Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

2061,5

5,3

Франція

1589,6

4,1

Сполучені Штати Америки

1381,5

3,6

Вiрґiнськi Острови, Британські

1340,5

3,5

Швеція

1256,4

3,3

Італія

921,0

2,4

Польща

862,5

2,2

Швейцарія

825,8

2,1

Угорщина

715,1

1,9

Інші країни

4127,7

10,6

Табл.2.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну за 2009 рік¹⁾

¹⁾Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що вкладені в економіку України.

²⁾Обсяги прямих інвестицій в Україну та за окремими країнами-інвесторами наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств). Розглянуті основні тенденції у сфері іноземного інвестування свідчать про те, що Україна протягом останніх п'яти років є досить привабливою країною для інвесторів.

Зростання обсягів інвестицій, що надходять в країну, сприяє активізації зовнішньої торгівлі, забезпечує структурні зрушення в економіці України та поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, що підвищує здатність економіки країни чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективність функціонування.

(млн. дол. США)

	Обсяги прямих інвестицій на
	01.01.2009	01.07.2009
Всього по країнах ЄС	28118,2	29982,5
Австрія	2443,8	2490,0
Бельгія	43,8	44,0
Болгарія	20,0	20,4
Греція	309,9	321,7
Данія	176,8	184,5
Естонія	107,7	116,6
Ірландія	133,6	145,7
Іспанія	58,9	62,3
Італія	914,2	919,7
Кіпр	7677,2	8063,7
Латвія	63,8	86,9
Литва	84,7	88,4
Люксембург	214,2	226,9
Мальта	38,5	41,8
Нідерланди	3155,4	3717,1
Німеччина	6393,0	6530,9
Польща	692,5	851,8
Португалія	6,0	6,3
Румунія	17,4	19,0
Словаччина	106,2	106,7
Словенія	26,0	26,6
Сполучене Королівство	2248,9	2330,0
Угорщина	595,4	615,6
Фінляндія	15,9	54,6
Франція	1231,2	1573,2
Чеська Республіка	80,4	79,0
Швеція	1262,8	1259,1
Довідково:
Всього по Україні	35607,1	37965,7

 Табл.2.3. Прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС

 

Приватний капітал дуже відчутний до загроз політичній та економічній стабільності, обираючи закордонні вкладення різного роду у разі реального виникнення таких загроз. Оскільки сучасний стан розвитку України характеризується складною політичною ситуацією, прискоренням інфляції, які є рушійними мотивами прагнення власників капіталу забезпечити безпеку від політичних та економічних ризиків, то збереження позитивних тенденцій у сфері іноземного інвестування вітчизняних суб'єктів господарювання значною мірою залежить від ефективності моніторингу транскордонного переміщення капіталу, що дозволяє своєчасно ідентифікувати загрозу «втечі капіталу» і розробляти адекватні заходи його протидії. Це вимагає додаткових наукових досліджень феномену відтоку капіталу з країни, що в сучасних умовах господарювання має розглядатися як композиція експорту та втечі капіталу.

У перших місяцях поточного року вдалося досягнути покращення не за всіма показниками якщо говорити про динаміку виходу з кризи. Поширення рецесійних процесів у світі, погіршення умов торгівлі та фінансового стану реального сектору, скорочення кредитування стали тією групою факторів, що звузили інвестиційний попит. За підсумками першого кварталу реальне скорочення обсягів інвестицій в основний капітал становить 39,5% (порівняно зі зростанням на 10,4% за І квартал 2008 року). Приріст прямих іноземних інвестицій у І кварталі склав 1175,5 млн. дол. США, що на 63,8% менше обсягів І кварталу попереднього року. У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці склав 819,5 млн. дол. США, що становить 24,4% рівня відповідного періоду попереднього року.

В основному, приріст іноземного капіталу у І кварталі спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на 284,4 млн. дол. США, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - на 236,0 млн. дол. США, торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку - на 56,4 млн. дол. США, а також на підприємствах промисловості - на 78,3 млн. дол. США. Такі результати є об?єктивним наслідком розгортання фінансової кризи, яка супроводжувалась фінансовими втратами та посилення інвестиційних ризиків. Довідково: Основним джерелом фінансування капітальних вкладень залишились власні кошти підприємств: їх питома вага у структурі інвестицій в основний капітал становила 66,7%. Фінансово-економічна криза суттєво погіршила фінансові результати українських підприємств: у січні-квітні 2009 року фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування зменшився на 77,6% і становив 8,8 млрд. грн. (39 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року). При цьому, прибутки прибуткових підприємств скоротилися на 12,4% до 46,9 млрд. грн., а збитки збільшилися у 2,6 раза - з 14,5 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року до 38,1 млрд. грн. у січні-квітні 2009 року.

В цілому, негативний фінансовий результат продемонстрували не лише експортоорієнтовані виробництва, але і орієнтовані на внутрішній ринок та раніше прибуткові види економічної діяльності: роздрібна торгівля, будівництво, діяльність готелів та ресторанів, а також більшість галузей промисловості.

Мал.2.4. Прямі іноземні інвестицій в Україну (млн. дол. США)

