Бій під крутами

Політичні передумови бою під Крутами 1918 року. Початок війни з більшовицькою Москвою. Формування загонів та хід бою. Аналіз спогадів та подальшого життя учасників січневої битви. Меморіал пам'яті героїв та молодіжна кампанія "Пам'ятай про Крути".

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2014
Размер файла 1,8 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Управління освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації

Наукове товариство учнів „Дивосвіт"

Бій під крутами

Роботу виконала:

Харжевська Анна Вячеславівна

Науковий керівник:

Горобець Денис Олександрович

Кіровоград -- 2012 р.

Зміст

  • Вступ
  • 1. Передумови виникнення бою
    • 1.1 Політичні передумови бою
    • 1.2 Початок війни з більшовицькою Москвою
  • 2. Обставини і перебіг подій
    • 2.1 Залізнична станція Крути
    • 2.2 Формування загонів
    • 2.3 Хід бою
  • 3. Спогади та подальше життя учасників битви
    • 3.1 Учасники бою
    • 3.2 Спогади Івана Шария - Січовики під Крутами
    • 3.3 Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою
  • 4. Вшанування
    • 4.1 Меморіал пам'яті героїв Крут
    • 4.2 Молодіжна кампанія "Пам'ятай про Крути"
  • Висновки
  • Список використаної літератури
  • Додатки

Вступ

Актуальність обраної мною теми у тому, що події Крутянського бою з кожним роком все більше хвилюють серця українців. Пройшло багато років від дня цієї символічної битви, але ми і досі шануємо тих, що полягли за нашу свободу. Зараз, живучи у вільній, незалежній державі ми маємо відроджувати і поновлювати ідею української національної єдності, свідомості у пам'ять загиблих у нерівному бою за незалежність України.

Приводом до написання роботи на тему "Бій під Крутами" стало моє зацікавлення цією темою з дитинства. Події Крутянського бою набули для українського народу символічного значення. Правда про ці події довгі роки тоталітарного режиму свідомо замовчувалася. Вона почала входити в свідомість нації лише після проголошення України як незалежної держави. Втім відсутність достовірних свідчень і документів викликає багато запитань і різноманітних тлумачень перебігу тих трагічних подій.

Об'єктом мого дослідження є події бою під Крутами 1918 року.

Предметом є фактори та обставини, що спричинили причини поразки українського війська у битві.

Метою моєї роботи є дослідження причин виникнення бою, готовності українського війська до бротьби, перебігу основних подій (формування загонів та хід бою), життя та описи учасників.

Задачами і цілями моєї роботи є:

· дослідити політичні передумови бою під Крутами

· описати обставини битви, а саме формування загонів та хід бою

· дослідити початок війни з більшовиками

· проаналізувати спогади учасників

· узагальнити відомості про їх життя після Крут

· описати вшанування Крутянського бою у наш час

Науковою новизною моєї роботи є узагальнення і систематизація вже відомого матеріалу щодо причин і обставин поразки українського війська.

Про події під Крутами не мало писалося. Це були поетичні присвяти, мемуари,критичні, політичні, історичні, воєнні й публіцистичні оцінки. Цю проблему досліджували такі історики як Олег Обушний, Володимир Горака, Юрій Шаповал, Олександр Палій, Дмитро Дорошенко, Олена Бойко т. б. ін.

бій крути війна меморіал

1. Передумови виникнення бою

1.1 Політичні передумови бою

Неоголошена війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки розпочалася ще у грудні 1917 року. Своїм "Маніфестом до українського народу" Володимир Ленін (Ульянов) дав зрозуміти, що Радянська Росія не змириться з існуванням незалежної України, -- та що більшовики передбачали поширення своєї влади також і на терени України. Справді, вже 12 грудня 1917 року в Харкові відбувся "всеукраїнський з'їзд Рад", який проголосив Україну радянською республікою і за кілька днів з Росії почала надходити військова й інша допомога більшовицьким силам в Україні. Від 20 до 30 тисяч більшовицьких загонів під керівництвом Антонова-Овсієнко прямували на схід України, а з північного сходу наступали вояки Михайла Муравйова - переважно московські та петроградські червоногвардійці та матроси Балтійського флоту. Хоча цей загін було найменували Східним фронтом, його кількість складала трохи більше шести тисяч чоловік. На кінець грудня 1917 року більшовицьку владу вже було встановлено у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування операцією по здобуттю столиці України здійснював особисто Михайло Муравйов. Наступ на Київ більшовицькі війська вели двома групами: одна по залізниці Харків-Полтава-Київ,друга у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. Керівники Української Центральної Ради в 1917 році, діючи за популярними на той час гаслами, вважали, що регулярна армія є пережитком старого ладу, і перешкоджали спробам тверезих політиків, зокрема Симона Петлюри і Павла Скоропадського, створити дієздатну українську армію. Всі намагання організації та самоорганізації Українського війська гасилися згори. Було свідомо припинено бурхливе зростання Вільного козацтва, яке об'єднувало десятки тисяч боєздатних козаків у регіонах. Також було наказано розформуватися цілій низці українізованих частин російської армії, які виявляли готовність воювати з російськими військами - чи то білими, чи то червоними. Усім їм наказали розійтися по домівках. Голова Центральної Ради Михайло Грушевський був людиною науки, геніальним істориком, проте далеким від реальної політики. Чи не найголовнішою вадою тодішнього національного державотворення стало те, що в Україні не було організовано органів внутрішньої безпеки та протидії більшовицькій пропаганді, яка роз'їдала військові частини, що залишилися при зброї. У самому Києві діяло багато агентів і провокаторів, які готували путч, що разом і призвело до падіння столиці УНР. За таких умов чи не єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично налаштована студентська молодь Києва. У Четвертому Універсалі уряд УНР закликав до боротьби з більшовицькими військами - а вже 5 січня 1918 року на зборах студентів Університету імені Святого Володимира (нині Київський Національний Університет ім. Т. Шевченка) та новоствореного Українського Народного Університету було ухвалено створити добровольчий студентський курінь "Січових Стрільців". До цього куреня вступили навіть учні старших класів української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського Народного Університету - старшину (сотника) Андрія Омельченка.

