Процес переговорів по підготовці відповідної Угоди з Україною почався у вересні 1992 р. після підписання Президентом України Л. Кравчуком і Головою Комісії ЄС Ж. Делором Загального Комюніке. 16 червня 1994 р. Україна першої з країн СНД уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Євросоюзом. УПС був ратифікований Верховною Радою 10 листопада 1994 р. і вступив у дію 1 березня 1998 р. після його ратифікації національними парламентами країн-членів ЄС. Для України імплементація УПС вимагала адаптації національного законодавства, удосконалення адміністративного апарату і реструктуризації економіки.

На період до ратифікації УПС 1 червня 1995 р. під час зустрічі Президента України Л. Кучми з Головою Європейської Комісії Ж.Сантером була підписана Тимчасова угода між Україною і ЄС про торгівлю і питанням, пов'язаним з торгівлею, що вступило в дію 1 лютого 1996 р. Угода містила всі положення УПС щодо доступу на товарний ринок, правил конкуренції і вирішенню протиріч. Воно регулювало питання, що знаходяться у винятковій компетенції Співдружності, тому не було необхідності в тривалих процедурах ратифікації з боку всіх країн-членів: [31, с. 376].

В Угоді визначено наступні основні цілі партнерства і співробітництва:

· забезпечення політичного діалогу між сторонами;

· сприяння торгівлі й інвестиціям, а також розвиткові гармонічних економічних відносин;

· створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного співробітництва;

· підтримка зусиль України по зміцненню демократії і завершенню переходу до ринкової економіки.

Відповідно до УПС партнерами України виступають Співдружність і країни-члени (у залежності від відповідних сфер компетенції партнерів). Наприклад, питання торгівлі товарами згідно з правом ЄС віднесені винятково до компетенції Співдружності, а в питаннях інтелектуальної власності партнерами України виступають окремі країни-члени ЄС. [початковий період правомочності УПС - десять років, після чого його дія буде автоматично продовжуватися, якщо Угода не буде денонсована Україною або ЄС. Особливе значення в Угоді приділяється положенням про верховенство права і повага прав і свобод людини. Загальна декларація до УПС щодо статті 102 визначає можливість негайного призупинення строками всіх прав і обов'язків, що виникли згідно УПС, без застосування нормальної процедури, передбаченої в статті 102, у випадку порушення демократичних принципів і прав людини, а також принципів ринкової економіки: [3].

УПС відкрило можливість для поступового зближення України з Євросоюзом. У рамках УПС відбувається регулярний політичний діалог між країною і ЄС на всіх рівнях, включаючи президентський. Угода - важливий крок до залучення України в правове поле єдиного ринку ЄС, а також ГАТТ/СОТ. Положення УПС регулюють питання переміщення товарів, послуг, людей, капіталу, поточних платежів, умови підприємництва і тестування, політикові конкуренції, проблему захисту інтелектуальної власності. Про еволюційний характер Угоди свідчить стаття частини 1-ї УПС, яка описує можливість розвитку двосторонніх відносин у напрямку створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, що виходить за рамки УПС.

Угода про партнерство і співробітництво передбачила утворення інституцій, покликаних забезпечувати виконання його положень. Інституціональний механізм двостороннього співробітництва був остаточно сформований після вступу в дію УПС (Рис. 5).

Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС

Головне призначення органа - здійснення нагляду за виконанням УПС, надання рекомендацій, визначення пріоритетних напрямків співробітництва. Українська частина Ради під головуванням прем'єр-міністра України була створена Указом Президента України від 24 лютого 1998 р. Вона складається з членів уряду України, частина ЄС - із членів Ради ЄС і Єврокоміссії. Засідання Ради проводяться не менш одного разу на рік. Посаду голови Ради по черзі займають представники ЄС і уряду України. Рада співробітництва самостійно визначає правила процедури своєї діяльності. На першому засіданні Ради (8-9 червня 1998 р.) було визначено, що початку переговорів про створення зони вільної торгівлі між ЄС і Україною повинен передувати вступ останньої в СOT.

Комітет з питань співробітництва між Україною і ЄС

Покликаний підготовляти засідання Ради з питань співробітництва, забезпечувати нагляд за виконанням УПС у період між засіданнями Ради. Склад Комітету аналогічний складові Ради, але з представництвом на рівні посадових осіб (як правило, вищих) державної служби. Головування в Комітеті здійснюється сторонами по черзі. З української сторони Головою Комітету було призначено Голову Національного агентства України по розвитку і європейській інтеграції (НАУРЄІ) Романа Шпека. Перше робоче засідання Комітету з питань співробітництва відбулося 5 листопаду 1998 р.

Комітет з парламентського співробітництва

Форум для політичного діалогу між парламентаріями Європейського Союзу й України. До складу Комітету входять депутати Європейського Парламенту і Верховної Ради України. Комітет обмінюється інформацією з питань співробітництва зі світом, а також уповноважений надавати йому рекомендації. Перше засідання Комітету з парламентського співробітництва відбулося в Брюсселі 30 листопада 1998 р.

У рамках "Плану дій по розвитку взаємин", затвердженого Радою ЄС 6 грудня 1996 р., передбачалося проведення спеціальних зустрічей на базі процедури ad hok. Ці зустрічі повинні були відбуватися на рівні Президента або прем'єр-міністра України і голів Ради ЄС і Європейської Комісії в будь-який час, коли цього вимагали обставини. Відповідно до Плану було також прийняте рішення, що "трійка" ЄС в Україні і представники Європейської Комісії будуть проводити регулярні зустрічі в Києві з міністром закордонних справ України. Перший самміт Україна-ЄС відбувся 5 вересня 1997 р. ще в рамках "Плану дій по розвитку взаємин". Після вступу в дію УПС проведення саммітів Україна - ЄС, а також консультацій між Україною і "трійкою" ЄС розглядається в контексті УПС.

