Глобалізація світових товарних ринків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобалізація світових товарних ринків



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти глобалізації світового господарства

1.1 Суспільно-географічна сутність глобалізації

1.2 Причини глобалізації світових товарних ринків

1.3 Процеси аниглобалізму та альтерглобалізму

РОЗДІЛ 2. Глобалізація світових товарних ринків

2.1 Глобалізації світових товарних ринків

2.2 Роль ТНК у глобалізації світових товарних ринків

2.3 Трансформація структури світового господарства в умовах глобалізації

РОЗДІЛ 3. Глобальне регулювання світових товарних ринків

3.1 Світова організація торгівлі та її роль

3.2 ЮНКТАД та інші міждержавні організації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Курсова робота присвячена глобалізації товарних ринків. Актуальність цієї теми пов'язана з тим, що глобалізація стосується усіх країн світу. Глобалізація є всеохоплюючим процесом і будь-яка сфера людської діяльності зазнає її впливу. Міжнародна торгівля товарами не є виключенням, тому в ході роботи досліджувався вплив глобалізації на товарні ринки. Аналіз причин та наслідків змін, які відбуваються на товарних ринках внаслідок глобалізації, є важливим для їх глибшого розуміння.

Об'єктом дослідження курсової роботи є світові товарні ринки. Предметом дослідження є процес глобалізації на світових товарних ринках, а також його причини та наслідки. Метою роботи є дослідження закономірностей та територіальних особливостей глобалізації.

У ході виконання роботи виникли наступні завдання:

1) розкрити теоретичні аспекти глобалізації;

2) проаналізувати причини та наслідки глобалізації;

3) дослідити трансформацію структури світового господарства в умовах глобалізації;

4) визначити механізми регулювання світових товарних ринків.

В процесі виконання роботи було використано інформацію з праць сучасних українських та зарубіжних вчених, що досліджували різні аспекти глобалізації та її впливу на світове господарство. Також була використана інформація, головним чином статистична, з інтернет-сайтів міжнародних організацій. Були використані такі методи, як літературний, аналітичний, історичний, статистичний, графічний, картографічний та метод порівняння. Робота складається зі вступу, основної частини у трьох розділах, висновку, списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти глобалізації світового господарства

1.1 Суспільно-географічна сутність поняття глобалізації

Глобалізація є одним з ключових процесів розвитку людського суспільства наприкінці XX-початку ХХI ст. Цей процес став об'єктивною закономірністю еволюції суспільних та економічних відносин, а також науково-технічного та інформаційного розвитку. Спочатку глобалізацію розуміли як об'єднання окремих ринків збуту продукції великих міжнародних компаній і відповідно корпоративної стратегії, спрямованийної не стільки на освоєння якого-небудь одного національного або зарубіжного ринку, а на дії на всіх ринках, тобто в глобальному масштабі, тобто як суто економічне явище. Отже, діяльність ТНК та зміна товарних ринків і були основою розуміння глобалізації. Однак зараз глобалізацію доцільніше розгладати як процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації та як стадію загальносвітової інтернаціоналізації господарського життя, в рамках якої суспільство та світове господарство набувають якісно нових, невідомих раніше характеристик та особливостей свого розвитку. В якості таких характеристик виступають такі, як зростаюча цілісність світового господарства і взаємозалежність економік практично всіх країн світу, залучення раніше закритих країн у міжнародні економічні відносини, формування глобальних ринків товарів, послуг та фінансів. Останнім часом починає затверджуватися думка про те, що глобалізація є багатовимірним фактором становлення постіндустріального суспільства. У її складі слід вирізнити такі складові:

1. Демографо-екологічну. Її сутність визначається причинно-наслідковим впливом зростання населення та його потреб на навколишнє середовище, а також на взаємозв'язки всередині суспільства.

2. Технологічну. Її вплив визначається зростанням та планетарним поширенням технічних систем і технологічних процесів.

3. Економічну. Процеси інтернаціоналізації світової економіки та створення своєрідних центрів впливу, які концентрують виробничі, фінансові та наукові ресурси.

4. Геополітичну. Розпад колоніальної системи та сучасні змніи на політичній карті світу.

5. Соціокультурну. Вплив якої на суспільний розвиток реалізується через розгортання НТП, міжнародного обміну культурними цінностями. ^[4]

Економічні, технічні та організаційні аспекти глобалізації накладаються один на одний у сладному багатоетапному процесі. Найперший етап міжнародної морської торгівлі дав усвідомлення загальних ринкових відносин та формування міжнародних ринків. На етапі фабричного виробництва виникають класичні уявлення про саморегуляцію ринку та вільну торгівлю. Наступний етап - колоніальний поділ світу, який утвердив відносини центр-переферія та вкрай неоднорідний рівень розвитку різних країн. Інтенсивна індустріалізація, формування інституційних утворень міжнародної економічної, політичної, фінансової торгівельної взаємодії стали підставою для виділення індустрального етапу. Розвиток швидкісних комунікаційних засобів став причиною настання сучасного, інформаційного етапу та надав глобалізації передумови до формування як загальносвітового процесу.

Глобалізація торкається усіх галузей людської діяльності, але найбільш суттєвим її проявом можна вважати сам її економічну складову і перш за все -

трансформацію стуктури світового господарства, а також закономірності розвитку світових товарних ринків. Таким чином, вона виражає посилення взаємовпливу та взаємозалежності різних сфер та процесів світового господарства та поступове глобальне об'єднання національних ринків у єдиний загальносвітовий.

Глобалізація являє собою процес, коли соціально-економічні зміни у одній країні можуть вплинути на інші, причому навіть на найбільш віддалені. Глобалізація веде до поглиблення взаємодії у всіх сферах людської діяльності. Таким чином, суспільно-географічна сутність глобалізації може бути визначена, як поглиблення і прискорення функціональної та просторової взаємодії у людському суспільстві у загальносвітовому масштабі. Глобалізація веде як до інтенсифікації прямих та опосередкованих зв'язків між національними економіками а також зростаючої взаємодії різних форм господарської діяльності з іншими сферами функціонування людського суспільства. Отже, глобалізація робить суспільні зв'язки значно тіснішими, головним чином на глобальному рівні, але також і на нижчих рівнях, оскільки глобалізація є комплексним та всеосяжним процесом.