1.2 Початок війни з більшовицькою Москвою

Радянський уряд назначив начальним вождем московсько-білшовицьких військ, що мали оперувати проти України з Дону, Володимира Антонова-Овсієнка. Він виробив оперативний план захоплення Харкова, Полтави й Катеринослава. На Київ мали наступати більшовицькі війська з двох боків -- з півночі від Гомеля на Чернігів і Бахмач та з Брянська на Конотоп і Ворожбу від заходу, збільшовиченими частинами, що стояли на так званому українському фронті.

Головні московські сили були сконцентровані на півночі у трикутнику Гомель -- Бахмач -- Брянськ. У часі того рреглярного скупчування більшовицьких військ відділи червоної гвардії, зорганізовані в українських містах з москоасько-жидівського робітництва, почали на всій Україні бій з малочисельними українськими частинами. Розташування московських залог в Україні та моковських відділів на південно-західному фронті передусім більшовицькому війську.

Перший наступ більшовики почали від заходу, маючи за мету захопити Київ. У Старокостянтинові, Рівному та Шипетівці прийшли до перших сутичок з українцями, що нарешті роззброїли більшовицькі відділи. В районі Козятин -- Здовбунів роззброєно три більшовицькі полки. На Правобережжжі українським відділам спершу взагалі вдалося ліквідувати виступи збільшовичеих солдатських банд. Перший Український Корпус з допомогою Вільного Козацтва очистили Київщину і були відправлені в Московщину.

Зате на Лівобережжі порозкидані українські частини, оточені ворогами з усіх сторін, не мали сили сдержати навали добре зорганізованих і здисциплінованих полків московської армії.

25 грудня 1917 року північна московська армія під командою Антонова-Овсієнка почала загальний наступ. У склад тієї армії входили армійські групи під проводом Єгорова, Берзіна, Кудинського і Муравйова, в силі 30 тисяч добірного війська матросів і московсько робітництва; воно мало 60 гармат і 10 панцирних поїздів. Московські війська без велких зусиль займали українські міста, де робітничі чужонаціональні організацї ставали зі зброєю на їх бік.

У такому вирішальному для української держави часі український уряд, не маючи здисциплінованого, готового до рішучого виступу війська, залишвся безборонним. Укрраїнської армії не було, існували тільки окремі відділи малого складу. Було зрозуміло, що проти добре озброєної більшовицької армії не можна буде вдержтися. Ті численні українські полки, що недавно ще заявляли свою відданість Центральній Раді, у критичну хвилну порозбігалися, а то й перейшли на бік ворога. Тільки Українські охотничі відділи рятували існування української державності, зберігаючи славу і честь української зброї.

На початку війни український уряд призначував командувачами протибільшовицького фронту по черзі підполковника Капкана, сотника Шинкаря та генерала Кирея. Всі вони в таких складних умовах не дійшли до свого завдання. А втім не мали вони війська, щоб утворити оборонний фронт.

26 грудня московські війська, за допомогою місцевої червоної гвардії і 30-ти запасового полку без бою зайняли Харків. Тут більшовики роззброїли місцевий український полк та забрали багато зброї і 18 автопанцирників. Почалися бої за залізничні станції Лозову, Синельникове та П'ятихатку, а від Олександрівська Гайдамацький курінь і Вільні Козаки на деякий час відбили більшовицький наступ. З кінцем грудня Харків, Полтава й Чернігів були вже в руках ворогів. У Катеринославі місцеві більшовики зірвали повстання. Після дводенного завзятого бою з тутешнім Гайдамацьким куренем 9 січня місто захопили відділи групи Єгорова, що прибули з Лозової, а інші 15 січня зайняли й Олександрівське. 20 січня передні частини Єгорова розбили український курінь в Костянтинограді і того самого дня в Полтаві сполучилися з групою Муравйова.

В той самий час московський "відділ особдивого призначення" Знаменського вів наступ з боку Брянська, 19 січня після невеликого бою зайняв Михайлівський Хутір і Хлухів, а 26 січня, підтриманий місцевими більшовиками, Кроловець і Конотоп.

Одночасно наступають і відділи групи Берзіна з Гомеля на Бахмач та через Новозибків і Новгород Сіверський на Конотоп.

Муравйов зі своєю групою зайняв Ромодан і Лублін, а 27 січня, після бою з 1-ю Військовою Школою, здобув Бахмач.

Тут сполучилися всі московскі армійні групи і звідсіля почали безпосередній наступ на Київ під командою Муравйова.

2. Обставини і перебіг подій

2.1 Залізнична станція Крути

Крути -- село в Ніжинському районі Чернігівської області, яке було засноване

зусиллями ніжинських міщан напередодні 1648 року. Власне два села - Крути і Кагарлик, що розділені річкою Остер, виникли на землі, відведеної м. Ніжину за королівським актом 1624. Після Визвольної війни 1648-1657 Хмельницький підтвердив права Ніжинського магістрату на це село. За часів Гетьманщини село входило до Ніжинського полку.

В с.Крути була церква (ще одна окрема в селі Кагарлик), церковно-приходська школа, біля 500 дворів.

На території Крутівської сільської ради розташовані три хутори: Бакланово, Діброва (колишні Твані), Поляна (колишні Хвостики), з'явились вони 1907-1912 рр. За три кілометри від села Крути землями володів Глібовський, який жив у селі Переяслівці.

В селі Крути в листопаді 1905 року було велике заворушення селян, які виступали проти російської влади. Були розгромлені крамниці євреїв - Іцька Гдаліна та Лейби Богатирьова. Лідерами загонів були козаки Горлач Іван Іванович, Горбач Ісаак Нестерович, Опанасенко Семен Федорович. Останній відбував тюремне ув'язнення в місті Козельці.

В даний час Крути -- центр Крутівської сільради, до складу села також входять села: Бакланове, Поляна (раніше Хвостики), Діброва (раніше Твані).

У Крутах знаходиться селекційно-дослідна станція "Маяк", за якою закріплені сільськогосподарські угіддя й орні землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні насіння овочевих культур.

У селі є середня школа, будинок культури з залом, бібліотека, лікарня, дитячий садок, будинок побуту, їдальня, магазини, відділення зв'язку, ощадкаса і Церква Архангела Михаїла, яку раніше розвалили комуністи.

Крути -- проміжна вантажно-пасажирська станція Південно-Західної залізниці.

