Ринок нафти та його гравці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРІТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Міжнародна торгівля: поняття та основні форми

1.2 Закономірності розвитку міжнародної торгівлі

1.3 Кон'юнктура світового ринку нафти: національні та регіональні чинники

РОЗДІЛ II. СТРАТЕГІЯ АДАПТАЦІЇ КРАЇНИ ДО РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ НАФТИ

2.1 Формування світового ринку нафти

2.2 Аналіз тенденції розвитку міжнародною торгівлею нафтою

2.3 Аналіз основних показників міжнародного ринку нафти

РОЗДІЛ III. БЛИЗЬКИЙ СХІД ЯК СВІТОВИЙ ЦЕНТР ТОРГІВЛІ НАФТОЮ

3.1 Специфіка позицій країн-імпортерів нафти

3.2 Оцінка стратегій країн Близького Сходу на світовому ринку нафти

3.3 Заходи адаптації країн-імпортерів до змін світового ринку нафти

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що міжнародна торгівля представляє собою складний і суперечливий процес. Міжнародна торгівля - найстаріша форма міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще за довго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створило економічні умови для розвитку машинного виробництва, що найчастіше могло рости лише на базі імпортної сировини і масового заморського попиту. Зростання прибутку обумовлений застосуванням машин, визначив появу щодо надлишкового капіталу і вивіз його за кордон, що поклало початок формуванню світового господарства, прискорило процес інтерналізації продуктивних сил.

Міжнародна торгівля займає провідне місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародної торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділом праці, виступає важливим фактором формування і функціонування світового господарства. У своїй історичній еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово-економічного співробітництва. В умовах міжнародного торгового обміну здобуває усе більше значення. Своєрідність цих процесів у післявоєнний період особливо рел'єфно відкривається при аналізі довгострокових тенденцій, особливостей, форм і методів спільної торгівлі.

Метою роботи є вивчення світового ринку нафти та аналіз основних показників торгівлі нафтою у світі та на Близькому Сході.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі будуть дозволені такі завдання:

1. Розгляд кон'юнктури світового ринку нафти

2. Вивчення понять міжнародної торгівлі, основних форм міжнародної торгівлі та закономірності її розвитку;

3. Визначення рушійних сил і сфер глобалізації світової економіки;

4. Розгляд структури світового ринку нафти;

5. Розгляд сучасного стану нафтової галузі

6. Проведення аналізу інфраструктури, запасів і цін на ринку нафти;

Об'єктом дослідження є сучасний світовий ринок нафти та торгівля нафтою у різних країнах.

Предметом дослідження є міжнародна торгівля нафтою на Близькому Сході, а також у всьому світі.

Методами дослідження в даній курсовій роботі виступають: різні загальнонаукові методи, у тому числі системний, порівняльний, історичний аналізи; методи побудови схем, таблиць, графіків; методи статистичного аналізу.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, використаної літератури (17 джерел). У роботі представлено 6 таблиць та 12 малюнків.



РОЗДІЛ I ТЕОРІТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Міжнародна торгівля: поняття та основні форми

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світогосподарських зв'язків, опосередковуючи практично усі види міжнародного поділу праці і зв'язуючи всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Сучасна міжнародна торгівля - торгівля між країнами, що припускає ввезення (імпорт) і вивезення (експорт) товарів. У ній беруть участь різні юридичні особи-корпорації, їх об'єднання, держави та ін... Вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, таким чином, збільшувати загальний обсяг виробництва.[2]

Діяльність, що має своєю метою посередництво між виробниками і споживачами при взаємному обміні економічними благами, носить з економічної точки зору назва торгівлі. Коли посередництво має місце між вітчизняними виробниками і іноземними споживачами, або навпаки, - торгівля стає зовнішньої (інакше - міжнародної). Торгівля ж з юридичної точки зору - сфера економічних відносин, до якої застосовується торгове право. А це відносини, засновані на капіталістичної організації господарства, що має своєю метою доставлення прибутку.

Будь-яка підприємницька, комерційна, банківська - торговельна діяльність - це діяльність, пов'язана з витяганням торгового прибутку, включаючи і виробництво, орієнтоване на торгівлю. В англійській, французькій, німецькій і інших мовах поняття торгівля (trade, commerce, der Kommerz) ширше, ніж зазвичай розуміється в російській мові, включає в себе, крім торгівлі у вузькому сенсі (купівля-продаж), також і заняття ремеслом, будь-який інший комерційного характеру діяльністю, в т.ч. і виробництво.

Торгівля в широкому сенсі складається з окремих її різновидів, і в кожній з них обов'язково знайдеться торгова, комерційна, "прибуткова" основа. Різниця полягає в предметі і у формах комерційних операцій, що лежать в основі економічних взаємовідносин сторін. Наприклад, в області обміну інтелектуальною власністю товаром можуть бути авторські, патентні та інші подібні права, а особливими угодами (ліцензійними тощо) може оформлятися поступка прав користування цим специфічним товаром, за комерційною суті свого роду оренда, прокат. Міжнародна торгівля -- торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівля послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці. Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Якщо на національному ринку рух товарів обумовлюється більше економічними факторами і державною політикою, то на світовому ринку суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав чи їх груп.[7]

Міжнародна торгівля - сфера міжнародних товарно-грошових відносин. Для національних господарств участь у міжнародній торгівлі представляється у вигляді зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля - торговельна діяльність однієї країни з іншими, яка складається з оплаченого вивезення (експорту) та оплаченого ввезення (імпорту). Зовнішня торгівля всіх країн формує міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля як складна соціально-економічна категорія розглядається з позицій:

1) Операційної (процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб'єктами окремих країн, державами і міжнародними організаціями);

2) державної політики (особливий тип суспільних відносин, що виникає в системі світового господарства з приводу обміну між державами, які мають національну зовнішньоторговельну політику).(табл. 1.1)

Таблиця 1.1 Підходи розуміння сутності міжнародної торгівлі

Критерій порівняння	Підходи
	Операційний	Державно-політичний
Суб'єкти	Всі об'єкти міжнародних економічних відносин: фіз. і юр. особи, держави, міжнародні організації	Держави та міжнародні організації
Цілі	Задоволення потреб у товарах і ресурсах - при імпорті, реалізація комерційного інтересу - при експорті	Досягнення економічних і політичних інтересів держав; гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі
Інструменти	Контракти та угоди	Зовнішньоекономічна і зовнішньоторговельна політики держав та їх інтеграційних угруповань; норми міжнародного торгового права; угоди, домовленості
Предмет міжнародної торгівлі	Організація виконання експортно-імпортних операцій	Організація торгового обміну, виходячи з національних інтересів і глобальних тенденцій
Об'єкт	Операція по експорту або імпорту	Торговий обмін

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівля» вживається і в більш вузькому значенні. Він позначає, наприклад, сукупний товарообіг промислово розвинених країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т. п.

