група полковника В. Сальського (загальне командування з'єднанням здійснював командант III корпусу генерал-четар А. Кравс), а також група Ю. Тютюнника (куди також входили Запорозька Січ отамана Ю. Божка і повстанський загін Я. Шепеля). Після захоплення Жмеринки бригади І корпусу УГА (командант -- полковник О. Микитка) повернули на Вінницю, а дивізії Тютюнника на південний схід і 10 серпня вийшли на лінію річки Буг. Тим часом, передові загони Запорозької групи ще 9 серпня зайняли північні околиці Вінниці, звідки на світанку наступного дня вдарили по більшовицькому гарнізону. Однак більшовикам, підсиленим загонами, що вирвались із Жмеринки, вдалося відбити перший натиск запорожців. Все ж пополудні за допомогою 10-ї бригади УГА, що наступала з півдня, частини Армії УНР здобувають місто Історія Українського Війська. - Львів, 1936. - С. 551-554..

У боях за Вінницю не обійшлося без жертв. Зокрема, 10 серпня смертю героя загинув державний інспектор 3-го гайдамацького полку Козловський, який обороняв залізничний вокзал від наступаючих з боку Жмеринки більшовиків. Разом з кількома артилеристами він проник на панцирник «Таращанець» і відкрив вогонь по іншому ворожому панцирнику, який відступав на Гнівань. Згодом, під час тимчасового відступу від вокзалу Козловський був поранений кулею і упав з коня, отримавши ще й удар шаблею. Поховано його у Вінниці на місцевому цвинтарі Шлях. - 1919. - 17 серпня..

Під час визволення Вінниці загинув також полковник М. Олександрович, уродженець с. Лопушне теперішнього Кременецького району Тернопільської області.

Частина полеглих вояків Армії УНР, які загинули під час визволення міста, а також померли згодом від тифу та інших хвороб, була похована на парафіяльному кладовищі Цвинтарної церкви. Про їхні імена можна дізнатися із метричної книги цієї церкви за 1919 рік ДАВО - Ф. Д-905, оп. 5, спр. 21. - Арк. 90 зв. - 93. , а також зі спогадів учасників тих подій. Ось як про цю трагедію пише І. Вислоцький: «Перон був завалений хворими, котрі тулилися один до одного, щоб зігрітися хоч трохи. На грудях одного лежала голова другого, а на цьому ноги третього. Часом лише виривався глибокий, розпучливий стогін -- або маячіння у високій гарячці -- з цих сплетених куп і ще живих, конаючих і мертвих. Це плямистий тиф -- він перемагав Українську Галицьку Армію і виривав сотнями свої жертви. УГА конала...

На двірець заїжджали дедалі частіше поїзди з новими хворими. Часто заки такий поїзд доїхав до Винниці, то санітари лежали вже з високою гарячкою, разом з тими, що їм мали служити поміччю. Тут у Вінниці була Начальна Команда. Лікарів було мало, ліків зовсім не було... Померлих виносили до близьких шоп і клали їх на землю. Коли не стало місця на долівці, тоді клали другу верству на неживих, вже від морозу закостенілих, відтак третю і т. д. цілі стоси покійників. Живі ходили вже байдужі. Завтра або післязавтра їх міг скосити тиф, і чекала їх тоді та сама доля -- смерть» Іван Вислоцький. Спомини розвідного старшини - Львів: Галицька видавнича спілка, 2005..

Безперечно, кількість жертв, понесених українцями, була значно більшою, однак через брак джерел ми не можемо встановити точну кількість полеглих під час визволення Вінниці козаків та старшин Армії УНР. Так само вимагає уважного розгляду І дослідження проблема масових політичних репресій та страт мирного цивільного населення, що його чинила окупаційна російсько-більшовицька влада. Причому її злочини були настільки кричущі, що одразу ж після визволення Вінниці була створена спеціальна комісія по розкопках і похованню вбитих більшовиками громадян (до речі, задовго до відомих розкопок жертв комуністичного терору в парку ім. Горького). Очолив комісію полковник М. Дорошкевич, який брав участь у визволенні Вінниці від більшовиків. Окрім нього, до складу комісії входили представник від міського самоврядування, декілька членів громадських організацій та лікарів, і секретар, місцевий журналіст П. Петропавловський Шлях. - 1919. - 19 серпня..

