Суспільно-політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Володимира Даля

Кафедра всесвітньої історії

Ахметшин Ігор Сергійович

СУСПІЛЬНО - ПОЛІТИЧНА РОЛЬ ДЖОРДЖА ВАШИНГТОНА У ФОРМУВАННІ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ США

Курсова робота

Луганськ - 2008

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

1.1. Джерельна база

1.2. Історіографічний огляд

РОЗДІЛ 2. ДЖОРДЖ ВАШИНГТОН - ПЕРШІ КРОКИ ДО ВЛАДИ

2.1. Дитинство і юність Вашингтона

2.2. 2 Війна з французами й початок військової діяльності Вашингтона

2.3. Причини й початок американської революції

РОЗДІЛ 3. СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВАШИНГТОНА

3.1. Президентство й останні роки Вашингтона

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми. Тема даної курсової роботи приймає актуальний характер для сучасного світу, особливо для нашої держави. Україна, яка доволі недавно здобула свою незалежність, мала б черпати досвіт будівництва державного апарату саме з історичного досвіду розвинутих європейських країн, і в даному випадку з США. Як і кожна молода держава, що звільнилася від гніту іншої, Україна нуждалась в вольовитій людині, справжньому лідерові. Для Сполучених Штатів Америки такою людиною став Джордж Вашингтон. Він зумів добитися незалежності США, і потім керував країною тільки виключно спираючись на Конституцію. Для нашої держави, в якій панує масове недотримування норм Конституції, така б людина стал початком нового періода історії. Джордж Вашингтон став для американців справжнім «творцем нації», і це зрозуміло, адже Він зуміг створити боєздатну армію з нечисленних підрозділів міліції, і протистояти добре озброєнній англійській армії, а потім став першим президентом країни, на якого рівнялися всі його наступники. Україна, яка довгі роки боролася за свою незалежність, знала багато видатних особистостей які боролися проти ворогів нашої держави, але в вирішальний момент ім чогось невистачало. Вивчаючи долю чих осіб, можно простежити що саме відсутність добре налагодженого, умілого державного апарату, ставило в неможливість перехід від воєнних дій до мирного життя. Можливо особливість українського народу, його менталітет, зумовив той факт, що наша нація практично на протязі всієї своєї історії від когось була залежна. Як ми бачимо, Джордж Вашингтон зумів зібрати навколо себе відданих йому і нації людей, які допомогал йому в будівництві держави. На сучасному етапі Україна переживає кризу влади, і можливо саме вивчаючи історію життя і діяльності такої людини як Вашингтон, наші можновладці зуміли б черпати досвід в будівництві молодої держави.

Мета і завдання дослідження. Під час написання даної курсової роботи були поставлені й вирішення наступні завдання:

1. Дослідження чинників які впливали на формування характеру Джорджа Вашингтона, ознайомлення з його оточенням, яке безпосередньо вплинуло на його особистість. Визначити що саме було пріорітетним при вибору Вашингтоном проффесії військового, і які наслідки для США мав цей вибір;

2. Дослідження суспільної діяльності Джорджа Вашигтона, його час перебування на посту президента, зміни які відбулися в цей час в країні, і яке відношення він мав до цих змін . Проаналізувати діяльність Вашингтона після закінчення строку президенства, як він впливав на своїх наступників.

3. Дослідження джерельної й історіографічної бази теми « Суспільно - політична роль Джорджа Вашингтона у формуванні державності США».

Об'єкт дослідження - об'єктом даного дослідження являється особистість Джорджа Вашингтона в загальноісторичному рівні.

Предметом дослідження. Предметом дослідження є визначення суспільно - політичної ролі Джорджа Вашингтона у формуванні державної незалежності США.

Методи дослідження. При написанні даної роботи я використовував історико - порівняльний і історико - системний методи. Він передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, які відбувалися не тільки з предметом (об'єктом) дослідження, алі й з усіма пов'язаними з їм процесами та явищами.

Практичне значення одержаних результатів. Наступну роботу можно використовувати при підготовці до семінарів, в лукціях, при написанні рефератів, наукових статтей, дипломних робіт.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Список використаних джерел та літератури складається з 15 найменувань на 1 сторінку. Загальний обсяг становить - 50 сторінки, з них основного тексту 47 сторінок.

Розділ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

1.1 Джерельна база

Аналізуючи інцидент, який відбувся на флагмані «Місто Париж» під час війни з Англією, ми можемо зробити висновок про надзвичайну популярність Вашингтона серед звичайних солдатів. Зокрема там відбулося таке: «17 вересня Вашингтон піднявся на борт величного флагмана «Місто Париж». Американці вже були приголомшені військовими почестями - неодруженими залпами, музикантом, вітаннями, алі дійсне випробування очікувало головнокомандуючого на палубі. Де Грасс, гігант і товстун, схопив в обійми Вашингтона й, обдаючи заходом спиртного, закричавши: «Від і ти, мій дорогою крихта генерал!» Загальний сміх, Нокс ляскав руками по власному велетенському животі, демонструючи, що вже він^-тих не уступає де Грассу. Вашингтона побілів, він, що надавав таке значення ритуалу, був уражений до глибини душі».

У шифрованому посланні до полковника Д.Лоренса Вашингтон говорив про необхідність допомоги через границю: ««Будь упевнений, мій дорогою Лоренс, день іде за ніччю з більшою регулярністю, чим очевидно, - відбуваються весь новий і новий докази: неможливо продовжувати війну без допомоги, які вас послали просити. Як чесна й відверта людина, все майбутнє якого залежить від щасливого завершення нинішньої війни, я рішуче завіряю - без іноземної позики наші нинішні сили (по суті, тільки залишки армії) не можуть бути збережені для нинішньої кампанії... Якщо Франція не зробить у цей момент своєчасної й широкої допомоги, пізніше вона буде даремна. Ми висимо на волоску, ви повинні пам'ятати - ми не можемо доставити продовольство, тому що не можемо розплатитися з возіями, які більше не хочуть працювати за сертифікати. Рівною мірою очевидно, що наші солдати дуже незабаром будуть роздягнені, нам не в що одягти їх, у госпіталях немає медикаментів... Але чи треба мені продовжувати, коли можна заявити одним словом - ми дійшли до границі, і порятунок повинне прийти нині або ніколи!».