Світові ціни різняться в залежності від пори року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, укладених у певних центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна та ін) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах. [3]

Перед дилемою вибору зовнішньоторговельної національної політики рано або пізно стоять всі держави. Протягом двох століть на цю тему точаться запеклі дискусії.

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.

На стійке та стабільне зростання зовнішньої торгівлі впливають деякі чинники:

- стабільність міждержавних відносин в умовах миру;

- розвиток МПТ, а так само капіталу;

- оновлення основного капіталу (НТР);

- діяльність корпорацій на міжнародній ринку;

- виникнення комерційної реальності;

- прийняття міжнародних, торгових угод;

- діяльність фінансово-економічних організацій;

- стабільність Світового Банку щодо міжнародної економіки;

- свобода зовнішньої торгівлі;

- отримання політичної незалежності, раніше колоніальними країнами

Таким чином, на операційному рівні міжнародна торгівля - процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб'єктами окремих країн, державами та міжнародними організаціями; на державному рівні міжнародна торгівля - особливий тип суспільних відносин, який виникає в системі світового господарства з приводу обміну між державами, які мають національні зовнішньоторговельні політики.

Форми міжнародної торгівлі можна систематизувати за трьома напрямками. Критеріями визначення форм є регулювання, предмет торгівлі, взаємодія суб'єктів міжнародної торгівлі. (рис 1.1)

Рис 1.1 Форми міжнародної торгівлі

Торгівля в поєднанні з кооперацією передбачає укладення контрактів зв'язують виробничі процеси незалежних фірм. Залежно від ступеня інтеграції розрізняють виробничу, збутову, виробничо-збутову і торгівлю у складі консорціумів.

Популярною різновидом міжнародної торгівлі останнім часом стала компенсаційна торгівля у формі товарообмінної (бартерної торгівлі), зустрічної торгівлі у вигляді зворотної закупівлі продукції або компенсаційних угод. Останні можуть полягати у вигляді: власне, компенсаційних угод, зворотної закупівлі, угоди, які передбачають відшкодування.[3]

Говорячи про регулювання світового ринку сировини, необхідно відзначити, що воно відбувається двома методами це висновок міжнародних товарних угод з урахуванням програм розвитку, стабілізації, адміністративного управління і створення міжнародних галузевих організацій, як наприклад об'єднань країн експортерів нафти (ОПЕК).

міжнародний торгівля нафта ринок

1.2 Закономірності розвитку міжнародної торгівлі

Зародившись в глибокій старовині, міжнародна торгівля сягає значних масштабів і набуває характеру стійких міжнародних товарно-грошових відносин на межі XVIII і XIX ст.

Потужним імпульсом цього процесу стало створення в ряді промислово більш розвинених країн (Англії, Голландії та ін.) великого машинного виробництва, орієнтованого на масштабний і регулярний імпорт сировини з економічно менш розвинених країн Азії, Африки і Латинської Америки, і експорт у ці країни промислових товарів, переважно споживчого призначення.[14]

У XX ст. міжнародна торгівля пережила ряд глибоких криз. Перший з них був пов'язаний зі світовою війною 1914-1918 рр.., Він призвів до тривалого і глибокого порушення світового товарообігу, тривало до закінчення Другої світової війни, яка повністю вразила всю структуру міжнародних економічних відносин. У післявоєнний період світова торгівля зіткнулася з новими труднощами, пов'язаними з розпадом колоніальної системи. Слід зазначити, що всі ці кризи були подолані.

У цілому характерною рисою повоєнного періоду стало помітне прискорення темпів розвитку світової торгівлі, досягли високого рівня за всю попередню історію людського суспільства. Причому темпи зростання світової торгівлі перевищили темпи зростання світового ВВП.

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває "вибухового характеру", міжнародна торгівля розвивається високими темпами. У період 1950-1994 рр.. світовий торговий оборот зріс у 14 разів.. За оцінкою західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 роками можна охарактеризувати як "золоте століття" у розвитку міжнародної торгівлі. Так, середньорічний темп зростання світового експорту становив 50-х рр.. 6%, в 60-х рр.. - 8,2. У період з 1970 по 1991 р. фізичний обсяг світового експорту (тобто розрахований у незмінних цінах) зріс в 2,5 рази, середньорічний темп зростання - 9,0%, в 1991-1995 рр.. цей показник дорівнював 6.2%.

Відповідно зростав і обсяг світової торгівлі. Так було в 1965 р. він склав 172,0 млрд, в 1970 р. - 193,4 млрд, в 1975 р. - 816 500 000 000 дол, у 1980 р. - 1,9 трлн, у 1990 р. - 3, 3 трлн і в 1995 р. - понад 5 трлн доларів.

Саме в цей період був досягнутий щорічний 7%-ве зростання світового експорту. Проте вже в 70-і роки він знизився до 5%, ще більше скоротившись у 80-і роки. В кінці 80-х світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8,5% у 1988 р.). Після явного спаду на початку 90-х, у середині 90-х років він знову демонструє високі стійкі темпи.[11]

З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США було розхитані. У свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт і інших західноєвропейських країн. У 80-ті роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія стала вибиватися в лідери по факторах конкурентоспроможності. У той же період до неї приєдналися "нові індустріальні країни" Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на лідируючі позиції в світі за конкурентоспроможністю. За ними впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років займала перше місце.

