Характерною рисою революційних подій в Україні було тісне поєднання національного та соціального моментів, які фокусувалися на постаті українського селянина. Кожна з політичних сил, що претендували на політичне лідерство в Україні, особливо на владу, мали в той чи інший спосіб вирішувати селянську проблему.

Передусім це мала зробити Українська Центральна Рада (УЦР), яка постала на початку березня 1917 р. у вузькому колі київської української інтелігенції. Для умасовлення українського руху їй потрібно було широке народне опертя. Дістати його можна було насамперед у селянському середовищі - носії української національної культури, мови, на яких базувалася модерна українська національно-політична ідентичність. Першим кроком у цьому напрямі став кооперативний з'їзд Київщини 14-15 березня 1917 р. З'їзд, за спогадами М. Грушевського, заманіфестував себе не в ролі фахової організації, а насамперед «представництва землі, села і селянства». З одного боку, кооперативний з'їзд не оминув можливості солідаризуватися з революційною Росією, а з іншого - і це було головним - продемонстрував українські домагання федеративної перебудови Росії із забезпеченням національно-територіальної автономії України.

Резонанс, який мав кооперативний з'їзд не лише в київському політичному середовищі, змусив українських діячів звернути особливу увагу на селянство. Це треба було зробити й тому, що серед російських політичних сил з перших днів революції розпочалася справжня боротьба за селянські маси. Перед тут вели російські есери, які ініціювати створення в селах «крестьянских союзов» [21, 95].

На противагу заходам російських есерів, їхні українські «одноклубники» висунули ідею створення в селах селянських спілок. 27 березня в Полтаві відбулися організаційні збори першої такої спілки, а вже 6-7 квітня у Києві відбувся з'їзд діячів українського села, на якому було представлено 18 місцевих селянських спілок. З'їзд ухвалив утворити Всеукраїнську селянську спілку для чого створив відповідний організаційний комітет, який перейнявся проблемами скликання Всеукраїнського селянського з'їзду. В основу діяльності селянських спілок з'їзд поклав дві головні ідеї: насамперед домагатись національно-територіальної автономії України, а по-друге, вирішення земельного питання в Україні покласти не на Всеросійські Установчі збори, а на Український сойм. Ці ідеї, як зазначав П. Христюк, визначили майбутній розвиток Української революції. Обидва вектори революційних змін в Україні узгоджувались «в одне велике питання визволення працюючої людини з-під всякого гніту, з-під всякої неволі» [31, 292]. Окрім цього, обидві ідеї були тісно узгоджені з рішеннями першого з'їзду УПСР, який відбувся 4-5 квітня 1917 р. у Києві. В них йшлося про скликання Української Установчої Ради, про перетворення Росії на федеративну демократичну республіку з автономією в ній України, а у сфері аграрних перетворень з'їзд УПСР визнавав ідеалом українських есерів повну соціалізацію землі, а в умовах війни висловлювався за «негайну передачу земель царських, кабінетних, церковних та монастирських, а також маєтків великих землевласників до Українського земельного фонду» [23 42]. Обидва з'їзди висунули до Тимчасового уряду вимогу заборони продажу землі до проведення аграрної реформи.

Обидва з'їзди були скликані напередодні проведення Всеукраїнського національного конгресу, їхні делегати взяли активну участь у роботі конгресу, забезпечували йому широку репрезентативність та соціальну базу. Національний конгрес не розглядав спеціально аграрне питання (ідея його скликання належала М. Грушевському і була спрямована на підтримку гасла національно-територіальної автономії України та легітимації УЦР шляхом нових довиборів її складу). Проте в доповідях з приводу різноманітних аспектів автономії висувались питання перерозподілу повноважень між центральним та українським урядами, обговорювалась проблема місцевого самоврядування, права та повноваження територіальних громад, творення територіально-національного війська, яке б несло службу виключно в Україні. Такі питання не могли не зачіпати селян, і вони активно підтримали конгрес. Газета «Киевская мысль», яка стримано ставилася до українського руху, все ж не могла приховати захоплення масовою демонстрацією національного почуття, носіями якого були делегати. «Море голів і від краю до краю котяться хвилі мелодійної української мови, - повідомляла газета. - Партер наповнюють делегати кількість яких перебільшила тисячу осіб. Але це ще не все, очікують ще й тих хто не встиг прибути на сьогоднішнє засідання». В наступному номері газета повідомила, що кількість делегатів «щогодини виростає за рахунок нових, що прибувають по залізниці, на пароплавах, конях, навіть per pedes apostolorum пішки». «Це вже свого роду українське патріотичне поломництво», - констатувала «Киевская мысль» [29, 196].

