Особливості весільного обряду українців, молдован, болгар та гагаузів Буджаку: середина ХХ - початок ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний заклад «Південноукраїнський національний

педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»

Кафедра історії України

КУРСОВА РОБОТА

з історії України на тему:

ОСОБЛИВОСТІ ВЕСІЛЬНОГО ОБРЯДУ УКРАЇНЦІВ, МОЛДОВАН, БОЛГАР ТА ГАГАУЗІВ БУДЖАКУ: СЕРЕДИНА ХХ - ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ

Студента 3 курсу 1 групи історико-філософського

Відділення Гриценка Євгена Дмитровича

Керівник: к. іст. наук. доцент

Середа Олександр Григорович

Одеса 2021 рік

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження традиційної весільної обрядовості Південної Бессарабії

1.1 Особливість весільного обряду та традицій українців

1.2 Традиції та ритуали молдавського весільного обряду

2. Специфіка весільних обрядів та традицій укладання шлюбу на території Буджаку

2.1 Болгарське весілля як традиція народу

2.2 Різнобарвність та колоритність весільного обряду гагаузів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

весільний обряд традиція бессарабія

Весілля це - комплекс обрядів та церемоній, народних традицій, що тісно пов'язані з укладанням шлюбу. Має дуже багато особливостей одні з яких: етнічні, релігійні, регіональні, географічні та інші. Одне з найважливіших періодів вжитті людини це укладання шлюбу. Вивчення традицій, які стосуються укладання шлюбу має для нас дуже важливе і велике значення, яке допомагає нам з'ясувати питання, що дуже тісно пов'язане з народними звичаями та обрядами, віруваннями, жанровою специфікою народної творчості, та побутом.

Весільна обрядовість на території Буджаку - сильно розвинута та збагачена місцевими варіантами сімейної обрядовості. Зумовлено це тісним спів проживанням, численних етносів та народів на цій територіє. Якщо порівняти Буджацікий край з різними регіонами України то такої спорідненості та кількості етносів на одній території ми не найдемо ніде. Звісно тут є і свої відмінності обрядових дій, як ж без цього які існують не лише в окремих районах, а навіть в межах однієї місцевості, що є притаманним для даного краю.

Актуальність дослідження. Темою даної роботи, є дослідження весільної обрядовості народів, які на даній місцевості становлять більшість, від всього обсягу населення регіону. Тобто українці, молдован, болгари та гагаузів. І актуальність даного дослідження не викликає сумніву, оскільки цікавість до народної звичаєвості зростає, особливо до багатого традиціями та обрядами Буджацького краю. А саме повсякденні риси побутової культури творять дива, особливо у сукупності з мовою, які створюють неповторне та колоритне обличчя даного регіону. Весілля як етнокультурне явище - складова частина народної культури. Систематично зв'язує три джерела цінності. Під час весілля відбувається свого роду процес передачі етнокультурної інформації між поколіннями, що забезпечує спадкоємність етнічної ідентичності. Весільні обряди і художні комплекси містять в собі важливий життєвий досвід, переданий художніми способом, що забезпечує спадкоємність та самобутність народів. Вивчення весільних традицій необхідно з точки зору розкриття мікросвіту сім'ї, різних ритуальних символів, поезії, соціальної психології і когнітивних аспектів сімейної педагогіки.

Стан дослідження проблеми. Весільна обрядовість Буджаку середини ХХ початку ХХІ ст. на даний час не є дуже поширюваним дослідженням і як самостійна проблема немає широкий діапазон дослідження в вітчизняній історіографії. Якщо на цій території і проходять якісь дослідження, то вони відбуваються в основному в північно-західних районах цього регіону переважно в Болградському, Ізмаїльському та Тарутінському районах, де є найбільший вміст болгар та гагаузів, і немає тієї змішаності та строкатості місцевого населення. Минаючи при тому дослідження українських та молдавських сіл, які за багато часів сумісного існування на цій території майже асимілювали один з одним. Їх культури настільки змішалися, що важко розрізнити молдавські традиції від українських. Вивчення цієї проблеми досить складна справа, яка зумовлена малим дослідженням джерел з боку етнології.

Робота ґрунтується на джерельній базі дослідників ХХ-ХХІ ст. Н. Петрової, яка в своїй науковій роботі описувала стійкість весільних обрядів у молдован Буджаку[13]. Велике значення має праця Н. Петрової «Сватання як складова частин передвесільного циклу обрядів українського весілля»[14]. Автор детально описує власне передвесільні обряди українського весілля.

Найзмістовнішим джерелом де є опис окремих етапів гагаузького весілля вважається праця В.А Мошкова[19]. В своїй праці він детально описує всі перед весільні, весільні, і після весільні обряди, також дуже добре він подає ідею дошлюбного спілкування молоді, якій в даній роботі теж була виділена своя роль.

У колективному історико-етнографічному дослідженні «Кубей кубейцы быт и культура на былгарите и гагузите»[2]. Автори цієї праці дають нам опис весільної звичаєвості болгар та гагаузів. В цій праці зібрана низка цінних джерельних матеріалів про обряди які на сьогодні є вже призабутими.

Особливо цінні з етнографічного боку дослідження та опис весільної обрядовості болгар подає нам А.І Кіссе який в своїй роботі «Возрождение Болгар Украины»[7] описав не тільки весільні і перед весільні звичаї та обряди, а й приділив велику увагу не тільки дошлюбному спілкуванню молоді, а й шлюбному життю, ритуалу народження, хрестин, смерті та календарю побутових свят.

Якщо говорити про перед весільні обряди болгар, та спілкування молоді то більш змістовніший опис болгарського сватання та перед весільних обрядів дала Ю. Іванова, в своїй роботі «Брак в народов Центральной И Юго-Восточной Европы»[5]. Її робота також ґрунтується на дослідженнях дослідників ХІХ та ХХ ст. по різних районах Болгарії.

Неабияке пізнавальне значення що до питання історії української традиційної весільної обрядовості мають праці В.Г Кушніра і в співпраці з Петровою Н.О. В їхній спільній праці «Традиційна весільна обрядовість українців Одещини»[11]. Яка основується на польових дослідженнях території Буджаку. Подали дуже широкий опис передвесільних, власне весільних і після весільних обрядів та звичаїв.

Мета курсової роботи: дослідженні та вивченні весільних обрядів Буджаку характер їх побутування та функціональних особливостей.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

- дослідити теоретичні аспекти традиційної весільної обрядовості південної Бессарабії;

- з'ясувати специфіку весільних обрядів та традицій укладання шлюбу на території Буджаку;

- визначити структуру весільних обрядів народів які зазначені в темі даної роботи;

- визначити збереженість весільних традицій у сучасному весіллі Буджаку;

Об'єктом роботи є дослідження українського, молдавського, болгарського та гагаузького весілля.

