Микитинська Січ у працях Д.І. Яворницького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Микитинська Січ у працях Д.І. Яворницького

План

Вступ

Микитинська Січ у працях 17-18 ст.

Джерельна база праць Д.І. Яворницького

Микитинська Січ в роботах Д.І. Яворницького

Висновки

Література

Вступ

Визначною постаттю в громадсько-культурному русі України кінця минулого -- початку біжучого століття був академік Дмитро Іванович Яворницькнй (1855--1940). Неперевершений знавець історії Запорозької Січі, «енциклопедист козаччини», Д.І. Яворницькнй був добре відомий як в Україні Наддніпрянській, так й в Галичині. Це невипадково, тому що головним об'єктом наукових студій вченого була історія запорізького козацтва. Запорізька Січ, витвір українського народу, уособлення його вільнолюбних ідеалів, постійно приваблювала до себе увагу вчених, митців, усіх свідомих українців, хто вболівав за долю України, прагнув її незалежності. В минулій славі запорізького товариства черпали сили та натхнення сучасники Д.І. Яворницького, книжки якого знайомили з багатою історією запорізьких козаків. До Д.І. Яворницького постійно зверталися за порадою і підтримкою, з різними проханнями. В листі членів львівського товариства «Сокіл» до Д.І. Яворницького підкреслювалось: «Ваше ім'я значне є кожному свідомому українцеві. Ваше ім'я пригадує кожному дорогих нам запорожців. МИ хочемо воскресити запорізьку славу».

Микитинська Січ у працях XVII-XVIII ст.

Микитинська Січ була розташована на Микитиному Розі або мисі, біля правого берега Дніпра, на півтораста сажнів нижче Стукалового чи Орлового острова, навпроти нинішнього містечка Нікополя Катеринославського повіту. Свою назву Микитирська Січ, очевидно, отримала від Микитиного Рога, але чому сам ріг отримав назву Микитиного, про це ми не маємо жодних історичних даних, є лише більш-менш правдоподібне пояснення: «Якийсь Микита, заповзятливий малорос, спокусившися розповідями своїх побратимів, котрі бували в походах протикримських татар, наслухавшись про привілля Дніпра, багатого рибою йрізними звірями, від оленя до дикого коня й полохливого зайця, котріплодилися на його численних островах, а може й сам брав участь у походахпроти бусурманів, з котрими Україна здавна вела війни, -- цей Микитаоселився на мисі біля Дніпра, котрий і отримав назву від його імені --Микитин Ріг. Передмістя Нікополя й тепер має назву Микитине».

Уперше назву Микитин Ріг ми зустрічаємо у Еріха Лясоти: повертаючисьназад із Базавлуцької Січі, Еріх Лясота залишив Микитин Ріг по лівий бікі, піднявшись трохи вище Рога, ночував біля невеликого острова. Наступнузвістку про Микитин Ріг і Микитинську Січ знаходимо у українськоголітописця Самовидця: під 1647 роком літописець розповідає, як БогданХмельницький «фортельно» дістав королівський лист у свого кума Барабаша,прочитав його козакам, вказавши їм шлях на Запоріжжя, а сам 1 груднявтік спочатку на острів Бучки, звідси на Микитин Ріг, де знайшов тристачоловік козаків, переколов разом з ними польських жовнірів, а потімвирядив послів до кримського хана Іслам-Гірея просити в нього допомогипроти поляків, на що хан дав йому свою цілковиту згоду. Існування Січіна Микитиному Розі підтверджує і польський хроніст Дзєвович: вінговорить, що Микитинська Січ заснована якимось козаком Федором Линчаємпід час відновлення Кодацької фортеці. Від Боплана ми знаємо, що фортецюКодак після зруйнування її козаками польський уряд повторно відновив1638 року, отже, роком заснування Микитинської Січі слід вважати 1638рік. У другій половині XVIII ст. про існування Микитинської Січі згадуєі князь Митецький: «Урочище Микитине міститься на правій руці береганавпроти Кам'яного Затону... При тій ріці (Підпільній, а тепер Орловій)є урочище Микитине, де в давні часи були запорізькі Січі. При цьомуурочищі є ретраншемент, збудований росіянами в минулий час, під частурецької війни, де, при тому урочищі, було залишено обоз під командоюгетьманського сина Поповича». Свідчення князя Митецького наводитьлітописець Рігельман, а за ним відомі історики Малоросії БантишКаменський і Маркевич.