Орган УПСР, часопис «Боротьба», зазначав, що у квітні в Україні відбулося кілька селянських з'їздів різного масштабу, і на всіх них «селяни виявили повну свідомість своїх інтересів» та волю «захищати народні права й боротись за переведення законним шляхом земельної реформи відповідно до вимог трудового люду» [23, 186].

Особливо симптоматичним з перших селянських з'їздів 1917 р. був з'їзд в Одесі, скликаний 6-8 квітня 1917 р. селянською секцією ради робітничих депутатів. На з'їзд з'їхалося близько 2000 делегатів від селян Херсонської, Подільської та, частково, Бессарабської губерній. Керівництво з'їзду від його початку опинилося в руках російських меншовиків та есерів, які процедурно прагнули позбавити можливості слова представників українських партій, але делегати наполягали на цих виступах і одноголосно проголосували за резолюцію, запропоновану українськими есерами. В резолюції йшлося про те, що справедливе вирішення земельного питання «можливе тільки при повній автономії України» [27, 241].

Загалом процес організації селянства впродовж весни-літа 1917 р. йшов досить високим темпом і широким фронтом. У волостях, повітах та губерніях з'явились ради селянських депутатів, у селах відкривалися «Просвіти», створювалися кооперативні осередки, але найчисленнішими стали селянські спілки. Вони тісно співпрацювали з УПСР. Спілки забезпечували цій партії масову політичну підтримку, а УПСР, у свою чергу, набула особливої ваги у Центральній Раді ЦР, де мала найбільшу фракцію. Показовим був і перехід голови УЦР М. Грушевського під прапори есерівської ідеології.

Якщо українські есери наполягали на соціалізації землі, то українські есдеки, фракція яких користувалась великим впливом в УЦР, дотримувалися властивої марксистським партіям ідеї націоналізації та муніципалізації землі. Українські соціалісти-федералісти не мали в 1917 р. чіткої позиції щодо способу реорганізації сільськогосподарської справи, але частина провідних діячів партії, таких, як Є. Чикаленко, В. Леонтович, дотримувались поглядів, близьких до програмних засад заснованої влітку 1917 р. української демократичної хліборобської партії (УДХП), яка до складу ЦР не входила і виступала опонентом до її соціалістичного курсу. У програмі УДХП йшлося про забезпечення безземельних та малоземельних хліборобів землею з українського земельного фонду на правах власності за викуп на пільгових умовах, які визначить через відповідний закон Український сойм. Національний земельний фонд мав бути створений з казенних удільних, монастирських та церковних земель, а також частини приватновласницької землі, яку сойм визнає за необхідне викупити у попередніх власників. Право викупу землі та передачі її в земельний фонд надавалось і земельному державному банку [43, 307]. Отже, практично всі українські партії (ті, що входили до УЦР, і ті, що їй опонували) поділяли думку про необхідність реорганізації земельної справи. Питання полягало лише в тому, як це зробити: поміркованими заходами з урахуванням інтересів великих землевласників чи радикальними, революційними, - шляхом конфіскації великої земельної власності, до яких схилялася більшість безземельного та малоземельного селянства.

ЦР, в якій домінували представники соціалістичних партій, схилялась до радикальних способів вирішення аграрного питання. Прикладом її попередньої земельної програми може бути резолюція «Про землю» Всеукраїнського селянського з'їзду, який відбувся 28 травня - 2 червня 1917 р. у Києві. З'їзд формально не був структурою ЦР, але його проведення патронувалося нею, на з'їзді були присутні і фактично керували його роботою провідники УЦР включно з М. Грушевським. Тож з'їздівські резолюції «Про землю», «Про Центральний Український земельний комітет» та «Про організацію селянства» були попередньо узгоджені з керівництвом УЦР.

У список для виступів в обговоренні земельного питання на з'їзді записалося 80 осіб від усіх регіонів України. Ці виступи показали велику регіональну специфіку у землеволодінні та землекористуванні в Україні, що говорило про надзвичайну складність розв'язання земельного питання. Однак резолюція «Про землю» була ухвалена одноголосно. Вона визнавала, що «тільки здійснення соціалістичного ідеалу, до якого прямує Україна, як і інші народи, може задовольнити бажання трудового селянства та пролетаріату». Яким же був в уяві делегатів з'їзду цей ідеал, і які заходи до його здійснення вони передбачали? Насамперед - скасування приватної власності на землю, перехід усієї землі без викупу до Українського земельного фонду, від якого через споживчу та трудову норми земля мала бути віддана у користування лише тим, хто буде обробляти її власними руками. Не виключала резолюція добровільного гуртового ведення господарства через створення хліборобських товариств. Ліси, води та земельні надра в межах України визнавалися власністю українського народу. Для створення механізму проведення аграрної реформи з'їзд запропонував створити Центральний Український земельний комітет, а також місцеві земельні комітети [31, 312].

