Історія участі України у миротворчих операціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет суспільних наук та міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин

Індивідуальне завдання

На тему: "Історія участі України у миротворчих операціях"

Виконав:

студент групи СІ-12-1

Тимчий Б.В

Перевірив:

доц. Чепурко О.О

Дніпропетровськ

2015

Зміст

Вступ

1. Передумови включення України до "миротворчих країн"

1.1 Початкові засади та розробка завдань щодо миротворчих дій

1.2 Негативні чинники та критика

2. Ірак

2.1 Миротворча місія України в Іраку у складі коаліційних військ, битва за Ель - Кут

2.2 Участь МВС у миротворчих операціях

2.3 Деякі відомості про місії МВС та перспективи миротворчої діяльності МВС на 2015 рік

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Одне з найголовніших завдань діяльності Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) полягає в підтримці міжнародного миру та стабільності. За час існування ООН від неї неодноразово вимагалося попередити переростання спорів у військові дії, переконувати протилежні сторони використовувати замість зброї стіл для переговорів, допомагати у встановлені миру та ладу там, де виникали військові конфлікти. Протягом десятиліть ООН допомагала зупинити численні міжнародні конфлікти, найчастіше завдяки Раді Безпеки (далі - РБ) - основного органу, який займається питаннями міжнародного миру та стабільності. Отже, членство й активна участь України в цій найпотужнішій і найдієвішій всесвітній організації можна розглядати як вагомий внесок у процес підтримки міжнародного миру та збереження світового порядку.

Організація Об'єднаних Націй посідає унікальне місце в історії міжнародних відносин як перша універсальна міждержавна організація, яка поклала на себе відповідальність за з'ясування безлічі найрізноманітніших питань післявоєнного устрою світу, серед яких найвагомішим було уникнення повторення сумного досвіду, а саме - запобігання Третьої світової війни

Отже, наукова актуальність обраної теми залишається поза сумнівом, адже є спробою висвітити участь України в миротворчих місіях під егідою ООН та узагальнити набутий нею досвід у межах цієї співпраці. На жаль, цьому напрямку діяльності у фаховій літературі не надається достатнього значення. Дані щодо загальної кількості залучених українських військовослужбовців і кількості загиблих чи зниклих безвісти постійно варіюються й дотепер не узгоджено точну цифру. У дійсності, дослідженням цього питання займається доктор історичних наук В. Бруз. Серед авторів, які висвітлюють деякі аспекти миротворчої діяльності України, можна назвати А.Шевченка, А. Сидорука та Т.Силіну, які присвячують цьому питанню низку статей. Можна також виокремити спеціалізоване видання ООН, присвячене миротворчій діяльності під егідою ООН від 1948 р., яке має дуже ґрунтовний хронологічний і фактичний матеріал. Отже, об'єктом дослідження є миротворчі місії під егідою ООН, з якої випливає предмет вивчення - активна участь у них України.

Метою дослідження є окреслення загальних рис залучення українських військовослужбовців до миротворчих місій під егідою ООН і наслідки цієї співпраці.

1. Передумови включення України до "миротворчих країн"

1.1 Початкові засади та розробка завдань щодо миротворчих дій

Довгий час вважалось, що міжнародній стабільності можуть загрожувати лише зовнішні, міждержавні конфлікти - війни, тоді як те, що відбувалось усередині якоїсь окремо взятої країни, завжди розглядалося як безпосередньо внутрішні справи держави, у які ніхто не мав права втручатися.

Нині будь-яка подія всередині держави може отримати гучний резонанс у різних куточках планети, іноді, на перший погляд, навіть нічим не пов'язаних між собою. Яскравим прикладом є події 11 вересня 2001 року в США, наслідки яких так чи інакше зачепили не одну державу. У сучасному світі найголовнішою цінністю стають права людини, тому їх масове порушення в будь-якій державі не може розглядатися світовою спільнотою як суто внутрішня справа країни.

Ще 1967 р. Генеральна Асамблея (далі - ГА) ООН ухвалила резолюцію про методи розслідування конфліктів, а 1982 р. - Манільську Декларацію про мирне врегулювання міжнародних конфліктів. У 1989 р. СРСР та США запропонували Резолюцію під назвою "Зміцнення міжнародного миру, безпеки і міжнародного співробітництва у всіх його аспектах у відповідності із Статутом ООН" [4, с. 30-31].

Виняткова монополія Ради Безпеки на прийняття рішень про застосування сил у міжнародних відносинах, крім здійснення права на самооборону, є однією з головних засад міжнародного правопорядку, що існує з моменту підписання Статуту ООН. Саме ця виняткова компетенція РБ надавати дозвіл на застосування сили залишається наріжним каменем системи колективної безпеки, передбаченої Статутом.