Невелика станція Крути знаходилася на залізниці Київ-Курськ, на відстані 150 км на схід від Києва та 40 км західніше потужного залізничного вузла Бахмач, до якого зходилися залізяці напрямків Гомель-Бахмач, Харків-Ворожба-Бахмач, Полтава-Ромни-Бахмач. Іншою залізницею, що прямувала до Києва зі сходу, була залізниця Київ-Полтава-Харків, вздовж якої просування загонів Муравйова стримували війська УНР під командуванням Симона Петлюри.

17 грудня 1868 року було відкрито рух залізницею від Курська до Броварів і тоді ж було відкрито станцію Крути. З кінця ХІХ століття станція перетворюється на вузлову -- 1891 року прокладено вузькоколійну залізницю до Чернігова, а вже 1894 року було відкрито лінію до станція Ічня.

З 1920-х років станція перетворюється на звичайну проміжну -- у 1920-х роках з Ніжина до Чернігова та Прилук було прокладено залізничні колії, а від Крут -- розібрано.

Стара будівля вокзалу не збереглася, існуюча зведена у повоєнну добу.

2.2 Формування загонів

Це була дивна, "ешелонна війна", яка велася, головним чином, вздовж залізничних колій. Червоні війська наступали на Київ двома групами по залізницях Харків-Полтава-Київ та Курськ-Бахмач-Київ. Дисципліна у війську була низькою, в загонах панували пияцтво, грабежі й дезертирство. Моральний рівень радянських військ та їх поведінка викликали протест навіть серед місцевих більшовиків. Член Народного секретаріату Г. Лапчинський свідчив: "…Вояки уособлювали химерно вбраних, абсолютно недисциплінованих людей, обвішаних різноманітною зброєю, рушницями, шаблюками, револьверами всіх систем і бомбами. Боєздатність цієї армії для мене була й дотепер зостається дуже сумнівною. Але вона успішно просувалася вперед, бо ворог був цілковито деморалізований".

І це дійсно було так. Українізовані частини, як і вся стара армія, були розкладені більшовиками і небоєздатні. Фатальним політичним прорахунком соціалістичного керівництва Центральної Ради була відмова від творення власних збройних сил. Розуміння цього прийшло надто пізно -- коли ворог вже наближався до столиці. Військові сили УНР у Києві становили до 20 тис. вояків, але боєздатних серед них було небагато. Деморалізовані і втомлені, воювати вони йшли неохоче, і навіть проголошення у ІV Універсалі державної незалежності УНР не піднесло бойового духу армії. Частина українських формувань під впливом більшовицької агітації оголосила нейтралітет і не брала участі у боротьбі. В критичний момент опорою української влади стали загони Вільного козацтва, Гайдамацький кіш Слобідської України С. Петлюри і Галицький курінь українських Січових Стрільців Є. Коновальця.

На заклик Центральної Ради відгукнулась й патріотично налаштована молодь -- студенти і гімназисти. 18 січня 1918 р. на зборах студентів Київського університету Св. Володимира і Українського національного університету, скликаних за ініціативою студентів-галичан, було ухвалено приступити до створення студентського куреня ім. Січових Стрільців. 19 січня до ініціативи приєдналися також учні двох старших класів 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Запис добровольців відбувався в будинку Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада. До куреня вступили більше 200 осіб, які згодом зібралися у Костянтинівському військовому училищі на Печерську. Тут юнаки кілька днів проходили військову підготовку. Частина їх вже встигла повоювати на фронтах Першої світової війни, але були й такі, що перед тим ніколи не тримали в руках зброї.

Для охорони кордонів України з півночі на станцію Бахмач ще 21 грудня 1917 р. були вислані дві сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького на чолі з командиром сотником Д. Носенком. Вони мали кулемети та саморобний бронепоїзд -- артилерійську гармату на залізничній платформі. З Бахмача висилалися дозори до Ворожби, Гомеля та Хутора-Михайлівського, які охороняли залізницю.

5 січня 1918 р. з Києва сюди було відправлено ще дві сотні (молодший курс) тієї ж юнацької школи. Разом з ними прибув сотник А. Гончаренко, призначений наказом командувача військ УНР Ю. Капкана керівником оборони Бахмача. Обстановка в містечку була неспокійна. На той час у залізничному депо станції Бахмач працювало близько 2000 робітників, переважно росіян. І хоч вони оголосили нейтралітет, з наближенням більшовицького війська могли у будь-який момент перейти на його бік.

Тому А. Гончаренко вирішив відійти до станції Крути і зайняти оборону там. Сил було мало, чекали обіцяних командуванням підкріплень, які все не надходили. Очевидним ставало, що Київ не мав резервних частин. Через станцію пройшло кілька ешелонів, але то були вояки, що оголосили нейтралітет і не бажали воювати. 27 січня 1918 р. на підкріплення прибула лише 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня (120-130 чол.) під командою сотника Омельченка. За деякими відомостями, студенти самі були ініціаторами відправки на фронт і вже прийнявши таке рішення, отримали дозвіл від командування. Приїзд студентів викликав величезне піднесення бойового духу серед юнкерів.

Загалом у складі українських сил було двадцять старшин та п'ять сотень вояків: чотири сотні юнкерів та студентська сотня. Загалом -- близько 600 чол. На озброєнні в юнкерів були рушниці нового зразку, вони мали 16 кулеметів та бронепоїзд. Більшовицьке угруповання, яке наближалося до Бахмача, складалося із загонів П. Єгорова (1300 чол.), Р. Берзіна (3500 чол.) та С. Кудинського (800 чол.). Це були солдати-росіяни, московські і брянські червоноармійці та балтійські матроси. Таким чином, супротивна сторона мала близько 6000 війська, кулемети та артилерію. Загальне командування здійснював П. Єгоров.

2.3 Хід бою

Українські війська розташувалися на фронті довжиною у 3 км і були готові до оборони. Їхній штаб перебував в ешелоні, що стояв неподалік від станції Крути. У ньому були боєприпаси, у двох вагонах розмістився лазарет доктора Бочарова. Українські позиції, винесені на кілька сотень метрів від станції Крути у бік станції Пліски, були непогано підготовлені до оборони. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду -- насип залізничної колії, на лівому були вириті окопи. Командував обороною А. Гончаренко. За його спогадами та спогадами деяких інших учасників бою, хід бойових дій відбувався таким чином.

