Виникнення і розвиток ідей реалізації "чотирирічного плану" підготовки Німеччини до війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Виникнення та розвиток ідей «нарощення потужностей» в німецькій державі

1.1 Концепція автаркії та «життєвого простору»

1.2 Реалізація проекту економічної «машини» Рейху

Розділ II. Етапи втілення «чотирилітнього плану»

2.1 Джерела фінансування галузевих перетворень

2.2 Створення моделі економічної автаркії

2.3 Проблеми реалізації «плану»

Розділ III. Охорона праці та безпеки в надзвичайних ситуаціях студентів під час науково-дослідницької роботи

3.1 Гігієна праці під час науково-дослідницької роботи студентів

3.2 Рекомендації з підвищення працездатності студентів під час науково-дослідницької праці

3.3 Особиста безпека в умовах надзвичайної ситуації

Висновки

Список джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Нацизм, як історичне явище, дотепер викликає дискусії і політичні пристрасті. Його поглиблене вивчення необхідно у зв'язку з живучістю нацистських ідей, для запобігання їх подальшого розповсюдження та викорінення їх як антигуманних та таких, які розпалюють конфлікти на расовому ґрунті. Вивчаючи способи становлення націонал-соціалізму в Німеччині, ми маємо можливість простежити шляхи і способи формування нацистської тоталітарної диктатури, що є дуже актуальним і злободенним, коли націоналізм, шовінізм і насильство піднімають голову.

У наші дні однією з найбільш важливих і невідкладних завдань сучасного суспільства є запобігання виникнень світових воєн. Щоб успішно боротися за досягнення цієї мети, важливе значення має вивчення уроків недавнього минулого. У цьому зв'язку великий політичний і науковий інтерес представляє розгляд політичної і, головним чином, соціально-економічної історії Німеччини напередодні Другої світової війни, а саме вивчення «чотирирічного плану» підготовки Німеччини до війни (1936-1940 рр.) і його економічних аспектів.

Освоєння методів і прийомів, за допомогою яких німецьким промисловцям вдалося в найкоротший історичний термін підготувати і розгорнути війну, спираючись на націонал-соціалістичну диктатуру, дозволяє глибше і правильніше розбиратися в діях сучасних агресивних сил, успішніше викривати і припиняти їх діяльність проти миру. Вивчення дій уряду А.Гітлера і його самого, помилок, допущених ним в ході реалізації «чотирирічного плану», а також як він до цього плану підводив політику, економіку країни на початку 1930-х рр., домагався абсолютної влади, знищував супротивників, створював і надалі збільшував репресивний апарат. Все це дозволяє виявляти на досить ранніх етапах перші сигнали, які можуть виникнути і в сучасному світі. Адже спочатку більшість громадян Німеччини не здогадувалися про плани фюрера, а в підсумку це призвело до катастрофічних наслідків для всього світу.

Мета та завдання. Основна мета роботи полягає в повномасштабному аналізі економічного аспекту розробки і реалізації «чотирирічного плану» підготовки Німеччини до війни.

Для досягнення поставленої мети в роботі необхідно вирішити наступні дослідні завдання:

ь охарактеризувати історіографічну та джерельну базу дипломної роботи;

ь розкрити виникнення і розвиток ідей реалізації «чотирирічного плану»;

ь проаналізувати процес прийняття рішення про кандидатуру на пост «головного уповноваженого з питань чотирирічного плану»;

ь виявити фінансові джерела «плану»;

ь дослідити збільшення ролі великих промисловців у політиці та економіці країни і розкрити їхні цілі в «плані»;

ь визначити готовність фашистського уряду до війни за період 1936-1940 рр. та з'ясувати негативні проблеми в економіці, політиці, соціальному житті, які активно проявилися в 1936-1940 рр. в ході «чотирирічного плану».

Предмет роботи. Вивчення становлення, оформлення і розвитку ідей «чотирирічого плану» на теренах нацистської Німеччини.

Об'єкт роботи. Механізм і природа, характер і методи втілення в життя плану нарощення економічної могутності Рейху, його недоліки та успіхи.

Хронологічні рамки охоплюють 1936-1940 роки. У серпні 1936 року Адольф Гітлер виступив на секретній нараді з меморандумом про запровадження в економіку країни «чотирирічного плану». Але, починаючи з 1940 року, нацистське керівництво, розуміючи всю безперспективність і утопічність «плану», було вимушено фактично відмовитись від його методів. Останній почав існувати тільки на папері. Територіальні межі дослідження охоплюють територію Німеччини в межах кордонів 1936-1940-х років ХХ століття.

Методи дослідження. Дипломна робота побудована на принципах історизму та об'єктивності. Системний метод відтворює цілісну картину даного періоду та дає зрозуміти цілий ряд обставин, які склалися і зумовили виникнення ідеї «чотирирічного плану» та його поступове впровадження в економіку нацистської Німеччини. Метод хронологічної послідовності дає змогу визначити основні етапи «плану», відштовхуючись від часово-просторового розуміння даної епохи. Аналітичний метод відтворює цілісну картину суспільно-економічного життя Німеччини в роки формування тоталітарної системи на чолі з фюрером -- Адольфом Гітлером. Сама економічна тематика роботи дозволяє застосовувати метод аналізу та синтезу. Наприклад, до якості визначення заборгованості Німеччині наприкінці «чотирирічного плану». Багато дослідників називають різні цифри, часом суперечливі. Нашим завданням було дати найбільш об'єктивну оцінку і привести найбільш точні цифри. Для цього нам доводилося порівнювати і аналізувати інформацію з різних джерел про загальний борг Німеччини чи виявляти хронологію створення проекту, а потім приведення в життя «чотирирічного плану». Логічний метод, покликаний на створення зв'язного компілятивного матеріалу, стане основою наукового дослідження, на базі якого будуть робитись відповідні висновки стосовно поставлених задач в даній роботі.

Наукова новизна дипломної роботи визначена, насамперед, відсутністю досліджень, комплексно висвітлює розвиток і реалізацію «чотирирічного плану». Більшість вітчизняних і зарубіжних дослідників історії Німеччини XX століття у своїх працях так чи інакше зачіпають цю тему, але дане питання завжди розглядалося ними як частина економічного розвитку Німеччини з моменту приходу А.Гітлера до влади в 1933 році. Досі окремої роботи, перекладеної на українську мову або розробленої нашими вітчизняними дослідниками по «чотирирічному плану», немає. Тому дослідження в цій області являє собою спробу розглянути всі аспекти в його реалізації, починаючи від виникнення ідеї до наслідків.

Історіографія питання. Освітлення даної теми в історіографії має досить широкий аспект. Практично в кожній праці, присвяченій історії Німеччини 1930-х рр., автори в тій чи іншій мірі відображають економічний розвиток країни того періоду. Однак, історики, які займаються вивченням нацизму, не повною мірою розкривають роль економіки, зокрема її керівну роль у політиці країни, і більше звертають увагу на саму політику нацизму, ніж на цілі монопольних трестів в ній.