Неодмінною умовою використання воєнної сили в миротворчих операціях є згода на це сторін, що конфліктують, але слід звернути увагу на те, що поняття "операції з підтримання миру", яке з часом стало тісно асоціюватися із самою ООН, у Статуті взагалі немає. Уперше термін "миро творчість" було вжито Генеральним секретарем ООН Дагом Хаммаршельдом для кваліфікації перших надзвичайних сил ООН, що контролювали кордони між Ізраїлем і Єгиптом у районі Газа на Сінайському півострові 1956 року [1, с. 78].

Загалом, тлумаченню цієї концепції відповідають положення відразу двох глав Статуту ООН: VI (про мирне вирішення суперечок) та VII (про примусові заходи для відновлення миру). Саме з цієї причини операції з підтримання миру Даг Хаммаршельд одним із перших назвав заходами відповідно до глави 6,5 Статуту [2, с. 2].

Основним критерієм є те, що країна, воєнний контингент якої бере участь в операціях з підтримання миру, повинен бути абсолютно нейтральним до кожної з ворожих сторін і мати при цьому лише одну мету - врегулювати конфлікт.

Зважаючи на все вищезазначене, не дивує той факт, що Україна, маючи позаблоковий статус, від самого початку свого незалежного існування активно виконує рішення Ради Безпеки ООН щодо надання контингентів збройних сил, допомоги і відповідних засобів обслуговування, необхідних для підтримання миру і безпеки.

Участь України в миротворчих операціях розпочалась із затвердження Верховною Радою (далі - ВР) України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ "Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії".

З прийняттям Верховною Радою України Закону "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", підписаного Президентом України 23 квітня 1999 року, суттєво спростився механізм з'ясування питань стосовно участі українського військового контингенту в миротворчих місіях під егідою ООН. Згідно зі статтею 4 цього Закону "рішення про направлення миротворчого контингенту чи миротворчого персоналу для участі України у міжнародній миротворчій операції, а також з питань надання матеріально-технічних ресурсів та послуг приймає Президент України з одночасним поданням до Верховної Ради України законопроекту про схвалення рішення в частині щодо направлення миротворчого контингенту" [9, с. 202].

Стаття 1 зазначає: "У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: міжнародні миротворчі операції - міжнародні дії або заходи, які здійснюються за рішеннями РБ ООН відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, що створюються за згодою та загальним контролем РБ ООН з метою:

- запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх конфліктів;

- врегулювання або створення умов для врегулювання міждержавних, а також внутрішніх конфліктів за згодою сторін конфлікту або з використанням примусових заходів за рішенням РБ ООН, що може включати, зокрема, спостереження і контроль за додержанням угод про припинення вогню та інших ворожих дій, роз'єднання сторін, які конфліктують, роззброєння і розформування їх підрозділів, виконання інженерних та інших робіт;

- надання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок міждержавних або внутрішніх конфліктів;

- надання допомоги у подоланні наслідків конфліктів;

- усунення загрози миру, порушень миру чи акту агресії;

- миротворчий контингент - військові підрозділи, оснащені відповідним озброєнням і військовою технікою, засобами підтримки і зв'язку, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі військові підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, котрі входять до складу об'єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (спільні батальйони тощо);

- миротворчий персонал - окремі військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, інших військових формувань, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інших державних органів і цивільних установ України, які направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту;

- матеріально-технічні ресурси та послуги, що надаються Україною для використання в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі бойова і спеціальна техніка, окремі види озброєнь, засоби зв'язку, транспортні засоби, продовольство, медикаменти тощо" [9, с. 202]. Можна зауважити, що Україна вчасно відреагувала на підвищення "політичного попиту" світової спільноти на висококваліфіковані миротворчі сили [2, с. 183]. Упродовж останніх років Україна виступає як значний контрибутор військового і цивільного персоналу до операцій ООН з підтримання миру. За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20-30 країн серед понад 80 держав-учасниць Операцій з підтримки миру (далі - ОПМ) ООН [7, с. 11]. Така воєнно-політична діяльність Збройних Сил України не тільки підвищила авторитет держави у світі, а ще й, до того ж, наприклад, за 2000-2002 роки принесла до державного бюджету 45 млн. доларів США (загалом від 1992 до 2004 року - близько 195 млн. доларів) [7, с. 14]. 1992 р. Генеральний Секретар ООН Бутрос Бутрос Галі у своїй доповіді "Порядок денний для миру" визначив основні напрями миротворчої діяльності: превентивна дипломатія, миротворчість, підтримання миру і миро будівництво у пост конфліктний період [7, с. 15]. На сучасному етапі йде перехід від політики реактивного реагування на події, що вже відбулися (конфлікти в Югославії, на Кавказі) і які призводять до жорстокого варіанта миротворчих операцій, до політики превентивного розгортання та врегулювання конфліктів, яка за своїм характером передбачає "м'який" варіант здійснення миротворчих завдань. На початку ХХІ століття головними питаннями щодо участі українських військових у міжнародних заходах стали фінансове забезпечення українських миротворців і доцільність їхньої участі в операціях на територіях країн, які перебувають на далекій відстані і безпосередньо не зачіпають державних інтересів України [8, с. 60].Але задля того, щоб виявити негативні наслідки та явні вигоди участі в миротворчих операціях для України, потрібно безпосередньо розглянути діяльність місій ООН, у яких наша країна брала участь. Як уже зазначалось, миротворча діяльність незалежної України розпочалася з її участі в миротворчій операції на теренах колишньої Югославії.15 грудня 1991 р., на прохання керівництва Югославії, РБ ухвалила резолюцію про проведення операції з підтримання миру. 21 лютого 1992 року були створені Захисні Сили ООН (UNPROFOR) з метою забезпечення умов для переговорів про загальне врегулювання в Югославії. Спочатку мандат Сил ООН стосувався Хорватії, а пізніше він поширився на інші республіки колишньої Югославії - Боснію та Герцеговину, Македонію, Чорногорію, Сербію і Словенію [8, с. 74]. Підставою для участі українських миротворців стала Постанова ВР України № 2538-ХII від 3 липня 1992 р. "Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії" (240-й Окремий Спеціальний Батальйон (далі - ОСБ)), від 19 листопада 1993 р. № 3226-ХІІ (60-й ОСБ) та інші загальною кількістю до 1200 військовослужбовців і складалися з:

- чисельність 240-го ОСБ - 550 осіб;

- чисельність 60-го ОСБ - 550 осіб;

- чисельність 40-ї оперативної групи штабних офіцерів - 63 особи;

- чисельність підрозділу військової поліції - 20 осіб;

- чисельність групи військових спостерігачів (від 01.06.1995) - 10 осіб;

- чисельність 15-го окремого вертолітного загону (далі - ОВЗ) - 110 осіб. Основними завданнями 240-го та 60-го ОСБ було забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій і патрулювання в зонах відповідальності, а також на увагу заслуговує діяльність особового складу щодо:

- встановлення демілітаризованої зони в районі населеного пункту Жепа;

- евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів;

- відновлення електромереж;

- відновлення трамвайного руху;

- забезпечення безпеки роботи аеропорту. У вересні-грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів. До України виведено 15-й ОВЗ, 60-й ОСБ і 40 офіцерів оперативної групи. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у UNPROFOR. Відтоді українські військові були залучені до міжнародних операцій з підтримання миру та тимчасового адміністрування в Грузії; Таджикистані; Македонії; Анголі; на півострові Превлака(Хорватія); у Східній Славонії; Гватемалі; Косово; Афганістані; Конго; Сьєра-Леоне; Ефіопії та Еритреї; Лівані та Ліберії. У лютому 1994 р. Україна задекларувала свою готовність брати участь у системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким певні військові підрозділи країн, що зараховані до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після ухвалення відповідного рішення, згідно з чинним у країні законодавством, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). Після чого Україну зарахували до складу країн-учасниць зазначеного механізму [8, с. 79]. Взимку 1998 року, під час проведення парламентської виборчої кампанії, навіть висувалась ідея створення постійного українського контингенту миротворчих сил ООН, який комплектувався б із резерву офіцерів, звільнених у запас при скороченні особового складу українського війська [11, с. 197]. Беручи участь у миротворчих місіях під егідою ООН, український військовий контингент виконував найрізноманітніші функції. Офіційний веб-сайт міністерства оборони України надає такий перелік і характеристику виконуваних завдань: спостереження за дотриманням і виконанням угод про припинення вогню; патрулювання прикордонних районів країн; інформування про будь-які події, які можуть підірвати довіру та стабільність; відновлення інженерної інфраструктури; перевезення персоналу ООН і супровід гуманітарних вантажів; спостереження за дотриманням законності та прав людини; розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; евакуація поранених; охорона місцевих релігійних та історичних пам'яток, мостів і джерел питної води тощо. Зважаючи на таку активну діяльність України в миротворчих місіях, здійснюваних під егідою ООН, не дивує те, що саме Україна була ініціатором створення конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, підготовленої до підписання на 49-й сесії ГА ООН (1994 р.). У грудні 1994 р. Україна одна з перших підписала цей документ, а в липні 1995 р. український парламент його ратифікував [11, с. 115]. 18 лютого 2002 року, під час сесії Спеціального комітету ООН з операцій з підтримання миру, яка розпочалась у Нью-Йорку 11 лютого, заступник Постійного представника України при ООН В. Крохмаль звернувся зі слушною ініціативою до держав-членів ООН. Від імені України він пропонував проголосити Міжнародний день миротворців ООН для відзначення всіх, хто брав і продовжує брати участь у миротворчих операціях під прапором ООН, а також вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя заради миру. Державам-членам було запропоновано відзначати Міжнародний день миротворців ООН 29 травня, коли Рада Безпеки ООН у 1948 р. схвалила рішення про розгортання першої миротворчої операції. Ця ініціатива знайшла абсолютну підтримку і вже наступного року, 29 травня 2003 р., у всьому світі вперше почав відзначатися Міжнародний день миротворців ООН.