Предметом роботи є дослідження весільної обрядовості народів які проживають на території Буджаку тобто українців, молдован, болгар та гагаузів виокремлення рис схожості та відмінності весільних обрядів.

Обґрунтування територіальних та хронологічних меж роботи. Хронологічними рамки, або межами дослідження роботи була обрана весільна обрядовість Буджаку середина ХХ та початок ХХІ ст.

Методологія роботи: в даній роботі були застосовані методи структурного аналізу, порівняльно експедиційного пошуку інформації, які забезпечували отримання достовірних та об'єктивних результатів, також був задіяний метод інтерв'ю.

Структура роботи: курсова робота складається з двох великих розділів які мають по два підрозділи, двадцяти наукових праць у списку використаних джерел та літератури, вступу та висновків, загальна кількість сторінок 44.

1. Теоретичні аспекти дослідження традиційної весільної обрядовості Південної Бессарабії

1.1 Особливість весільного обряду та традицій українців

Українське весілля, у середині ХХ ст. зберегло свої основні структурні елементи, але в наш час вони не є актуальними. Весільна обрядовість українців Буджаку, переважно тривала з четверга по вівторок, у деяких селах по середу. Тобто гуляння не припинялися на протязі цілого тижня, і складалося з обрядодій передвесільного, власневесільного та післявесільного обрядів, що є характерними загальноукраїнській традиції[11, с.87]. Цикл перед весільних обрядів вбирав в себе власне заручини, сватання та оглядини.

Заручини. Розпочиналося з того, що в домі хлопця двох жонатих чоловіків особливо жонатих, бо нежонатих за старостів не брали. Мати хлопця перев'язували старостів рушником, давала в руки хлібину, батьки в свою чергу давали своє благословення, та разом з нареченим відправляли свататись. Прийшовши до дому дівчини, а їх вже там чекали, бо все вже було домовлено накритий стіл, готові рушники[11, с.88]. Зайшовши до хати промовляли приблизно такі слова, що в нас молодець покупець у вас молода теличка[16, с.417]. Або переважно заводили розмову про мисливців, які натрапили на шлях молодої олениці, яка привела їх до цієї хати, але в наш час це вже втрачено, і дослівно дізнатися, що говорили і як це відбувалось, ми зараз нажаль не можемо. В цей час дівчина повинна була сидіти в іншій кімнаті чекаючи поки її покличуть. Якщо батьки давали згоду, то після того дівчина виносила два рушники, і перев'язувала старостів[16, с.417]. Виходило так що старости були перев'язані навхрест, одним рушником від хлопця, другим рушником від дівчини. А нареченого перев'язувала вишитою хусткою (на праву руку вище ліктя)[11, с.89]. Потім їх садовили за стіл, якщо ж дівчина була не згодна то давала гарбуза, на території Буджаку на нього кажуть (кабак). Але частіше говорили, що вони ще неготові до весілля, що дівчина ще за мала, чи ще просто неготове придане. Після того як сторони дійшли згоди старостів звісно перев'язували і садили за стіл[11, с.89]. Як старости добре випили та поїли, їм від дому дівчини давали хлібину, та графин з горілкою і відправляли до дому хлопця[16, с.417]. Зайшовши в хату вони говорили, що сватання вдалося старости віддавали хлібину та графин з горілкою батькам хлопця, їх батьки нареченого садили за стіл та наливали по сто грам горілки. Після заручин молодий та молода називалися нареченими.

Сватання. Десь приблизно через тиждень, може через два після заручин відбувалося сватання, на німому обговорювали питання пов'язанні з весіллям, і майбутнім молодої пари. Вдома у нареченого збиралися батьки нареченої та нареченого, нанашули (посаджені батьки) та свати[11, с.90]. Нанашули це - запозичені термін з румунської етнолінгвістичної групи, аналог українських нанашок. Вони вирішували хто що буде робити, коли буде проходити весілля, призначали дату весілля, що будуть готувати на весіллі, яку музику будуть замовляти хто що буде купувати. Оглядали придане нареченої вирішували скільки буде дружок та дружб. Наречений повинен був купити нареченій її весільне вбрання - сукню, туфлі, вінок та фату, а наречена повинна була купити нареченому сорочку та квітку яку чіпляли нареченому в день весілля на сорочку.

Оглядини. Досліджуючи дану тему було з'ясовано, що в українців Буджаку є ще один важливий перед весільний звичай - оглядини. Наприклад якщо наречений та наречена з різних сіл, то після сватання батьки нареченої їхали до нареченого на оглядини[11, с.94]. Там вони дивилися на господарство нареченого, в які руки вони віддають свою доньку[11, с.94].

Передвесільні приготування. Власне саме весілля розпочиналося в четвер. Десь після обіду під вечір, у нареченого свої у нареченої свої збираються всі сусіди, куми, рідні і починають пекти коровай. А чому саме в четвер? Було зафіксоване повір'я, що весільний хліб потрібно випікати в четвер «бо чистий він»[16, с.418] Переважно пекли коровай «коровайниці» - це були одружені жінки, які були щасливі в шлюбі та мали дітей[16, с.418]. Вдів та розлучених не запрошували пекти коровай[16, с.418]. Коровайниці з собою приносили борошно, яйця, молоко, цукор все необхідне для випікання короваю[16, с.419] Починали з того, що сіяли муку і кричали: «їху-ху-у-у-у». Просіявши муку найстарша жінка, починала місити тісто з піснею на вустах. Тісто місили по парах: спочатку одна пара жінок місить потім інша[16, с.419]. Під час випікання короваю жінки були прифартушені і вив'язані, під час випікання короваю неможна було виходити вважалося, що (хлопання) дверима може налякати коровай[16, с.419]. Замісивши тісто починали качати підошву для весільного короваю, наповнюючи її копійками. Потім цю підошву давали музикантам ввечері на другий день весілля, тобто в понеділок, коли різали цей коровай[16, с.423]. Також обов'язковим було запікання в короваї цілого сирого яйця та грошей, щоб у молодих було багато дітей та грошей[16, с.419]. Зробивши підошву починали виробляти верх короваю, його прикрашали різними прикрасами з тіста, квітами і листочками, косичками і голубами[11, с.99]. Прикрашали по різному, при цьому повинні були співати пісні с побажаннями, звичайно перед тим трішки випивши горілки, щоб робота була веселіша. Але нажаль нам вже достеменно не відомо які пісні співали, але є здогади, що під час випікання короваю виконувалася пісня «Многая літа». У деяких селах випікали по два короваї: - великий для весілля, малий - для музикантів, або старша дружка його роздавала людям в церкві після вінчання[11, с.99]. Також випікали окремий коровай для «обжинок»[11, с.99].

