Процеси глобалізації світогосподарського розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

26

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процеси глобалізації світогосподарського розвитку

ЗМІСТ

ВСТУП

I. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ЗАКОНОМІРНИЙ ПРОЦЕС СВІТОГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ

1.1 Сутність, ознаки та рівні глобалізації економіки

1.2 Виклики глобалізації та їх вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних, систем

1.3 Взаємопов'язаність та передумови вирішення глобальних проблем

II. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ

2.1 Теоретико-практичне обґрунтування параметрів формування моделі екологічно обґрунтованого розвитку відкритої економіки

2.2 Аналіз природно-ресурсного потенціалу світового господарства тенденцій глобалізації та інформатизації

III. СУПЕРЕЧЛИВІ ШЛЯХИ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1 Концептуальні положення світової економічної глобалізації та її суперечливі впливи на розвиток національних економічних систем

3.2 Процеси і тенденції, які виступають факторами інтернаціоналізації української економіки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми дослідження.Глобалізація світогосподарських зв'язків пов'язана з переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку;означає якісно новий стан взаємозв'язків в економіці, політиці, екології на основі підвищення мобільності капіталу, робочої сили, інформації,ідей у світовому масштабі;втілюється у зростаючій взаємозалежності країн світу в результаті інтенсифікації міжнародних переміщень товарів, послуг, міжнародних потоків капіталу, швидкої і широкої дифузії технологій,потребує спільних зусиль урядів держав і міжнародних організацій, регулювання на світовому рівні та глибокого аналізаційного процесу вивчення та рзуміння основних етапів виріешня загально-цивілізаційних проблем людства.

Починаючи відлік XXI століття, світ зіткнувся з низкою проблем, викликів та імперативів, до вирішення і реалізації яких він не був, та щe й досі нe є пiдгoтoвлeним. Сepeд цих нових проблем найважливіше місце посідають проблеми виживання, трансформації та безпеки розвитку світових глобалізаційих процесів.

У дослідженні проблем і особливо перспектив глобалізації важливо уникнути «позитивної ейфорії» стосовно цікавої з багатьох точок зору архітектури майбутнього, розуміючи, що навіть успадкованих проблем (забруднення навколишнього середовища, виснаження життєво важливих природних ресурсів, бідність і зростаючий розрив між країнами в «якості життя» і охорони здоров'я тощо), нові суб'єкти вирішити не спроможні, як це не змогли зробити транснаціональні корпорації. Більше того, превалювання масової матеріально-споживчої мотивації (державної, міждержавної, корпоративної, особистої) вивільняє загрозливі для розвитку людської цивілізації морально-етичні ніші.

Мета і завдання. Метою моєї роботи є дослідження процесу глобалізації світогосподарських зв'язків та загально-цивілізаційних проблем людства,та вплив цих процесів на перехідну економіку України. На сьогодні для кожної країни важливими є не тільки стратегічні геополітичні орієнтири розвитку дво- і багатосторонніх міжнародних взаємовідносин, але й орієнтири загальноцивілізаційні, тісно взаємопов'язані з глобальними детермінантами успіху національних економік -- інтелектуалізацією із здатністю до постійних інновацій, соціалізацією з пріоритетом якомога повнішого самовиразу особистості, екологізацією виробництв і середовища життєдіяльності. Всі національні економіки є перехідними з огляду на формування контурів майбутньої світогосподарської структури.

Об'єктом дослідження є глобалізація в усіх її проявах,та зі всіма наслідками.

Предметом дослідження глобалізаційні процеси та їх вплив на загально-цивілізаційні проблеми людства.

У роботі використано періодичну літературу, відповідні законодавчі акти, статті українських, зарубіжних економістів та аналітиків.

Структура курсової роботи. Робота містить вступ, три розділи (кожен з яких є нібито окремою темою, але всі об'єднані загальним питанням теми), висновки та список використаної літератури.

I. РОЗДІЛ. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ЗАКОНОМІРНИЙ ПРОЦЕС СВІТОГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ

1.1 Сутність, ознаки та рівні глобалізації економіки

Глобалізація (від франц. global -- Планетарний, всеосяжний) -- всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків та взаемозалежностей.[1 c. 437]

Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 80-ті роки XX ст. як відображення фундаментальних перетворень сучасної, світової економіки, зумовлених посиленням дії загальноцивілізаційних законів та закономірностей, які охоплюють усі сфери суспільного життя й формують постіндустріальну світову цивілізацію.

В сучасній науковій літературі виокремились два основних підходи до визначення хронологічних меж глобалізації.

Представники першого (широкого) підходу трактують глобалізацію як тривалий історичний процес поетапного формування загальнопланетарної цілісності, який супроводжував весь процес цивілізаційного розвитку або ж розпочався приблизно 100 років тому у зв'язку з інтенсифікацією зовнішньоекономічних зв'язків. Так, наприклад, фахівці Світового банку виокремлюють три хвилі глобалізації:

-- перша хвиля (1870--1914 pp.), яка стала неперевершеною, оскільки частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході у цей період зросла у два рази, а кумулятивний обсяг інвестицій до країн, що розвиваються, становив 32 %, водночас міграція охопила 10 % населення;

-- друга хвиля (1950--1970 pp.), пов'язана з поновленням попереднього стану після руйнації міжнародних зв'язків у ході двох світових воєн. У цей період частка обсягу світової торгівлі у світовому ВВП досягнула рівня 1913 p., кумулятивний обсяг інвестицій до країн, що розвиваються, становив 11%;

-- третя хвиля (починаючи з 1970 p.), започаткована потужним розвитком сучасних інформаційних і транспорт-них технологій. У 1998 р. кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 22 %.