Джерельна база праць Д.І. Яворницького

Специфіка джерельної бази праці Д.І. Яворницького тісно пов'язана з особливостями основної творчої мети автора, структурою роботи, а також з умовами, в яких створювалася «Історія запорізьких козаків» (далі -- ІЗК). Як відомо, перші два томи її були написані під час фактичного заслання Яворницького в Середню Азію, де він не мав можливості безпосередньо працювати над джерелами, суттєво обмежено було і коло літератури, але ці обставини не вплинули на якісні особливості дослідження. З іншого боку, переважна більшість джерел використана в першому томі ІЗК (1892 р.), оскільки він, за визначенням І. Сварника, «своєрідна енциклопедія побуту козацтва», тут висвітлені питання історії та розміщення Січей, особливості організації влади та судочинства, устрою Війська Запорозького, ремесла, побут, заняття козацтва, природні умови, кордони володінь, церковний устрій, рівень освіти тощо. Фундаментально ці проблеми висвітлювалися у вітчизняній історіографії практично вперше, тому Д.І. Яворницький використав у першому томі максимальну кількість джерел і літератури, що були йому доступні (за підрахунками І. Сварника -- 170 позицій). Другий і третій томи присвячені висвітленню історії козацтва з кінця XV ст. по 1734 р., і автору не було потреби суттєво розширювати коло джерел, воно звужувалося пропорційно і паралельно хронології (в 3-му томі Д.І. Яворницький опирався переважно на документи міністерства внутрішніх справ, «Акти Юго-Западной России», літописи Величка та Самовидця, деякі польські хроніки).

Структуру джерельної бази ІЗК можна визнати традиційною, її складають архівні джерела з фондів імператорської публічної бібліотеки, московського відділення архіву Головного штабу, міністерства внутрішніх справ, Малоросійської колегії при Харківському університеті (особливо активно в 2- і 3-му томах використані документи малоросійських справ за 80-тї роки XVII ст.); широко автор користується опублікованими джерелами у складі таких авторитетних збірок, як «Акти ЮЗР», «Памятники, изданные временной комиссией для разбора древних актов», «Акты, изданнне археографической зкспедицией», «Volumina Legum» Значну увагу привертає Д.І. Яворницький нарративним джерелам, широко використовуючи літописи Самовидця, Гр. Грабянки, С. Величка, щоденники Е. Лясоти (використане практично все, що стосується запорозьких козаків), Г. Боплана, X. Манштейна, хроніки Бєльського, Пясецького, записки Гейденштейна, епістолярну спадщину Ст. Жолкевського, український літопис Срезневського, а також літописи по Іпатійовському, Ніконовському списках, Хмельницький літопис, Літописну збірку Бєлозєрського та ін.

Д.І. Яворницький, крім спеціальних робіт, присвячених історії запорозького козацтва (відомі праці С. Митецького, А. Скальковського, Г. Міллера, свої власні твори), широко використовує екскурси в козацьку тематику з досліджень М. Костомарова, С. Соловйова, Д. Бантиша-Каменського, В. Антоновича, Н. Маркевича, П. Куліша та ін. З історії релігійної справи на Січі неодноразово посилається на твори Феодосія -- історика Самарського Пустельно-Миколаївського монастиря.

Автором використано солідну бібліографію з історії військового мистецтва (В. Кребса, М. Іваніна, К. Зеделлера та ін.), географічно-етнографїчну та тюркологічну літературу, особливо при характеристиці походження, побуту та звичаїв українського козацтва, особливостей його етносу, відносин з татарами тощо.

Привертає на себе увагу значна кількість статей в часописах, на які посилається історик; тут ми спостерігаємо «Киевскую старину», «Журнал министерства народного просвещения», «Вестник Европы», «Записки Одесского общества истории и древностей» та ін.: посилається автор і на газетні публікації, зокрема на «Екатеринославские губернские ведомости», «Кубанские областные ведомости» тощо.

Широко використані Д.І. Яворницький історико-статистичні дослідження С. Штукенберга, «Материалы для статистики Российской империи», статистичні розвідки по окремим губерніям та регіонам. Взагалі, довідковий матеріал, словники, енциклопедичні видання посідають значне місце у джерельній базі досліджень Д.І. Яворницького. Таким чином, джерельна база ІЗК відрізняється широтою і різноманіттям у типологічному відношенні використаних документів, її структура в цілому відповідає основній меті автора та архітектоніці роботи, що дозволило Д.І. Яворницькому досягти значних наукових успіхів у розробці теми.