На даний момент в літературі існує великий дефіцит з історії Німеччини нового і новітнього часу, що відповідає сучасним вимогам науки, заснованої на соціокультурному підході до історичного процесу. Проблеми німецької історії в основному висвітлюються в політичній публіцистиці і популярній літературі, для яких характерним є прагнення найрадикальнішим чином змінити всі колишні тлумачення й оцінки, не даючи глибокого аналізу подіям. Безліч перекладених робіт останніх років стосуються, передусім, проблем націонал-соціалізму, несуть в собі відбиток сенсаційності поспішних суджень і висновків. Звичайно, ситуація змінюється в кращий бік: з'являються нові праці, але слід зазначити, що питання розвитку економіки Німеччини 1936-1940 рр. в сучасній історіографії розкриті не досить повно, не кажучи вже про докладну характеристику «чотирирічного плану», проте, в радянській історіографії в багатьох працях, що характеризують історію Німеччини в період диктатури нацизму, це питання розкривається досить докладно.

Так, наприклад, у книзі радянського історика Кульбакіна В. Д. «Очерки новейшей истории Германии» [40] надається ґрунтовна інформація з новітньої історії Німеччини, починаючи з Першої світової війни, закінчуючи 1959 роком. Кульбакін В.Д. наводить багато статистичних даних, в окремих пунктах завжди пише про розвиток економіки: посилення ролі монополій, підготовки економіки до війни, зростання прибутків монополій. При вивченні матеріалу автор користувався іноземною літературою, документами, закордонними монографіями. Так, наприклад, у двох главах, які нас цікавлять: «Мировой экономический кризис 1929-1933 рр. и усиление политической реакции в Германии. Крах Веймарской республики» та «Германия под ярмом фашистской диктатуры (1933-1945 рр.)» автор дає досить чітке уявлення про те, як партія А.Гітлера і він особисто прийшли до влади. Звертає увагу Кульбакін В.Д. і на роль великих підприємців: розглядає деяких представників великого капіталу з дещо іншої точки зору, що дозволяє писати про інший підхід до висвітлення проблеми. Так про діяльність Ф.Тісена, Я.Шахта, Г.Круппа, Е. Кірдорфа можна дізнатися не тільки після 1933 р., але набагато раніше цієї дати. Автор розглядає їх не тільки як великих промисловців, підприємців, а й тих людей, які завдяки своїм зв'язкам могли забезпечити партії А.Гітлера істотну підтримку не тільки в своїй сфері, але і надати підтримку впливових урядовців. Серед радянських істориків про цей аспект практично ніхто не писав. Більшість дослідників пишуть про міністра економіки Я.Шахта тільки після 1933 р. як того, хто впровадив схему з державними безпроцентними векселями (мефо-векселі), однак, Кульбакін В.Д. показує важливе значення майбутнього міністра економіки наприкінці 1920- х рр. не тільки в ролі радника, наближеного до А. Гітлера , але і в якості індивідуального спонсора партії. Цей факт що Я.Шахт, що Ф.Тісен у своїх спогадах заперечували.

Кульбакін В.Д. намагається дати найбільш об'єктивну оцінку подіям, що відбувалися в той час. Але прихильність автора до марксистської ідеології змінюють в праці загальний сенс розуміння деяких економічних аспектів 1936-1940 рр. Так, автор, звертаючись до ролі фінансово - промислових груп в економіці країни, постійно намагається вжити слово «сприяння» монополій гітлерівським планам, звинувачуючи у всьому тільки одного А.Гітлера і його урядову верхівку, хоча і не заперечує факт впливу на економіку країни великих монополій. Перераховані вище факти найбільш очевидно проглядаються в розділі «Подготовка немецкой экономики к войне», де розглядається «чотирирічний план». Автор не розкриває причини та передумови створення плану, тому в ході вивчення матеріалу можна зробити не зовсім вірний висновок, що А.Гітлер просто вирішив в 1936 році розпочати реалізацію «чотирирічного плану». Незважаючи на те, що автор монографії не пише про причини, він намагається повною мірою представити підсумки плану. Автор найбільш повним чином дає аналіз позитивного впливу «чотирирічного плану» на життя країни, а ось негативні сторони Кульбакін В.Д. пропускає, показуючи тільки збільшення грошового еквіваленту на рахунках великих підприємців. Таким чином, автор успішно розкриває вплив монополій вже з середини 1920-х рр. на А.Гітлера, однак не пише про те, що головним чином вони формували економічну політику уряду в середині 1930-х рр.

У праці Розанова Г.Л. «Германия под властью фашизма» [53] третій розділ «Фашистское государство на службе монополий. Экономическая подготовка к войне» цілком присвячений економіці Німеччини, автор докладно висвітлює економічну підготовку нацистської Німеччини до війни, описує розвиток монополістичного капіталізму, мілітаризації економіки, про зростання прибутків монополій, велику інформацію дає про введення «чотирирічного плану» в країні. Розанов Г.Л., використовуючи документи архівів СРСР, НДР, ФРН, а також офіційні документи, мемуарну, монографічну літературу і періодичну пресу розкриває економічну роль провідних німецьких монополій у встановленні терористичної гітлерівської диктатури, показує яким чином найбільш реакційні і агресивні кола німецького фінансового капіталу направляли політику гітлерівського уряду. Якщо більшість науковців цього часу переважно писали про роль політики уряду А. Гітлера, і всі явища, в тому числі економічні, пов'язували з його діяльністю, то Розанов Г.Л. звертає увагу на значення найбільших промисловців у формуванні політичного курсу у сфері економіки. Він один з небагатьох розкриває процес взаємовідносин А.Гітлера з фінансово-промисловими групами, особливо чітко описується значення нарад фюрера з великими промисловцями на початку 1930-х рр. Автору вдається показати процес виконання обіцянок фюрером монополіям, які були дані ним раніше. У праці чітко простежується зв'язок Г.Крупа, Ф.Тісена, А.Феглера, Р.Боша та інших великих підприємців з А.Гітлером і подальший їхній вплив на реалізацію «чотирирічного плану».

До більш ранніх сучасних вітчизняних узагальнюючих досліджень, що дають новий погляд на основні проблеми німецької історії, можна віднести книгу відомого соціолога та історика Галкіна А.А. «Германский фашизм» [28]. Автор розглядає широке коло проблем, пов'язаних з генезисом, соціологією, економікою, політикою та ідеологією фашизму.