Зменшення питомої ваги інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик (на 2,9 в.п. до 12,7%) в структурі фінансування капітальних вкладень є прямим результатом скорочення кредитної підтримки реального сектору економіки з боку комерційних банків. За І квартал вимоги банків за кредитами, наданим на інвестиційні цілі нефінансовим корпораціям, скоротились більше ніж в 2,5 рази порівняно з обсягами за І квартал 2008 року. І хоча частка довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитування збільшилась з початку року на 0,4 в.п. до 11,7%, це відбулось внаслідок більш суттєвого скорочення частки короткострокових кредитів - на 0,7 відсоткового пункту до 42,2%. За результатами січня-березня обсяг довгострокових кредитів дещо зріс в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям, діяльності транспорту та зв?язку, готелів та ресторанів, переробній та добувній промисловості, сільському господарстві. В структурі інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування частка бюджетних коштів зменшилась до 3,2% (проти 4,7% за І квартал 2008 року.) внаслідок того, що в умовах обмеженості бюджетних коштів відбувалось пріоритетне фінансування соціальнозахищених статей бюджету при недофінансуванні капітальних видатків. Частка капітальних вкладень на будівництво власних квартир зменшилась на 2,8 в.п. до 3,6%, що, зокрема, пояснюється згортанням протягом більшої половини 2008 року та на початку 2009 року програм іпотечного кредитування та зменшенням реальних доходів населення. Слід зазначити, що загалом відбулось скорочення за всіма видами будівельної діяльності. Будівельна галузь продовжує функціонувати під дією негативних чинників, що мали місце, починаючи з 2008 року (криза банківської ліквідності, курсова нестабільність, зниження попиту з боку споживачів). Як наслідок, за підсумком січня-травня 2009 року обсяги будівельних робіт скоротились на 55,8% порівняно з відповідним періодом минулого року. Частка коштів іноземних інвесторів зросла на 2 в.п. до 5,2% в структурі інвестицій за джерелами фінансування. У той же час спостерігалась тенденція зниження рівня капіталізації прямих іноземних інвестицій: за І квартал лише близько 1% (проти 6,3% за І квартал 2008 року) було здійснено у вигляді обладнання або коштів, які були інвестовані у оборотні та необоротні матеріальні та нематеріальні активи. Але у квітні у цій сфері також з?явились перші позитивні зрушення.

За попередніми даними НБУ надходження прямих іноземних інвестицій в Україну у квітні значно зросли порівняно з попередніми місяцями до 720 млн. дол. США, що лише на 13% менше, ніж у квітні 2008 року (мал. 2.4.). Також ми можемо очікувати і на пожвавлення внутрішніх інвестицій у найближчій перспективі у зв?язку із поступовим відновленням позитивної динаміки кредитування.

У 2009 році негативний вплив на економіку України з боку падіння зовнішнього попиту посилювався спадом інвестиційної активності. Реальне падіння інвестицій у 2009 році становило від 12% до 42% (усереднене значення - “мінус” 25,4%, що на 4,5 в.п. більше ніж станом на квітень). Основним чинником гальмування інвестиційної активності у 2009 році стала нестача фінансових ресурсів.

Поряд з цим, українська економіка втратила частину інвестиційного потенціалу через несприятливий інвестиційний клімат. Деякі експерти вважають, що загалом іноземні інвестори і у подальшому займуть вичікувальну позицію зважаючи на потенційні ризики вкладання коштів в українські активи в умовах високої імовірності реалізації нової “хвилі” макроекономічних диспропорцій. У 2009 році в основному інвестори приділяли основну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатих інвестиційних проектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україні фінальної частини ЄВРО-2012. Як результат, враховуючи прогнози учасників семінару усереднене значення чистого приросту прямих іноземних інвестицій порівняно з квітнем зменшилось на 14,4% до 4,5 млрд. дол. США. Максимальний обсяг чистого приросту прямих іноземних інвестицій за підсумком 2009р. може становити 9,7 млрд. дол. США, мінімальний - 2,2 млрд. дол. США.

У прогнозах експертів [11] щодо динаміки інвестиційного попиту спостерігається значна різниця: варіація значення від “мінус” 5% до “плюс” 16,7%, хоча їх межі порівняно з квітнем значно звузились (від “мінус” 7% до “плюс” 40% станом на квітень). Це в основному зумовлено відмінністю у поглядах щодо відновлення діяльності банківської сфери. Хоча, порівняно з квітнем усереднене значення середньозваженої ставки за кредитами комерційних банків в національній валюті на кінець року збільшилось на 0,4 в.п. до 20,8%, загалом прогнозисти передбачають здешевлення вартості кредитних ресурсів порівняно з 2009 роком (усереднене значення на 2,2 в.п. менше показника 2009 року). Але, зважаючи на те, що динаміка інвестицій прогнозується від?ємною (середнє значення “мінус” 0,3%), таких змін на ринку банківських послуг буде недостатньо.

Водночас, експерти дещо погіршили і свої прогнозні оцінки щодо притоку прямих іноземних інвестицій. Так, якщо у квітні за оптимістичним прогнозом чистий притік прямих іноземних інвестицій на 2010 рік становив 13,5 млрд. дол. США, то у липні - він становить 9 млрд. дол. США. Мінімальний показник залишився на квітневому рівні (4 млрд. дол. США). Як результат, усереднене значення чистого притоку обсягів прямих іноземних інвестицій на 2010 рік порівняно з квітнем зменшилось на 15,2% до 6,1 млрд. дол. США.

2.3 Організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Головним завданням при залученні необхідних для структурної перебудови економіки держави іноземних інвестицій є створення таких умов щодо іноземного інвестування, які б при гарантуванні засад економічної безпеки країни одночасно забезпечували максимальне зближення інтересів держави з інтересами іноземних інвесторів.

Фахівці пропонують трактувати зміст поняття „організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій” як систему гармонізації державного регулювання та ринкового механізму саморегуляції економіки спрямовану на формування сприятливого інвестиційного середовища для надходження в країну ресурсів зовнішнього інвестування.

Основні взаємопов'язані та взаємодоповнювані складники механізму - державне регулювання іноземних інвестицій та ринковий механізм саморегуляції економіки, які за допомогою політико-правових, економічних, організаційних та інформаційних важелів формують в країні сприятливе інвестиційне середовище. Ефективне використання цих важелів впливає на надходження в країну прямих іноземних інвестицій.

Проведений аналіз статистичних даних свідчить, що прямі іноземні інвестиції є порівняно стабільним джерелом поповнення інвестиційних ресурсів вітчизняної економіки.

У вітчизняну економіку вкладені інвестиції зі 119 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84,1% їх загального обсягу, зокрема країни Європейського Союзу та США. Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах (2419,8 млн дол.), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва (2264,0 млн дол.) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг і надання послуг підприємцям (1773,4 млн дол.). Сталою є зацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено 1398,3 млн дол., і виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів - 1274,6 млн дол.