Угода визначила 28 сфер, у яких Україна і ЄС мають намір розвивати співробітництво, серед них: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям і їхньому захистові; державні закупівлі; стандартизація і сертифікація; видобувна промисловість і виробництво сировини; наука і технології; освіта і професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; навколишнє середовище; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок і телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні; співробітництво в соціальній сфері (охорона здоров'я, зайнятість і соціальний захист); туризм; малі і середні підприємства; інформація і зв'язок; захист споживачів; митна політика; боротьба з наркобізнесом; культура: [28].

Сторони погодилися надати один одному режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт або експорт іншої сторони більш високі митні податки або збори, чим ті, котрі вона встановила для будь-якої іншої країни. Такий режим може характеризуватись визначеними виключеннями: привілеями, що надаються окремим країнам згідно з правилами СОТ, а також відповідно до міжнародних домовленостей на користь країн, що розвиваються; виключеннями, пов'язаними з участю в митних союзах і зонах вільної торгівлі.

Сторони зобов'язалися забезпечити свободу транзиту через свою територію товарів, що надходять з митної території іншої сторони. Україна зобов'язалася не обкладати митним збором товари, що ввозяться на її територію тимчасово.

Угода передбачила скасування кількісних обмежень на імпорт із ЄС. У той же час Стаття 22 передбачає можливість введення таких обмежень у трьох випадках, а саме:

· за умови необхідності захистити власні економічні інтереси;

· у торгівлі виробами текстилю й одягом;

· у торгівлі сталлю.

Сторони взяли на себе зобов'язання не оподатковувати й іншими зборами товари, що імпортуються з території однієї сторони на територію іншої в більшому розмірі, чим це встановлено для аналогічних вітчизняних виробів. Мова йде про поширення національного режиму на підприємства кожної зі сторін Угоди. Сторони зобов'язалися здійснювати торгівлю на основі ринкових цін. Вони повинні всіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення у взаємних відносинах. Сторони мають право застосовувати антидемпінгові і компенсаційні заходи згідно зі Статтею 6 ГАТТ і відповідно до угод, що обговорювалися під час Токійського раунду багатобічних торгівельних переговорів. Угода також містить перелік класичних (у контексті ГАТТ) виключень з режиму вільної торгівлі, що обумовлені розуміннями захисту суспільної моралі, безпеки, охорони природних ресурсів, захисту національних багатств тощо. Положення Угоди не поширювалися на товари, що відносяться до розділів 50-63 Комбінованої товарної номенклатури (текстильні товари, одяг). Торгівля сталлю регулювалася окремою Угодою, термін дії якої закінчився в 2000 р.

У границях положень які регулювали співробітництво сторін у сфері взаємного створення умов щодо виробничо-комерційної діяльності й інвестицій для підприємств України і ЄС, Україна взяла на себе зобов'язання:

· щодо умов створення компаній ЄС на території України - надавати національний режим або найкращий режим серед тих, котрі надаються компаніям інших країн, причому надання такого режиму повинне передбачатися національним законодавством і іншими нормативними актами, що регулюють діяльність компаній;

· щодо умов виробничо-комерційної діяльності філій і відділень компаній країн-членів ЄС - надавати національний режим (або кращий серед діючих в Україні) філіям і відділенням, заснованим, починаючи з 1 березня 1998 р.

Ці зобов'язання не поширюються або поширюються не в повному обсязі на заснування (але не функціонування) компаній, що займаються наданням фінансових і телекомунікаційних послуг, послуг у сфері операцій з нерухомим майном і природними ресурсами (включаючи земельні ресурси і сільське господарство, рибальство), а також визначених професійних послуг. Коли мова йде про послуги, то зобов'язання України не поширюються на повітряний і морський транспорт, внутрішній водний транспорт (за деякими виключеннями).

Угода ставить за обов'язок Україні забезпечити можливість здійснення будь-яких платежів у вільно конвертованій валюті між резидентами України і ЄС, що зв'язані з передбаченим УПС пересуванням товарів, людей і наданням послуг. Україна також повинна забезпечити свободу руху капіталу, коли мова йде про прямі інвестиції в компанії, створені згідно з законами країни місцезнаходження, і інвестиції, що здійснюються відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво.

Сторони також зобов'язалися скасувати умови, що обмежують конкуренцію. Угода передбачила зобов'язання України удосконалити законодавство про захист інтелектуальної, промислової і комерційної власності. Україна зобов'язалася надати ЄС в області інтелектуальної власності режим, не гірше застосовуваного стосовно будь-якої іншої країни на підставі двосторонніх угод. У той же час, дане положення не поширюється на привілеї, що надає Україна третім країнам на взаємній основі або преференції, що одержали республіки колишнього Радянського Союзу.

Політичні, економічні і соціальні цілі, визначені УПС, відбивають як політичне бачення, так і економічні реалії того часу, економічний реалізм проявився, наприклад, у тім, що УПС дозволило застосування деяких видів державної допомоги. УПС також передбачило поступове виконання тих обов'язків, що стосуються захисту інтелектуальної власності і правил конкуренції. УПС призиває Україну суворо дотримувати тільки деяких ключових правил торговельної політики, прийнятих і введених країнами-членами СОТ. Велика частина змісту УПС відповідає змістові європейських угод, наприклад, положення щодо політичного діалогу, положення про створення компаній, рух робочої сили і капіталу, співробітництво в сфері економіки, фінансів і культури. Однак, ці угоди відрізняються одна від одної характером розвитку торговельних відносин. Європейські угоди - це префенціональні угоди, що передбачають установлення зони однієї торгівлі для товарів, що складають значну частину торгівлі між сторонами. УПС з Україною не є преференціональною угодою, але про можливості її еволюції до цього рівня чітко відзначено в Статті 4. У той же час, на відміну від Європейських угод УПС не містить перспективи в політичній сфері щодо визнання України як кандидата на членство в ЄС: [3].