Вже на початку праці автор дає чітко зрозуміти читачам на що орієнтоване його дослідження. Якщо інші автори намагаються довести факт, що прихід до влади НСДАП профінансовано великими монополіями, то Галкін А.А. пише про це як вже про вирішене питання, а далі розвиває дану тему, приділяючи їй чільне місце. У цьому і особливість дослідження, що тема економіки і великих монополій не змішується з політикою, соціальним життям і прихильністю до марксистських ідеалів. Усе це він розглядає в окремих розділах, що робить дану працю більш структурованою. У главі «Фашизм и правящие классы» Галкін А.А. є одним із перших радянських авторі, хто чітко пише про те, що основні джерела фінансування НСДАП були знищені німецьким командуванням наприкінці війни і тому багатьом історикам доводилося фрагментарно досліджувати питання фінансування НСДАП великими монополіями.

Так, наприклад, Галкін А.А. вперше пише про значення групи промисловців в Баварії, в праці постають нові прізвища великих підприємців (А. Пітч, Х.Брукман, Х.Ауст та ін), а не повторюються з однієї праці в іншу вже відомі всім Ф.Тісен, Г.Круп, А.Феглер та інші. Дуже докладно автор розповідає про зустрічі А.Гітлера з представниками німецьких концернів, якщо попередні автори обмежувалися згадкою, що такі зустрічі були, то Галкіну А.А. вдається згадати всіх впливових представників великого капіталу Німеччини на таких зборах, що становить безумовну цінність для написання нашого дослідження.

Якщо Кульбакін В.Д. згадував діяльність Я.Шахта не тільки в якості міністра економіки в 1930-х рр. але й раніше, то Галкін А.А. пише, що участь Я.Шахта не обмежувалася фінансуванням партії в 1920-х рр. Автор відзначає його роль в якості своєрідного «режисера» деяких подій, що відбуваються в НСДАП. У період 1930-х рр. автору вдається точно передати зміст дій А.Гітлера монополіям, розповісти про роль Г.Крупа в «Імперському союзі німецької промисловості».

Сам «чотирирічний план» Галкін А.А. не виділяє окремим пунктом, швидше розглядає його як чергову економічну програму з поліпшення фінансової ситуації країни. Цікавий підхід автора до причин введення плану, якщо інші дослідники відзначають одним з факторів недолік каучуку, бензину, дизельного палива, великі закупівлі природних ресурсів у інших країн, відсутність переробних заводів, недолік валюти, загальна криза, то Галкін А.А. першопричину вбачає у створенні А.Гітлером державного органу, який би міг претендувати на вирішальну роль в регулюванні економіки, такою спробою і стало запровадження «чотирирічного плану». Варто відзначити факт, що Галкін А.А., порівняно з іншими дослідниками, звертає увагу на «Генеральну раду з питань чотирирічного плану», прописує діяльність генеральних уповноважених за планом. В цілому автор намагається дати об'єктивну оцінку економічного аспекту, але як і інші історики дещо перебільшує діяльність уряду А.Гітлера і впливу концернів на економіку країни, не звертаючи уваги на провідну роль особистості в історії.

Наступна праця, яка розкриває основні проблеми німецької історії представлена роботою Ватліна А.Ю. «Германия в XX веке» [25]. Оцінка автора узагальнююча, як і сама праця, яка спрямована на висвітлення проблем німецької історії з кінця XIX століття до нашого часу. У розділі «Третий рейх (1933-1945 гг.)» автор звертає нашу увагу і на економічну складову могутності Рейху. Варто звернути увагу, що конкретно Ватлін А.Ю. не надає значення факту прийняття «чотирирічного плану», а розглядає це питання з точки зору дії самого німецького уряду, дає характеристику указам, постановам, приділяє місце діяльності міністра економіки Я.Шахта. Найбільше автор пише про роль промисловців, до яких держава постійно зверталася з великими військовими замовленнями вже на початку 1930-х рр. Праця не може дати докладне уявлення про глобальну кризу уряду А.Гітлера та економіки, бо практично не зачіпає проблем, перед якими стояв фюрер після того, як прийшов до влади. Складається враження, що фінансових проблем у країни зовсім не було, і держава одразу почала готуватися до війни з допомогою великих військових замовлень, тому роль Я.Шахта автор значно принизив, кажучи про те, що міністр економіки проводив політику, багато в чому близьку до «кейнсіанських рецептів». Це говорить про те, що на місці міністра економіки могла бути призначена будь-яка людина, головне, щоб вона проводила вже знайомі методи в економіці.

Незважаючи на те, що багато питань у праці Ватліна А.Ю. висвітлені не дуже докладно, автор в єдиному абзаці конкретно пише про «чотирирічний план», подає його всебічну характеристику та аналізує, приходячи до висновку, що він занадто поспішний і призводить до низки проблем в економіці та загалом в країні. Наприклад, до таких явищ в економіці, як диспропорція на користь важкої промисловості, зростання інфляції, дефіцит споживчих товарів.

Праця Патрушева А.І. «Германия в XX веке» [50], як і попередня, носить узагальнюючий характер. Автор хоча і приділяє більше уваги ролі економіки в Німеччині, розповідає досить докладно про наслідки інфляції, надає велику кількість статистичних даних про розвиток промисловості країни, але упускає з поля зору представників великих монополій, і не пише про їх вплив на політику країни, упускає з виду діяльність Ялмара Шахта та ін., однак, при роботі над матеріалом про негативні явища, викликаних планом, праця дає багато інформації, зокрема про репресії та трудові табори. На відміну від попередньої праці, характеристику якої ми дали вище, Патрушев А.І. відводить у своїй книзі кілька параграфів для аналізу економіки країни. Автор приділяє більше уваги значенню політики над регулюванням економіки вже відразу після того, як А.Гітлер прийшов до влади в 1933 році. Характеризуючи економіку, Патрушев А.І. завищує можливості уряду А.Гітлера на початку 1930-х рр. З іншого боку, автор підкреслює роль призначення на пост міністра економіки Я.Шахта в якості стабілізатора в налагодженні сприятливої фінансової ситуації для переозброєння Німеччини.

Зарубіжна історіографія історії Німеччини 1930-х рр. досить розгалужена. Проте роботи, перекладені на українську мову, так само не приділяють значної уваги проблемі «чотирирічного плану».

Найдетальніша інформація про розвиток економіки Німеччини викладена в книзі відомого німецького публіциста Альберта Нордена «Уроки Германской истории» [47]. Автор наводить багато цікавих і значною мірою маловивчених фактів про діяльність великих монополістів. Матеріал, викладений у даній праці, пов'язаний з планами монополій, дає економічну характеристику Німеччині 1936-1940 рр.