Важливе значення мала також резолюція «Про Центральний Український земельний комітет», де було сформульовано кілька важливих вимог в аграрній сфері до Тимчасового уряду. По-перше, створити Центральний Український земельний комітет, видати закон про передачу в Україні земельних справ у руки цього комітету та місцеві земельні комітети, а також заборонити продаж та довгострокову оренду землі, її роздрібнення. Визнати всі земельні угоди, укладені від початку революції, недійсними, вжити жорстких заходів проти вирубки лісу. Цікавим був пункт резолюції щодо Донецького басейну. З'їзд висловився проти його монополізації Тимчасовим урядом і зазначив, що використання урядом Донбасу «можливе тільки за угодою Центрального Українського земельного комітету»[42, 86].

Суголосність дій Центральної Ради та Всеукраїнського селянського з'їзду була продемонстрована входженням до УЦР 212 членів Всеукраїнської Ради селянських депутатів, обраної на селянському з'їзді. Ідеї з'їзду зафіксовані в резолюції «Про землю», були перенесені до І Універсалу ЦР, який з'явився 10 червня 1917 р. У титульній частині цієї декларації зазначалось, щоб «після відповідних рішень Всеросійських Установчих зборів право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським зборам (Соймові)» [41, 75].

Важливість для ЦР тісного зв'язку з селянством підкреслювалась і фактом створення Генерального секретаріату, у складі якого одразу ж з'явилося генеральне секретарство земельних справ, яке очолив відомий кооперативний діяч Б. Мартос. Він був членом Української соціал-демократичної робітничої партії, і безумовно, ця обставина не могла не позначитися на стратегії майбутньої діяльності земельного секретарства. В першій декларації Генерального секретаріату, опублікованій 27 червня 1917 р., земельна проблема була, проте, дещо відсунута на другий план. Першим завданням секретарства визначалося створення волосних, повітових та губернських земельних комітетів і рад селянських депутатів, діяльність яких мала спрямовуватися «на шлях громадського порядкування не тільки земельною власністю, а й сільськогосподарським інвентарем». Секретарство зобов'язувалося також створити Український крайовий земельний комітет і підготувати проект земельного закону, в тому числі, і «ту його частину, яка повинна розмежувати компетенцію Всеросійського парламенту і Українського Сейму в земельних справах» [38, 104]. Очевидно, відчутна зміна акцентів у стратегії земельних перетворень була викликана як партійністю генерального секретаря земельних справ, так і прагненням Генерального секретаріату не доводити конфронтацію з Тимчасовим урядом до крайньої межі, адже російський уряд не наважувався взяти на себе відповідальність за проведення земельної реформи і відніс її до прерогатив Всеросійських Установчих зборів.

Відмінність позицій українських есерів та есдеків у земельному питанні вилилась в ідеологічний конфлікт на Всеукраїнському робітничому з'їзді, який відбувся 11 - 14 липня 1917 р. у Києві. На з'їзді домінували українські есдеки, доповідачем з земельного питання був Б. Мартос. Тези його доповіді, як і пункти ухваленої робітничим з'їздом резолюції, мали деякі відмінності від резолюції Всеукраїнського селянського з'їзду. Зокрема, вже не говорилося про скасування приватної власності на землю, про передачу землі у користування тільки тим, хто обробляє її власними руками. Натомість йшлося про те, щоб землю лише вилучити з товарного обороту, а також щоб користування землею було «влаштоване в інтересах усього трудового народу» [35, 82]. Подібні відступи не сподобались есерівській фракції робітничого з'їзду, вона пропонувала продублювати резолюцію селянського з'їзду, а коли есдеки цю пропозицію відхилили, есери відмовилися від голосування і залишили зал засідань.

