Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА МАГІСТРА

Ефективність залучення прямих іноземних інвестицій в Україну (на прикладі вертикальних та горизонтальних іноземних інвестицій)

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи прямого іноземного інвестування
• 1.1 Сучасні економічні теорії міжнародного інвестиційного руху капіталів
• 1.2 Сутність горизонтальних та вертикальних прямих іноземних інвестицій
• Висновки до розділу 1
• Розділ 2. Динаміка та структура залучених прямих іноземних інвестицій в економіку України
• 2.1 Джерела, обсяги та структура прямих іноземних інвестицій з країн світу в Україну у 2008-2014 рр.
• 2.2 Законодавче регулювання іноземного інвестування в Україні
• 2.3 Горизонтальні та експортоплатформенні прямі іноземні інвестиції в підприємствах галузі виробництва табачних виробів в Україні
• 2.4 Ефективність вертикальних прямих іноземних інвестицій у підприємствах галузі виробництва марганцевих руд та феросплавів в Україні
• 2.5 Економіко-математичне регресійне моделювання ефективності "горизонтальних” та вертикальних” іноземних інвестицій в економіці України
• Висновки до розділу 2
• Розділ 3. Стан та перспективи зростання інвестиційної привабливості України
• 3.1 Оцінка стану інвестиційної привабливості України за результатами 2014 - початку 2015 рр.
• 3.2 Перспективи та джерела зростання обсягів залучення прямих іноземних інвестицій з країн світу в Україну
• Висновки до розділу 3
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки

Вступ

Актуальність теми дипломного дослідження полягає в тому, що прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - ключовий ресурс для прискореного розвитку економіки будь-якої країни. У сучасних умовах вони виступають одним із важливих інструментів забезпечення умов виходу з економічної кризи, ефективних структурних зрушень у народному господарстві, зростання науково-технічного прогресу тощо. Відповідно до зростання ролі ПІІ у світових інтеграційних процесах логічним виглядає подальший діалектичний розвиток категоріального апарату дослідження іноземних інвестицій, який відображає таку еволюцію.

Сьогодні питанням прямого іноземного інвестування приділяється багато уваги як на національному, так і на міжнародному рівнях. За останні чотири десятиріччя наукова література наповнилась великою кількістю досліджень, присвячених проблематиці прямих іноземних інвестицій, особливо в світлі глобалізаційних процесів міжнародної економіки та намаганні економічних суб'єктів зайняти своє місце, зумівши отримати якнайбільшу вигоду за умов, що склались. Основи дослідження аспектів прямого іноземного інвестування в умовах глобалізації світової економіки у другій половині 20 сторіччя заклали у своїх працях С. Хаймер, Ч. Кіндлбергер, Р. Кейвс, П. Бакклі, М. Кассон, Дж. Даннінг та інші. Більшість теорій та парадигм прямих іноземних інвестицій розширюють і синтезують знання з попередніх розробок. Однак, з'являються і нові концепції, які, враховуючи складність, багатогранність та динамічність об'єкту дослідження, дозволяють наблизитись до його всеохоплюючого розуміння.

Слід відзначити, що в Україні проблемам дослідження особливостей регулювання прямого іноземного інвестування присвячені роботи таких відомих вчених економістів: М. Бирки, І. Боярко, Л. Борщ, Т. Говорушко, В. Гриньова, Б. Губського, О. Вовчак, Л. Докієнка, О. Кириченка, Ю. Козака, В. Коломойцева, В. Куценка, Д. Лук'яненка, Т. Майорової, І. Матюшенка, І. Павленка, А. Пересади, А. Пехника, С. Реверчука, О. Рогача, Л. Руденко, Д. Степанова, А. Сухорукова, С. Теслі, В. Федоренка, А. Філіпенка, Л. Шморгуна, О. Яновського, та інших. Однак, подальших вивчень потребують питання визначення та уточнення понятійно-категоріального апарату дослідження іноземних інвестицій.

Предметом дипломного дослідження є прямі іноземні інвестиції, залучені в економіку України.

Об'єктом дипломного дослідження є ефективність "горизонтальних" ПІІ в галузі тютюнової промисловості та "вертикальних" ПІІ в галузі феросплавної промисловості України.

Метою дипломного дослідження є узагальнення економічної сутності, основних форм і видів прямих іноземних інвестицій з позиції оптимізації їх залучення й використання в умовах модернізації національної економіки України.

Основні завдання дипломної роботи:

1. Узагальнити сутність горизонтальних та вертикальних прямих іноземних інвестицій;

2. Проаналізувати статистичні дані щодо джерел, обсягів та структури залучення прямих іноземних інвестицій в Україну;

3. Проаналізувати ефективність горизонтальних та вертикальних іноземних інвестицій в відповідних галузях економіки України;

4. Провести оцінку сучасного стану та перспектив зростання інвестиційної привабливості України щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

Використані методи досліджень - історичний метод, методи групування, структурування, порівняння та статистичного аналізу, методи економічного аналіз діяльності підприємства, методи графоаналітичного представлення отриманих результатів.

При написанні дипломної роботи використані вітчизняні нормативно-правові акти, статистичні дані Державного комітету статистики України, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних економістів, матеріали фінансової звітності українських акціонерних компаній, матеріали Європейської Бізнес Асоціації (ЄБА), матеріали світового інформаційно-статистичного порталу UNCТАD.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності залучення "горизонтальних" та "горизонтально - еспортоплатформенних" прямих іноземних інвестицій ТНК в економіку України, які працюють з метою максимізації дивідендів та бюджетної ефективності роботи повноциклових прибуткових підприємств, та мінімізації залучення "вертикальних" прямих іноземних інвестицій спекулятивних інвесторів, які використовують в Україні схему мінімізації вартості проміжної продукції в складі міждержавного загального виробничого циклу готової продукції, але приводять до збитковості та бюджетної неефективності роботи підприємств в Україні.