У загальному наказі до своєї армії 30 січня виявило дійсне розуміння ситуації, що зложилася в державі: «Генерал глибоко розуміє страждання армії. Він робить все, щоб полегшити їх, і переконаний, що конгрес і ряд штатів також додадуть всі зусилля для досягнення цього. Однак, коли ми очікуємо від країни виконання її зобов'язань, ми повинні пам'ятати що вона в складному становищі. Ми почали боротьбу за волю й незалежність із дуже обмеженими засобами для ведення війни, думаючи, що патріотизм компенсує їх недостачу . Ми очікували тяготи, і ми не повинні пасувати перед ними, так само як не кидати виклик закону й порядку, щоб домогтися полегшення».

Отже, джерельна база досить широка й містить у собі багато документів: листи, промови, програми. Вони дають змогу проаналізувати діяльність Вашингтона протягом усього процесу об'єднання США в єдине ціле.

1.2 Історіографічний огляд

Вашингтона є воістину ключовою фігурою в американській історіографії. Його життя й діяльність проаналізовані, здається, у всіх деталях, існують найрізноманітніші й прямо протилежні інтерпретації й оцінки його переміг і поразок, і особистість його оцінюють зовсім по-різному.

Однак, у тім, що сам Вашингтон не міг терпіти людей що сунуть ніс у його справи. Щирий джентльмен, по вірджинським традиціям XVIII сторіччя, повинен вище всього бути стриманим, навіть замкнутим. Джордж Вашингтон, принаймні, у відношенні своїх особистих паперів виконав ці вимоги. Публіцист Ф. Белламі [1, 134], що видав в 1951 році роботу «Особисте життя Джорджа Вашингтона», з достатньою підставою міг написати в передмові: «Протягом всього свого життя Вашингтон не дозволила жодному з літературних братій заглянути в його папери».

До 100-річчю вступу Вашингтона на пост президента, в 1889 році, що починає історик Генрі К. Лодж [2, 234] пристосував випуск енергійно написаного двотомника «Джордж Вашингтон, людина». Лодж почав з найвищими надіями, він роз'яснив: «Потрібно описати самої людини, щоб з'ясувати, ким він був у дійсності, що він значив тоді, ким він є нині й що означає він для нас і сьогоднішнього миру».

В 1896 році з'явилася книга «Джордж Вашингтон», складена професором Вудро Вільсоном [5, 112]. Але ця книга не носила яку те історичну цінність. Дослідників осягло гірке розчарування - коли автор писав книгу, він, імовірно, думав про відчутні вигоди, а не про те, що йому згодом призначене зайняти крісло Вашингтона. Інакше чим пояснити надзвичайно поверхнева розповідь про останнє десятиліття життя Вашингтона, на яке й падає вся його державна діяльність?

На зміну "старшому" поколінню прийшли здатні молоді дослідники й у першу чергу, звичайно, В.В.Согрін [14, 121], що опублікувала в 80-х роках целую серію історіографічних статей і дві спеціальні монографії. Саме В.В.Согрін став лідером у вивченні західної історіографії й саме на його плечі лягло важке завдання перебудови історіографічних досліджень в умовах кризи марксистської парадигми. Завдання ця виявилася важкою. Справа в тому, що в більшому або меншому ступені марксистські догми наклали свій відбиток практично на всі радянські роботи з історії США. Їхня уразливість стає особливо очевидної при перекладі на англійську мову й пряме обговорення в колі фахівців.

«Забагато матеріалу - сама важка проблема, з якої зіштовхується біограф Вашингтона. Тому що велика кількість книг - нові постійно виростають на гниючих останках колишніх, подібно тропічним джунглям, - сховала за легендами й молитвами щирого Джорджа Вашингтона»: говорити бібліограф праць Джорджа Вашингтона Д. Флекснер [4, 201].

Американські історики невдоволені, тому що немає книги про Вашингтона, у якій би в одній було укладене весь життя героя. «Можна сподіватися, - зітхає Д. Сміт [15, 111], - що незабаром, нарешті, з'явиться повна, однотомна біографія Вашингтона. На сьогоднішній день, на жаль, її ні».

Розділ 2. Джордж Вашингтон - перші кроки до влади

2.1 Дитинство і юність Вашингтона

Не всі американці можуть похвалитися такому родоводу, як Джордж Вашингтон; втім, родовідна ця, по власному визнанню Вашингтона, не мала особливого значення в його очах. Він походивши від родовитої англійської аристократії, що з'являється в історії вже в XII столітті. Вашингтоны в Англії були лицарями-ленниками єпископа Дургамского й прославилися своїми походами проти диких скоттов. В XVI сторіччі рід Вашингтонов розпався на кілька галузей. Родоначальником тої галузі, від якої відбувався вождь американської революції, був Лоренс Вашингтон, мер міста Нортгэмптона, під годину реформації ретельно допомагав Генріхові VIII расхищать монастирські володіння. За це йому подароване був маєток Сульгрев, і нащадки його користувалися благоволінням і милостями англійських королів - як Тюдоров, так і Стюартов, а тому відрізнялися гарячою відданістю престолу Англії. Полковник Джеймс Вашингтон поплатився навіть життям, борючись за короля Карла I. Інший полковник, Генрі Вашингтон, біля тої ж години прославився геройскою захистом довіреного йому королем міста Ворчестера й здобув собі подив і повагу навіть своїх ворогів-революціонерів [6, 56].

Після смерті Карла I, коли Кромвель почав нещадно переслідувати прихильників короля, смороду один за іншим сталі переселятися в Північну Америку, головним чином у Віргінію. Туди ж, в 1657 році, переселилися збіднілі правнуки Лоренса Вашингтона. Один з їх, Джон, придбав собі маєток на ріці Бридж-Лемент, припливі Потомака, у графстві Вестморленде. Женившись на багатій дівчині, він зробився одним із самих великих плантаторів Віргінії, а згодом, беручи доля в поході проти індіанців, зробив своїй новій батьківщині більші послуги. Онук Джона, Августин, батько знаменитого борця за волю Америки, народився в 1694 році. Він одержавши вище утворення в Англії, а після повернення звідти зайнявся сільським господарством в успадковані їм землях і помалу значно розширив свої володіння. Августин Вашингтон був одружений два рази. Від першого шлюбу в нього було дві сині - Лоренс і Августин; від іншого - з гарної, розумної Мэри Болль - чотири синів і дві дочки. Старший з їх, Джордж, що народився 22 лютого 1732 долі в батьківському маєтку на ріці Бридж-Лемент, зробив ім'я Вашингтонов безсмертним [8, 43].