Представники другого (вужчого) підходу розглядають глобалізацію як новітнє явище, пов'язане з XX ст. або останньою чвертю XX ст., аргументуючи свою думку вони звертають увагу на те, що:

-- до XX ст. міжнародна економіка базувалася на відносинах між країнами, водночас світова економка XX ст. опирається на мережу зв 'язків, які пронизують наскрізь господарства окремих країн;

-- якою б не була частка зовнішньої торгівлі у ВВП світу до XX ст., загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікація за сучасних умов є незіставними;

-- новітні переливання фінансових ресурсів не вкладаються у звичне розуміння експорту капіталу;

-- транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започат-ковані лише у XX ст.[2 c.379]

Щодо глобалізації економіки,то це новітній, складний, багатогранний та багаторівневий процес якісних перетворень інтеграційних процесів у світовій економіці на основі зростання обсягів та прискорення міжнародних переміщень товарів; послуг, капіталу, широкого розвитку новітніх інформаційних технологій, глобальних телекомунікаційних мереж тощо. Глобалізація економіки -- домінуюча складова глобалізації, закономірна тенденція інтеграції світового господарства в єдиний економічний простір.

Світова економіка --закономірний результат інтернаціоналізації економіки і формування сукупності взаємопов'язаних і взаємозалежних національних економік,а глобальна економіка --закономірний результат глобалізації економіки і формування єдиного планетарного господарського організму.

В умовах глобалізації інтернаціоналізація економіки набуває нових рис:

- формується глобальне світове виробництво на основі зародження наднаціональних відтворювальних потоків та інтернаціональних блукаючих ядер; планетарного охоплення світової економіки транснаціональними корпораціями і транснаціональними банками; розвитку довгострокових виробничих зв'язків,стратегічних альянсів, договорів про співдружність; переходу від фордистської моделі економічного розвитку, характерної для індустріального суспільства XX ст., до постфордизму, заснованому на новітніх мережевих зв'язках;

-кардинально міняється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи зростання виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг;

- змінюється спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологічною продукцією між розвинутими країнами;

- якісних перетворень зазнає фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо. Продовжуючи обслуговувати економіку, транскордонні фінансові потоки все більше виступають як самодостатні та відірвані від реального відтворювального процесу.

- посилюється орієнтація розвинутих економік на розгортання всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

- інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

Глобалізація є складною ієрархічною системою, яка розгортається на різних рівнях:

1.Світовому -- посилення економічної взаємозалежності країн і регіонів, переплетення їхніх господарських комплексів та економічних систем.

2.Окремої країни -- зростання відкритості економіки, її інтегрованості у світову господарську систему.

3.Галузевому -- зростання взаємопов'язаності конкурентоспроможності компанії всередині галузі в даній країні з її конкурентоспроможністю в інших країнах.

4.Окремих компаній -- розвиток і поширення глобальних корпорацій і стратегічних альянсів як головних суб'єктів багатонаціонального виробництва, зорієнтованого на всесвітні джерела постачання та ринки збуту.[3 c. 534-535]

1.2 Виклики глобалізації та їх вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних, систем

У Підсумковому комюніке Кельнського саміту країн великої сімки (1999) зазначається: "Глобалізація -- це складний процес прискорених і збільшених у масштабах потоків ідей, капіталів, техніки, товарів та послуг у всьому світі, який спричинив кардинальні зміни у всіх суспільствах. Відкритість і динамізм трансформацій сприяли економічному зростанню і поліпшенню соціальних умов життя. Інтеграція стимулювала ефективність виробництва і вплинула на створення системи нової зайнятості людських ресурсів. Інформаційна революція і багатогранна взаємодія культур та цінностей посилили тенденції до становлення демократичних суспільств і забезпечення прав людини та основних свобод, розвитку нововведень. Одночасно констатуємо, що для нерозвинутих країн, бідних соціальних спільнот глобалізація супроводжується кризовими ризиками, пов'язаними з необхідністю зміни місця роботи і проживання, вдосконаленням освіти і кваліфікації, фінансовою невизначеністю та інформаційною дискримінацією".[3 c. 536]

Одним із викликів глобалізації стала неспроможність держав регулювати економіку на національному рівні у відриві від світових господарських процесів і стану міжнародної кон'юнктури, оскільки: _;

-суперництво країн за приплив іноземних інвестицій унеможливило використання таких традиційних інструментів макроекономічного регулювання, як експортні субсидії, курс національної валюти, митні тарифи, ставка рефінансування ЦБ тощо;

-зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнило реалізацію економічної і податкової політики;

-послабився зв'язок зростаючого глобального ринкуз географічною територією;

-мобільність капіталу зменшила ефективність трудового законодавства, підірвала можливості реалізації соціальних програм та цілей соціального добробуту;

-все більша частина національного багатства (інтелектуальні ресурси, знання, науково-технічний потенціал) почала функціонувати поза державним контролем тощо.

Виклики глобалізації справляють суперечливий вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних систем:

-випереджаюча зовнішньоекономічна лібералізація порівняно з внутрішньою створює переважно зовнішній, а не внутрішній тиск на національних товаровиробників, ускладнюючи можливості їх пристосування до конкурентного середовища;

-прискорена лібералізація валютно-фінансової сфери формує передумови для перекачування капіталу з проблемного реального сектору в більш гнучкий сектор валютних операцій, операцій з цінними паперами тощо;

-скорочуються можливості національних урядів щодо регулювання торгівлі, конкурентних відносин, реалізації податкової політики, досягнення цілей суспільного добробуту тощо;

-підривається національна самодостатність економічного розвитку, зростають зовнішні та внутрішні ризики трансформаційних економік, пов'язані з їх перетворенням на меншовартісний придаток розвиненого світу;

-зростаюче домінування ТНК та відплив продуктивних ресурсів позбавляє національні економіки важливих джерел саморозвитку, викликаючи структурне спрощення їхніх народногосподарських комплексів.[1 c. 438]

Усвідомлення складної будови сучасного суспільства та довгострокових стратегічних інтересів людства викликали до життя синергетичну, системну модель глобалізації, пов'язану: з формуванням багатополярного світу з різними регіональними лідерами;відновленням рівноваги між ринковими регуляторами у світовому масштабі;визнанням цілісності національних ринків та перевагою економіки над політикою;демократизацією діяльності міжнародних організацій,проголошенням взаємодії та діалогу як універсальних форм людських відносин;перетворенням глобалізації зі стихійного в інституційно оформлений, свідомо спрямований процес; екологічною та соціальною спрямованістю економічного розвитку.[3 c. 539]

1.3 Взаємопов'язаність та передумови вирішення глобальних проблем

Глобальні проблеми -- проблеми, пов'язані з родинними, природно-антропогенними, суто антропогенними (у т. ч. економічними, соціальними) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають загальнопланетарний характер як замасштабами та значенням, так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усього світового співтовариства.