Після того як виготовили коровай починали пекти шишечки, ними кликали на весілля. Шишечки робили круглими, і обрамлювали їх косичкою довкола шишки, також окрім шишечок пекли малі та великі калачі. Великими калачами просили нанашулів, стати для молодих вінчальними батьками, також пекли калач для старшого дружби. В четвер приготування до весілля вже йдуть повним ходом, вже все вариться, жариться, печеться, готується горілка, і вино. Після випікання обрядового хліба батьки дякували коровайницям і запрошували їх до столу, частували вином і горілкою[11, с.99]

В п'ятницю в вечері наречена збирала в себе в дома дружок на плетіння вінка[11, с.108]. В неї в дома вони робили паперові квіти, на весілля для дітей, дружб та дружок, нареченому також робили квітку, але її робила наречена без чиєїсь допомоги. Але пізніше для нареченого почали купувати квітку також робили квіти для прикрашання коней, повозки чи брички, також прикрашали ними коровай та калач головного дружби. Калач старшого дружби окрім паперових квітів, обов'язково прикрашали червоною ниткою, яка символізувала дівочість і цнотливість нареченої, це означало що вона виходить заміж чесною та непорочною.

Запросини на весілля. В суботу в вечері так в годин п'ять чи шість коли закінчувалася вся робота, наречений зі своїми дружбами та наречена зі своїми дружками починали кликати на весілля[16, с.421]. Нареченого та дружб в себе в дома, наречену та дружок в себе благословляла мати і відправляла їх щоб вони кликали на весілля, це називалися запросини. Відбувалися вони так наречена з дружками ходила по своїх родичах і запрошувала, наречений з дружбами по своїх[11, с.101-102]. Коли запрошували давали шишечку і говорили: «просили мата з татом, прошу і я, щоб ви прийшли на моє весілля» і давали шишечку, а їм відповідали: «дякуємо татові і матері і тобі молода (молодий) що нашої хати не оминула (оминув)», там їм наливали горілки і відправляли далі[11, с.103-104]. Запросини продовжувалися аж до світанку, а саме головне їм не можна було зустрічатися на дорозі на протязі запросин бо то погана прикмета, що шлюб буде нещасливий. Тому вони вимушені були співати по вулиці цілу ніч, щоб наречений з дружбами та наречена з дружками чули один одного і не зустрілися. Якщо таке відбувалося то наречений та наречена підходили один до одного і цілували один одного в щоку. У деяких селах запрошували на весілля лише старші дружби, або дружки і дружби[11, с.101-102]. Також різнилися і дні запросин вони могли бути в суботу, п'ятницю, четвер, або за тиждень до весілля[11, с.102].

Весілля. В неділю рано наречений йшов до нанашула брав його з нанашкою і йшли до нареченого прийшовши розпочинали обряд вітання. Після обряду вітання батьки благословляли сина і він йшов до нареченої. Мати обсипала його цукерками, зерном і грішми[11, с.124].Наречений зі своїм весільним поїздом як на нього казали «поїзд нареченого» з музикою переважно це баян і бубон з тарілками, ще могли по можливості брати скрипку, трубу, або саксофон йшов до нареченої[16, с.421-422]. Підійшовши до двору чекали поки не вийдуть батьки і не запросять їх до двору, батьки вітали їх хлібом і запрошували до двору, в той час старша дружка танцювала нареченому квітку він в свою чергу повинен її викупити, дружки теж продавали квітку дружбам[11, с.123-124]. Старша дружка проводила нареченого до хати, де його чекала наречена там їх благословляли, іконами батьки. В інших селах нареченого проводила до нареченої її мати[16, с.422]. Після батьківського благословення виходили з хати і йшли до церкви вінчатися[11, с.124-125]. Дорогою до церкви, попереду молодих йшли дружби з дружками, танцюючи які повинні були кричати ( їху-ху-у-у-у ) якщо слабо кричали то їм говорили: «дружки та дружби щось вас не чути». По обидва боки від нареченого та нареченої йшли нанашули, а заду них йшли всі запрошені. Молодим дорогою до церкви заборонялося обертатися. Вважалося що вони будуть нещасливі в шлюбі, також нареченій заборонялося дивитися на другу наречену це теж якась погана прикмета однак на превеликий жаль тлумачення цієї прикмети невідоме. Після вінчання дорогою до дому нареченої, можна було споглядати таку картину на дорозі їм ставилися відра з водою, наречений повинен був кинути туди пару копійок, а наречена перевернути відро[16, с.422]. Дорогу молодим до дому після вінчання поливали водою - «на щастя»[11, с.126]. В дома в нареченої їх вже чекали батьки у воротах вони всіх гостей пригощали вином і цукерками, а потім запрошували до столу.

Увечері перед тим як мають забрати наречену до нареченого починається обряд зняття фати та вінка, фату нареченій знімає наречений, біля нього стоять дружки з тарілками, на які він ставить шпильки з фати, пізніше за ті шпильки він заплатить гроші. Після того як нареченій зняли фату та вінок нанашка покриває її хусткою, потім батьки ще раз благословляють подружню пару. Перед тим як молода має вийти з хати чи старша дружка чи якась мала дитина, повинні покласти ножа на порозі хати, щоб вона не могла пройти поки наречений не викупить того ножа, вийшовши на двір наречена кланялася на чотири сторони[11, с.124].

Викуп приданого. Наречений повинен був викупити придане, він давав стільки грошей скільки запросить той, що продавав. Дружки і дружби починали виносити придане і складати його на віз, за цим всім слідкували старости[11, с.148-149]. Потім на це придане садили нареченого та наречену і йшли до нареченого до дому[11, с.149]. Перед тим як наречена мала вийти з двору, старша дружка яка теж мала калач, ламала його над головою у нареченої, і кидала його всім присутнім[11, с.151]. Вважалося, що ті шматочки то на щастя всім. Мати нареченої проводжала їх кидаючи в них гроші, цукерки, пшеницю, бували і пелюстки троянд[11, с.149].

Зустріч молодих батьками молодого. Перед двором нареченого старший дружба який теж мав калач, ламав його і роздавав людям[11, с.137]. По приїзду до нареченого знімали все придане і йшли до хати, біля хати їх чекали батьки нареченого з іконами хлібом і сіллю[16, с.425]. Вони їх благословляли поштували і мати нареченого заводила їх до хати і на цьому весілля для молодих запрошених закінчувалось[11, с.153].