За результатами аналізу інвестиційної привабливості регіонів найбільш вигідними для іноземних інвесторів є провідні науково-промислові центри з розвиненою інфраструктурою, а саме: м.Київ (26,1% обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська (11,0%), Харківська (4,8%), Київська (4,2%), Донецька (4,0%) та Одеська (3,3%) області.

За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв'язок між обсягом надходження прямих іноземних інвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. Між цими показниками існує тісний прямий взаємозв'язок, оскільки між темпами зростання ВВП та обсягом ПІІ країни коефіцієнт детермінації R² = 0,97, а показник надходження ПІІ та капітальних інвестицій відповідно становить 0,99. Це означає, що в міру збільшення надходжень ПІІ в економіку України темпи ВВП та капітальних вкладень теж зростали. З іншого боку, активізація іноземної інвестиційної діяльності можлива лише за умов оздоровлення економіки, поліпшення інвестиційного середовища, активізації внутрішнього інвестування та адекватної інвестиційної політики.

Отже, при залученні прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку необхідно враховувати критерії національної безпеки. Вважається, що для стабільного економічного зростання країни річні інвестиції за певний період часу мають бути на рівні 19-25% до ВВП, тобто для підтримання інвестиційної безпеки загальний обсяг інвестицій в економіку країни щодо ВВП має бути на рівні:

Р_i = I х 100 % ? 19-25%,

ВВП

де Р_i - рівень інвестиційної безпеки у відсотках,

І - загальний обсяг реальних інвестицій в економіку країни за аналізований період у грошовому вимірі.

Величина Р_i повинна утримуватися на рівні 19-25%, що є пороговим значенням інвестиційної безпеки.

Максимальне порогове значення інвестиційної безпеки відповідає етапу, коли економіка перебуває на стадії реформування і потребує значних інвестицій. Коли економіка перебуває на етапі стабільного розвитку, порогове значення інвестиційної безпеки може бути дещо меншим. Оскільки для України питання інвестицій стоїть вкрай гостро, порогове значення інвестиційної безпеки в найближчі три роки має бути максимальним - на рівні 25%.

Ця позиція відстежується у методичних рекомендаціях Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України. Показники динаміки стану інвестиційної безпеки України, згідно з цими рекомендаціями, наведені у таблиці 2.4.

Індикатор, одиниця виміру	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	Порогове значення
Згідно з методикою Міністерства економіки України
Відношення чистого приросту ПІІ до ВВП, %	1,78	1,49	1,90	1,79	2,16	2,64	3,47	9,11	4,05	5 - 10
Частка ПІІ у загальному обсязі інвестицій, %	11,59	9,98	12,02	10,08	11,61	12,14	13,66	30,18	14,76	20 - 30
Згідно з методикою Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України
Рівень інвестиційної безпеки (Рi),%	15,4	14,9	15,8	17,7	18,6	21,7	25,4	30,2	27,4	19 - 25

Таблиця 2.4 Динаміка стану інвестиційної безпеки України

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату та Національного банку України.

Незважаючи на те, що тільки в 2004 р. в Україні досягнуто порогового значення інвестиційної безпеки (25,4%), в попередні роки простежувалось його рівномірне зростання. Однак ця методика враховує лише загальний обсяг інвестицій, що є недостатнім для обрахунку інвестиційної безпеки країни.

Як видно з результатів розрахунків, індикатори щодо ПІІ в Україні є нижчі порогових значень (винятком був 2005 рік, коли відбувся продаж металургійного комбінату “Криворіжсталь” і банку “Аваль”). На жаль, дані методики не дають відповіді на питання, яке ж оптимальне співвідношення між внутрішніми і зовнішніми інвестиціями, а також, яка допустима частка вкладу іноземних інвесторів при обрахунку інвестиційної безпеки України.

Для вирішення цих питань, запропоновано використати Закон золотого перерізу, який дедалі частіше застосовують у вирішенні економічних задач. Це співвідношення прийнято позначати грецькою буквою ц і воно дорівнює: ц ?1,618.

З цієї пропорції отримуємо, що оптимальне співвідношення між внутрішніми (капітальні вкладення) та зовнішніми (ПІІ) інвестиціями становить 61,8% до 38,2%. Однак на етапі трансформаційного циклу, коли внутрішніх інвестицій є недостатньо, а економіка потребує масштабного технологічного оновлення, частка ПІІ може відхилятися від золотої норми у напрямі підвищення. Етап стабільного розвитку економіки може характеризуватися більш усередненою структурою, наближеною до пропорції золотого перерізу. Динаміку цього відношення в Україні наведено в табл. 2.5.

	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	Порогове значення
Капітальні вкладення ,%	88,4	90,0	88,0	89,9	88,4	87,9	86,3	69,8	85,2	61,8
Річний приріст ПІІ ,%	11,6	10,0	12,0	10,1	11,6	12,1	13,7	30,2	14,8	38,2

Таблиця 2.5 Динаміка інвестиційної безпеки України (згідно з Законом золотого перерізу)

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату та Національного банку України.

Можна стверджувати, що у вітчизняній економіці не дотримується Закон золотого перерізу, недостатнім є обсяг прямих іноземних інвестицій, незважаючи на його рівномірне зростання. Для оптимального співвідношення Україні необхідно збільшити приплив ПІІ більш ніж у 2,5 рази.

Можна стверджувати, що при обрахунку інвестиційної безпеки країни необхідно враховувати критерій якості, бо саме якість прямих іноземних інвестицій більшою мірою впливає на національну безпеку країни. Таким чином, якість прямих іноземних інвестицій необхідно оцінювати до моменту їх залучення в економіку країни. Визначення оцінки якості ПІІ повинно бути поетапним. На першому етапі необхідно дати оцінку інвестора, визначити його мету і цілі інвестицій в економіку України, його ділову, інвестиційну та економічну репутацію. На другому етапі оцінюється інвестиційний проект, пріоритетність для вітчизняної економіки, інноваційність, екологічність, терміни окупності, величина інвестицій тощо.

Основою даного підходу є система бальної оцінки якості об`єктів та суб`єктів інвестиційного процесу (табл.2.6.).