Угода про партнерство і співробітництво доповнювалась галузевими угодами, укладеними між Україною і ЄС:

· Угода між Європейськими співтовариствами і Україною про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993 р.);

· Угода між урядом України і Комісією Європейських співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю і сталі (8 червня 1994 р.);

· Угода між ЕСВС (Європейське співтовариство вугілля і стали) і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 р.);

· Багатостороння рамкова Угода ІNOGATE між Україною і ЄС у відношенні створення правових основ міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 р.);

· Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом в області керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 р.);

· Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом в області ядерної безпеки (23 липня 1999 р.);

· Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001- 2004 роки (грудень 2000 р.)

· Угода між Україною та Європейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформації з обмеженим доступом (2005 р.)

· Угода (у формі обміну листами) між Україною, представленою Урядом України, та Європейським Співтовариством про продовження строку дії і доповнення Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про торгівлю текстильною продукцією (2006 р.)

· Угода між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії про співробітництво у сфері мирного використання ядерної енергії (Постанова Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 59)

· Угода між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз (2008) [18].

Продовжується робота по підготовці Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною і ЄС, а також Угоди про співробітництво між Євратомом і урядом України в сфері мирного використання атомної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами. Галузеві угоди, зокрема, регулювали торгівлю текстилем і сталлю, що фактично зводилося до добровільного обмеження експорту України в ЄС шляхом установлення квот.

Таким чином, УПС заклало основу для широкого економічного, фінансового, соціального і культурного співробітництва, розвитку політичного діалогу між Україною і ЄС. Угода містить взаємні зобов'язання, що мають невід'ємну юридичну чинність і повинні забезпечити динамічний розвиток торгівлі й інвестицій. Угода є інструментом підтримки переходу України до ринкової економіки і формування цивільного суспільства.

Спільна Робоча програма УПС, прийнята Радою по співробітництву (серпень 1998 р.), регулювала 16 спеціальних сфер співробітництва, яким віддавався пріоритет протягом 1998-2000 років. У процесі розробки наступної Спільної програми імплементації УПС на майбутні роки був врахований як позитивний, так і негативний досвід реалізації попередньої програми.

Рішення і документи ЄС у відношенні України

В офіційних документах ЄС, у всякому разі, до 2000 р., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Загальна позиція країн Євросоюзу у відношенні нашої країни зводилася до підтримки розвитку в ній демократії, економічного реформування, поглиблення економічної взаємодії. Серед перших документів прийнятих ЄС у відношенні України, було надання Україні переваг Генералізованої схеми преференцій з 1 січня 1993 р., а також затвердження Стратегії ЄС стосовно України в квітні 1994р.

З метою демонстрації українському керівництву зростаючої підтримки з боку ЄС і країнами-членами Євросоюз у другій половині 90-х років прийняв цілий ряд відповідних документів. Серед них «Загальна позиція» стосовно України (28 листопада 1994 р.), що містить зобов'язання країн-членів підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України. У «Загальній позиції» висловлювалася зацікавленість ЄС у розвитку в нашій країні демократії і ринкової економіки, а також її інтеграції у світовий економічний порядок. У Декларації ЄС стосовно України (травень 1996 р.) підкреслювалося, що незалежність, територіальна цілісність і суверенітет України - ключовий елемент безпеки в Європі: [69].

6 грудня 1996 р. Рада ЄС, з огляду на проголошення Україною курсу на європейську інтеграцію, прийняла «План дій стосовно України». План дій передбачив шість головних напрямків діяльності Євросоюзу і країн-членів стосовно України:

· підтримка політики макроекономічної стабілізації, а також сприяння поглибленню економічних реформ;

· сприяння входженню України в європейську систему безпеки;

· підтримка трансформації українського суспільства, допомога в проведенні адміністративної і законодавчої реформ;

· підтримка регіонального співробітництва: сприяння розвиткові українського співробітництва із сусідами, зокрема, асоційованими членами ЄС, а також підтримка співробітництва країн Чорноморського басейну;

· ратифікація й імплементація УПС;

· допомога в реформуванні енергетичного сектора: сприяння впровадженню стратегії енергозбереження, реструктуризації вуглевидобувної галузі, диверсифікованість джерел постачання паливом, підвищення рівня безпеки атомних електростанцій, закриття Чорнобильської АЕС [21].

Важливою подією у відносинах між ЄС і Україною стало прийняття під час грудневої сесії Європейської Ради в Хельсінкі (1999 р.) Загальної стратегії ЄС стосовно України. Принципово важливим у Загальній стратегії є визнання Євросоюзом європейських прагнень і європейського вибору України, хоча вона і не визначена в Стратегії країною - кандидатом на членство в ЄС. Стратегічне партнерство з Україною оцінювалось як життєво необхідний фактор руху до миру, процвітанню і стабільності в Європі. ЄС виявив рішучість виконувати свої зобов'язання на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях з метою підтримки успішних економічних і політичних перетворень в Україні, що забезпечать подальше зближення України з Євросоюзом. Загальна стратегія визначила наступні завдання стратегічного партнерства:

· підтримка процесу демократичних і економічних перетворень в Україні;

· рішення загальних проблем європейського континенту;

· підтримка, зміцнення співробітництва між Україною і ЄС у контексті його розширення [35].

До найважливіших положень загальної стратегії можна віднести наступні:

1. Співробітництво між Україною і ЄС буде здійснюватися на основі й у рамках Угоди про партнерство і співробітництво.

2. ЄС буде підтримувати одержання Україною членства в СОТ.

3. Указується на співробітництво ЄС і України в питанні закриття Чорнобильської АЕС.