Дипломна робота магістра на тему "Ефективність залучення прямих іноземних інвестицій в Україну (на прикладі вертикальних та горизонтальних іноземних інвестицій)" на 108 стор., 17 табл., 13 рис., 8 додатків на 40 стор., перелік джерел з 125 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні основи прямого іноземного інвестування

1.1 Сучасні економічні теорії міжнародного інвестиційного руху капіталів

Розвиток світового виробництва вимагає постійного використання значних обсягів капіталу в грошовій і товарній формах. Брак коштів на внутрішньому ринку, прагнення капіталу до самозростання викликають переміщення величезних його мас у різних формах між країнами. Також, потужним імпульсом руху міжнародного капіталу є незбалансованість державних фінансів у багатьох розвинених державах і країнах, що розвиваються. У зв'язку з цим механізм фінансування дефіциту державного бюджету в багатьох країнах набув міжнародного характеру [35-36].

Міжнародна міграція капіталу - це трансграничне переміщення одного з найважливіших факторів виробництва, який є результатом історично сформованого або набутого нагромадження засобів в окремих країнах, що створює економічні передумови для більш ефективного виробництва товарів і послуг в інших країнах [42].

Капітал, будучи одним з основних факторів виробництва, являє собою весь нагромаджений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, що забезпечує створення матеріальних благ. Іноземний і національний капітал забезпечує безперервність виробничого процесу та його розширення у світовому масштабі, структурну перебудову світового господарства унаслідок переміщення фінансових ресурсів з менш рентабельних у більш прибуткові сектори й галузі виробництва, крім того, в свою чергу, це збільшує розміри виробничого нагромадження капіталу, сприяє його концентрації та централізації.

Міжнародна інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій суб'єктів із вкладання інвестицій за кордон та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі та часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання коштів, - є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і залежить як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі [49].

На стан міжнародної інвестиційної діяльності виливають як глобально-економічні фактори (стан розвитку світової економіки; міжнародних ринків, насамперед, фінансового; стабільність світової валютної системи; рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури), так і інші фактори, що знаходяться у площині країн, звідки направляються та куди залучаються інвестиції, у тому числі [55]:

Політико-економічні - політична стабільність, міра втручання уряду в економіку, ставлення до зарубіжних та іноземних інвестицій, дотримання дво - і багатосторонніх угод та ін.;

Ресурсно-економічні - наявність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне розташування;

загальноекономічні - темпи економічного зростання, співвідношення споживання та заощаджень, ставка відсотку за кредитами, норма прибутку, рівень і динаміка інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу тощо.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямах: вивезення - експорт капіталу (OUTWARD) та залучення - імпорт іноземних інвестицій (INWARD) [55]:

1) Вивезення капіталу зумовлюється такими чинниками, як: надлишок капіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів); потреба у нових ринках збуту, сировини; формування певного рівня конкурентоспроможної економіки; міжнародний поділ праці, пошук стабільних умов застосування капіталів;

2) Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за: обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів; низької інвестиційної активності власних інвесторів; необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології; бажання створити конкурентоспроможну економіку та освоїти світові ринки: потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства.

На рис. А.1 - А.6 Додатку А наведена динаміка щорічних потоків та сумарних обсягів накопичення прямих іноземних інвестицій країнами на світовому ринку іноземних інвестицій у 1990-2013 рр., побудовано за даними Unitsd Nations Conference on trade and development (UNCTAD) [111], де inward - імпорт ПІІ в країни, outward - експорт ПІІ з країн.

Статистика прямих іноземних інвестицій UNCTAD в світі побудована в розрізі типів економік держав світу [111]:

- Developed - розвинуті ринкові економіки (77 країн світу)

- Transited - економіки перехідного типу (нові країни бувшого СРСР та Югославії - 17 країн);

- Developing - економіки, що розвиваються, але не досягли ринкового статусу;

- Developing e. t. c. - інші економіки островних та мікродержав.

Як показує аналіз даних, наведених на рис. А.1 - А.6 Додатку А:

- процес сумарних міжнародних прямих іноземних інвестицій в світі має "хвилеобразний" характер, що пов'язане як з періодами пожвавлення світового розвитку, так і з загальносвітовими валютнофінансовими кризами 2001, 2008, 2011 рр., які суттєво знижують річні потоки прямих іноземних інвестицій:

а) динамічне зростання у 1990 - 2000 рр. світового потоку ПІІ з 200 млрд USD/рік до 1,4 трлн USD/рік (в 7 разів за десятиріччя);

б) падіння у 2001 - 2003 рр. світового потоку ПІІ з 1,4 трлн USD/рік до 0,6 трлн USD/рік (на 57% за 3 роки);

іноземна інвестиція вертикальна горизонтальна

в) зростання у 2004 - 2007 рр. світового потоку ПІІ з 0,6 трлн USD/рік до 2,0 трлн USD/рік (в 3,2 рази за 4 роки);

г) падіння у 2008 - 2009 рр. світового потоку ПІІ з 2,0 трлн USD/рік до 1,2 трлн USD/рік (на 40% за 2 роки);

д) зростання у 2010 - 2011 рр. світового потоку ПІІ з 1,2 трлн USD/рік до 1,7 трлн USD/рік (на 40% за 2 роки);

е) падіння у 2012 - 2013 рр. світового потоку ПІІ з 1,7 трлн USD/рік до 1,45 трлн USD/рік (на 15% за 2 роки).

якщо накопичений обсяг прямих іноземних інвестицій в світі за період 1990 - 2000 рр. зріс з 2 трлн USD до 8 трлн USD, то за період 2001 - 2013 рр. накопичений обсяг прямих іноземних інвестицій в світі зріс до 26 трлн USD;

співвідношення обсягів міжнародного руху капіталу в процесах "inward - імпорт ПІІ в країни" та "outward - експорт ПІІ з країн" має динамічний нестабільний характер, що станом за результатами 2013 року характеризується:

а) для "Developed" економік потік inward склав 565 млрд USD/рік, а потік outward склав 857 млрд USD/рік, тобто ці країни є донорами світового ринку ПІІ ("чистий вивіз капіталу");

б) для "Developing" економік потік inward склав 778 млрд USD/рік, а потік outward склав 454 млрд USD/рік, тобто ці країни є споживачами світового ринку ПІІ ("чисте залучення капіталу");

а) для "Transited" економік потік inward склав 108 млрд USD/рік, а потік outward склав 99 млрд USD/рік, тобто ці країни є як споживачами, так і донорами світового ринку ПІІ (ефект як залучення іноземних капіталів в перехідну економіку, та і ефект "втечі" національних капіталів в розвинуті економіки).