Ще перед початком роботи комісії на могилах закатованих громадян, що знаходилися в лісі Грохольського за садом Толстого (нині - мікрорайон П'ятничани), побував кореспондент вінницької просвітянської газети «Шлях», який був вражений від побаченої картини: «Страшне місце! -- писав він у номері за 15 серпня 1919 р. - Людезвірі, які вбивали збройною рукою беззбройних, зв'язаних своїх політичних супротивників, не взяли навіть на себе святого обов'язку викопувати могили; трупи просто скидали у ями в лісі і засипали зверху землею» Шлях. - 1919. -- 15 серпня..

Ще гнітючіше враження на присутніх справили розкопки великої могили біля насіннєвого заводу, які проводилися 18 серпня 1919 р. Варто зазначити, що знайдені в могилах люди були жертвами Сорокінського карального загону, який в ніч з 9 на 10 червня 1919 р. проводив у Вінниці масові розстріли Шлях. - 1919. - 21 серпня.. Серед розстріляних була ціла група відомих подільських кооператорів, співробітників Подільського Союзбанку ДАВО - Ф. Д-905, оп. 5, спр. 21. - Арк. 91 зв. - 93..

У наступні дні розкопки жертв московсько-більшовицького терору продовжилися.

Слід також відзначити, що під час свого відступу з Вінниці 9 серпня 1919 р. більшовики вивезли із собою чимало арештованих українців. 12 серпня 1919 р. 12 з них розстріляли на ст. Козятин, де 24 і 25 серпня того ж року також проводилися розкопки.

Окрім людських жертв, Вінниця зазнала і важких матеріальних втрат. Зокрема, 15 серпня 1919 р. правління Подільського Союзбанку повідомляло міністра народного господарства УНР про те, що більшовики пограбували Союзбанк на суму понад 3 млн. крб., а з відділеннями в Інших містах -- на 5 млн. 224 тис. крб. Вони ж забрали готівку з каси міського самоврядування, бухгалтерські документи, канцелярське майно, запас продуктів зі складів тощо. При цьому вивезена більшовиками міська каса, що складала готівкою 259964 крб. 82 коп.

Після зайняття Вінниці українськими частинами більшовицькі сили, зокрема Вінницький комуністичний батальйон, з оборонними боями відступали на Київ. Однак під Калинівкою вони були розгромлені. Серед убитих виявився і секретар Вінницького міськкому КП(б)У М.Ф. Гойхер. Ще один більшовицький ватажок, член президії Подільського губвиконкому та голова революційної слідчої комісії при Подільському губернському революційному трибуналі М.М. Максимович (1897--1919) потрапив до полону, а відтак постав перед українським правосуддям (юридичний захист його здійснювали присяжні повірені І.Я. Слуцький та Ю.В. Радбіль). До речі, у справедливості та об'єктивності українського суду міг переконатися і сам підсудний, який заявив: «Коли я йшов не фронт, я був певен, що як попаду до українців - живим не залишусь. Але сталось інакше, в цьому я трохи переконався на собі» Шлях. - 1919. - 12 жовтня. Після тривалого і всебічного розгляду справи Максимович, як один із головних провідників червоного терору у Вінниці, був засуджений до смертної кари. Проте розстріляний тоді М. Максимович не був, оскільки отримав помилування від Головного Отамана Армії УНР та голови Директорії С. В. Петлюри. Розстріляли його наприкінці 1919 р. денікінці.