Критерії	3 бали	2 бали	1бал
Оцінка інвестора
Ділова репутація	бездоганна	добра	негативна або невідома
Інвестиційний досвід	більше 10 років	5-10 років	менше 5 років або невідомий
Оцінка проекту
Галузь вкладання	пріоритетна	важлива	інші
Регіон вкладання	пріоритетний	важливий	інші
Величина капіталу	більше 500 тис. дол. США	100-500 тис. дол. США	менше100 тис. дол. США
Термін діяльності	більше 10 років	5-10 років	менше 5 років
Інноваційність	розробка інновацій	впровадження інновацій	не інноваційне
Екологічність	безпечне	допустима норма	небезпечне
Кількість зайнятих	більше 500 осіб	100-500 осіб	менше 100 осіб
Напрямки економічної діяльності	експортно- орієнтовані	всеукраїнський ринок	регіональний ринок

Таблиця 2.6 Показники оцінювання якості прямих іноземних інвестицій

Іноземний інвестор, який отримав менше 15 балів, є небезпечним, про що повідомляється Рада Національної Безпеки України у рекомендаційній формі, якщо ж отримані бали в межах 16-24 - допуск на загальних умовах, а набравши більше 25 балів, інвестор зможе отримати певні пільги і стимули.

У результаті застосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а також визначається пріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно до національних інтересів. Запропонований метод визначення якості певних економічних суб`єктів та об`єктів у відповідності до встановленого критерію дає змогу визначати, які інвестори несуть загрозу для економіки країни, а які відповідають національним інтересам, що допоможе на перших етапах не допустити недобросовісних інвесторів в Україну.

Висновки до Розділу 2

Таким чином, за аналізований період українська економіка втратила частину інвестиційного потенціалу через несприятливий інвестиційний клімат. У 2009 році в основному інвестори приділяли основну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатих інвестиційних проектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україні фінальної частини ЄВРО-2012. Як результат, усереднене значення чистого приросту прямих іноземних інвестицій порівняно з квітнем зменшилось на 14,4% до 4,5 млрд. дол. США.

За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв'язок між обсягом надходження прямих іноземних інвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. У результаті застосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а також визначається пріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно до національних інтересів.

РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу

3.1 Східний напрямок діяльності ЄС

До європейського Союзу входять 27 країн, що вирішили поступово об'єднати свої провідні технології, ресурси та разом творити своє майбутнє. Протягом періоду розширення, що триває вже понад 50 років, вони сформували зону стабільності, демократії та сталого розвитку, зберігаючи культурне розмаїття, толерантне відношення та індивідуальні свободи.

 Діяльність ЄС заснована на чотирьох договорах. Перші три договори - Договір про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про створення Європейського Економічного Співробітництва, відомий як Римський договір, підписаний 25 березня 1957 року, та Договір про створення Європейського співробітництва атомної енергії - створили Європейські Співтовариства, тобто систему прийняття загальних рішень у вугільній та сталеливарній промисловості, ядерній енергетиці та інших основних галузях економіки країн ЄС. Поступово, Європейське Економічне Співтовариство взяло на себе відповідальність за широке коло питань, в тому числі за соціальну, регіональну політику і питання охорони навколишнього середовища. Оскільки це об'єднання перестало бути виключно економічним співтовариством, згідно з четвертим договором - Договором про Європейський Союз, підписаним 7 лютого 1992 року в Маастрихті - його було перейменовано на Європейське Співтовариство. Саме цей договір і створив нову структуру, яка має як політичний, так і економічний характер і відома як Європейський Союз.

 ЄС є унікальним міжнародним утворенням, оскільки поєднує в собі ознаки міжнародної організації та держави, хоча формально не є ані тим, ані іншим. ЄС - це об'єднання демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання. Країни ЄС утворили спільні інституції, яким делегували частину своїх повноважень у прийнятті рішень. Трьома основними інституціями ЄС є Європейський Парламент, що представляє інтереси громадян ЄС і безпосередньо ними обирається; Рада Європейського Союзу, що представляє окремі країни ЄС; та Європейська Комісія, що виражає інтереси ЄС в цілому. Цей інституційний трикутник виробляє політику та закони, які діють на території ЄС.

 Європейський Союз демонструє, яким чином країни можуть успішно об'єднати свої економічні та політичні ресурси в спільних інтересах. Сприяючи становленню безпеки і стабільності в широкому світовому аспекті, ЄС допомагає створювати безпечніші і більш сприятливі умови життя в межах своїх власних кордонів. В той же час, Європейський Союз завжди готовий поділитися своїми здобутками та цінностями з країнами та людьми, що знаходяться поза його межами.

Історично, першочергове завдання ЄС, створеного невдовзі після закінчення другої світової війни, полягало у згуртуванні націй та народів Європи. Однак, по мірі вступу до ЄС нових країн та розширення сфери його відповідальності, виникла необхідність у визначенні відносин Європейського Союзу з рештою країн світу. Подібно до того, як ЄС працює в межах власних кордонів для усунення торгових бар'єрів, розвитку менш заможних регіонів і сприяння мирній співпраці, він працює разом з іншими країнами та міжнародними організаціями над тим, аби переваги відкритих ринків, забезпечення економічного зростання та стабільності в нашому все більш взаємозалежному світі стали надбанням кожної людини. У той самий час, ЄС відстоює свої законні економічні та торгові інтереси на міжнародній арені.

Ідея про те, що єдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом для співпраці країн ЄС у процесі вироблення послідовного підходу до реалізації зовнішньої політики. Протягом двох останніх десятиліть Європейський Союз активізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому в розв'язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічному статусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни, переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Це переконання було також підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом.

Одним із головних завдань, які сьогодні постають перед Європейським Союзом, є розширення території миру, безпеки та добробуту за межі ЄС. Для виконання цього завдання Європейський Союз розробляє та реалізує спільну зовнішню політику та політику безпеки, виступаючи, тим самим, реальною силою, яка забезпечує стабільність, співпрацю та порозуміння в ширшому світовому контексті.