На правому фланзі, де передбачався головний наступ червоних військ, були зосереджені три сотні юнкерів, четверта перебувала в резерві. На лівому фланзі, як менш уразливому, тримали оборону студенти. Студентський курінь мав чотири чоти (взводи) по 28-30 осіб. Три з них зайняли оборону в окопах; четверта складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти.

Похмурим ранком 29 січня близько 9-ї години почався бій. За свідченням очевидців, "червоні розпочали свій наступ в замкнутих колонах; виглядало так, ніби йшли на парад, занедбаючи найпримітивніші засоби безпеки". Перші атаки червоногвардійців і матросів відбили юнкери, які діяли на правому фланзі під прикриттям насипу. Обороні допомагав бронепоїзд під командою сотника С. Лощенка, що виїздив у тил наступаючому ворогові і влучно стріляв з гармати. Студенти згадували у спогадах хороброго "старшину у синє-жовтому кашкеті". Втрачаючи вбитих і поранених, більшовицькі лави уперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, згодом зосередила вогонь по станції. Це спонукало командування відвести ешелон за 2-3 версти від станції у напрямку до Києва.

Близько 12-ї години червоні почали наступ на Студентську сотню, який був відбитий за допомогою чоти юнкерів, що стояла на крайньому лівому фланзі. Але це був лише маневр, свій головний удар червоні війська наносили на правому фланзі, намагаючись обійти його й оточити. Бій тривав кілька годин, українські війська несли втрати, закінчувалися набої, на холоді почали виходити з ладу кулемети.

Під натиском переважаючих сил ворога сотник Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону. Команда була передана зв'язковими. Юнкери відступали під прикриттям насипу, попереду і позаду студентів була відкрита місцевість. Сотник Омельченко спробував спочатку відігнати ворога багнетною атакою, але під час її був смертельно поранений. Допомогли сили з резерву, які не дали червоногвардійцям оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступало до ешелону. Поранених було так багато, що для них довелося виділити ще один вагон. Нарешті близько 17-ї години зібрались усі підрозділи, не вистачало лише чоти студентів, яка стояла найближче до станції. Їх чекали, посилали розвідку, але марно. Відступаючи, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоними, та потрапили у полон. Можливо, вони не знали, що станція вже зайнята ворогом, можливо -- заблукали у темряві.

Про те, що бій під Крутами був запеклим і кровопролитним, є свідчення М. Муравйова, В. Антонова-Овсієнка, радянського військового історика М. Какуріна та інших, хто стверджував, що просування більшовицьких військ на Київ затрималося на кілька днів. За деякими даними, їхні втрати під Крутами становили до 300 загиблих. Червоні були приголомшені таким відчайдушним опором необстріляної молоді і жорстоко помстилися їй. Більшовицький командувач П. Єгоров, коли дізнався про втрати свого війська, наказав розстріляти полонених. 27 студентів та гімназистів були розстріляні на дворі станції Крути. Перед смертю вони співали "Ще не вмерла Україна".

Розстріл полонених студентів став резонансною подією російсько-українського конфлікту. Ганебну розправу над полоненими засуджували навіть працівники штабу П. Єгорова, які з обуренням згадували, що серед розстріляних були сімнадцятирічні гімназисти. Крути явили приклад брутального порушення норм моралі і права, сваволі та знецінення людського життя.

Загальні втрати українців у бою під Крутами становили близько 250 чоловік (вбитих, поранених, полонених, зниклих без вісти). Найбільшими з них були втрати студентської сотні: 27 розстріляних, 10-12 вбитих у бою, 35-40 поранених. На полі бою загинуло 10 старшин.

Трагічна загибель Студентського куреня під Крутами залишилася в історії України символом патріотизму і жертовності у боротьбі за її свободу. За рішенням Центральної Ради 19 березня 1918 р. тіла 27 розстріляних вояків-студентів були перевезені до Києва та урочисто поховані на Аскольдовій могилі.

3. Спогади та подальше життя учасників битви

3.1 Учасники бою

1-ша Київська юнацька школа ім. Богдана Хмельницького та старшини і козаки інших військових формувань

Блаватний

Богаєвський Микола

Боженко Северин

Бурко Демид

Винник Федір

Гончаренко Аверкій

Горошко

Горячко Сергій

Данилюк Матвій

Дзюблик Василь

Дудка Г.

Ємець

Заїка Іван

Заквалинський

Захарченко Д.

Кушнір Іван

Кушнір Михайло

Лавренко Михайло

Лисогір Семен

Лощенко Семен

Лукович (Лякович) Л.

Магаляс Святослав

Матвієнко Степан

Матюха Ілля

Михайлик Михайло

Могила С.

Монкевич Борис

Недада (Недава)

Косенко Дем'ян

Одинець Гаврило

Олексієнко П.

Пасічник

Роєнко С.

Самійленко Степан

Седлецький Гнат

Семець Василь

Семирозум Модест

С-ко Б.

Стеценко Панас

Твердовський Осип

Тимченко Федір

Уманець В.

Цап Стапан

Чорпіта

Шарий Іван

Шевченко Леонтій

Ярців (Ярцев) Микола

Помічний студентський курінь січових Стрільців, сформований зі студентів університету Св. Володимира та Народного університету

Андріїв

Бабій

Божко-Божинський Микола

Борозенко-Конончук

Буткевич Леонід

Вороний Юрій

Гайдовський-Потапович Лесь

Головащук Кирило

Гончаренко Федір

Григорович

Грущенко Антін

Грущенко Олекса

Грущенко Олександр (рідні брати)

Гуленко Микола

Дикий Андрій

Діятелович Феодосій

Дмитренко Василь

Дмитренко Лука

Довгаль Спиридон

Залізняк Володимир

Кирик В.

Коломийченко Василь

Коломієць

Компанієць

Король С.