1.2 Причини глобалізації світових товарних ринків

Глобалізація є складним та комплексним процесом, тому причин, що в призвели до інтенсивного розвитку глобалізаційних процесів, досить багато. Саме їх сукупність, як результат тривалої еволюції міждержавних економічних, політичних та наукових відносин, і визначила сучасний характер глобалізації. Всі причини глобалізації можна поділити на декілька груп:

· Виробничі та науково-технічні. Ця група включає зміни, викликані науково-технічним прогресом. Це збільшення обсягів виробництва, а також його якісна зміна: поява нових товарів та технологій, все більша роль сучасних наукоємних виробництв. Виникають нові галузі виробництва, натомість традиційні змінюються або навіть зникають. Змінюється географія виробництва, а також міжнародна спеціалізація країн. Також сюди відбуваеться вдосконалення транспорту та зв'язку.

· Організаційні. Утворення транснаціональних корпорацій, які вносять єдині стандарти виробництва до багатьох країн, що робить їх більш інтегрованими у світове господарство, є потужною рушійною силою глобалізації. Саме діяльність ТНК робить економіки різних країн більш взаємозалежними та уніфікованими, а також впливає на збільшення обсягів міжнародної торгівлі. Також важливою причиною глобалізації є поява та зростання впливу міжнародних організаій, які мають загальносвітовий масштаб, таких як ООН або СОТ.

· Економічні. Необхідною умовою глобалізації стала лібералізація світової економіки, особливо торгівлі товарами. Це сталось через значне зменшення мит та обмеження політики протекціонізму. Відповідно, міжнародна торгівля вимагає єдиних підходів та стандартів у виробництві, митних та розрахункових операціях, контролі якості продукції та інших галузях, які мають прямий або опосередкований вплив на світові ринки.

· Інформаційні. Ці причини в першу чергу вплинули та високі темпи розвитку міжнародних економічних відносин та глобалізації. Спрощення передачі та зберігання інформації значно пришвидшило процеси обміну виробничою, фінансовою, науково-технічною інформацією, відповідно зросла міждержавні відносини, включаючи економічні, стали більш гнучкими та динамічними.

· Політичні. Значне послаблення національних кордонів для руху громадян, товарів та послуг, капіталу, а також тенденція держав до інтеграціїї в утворення різного характеру, які мають переслідують економічні, політичні або інші цілі.

· Соціальні та культурні. Поступова трансформація звичаїв, традицій, збільшення територіальної мобільності людей, формування ринкової моделі економіки як такої, яку сприймає більшість країн світу. ^[2]

Таким чином, сукупність цих причин призводить до постійної якісної зміни глобалізації світових товарних ринків, а також глобальної конуренції. Причому всі причини взаємодіяли між собою, і виокремивши будь-яку з них, неможливо було б отримати глобалізацію у теперішньому її вигляді. Відбувається значне зменшення бар'єрів у зовнішній торгівлі та стає легшим доступ на світовий ринок. Багато країн усвідомили, що старі методи захисту внутрішніх виробників і ринків від іноземних конкурентів не дають бажаних результатів, а ведуть до зростання інфляції, уповільнення темпів економічного розвитку, зниження ефективності вітчизняних компаній, тому продовжують інтегрувати своє господарство у світову економіку та заохочувати національні компанії виходити на міжнародний ринок. Зниження висоти бар'єру для виходу на міжнародні ринки означає, що така можливість з'являється у все більшої кількості компаній, тому інтеграційні процеси охоплюють усі рівні національного господарства. Відповідно, змінюються як національні господарчі комплекси, так і взаємодія між ними всередині країни та на міжнародному рівні.

До числа інших стимулів глобалізації ринків і конкуренції входить прискорення і здешевлення транспортних перевезень і безперервне вдосконалення телекомунікацій, яка зробила глобальний обмін інформацією дешевим, простими та ефективним. Розвиток галузей транспорту і зв'язку робить виробничі та наукові взаємозв'язки більш міцними. Це дозвляє світовим ринкам швидко реагувати на зміну виробництва товарів, попиту та цін на них, а також на появу нових. Найбільший вплив на глобалізацію світових товарних ринків, як одного з аспектів глобалізації вцілому, мало виникнення ТНК, та їх вихід не тільки на міжнаціональний, а й на глобальний рівень.

1.3 Процеси антиглобалізму та альтерглобалізму

Процес глобалізації став настільки інтенсивним та всеосяжним, що його наслідки стосуються кожної країни. Однак цей процес є суперечливим, оскільки має як переваги, так і недоліки, які по-різному впливають на окремі країни та їх економічне становище. Зростаючі темпи глобалізації, її недоліки та нерівномірність у розподілі переваг, стали причиною появи таких процесів, як антиглобалізм та альтерглобалізм, які заперечують необхідність глобалізації та наявну модель її розвитку.

Антиглобалізм є багатовекторним соціально-політичним рухом, що спрямований проти глобалізації та її негативних аспектів. Однак він не є однорідним і складається з багатьох течій. Хоче виникнення антиглобалізму було стихійним, але цілком обгрунтованим, беручи до уваги зміни у світовому господарстві, спричинені глобалізацією економічних відносин. Однією з головни причин виникнення антиглобалізму є те, що недоліки глобалізації та ризики, пов'язані з нею, загрожують в першу чергу країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою. Таким чином, процеси глобалізації опосередковано впливають на значну соціальну-еконономічну нерівность та збільшення розриву у розвитку між країнами. Антиглобалізм виник як явище протистояння цьому. Ще одним негативним аспектом глобалізації, проти якого спрямований анти- глобалізм, є фактична монополія на світових ринках, в першу чергу товарних, відносно невеликої кількості країн з потужною економікою, що заважає розвитку інших країн та робить їх вплив на міжнародну торгівлю мінімальним. Також значні недоліки є у контролі за світовими ринками, та в першу чергу їх захисту від глобальних економічних криз, що негативно впливає на рівень життя населення світу. Саме це викликає антиглобалізм як процес неприйняття глобалізації та спроби зменшити її масштаби. Антиглобалісти вбачають проблеми світового господарства у надмірному економічному впливі США та країн Західної Європи, який збільшується через все більшу взаємозалежність країн на світових ринках. Саме з США та країн Західної Європи походить найбільше ТНК, що зумовює їх велику роль у світовому господарстві. ^[8]