Так, наприклад, Норден А. вельми переконливо показує, що в гітлерівській Німеччині так зване державне керівництво економікою фактично здійснювалося представниками німецького монополістичного капіталу в своїх інтересах. Цілком справедливо наступне твердження автора: «Для всякої військової економіки (так було і під час Першої світової війни ) закономірне регулювання заходами держави. Але нікому і в голову не прийде розглядати втручання уряду Сполучених Штатів під час Другої світової війни в їх економіку як антикапіталістичний процес. Урядове втручання в економіку країн монополістичного капіталу завжди неминуче призводить до посилення влади цього капіталу. У нацистському ж рейху це проявилося так різко, що тільки простаки не змогли цього зрозуміти» [47, с. 43]. Цим обумовлюється і особливий концептуальний підхід дослідника. Якщо інші історики так чи інакше звертають увагу на роль великих монополій в економічній політиці, яку проводив А. Гітлер, зокрема і в під час реалізації «чотирирічного плану», то, практично, ніхто з них не пише про роль третіх країн у реалізації плану і відповідно фінансової допомоги німецькому уряду в період 1936-1940 рр.

Ряд глав праці А.Нордена присвячений зв'язкам німецьких монополій з американськими та англійськими монополіями. Автор зазначає одним з перших, що американські трести брали участь у виробництві німецького озброєння. А також, що найвизначніші англійські діячі були матеріально зацікавлені в розв'язанні гітлерівської агресії, і навіть деякі з англійських міністрів входили в наглядові ради німецьких концернів. Наприклад, в наглядовій раді німецького акціонерного товариства «Металльгезеліафт», що було сполучною ланкою між трестом «І.Фарбен - Індустрія» і англійським фінансовим капіталом, був англійський міністр сер Олівер Літтлтон. У склад даної ради також входив Ганс Варлімонт, брат Вальтера Варлімонта, колишнього командувача німецьким легіоном «Кондор» в Іспанії.

Автор багато пише і про ідеї, що передують «чотирирічному плану». Викриваючи фальш гітлерівської теорії «життєвого простору», автор переконливо показує , що життєвий рівень народу зовсім не залежить від такого чинника, як простір. Він наводить цифри і дані, що свідчать про те, що німці, які емігрували з Німеччини, в масі своїй були вихідцями з малонаселених областей зі слабо розвиненою промисловістю і взагалі відсталих в економічному відношенні. Навпаки, в густонаселених і високорозвинених промислових районах, де організований робітничий рух шляхом наполегливої боротьби домігся деякого підвищення свого життєвого рівня, доводиться найменше число емігрантів. Таким чином, А.Норден у своїй праці пише про вплив великого фінансового капіталу на економіку країни, не звертаючи особливої уваги на економічні програми уряду, вважаючи, що весь тягар економічних питань країни лежав на плечах монополій. У праці іншого німецького історика Ернста Нольте «Фашизм в его эпохе» [46] найбільш повно охоплюється феномен фашизму в цілому. Автор починає своє дослідження з огляду усього розмаїття фашистських рухів у Європі між світовими війнами. Потім автор детально розглядає традицію, історію, практику і доктрину трьох основних напрямків фашизму: «Аксьон Франсез», італійського фашизму і німецького націонал-соціалізму. Особливістю цієї праці є використання великої кількості джерел, у тому числі і стосовно економіки Німеччини. Нольте багато пише про формування особистості А.Гітлера, а також про його працю «Mein Kampf» і виникнення ідей щодо завоювання «життєвого простору», дає цьому свою характеристику, кажучи, що цю ідею А.Гітлер запозичив з праць інших політичних діячів і просто її доопрацював. «Чотирирічному плану» автор не надає значення у своїй праці, на відміну, наприклад, від расового питання. Хоча детально пише в параграфі «Призыв к массам и восхождение к власти (1930-1931)» про значення зустрічей А.Гітлера з представниками великого фінансового капіталу.

Одним з великих сучасних досліджень є праця Фрая Н. «Государство фюрера» [60]. Вона являє собою класичне дослідження політичної, соціальної, економічної історії Третього рейху. Її особливість в тому, що при фактичному поділі на розділи, автор так чи інакше прагне показати їх взаємозв'язок, так що інформацію стосовно «чотирирічного плану» підготовки Німеччини до війни можна було знайти в усіх розділах, а не тільки в параграфі «Экономическое чудо национал-социалистов». Зауважимо, що автор приділяє більшу увагу політиці А.Гітлера. Праця містить велику кількість документів в додатку, але ніяких нових матеріалів, яких не було б у збірниках документів з досліджуваної теми вона не має.

Аналіз використаних джерел. Безсумнівну допомогу при написанні диплому, зокрема розгляду незалежних оцінок діяльності уряду А. Гітлера, дають мемуари. В основі своїх праць автори прагнуть відобразити або саму особистість фюрера, чи розповісти про свою діяльність у колі його соратників і друзів, або просто дати поверхневий опис, так як близько його не знали. Звичайно, в таких мемуарах політична діяльність А.Гітлера, характеристика його планів стоїть не на першому місці. Велику цінність представляють ті мемуари, автори яких досить добре знали його, спілкувались з фюрером і, відповідно, могли знати про його стремління та плани.

При аналізі джерел, закономірно почати з праці самого А.Гітлера «Mein Kampf» («Моя боротьба») [3]. У 15-ти розділах своєї книги він викладає різні ідеї, які хотів би втілити в життя. З книги можна дізнатися подробиці дитинства А.Гітлера і те, як сформувалися його антисемітські та мілітаристські погляди. «Mein Kampf» чітко висловлює расистський світогляд Гітлера, що розділяє людей за походженням. Що ж до економіки, то великого значення в ній він ніколи не бачив, чітко його думку можна простежити в главі 4-й «Мюнхен», в якій, розповідаючи про роль економіки, пріоритет він віддає політиці: на його думку, вона і повинна формувати економіку. На відміну від характеристики економічних аспектів, представлених не настільки докладно в його книзі, деякі ідеї майбутнього «чотирирічного плану» А.Гітлер розглядає дуже уважно. Так, А.Гітлер говорить про необхідність завоювання «життєвого простору на Сході»: «Коли ми говоримо про завоювання нових земель в Європі, ми, звичайно, можемо мати на увазі в першу чергу тільки Росію і ті окраїнні держави, які їй підпорядковані» [3, с.111]. Ідеї, викладені в книзі А.Гітлера, що стосуються завоювання «життєвого простору» на Сході, допомагають довести, що ідеї про «чотирирічний план», як план підготовки до війни, були сформовані не в короткий термін, а мали під собою тривалу основу, а також доказову базу, чому населення Німеччини потребує додаткових територій і саме на Сході.

Інша праця, до якої ми звернулися, це спогади Фріца Тісена, старшого сина Августа Тісена, який після смерті батька стає генеральним директором величезного концерну «Металургійні заводи Августа Тіссена» в Оберхаузені, а в 1928 році засновує найпотужніший, сталеливарний концерн «Об'єднані сталеливарні заводи » ( «Vereinigte Stalwerke» ), ставши головою Наглядової ради фірми. Вже на початку 1920-х рр. він починає фінансово підтримувати А.Гітлера і аж до кінця війни. Тісен був одним з небагатьох великих промисловців, які знали справжні наміри фюрера і допомагали йому.