Тим часом у місті, яке зазнало чимало лиха від військових дій та більшовицьких соціальних експериментів, поступово налагоджувалося мирне життя. Відновлює свою діяльність Вінницька міська управа (голова -- А.Р. Фанстіль), яка востаннє збиралася ще 18 березня 1919 року, відбулося перше засідання Вінницької повітової народної управи. Виконуючим обов'язки Вінницького повітового комісара було призначено колишнього судового слідчого О.М. Браїловського (невдовзі його замінив Є.П. Теравський), комендантом міста Вінниці -- старшину Добрянського, Вінницьким повітовим військовим начальником -- полковника Борейка, і, нарешті начальником міської міліції став Г.Б. Червінський. Невдовзі, 18 серпня 1919 р., на своє засідання збирається і Вінницька міська дума (голова -- І.Я. Слуцький), яка найперше вшанувала пам'ять розстріляних більшовиками гласних В.В. Боржковського та Ю.О. Щириці.

Певна стабілізація внутрішньополітичного становища у місті пожвавила і діяльність партій національно-державницького спрямування. Так, на зборах 17 серпня 1919 р. було відновлено Вінницьку організацію УСДРП та обрано її керівні органи. Головою комітету організації УСДРП обрано відомого літератора, колишнього члена Центральної Ради В.С. Дудича, секретарем -- кооператора та поета В.В. Максимця. 7--9 вересня у вінницькому готелі «Савой» відбулася конференція УПСР Шлях. - 1919. - 12 серпня, 7 вересня.

2 Шлях. - 1919. - 6, 11 вересня..

31 серпня 1919 р. в приміщенні «Просвіти» відбулись загальні збори Вінницької організації УСДРП. На них виступив інструктор ЦК партії О. Лола, який наголосив, що «робітничі партії, які ведуть боротьбу за самовизначення націй, не можуть бути проти самостійності українського народу». В галузі державного будівництва оратор вказав на необхідність якнайшвидшої перебудови народного господарства в напрямку націоналізації найбільших галузей промисловості та реалізації Земельного закону Директорії. Наступні збори Вінницької організації УСДРП (8 вересня 1919 р.) прийняли рішення про створення Українського демократичного союзу (об'єднання всіх соціалістичних партій України без різниці національностей) та відновлення діяльності робітничого клубу.

Варто відзначити, що ідея об'єднання усіх державницьких сил обговорювалася ще 26 серпня 1919 р. в приміщенні Союзбанку на нараді представників українських партій і громадських організацій. На нараді було утворено тимчасову президію майбутнього об'єднання, до якої увійшли В.С. Мачушенко, В.С. Дудич, В.С Богуслзвський, В.П. Козак і О.Ф. Морський. На першому засіданні президії 28 серпня 1919 р. вирішено дати представництво у Союзі українським соціал-революціонерам, соціал-демократам, соціал-федералістам, соціал-самостійникам, селянській спілці -- по 3 представники від партії; товариству «Просвіта», повітовому земству, учительській спілці, кредитовій кооперації, споживчій і сільськогосподарській -- по 2 представники3 Шлях. - 1919. - 5 вересня..

На установчих зборах нового об'єднання (3, 17 і 20 вересня 1919 p.), яке дістало назву Український демократичний союз, було прийнято його програму, статут та обрано керівні органи. У програмі, зокрема, наголошувалось, що Союз має своїм завданням «об'єднання всіх дійсно демократичних сил на території України для захисту інтересів трудового народу», «боротьбу за широкі соціальні реформи по програмі minimum соціалістичних партій», «боротьбу за зміцнення і поширення в етнографічних межах суверенної Укр. Народньої Республіки»; тощо. До складу президії УДС увійшли: голова В.С. "Дудич, заступник голови Базилевич, секретар Лола і члени Тустановський і Рехліс. Майже одночасно із установчим з'їздом УДС у Вінниці відбулась (10 вересня 1919 р. ) і конференція професійних спілок та фабрично-заводських комітетів міста, на якій представник Міністерства праці повідомив про підготовку закону про утворення рад робітничих депутатів, місцевих, губернських та всеукраїнських, які мали б право контролю та дорадчого голосу в справі забезпечення робітництва, охорони праці та робітничого законодавства. Після резолюції, в якій вітався уряд УНР, було дообране центральне бюро профспілок та обрано представників до УДС.