Поки що розвинуті країни в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробленням замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвинені країни практично повністю захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим, окремі країни, що розвиваються, перш за все "нові індустріальні країни", зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, в т.ч. машин та обладнання. Так, частка промислового експорту країн, що розвиваються в загальному світовому обсязі на початку 90-х років склала 16.3%.[11]

Аналізуючи товарну і географічну структуру світової торгівлі за досить тривалий період часу, можна виділити ряд основних закономірностей, що характеризують міжнародний товарообмін. Світова торгівля зростає дуже швидко, і експортні частки країн збільшуються. Зросте питома вага готової промислової продукції, і особливо високотехнологічної, наукоємної. Одночасно швидко ростуть експортні ціни машин і устаткування, що випускаються провідними країнами світу. Використання ресурсозберігаючих технологій і зростання самозабезпеченості призводять до відносного зниження попиту розвинених країн на сировину і продовольство, і експортні ціни більшості сировинних товарів, вироблених країнами, що розвиваються, в тенденції знижуються. У результаті положення держав «третього світу» (за виключення «нових індустріальних країн») у світовій торгівлі погіршується. Навпаки, вигідність зовнішньої торгівлі для розвинених країн зростає.

Дію закону інтернаціоналізації виробництва зумовлює процес інтернаціоналізації ринку, дія закону випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно з. зростанням виробництва. У рамках закону випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва діють, на наш погляд, такі закономірності: - випереджаюче зростання торгівлі послугами у порівнянні з темпами зростання міжнародної торгівлі. Так, якщо для дворазового збільшення обсягів торгівлі послугами необхідно менше восьми років, то для відповідного зростання міжнародної торгівлі необхідно приблизно 15 років; - випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами в порівнянні з товарами паливно-сировинної групи, а в межах першої групи - торгівлі машинами та обладнанням; - поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами, з яких збирається складний кінцевий продукт. Це пов'язано з домінуванням на сучасному етапі одиничної форми міжнародного поділу праці, тобто процесом інтернаціоналізації одиничного поділу праці, про що вже говорилося раніше. У середині 90-х рр.. близько 60% світової торгівлі машинами і обладнанням доводилося на комплектуючі деталі та вироби; - збільшення в світовій торгівлі частки внутріфірмового обміну; - випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі між розвиненими країнами світу.[6]

У загальному обсязі світової торгівлі частка взаємної торгівлі розвинених країн складає близько 70%; - дію закону нерівномірності в сфері міжнародної торгівлі; - збільшення в експорті розвинутих країн світу частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно-насиченого праці (в першу чергу, продукції мікроелектроніки та інших виробів). В експорті окремих країн світу вона займає від 15 до 20%; - посилення в сфері міжнародної торгівлі ролі державного та наддержавного регулювання; - поступова лібералізація міжнародної торгівлі. Зазначені закономірності діють тривалий час. Іноді вони послаблюються, пригальмовуються і навіть паралізуються під впливом контртенденцій. Так, в 70-80-ті роки в сфері міжнародної торгівлі посилилася тенденція до нових формам протекціонізму. Вплив названих закономірностей обумовлює поступове зростання ролі міжнародної торгівлі в національному відтворенні (матеріального продукту, робочої сили та економічних відносин), що проявляється в збільшення обсягів зовнішньої торгівлі по відношенню до ВВП (обсягам внутрішнього виробництва). Збільшення обсягів зовнішньоторговельного обороту, розширення його номенклатури за рахунок готових виробів і послуг сприятиме економії матеріальних, фінансових та інших ресурсів, позитивно вплине на поліпшення якості товарів і послуг, розширення номенклатури споживаних благ, сформує новий фактор економічного зростання (для слаборозвинених країн) і посилить його дія в розвинених країнах.

У висновку можна відзначити, що міжнародна торгівля все сильніше впливає на економіку кожної країни. Головною ареною економічних подій ставати світова економіка в цілому, а не окремі національні економіки. Адже сьогодні у світі безліч незалежних держав. Посилення взаємозалежності між ними призвело до того, що їхнє економічне благополуччя перестало визначатися розмірами території і ємністю внутрішнього ринку. Тепер навіть найменші з них можуть успішно постачати свої товари на міжнародний ринок і зайняти гідне місце в світі.

1.3 Кон'юнктура світового ринку нафти: національні та регіональні чинники

Кон'юнктуру ринку доцільно розглядати як стан системи елементів суспільного відтворення, обумовлений кількісно-якісними ознаками, що відображають взаємозв'язок тенденцій розвитку ринку залежно від його масштабів і пріоритетів.

Характерною рисою кон'юнктури ринку нафтопродуктів є циклічність, яка проявляється через середні показники кон'юнктури, варіацію кон'юнктури, форми кон'юнктурної хвилі, коливальну динаміку кон'юнктури, моделі сезонності та циклічності розвитку. Ринок нафтопродуктів, як всякий інший товарний ринок, розвивається неоднаковими темпами, тобто періоди прискорення зростання чергуються з періодами призупинення його темпів, що відбувається під дією кон'юнктурних факторів, зміни яких бажано вміти передбачати й чітко фіксувати. [10]

Наприкінці XX ст. відбулися значні структурні зрушення в паливно-енергетичному комплексі, що призвело до зміни організаційних структур, існуючої інституційної бази та методології державного регулювання не тільки в енергетиці, але й у цілому в галузях природних монополій. На цей процес значно вплинула глобалізація світової торгівлі енергоресурсами.

Постіндустріальний розвиток світової економіки супроводжується нарощуванням енергоспоживання. Значний приріст попиту спостерігається не тільки і не стільки в індустріально розвинутих країнах світу, скільки з боку країн, що динамічно розвиваються. Це викликано перш за все нарощуванням індустріального потенціалу в цих країнах внаслідок перенесення енергоємних виробництв у країни з меншою вартістю трудових ресурсів, а найбільш розвинуті країни перейшли до постіндустріального ресурсозберігаючого типу економічного розвитку. Нерівномірність розміщення запасів ресурсів призвела до зростання міжнародної торгівлі енергоресурсами, загострення конкуренції на світовому (нафтовому) та регіональних (природного газу, вугілля) ринках, а відтак і до відповідних змін сформованої в першій половині минулого століття структурної організації та інституційної бази енергетичних ринків.