У своїй праці «Я заплатив Гітлеру» [18], Ф.Тісен детально розкриває основні механізми однієї з найбільш парадоксальних світових криз, шокуючи подробиці проведення антиєврейської кампанії та впровадження системи концентраційних таборів, а також причини поразки Німеччини у Другій світовій війні. Розповідає автор і про економічний розвиток країни, повністю критикує «чотирирічний план» А.Гітлера, розповідає про появу нових олігархів з партійної верхівки, про розкрадання країни великими монополістами, які прикривалися ідеєю мілітаризації країни, а також дає загальні причини, оцінки, висновки з досліджуваної нами теми. Цікаво те, що Тісен дає свою індивідуальну оцінку економіки того періоду, так як був безсумнівним очевидцем тих подій і знав те, про що ще не здогадувалися прості громадяни Німеччини. Проте варто дещо критично поставитися до тієї інформації, де він описує свою фінансову допомогу А.Гітлеру і в цілому роль у становленні та участі в прийнятих економічних планах в 30-х рр. Так що матеріал зі спогадів використовувався нами в дослідженні фрагментарно.

Велику цінність для написання нашої роботи представили спогади одного з найбільших фінансистів Третього рейху Ялмара Шахта, людини, з ім'ям якого багато хто в Німеччині пов'язували свої надії на стабільне життя, і той, хто забезпечив нацистів на їх шляху до влади підтримкою могутніх фінансових і промислових кіл. У своїй праці «Головний фінансист Третього рейху» [20] він описує всі аспекти, пов'язані з його діяльністю на державній службі. Цікаву для нас тему автор викладає в четвертій частині своєї книги «В боротьбі проти репарацій», де розповідає про розмови з А.Гітлером з приводу складної економічної ситуації, пише про пропозицію фюрера стати головою імперського банку, пояснює для чого був потрібен «новий план». Не пропускає Я.Шахт і свої взаємини з Г.Герінгом і з середини 30-х рр., з А. Гітлером, дає відповідь на питання, чому він не став уповноваженим з питань «чотирирічного плану». У праці Я.Шахт детально пише про самий план і дає йому точну характеристику. Спогади Германа Раушнінга «Говорить Гітлер. Звір з безодні » [16], ми не залучали повною мірою, хоча цитати, що підтверджують деякі з наших тверджень з приводу ідей А. Гітлера, використовували, наприклад, що доводять те, що плани фюрера були не допрацьовані повною мірою. Варто виокремити іншу спрямованість Г. Раушнінга, в порівнянні з іншими мемуаристами: він більшою мірою намагається довести в своїй праці, те, що А.Гітлер був одержимий ідеєю знищення християнства, що в надрах Третього рейху зріють плани тотального умертвіння цілих народів, що нацисти марять світовим пануванням. Крім цього, автор явно намагається звинуватити фюрера у зв'язках з комуністами і масонами. Можна помітити, що книга Г. Раушнінга наповнена перекрученими цитатами з «Mein Kampf», тому всерйоз на ці спогади ми не покладалися.

Всі сторони нашої роботи відбивають «Спогади» [21] Альберта Шпеєра. Він був особистим архітектором і наближеним А. Гітлера. У своїх спогадах, в порівнянні з іншими, він піддає найсильнішій критиці особистість фюрера і детально розкриває питання, що за людей він призначав на відповідальні місця в уряді. Пише А.Шпеєр і про джерела фінансування партії, головну роль відводячи в цьому великому фінансовому капіталу.

Для нас представляє інтерес і праця Г.Пікер «Застільні розмови Гітлера»[10]. У 1941-1942 рр. Г.Пикер у ставці Верховного головнокомандування стенографував застільні розмови фюрера. Вперше вони були видані в Німеччині в 1951 році. Зокрема з цих розмов можна дізнатися про процес призначення Я.Шахта на пост голови Імперського банку, про яке ніхто так докладно не пише як Г.Пікер, дізнатися, що думає А.Гітлер про особистість Г.Герінга і, можливо, це також могло вплинути на те, чому фюрер призначив Г.Герінга «Головним уповноваженим з питань чотирирічного плану». У праці даються негативні сторони реалізації плану, наприклад, сировинна проблема і зростаюча заборгованість Німеччини. Другою групою джерел послужили збірники документів. Перша збірка «Історія Німеччини: збірник документів і матеріалів» [9] за редакцією Бонвеча Б., підготовлений колективом учених західносибірського центру німецьких досліджень. Він актуальний тим, що в нього були включені документи, які раніше не перекладалися на російську мову. Матеріал добре структурований, окремим розділом зібрані документи про соціально-економічний розвиток країни за періодами (1871-1914 рр. , 1914-1919 рр. та ін.). З них можна дізнатися про найбільші фірми Німеччини в XIX столітті, про зростання зайнятості населення в різних галузях, про рівні економічної захищеності громадян країни. Цікава інформація міститься в розділі збірника про Першу світову війну, де можна дізнатися статистику рівня промислового виробництва до і після війни. Цікавий документ «З програми («25 пунктів») Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП, 24 лютого 1920р.)»[12]. В даному документі присутні пункти, присвячені майбутній розробці економічної стратегії в галузі тяжкої промисловості. Застосовуючи його, ми ще раз підтверджуємо той факт, що майбутні ідеї про «чотирирічний план» виникли у А.Гітлера ще на початку 1920-х рр. Окремою главою у збірнику йде «Німеччина в 1933-1939 рр.», де наводиться матеріал з меморандуму А.Гітлера про чотирирічний план, про рівень концентрації капіталу (1932-1941 рр.). Залучення таких документів, статистичних даних у роботі, дозволило більш точно дати характеристику економічного розвитку Німеччини.

Інакше викладається матеріал у збірнику «Банкрутство стратегії німецького фашизму. Історичні нариси. Документи і матеріали» [11] під загальною редакцією Дашічева В.І. Хоча документи спрямовані, головним чином, на політику, один документ, що відображає економічний аспект з нашого періоду, ми змогли застосувати в нашому дослідженні. Документ під назвою «Підготовка та розгортання нацистської агресії в Європі. 1933-1941рр..» дає чітке уявлення про ряд джерел фінансування «чотирирічного плану», а також про рівень готовності нацистської Німеччини вести війну. Проте документи, що стосуються фінансування великими монополіями НСДАП в 1920-х рр. і в 1930-х рр. були знищені, тому інформація про фінансування відома тільки зі спогадів і допитів колишнього керівництва німецького уряду.

Використання першоджерел, матеріалів з даного періоду досліджуваної теми дозволяє підвищити цінність роботи, навести конкретні дані та їх характеристику. Наявні джерела достатні для написання дипломної роботи та в повному обсязі дають можливість висвітлити проблемні аспекти даного питання.