Незабаром після народження Джорджа його батьківщина переїхала в інший маєток, що перебував у графстві Страффорд, недалеко від міста Фредериксбург. Отут пройшли дитинство і юність Джорджа Вашингтона. Читанню, аркушу й цифири він навчився в школі парафіяльного паламаря Гобби, що сам мав досить убогі пізнання. На щастя, Джордж мав можливість розширювати свої знання в родині під годину й після закінчення “курсу наук” у Гобби. Батько Джорджа, що був для свого години дуже освіченою людиною, любив запросто розмовляти зі своїми дітьми на різні тими, намагаючись розвивати їх і заронити в їхню душу любов до праці й до правди. Старшого сина від першого шлюбу, Лоренса, як свого спадкоємця він відправив в Англію для одержання вищого утворення; Джорджу доводилося задовольнятися меншим. Заті Джордж користувався всіма благами здорового сільського життя на чистому повітрі й, міцний, здоров'їв від природи хлопчик фізично розвивався як не можна краще. Чудово, що одною з улюблених його ігор була гра в солдати з однолітками. Це було, втім, цілком природно, якщо взяти до уваги його атмосферу, що оточувала. Брат його Лоренс, повернувшись із Англії, взявши долю у війні між Англією й Іспанією. Він не раз мав випадок боротися з іспанцями, і мимоволі діяв на молодшого брата своєю військовою наснагою, приготовляясь до походу [13, 201]. Та й вся Віргінія в цей година була охоплена військовою гарячкою, і молодь не сповільнила також заразитися нею. Джордж улаштовував полки зі своїх шкільних товаришів, навчав їх марширувати й навіть задавав бою - цього разу як головнокомандуючий школи Гобби.

По закінченні війни Лоренс Вашингтон повернувся додому, алі більше на військову службу йому надходити не довелося, тому що у квітні 1743 долі раптово помер батько, і Лоренс ставав главою родини. За заповітом він одержавши маєток на березі ріки Потомак; другий син від першого шлюбу, Августин, одержавши родовий маєток у Вест-Порленде, а Джорджу призначався тої маєток, де він виріс і де батько йз семьею провів свої останні роки.

Незабаром після смерті батька Лоренс, незважаючи на різницю років, дуже Джорджа, що любив, женився на мисс Ганні Фэрфакс і оселився у своєму маєтку на ріці Потомак, назвавши цей маєток Маунт-Вернон на честь адмірала Вернона, під начальством якого він служив у флоті.

Удова Августина Вашингтона з дітьми залишилася жити в маєтку, що перебував у графстві Стаффорд. Відповідно до заповіту чоловіка Мэри Вашингтон була призначена опекуншею своїх дітей і майна, що призначався їм. Вона, як виявилося, була цілком гідна такої довіри. Це була жінка з незвичайним природним розумом, здоровими інстинктами й сильною волею. Незважаючи на свої грубуваті манери й суворий вид, вона відрізнялася простотою й добрим серцем. Багато години віднімали в неї різні турботи по господарству; алі вона вміла знаходити вільні годинники й присвячувати їх розумовому й моральному вихованню своїх дітей. Як своїми бесідами з ними, так і прикладом свого життя вона намагалася вселити їм свідомість боргу, повага до людської особистості й уміння стримувати зовнішні вияви свого темпераменту. Джордж дуже походивши особою й характером на матір; у дитинстві він часто виявляв запальну й неприборкану вдачу, алі всі ці шорсткості його характеру помалу згладжувалися під розумним впливом матері. Вона часто читала своїм дітям уголос витримки йз книг релігійного й морального змісту, стосуючись при цьому всіляких життєвих відносин; особливе враження на Джорджа зробили “Міркування релігійного й морального характеру” Гейля; до цієї книги він всі життя харчував пристрасть і майже ніколи не розставався з нею [9, 23].

Мэри Вашингтон була не з тихнув матерів, які мітять своїх синів у генерали. Вона була далека всякого марнославства й зовсім не мріяла про ті, щоб син її вистачав зірки з неба. Насамперед, їй хотілося, щоб Джордж був гарним сільським хазяїном, щоб він замінив батька молодшим братам і сестрам, а для матері був би опорою в старості. Через якийсь година після смерті чоловіка вона відправила Джорджа в маєток його брата Августина для відвідування школи, що перебувала поблизу, Вільямса, де Джордж міг придбати всі необхідні для сільського хазяїна пізнання. Цю школу Джордж відвідував протягом декількох років, вивчаючи там математикові, геометрію й межове мистецтво. У школі Вільямса не навчали ні літературі, ні іноземним мовам, а тому Вашингтон ніколи не знав ніякої мови, крім англійського. Англійською мовою він володів у досконалості, алі цим зобов'язаний був скоріше собі, чим школі. Шляхом завзятих і довгих вправ він навчився виражатися коротко і ясно. У вільні від зайняти годинники переписував витримки з деяких книжок, що попадалися йому під руку, або викладав прочитане своїми словами; зошита його, що збереглися донині, свідчать про старанність і посидючість, разючих для хлопчика його віку. Ретельно обробляв він свій склад, коли писав викладу, - про це можна судити по помарках; ретельно копіював каліграфічні зразки, і помалу виробив чіткий, гарний почерк і прекрасний склад. Чудово, що він з дитинства надзвичайно любив переписувати ділові папери - заповіту, контракти, векселі й т.п. Він, мабуть, і сам цілком серйозно готувався до ролі сільського хазяїна, намагаючись придбати всі необхідні для цієї мети практичні пізнання. Особливо ретельно вивчав він “Супутник парубка”, звідки почерпал відомості про ті, як тримати собі в суспільстві, як писати листи й ділові документи, як розмежовувати землі, будувати будинку, готувати чорнило й сидр, розводити дерева, подавати першу допомогу у хворобах і так далі [10, 12]. Зошита Джорджа свідчать про повну відсутність у нього художнього дарування - всі смороду відрізняються діловим тоном, що доходити до сухості. Німа чого й говорити, що досить багато хто йз придбаних їм практичних пізнань придалися йому згодом. В умінні становити ділові папери він міг суперничати з бути-яким юристом.

У вільний годину Джордж Вашингтон із захопленням віддавався фізичним вправам - біжу, стрибкам, змаганням і іншому, а головним чином - верхівковій їзді. Уже в 14 років він без праці об'їжджав самих неприборканих коней і вважався чудовим наїзником. Фізичний розвиток Джорджа не відставало від розумового, і це сприяло тому, що з нього вийшла така врівноважена людина. Серед товаришів Джордж користувався любов'ю, особливо за свою прямоту й правдивість. Нерідко він як третейський суддя влагоджував розбіжності й суперечки між школярами, - роль, що згодом, будучи главою Американського Союзу, не раз доводилося йому виконувати в іншому масштабі [7, 67].

