Вінниччина в добу Директорії (1917-1919 рр.)

Подробиці боротьби українського народу за свою незалежність на регіональному рівні. Значимість Вінничини для процесу розбудови української державності. Українська Директорія: перші кроки. Пошук моделей державотворення і варіантів зміни політичного курсу.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.04.2009
Размер файла 104,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Видавничий кооператив «Логос» на початку 1919 р. випустив літературний «Альманах» з календарем на 1919 р. У цьому виданні були представлені твори місцевих авторів.

У місті успішно діяло місцеве літературно-артистичне товариство. В середині жовтня 1919 р. головою ради товариства було обрано відомого художника та співзасновника краєзнавчого музею В. Ф. Коренева.

У галузі музичної культури новими, яскравими гранями у цей період часу засяяла творчість відомого українського композитора Г.М. Давидовського (1866--1952). Створена ним у Вінниці хорова капела свій перший публічний концерт дала 24 серпня 1919 року. В програму виступу колективу входили такі відомі твори Давидовського, як поема «Україна», фантазії «Бандура» і «Кобза», арії, дуети, трio з опери «Під звуки рідної пісні» та ін. Крім цих творів, на концерті було виконано гімн «Ще не вмерла Україна». Велике зацікавлення у публіки викликав і виступ солістки Львівської опери А. І. Козак. Газета «Шлях» з цього приводу писала: «В неділю український народ одержав ще одну перемогу. Одержав її не на фронті, де ллється кров (...) Вона належить до тих перемог, котрі в серцях ворогів не побільшують ворожі почуття, а зменшують їх, а може й цілком усовують... Побідою такої сили ми й вважаємо перший концерт художньої капели, що відбувся 24 серпня...» Шлях. - 1919. - 26 серпня..

31серпня 1919 року в міському театрі відбувся другий концерт капели Г. Давидовського. Приємною несподіванкою для відвідувачів були нові твори Давидовського -- «На чужині» та «Дзвони». Останній твір було виконано в незвичайний спосіб: артисти своїми голосами імітували звучання семи дзвонів.

Великим успіхом користувався і третій концерт, який відбувся 7 вересня 1919 року в літньому театрі товариства «Просвіта». На цьому концепті вперше виконувались твори Давидовського «Б'ють пороги» та «Заповіт» на слова Т. Г. Шевченка. 15 вересня 1919 року в міському театрі відбулася прем'єра опери Г. Давидовського «Під звуки рідної пісні», яка пройшла з великим успіхом. У Вінниці Г. Давидовський пише свою другу оперу «Перемога пісні», побудовану на подільському фольклорі.

Головноуповноважений у справах мистецтва уряду Директорії УНР Микола Садовський запропонував Г. Давидовському повезти художню капелу по Україні для зміцнення національної свідомості нашого народу та підвищення його культурного рівня.

Незважаючи на розруху, злидні, воєнний стан та інші труднощі, Вінницю у цей час відвідує з концертами цілий ряд визначних діячів національної музичної культури. Так, 17 вересня 1919 року у Вінниці після тривалого і успішного закордонного турне побувала відома оперна співачка Марія Шекун-Коломийченко. Публіка з великим зацікавленням слухала у її виконанні твори Я. Степового, О. Нижанківського, К. Стеценка, оперні арії зарубіжних композиторів, а також українські народні, стрілецькі та січові пісні.

З не меншим успіхом у Вінниці пройшов виступ 7 вересня піаністів братів Длуських за участю відомого баритона Московської опери С.М. Янчура, тенора російської опери Е. Глоба та скрипаля С. Обермана. Як зазначалося у тогочасній пресі, «красивий по своєму тембру голос баритона Янчура дуже подобався слухачам, які щедро нагородили його спів оплесками». Це ж саме можна сказати і про виступ у Вінниці 15 жовтня галицького скрипаля Романа Придаткевича, випускника Віденської музичної академії. У концерті Р. Придаткевича також брали участь співачка Львівської опери О. Козак (публіці особливо сподобався мелодійний романс Січинського «У мене був коханий,рідний край») та піаніст А. Дудкін.

Незабутнє враження на мешканців міста справив концерт відомого артиста - кобзаря Василя Ємця (1890-1982), основоположника першої в Україні державної кобзарської капели. Особливий успіх у вінницької публіки мали такі твори, як «Тарасова ніч», «До слів Шевченка», українські історичні та народні танці «Гайдук», «Метелиця» і «Козачок». Викликали захоплення у слухачів і виконані поза програмою пісні «Про похід Петлюри в Білу Церкву», а також гайдамацький марш «Ми, гайдамаки, всі ми однакі». Виступ В. Ємця гармонійно доповнювало декламування поезій українських письменників у виконанні директора державної драматичної школи, колишнього директора українського Львівського театру Йосипа Стадника.

Окрім заїжджих знаменитостей, радували вінницьку публіку своїм високим мистецтвом і місцеві митці. Після визволення Вінниці від більшовиків місцеве товариство «Просвіти» взяло під свою опіку великий симфонічний оркестр, утворений підвідділом мистецтв колишнього губернського відділу народної освіти. Диригентом цього оркестру був студент Віденської музичної академії Богдан Крижанівський. Кожного дня, починаючи з 14 серпня, оркестр концертував у літнім саду «Просвіти» (колишній сад ім. Толстого).