Сировинна, енергетична, продовольча та інші проблеми для людства не нові, новими для сучасного етапу розвитку є їхній глобальний характер, оскільки вони зачіпають життєво важливі інтереси всіх держав і народів, виступають потужним чинником взаємозалежності та Цілісності світу, надаючи йому нових інтегративних рис.[4 c.238]

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем є криза індустріальної цивілізації внаслідок:

-безсистемної, безконтрольної, безмежної утилізації ресурсів природи;

-низького рівня технологічної культури виробництва;

-максимізації, а не оптимізаЦії темпів економічного зростання;

-домінування технократичного підходу, послаблення антропогенних засад;

-масштабного впливу людської діяльності на навколишнє середовище й необмеженого вторгнення людства убіосферу;

-швидкої урбанізації населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією;

-поглиблення суперечностей між світовим економічним розвитком і соціальним прогресом.[2 c.381]

Глобальні проблеми мають всезагальний, універсальний характер, загальнопланетарний зміст і значення, принципово важливі для долі всього людства;безпосередньо стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, усіх країн і народів планети, усіх або значної групи держав;мають взаємопов'язаний характер і суттєво впливають на всі сфери суспільного життя;відображають поглиблення та ускладнення світогосподарських зв'язків;потребують залучення колосальних технологічних,фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованихзусиль світового співтовариства;можуть бути успішно вирішені при умові створення адекватної моделі стійкого розвитку людської цивілізації.

Саміт тисячоліття, що відбувся у вересні 2000 року у Нью-Йорку, визначив нагальні потреби людства за такими показниками: низькі доходи; продовольче забезпечення та харчування; охорона здоров'я і смертність; стан репродуктивного здоров'я; житловий фонд -- базові житлові вигоди та комунальні послуги; освіта; тендерна рівність; охорона довкілля.

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної.Всьго є III сфери класифікації.І межі між цими сферами мають умовний характер:

I .Глобальні проблеми у сфері взаємодії природи і суспільства:

- надійне забезпечення людства сировиною, енергією,продовольством тощо;

- раціональне природокористування і збереження навколишнього природного середовища;

- раціональне використання ресурсів Світового океану,мирне освоєння космічного простору;

- утилізація відходів життєдіяльності тощо.

II.Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин:

- відвернення світової термоядерної війни і забезпечення стабільного миру;

- подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

- попередження локальних, регіональних та міжнародних конфліктів;

- ліквідація наслідків світових та локальних криз;

- роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

III.Глобальні проблеми у сфері розвитку людини тазабезпечення її майбутнього:

- пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюється під впливом НТР;

-подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

- культурно-моральні проблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послабленнязв'язку поколінь;

- боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

- проблеми демократизації та охорони прав людинитощо.

Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем -- розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.[4 c. 307]

Водночас необхідно враховувати, що, незважаючи на міжнародний резонанс, глобальні проблеми сприймаються в різних країнах світу диференційовано, через призму національних інтересів та індивідуальних поглядів політичних лідерів та спільнот.

Передумови вирішення глобальних проблем:

1. парадигмальний прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвиткулюдства;

2. переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

3. досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;

4. синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стратегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

5. перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;

6. формування нового світопорядку, створення єдиногомеханізму регулювання на глобальному рівні, міжнароднихпроцедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

7. об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усвідомлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Необхідно і можливо здійснити послідовний перехід до такого розвитку, який забезпечуватиме збалансоване вирішення соціально-економічних завдань і проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення основних життєвих потреб нинішніх і майбутніх поколінь,а саме за концепцією сталого (стійкого) розвитку «Сталий розвиток» -- міжнародний тренд, який було оголошено 22 роки тому в Ріо-де-Жанейро.. Конференція ООН із проблем навколишнього середовища 1992 року, Форум Тисячоліття 2000-го, а також Монтеррейська конференція і Йоханнесбурзький саміт 2002-го визначили його як стратегію існування людства в XXI столітті. Іншими словами, задоволення сьогоднішніх потреб людини не повинно входити в суперечність з інтересами майбутніх поколінь і завдавати шкоди навколишньому середовищу..

Мета сталого (стійкого) розвитку -- перехід до господарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціальної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введеная природовідтворю-ючої складової як внутрішнього параметра функціонування економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать в його основі, з метою трансформації стихійної ринкової форми господарювання в соціалізовану та екологізовану.[3 c. 544-545]

II. РОЗДІЛ. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМРШЕ РЕГУЛЮВАННЯ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ

2.1 Теоретико-практичне обґрунтування параметрів фор мування моделі екологічно обґрунтованого розвитку відкритої економіки

Високі сучасні рівні використання природних ресурсів окреме ми країнами та галузями у масштабах світової економіки, які спричиняються до зростання, антропогенного пресингу на природні компоненти та загрожують довгостроковим інтересам людства і стабільності розвитку, зумовлюють важливість комплексного дослідження еколого-економічних аспектів розвитку відкритої економіки в контексті завдань міжнародно конкурентоспроможності та формування моделі сталого розвитку.[5 c. 205]