Канікули й святий Джордж часто проводило в Маунт-Верноне, у родині свого брата Лоренса, що мав на нього сильний вплив і цілком заміняв йому батька. Лоренс у цей година був членом законодавчих зборів Віргінії й у тої ж година військовим начальником того округу, де перебував його маєток. Лоренс познайомив Джорджа з родиною свого тестя, лорда Вільяма Фэрфакса. Сам лорд Вільям, що живий у маєтку Бельвуар, була людина утворену й колишній; свою старість він вирішив провести у Віргінії, де управляв великими маєтками свого брата, лорда Томаса. Батьківщина Фэрфаксов належала до вишуканої англійської аристократії, і у вона^-ті молодий Джордж одержавши остаточне світське шліфування. Питання про поводження в суспільстві сильно займав Джорджа, і він сам становив зі свойственною йому докладністю правила для свого керівництва. До нас дійшли багато хто із цих правил, по правді сказати, досить наївних і курйозних. Поруч із такими: “При всякій дії в суспільстві варто брати до уваги почуття й подивися присутніх”, - можна знайти й такі: “Перебуваючи в суспільстві, не розспівуйте собі під ніс, не тарабаньте пальцями й не стукаєте ногами”, або: “Не спите, коли інші говорять; не сидите, коли інші коштують; не говорите, коли варто мовчати” і так далі [7, 65]. Втім, Вашингтон становив цей кодекс цілком серйозно й серйозно ж провівши його в життя.

У Маунт-Верноні, між іншим, пробудилися й військові похилості Вашингтона. Лоренс був всієї душою відданий військовій справі; крім того, у будинку його нерідко збиралися капітани військових англійських кораблів, що стояли на якорі в Потомаке, а також провінційні офіцери Віргінії; Джордж раз у раз чув розмови на різні військові тими; опису битв, спогаду про скитаниях по морю, про боротьбу з піратами - всі це глибоко діяло на вразливого, енергійного хлопчика, якого мимоволі тягло до такого життя, повної небезпек і пригод. В 14 років він заявивши про своє бажання надійти на морську службу, алі зустрів сильний опір з боку матері, що в останню мінуту взяла свою первісну змушену згоду назад, не вирішуючись піддавати свого первістка небезпекам, сполученим з військовим життям. Робити було німа чого: Джорджу довелося підкоритися матері й повернутися в школу Вільямса. Тому що в цій школі Джордж придбав деякі відомості по межуванню земель, і тому що праця землеміра у Віргінії прекрасно оплачувався, те Джордж вирішив узятися за цю професію. Границі віргінських маєтків у тої година не минулого ще точно встановлені, землемірів же було мало, а тому це був план досить практичний. Протягом двох років Вашингтон докладно й серйозно вивчав землемірне мистецтво як теоретично, так і практично, наполегливо доводячи до кінця всі роботи, що уживаються їм.

Спокійний діловий настрій Вашингтона був порушений у цей година маленьким нещастям: він закохався, алі без взаємності. Ця подія занесена в його щоденник, що він вів з десятилітнього віку. П'ятнадцятирічний юнак почував собі глибоко нещасним, намагався виливати своє горі у віршах, які, однак, не виявляють ні найменшого поетичного дарування; видно тільки, що він був дуже чутливий до жіночої краси. Хто був предметом його першої ніжної пристрасті - невідомо; сам він бачить головну причину свого несчастия у відсутності сміливості й у нерішучості відкрити “своєю тужною, стікаючою кров'ю серце” [15, 134]. Імовірно, його мучення пояснюються неуважністю особини, “що вразила його серце стрелою Купідона”, до подихів і ухаживаньям хлопчиська-школяра. У всякому разі, ця пристрасть надовго порушила щиросердечний спокій палкого юнака, і згодом, навіть у зрілі роки, він завжди був мовчазний і соромливий у суспільстві жінок.

Закінчивши школу Вільямса, Джордж оселився в Маунт-Верноне. Шкільне утворення було кінчено, алі далеко не задовольняло, так що він усіляко намагався його поповнити. У Маунт-Верноне він по кілька разів перечитував що попадалися йому під руку деякі книги, вправлявся в межуванні, хоча й отут нещасна любов годиною сильно заважала йому працювати. Іноді юнак цілими годинниками бродив по лісах, намагаючись утішити свою знівечену душу на лоні природи.

Нерідко він відвідував батьківщину Фэрфаксов і подружився зі старшим сином лорда Вільяма, Джорджем. Вашингтону було в ту пору 16 років, алі завдяки своєму високому росту й міцній будові він робив враження цілком змужнілого юнака. Він був стриманий не по літам, відрізнявся солідними манерами, з'єднаними йз простотою й скромністю, і користувався загальною повагою. Внутрішня боротьба, пережита їм, додала більше певний характер його моральної особистості; зовнішній же меланхолійний вид надавав всій його фігурі особливу принадність.

Часто буваючи у Фэрфаксов у Бельвуаре, Вашингтон познайомився з дійсним власником цього маєтку, лордом Томасом Фэрфаксом, що недавно прибув з Англії з метою оселитися у Віргінії. Ця людина, що мала чималий вплив на характер і життя Вашингтона, був чистокровний аристократ, дуже світський і в тої ж годину дуже утворений, з розвиненими літературними й художніми смаками. Невдала любов, однак, мала на нього такий величезний вплив, що він назавжди вирішив покинути суєтне світське життя й довгий година скитался по світлу, наезжая й у свої віргінські маєтки. Велична природа й приємний клімат Віргінії настільки довелися йому по душі, що в старості він назавжди вирішив отут оселитися. Незважаючи на різкі риси особини й ексцентричні манери, це був добрий старий, що легко сходився з людьми, і в його суспільстві молодої Вашингтон переміг свою меланхолію [6, 43]. Разом з лордом Томасом Джордж полював на лисиць, - що старий уважав самим вірним засобом від нещасної любові; Вашингтон сильно пристрастився до цього виду спорту й прив'язався до лорда Томасу, що, зі своєї сторони, полюбивши енергійного юнака; дружба між ними тривала біля двадцяти років.

Бажаючи зверни собі постійне місце проживання в підніжжя Аллеганских гір, лорд Томас вирішив розмежувати свої володіння в цій місцевості й покласти кінець розкраданням, які вироблялися в його землях різним стороннім людом. Лорд Томас бачив землемірні роботи Вашингтона на околицях Маунт-Вернона й, знаючи характер, фізичну силу, спритність і відвагу свого молодого друга, вирішив саме йому доручити розмежування своїх земель, що представило чималі труднощі в дикій країні з її дикими мешканцями. Вашингтона з радістю прийняв пропозицію лорда Томаса розмежувати його землі за грошову винагороду, і в середині березня 1748 долі разом із Джорджем Фэрфаксом відправився в лісові нетрі Америки.