Практичне значення. Матеріал дипломної роботи можна використовувати для підготовки доповідей з історії країн Європи та Америки, семінарських занять з історії Німеччини у 20-30-х рр. XX ст., написання рефератів, повідомлень, на уроках історії в школі у 7 - 11 класах.

Структура дипломної роботи відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури.

РОЗДІЛ I. ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ІДЕЙ «НАРОЩЕННЯ ПОТУЖНОСТЕЙ» В НІМЕЦЬКІЙ ДЕРЖАВІ

1.1 Концепція автаркії та «життєвого простору»

На початку XX ст. Німеччина була однією з найбільш розвинених, в промисловому відношенні, капіталістичних країн. У 1900 р. вона займала друге місце в світі та перше місце в Європі з виробництва сталі, третє місце у світі й друге місце в Європі з виробництва чавуну та видобутку кам'яного вугілля. За загальним обсягом промислового виробництва Німеччина обійшла Францію, впритул наблизилась до Англії [39, с. 4]. На рубежі століть у Німеччині переважали десять найбільших фірм, на яких працювали понад 311,4 тис. робітників. Однією з провідних фірм Німеччини з видобутку вугілля, заліза, сталі була фірма Ф. Круппа. На ній працювало вдвічі більше робочих, ніж на інших вугледобувних підприємствах до початку XX століття. Великих фірм, не пов'язаних з видобуванням вугілля, всього дві: підприємство Сіменс & Хальске та АЕГ, на яких працювало близько 70 тис. робітників, зайнятих в електропромисловій галузі [4, с.280]. Природно, всьому цьому сприяло звільнення в 1870-1871 рр. німецького господарства від внутрішніх митних застав, від різноманіття в системі грошового обігу та системах ваги, коли з об'єднанням Німеччини з'явилося єдине торгівельне законодавство [46, с.5].У 1870-х роках почався процес об'єднання промислових підприємств (прикладом є злиття шести порохових заводів в одну фірму «Порохові заводи в Кельні та «ротвейлерів») або скупки їх потужними капіталістичними групами, -- процес , який призводив до утворення великих концернів. У 80-х рр. XIX ст. зміцнілий німецький капіталізм почав пошуки джерел сировини, ринків збуту товарів і імпорту німецького капіталу.

Слід мати на увазі, що серед імперіалістичних угруповань Німеччини капіталісти, що виробляли озброєння, грали особливо важливу роль. Інакше, втім, і не могло бути при тоталітаризмі німецького типу, політика якого була спрямована на звільнення від обмежувальних міжнародних угод [44, с.45]. Поразка Німеччини в Першій світовій війні не вплинула на мрії великих військових промисловців щодо завоювання великих сировинних територій та подальших планів щодо збільшення свого впливу в економіці країни та й в усьому світі. Можна стверджувати, що великий фінансовий капітал зберіг свою мету з початку XX століття. Після війни фінансово-промислові групи легко вийшли із скрутного фінансового становища «... голосно вимагаючи субсидій від уряду і дійсно отримуючи ці субсидії » [22, с.64-65]. Але політична ситуація в Німеччини не сприяла тим прагненням, яких домагалися промисловці -- якнайшвидше розв'язання нової війни -- збільшення військових замовлень шляхом розширення виробництва. Вони вже не хотіли просити в уряду грошей на підтримку концернів, а бажали самі визначати політику, і, отже , економіку, і не залежати від уряду Німеччини. На це потрібна була нова політична сила, нова партія, яку б вони могли контролювати.

З середині 1920-х рр. все більше великих підприємців починають підтримувати націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію, на чолі якої стояв Адольф Гітлер, ідеї якого виявилися дуже близькі їм. Цій підтримці сприяла книга «Mein Kampf», в якій було викладено ідеї майбутнього розвитку Німеччини.

У своїй книзі, що вийшла влітку 1925 р., А.Гітлер розвивав думку про майбутнє німецької держави та методи, завдяки яким вона в один день стане «господарем всієї землі». Він зазначав, що Німеччина повинна розширити життєвий простір у східному напрямку. Однак А.Гітлера цікавила лише політична влада. На думку фюрера держава не має нічого спільного з конкретною економічною концепцією та лише ідейні цінності дозволяють створити державу [61, с.123-126]. Зрозуміло, що А.Гітлер не міг допустити хоч якоїсь незалежності економіки від держави. Економіку він сприймав лише як невід'ємний інструмент втілення головної мети: завоювання «життєвого простору» на Сході. Тому економіка повинна бути повністю підпорядкована державі, в цьому випадку вона має стати мілітаризованою.

Особливий інтерес у книзі «Mein Kampf» викликає глава під назвою «Мюнхен», де А.Гітлер викладає свою позицію з питань німецької політики і велику увагу приділяє обґрунтуванню потреби Німеччини в «життєвому просторі» на Сході. Він упевнено заперечує альтернативу в збільшенні територіального простору за рахунок союзу з Австрією.

Завоювання східних територій, на думку А. Гітлера, повинно було, головним чином, мати на меті збільшення площі держави для її зростаючого населення. Обмеження народжуваності, внутрішня колонізація, економічна експансія -- все це недостатні ресурси, щоб впоратися з первинної необхідністю боротьби за життя. Лише придбання нових земель дозволить розмістити «витікаюче через край» населення і зберегти надалі селянський стан як основу нації , щоб промисловість і торгівля втратили, внаслідок цього, своє нездорове провідне становище і включилися б «в загальні рамки національного господарства, що задовольняє і вирівнює потреби» [3, с.8]. Багато тверджень А.Гітлера про німецьку політику, особливо в поєднанні з главою 14 другої частини про «східну орієнтацію або східну політику»[3, с.10], сформулювали програму німецької грабіжницької і винищувальної війни проти східних сусідів. Однак не можна стверджувати, що саме А.Гітлер вперше висловив необхідність Німеччини в «життєвому просторі» на Сході, ймовірно, він запозичив її і надалі розглянув, доопрацював у своєму ключі подібні ідеї інших політичних діячів і дослідників (адже неодноразово багато біографів А.Гітлера пишуть, що він був начитаною людиною) [38, с.78]. Так, наприклад, дещо раніше Сесіль Роде розвинув ще більш широку програму завоювань; Енріко Коррадіні захоплено оспівав війну і її здатність вирішити соціальні проблеми; Шарль Моррас мріяв повернути Німеччину в стан розірваності, в якому вона була після Вестфальського миру [23, с. 92-94]. Не можна заперечувати і той факт, що концепція Гітлера спиралася також на самі ранні аспекти німецької східної колонізації. Якщо сконструювати подібну програму для специфічних умов життя, і пізно вступивши на цей шлях Німеччину, то навряд чи вийшло би щось далеке від теорії Гітлера. Можливо, створиться враження, що вперше А.Гітлер висунув принципи досягнення автаркії та незалежності Німеччини від імпорту ресурсів у своїй книзі «Mein Kampf», коли йому було приблизно 36 років, але це не зовсім вірне твердження. Подібні ідеї, але набагато більш непослідовні й розрізнені він висував ще під час Першої світової війни. Про це свідчить лист, один з небагатьох збережених з фронту А.Гітлера в 1915 році, коли йому було 26 років (він не був ще тоді політичною фігурою), зокрема у змісті листа було наступне, де він висловлював одне зі своїх бажань: «щоб розбився і наш внутрішній інтернаціоналізм. Це б коштувало більше, ніж будь-яке придбання земель» [32, с.61]. За такою цитатою цілком можна зробити висновок, про те, що вже в такому віці у нього були ідеї про завоювання «життєвого простору», але, мабуть, поки він цей фактор не ставив на перше місце. Набагато пізніше він скаже Отто Штрасеру, що вважає великими людьми тільки великих завойовників [62, с.191].