ефект згортання експортованих прямих іноземних інвестицій інвесторами країн - донорів із країн - рецепієнтів (світова "втеча капіталів інвесторів") спостерігався тільки при світовій валютнофінансовій кризі 2008 - 2009 рр.

Таким чином, наведені результати статистичного аналізу процесів прямого іноземного інвестування в світі за період 1990-2013 рр. показують суттєвість й складність аналізуємого економічного процесу міжнародного руху капіталів та необхідність його теоретичного дослідження.

Cучасні теорії міжнародного руху капіталу спираються не тільки на теорії макроекономічних порівняльних переваг між країнами (Е. Гекшер, Б. Олін, Р. Нурксе, К. Іверсен, Р. Харод, Є Домар), але і на мікроекономічній теорії міжнародних індивідуальних інвесторів, серед яких основну групу становлять теорії транснаціональних корпорацій (ТНК) [57].

Теорія прямих іноземних інвестицій (ПІІ) - порівняно молода, вважається, що вона отримала свій сучасний розвиток як окрема сфера наукових досліджень лише в 60х роках ХХ ст., після того, як С. Хаймер (1960) розділив портфельні інвестиції та прямі іноземні інвестиції [59]. На сьогодні у світовій економічній літературі склалася ціла низка теорій, які з різних позицій намагаються пояснити рух ПІІ. За думкою українського дослідника в галузі іноземних інвестицій О.І. Рогача, основні сучасні теоретичні концепції руху та регулювання ПІІ можна класифікувати на п'ять груп [55,57]:

1) гіпотези, які припускають існування досконалих ринків: про різницю в розмірах доходу, портфельна, про обсяги продажу/випуску та розміри ринку;

2) гіпотези, які базуються на недосконалості ринків: біхевіористська, про життєвий цикл продукту, про олігополістичну реакцію, про інтерналізацію;

3) гіпотези про схильність до інвестування: про ліквідність, про валютні зони, про інші визначальні. фактори;

4) гіпотези факторного впливу на ПІІ: політична нестабільність, стимули, дешева робоча сила, заборгованість та загроза суверенітетові;

5) еклектична парадигма Дж. Даннінга.

На основі аналізу наукових джерел Т. Говорушко та Н. Обушною здійснене узагальнення сучасних підходів до визначення поняття "прямі іноземні інвестиції” та визначене авторське поняття ПІІ (табл.1.1) [10].

За висновками Т. Говорушко, ключовою ознакою ПІІ є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу через володіння значною частиною капіталу підприємства. При цьому, якщо за міжнародними визначеннями контроль над об'єктом ПІІ виникає при володінні пакетом у 10% статутного капіталу, то для сучасного стану перехідної економіки та нерозвинутого фондового ринку України такий пакет повинен бути не менше 25% [10].

Таблиця 1.1

Полісемія визначень поняття "прямі іноземні інвестиції” [10]

Автор	Визначення поняття "прямі іноземні інвестициї" (ПІІ)
С. Хаймер [91]	ПІІ - це термін, що описує операцію отримання за кордоном фізичних активів, за якою поточний контроль залишається у багатонаціональній колмпанії у неї на батьківьщині. Іншими словами, контроль - це ключовий елемент ПІІ
МВФ та ОЕСР [54]	ПІІ - це інвестиції, що здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів та послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх ознаками є те, що інвестору належить управлінський контроль над підприємствами.
СОТ [48]	ПІІ - це такий вид інвестицій, за якого інвесторрезидент однієї країни (країнигосподаря), розміщує свої активи в межах іншої країни (країнирецепієнта) за умови отримання (збереження) контролю за цими активами
Дж. Даннінг [87]	ПІІ - це інвестиції, що здійснюються поза межами країни базування, але всередині компаніїінвестора. Контроль за ресурсами, що переводяться, залишається в інвестора. Вони складаються з набору активів та проміжних продуктів, таких, як капітал, технологія, вміння та знання у галузі управління, доступ до ринків та підприємливість.
UNCTAD - [54]	ПІІ - це чистий притік інвестицій з метою придбання довгострокового впливу на управління підприємством (10% від акцій або паїв з правом голосу), яке знаходиться в країні, відмінній від державиінвестора.
А. Пересада [46]	ПІІ - це інвестиції, що, зазвичай, здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою одержання доходу і участі в управління виробництвом. Іноді інвестор послідовно збільшує ПІІ з метою заволодіння контрольним пакетом акцій підприємства.
О. Рогач [55]	ПІІ - це реальні капіталовкладення в підприємства, землю, обладнання, технологію або послуги, що створюють матеріальну базу для розширення бізнесу за національні кордони.
С. Тесля [69]	ПІІ - це матеріальні і нематіальні капітали, які вкладають держава, компанія чи підприємець в інші підприємства за кордоном для отримання підприємницького прибутку, за умови довготермінового економічного інтересу та наявності права брати участь в управлінських рішеннях
Т. Говорушко, Н. Обушна [10]	Прямі іноземні інвестиції - це вкладення капіталу в підприємство за кордоном, що забезпечує набуття довгострокового економічного інтересу через отримання інвестором контролю над об'єктом вкладення капіталу й передбачає одержання підприємницького прибутку (доходу) та/або ж досягнення соціального, інноваційного, екологічного та інших видів ефектів.

Традиційно теоретичні концепції прямих іноземних інвестицій представлені двома підходами (рис. 1.1): мікроекономічним (на рівні фірм) та макроекономічним (на рівні національної економіки). З макроекономічної точки зору прямі іноземні інвестиції являють собою конкретну форму потоку капіталу через державні кордони, з країни походження капіталу до приймаючої країни, який відображається у платіжному балансі.