Важливість розв'язання завдань створення ефективного механізму еколого-економічного регулювання, зважаючи на потреби підвищення глобальної конкурентноспроможності, зокрема виявлення інформаційно-інноваційних, технологічних та інституційнн чинників еколого-економічного регулювання відкритої економіки, зумовила увагу великої кількості вчених-економістів. Тому чимало наукових праць присвячено проблемам організації ресурсокористування на сучасному етапі розвитку сучасного світового господарства, і також еколого-економічного регулювання, з урахуванням міжнародного досвіду та національних тенденцій, в контексті системного впливу на умови міжнародної конкурентоспроможності. Серед провідних світових фахівців, які присвятили свої праці висвітленню загальних питань сталого розвитку та вироблення збалансованої моделі глобального ресурсокористування, можна вказати таких вчених, як Р. Ватсон, Д. Габс В. Леонт'єв, Д.Л. Медоуз, Д.Х. Медоуз, М. Месарович, М. Перрі, Е. Пестель, А. Печче, Дж. Стігліц, Я. Тінберген, Дж. Форрестер, З. Шалізі та ін. Значний внесок у розвиток окремк розділів загальної екології, і насамперед системний погляд на природні явища, внесли дослідження вітчизняних та російський авторів кінця XIX - першої половини XX ст.Наприклад В. Вернадський розробив системний підхід, який він застосував до розкриття основоположених геологічних явищ та їх еволюції, показав визначальну роль живих організмів і продук їх життєдіяльності в цих явищах, став автором вчення про біосферу і закономірностей її існування, сталості та розвитку. Р. Морозов розкрив всебічні зв'язки в екоспівтовариствах і розглянув їх як єдині системи, що включають ввесь властивий їм комплекс живих організмів,їх середовищноутворюючу роль. В. Докучаєв розкрив тісний взаємозв'язок живих організ мів і неживої природи (на прикладі ґрунтоутворення) і виділення природних зон.[6 c.253]

Аналогічно тому, як економіка, зокрема міжнародна економіка, ставиться до сфери діяльності, що виходить за рамки взаємної злагоди і добровільної співпраці, міжнародно-економічна екологічна дисципліна апелює до сфери, що лежить за рамками економічної діяльності й формалізованих розрахунків (передусім прибутковості), але включає у власні пріоритети останні як окремий випадок.

У даний час, коли суспільні потреби стають зіставними з можливостями біосфери, а іноді й перевершують їх, традиційні економічні механізми практично ігнорують побічні дії будь-якого матеріального виробництва і відповідні втрати, тому виникає потреба переходу до іншої моделі економічного розвитку - сталого розвитку. Причому у даному відношенні не можна не помічати виникнення нового системного зв'язку: так, світовий і вітчизняний досвід показує, що неможливо забезпечити сталий економічний розвиток суспільства за рахунок руйнування природного середовища і виснаження природних ресурсів так само, як неможливо зберегти необхідну якість навколишнього середовища без сильної економіки.[7 c.189]

Нині, коли людство перебуває на початку становлення таких відкритих економік, які не тільки характеризуються значними обсягами покриття експортно-імпортними операціями ВВП, а й мають економіку інформаційного типу, а також "інформаційного світу" в цілому, справедливо виникає питання з приводу того, чи використовуються наявні планетарні ресурси у такий спосіб, щоб забезпечити дотримання наступних критеріїв, яких на сьогодні не дотримуються:

- задоволення основних життєвих потреб усіх людей і країн;

- збереження біологічної різноманітності, стабільного існування видів, екосистем таландшафтів;

- гарантування постійного забезпечення ресурсами майбутніх поколінь.

Виникає потреба у виробленні теоретичних принципів та практичних інструментів екологічної політики як сукупності способів досягнення поставлених екологічною стратегією мети і завдань розвитку, а також визначеної сукупності намірів і принципів відносно екологічних показників господарської діяльності та регулювання, яка створює основу для розробки конкретних управлінських завдань.[5 c. 275]

Середовище не можна розглядати у відриві від організмів, оскільки це - складові частини єдиного функціонального цілого, що і підкреслюється класичним визначенням екології яс науки про взаємостосунки організмів і середовища. Отже, екологію недоцільно зводити тільки до впливу середовища на організми. За великим рахунком, саме організми сформували сучасне середовище,їм же належить першорядна роль у нейтралізації тих дій на середовище, які відбувалися і відбуваються з різних причин. Розкриття механізмів, які формують і зберігають середовище, а також закономірностей функціонування екосистем - одне з найважливіших завдань сучасної екології та економічної науки.

Зміст терміна "екологія", таким чином, набув соціально-економічний і навіть філософський аспекти. З ним стала пов'язуватися гуманізація природних і технічних наук, вона активно впроваджується в гуманітарні сфери знань. Екологія при цьому розглядається вже не тільки як самостійна дисципліна, а й як світогляд, покликаний пронизувати всі науки, технологічні процеси і сфери діяльності людей.

Запобігання забрудненню передбачає використання процесів, матеріалів, практичних прийомів, продукції таким чином, щоб уникнути, скоротити або вжити контрольних заходів щодо забруднення. Цей процес містить рециклювання, переробку, зміну технологічних процесів, механізми контролю (вилучення забруднюючих речовин, уловлювання, очищення), ефективне використання ресурсів, заміну сировини і матеріалів. Вигідність запобігання забруднення визначається можливістю скорочення впливу на навколишнє середовище, збільшення ефективності і зменшенням витрат на виробництво (продукції, послуг і т.п.). Деякі автори рекомендують у цьому зв'язку сприяти екологічно дружнім видам виробництва через забезпечення преференційного доступу на ринок для подібних продуктів та послуг; визначення та розвиток екологічно дружніх послуг, таких як екотуризм, вилучення вуглецю та захист біорозмаїття та ін.