 З 2007 року, який позначає початок нового бюджетного циклу в ЄС, фінансову та технічну підтримку Європейської політики суспільства та країн, що в неї входять, забезпечує Європейський інструмент сусідства та партнерства (див. Додаток 1).

Починаючи з 1 січня 2007 року Європейський інструмент сусідства і партнерства став основним джерелом фінансування для 17 країн-партнерів ЄС, включаючи Україну. Розроблений задля стратегічного продовження існуючих раніше програм, головною метою ЄІСП, як вже було зазначено вище, є створення території спільних цінностей, стабільності та добробуту, тіснішої співпраці та поглибленої економічної та регіональної інтеграції завдяки охопленню широкого спектру сфер співпраці.

Протягом 2007-2013 років Євросоюз надасть близько 1 мільярду євро на посилення транскордонного співробітництва. Українські місцеві органи влади, недержавні організації та інші інституції мають можливість отримати фінансову підтримку за трьома програмами співробітництва: Польща-Білорусь-Україна, Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна та Румунія-Україна-Молдова. Також Україна отримає частину фінансування в рамках Програми басейну Чорного моря, та програм-наступників CADSES - Центральноєвропейської Програми та Південно-Східного Європейського Простору.

 У 2007 році Україна отримала 22 млн. євро з Механізму сприяння реформам управління на додаток до 120 млн. передбачених в рамках ЄІСП на цей рік. А в 2008 році через цей механізм Україні було надано додаткові 16, 6 млн. євро, в той час як сума фінансування в рамках ЄІСП склала 122 млн. євро.

 Починаючи з 2007 року Європейський Союз запровадив в Україні програму бюджетної підтримки. Кошти бюджетної підтримки надаються безпосередньо в державний бюджет України на реалізацію реформ. Основними секторами, для розвитку яких надаватиметься вказана допомога, є управління державними фінансами, енергетика, а також процеси реадмісії, тобто повернення нелегальних мігрантів до країн їх походження.

У вересні 2008 року Міністром економіки України, Національним координатором з питань допомоги Європейського Союзу Богданом Данилишиним було підписано Угоду про фінансування програми зовнішньої допомоги ЄС «Підтримка впровадження Енергетичної стратегії України». Ця міжнародна угода є першим договором, підписаним з боку України в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства, який передбачає надання прямої бюджетної підтримки Україні. Загальний бюджет програми становить 87 млн. євро, з яких пряма бюджетна підтримка - 82 млн. євро, технічна допомога, спрямована на впровадження бюджетної підтримки, - 5 млн. євро. Кошти прямої бюджетної підтримки надходять безпосередньо до державного бюджету України і будуть спрямовані на підтримку реалізації Енергетичної стратегії України. Перелік та пріоритетність заходів, які мають бути здійсненні за рахунок зазначених коштів, визначатимуться урядом України.

3.2 Політика східного партнерства ЄС - нові інструменти і можливості для України

 У грудні 2008 року Європейська Комісія опублікувала повідомлення про Східне партнерство - ініціативу, що покликана визначити новий вимір політики у Східні Європі. Східне партнерство є кроком до змін у відносинах ЄС з Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Цей механізм передбачає підвищення рівня політичної взаємодії, включаючи перспективу нового покоління угод про асоціацію, далекосяжну інтеграцію в економіку ЄС, спрощення перетину кордону ЄС для громадян за умови дотримання вимог безпеки, посилення механізмів енергетичної безпеки на користь усіх зацікавлених сторін, а також зростання фінансової допомоги. ЄС пропонує більш інтенсивну поточну підтримку реформ країн - партнерів через Комплексну програму інституційного розвитку та нові багатосторонні заходи, які нададуть можливість об'єднати усіх партнерів при вирішенні спільних викликів. Пропозиція нового партнерства включає нові заходи, спрямовані на підтримку соціально - економічного розвитку у зазначених шести країнах, а також п'ять ключових ініціатив, які стануть конкретним свідченням підтримки ЄС.

Поступові розширення Європейського Союзу сприяли все більшому його географічному зближенню зі східними сусідами, а реформи, підтримані Європейською політикою сусідства, наблизили ці країни до нього у політичному та економічному відношенні. Зростає також і відповідальність ЄС за надання допомоги своїм партнерам для вирішення політичних і економічних викликів, що стоять перед ними, а також для підтримки їхнього прагнення тісніших зв'язків, не в останню чергу у світлі конфлікту у Грузії, що відбувся влітку 2008 року.

Для реалізації Східного партнерства буде залучено додаткові кошти. Загальна допомога для 6 сусідніх країн, охоплених цією програмою поступово зростатиме з 450 млн. євро у 2008 році до 785 млн. євро у 2013 році. Це означає, що протягом 2010-2013 років буде додатково надано 350 млн. євро. Крім того, для втілення програми Східного партнерства буде залучено 250 млн. євро, які раніше було заплановано для інших програм у рамках Європейської політики сусідства.

Україна як основний партнер ЄС на Сході, вже має тісні двосторонні зв'язки з Євросоюзом. Східне партнерство надасть можливості значно посилити спільну роботу на рівні Україна-ЄС, зокрема, у напрямку наближення законодавства України та європейських стандартів. Крім того, Східне партнерство урізноманітнить співпрацю України з ЄС. Фактично, Східне партнерство, яке базується на економічній інтеграції та наближенні законодавства країн-партнерів до європейських стандартів, сприятиме формуванню зон вільної торгівлі між ЄС і Східними партнерами, що, безумовно, укріпить економіку України.