Антиглобалізм є більш сучасним явищем, ніж глобалізація. Всю історію формування антиглобалістьського руху поділяють на три етапи. Під час першого, стихійного, який перепадав нас середину 90-х років XX століття, почалося усвідомлення глобалізаціїї як інтенсивного, але неоднозначного процесу, що викликав протест у частини суспільства. Під час другого етапу у кінці 90-х років відбулося становлення антиглобалізму як міжнародного руху з чіткою позицією, що полягала у боротьбі проти глобалізації. 1998 рік вважається поворотним у антиглобалістському русі: ряд французьких громадських організацій та профспілок об'єднались у Асоціацію громадян за оподаткування фінансових операцій «АТТАК-Франція», яка співпрацює з різними міжнародними організаціями та виступає за громадський контроль над світовими ринками та обмеження впливу ТНК. Утворилися й інші міжнародні антиглобалістські організаціїї, такі як «Глобальна дія народів». Третій, сучасний, етап триває з початку XXI, коли з'являється більш помірний напрям руху - альтерглобалізм, який виокремився з традиційного антиглобалізму.

В цілому, альтерглобалізм не відкидає глобалізацію та її переваги, але виступає проти того шляху, яким вона проходить. Глобалізація, охоплюючи всі сфери людської діяльності, має неоліберальний (однополярний) характер. Тобто, усі країни так чи інакше беруть участь у глобальних економічних відносинах та мають доступ на світові ринки, але провідна роль у контролі світових ринків належить високорозвиненим країнам з потужною економікою, насамперед США. Альтерглобалісти не заперечують глобалізацію та вважають інтеграційні процеси сприятливими для світового господарства, але виступають проти неоліберальної форми глобалізації, оскільки вона може нести загрозу для національних економік. Загалом, альтерглобалізм визнає глобалізацію як об'єктивний процес, який відбувається у всьому світі та має свої позитивні сторони, але заперечує безальтернативність наявної моделі глобалізації, провідну ролі США, а також надмірний вплив на світове господарство транснціональних корпорацій, оскільки це фактично позбавляє країни переферіїї здатності повноцінно розвиватися. Натомість, висуваються пропозиції щодо зміни глобалізації на більш рівних та справедливих засадах, коли кожна країна матиме рівні права на світових ринках та не зазнаватиме економічного та політичного тиску ззовні. Одним з способів досягти цього є встановлення поліцентричної моделі глобалізації за рахунок досягнення балансу між багатьма державами, без значного домінування однієї. Однак, альтерглобалізм є відносно новим рухом, який продовжує своє формуваня, тому не надає єдиної теорії світового розвитку в умовах глобалізації.

Не дивлячись на те, що антиглобалізм та альтерглобалізм розглядають глобалізацію з різних підходів, але вони мають багато спільних рис:

- Засудження сучасного характеру глобалізації та будь-яких форм економічної монополії та диктату одних країн щодо інших.

- Вимога від міждержавних організацій та світових лідерів враховувати інтереси всіх країн, а не тільки певної групи.

- Відсутність єдиної програми дій та неоднорідність обох рухів.

Таким чином, ці рухи є опозиційними до сучасної моделі глобалізації, у якій провідна роль належить США та країнам Західної Європи. Вони, як і сама глобалізація, мають міжнародний характер, але їх метою є зміна сучасних негативних тенденцій глобалізаційних процесів та захист країн, що розвиваються від політичної та економічної залежності. ^[6]



РОЗДІЛ 2. Глобалізація світових товарних ринків

2.1 Наслідки глобалізації світового господарства

Глобалізація є об'єктивною тенденцією розвитку людського суспільства. Разом з тим, вона є комплексним та неоднорідним процесом. Всі країни світу зазнають її наслідки, як переваги, так і недоліки. Глобалізація несе великі вигоди, але їх розподіл між країнами та регіонами є нерівномірним. Деякі аспекти глобалізації мають негативні наслідки для певних країн та можуть загрожувати національним економікам. Також при аналізі наслідків глобалізації потрібно розуміти, що більшість з них може мати як позитивні, так і негативниі ознаки для різних країн.

Позитивні наслідки глобалізації є численними: світове господарство отримує великі можливості для розвитку, полегшується рух капіталу, зменшуються виробничі витрати і виникає можливість використовувати ресурси більш раціонально, що призводить до підвищення рівня життя населення. Перевагою глобалізації є поглиблення спеціалізації країн та їх участь у міжнародному поділі праці. Це призводить до кращого розподілу ресурсів, зменшення витрат, підвищення якості продукції. Лібералізація міжнародної торгівлі призводить до її пожвавлення та участі країн у ній на взаємовигідних умовах, а також до виникнення конкуренції. Глобалізація, підсилюючи конкуренцію, стимулює впровадження нових, більш ефективних технологій, а також до мобілізації значного об'єму фінансових ресурсів та залучення інвестицій, що позитивно впливає на світове господарство. Конкуренція на світових ринках вигідна в першу чергу споживачам, оскільки вона призводить до підвищення якості товарів і послуг та до зниження цін. Ще одним наслідком глобалізації є зміна у міжнародній передачі інформації. Набагато швидше передаються наукові та технологічні знання, інформація про зміни виробництва товарів та попит на них, фінансові дані. Це робить господарство більш гнучким та пришвидшує його розвиток. ^[8]