26 жовтня 1919 р. у Вінниці відновлює свою діяльність робітничий клуб. Створений він був ще у січні того ж року з метою культурного та духовного розвитку робітництва, однак через різні перешкоди останні місяці він не працював. Відтепер у клубі знову проводились лекції, вистави та інші заходи. При клубі також були велика бібліотека з щоденними газетами та чайний буфет.

Свідченням активного громадсько-політичного життя міста у даний період є також його відвідання високими посадовцями та різними делегаціями. Наприклад, 6 вересня 1919 р. у Вінницю на нараду з місцевими громадськими діячами прибув голова Директорії та Головний Отаман Армії УНР С.В. Петлюра з міністрами. Того ж дня увечері в приміщенні міської управи відбулась нарада міністрів з представниками вінницької демократії, суть якої зводилась до об'єднання демократичних сил усіх національностей, б жовтня 1919 р. у Вінниці побував також диктатор Галичини Є. Петрушевич. На честь прибуття поважного гостя в міському театрі увечері було дано виставу «Степовий гість».

Вдруге Є. Петрушевич прибув до Вінниці разом з С. Петлюрою увечері 27 жовтня 1919 р. Того ж дня він мав розмову з головою УДС В.С. Дудичем та міським головою А.Р. Фанстілем.

Тими ж днями у Вінниці перебували американська місія Червоного Хреста для ознайомлення зі станом місцевих військових шпиталів та чехословацька політична місія.

Крім цього, з інформаційною метою у Вінниці 17 вересня 1919 р. в начальника команди галицьких військ побував американський генерал Гудвін зі своїм ад'ютантом, лейтенантом англійської служби Бове.

Ще однією знаменитістю, відвідини якою нашого міста залишились у пам'яті сучасників, був уславлений галицький авіатор сотник Лєлюхин. У тогочасній пресі відзначалося, що «він щоденно виконує свої чудові, головоломні польоти над містом. Деякі мешканці, не знаючи можливостей вправ на повітроплавах, завмирають від жаху, побачивши його трюки у повітрі» Шлях. - 1919. -- 19 вересня, 26 серпня..

Основою життєздатності влади Директорії була її підтримка з боку трудового населення. Зі свого боку українська влада підтримувала як складову частину національної демократії масовий кооперативний рух. Одним із перших ще у липні 1919 р. розпочав свою справу Робітничий кооператив, утворений Центральним бюро професійних спілок. У серпні він нараховував 1500 членів. Того ж місяця заявив про своє існування «Український Споживчий Кооператив», який мав розпочати діяльність ще до приходу більшовиків Шлях. - 1919. - ЗО, 31 серпня..

Наступним кроком у розвитку подільської кооперації була організація Вінницького районного сільськогосподарського кооперативного союзу («Господарсоюзу»). З 27 серпня 1919 р. почала працювати організаційна комісія у складі В. Мачушенка (голова), К. Слісарчука та П. Северенчука. Найголовнішим завданням нового союзу була «організація нових та відновлення старих сільськогосподарських товариств, на котрих в теперішній мент покладається велика надія».

Установчі збори нового кооперативного об'єднання відбулись 27 вересня 1919 р. (надзвичайно важливу роль у їх організації та проведенні відіграв відомий кооператор та економіст О.К. Мицюк). До складу правління «Господарсоюзу» на них було обрано визначного співробітника «Централу» інженера Брояківського, інструктора-агронома Союзбанку Слісарчука і відомого подільського кооператора Северенчука Шлях. - 1919. -- 11, ЗО вересня..

На початку вересня 1919 р. у Вінниці була організована трудова будівельно-технічна артіль «Енергія». Про її роботу яскраво свідчать рядки із тогочасної преси: «приступлено до ремонту деяких громадських будинків, налагоджені операції по торфу, кооператив по експлуатації водяної сили (млини та електрифікація). У склад цього кооперативу входять селянські кооперативи та цукроварні, заінтересовані в справі користування водою, як силою для перемолу та електричного освітлення. Крім того налагоджується зв'язок з закордоном, щоби придбати там потрібні в будівництві матер'яли та машини» Шлях. - 1919.. -- 14 жовтня..