Літо та початок осені 1917 р. ЦР витратила на з'ясування стосунків з Тимчасовим урядом та легітимацію Генерального секретаріату, це прив'язувало українських діячів до урядової політики. Між тим, після провалу наступу на фронті політична ситуація в Росії загострилася. Народ вимагав негайного вирішення всіх суперечностей, які накопичилися в суспільстві, і не хотів зважати на реальну ситуацію та можливі майбутні наслідки. Уряд, в якому із серпня знову домінували кадети, навпаки побоюючись (і не безпідставно) катастрофи, діяв обережно і, як наслідок, втрачав залишки довіри.

Слабкість уряду намагалися використати і праві, і ліві сили. Провал Корнілівського заколоту відкрив шлях до влади більшовикам, вони активно використовували загальнонаціональну кризу, в якій опинилася країна. Солдати відмовлялися далі воювати, селяни громили поміщицькі маєтки.

В українських політиків було розуміння необхідності негайних «пожежних» дій у завершенні війни та проведенні аграрної реформи. Так, С. Єфремов наприкінці серпня опублікував статтю «Півроку», в якій передбачав можливість соціального колапсу, якщо не будуть вжиті негайні заходи до припинення війни. «Держава опинилась у невимовно скрутному становищі і прудко наближається до ще гірших подій, - прогнозує політик і вказує на головну причину цього лиха. - Щоб вивести її з того становища, щоб одвести од берега безодні, яка зіяє перед нею, треба не тільки величезної внутрішньої роботи, одностайної й творчої роботи, а й ліквідації того основного лиха, що й довело державу до банкрутства. Воювати і разом перетворювати внутрішнє життя Росії, видимо, не під силу і треба чимось одним пожертвувати. Чим - на це не може бути двох відповідей» [34, 108].

Інший, більш лівий український політик, есер М. Шаповал опублікував у серпні-вересні брошуру «З біжучої хвилі (Революція, Установчі збори і наша політика)», в якій вказував на повну втрату мотивації в суспільстві, особливо в нижніх його верствах, до продовження війни. Революція не створила нових, додаткових мотивів, які б мобілізували народні маси. Вихід М. Шаповал бачив у реформуванні соціальних відносин: «Треба дати народові віру, що він не буде одурений» [20]. Насамперед М. Шаповал пропонує провести аграрну реформу, а саме: передати великі й середні земельні маєтки та ліси під оруду земельних комітетів. Тоді народ «знайде в собі силу терпеливо ждати справедливого рішення земельної справи і справді буде зацікавлений в скликанні Установчих Зборів» [20]. Брошура М. Шаповала цікава ще й тим, що автор вважає, що в Україні ця реформа повинна бути проведена з ініціативи та під орудою Центральної Ради, не чекаючи Установчих Зборів. До висновку про необхідність передачі землі і сільськогосподарського виробництва під контроль земельних комітетів ще до скликання Всеросійських Установчих зборів прийшла Катеринославська крайова конференція УСДРП, яка відбулася 8-10 вересня 1917 р.[31, 314]

Проте ні Центральна Рада, ні Генеральний секретаріат не наважувалися на якісь рішучі конкретні кроки. 29 вересня 1917 р. новий склад Генерального секретаріату, затверджений Тимчасовим урядом, підготував свою нову декларацію, в якій на перший план висувалася ідея скликання поряд з Всеросійськими Українських Установчих зборів. Саме на них покладалось завдання «найсправедливішого виявлення волі демократії України». Ідея таких зборів протиставляла ЦР і Генеральний секретаріат Тимчасовому уряду, проте відкладала проведення конкретних реформ, передусім земельної, на невизначений час. У декларації визнавалося, що війна й економічна криза ведуть «за собою темне, несвідоме невдоволення широких народних мас», на ґрунті якого росте анархія і контрреволюція. Генеральний секретаріат обіцяв усіма силами рішуче боротися «зо всіма проявами безладдя і контрреволюційними замахами за допомогою демократичних органів місцевого самоврядування» [27, 79]. А найкращим способом боротьби «з епідемією грабежів, самосудів, анархічних виступів безвідповідальних груп» декларація визнала «активну, організовану самодіяльність і самооборону людності». В декларації також містилась обіцянка «розробити для внесення на Всеросійські та Українські Установчі збори план земельної реформи на Україні», а за ближчу мету досить розмито ставилося завдання «упорядкування земельних відносин через земельні комітети» [26, 69]. Такими стриманими заявами Генеральний секретаріат намагався ще раз просигналізувати Тимчасовому урядові і про всю складність аграрної ситуації в країні, і одночасно про своє бажання вирішувати її в межах правового поля спільними зусиллями з урядом. Пошуки конструктивного рішення земельної проблеми відрізняли подальшу діяльність Генерального секретаріату. 5 жовтня 1917 р. на розгляд Малої ради секретарством земельних справ було представлено статут крайового Українського земельного комітету. Як повідомляла 7 жовтня «Робітнича газета», цей статут було розроблено з урахуванням особливостей автономії України відповідно до зразкового статуту земельних комітетів, підготовленого Тимчасовим урядом. На тому ж засіданні Малої ради ухвалено інструкцію, яка регламентувала стосунки секретарства земельних справ з цукровими заводами та маєтками «удільного відомства». Згідно з інструкцією, секретарство «відає сільським господарством та зв'язаною з ним народною працею, підготовляє земельну реформу, завідує державними маєтностями, дбає про поліпшення сільського господарства, промисловості й промислів, порядкує переселенням, лісами, водами, а також рибними та звіровими ловами» [25, 186].