Кошман

Крамаренко Петро

Курик Ізидор

Лебідь Микола

Лизогуб Микола

Любленець Павло

Наумович Володимир

Нітенко

Омельченко Оверко

Отамановський Валентин

Пірук

Пітенко Микола

Полуботко Георгій

Попович Олександр (Олелько)

Пурик-Пуриченко Сидір

Сірик Василь

Стемпковський Ігор

Туркевич Віктор

Фарфал

Чижів Микола

Шерстюк Олександр

Шульгин Володимир

Гімназисти 2-ої Київської української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства та учні інших київських гімназій і середніх навчальних закладів

Баталін Михайло

Бліхарський Володимир

Бутович Микола

Витвицький Володимир

Витвицький Іван

Гайдовський-Потапович Лесь

Ганкевич Микола

Гіба Юліян

Гнаткевич Василь

Дубницький Василь

Дубницький Юрій

Золотарчук Микола

Карван Іван

Карван Костянтин

Кальченко Павло

Коран Микола

Шевченко Юрко

Лоський Ігор

Лукашевич Левко

Мисан

Онишкевич

Піпський Григорій

Соколовський Андрій

Сорокевич Іван

Сушницький Онуфрій

Тарнавський Євген

Цимбал віктор

Шкода Петр

Лікарі, сестри-жалібниці санітарних вагонів

Лікарі:

Бочаров (участь остаточно не доведена)

Медичні сестри:

Дубівна Клавдія

Мельник Леся

Студенти та гімназисти Помічного куреня Січових Стрільців, замордовані російськими більшовиками після бою під Крутами та перепоховані заходами української влади 19 березня 1918 р. у Києві на цвинтарі "Аскольдова могила"

Студенти університету Св. Володимира та Народного університету

Андріїв

Божко-Божинський Микола

Борозенко-Конончук

Голова щук Кирило

Гончаренко Федір

Дмитренко Лука

Кирик В.

Лизогуб Микола

Наумович Володимир

Омельченко Оверко

Попович Олександр (Олелько)

Пурик-Пуриченко Сидір

Сірик Василь

Чижів Микола

Шерстюк Олександр

Шульгин Володимир

Гімназисти 2-ої Київської української гімназії

ім. Кирило-Мефодіївського братства та інших гімназі

Ганкевич Микола учень 8 класу 2-ої гімназії

Гнаткевич Василь учень 8 класу 2-ої гімназії

Кальченко Павло учень 8 класу 2-ої гімназії

Корпан Микола учень 2-ої гімназії

Мисан учень 2-ої гімназії

Піпський Григорій учень 7 класу 2-ої гімназії

Соколовський Андрій учень 6 класу 2-ої гімназії

Сорокевич Іван учень 7 класу 2-ої гімназії

Тарнавський Євген учень 6 класу 2-ої гімназії

3.2 Спогади Івана Шария - Січовики під Крутами

Іван Шарий

Січовики під Крутами

(Репортаж учасника бою два місяці після битви під Крутами)

Ми бачили, що Вкраїна гине. Чорна гайворонь підіймалася з Московщини І непереможно сунула на наш край, голодна, хижа, дика.... Це була "красна гвардія" московська, яку організувало правительство Леніна і Троцького для боротьби з вільною Україною, щоб накласти на неї кайдани неволі і користуватись їх багатствами так само дурно, як користувалась Росія і попередніх більше ніж 200 літ.

Красна гвардія йшла на Вкраїну.... Вірні сини своєї безталанної Батьківщини завзято боролися і не пускали хижаків плюндрувати свій край. вони завзято бились, але сили в їх мало було: ряди їх рідшали, нової ж підмоги мало припливало.

Чого ж до оборонців не йшла народня маса українська широкою лавою?

Адже це була боротьба проти насильників за кращу долю свого рідного краю....

Ми знали й це: ми добре знали, що над нашим народом майже 300 літ лежав важкий могильний камінь московської неволі і від його ще не прийшов до памяті поневолений люд; це було на світанні великої будуччини нашого народу, коли ще нарід від ясного, болючого світу не міг вільно глянути на те, що твориться біля його, і твердою ходою піти на оборону своїх прав.

Ворожі сили наближались уже до столиці України - Києва, де кувалась нова доля, нові форми життя українського народу.

Час прийшов і нам взятись за рушниці, і ми взялись.... ми одважились вмерти за край, за народ, за свою дорогу мрію-ідею - вільну, визволену Вкраїну.

На Бахмач їхало три сотні козаків спинити похід большевицької красної армії на Київ. Зними поїхала і наша, четверта сотня січових стрільців, складалась із свідомих українців, які не мало приклали своєї праці до освідомлення українського народу.

Тут були свідомі проводирі народні, з яких багато працювало над заснованням Селянських Спілок, Просвіт, а також в українських соціялістичних партіях.

Військові муштри мало хто знав, тому спочатку ми попрохали собі учителів, які і муштрували нас.

Не довго, одначе, довелось вчитись, діло вимагало негайно їхати до Бахмача на допомогу тим нечисленним силам, які ще якось удержували фронт.

Коли піднялось питання про те, їхать чи не їхать, ми рішили їхать, і вже на місці доповнить свої убогі знання військової науки. Особливо мало знали ми стріляти. Але дарма - поїхали.

В потязі січовики розмістились у двох санітарних вагонах: я лежав на середній лавці поряд з двома моїми найкращими товаришами Компанійцем і Поповичем.

Потяг летів на всіх парах, видно було, що наша допомога дуже й потрібна. Поїзд летів....

....Так, так, ми їдемо спасати Вкраїну від загибелі. Вцій тайній тайні природи йде другий процес так само природний, як і сяєво місяця, як і шелест вітру в степу.... ми їдемо боротись з гнобителями нашого народу....

3.3 Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою

Багато років поспіль через дивну та незрозумілу політичну кон'юнктуру стверджується, начебто всі, хто побував під Крутами, загинули. Але це неправда! Крім тих, хто потрапив у радянський полон, на полі бою загинули ще 10-12 юнаків....

27 студентів та гімназистів опинилися в полоні. Трохи згодом до радянських рук потрапили ще двоє українських прапорщиків, які прикривали відхід своїх частин.

Відтак ці 29 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві. А що сталося з рештою учасників бою під Крутами?

Багато років поспіль через дивну та незрозумілу політичну кон'юнктуру більшість авторів стверджують, що начебто всі, хто побував у бою під Крутами, загинули. Але це неправда.

Залишилися численні спогади учасників крутянських подій, у яких докладно описано, як вони відступали до своїх ешелонів, відстрілюючись на кожному кроці, як виносили вбитих, поранених і навіть кулемети.

Крім тих, хто потрапив у радянський полон, на полі бою загинули ще 10-12 юнаків, тіла яких забрали до Києва. Майже половину сотні становили гімназисти 2-ї Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Під Крутами загинуло лише восьмеро з них. Решта згодом взяли участь у боях із більшовиками на вулицях Києва, а потім у відступі українських військ на Полісся.