Кон'юнктура світового нафтового ринку є складний комплекс факторів, сукупна дія яких визначає рівень цін на нафту - тенденції зміни балансових пропорцій та глобальна геополітична кон'юнктура.[7]

Останнє десятиріччя світова економічна кон'юнктура формується в епоху зростаючих світових цін на нафту, що впливає на темпи зростання світової економіки. Протягом 1999 ? 2009 років ціна на нафту зросла з 10 $/бар до понад 150 $/бар.(рис. 1.2) [17]



Рис.1.2 Ціна на нафту за 1861-2009 роки

Сучасна цінова динаміка на нафтовому ринку визначається як ринковими, так і неринковими факторами глобальної геополітичної кон'юнктури.

Тенденції у змінах ресурсних запасів, витрат видобутку, попиту та пропозиції позначаються лише на короткостроковому інтервалі і на локальних ринках (двосторонніх, багатосторонніх угодах). Зниження попиту внаслідок рецесії економіки США та ЄС вплинуло на ціну нафти в бік зниження.

Найбільші запаси нафти - близько 25% всіх світових запасів - знаходяться на території Саудівської Аравії. Доведені запаси нафти в цій країні складають більше 35 млрд. тонн. Ірак є другою за величиною нафтових запасів країною в світі. Обсяг його доведених запасів становить близько 16 млрд. т нафти (11% загальносвітових), прогнозних - за різними оцінками, від 30 до 40 млрд. т. (табл. 1.2)

Світовим лідером з видобутку нафти є Саудівська Аравія - більше 1,2 млн. тонн / день. Світовим лідером по споживанню нафти є США - більше 2,6 млн. тонн / день. Трохи менше споживають країни Європейського союзу - приблизно 1,9 млн. тонн / день.



Таблиця 1.2. Світові запаси нафти

За аналітичними розрахунками, геополітична націнка нафти сьогодні коливається в діапазоні від 10 % до 15 %, що трохи нижче, ніж наприкінці 70-х років XX століття (на той період вона оцінюється у 50 %). У 80-х роках, так само як і в 1996-2003 роках, “геополітична дельта“ у ціні нафти практично була відсутня. (рис. 1.3)

Рис 1.3. Найбільші нафтовидобувні компанії світу

Міжнародний ринок нафти, що знаходиться під картельним впливом ОПЕК, визначає загальну ситуацію на світовому енергетичному ринку. Обсяги міжнародних поставок і цін на нафту показують зону можливого використання газу і вугілля. Ціна на природний газ, яка фактично відображає транспортні витрати, досить тісно корелює із цінами на нафту. [11]

Необхідність зовнішньої торгівлі викликана нерівномірністю розвитку різних галузей в різних країнах. Продукція, що найдинамічніше розвиваються, яку неможливо реалізувати на внутрішньому ринку, вивозиться за кордон.

Відмінності в торговому розвитку між державами пояснюються багато в чому видом торгівлі, якою вони займаються. Товари та послуги з високою доданою вартістю, особливо якщо для їх виробництва були використані високі технології та висококваліфікований персонал, можуть значно збільшувати торговий прибуток, як це продемонстрували деякі Східно-Азіатські держави. Рівень бідності в цих країнах скоротився на 40% до початку ХХІ ст., А ВВП на душу населення потроївся за два останніх десятиліття.

Особливу увагу слід звернути на наслідки розвитку міжнародної торгівлі для економіки країн при змінній пропозиції факторів виробництва. Нарощування експорту сировини для розвиваючих країн не завжди може призвести до сприятливого результату. Розширення експорту сировини для країн, економічне зростання яких пов'язане в основному з цим ресурсом, може призвести до погіршення умов торгівлі і зниження добробуту нації. Швидке нарощування експорту сировини призводить до такого падіння світових цін на цей продукт, що воно перекриває позитивний ефект від економічного зростання.

Учасники міжнародної торгівлі прагнуть до ослаблення обмежень зовнішньоторговельного обміну та усунення перешкод на його шляху, у зв'язку з цим принципи вільної торгівлі неухильно витісняють принципи протекціонізму, основною тенденцією стає лібералізація торгівлі, вільна торгівля стає найбільш ефективним і справедливим способом товарообміну.

Міжнародний ринок палива, що знаходиться під картельним впливом ОПЕК, визначає загальну ситуацію на світовому енергетичному ринку. Обсяги міжнародних поставок і цін на нафту показують зону можливого використання газу і вугілля. Ціна на природний газ, яка фактично відображає транспортні витрати, досить тісно корелює із цінами на нафту.



РОЗДІЛ ІІ. СТРАТЕГІЇ АДАПТАЦІЇ КРАЇНИ ДО РОЗВИТКУ СВІТОВОГО РИНКУ НАФТИ

2.1 Формування світового ринку нафти

Енергетичні ринки мають глобальний характер. Нафта надходить з усіх куточків земної кулі - Каспію, Росії, Близького Сходу, Африки, Південної та Північної Америки. Але останнім часом спостерігається нестабільність на світовому ринку нафти. За останні вісім років світова економіка розвивалася дуже швидкими темпами, що зумовило підвищення попиту на нафту, яка на сьогодні використовується як сировина для багатьох галузей промисловості. Зріст попиту призводить до підвищення цін на сировину, що, в свою чергу, значно впливає на подальший розвиток світової економіки.

Нафта була, є і в найближчому майбутньому залишиться основним джерелом первинної енергії, споживання якої неухильно розширюється у зв'язку з подальшим розвитком світової економіки. Одночасно зростає використання нафти і нафтопродуктів в якості сировини для хімічної промисловості, що, як відомо, економічно більш виправдано і ефективно в порівнянні з прямим енергетичним використанням вуглеводнів.

Світові ринки нафти і нафтопродуктів у своєму розвитку пройшли різні цикли -- піднесення, кризи та спади. Їх аналіз сприяє виявленню проблем та прогнозуванню перспектив розвитку даних ринків. Нафтові кризи призвели до збільшення цін на рідке паливо. Для боротьби з наслідками цінових коливань необхідно розвивати сектор видобутку, поширювати інтеграційні процеси.

Рівень розвитку країн тісно пов'язаний зі споживанням енергії. Нафта є основним джерелом енергії для багатьох галузей економіки, її частка в загальному споживанні енергоресурсів постійно зростає. Для забезпечення очікуваного приросту споживання потрібне значне збільшення нафтовидобувних потужностей.