Товариш генерального секретаря земельних справ К. Мацієвич зі статутом та інструкцією їздив до Петрограда в надії затвердити їх у Тимчасовому уряді. Поїздка не дала позитивних результатів. 24 жовтня 1917 р. Мала рада заслухала звіт К.. Мацієвича про поїздку до Петрограда, після чого розгорнувся обмін думками, внаслідок якого було ухвалено дві резолюції. Першу вніс український соціал-демократ М. Ткаченко: вона вимагала від Генерального секретаріату негайно розробити законопроект про передачу землі в розпорядження земельних комітетів і внести його на розгляд УЦР. Друга резолюція сіоніста М. Тьомкіна пропонувала генеральним секретарям В. Винниченку, І. Стешенку та О. Зарубіну, які перебували на той час у Петрограді, ще раз звернутися до Тимчасового уряду і донести до нього рішення Малої ради 24.

Як відомо, 25 жовтня 1917 р. було останнім днем правління Тимчасового Уряду. Його падіння, перехід влади у Петрограді до рук більшовиків внесли істотні корективи у діяльність ЦР та Генерального секретаріату. 29 жовтня, відкриваючи роботу чергової - сьомої сесії ЦР, М. Грушевський чимало уваги звернув на перешкоди, які створювали на шляху української демократії «органи старої тактики» (зокрема, він вказав на небажання Тимчасового уряду затвердити законопроект про Крайовий земельний комітет). У зв'язку з новою ситуацією постати нові завдання, нова мета створення Української Демократичної Республіки. «Республіка та стоїть перед нами як велике завдання, яке ми сповнимо і дамо до санкції Українських Установчих зборів, скликання яких ми підготовляємо і мусимо здійснити в найкоротшому часі», - пообіцяв М. Грушевський. Лідер есерівської партії та її фракції в ЦР М. Ковалевський у промові на відкритті сьомої сесії УЦР теж засвідчив, що останнім часом (від серпня 1917 р.) Генеральний секретаріат перебував у прикрому становищі між «Тимчасовою інструкцією» та реальними вимогами революції, і саме через «інструкцію не полагоджено земельного закону і закону про Крайовий земельний комітет» [21, 96]. Наступного дня сесія терміново розглянула законопроект про передачу землі у розпорядження земельних комітетів. Як зазначив у своїй доповіді товариш генерального секретаря земельних справ К. Мацієвич, це був тимчасовий документ, який не порушував основ землеволодіння та не скасовував земельної власності. Очевидно ця обставина викликала досить складне голосування («за» - 96, «проти» - 65, за іншими джерелами, - 72). У резолюції сесії, яка супроводжувала рішення, визнавалася необхідність термінового запровадження комітетського контролю над землею, а також підкреслювалася потреба невпинного ходу до соціалізації землі [23, 37].

Боротьба за повноваження між Генеральним секретаріатом і Тимчасовим урядом упродовж літа-осені 1917 р. відбувалась на фоні бурхливого розвитку аграрної революції, стихійного захоплення селянами поміщицької землі, реманенту, худоби. Якщо весною 1917 р. такі захвати були поодинокими, то з другої половини літа, а особливо восени вони стали масовими. Восени селянські виступи набули погромних форм, особливо погроми поширилися на Правобережжі, де їх часто ініціювали солдати Південно-Західного фронту. У Літинському повіті Подільської губернії з 26 жовтня по 2 жовтня 1917 р. прокотилася хвиля масових розгромів винокурних заводів, складів, маєтків, загалом постраждало 20 об'єктів. Грабунку зазнавали і місцеві селяни. Цим подіям передували розгроми та підпали в Могилів-Подільському та Летичівському повітах, які стихійно почалися з приходом військових частин. Групи п'яних і озвірілих солдатів за масової участі місцевих селян вдалися до розгромів. Розгроми здійснювали також команди, прислані з Вінниці для придушення безпорядків [31, 318]. Масштаб погромів змусив Тимчасовий уряд вдатися до надзвичайних кроків. 12 жовтня наказом уряду на території Летичівського, Новоушицького та Проскурівського повітів було поширено дію правил про місцевості, оголошені на військовому положенні [26, 70]. Але й такими заходами зупинити аграрні виступи не вдалося. В липні-першій половині жовтня в Україні було зареєстровано 525 аграрних виступів [24, 128].