Микитинська Січ в роботах Д.І. Яворницького

Видатний історик запорозького козацтва Д.І. Яворницький під час подорожей по місцям славного Запорожжя неодноразово відвідував м. Нікополь у 80-х рр. ХІХ - 20-х рр. ХХ ст. Під час перебування у цьому старовинному наддніпрянському містечку він здійснював пошукову роботу, спрямовану на дослідження предметів запорозької доби, православного культу, українського фольклору, обстеження місць, пов'язаних з Микитинською Січчю, давніх будівель та інших старожитностей.

Вперше молодий Д. Яворницький прибув до Нікополя на початку 80-х років ХІХ ст., ймовірно у 1881-1882 рр. по завершенню навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету. У цей час і пізніше він познайомився з нікопольцями, що цікавилися місцевою історією і згодом листувався з ними. В епістолярній спадщині вченого, що зберігається у Дніпропетровському історичному музею, що носить його ім'я, найбільш ранніми з листів від мешканців Нікополя є від: А. Фектистова (1884 р.), П. Сидоренка (13.VI.1884 р.), колекціонера запорозької старовини В. Мінаєва (22.ХІІ.1883 р., 14.VIІ.1886 р.), купця Бурдюмова Н. (17.ІХ.1887 р.), фотографа К. Литвиненко (27.09.1887 р.). Ймовірно, саме вони і допомогли молодому досліднику оглянути у Нікополі місця, пов'язані з історією запорожців, Микитинської Січі, зустрітися із старожилами тощо [1, с. 22-23].

Безперечно, Д.І. Яворницький ретельно опрацював і наукові публікації того часу для створення хронології найважливіших подій, пов'язаних із Микитинською Січчю, її передісторією та подальшою історичною долею. Під час цієї роботи, ним були використані праці - «Нікополь» І. Кареліна (Одеса, 1867 р.), «Путевые записки ЭрихаЛясоты» (Одеса, 1873 р.), «История о казакахзапорожских» С. Мишецького (Одеса, 1852 р.), «Летописноеповествование о МалойРоссии» О. Рігельмана (Москва, 1847 р.), «ИсторияМалороссии» Д. Бантиш-Каменського (Москва, 1842 р.), «ИсторияМалороссии» М. Маркевича (Москва, 1842 р.), «Богдан Хмельницкий» М. Костомарова (Санкт-Петербург, 1870 р.), «Очеркисториизапорожскогоказачества» М. Марковина (Санкт-Петербург, 1878 р.), «Рассуждение о запорожцах» Г.Ф. Міллера (Москва, 1848 р.) та інші [2, с. 274-275].

Необхідно зазначити, що під час своїх мандрівок по Запорожжю, історик намагався знайти землеміра, щоб скласти топографічні плани всіх Запорозьких Січей. За допомогою у реалізації свого наміру він звертався до відомого науковця Я. Новицького, що мешкав у м. Олександрівську Катеринославської губернії (нині м. Запоріжжя) [2; 11].

Неодноразові науково-пошукові експедиції Д.І. Яворницького, які він здійснював по Запорожжю як індивідуально, так і спільно із своїми друзями, надали йому велику кількість етнографічного матеріалу, а робота в архівах - сотні документів про події козацької доби. Дослідження славного минулого запорожців, у тому числі і події, пов'язані із Микитинською Січчю, були узагальнені ним у його найголовніших працях - «Число и прядок ЗапорожскихСечей с топографическимочеркомЗапорожья» (Київ, 1884 р.), двохтомнику «Запорожье в остатках старины и преданияхнарода» (Санкт-Петербург, 1888 р.), «Вольностизапорожскихказаков» (1890 р.), трьохтомнику «Историязапорожскихкозаков» (1892, 1895, 1897 рр.).

Дотримуючись комплексного вивчення наукової проблеми, Д.І. Явор-ницький наводить за І. Кареліним народні перекази про ґенезу топоніма Микитин Ріг і документальні дані про його першу згадку у джерелах 1594 р. Вчений не має сумніву про існування Микитинської Січі і дотримується точки зору І. Срезнєвського, який приводить дані літопису Дзевовича про віднесення року її будівництва до 1638 р., одночасно з відбудовою поляками Кодака. Д.І. Яворницький вважав, що період її існування завершився у 1652 р. і був пов'язаний з перенесення запорожцями Січі на Чортомлицький Ріг [2, с. 274-275].

У своїй праці «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» дослідник в емоційній формі подав відомості про події початку Визвольної війни українського народу у 1648 р., які мали тоді надзвичайно важливе значення «… на Микитинской Сичи Богдан Хмельницкий нашел себе пристанище, услышал первый отклик на защиту всей Украины, здесь он увидел искреннее желание со стороны «добрых лыцарей» сражаться за унижение предковской веры, и за осквернение православных храмов, здесь же Хмельницкий, выбранный на общей казацкой раде гетманом всего запорожского и малорусского войска, сам того не сознавая, положил начало осуществившемуся впоследствии слитию в одно политическое тело Малороссии и Великороссии» [2, с. 275].