Рис. 1.1 Еволюція теорій міжнародного бізнесу та інтернаціоналізації економічної діяльності [10]

Основними питаннями дослідження є потоки та активи капіталу, а також доходи для країни, отримані від здійснених інвестицій, їх взаємозв'язок з міжнародною торгівлею, валютними курсами. Цей підхід відображає узагальнені глобальні, міжнародні, національні тенденції. Мікроекономічні дослідження намагаються пояснити мотивацію здійснення інвестицій через національні кордони з точки зору інвесторів та проаналізувати їх вплив на зростання підприємства. Вони вивчають наслідки операцій багатонаціональних компаній для інвесторів, для країни походження капіталу і приймаючої країни, а не інвестиційних потоків та активів як таких.

Зупинимось на більш детальному аналізі останніх найбільш обґрунтованих теорій прямих іноземних інвестицій (за результатами узагальнення Е.А. Семак та І.С. Турлая [64]):

- моделі еклектичної парадигми Дж. Даннінга [85-87];

- моделі капіталу знань Дж. Маркусена [98-99];

- моделі просторового розподілу ПІІ Б. Блонігена, Р. Дэвиса, Г. Уоделла, Х. Нотона [88];

1. Еклектична парадигма Дж. Даннінга - базова основа розуміння сутності ПІІ

У сучасному розумінні прямих іноземних інвестицій (ПІІ) лежать два основних підходи до тлумачення їхньої природи, що склались в 1950-1970х рр. 20 сторіччя [17]:

1) підхід "чому і як" (по суті справи, це підхід "зсередини"), який звертається до характеристик фірми, що дає їй переваги при здійсненні ПІІ;

2) підхід "куди" (або підхід "ззовні"), який звертається до характеристик країни, що впливає на прийняття фірмою рішення про пряме інвестування в її економіку [86].

Перший підхід, що розроблявся в працях С. Хаймера [91], Р. Кейвса [81] та інш., пояснює здійснення фірмою (транснаціональною компанією - ТНК) ПІІ у зв'язку з наявністю в неї нематеріальних активів - технологій, патентів, ліцензій, торговельних марок, репутації, досвіду керування й маркетингової діяльності. Для того щоб успішно конкурувати на закордонному ринку, де місцеві фірми володіють інформацією про ринок, переваги споживачів і мають досвід роботи в даних умовах, іноземна фірма повинна мати певні монополістичні переваги, до яких і відноситься наявність у неї перерахованих вище нематеріальних активів. Прагнення ж до ефективного їхнього використання підштовхує фірму до інтернаціоналізації (або, у дослівному перекладі, інтерналізації) своїх міжнародних операцій через здійснення ПІІ, тобто створення підконтрольних закордонних філій [77].

Другий підхід, закладений у роботі Ф. Саусерда "Американська промисловість у Європі" і подібних їй подальших емпіричних дослідженнях, акцентує увагу на наступних причинах, що мотивують фірму до здійснення ПІІ: високі тарифні бар'єри, транспортні видатки, низька вартість робочої сили, доступ до сировинних ресурсів, національні стандарти й інші фактори, які враховуються фірмою при створенні підконтрольних філій за кордоном [86].

Синтез цих двох підходів до розуміння ПІІ був втілений в еклектичній парадигмі Дж. Даннинга, відомій також як концепція OLI (ownership, location, internalization - власність, місцезнаходження, інтерналізація). Вона містить у собі три необхідних передумови, виходячи з яких фірма приймає рішення про здійснення ПІІ [87]:

1) переваги власності (O), або "чому" прямого іноземного інвестування - це вигода від володіння нематеріальними активами (або, інакше кажучи, "капіталом знань"), які створюють переваги стосовно інших фірм ринку;

2) переваги інтерналізації (I), або "як" прямого іноземного інвестування - це вигода від самостійного використання нематеріальних активів, ніж від їхньої передачі якому-небудь незалежному закордонному партнерові (сполученої, наприклад, з ризиками невиконання контракту або появи конкуренції з боку фірми-покупця);

3) переваги місцезнаходження (L), або "куди" прямого іноземного інвестування - це вигода від використання переваг інтерналізації вкупі з факторами виробництва, розташованими за кордоном.

Розглядаючи концепцію OLI, можна відзначити, що кожна із трьох її складових є необхідною умовою, що лежить в основі ухвалення рішення про пряме інвестування за кордон, однак саме це рішення буде реалізоване лише при одночасній наявності всіх трьох умов, що передбачаються еклектичною парадигмою [87].

Слід зазначити, що, незважаючи на те, що концепція Дж. Даннінга була сформульована понад 30 років тому, вона й донині залишається базовою основою розуміння сутності ПІІ. Свідоцтвом тому може служити хоча б той факт, що сучасні дослідження й теоретичні розробки в області ПІІ органічно вписуються в рамки еклектичної парадигми, збагачуючи її й тим самим створюючи більше повну, цілісну картину нашого розуміння природи ПІІ.

Однією з таких розробок фундаментального характеру є модель КЗ ("капіталу знань") Дж. Маркусена [98-99].

2. Модель капіталу знань Дж. Маркусена і її внесок у розвиток розуміння сутності ПІІ

Модель капіталу знань Дж. Маркусена, розроблена наприкінці 1990х рр., містить у собі моделі вертикальних і горизонтальних ПІІ, які вперше були запропоновані в 1984 р. Е. Хелпманом і Дж. Маркусеном відповідно [97] у наступній трактовці:

а) Вертикальні (іменовані також ресурсо, експортооріентованими, витратомінімізованими, аутсорсинговими) ПІІ - це інвестиції, здійснювані фірмою з метою одержання доступу до дешевих факторів виробництва;

б) горизонтальні (іменовані також ринково-орієнтовними, імпорто-замінними, тарифомінімізуючими, заснованими на виборі "близькість-концентрація") ПІІ - це інвестиції, здійснювані фірмою з метою проникнення на певні ринки.