Молоді люди поїхали верхи в супроводі декількох слуг. Переваливши через Блакитні гори, смороду опинилися в мальовничій долині Шенандоа, на заході якої були розташовані Аллеганы. Долина ця зрошувалася багатоводною рікою Шенандоа (“Дочка зірок”); природа навкруги була чарівна. На горах ще лежав сніг, алі незліченні потоки падали із шумом з висот, і в долині вже панувала весна. Вашингтона записував всі свої враження й спостереження в щоденник; алі, мабуть, його цікавила не стільки природа, скільки ті матеріальні вигоди, які можна було витягти з її розумної експлуатації. У щоденнику, принаймні, комерційна крапка зору переважає над поетичною. Правда, Вашингтон згадує й про вроду лісів, гір і рік, захоплюється віковими деревами, гаями цукрового очерету, - алі лише мимохідь. Його більше цікавлять якості ґрунту, зрошення, поверхня й розташування земельних ділянок. Як щирий практичний ділок Вашингтон цілком пішов у доручений йому праця, ретельно знімав плани земель, що лежати при злитті Шенандоа з Потомаком, а потім по лівому березі Потомака. Отут доводилося йому зіштовхуватися з німецькими емігрантами, що обробляли частина вимірюваних їм земель, а потім і йз червоношкірими; йому вдалося бачити військовий танець індіанців навколо багаття під звуки музики, виробленою порожнім гарбузом, наповненим дробом, і ударами в казан, на зразок барабана обтягнутий шкірою. Згодом Вашингтон відмінно вивчив вдачі індіанців і навчився вести з ними справи.

Так проживши Вашингтона біля місяця, проводячи дні й ночі під відкритим небом і ретельно займаючись кресленнями й вимірами. Від дощу він рятувався разом зі своїми супутниками в курені, спорудженому з деревних галузей, а в гарну погоду ночував на ведмежій шкірі або на оберемку соломи біля багаття. Вашингтона як не можна краще вмів застосовуватися до всякого життя, задовольняючись у випадку споживи найменшим, нерідко особисто присмажуючи собі дичину на саморобному рожні й знаходячи в подібному житті чимало принадності. Нарешті 12 квітня Вашингтон повернувся в Маунт-Вернон, прекрасно виконавши покладене на нього доручення, до великого задоволення лорда Томаса, що щедро винагородив молодого землеміра.

Незабаром після цього Вашингтон призначений був суспільним землеміром графства Фэрфакс і більше трьох років виконував цей обов'язок із властивим йому ретельністю й сумлінністю, проводячи цілі місяці в глибині лісів і ґрунтовно знайомлячи з характером країни і її жителів. Нерідко провівши він по кілька днів у лорда Томаса, що оселилося назавжди в глухомані, на захід від Блакитних гір, у маєтку Гринвей-Курт. Сюди стікалася безліч усякого народу, тому що старий лорд був надзвичайно гостинний до всім, не крім диких індіанців і грубих колоністів. Лорд Томас привіз із собою з Англії багато книг, і, коли було можливо, Вашингтон з насолодою віддавався читанню. У такий спосіб він ґрунтовно вивчив історію Англії й взагалі значно розширив свій розумовий обрій. Так протекли юні роки Вашингтона. Життя в незайманих лісах загартувала його, зробив досвідченіше; брат його Лоренс і лорд Томас у значній мірі сприяли його розумовому розвитку [12, 36]. Ще не досягши 20 років, Вашингтон був цілком підготовлений до того, щоб взяти на собі відповідальна суспільна праворуч. Така праворуч незабаром представилася й висунула Вашингтона на арену історії.

2.2 Війна з французами й початок військової діяльності Вашингтона

Між володіннями французів і англійців в Америці границі не були точно встановлені, а тому нерідко виникали звади між обома народами, що доводили один одному свої права на володіння розкішним басейном ріки Міссісіпі. Особливо ласим шматком як англійцям, так і французам здавалися землі по ріці Огайо, покриті багатою незайманою рослинністю й що стали яблуком розбрату між обома народами.

Тому що землі по ріці Огайо були населені войовничими індіанцями, те французи зі своєї сторони, а англійці зі своєї всіляко намагалися залучити до собі червоношкірих. У половині XVIII сторіччя Англії вдалося укласти союз із багатьма індійськими племенами; французи ж, уважаючи землі по Огайо своєю власністю, сталі брати в повний англійських торговців, що з'являлися в цій місцевості. Праворуч приймала серйозний оборот, і, передбачаючи швидку війну, обидві сторони почали діяльно готуватися до неї.

Віргінія була першою англійською колонією, де пробудився військовий дух. Вона розділилася на військові округи, на чолі яких стояли майори, що завідували набором і навчанням солдат. На цю посаду був покликаний, за рекомендацією свого брата Лоренса, юній Джордж Вашингтон, що вже встиг здобути собі загальна довіра й повага.

Молодий Вашингтон був у захваті від цього призначення й, по своєму звичаї, методично й терпляче ставши готуватися до нової справи. Маунт-Вернон, де ще недавно він виливав у віршах свої любовні страждання, тепер перетворився для нього у військову школу. Він ретельно займався воєнною тактикою, стратегією, навчався фехтуванню, стрілянині, читав військові твори, записуючи в щоденник всієї його думки, що вражали. Алі незабаром заняття ці довелося перервати, щоб супроводжувати давно що вже хворіли сухотою брата Лоренса на острів Барбадос у Вест-Індії, куди посилали його лікарі [4, 67]. Із цієї нагоди Джордж уперше зробив велику подорож по морю; судячи з його записок, вона, втім, не стільки цікавився красою морських пейзажів, скільки напрямком вітрів, кліматичними умовами й т.д. Ледь приїхавши в Барбадос, Джордж занедужав віспою, від якої оправився тільки завдяки відходу ніжно, що любив його брата; алі сліди віспи назавжди залишилися на його особі. Тропічна природа Вест-Індії зробила на нього сильне враження; разом з тім, він не пропускав нагоди досліджувати ґрунт, спостерігати вдачі жителів, суспільні встанови й охоче відвідував театр, - задоволення, доти невідоме для нього.

