Виникнення і розвиток ідей реалізації "чотирирічного плану" підготовки Німеччини до війни

З 1938 р. для всіх ув'язнених у в'язницях і концентраційних таборах, незалежно від терміну ув'язнення, були введені примусові роботи. Ув'язнені виконували роботи військового призначення, не отримуючи за це ніякої плати. Потім, вже на початку війни, це прийняло воістину жахливі форми. Начальник диверсійної служби управління іноземної розвідки в Головному управлінні імперської безпеки, підполковник СС Отто Скорцені у своїх спогадах наводить такий приклад: «12 тисяч ув'язнених концентраційного табору «Дора», розташованого в Південному Гарце поблизу міста Нордхаузен, загнали під землю, де в товщі гірського масиву перебували з'єднані тунелями дві головні шахти по півтора кілометра завдовжки кожна. Позбавлені денного світла в'язні -- німці, радянські громадяни, чехи, поляки, голландці та французи працювали по 18 годин на добу. Вони робили ракети, які розроблялися під керівництвом технічного директора проектного бюро в Пенемюнде, Вернера фон Брауна. Вночі зі штолень на поверхню землі вивозили снаряди типу «Фау-1», ракети «Фау - 2» і ... трупи. Жертвами нелюдських умов праці стали 50 тисяч ув'язнених. Однак адміністрація концтабору «Бухенвальд» своєчасно дбала про поставку потрібного «людського матеріалу» [55, с.99].З кожним роком кількість концентраційних таборів збільшувалася і до кінця «чотирирічного плану» досягла свого піку. Однак, не варто говорити про фантастичні цифри числа таборів та ув'язнених. Так, кількість ув'язнених у всіх німецьких таборах, на момент початку війни у вересні 1939 р., дорівнювало 21,300 осіб. Більшість цих ув'язнених були звичайними злочинцями, а євреї становили невеликий відсоток від загального числа. Через рік війни, загальне населення концтаборів як і раніше було менше 40 тисяч, на відміну від мільйонів ув'язнених у радянських таборах [55, с.153]. Отто Штрасер наводить інші цифри, і пише, в свою чергу, про мільйони людей в таборах Німеччини наприкінці 1930-х рр.: «Після семи років диктатури німецькі в'язниці і концентраційні табори були заповнені більше, ніж протягом перших місяців». І наводить цифру в два мільйони людей: «два мільйони німців довгі місяці і роки були в'язнями гестапо, не з чуток були знайомі з «принадами» Дахау, Бухенвальду або Оранієнбургу» [62, с.200]. Сьома проблема -- застосування терору.

Невід'ємною частиною плану було посилення кривавого терору проти всіх противників нацистської диктатури, проведення терористичних заходів, щоб залякати широкі народні маси і не допустити масових виступів проти гітлерівців.

Що символічно: якщо служба безпеки (СД) була «очима і вухами» нацистського режиму, а гестапо і поліція, що вирішували друге завдання, -- були його «руками», то з 1936 р. всі органи поліції і СС опинилися під контролем рейхсфюрера СС і шефа німецької поліції Г.Гімлера. Політичну та кримінальну поліцію очолив Р.Гейдріх, а поліцію порядку (охоронні загони) місцева поліція і жандармерія -- генерал К.Далюге. Об'єднання під егідою СС політичної та кримінальної поліції стало істотним чинником посилення терору [44, с.193].

Хоча Р. Гейдріх завжди наполягав на передачі в виняткове ведення поліції безпеки всіх політичних завдань в самому широкому сенсі цього слова: «Думаю, що в світлі націонал-соціалістичної концепції, ринкова поліція та інше, ведення народного обліку та служба реєстрації -- це моє ... Безперечно, що тотальний, постійний облік усіх людей Рейху і пов'язана з ним можливість постійного контролю над становищем кожної окремої людини повинні знаходитися в руках поліцейської служби, яка крім звичайної охорони порядку, має ідейні завдання, що стосуються різних сторін життя». Щось подібне говорив і заступник Р.Гейдріха в таємній державній поліції, Вернер Бест: «...установа (гестапо) дбайливо стежить за станом здоров'я німецького народного організму, розпізнає будь-які симптоми хвороби, виявляє руйнівні мікроби -- все одно, чи з'явилися вони в результаті внутрішнього розкладання або навмисне занесені ззовні, -- і усуває їх усіма можливими засобами» [60, с.108].

Так в секретній інструкції, розісланій Гітлером по органам СС, пропонувалося посилити стеження за робітниками і вжити необхідних заходів щодо придушення можливих заворушень. «Необхідно зважати на те, -- зазначалося в інструкції, -- що при здійсненні чотирирічного плану можуть наступити неспокійні часи ... Нещадність у придушенні перших спроб виступів є кращим засобом попередити повторні і більш широкі виступи» [49, с.194].

До кінця «чотирирічного плану», не дивлячись на всі зусилля з дотримання секретності, вся країна була поставлена на тотальне стеження з боку органів гестапо.

Хоча подробиці організації системи нагляду були відомі небагатьом, середньостатистичний громадянин здебільшого не бачив відмінностей між службою безпеки, СС, кримінальною поліцією, поліцією громадського порядку і політичною поліцією, але це лише посилювало неясне відчуття небезпеки і загрози. Люди лякалися при вигляді темних шкіряних плащів і чорної уніформи, слово «гестапо» вселяло страх. Таким чином, влада таємної поліції поширювалася не тільки на тих, хто фізично піддавався її терору, але і в масах, виводячи страх на рівень патології [60, с.112].

За словами Отто Штрасера, який на собі відчув всю трагічність ситуації, пізніше писав: «почуття і прагнення мас, воля людей, здатних до незалежних суджень, відділилися від німецької диктатури, чи стали ворожими їй. Хіба це є Народним спільнотою, громадою людей, очолюваною своїм фюрером? І це є те саме народне щастя і єдність, беззастережне захоплення фюрером, про яке так багато говорили лідери НСДАП? Можливо, вони жартували?» [62, с.202]Підводячи підсумок, слід зазначити, що здійснення «чотирирічного господарського плану» привело не тільки до встановлення контролю нацистської партії над економікою і робочим класом, а й до посилення вже раніше існуючої тенденції до створення найбільших промислових концернів.