Вечері коли на весілля починали приходити дорослі, молоді розуміли, що їм вже пора і вони розходилися це приблизно годин шість вечора. За першим столом в вечері відразу ходить тарілка. Старости на піднос ставили стакани, наливали вино та поштували всіх присутніх[16, с.423]. Кожна подружня пара, вставали випивали вино, і ставили на тарілку гроші. Після того як по столі пройшла тарілка, зібрані гроші давали нанашулам на хустці і нанашули рахували гроші, якщо останньою попалась непарна купюра, нанашул (докидав) гроші щоб до тієї купюри щоб була парна. Порахувавши гроші у молодого молоді і нанашули йшли знову до молодої бо їх там теж чекають там повинна теж пройти по столі тарілка, а без них ніяк весіллям в той час заправляють старости. Як пройшла тарілка нанашули рахували зібрані гроші мили руки і знову йшли додому молодого. Віддавали молодому пораховані гроші на хустці[11, с.155]. Десь опівночі вели наречених спати наречену роздягала нанашка і на цьому весілля закінчувалось.

В понеділок рано з сторони нареченої призначені люди переважно старші. Несуть нареченій їсти в тарілку складають ковбасу, курку, рибу таке, що лишилось на столі графин з вином і несуть їй їсти[11, с.162-163]. В той час від нареченого, жінки беруть шишки які пекли в четвер перед весіллям, обмотують їх червоною вовняною ниткою навхрест, це символізувало те, що наречена була чесною. Приїхавши до двору нареченої вони починали кричати, танцювати, співати, махаючи шишками над головою. У нареченого десь о півдні в годин 12 збираються люди запрошені гості, що були на першому дні наречена вже без фати вив'язана косинкою. По серед двору на стілець садять нареченого йому на коліна ставлять подушку, на подушку садять наречену. Нанашка розчісує нареченій волосся, збирає його на голові і пов'язує косинкою. Їх піднімають і починають дарувати, спочатку дарує нанашка[11, с.163]. Далі батьки одні і другі, потім хресні батьки, потім близькі родичі і всі запрошені. Дарували хто що мав килими, каструлі, казани, посуд різний, тканину, ковдру, подушки, рядна. Після дарування всіх знов садовлять за стіл і так до вечора. Також у понеділок якщо в сім'ї одружується остання дитина то батьків переодягали в наречених і робили (весілля батьків), або (катали) як це називається в інших селах «обжинки»[16. с.427].

На третій день у вівторок борщ (борщ-пупи), варили різні супи і юшки також могла бути і уху. За перший стіл як садили то на ньому стояли ложки та супники, за першим столом їли борщ, або супи а потім уже кликали до другого столу основного і далі пили гуляли до вечора і на цьому весілля закінчувалось.

1.2 Традицій та ритуали молдавського весільного обряду

Як не дивно у молдовани одним з най улюбленіших свят в їх житті є (нунта або нунца) весілля. Культура цього народу дуже збагачена пишними звичаями та традиціями. Неможливо не захопитися величчю красою та неповторність молдавського весілля. Той кому хоч раз в своєму житті пощастило побувати гостем на молдавському весіллі не забуде його ніколи, ще довго буде згадувати це свято яке закарбується в його пам'яті назавжди. Дуже цікава, що і зараз в наш час, в століття технологій та науки весілля проходить за здавна сформованими канонами, і заведеними обрядами. Ці традиції, що дуже вражають тим, що залишаються незмінними незважаючи на те де і за яких умов проходить церемонія. Молдовани залишаються вірними своїм традиціям і обрядам бо весілля - це одне з найважливіших дійств в житті людини. Якщо ми подивимося на структуру весілля, то воно складається з перед весільних звичаїв та традицій, власне самого весілля та після весільних традицій та обрядів[13, с 379]. Перед весільні звичаї та традиції це переважно, мале та велике сватання також ще є присутність оглядин бо без них неможливо було обійтись, а також приготування до весілля.

(Офужіт або старостія) мале сватання (офужіт), що в перекладі переводиться як «втекла»[13, с.379]. Сам обряд сватання якщо подивитися то він трішки схожий на сватання кавказьких, та закавказьких народів, а відбувалося воно так. Парубок йшов до дівчини і просив її щоб вона вийшла до нього побалакати, а потім чи просив її щоб вона пішла з ним бо він хоче її засватати чи просто крав її і приводив до себе додому. Все це дійство проходило в ночі коли батьки дівчини спали, а допомагав йому в цьому староста. За старосту тобто сватати дівчину з нареченим переважно йшов його дядько[13, с. 384] А пізніше коли почали з'являтися автомобілі то просто ту дівчину пару хлопців засовували в машину і уїжджали. Як вже вкрали дівчину то приводили її до дому парубка там батьки знали, що він хоче свататись там вони їх зустрічали пригощали і клали дівчину спати. В той момент парубок з старостою і з хлібиной йшли до батьків дівчини, щоб засватати її батьки дівчини якби знали, що скоро будуть свататись і тому вони вже чекала сватів хоч і напряму їм ніхто нічого не казав[13, с. 384]. Прийшовши до дому дівчини староста починав гукати батьків щоб вони прокинулись і вийшли з хати, з хати виходив господар і питався хто там чи з добром прийшли чи ні, староста відповідав, що свататись прийшли після цих слів господар зазивав старостів в хату. Старости переступивши поріг хати здоровалися і починали розмову. Основну фразу яку говорив староста «наш гусачок хоче вашу гусочку взяти в жони», ті якщо були згодні то садили сватів за стіл, а якщо ні то давали гарбуза завчасно приготовлений, але такі випадки були поодинокими[13, с. 384]. Але бували випадки, що старости не вели відвертої розмови про свої наміри і промовляли[13, с. 384]. «У вас у саду росте квітка, нам вона подобається, можна її зірвати, якщо ви дозволите»[13, с. 384]. Після того як батьки давали згоду староста вийшовши зі двору дуже голосно кричали ( їху-ху-у-у) щоб почули всі сусіди, що сватання вдалося. На ранок парубок з дівчиною і старостою йшли до батьків дівчини просити прощення, батьки їх прощали і вже наречена перев'язувала старосту рушником. Якщо подивитися зі сторони на традицію обряду сватання то може з'явитися думка, що цей обряд якийсь дикий, але нічого тут такого страшного немає в цьому ї є той колорит та родзинка молдавського сватання, невідома нам українцям які звикли до традиційного виду сватання. Також є наявність і другого виду сватання знайомого нам українцям які звикли до більш цивілізаційного виду сватання без викрадання нареченої. Сватати дівчину разом зі старостою ходила його дружина, після такого виду сватання парубок міг залишатися на ніч у дівчини тобто там ночувати, а якщо її викрадали і привозили до дому парубка то вона повинна була залишатися у нього в дома аж до самого весілля[13, с. 385]. Тільки за неділю перед весіллям наречений повертався до себе до дому, бо неможна було до вінчання жити разом[13, с. 385].