Великий концерт оркестру відбувся 17 серпня 1919 р. в міському театрі. У ньому також взяли участь солістка Львівської опери А.І. Козак, А.І. Тончаківська (мелодекламація) і скрипаль С. Оберман. Виконувалися твори С. Людкевича, М. Лисенка, Й. Брамса, М. Глінки, Л. Бетховена та ін. композиторів.

У серпні 1919 року відновив свою діяльність національний хор, перша співанка якого відбулася в помешканні «Просвіти».

Досить багатим на події та різноманітним було в цей час і театральне життя Вінниці. Впродовж 13--15 серпня 1919 р. силами місцевих артистів в міському театрі та кінотеатрах «Експрес», «Патеграф», «Ампір» було дано цілий ряд безплатних висіав для українського козацтва, за що від державного інспектора Запорізької групи Армії УНР полковника П. К. Дерещука була висловлена їм щира подяка. Міський театр після відходу більшовиків очолював член управи Я. М. Волошин. Під його керівництвом було поставлено низку українських вистав. З 22 серпня 1919 р. театр очолював член міської управи, відомий літератор та активний діяч місцевого українського соціал-демократичного осередку В. С. Ду-дич.Трупа артистів поставила п'єсу «Сватання на Гон-чарівці», збір від якої в розмірі 10 тисяч гривень через артистку А. Білогорську-Левченко було передано на користь бідних дітей галицьких виселенців.

Неабияке значення для розвитку українського театру мало прибуття до Вінниці у вересні 1919 р. «Нового Львівського театру» під проводом відомого корифея сценічного мистецтва Амвросія Бучми (1891-1957).

27 вересня 1919 р. у Вінниці відбулася прем'єрна вистава цього колективу, який поставив п'єсу «Невільник». Згодом вінницьким глядачам були показані такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «На перші гулі», «Мартин Боруля», «Зимовий вечір», «Куди вітер віє», «Молода кров». У цих виставах грали актори А. Бучма, М. Крушельницький, І. Рубчак, К. Рубчакова, А. Шеремета, Г. Мартиненко та інші майстри сцени.

У грудні 1919 року склад трупи «Нового Львівського театру» збільшився майже вдвічі, поповнившись кращими силами київського «Молодого театру» (Г. Юра, П. Самійленко, В. Василько, Ф. Лопатинський та ін.). Крім цього, поповнився також оперний ансамбль, до складу якого запрошено А. Любич-Козакову.

У поновленому театрі режисер Г. Юра (1888--1966) поставив п'єси «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка, «Зимовий вечір» та «Осінь» О. Олеся, «Панна Мара», «Чорна пантера і білий медвідь», «Гріх» і «Молода кров» В. Винниченка, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра, а також опери «Катерина», «Бондарівна» і «Ой, не ходи, Грицю».

У Вінниці в цей час діяв і єврейський театр, який здійснив виставу за п'єсою Ваксмана «Дочка вулиці».

Певна стабілізація внутрішнього соціально-економічного та культурного життя у Вінниці невдовзі знову була порушена зовнішнім чинником. З другої половини вересня 1919 р. Наддніпрянській Армії УНР та Українській Галицькій Армії довелося зіткнутись з новим і сильним ворогом -- Добровольчою армією А. Денікіна. Важкі оборонні бої, які вели українські армії в умовах гострої нестачі боєприпасів, продовольства, одягу та медикаментів, відбувалися на фоні жахливої епідемії тифу. В особливо скрутному становищі опинилася УГА, де через тиф та інші лиха в листопаді 1919 р. вона позбулася до 90 % свого складу. Лише у Вінниці, Жмеринці, Хмільнику, Літині і Немирові в лікарнях перебувало понад 10 тисяч хворих стрільців. У самій Вінниці в грудні 1919 р. було 3 тис. хворих вояків УГА, з яких більшість померла, в тому числі поручник, визначний літературний критик Микола Євшан (Федюшка), автор знаменитої патріотичної промови «Великі роковини», виголошеної перед вояками у Вінниці і виданої тут у 1920 р.

У цих умовах командування УГА (генерал-четар Мирон Тарнавський) з метою уникнення цілковитої військової та гуманітарної катастрофи б листопада 1919 р. укладає на станції Зятківці з Добрармією сепаратний договір. За цим договором УГА зі всім спорядженням переходила у підпорядкування Добрармії. Щоправда, у договорі застерігалось, що УГА не буде воювати проти Армії VHP. Згодом, 17 листопада в Одесі з незначними поправками було укладено новий договір, який дозволяв галичанам зберегти свою організацію, мову, статути та майно. Для зв'язку з Начальною Командою УГА та з військовими частинами призначено російських офіцерів. Зокрема, у Вінницю військовим комендантом було направлено капітана Сапунова. У своєму першому наказі він, підкресливши, що розпорядження ти функції галицького коменданта залишаються в силі (місто перебувало під контролем УГА), наказав вивісити на всіх громадських будинках російські національні прапори, а також оголосив мобілізацію обер-офіцерів віком до 43 років та штаб-офіцерів до 50 років.