Показовим у цьому відношенні зліт хімічного концерну «ІГ Фарбеніндустрі», коли Герінг призначив одного з його директорів, К.Крауха, своїм генеральним комісаром в хімічній промисловості. Щоб послабити вплив військових відомств на економічне планування, Герінг передав йому повний контроль над виробництвом нафтопродуктів, гумових виробів, вибухових речовин і легких металів.

Краух блискуче впорався з дорученим йому завданням, зібравши для рейхсмаршала багатий матеріал про непродуктивність і некомпетентність військово-промислового управління, що і дозволило Герінгу домогтися значного звуження повноважень військових. В результаті хімічний гігант «ІГ Фарбеніндустрі» став зразком співпраці нацистського режиму і великого капіталу у підготовці до війни. Все це і привело після поразки нацистської Німеччини директорів концерну і деяких інших «капітанів» німецької індустрії на лаву підсудних.

Разом з тим здійснення «чотирирічного плану» розкрило і деякі утопічні риси господарської політики гітлерівців. Західнонімецький економіст Біркенфельд писав, що «чотирирічний план був, мабуть, найяскравішим виразом тієї безмежної переоцінки економічних можливостей Німеччини, в яку постійно впадало націонал-соціалістичне керівництво» [11, с.215]. Ф.Тісен завжди дивувався, чому «чотирирічний план» називався «планом». Урядове регулювання торгівлі і промисловості призвело до тотального державного контролю; Гітлер підхопив російську ідею п'ятирічного плану, і все ж відмінності були значними. Чотирирічний план не мав ніякої мети, окрім демагогічного ефекту. Всі незв'язні заходи, зведені під заголовком так званого «чотирирічного плану», не є плодом логічної концепції і заздалегідь складеного плану, точно так, як автостради, народний автомобіль або піраміди, проти яких виступав доктор Шахт. З кожним місяцем економіка нацистської Німеччини не тільки не стабілізувалася, а заплутувалася в нових протиріччях. Загроза економічної кризи, яка з 1937 року вже вирувала у західних країнах, була військово-економічними заходами гітлерівців лише відсунута, але не усунена. У цих умовах гітлерівці активізували свої зусилля з розв'язання війни.

РОЗДІЛ III. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ

3.1 Гігієна праці під час науково-дослідницької роботи студентів

Науково-дослідна робота студентів -- один із важливих засобів підвищення якості підготовки та виховання спеціалістів з вищою освітою, які здатні творчо використовувати в практичній діяльності новітні досягнення науково-технічного прогресу. Сучасне поняття науково-дослідної роботи студентів включає в себе два взаємопов'язаних елементи: а) ознайомлення студентів з елементами дослідної праці, прищеплення їм навичок цієї праці; б) власне наукові дослідження, які здійснюються студентами під керівництвом професорсько-викладацького складу вузів. Науково-дослідна робота студентів являє собою комплекс форм та методів формування у майбутніх спеціалістів творчого мислення, засвоєння теоретичних знань, набуття навичок дослідника. Лише у «живій» науково-дослідній роботі можна оволодіти методами та технікою дослідження, розвинути в собі почуття нового, привчитись до самоосвіти. Науково-технічна творчість дозволяє студентам бачити прикладне значення науково-дослідної роботи та взаємозв'язок дисциплін, що підвищують рівень її успішності, творчу та наукову активність. Водночас, розвиток наукових досліджень у вузах безпосередньо впливає на якість навчального процесу: вони змінюють вимоги до рівня знань студентів, структуру процесу навчання, підвищують ступінь підготовленості майбутніх спеціалістів, їхній практичний творчий світогляд [30, с. 43]. Робоче місце -- це зона трудових дій, оснащена предметами та засобами праці і робочими меблями. Завдання удосконалення робочого місця включає в себе оснащення його всім необхідним у відповідності з характером роботи, раціональне розташування оснащення, створення зручних умов праці, запобігання шкідливому впливу на людину негативних факторів зовнішнього середовища. Основні вимоги до робочих меблів: а) набір меблів (столи, крісла, шафи, полиці) повинен бути достатньо повним, а їх розміри - відповідати характеру виконуваної роботи; меблі повинні використовуватись за призначенням, на робочому місці не повинно бути зайвих речей; б) розміри меблів повинні відповідати антропометричним даним працівника. Оптимальні параметри робочих меблів (см): Показники:Ріст людини - до 160: 161-170; 171-180: більше 180. Висота робочої поверхні стола при читанні та писанні: 70; 72; 75; 78. Висота робочої поверхні стола при друкуванні на машинці та роботі з персональним комп'ютером: 65; 66; 68; 70. Висота сидіння робочого крісла: 43; 45; 47; 49. Відстань між сидінням і нижнім краєм стола: 17; 19. В цьому контексті необхідно контролювати висоту робочої поверхні стола, висоту сидіння робочого крісла, відстань між сидінням та нижнім краєм стола, кут нахилу робочої поверхні стола. З фізіологічної точки зору велике значення має величина кута, під яким розташована робоча поверхня стола. Традиційне горизонтальне положення негативно впливає на зір та поставу людини. Найбільш правильним вважається кут в 60° при роботі сидячи та в 30° при роботі стоячи; в) раціональне розміщення робочих меблів, забезпечення досяжності, оглядовості, ізольованості, освітлення, опалення і т. ін.