(Логодна або респунс) велике або друге сватання «змовини»[13, с. 379]. Десь приблизно через місяць до весілля, в домі нареченого збирались батьки нареченої і звісно батьки нареченого і вирішували справи, які стосувалися майбутнього весілля. Також на це сватання запрошували старосту, та всіх наближених родичів. На цьому сватанні визначали день весілля, яких музикантів будуть запрошувати на весілля, що будуть готувати на весілля складали весільне меню. Свахи йшли до дому нареченої і перевіряли (дзестрю) придане. Наречена повинна була дати нареченому сорочку і квітку, а наречений купити їй весільне вбрання, від вінка на голові, до черевичків на ногах[13, с. 380]. В цей день проводили один з найцікавіших ритуалів молоді повинні були знайти в мисці з пшеницею яка символізувала (добробут та багатство) каблучки один одного[13, с. 384]. Пізніше цей обряд перекочував і став виконуватися на розпису, але поступово зник.

В четвер вечором починали готуватися до весілля. Збиралися всі сусідки та родички і починали сіяти муку. Брали маленького хлопчика років так 5-10, щоб він сіяв муку при цьому в той момент коли він це робив вони кричали ( їху-ху-у-у). Виконавши цей обряд, та просіявши муку починали місити тісто. Замісивши тісто пекли калачі: великі для нанашулів, малі для дарування, для старших бояринів та шишечки[13, с. 385].

В п'ятницю ввечері у домі (ніряси або міряси) нареченої збиралися всі (друшті) дружки, і робили паперові квіти для прикрашання коней та (каруци) повозки, також квіти робили для прикрашання калачів для (ворнічей або бояр) дружбів. Але традиція прикрашання їх квітам в середині ХХ ст. зникає їх потім просто перемотували червоною ниткою і (бусуйком, або василькою) базиліком: «щоб не зглазили молодих»[13, с. 385]. Також паперові квіти необхідні були для бояринів та дружок. Для бояринів на квіти ще додавали стрічки. Звісно, а як же без квітки для нареченого і вінка для нареченої, їх теж робили власноруч. В селі була жінка яка вміла робити вінки, і яка в день весілля одягала наречену, але пізніше це все почало просто купуватися.

В суботу ввечері наречений десь після полудня збирав в себе людей, своїх родичів, наближених, дружок, бояринів та (нанашу чел маре) нанашулів і йшов до нареченої. В домі нареченої теж збиралися гості, але вже з її сторони. Нареченій на голові робили зачіску вдягали вінок і фату, але фату на голові визбирували і закріплювали так, щоб вона була коротшою за ту, яка буде в неділю. Для цього, від краю відступаючи приблизно на тридцять сантиметрів йог складали в двоє. Під фату ще чіпляли кольорові стрічки, але ця традиція до 60-х років минулого століття вимерла. Нажаль в наш час ми не знаємо, що символізували ті стрічки, але відомо одне серед тих стрічок не було червоної стрічки щоб не було пожежі в домі. Все це робила спеціально навчена жінка, яка допомагала молодій вбиратися на весілля, але в суботу наречена була вбрана в сукні своїй і в своїх черевичках, а весільне вбрання їй повинен був принести наречений. Як у молодої так і у молодого на воротах стояла так звана «варта» яка не пропускала гостей з дарунками[13, с. 381]. Але через деякий час інтенсивної розмови і жартів вони доходили згоди і пропускали гостей[13, с.381]. Наречений зайшовши до двору підходив до парадних дверей хати, через які входили до (Каса Маре) великої хати. Це сакральне місце для молдован в якій відбуваються всі свята, починаючи від хрестин до панахиди. В руках у нареченого було решето або сито на решеті була гарно складена сукня, вона могла бути білою або кольоровою, коротшою або додолу[13, с. 381]. Також на цім решеті були по верх сукні черевички з червоно-коричневої шкір[13, с. 381]. Постає питання: «а чому саме червоні?» Цьому слугують такі причини: після воєнна розруха і відбудова в той час була така біднота, що по-перше грошей не було на ті білі черевички. По-друге за ними потрібно було їхати аж у велике місто, а по-треті в білих черевичках по селі сильно не походиш. Також наречений дарував прикраси сережки та намисто. Що в свою чергу пише Петрова Н.О основуючись на дослідження Хиждеу, а пише вона що на решето, або сито окрім сукні і чобіт інколи додавали десяток яблук і виноград зав'язаний червоною стрічкою[17, с. 185]. Це все він віддавав нареченій в руки вона його в знак подяки цілувала в щоку. Всіх гостей садили за стіл це гуляння продовжувалося до вечора після чого всі розходилися[13, с.382].

Запросини на весілля. Їх було два перше в суботу, друге в неділю. У суботу рано наречений брав калачі, які покривалися хусточкою і йшов запрошувати на весілля дружок та бояринів, теж саме робила і наречена[13, с. 381]. Обов'язково запрошував тих хто повинен був бути на весіллі в суботу ввечері і в неділю рано. В неділю рано вибирали двох чоловіків їх брали переважно з родичів та сусідів, перев'язували їх рушниками давали їм в руки графин вина і відправляли їх, щоб вони кликали на весілля[13, с. 385]. Одного по одній стороні села другого по іншій вони вже запрошували гостей на вечір на («Маса Маре») великий стіл.