За кілька днів новим комендантом Вінниці та повіту замість капітана Сапунова призначено полковника Семенова, який видав ряд наказів про заборону будь-яких лекцій, вечорів, концертів, зборів без його дозволу; виїзду із міста всім без винятку особам без спеціального дозволу; про здачу вогнепальної зброї. Винним у таких та подібних справах загрожувала смертна кара.

Білогвардійське керівництво міста на початку грудня 1919 р. розпустило міські думу та управу, їхні обов'язки було покладено на спеціальну комісію.

Окрім міських органів самоврядування, було розпущено й повітову народну управу.

Тим часом договір, укладений УГА з Добровольчою Армією, викликав усе більше невдоволення серед галичан. Тому як протидія курсу Начальної Команди УГА на союз із денікінцями в її рядах виникає таємна Колегія старшин, до якої увійшли отамани С. Шухевич, О. Лисняк, сотники Меленцій, Турчин та четар Д. Паліїв. Згадана колегія розпочала неофіційні переговори з армією генерала М. Омеляновича-Павленка, яка 6 грудня 1919 р. вирушила у свій знаменитий Зимовий похід. Ці переговори завершились укладенням у Вінниці 24 грудня 1919 р. угоди про об'єднання та спільні дії. Проте через важке становище УГА (тисячі хворих) ця угода так і не була зреалізована.

Наступного дня (25 грудня) Вінницю зайняв отаман Я.М. Шепель. Рештки денікінців, які були ще там, рятувалися втечею. Після цих подій Вінницю почали залишати і галичани, перебазовуючись згідно з директивами Добрармії від 29 грудня на південь, у район між Бірзулою та Одесою. Таким чином, боєздатні частини УГА під проводом М. Тарнавського 30-31 грудня 1919 р. залишили Вінницю. Проте у місті залишалися тисячі хворих стрільців. З метою їхнього порятунку від розправи з боку більшовиків радикально налаштовані галичани засновують Ревком УГА і 31 грудня 1919 р. укладають договір з більшовиками про розрив з Добрармією та про реорганізацію галичан в Червону Українську Галицьку Армію. Цю угоду підписали члени Ревкому УГА. Згодом у Бірзулі за прикладом Ревкому ЧУГА у Вінниці політичний відділ при Начальній Команді УГА створює б лютого 1920 р. Начальний Ревком УГА -- керівний орган галицького війська. Наступного дня він видає наказ про створення Червоної УГА. Невдовзі обидва ревкоми -- вінницький та бірзульський об'єднуються.

Згодом 25 лютого у Вінниці відбувається 1-й військовий з'їзд, на якому обрано військову раду, що перебрала на себе функції Ревкому.

Все ж, попри дезорганізацію частин УГА, вступ більшовиків у Вінницю (3 січня 1920 р.) зовсім не виглядав легкою прогулянкою. Як писала згодом газета «Червоний прапор» (Київ) за 4 січня того ж року, «вчора вночі, після завзятого бою з галицькими частинами, взяті вокзал і місто Вінниця. На вокзалі захоплена колосальна здобич. У наші руки попало багато полонених. Захвату Жмеринки чекаємо з години на годину» Поділля в роки громадянської війни (лютий 1918 р. -- грудень 1920 р.) Документи і матеріали. -- Вінниця, 1959. -- С. 306--307..

Одразу ж після захоплення влади, більшовики заходилися енергійно її зміцнювати. Зокрема, вже 2 січня 1920 р. було обрано тимчасовий губком КП(б)У на чолі з А. Хвилею, б січня 1920 р. створюється губревком, який очолив К. Полянін, а з 24 лютого того ж року -- М.Г. Козицький.

Деякий час до ревкому входили також боротьбисти, однак на початку 1920 р. вони були виведені звідти. Крім них, певну конкуренцію більшовикам у боротьбі за владу намагалась також скласти Українська комуністична партія, установчий з'їзд якої відбувся у Вінниці 22-25 січня 1920 р.

За почином московських більшовиків їх місцеві однодумці організували у Вінниці 29 січня перший на Поділлі комуністичний суботник. Згодом такі масові заходи стали проводити періодично. В галузі соціально-економічної політики проводилися заходи з метою відновлення роботи промислових підприємств, транспорту, скорочення безробіття тощо (зокрема, 11 січня 1920 р. було відкрито біржу праці). Розпочинають також свою роботу міські хлібопекарні і заклади громадського харчування (в їх числі - чотири відкриті у березні їдальні, дві з яких були платні і дві безплатні), місто забезпечувалось паливом.

У галузі охорони здоров'я в цей час значна увага надавалася боротьбі за чистоту міста та прилеглих районів, становищу лікарень, роз ясненню причин та методів боротьби з поширеними тоді хворобами (з цього приводу було прийнято 9 квітня 1920 р. спеціальне рішення губревкому).