Головне тепер не в тому, щоб споживати якомога більше ресурсів, а в тому, щоб скоротити їх споживання до мінімуму, бо іншого шляху зберегти залишки цих ресурсів для майбутніх поколінь просто немає. І саме у цьому полягає екологічний реалізм. [8 c.161]

2.2 Аналіз природно-ресурсного потенціалу світового господарства тенденцій глобалізації та інформатизації

Екологічна модель господарювання цілком відповідає національним особливостям організації сучасних відкритих ринків, навіть психології націй. Так, у країнах континентального та англо-саксонського типу екологічна модель поведінки актуалізує права особистості на прийнятні умови існування, а також на "негірший" статус, ніж у інших членів суспільства.Процвітання Японії грунтується на філософії виховання духовних цінностей працівників,яка поширюється на всю країну, і полягає в усвідомленні своєї причетності до загальнонаціональних інтересів, потреби розглядати "загальнонаціональні", тобто державні, пріоритети, зокрема й екологічні, як свої власні.Водночас навіть "освідчені" нації, такі, як Норвегія та Данія, інколи висловлюють ідеї, які ставлять під загрозу "глобальну злагоду" (полювання на китів), а також порушують відповідні досягнуті міжнародні угоди та мораторії. Це є свідченням потреби у виробленні універсальних підходів екологічної політики та міжнародно погодженої комплексної системи економічних та позаекономічних чинників, які постали б основою моделі сталого економічного розвитку глобального, регіонального,та національного рівнів.У сучасних умовах стало очевидним, що проблеми навколишнього середовища і розвитку не можуть розглядатися окремо, оскільки існує тісний взаємний зв'язок між загальним економічним зростанням (на національному, регіональному, глобальному рівнях) і змінами, що відбуваються в навколишньому середовищі.

З розвитком суспільного виробництва, дедалі більшою мірою зростає вплив людини на природу, використання нею ресурсів. У зв'язку з цим будь-який розгляд питань суспільного розвитку без урахування екологічних чинників, закономірностей, які регулюють функціональний зв'язок "суспільство - природне середовище", може призвести до небажаних економічних і соціальних наслідків.Отже, в даних умовах соціально-економічного та техногенного розвитку необхідно правильно представляти причинно-наслідкові зв'язки взаємодії основних чинників економічного розвитку суспільства: трудових ресурсів, засобів виробництва і природних ресурсів,які перебувають не тільки у діалектичній єдності, а й у стані постійних суперечностей.Процес оптимізації міжнародної співпраці у сфері технологій, як зазначається в економічній літературі, не може "не бути пов'язаним з додатковим потенціалом підвищення добробуту, впровадження замкнених технологічних циклів, та вироблення більш жорстких екологічних критеріїв, дотримання сучасних нормативів сталого розвитку" [9 c.78].

Ураховуючи те, що ринок демонструє власні т.зв. "провали" передусім у сфері неприбуткової (зокрема екологічної) діяльності, держава відповідає за створення саме такої ефективної ринкової інфраструктури, яка становить собою "правила і норми, що визначають такий характер економічних відносин, який забезпечує функціонування ринкової системи" [10 c.13]. Такі "правила і норми" повинні гарантувати дотримання довгострокових суспільних,екологічних пріоритетів, які об'єктивно залишаються "за скобками" комерційних пріоритетів.

Слід розуміти, що такі міркування не існують ізольовано від глобальних стратегій у сфері екології. Так, типовим і навіть "міжнародно очікуваним" програмним документом, яким мають керуватися національні уряди, є т.зв. національна стратегія сталого розвитку (National Strategy for Sustainable Development), яка розробляється відповідно до рекомендацій документа Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де- і Жанейро, Бразилія, червень 1992 р.) "Порядок денний на XXI століття".

Податково-бюджетне регулювання містить найбільш потужні інструменти державної дії на розвиток ринкової економіки та окремі її параметри. Через ці інструменти здійснюється перерозподіл від 1/3 до 1/2 ВВП сучасних країн, причому розвинуті країни підтримують, високий рівень витрат бюджетної системи стосовно ВВП. Важливо враховувати, що збільшення ролі НТП у генерації економічного зростання призвело навіть до збільшення рівня державних витрат протягом останнього сторіччя (з 10% ВВП наприкінці XIX ст. до 40-50% ВВП наприкінці XX ст. і на початку XXI ст.).[6 c.277]

Держава також повинна заохочувати екологічно орієнтоване технологічне переозброєння виробництва. Це, зазвичай, досягається шляхом встановлення різноманітних пільг, а також засобами підтримки державних науково-технічних інститутів, чиї розробки потім упроваджуються на підприємствах. Крім того, екологічна політика може здійснюватися за допомогою інвестиційної політики держави.

Неоднорідність типів споживання і стилів життя, які характеризують сучасне міжнародноекономічне життя є явищем об'єктивним, яке не зникне навіть разом із зникненням етнічної нерівності у міжнародному масштабі. Адже слід враховувати й життєві стилі інвідуумів і громад, які відрізнятимуться один від одного і, можливо, розрізнятимуться між собою сильніше, ніж це є сьогодні. Ці відмінності, проте, будуть наслідком різної можливості доступу до ресурсів і соціальних благ, а також різного їх використання. Інноваційний процес, як і науково-технічний прогрес, який пов'язаний з першим, але не додається до нього (так само, як процес інноваційний багато в чому виходить за науково-канонічні рамки), є, так би мовити, єдиним потоком. Його окремі стадії - наукова розробка новітньої ідеї, нової технології, доведення її до промислового використовування, отримання продукту, його комерціалізація - значно різняться за моделями організації праці,управління і фінансування і т.ін. Проте ці стадії є взаємообумовленими і так,і забезпечують успіх інноваційного процесу лише за умови інтеграції їх в єдине ціле.[7 c.256]

Найважливішою, є концептуальна конкурентоспроможність, яка, означає правильний вибір шляху, найправильнішу і оптимальну траєкторію розвитку національної економіки. Міжнародна практика свідчить, що володіти концептуальною конкурентоспроможністю означає не просто осмислено працювати на світовому ринку, добре бачачи собі інтереси партнерів і конкурентів, а й ефективно впроваджувати інноваційну внутрішну модель розвитку.Адже дійсно, "наприкінці XX - на початку XXI ст. інновації почали розглядатися як основний фактор конкурентоспроможності певних соціально-економічних систем, а цілеспрямоване виробництво й впровадження відповідних процесів почали складатися в національні й регіональні інноваційні системи" [11, С. І85].