Хвиля аграрного екстремізму ще більше зросла після ухвалення II Всеросійським з'їздом рад декрету про землю. Цей декрет, як і декрет про мир, був ефективним стратегічним ходом В. Леніна у боротьбі за владу в Росії. Ленін не переймається, на відміну від Центральної Ради, пошуком ефективних заходів зі збереження сільськогосподарського виробництва, його не цікавили інтереси селянства, для нього важливо було використати деструктивну енергію селянства для розвалу старого світу, на руїнах якого передбачалася побудова нового, комуністичного ладу.

Отже можна зробити висновки, практично неконтрольованому розвиткові багатьох суспільно-політичних процесів, які до того стримувалися за імперською державною машиною. Неспроможність російської влади від 1861 р. знайти прийнятний для всього суспільства спосіб модернізації сільського господарства, преференції дворянському, поміщицькому землеволодінню за рахунок селянства історики розглядають як одну з головних причин вибуху революцій і 1905, і 1917 рр. Селянин, утому числі з солдатською амуніцією в окопах Першої світової війни, став примітною дієвою постаттю революції. Аграрний характер революції 1917 р. загалом визнаний, з особливою силою він виявився в Україні, в складі населення якої селянство мало абсолютну більшість.

Передусім це мала зробити Українська Центральна Рада (УЦР), яка постала на початку березня 1917 р. у вузькому колі київської української інтелігенції. Для умасовлення українського руху їй потрібно було широке народне опертя. Дістати його можна було насамперед у селянському середовищі - носії української національної культури, мови, на яких базувалася модерна українська національно-політична ідентичність. Першим кроком у цьому напрямі став кооперативний з'їзд Київщини 14-15 березня 1917 р.

Практично всі українські партії (ті, що входили до УЦР, і ті, що їй опонували) поділяли думку про необхідність реорганізації земельної справи. Питання полягало лише в тому, як це зробити: поміркованими заходами з урахуванням інтересів великих землевласників чи радикальними, революційними, - шляхом конфіскації великої земельної власності, до яких схилялася більшість безземельного та малоземельного селянства.

Хвиля аграрного екстремізму ще більше зросла після ухвалення II Всеросійським з'їздом рад декрету про землю.

2.3 Аграрна політика Центральної Ради після проголошення ІІІ Універсалу

ІІІ Універсал ліквідував революційним шляхом поміщицьке землеволодіння, але не дав точного визначення трудового-нетрудового господарства. Він ліквідував приватну власність на велике землеволодіння, але обійшов мовчанкою приватну власність на селянські землі, в ньому не тільки не інтерпретувався, а навіть не згадувався принцип соціалізації землі. Це породжувало численні питання та різне тлумачення земельних положень ІІІ Універсалу. Негативно поставилась до III Універсалу УХДП, що боронила право приватної власності на землю. Особливу тривогу продемонстрували польські політичні та громадські організації, які оголосили публічний протест проти Універсалу на тій підставі, що він, «касуючи право власності земельної, яка є одвічним здобутком праці поляків, відбираючи нашим костелам наділи землі, які є для них єдиним матеріальним забезпеченням [...] насилує основні права, на котрих спочиває життя і розвиток всіх культурних громадянств світу...» [12].

Не поділяли радикальності земельних положень Універсалу генеральний секретар земельних справ М. Савченко-Більський та його заступник К. Мацієвич: обидва подали у відставку зі своїх посад. К. Мацієвич, який належав до ліберально-демократичної УПСФ, виступив на сторінках «Нової ради» з жорсткою критикою земельних ідей III Універсалу, що, на його думку, ніколи не були властивими українцям і лише привели до розгулу аграрного терору [42, 92].