Глобалізація має й ряд негативних наслідків. Вони пов'язані з тим, що країни мають неоднакові можливості й рівень розвитку, а також зі змінами у світовій економіці. Одна з найголовніших небезпек глобалізації випливає з того, що всі національні економіки стають тісно взаємопов'язаними. Це робить їх надто вразливими, а отже зміни в одній країні можуть мати величезний вплив на весь світ. В епоху глобалізації коливання національної економіки може мати регіональні або глобальні наслідки. Також, глобалізація несе рад загроз, які стосуються країн, що розвиваються. Незначна роль у світовому господарстві, обмежені фінансові ресурси, наукова та технічна відсталість зменшують конкурентоспроможність таких країн, а контроль над їх економікою можуть отримати ТНК або більш розвинені країни. Конкуренція відтісняє слабких учасників на периферійні позиції, ставлять їх у підлегле становище. У не меншій мірі це відноситься і до конкуренції на глобальному ринку. Ринкові сили самі по собі навряд чи здатні серйозно змінити становище країни у світовому господарстві; і особливо, якщо це положення несприятливе і країна не має значних фінансових, виробничих, організаційних або інших переваг, то без державного регулювання та допомоги міжнародних організацій розвиток такої країни буде значно гальмуватися.

Крім того, країни, що відносяться до периферії світового господарства, виступають як постачальники сировини та трудових ресурсів для розвинених країн, відповідно вони отримують менші та менш стабільні доходи. Їх господарство опиняється опиняються у залежності від кон'юнктури світових товарних ринків, відповідно при несприятливих обставинах можливий сильний економічний спад та ріст безробіття, що викличе зростання соціальної напруги.

Ще одним важливим наслідком глобалізації є міжнародна міграція робочої сили. Основними напрямками міграції є високорозвинені країни Європи та Північної Америки, а більшість емігрантів походять з Азії, хоча у процесах міграції так чи інакше задіяні всі країни світу. Глобалізація значно полегшила пришвидшила процес міграції, однак він є досить суперечливим. Високорозвинені країни отримують дешеву робочу силу, а також кваліфіковані кадри, на підготовку яких потрібно було б витратити багато часу та коштів. Країни, що розвиваються мають змогу боротися з безробіттям та його негативними соціально-економічними наслідками. Також, значна частка прямих інвестицій у деякі країни надходить саме від емігрантів. Однак це лише короткострокові вигоди. Відтік кадрів, а особливо кваліфікованих, значно зменшує потенціал країни та її господарства, що матиме негативні наслідки в майбутньому. В свою чергу, надмірна кількість іммігрантів призведе до високого рівня безробіття, падіння купівельної спроможності і врешті-решт занепаду національної економіки.

Таким чином, глобалізація не відміняє головної закономірності розвитку світового господарства -- його нерівномірності, з якої випливає домінування невеликої групи розвинених країн, а також постійна конкуренція між ними. Переваги й недоліки розподілені нерівномірно, причому потенційна вигода від глобалізації вища для розвинених країн з потужною промисловістю, де розташовані штаб-квартири ТНК, зосереджено потужний науково-технічний потенціал та значні фінансові ресурси. Ризики у вигляді скорочення окремих галузей промисловості та зростання соціальної нерівності можуть бути подолані державою відносно легко. Для країн, що розвиваються або мають перехідну економіку, небезпеки від глобалізації вище, а можливість їх нейтралізувати менша. Також таким країнам набагато важче конкурувати на міжнародних ринках, особливо у сучасних високотехнологічних галузях. Отже, посилення взаємозалежності країн в умовах глобалізації є неоднозначним процесом, який надає нові можливості для розвитку господарства, але також містить різноманітні ризики.



2.2 Роль ТНК у глобалізації світових товарних ринків

Виникнення транснаціональни корпорацій є однією з головних особливостей глобалізації та змін, які вона принесла у суспільне життя, причому вони значно прискорюють глобалізаційні процеси, особливо у економіці та міжнародній торгівлі. За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональними корпораціями є підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів.^[17] Таким чином, ТНК повин- ні діяти як мінімум у двох країнах. Вони є потужною економічною силою й визначають економічний розвиток окремих країн та світу вцілому. ТНК є якісно новими суб'єктами світової торгівлі, оскільки їх вплив на економіку великий і притому вони діють поза межами кордонів окремих країн і саме їх діяльність перетворє національні товарні ринки на глобальні, які охоплюють весь світ і значно більше регулюються економічними законами. Вього у світі близько 80 тис. ТНК і найбільші з них діють майже у всіх країнах світу.

В умовах глобалізації вплив ТНК на світові ринки надзвичайно високий. Так, у 2005 році ТНК мали контроль приблизно над 67% міжнародної торгівлі, а 100 найбільших ТНК контролювали близько 17% міжнародної торгівлі. ^[17] Найбільш залежними від є сировинні ринки, ТНК контролюють 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, тютюном, залізною рудою; 85% - міддю, бокситами; 80% - оловом, чаєм. ^[4] При цьому істотна частина між- народної торгівлі складається з внутрішньфірмових потоків ТНК. Частка ТНК у таких галузях, як автомобілебудування, виробництво електроніки, наівпровідників, обладнення, продукції харчової та хімічної промисловостей та металургії теж дуже висока.

Близько двох третин ТНК задіяні саме у матеріальному виробництві і охопллють різноманітні галузі виробництва, особливо автомобілебудування (“Тойота Мотор”,“Фольксваген Груп”), нафта та нафтопродукти (“Екксон Мобіл”, “Шелл”,“Шеврон”) та багато інших. Оскільки у епоху глобалізації значення інформації та її передачі зростає, то саме ТНК у інформаційній сфері розвиваються найбільш інтенсивно(“Гугл”,“Еппл”). Ще однією закономірністю ТНК є те, що діяльність багатьох з них диверсифікована, тобто одна корпорація має прямий вплив одночасно на світові ринки декількох видів товарів. ТНК які займаються торгівлею енергоносіями мають значний вплив на усі товарні ринки, хоча й опосередкований, оскільки ціни на світові нафту, газ та вугілля впливають на будь-яке виробництво та, відповідно, й на торгівлю.