Досяжність передбачає таке розташування технічних засобів і робочих матеріалів, яке дозволяє працювати без даремних рухів, що ведуть до втомлення та додаткових витрат часу (використання шаф, полиць, рухомого робочого крісла, раціональне компонування меблів) [34, с. 73-74]. Оглядовість -- це вимога організувати своє робоче місце так, щоб всі без винятку матеріали в будь-який час були на видноті. Кожна річ повинна мати постійне місце. Ізольованість має велике значення для продуктивної наукової праці, оскільки дає можливість ліквідувати нервову напругу, що виникає при необхідності працювати в присутності сторонньої особи. Це досягається продуманим розміщенням робочих меблів, використанням різних перегородок, ширм, жалюзі тощо. Раціональний режим робочого часу передбачає: а) дотримання правильного в психофізіологічному відношенні режиму робочого часу -- робочого року (щорічні відпустки), тижня (щотижневі дні відпочинку) і, особливо, робочого дня [30, с. 49]. Найбільш плідним є ранковий пояс (з 8 до 15 год.); максимальна працездатність відрізняє період з 10 до 13 год.; потім -- пообідній (з 16 до 19 год.) та вечірній (з 20 до 22 год.). Ступінь уваги та ефективність запам'ятовування змінюється в бік зниження та уповільнення до кінця кожного поясу. Тому зранку слід виконувати найбільш складну теоретичну роботу, аналізувати та узагальнювати експериментальні дані; б) використання різних форм активного відпочинку в робочий та позаробочий час. Для працівників розумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система та органи чуття. Мозок краще відпочиває, коли немає зовнішніх подразників, тобто коли людина спить. Гігієна сну вимагає лягати та пробуджуватись в суворо визначений час; припиняти напружену розумову працю не пізніше, ніж за 1,5-2 год. до сну. Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне навантаження, оскільки розумова праця майже повністю виключає фізичне напруження. Гімнастика зранку, ходіння пішки, обов'язкові прогулянки перед сном, фізкультпаузи протягом робочого дня покликані відігравати значну роль у боротьбі із втомою при розумовій праці; в) дотримання індивідуально вибраного ритму, тобто однакового темпу і напруженості роботи. Науковець сам обирає ритм своєї роботи: визначає її початок, кінець, перерву на обід, тощо. Через кожні 1-1,5 год. роботи слід робити перерви на 10-15 хв., а після 3-4 год. роботи - на 0,5-1год.; г) раціональне чергування різнохарактерних робіт: тяжкої розумової праці (читання) з легкою (переписування), творчої і стандартної, пов'язаної з рухом або виконуваної в непорушному стані, вимагаючої напруги зору або надаючої очам відпочинок; д) чергування в кожній роботі при можливості різнорідних процесів (говорити, читати, слухати, дивитись, писати та ін.) [37, с. 103-104]. Систематичність передбачає дотримання єдиної методики та техніки при виконанні однорідних робіт, використання єдиної термінології, єдність форм при викладенні однорідного Матеріалу і єдність стилю, одноманіття прийомів оформлення систематичної роботи. Основні правила систематичної роботи наступні: не працювати без плану; перш ніж стати до роботи, розрахувати свої сили і час; попередньо підготувати все необхідне для виконання роботи, розвантажити себе від дрібних справ - вони відволікають увагу; складну роботу робити перед простою, тяжку перед легкою, творчу перед механічною, неприємну перед привабливою; поки не закінчена одна справа, не починати без необхідності іншу; постійно контролювати свою роботу та вчасно вносити потрібні виправлення; займаючись будь-яким питанням, бачити не тільки проміжкову, але і кінцеву мету. Послідовності необхідно дотримуватися як в межах кожної окремої наукової праці, так і протягом всього творчого життя. Необхідно привчити себе до послідовності в накопиченні знань. Перш ніж перейти до дослідження, треба добре вивчити всю теорію та практику питання, розроблені попередниками. Самодисципліна включає в себе не лише дотримання трудового режиму та графіку робіт, але й дисципліну думки: під час роботи важливо зосередитись, не відволікатись, не відступати від логічного розвитку ідей. Особливо актуальним є дотримання науковцем термінів виконання дослідження.

3.2 Рекомендації з підвищення працездатності студентів під час науково-дослідницької праці

Ергономіка -- це наука, яка вивчає людину та її діяльність в умовах сучасного виробництва з метою оптимізації умов і процесу праці. Дослідження та розробки ергономіки направлені на створення передумов для розгортання людського потенціалу, що є особливо актуальним для наукової роботи, де вирішальну роль відіграє особа дослідника. Метою ергономічних рекомендацій є підвищення ефективності та якості наукової діяльності, збереження здоров'я та розвиток особистості. Розглянемо основні елементи самоорганізації праці науковця з точки зору вимог ергономіки. Покращення рівня використання наукового потенціалу є важливим напрямом підвищення ефективності науки, яке залежить від організації праці науковців. Необхідність наукової організації творчої праці виникла у зв'язку з НТП та посиленням потреби в координації і взаємному зв'язку цілого ряду однорідних за технічним характером процесів колективної праці, коли застарілі методи організації, що ґрунтуються на практичному досвіді окремого дослідження, вже не забезпечують оптимальності творчого процесу.

Наукова праця, як особливий вид пізнавальної діяльності, базується на ряді принципів: творчий підхід, плановість, динамічність, колективність, самоорганізація. Творчий підхід передбачає вивчення та узагальнення досягнень в даній галузі знань, їх критичне осмислення та створення нових концепцій. Він направлений на виробництво нових знань і, зокрема, на пізнання об'єктивних законів та тенденцій розвитку явищ, що дозволяють вирішувати нові науково-теоретичні та науково-практичні проблеми. Наукова творчість є надзвичайно складним видом людської діяльності. Досвід свідчить, що не кожен спеціаліст, навіть висококваліфікований, має нахили до виконання наукових досліджень. Ефективність наукової діяльності залежить від моральних, вольових та інших якостей працівника і, особливо, від його інтелектуального рівня [42, с.167].

Плановість в науковій роботі втілюється в різноманітних формах: програмах, попередніх та робочих планах дослідження, індивідуальних планах та графіках виконання робіт. Плануються обсяг робіт, строки їх виконання, підготовка експерименту та ін. Програма дослідження визначає його завдання, загальний зміст та народногосподарське значення, ідею, принципи вирішення завдань, методику, обсяг робіт та строки виконання. Попередній план дослідження є завершальним елементом в процесі конкретизації теми. В ньому передбачаються період виконання робіт, витрати та джерела їх фінансування, очікувані результати дослідження та ефективність, місце впровадження. Робочий план складається після того, як дослідник добре ознайомився з темою, її теоретичною розробкою, вивчив практику, висунув та обґрунтував робочу гіпотезу, перевірка та розвиток якої і складе основний зміст наступної роботи. В робочому плані вказується не лише те, що треба зробити, але і яким шляхом: деталізується виконання роботи на основі розчленування її на етапи, визначаються періоди їх завершення та конкретні виконавці. В процесі роботи план необхідно своєчасно уточнювати. Індивідуальний план розробляється кожним дослідником на ту частину роботи, яка визначена йому в робочому плані. В ньому відображається взаємозв'язок робіт, що виконують інші виконавці, визначаються очікувані результати та їх реалізація, строк виконання роботи. Цей план затверджує керівник теми чи її розділу. План дисциплінує виконавця, скеровує його на організовану, систематичну, інтенсивну працю та полегшує контроль за виконанням теми [37, с.71]. Самоорганізація праці -- це комплекс заходів соціологічного та психофізіологічного характеру, які здійснюються самим науковцем для забезпечення системи і порядку в роботі. В зв'язку з тим, що дослідження економічних процесів пов'язані з обробкою значних масивів цифрової інформації, дослідник повинен виробити в собі такі риси характеру, як зосередженість, уважність, аналітичність мислення, що дозволяє критично оцінювати результати виконаних розрахунків. Основними елементами самоорганізації праці є організація робочого місця і зони, режим робочого часу, систематичність, послідовність, дисципліна праці, використання засобів механізації та автоматизації допоміжних операцій, самостійність, самопідготовка, самопланування та самонормування, саморегулювання, самооблік, самообмеження, самокритика, самоконтроль. Використання засобів механізації та автоматизації допоміжних операцій дає можливість прискорити наукову працю, полегшити, зробити більш продуктивною.