4. Ряд статей документа присвячений оцінці найбільш важливих, з погляду ЄС, напрямків економічних реформ в Україні, їхньому критичному аналізові. Підтримка цих реформ буде здійснюватися в основному в колишній формі технічної допомоги, у тому числі по програмах "ТАСІС", "Темпус" і "Демокрасі".

5. Новим моментом є перехід, що неодноразово підкреслюється, від співробітництва в області макроекономічних перетворень між ЄС і Україною до оцінки цього співробітництва як складової частини участі України в програмах МВФ і Світового банку.

6. Спеціальні розділи "Загальної стратегії" присвячені також оцінці важливості геополітичного положення України для розвитку її відносин з ЄС і майбутньому розширенню зв'язків із сусідніми державами після їхнього вступу в Європейський Союз.

Стратегія ЄС була укладена на чотирирічний термін, залишаючись винятково внутрішнім документом Євросоюзу, вона доповнила УПС конкретними проектами і запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співробітництва України з ЄС. Конкретні ініціативи стосувалися трьох сфер діяльності: торгово-економічної, юстиції і внутрішніх справ, зовнішньої політики і політики безпеки. Значний потенціал для розвитку співробітництва між Україною і ЄС закладений Стратегією в зовнішньополітичній сфері. Стратегія пропонувала, зокрема, посилення діалогу в справі запобігання криз і поглиблення безпеки у відношенні питань роззброювання, торгівлі і передачі зброї, залучення України до заходів ЄС у рамках Західноєвропейського Союзу відповідно до Петерсбергських завдань [70]. Загальна стратегія установила середньострокову основу для розвитку відносин між Україною і ЄС, з огляду на той факт, що в зв'язку з процесом розширення Україна стане безпосереднім сусідом ЄС, погодила дії країн-членів ЄС, а також послідовність застосування різноманітних інструментів ЄС. На думку західних і вітчизняних дипломатів, Стратегія ЄС - якісний крок вперед у відносинах між ЄС і Україною. Декларація Європейської Ради щодо даного документа визначила, що імплементація положень стратегії буде відбуватися на основі рішень, прийнятих у Раді ЄС кваліфікованою більшістю голосів, що відкрило нові перспективи в співробітництві України з ЄС.

Приймаючи Загальну стратегію, Європейська Рада прийняла рішення, що кожна країна в рамках свого головування буде підготовляти план по реалізації її положень і звітувати перед Європейською Радою щодо виконання цього Робочого плану. Робочі плани розробляються головуючими в ЄС країнами з урахуванням основних цілей, зафіксованих у загальній стратегії, а також конкретних ініціатив введених під час попереднього головування. Так, у рамках Робочого плану Французького головування (друга половина 2000 р.) особлива увага була приділена сприянню демократичним і ринковим реформам в Україні, розвиткові політичного діалогу з питань європейської безпеки, роззброювання і нерозповсюдження зброї, боротьби з нелегальною імміграцією, відмиванням грошей, співробітництву в області охорони навколишнього середовища, енергетики і ядерної безпеки [17].

Стратегія інтеграції України в Європейський Союз

"Стратегія інтеграції України в Європейський Союз" (11 червня 1998 р.) визначила головні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р., протягом якого повинні бути створені передумови, необхідні для одержання Україною членства в ЄС. Вона повинна забезпечити входження держави в європейський політичний, економічний і правовий простір і одержання статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України в середньостроковому вимірі. Стратегія визначила основні напрямки співробітництва України з ЄС: [4].

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає в зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави, а також буде сприяти росту добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався в країнах-членах ЄС. Цей процес повинен охопити приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя і здоров'я, навколишнього середовища, захистові прав споживачів, технічних нормах і стандартах, транспорті, а також інші галузі, визначені УПС.

Економічна інтеграція і розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС складається в лібералізації і синхронізованому відкритті ринків ЄС і України, у взаємному збалансуванні торгівлі, наданні на положеннях взаємності режиму сприяння інвестиціям з ЄС в Україну й українських експортерів на ринках ЄС, у введенні загального правового поля і єдиних стандартів у сфері конкуренції і державної підтримки виробників.

Важелем у просуванні українських інтересів у відносинах з ЄС повинно бути визнання з боку Євросоюзу важливого значення України у формуванні нової архітектури європейської безпеки. Одним з основних факторів інтеграції України в ЄС Стратегія визначила розширення співробітництва України і Західноєвропейського Союзу - ведучої структури в сфері оборони і безпеки ЄС.

Як важливий напрямок інтеграційного процесу були визначені політична консолідація і зміцнення демократії. Політична консолідація передбачає неухильне поглиблення політичного діалогу і поглиблення загальної атмосфери відносин між Україною і ЄС.

Зовнішньополітична консолідація спрямована, насамперед, на зміцнення європейської безпеки. З одного боку, вона включає всебічне входження України в європейський політичний, правовий, економічний, інформаційний, культурний простір. З іншого боку - ідентифікацію політики ЄС у відношенні України, відокремлення її від політики у відношенні Росії, а також підтримку європейськими державами і світовим співтовариством стратегії інтеграції України в ЄС. У цьому контексті важливим представляється співробітництво з Європейською Комісією, Європейським парламентом і іншими загальноєвропейськими інституціями, а також поглиблення відносин з окремими країнами-членами ЄС. Істотною складовою зовнішньополітичної консолідації Стратегія визначила згоду ЄС на поступове залучення України до міжрегіональних ініціатив Союзу, досягнення згоди у відношенні загальної позиції України і ЄС в ООН по глобальних міжнародних питаннях.

Внутрішньополітична консолідація включає, насамперед, зміцнення демократії і верховенство права в Україні, становлення цивільного суспільства, подальше формування української політичної нації, формування в суспільстві позитиву до ідеї вступу в ЄС.

Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС полягає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості й інших галузей соціальної політики у відповідності зі стандартами ЄС, поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

Особливе місце серед напрямків європейської інтеграції України Стратегія відводить культурно-освітній і науково-технічній інтеграції, що охоплює галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес у цих напрямках складається з впровадження європейських норм і стандартів в освіту, науку і техніку, поширенні власних культурних і науково-технічних досягнень у ЄС, що підвищить в Україні культурну європейську ідентичність, буде сприяти її інтеграції в загальноєвропейське інтелектуально-пізнавальне і науково-технічне середовище.

Стратегія наголошує на необхідності доповнення загальноєвропейського виміру співробітництва регіональною інтеграцією і дотримування галузевого співробітництва України і ЄС. З огляду на важливу для ЄС тенденцію перетворення союзу країн на союз регіонів, даний напрямок здобуває особливе значення. Регіональна інтеграція передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими регіонами України, країнами-членами і кандидатами на вступ у ЄС. Цей процес повинний поступово привести до перенесення інтеграції на регіональний і місцевий рівні із широким залученням територіальних громад і окремих громадян. Галузеве співробітництво передбачає координацію і взаємодію між Україною і ЄС у конкретних галузях і сферах господарської діяльності. Пріоритетними Стратегія вважає транс'європейські транспортні, електроенергетичні, інформаційні мережі, співробітництво в сфері юстиції, боротьбу з організованою злочинністю, митну справу, науково-дослідну сферу, промислове і сільськогосподарське співробітництво.

Для створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору необхідно здійснювати співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.

Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу. Керівництво стратегією інтеграції України в ЄС здійснює Президент України. Забезпечення її реалізації покладено на Кабінет Міністрів України. Міністерство закордонних справ забезпечує політичні відносини нашої країни з Євросоюзом і координацію діяльності органів виконавчої влади в цій сфері. Міністерство економіки України здійснює міжвідомчу координацію з питань міжгалузевого економічного і соціального співробітництва України з ЄС. Реалізацію галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, а також імплементацію УПС забезпечують інші міністерства і центральні органи виконавчої влади. Стратегія інтеграції передбачила організаційне, фінансове, правове, інформаційне забезпечення інтеграції України в ЄС.

Питання розвитку співробітництва України з європейськими структурами мала помітне місце в інаугураційній мові Президента Л.Кучми від 30 листопада 1999 р.: "Підтверджуючи свій європейський вибір, як стратегічну мету ми проголошуємо вступ України в Європейський Союз. Вимоги до членів багато в чому збігаються з завданнями, що планується вирішувати у внутрішній сфері... Європейський вибір України... диктується конкретними геополітичними реаліями". У Посланні Президента України до Верховної Ради «Україна: хода в 21 століття. Стратегія економічної і соціальної політики на 2000-2004 роки» і в Програмі діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" була знову підтверджена пріоритетність для України євроінтеграційної стратегії, а також одержала подальший розвиток економічна складового західного вектора зовнішньої політики. Програма інтеграції України в ЄС, затверджена у вересні 2000 року була націлена на розгортання інститутів сприяння розвиткові відносин України з ЄС на всіх рівнях - національних, регіональних і місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій, а також систематичне і цілеспрямоване формування в українському суспільстві стійкої проєвропейської більшості: [5].

У посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє положення України в 2000 р." був проаналізований вплив на країну процесів зовнішнього розширення і якісного поглиблення євроінтеграційного процесу в рамках економічного і валютного союзу. Робився наголос на необхідності істотного поглиблення і розширення практичного співробітництва між Україною і ЄС по всіх магістральних напрямках - економічному і торгівельному, зовнішньополітичному й у сфері небезпеки, у галузі юстиції і внутрішніх справ.

україна євроінтеграційний правовий політичний

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ОСНОВНИХ ФОРМ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

2.1 Торговельні відносини

В офіційних документах України економічна інтеграція країни до Європейського Союзу визначається як стратегічний напрямок. Дане положення сформульоване на основі аналізу об'єктивних тенденцій розвитку європейського процесу і довгострокових інтересів України. Однак шляхи і конкретні механізми досягнення цієї мети можуть і повинні бути більш гнучкими, чуттєвими до тих змін, що відбуваються в Україні і у світі в цілому. Дотепер головна увага приділялася переважно будівництву механізмів політичних відносин із Євросоюзом. І робота в цьому важливому напрямку, безумовно, не повинна зупинятися. Разом з тим сьогодні прийшов час, коли акценти потрібно перенести на поглиблення і розширення практичного економічного співробітництва між Україною і ЄС по всіх магістральних напрямках взаємодії з ними. Таке співробітництво повинне бути зорієнтоване на основі програми інтеграції України в ЄС - на актуальні потреби здійснюваних у країні системних реформ, а також на забезпечення сприятливих для України умов у контексті розширення ЄС [37].

Реалізація цих завдань ускладнюється значним розривом у рівнях економічного і соціального розвитку між Україною і державами-членами ЄС або навіть кандидатами в членство в ЄС "першої хвилі розширення", також істотними структурними невідповідностями і деформаціями української економіки. У цьому контексті привертає увагу те, що:

· За даними статистичної бази світового банку, валовий внутрішній продукт на душу населення в Україні складає (при обліку ВВП по паритеті купівельної спроможності валют) тільки 15,4% середнього рівня даного показника для ЄС і тільки 34,8% - у порівнянні з країнами-претендентами "першої хвилі" [23];

· За індексом людського розвитку, визначеному в ООН, Україна з показником 0,744 займає 78 місце у світі, у той час, як Португалія (з показником 0,864 - найнижчим рівнем у ЄС) - 28-і, а 12 з 15 країн входять у першу двадцятку;

· При надмірно великій залежності української економіки від експорту (його частина у ВВП у 2008 р. склала близько 54,9%) його обсяг на душу населення складає лише 4,9% середнього рівня аналогічного показника для ЄС і 18,1% - у порівнянні з країнами-претендентами "першої хвилі" [23];

· В Україні, де частка прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у валовому утворенні основного капіталу складає майже 9% (що виглядає цілком пристойно на тлі значення відповідного індикатора для ЄС - 15,3%), рівень ПІІ на душу населення не перевищує 2,3% середнього значення аналогічного показника для ЄС і 8% - для країн-претендентів "першої хвилі" [23].