Освітянські структури зайнялися ліквідацією неписьменності. Центральне бюро профспілок Вінниці зобов'язало своїх малописьменних та неписьменних членів відвідувати школи грамоти, які почали діяти при заводах і фабриках, а також в різних районах міста. У місті розпочато підготовку учителів для початкових і середніх шкіл та відкриття короткотермінових курсів радянського будівництва.

У сфері культурного будівництва важливу роль відіграють робітничі клуби (найзначніший із них відкрився 11 квітня 1920 p.), які в нових умовах намагаються продовжувати традиції своїх попередників доби УНР. Варто також відзначити, що у Вінниці був організований симфонічний оркестр, діяла спеціальна комісія, яка займалася охороною та збереженням пам'яток історії та мистецтва.У цей же час (18 квітня 1920 р.) започатковано видання газети, діяла спеціальна комісія, яка займалася охороною та збереженням пам'яток історії та мистецтва.

У цей же час (18 квітня 1920 р.) започатковано видання газети ''Юный пролетарий». Ще раніше (з 11 січня 1920 р.) почала виходити газета «Вісти -- Известия Подільського Губерніяльного Революційного Комітету (з 8 лютого того ж року -- «Вісти»), орган Подільського губревкому та губкому КП(б)У.

Знаменною подією не лише для Вінниці, але й для усієї України було об'єднання 28 січня 1920 р. у нашому місті театральних труп А. Бучми та Г. Юри в Новий драматичний театр ім. І. Франка. Головним режисером новоутвореного театру став Гнат Юра. Крім нього, до творчого ядрз колективу увійшли також композитор і диригент Б. Крижанівський та художник М. Драк.

Паралельно із названим театром у Вінниці також працював «1-й трудовий кооператив українських акторів», у складі якого перебували відома оперна співачка М. Литвиненко-Вольгемут та її чоловік Г. Вольгемут (адміністратор трупи).

Таким чином, відомий на весь світ Національний академічний український театр ім. І. Франка у Києві було започатковано та створено саме у нашому місті (у 1923 р. він переїхав на Донбас, а в 1926 р. -- до Києва) Зінько О., Зінько Ю. Театр Імені І. Франка у Внниці // Тези доповідей тринадцятої Вінницької обласної історико-краєзнззчої конференції. - Вінниця, 1994. - С. 63..

Становище більшовиків у цей час все ж не можна було назвати стабільним. Південними районами Поділля рейдувала армія генерала М. Омеляновича -- Павленка, яка здійснювала славнозвісний «Зимовий похід». До того ж, не припинялася партизанська боротьба селянських повстанських загонів. За даними історика Б. Козельського, Вінницю 23 лютого 1920 р. після 4-денних боїв зайняв отаман Шепель. В його руки дісталося майже все майно, захоплене більшовиками у Денікіна Завальнюк К. В. Лицарі волі. - С. 145.. Однак найбільш невдалим для більшовиків був квітень 1920 р. 23 квітня, дізнавшись про наближення армії М. Омеляновича-Павленка, 2-а бригада ЧУГА (командувач -- Ю. Головінський) вирішує підняти повстання в тилу у більшовиків, її виступ підтримала також 3-я бригада. Повсталі галичани роззброїли гарнізон у Літині, перестріляли велику частину комуністів і повели наступ на Вінницю. О 8-й годині вечора того ж дня вони відкрили артилерійський вогонь по місту, після чого увійшли у Вінницю, зайнявши Миколаївську вулицю (нині - Соборна) до готелю «Савой» та вулицю Петра Могили (теперішня Свердлова) аж до Староміського мосту. Однак, зібравши всі сили, місцеві більшовики вранці 24 квітня відкидають повстанців на Літинському шосе до сіл Шереметка та Людвиківка (нині - у складі Вінниці). Вночі 24 квітня на допомогу вінницьким комунарам підійшли з Калинівки частини 17-ї кавалерійської дивізії з бригади Г. Котовського, і повстанці, зазнавши великих втрат, відступили до Літина. Невдовзі, 27 квітня, вони були роззброєні польським військом та відправлені до таборів інтернованих ДАВО - Ф. Р-5022, оп. 1, спр. 130. - Арк. 9 - 11..

Виступ галичан не минув безслідно, сприяючи успішному наступу в Україну з 25 квітня 1920 р. польської армії та союзних їй 2-х українських дивізій. Під натиском сил союзників 12 та 14 радянські армії відкочувались на схід і, таким чином, Вінницю вони залишили без бою в ніч з 27 на 28 квітня 1920 р Вінниця. Історичний нарис. - Вінниця, 1964 - С 176..

Після звільнення Вінниці від більшовиків вона знову (у травні - червні 1920 р.) стає фактично столицею України. Невдовзі сюди перебираються уряд та Директорія УНР.

