Царювання та політика Павла І

Розділ 4. Оцінка діяльності Павла І

Необхідно відзначити особливість діяльності Павла: за 100 років від початку царювання Петра 12 дворянських дворів одержали князівське і графське звання; Павло ж відрізняється й у цьому напрямку -- за чотири роки правління він створив п'ять нових князівських прізвищ і 22 графські. [9,40]

У державній діяльності Павло допускав безглуздості, а іноді і перегини. Павло наказав майору К. Ф. Толю виготовити модель Санкт-Петербурга так, щоб не тільки усі вулиці, площі, але і фасади всіх будинків і навіть їхній вид знадвору були представлені з буквальною геометричною точністю. Він заборонив слова «клуб», «рада», «представники», «громадянин», «батьківщина». Видав указ, у якому визначалося, у скількох годин жителі міста повинні гасити світло у своїх будинках. Через обер-поліцмейстера Павло забороняв танцювати вальс, носити широкі і великі буклі, бакенбарди. Встановлював колір комірів, обшлагів, жіночих сюртуків і т.д. Павло, сам православний, бере під заступництво Мальтійський лицарський Орден, не замислившись, що об'єднання католиків підлегле Папі Римському. Відразу ж у Петербурзі з'явилися мальтійські кавалери, хрести й орден св. Іоанна Ієрусалимського.

Багато сучасників Павла I пишуть про його дуже справедливе відношення до простих солдатів. Нібито він любив солдатів і вони любили його. Нібито якби вдалося при перевороті 11 березня 1801 року імператору бігти, то він свій порятунок знайшов би саме в солдатському середовищі. Як же сполучити факти солдатських страждань, шагистику, екзекуції за Павла I з такою прихильністю і любов'ю до них? За царювання Павла I дійсно покращилося продовольче постачання солдатів, наказувалося щедро видавати м'ясо і горілку, постачання відпускалося точно в термін, заборонено було офіцерам обкрадати солдата і привласнювати те, що належало йому. За Катерини II в армії спостерігалися великі зловживання, безвідповідальність за долі солдатські. Багато рекрутів гинули від голоду по дорозі до місця служби, їхнє постачання привласнював собі супровідний офіцер. Павло вирішив покінчити з такими неподобствами, строго караючи офіцерів-грабіжників. Павло I почав ряд ефективних заходів до зрівняння покарань нижчих і вищих чинів армії. Рукоприкладство, перетин солдатів, що процвітали за Катерини II, зберігаються і за правління Павла I, але при цьому офіцерів стали карати набагато суворіше. За весь Павловський час Аудиторіат оформив 287 солдатські справи, а офіцерських -- 495.

Відзначаючи «любов» Павла до солдатів, ні в якому разі не треба думати, що за правління цього імператора їм жилося легко.

Продовжувалися втечі з армії, третина справ, що розбираються, приходилася саме на них. За Павла солдатів катували, присуджували до страти, карали батогом, засилали на каторжні роботи. Одночасно були створені військово-сирітські будинки на 1000 хлопчиків і 250 дівчаток, розширена мережа солдатських шкіл. Було оголошено, що по закінченні терміну служби солдати стають однодворцями, одержуючи по 15 десятин у Саратовской губернії і по 100 карбованців на обзаведення (піднімальні). Офіцерське життя за царювання Павла І погіршилися, їх карали, ображали, навіть били при рядових; нижчі чини за правління Павла практично скаржилися на вищі. При цьому сам імператор у багатьох випадках виявляв крайність. Одного разу Павло, побачивши денщика, який ніс шубу і шпагу офіцера, розпорядився, щоб цього офіцера негайно перевели в рядові, а солдата -- в офіцери. Гвардія, гноблені їм гвардійські офіцери не простили Павлу I віднятої в них волі: "За Катериниі ми думали тільки про те, щоб їздити в театри, суспільства, ходили у фраках, а тепер з ранку до вечора сидимо на полковому дворі й учать нас усіх, як рекрутів".

Економічну діяльність Павла не можна оцінити однозначно.

Безумовно, було зроблено багато корисних перетворень, що благотворно впливали на розвиток і зміцнення російської економіки. Сюди, насамперед, варто віднести вирішення селянського питання; заходи для розширення промисловості: створення нових заводів і фабрик, впровадження нових видів виробництва. Заслуговують на увагу й адміністративні заходи, спрямовані на централізацію керування основними галузями господарства країни.

З іншого боку, великим мінусом Павлівського правління є фінансова і торгова политики.