Іншою закономірністю ТНК є процеси злиття та поглинання, після яких їх активи збільшуються та вплив стає ще вищим. Це дозволяє корпораціям вкладати ще більші кошти у розвиток підконтрольних їм галузей, відповідно збільшуючи свою конкурентоспроможність і вплив на світові ринки. Це свідчить про централізацію та концентрацію капіталів у світових масшатбах для наступного домінування на світових ринках. Саме ТНК, орієнтуючись на попит, змінюють кон'юнктуру світових ринків, ціни на товари. Також вони можуть розміщувати свої виробництва у будь-якій країні, контролювати розподіл капіталу та технологій. Це робить роль транснаціональних корпорацій у глобалізації світових ринків та впливі на них дуже великою. Однак розподіл ТНК за країнами походження, а отже управлінськими та фінансовими центрами, є вкрай нерівномірним.



Рис. 2.1. Країни походження двохсот найбільших ТНК світу. Складено за^[19]

Географія найбільших ТНК може бути наочним відображенням ролі країн у світовій глобалізації. Визначальний вплив належить США, дещо менший вплив має Великобританія та інші країни Західної Європи, а також Китай і Японія. Досить динамічною є структура походження найбільших ТНК. Це відображає як значну глобальну конкуренцію, так і постійну трансформацію світового господарства. Єдиною незмінною тенденцією є переважання ТНК, які походять з Сполучених Штатів Америки та вцілому надзвичайно великий вплив цієї країни для усього світового господарства. Саме США є найбільшим виробничим, споживчим, фінансовим та науковим центром у світі. ТНК з США діють у всіх галузях господарства та представлені на ринках майже усіх країн світу, тому їх можна назвати однією з визначних рушійних сил глобалізації. Стрімке збільшення кількості ТНК з Китаю відображає його інтеграцію на світові ринки, що, поряд з потужним розвитком промисловості цієї країни, значно на них вплине в перспективі. Процеси злиття та поглинання дещо зменшують кількість європейських ТНК, але вплив Європи, як і вплив США, на світові ринки є одним з основних факторів їх формування та розвитку. Японія залишається важливим учасником світової торгівлі, але досить спеціалізованим. Майже всі японські ТНК діють у таких сферах, як транспортне машинобудування, електроніка та електротехніка, фінансовий сектор, металургія. Тому вплив Японії на світові ринки стосується в першу чергу цих галузей.

ТНК стали основним елементо економіки багатьох країн світу, провідною силою їх розвитку, трансформації галузевої та просторової струкури господарства, найшвидшого запровадження інновацій та модернізації виробництва з метою підвищення його ефективності. Глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, лібералізації міжнародної торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків, можна прогнозувати появу у майбутньому ще більших корпорацій у процесі злиття і поглинання ТНК.

2.3 Трансформація структури світового господарства в умовах глобалізації

У епоху глобалізації відбуваються значні зміни у світовому господарстві. Впливу цих змні зазнає як галузева, так і просторова структура господарства. Основною рисою галузевої структури стає зростання частки сфери послуг, яка значно зменшила частку промисловості та особливо сільського господарства, що в першу чергу можна спостерігати на прикладі високорозвинених країн Західної Європи та США, але ця тенденція проявляється у всьому світі. Зараз частка сфери послуги у світовому ВВП вже становить близько двх третин та буде зростати надалі. За прогнозами, до 2020 року частка промисловості у більшості розвинених країн становитиме не більше 25%, а сільського господарства - не більше 2%.^[13]

Однак, не дивлячись на переважання сфери послуг та її стрімкий розвиток, помилково вважати, що матеріальне виробництво занепадає. Науково-технічний прогрес призводить до зростання ефективності виробництва, зменшення потреб у трудових ресурсах та сировинних ресурсах, а також до виникнення нових галузей виробництва, що змінює міжнародні товарні ринки. Зростає роль обробної промисловості, особливо машинобудування. Складність машин та обладнення, транспорту, продукції хімічної промисловості, та споживчих товарів зростає, відповідно підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів та технологій, відповідно частка сировини у собівартості товарів знижується. Також значний вплив має поява нових синтетичних матеріалів, що заміщують натуральні та зменшують потребу у їх імпорті. Природньо, що частка сировини та палива у міжнародній торгівлі зменшується за рахунок зростання готової промислової продукції, причому особливе зростання спостерігається у нових наукомістких галузях, таких як точне машинобудування та хімічна промисловість.

Таблиця 2.1

Товарна структура світової торгівлі (у поточних цінах,%)

Товарні групи	1913	1955	1973	1994
Сировина та паливо	64,1	54,8	39,5	25,3
Готові товари	35,9	15,2	60,5	74,7
Частка готових товарів у зовнішньому товарообігу
Індустріальні країни	95,4	85,2	83,9	72,9
Країни, що розвиваються	4,6	4,4	6,6	24,7

Складено за джерелом: ^[16]

Таким чином, тенденція до падіння частки сировинних та паливних товарів наявна вже багато років і за 20 ст. вона впала з майже двох третин на початку до однієї четвертої у кінці. Ці зміни обумовлені в першу чергу науково-технічним прогресом та зростанням рівня економічного розитку країн. Таким чином, світові товарні ринки стають все більш націленими не на задоволення потреб розвинених країн у сировині, а на торгівлю різними видами готової продукції, технологіями, послугами. Міжнародний поділ праці все більше проходить в рамках окремих галузей та видів виробництв, що призводить до інтенсивного обміну технологіями, компонентами, або ліцензіями. Також відбувається стрімке зростання обсягів торгівлі послугами, причому не тільки традиційних видів, такі як транспортні або фінансові послуги, а й інформаційних. Сільське господарство, як галузь матеріального виробництва, залишається важливим, але його частка у світовому ВВП та кількості зайнятих зменшується.