У Вінниці 5 травня 1920 р. впродовж одного дня перебував голова Директорії та Головний Отаман Армії УНР С. В. Петлюра. Про цю подію яскраво оповідала вінницька газета «Хвиля» від 7 травня 1920 р. В газеті, зокрема, зазначалося, що залізничний вокзал, куди Петлюра прибув у супроводі військового міністра В. Сальського, міністра єврейських справ П. Красного та ад'ютантів, був прикрашений синьо-жовтими прапорами, квітами та зеленим віттям. Хор школярів виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна». З привітальними промовами виступили губернський комісар, представники Вінницької Національної Ради, залізничників, старшинської сотні української комендатури. Після цього Петлюра, гаряче зустрінутий мешканцями міста, які вітали його хлібом-сіллю, рушив до православного собору в центрі міста, а звідти -- до будинку міської думи. Там він виступив із промовою, в якій запевнив, що уряд України і надалі захищатиме революційні здобутки народу, забезпечуватиме право національних меншин на культурно-національний розвиток. Згодом відбувся багатолюдний мітинг, на якому перед присутніми з балкону міської думи виступили В. Саль-ський, П. Красний та губернський комісар. Після мітингу Петлюра поїхав до готелю «Савой», а звідти -- на залізничний вокзал.

7 травня 1920 р. Петлюра видає наказ про переїзд до Вінниці міністерств та центральних установ. Одним із перших до нашого міста переїхало військове міністерство (11 травня 1920 p.), яке розташувалося в готелі «Савой». Невдовзі прибули й інші міністерства та відомства. Канцелярія Головного Отамана розмістилася в будинку Львовича на Ольгердівській вулиці, міністерство пошт і телеграфів -- у місцевій поштово-телеграфній конторі, міністерство фінансів -- в будинку Російського торговельне--промислового банку, міністерство земельних справ -- в будинку Четкова на Пушкінській вулиці, міністерство праці -- Хвиля. - 1920. - 7, 11, 12, 16 травня.

3 Хвиля. - 1920. -- 14 травня. на Миколаївському проспекті, 35.

Ще раніше відновили свою діяльність місцеві органи влади, сформовані до приходу більшовиків. Як і раніше, головою міської управи залишався А.Р. Фанстіль, думи -- І.Я. Слуцький. Натомість, головою Подільської губернської народної управи став В. К. Приходько, губернським комісаром -- Є. Колодяжний, вінницьким повітовим комісаром -- Є. П. Теравський, головою повітової народної управи - Богуславський. Військовим комендантом міста було призначено Жидачівського, а з 15 травня 1920 р. -- полковника Попсуй-Шапку. 4 травня 1920 р. відновив роботу Вінницький окружний суд. Обов'язки голови суду виконував І. Білинський, прокурора -- В. Маришев.

Новим явищем у політичному житті Вінниці цього періоду було існування Вінницької Національної Ради, філії Всеукраїнської Національної Ради (створена у січні 1920 р. в Кам'янці-Подільському як об'єднання національних сил, які не поділяли політику С. Петлюри).

До приходу в місто української адміністрації Вінницька Національна Рада виконувала функції тимчасового органу цивільної влади та посередника у стосунках з польським командуванням. Надалі з приїздом губернського комісара функції Ради змінились. Вона стала політичним органом, який об'єднав усі політичні, національні, економічні та культурно-освітні сили українського громадянства (до її складу входило по З представники від українських політичних партій та по 2 від інших організацій) Хвиля. - 1920. - 16, 18 травня.. На зборах Вінницької Національної Ради 14 травня 1920 р. було обрано президію із 7 чоловік (Паливода, Денисенко, Шекерик, Богуславський, Зелінський, Маслов і Погоженко). Крім цього, було затверджено статут Ради і ухвалено рішення про негайне скликання передпарламенту Воловик В. П., Воловик О, В. Революційний рух 1920 року на Вінниччині // Знаменні і пам'ятні дати Вінничини 2000 року - Вінниця, 1999. - С. 19. .

На весну 1920 р. Всеукраїнська Національна Рада являла собою вже досить значну політичну силу (її представники навіть увійшли до уряду В. Прокоповича). В обмін на входження до складу уряду ВНР поставила вимогу про скликання передпарламенту і прийняття Конституції, на що керівництво УНР дало свою згоду.

1 червня 1920 р. Президією ВНР у Вінниці представникам уряду було вручено вироблений проект Конституції. Ця подія спонукала уряд у своїй декларації від 2 червня 1920 р. проголосити необхідність скликання передпарламенту, а згодом і постійного законодавчого органу. Невдовзі, через місяць, було створено конституційну комісію, яку очолив наш земляк О.X. Саліковський (міністр внутрішніх справ).

Варто відзначити і той факт, що Вінниця була першим містом в незалежній Україні, яке відвідав глава іноземної держави. Ним був керівник Польщі маршал Юзеф Пілсудський, який 16 травня 1920 р. прибув до міста зі Жмеринки. Після урочистої зустрічі високого польського гостя на залізничному вокзалі С. Петлюрою з його штабом Пілсудський вирушає до центру міста. Дорогою його вітають представники польської громади та духовенство, у Вознесенській церкві та католицькому костьолі були відслужені короткі молебні. Цього ж дня він дає інтерв'ю кореспондентові лондонської газети «Дейлі ньюс» і веде переговори з українським провідником С. Петлюрою. Маршал взяв участь в ексгумації й похованні страчених ЧК у 1919 р. членів ПОВ і їх посмертному відзначенні орденами. На відпочинок зупиняється в будинку доктора Новінського. Наступного дня близько 11 години 55 хвилин Пілсудський прибув до Білого залу міської управи, де з вітальними промовами виступили представники Вінницької Української Національної Ради (Маслов), Вінницької повітової народної управи (Богуславський), «Мацєжі» шкільної польської (ксьондз Яросевіч), Українського літературно-наукового товариства (Островський), польського громадянства (Вацлав Гжибовський), Українського товариства шкільної освіти (Погоженко), Польської партії соціалістичної (В. Скаржинський), української кооперації (Коваль), польського селянства і робітництва, єврейського громадянства тощо.