Протягом певного часу спостерігалося посилення орієнтації України на ЄС у зовнішньоекономічній політиці. Якщо в 2000 р., за даними Міністерства економіки України, експорт українських товарів у країн-членів ЄС складав тільки 17,8% сукупного товарного експорту України, то в 2008 р. - уже 14%. У відношенні імпорту ці показники склали відповідно 21,6% і 22% (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1.

Торговельні партнери України (питома вага в торгівлі товарами,%

	2000	2002	2005	2006	2007	2008
Експорт в:
раїни СНД	33,3	28,1	30,9	30,0	28,0	29,6
Інші країни	60,8	71,9	69,1	67,3	62,7	66,4
В т. ч. в країни ЄС	16,8	18,3	16,2	9,8	12,4	13,5
Імпорт з:
Країн СНД	53,8	56,9	57,6	56,7	59,9	56,8
Інших країн	46,2	43,1	42,4	41,8	44,1	42,2
В т. ч. з країн ЄС	21,6	21,3	20,6	18,3	22,4	21,8



Таблиця складена автором за матеріалами: [20].

Таким чином, для України торгівля з ЄС ще не стала головним напрямком торгівельних потоків, що є одним зі свідчень поки що невисокої результативності входження в економічний простір європейського Союзу. Проте, на початку XXІ століття ЄС залишається найбільшим торговельним партнером України після країн СНД, на його частку приходиться 35% зовнішньоторговельного обороту країни. У той же час, питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС складає 25% [21].

З 2001 р. намітилася тенденція збільшення експорту українських товарів у ЄС, деякий спад був у 2005 році. Щодо частки імпорту, то він мав теж позитивну тенденцію росту протягом 2001-2008 р. (рис.1).

Рис. 1. Динаміка обсягів експорту й імпорту з України у відносинах з ЄС [69]

Основними торговельними партнерами України серед країн ЄС є Німеччина, Італія, Франція, Австрія (на ці країни приходиться 77,8% товарообігу України з ЄС); найменші обсяги торгівлі зафіксовані з Люксембургом, Бельгією, Швецією. Практично ті ж країни займали ведучі позиції в українському імпорті. Так, основними експортерами товарів з Європейського Союзу на український ринок є: Німеччина - 8,56%, Італія - 2,77%, Франція - 2,03%, Великобританія і Нідерланди - по 1,09% і Фінляндія - 0,78% [20] (рис. 2, 3).

Рис. 2. Структурні зміни експорту у 2007-2008 рр., %

Рис. 3. Структурні зміни імпорту 2007-2008 р.,%

У цілому, причиною торішнього зменшення позитивного сальдо стало збільшення негативного сальдо в торгівлі інвестиційними ресурсами, у тому числі зріст попиту на транспортні засоби.

Проблема нарощування високотехнологічного експорту й імпорту товарів виробничого призначення залишається актуальною і свідчить про те, що економічне зростання в Україні в 2008 р. не супроводжувалось якісними змінами в технологічному рівні імпорту товарів обробної промисловості. Із-за впливу курсоутворення, різниця між паритетним і обмінним курсом і подорожчання євро залишаються не тільки факторами стримування імпорту в Україну дорогого для українських інвесторів і споживачів високотехнологічного імпорту, але і факторами зміни сегментації вітчизняного ринку інвестиційних товарів на користь дешевих азіатських.

Збільшенню експорту з України в ЄС, а також позитивним зрушенням у його структурі заважали недостатньо швидкі структурні зміни в національному господарстві, розвиток тіньової економіки в зовнішній торгівлі, невисокий рівень конкурентоздатності українських товарів. Співробітництво між Україною і країнами-членами ЄС має відносно обмежений характер у відношенні номенклатури товарів, форм економічних зв'язків. Товарна структура торговельного обороту України з країнами ЄС відповідала структурі торгівлі ЄС із країнами, що розвиваються. Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки й імпортувала машини і технологічне устаткування, промислові товари і продукти харчування.

Таким чином, можна з упевненістю сказати, що задовільна динаміка зовнішньої торгівлі України з Євросоюзом - прямий наслідок нераціональної і малоперспективної структури українського експорту, що не вписується в пріоритети структурного розвитку Європейського Союзу і не сприяє прискоренню входження України в економічний простір ЄС.

Негативно на розвиток торгівлі впливає асиметричність розвитку ринків ЄС і України через застосування Євросоюзом протекціоністських і антидемпінгових заходів. Незважаючи на Угоду про партнерство та співробітництво (УПС), у тих сферах, що класифікуються ЄС як дуже чуттєві (текстиль, продукція сільського господарства, залізо, сталь) тарифи режиму найбільшого сприяння були зменшені тільки на 15%. Для інших сільськогосподарських продуктів, та продукції, що має відношення до сталі і вугілля, не було залишено ніяких тарифних пільг у межах Генерализованної схеми преференцій [39].



2.2 Інвестиційна діяльність і ринок капіталів

У галузі інвестування країни-члени ЄС займали здебільшого очікувальну позицію. У 2008 році лише дві країни вклали в українську економіку найбільший капітал за 2008 рік: Німеччина - 59183 млн. дол. США (2,6% усіх прямих інвестицій в Україні), Італія - 59465 млн. дол. США (2,7%). За даними Міністерства статистики України, у порівнянні з початком 2006 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій із країн-членів ЄС збільшився більш ніж у 2 рази і на 1 січня 2008 р. склав 22912,4 млн. дол. США (рис. 4) [69].