До технічних засобів та пристосувань, що пов'язані з розумовою працею відносять: обчислювальну техніку (мікрокалькулятори), засоби для копіювання та розмноження матеріалів (друкарські машинки, ротатори, ксерокси, сканери і т.п.), засоби для механізації операцій накопичення наукової інформації (кіноапарати, фотоапарати), засоби для демонстрації інформаційних матеріалів та читання мікрофільмів (діапроектори, епідіоскопи, апаратура для мікрофільмування та читання мікрофільмів), апарати для запису та відновлення звуку (магнітофони, диктофони, посилювачі звуків тощо). В сучасних умовах ускладнення досліджуваних явищ все більше науковців віддають перевагу персональним ЕОМ, які дозволяють автоматизувати цілий комплекс допоміжних операцій.

3.3 Особиста безпека в умовах надзвичайної ситуації

Під надзвичайною ситуацією розуміють порушення нормальних умов життя і діяльності людей, об'єктів або територій унаслідок аварій, катастроф, стихійних лих або інших чинників, що спричинили або можуть спричинити загибель людей та значні матеріальні втрати.

За масштабами надзвичайні ситуації поділяють на:- загальнодержавного рівня;- регіонального рівня;- місцевого рівня;- об'єктового рівня [6, с.176]. Залежно від причин виникнення, фізичної сутності та впливу на навколишнє середовище надзвичайні ситуації бувають природного, техногенного, соціально-політичного та воєнного характеру.

На території України джерелами таких надзвичайних ситуацій переважно бувають стихійні лиха, порушення технологічних процесів, вихід їх з під контролю людей тощо.

Це вимагає від владних структур усіх рівнів розробки та здійснення широкого комплексу заходів щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки і захисту населення. Засоби індивідуального захисту поділяють на засоби індивідуального захисту органів дихання та засоби індивідуального захисту шкіри. За принципом захисної дії засоби індивідуального захисту органів дихання поділяють на фільтруючі та ізолюючі. До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтруючого типу відносять фільтруючі протигази, респіратори, ватно-марлеві пов'язки. Фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя від отруйних і радіоактивних речовин та бактеріальних засобів. Принцип дії фільтруючого протигаза ґрунтується на ізоляції органів дихання від забрудненого навколишнього середовища й очищення повітря, що вдихається, від токсичних аерозолів і парів у фільтруючо-поглинаючій системі. Протигаз складається із шолом-маски та фільтруючо-поглинаючої коробки, з'єднаних між собою безпосередньо або за допомогою трубки. Підготовка протигаза до використання починається з вибору необхідного розміру шолом-маски, який визначається за обсягом голови шляхом вимірювання її по лінії, що проходить через маківку, щоки та підборіддя. Перед тим, як одягнути нову шолом-маску, необхідно протерти її чистою або зволоженою ганчіркою 2 % водним розчином формаліну [45, с. 98].

Респіратори використовують для захисту органів дихання від радіоактивного пилу (Р-2), від парів і газів на виробництві із СДОР (РПГ-67, РУ-60, РУ-60МУ). Респіратор Р-2 - це фільтруюча напівмаска з двома клапанами вдихання й одним видихання, носовим кріпленням. Ізолюючі засоби індивідуального захисту органів дихання призначені для захисту органів дихання, обличчя та очей від шкідливих речовин у повітрі в умовах ізоляції органів дихання від навколишнього середовища. До ізолюючих засобів індивідуального захисту органів дихання відносять ізолюючі дихальні апарати типу ІП-4, ІП-5.Ізолюючий дихальний апарат ІП-4 призначений для захисту органів дихання, шкіри, обличчя та очей від речовини будь-якої концентрації, отруйності, сили дії. Принцип дії цього протигазу ґрунтується на виділенні кисню із хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихає людина, тобто перетворенні СО2 на О2.Засоби захисту шкіри призначені для захисту тіла людини в умовах зараження місцевості отруйними та радіоактивними речовинами та біологічними засобами, їх також використовують при дегазаційних, дезінфекційних і дезактиваційних роботах. До засобів захисту шкіри відносять:- загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК);- легкий захисний костюм (Л-1);- інші засоби [34, с.154-155]. Санітарно-гігієнічні норми передбачають дотримання правил особистої гігієни, а також санітарний контроль за районами проживання людей, продуктів харчування, джерел води. Спеціально-профілактичні заходи застосування протирадіаційних препаратів для зміцнення імунної системи людини у разі впливу іонізуючого випромінювання, отруйних та сильнодіючих отруйних речовин. Одним із основних засобів захисту населення при надзвичайних обставинах у мирний та воєнний час є укриття людей у захисних спорудах, розташованих за місцем проживання, роботи та навчання. Захисні споруди, залежно від захисних властивостей, розподіляють на:- сховища;- протирадіаційні укриття (ПРУ);- простіші укриття [6, с.179]. Наприкінці минулого і початку ХХІ століття проблема гарантування і підвищення безпеки у разі виникнення надзвичайних ситуацій стає однією з важливих соціально-політичних, економічних, соціально-демографічних та екологічних проблем. Ризик виникнення різного роду небезпек на території України залишається високим. Зростає масштабність наслідків аварій, катастроф і стихійних лих, що створює проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідації або мінімізації їх наслідків. Останніми роками зусиллями органів виконавчої влади, наукових установ розроблено і прийнято низку законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, нагромаджено значний Досвід у проведенні заходів з попередження аварій, катастроф і стихійного лиха та ліквідації їх наслідків, створена наукова база протидії цим негативним явищам. Проблема збереження життєдіяльності людини має глобальний характер, тому кожна людина повинна зробити свій внесок у її вирішення як заради сьогоднішнього суспільства, так і для добробуту прийдешніх поколінь.