1.2 Негативні чинники та критика

Сьогодні не таємниця, що миротворча діяльність під егідою ООН - це не тільки почесна для іміджу країни справа, а ще й один з небагатьох порівняно легких і абсолютно чесних способів заробітку для бідних держав. Лише одна українська вертолітна ескадрилья у складі "блакитних шоломів" приносить у рік країні 12 млн. доларів США. Також Україна направляє свою техніку до місць проведення місій ООН із перспективою в подальшому передати її в лізинг і наступний викуп безпосередньо ООН. До негативних чинників залучення українського контингенту до миротворчих місій під егідою ООН можна віднести те, що ця участь призводить не тільки до санітарних бойових втрат, але й до численних захворювань опісля. Більшість країн, у яких нині здійснюються миротворчі місії військовослужбовцями Збройних сил України (Ліван, Сьєрра-Леоне, Конго, Ефіопія), епідемічні щодо багатьох захворювань (чума, холера, лепра, жовта лихоманка, СНІД, вірусний гепатит А, тропічна малярія, спірохетози та риккетсіози). Небезпеку також становлять отруйні комахи і тварини. Тому, якщо здоров'я нації розцінювати як економічну складову держави, то доречним було б дотримуватися таких умов:

- миротворчу місію слід виконувати тільки в близьких кліматично-епідеміологічних регіонах;

- зміна миротворців повинна відбуватися кожні шість місяців через те, що за цей період виконання миротворчої місії починає стрімко погіршуватися психічне здоров'я військовослужбовців. Як уже зазначалося вище, участь у миротворчих операціях також приносить країні додаткові фінансові надходження. Наприклад, за 2005 рік до державного бюджету України було перераховано компенсаційних виплат у розмірі 182,1 мільйона гривень. Станом на 1 травня 2006 року ця сума становила 51,3 мільйона гривень. У межах миротворчих операцій широкого застосування набув термін "мокрої оренди". Це означає, що Україна разом з технікою повинна надіслати супроводжуючий підрозділ забезпечення, який би обслуговував використовувану техніку. Місячна виплата Україні за використання одиниці БТР становить 5851 долар США, а година нальоту МІ-8 компенсується в розмірі 1650 доларів США. На превеликий жаль, іноді трапляються прикрі ситуації за участі український миротворців, які негативно впливають на імідж країни в цілому. Серед миротворчого контингенту іноді фіксуються правопорушення, найчастіші з яких це розкрадання пального, вилучення продуктів харчування з раціону військових для їхнього подальшого перепродажу місцевому населенню. Також існує прикра практика одержання хабарів за успішне проходження конкурсу серед охочих вдягнути блакитні шоломи. Так, наприклад, ООН вимагала від України достроково вивести свій миротворчий контингент з Лівану через звинувачення у фінансових правопорушеннях. Тепер українському оборонному відомству потрібно докласти неймовірних зусиль, зокрема, провести значну кількість заходів, спрямованих на запобігання подібних ситуацій у майбутньому, щоб довести керівництву ООН здатність українських військовослужбовців виконувати поставлені завдання без подібних правопорушень. Якщо не брати до уваги ці поодинокі прикрі випадки, загалом представники ООН дуже високо оцінюють внесок України в підтримку міжнародного миру та стабільності. У травні 2005 р. до України з візитом прибув президент всесвітньої асоціації "Блакитні шоломи ООН - солдати миру" Л. Байроу. Була надана висока оцінка миротворчій роботі українських солдатів миру на службі ООН. Десятки українських миротворців отримали ордени й медалі різних країн світу та рідної України [16, с. 200]. Деякі вітчизняні критики участі України в миротворчих операціях свідчать, що сьоме місце в рейтингу країн-миротворців ООН зовсім не відповідає престижу країни. Адже очолюють рейтинг як найактивніші країни-учасниці миротворчих операцій Бангладеш, Пакистан, Нігерія, Індія, Голландія та Уругвай. Депутат від Комуністичної Партії України Ігор Алексєєв вважає, що жодна цивілізована країна не може пишатися тим, що її військовослужбовці беруть участь у миротворчих операціях у всьому світі й цим наражають своє життя на небезпеку. Але якщо небезпеку глобального ядерного конфлікту внаслідок дії якоїсь із існуючих нині ядерних держав майже усунено, то локальні війни і регіональні конфлікти, які поширилися по всьому світу, викликають серйозне занепокоєння, тим більше, що в деяких із них задіяні так звані "порогові" країни, що вже оволоділи технологічними процесами створення ядерної зброї або мають такі можливості. Крім того, збройні конфлікти й економічна нестабільність створюють сприятливий ґрунт для тероризму, торгівлі зброєю, виробництва і збуту наркотиків, що безпосередньо впливає на безпеку держав-членів ООН. Саме тому ООН докладає неймовірних зусиль та вдається до рішучих дій щодо запобігання таким конфліктам або їх припинення. І, якщо раніше в конфлікти втручалися лише тоді, коли вони вже дійшли фази відкритого, збройного протистояння, то приблизно із середини 90-х років минулого століття прийшло розуміння того, що, чим раніше до конфлікту привернути увагу світової спільноти, тим легше його буде врегулювати. Загалом, вагомим контраргументом на захист миротворчої діяльності ООН можна вважати факт визнання її позитивного впливу світовим співтовариством, коли в 1988 році силам ООН з підтримки миру було присуджено Нобелівську премію миру [16, с. 22]. Як свідчить світова історія, на превеликий жаль, мирні періоди в історії людства завжди були коротшими за часи війн і жодна країна не може себе застрахувати від можливості бути втягнутою в кровопролитну суперечку. Тому, на нашу думку, вже те, що до України звертаються за допомогою, свідчить про її значний авторитет у сучасному світі та про зростання попиту на висококваліфіковану військову силу для участі в миротворчих операціях, адже український контингент вже неодноразово підтверджував міжнародній спільноті свою здатність брати участь у процесі забезпечення миру на ділі, а не на словах, і на високому рівні.