Весілля. З ранку в неділю у нареченого і нареченої починають збиратися гості які спочатку проходять один з найнеобхідніших обрядів, обряд (Деу мина) «вітання» з гостями. Першими приходили нанашули за ними відправляли старосту, вони приходили до нареченого бо він з ними повинен був йти до нареченої. Також приходили боярини та дружки вони приходили одними з перших. Старший боярин виводив нареченого з двору за хустку, а мати в свою чергу благословляла його свяченою водою[13, с. 382]. Їх зразу починали перев'язувати, першим перев'язували нанашулів це робила спеціально призначена мамою нареченого жінка раніше це були рушники але після 50-десятих роках стали перев'язувати сукняними костюмами чи матерією[13, с. 385]. Також перев'язували дружок і бояринів рушниками, а після дружки як то називалося (жоаки флоаря) танцювали бояринам квітку, щоб він її викупив теж саме відбувалося і в нареченої. Перед тим як танцювати в дружки в руці була тарілка в тій тарілці лежала квітка. Дружка повинна була перед боярином пританцьовуючи періодично махаючи перед ним тією квіткою поки він її не викупить, не кинить гроші в тарілку. Тоді дружка чіпляла квітку йому на картуз, а пізніше стали чіпляти на перев'язаний рушник. Щодо дружок і бояринів у нареченого були свої боярини і свої дружки так само і у нареченої були свої боярини і свої дружки[13, с.381]. У кожного був свій головний боярин і головна дружка їх могли брати і по чотири пари, по шість, по вісім пар, а у деяких селах брали лише по дві пари. Також перев'язували рідних сестер, братів, дядьків та тіток і старосту який був на сватанні. Потім всіх цих ще раз перев'язували в домі нареченої і виходило так, що вони всі були перев'язані навхрест їх там теж перев'язувала якась призначена жінка. В повноваження тої жінки входило вручення головному боярину зі сторони нареченого батога яким він мав поганяти коней. Це був спеціальний весільний батіг, у якого була дуже гарно оздоблена ручка, який майстерно був сплетений з мотузочків шкіри. Старшому боярину зі сторони нареченої вручалася фляга, яка була вирізьблена з дерева. В ній знаходилося вино яким він поштував тих які зустрічалися по дорозі до дому з (бісеріки) церкви за здоров'я молодих. Як не прикро в кінці 60-десятих ці атрибути бояринів зникають і замінюються просто на графин вина. Але окрім цього старші бояри мали по одному калачу який кріпився рушником або косинкою до руки, а два молодших по бутлю вина. А в обов'язки старших дружок входило танцювання квітки, кожна старша дружка, а їх було теж дві танцювали квітку старшим бояринам. (Сора міресі) сестра нареченої, танцювати квітку нареченому, або вразі відсутності сестри нареченої це робила старша дружка. (Сора нірілуй) сестра нареченого теж шанувалася, але ніякої обрядової функції не несла Обряд (Деу мина) вітання трішки відрізняється від того який був в українському весіллі, а проходив він саме так. По серед двору стояв стіл на тім столі по чотирьох кутках стояли калачі, всередину яких була насипана пшениця на тім столі також стояв графин вина. Саме вітання відбувалося так в нареченого чи нареченої рука була замотана і зав'язана в хусточку, а гість просто замотував хусточкою руку. Гість брав в руку гроші якусь незначну суму грошей. Протягував її нареченому чи нареченій вона брала йог за руку і віталися, три рази не відриваючи руки повертавши кисть в різні сторони. Наречена чи наречений забирала ті гроші і клала їх в тарілку яка лежала на столі. Старший боярин в той момент наливав вина і давав його нареченій чи нареченому, які потім передавали його гостю. Закінчивши вітатися з усіма наречений чи наречена вставала бралася за руки з дружками і боярами і ставали навколо столу півмісяцем і рухалися три рази пританцьовуючи в право в ліво в право. Дійшовши так до одного кутка столу наречений чи наречена брала з того калача, що стояв на одному з кутків столу зерно і кидала йог через голову так робили з усіма кутами столу. Після до столу ставилися два стільця на них сідали батьки нареченого чи нареченої їм на коліна ставилися подушечки на які сідав чи сідала наречена чи наречений по черзі спочатку батькові потім матері. Обряд вітання проходив і в домі нареченого і в домі нареченої це привітання своїх гостей які прийшли на весілля. Закінчивши обряд вітання батьки нареченого благословляли його іконами на майбутній шлюб.

Підійшовши до двору молодої потрібно було чекати поки не вийдуть (сокру ник) батьки нареченої. Батько нареченої дав всім хто стояв в першому ряду біля нареченого випити з графина вина, пригубивши з графину[13, с. 386]. Далі батько запрошував їх до двору і наказував дружкам щоб вони привели наречену. Наречена повинна була поцілувати руки нанашулам і нареченого в щоку далі слідувала дорога до церкви на вінчання[13, с. 383]. На рахунок різних весільних забобонів то дорогою до церкви якщо в той день було ще одне весілля нареченій на обличчя накидали фату. Це робилося для того щоб вона не бачила другої нареченої, бо якщо наречена побачить іншу наречену то вона помре. Також нареченим категорично заборонялося обертатися назад. Йшовши до церкви поперед молодих повинні були йти кружляючи в танці дружки і боярини. По обидва боки від наречених йшли нанашули в руках яких були дві великі свічки, які дорогою до церкви повинні були палати, які в свою чергу були з'єднані довгою білою стрічкою, яка символізувала єдність молодих. На вінчанні як пише Петрова дивилися як горять весільні свічки чия свічка сильно горить той помре перший[17, с. 187]. Таку ж прикмету можна прослідити і в інших селах, але вона трошки інакша. Перед молодими за весільним столом горіли свічки, і чия свічка швидше згорить той перший помре. Після вінчання дорога слідувало до двору нанашулів, біля їх двору всіх гостей поштували і пригощали солодощами. Якщо молоді з одного села то наречений приводив наречену до її двору і залишав її у неї в дома і зі своїми людьми йшов до себе до дому, а якщо з різних сіл то він залишався в неї до вечора.

(Душі ніряса ла ніре) забирання молодої з батьківського дому. Десь ближче до вечора наречений з музикою і зі своїми людьми йшов забирати наречену підійшовши до двору повинні були чекати. Всі виходили з хати дружки молодої брали в руки калач і підходили з ним до молодого. Молодій в руки давались склянка зі святою водою і (бусуйок), вона повинна була окропити через калач святою водою молодого[13, с. 387]. Батьки молодої запрошували молодого з його людьми до столу, а молода в той час зі своїми дружками, боярами та молодими запрошеними гостями танцювала у дворі[13, с. 387]. Батько молодої який в той час в хаті пригощає гостей молодого брав свою дружину і йшов до двору забрати молоду. Батьки брали молоду під руки заводили в велику хату де сиділи всі гості. Перший стіл від двигався і батьки вручали молоду молодому. Головний боярин зі сторони нареченого, брав дві комишини на які чіпляли хустку, яку він повинен накинути молодій на голову[13, с. 387]. Дружки в цей момент повинні були стояти за нареченою, і (бусуйком) відкидати хустку[13, с. 387]. А одна з них ще тримала в руці тарілку, в яку молодий повинен був кинути гроші[13, с. 387]. Як старший боярин зумів закинули на голову молодої хустку тоді нанашка зав'язувала її на голові молодої, цей обряд називався «хобот»[13, с. 387]. Потім всі вставали з-за столу і три рази кружляли обійшовши всі столи по колу і виходили з хати. Першим з хати виходив молодий і перед тим як з хати мала вийти молода хтось з її оточення повен був покласти на поріг ніж, той ніж не забирали поки молодий не викупить молоду[13, с. 387]. Молодій в руки перед виходом з хати давали ікону, і свічку яка горіла. Молода виходила з хати і ставала по серед двору хрестилася на всі чотири сторони, ламала калач над головою, і роздавала (кидала) всім гостям[13, с. 388]. Один шматочок повинна була засунути молодому в кишеню, і у нього в дома дістати і поставити на стіл.