У лютому 1918 року один із цих гімназистів впав на полі бою під Бердичевом. Решта вже у березні повернулися до Києва, де ще за кілька місяців успішно закінчили гімназію.

Більшість юнаків залишилися на батьківщині й згодом оселилися у радянському Києві. Лише кілька з них вирішили не миритися з радянським пануванням і розділили долю Армії УНР.

Зокрема, 1-ша сотня Допоміжного студентського куреня Січових стрільців (2-га сотня під Крутами не була), яка на початку бою мала у своєму складі 116 добровольців, повернулася до Києва у складі близько 80 осіб. Зокрема, колишній учень 6-го класу Кирило-Мефодіївської гімназії Леонід Буткевич став старшиною Армії УНР, брав участь у багатьох боях із більшовиками.

У 1921-1923 роках Буткевич перебував у таборах інтернованих у Польщі, а потім, закінчивши інститут, ще багато років жив і працював у Франції.

Призабута доля й організатора Студентського куреня, вихователя Володимирського Київського кадетського корпусу полковника Василя Сварики.

Саме він був командиром куреня. Сотник Петро Омельченко, якого розстріляли більшовики під Крутами, очолював лише 1-шу сотню куреня. Саме Сварика привів її рештки до Києва, з'явився у розпорядження командира куреня Січових стрільців і потім зі своїми студентами та гімназистами брав участь у вуличних боях із червоногвардійцями на Подолі. Оскільки Василеві було близько 60 років, він був змушений залишитися в Києві. Та восени 1919-го, коли білогвардійці зайняли Київ, вони мобілізували старого полковника.

Згодом Сварика опинився у Криму, де в грудні 1920 року був страчений радянськими каральними органами.

Досить цікаво склалася доля юнаків (юнкерів) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького. Майже всі вони залишилися на службі в Армії Української Народної Республіки. Тільки старший курс школи було підвищено до звань хорунжих уже навесні 1918 року, а юнаки молодшого курсу були змушені чекати аж до 1921-го.

Всі вони, звісно, формально вже були старшинами українських військ, але фактичного затвердження свого службового становища не мали.

Зі старшого курсу 1-ї Української військової школи варто згадати сотника Армії УНР Якова Рябоконя-Рогозу-Розанова, який походив із міста Цибулів, що на Київщині.

Відважний старшина 1919 року служив у 1-му Українському полку морської піхоти, а 1921-го взяв участь у Другому зимовому поході на чолі з Юрієм Тютюнником.

Після розгрому рейду Тютюнника Яків Рябокінь-Рогоза-Розанів уникнув полону й після того ще два роки брав участь у партизанській боротьбі з радянською владою. Помер у Польщі 1937 року.

Інший представник старшого курсу поручик Іван Грушецький у часи Визвольних змагань працював стройовим командиром у Спільній юнацькій школі, що готувала старшин для Армії УНР. Потім висвятився у священика. Був парохом православної церкви на Волині.

У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами, його схопили й кинули до в'язниці. Помер Іван Грушецький у камері в серпні 1940-го....

7 березня 1921 року Симон Петлюра звернувся до командувача Армії УНР генерала Михайла Омеляновича-Павленка з таким листом:

"До мого відома дійшло, що в складі Української армії перебувають бувші юнаки 1-ї та 2-ї українських військових шкіл (хорунжих), що першими вступили в 1917 р. до українських старшинських, або українізувавши істнувавші тоді російські юнацькі школи (як от бувшу Константинівську), або повівши боротьбу за створення власних юнацьких шкіл, незалежно од існувавших тоді російських.

Треба було мати велику мужність і готовність йти на жертву, щоби засвідчити свою відданість Батьківщині в боротьбі за незалежну Україну.

Юнаки згаданих шкіл виявили в цій справі великий активний патріотизм, ставши до лав рідного війська вже не покидали його. Не один з них кров'ю засвідчив честь українського вояки, а в боях під Крутами, на ст. Гребінка та в Києві, за захоплення Арсеналу вписав славну сторінку в історію боротьби за нашу державність.

Не покидали юнаки і далі рядів нашої армії, залишаючись по сей день в ній. Мною зауважено, що хоч багато з цих бувших юнаків перебуває на старшинських посадах і то не один рік, а більше, але з формального боку це становище їх не усталено, і вони, як раніш, так і на цей день не мають ще належних старшинських ранг.

Вважаючи таке становище не одповідним, пропоную Вам, з одержанням цього, на протязі трьох тижнів представити мені реєстр бувших юнаків 1-ї і 2-ї українських юнацьких шкіл (себто був. Константинівської і Збірної Української), перебуваючих в Армії УНР для надання їм першої старшинської ранги".

Наслідком звернення Петлюри було видання наказу військам УНР ч. 72 від 10 серпня 1921 року, яким усі колишні юнаки 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл, котрі на той час служили в армії УНР, підносилися до старшинських звань.

Про декого з них варто розповісти докладніше.

Так, уродженця села Монастирище Ніжинського повіту Митрофана Швидуна в бою під Крутами було поранено у праву ногу вище коліна. З поля бою його винесли товариші.

Пізніше він брав активну участь у боях із більшовиками, воював на панцирних потягах "Стрілець" та "Вільна Україна". Незабаром дістав ще одне поранення - у ліве плече, внаслідок чого оніміла рука.

Став військовим інвалідом, але не полишав служби в Армії УНР. У міжвоєнний час Швидун мешкав у Луцьку, де був одним із керівників місцевої української громади.

Михайло Михайлик родом із села Глодоси, нині Кіровоградська область, був учасником Першого і Другого зимових походів, отримав поранення. Був одним із перших, хто написав докладні спогади про бій під Крутами та свій бойовий шлях під час Визвольної війни.

На жаль, здоров'я юнака було підірване військовими випробуваннями, і 1922 року він передчасно помер у Сарнах.

Слід згадати, що поміж колишніх учасників бою під Крутами було чимало лицарів "Залізного хреста за Зимовий похід і бої".Це, зокрема, Володимир Дзюблик, Василь Коваленко, Іван Митрусь, Семен Могила, Михайло Бензик, Левко Прядько, Петро Франчук та інші. Михайло Бензик, Василь Коваленко та Петро Франчук служили старшинами у легендарному Кінному полку Чорних запорожців.

Вони вступили до нього, коли той лише створювався навесні 1918 року під назвою окремої кінної сотні 2-го Запорозького полку, і залишалися в його складі аж до 1923-го.