III. СУПЕРЕЧЛИВІ ШЛЯХИ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1 Концептуальні положення світової економічної глобалізації та її суперечливі впливи на розвиток національних економічних систем

Активна економічна глобалізація викликає суперечливе сприйняття її перспектив і наслідків, а це вимагає чіткого усвідомлення та глибокого осмислення суті та механізмів соціально-економічних процесів, які відбуваються у світовому економічному просторі. Дані обставини є важливими для розуміння ролі глобалі-заційних факторів у формуванні нової якості управлінської складової національних економічних систем, а також реальної оцінки впливу позитивних результатів і негативних наслідків глобалізації на трансформацію управлінських механізмів міжнародного співробітництва.

По-перше, проблема полягає в ідентифікації та визначенні сутнісних характеристик економічної глобалізації та встановленні оптимальної рівноваги між позитивними зрушеннями, які несе глобалізація, і антагоністичними проявами економічного етноцентризму, що виникають між учасниками глобалізованого середовища і провокують негативні соціально-економічні наслідки: економічні конфлікти (торгові війни, протекціонізм, різні заборони та обмеження), соціально-культурний етноцентризм, технологічну нерівність тощо. По-друге, швидкий розвиток глобалізаційних процесів випереджає визначення та обгрунтування їх економічних механізмів і прийнятних сфер застосування. І по-третє, деформоване розуміння суті економічної глобалізації викликає "захисну стратегічну реакцію" її потенціальних суб'єктів, прагнення зберегти автентичну специфіку економічної діяльності підприємств, країн і регіонів, що впливає на розвиток національних економічних систем, підтримує етноцентричну орієнтацію та соціально-культурну відокремленість територіальних ринків, проте не сприяє прогресу міжнародного співробітництва.[14 c.313-316]

Для українських суб'єктів підприємництва розробка механізму підтримки і використання переваг економічної глобалізації та сучасне розуміння цього механізму є проблемою актуальною, проте недостатньо висвітленою, тому вона потребує теоретичного обгрунтування і практичного застосуванняНаявні визначення глобалізації диференціюються залежно від аналітичнихзавдань і методологічного базису. Основою термінологічних і функціональних пріоритетів виступає критерій класифікації. Особливе значення,мають: а) ідеологічні підходи до визначення рушійних сил економічного розвитку;б) сфера прояву глобалізаційних тенденцій, наприклад економічна, політична,соціокультурна тощо; в) рівні інтернаціоналізації економічних систем і охопленняринків; г) глибина суперечностей між впливом доцентрових і відцентрових тенденцій, що позначається на змісті та потенціалі глобалізації національних економік.Фундйментальні проблеми аналізу сучасних тенденцій глобалізаційних процесів,які є визначальними для формування узгодженої системи економічних пріоритетів овітового розвитку і для прогресу національних економічних систем, певною мірою досліджуються у працях західних економістів. Проте в публікаціях подано переважно опис прецедентів глобалізації та бракує глибокого осмислення її суті і наслідків.[12 c. 178]

В економічній літературі глобалізація розглядається з різних світоглядних позицій, які визначають її домінуючі фактори і рушійні сили. Так, поширені у світі неоліберальні тенденції підтримують глобалізацію практично всіх сфер економічного життя, розуміючи її як обмежено керований процес, що базується на принципах приватного підприємництва і вільної конкуренції. Згідно з неоліберальними поглядами, «...тільки на основі глибокої приватизації власності, лібералізації бізнесу і дерегуляційних механізмів глобалізація приведе до процвітання, свободи, демократії та миру в усьому світі інші ж, наприклад представники різних напрямів неокейнсіанської економічної школи, більшою чи меншою мірою пропагують поширення регуляторних функцій світової економічної глобалізації, оскільки вони забезпечують контрольований, динамічний і збалансований, а відповідно, оптимальний розвиток міжнародної економіки та взаємодію економічних суб'єктів на мікро-, мезо- і макрорівнях.»[15 c.275 ]

Останнім часом багато уваги приділяється такому важливому аспекту економічної глобалізації, як посилення інтернаціоналізації підприємницької діяльності. Праці Д.-Н. Ласку, Б.Тойна і П. Уолтерса, Дж. Даніелса, Л. Радебоі.Д. Саллівана , С. Холленсена присвячені аналізу суті, наслідків, функціональних напрямів та етапів розвитку глобалізованого менеджменту, зокрема, інтернаціоналізації системного управління міжнародним підприємництвом і специфіці бізнес-пове-дінки в умовах формування світового економічного простору.

Специфіка глобалізаційних процесів в умовах трансформаційного розвитку українська економіки і проблеми ефективної' інтеграції України до світової економіки розглядаються в працях вггчизняних авторів О. Білоруса, В. Будкїна, І. Бураковського, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Кредісова, Д. Лук'яненка, В. Новицького, А. Румянцева, А. Філіпенка, О. Шниркова та ін. С. Соколенко робить висновок, що". ..на початок третього тисячоліття світ перетворився на глобальну економічну систему, в'якій практично не залишилося можливостей для сповідання стихійних ринкових відносин між державами.Виник глобальнофункціонуючий світовий виробничогосподарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки".