(Дзестрі або зестрі) придане. Спеціальні жінки переважно старші гарно складали і зшивали придане нареченої ковдри, рядна, рушники, подушки і одна з них продавала то придане молодому в вечері. Під музику пританцьовуючи всі боярини і дружки починали виносити то придане з хати в той момент нанашул заїжджав (каруцою) возом до двору в яку складалося все придане зі скрині[13, с. 388]. На ті подушки і одіяла які були складені в каруці, садили молодих, молодому наливали стакан вина він повинен був випити половину. Другу половину виляти і засунути стакан в карман, дорогою до дому молодого розбити його об мур. Потім під'їжджала до воріт друга каруца і боярами виносилась сама скриня, і так під'їжджали ще пару каруц на них грузилося все придане нареченої, а його давали багато. Десь на кінець 60-сятих в придане до скрині, або в замін скрині починали давати (гардіроб) шафу, буфет і ліжка. В 80-х почали давали фабричні килими вони на той час дуже цінувались, також в моду починають входити електричні таганки в кінці сімдесятих вони замінюються газовими плитками. Самим розповсюдженими було давати в придане худобу, такий вид приданого протримався аж до початку ХХІ ст[13, с. 388]. Далі весь цей поїзд молодого слідував до нього до дому.

Підійшовши до двору чекали поки (сокру маре) батько молодого запросить їх в двір .Молоді підходили до парадних дверей великої хати там їх чекали батьки молодого. Батьки пригощали їх вином і мати молодого запрошувала їх до хати. А запрошує вона їх саме так мати брала в руки якусь (петуру) простирадло закидала молодім за голови і заводила їх до хати.

В годин вісім починають збиратися старші люди у домі молодого і у домі молодої на (Маса Маре) так як для молодих вже весілля скінчилося і вони вже розійшлись. Молоді в той момент могли піти до хати і трішки відпочити. (Дару ба деруєу) дарування грошей. За першим столом починає ходити тарілка, як кажуть в народі «побігла по столі тарілка». Двоє чоловіків наливають вино і поштують (дупадар шип агар). Сімейній парі давали випити вина і чоловік говорив такі слова: «дарую гроші і вівцю чи теля, або порося дарили що могли». Як пройшла тарілка нанашули з молодими йшли у другу хату (сокотей бані) рахувати гроші. У домі в молодої теж Маса Маре і теж ходить тарілка, але гроші там рахують хресні батьки молодої. В той момент як по столі ходить тарілка з дому молодого відправляють двоє чоловіків щоб вкрасти курку у молодої[11, с.162]. Якщо в них вийшло вкрасти то приходять і з тими курьми заходять до хати і танцюють. Бували випадки, що їх в домі молодої зловлять, напоюють, що вони аж ледве йдуть на третій день з цих курей варили борщ[11, с162].

Десь в годин 10 нанашка бере молодих і йде роздягати молоду (дізбракау ніряса) нанашка знімає молодій вінок і фату і питає молодого «вінок мотати червоною ниткою чи ні», якщо відповідає так то мотають, якщо ні то не мотають. Вінок обмотаний червоною ниткою символізував чесність молодої, що молодий взяв молоду чесною. Обмотавши вінок його чіпляють на голову нанашці і нанашка з молодими виходила до гостей танцюючи в тому вінку. Після того як розділи наречену починають продавати нанашулу качку, яку нанашка повинна розділити на маленькі кусочки і з нанашулом попоштувати всіх гостей. Як нанашули всіх попоштували починають танцювати калачі двох чоловіків перев'язували, давали їм в руки два калача і на калачі ставили, або рушники, або хустки чи фабричні сорочки. Тим кому танцюють калачі повинні встати поцілувати калачі і забрати то чим вони покриті. Як протанцювали всім калачі йшли нанашулам мити ноги. Шінули тобто молоді мили нанашулам ноги і клали їх спати на цьому весілля в неділю закінчувалось десь о півночі.

В понеділок рано поки молода застеляла ліжко молодий в свою чергу повинен був замітати двір. Від молодого і молодої відправляли двох жінок з пляшкою вина, щоб вони кликали гостей на (дітінярь). А молоді тим часом з родичами молодого вішають (пологи) «це такі великі рядна переважно чорного кольору, на яких верстатом виткані квіти, переважно троянди» на стіну в великій хаті по верх пологів свекрухи. Десь ближче до опівдня в молодого в дома починають збиратися люди на (дітінярь) дарування, або як його називають в других молдавсько-українських селах (хостропець). По серед двору ставився стіл, на той стіл потім ставилися подарунки, та стілець. На стілець садили молодого йому на коліна ставили подушку на подушка садили молоду[11, с.159]. Нанашка одягала на молоду фартух, в одну руку давала половника, а в другу качалку і на голову зав'язувала три косинки. Першу під бородою як стару жінку, другу вив'язувала за шиєю як молодицю, а третю пов'язувала як очіпок, що означало що вона вже є заміжньою і має ходити с покритою головою. Покривши молоду трьома косинками починався (дітінярь) першими дарували нанашули потім батьки і хресні батьки далі йшли всі родичі і запрошені гості. Як всі вже подарували старший боярин брав дві комишини, і повинен був зняти косинку, яка була сама верхня як очіпок і закинути косинку на гіляку. Молодий повинен був викупити цю хустку. Далі всі слідували до Каса Маре за стіл за яким також дарували, але вже тільки посуд. Молдавське весілля вражає не тільки своїми неповторними та захоплюючим обрядами та звичаями які є необхідними, але й багато накритими столами які в день весілля ломляться від розмаїття на них страв, які складають аж в два ряди. За перший стіл прийшовши з церкви людям подавали гаряче це переважно (кортафе ку карне) варена картопля з м'ясом, (галушті) голубці, які бувають двох видів з капустяного і виноградного листя, (карне дульче, або карнешіки) тушковане м'ясо зі смаженою цибулею. Також окрім цих страв на столі є (рашітурь) холодець, (кирнац) ковбаса, яку згодом стали замінювати купленою. В 70-х починають на весільному столі з'являтися котлети м'ясні рулети один із видів м'ясних рулетів (мушть), також подавали вінегрет, (пешті сарат, пешти прежит) солену і смажену рибу та (франзоні). В 90-х на весільному столі починають з'являтися (турті) торти.

У вівторок був (борш) борщ, а в деяких селах до борщу подавали і (инвертіті) вертути «молдавське національне блюдо коржі тіста посипані бринзою та завернуть в рулет». Борщ варили з тих курей яких в неділю в вечері вкрали в молодої. У вівторок як гості приходили їм за перший стіл давали борщ, а вже на другий стіл подавали все те, що лишилось з понеділка.