Всебічно, наскільки це було можливо зробити на основі літописів С. Величка і Г. Граб'янки, окремих документів із збірок «Акты Южной и Западной России» (т. ІІІ) та «Памятников Киевской комиссии» (т. 1), і в той же час яскраво, Д.І. Яворницький розкрив послідовно задуми і дії Б. Хмельницького у Микитинській Січі у дванадцятій главі 2-го тому «История запорожских казаков» [3, с. 176-181].

Навесні 1648 р. Микитинська Січ під керівництвом Б. Хмельницького стала могутнім джерелом піднесення національно-визвольної боротьби українського народу: тут були отримані перші стратегічні перемоги над поляками, звідси йшли заклики по всій Україні підніматися на боротьбу з ними, сформована повстанська армія, укладено воєнний союз з татарами. Яворницький Д.І. підкреслює, що Б. Хмельницький із вдячністю запорожцям за допомогу після пе-ремог на Жовтих Водах і Корсуні направив у Січ подарунки: за одну хоругву - чотири добрі хоругви, за один бунчук - два бунчука, за одну булаву - дві булави, за одну пару простих казанів - три пари чудових казанів, за три гармати - шість найдобірніших гармат, і крім цього 1000 талерів на військо та на Божу церкву і її служителів триста талерів [3, с. 184-185].

В зв'язку з цим додамо, що під час огляду запорозьких церковних речей у Нікопольській Свято-Покровській церкві Д.І. Яворницький звернув увагу на старовинний кований залізний хрест, що за легендою знаходився на куполі Микитинської Січової Свято-Покровської церкви. Він уявляє собою хрест з трьох пелюстковими кінцівками на фоні символу променистого сонця, який опертий на півмісяць перегорнутим догори [2, с. 277]. З 1925 р. він зберігається у Нікопольському державному краєзнавчому музеї.

Не без суму Д.І. Яворницький констатував: «В настоящее время в Никополе от бывшей Запорожской Сичи не осталось и следа» [2, с. 276]. Він наводив свідчення І. Кареліна про те, що 50 років тому Дніпро розмив береги притоки Підпільної у цьому місці і безповоротно знищив тут лугову місцевість, утворив нову широку річку Орлову, яка і стала фактично новим руслом Дніпра. На підставі вищезгаданого висновок Д.І. Яворницького був досить категоричний: «Места, гдебыласамая Сича знаменитого Микитина-Рога, совсем не существует: оносмытовесеннимполноводием и унесено Днепровскою водою» [2, с. 276].

Тому, як зазначив дослідник: «Место бывшей Микитинской Сечи можно восстановить только по рассказам стариков. Сича и при нем кладбище находилось ровно на 350 саженей ниже теперешней пристани, у правого берега Днепра, против того места, гдетеперь в нем мельницы, иначе говоря, против двора крестьянина Василия Ходарина, живущего почти у самого берега Днепра …» [2, с. 277].

Вищезгаданий цвинтар розмірами (140х200 м) та каплиця при ньому, що була збудована на місці запорозької церкви, було знищено повністю повінню 1846 р. Д.І. Яворницький визначив, що особисто бачив цю місцину, де зустрічаються купи козацьких кісток та напівзгнилі дубові труни тощо.

Не залишив без уваги Д.І. Яворницький наявні у Нікополі давні фортифікаційні споруди, в виде валов и рвов, находящихся близ кладбищенской церкви, верст на пять от Днепра, по направлению к юго-западу. Ониначинаются с южной стороны, у двора крестьянина Никиты Петренка, идут понад дворами крестьян Павла Сидоренка, затем Семена Гребенника, Федора Вязового и Григория Дорошенка; от двора Григория Дорошенка до двора ветренок, с западной стороны, укрепления имеют пропуск для въезда и потом вновь начинаются от ветренки крестьянина Дмитрия Хрипуна, затем поворачивают к востоку и идут в огород караима МардохаяБабаджана, далее через загон Ивана Бабушкина, через огород Прокофия Демуры, через двор Федора Безридного и отсюда уже совсем теряются» [2, с. 277-278].