Цікаво, що критикували Універсал не лише з правого, але й з лівого боку. Більшовицька київська «Пролетарская мысль» 10 листопада назвала Універсал звичайною буржуазною, демократичною мелодекламацією, яку можна тлумачити у різний спосіб: «Робітників і селян можна запевняти, що Універсал є звернутий проти поміщиків та капіталістів, а останніх можна улегшувати необхідністю заспокоїти робітників та селян деякими поступками» [23, 44].

Отже, земельні положення виявилися чи не найдражливішими у ІІІ Універсалі, принаймні вони вимагали додаткових пояснень і тлумачень. З цим Генеральний секретаріат не забарився. Вже наступного за схваленням ІІІ Універсалу дня (8 листопада) на засіданні Генерального секретаріату при розгляді відставки М. Савченка-Більського було ухвалено: відставку не приймати до того часу, доки не буде вироблено пояснень до Універсалу. У пресі оголошувалося, що вони спішно готуються Генеральним секретаріатом.

16 листопада опубліковано одразу два документи, які коментували ситуацію із землею. Один з них виходив від Генерального секретаріату, мав позначку «офіційно» і був підписаний В. Винниченком, Б. Мартосом та О. Лотоцьким. Цей документ обговорювався попередньо на засіданні Генерального секретаріату. В ньому говорилось, що Універсал лише проголосив «загальні принципи, що повинні лягти в основу відповідних законів». Такими підвалинами визнавались скасування права власності на певну категорію земель та перехід вивласненої землі до трудового народу без викупу.

Скасування права власності Генеральний секретаріат інтерпретував насамперед як заборону «землю продавати, купувати, заставляти, дарувати чи передавати кому-небудь у власність якими-будь способами» . Важливою виглядала й теза про те, що це скасування власності як всієї системи земельних відносин в Україні мають остаточно підтвердити і встановити Українські Установчі збори.

До того цими землями мають порядкувати земельні комітети на основі окремого закону. Генеральний секретаріат наголосив, що «Універсал не дозволяє ніяких самовільних захоплень земель і всякого добра, порубок лісів тощо». Генеральний секретаріат брав на себе зобов'язання подбати про службовців і робітників вивласнених сільськогосподарських підприємств, брав відповідальність за борги цих підприємств, а також відкрив «питання про форму і розмір громадської допомоги тим, хто понесе тяжкі втрати через земельну реформу» [23, 45]. Ці проблеми передбачалося обговорити на Установчих зборах.

У поясненнях Генерального секретаріату відзначалося, що скасування права власності стосується тільки нетрудових господарств, а всі трудові землі, чи козацькі, чи селянські, залишаються у власності їх господарів. Не втрачали права власності на свої землі міста, містечка, а також господарі дач, садиб, садів, городів, дослідних полів та станцій, шахт, заводів та фабрик. Щодо лісів пропонувалося розробити окреме законодавство та передати це питання на розгляд Установчих зборів.

Отже, Генеральний секретаріат наголосив, що Універсал «не тільки не дає права самовольно розпоряджатися землями або сільськогосподарським реманентом, кіньми, скотом і т. ін., а признаючи його добром всенародним, передає все під догляд і в розпорядження повітових та губернських земельних комітетів при допомозі комітетів волосних» [31, 319]. Відозва генерального секретарства земельних справ загалом була суголосною поясненням Генерального секретаріату, проте містила цікаві уточнення нюанси, на які варто звернути увагу. Передусім у ній тлумачилося поняття нетрудового господарства: це таке господарство, в якому «хазяїн сам своїми руками і руками своєї сім'ї, хоч би й з допомогою машин, не працює (не в силах обробити, а мусить тримати постійних робітників)». Уточнювалось що землевласників, які мають менше 50 десятин землі, Універсал не зачіпає «Така трудова власність по Універсалу не скасована, а остається собі, як і досі була» [28, 241]. Справу максимального розміру трудового господарства передбачалося розглянути на Установчих зборах.