З моменту вступу А. Гітлера в Німецьку робітничу партію у вересні 1919 р. і після шести місяців, він розробляє з іншими членами програму партії, де одним з пунктів програми значиться пункт 3, який вимагає «життєвого простору» для проживання нашого народу і розміщення надлишку нашого населення [12, с. 109]. Таким чином, ідеї про досягнення автаркії та незалежності країни від ввезених ресурсів А.Гітлер висував ще в досить молодому віці, а в книзі «Mein Kampf» всі свої цілі та плани, в тому числі по необхідності завоювання земель на Сході, він обґрунтував і розкривав їх необхідність. Варто звернути увагу на той факт, що всі плани, проекти, що викладаються А.Гітлером, в тому числі щодо досягнення автаркії не мали під собою будь-якої проробленої основи. Г. Раушнінг не раз пише про те, що весь його план знаходився «в ящику стола», як і багато іншого, був лише засобом по досягненню мети. «Це була блискуча мильна бульбашка, а не плід серйозної роботи» [16, с.35].

Подібне пише і німецький історик, професор Марбурзького університету Німеччини Ернст Нольте «... без найменших сумнівів, глухий до мудрих порад (А. Гітлер), зовсім не схильний до тверезих оцінок і розрахунків ... в силу уяви, вони (бажання, мрії ) знову є без всякого зв'язку з дійсністю, точно так, як в юності» [44,с.301-302]. Цей уривок слугує ще одним підтвердженням того, що А.Гітлер, дуже багато уявляв, планував, але більшість з його задумок так і залишалося тривалий час тільки на словах. І навіть сам фюрер не вірив, що всі його праці мають яку-небудь цінність. Він займався ними заради пропаганди і нітрохи не дбав про їх результати . Активно ідеї щодо досягнення автаркії Німеччини Адольф Гітлер почав викладати після 1930 року, коли партія змогла домогтися збільшення своїх прихильників, а звідси і виборців на виборах в 1930 році. Однак не дивлячись на поради експертів в галузі економічної політики, які стосувалися «... введення в життя чіткої економічної програми, що відповідає життєвим потребам приватного господарства» [60, с.51]. Адольф Гітлер проігнорував ці поради, що ще раз підкреслювало те, що економіку він завжди розглядав з точки зору проведення державою політичних реформ, але не як самостійне явище, яке здатне саме регулювати політику держави. Такий підхід позначився і на майбутньому «чотирирічному плані», представникам великого промислового капіталу було вигідно привести А.Гітлера до влади, прекрасно усвідомлюючи, що через нього будуть розвивати економіку в тому напрямку, в якому їм вигідно. Цьому сприяла і обережність , проявлена А. Гітлером у сфері економіки, пояснювалася не тільки тактичними міркуваннями. Вона свідчила також про відому некомпетентність фюрера в цих питаннях, але, головним чином, про пріоритет політики: будівництву державної влади підпорядковувалося все інше. А.Гітлер не приховував цього навіть від великих промисловців, з якими у нього з початку 1930-х рр. зав'язувалися все більш тісні контакти. Так в 1931 році під керівництвом Адольфа Гітлера та Альфреда Гугенберга на курорті в Гарцбурзі відбулося велике зібрання реакціонерів старого і нового стилю, тут були: Яльмар Шахт, керівники організації «Сталевий Шолом» Франц Зельдте і Теодор Дюстельберг, керівники Пангерманського союзу та інші. Були присутні також представники Калійного тресту Вінтерсхааль, найбільшого оптового трейдера залізом, таємний радник Равені, представник «Німецької нафтової компанії» Миддендорф, власник великих інструментальних , машинобудівних заводів і заводів точної механіки в Хемніці, Рейнекер і багато інших, всі вони на цій зустрічі сформували уявлення про основні ідеї необхідності завоювання життєвого простору з метою досягнення економічної незалежності країни в галузі постачання сировини. Вже в 1931 році до нацистської партії приєдналися такі впливові великі банкіри, як Яльмар Шахт і Еміль Георг фон Штаус, керівник Німецького банку -- найбільшого банку країни.

Через кілька місяців після зборів в Гарцбурзі Адольф Гітлер виступає 27 січня 1932 року в Дюссельдорфі на закритій конференції промисловців. На ній Фріц Тіссен, який пізніше відмовлявся у своїй книзі «Я заплатив Гітлеру» від активної допомоги з реалізації ідей фюрера, являє Адольфа Гітлера вибраного суспільством, де той знайомить вже безпосередньо у своїй доповіді з експансіоністською програмою нацистської партії. Досі точно не відомо, що насправді сказав А.Гітлер капіталістам. Але навіть пом'якшена реакція його доповіді, перероблена для широкого вжитку і видана у відповідь на різкі нападки робочої преси офіційним нацистським видавництвом «Еера» під заголовком «Доповідь Адольфа Гітлера, проголошена господарникам Західної Німеччині в клубі промисловості в Дюссельдорфі 27 січня 1932 року», відображає бажання і цілі тієї аудиторії, яку прагнув залучити на свій бік А. Гітлер, а саме власників великого фінансового капіталу [41, с. 73-74]. Доповідь його викликала «бурхливі, тривалі оплески». На закритій конференції Адольф Гітлер пояснював чому життєвий простір слід шукати на Сході, зокрема в завоюванні СРСР. Так Радянський Союз він бачить «найсерйознішим економічним конкурентом». «Якщо ми хочемо розв'язати питання про простір, то нам потрібна вся політична сила нації». Тому «абсолютно не має значення» питання, чи буде армія налічувати сто чи триста тисяч чоловік. Потрібні вісім мільйонів. «Потужна держава є необхідною умовою для поліпшення економічного становища». Саме тоді, можливо, А. Гітлер припускав здійснення економічного плану з досягнення економічної самостійності за короткий період часу, що було, звичайно, вигідно великим промисловцям в отриманні багатомільярдних замовлень від держави в результаті приходу його до влади [27, с. 81].