2. Ірак

2.1 Миротворча місія України в Іраку у складі коаліційних військ, битва за Ель - Кут

Українська миротворча місія в Іраку - участь підрозділів збройних сил України в Іракській Війні в складі коаліційних військ під проводом США з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року. Військова операція є най масштабнішою за всю історію незалежної України (за кордоном), в ній взяли участь 1690 військовослужбовців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення.

Рішення Кучми На думку деяких спостерігачів, приєднання України до багатонаціональної операції в Іраку мало неофіційну мету - вихід президента Леоніда Кучми з міжнародної політичної ізоляції, в яку він потрапив після серії гучних політичних скандалів, починаючи із справи Гонгадзе до скандалу з продажем Іраку систем радіолокації "Кольчуга". Після військової перемоги США над режимом Саддама Хусейна президент Джордж Буш закликав світову спільноту взяти участь у встановленні демократії в Іраку. Президент України Леонід Кучма, серед багатьох інших лідерів держав світу, запропонував направити до Іраку українські війська. Верховна Рада України у той час була практично повністю підконтрольна президентові. З питання відправки військ була отримана підтримка навіть опозиційної фракції Віктора Ющенка "Наша Україна". В середині травня 2003 року інформоване високопоставлене джерело повідомило агентству Інтерфакс-Україна, що Рада національної безпеки і оборони України планує розглянути питання про напрям українського батальйону для участі в стабілізаційних силах в Іраку.5 червня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала указ президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. Проти голосували лише фракції комуністів і соціалістів. Склад інтегрованої української військової сили в Іраку налічував:

- 1690 осіб українських військовослужбовців

- 2 161 одиниць стрілецької зброї

- 60 бронетранспортерів БТР-80

- 11 бойових розвідувально-десантних машин БРДМ-2

- 6 хімічних розвідувальних машин

- 217 автомобілів різних типів (КрАЗ, Хаммер, УАЗ, Урал, ЗІЛ)

- Іншу спеціальну техніку та контейнери з майном українського миротворчого контингенту.

- Також у військових цілях використовувались літаки Ан-225 "Мрія", Ан-124 "Руслан" та Іл-76. Введення війск8 серпня 2003 року до Кувейту було доставлено всю техніку та озброєння 5 окремої механізованої бригади. 10 серпня 2003 року було завершено передислокацію особового складу підрозділів 5 окремої механізованої бригади до Кувейту. 11 серпня 2003 року о 6:47 (за київським часом) перша колона українського миротворчого контингенту перетнула кувейтсько-іракський кордон і здійснила марш в район місця постійної дислокації - місто Ель-Кут провінції Васит, база "Дельта".У складі колони, яку очолював командир 19 окремого спеціального батальйону Збройних Сил України підполковник Ю.Оніщук, налічувалось 83 одиниці броньованої та автомобільної техніки. Українська бригада поступила в підпорядкування командуванню багатонаціональної дивізії "Центр-Південь", що мала в своїй основі польський контингент військ і була дислокована в провінції Васит за 140 км від Багдаду. Миротворча Місія включала такі завдання:

- Підтримання безпеки у зоні відповідальності, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання тощо;

- Охорона органів місцевого самоврядування, релігійних та історичних пам'яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об'єктів;

- Контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань;

- Здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації наслідків конфлікту;

- Надання допомоги у забезпеченні цивільного населення питною водою;

- Забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій;

- Надання допомоги в перевезенні гуманітарних вантажів;

- Евакуація цивільного населення у разі виникнення небезпеки його життю;

- Надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню;

- Виконання інших функцій із забезпечення безпеки і дотримання прав людини. Бойові дії

Перший бій в Іраку відбувся 6 квітня 2004 року, в місті Ель-Кут, потім бойові дії з'явилися і в інших іракських містах. В основному бої велися на БТР і Хаммерах, хоча траплялися випадки "відкритих" боїв. Українські миротворці воювали пліч-о-пліч з польськими і американськими військовими. В результаті до березня 2005 року загинули 18 солдатів і офіцерів з українського контингенту, понад 40 отримали поранення. Настрій на користь виводу військ посилювалися у міру наближення президентських виборів. У травні 2004 Верховна Рада України на закритому засіданні обговорила питання про виведення військ, але не підтримала пропозицію фракцій КПУ, СПУ, БЮТ і частини "Нашої України" - що вимагали від президента ухвалити рішення про термінове виведення українських військових з Іраку. Що стосується Леоніда Кучми, то він вважав, що Україна повинна виконувати узяті зобов'язання, як і інші країни коаліції, але врешті-решт і він визнав необхідність виведення військ у зв'язку з втратами, що збільшилися, серед миротворців. У вересні 2004 року, в самий розпал президентської кампанії, Кучма, направив до Іраку підтримуваного ним кандидата -- Віктора Януковича.Надалі, про необхідність виведення військ стали говорити вже всі політичні лідери України - і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, і Леонід Кучма. Рада безпеки України, обговоривши проблему, підтримала цю думку. Міністр оборони України, Олександр Кузьмук заявив у вересні 2004 року, що рішення про вивід військ з Іраку можна вважати остаточним: "Я вважаю, що Україна свою історичну місію виконала, із самого початку взявши участь в антитерористичній операції у складі коаліційних сил".11 січня 2005 року Верховна Рада України прийняла ухвалу, в якій президентові було запропоновано негайно повернути українських миротворців на батьківщину: "У зв'язку з небезпечним загостренням військово-політичної обстановки в Іраку і жертвами серед українських військовослужбовців пропонується вважати недоцільним подальше перебування підрозділів озброєних сил України в цій країні". Леонід Кучма віддав вказівку готувати виведення військ, причому передбачалося, що українські миротворці можуть покинути Ірак вже до кінця весни 2005 року, але США дали зрозуміти, що питання про подальше перебування українського миротворчого контингенту в Іраку повинне вирішуватися після вступу на пост нового президента України і формування нового уряду. 6 березня 2005 року в Іраку загинув вісімнадцятий миротворець. Після цього стало зрозуміло, що рішення про висновок українців неминуче: новий президент Віктор Ющенко заявив, що українська громадськість не розуміє, чому українські миротворці вимушені брати участь в бойових діях. Президент бажав продемонструвати, що він виконує обіцянки, дані під час виборів. Передбачаючи виведення українських військ, США запропонували Україні зберегти свою присутність в Іраку в інших формах -- українські військові могли б продовжити роботу в Іраку як військові радники і спостерігачі, що і було здійснено в 2006 році.Держсекретар США Кондоліза Райс, зустрічаючись з головою МЗС України Борисом Тарасюком, заявила: "Рішення України вивести війська з Іраку не відіб'ється на відносинах Києва і Вашингтона. Ми вдячні Україні за її участь в іракській операції. Тоді як далеко не всі країни виявили таке бажання, Україна приєдналася до тих держав, які забезпечують стабільність в Іраку".