У відповідь польський керівник, подякувавши за привітання, виголосив промову, суть якої зводилась до того, що «польський нарід несе ту волю, котру він сам здобув собі», «він ще більше буде радий, коли представники сейма Українського з представниками сейма Польського закреплять узи братерства ще більше, ніж зараз». Під бурхливі оплески Ю. Пілсудський закінчив свою промову такими словами: «Хай живе Вільна Україна і Польща!»

Після обіду в готелі «Савой» високий гість того ж дня відбув із Вінниці.

Важливі події відбувались у Вінниці і в наступні дні. Зокрема, 18 травня 1920 р. на засіданні ЦК УСДРП було обговорено політичну ситуацію в країні та ухвалено рішення про відставку уряду, який складався переважно із соціал-демократів. Наступного дня голова Ради Народних Міністрів І. Мазепа, виконуючи волю партії, разом з урядом іде у відставку.

21 травня 1920 р. відбуваються зміни І в складі Директорії. Того дня було прийнято постанову уряду УНР про відкликання з-за кордону членів Директорії Ф. Швеця та А. Макаренка. У разі їх неповернення вони втрачали свої повноваження, надані Директорією. Таким чином, Директорія як колективний орган фактично припиняє свою діяльність.

26 травня 1920 р. було сформовано новий уряд. Замість соціал-демократа Ісаака Мазепи головою Ради Народних Міністрів став Вячеслав Прокопович. До складу його уряду увійшли: Олександр Саліковський (уродженець с. Потоки нинішнього Жмеринського району Вінницької області) - міністр внутрішніх справ, інженер Сергій Тимошенко - міністр шляхів, приват-доцент Київського Українського Державного університету Євген Архипенко -- міністр народного господарства, полковник Володимир Сальський -- військовий міністр, Іларіон Косенко - міністр пошт і телеграфу, Станіслав Стемповський (очолював польську громаду у Вінниці і виступав за незалежну українську державу) -- міністр земельних справ, Іван Огієнко -- міністр культів, Андрій Ніковський -- міністр закордонних справ Хвиля, - 1920. - 29 травня.. В цілому новий кабінет за своїми поглядами був правіший, ніж його попередник.

2 червня 1920 р. кабінет В. Прокоповича встиг ухвалити декларацію про основні напрями своєї політики: парламентський тип держави, забезпечення демократичних прав, перебування землі в селян до вирішення цього питання парламентом, стимулювання приватної ініціативи та посильне оподаткування людності Воловик В, П., Воловик О. В, Революційний рух 1920 року на Вінниччині. - С. 19..

Певні досягнення в української влади у цей період були і в сфері національно-культурного життя. У місті з 1 травня по 12 червня 1920 р. виходила газета «Хвиля», орган Вінницької Української Національної Ради. Продовжував плідно працювати Новий драматичний театр ім. І. Франка. Він, зокрема, поставив такі п'єси: драму-казку Г. Гауптмана «Затоплений дзвін» (8.05), твори В. Винниченка «Базар» (12.05), «Гріх» (20.05), «Чорна пантера і білий медвідь» (22.05), «Брехня» (28.05), драму М. Гальбе «Молодість» (27.05), комедію П. Бомарше «Весілля Фігаро» (29.05) тощо. У приміщенні згаданого театру 10 травня 1920 р. відбувся концерт славнозвісної капели Г. Давидовського, під час якого виконувались його власні та твори Лисенка, Леонтовича, Ніщинського й інших композиторів.

Того ж дня при секції мистецтва Вінницького літературно-наукового товариства засновано літературний відділ. Останній був добрим доповненням до створеного раніше відділу художнього малярства, який опікувався заснованою у Вінниці з приватної ініціативи малярською студією.

Але важливі зовнішні та внутрішні умови не сприяли тоді розбудові та закріпленню української державності. 5 червня 1920 р. більшовики, зібравши великі сили, переходять у контрнаступ. Основною їхньою ударною силою була 1-а Кінна армія С.М. Будьонного, яка, прорвавши того ж дня фронт, сприяла загальному наступу більшовицьких військ. Окрім неї, у наступі також брали участь 12 та 14 армії І Фастівська група військ. 12 червня 1920 р. під їхнім натиском впав Київ, 19 червня-- Вінниця. У цих умовах 7 червня 1920 р. керівництво УНР переїздить з Вінниці до Жмеринки Вінниця. Історичний нарис. -- С. 178--179.. Попереду були нові бої, нові здобутки та жертви, підписання принизливих договорів та втрата незалежності. І хоча, за словами видатного українського мислителя І. Лисяка-Рудницького, українська революція «не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України, створила Україну як модерну політичну націю. На цьому фундаменті з того часу розвивається все дальше українське життя» Лисяк-Рудницький І. Українська революція з герспективи сорокліття // історичні есе. - К., 1994. - Т. 2. - С.50..