Науковці встановили, що понад 500 тис. р. тому нафта була вже відкрита на березі Каспійського моря, а за 6 тис. років до нашої ери спостерігався вихід на поверхню землі нафтового газу на Кавказі та в Се-редній Азії. Свою назву нафта отримала від індоєв-ропейського слова «нафата» -- витікаюча. Сучасна на-фтогазова промисловість почала стрімко розвиватися наприкінці 60-х років ХІХ сторіччя, коли було впро-ваджено буріння нафтових свердловин.[11]

Недосконалі ринки, нестача транспортної мережі, нестабільні зв'язки між фірмами сприяли процесам ве-ртикальної інтеграції нафтових компаній, модерніза-ції виробничих, збутових та ринкових операцій. На-прикінці ХХ сторіччя більше ніж у 80 країнах були розвідані поклади нафти. Державні нафтові компанії залишалися провідними у світі, але на нафтовому ринку також існували і приватні компанії (табл. 2.1)

Таблиця 2.1 Провідні нафтові компанії світу кінця ХХ сторіччя



Незважаючи на те, що протягом останніх 30 років роль світового ринку нафти в світовій економіці залишалася винятково високою, сам ринок внаслідок різних геополітичних процесів зазнавав практично революційні зміни: трансформувалася його структура, ступінь лібералізації, принципи ціноутворення.[9]

Як мінімум, два десятиліття багато аналітиків всерйоз лякали людство тим, що ще яких-небудь 40-50 років, і її запаси будуть повністю вичерпані. І тим не менше на сьогоднішній момент використання нафти практично еквівалентно її видобутку. До кінця ХХ століття її фактичні світові запаси нараховували 1 трлн 46 млрд барелів. Потенційно ж ця кількість може бути незмірно більшим.

У ході розвитку нафтового ринку його центрами виявилися практично два регіони: США та Близький Схід. Перша половина XX ст. стала перехідним періодом. До початку XX ст. США належало не менше 75% видобутої в усьому світі нафти. Головною особливістю становлення нафтової галузі в світі було перевага США у видобутку нафти на державному рівні і домінування до 1911 р. компанії Стандарт Ойл на корпоративному. Хоча значна трансформація відбулася в середині століття, але періодом зміни ключового регіону видобування можна вважати початок 1970-х років, коли США вперше вдалися до широкомасштабного імпорту нафти. У міру збільшення видобутку нафти в Перській затоці стала зростати роль арабських країн, які в 1960 р. створили ОПЕК. Увійшов до нього державам знадобилося від 10 до 15 років, щоб націоналізувати місця видобутку, тобто перенаправити прибуток на свою користь. У 1973 і 1979 рр.. сталися кризи, що дали імпульс розвитку енергозберігаючих технологій і сповільнили зростання потреби розвинених країн у нафті. До цього часу на частку країн ОПЕК, які надають максимальний вплив на ціноутворення, доводилося близько 80% загального обсягу її експорту у світі і майже половина всього видобутку. Другим великим експортером був СРСР.[9]

Три події, прямо або побічно вплинули на ринок нафти, відбулися в 1980-і роки. У 1983 р. були проведені перші торги за ф'ючерсними контрактами на нафту, що послужило поштовхом для розвитку ринку похідних інструментів нафтових, причому формування термінового ринку докорінно змінило парадигму нафтових компаній, збільшивши вага їх фінансових операцій. Два інші події - аварія на Чорнобильській АЕС і загибель танкера компанії "Ексон" біля берегів Аляски - посилили екологічний рух, частково обмеживши розвиток атомної енергетики в США і посиливши правила транспортування нафти, що призвело до підвищення вартості її перевезення.

Після другої світової війни економічне зростання в світі багато в чому був забезпечений за рахунок відносно низької і стабільної ціни на сиру нафту. Як правило, переробка її здійснюється в місцях споживання, оскільки дешевше доставити до регіонів споживання сиру нафту, ніж нафтопродукти.

Розвиток нафтової, нафтопереробної і обслуговуючих їх галузей промисловості і транспорту визначили у ХХ столітті цілу епоху, в якій перетнулися економічні, політичні, національні та релігійні інтереси багатьох країн світу. Суперечності різних держав вирішувалися дипломатичними і військовими шляхами. Боротьба за джерела нафти лежить в основі державної політики промислових держав світу. В даний час таку "нафтову політику "і дипломатію особливо агресивно проводять США.[13]

Рівень розвитку країн тісно пов'язаний зі споживанням енергії. На сьогодні нафта залишається домінуючим джерелом енергії для багатьох галузей економіки. Ми зосередили увагу на таких основних циклах функціонування ринку нафти та нафтопродуктів: розвідка (геологічна, сейсмічна), буріння (інженерні роботи -- будівництво бурових платформ), транспортування нафти (нафтопроводи, морський транспорт, танкери), зберігання нафти (парк нафтових резервуарних ємностей), нафтопереробка та зберігання нафтопродуктів (НПЗ, нафтохімічні підприємства, нафтомастильні заводи), транспортування та розподілення палива, реалізація нафтопродуктів. Ми поділяємо країни на імпортно та експортно орієнтовані, а також на країни, які використовують як власні, так і імопортні нафтові ресурси (наприклад, США, Канада, Україна) (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Поділ країн на ринку нафти та нафтопродуктів за експортно-імпортною ознакою

Нафтова промисловість - одна з найбільш монополізованих гірничодобувних галузей. У більшості країн світу, крім тих, де вона знаходиться у веденні державних компаній, галузь повністю контролюється найбільшими ТНК, штаб-квартири яких знаходяться в США ("Ексон", "Мобіл ойл", "Тексако", "Шеврон"), а також в Західній Європі (ТНК Великобританії "Брітіш петролеум"та спільне Великобританії та Нідерландів "Роял Датч-Шелл"). Поступово з 80-х рр.. вони почали втрачати свої колись провідні позиції серед найбільших промислових ТНК світу.[1]

Майже 60 % світового попиту на нафту припадає на держави--члени Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), на найбільших виробників нафти (країни Близького і Середнього Сходу) -- по 5,7 %, відповідно, Саудівську Аравію -- лише 1,7 %. У країнах, які є членами ОЕСР, темпи зростання ВВП і промислового виробництва є значно вищим, ніж збільшення споживання нафтопродуктів загалом та окремих їх видів. Провідні країни ОЕСР створили сучасну нафтопереробну промисловість, технологія якої відповідає високим вимогам ресурсозбереження та стандартам екологічної безпеки. Незначне зростання споживання нафтопродуктів, що спостерігається в цих країнах, задовольняється за рахунок наявності резерву виробничих потужностей установок первинної та глибокої переробки нафти, а дефіцит, що тимчасово виникає, покривається за рахунок створеного запасу нафти.