У просторовій структурі господарства продовжує спостерігатися поділ на центр (найбільш розвинені країни), напівпереферію (між центром і переферією) та переферію (країни, що розвиваються або мають перехідну економіку). Такий поділ відображає політичний та економічний вплив країни у світі, рівень розвитку промисловості та технологій, а також багато інших факторів. ^[15] Однак, глобалізація викликала відчутні зміни у галузевій структурі, що призвели до трансформації територіальної структури світового господарства. Розвинені країни розміщують частину своїх виробництв, особливо таких, які потребують значної кількості дешевої робочої сили або становлять екологічну небезпеку, у країнах, що розвиваються, таким чином збільшуючи там обсяги промислового виробництва. Створення ТНК та інтенсивний обмін технологіями значно змінюють територіальну структуру світового господарства, оскільки дозволяють інтенсивний розвиток промисловості у країнах, що не є традиційними промисловими центрами. Відповідно й споживачами такої продукції часто є розвинені країни, які таким чином значно зменшують її собівартість, головним чином через дешеву робочу силу. Саме це призвело до утворення країн "нової індустріалізації". Китай, Індія, Мексика, Бразилія та інші подібні країни не були традиційними промисловими центрами світу, як наприклад Франція та Великобританія, але зараз темпи їх промислового розвитку дуже високі. Головним чином, це можливо через іноземний капітал та технології. Відповідно, ці країни поступово виходять з переферії світового господарства, хоча їх соціально-економічний розвиток є відносно невисоким. Тим не мешне, США ще довго матиме найбільшу економіку у світі, оскільки світові ринки знаходяться під значним впливом цієї країни, відповідно саме США є ядром світового господарства у час глобалізації. Крім того, наявний значний територіальний дисбаланс у співвідношенні виробництва та споживання товарів, і хоча поступово частина країн переферії та напівпереферії зможуть отримати значний вплив на світові економічні відносини та зрівнятися з найбільш розвиненими країнами світу, неоднорідність світового господарства зберігатиметься.

Таблиця 2.2

Зміна просторової структури структури світового ВВП, 1980-2020 (прогноз)

Країна	Частка країн у світовому ВВП,%
	1980	2005	2020 (прогноз)
Весь світ	100	100	100
Розвинені країни	57,7	49,6	39,4
В т.ч. США	20,8	20,4	17,9
Німеччина	5,6	4,0	2,9
Країни, що розвиваються	28,3	44	53,1
В т.ч. Китай	3,4	14,4	22,6
Індія	3,5	6,3	8,4
Країни з перехідною економікою	14	6,4	7,5

Складено за джерелом: ^[11]

Однак, стрімкий промисловий розвиток, як правило, охоплює не всю територію країн. Територіальна структура в умовах глобалізації набуває анклавного характеру, тобто велику роль у світовому господарстві у межах країн та регіонів відіграють лише певні центри або ареали. В умовах глобалізації велику вагу мають найбільші міста світу, які виступають фінансовими, промисловими та науковими центрами. Такі міста мають великий вплив на світове господарство, як штаб-квартири ТНК та міжнародних організацій. Саме кількість штаб-квартир ТНК може слугувати показником впливу міста на світове господарство. Такі міста також ведуть масштабну господарську діяльність. Безумовними лідером є Токіо та Нью-Йорк, як надпотужні промислові та фінансові центри.

Таким чином, територіальний розподіл господарства в умовах глобалізації змінюється шляхом активного господарського розвитку країн Азії та Латинської Америки. Хоча зараз найбільш розвиненими країнами є США, Японія, країни Західної Європи, але їх господарство вже значною мірою сформоване і темпи його розвитку набагато менші. У розміщенні виробничих сил все більшу роль відіграє транспорт та наявність відповідних трудових ресурсів. Якщо традиційні промислові райони часто приурочені до багатих на ресурси територій, то у формуванні сучасних головним є їх транспортне положення та наявність відповідних трудових ресурсів.



РОЗДІЛ 3. Глобальне регулювання світових товарних ринків

3.1 Світова організація торгівлі (СОТ) та її роль у глобальному регулюванні світових товарних ринків

Світова організація торгівлі - голова організація з регулювання світової торгівлі. Світова організація торгівлі була створена на основі Генеральної угоди по тарифам і торгівлі (ГАТТ) та наділена ширшими функціями та вповноваженнями. ГАТТ сприяла міжнародній торгівлі шляхом послаблення торгівельних бар'єрів та діяла майже півстоліття, але за цей час процеси глобалізації, науково-технічного розвитку та інтенсифікації світової торгівлі вийшли на якісно новий рівень, тому виникла потреба у єдиній організації, яка б чітко регулювала світові ринки, що й сприяло утворенню СОТ. СОТ діє з 1995 року і зараз її членами є 160 країн, на які перепадає понад 95% загального світового торгівельного обороту. ^[24]

Головними задачами СОТ є максимальна лібералізація міжнародної торгівлі та усунення перешкод руху товарів та послуг, забезпечення стабільного та прогнозованого зростання світової економіки. Функціями СОТ, які були сформульовані при заснуванні цієї організації, є нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління у галузі міжнародної торгівлі, забезпечення механізмів урегулювання торгівельних суперечок, нагляд за торгівельною політикою країн, прийняття єдиних світових стандартів міжнародної торгівлі. Країни-члени СОТ вирішують ці завдання шляхом контролю за виконанням багатосторонніх угод, проведення торгівельних переговорів, врегулювання торгівельних суперечок у відповід- ності з визначеним організацією механізмом проведення огляду національної економічної політики держав-членів, а також допомога країнам, що розвиваються. Сфера діяльності СОТ охоплює різноманітні аспекти світової торгівлі та її регулювання: митно-тарфне регулювання, нетарифні обмеження, діяльність митних союзів та зон вільної торгівлі, інвестиційні заходи, торгівлю окремими товарами.

Рис. 3.1. Країни-члени СОТ. Джерело: ^[24]

Головними принципами діяльності СОТ є наступні:

· Принципи недискримінації які формуються положеннями про режим найбільшого сприяння та національний режим. Режим найбільшого сприяння полягає у тому, що країна повинна надати рівні права всім партнерам по СОТ. Кожна перевага та пільга, надана одному члену СОТ, повинна розповсюджуватися і на усіх інших. Це стосуються не тільки імпорту, а й експорту та транзитних торгових операцій. Національний режим

· Принцип захисту національної промисловості. Згідно з ним, країна може використовувати лише тарифне регулювання імпорту, не впроваджуючу адміністративних заборон для імпорту товарів.