У основі "моделі капіталу знань" лежать наступні положення, що відображають особливості створення й використання "капіталу знань":

1) діяльність фірми по створенню капіталу знань (наприклад, проведення НДДКР) може здійснюватися вдалині від її виробничої діяльності, здійснюваної за кордоном; а передача фірмою самого капіталу знань (наприклад, технологій виробництва) у свою іноземну філію, як правило, не супроводжується якими-небудь значимими витратами;

2) створення капіталу знань вимагає від фірми більш інтенсивного використання висококваліфікованої праці, ніж потрібно при виробництві кінцевих товарів і послуг, у процесі якого застосовуються вже готові результати цієї праці;

3) капітал знань може одночасно використовуватися декількома виробничими підприємствами (як у країні походження інвестицій, так і за кордоном), що, проте, ніяк не впливає на його вартість або продуктивність.

Перша й друга з розглянутих характеристик більшою мірою характерні для вертикально організованої фірми (тобто вертикальної ТНК), що створює капітал знань у штаб-квартирі, розташованій в країні походження інвестицій, і передає його в підконтрольне виробниче підприємство, розташоване в країні, що приймає ПІІ.

Перша й третя характеристика характерні для горизонтально організованої фірми (тобто горизонтальної ТНК), що створює капітал знань у штаб-квартирі, розташованій в країні походження інвестицій, і передає його для здійснення виробництва як у себе на батьківщині, так і в країні, що приймає ПІІ. У рамках моделі капіталу знань робиться висновок про те, що такі фірми створюються в країнах, які мають однакові по величині ринки й однаково забезпечені факторами виробництва, з одного боку, при цьому перебувають на значній відстані друг від друга, а з іншого боку відділені високими тарифними й нетарифними бар'єрами.

Вертикально організовані фірми створюються в країнах, не однаковою мірою наділених факторами виробництва, з одного боку, і близько розташованих, що не вводять при цьому по відношенню друг до друга значні тарифні й нетарифні обмеження - з іншого боку [98].

Особливості створення й діяльність вертикально й горизонтально організованих фірм, а також передумови, виходячи з яких ці фірми приймають рішення про здійснення ПІІ (тобто синтез моделі капіталу знань і еклектичної парадигми), доповнюють і розширюють концепції OLI.

Перші дві переваги (власності - O і інтерналізації - I):

стосовно до горизонтально організованої фірми виникають у результаті володіння останньою капіталом знань, що може одночасно використовуватися декількома її виробничими підприємствами (як у країні походження інвестицій, так і за кордоном), що, проте, ніяк не впливає на його вартість або продуктивність;

стосовно як до горизонтально, так і до вертикально організованої фірми виникають у результаті володіння фірмою капіталом знань, діяльність по створенню якого може здійснюватися вдалині від виробничої діяльності цієї фірми, переведеної за кордон, і передача якого для здійснення такого виробництва не має на увазі яких-небудь значимих витрат;

Третя перевага (місцезнаходження - L):

стосовно до горизонтально організованої фірми виникає в країні, що має схожі із країною походження інвестицій величину й факторозабезпеченність ринку, перебуває на значній відстані від останньої й/або відділена від неї високими тарифними й нетарифними бар'єрами;

стосовно до вертикально організованої фірми виникає в країні, що має відмінну від країни походження інвестицій факторозабезпеченність ринку, перебуває на невеликій відстані від останньої й відділена від неї низькими тарифними й нетарифними бар'єрами [99].

Отже, модель "капіталу знань", що сполучає у собі моделі вертикальних і горизонтальних ПІІ, дозволяє дати більш обґрунтоване розуміння передумов прямого іноземного інвестування, завдяки акцентуванню уваги на особливостях капіталу знань і його характеристиках, що використовують ці дві основні типи фірм, які здійснюють ПІІ з метою одержання доступу до дешевих факторів виробництва або виходу зі своєю продукцією на певні ринки (відповідно вертикально й горизонтально організовані фірми).

Проте, не можна не заперечувати той факт, що модель капіталу знань носить обмежений характер, оскільки зв'язує передумови здійснення ПІІ з характеристиками лише двох країн, між якими й відбувається рух інвестиційних потоків. Подоланню цієї обмеженості сприяли підходи економічної географії, яка займається аналізом питань оптимального місця розташування фірм і ефектів агломерації.

У її руслі, зокрема, була розроблена модель просторового розподілу ПІІ, що розвиває розуміння щодо мотивів фірм до здійснення прямого інвестування за кордон [88].

3. Модель просторового розподілу ПІІ як новітня теорія, що вдосконалює розуміння про природу ПІІ

В основі моделі просторового розподілу ПІІ Б. Блонігена, Р. Дэвиса, Г. Уоделла, Х. Нотон, розробленої на початку 2000х рр., лежить ідея про те, що при здійсненні ПІІ фірма виходить у тому числі й з особливостей країни, що розташовується по сусідству із цільовою країною інвестування [88]. Даний підхід дозволяє розглядати крім традиційних (горизонтальних і вертикальних) два нові різновиди ПІІ - експортно-платформенні й комплексні (комплексно-вертикальні), характеризуючи їх з позицій так званого ефекту третьої країни, тобто з'ясовуючи:

1) у якому ступені рішення фірми країни i про інвестування в країну j залежить від її рішення щодо інвестування в сусідню з j країну k;

2) у якому ступені рішення фірми країни i про інвестування в країну j залежить від потенційного розміру ринку країни j (потенційний розмір ринку країни j розраховується як ВВП країни k, зважений з урахуванням відстані між j і k).

Міркуючи таким чином, можна зробити висновок про те, що горизонтальні ПІІ, передумовою виникнення яких є наявність високих торговельних бар'єрів між країнами i, j і k - це інвестиції, здійснювані фірмою країни i у країну j поза залежністю від рішення даної фірми щодо інвестування в країну k і, отже, від потенційного розміру ринку країни j.