У галузі споживчої кооперації виділявся Вінницький союз споживчих товариств (голова правління - П.В. Журавель). Чималі суми з його прибутку відраховувалися на благодійні цілі: 10 тис. крб.. - на кооперативний інститут, 5 тис. крб.. -- на пам'ятник Т.Г. Шевченку, 15 тис. крб.. -- на дитячий захист, 40 тис. крб.. -- на допомогу українській національній школі, 5 тис. крб.. -- на кооперативну бібліотеку при союзі, 22 тис. крб.. - на Вінницький агрономічний технікум і близько 5 тис. крб.. -- на стипендію ім. ВССТ при Вінницькій українській гімназії для дітей кооператорів. Крім цього, члени союзу на своїх зборах 13 жовтня 1919 р. вирішили пожертвувати для війська в рамках «Тижня українського козака» 940 попон, 15 кожухів та 50 шапок. Того ж числа було обрано і новий склад Ради союзу (голова - Й.К. Скотинський, товариш голови -- Л.П. Білінський) Шлях. - 1919. -- 16 жовтня..

Важливе місце у системі тогочасної кооперації відігрівало і Вінницьке сільськогосподарське товариство, яке постачало своїм членам насіння, сільськогосподарські машини, дрова, відкривало пункти парування тощо. Головою товариства був О.І. Кульматицький.

На початку листопада 1919 р. у Вінниці виникає і успішно діє пайове товариство «Посередник», метою якого була допомога громадським установам та приватним особам в організації різних підприємств та посередництво при продажу та закупівлі речей торговельно-промислового характеру. У листопаді при І та II українських гімназіях виникає шкільний кооператив «Пчілка», який займався закупівлею та збутом книжок і різного краму.

Важливе значення для розвитку кооперативного руху на Поділлі мав з'їзд кооператорів у Вінниці (відкрився 29 вересня 1919 р.), на який зібралось 40 представників вільної від ворога території.

Певних успіхів за часів Директорії досягла також охорона здоров'я. Завдяки зусиллям міської управи в місті за останні півроку було відкрито хірургічний шпиталь № 37 (Романовська, нині - Першотравнева вулиця), шпиталь № 71 з інфекційним відділенням (колишня Єврейська лікарня) та притулок для породілей (психіатрична лікарня). У серпні 1919 р. при хірургічній лікарні Червоного Хреста почала діяти самостійна амбулаторія, 11 листопада 1919 р. -- амбулаторія при єврейській управі, яка мала надавати безплатну медичну допомогу бідному населенню.

Як завжди, насиченою та благотворною була діяльність Пироговської лікарні. Після того, як з 22 листопада 1918 р. з її приміщення була переведена міська лікарня, вона отримала статус земсько-міської і утримувалась на кошти як земства, так і міста. 19 жовтня 1919 р. міська управа постановила влаштувати у Пироговській лікарні 160 ліжок, а також ввести плату за лікування незаразних хворих по 75 крб на добу ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 277, 279; Спр 30. - Арк. 48 зв.

2 Шлях. - 1919. - 14 жовтня, 17,10 вересня, 18 жовтня., її головним лікарем 11 жовтня того ж року обрано відомого фахівця Л. К. Яворовського.

Голова Українського Червоного Хреста А.Г. Вязлов, який був проїздом у Вінниці, констатував, що всі зазначені установи перебувають у гарному стані. Тоді ж міністр охорони здоров'я та опікування Одрина відвідав хірургічний шпиталь № 35 по Романовській вулиці та терапевтичний шпиталь № 71 (колишня Єврейська лікарня).

На жаль, усі зусилля влади, спрямовані на поліпшення медичного обслуговування населення, нівелювалися страшною епідемією тифу. За свідченням тогочасної преси, «в сучасний мент всі вінницькі лікарні переповнені тифозними хворими, котрі з огляду на брак ліжок і місця дуже часто примушені лежати на холодній підлозі. Брак дров, котрий намічається зараз повсюди в нашому місті, з особливо в лікарнях, збільшує муки нещасних хворих». Про це ж писав у своїх мемуарах і лікар вінницького військового госпіталю Є. Гоф, який відзначав, що лише нововідкрите відділення за кілька днів прийняло 1600 хворих на тиф, здебільшого галицьких січових стрільців ДАВО - Ф. Р-9122,оп. 1, спр. 2. - арк. 84-85.. Так що епідемія тифу поступово набирала ознак справжнього національного лиха.