· Принцип регіональних торгівельних домовленностей, згідно якого країни можуть встановлювати особливі мита в рамках регіональних інтеграційних утворень.

Згідно з цими принципами, світова торгівля товарами повинна бути максимально звільнена від будь-яких бар'єрів, основними засобами її регулювання виступають митно-тарифі, країни з потужною економікою не повинні тиснути на менш розвинені, також засуджуються будь-які дискримінаційні, демпінгові та інші заходи, які заважають або обмежують розвиток світових товарних ринків або створюють перешкоди у вільній торгівлі для інших членів СОТ. В структурі СОТ є рада з торгівлі товарами, яка регулює глобальні товарні ринки шляхом контролю за дотриманням багатосторонніх угод щодо торгівлі товарами; спеціалізовані комітети з питань, які стосуються питань сільського господарства, доступу до ринків, ліцензування імпорту та інших. Саме ці структурні одиниці займаються регулюванням світових товарних ринків, їх моніторингом, а також стежать за виконанням норм та умов СОТ. Але вплив СОТ має не тільки консультативний характер. Умови, які СОТ ставить для країн-членів або тих, які хочуть приєднатися, містять конкретні вимоги у зовнішьноекономічній політиці, регулюванні імпорту тощо. Країни, які вже вступили в СОТ мають певні права і обов'язки, які визначають їх зовнішню торгівлю. Зменшення торгівельних бар'єрів має прямий вплив на збільшення торгівельного обороту між країнами і таким чином, буде відбуватися все більша інтеграція національних товарних ринків на світові.



Рис. 3.2. Структура СОТ. Джерело^[7]

Таким чином, СОТ підтримує ефективне функціонування світової торгівлі товарами за рахунок балансу між цілями національних економічнимих політик та вимогами багатосторонніх умов і зобов'язаннями за ними. Глобалізація товарних ринків виводить міжнародну торгівлю на якісно новий рівень, і актуальним стає впровадження єдиних правил міжнародної торгівлі, стандартизації вимог до якості товарів, встановлення рівних прав для ведення торгівлі для кожної держави та чітко регламентованих правил для врегулювання торгівельних суперечок. Вирішення цих питань і є пріоритетним напрямком роботи СОТ, як найбільш впливової організації у світовій торгівлі.

3.2 ЮНКТАД та інші міждержавні організації

Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) - орган Генеральної Асамблеї ООН, заснований у 1964 році у системі ООН як альтернативу ГАТТ, куди входило порівняно небагато країн. ЮНКТАД була створена задля регулювання міжнародної торгівлі та сприяння розвитку усіх країн, особливо тих, що розвиваються. Оскільки ЮНКТАД діє в межах ООН, то її діяльність стосується усіх країн-членів ООН. Функції ЮНКТАД полягають у регулюванні торгівельних відносин між державами, розробки заходів для регулювання міжнародної торгівлі, аналіз тенденцій розвитку світової торгівлі. Принципами діяльності ЮНКТАД є рівноправність держав у міжнародних торгівельних відносин, неприпустимість дискримінації та економічного тиску, поширення режиму найбільшого сприяння у міжнародній торгівлі, надання пільг країнам, що розвиваються та сприяння їх експорту. Ці та деякі інші принципи задекларовані у документі «Принципи міжнародних торгівельних відносин і торгівельної політики», згідно з яким діє ЮНКТАД.

ЮНКТАД приділяє особливу увагу країнам, що розвиваються, особливо найменш розвиненим, та їх експортному потенціалу. Оскільки у структурі експорту найменш розвинених країн переважає сировина, то саме їй ЮНКТАД приділяє особливу роль. Утворено спеціальні дослідні групи, що стосуються сировинних товарів та укладаються міжнародні угоди, які регулюють глобальну торгівлю сировиною. Так, 1976 році було прийнято Інтегровану програму для сировинних товарів з метою стабілізації цін на сировину та сприяння найменш розвиненим країнам щодо її промислового оброблення. Також ЮНКТАД проводить різні заходи задля зменшення тарифного навантаження на товарні ринки, а також надання певних торгівельних преференцій країнам, що розвиваються. Також пріоритетим є стимулювання обробної промисловості у найменш розвинених країнах, що повинно позначитися на структурі їх експорту, а отже й на структурі світових товарних ринків. Однак діяльність ЮНКТАД має консультативний характер і виконання її постанов повнісьтю залежить від урядів країн, тому вплив на товарні ринки є значним, але більш опосередкованим, ніж у СОТ.

У системі ООН є і інші органи, які регулюють світову торгівлю. Комісія Організації Об'єднаних Націй з прав міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) - правовий орган у галузі міжнародної торгівлі. Основними функціями ЮНСІТРАЛ є уніфікація міжнародного торгівельного права, розробка нових конвенцій щодо права міжнародної торгівлі та сприяння участі держав у існуючих, координація міжнародних організацій. ЮНСІТРАЛ розробляє та приймає конвенцї - документи, у яких містяться узгоджені норми принципи й стандарти в галузі міжнародного торгівельного права. Найбільш змістовною була Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі продажу товарів, також відома як Віденська, прийнята у 1980 році. Вона встановила єдині норми регулю- вання купівлі-продажу та обов'язки продавця і покупця, що усувало вплив розбіжностей у національних законодавствах. Положення Конвенції є нормами права, що застосовуються в міжнародних угодах при торгівлі товарами.

Організація Об'єднаних з промислового розвитку (ЮНІДО) є спеціалізованою установою ООН та займається сприянням промислового розвитку у світі. Особлива увага приділяється країнам, що розвиваються, та їх технічній здатності виготовляти конкурентоспроможну промислову продукцію. ЮНІДО співпрацює з міжнародними організаціями, урядами країн, глобальними та регіональними банками розвитку, приватними підприємствами. ЮНІДО накопичує, аналізує та розповсюджує інформацію з питань промисло- вості, забезпечує співпрацю у сфері розвитку промисловості між державними та приватними установами, а також надає комплексні послуги, які охоплюють такі області,як управління промисловістю, статистика та аналітична інформація, агропромисловість, конкурентоспроможність промислових товарів на світових ринках.