Микола Кривопуск і Гнат Мартинюк у 1920-1921 роках перебували в особистій охороні Головного отамана Симона Петлюри. Перший із них згодом став інженером і помер у 1970-му в США, другий став священиком і загинув за невідомих обставин на Волині в 1943-му.

Багато хто з учасників бою під Крутами у 1920-ті роки здобув цивільний фах.

Так, Микола Кірічок закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подебрадах (Чехія), згодом працював інженером у Варшаві. Василь Коваленко також закінчив Українську господарську академію і став інженером-хіміком.

Один із крутян Сергій Захвалинський, уродженець міста Носівка на Чернігівщині, здобув фах інженера, але потім за контрактом служив офіцером у польській армії.

Ще в 1920-му, коли був старшиною Кінного полку імені Максима Залізняка, він уславився тим, що на чолі кінного роз'їзду з шаблею наголо взяв у полон цілу роту червоних солдатів.

Слід також згадати, що під час Другої світової війни колишні учасники бою під Крутами долучилися до різних українських військових формацій.

Зокрема, колишній командир куреня 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького сотник Аверкій Гончаренко у 1943 році став одним з організаторів добровольчої дивізії "Галичина", а в 1945-му був одним із її керівників.

У цій самій дивізії служив і колишній крутянин, чорношличник, лицар "Залізного хреста за Зимовий похід і бої" Петро Франчук.

Уже згаданий Митрофан Швидун 1941-го став організатором так званого Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. А Сергій Захвалинський (псевдонім Орлик) у 1941-му очолював українські військові формування в Києві.

Останні з учасників бою під Крутами померли не так давно - у 1970-1980 роках. Їхні могили розкидані від Києва до Нью-Йорка.

4. Вшанування

4.1 Меморіал пам'яті героїв Крут

Меморіал пам'яті героїв Крут -- меморіальний комплекс присвячений битві під Крутами 29 січня 1918 року. До його складу входить монумент битви під Крутами, символічна могила-курган, каплиця, озеро у формі хреста, музейна експозиція розміщена в старовинних залізничних вагонах. Меморіал знаходиться біля села Пам'ятне Борзнянського району, Чернігівської області.

Від початку 1990-тих років були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 25 серпня 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили з участю Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста.

2008 року меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 4 з двох боків. Також встановлено вагони подібні до тих, якими крутянці їхали на фронт. Президент України Віктор Ющенко також звернувся до Київського міського голови та депутатів Київради з ініціативою увіковічнити пам'ять героїв Крут у назвах проспектів, площ, вулиць, парків, скверів, станцій Київського метрополітену.

Пам'ятник Героям Крут понівечено вандалами у ніч на 21 травня 2007 р., але згодом ретельно поновлено.

4.2 Молодіжна кампанія "Пам'ятай про Крути"

Кампанія "Пам'ятай про Крути!" ініціюється в рамках Молодіжної ініціативи "Героям слава!" для популяризації серед молоді подвигу юнаків, які в січні 1918 року віддали своє життя, захищаючи незалежність України.

Принципи кампанії:

Одноденне голодування-піст (від 21.00 28 січня до 6.00 30 січня) в пам'ять про полеглих юнаків, збір заощаджених таким чином коштів для увічнення подвигу київських юнаків. Цю традицію саме в цей день започаткувало в 1931 році покоління Шухевича і Бандери, на ній виросли майбутні лицарі УПА

Наочна солідаризація з крутянцями шляхом носіння 29-30 січня червоно-чорної символіки (стрічок, вишиванок, значків та ін.), яка споконвіку нагадує українцям червону кров героїв, пролиту за нашу чорну землю. На питання оточуючих учасники кампанії дають передусім таку відповідь: "Сьогодні День української молоді!"

Популяризація інформаційного ресурсу www.kruty.org.ua для плекання правдивої, а не міфологізованої політиками, легенди Крут. Пізнання і усвідомлення подвигу юнаків з першоджерел в оцінках класиків

Здійснення доброго діла для України, українців. Це може бути і вечір бардівської української пісні, і допомога ветеранам визвольних змагань, і організація лекції про Героїв Крут в своїй школі чи університеті. Усе, де присутня - правдива ДІЯ!

Скоординовані поїздки в Крути для громадсько-активної молоді (електричкою, за маршрутом Київ-Крути-Київ, як елемент історичної реконструкції). Кожен свідомий український школяр чи студент має один в раз в житті помолитись в Крутах! Відтак можна вшановувати Героїв щорічно і в найближчій українській церкві

Висновки

Метою неоголошеної війни, яку вела радянська Росія проти Української Народної Республіки, була "радянізація" України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії. Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 р. вторглися на територію УНР. Під їх прикриттям нечисленні місцеві більшовики за вказівкою з Петрограду нашвидкуруч провели у Харкові так званий Перший всеукраїнський з'їзд рад, проголосили радянську владу та створили Народний секретаріат. Все це було потрібно для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. "Боротьбою з контрреволюцією на півдні Росії" керував радянський нарком Володимир Антонов-Овсієнко. Протягом місяця більшовики встановили радянську владу на Лівобережжі -- у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ.

Існує багато думок щодо подій, які розгорталися під час і після Крут. Насамперед існує міф про те, що начебто майже всі учасники бою загинули, але це не так. Окрім тих, що потрапили в полон на полі бою померло близько 10-12 чоловік, які потім були поховані в Києві. Щодо полонених, яких було 27 і 2-є прапорщиків, що загалом становить 29 чоловік, то тут також існує багато міфів. Як саме вони потрапили у полон? Одна з версій, що ця частина резервників, яка не вміла стріляти або просто була ще дуже юною в той час, коли інша частина війська відійшла назад, заблукала у тумані і помилково вийшла на станцію Крути, не знаючи, що вона вже окупована вояками більшовицької армії. Інша думка полягає в тому ці 29 чоловік прикривали відхід своїх соратників, а самі ж не встигли відійти. Говорять також і про те, що резервна частина отримала не правильні відомості і замість "відступати" почула "наступати" після чого стрімголов кинулася в бій не маючи ні потрібних навичок, ні якісної зброї. В будь-якому з цих випадків до полону, а в подальшому і до загибелі юнаків призвели недбалість і неорганізованість правлячого українського війська. Сьогодні ми маємо зробити все, щоб не припуститися такої ж похибки. У часи економічної та соціальної нестабільності ми можемо прийти до нових Крут, адже молодь прагне кращого для себе і для України як незалежної держави, як великої окремої ланки у цьому світі.