Висновки

Для того, щоб не повторити помилок в майбутньому, варто їх уважно вивчити з минулого. Ця думка не полишає, коли вивчаєш історію нашого народу, особливо 1919р. , один з найважчих років відновлення державності.

Сьогодні є чимало досліджень про цей період. Особливо я прагнула простежити хроніку та діяльність уряду УНР взагалі, та зокрема на Вінничині, коли вона тимчасово стала столицею України.

Після ситуації, яка була не на користь Директорії, вона переїхала до Вінниці. Саме у Вінниці уряд УНР спробував у третє відновити та утвердити незалежність та самостійність України.

Отже, директорія у період перебування на Вінничині дала важливі уроки для майбутніх поколінь: зберегла і розробила нові, кращі методи для Української держави, надала великий досвід для майбутніх державотворчих справ, Директорія усіма можливими шляхами сприяла формуванню в українців національної, української свідомості.

По-друге, поряд з позитивними моментами у діяльності Директорії УНР були певні недоліки, які безпосередньо згадувались у даній роботі в цілому кожен з трьох коротких періодів перебування під проводом УНР у Вінниці став по-своєму знаменитим. Кожного разу Директорія шукала нових моделей державотворення і різних політичних курсів.

З Подільським краєм пов'язаний найскладніший період в історії України.

По-третє, Вінничина стала театром бойових дій з більшовиками і поляками. Багато свідчень про складні перипетії боротьби українських військ проти денікінців.

У своїй роботі я простежила пряму лінію С. Петлюри, який у скрутний для України час не втрачав надії, закликав всі прошарки населення взяти активну участь у відбудові рідного краю.

Надзвичайно різноманітною була палітра заходів Директорії у економіці та культурі.

Внутрішня та зовнішня політика уряду УНР була максимально спрямована на покращення становища України. Але постійні різноманітні погляди членів Директорії не зуміли повністю реалізувати всі свої можливості.

І тому, на мою думку, період 1917-1920рр. , період доби Директорії - це період в історії України, і безумовно історії Вінничини етап боротьби народу за свою незалежність на регіональному рівні. Поряд з цим, мені хочеться ще раз підкреслити діяльність Директорії, як феномен в історії нашого народу. Але в її політичній історії настав той момент, коли вона припинила свою державотворчу кар'єру. І тому я в процесі роботи простежила причини поразки Директорії:

- Неспроможність Директорії створити життєздатний стабільний політичний режим;

– Нехтування впливу облудної більшовицької агітації та пропаганди серед населення;

– Нерішучість у проведенні внутрішньої політики, яка б мала створити широку соціальну основу режиму;

– Пошук підтримки у зовнішніх сил;

– Не було згоди серед членів уряду УНР;

– Широкі маси населення України не усвідомлювали необхідність створення і зміцнення власної держави;

– Втручання Радянської Армії, яка готувала на своїй території військові частини та направляла в Україну.

Отже, Директорія - це прояв державотворення, яке б змінило докорінно старі порядки на нові. Але втрата контролю над розвитком подій, міжнародна ізоляція, відсутність моделі державотворення швидко послабила позиції уряду УНР.

Проте Директорія на Вінничині вкрай змінила настрої народних мас і увійшла в історію України, як важливий період у розбудові соборності української державності.

Отже, в даній роботі я прагнула довести значимість Вінничини для державотворення, яким займалась Директорій.

Джерела та література

Джерела

1. Державний архів Вінницької області (далі ДАВО). -- ф. Д.-262, оп. 1, спр. 22.

2. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 1. - Арк. 1.

3. ДАВО - Ф. Д - 262, оп. 1, спр 22. - Арк. 359 зв.

4. ДАВО - Ф. Д - 262, оп. 1, спр 22. - Арк. 361.

5. ДАВО - Ф. Д - 262, оп. 1, спр 22. - Арк. 362.

6. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 22. - Арк. 11.

7. ДАВО - Ф. Д - 262, оп 1, спр. 29. - Арк. 78 зв.

8. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 22. - Арк. 1.

9. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 142-142 зв.

10. ДАВО - Ф. Р-2734, оп. 1, спр. 13. - Арк. 16.

11. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 32. - Арк. 96.

12. ДАВО. - Ф. Р-2734, оп. 1, спр. 13. - Арк. 9-10, 16.

13. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 206 зв., 209.

14. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 97-97 зв

15. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 243

16. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 29. - Арк. 1 зв. - 2.

17. ДАВО -- Арк. 4--4зв.

18. ДАВО - Арк. 19.

19. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 29. - Арк. 23 зв.

20. ДАВО - Ф. Д-905, оп. 5, спр. 21. - Арк. 90 зв. - 93.

Публікації документів

1. Боротьба за перемогу Радянської влади на Україні. - К., 1957.