Дітріху Брондеру, в майбутньому міністра друку в нацистському рейху, зустріч з Дюссельдорфі, в якій він брав участь і яку він описав у своїй книзі «З Гітлером до влади», запам'яталася в наступному вигляді: «27 січня 1932 року назавжди залишиться днем тріумфу в історії націонал-соціалістської партії. У цей день фюреру вдалося прорвати фронт великих промисловців західної Німеччини. Ще й досі я ясно бачу перед собою це зібрання видатних особистостей. Всі стільці зайняті людьми, що представляють собою вершки західнонімецької економіки. Там були люди, що працюють в яскравому світлі гласності, і ті непомітні, але не менш впливові сили, які невидимо керують долею економіки і про які було сказано, що у них замість серця у грудях головна бухгалтерська книга. Враження, накладене Гітлером на це коло виключно тверезих слухачів, разюче. Лунають вибухи оплесків. Коли Адольф Гітлер закінчив свою промову, він виграв бій. Все це позначилося в наступні місяці важкої боротьби [49, с.153]. Те, що описував вище Д. Брондеру, було ще однією причиною все зростаючої довіри та підтримки серед великих підприємців -- це ораторський талант А.Гітлера. Ернст Нольте неодноразово пише про такий талант фюрера і навіть стверджує, що він був найкращим оратором свого часу: « ... кожним зборам (великих промисловців) він (А.Гітлер) говорить те, що вони хочуть почути, -- але він говорить не про дрібні інтереси і турботи нинішнього дня, а про самі загальні, найбільші, найбільш нагальні надії: про те, що Німеччина знову поверне колишню могутність, що економіка знову працюватиме, що кожен отримає, що йому належить, -- селянин і міщанин, робітник і буржуа, що всі вони забудуть свої розбрати і з'єднаються в найважливішому -- в любові до Німеччини. Він ніколи і ні з ким не вступає в дискусію, він не допускає ніяких реплік, він ніколи не займає щось з повсякденних політичних проблем. Але якщо він знає, що збори налаштовані критично і чекають не світогляду, а конкретної відповіді, він може в останню хвилину відмовитися від слова» [48, с.105].Про ці риси характеру фюрера писав свого часу Отто Штрассер -- один з ідеологів «лівого націонал-соціалізму», лідер антигітлерівської опозиції. Зокрема, на одній з вечерь у нього вдома, куди був запрошений А.Гітлер, у Отто Штрассера виникла з ним люта суперечка з приводу націонал-соціалізму, в ході якої перевага виявилася на стороні О. Штрассера, який успішно довів, що націонал-соціалізм не стане головною рушійною силою нової Німеччини і нової Європи, а стане соціалізм, на що прослідувала непередбачувана реакція А.Гітлера : «І тут Гітлер перший раз втратив терпець, і він раптово люто вдарив кулаком по столу. Потім Гітлер спробував взяти себе в руки і з посмішкою, напівсерйозно, напівжартома звернувся до Грегора: «Я боюся, що ми ніколи не порозуміємося з вашим занадто інтелектуальним братом» [62, с.163]. Після чого А.Гітлер кардинально поміняв тему бесіди: «уникатиме обговорення моїх аргументів, зрозуміти і оцінити які він виявився не в змозі, і вдало відійшовши від предмета обговорення прямо посеред дискусії, він вибухнув лютою антисемітською тирадою » [62, с.169].

Все це ще раз доводить що, безліч його ідей, прагнень, планів, що стосуються в тому числі автаркії були нічим не підкріплені. Або вони просто засвоювалися масами, або, зустрівши аргументовану відсіч, провалювалися. Політичний талант А.Гітлера виявився і у тому, що він завжди обговорював подробиці своїх планів тільки в певних колах, але лише дуже небагатьом було дозволено побачити всю систему його ідей цілком. До його приходу до влади причина такої поведінки полягала в тому, що серед найближчих сподвижників А.Гітлера лише деякі володіли достатньою широтою поглядів, щоб не злякатися нових ідей, що переходять всякі межі «розумного» націонал-соціалізму і соціалізму [57, с.68]. Партійні «реалісти» зневажливо ставилися до провидінь і фантазій А.Гітлера. І тільки небагатьом було тоді відкрито, що саме ці «фантастичні ідеї» дозволяють фюреру йти своїм шляхом. Наступного дня після доповіді А.Гітлера в клубі промисловості в Дюссельдорфі він з таким же успіхом виступив в Годесберзі перед представниками креффельдської шовкової промисловості, потім в національному клубі в Гамбурзі. І, нарешті, на секретній нараді в замку Ландсберг, який належав Фріцу Тіссену, в якому, з одного боку, брали участь три директора Сталевого тресту: Ф. Тіссен, Е. Пенсген і А. Феглер, а з іншого боку, нацистські фюрери: А.Гітлер, Г.Герінг і Е.Рем. Темою наради було не що інше, як освіта майбутнього нацистського уряду, що, звичайно, на час відсувало практичну реалізацію ідей з економічної незалежності країни. Головне завдання, яке стояло перед А.Гітлером на той період -- це прихід до влади, дозвіл розбіжностей всередині соціал-демократичної партії після виборів 6 листопада 1932 року. Будучи рейхсканцлером Німеччини, у фюрера з'явилися нові завдання -- це подолання економічної кризи, потім реформи для підпорядкування німецької економіки диктату фінансового капіталу, видання нових законів, наведення порядку в країні, боротьба з опонентами (вбивство капітана Е.Рема і ряду керівників штурмових загонів ) та закріплення при владі. У 1933 році А.Гітлер у своїй промові Г. Раушнінгу, говорив наступне: «Моє завдання складніше, ніж завдання Бісмарка або кого-небудь з колишніх лідерів Німеччини. Я повинен спершу створити народ, а вже потім думати про вирішення завдань, поставлених в цю епоху перед нами як нацією» [28, с.31]. Так, 3 лютого 1933 року, у четвертий день після призначення Адольфа Гітлера рейхсканцлером він зустрівся з вищим військовим керівництвом. Зустріч відбулася за обідом на квартирі начальника управління наземних сил генерала фон Хаммерштайна. За столом цієї секретної наради можна було побачити когорту високопоставлених генералів і адміралів рейхсверу на чолі з військовим міністром Вернером фон Бломбергом. На цій зустрічі А.Гітлер виголосив двогодинну промову, головний сенс якої зводився до обґрунтування необхідності завоювання життєвого простору на Сході і його нещадна германізація. Одним з етапів у досягненні цього він бачив у автаркії Німеччини, тобто ліквідації економічної залежності країни від світового ринку, насамперед у галузі постачання сировиною [50, с.71-72].