ВИСНОВКИ

У дипломному дослідженні ми намагалися проаналізувати «чотирирічний план» підготовки Німеччини до війни з різних сторін, не обмежуючись вивченням окремих етапів його реалізації.

Після Першої світової війни в Німеччині була проголошена республіка. Але вона могла стати справжньою демократичною республікою тільки в тому випадку, якби її уряд зломив владу великих промисловців і юнкерства та вигнав їх представників з усіх ланок державного апарату, розгромив пангерманізм, провів глибокі соціальні перетворення, в тому числі націоналізацію власності великих промисловців і земельну реформу.

Ідеї Адольфа Гітлера про автаркію, завоюванні «життєвого простору» на Сході були викладені в книзі «Mein Kampf» у 1925 р., але на початку 1920-х рр. знайшли мало відгуків. Альберт Шпеєр писав, що навіть після першого тиражу книги ніхто з великих керівників партії не знайшов часу її прочитати, варто сказати, що продажі книги почали приносити прибуток А.Гітлеру тільки після того, як він прийшов до влади. Саме підтримка фінансово-промислових груп допомогла його партії отримати довіру та голоси мільйонів людей, самому прийти до влади та почати втілювати свої ідеї в життя, так як вони були дуже близькі промисловцям.

Конкретні ідеї з реалізації «чотирирічного плану» виникли восени 1935 р. У цей час А.Гітлер висуває принципи досягнення державою автаркії за допомогою «чотирирічного плану», тобто самозабезпечення країни. На з'їзді нацистської партії в Нюрнберзі того ж року, А.Гітлер проголосив необхідність домогтися незалежності фашистської Німеччини від постачань бензину і каучуку і зменшити загальний обсяг імпорту в країну. Складався одночасно і сам проект плану.

Початком реалізації «чотирирічного плану» прийнято вважати 1936 р. 8 вересня 1936 р. на черговому з'їзді нацистської партії в Нюрнберзі Гітлер публічно повідомив про «чотирирічний план», підкреслив, що його реалізація потребуватиме нових, більших жертв від народних мас країни. Маловивченим в «чотирирічному плані» було питання про керівника. Однак нам вдалося розкрити його в роботі. Спочатку кандидатура Германа Герінга не зв'язувалася з посадою «головного уповноваженого з питань «чотирирічного плану»: А.Гітлер до останнього сумнівався кого він призначить на цю посаду та вибирав між трьома людьми: Р. Гессом, Я. Шахтом і Г.Герінгом.

У дослідженні дається відповідь, чому їм не став Я.Шахт, який до офіційного початку проведення плану в життя, два роки розробляв перший «чотирирічний план» 1934 р. і суттєво допоміг фюреру стабілізувати економіку Німеччини. Маючи власну думку та блискучу економічну освіту, він представляв загрозу для «всеохоплюючого» авторитета А.Гітлера. У період революції 1918-1919 рр., за допомогою іноземного капіталу, німецькі монополісти не тільки зберегли свою економічну владу, але ще більш зміцнили її. Англія відкрито проводила в Німеччині таку політику, яка повинна була зберегти Німеччину як сильного антипода Франції та потенційного противника Радянського Союзу. У 1924 р. американці вклали в німецьку промисловість не менше 63 млрд. марок. Саме в цю пору остаточно сформувалися такі гігантські трести як «І.Г. Фарбеніндустрі » (1925 р.) і Сталевий трест (1926 р.), які досягли піку свого розвитку в період «чотирирічного плану».

Німецькі промисловці почали відкрито виступати на користь ревізії східних кордонів Німеччини, а голова тресту «І.Г.Фарбеніндустрі» Карл Дуісберг у 1931 р. виголосив відому промову, в якій вимагав створення (під німецьким керівництвом ) економічного блоку, що тягнеться від Одеси до Бордо. Г.Брюнинг, якого висунули представники великої німецької буржуазії на пост канцлера зміг відкрити А. Гітлеру шлях до влади. 22 січня 1932 р. в Дюссельфорфі зібралися на конференцію німецькі великі промисловці. Саме тоді Ф.Тіссен представив цьому «вибраному суспільству» Адольфа Гітлера. В роботі ми хотіли переконливо показати, що в гітлерівській Німеччині так зване державне керівництво економікою, фактично здійснювалося представниками німецького монополістичного капіталу в своїх інтересах. Можна чітко простежити зв'язок між планами А.Гітлера та прагненнями фінансово-промислових груп взяти владу в свої руки. Так, в роботі докладно розглядається питання про тісні зв'язки А. Гітлера з великими підприємцями напередодні 1933 р., їх фінансова підтримка, в обмін на те, що їм вдасться після приходу його до влади втілювати і свої плани в життя, працюючи з ним у взаємозв'язку. Такі імена, як Е. фон Кірдорф, Г. Штіннес, Ф.Тісен, К. Бюхер, Герман Шміц, Г.Крупп , А.Феглер, Ф.Флік , К. фон Шредер, зустрічаються протягом всієї роботи. Відомо, що ці представники німецького фінансового капіталу зіграли в німецькій історії першої половини XX століття фатальну роль. Та й після Першої світової війни лідери рейнсько-вестфальських концернів не втратили свого впливу на політичне життя країни. Всі вони так чи інакше стали фінансово підтримувати націонал-соціалістичну партію А.Гітлера та виводити її у владу. Потім брати участь і в реалізації підсумкової мети підготовки Німеччини до війни -- «чотирирічного плану».

У дипломному дослідженні ми продемонстрували, що барони німецької важкої індустрії і німецького банківського капіталу, так само, як і представники гучних аристократичних німецьких прізвищ, грали в Німеччині вирішальну роль у визначенні політики та економіки протягом 30-х рр. Важливу роль відігравав розподіл урядових посад після приходу А.Гітлера до влади в 1933 р. між великими промисловцями. Абсолютно справедливе твердження історика Альберта Нордена у книзі «Уроки німецької історії»: «Для всякої військової економіки характерно регулювання її державою. Але нікому в голову не прийде розглядати втручання уряду Сполучених Штатів під час Другої світової війни в їх економіку як антикапіталістичний процес.