В середу відбувалася циганщина, гості переодягались в циган мазали себе сажею, одягали кожух навиворіт, чоловіки переодягалися в жінок, жінки в чоловіків, ходили по селі ї просили кури[11, с.167-168]. Тих курей потім пекли, варили, або смажили і кормили гостей в четвер і на цьому весілля скінчалося[11, с.169]. Через тиждень після вінчання молодим треба було піти до церкви і попросити у (перинтелі) батюшки благословення.

2. Специфіка весільних обрядів та традицій укладання шлюбу на території Буджаку

2.1 Болгарське весілля як традиція народу

Болгарське весілля, як в минулому так і зараз являється самим радісним і веселим святом в житті молодих. Відпочивати болгари вміють негірше чим працювати, це проявляється в наборі різних фор відпочинку і праці. Від хори аналог української вулиці, коли хлопці і дівчата збирались на вулиці наймали музикантів танцювали і співали, (сідянок) вечорниць, до спільних робіт (клака і меджия)[7, с.77]. Якщо подивитися на структуру болгарського весілля, то можна простежити, що вона складається, з передвесільних обрядів, самого весілля, і післявесільних обрядів та звичаїв[5, с.142].

(Сватуваніє). Першим з перед весільних обрядів є сватання (сватуваніє) але перед цим хлопець спочатку домовлявся з дівчиною, а вже потім йшов свататись. Якщо вона давала йому згоду то він збирав в себе вдома своїх родичів і батько хлопця обирав того хто буде йти сватати. Переважно обирали старших, і жонатих чоловіків родичів, нерідко йшов сватати і сам батько хлопця. Також були основні критерії для обирання сватів, вони повинні були бути, сімейними, красномовними і мати немалий досвід в сватанні. Якщо серед родичів знаходилась така людина, підходяща по всім критеріям, його відправляли до батьків дівчини, бували випадки, що і хлопець йшов зі сватом сватати дівчину але переважно участь в розмові він не брав. Головною дійовою особою, зі сторони хлопця був той самий сват, він і висловлював волю хлопця. Переважно хлопець стояв на дворі за дверима хати, і чекав поки його покличуть, або відмовлять. На цьому сватанні, якщо батьки дівчини давали згоду призначався (гудеж або годеж) як в яких селах говорили, тобто велике сватання. Сватати йшли пізньою ніччю щоб сватання було таємним, так як не знали якою буде відповідь батьків дівчини, це було таке перестрахування хлопця, в разі відмови батьків дівчини, щоб не оганьбитись перед усім селом. Таким чином сватання лишалось таємним, і нікому невідомим вразі відмови. Зайшовши до хати старости віталися і промовляли «ми чули, що у вас є донька на виданні, а у нас є хлопець, віддайте її за нього»[7, с.78]. Бували випадки, що свати заводили розмову про те, що вони хотіли купити б добру теличку, для свого бичка, або що шукають качку для качура. Також було поширене те, що свати представлялися мисливцями, які шукають орлицю для свого орла, або купівлею доброго вина[5, с.143]. Тобто свати знали свою роботу і робили все можливе, що залежало від них. Також основним знаком те що прийшли свататись було те що свати коцюбою шаруділи вогонь в печі батьки дівчини відразу розуміли для чого вони прийшли і що їм треба[5, с.143]. Вразі згоди батьків дівчини призначався (гудеж), десь приблизно через тиждень в суботу чи в неділю, для цього спеціально обирались вихідні, або святкові дні. Також необхідно зауважити, що відразу давати відповідь сватам було негарно, тому сват на протязі усієї розмови, повинен був три рази задавати одне і теж питання, і на третій раз батьки давали згоду. Якщо відмовляли то основними причинами відмови була неготовність приданого, тещо дівчина ще замала або у хлопця «поганий рід»[7, с.79]. Так говорили про сім'ї, які були поганими господарями, або дуже сильно пили чи лаялись[7, с.79]. Якщо ж дівчина давала згоду, то вона давала батькам хлопця (залог), щось із свого одягу наприклад сорочку, червоний або рожевий фартух. Залог який дала дівчина, замотували в басму, такий невеличкий відрізок білої тканини, і відправляли батькові хлопця, він в свою чергу одаровував дівчину грошима[7, с.79]. В інших селах був ще один вид залогу. На другий день після сватання, батько нареченого відправляв до дому нареченої родичку або старшу сестру. Щоб вона взяла в нареченої залог. Наречена в залог давала свою сукню, це була будь яка сукня, колір і фасон тут основної ролі не грав. На підносі зав'язану у білу хустку її приносили нареченому. Цю сукню вішали в залі, аналога каса маре в молдован на гачок і вона висіла там аж до самого весілля, це був такий залог нареченої. Після сватання хлопець і дівчина називались нареченими. Основною ознакою, що відрізняє засватану дівчину, від незасватаної є те, що вона повинна була носити на голові, аж до самого весілля срібну прикрасу (китку)[7, с.79].

(Гудеж). На гудеж в домі нареченого збирались всі його близькі родичі і йшли до нареченої[7, с.79]. До нареченої наречений йшов з підносом, на якому було плаття, зав'язане в білу хустку. Наречена дарила нареченому сорочку і перев'язувала його рушником. На (гудежі) наречену одаровували, це було обов'язковим. Що ж дарили: по-перше дарили як-то кажуть по можливостям сім'ї нареченого. Із подарунків обов'язковим було, що небуть на шию, могли бути буси, або алтині (національна болгарська прикраса з срібних, або золотих монет). В 60-х роках минулого століття, починали дарити наручні часи, вони в той час почали входити в моду, згодом вони стали обов'язковими, також дарили сережки. Подарунки на наречену накидала сестра нареченого. Також на гудежі одаровували батьків нареченої, батькові чоботи матері хустку. Наречена також перев'язувала всіх відрізками тканини замість рушників. На гудежі призначали день весілля яка найчастіше грали через дві три неділі після гудежа. Також на гудежі передивлялися (чиізе) придане нареченої. Яке складалося з двох частин скрині і земельного наділу. В скриню входили: (дюшекі) вовняні перини, ковдри, домоткані килими, подушки, рушники, одяг і вишиті картини хрестиком, а в деяких випадках траплялися і вибійчані[7, с.79]. Наречений і наречена цілували всім гостям руки, а в замін отримували гроші. На стіл подавали національні болгарські страви: (міліну) аналог молдавської вертути, холодець, різновиди риби, печену або солену також на стіл подавали, варений рис і соус. Гуляння продовжувалось аж до самого ранку[7, с.79]. Рано в годин шість, запрягалися повозки з кіньми, їх прикрашали квітами, різнокольоровими стрічками, і їздили по селі по всім вулицям щоб всі бачили[7, с.79].