Після правління Павла в економічному світовому становищі Росії особливих змін не відбулося. Незважаючи на всі спроби уряду поправити жалюгідний стан економіки, країна як і раніше була економічно відсталою, а в деяких галузях намітилися навіть погіршення в порівнянні з попереднім правлінням. Вкрай необхідні були корінні зміни в економічній політиці. Павла не можна обвинуватити у відсутності прагнення до реформ. Однак, йому не діставало чітко виробленої мети того, що він хоче досягти. Петро знав, що він хотів зробити з країною. Але крім армійської реформи, в нього нічого конкретного не було. У такій ситуації він вирішив прийнятися відразу за всі галузі, тоді як досвід багатьох держав показує, що добробут досягається поступово.

У результаті - вийшло, щось наполовину, а щось (як наприклад, фінанси) розвалилося зовсім. Треба сказати, що навколо Павла практично не було однодумців. Усі його укази сприймалися як божевільне марення в більшості населення. Однак, навіть незважаючи на цю зовнішню протидію, Павлу вдалися ряд реформ, серед яких головне місце займає маніфест про триденну панщину, що поклала початок звільненню селян від кріпосного права.

Не можна не звернути увагу і на невелику тривалість правління. Хто знає, можливо, сьогодні ми не осуджували Павла, що часто не відповідає дійсності, якби правління його тривало трошки більш того, що було. Втім, історія не любить слова "якщо".

Багато прикладів дивацтва імператора породили чимало злих жартів з його приводу. Говорили, що Павло I належав до дегенератів другого ступеня, з похилостями до переходу в щиросердечну хворобу у формі марення переслідування. Необхідно відзначити, що серед осіб, зацікавлених у поширенні чуток про щиросердечну хворобу Павла I, була Катерина II. Вишукуючи різні причини передачі престолу онуку, а не сину, вона часто у своєму вузькому імператорському колі говорила про поганий характер, жорстокість, дурні якості сина. Аж до своєї смерті вона усім намагалася піднести Павла як душевнохвору людину, що впадає в психічні крайності, нерозсудливість і дурість. Він був цілком здоровий.

Круті повороти в зовнішній і внутрішній політиці, скасування багатьох привілеїв дворян, злослів'я про законність престолоспадкоємця Павла викликали велике невдоволення дворянства. Складається перша змова проти Павла в 1797--1799 роках. У ньому брали участь: спадкоємець Олександр, його дружина Єлизавета Олексіївна, А. Чарторійський, Н.Н. Новосильцев, П.А. Строганов, В. П. Кочубей. На своїх таємних зборах ця група обговорювала політичні справи в країні, шукала кращі форми і методи її перебудови. Були складені два документи: секретний «маніфест» про майбутній конституційний пристрій Росії (Чарторійський у 1797 р.) і потім Безборідки -- «Про потреби імперії Російської». Однак до 1799 року члени цієї змови попадають в опалу, висилаються за кордон. Павла стали переслідувати підозри, що його сини недостатньо йому віддані, що його дружина бажає царювати замість нього.

У 1800 році організується нова, друга змова, в яку входили: М.П.Панін -- син відомого генерала П.І. Паніна, племінник другого Паніна -- Микити; Ольга Олександрівна Жеребцова, рідна сестра фаворита Катерини II Зубова; дипломат лорд Витворт; потім число учасників збільшується, підключаються адмірал Йосип де Рибас, Іван Мурах, П.А. Смалений, Уварів, Депрерадович, Волконський, Тализін, В'яземський, Татаринов, Мансуров, Кутузов, Зубов, Яшвіль, Беннігсон і ін.

Ця група встановлює таємні контакти зі спадкоємцем Олександром, особливо активно виявляв себе в цьому Пален. Розробляється проект, план, обговорюються всі обставини перевороту. Ця змова була розгадана самим Павлом, і він вживає заходів до зміцнення царського двору. Підозри Павла про підготовку двірського перевороту підсилилися, він стає ще більш обережним і недовірливим. Змова тим часом зріла, і зупинити її вже було важко, «бікфордів шнур був уже запалений, і полум'я впевнено просувалося до місця вибуху».

Убивство імператора планувалося спочатку на день Великодня 1801 року -- 24 березня, потім перенесли на 15-те, потім вирішили прискорити події. Перенесення дати вбивства на 11 березня було зроблено за рішенням Олександра і зв'язано, очевидно, із призначенням 3-го батальйону Семеновского полку для несення головної варти в Михайлівському замку.

Висновки

Він брався за рішення багатьох питань, але рідко які доводив до кінця. Він найчастіше вибирав не ті методи і способи для виконання своїх вказівок, при цьому його постійно супроводжувала небезпечна супутниця -- крайність. У ньому як би було два чоловіки. Один -- намагався грати з достоїнством і блиском роль принца, другий -- упадав постійно в крайність, нерозсудливість і ставав причиною похмурих трагедій.