Бій під Крутами як український бій за світову перспективу перемістився в центр і молодь має виграти його не кулями і багнетами, а українським словом і українською силою, опануванням нашої політики і нашого інформаційного простору. Те, що зараз в ньому робиться дуже нагадує роззброєння української армії в часи Центральної Ради. Якщо українські політики зрозуміють відповідальність моменту, молодь матиме підтримку і виграє битву - самоствердження. Тому пам'ятаймо про Крути!

Список використаної літератури

1. Перша війна з Большевицькою Москвою // Історія Українського Війська. - 1936. - Випуск 9. - С. 401-420

2. Бій під Крутами: історія вивчення//Олена Бойко. - 2008. - С. 43-54

3. Іван Шарий Січовики під Крутами//Крути Січень 1918 року. - 2008. - документи, матеріали, дослідження, кіносценарій. - С. 168-170

4. Учасники бою під Крутами//Крути Січень 1918 року. - 2008. - документи, матеріали, дослідження, кіносценарій. - С. 160-164

5. Шарий Іван. Січовики під Крутами (Репортаж учасника бою два місяці після битви під Крутами) //Народня справа. - 1918. - С. 16-21

6. Бій під Крутами Правда і вигадки//Військо України. Олена Бойко

Додаток А

Пісня "Пам'яті тридцяти"

Автор слів: Павло Тичина

Виконує: Марія Бурмака

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх --

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт --

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся

Каїн Боже, покарай! --

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. --

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

Додаток Б

Іван Гнатюк

Крути

За набої в стінах Софії,

За криваву скруту Крут, --

Хай московське серце Росії

Половецькі пси роздеруть.

Євген Маланюк

Боже, скільки святого гніву,

Самозреченого, як аскет,

У карбованім ритмі співу

Тим прокляттям прорік поет!

Те прокляття -- то крик страшного

Болю й розпачу -- гнів стріли,--

Хто безгрішний -- хай кине в нього

Камінь осуду чи хули.

Допекло до живого, видно,

І, готовий на сто розп'ять,

Він зненавидів, мов єхидну,

Азіатсько-московську рать.

То не рать, а лихе наслання,

Де не ступить -- лише хрести, --

Бій під Крутами -- це остання

Крапля в чаші святої мсти.

Проти горстки крутянців -- юрми

Звироднілих і злиг злодюг, --

Що тій горстці у п'янім штурмі

Рукопашно спустити дух!

1 рішились на смерть -- три сотні

Неопалених в битві жертв, -- ї

хній подвиг -- то клич Господній,

А не просто жертовний жест.

Кануть сльози з ікон Софії

І кривавляться рани Крут, --

Чом же й досі за них Росії

Не карає Господній суд?

Чом не спалить вогнем спокути,

Не воздасть за тяжкі гріхи,

За Полтаву

Батурин,

Крути --

Їхня крівця ще й досі ллється --

Не боїться Москва яси,

І чомусь її злого серця

Не деруть половецькі пси.

Додаток В

Станція Крути

Додаток Д

Додаток Е

Додаток Ж

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Склад Антанти та Троїстого союзу. Передумови та причини Світової війни. Вступ і війну Росії, Англії, США. Прагнення Франції, Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Італії від ПСВ. Визначні битви. Укладення Версальського мирного договору. Наслідки війни.

    презентация [4,1 M], добавлен 12.05.2015

  • Московська битва, провал плану захоплення столиці з ходу в перші тижні війни, наступальна операція німців під кодовою назвою "Тайфун", розгром німецьких військ під Москвою. Сталінградська битва, оточення німецьких військ, корінний перелом у ході війни.

    реферат [24,9 K], добавлен 11.08.2010

  • Передісторія та причини одного з найбільш широкомасштабних збройних конфліктів в історії людства. Стратегічні плани учасників Першої світової війни, технічна модернізація збройних сил. Зникнення імперій та лідерство США як політичні наслідки війни.

    презентация [897,0 K], добавлен 25.12.2013

  • Герої війни 1812 року: Багратіон П.І., російський полководець Кутузов, Давидов Д.В. Основні події війни 1812: головні причини, початок та перші етапи, Бородіно, визначення наслідків та значення в історії. Декабристський рух на Україні, його результати.

    курсовая работа [49,9 K], добавлен 13.06.2013

  • Історичні передумови початку національно-визвольної війни 1648-1657 рр., постать Богдана Хмельницького. Основні події війни: битви під Корсунем, під Пилявцями, під Берестечком. Зборівський та Білоцерківський мирні договори. Історичне значення козацтва.

    реферат [219,1 K], добавлен 08.10.2009

  • Перша битва на Іпрі. Ютландський бій як найбільший з морських битв Першої Світової війни, хід дій та головні результати. Битва на Соммі, основна мета боротьби. Битва на Камбрі як масова атака з використанням танкових підрозділів 20 листопада 1916 року.

    презентация [1,7 M], добавлен 03.12.2014

  • Квітневий переворот 1918 року та створення гетьманської держави. Основні історичні передумови створення гетьманату в Україні. Державотворча діяльність, економічна політика уряду, особливості формування бюджету за часів гетьманату Павла Скоропадського.

    дипломная работа [165,7 K], добавлен 03.09.2010

  • Оборона Запоріжжя в 1941 р., створення добровольчих загонів протиповітряної оборони, винищувальних батальонів. Диверсійна діяльність підпільних організацій в період окупації. Визволення Запорізької області в 1943 - 1944 році, увічнення героїв війни.

    реферат [30,2 K], добавлен 18.02.2011

  • Історичний огляд фашистського окупаційного режиму на Черкащині. Поняття та сутність партизанських загонів; причини їх розгрому на початку війни. Ознайомлення із діяльністю Чигиринських та Канівських загонів. Юні учасники руху опору на Черкащині.

    творческая работа [1,8 M], добавлен 24.04.2014

  • Передумови проведення реформи 1861 року, її правова база, основний зміст, політичні й соціально-економічні наслідки. Селянський рух на Україні в дореформений період, юридичні акти та умови звільнення селян і наділення їх землею, ліквідація кріпацтва.

    курсовая работа [41,4 K], добавлен 24.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.