Урядове втручання в економіку завжди неминуче призводить в країнах монополістичного капіталу до посилення влади цього капіталу. У нацистському рейху це проявилося так різко , що тільки дурні не змогли цього зрозуміти» [47, с.197]. Вже наприкінці 1920-х рр. активно розпочався процес зрощування представників німецького монополістичного капіталу з верхівкою націонал-соціалістичної партії. У той час, як великі капіталісти ставали керівниками імперських та господарських груп, представники націонал-соціалістичної партії включались до складу наглядових рад німецьких монополістичних концернів. Багато хто з керівників націонал-соціалістичної партії незабаром перетворився у великих капіталістів та очолив концерни, які своєю могутністю могли посперечатися з представниками старого монополістичного капіталу. Проте, протягом існування гітлерівського режиму між цими двома групами, всупереч твердженням англо-американської пропаганди, ніколи не виникало жодних розбіжностей.

Найбільшим з цих нових концернів був, по-перше, концерн Г.Герінга, який розбагатів завдяки грабункам в Австрії, Чехословаччини і т.д. Сам Герінг і його наближені не гребували ніякими засобами, якщо останні сприяли їх особистому збагаченню. Відомо, що Г.Герінг отримав хабар у розмірі 7 млн. марок від німецького тютюнового монополіста Реємстма. В обмін Г.Герінг надав йому контроль над усім німецьким судноплавством. У наглядовій раді концерну Герінга засідали представники старого монополістичного капіталу -- Плейгер, Пенсген, а також представники німецької аристократії: принц Гогенлое-Лангенбурга, герцог Саксен-Кобургський. У найбільших капіталістів перетворилися також Геббельс, Гіммлер, Ріббентроп. Що стосується Макса Амана, керівника гітлерівського видавництва «Еер», то він, фактично, тримав у своїх руках контроль над всією книжковою продукцією. Його стан обчислювалася мільярдами марок.

Можливо, після нашого дослідження складеться враження, що виникнення великих монополій та допущення їх до регулювання економіки, завжди призводить до тяжких наслідків для держави та її громадян. Але варто відзначити той факт, що монополії, завдяки високому рівню зосередження економічних ресурсів, створюють можливості для прискорення технічного прогресу. На прикладі Німеччини цей розвиток простежується дуже вдало: досить швидке моделювання нової військової техніки, хімічної промисловості. Проте можливості монополій реалізуються в тих випадках, коли таке прискорення сприяє вилучення монопольно-високих прибутків, звідси відставання в легкій промисловості, і зростання ролі важкої. А.Гітлер хотів завоювання «життєвого простору» на Сході, отже, отримували державну підтримку і замовлення важкі галузі промисловості, які в свою чергу могли дозволити собі фінансування нових розробок озброєння.

Йозеф Шум Петер та інші економісти доводили, що великі фірми , які володіють значною владою, -- це бажане явище в економіці, оскільки вони прискорюють технічні зміни, фірми мають монопольну владу, можуть витрачати свої прибутки на дослідження, щоб захистити чи зміцнити свою монопольну владу. Займаючись дослідженнями, вони забезпечують вигоди, як собі, так і суспільству в цілому. Але переконливих доказів того, що монополії відіграють особливо важливу роль у прискоренні технічного прогресу, немає, оскільки монополії можуть затримати розвиток технічного прогресу, якщо він загрожує їх прибутку.

Монополії є складовою частиною будь-якої розвиненої держави. Від їх діяльності залежать всі сфери життєдіяльності суспільства: політична, економічна, соціальна. Від них залежить положення в суспільстві, так як настрій людей безпосередньо пов'язаний з їх матеріальним забезпеченням: зарплатою, виплатою допомоги, наданням послуг, а все це може бути тільки при добре працюючій економіці, складовою частиною якої є великі монополії, що дають основну частину доходів. Бюджет будь-якої країни повністю залежить від монополій. Вони є головною складовою частиною економіки, її стрижнем. Основні монополії об'єднуються в корпорації, в яких форма бізнесу виключає участь у ньому конкретних осіб, що ним володіють. Це «юридичні» особи, які можуть купувати ресурси, володіти активами, виробляти та передавати продукцію, брати в борг, надавати кредити, пред'являти позов і виступати в суді відповідачем, виконувати інші функції, як будь-яке інше підприємство. Корпорації привертають грошовий капітал через продаж своїх акцій та облігацій через ринок цінних паперів, вони об'єднують в загальний фонд всі фінансові ресурси величезного числа окремих осіб. Значення таких корпорацій в економіці важко переоцінити. Вони відіграють вирішальну роль у наповненні бюджету, а значить, впливають на життя країни в цілому. Але слід строго регулювати їх діяльність та запобігати знаходження в одних руках важливих галузей важкої або легкої промисловості, щоб уникнути застою та виникнення непередбачених ситуацій, на які уряд країни буде не в силах впливати. Одним із головних правил благополучного існування держави є не допущення, того, щоб економіка управлялася монополіями; неминучий зв'язок з урядом країни, вплив представників великого капіталу на чиновників, в результаті все це призведе до катастрофічних наслідків, які трапилися при режимі А.Гітлера.

У роботі висвітлюється виникнення низки пов'язаних з «чотирирічним планом» проблем, зокрема, сировинна проблема, посилення експлуатації, погіршення продовольчого постачання, розширення мережі трудових і концентраційних таборів. Уряд А.Гітлера почав, безпосередньо, готуватися до війни з другої половини 1936 року, однак, реальні дії та укази про реалізацію завдань, поставлених «чотирирічним планом » почали вступати в силу тільки в 1937 р. Це пояснювалося організаційними моментами втілення в життя плану на самому його початку. Думки про результати підготовки Німеччини до війни різні. Однак, ми дотримуємося наступного твердження про те, що кількість військової техніки та боєприпасів була достатня, щоб здійснити короткочасну війну.