Битва за Ель - КутБитва за Ель-Кут -- бій, що проходив з 5 квітня по 7 квітня 2004 року в Ель-Куті (провінція Васит), місті дислокації українських військ в Іраку. Українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками Армії Магді. Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти.Після закриття в кінці березня 2004 року (за дезінформацію, розпалювання ненависті до США і закликів до насильства) тимчасовою адміністрацією Іраку газети "Al-Hawza", що належала Муктаду аль-Садру, одному з духовних лідерів мусульман-шиїтів Іраку, і арешту одного з його основних помічників, аль-Садр виступив з несподівано гарячою проповіддю, і вже наступного дня, 3 квітня, по всьому шиїтському півдню пронеслася хвиля протестів, яка 4 квітня переросла в збройне повстання "Армії Магді". Загони "Армії Магді" почали наступ в Ан-Наджафі, Куфі, Ель-Куті і Садр-Сіті, захоплюючи громадські будівлі і поліцейські ділянки, вступаючи у збройні сутички з коаліційними силами. Перебіг боюПровінція Васит, зона відповідальності української бригади, розташовується у центральній частині Іраку. Завдяки українцям, вона була відносно спокійна, проте лише до квітня 2004 р. Бойовики воєнізованого крила "Армія Магді", перетворивши мирні мітинги на збройні виступи, завдали удари по деяких підрозділах Коаліційних об'єднаних оперативних сил (КООС) в Іраку. У сусідніх провінціях Ан-Наджафі та Кербелі, де розташовані шиїтські святині, бойовики захопили мечеті, перетворили їх у фортеці, і коаліціянтам доводилося застосовувати значні сили, щоб ліквідувати ці осередки опору. Велика кількість бойовиків "Армії Магді" перемістилася в провінцію Васит, щоб і тут розпочати активні збройні виступи проти Багатонаціональних сил. Провінція перебувала під контролем українського контингенту, який не мав ні важкого озброєння, ні артилерії, ні навіть мінометів, тому і вона, і адміністративний центр місто Ель-Кут для бойовиків були легкою здобиччю. 6 квітня о 6.50 ранку, від патрульної групи 61-го батальйону надійшло повідомлення про появу на вулицях Ель-Кута груп озброєних людей. А вже близько полудня рухливі патрулі українського контингенту піддалися обстрілу. Від потрапляння пострілу РПГ-7 в борт бронетранспортера отримав смертельне поранення кулеметник КПВТ рядовий Руслан Андрощук. Українці відкрили вогонь на ураження. Бойовиками широко застосовувалося легку стрілецьку зброю, гранатомети РПГ-7, вівся снайперський вогонь. О 14.30 почався обстріл будівлі тимчасової адміністрації, яке охороняла 3-тя рота 61-го омб. Близько 16.00 рухливі підрозділи змушені були відійти на ближній берег річки Тигр. Позиції 3-й роти 61-го батальйону в Ель-Куті і північно-східна частина базового табору українців піддалися мінометному обстрілу. У відповідь був відкритий вогонь з ротних гранатометів АГС-17, що значно послабило інтенсивність ворожого вогню. Проте, активна перестрілка бойовиків і підрозділів 5-ї бригади йшла ще протягом доби.Під вечір шалені атаки бойовиків дещо стихли, а згодом взагалі припинилися. Проте наше командування приймає рішення відвести підрозділи в базовий табір і покинути місто. У Ель-Куті залишилася лише рота 61-го батальйону, яку було заблоковано в будівлі тимчасової цивільної адміністрації. Ніч з 6-го на 7 квітня українські бійці разом з американськими, англійськими і польськими працівниками адміністрації пережили під шаленим мінометним вогнем і дощем з куль і гранат. Але ще до світанку о 5-й годині підрозділ, здійснивши блискавичний обманний маневр і по дорозі знищивши до десяти вогневих точок, без жодної втрати прибув до базового табору.За даними американської розвідки, за перший день боїв у Ель-Куті українці знищили 180-200 бойовиків. Втрати українців: один загиблий і шестеро отримали легкі поранення. Виведення військ15 березня 2005 року почалося поетапне виведення українського контингенту. Двома рейсами військово-транспортного літакаІл-76 до Миколаєва прибула перша група з майже 140 чоловік, які несли службу в механізованій роті 72-го батальйону поблизу міста Ес-Сувейра. Бойову техніку відправлять по морю через Кувейт. Впродовж літа-осені 2005 року в іракській провінції Васит, в зоні відповідальності українського контингенту багатонаціональної дивізії "Центр-Південь", залишалося ще близько 800 українських військових.27 грудня 2005 року Ірак покинули основна частина українських миротворців, декілька солдатів залишилися в якості спостерігачів. А вже 9 грудня 2008 року останні 29 членів миротворчого персоналу України повернулись на Батьківщину. Щоб уникнути ворожого радіо-прослуховування, українські військові спілкувалися через радіозв'язок лише українською мовою, використовували кодові українські слова, оскільки англійську і російську противники розуміли. За словами екс-прес секретаря Міністра оборони України Андрія Лисенка, українська мова рятувала життя українським солдатам.