Рис. 4. Динаміка обсягів прямих інвестицій із країн-членів ЄС в Україну

Ці капіталовкладення були здійснені більш, ніж у 2 тис. українських підприємств. Крім харчової промисловості - 241,2 млн. дол. США (14,5% від загального обсягу інвестицій) і внутрішньої торгівлі - 119,7 млн. дол. США (7,2%), європейські інвестори вкладали капітал в такі галузі економіки України, як хімічна і нафтохімічна промисловість - 81,8 млн. дол. США (4,9%), машинобудування і металообробка - 63,2 млн. дол. США (3,8%), фінанси, кредит, страхування - 52,7 млн. дол. США (3,2%), будівництво і виробництво будівельних матеріалів - 45,6 млн. дол. США (2,7%). [70].

Згідно з УПС при відкритті українських компаній на своїй території надає Україні статус найбільшого сприяння, тобто відкрити українську компанію на території Європейського Союзу можна на тих же умовах, що і компанії більшості інших країн. Після заснування українська компанія одержує національний режим, тобто вона повинна підкоряти свою діяльність тим же правилам, що і компанії ЄС. Для компаній ЄС, що діють на території України, установлені трохи інші правила. Коли такі компанії починають свою діяльність в Україні, вони можуть на свій вибір одержати або національний статус (керуватися правилами, установленими для українських компаній), або статус найбільшого сприяння (керуватися найбільш сприятливими правилами, установленими для іноземних компаній) у залежності від того які умови є найбільш кращими. Однак у деяких галузях такого вибору не існує, і режим, що пропонується іншим іноземним компаніям, автоматично встановлюється і компаніям ЄС [44].

По багатьом показникам іноземних інвестицій Україна займає одно з останніх місць серед країн Центральної і Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі, із країн ЄС, є відсутність в Україні сприятливого інвестиційного клімату. [19].

Важливим фактором, що стримує надходження іноземних інвестицій, є також низький рівень економічної свободи в Україні, індекс якого по 5-бальній системі складає 4,0 (найгірший показник 5,0).

Низьку інвестиційну привабливість українського ринку і для прямих, і для портфельних інвестицій відображають показники рейтингової оцінки ризику. Так, у 2008 р. за рівнем політичного і економічного ризику Україна займала 126 місце серед 178 країн світу.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну іноземними інвесторами, на 1 січня 2009р. становив 35,7 млрд. дол .США

Інвестиції надійшли зі 118 країн світу, при цьому на 10 з них припадає майже 85% їхнього загального обсягу. Основними країнами-інвесторами української економіки є:

1. Кіпр - 21,3%;

2. Німеччина - 17,1%;

3. Нідерланди - 9,9%;

4. Австрія - 6,6%;

5. Великобританія - 6,1%;

6. Російська Федерація - 5,3%;

7. Франція - 4,1%;

8. США - 3,6%;

9. Віргінські острови, Британські - 3,5%;

10. Швеція - 3,3%.

Значні обсяги інвестицій зосереджено на підприємствах оптової торгівлі та посередництва в торгівлі, металургії та оброблення металу і харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів. Сталою є зацікавленість інвесторів до організацій, що здійснюють фінансову діяльність, операції за нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам, а також до підприємств транспорту и зв'язку, машинобудування та хімічної і нафтохімічної провислості. [70].

Недостатність прямих інвестицій обумовила підвищену залежність України від міжнародних кредитних ресурсів.



РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО КУРСУ УКРАЇНИ

3.1 Адаптація українського законодавства до стандартів ЄС

Невизначеність у концептуальних основах підходу ЄС до зв'язків з Україною залишилася дотепер. Майбутнє п'ятиліття - досить важливе для затвердження моделі обопільної взаємодії. Якщо за цей період Європейський Союз чітко не визначить свою позицію, це буде означати, що Україна не може реально розраховувати на входження в це інтеграційне угруповання.

Відповідальна і реальна оцінка можливостей України в її співробітництві з Європейським Союзом вимагає, на нашу думку, корінних змін у самому підході до взаємних відносин. Мова йде, у першу чергу, про розуміння того, що центр ваги рішення проблеми ефективної взаємодії з загальноєвропейським господарським простором лежить не стільки в площині наших спроб активізувати зв'язки з ЄС, скільки у рішенні гострих проблем національної економіки самої України. ЄС і раніше не брав на себе функції великомасштабної економічної допомоги своїм членам, а в найближчій перспективі його можливості в цьому питанні будуть ще менш значними. Тільки подолання розходжень у рівнях економічного розвитку дозволить ЄС розглядати Україну як повноправного партнера по співробітництву. Ця установка не нова, у принциповому плані вона викладена в "Стратегії інтеграції України в Європейський Союз" 1998 р. Мова йде, однак, про реальне виконання численних програм забезпечення економічного зростання країни - лише це може створити передумови для перекладу відносин з ЄС на більш високий рівень. [20].

Наближення українського законодавства до законодавства ЄС є одним з основних завдань у реалізації курсу на інтеграцію країни в Європейський Союз. На сьогоднішній день ведеться активна робота в цьому напрямку. Зокрема , створена Міжвідомча координаційна рада питанням адаптації законодавства України до законодавства ЄС, у рамках якого затверджена Концепція адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу. Крім того, створено Центр перекладів актів європейського права, прийнято Постанова "Про порядок обробки актів Кабінету Міністрів України, а також проектів законів України й актів Президента України, що подаються Кабінетом Міністрів України у Верховну Раду України і Президентові України, з урахуванням основних положень законодавства ЄС". Для реалізації зазначеного вище завдання важливе значення має також прийняття Постанови Верховної Ради України "Про програму гармонізації законодавства України до законодавства ЄС".