Однак перебування на Барбадосі не відновило сил Лоренса; до того ж він так тужив за родиною, що Джордж на прохання брата відправився за його дружиною й дитиною, маючи намір привезти їх у Вест-Індію. Джорджу довелося їхати в Маунт-Вернон узимку, коли, внаслідок частих бур, морське плавання був уповільнений і небезпечним; корабель, на якому він плив, ледве було не зазнав катастрофи, про що докладно говоритися в щоденнику. Під година відсутності Джорджа Лоренс ставши ще сильніше тужити за своєю рідною Віргінією, і раннею навесні відправився сам у Маунт-Вернон. Дорога так розморила його, що, тільки-но встигнувши добратися до будинку, він помер у колі своєї родини, 34 років від роду. Це було більшим горем для Джорджа, тому що він в особі Лоренса втратив кращого друга, що цілком заміняв йому батька. Маєток Маунт-Вернон, відповідно до батьківського заповіту, у випадку смерті Лоренса повинне було дістатися Джорджу, що незабаром і вступивши в керування цим великим маєтком. Маунт-Вернон на всі життя залишився улюбленим місцеперебуванням Вашингтона, де він знаходив спокій і відпочинок від праць і тривог громадського життя.

Тім годиною, відносини французів і англійців продовжували загострюватися. Французи будували фортеці, споряджали флот і тіснили колоністів-англійців; нарешті, виргинский губернатор Динвидди вирішив зробити із цього приводу подання комендантові головної французької міцності на ріці Френчі-Лементі. Крім переговорів із французами, необхідно було ще постачити союзних індіанців зброєю й залучити якнайбільше червоношкірих на сторону англійців; для виконання цієї місії потрібний була смілива, прониклива людина, - і вибір губернатора впавши на Вашингтона, після смерті брата знову, що зайняв пост, майора.

Коли на чолі англійського міністерства ставши Питт, що зумів зробити політикові Англії більше енергійне й впливової, положення Вашингтона стало трохи краще. В Америку послані були три дивізії, під головним начальства генерала Аберкромби, причому дві дивізії повинні були діяти на півночі, а третя, під предводительством бригадира Форбса, відправлена була у Віргінію, одержавши приписання опанувати фортом Дюкен. Крім того, Питт зрозумів, що необхідно зрівняти в правах і чинах офіцерів (до полковника включно) колоніальної й королівської армії, щоб знищити постійні сперечання, що заважали єдності війська; таким чином, здійснювалася міра, що Вашингтон давно вже вважав надзвичайно важливої і яка дійсно полегшила положення справ. Форбс знав, що невдача Брэддока значною мірою пояснюється його зневагою до рад Вашингтона, і тому постійно радився з начальником провінційної міліції. До регулярних англійських військ і до виргинской армії незабаром примкнули пенсильванцы й деякі інші колоністи в кількості 4500 чоловік. Під командою Вашингтона перебувало біля двох тисяч чоловік, неуважних, однак, по великому просторі й нуждавшихся в наметах, продовольстві й так далі. У такому положенні перебувала праворуч наприкінці літа 1758 долі. У цей година Вашингтон відправився у Вильямсбург із доповіддю про споживи свого війська. Ця поїздка мала вирішальне значення для його особистого життя [9, 29].

По дорозі у Вильямсбург Вашингтон познайомився йз Чемберленом, маєток якого перебувало поблизу і який ставши просити Вашингтона заїхати до нього хоч пообідати, якщо вже ніяк не можна погостювати подольше. Вашингтона поступився наполяганням гостинного поміщика, і в будинку його вперше зустрівся з молодою вдовою, Мартою Кэстис. Як по батьку, так і по чоловіку, г-жа Кэстис, уроджена Дэндридж, належала до шановного прізвища, а від чоловіка успадкувала величезний стан і малий двох маленьких дітей. Це була жінка невеликого росту, алі пропорційного додавання; дуже красили її більші темно-карі очі, прекрасні каштанові волосся й приємне вираження особини. Її привабливі манери й простота в обігу відразу сподобалися Вашингтону. Незважаючи на свою стриманість і серйозність, він був дуже чутливий до жіночої принадності, особливо в мінути відпочинку від військового життя, і миссис Кэстис у цей день скорила його серце. Обід пройшов непомітно, і хоча коня були давно подані, Вашингтон барився їхати; нарешті він покаравши розсідлати коней і тільки на наступний ранок відправився на місце свого призначення. Маєток г-жи Кэстис “Білий Дім” перебувало недалеко від Вильямсбурга, і Вашингтон провівши в неї всі вільні від занятті годинники. Алі військові обов'язки не дозволяли Вашингтону довго залишатися у Вильямсбурге, і, боячись втратити миссис Кэстис, у якої й без нього було чимало шанувальників, Вашингтон зробив їй пропозиція. Гарний молодий офіцер, що встиг уже придбати собі славу, настільки притягальну для жінок, дістав згоду миссис Кэстис, і вирішено було відсвяткувати весілля після узяття форту Дюкен.

Алі похід проти Дюкена відбувся лише через кілька місяців. Форбс барився, і Вашингтону доводилося займатися прокладанням нової дороги, тому що Форбс не хотів іти по ті шляхи, де невдача один раз уже осягла Брэддока.

Тім годиною на півночі справи англійців з кожним удень поліпшувалися, міцність за міцністю переходили в їхні руки, і французи, що діяли на півдні, перестали одержувати з півночі підкріплення. Вашингтона квапив Форбса, наполягаючи на тому, щоб зробити похід по старій дорозі, - алі дарма. Нарешті, тільки на качану листопаду 1758 долі вся англійська армія зібрана була в один пункт, і вирішено було рушити в дорогу, тім більше, що ходили слухи про слабість дюкенского гарнізону. Вашингтона повів авангард, а за ним форсованим маршем пішли інші. Безперешкодно підійшло англійське військо до форту Дюкен, що, як виявилося, був покинутий ворогом. Втративши надію одержати підкріплення з півночі, французи, довідавшись про наближення англійців, зволіли вийти й надати їм заволодіти міцністю без бою. Правда, французи встигли підірвати свої магазини й спалити всі будинки, так що Вашингтон заставши на цьому місці одні руїни. Виправивши це зміцнення, англійці назвали його на честь свого першого міністра фортом Питт.

Так окончилось панування французів в області Огайо, на границях якої знову встановилися мир і спокій. Вашингтона вирішив залишити військову службу, як тільки окончится кампанія проти форту Дюкен. Здоров'я його за кілька років бивуачной життя сильно розхиталося, вічні тривоги набридли йому, і душу його жадала спокою. Ще до узяття Дюкена Вашингтон за порадою своїх друзів погодився виставити свою кандидатуру в депутати законодавчих зборів, куди й був вибраний величезною більшістю голосів як представник від графства Фредерике. Після узяття Дюкена Вашингтон вийшов у відставку й 6 січня 1759 долі женився на миссис Кэстис. Весілля було відсвятковано в “Білому Домі” у колі численних друзів і знайомих, як того вимагало стародавнє виргинское гостинність [15, 69]. У тім же 1759 долі французькому пануванню нанесень був остаточний удар і в Канаді. Однак ще до 1763 долі не раз спалахували в Канаді повстання, які англійцям доводилося придушувати зі зброєю в руках. Нарешті, до великої радості американських колоній Англії, укладений був мир.