2.2 Аналіз тенденції розвитку міжнародною торгівлею нафтою

Світовий ринок нафти і нафтопродуктів є дуже тонку і чутливу систему. Його «настрій» залежить від багатьох факторів: політичних, економічних, сезонних, регіональних, від положення, що складається з танкерним флотом, і т.д. Разом з тим він досить добре організований, має свої особливості, свої правила гри.

Існують дві форми торгівлі нафтою і нафтопродуктами: контрактна і спотова.

Контрактна форма торгівлі має на увазі ситуацію, при якій покупець і продавець домовляються про постачання товару протягом певного періоду і часто за фіксованими цінами. У минулому контракти підписувалися на два, три і більше років. Потім цей період скоротився, а ціни стали більш гнучкими.

Спотова торгівля передбачає угоди короткострокові. Найчастіше спотова торгівля - це продаж одного танкера з нафтою або нафтопродуктами. Тому ціни по угоді встановлюються на конкретний танкер на день операції. За підрахунками фахівців, в даний час приблизно 50-55% угод, що укладаються на світовому ринку нафти і нафтопродуктів, відбувається на спот-умовах.[2]

В останні роки на світовому ринку сирої нафти, що є ключовим ринком енергоносітелей, спостерігається ціновий бум. За період з 1998 р. - часу локального мінімуму на нафтовому ринку - до 2005 р., коли середньорічна вартість сирої нафти в поточних цінах перевищила 50 дол. / бар., вартість одного бареля в залежності від сорту сирої нафти виросла не менш ніж у 4 рази. У поточному році зростання продовжилося: вартість російської нафти марки Urals в середньому за січень-квітень склала 59.5 дол. / бар. (зростання на 35% рік до року), а в першій половині травня - 65 дол. / бар.

Фундаментальними причинами буму на нафтовому ринку стали зрослий попит на вуглеводневу сировину, з одного боку, і обмежені потужності у видобутку нафти (на тлі перебоїв з її постачанням) і в нафтопереробці - з іншого. При появі істотного запасу в резервних потужностях видобутку нафти та її переробки вплив попиту та спекулятивних факторів на нафтові ціни буде значно меншим, ніж зараз. На нашу думку, в даний час формуються передумови для реалізації саме такого сценарію, при якому можна очікувати зниження нафтових цін у середньостроковій перспективі. При цьому ми розраховуємо на стабілізацію ситуації в Іраку і припинення ескалації напруженості навколо ядерної програми Ірану. Цінова політика на ринку нафти теж має істотне місце. Так наприклад, з кінця 2003 до 2005 включно стався новий різкий стрибок цін. Ціна нафти в лютому 2008 вже перевищувала «психологічну» позначку в 100 доларів за барель, в березні високі темпи зростання цін продовжилися (110 дол). У травні 2008 року була досягнута ціна 135 доларів і далі утримувалася на рівні вище 100 доларів. Максимальна ціна нафти сорту WTI була досягнута 11 липня 2008 року, перевищивши 147 доларів за барель.

Деякі вважають причиною цього стрибка цін передбачуване вторгнення США в Іран, на думку інших, він знаменує початок давно очікуваного нафтової кризи, коли виснажується родовищ все важче задовольнити зростаючий попит на нафту. Більшість аналітиків вважають, що ця ціна буде знижена (одні називають цифру 40, інші 75 доларів за барель). У жовтні 2008 ціна на нафту опустилася нижче 67 доларів за барель у результаті глобальної економічної кризи і досягла свого 12-місячного мінімуму.

Зниження цін на сировинні товари (перш за все, нафти) надає значний вплив, як на стан найбільших вітчизняних сировинних компаній, так і на такі макроекономічні індикатори, як платіжний баланс, дефіцит / профіцит бюджету, курс рубля до основних світових валют, значення фондових індексів. Тому ситуація з динамікою цін на нафту завжди викликає великий інтерес у суспільстві, в тому числі серед політиків та економістів.

Якщо звернутися до статистики цін на нафту за останні роки, то можна відзначити зростання номінальної середньорічної ціни марки WTI від приблизно $ 26 у 2002 році до $ 100 в 2008 році. Даний період характеризувався найвищими темпами зростання цін на нафту з часів Війни Судного дня. Нагадаємо, що в 1973-74 роках, зазнавши поразки у цій війні, арабські країни вирішили скоротити видобуток нафти на 5 млн. барелів на день, з метою «покарати» Захід за підтримку Ізраїлю. У результаті введення ембарго країнами ОПЕК середня ціна нафти збільшилася приблизно з $ 2 в 1972 році до $ 11 в 1974 році.

У липні 2008 нафтові ціни досягли свого піку в $ 147 (ціна марки WTI), після чого призвела до різкого зниження ціни, яке закінчилося в кінці 2008 року на позначці трохи більше 30 $ за барель.(рис. 2.1)



Рис 2.1 Динаміка цін на нафту

Серед чинників, що зумовлюють високу складність прогнозування нафтових цін, можна виділити наступні:

- у коротко-і середньостроковому періоді - низька еластичність попиту і пропозиції нафти за ціною;

- дії біржових спекулянтів, значна частка ринку "паперових " ф'ючерсів;

- недостовірні статистичні дані;

- вплив рішень ОПЕК на пропозицію нафти;

- вплив неринкових факторів на пропозицію нафти;

- складність взаємозв'язку між зростанням ВВП і зростанням попиту на нафту;

- в середньо-та довгостроковому періоді попит на нафту залежить, у тому числі від таких факторів, як структура економічного зростання та науково-технічний прогрес.