Східне партнерство передбачає поглиблення двосторонніх відносин між ЄС та країнами-партнерами та запровадження нової багатосторонньої основи для співпраці. Основними пунктами цієї ініціативи є:

· Нові угоди про асоціацію, включаючи глибокі та всеохоплюючі угоди про зони вільної торгівлі

· ?Комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для покращання адміністративної спроможності країн - партнерів

· ?Поступова інтеграція в економіку ЄС із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн - партнерів

· ?Заохочення країн - партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними, яка може пізніше приєднатися до Економічного співтовариства сусідства

· ?Укладення «договорів мобільності та безпеки», які сприятимуть простішому законному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією

· ?Вивчення можливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритості ринку праці ЄС

· ?Активізація програм, спрямованих на соціально - економічний розвиток країн - партнерів

· ?Створення чотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС; енергетична безпека; та контакти між громадянами для подальшої підтримки окремих реформ країн - партнерів

· ?5 ключових багатосторонніх ініціатив: програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвитку регіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлювальних джерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; та співпраця з попередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування

· ?Посилення соціально-культурних контактів і ширше залучення громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін, включаючи Європейський Парламент.

Значна кількість пропозицій для Східного партнерства вже реалізовані або почали реалізовуватися на двосторонньому рівні між Україною та Європейським Союзом. Серед них Угода про асоціації, діалог щодо скасування візового режиму, створення зони вільної торгівлі та інші.

У двосторонньому вимірі (ЄС - східний партнер) новий підхід є найнаочнішим саме у випадку України. Україна ідентифікується ЄС як країна, по відношенню до якої ЄС готовий вийти за межі співпраці у бік поступової економічної інтеграції і поглиблення політичного співробітництва. При визначенні характеру стосунків з Україною прийнято вживати термін «привілейовані відносини». Серед опцій співпраці передбачено щорічні зустрічі на найвищому рівні, щорічні засідання Ради співробітництва на рівні міністрів, комітети і підкомітети співпраці, зустрічі Україна_ЄС із участю Президента (двічі на рік), Комітет з питань співпраці із участю прем'єра, Раду з питань співпраці на рівні міністерств, Комітет парламентської співпраці, постійні консультації Україна - трійка ЄС. За даними МЗС України, щорічно проходить понад 80 зустрічей на різних рівнях. У рамках Комітету працюють підкомітети, зокрема, з питань інвестицій. Східне партнерство розроблялось Польщею і Швецією для України. Мета - створення передумов, які би в подальшому відкрили двері Україні на членство в ЄС. Проте можливості Польщі переформулювати східну політику ЄС обмежені. Це спричинено тим, що до вступу Польщі до ЄС Європейський Союз запровадив власну політику щодо своїх країн-сусідів під назвою Європейська політика сусідства. Крім того, Європейський Союз не узгодив польські ініціативи, розпочаті після розширення ЄС в 2004 році. Відсутність узгодження була викликана переважно характером пропозицій. Наприклад, польські заходи, розпочаті в ЄС після помаранчевої революції, ставили за мету надання Україні перспективи членства, або, коли Європейський Союз проігнорував спроби Польщі посилити східну політику ЄС, переважно тому, що вони не задовольнили позицію всіх членів ЄС. Досвід Польщі в запровадженні власних заходів у Європейському Союзі довів, що всі члени ЄС можуть узгодити лише ті ініціативи однієї країни-члена ЄС, які мають дійсно європейське підґрунтя.

У 2008 році збільшилися шанси схвалення прагнень Польщі з приводу східної політики ЄС, що було спричинено діяльністю Франції в Середземному об'єднанні. На початку цього року президент Франції Ніколя Саркозі запропонував запровадити в межах ЄС нову регіональну платформу співпраці, яка зібрала б окремих учасників з Європейського Союзу, а також середземноморських країн - не членів ЄС - стратегічних партнерів для Франції. Французька пропозиція в початковій формі не була схвалена всіма членами ЄС, особливо заперечувала Німеччина. Лише після того, як пропозицію Франції було перетворено на більш помірковану ініціативу (ініціатива стає відкритою для всіх країн ЄС), в березні 2008 року Середземне об'єднання отримало узгодження ЄС.

Схвалення Європейським Союзом Середземного об'єднання створило ситуацію, в якій ЄС навряд чи відмовився б від будь-якої іншої подібної регіональної ініціативи, яка стосувалась би відмінного географічного простору. Особливо, якщо б ця інша ініціатива була б узгоджена та знаходилася в межах Європейської політики сусідства, подібно до пропозиції Франції.

Іншою причиною для запровадження Східного партнерства є відсутність присутності ЄС у Східній Європі як регіоні. Процес розширення ЄС на Балкани, поглиблення інтеграції ЄС з чорноморськими країнами (запровадженням у 2007 році Чорноморської синергії - регіональної ініціативи, спрямованої на поглиблення співпраці ЄС з чорноморськими країнами та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського регіону), і процес поглиблення відносин із південними сусідами ЄС (Середземним об'єднанням) створюють ситуацію, в якій присутність ЄС в Східній Європі, без запровадження в дію цих регіональних ініціатив, була б набагато меншою [17].

Ці причини сприяли тому, щоб Ініціатива була представлена до розгляду міністрів закордонних справ країн ЄС 26 травня 2008 року в Брюсселі під час зібрання Ради зі загальної політики ЄС та Ради з питань міжнародних відносин (GAREC) і схвалена в червні 2008 р.

Проте Євросоюз побачив у Східному партнерстві інструмент для реалізації дещо іншої мети, яка відрізнялась від первинної запропонованої поляками для України. Головною метою Східного партнерства є укріплення та поглиблення інтеграції між ЄС та країнами Східної Європи та Південного Кавказу, паралельно з процесом поглиблення інтеграції між ЄС, країнами Чорного моря та Середземномор'я, який зараз триває. У короткостроковому періоді Східне партнерство повинно зменшити відмінності між діяльністю ЄС в Чорноморському та Середземноморському регіонах, та політикою ЄС щодо країн Східної Європи та Південного Кавказу. У довгостроковому періоді Східне партнерство планує поглибити інтеграцію між ЄС та країнами-не членами ЄС - представниками ініціативи.

Російсько-грузинська війна на Південному Кавказі значно прискорила її прийняття, оскільки ЄС був змушений якось реагувати на поширення нестабільності з цього регіону. Після подій на Кавказі Європейська Рада звернулася 1 вересня до Європейської Комісії з проханням представити свою пропозицію раніше, ніж це передбачалося. Провівши консультації зі своїми східними партнерами, Європейська Комісія пропонує поглибити двосторонні відносини з ними та запровадити нову багатосторонню основу для співпраці.