Характеризуючи Павла Петровича, як імператора, треба відзначити, що у своїх діях і рішеннях він не мав надійного помічника. Ті, хто його підтримував при Катерині II, пішли з життя до його сходження на престол. У нього були непогані починання, і він у своїх діях не стояв на місці, можливо, дещо йому б і удалося здійснити, не будь такої ранньої для Павла Петровича фатальної години.

Павло був зацікавлений не тільки в зміцненні своєї особистої влади, але й у посиленні всієї держави. Для нього було неприйнятне реформування держави єкатерининськими методами. Імператор сприймав лібералізм матері як щось небезпечне. Природно, Павло не хотів повторення пугачовщини, а саме політику Катерини він вважав причиною і передумовою руйнівного повстання.

Реформи Павла проводилися скоріше за тими ж методам, згідно яким діяв у свій час Петро Великий. Самодержавна міцна влада була інструментом реформування. Виходить, щоб підготувати базу для перетворень, було необхідно владу зміцнити.

Політику Павла цілком можна назвати гнучкої, тому що він зазвичай поводився відповідно до ситуації. Часом йому навіть удавалося дуже точно вгадувати подальший хід справ.

Павло, як усякий легітимний монарх, різко виступав проти Французької революції. Але це не перешкодило йому вступити в союз із Францією (правда, уже з Наполеоном, а не з Директорією). Пізніше, у 1801--1802 р., Австрії й Англії теж довелося зміритися з Францією; це доводить, що інтуїція не підвела Павла.

Перетворююча діяльність Павла якщо і не була чітко продумана, то, у всякому разі, не диктувалася примхою. У Павла були цілком визначені цілі. Ці цілі, та й засоби їхнього досягнення, були не занадто звичні, але в них відчутна логіка.

Так чи інакше, схильний до самодурства і незручний для дуже багатьох своїх підданих монарх намагався -- на свій лад -- переробити країну, забезпечивши стабільність її розвитку в просторі нової європейської історії, який постійно змінюється. Далеко не в усьому Павло процвітав, але його політика, часом двоїста і суперечлива, виявилася не зовсім безглуздою. Росія вийшла з XVIII сторіччя, і спадкоємці Павла зайнялися -- теж зі змінним успіхом -- облаштуванням держави.

Список використаної літератури

1. Альшиц Д.Н. Начало самодержавия в России. -- М., 1988;

2. Анисимов Е.В. Россия в середине XVIII века: Борьба за наследие Петра.-М.: Мысль,1986.

3. Афанасьева В.И. История государства и права России. - М.: Изд-во МГОУ, 2006. -- 20 с.;

4. Валишевский К. Собрание сочинений в пяти томах, том 5: «Сын Великой Екатерины Император Павел 1 (Его жизнь, царствование и смерть). М.: «ВЕК», 1996.

5. Заичкин И. Русская история от Екатерины до Александра II. М.: Мысль, 1994.

6. Казанцев С.М. О политическом режиме Российской империи в 1796--1801 гг. / Вестник Ленинградского государственного университета. Экономика. Философия. Право. 1980. Вып. 1.

7. Каменский А.Б. Российская империя в XVIII веке: традиции и модернизация. М., 1992.

8. Ключевский В.О. Курс русской истории // Сочинения: В 9 т. Т. V. М., 1989.

9. Ключевский В.О. О русской истории М. Просвещение, 1993.

10. Козлов В.Т. Грани российской государственности.-- М.: Знание, 1992;

11. Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей. Книга 3. -- М.: А/О «Книга и бизнес», 1992;

12. Мавродин В.В. Рождение новой России (сборник). -- Л.:ЛГУ,1988;

13. Оболенский Г.Л. Император Павел I. Смоленск, 1996 год

14. Песков А.М. Павел I. М., 2000.

15. Писарькова Л.Ф. Государственное управление России с конца XVII до конца XVIII века: эволюция бюрократической системы. -- М.: Росспэн, 2007. - 742 с.;

16. Савицкий В.Д. Три века российского самовластия: Сомнения, недоумения, коррективы. - СПб.: Алетейя, 2004. -- 655 с.;

17. Сергеев в.И. Павел I. Ростов н/Д, 1999.

18. Скоробогатов А.В. Павел Первый в российской исторической литературе. Казань, 1998.

19. Соловьёв С.М. Чтения и рассказы по истории России. -- М.: Правда,1990;

20. Сорокин Ю.А. Павел I // Вопросы истории. 1989. № 11.

21. Чулков Г. Императоры. М.: Искусство, 1995.

22. Шильдер Н. Император Павел Первый. М.: Алгоритм, 1996.

23. Эйдельман Н.Я. Грань веков. М., 1986.

24. Яцунский В.К. Социально-экономическая история России 18-19 века. М., 1971.