Війна Англії із Францією через американські території мала важливі наслідки для американців. Англійським колоністам довелося в цю війну принести величезні жертви. Населення колоній було розорено, землі спустошені, невдоволення положенням справ приймало всі більші розміри. У народних масах помалу пробуджувалася свідомість, що виявилася в тім, що колонії почали жадати від метрополії відшкодування своїх збитків. Зароджувалася думка про повне відділення колоній від Англії, і Англія всіляко підтримувала цю думку своїми репресіями проти американського населення. Праворуч у тому, що зі знищенням французької могутності в Америці англійські колонії не бідували більше в захисті метрополії, - а це, по суті, було главною зв'язком між Англією і її колоніями; через кілька років волелюбні американці зуміли стряхнути із собі гне, що зовсім не доводився їм по смаку.

Помітимо на закінчення, що під година війни йз французами, що мі могли розглянути отут лише загалом, Вашингтон не зробив жодного блискучого подвигу, алі все-таки цілком заслуживши свою популярність і славу. Всі його життя за цей година може справедливо вважатися подвигом; нелегко були мати справу з неорганізованою армією й заміняти недоліки військової організації своїми особистими достоїнствами, не порушуючи при цьому законів і сміло зустрічаючи всяку небезпеку. Досвід, придбаний їм у війні йз французами, більш ніж придався йому згодом. Цілком підготовлений, узявся він за велику справу звільнення своєї батьківщини, завдяки якому здобував собі право на безсмертя [14, 175].

2.3 Причини і початок американської революції

Поки Вашингтон мирно живий у Маунт-Верноне, на суспільному обрії Америки збиралася гроза. Відповідно до давньої ухвали англійського парламенту англійські колонії Північної Америки малі право вести торгівлю тільки з Англією, причому заборонявся вивіз із Америки деяких предметів, що вироблялися в Англії. Звичайно, ця постанова була вкрай невигідно для колоній; з їм, однак, доводилося миритися, поки колонії малі потребу у військовому захисті метрополії. Алі після витиснення французів положення справ змінилося. Республіканські ідеї й демократичний дух насамперед виявилися в північних колоніях, які сталі ревниво стежити за діями Англії.

Війна йз Францією в Америці ввела Англію в більші витрати, і британський уряд вирішило залучити колонії до покриття цих витрат, наклавши мита на деякі предмети споживання, що ввозилися в Америку з Англії. Тім годиною, за духом англійської конституції, введення прямих і непрямих податків у колоніях було виключним правом місцевих законодавчих зборів. Алі, не бентежачись цим, англійський парламент обклав митами патоку й цукор, що ввозилися в порти Нової Англії, і, головним чином, у Бостон. Незабаром обкладені були митами й інші предмети ввозу й установлень був строгий нагляд за контрабандною торгівлею, що колонії нишком вели йз французами й іспанцями й на якові Англія раніше дивилася крізь пальці. Завдяки цьому значна частина населення розорилася, і невдоволення колоній росло не щодня, а щогодини. Колонії відправили було петицію королеві й парламенту про скасування пошлинных актів і послали в Англію як свій уповноважений Франкліна. Алі англійський уряд занадто мав потребу в грошах, щоб почути голосу колоній, і воліло порушувати конституцію. Правда, парламент скасував мита на деякі товари; алі заті, як би на підтвердження прав Англії обкладати колонії податками, виданий був знаменитий акт про гербовий збір, по якому всі ділові папери в колоніях повинні були писатися на гербовому папері. Алі колонії твердо вирішили статі проти цього незаконного акту й не допускати в собі його здійснення. Тепер заговорили не тільки північні, алі й південні колонії, що відрізнялися порівняно большею відданістю королеві, внаслідок того, що там перебували великі маєтки англійської аристократії, що виселилася. Населення південних колоній все-таки не бажало відмовлятися від своїх автономних прав, гарантованих англійською конституцією, і добровільно виконувати деспотичні домагання Англії. Північ і південь виявилися об'єднаними спільними нтерес. Акт про гербовий збір винний був набути чинності 1 листопаду 1765 долі. У багатьох колоніях населення спалило склади з гербовим папером і узялося до зброї, так що англійський парламент змушений був скасувати ненависний акт. Алі замість цього обкладені були митами картон, фарба й чай, що привозилися з Англії. Очевидно, метрополія не обертала ніякої уваги на права колоній самим призначати мита й податки. Колонії розуміли, що петиціями справі не допоможеш, і вирішили не приймати до собі англійських товарів, за які стягувалися мита [8, 175]. Ця міра мала на увазі вдарити по кишені англійських купців і примусити їх домогтися від свого уряду скасування мит. Вашингтона, що гаряче співчував цій мері, взявши діяльну долю в її проведенні.

Правда, Вашингтон був у молодості щирим монархістом, і симпатії до Англії і її установ глибоко коренилися в його природі; алі ще більше він любив свою батьківщину й всею душею стояв за збереження її політичних вільностей. Спочатку, однак, Вашингтон був проти боротьби зі зброєю в руках, тому що сподівався мирним шляхом улагодити відносини між Англією й колоніями. Із всіх мирних засобів боротьби найбільш вірним здавалося йому утримання від покупки англійських товарів, обкладених митами. Він сам, разом зі своїм іншому Масоном, виробив систему помірності й представивши свій проект законодавчим зборам Віргінії. Проект був прийнятий, і всі членуй зборів підпискою зобов'язалися не купувати обкладених митами товарів, крім украй необхідних для життя. Потім устав суспільства помірності був видрукуваний і розісланий по всіх колоніях. Таким чином, система помірності поширилася по всій країні й з'явилася першим кроком до об'єднання колоній. Сам Вашингтон строго дотримувався цієї системи; у будинку його не можна було знайти жодного йз заборонених продуктів, навіть чаю, до якого він був великий мисливець.