Разом з тим, вертикальні ПІІ, передумовою виникнення яких є наявність більше дешевих факторів виробництва в країні j, ніж в k - це інвестиції, здійснювані фірмою країни i у країну j за рахунок відмови цієї фірми від інвестування в країну k і не залежні (у чинність орієнтації виробленої в j продукції на експорт у країну i) від потенційного розміру ринку країни j.

Експорто-платформенні ПІІ, передумовою виникнення яких є наявність більше низьких торговельних бар'єрів між країнами j і k, ніж між i і j, а також k відповідно, і орієнтація фірми країни i на розташування виробництва в одній із цільових країн для обслуговування - за допомогою експорту - ринку іншої з них. По суті експорто-платформенні ПІІ являють собою симбіоз вертикальних й горизонтальних ПІІ: метою здійснення цих інвестицій є проникнення на ринки країн j і k (що відповідає мотивуванню горизонтальних ПІІ), вибір же на користь однієї із цих країн як місця розміщення інвестицій робиться, виходячи з міркувань мінімізації виробничих витрат (що відноситься, у свою чергу, до мотивації вертикальних ПІІ), при цьому ПІІ будуть направлятися даною фірмою в країну, що володіє найбільшим потенційним розміром ринку, за рахунок відмови від їхнього розміщення із сусідній країні (ринок якої й буде обслуговуватися за допомогою експорту).

І нарешті, комплексні (комплексно-вертикальні) ПІІ, які є наслідком ефектів агломерації й бажання фірми розділити свій виробничий процес на стадії у відповідності з порівняльними перевагами країн передбачуваного інвестування, - це інвестиції, здійснювані фірмою країни i у країну j з врахуванням того, що цією ж фірмою вже були здійснені інвестиції в сусідню країну k, проміжна продукція з якої направляється в треті країни для подальшої переробки й наступної доставки кінцевих товарів на який-небудь цільовий ринок; розмір потенційного ринку для цього типу ПІІ відіграє роль лише в тім ступені, у якій здатний відбити наявність ефектів агломерації [88].

Отже, модель просторового розподілу ПІІ - це сучасна теорія, що формує більш повне розуміння про природу ПІІ, про передумови їхнього здійснення, вказуючи на існування чотирьох різновидів ПІІ, що відрізняються друг від друга з погляду характеру взаємозамінності цільових ринків інвестування й значимості їхнього потенційного розміру.

1.2 Сутність горизонтальних та вертикальних прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні інвестиції є складним, багатогранним та динамічним явищем міжнародної економіки та підприємництва. Беручи до уваги необоротні процеси глобалізації та транснаціоналізації сучасної економічної системи, класифікація прямих іноземних інвестицій дає змогу пізнати їхню сутність та використати відповідні знання, щоб формувати систему залучення на підприємства, оскільки є необхідною передумовою та підґрунтям для прийняття управлінських рішень [2].

Спроби класифікації виникали в процесі розвитку теорій прямих іноземних інвестицій під час проведення досліджень, які з різних аспектів намагалися згрупувати прямі іноземні інвестиції з практичною метою задля підтвердження чи спростування своїх гіпотез. Великий науковий внесок у розробку зазначеної проблематики зробили Дж. Даннінг [84], Р. Кейвс [81], К. Коджіма [96], які першими групували прямі іноземні інвестиції за найсуттєвішими ознаками.

Найбільш базовим, загальновизнаним та поширеним є поділ прямих іноземних інвестицій на горизонтальні, вертикальні та конгломеративні, який запропонував Р. Кейвс [81].

Горизонтальні прямі іноземні інвестиції здійснюються з метою горизонтальної експансії у виробництві того самого чи схожого товару за кордоном у країні, що приймає, але в межах однієї галузі [69]. Диференціація продукту є для них визначальним елементом ринкової структури. Такі інвестиції здійснюються задля повнішого використання монополістичних чи олігополістичних переваг через патенти або диференційовані товари, особливо якщо експансія вдома зупинена антимонопольним законодавством. Горизонтальні прямі іноземні інвестиції надають іноземному інвестору можливість використання своїх технологічних переваг.

Вертикальні прямі іноземні інвестиції - це "прямі інвестиції в галузі, що належать до різних стадій виробництва окремого продукту” [69]. Вони надають змогу підприємству-інвестору замінити окремі стадії систем виробництва та збуту на неефективних ринках у межах самого підприємства. Вертикальні прямі іноземні інвестиції поділяються на зворотні та форвардні. Вертикальні зворотні прямі іноземні інвестиції здійснюються з метою використання сировини, а форвардні - щоб бути ближче до споживачів через придбання точок збуту. Конгломеративні прямі іноземні інвестиції поєднують риси як горизонтальних, так і вертикальних прямих іноземних інвестицій [69].

Не менш популярним та цитованим у науковій літературі є поділ прямих іноземних інвестицій Дж. Даннінга, який вчений виконав відповідно до його OLI-парадигми [85]. Науковець вказує, що, керуючись стратегічними мотивами, прямі іноземні інвестиції підприємства можна поділити на такі групи [85]:

1. Прямі іноземні інвестиції, спрямовані на пошук ринків.

2. Прямі іноземні інвестиції, спрямовані на пошук активів/сировини.

3. Прямі іноземні інвестиції, скеровані на пошук шляхів підвищення виробничої ефективності.

4. Прямі іноземні інвестиції, спрямовані на пошук cтратегічних активів.

За мотивами іноземних інвесторів прямі іноземні інвестиції поділяють також на експансіоністські (наступальні) та захисні. Такий поділ особливо притаманний галузям із глобальною олігополістичною конкуренцією [87]. Експансіоністські (наступальні) прямі іноземні інвестиції використовують специфічні переваги підприємств країни, що приймає, такі як розмір, науково-дослідний потенціал, прибутковість і можливість отримання нових технологій, задля зростання продажів фірми, що інвестує, як у себе вдома, так і за кордоном. Їх мета - посилити зростання та прибутковість власного підприємства. Захисні прямі іноземні інвестиції здійснюються через дешеву робочу силу у країні, що приймає. Мотивом їх здійснення є зниження витрат виробництва і посилення зв'язків виробничих мереж, а метою - протидія зростанню та прибутковості підприємств-конкурентів.