Матеріал, викладений у дослідженні, дозволяє відповісти ще на одне питання, чому А.Гітлер почав не відразу готувати країну до війни вже в 1933 р. Це може пояснюватися тим, що в момент, коли він прийшов до влади, країна перебувала в критичному положенні, та його ідеї з приводу завоювання «життєвого простору» на Сході відсунулися на кілька років. Складно дати точну відповідь, чому А. Гітлер так поспішав з підготовкою до війни та її початком. По суті військове виробництво досягло піку тільки в 1939-1940 рр., Німеччина не могла бути повністю готова до ведення тривалої війни за період «чотирирічного плану», а бліцкриг -- це великий ризик.

Аналіз економічного аспекту за період 1936-1940 рр. дозволяє припустити, що величезні борги Німеччини та постійний поспіх з боку великих монополій штовхали А.Гітлера діяти більш швидко, поки країна знову не занурилась у кризу.

Характеристика «чотирирічного плану» говорить про те, що на початку будь-якого плану, здійснюваного країною, стоять, здавалося б, нездійсненні завдання. Введення подібних програм дозволяє, насамперед, підняти престиж глави держави і країни в цілому, отримати довіру серед громадян, яка ґрунтується на впевненості в лідері, якщо він ставить такі завдання, то упевнений в їх здійсненності. А на той момент заручиться підтримкою і довірою громадян, побудувати для них безхмарне майбутнє було однією з цілей, які А.Гітлер ставив у проведенні своєї політики. Здійснення «чотирирічного плану» демонструє, що поспіх в ході реалізацій таких планів згубний; економіка не може забезпечити виконання всіх численних завдань, але цілком здатна мобілізувати всі галузі, задіяні в ході виконання плану та привести до результатів. Аналіз «чотирирічного плану» нацистської Німеччини, не може не викликати аналогії з «п'ятирічками», проведеними СРСР, і звідси назріває питання про ефективність планової економіки. В обох країнах, з тієї та іншої сторони був тоталітаризм, репресії, табори, жертви. Але з іншого боку, у СРСР був один повноцінний лідер, який не залежав від чийогось впливу. А.Гітлер не міг покладатися повноцінно на свою думку, наприклад, в галузі економіки, якою фактично управляли великі монополії та диктували йому свої умови. Не дивлячись на багато негативних сторін двох режимів, варто завжди пам'ятати, що саме агресивні, загарбницькі дії Німеччини призвели до Другої світової війни та десяткам мільйонів жертв.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

1. Безработица в Германии (1933-1939 гг.): Сборник документов и материалов по истории Германии / [ Под редакцией Б.В. Бонвеча]. -- М.: КДУ, 2008. -- 384 с.

2. Ганфштенгль Э. Гитлер. Утраченные годы. Воспоминания сподвижника фюрера / Эдуард Ганфштенгль. -- М.: Центрполиграф, 2007. -- 336 с.

3. Гитлер А. Моя Борьба / Адольф Гитлер. -- Ростов-на-Дону : ИТФ «Т-Око», 1996. -- 278 с.

4. Десять крупнейших фирм Германии (конец XIX века): Сборник документов и материалов по истории Германии / [Под редакцией Б.В. Бонвеча]. -- М.: КДУ, 2008. -- 283 с.

5. Дитрих О. Двенадцать лет с Гитлером. Воспоминания имперского руководителя прессы. 1933-1945 / Олаф Дитрих. -- М.: Центрполиграф, 2007. -- 320 с.

6. Закон України «Про правові засади цивільного захисту». Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. / [ Під редакцією М.В. Васильчука ]. - К.: Генеза, - 2004. - 480 с.

7. Меморандум Гитлера о четырехлетнем плане (лето 1936 г.): Документы и материалы кануна Второй мировой войны 1937-1939 гг. - М.: Политиздат, 1981. -- 327 с.

8. Нюрнбергский процесс : Сборник материалов. -- М.: Государственное издательство юридической литературы, 1994. -- 818 с.

9. «О Немецком трудовом фронте» (ДАФ) (24 октября 1934г.) : Сборник документов и материалов по истории Германии / [Под редакцией Б.В. Бонвеча]. -- М.: КДУ, 2008. -- 378 с.

10. Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера / Герман Пикер. -- Смоленск : Русич, 1993. - 304 с.

11. Подготовка и развертывание нацистской агрессии в Европе 1933-1941 гг. Банкротство стратегии германского фашизма. Исторические очерки. Документы и матералы. В 2 т. / [Под редакцией В.И. Дашичева]. -- М.: Наука. - Т. 1. -- 1983. -- 312 с.

12. Программа («25 пунктов») Национал-социалистической немецкой рабочей партии (НСДАП, 24 февраля 1920г.) : Сборник документов и материалов по истории Германии / [Под редакцией Б.В. Бонвеча]. -- М.: КДУ, 2008. - 344 с.

13. Продолжительность рабочей недели в Германии в XIX-XX вв.». Диаграмма. История Германии XX века в новом измерении: источники, статистика, художественные документы / [Составитель И. А. Бюлов]. - М.: ОЛМА, 2008. -- 69 с.

14. Расходы на вооружения в Третьем рейхе (1934-1943 гг.). Сборник документов и материалов по истории Германии. / [Под редакцией Б.В. Бонвеча]. -- М.: КДУ, 2008. -- 403 с.

15. Речь Германа Геринга о четырехлетнем плане (28 октября 1936 г.). Сборник документов и материалов по истории Германии / [Под редакцией Б.В. Бонвеча]. -- М.: КДУ, 2008. -- 384 с.

16. Раушинг Г. Говорит Гитлер. Зверь из бездны / Герман Раушинг. -- М. : Миф, 1993. - 243 с.

17. Редер Э. Гросс-адмирал. Воспоминания командующего ВМФ Третьего рейха 1935-1943 гг. / Эрих Редер. -- М.: ЗАО Центрполиграф, 2004. -- 350 с.

18. Тиссен Ф. Я заплатил Гитлеру. Исповедь немецкого магната.1939-1945 / Ф. Тиссен. -- М.: Миф, 2008. -- 136 с.

19. Ханфштагль Э. Мой друг Адольф, мой враг Гитлер / Э. Ханфштагль. -- М.: КДУ, 2006. -- 376 с.

20. Шахт Я. Главный финансист Третьего рейха. Признания старого лиса. 1923-1948 гг. / Я. Шахт. -- М.: Центрополиграф, 2011. -- 511 с.