Проте в сучасній економічній літературі бракує ідеологічних досліджень, що висвітлювали б управлінські аспекти економічної глобалізації, які проявляються в процесі підприємницької діяльності економічних суб'єктів. Виникає цілий ряд суперечноотей пов'язаних з організацією бізнесу, які проявляються через протистояння стандартим підходам глобалізаційного характеру й етноцентричних проявів у виробничо-комерційній діяльності та управлінні. Це неоднозначно відображається на якості та реіультйтиінооті підприємництва на мікрорівні і відповідно впливає на інтенсиїніоть треноформаційних зрушень і темпи інтеграції країни до світового економічного простору, о також не дає можливості реально оцінити сучасний потенціал украіноького сектору світової економіки та сформувати адекватну ефективну стратегію міжнародного співробітництва на основі урахування впливу доцентрових і відцентрових факторів глобалізації.[16 c. 50]

Концептуально більшість фахівців підтримують глобалізаційні процеси, сприймаючи їх як прогресивні зрушення, що сприяють процвітанню людства. Потужна ідеологія глобалізації спрямована на створення беззаперечної ілюзії високої перспективи і неминучості глобалізаційних процесів ⁷. Водночас "...феномен глобалізації, що викликає фундаментальні зміни в кожному суспільстві"⁸, може оцінюватися дуже негативно через знищення традиційних цінностей життя і реальну загрозу національній економічній незалежності та соціально-культурній автентичності⁹.

3.2 Процеси і тенденції, які виступають факторами інтернаціоналізації української економіки

У контексті поглиблення глобалізації світового економічного простору посилюється актуальність дослідження можливостей реального рівня інтернаціоналізації вітчизняного ринку і його визначення, а також висвітлення найбільш важливих аспектів (суті та проявів, чинників і наслідків) глобалізації національної економіки України в умовах трансформаційних зрушень. Це вимагає ідентифікації детермінант адекватної бізнес-поведінки економічних суб'єктів і розробки адекватних моделей успішної підприємницької діяльності вітчизняних підприємств у високоінтернаціоналізованому просторі світового ринку.

Визначення об'єктивних умов і перспектив інтернаціоналізації управлінських засад розвитку української економіки вимагає комплексного теоретичного аналізу історичної логіки, суті, чинників, умов і наслідків розвитку глобалізаційних процесів у контексті світового досвіду та національних прецедентів інтернаціоналізації економічних систем.[17 c.45]

На фоні активної світової глобалізації розвиток економіки України після здобуття нею незалежності відбувається в умовах трансформаційних перетворень, формування та вдосконалення ринкових відносин. Водночас національна економічна система досі зберігає специфічні риси транзитивного періоду як наслідок відносної закритості економіки і відсутності досвіду самостійної інтеграції до світового економічного простору. Така ситуація вимагає глибокого розуміння змін у міжнародному бізнес-середовищі та адекватного реагування на вдосконалення управлінських механізмів. Водночас українська економіка, що як єдина система функціонує не так давно, досить швидко адаптує результати світового глобалізаційного досвіду, опановуючи нові шляхи інтенсифікації економічних процесів.

Зрозуміло, що в сучасному світі жодна країна не може існувати виокремлено, без взаємодії з іншими державами. Проте інтеграційна взаємодія може розглядатися з позицій узагальненої теорії або практичного втілення. Узагальненими теоретичними індикаторами світових інтеграційних процесів можна вважати рівень відності параметрів викликам світового економічного розвитку, а також міру залежності соціально-економічної динаміки окремих національних систем. Наприклад, одним з таких індикаторів вважається індекс глобальної інтеграції, що розраховується по 12 позиціях, згрупованих у такі 4 категорії: економічна інтеграція, інтенсивність особистих контактів між людьми, розвиток технічних систем зв'язку, насамперед Інтернету, а також міра залучення до світових політичних процесів . За останніми даними, Україна посіла 39-те місце серед 62 країн (з країн колишнього СРСР до рейтингу ввійшли лише Україна і Росія, яка посідає 47-ме місце). Країною, що досягла найбільшої глобальної інтеграції, вважається Сінгапур. За ним йдуть Швейцарія, СШАта Ірландія. Замикають список Індія та Іран. За результатами досліджень можна зробити висновок про те, що порівняно невеликі країни спочатку мають перевагу перед великими, оскільки їм легше досягти глибокої та всебічної інтеграції до світового співтовариства.

Необхідність адаптації країни до світових глобалізаційних процесів потребує визначення конкурентних переваг країни та бар'єрів для її економічного прогресу. Одним із підходів, що дозволяє отримати зважену характеристику національної економіки у світовій системі координат, є використання показників її конкурентоспроможності. Серед множини таких показників варто виділити Індекс Глобальної Конкурентоспроможності (ІГК), що був розроблений для оцінки потенціалу зростання країн у середньостроковій й довгостроковій перспективі. Побудований за методологією Всесвітнього Економічного Форуму, ІГК є інструментом, за допомогою якого можна оцінити відносно сильні та слабкі сторони національної економіки й порівняти їх з іншими країнами.

За результатами 2008-2009 рр. Україна покращила свою позицію із 73 до 72 позиції у світовому рейтингу (табл. 1).

табл. 1. Рейтинги Індексу Глобальної Конкурентоспроможності окремих країн світу у 2008-2009 рр.

Країна/ економііка	Загальний індекс	Субіндекси
		Основні вимоги	Підсилювачі ефективності	Інновації та розвиненість
	Рейтинг	Бал	Рейтинг	Бал	Рейтинг	Бал	Рейтинг	Бал
США	1	5,74	22	5,50	1	5,81	1	5,80
Швейцарія	2	6,61	2	6,14	8	5,35	2	5,68
Данія	3	5,58	4	6,14	3	5,49	7	5,37
Швеція	4	5,53	6	6,00	9	5,35	6	5,53
Сінгапур	5	5,53	3	6,14	2	5,52	11	5,16
Фінляндія	б	5,50	1	6,18	13	5,21	5	5,53
Німеччина	7	5,46	7	5,96	11	5,22	4	5,54
Нідерланди	8	5,41	10	5,81	7	5,38	9	5,20
Японія	9	5,38	26	5,36	12	5,22	3	5,65
Канада	10	5,37	8	5,84	5	5,44	16	4,96
Гонконг САР	11	5,33	5	6,05	6	5,43	21	4,69
Велика Британія	12	5,30	24	5,46	4	5,45	17	4,93
Китай	30	4,70	42	5,01	40	4,41	32	4,18
Естонія	32	4,67	30	5,27	26	4,73	40	4,06
Чехія	33	4,62	45	4,85	28	4,67	25	4,37
Росія	51	4,31	56	4,54	50	4,29	73	3,56
Польща	53	4,28	70	4,39	41	4,39	61	3,70
Україна	72	4,09	86	4,15	58	4,12	66	3,66