Дослідник зазначив, що укріплення мають форму правильного кола і наводить дані І. Кареліна про їх розміри - 750 саженів довжини та 500 саженів ширини. Про висоту та широту валів, як і про глибину ровів ніяких показників не наводиться, що не може не викликати питання про причину незавершеності їх опису. Д.І. Яворницький схильний вважати, що ці укріплення були створені не польськими жовнірами Потоцького, а швидше росіянами під час війни з Кримом, посилаючись при цьому на свідчення автора «Истории о казакахзапорожских» князя С. Мишецького [2, с. 278].

Під час опису подальшої подорожі у с. Капулівку на місця Чортомлицької Січі дослідник намагається знайти відповідь на питання про причину перенесення запорожцями Січі з Микитиного до гирла р. Чортомлик: «Дело состоит в том, что местность Микитина Рога, как довольно возвышенная и с трех сторон совершенно открытая, представляла большие неудобства в стратегическом отношении» [2, с. 303]. Подібне пояснення дає підставу зробити висновок, що Д.І. Яворницький не був остаточно впевнений у поясненні І. Кареліна, що назва Микитин Ріг відноситься лише до річкового мису, де начебто поселився козак Микита на початку ХVI ст. і там начебто була Січ. Отже у цьому випадку дана назва обіймала більшу за територією місцевість, ніж мис (коса), і до якої входило і високе плато, де були розташовані вищезгадані укріплення.

Нерозв'язаність до кінця проблеми місця розташування Микитинської Січі знайшло своє відображення у тому, що Д.І. Яворницький так і не склав і не показав ні її плану, ні місцевості, де вона знаходилась. Про це показує перелік планів місць тільки семи Запорозьких Січей: Хортицької, Базавлуцької, Томаківської, Чортомлицької, Каменської, Нової [2, с. 445-446]. Ймовірно, це пов'язано з відсутністю коштів для оплати праці землеміра. Але в майбутньому історик до питання скласти план Микитинської Січі за невідомих нам причин так і не повертався.

Висновки

Таким чином, Д.І. Яворницький доклав певних зусиль, щоб зібрати, узагальнити і викласти історію Микитинської Січі та визначити її політичне значення. Без сумніву, останнє на той час повинно бути на основі тільки пануючої імперської ідеології та оцінок офіційної історичної науки, яка не визнавала за українським народом жодних прав, у тому числі і на дослідження з національних позицій власної історії. Проте, навіть в цих умовах конкретних перепон, які чинили російські чиновники дослідженням Д.І. Яворницького, вони не змогли зупинити створення ним наукової концепції про число і порядок Запорозьких Січей, їх значення в історії українського козацтва, зокрема і Микитинської. У цьому полягає науковий та громадянський подвиг Дмитра Івановича Яворницького - патріота України.

Вчений вперше систематизував і узагальнив наявні наукові праці про Микитинську Січ. Доповнив їх власними спостереженнями. Тільки браком коштів і часу, загальною несприятливою атмосферою козацьким студіям у Російській імперії можна пояснити певну незавершеність дослідницької діяльності Д.І. Яворницького, зокрема щодо вивчення картографічних фондів російської армії XVIII ст. в період їх перебування на Запорожжі, здійснити археологічні дослідження земляних укріплень у Нікополі тощо.

Саме ці проблеми і покладені в основу завдань Національної програми відродження і розвитку Українського козацтва на 2002-2005 рр., ухвалені Указом Президента України 15 листопада 2001 р., що стало можливим тільки в умовах проголошення Української Самостійної держави - історичної правонаступниці Запорозької Січі.

Протягом перших років ХХІ сторіччя Нікопольська археологічна експедиція Нікопольського державного краєзнавчого музею під керівництвом автора публікації провела розвідку місця розташування укріплень, описаних Д.І. Яворницьким. В 2002 р. було виявлено їх фрагмент та здійснено частково по довжині окопного рову реконструкцію валу.

У поєднанні з виявленими картографічними документами середини XVIII - поч. ХІХ ст., на яких відтворено розташування вищезгаданих козацьких укріплень, це дало змогу суттєво доповнити дослідження Д.І. Яворницького і локалізувати розташування Микитинської Січі на території сучасного м. Нікополя, який веде свій початок від неї і буде відзначати 370-річчя свого буття у вересні 2009 р.

яворницький микитинська січ

Література

1. Жуковський М.П. Яворницький і Нікополь / Регіональне і загальне в історії. [Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 190-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-річчя ХІІІ Археологічного з'їзду (листопад 1995 р.)]. - Д.: Пороги, 1995. - С. 22-23.

2. Еворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу: Т. 1; Ч. 1. - К.: Веселка, 1995. - 447 с.: іл.

3. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. - Т. 2. - К.: Наукова думка, 1990. - 560 с.

Размещено на Allbest