Російсько-грузинська війна стала початком процесу творення багатополярного світу, що означає розподіл сфери впливу в Європі. Цією війною Росія показала Європі кордони російської сфери впливу, якою є пострадянський простір і на відносини з яким Європа не має права претендувати. З іншого боку, своєю шенгенською зоною Євросоюз сам позначив свої східні кордони, за межі яких він не збирається поширюватись. Так фактично між ЄС і Росією утворилась лінія розподілу сфер впливу в Європі. Отже, якщо виникли такі кордони і процес поширення ЄС на Схід припинився, то тоді необхідно облаштувати безпечне оточення, створити такий стабільний пояс навколо Європейського Союзу, щоб тут не було терористів, ніяких проблем з цієї території щодо його безпеки не було. Відтак питання безпеки стало спільним інтересом для країн ЄС в ініціативі Східного партнерства. ЄС розмірковує, що ця ініціатива допоможе йому, з одного боку, захиститись від Росії поясом більш менш безпечних і лояльних до ЄС сусідніх країн, а з іншого - знівелювати нову лінію розмежування в Європі.

Невипадково ініціатива Східного партнерства трактується Євросоюзом як невід'ємна частина Європейської політики сусідства. Політика сусідства була прийнята для того, щоб замирити нових претендентів на членство в Європейському Союзі, включаючи і Україну, і щоб вони не претендували на вступ в Євросоюз. Але поставало питання: як бути з сусідніми країнами, що залишились поза межами європейського інтеграційного поля. Стало зрозуміло, що політика сусідства не мала конкретного змістового наповнення. Інструменти цієї політики були однаковими по відношенню до всіх сусідів ЄС. Політика сусідства не мала перспективи,тому що у кожної країни ЄС виявились свої сусіди. У Франції середземноморські країни, у Британії - Європа і Америка, у німців головним пріоритетом є Росія, у нових членів ЄС (менших за своєю політичною та економічною вагою, ніж старі члени) - Україна. Східне партнерство враховує цей недолік Європейської політики сусідства, позаяк містить набір конкретних інструментів, які враховують специфіку регіону цієї східної периферії Європи. Проте недолік залишається тому, що зберігається спільний підхід до всіх країн регіону, без врахування особливостей їхнього розвитку.

Ідея Східного партнерства видавалась компромісним рішенням у відносинах ЄС щодо Росії. У чому видається цей компроміс з погляду ЄС? З одного боку, Європейський Союз начебто визнає ту реальність, що країни, на які поширюється Східне партнерство залишаються в сфері впливу Росії. Європейські чиновники постійно повторюють, що Східне партнерство не проти Росії, маючи на увазі російську реакцію на розширення НАТО. Росія ж розцінює цю ініціативу як зазіхання ЄС на російську сферу впливу. Чому? Тому, що запроваджуючи Східне партнерство, ЄС намагається зберегти європейську орієнтацію країн-учасниць, що знаходяться в російській «зоні». Східне партнерство спрямоване на підтримку внутрішніх трансформацій в напрямі спорідненості з ЄС, що убезпечить країни ЄС від зовнішніх викликів і загроз на його східному кордоні. Це, власне, є поширення впливу шляхом «м'якої сили» (Soft Power). Відтак об'єктивно Східне партнерство сприятиме намаганням цих країн послабити російський вплив на них.

Очевидною перевагою Східного партнерства є присутній в ньому принцип диференціації та інструменталізації. Конкретними інструментами реалізації цих принципів виступають:

· нові угоди про асоціацію, включаючи гли бокі та комплексні угоди про зону вільної торгівлі для тих країн, які прагнуть і готові брати на себе відповідні далекосяжні зобов'язання з ЄС;

· комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для підвищенняадміністративної спро можності країн-партнерів;

· поступова інтеграція в економіку ЄС (із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн-партнерів), включаючи юридичні зобов'язан ня щодо наближення регуляторних норм;

· заохочення країн-партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними;

· укладення „договорів мобільності та безпеки”, які сприятимуть простішому легальному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією. Ці договори також передбачатимуть приведення системи притулків у відповідність стандартам ЄС і створення інтегрованих структур управління кордонами з остаточною метою запровадження безвізового режиму для усіх країн-партнерів;

· Європейська Комісія вивчить можливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритості ринків праці ЄС;

· програми, спрямовані на соціально-економічний розвиток країн-партнерів, зокрема у напрямі подолання гострих соціально-економічних розбіжностей між цими країнами;

· створення чотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС; енергетична безпека; контакти між громадянами для подальшої підтримки окремих реформ країн-партнерів;

· ключові ініціативи: програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвитку регіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлюваних джерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; співпраця з попередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування;

· - посилення соціально-культурних контактів і більше залучення громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін, включаючи Європейський парламент [124].

Отже, Східне партнерство -- це набір конкретного інструментарію, і немає ніяких зобов'язань, що Україна буде членом ЄС, ніякої перспективи членства в Східному партнерстві немає, але є інструментарій, через який ми можемо відкривати канали Європейського Союзу для втілення інтеграційних проектів на терені України. Тобто підтягнути Україну через конкретні проекти, які сьогодні не прописані, але сам формат таких відносин буде сприяти наповненню по мірі знаходження спільних інтересів між Європейським Союзом і Україною. Такий формат буде давати можливість наповнювати цю ініціативу конкретним інструментарієм, конкретними проектами. Це, власне, є стратегія євроінтеграції малих кроків, коли не ставиться, і в цьому, звісно, є вади, кінцева загальна мета, а ставиться питання підтягнути Україну ближче до економічного та політичного клімату Євросоюзу.