Пік зростання попиту на сиру нафту протягом останніх чотирьох років припав на 2007 р. Важливою причиною посилення попиту на паливо стало швидке економічне зростання в світі, що перевищив 5%, - лише в 1972-1973 рр.. світова економіка росла більшими темпами.(рис. 2.2) Підвищення цін на нафту прискорило процеси енергозбереження та освоєння нових технологій розвідки та видобутку, нових джерел енергії. Ефект від цих зусиль буде з кожним роком все більш помітний і в найближчі кілька років призведе до поступового зниження цін на нафту. При цьому залежність попиту на нафту від темпів економічного зростання, на нашу думку, буде поступово слабшати в сукупності зі зменшенням темпів зростання світової економіки (в тому числі за рахунок високих цін на нафту), що призведе до більш суттєвого зниження темпів підвищення попиту на вуглеводневу сировину в порівнянні з прогнозами багатьох експертів.

Рис 2.2 Попит на нафту та економічне зростання

Запаси палива в розвинених країнах-членах ОЕСР в 1998 р. досягли рекордного рівня - понад 4 млрд. бар., і саме в цей період ціни на нафту опустилися до мінімального рівня за попередні чверть століття. Перевиробництво нафти на тлі різкого скорочення темпів зростання попиту на неї призвело до збільшення запасів у країнах ОЕСР до 55 днів добового споживання нафти. Однак потім у силу ряду причин цей показник дещо знизився, і в останні вісім років рівень таких запасів коливається біля позначки 50 днів споживання. Здавалося б, зниження незначне, але саме воно могло послужити початковим імпульсом до зростання нафтових цін до деякого рівноважного діапазону, який був визнаний країнами-членами ОПЕК як цільової (22-28 дол. / бар. "опеківських кошика"). І саме це було передвісником формування сильного підвищуючого тренду на нафтовому ринку під впливом нових факторів, що підсилюють свій вплив на кумулятивній основі.

2.3 Аналіз основних показників світового ринку нафти

Функціонування товарного ринку, який передбачає торгівлю різною сировиною та продуктами її переробки, його розширення або скорочення, попит і пропозиція залежать від умов, що складаються на ньому, тобто від кон'юнктури, дослідження якої дозволяє визначити зміни і коливання у сферах виробництва та реалізації окремих видів товарів.

Аналіз показників ринку нафтопродуктів слід проводити шляхом вивчення та оцінювання таких груп показників: тенденції кон'юнктурних змін; стан ринку; наявність бар'єрів; продуктові й географічні межі ринку; структура ринку нафтопродуктів; конкурентне середовище ринку та ділова активність ринку нафтопродуктів.

За весь час на світовому ринку сирої нафти, яка є ключовим ринком енергоносіїв, спостерігається ціновий бум. За період з 1998 р. -- часу локального мінімуму на нафтовому ринку -- до 2005 р., коли середньорічна вартість сирої нафти в поточних цінах перевищила 50 долл./барр., вартість одного барреля залежно від сорту сирої нафти виросла не менше чим у 4 рази. У поточному році зростання продовжилося: вартість російської нафти Urals в середньому за січень-квітень склала 59.5 долл./барр. (зростання на 35% рік до року), а в першій половині травня -- 65 долл./барр. (рис. 2.3)



Рис. 2.3 Динаміка середньомісячних цін на сиру нафту (за минулі роки)

Світовий видобуток нафти в 2008 становив близько 3,8 млрд. т на рік, або 30 млрд. барелів на рік. Таким чином, при нинішніх темпах споживання, розвіданої нафти вистачить приблизно на 40 років (таблиця 2.1), нерозвіданої - ще на 10-50 років. Також зростає і споживання нафти - за останні 35 років воно зросло з 20 до 30 млрд. барелів на рік. [4]

Таблиця 2.3 Країни з найбільшими запасами нафти (За даними BP Statistical review of world energy 2009)

Країна	Запаси	% від світових запасів	ВидобутокІ	На скільки років вистачить
Саудовська Аравія	264,1	21,0	10846	67
Іран	137,6	10,9	4325	87
Ірак	115,0	9,1	2423	130
Кувейт	101,5	8,1	2784	100
Венесуела	99,4	7,9	2566	106
ОАЕ	97,8	7,8	2980	90
Россія	79,0	6,3	9886	22
Лівія	43,7	3,5	1846	65
Казахстан	39,8	3,2	1554	70
Нігерия	36,2	2,9	2170	46
США	30,5	2,4	6736	12
Канада	28,6	2,3	3238	24
Катар	27,3	2,2	1378	54
Китай	15,5	1,2	3795	11
Ангола	13,5	1,1	1875	20
Члени ОПЕК	955,8	76,0	36705	71
Весь світ	1258,0	100,0	81820	42



Аналізуючи таблицю 2.3, можна зробити висновок, що найбільший запас нафти мають Ірак і Венесуела і надалі можливо ці держави будуть провідними світовими державами, так як енергетичні ресурси є головними джерелами життя на землі. Також видно, що якщо скласти весь запас нафти в світі, то можна зробити висновок, що цього джерела енергії вистачить лише на 40-50 років. І, надалі, нам необхідно буде шукати замінює нафту енергетичний ресурс.

Очікується, що світовий нафтовидобуток з традиційних джерел в період між 2010 і 2020 рр.. досягне свого піку, а потім почне поступово знижуватися. Тому в період 2010-2020 рр.. почнуть посилено освоюватися, незважаючи на значні фінансові витрати, «нетрадиційні» джерела енергії. (рис. 2.4)

Таким чином, всі ці фактори у своїй сукупності є основними чинниками - індикаторами у формуванні цін на світовому ринку нафти.

Рис 2.4 Прогноз світового видобутку і споживання нафти до 2016 р.

Світовий попит на нафту в середньостроковій перспективі, як прогнозується, буде продовжувати зростати.