Перше місце займають США, на другому - Швейцарія, за якою слідують Данія, Швеція, Сінгапур, що складають першу п'ятірку за рівнем конкурентоспроможності. У першій десятці знову домінують європейські країни: окрім Швейцарії, Данії, Швеції, тут є Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, займаючи, відповідно, шостий, сьомий та восьмий рядок у рейтингу. Лідер серед країн, що розвиваються, - Китай піднявся на 4 позиції до ЗО місця. Серед азійських країн високі ключові позиції займають Японія (9), Гонконг (11), Корея (13). В Латинській Америці лідером у конкурентоспроможності є Чилі з 28 позицією у рейтингу. Серед європейських країн з перехідною економікою найкращі рейтинги у Естонії (32) та Чехії (33). Росія займає 51-ше місце [19].

Інтенсивність практичного втілення елементів глобалізації характеризується рівнем готовності економічних суб'єктів до глобалізованої діяльності, а також глибиною політичної, економічної та правової інтеграції національних економічних систем. В умовах глобалізації активними суб'єктами можуть виступати національні та міжнародні компанії, науково-виробничо-комерційні об'єднання і кластери, національні економіки, регіональні та галузеві макроекономічні об'єднання і світові організації, які найбільшою мірою підтримують саме глобалізаційний розвиток. Темпи інтернаціоналізації господарської діяльності економічних суб'єктів визначають динаміку глобалізаційних процесів.

Відповідно до завдань і функцій, що їх виконують суб'єкти глобалізації, розрізняють кілька рівнів зрілості інтернаціоналізованого підприємництва , вищим з яких є глобалізація.

Першим рівнем глобалізаціїє пасивна інтернаціоналізація національних систем, яка відбувається під впливом зовнішніх факторів розвитку світових глобалізаційних процесів. По суті, "примусова" інтернаціоналізація окремих видів господарської діяльності та цілих економічних систем стає необхідною умовою конкурентоспроможного підприємництва національних економічних суб'єктів. її механізм передбачає переорієнтацію управлінських функцій та інтересів з традиційних методів поведінки та інтуїтивного сприйняття особливостей "домашнього" ринку, єдиних і знайомих правових, соціально-економічних, конкурентних, технологічних та інших пріоритетів на розробку інтернаціоналізованих інструментів підприємницької діяльності ¹², імпортованих до національної системи зарубіжними суб'єктами (міжнародними компаніями). У результаті економічні суб'єкти, які діють лише в межах "своїх" національних ринків, опиняються втягнутими до певних господарських процесів світового рівня. Це позначається на стилі управлінської поведінки (насамперед, на інтернаціоналізації ринкової поведінки).

Наступним етапом інтернаціоналізації бізнесу є розвиток експортних операцій, який передбачає вихід управлінських функцій за межі національного (локального) ринку. При цьому пріоритети національного ринкового середовища залишаються домінуючими такою мірою, що відповідний зарубіжний ринок обирається згідно з вимогами домашньої програми управління. Дана обставина передбачає збереження традиційних етноцентрично налаштованих форм міжнародного підприємництва на фоні здійснення простих експортних операцій, наприклад, дотримання світових або галузевих стандартів організації бізнесу (переважно у сфері транспортування та оформлення експортної документації). Експортний етап інтернацюналізації, навіть за умов використання більш активних форм прямого експорту, не викликає активізації управлінських функцій і, відповідно, інтеграції економічного суб'єкта до світового економічного простору.[19]

Подальша інтернаціоналізація економічної діяльності спричинена розвитком форм міжнародного співробітництва, зокрема, прагненням національних суб'єктів інтенсифікувати свою присутність на зарубіжних ринках. Інтернаціоналізація управлінських функцій на цьому етапі дозволяє розвинути управлінські функції експортної діяльності та набути узагальненого досвіду бізнес-поведінки для досягнення успіху на більшій кількості різноманітних ринків. Розуміння особливостей "чужого" ринкового середовища, наприклад соціокультурнихта економічних факторів, сприяє прийняттю адекватних управлінських рішень у сфері міжнародного бізнесу.

Ще більш зрілим етапом інтернаціоналізації є мультинаціональна (транснаціональна) діяльність, яка виникає в результаті транснаціоналізації економічних процесів. При цьому особлива роль належить транснаціональним корпораціям , які, виробляючи і продаючи свої продукти в багатьох країнах, інтернаціоналізують фактори виробництва і методи управлінської діяльності. ТНК формують загальносвітові засади економічної стандартизації'та підвищують рівень інтернаціоналізації суб'єктів міжнародного співробітництва .

За цих обставин компаніями часто використовується так звана стереотипізація ринків, яка передбачає розробку ключових факторів управлінської поведінки для різних економічних систем, спрощуючи тим самим поєднання корпоративних інтересів з вимогами зарубіжного ринку . Наслідком стереотипізації ринків є формування регіональних економічних систем, а в найвищому прояві - інтерре-гіональних. Прикладом регіонального маркетингу можуть слугувати діяльність економічних суб'єктів, які функціонують у межах ЄС (де на сьогоднішній день фактично закінчується формування єдиних норм і правил підприємництва), утворення регіональних споживчих сегментів через уніфікацію стандартів і вимог до механізмів і результатів виробничокомерційної діяльності, а також уніфікація споживчих потреб і уподобань. У свою чергу, це сприяє створенню аналогічних умов ведення бізнесу та мотивацій до споживання в країнах європейського співтовариства та інших регіонах і у такий спосіб уможливлює інтеррегіональну інтеграцію.[14 c.330]