Незважаючи на різні труднощі, відбуваються позитивні зрушення і в системі народної освіти, школа при цьому набуває національного змісту. Особливу увагу в цей час було спрямовано на підготовку майбутніх учителів. У місті діяли учительський інститут та дві учительські семінарії.

З ініціативи Пироговського товариства культури 20 жовтня 1919 р. було відкрито юнацький університет (Миколаївський проспект, 100). Цей навчальний заклад мав 4 факультети: історико-філологічний, природничий, педагогічний і самовиховавчий. Педагогічний факультет при університеті, влаштований на зразок дошкільних курсів, готував керівників «дитячих хаток», «дитячих садків», «клубів» та гуртків. Практичні заняття проводилися в дитячому трудовому будинку та «будинкові дитини». Навчання було платним (3 крб. за лекцію). Лекції читали відомі спеціалісти та педагоги: психологію та філософію - П.К. Молдавський, всесвітню історію та соціологію -- Б.В. Скитський, політичну економію -- М.М. Ренненкампф, еволюцію виховання -- М.Д. Запольський, найновішу загальну літературу -- А.С. Каратаев, французьку мову - Л.К. Ренненкампф, біологію -- Озерський та інші Шлях. - 1919. - 8, 11, 23, 25 жовтня..

Крім юнацького університету, Пироговське товариство культури опікувалося також різними дитячими дошкільними закладами та притулками. Зокрема, в кінці жовтня 1919 р. ним було відкрито для дітей найбідніших українців безплатний «Дитячий сад» на 20 чоловік по Хлібній вулиці, згодом дитячу хатку «Колосок» та дитячий трудовий дім «Васильок» для найбідніших дітей.

Учителів міста об'єднувала Вінницька філія повітової учительської спілки, заснована 11 вересня 1919 р. її головою 21 вересня обрано Є.С. Богуславського, скарбником -- М.І. Лебедя, секретарем -- відомого журналіста та письменника В. П. Островського.

8 жовтня 1919 р. у Вінниці відновило свою діяльність Товариство розповсюдження технічної освіти на Поділлі (голова -- П. П. Відибіда). Своєю головною метою товариство мало на меті заснування у Вінниці агрономічного технікуму в ранзі вищої початкової школи при 4-річному курсі навчання. Однак тоді (як і пізніше) цим планам завадила здійснитись більшовицька окупація міста.

Ще в 1917 р. у Вінниці почав діяти осередок «Просвіти», який очолював І.Ю. Озерянський. Товариство розташувалося у будинку колишнього Комітету народної тверезості. У ньому було влаштовано бібліотеку, їдальню для учнів українських гімназій, кінематограф. Через рік вінницька «Просвіта» відкрила інтернат для гімназистів. 18 вересня 1919 р. розпочалися заняття у Першій та Другій гімназіях «Просвіти». У цей же період відновив свою діяльність хор, відкрилася читальня, почав давати концерти симфонічний оркестр.

Значного поширення у місті впродовж літа-осені 1919 р. набуває випуск різних періодичних видань та книгодрукування. Вінницька «Просвіта» видавала газету «Шлях» (з 15 серпня до 21 грудня 1919 р.) Редактором її з

15 листопада став талановитий український письменник В. П. Островський, родом з Холмщини. У Вінниці він організував літературний і театральний гуртки, заклав перший в Україні шкільний кооператив, створював лікнепи, викладав у приватній гімназії для дорослих, писав і видавав підручники. На сторінках газети він опублікував антивоєнну поезію «Божевільні», оповідання «Коло церкви» Із сучасного трагічного життя холмщаків та інші твори. Читачі на сторінках «Шляху» мали можливість познайомитися також з ранніми творами Ю. Шкрумеляка, К. Поліщука, О. Журливої, М. Нарушевича, В. Максимця, Т. Згурського та інших авторів. Тут зрідка друкувався старий письменник, відомий політичний і громадський діяч Дмитро Маркович.