Для України, яка вже розпочала переговорні процеси і по угоді про асоціацію, і по зоні вільної торгівлі, і по скасуванню безвізового режиму, і по приєднанню до Енергетичного Співтовариства, Східне партнерство є можливістю зафіксувати в нових нормативно-правових рамках намічені й нові перспективи інтеграції до Європейського Союзу. Україна також має всі шанси стати провідною країною в Східному партнерстві і, таким чином, закріпити за собою роль регіонального лідера під егідою ЄС. Враховуючи найбільш успішне просування України на шляху європейської інтеграції серед країн-партнерів, наша держава може розраховувати на підвищену увагу з боку ЄС. Але єдиним можливим шляхом для України набути в перспективі членства в Європейському Союзі є успішне виконання кропіткої домашньої роботи з реформування всіх сфер життєдіяльності, сприятливі умови для чого можуть бути створені в рамках Східного партнерства [25].

Безпосередньо ЄС не має двосторонніх інвестиційних угод у традиційному розумінні (хоча вони підписуються окремими країнами-членами ЄС). Проте ЄС має низку угод щодо торгівельних преференцій з окремими країнами та їх інтеграційними об'єднаннями, і такі угоди, як правило, містять положення, пов'язані з інвестиційною діяльністю (створення іноземних компаній, репатріація капіталу та дивідендів тощо). І все це потрібно брати до уваги в процесі інтеграції України до Європейського Союзу.

Слід мати на увазі, що взагалі, Європейський Союз забезпечує найбільш відкрити для ПІІ умови та привабливий клімат. Позиція європейської ділової спільноти полягає у визнанні того, що рішення про інвестування за кордоном повинні базуватися лише на аналізі ринкових факторів. При цьому зрозуміло, що до уваги беруть і юридичні аспекти, які мають значний вплив на рівень інвестиційного ризику. Безпосередньо органи ЄС традиційно не встановлюють жодних умов залучення ПІІ країнами-членами. Головна вимога полягає у тому, щоб жодна компанія, створена к країна-члені ЄС (місцева або така, яка належить країні-не члену ЄС) не піддавалася дискримінації на усій території ЄС.

Що ж до інвесторів з самих країн ЄС, то, згідно зі ст. 43 Угоди про ЄС, усі країни-члени Союзу повинні дозволяти їм створювати або купувати компанії на тих умовах, які встановлені і для резидентів. У разі порушення цього зобов'язання, рішення уряду можна оскаржити в Європейському Суді. Більш того, в сучасних умовах у деяких випадках інвестори з інших країн ЄС можуть мати навіть кращі умови, ніж місцеві компанії - скажімо, у фінансовому секторі. Наприклад, німецькі універсальні банки можуть здійснювати в інших країнах ЄС операції з цінними паперами, навіть якщо національне законодавство вимагає чіткого відокремлення кредитно-депозитних та інвестиційних операцій (як у Великобританії).

Слід зазначити, що, в принципі, можливості Європейської Комісії щодо регулювання іноземних інвестицій дещо зросли після того, як у 1993 р. були скасовані бар'єри на рух капіталу, як усередині ЄС, так і між членами ЄС та «третіми країнами». Наприклад, у 1997 р. Комісія видала роз'яснення (підтверджене у 2001 р.) про те, що інвестори з усіх країн-членів ЄС мають право встановлювати контроль над компаніями в інших країнах ЄС. (Це було зроблено у зв'язку з намаганнями деяких країн, обмежити право іноземних інвесторів на придбання контрольних пакетів із правом голосу в процесі приватизації).

Однак такий підхід не означає, що Європейська Комісія взагалі не регулює процес здійснення іноземних інвестицій. Так, право на надання послуг авіаційного транспорту закони ЄС закріплюють лише за компаніями, які повністю належать або контролюються власниками з країн ЄС. Аналогічні обмеження встановлені і для морського пароплавства. лібералізму. А так звана «гідрокарбонатна директива» 1994 р. (Directive 94/22/EC), допускає «дзеркальне» трактування взаємності («mirror-image» reciprocal treatment), яке передбачає, що іноземний інвестор може бути позбавлений ліцензії на роботу з гідрокарбонатними ресурсами, якщо його власна країна не дозволяє резидентам ЄС займатися такою діяльністю на умовах «порівняльних» з тими, які існують у країнах ЄС.

У даний час директива ЄС у питаннях банківського, страхового та інвестиційного бізнесу містить застереження про взаємність трактування, відповідно до якої фінансової компанії «третіх країн» можуть бути позбавлені права на утворення нової компанії в країнах ЄС, якщо буде вирішено, що в такій країні компанії з країн-членів ЄС не мають рівних прав із місцевими. У зв'язку з цим можна згадати (хоча це випадок і більш складної ситуації), що у 2005 р. власники австрійського банку Bank Burgenland - керівництво землі Бургенланд (якій належало 82,12% акцій банку) - оголосили про наміри продати цю фінансову установу. Зацікавленість до банку виявили, серед інших, і українські інвестори. Наприкінці 2005 р. маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, донецький завод «Укрпідшипник», Актив-банк і компанія Slav AG (Австрія) підписали меморандум про створення консорціуму для участі в тендері з продажу банку Bank Burgenland. У березні 2006 р. було оголошено рішення продати його австрійській фінансовій компанії Grazer Wechselseitige Versicherung AG (GRAWE). Однак металургійний комбінат ім. Ілліча й «Укрпідшипник» заявили, що вважають це рішення упередженим, оскільки пропозиція української сторони була набагато більше фінансово привабливою (140 млн. євро - проти 63,5 млн. євро в австрійській компанії). Їхню думку підтримало і Mіністерство економіки України, яке заявило, що вважає дискримінаційним рішення власників банку. На думку Мінекономіки, пропозиція Металургійного комбінату імені Ілліча і компанії «Укрпідшипник», що претендували на придбання Bank Burgenland, з фінансово-економічних і соціальних показників повністю відповідало умовам конкурсу й було набагато вигіднішим, ніж пропозиція GRAWE. Аргументи, на яких ґрунтувалося рішення уряду землі Бургенланд на користь австрійської компанії, зокрема, у частині непрозорості фінансових ресурсів українського консорціуму, мали, на думку Міністерства, дискримінаційний характер і завдали шкоди іміджу України та європейському ринку. А сам консорціум звернувся до Європейської Комісії з проханням оцінити рішення власників австрійського банку.