Іншою формою глобального регулювання світових товарних ринків є об'єднання країн-експортерів сировини у міждержавні організації, які охоплюють порівняно невелику кількість країн та не входять до системи ООН. Такі організації об'єднують країни, які є значними виробниками та експортерами, але не обов'язково найбільшими споживачами, певної мінеральної або сільськогосподарської сировини. Це організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), міді (СІПЕК), Арабський союз чавуну і сталі, Асоціація країна-виробників олова (АТПК), Союз країн-експортерів бананів та багато інших. Основним завданням таких асоціацій є захист інтересів виробників. Оскільки основними споживачами є високорозвинені країни, то лише об'єднання допомагає країнам-експортерам, які переважно є такими, що розвиваються, зберегти контроль за ринками експорту та проводити власну цінову політику щодо певної сировини. Такі організації регулюють світові ціни на певну сировину, а також обсяги її постачання, що робить їх впливовими, хоча й вузькоспеціалізованими.

Найбільший вплив серед усіх подібних об'єднань має ОПЕК. Ця організація була заснована у 1960 Іраном, Іраком, Саудівською Аравією, Кувейтом, Лівією та Венесуелою, тобто країнами, що мають значні поклади нафти. Зараз членами ОПЕК є 12 країн. ^[20] ОПЕК з'явилася як відповідь на панування транснаціональних корпорацій, які контролювали ринок нафти, встановлювали обсяги видобутку та ціни незалежно від країн-експортерів. Узгоджені дії членів ОПЕК дозволили протидіяти монополії великих іноземних компаній, і зараз саме ця організація встановлює обсяг видобутку нафти та ціни на неї. Нафтові ринки є дуже динамічними, тому основним завданням ОПЕК є стабілізація цін на нафту на рівні, що задовольняє її членів. Головним механізмом регулювання всього нафтового ринку є вплив на обсяг видобування нафти, що дозволяє або знижувати ціну на неї, або підвищувати. Не дивлячись на те, що країни ОПЕК видобувають лише близько 40% нафти, вплив організації на нафтові ринки є визначальними, оскільки такі потужні нафтовидобувня країни як США (що добуває 11.1 млн барелів/день) та Китай (4.2 млн. барелів/день) ^[18] самі є імпортерами. Тому, саме ОПЕК є головним фактором у цінах на нафту, оскільки саме ця організація регулює обсяг видобутку нафти головними її експортерами.

Таблиця 3.1 Обсяг видобування нафти у світі, млн. барелів/день

	2009	2010	2011	2012
Загальносвітовий	84.2	86.6	87.6	89.8
Країнами ОПЕК	33.1	34.3	35.2	36.8

Джерело: OPEC. Annual Report 2012 - Organization of the Petroleum Exporting Countries Public Relations and Information Department.; Vienna, 2013 - P.16



ВИСНОВКИ

Глобалізація процес всесвітньої поітичної, економічної та культурної інтеграції. Суспільно-географічна сутність глобалізації може бути визначена, як поглиблення і прискорення функціональної та просторової взаємодії у людському суспільстві у загальносвітовому масштабі. Цей процес є всеохоплюю- чим та впливає на всі сфери діяльності людського суспільства. На формування глобалізації у її сучасній формі вплинуло декілька груп причин: виробничі та науково-технічні, організаційні, політичні, економічні, соціально-культурні, інформаційні. Глобалізація є складним та суперечливим процесом, який має великі можливості для розвитку світового господарства та міжнародної торгівлі, однак містить великі ризики, які в першу чергу загрожують країнам, що розвиваються. Негативі наслідки цього процесу викликали супротив в вигляді антиглобалізму та альтерглобалізму.

В умовах глобалізації формуються ТНК - потужні наднаціональні об'єднання, які мають доступ до великих фінансових, виробничих та науково-технічних ресурсів. Контроль ТНК над міжнародни виробництвом та торгівлею надає їм значні вплив на світові товарні ринки. Глобалізація веде також до значних перетворень у просторовій та функціональній структурі господарства. Існують міжнародні організації, наприклад СОТ, які регулюють міжнародну торгівлю та запобігають надмірному впливу на економіку країни, що розвиваються в умовах, коли світові товарні ринки переважно контролюють розвинені країни та ТНК.

Загалом, процес глобалізації значно трансформує світові товарні ринки. Збільшується товарооборот між країнами, ринки стають більш комплексними, оскільки з'являються нові галузі виробництва та товари, а країни активніше бруть участь у міжнародному поділі праці. Також йде процес лібералізації світової торгівлі, що зменшує перешкоди для неї. Світове виробництво товарів та ціни на них стають дуже динамічними, через покращення транспорту та зв'язку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

глобалізація господарство торгівля

1. Булатов А.С. Мировая экономика: учебник / Под ред. А. С. Булатова. -- М.: Экономистъ, 2005. -- 734 с.

2.Владимирова И.Г. Глобализация мировой економики: проблемы и последствия // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - №3 - С.14

3. Герчикова И.Н. Международные экономические организации: регулирование мирохозяйственных связей и предпринимательской деятельности : учеб. пособие / И. Н. Герчикова. - М. : Консалтбанкир, 2000. - 622 с

4. Глобалізація світового господарства: геопросторовий вимір : монографія / О.О. Любіцевої, Б.П. Яценка, та ін. - К., Видавнично-поліграфічний центр „Київський університет“,2010. - 160 с.

5. Глобализация мирового хозяйства: Учеб. пособие / Под ред.д-ра экон. наук, проф. М.Н. Осьмовой, канд. экон. наук, доц.А.В. Бойченко. - М.: ИНФРА-М, 2006. - VIII, 376 с. - (Учебники экономического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова).

6.Глобалистика как область научных исследований и сфера преподавания/ Под ред. Абылгазиева И.И., Ильина И.В. Отв. ред. Шестова. Т.Л. - М.: МАКС Пресс, 2011. - Вып.5. - 386 с.

7.Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія/ За ред. канд.екон.наук, доц. Т.М.Циганкової. - К.: КНЕУ, 2003. - 660 с.