Прогнозуються відносно високі темпи приросту споживання нафти. МЕА передбачає, що в середньому по світу вони складуть 1,9%, у тому числі 0,8% - у промислово розвинених країнах, 2,9% - у країнах, що розвиваються з перехідною економікою. Найбільш динамічно зростатиме цей показник у Китаї (4,6%), Південної Азії (4,2%), у Східній Азії (3,6%), в Африці і Латинській Америці (2,5%).[6]

За обсягом поставок головним постачальником нафти на світовий ринок в регіональному відношенні залишається на чолі з Саудівською Аравією Близький Схід, в організаційному - ОПЕК, в який входить більшість нафтовидобувних країн близькосхідного регіону. По організації поставок і методів ціноутворення світовий ринок нафти ділиться на три сектори: внутрішній ринок нафтовидобувних країн, експорт та імпорт нафти по трубопровідним системам і "нафта-на-море", тобто експорт та імпорт танкерами. Сумарні постачання нафти країн-виробників на свої внутрішні ринки складають 1,6 млрд тонн на рік. Внутрішні ціни на цих ринках значно відрізняються від цін світового ринку і ніяк на них не впливають: вони часто регулюються урядом країни (безпосередньо або за допомогою податків і митних зборів) з метою забезпечити більш повне завантаження власних НПЗ і стимулювати розвиток економіки своєї країни. На експорт по трубопроводах поставляється близько 200 млн тонн на рік. Найбільшими трубопровідними системами світу є нафтопроводи компанії "Транснефть", що з'єднують Росію та країни СНД з Європою, і нафтопроводи, що з'єднують Канаду з США. В даний час планується створення трубопровідної системи між Росією і Китаєм. Трубопровідний сектор ринку нафти зазвичай називають "пов'язаним ринком": обсяг поставок на ньому звичайно визначений на роки вперед, з прив'язкою ціни до ціни нафти, яка формується при перепродажу нафти в танкерах.[6]

Таким чином, ціни на нафту на світовому ринку в основному визначаються танкерним сектором ринку. Обсяг танкерних поставок становить 1,6 млрд тонн на рік. З них 1,1 млрд тонн, або 69%, забезпечує ОПЕК. Тому-то ОПЕК і грає головну роль в утворенні цін на нафту на світовому ринку. Практика останніх років, однак, показує досить низьку ефективність роботи ОПЕК з управління світовими цінами: країни-члени Організації не дотримуються встановлені квоти видобутку, реакція на поведінку ринку сповільнена, процес адаптації рівня квот не оперативи.[12]

Таблиця 2.4 Головні експортери нафти (млн. т / рік).

Країна	Добуток	Потужність НПЗ	Внутрішнє споживання	Споживання нафти, тонн на душу населення на рік	Експорт нафти при 100% завантаженні своїх НПЗ	Фактичний нетто-експорт
Россія	303,4	280,8	114,3	0,778	22,5	189,0
Норвегия	151,9	15,3	10,1	2,280	136,6	141,8
Мексика	151,8	75,7	81,9	0,854	76,1	69,9
Великобританія	132,5	90,9	80,5	1,363	41,6	52,0
Оман	44,6	4,2	3,4	1,440	40,4	41,2
Ангола	36,1	1,6	6,7	0,621	34,5	29,4
Сирія	27,6	12,1	9,7	0,583	15,5	17,9
Канада	100,6	92,2	83,2	2,720	8,4	17,4
Ємен	19,0	6,0	6,0	0,364	13,0	13,0
Казахстан	25,6	21,4	14,9	0,950	4,2	10,7
В'єтнам	11,30	0,0	6,7	0,088	11,3	4,6
Новая Гвінея	3,9	0,0	0,6	0,130	3,9	3,3
Данія	11,7	6,6	10,8	2,009	5,1	0,9
Незалежні експортери, всього	1 019,9	606,8	428,9	0,884	413,1	591,0
ОПЕК-Саудовская Аравія*	414,9	82,2	59,1	2,850	332,7	355,8
ОПЕК-Венесуела	154,8	58,6	18,4	0,792	96,2	136,4
ОПЕК-Іран	179,1	67,6	58,0	0,936	111,5	121,1
ОПЕК-ОАЕ	113,4	10,6	7,6	2,850	102,8	105,8
ОПЕК-Кувейт*	103,1	44,1	5,3	2,850	59,0	97,7
ОПЕК-Ірак	105,3	17,3	17,3	0,621	88,0	88,0
ОПЕК-Нігерія	103,6	21,9	17,6	0,621	81,7	86,0
ОПЕК-Лівія	69,5	17,3	13,9	0,621	52,2	55,6
ОПЕК-Алжир	40,7	24,1	8,4	0,280	16,6	32,3
ОПЕК-Катар	33,1	2,9	2,1	2,850	30,2	31,0
ОПЕК-Індонезія	64,2	46,3	43,7	0,215	17,9	20,5
ОПЕК, всього	1 381,7	392,9	251,4	0,509	988,8	1 130,2
Експортери, всього	2 401,6	999,7	680,3	0,695	1 401,8	1 721,2
Весь світ	3 389,0	3900,0	3 389,0	0,565	-511,0	0,0



Виходячи з таблиці 2.4, видно, що провідними експортерами нафти серед країн Далекого зарубіжжя є Венесуела, В'єтнам, причому Венесуела входить до складу ОПЕК, а В'єтнам відноситься до незалежних експортерам нафти.

Прогноз попиту на нафту в країнах - не ОЕСР в 2010 і 2011 рр.. переглянутий у бік зниження в середньому на 30 кб / д у зв'язку з дещо нижчими даними по країнах Азії і Близького Сходу. Зростання попиту сповільнилося в більшою мірою, ніж очікувалося, сумарний попит складе в середньому в 2010 р. 41.0 мб / д (+4.4% або +1.7 мб / д при порівнянні по роках), в 2011 р. зросте до 42.5 Мб / д ( +3.6% або +1.5 мб / д).

Прогноз світового попиту на нафту в 2010 р. був переглянутий у мінімальному ступені (+50 кб / д), відбиваючи незначні зміни фундаментальних факторів. Невизначеність щодо можливості повторного витка рецесії в країнах ОЕСР зберігається. Тим не менше, дані щодо попиту на нафту найбільшій економіці світу - США - виявилися вище в порівнянні з очікуваними. Зростання попиту на нафту в країнах - не ОЕСР, зокрема, в Китаї трохи сповільнилося, тим не менш, світове зростання попиту підтримується за рахунок періодично повторюваних сплесків споживання газойлю і побутового палива в Латинській Америці. У даному випадку цей сплеск відбувся за рахунок зростання споживання в сільському господарстві та промисловості, холодної зимової погоди і перерв у поставках природного газу.