З 26 серпня 1919 р. відновила свій випуск газета «Свободное Слово» (редактор М. Германов), а з б вересня того ж року -- газета «Подольское Слово» (редактор -- М. Г. Мілеант), обидві видавав кооператив «Логос». При цьому перша із них за свою проденікінську спрямованість була закрита 4 вересня 1919 р. (знову почала виходити за панування у Вінниці денікінців). Нетривалий час виходили «Вісти Вінницького Союзу Споживчих Товариств», «Київщина» (з 3 до 12 листопада, орган Київського губерніального комісаріату), «Селянська Громада» (з 11 по 26 жовтня 1919 p., видання Міністерства преси УНР), «Винницкая Жизнь» (редактор -- видавець Ф. Іванов), «Жицє польскє» (редактор В. Скажинський) та ін. Своєю неповторністю виділявся сатиричний журнал «Ріпа».

18 серпня 1919 р. до Вінниці для організації видання в місті різних відозв і брошур та поширення культурно-освітньої праці серед його мешканців прибув відділ Міністерства преси і пропаганди. За короткий час він надрукував і поширив серед населення такі брошури: «Що це за люди в австрійській формі йдуть з нашими козаками», «Помагаймо Галичанам, вони й нам поможуть», «Про нарізку землі для селян», «Федерація чи самостійність», «Що робить правительство Української Народної Республіки», «До зброї! Геть червоних імперіалістів!» та ін.

Окрім суто пропагандистських видань, у місті також виходила література наукового, технічного та художнього змісту. Зокрема, кооперативне видавниче товариство «Наука» випустило шкільний підручник «Основи хімії» Кравза, «Методику української мови» (ч. 1) Є. В. Троцюка, «Як німецькі селяне здобули собі землю І волю» та ін. У планах цього товариства було відкриття у Вінниці паперової фабрики та поширення книжечок для народу популярного змісту.


Подобные документы

  • Боротьба українського народу за незалежність і соборність. Українська Народна республіка в 1917-1919 роках. Боротьба українців в роки Другої світової війни. Українська повстанська армія (УПА) як Збройні сили українського народу. УПА на Вінниччині.

    курсовая работа [38,1 K], добавлен 04.01.2011

  • Українська гетьманська держава Павла Скоропадського. Криза влади в Українській державі. Сутність польсько-українського конфлікту. Початок періоду Директорії, основні напрямки державної політики. Військово-політичне зближення з Польщею і його наслідки.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 24.11.2013

  • Лютнева революція в Росії та початок державного відродження України. Утворення Центральної Ради та I Універсал. Проголошення Української Народної Республіки. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Гетьманський переворот, директорія УНР.

    реферат [31,4 K], добавлен 25.11.2010

  • Дослідження історії виникнення УНР, хронології подій та її міжнародного визнання. Вивчення складу, політичного курсу (внутрішня, зовнішня політика) Директорії УНР - найвищого органу державної влади відродженої УНР. Причини поразки визвольних змагань.

    реферат [34,9 K], добавлен 10.01.2011

  • Становлення української Державності в період УНР (березень 1917 р. – квітень 1918 р.). Створення армії як основного компоненту державності. Українізація як важлива складова будівництва українського військово-морського флоту у добу центральної ради.

    дипломная работа [128,9 K], добавлен 18.05.2012

  • Історія виникнення і становлення української державності, багатовікова боротьба народу за свою незалежність і суверенітет. Роль національної революції у створенні козацької держави Хмельницького. Укладення Переяславської угоди та спадковість гетьманату.

    курсовая работа [42,0 K], добавлен 03.01.2011

  • Виникнення Запорізької Січі та її роль в історії державотворення українського народу. Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу. Органи влади та управління Запорізької Січі.

    реферат [33,7 K], добавлен 29.11.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.