Події помалу приймали вусі більше лиховісний характер. У Бостоні й інших містах Нової Англії розставлені були війська нібито для підтримки порядку; присутність їх украй дратувало населення. У березні 1770 долі в Бостоні відбулося зіткнення між солдатами й народом (“бостонская різанина”), що викликала по всій країні буру обурення, і в багатьох місцях почали нишком готуватися до війни. У тої ж година англійський парламент змушений був скасувати деякі мита й понизити мито на чай, тому що система помірності заподіяла більші збитки англійській торгівлі. Сподіваючись через це продати свій чай в Америці, тільки Ост-Индская компанія відправила з Англії в Бостон кілька кораблів, навантажених сподіваємося. Алі бостонцы й чути не хотіли про покупку сподіваючись доти, поки не будуть скасовані весь мита без винятку, і вимагали видалення кораблів з гавані. Алі тому що кораблі не віддалялися, те вночі 18-го грудня 1773 долі бостонцы, переодягнені індіанцями, піднялися на кораблі й викинули весь чай у море. На кару за цей учинок англійський парламент видав акт, що закривав гавань Бостона з 1 червня 1774 долі на невизначений година. Праворуч зайшла цього разу занадто далеко, і всі колонії відчули, що існуванню їх загрожує небезпека. У травні 1774 долі зібралися законодавчі збори Віргінії й протестувало проти закриття гавані Бостона, ухваливши 1 червня провести в пості й молитві з метою відвернути загрозливу небезпеку. Незважаючи на вимогу губернатора, щоб збори розійшлися, воно продовжувало свої засідання в іншому місці й вирішили знестися з іншими колоніями, пропонуючи якомога швидше скликати конгрес делегатів від всіх колоній. Думка про такий конгрес уперше висловлена була Франкліним уже раніше. Алі в цей момент конгрес був нагальною потребою. Це прекрасно розумів Вашингтон, що ясно бачив, що у відносинах колоній з метрополією наступила кризу й що необхідно діяти енергійно. “Я не беруся сказати, - писав у цей година Вашингтон одному зі своїх друзів, що був гарячим прибічником англійського режиму й ворогом опозиції, - де винна бути проведена прикордонна рису між Великобританією й колоніями; алі я переконаний у тім, що така рису винна бути проведена, і наші права повинні бути точно визначені. Я особисто бажав би надати рішення цієї суперечки нащадкам. Алі тепер наставши критичний момент, коли мі повинні відстояти наші права або ж підкоритися всяким податкам, якими будуть обкладати нас доти, поки звичай і звичка не зроблять із нас покірних і знехтуваних рабів” [7, 93]. 5 вересня конгрес винний був зібратися у Філадельфії. У числі п'яти делегатів від Віргінії перебували Вашингтон і Патрик Генрі, один з найбільш видатних поборників американської волі.

Перший Континентальний конгрес був втіленням національної єдності колоній, хоча ще досить слабкого. Конгрес першим боргом приступився до обговорення мер для того, щоб вивести країну йз критичного положення. Вирішено було скласти асоціацію проти ввозу й споживання англійських товарів і вивозу деяких американських товарів в Англію й у тої ж година відправити відозва до англійського народу й до населення англійських колоній в Америці, а королеві Англії послати верноподданнический адреси.

Під година дебатів Вашингтон говорив дуже мало й більше тримався в тіні. Алі що він впливав на всі ухвали конгресу, видно з наступного епізоду. Після конгресу хтось запитав Патрика Генрі, кого зі членів конгресу він уважає найбільш видатним. Генрі відповів: “Якщо ви говорите про красномовство, те містер Рутледж із Південної Кароліни безсумнівно найвидатніший оратор. Алі якщо ви говорите про солідні відомості й здорове судження, ті найвидатнішим варто вважати полковника Вашингтона з Віргінії”.

Незважаючи на захист Питтом прав колоній у палаті лордів, колоніальна політика Георга III після того не змінилася на краще. Англія сама підбивала свої колонії до війни й пішла на примирення тільки тоді, коли було вже занадто пізно.

Тім годиною всі північноамериканські колонії Англії поволі готувалися до війни. У Віргінії сформувалося кілька загонів під приводом війни, що стояла нібито, з індіанцями. Офіцери цих загонів дуже часто зверталися за радами до Вашингтона, що охоче допомагав своїми вказівками й особисто навчав ті або інші зажени. Англійський уряд, однак, не давало відповіді на резолюцію конгресу. У Массачусетсе ремство було особливо сильне через ті, що губернатор цієї колонії, Гэдж, був уповноважений повести парламентські акти в дію за допомогою військової сили. У виргинском зборах Патрик Генрі вимагав військової оборони країни: “Заклич до зброї й звертання до Бога воинств - від вусі, що нам залишилося!” - викликнув він наприкінці своєї мови. Вашингтона гаряче співчував Генрі й був обраний у комісію, що винна була зайнятися організацією оборони країни. 10 травня у Філадельфії вдруге винний був зібратися конгрес, і в числі віргінських делегатів знову находилсяВашингтон. Він тепер уже ясно розумів, що прийде зі зброєю в руках відстоювати права своїх співгромадян. “Я прийняв тверде рішення, - писав він своєму братові Августину, - у випадку споживи пожертвувати своїм життям і своїм станом зазаради справи, у якому мі так глибоко зацікавлені”.

У північних колоніях, особливо в Массачусетсе, надзвичайно діяльно готувалися до війни. Генерал Гэдж, тимчасовий головнокомандуючий британськими військами в Америці, початків стягати свою армію в Бостон. Гэдж вирішив зруйнувати склад американської зброї в Конкорде й із цим ланцюгом увечері 18 квітня вислав з Бостона загін в 900 чоловік під командуванням полковника Смита. Алі бостонцы провідали про цей план, а також про намір заарештувати декількох американських патріотів, і зняли тривогу. Ледь встиг Смит виступити з міста, як на всіх бостонских дзвіницях з'явилися сигнальні ліхтарі, і незабаром з усіх боків почали доноситися гарматні постріли, що попереджали околишнє населення про небезпеку. У Лексингтоне Смит зустрівся зі збройним загоном американців, що, однак же, розсіявся після першого рушничного залпу, даного англійцями. Прибувши в Конкорд, Смит знайшов його захищеним загоном в 500 чоловік; до того ж американці встигли забрати головну масу пороху й зброї в інше місце. Смиту довелося відступати в Бостон, причому на шкірному кроці загін його піддавався нападам. Кожний будинок, кожний пагорок, кожне дерево по дорозі приховували запеклих американців; рушничні постріли звучали немов з-під землі. Досягши Лексингтона, загін Смита звернувся в безладну втечу, незважаючи на підоспіле підкріплення. Американці до того палали спрагою мести, що ні пушки, ні чисельність підкріплення (дві тисячі чоловік) не діяли на них. Англійцям довелося відступити, тому що немислимо було продовжувати боротьбу з невидимим ворогом, що боровся на зразок індіанців. Кілька сотень англійців залишилося на місці. У цей день американська воля одержала своє перше бойове хрещення. Почалася американська революція.