З метою об'єднання зусиль Верховної Ради, Президента й уряду України у серпні 2000 р. була створена Національна Рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Згідно з Указом Президента України №145/99 від 9 лютого 1999 р., функції планування в цій сфері покладені на Міністерство юстиції України. Це створило реальний механізм забезпечення обліку положень європейського законодавства при розробці проектів Податкових, Митних, Цивільних, Антимонопольного кодексів і інших законопроектів, що регулюють правовідносини в сфері інтелектуальної власності, охорони праці, захисту прав споживачів, боротьби з організованою злочинністю і легальною міграцією [69].

Важливим напрямком у відносинах України з країнами Європи є формування сучасної і дієздатної системи надання, охорони і використання інтелектуальної власності.

Україна вже створила законодавчу основу, що забезпечує придбання, використання і захист прав на об'єкти інтелектуальної власності й у цілому відповідає вимогам, установленим міжнародними правовими актами. Зокрема, зараз діє 9 спеціальних законодавчих актів у відношенні охорони інтелектуальної власності. [15].

Важливою подією стала Угода між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз. (Угоду ратифіковано Законом N 117-VI ( 117-17 ) від 15.01.2008, ВВР, 2008, N 10, ст.97)

Інтеграція України в Європейський Союз у галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки також повинна здійснюватися шляхом створення гармонізованої з європейською правової, нормативно-методологічної й організаційної бази, що повинна відповідати вимогам національної і загальноєвропейської екологічної безпеки.

Слід зазначити також, що наслідком економічної інтеграції і глобалізації фінансових потоків стало виникнення проблеми гармонізації й уніфікації податкових систем. Тому важливими кроками до зближення систем оподатковування в країнах-членах європейського співтовариства є гармонізація непрямих податків і уніфікація акцизів. Однією з основних перешкод у взаємодії України і ЄС виступає виражений фіскальний характер української податкової системи, тому трансформація вітчизняної системи оподатковування вимагає застосування світового досвіду відповідно до реалій української економіки.

Пріоритетність цілей інтеграції України в ЄС не означає ігнорування необхідності інших стратегічних напрямків зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, розвиток взаємовигідного співробітництва з Росією завжди буде одним з напрямків української державної політики. Також велика увага повинна приділятися і далі нашому співробітництву з іншими державами СНД і, з регіональними групуваннями країн Центральної і Східної Європи.

3.2 Процес інтеграції України в європейський економічний простір

Завданням інтеграції України в європейський економічний і соціальний простір відповідає більш широке й ефективне використання можливостей співробітництва в рамках міжнародних інституцій, насамперед Світової організації торгівлі (СОТ), Міжнародної організації праці, фінансових організацій.

Для інтенсифікації процесу інтеграції України в європейський економічний простір необхідно в економічних відносинах з Євросоюзом вирішити ряд проблемних питань, головним з яких взаємний доступ до ринків. Зараз ініціюються заходи у відношенні попередження виникнення спірних питань у майбутньому. Для цього постійно проводяться консультації з посадовими особами ЄС, представниками ділових кіл, зокрема Європейською асоціацією бізнесу. Прикладом такого позитивного співробітництва є контакти у фармацевтичній галузі і початок спільної роботи в справі захисту рослин.

На саміті "Украіна-ЄС", що відбувся 1 грудня 2005р., прийняте рішення надати Україні статус країни з ринковою економікою. Придбання з економічної точки зору символічні. Структура торгівлі України з країнами ЄС позначена дуже вузьким асортиментом. Продукція низькотехнологичних галузей (недорогоцінні метали і продукція з них, мінеральні продукти і т.п.) складає понад 70% загального обсягу експорту України в ЄС.

У той же час слід зазначити, що перспективи полегшення режиму доступу українських експортерів на ринки ЄС у значній мірі залежали від одержання Україною повноправного членства у Всесвітній організації торгівлі. І вже 5 лютого 2008 року Україна стала повноправним членом СОТ.

Серед актуальних напрямків полегшення доступу українських експортерів на ринки ЄС є розширення для України Загальної системи преференцій ЄС, а також скорочення застосування у відношенні України різного роду обмежувальних процедур - квотування, ліцензування, антидемпінгових розслідувань. У зв'язку з цим варто зробити особливий наголос на необхідності значного прогресу в доступі України на європейський ринок високих технологій.[69].

Важливим напрямком української політики є визначення її напрямків для прикордонних регіонів. Це, зокрема, створення зон вільної торгівлі, єврорегіонів. Слід зазначити, що кордонне співробітництво України в даний час розвивається досить динамічно. Майже всі прикордонні галузі підписали угоди про співробітництво з прилягаючими до них областями сусідніх країн або співробітничають у рамках міждержавних угод про добросусідські відносини. Створено і функціонують шість єврорегионов ("Карпатський", "Буг", "Нижній Дунай", "Верхній прут ". [29].

Реальний вплив на формування сучасної економічної структури Україна може здійснити шляхом динамічного розвитку і диверсифікованості в першу чергу тих галузей своєї економіки, що мають порівняльні конкурентні переваги і є взаємодоповнюючими у відношенні європейських країн. Мова йде, насамперед , про машинобудівний і гірничодобувний комплекс, агропромислову сферу, транзитні перевезення, рекреаційно-туристичній галузі, фінансових і банківських послугах.

Таким чином, на початку XXІ геостратегічні виміри, наявні ресурси, міжнародний політичний клімат сприяють тому, щоб Україна робила більш відчутний вплив на формування як існуючого, так і майбутнього європейського економічного середовища, керуючись принципами гармонізації національних і загальноєвропейських інтересів.