На основі дослідження літературних джерел, а також розуміння багатоаспектності переліку ознак класифікації прямих іноземних інвестицій в роботі Биркі М.І. пропонується виділити три підходи щодо класифікації прямих іноземних інвестицій [2]:

1) статистичний;

2) якісний підхід до оцінки інвестиційної діяльності іноземного інвестора;

3) якісний підхід до оцінки результативності залучених прямих іноземних інвестицій на підприємствах в країні-реципієнті.

У табл. Б.1. Додатку Б наведено запропоновану М. Биркою систематизовану та доповнену класифікацію прямих іноземних інвестицій [2]:

а) Статистичний підхід використовують для обліку та звітності прямих іноземних інвестицій. Згідно з цим підходом, автором виділені дві найсуттєвіші ознаки класифікації: напрям потоку капіталу та походження капіталу. За напрямом потоку капіталу прямі іноземні інвестиції поділяються на внутрішні, коли капітал з-за кордону інвестується у ресурси країни-реципієнта, та зовнішні, коли спостерігається вивезення капіталу за межі національних кордонів. За походженням капіталу прямі іноземні інвестиції поділяються на такі, що здійснюються з розвинених країн, з країн, що розвиваються, та офшорні. Статистичний підхід дає кількісні дані для оцінки двох різних аспектів прямих іноземних інвестицій:

1) обсяги потоків прямих іноземних інвестицій та 2) активи (запаси) прямих іноземних інвестицій. Потоки свідчать про кількість інвестицій, здійснених упродовж певного періоду, тоді як активи - про кількість прямих іноземних інвестицій в країні у конкретний момент часу. Зі зростанням потоків зростають і активи. У більшості країн помітне щорічне зростання активів прямих іноземних інвестицій, але можливе і зменшення. Якщо країна-реципієнт націоналізує іноземну компанію, це призводить до витоку прямих іноземних інвестицій з країни-реципієнта і зменшення їхніх активів у цій країні [2].

б) прямі іноземні інвестиції також можуть бути класифіковані з позиції іноземного інвестора (країни-донора) і з позиції приймаючої сторони (країни-реципієнта). Тому метою наступних підходів є надання якісної оцінки щодо:

1) інвестиційної діяльності іноземного інвестора, а також 2) результативності залучених прямих іноземних інвестицій на підприємствах у країні-реципієнту шляхом залучення експертів та проведення економічних досліджень.

Якісний підхід до оцінки інвестиційної діяльності іноземного інвестора передбачає такі ознаки класифікації, як мотив іноземних інвесторів, а також належність до виду продукту та стадій його виробництва. З позиції приймаючої сторони (країни-реципієнта) якісний підхід до оцінки результативності залучених прямих іноземних інвестицій на підприємствах в країні-реципієнты включає такі ознаки класифікації, як ефект на торгівлю, а також запропоновані автором нові класифікаційні ознаки - характер використання залученого капіталу та результат залученого капіталу.

За впливом на торгівлю прямі іноземні інвестиції поділяються на імпорто-заміщувальні та експортно-орієнтовані. Імпорто-заміщувальні прямі іноземні інвестиції спричиняють виробництво тих товарів, які раніше імпортувала країна, що приймає. Такий тип прямих іноземних інвестицій визначається розміром ринку приймаючої країни, транспортними видатками і торговельними бар'єрами. Експортно-орієнтовані прямі іноземні інвестиції мотивовані бажанням пошуку нових джерел ресурсів, таких як сировина і проміжні товари, напівфабрикати, які використовуватимуться у виробництві інших товарів. Прямі іноземні інвестиції цього типу будуть збільшувати експорт країни, що приймає, через експорт сировини і проміжних товарів до країни-донора прямих іноземних інвестицій і до інших країн, де розташовані філії чи дочірні підприємства ТНК. Схожу класифікацію прямих іноземних інвестицій, яка пов'язана із зовнішньою торгівлею, запропонував К. Коджіма [96]. В процесі дослідження американських та японських прямих іноземних інвестицій вчений виявив, що прямі іноземні інвестиції або торговельно-орієнтовані, які генерують надлишковий попит на імпорт і надлишкову пропозицію експорту в початкових умовах торгівлі, або антиторговельно-орієнтовані, які мають несприятливий вплив на торгівлю.

За характером використання залученого капіталу автор пропонує поділяти прямі іноземні інвестиції на споживчі, виробничо-технологічні та венчурні [96]. Споживчі прямі іноземні інвестиції - так звані "інвестиції, що проїдаються" - спрямовуються у сферу послуг, внутрішню торгівлю та нерухомість. Інвестування у зазначені сфери свідчить про використання внутрішнього ринку з метою отримання швидкого прибутку, адже саме ці сфери дозволяють отримувати прибутки за рахунок швидкого обігу. За таких умов вплив прямих іноземних інвестицій на економічне зростання країни є мінімальним.

Виробничо-технологічні прямі іноземні інвестиції спрямовуються на розширення виробничого потенціалу шляхом інвестицій в основний капітал, зокрема реконструкцію підприємств - експортерів і будівництво нових виробничих потужностей, виробництво товарів з високою доданою вартістю, які у перспективі збільшать експортний потенціал підприємства.

Венчурні прямі іноземні інвестиції націлені на створення невеликих підприємств, які спеціалізуються на впровадженні нових ідей та технологій і є високоризиковими. Ці інвестиції зосереджуються переважно у таких галузях, як електроніка, зв'язок, генна інженерія, охорона здоров'я.

Керуючись попередніми міркуваннями щодо користі прямих іноземних інвестицій для економічного зростання країни, за результатом залученого капіталу автор пропонує поділяти прямі іноземні інвестиції також на хижацькі та прогресивні (інноваційні) [96]. Результатом хижацьких прямих іноземних інвестицій є витіснення вітчизняних конкурентів та захоплення ринку, тоді як результатом прогресивних (інноваційних) прямих іноземних інвестицій є створення нових галузей; створення чи освоєння нових технологій; запровадження та імплементація інновацій. Націлені на розвиток, прогресивні (інноваційні) прямі іноземні інвестиції залучаються насамперед в економіку знань.