Після відставки М. Савченка-Більського тимчасово обов'язки генерального секретаря земельних справ виконував Б. Мартос, саме під його керівництвом оперативно був розроблений проект земельного закону. Текст проекту не зберігся, але відомо, що у його підготовці активну участь брали українські есери П. Христюк, О. Мицюк, О. Шумський та Т. Осадчий, У результаті при обговоренні його на 8-й сесії Центральної Ради 14-15 грудня 1917 р. виявилось, що проект не влаштовує ні українських соціал-демократів, ні українських есерів з ідейно-теоретичних міркувань, а простих селян, членів УЦР, він влаштовував головним чином високою нормою визначення розмірів трудового господарства - 40 десятин. Треба думати, що на обговорення земельного законопроекту прямий вплив мало загострення стосунків між УНР та РСФРР. Обидві країни вже практично перебували у стані війни, а в стінах УЦР група лівих есерів таємно готувала захоплення влади. Вплив ліворадикальних ідей висвітлився у так званій формулі переходу, яка була запропонована в ході обговорення земельної проблеми від фракцій українських та російських есерів. Ця формула визнавала земельний законопроект таким, що не відповідав інтересам трудового селянства, і вимагала створити комісію, якій слід доручити вироблення нового закону, що був би побудований на принципі повного скасування власності на землю та її соціалізації. Есери вимагали замістити посаду генерального секретаря земельних справ членом УПСР.

Українські есдеки на подібну заяву відповіли не менш рішучим демаршем. М. Порш оголосив, що земельний закон, згідно з III Універсалом, має бути схвалений Українськими Установчими зборами, а заслуханий законопроект повинен бути взятий за основу та доопрацьований парламентською комісією для повторного внесення в УЦР. Якщо пропонована есдеками пропозиція не буде ухвалена і сесія стане на бік українських есерів, то соціал-демократи погрожували відкликати своїх представників з Генерального секретаріату. Есдеків підтримали фракції Бунд, соціалістів-федералістів, меншовиків та самостійників. Напругу, що сягнула крайньої межі, вдалося дещо зняти голові УЦР М. Грушевському, який запропонував до голосування резолюцій ухвалити декілька змін у законі про вибори після чого було оголошено перерву до вечірнього засідання, а розгляд земельного питання відклали аж на 17 грудня.

Упродовж двох днів ідейно-політичні пристрасті дещо вгамувались. Есери напередодні висловилися за позитивну оцінку діяльності Генерального секретаріату, а есдеки, хоч і заявили, що будуть проти есерівської оцінки земельного законопроекту, вже не говорили про відкликання своїх однопартійців зі складу Генерального секретаріату. Внаслідок голосування формула переходу українських есерів отримала: «за» - 131 голос, «проти» - 101, «утримався» - 13. Відповідно формула соціал-демократів: 103-139-10.

Таким чином, законопроект був відхилений. ЦР ухвалила створити нову комісію з представників усіх фракцій на пропорційній основі для розробки нового законопроекту, який мав базуватися на ідеї повної ліквідації приватної власності на землю та її соціалізації.

До земельної комісії було обрано 23 члени. 23 грудня «Народня воля» повідомила, що комісія працює щоденно, обговорюючи основні базові принципи законопроекту:

1) скасування приватної власності;

2) право кожного громадянина на землю;

3) органи порядкування землею;

4) форми користування;

5) обов'язки держави щодо забезпечення права на землю.

Могутнім прискорювачем підготовки земельного закону стала українсько-більшовицька війна, нав'язана Україні більшовиками. 1 січня УЦР проголосила IV Універсалом Українську Народну Республіку (УНР) - «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу» '". В Універсалі говорилось, що обрана УЦР комісія «вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі...» [4, 42].

Таким чином можна зробити наступні висновки, земельні положення виявилися чи не найдражливішими у ІІІ Універсалі, принаймні вони вимагали додаткових пояснень і тлумачень. 8 листопада на засіданні Генерального секретаріату при розгляді відставки М. Савченка-Більського було ухвалено: відставку не приймати до того часу, доки не буде вироблено пояснень до Універсалу. У пресі оголошувалося, що вони спішно готуються Генеральним секретаріатом. Генеральний секретаріат наголосив, що Універсал «не тільки не дає права самовольно розпоряджатися землями або сільськогосподарським реманентом, кіньми, скотом і т. ін., а признаючи його добром всенародним, передає все під догляд і в розпорядження повітових та губернських земельних комітетів при допомозі комітетів волосних».

Після відставки М. Савченка-Більського тимчасово обов'язки генерального секретаря земельних справ виконував Б. Мартос, саме під його керівництвом оперативно був розроблений проект земельного закону. Але при розгляді законопроект був відхилений. ЦР ухвалила створити нову комісію з представників усіх фракцій на пропорційній основі для розробки нового законопроекту, який мав базуватися на ідеї повної ліквідації приватної власності на землю та її соціалізації.

Розділ ІІІ. Реалізація аграрного питання

3.1 Прийняття Земельного закону Центральної Ради

аграрний уряд рада земельний