21. Шпеер А. Воспоминания / Альберт Шпеер. - М.: Русич, 1997. - 222 с.

Література

22. Аренд Х.А. Источники тоталитаризма / Христофор Альбертович Аренд. - М.: Центр Ком, 1996. -- 200 с.

23. Безыменский А.И. Разгаданные загадки Третьего рейха / Александр Ильич Безыменский. -- М.: Русич, 1995. -- 234 с.

24. Богаров Л.В. Слуги дьявола. Антихристианская сущность Третьего рейха / Л. В. Богаров, И. Г. Чернышов. -- М.: Наука, 1995. -- 176 с.

25. Ватлин А.Ю. Германия в XX веке / Aлександр Юрьевич Ватлин. -- М.: Наука, 2002. -- 336 с.

26. Галактионов Ю.В.История Германии . От создания Германской империи до начала XXI века / Юрий Викторович Галактионов. -- М.: Издательство Москва, 2008. -- 592 с.

27. Гарджиев К.С. Введение в политическую науку / Константин Семенович Гарджиев. -- М.: Логос, 1997. - 259 с.

28. Галкин А.А. Германский фашизм / Александр Александрович Галкин. -- М.: Наука, 1999. -- 284 с.

29. Галкин А.А. О германском фашизме / Александр Александрович Галкин. - М.: Наука, 1993. -- 281 с.

30. Джигирей В.С. Безпека життєдіяльності / Василь Степанович Джигирей. - Львів: Афіша, 2000. - 230 с.

31. Ермаков А.М. Женская «трудовая повинность» в нацистской Германии (1933-1939 гг.) / Александр Михайлович Ермаков. -- М.: Логос, 1999. -- 267 с.

32. Желев Ж.К. Фашизм: тоталитарное государство / Ж.К. Желев. -- М.: Мысль, 1991. -- 280 с.

33. Залесский К.А. Кто был кто в третьем рейхе / Анатолий Константинович Залесский. -- М.: Наука, 2002. -- 503 с.

34. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Володимир Миколайович Заплатинський. - К.: КДТЕУ, 2007. - 324 с.

35. Иполитов Г. Т. Итоги второй мировой войны. Выводы побеждённых / Григорий Тимофеевич Иполитов. -- М .: Полигон, 1998. -- 640 с.

36. Иполитов Г. Т. История «бизнеса на болезнях» / Григорий Тимофеевич Иполитов. -- М .: Полигон, 1998. -- 200 с.

37. Катренко Л.А. Охорона праці в галузі освіти / Лариса Андріївна Катренко. - Суми : Університецька книга, 2000. -- 210 с.

38. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. Кейнс. -- М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. -- 896 с.

39. Кох-Хиллебрехт М. Homo Гитлер: психограмма диктатора / М. Кох-Хиллебрехт -- М.: Попурри, 2003. -- 416 с.

40. Кульбакин В. Д . Очерки новейшей истории Германии / Владислав Давидович Кульбакин. -- М.: Издательство социально-экономической литературы, 1992. -- 700 с.

41. Кутарев О.Ю. К вопросу о появлении четырехлетнего плана в фашистской Германии / Олег Юрьевич Кутаев. -- М.: Миф, 2010. -- 278 с.

42. Лапін В.М. Людина в екстремальних умовах / Володимир Максимович Лаптін. -- К. : 2005. - 290 с.

43. Мазер В. Г. Адольф Гитлер. Легенда. Миф. Действительность / Владислав Георгиевич Мазер. -- М.: Попурри, 2004. -- 496 с.

44. Мельников Д.В. Империя смерти. Аппарат насилия в нацист ской Германии 1933-1945 гг. / Д.В. Мельников, Л.И. Чёрная.-- М.: Издательство политической литературы, 1998. -- 294 с.

45. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі / Іван Миколайович Миценко. - К.: Основа, 2008. - 340 с.

46. Нольте Э. Фашизм в его эпохе / Эрнст Нольте. -- М.: Логос, 2001. -- 568 с.

47. Норден А. Уроки Германской истории. К вопросу о политической роли финансового капитала и юнкерства / А. Норден. -- М.: Наука, 1998. -- 295 с.

48. Оггер Г. Магнаты…Начало биографии / Герман Оггер. -- М.: Прогресс, 1995. -- 345 с.

49. Опиту Р.А. Фашизм и неофашизм / Р.А. Опиту. -- М.: Мысль, 1998. -- 301 с.

50. Патрушев А.И. Германия в XX веке / Александр Игнатьевич Патрушев. -- М.: Дрофа, 2004. -- 432 с.

51. Проэктор Д.М. Фашизм: путь агрессии и гибели / Д.М. Проэктор. -- М.: Наука, 1995. -- 232 с.

52. Райхшмир П.Ю. Происхождение фашизма / П.Ю. Райхшмир. -- М.: Наука, 1991. -- 248 с.

53. Розанов Г.Л. Германия под властью фашизма (1933-1939 гг.) / Глеб Леонтьевич Розанов. -- М.: Наука, 1984. -- 520 с.

54. Руге Г. М. Как Гитлер пришел к власти / Г.М. Руге. -- М.: Наука, 1990. -- 298 с.

55. Скорцени О. Отто Скорцени и секретные операции Абвера / Отто Скорцени. - М.: Прогресс, 2001. -- 324 с.

56. Смирнов Г.В. Как ковался германский меч. Промышленный потенциал Третьего рейха / Григорий Валентинович Смирнов. -- М.: Яуза, 2006. -- 608 с.

57. Толланд А.В. Гитлер / А.В. Толланд. -- М.: Республика, 1993. -- 209 с.

58. Толланд А.В. Правда о германских Трудовых лагерях / А.В. Толланд. -- М.: Республика, 1990. -- 289 с.

59. Филатов С. Г. Нюрнбергский урок / Сергей Григорьевич Филатов. -- М.: Дрофа, 1996. - 348 с.

60. Фрай Н. Государство фюрера. Национал-социалисты у власти: Германия, 1933-1945 / Н. Фрай. -- М.: Наука, 2009. -- 255 с.

61. Ширер У.В. Взлёт и падение Третьего рейха / У.В. Ширер. -- М.: Наука, 1991. -- 274 с.

62. Штрассер О. Гитлер и Я / О. Штрассер. -- М.: Логос , 2000. -- 231 с.

Размещено на Allbest.ru