в) Окрім вищенаведених класифікаційних окремих ознак прямих іноземних інвестицій, які слугують для характеристики діяльності іноземних інвесторів та результативності залучених прямих іноземних інвестицій на підприємствах в країніреципієнті, в економічній літературі виділяють також такі класифікаційні ознаки, як суб'єкт здійснення та характер використання капіталу в інвестиційному процесі, які в процесі аналізування якості інвестиційної діяльності iноземного інвестора (країнидонора) і сторони, що приймає (країниреципієнта), можуть застосовуватись для обох сторін міжнародного інвестиційного процесу.

Тобто за класифікаційною ознакою суб'єкта здійснення виділяють інституційні, підприємницькі та ТНКінвестиції [28]. За характером використання капіталу в інвестиційному процесі прямі іноземні інвестиції поділяють на [29]:

1. Первинні - інвестиції, що здійснює іноземний інвестор вперше.

2. Реінвестиції - інвестиції, що здійснюються у результаті прибуткової господарчої діяльності й спрямовані на розширення виробництва.

3. Дезінвестиції - від'ємні інвестиції підприємства, які є наслідком процесу вилучення раніше інвестованого капіталу із інвестиційного обігу без подальшого його використання в інвестиційних цілях, наприклад, для покриття збитків підприємства.

Не менш важливою є класифікаційна ознака - галузева спрямованість, яка надає інформацію як про стан та тенденції залучення прямих іноземних інвестицій у країні-реципієнті, так і про мотиви і сферу діяльності іноземного інвестора. За галузевою спрямованістю прямі іноземні інвестиції поділяють на такі, що залучені:

1) в первинний сектор економіки (АПК, видобування сировини);

2) у вторинний сектор економіки (виробництво, будівництво);

3) у третинний сектор економіки (сфера послуг: транспорт, зв'язок, торгівля, туризм, ІТ, банківська сфера, освіта).

Тобто прямі іноземні інвестиції поділяються за галузями і сферами діяльності відповідно до їх класифікатора. Ця інформація доступна в статистичній формі звітності про потоки прямих іноземних інвестицій [18-24].

Як показав попередній аналіз теорій ПІІ, існує дві головні причини, по яких компанія вирішує вести свою діяльність за межі своєї країни: доступ на нові (закордонні) ринки й наявність дешевих факторів виробництва.

На цьому заснований поділ ПІІ на дві основні групи [27]:

- "Горизонтальні" ПІІ, що орієнтовані на пошук ринку;

- "Вертикальні" ПІІ, що орієнтовані на експорт.

Горизонтальні інвестиції мають на увазі виробництво за кордоном практично тих же самих продуктів і послуг, що й у країні базування. Цей вид інвестування називається горизонтальним, оскільки ТНК копіюють ті ж види діяльності в різних країнах. Перевага віддається горизонтальним ПІІ, коли збут продукції на закордонні ринки занадто дорого обходиться за рахунок транспортних видатків і торговельних бар'єрів [15]. Горизонтальні інвестиції, як правило, супроводжуються експансією з сторони материнської компанії й масовим вкладенням ПІІ в економіку приймаючої країни.

Притік ПІІ, що орієнтовані на пошук ринку (так звані "горизонтальні ПІІ”), насамперед покликаний сприяти розширенню діяльності компаній з метою обслуговування внутрішнього ринку. Це означає потребу у створенні інституцій, які можуть ефективно виконати це завдання. Можлива експортна мотивація не є головною причиною такого притоку, хоча характер таких прямих інвестицій може з часом змінитись. Часто такі ПІІ здійснюються у невиробничі сектори, тобто в третинний сектор.

Вертикальні ПІІ застосовуються тими міжнародними компаніями, які ділять процес виробництва географічно. Вони називаються вертикальними, тому що ТНК ділять виробничий ланцюг вертикально, контролюючи деякі стадії виробництва за кордоном. Особливість такого поділу полягає в тому, що виробничий процес містить у собі численні стадії виробництва, потребуючі різні споживані матеріали. Якщо ціни на ці складові варіюють по країнах, відповідно, вигідно для компанії буде розділити виробничий ланцюг [15].

Потоки ПІІ, що орієнтовані на експорт (так звані "вертикальні ПІІ”), призводять до міжнародного перерозподілу виробництва та збільшують експортні потоки. У цьому випадку мультинаціональні підприємства намагаються сконцентрувати певні види діяльності з вартісного ланцюга у деяких країнах та експортувати отримані товари на наступний рівень обробки, що може розміщуватись в інших країнах. Це особливо стосується працемістких виробництв, коли ПІІ можуть здобувати перевагу завдяки відносно низькій вартості праці у приймаючій країні. Такі інвестиції також здійснюються особливо у вторинний сектор, тобто у промисловість, тоді як інші сектори економіки також можуть виступати потенційними одержувачами таких потоків, але в меншій мірі.

Окрім очевидних наслідків впливу на виробництво та зайнятість, цей тип ПІІ посилює експортну базу та веде до зростання міжнародної конкурентоспроможності. Це може призвести у довгостроковому періоді до сукупного покращення стану рахунку поточних операцій із зростанням прибутку від іноземної валюти. Однак у короткостроковому періоді може мати місце негативний вплив на рахунок поточних операцій, оскільки зазвичай відбувається імпорт основних фондів задля модернізації та розширення виробничих потужностей. Ці фонди (наприклад, устаткування) можуть відповідно розглядатись як довгострокові активи, що забезпечать приплив іноземної валюти, чого не станеться, якщо ці інвестиції здійснюватимуться у сектор послуг, не орієнтований на експорт. Якщо ПІІ спрямовані на заміщення імпорту, наприклад, запровадження енергозберігаючих технологій, що допомагають заощаджувати імпортний газ, то описаний вище механізм працюватиме в основному у той же спосіб щодо чистого впливу на рахунок поточних операцій. Чистий експорт зросте у довгостроковому періоді.