2. Вінниця. Історичний нарис. -- Вінниця, 1964.

3. Воловик В.П., Воловик О.В. Революційний Рух 1919 року на Вінниччині.- 2000.

4. Голуб П. Солдатские массы Юго-Западного фронта в борьбе за власть Советов. - К., 1958.

5. Завальнюк К. В. Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки XX ст.). - Вінниця, 2000.

6. Іван Вислоцький. Спомини розвідного старшини - Львів: Галицька видавнича спілка, 2005.

7. Історія Українського Війська. - Львів, 1936.

8. Нариси історії Вінницької обласної партійної організації. - О., 1980.

9. Поділля в роки громадянської війни (лютий 1918 р. -- грудень 1920 р.) Документи і матеріали. -- Вінниця, 1959.

10. Поділля в роки громадянської війни (лютий 1918р.-грудень 1920р.) Документи і матеріали. - Вінниця, 1959.

11. Тарнопольський Л., Федулкін С. Жовтень на Вінниччині. - Вінниця, 1927.

12. Філонов Л. Дай Боже, пам'яті нащадкам. - Вінниця, 1995.

Періодичні видання

а) Газети:

1. Слово Подолии. - 1918 - 15 мая.

2. Слово Подолии. - 1918. - 22 августа; 17 октября.

3. Слово Подолии. - 1918р. - 12 июля; 4, 8, 9 августа.

4. Слово Подолии. - 1918. - 13, 16 октября.

5. Слово Подолии. - 1918.- 12 октября.

6. Слово Подолии. -- 1918. -- 16 октября.

7. Шлях. - 1919. - 17 серпня.

8. Шлях. - 1919. - 19 серпня.

9. Шлях. - 1919. -- 15 серпня.

10. Шлях. - 1919. - 21 серпня.

11. Шлях. - 1919. - 12 жовтня.

12. Шлях. - 1919. - 12 серпня, 7 вересня.

13. Шлях. - 1919. - 6, 11 вересня.

14. Шлях. - 1919. - 28,30 серпня.

15. Шлях. - 1919. - 5 вересня.

16. Шлях. - 1919. - 23, 17 вересня.

17. Шлях. - 1919. - 7, 9 вересня.

18. Шлях. - 1919. -- 19 вересня, 26 серпня.

19. Шлях. - 1919. - ЗО, 31 серпня.

20. Шлях. - 1919. -- 11, ЗО вересня.

21. Шлях. - 1919.. -- 14 жовтня.

22. Шлях. - 1919. -- 16 жовтня

23. Шлях. - 1919. - 14 жовтня, 17,10 вересня, 18 жовтня.

24. Шлях. - 1919. - 8, 11, 23, 25 жовтня.

25. Шлях. - 1919. - 26 серпня.

26. Хвиля. - 1920. - 7, 11, 12, 16 травня.

27. Хвиля. - 1920. -- 14 травня.

28. Хвиля. - 1920. -- 16 травня.

29. Хвиля, - 1920. - 29 травня.

Монографії і брошури

1. Солдатенко В.Ф. „Вінницькі шаблі” державного проводу УНР //Україна: Минуле , сьогодення, майбутнє. - К., 1999.


Подобные документы

  • Боротьба українського народу за незалежність і соборність. Українська Народна республіка в 1917-1919 роках. Боротьба українців в роки Другої світової війни. Українська повстанська армія (УПА) як Збройні сили українського народу. УПА на Вінниччині.

    курсовая работа [38,1 K], добавлен 04.01.2011

  • Українська гетьманська держава Павла Скоропадського. Криза влади в Українській державі. Сутність польсько-українського конфлікту. Початок періоду Директорії, основні напрямки державної політики. Військово-політичне зближення з Польщею і його наслідки.

    курсовая работа [33,0 K], добавлен 24.11.2013

  • Лютнева революція в Росії та початок державного відродження України. Утворення Центральної Ради та I Універсал. Проголошення Української Народної Республіки. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Гетьманський переворот, директорія УНР.

    реферат [31,4 K], добавлен 25.11.2010

  • Дослідження історії виникнення УНР, хронології подій та її міжнародного визнання. Вивчення складу, політичного курсу (внутрішня, зовнішня політика) Директорії УНР - найвищого органу державної влади відродженої УНР. Причини поразки визвольних змагань.

    реферат [34,9 K], добавлен 10.01.2011

  • Становлення української Державності в період УНР (березень 1917 р. – квітень 1918 р.). Створення армії як основного компоненту державності. Українізація як важлива складова будівництва українського військово-морського флоту у добу центральної ради.

    дипломная работа [128,9 K], добавлен 18.05.2012

  • Історія виникнення і становлення української державності, багатовікова боротьба народу за свою незалежність і суверенітет. Роль національної революції у створенні козацької держави Хмельницького. Укладення Переяславської угоди та спадковість гетьманату.

    курсовая работа [42,0 K], добавлен 03.01.2011

  • Виникнення Запорізької Січі та її роль в історії державотворення українського народу. Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу. Органи влади та управління Запорізької Січі.

    реферат [33,7 K], добавлен 29.11.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.