2.2 Участь МВС у миротворчих операціях

В 1994 році перший загін миротворців-правоохоронців МВС України вирушив до охопленої війною Югославії задля встановлення миру та врегулювання кривавого конфлікту. Вони першими проклали шлях до участі працівників міліції України у цій благородній справі. Україна стала незалежною і, як самостійна держава, повинна була формувати свою внутрішню та зовнішню політику. Адже не секрет, що всіх перших миротворців в Югославії ототожнювали з росіянами. Треба було заявити, що є держава Україна, що це миролюбна держава, що її правоохоронці високопрофесійні і можуть виконувати завдання поставлені світовим співтовариством. Шлях становлення миротворчого руху правоохоронців з України нерозривно пов'язаний з Національною академією внутрішніх справ. В 1994 році перші тестування кандидатів і перші підготовчі збори проводились на базі Української академії внутрішніх справ. З того часу жоден миротворець не направляється до місії без відповідної підготовки та навчання у Спеціальному миротворчому центрі НАВС. Якщо зробити невеликий історичний відступ, то ми побачимо, що розвиток миротворчого руху відбувався поступово. 1994-1996 роки можна назвати роками його становлення. В ці роки керівництвом держави було сформована відповідна доктрина про участь України у миротворчих операціях, а українські миротворці показали себе як відповідальні високопрофесійні поліцейські.1996-2000 роки Україна утверджувалась як миротворча держава на міжнародній арені. Прикладом тому можна назвати такі факти. У 1996 році вперше кількість працівників органів внутрішніх справ, приймаючих участь у миротворчих операціях перевищила 40 осіб. В 1997 році наші миротворці вперше відбули до Анголи. В 1998 році українських правоохоронців запрошують до участі в місії ОБСЄ у Косово. У 1999 році кількість миротворців-правоохоронців збільшується до 100 осіб у різних країнах та місіях. У 2000 році як знак визнання високого професіоналізму поліцейського персоналу України у миротворчій діяльності нам пропонується направити перші спеціальні миротворчі підрозділи до Косово.Високу оцінку отримав Спеціальний та Кінологічний миротворчі підрозділи. Під час масових заворушень у Косово у березні 2004 року працівники підрозділу діяли професійно та рішуче, не понесли втрат серед особового складу та техніки, за що на ім'я Міністра внутрішніх справ керівництво місії ООН в Косово направило листа з подякою. Починаючи з 2000 року участь України у миротворчий діяльності розширюється з року в рік. У 2001 році українські миротворці вперше прибули до Східного Тимору. У 2002 році до Конго. У 2003 році Україні було запропоновано взяти участь у першій миротворчий місії Європейського Союзу у Боснії та Герцеговині і вперше українські правоохоронці почали працювати у місії ЄС. У 2004 році до Ліберії та місії ОБСЄ у Македонії. Це визнання великого професіоналізму наших працівників та їх відповідального ставлення до виконання своїх завдань. У 2005 році наші миротворці відбули до місій ООН у Судані. У 2009 році вперше наші миротворці відбули до місій ООН у Кот-Д'Івуарі. Знаменним є й те, що керівництво Держави все більше уваги приділяє питанням миротворчої діяльності та участі у ній працівників міліції. Щорічно 29 травня у відповідності до Указу Президента України від 30.04.2003 року в Україні святкується "Міжнародний день миротворців Організації Об'єднаних Націй". Тільки у 2004 році Президентом України підписано Укази "Про направлення миротворчого персоналу для участі у миротворчий місії ООН у Ліберії", "Про направлення миротворчого персоналу до місії Європейського Союзу у Македонії" та "Про День вшанування учасників бойових дій на території інших держав", який щорічно святкуватиметься 15 лютого. Керівництво МВС України розглядає питання участі працівників органів внутрішніх справ України у міжнародних миротворчих операціях, як одне з найважливіших завдань та пріоритетних напрямків діяльності МВС.

Минулі миротворчі місії

Діючі місії

Короткі відомості по участі у різних місіях України: 1) Сили ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR), 1992-1995

Підстави:

постанова Верховної Ради України від 03.07.92 № 2538-ХІІ, постанова Верховної Ради України від 19.11.93 № 3626-ХІІ, постанова Кабінету Міністрів України від 11.08.92 № 461 Чисельність:

Загальна кількість до 1200 військовослужбовців

Підрозділи:

240 окремий спеціальний батальйон - 550 осіб, 60 окремий спеціальний батальйон - 550 осіб, 40 оперативна група штабних офіцерів - 63 особи, підрозділ військової поліції - 20 осіб, група військових спостерігачів (з 01.06.95) - 10 осіб, 15 окремий вертолітний загін - 110 осібОсновними завданнями 240 та 60 осб було: забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації, патрулювання в зонах відповідальності Варто відмітити: встановлення демілітаризованої зони в р-ні н.п. Жепа, евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів, відновлення електромереж, відновлення трамвайного руху, забезпечення безпеки роботи аеропорту. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у UNPROFOR. 2) Сили Виконання Угоди (IFOR), Сили Стабілізації (SFOR) у Боснії і Герцеговині, грудень 1995-грудень 1999 Підстави: постанова Кабінету Міністрів України від 29.12.95 № 1073 Чисельність: 400 осіб

Підрозділи: 240 окремий спеціальний батальйон(механізований) - 400 осіб У грудні 1995 року 240 ОСБ передано до СВУ. У березні 1997 року 240 ОСБ передислоковано з м. Сараєво до населеного пункту (н.п.) Врапчичи (поблизу від м. Мостар).

Завдання: участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у жовто-блакитний колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі. Близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у зазначеній Місії. 3) Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС), квітень 1996-січень 1998 Підстави: постанова Верховної Ради України від 25.03.96 № 102/96-ВР Підрозділи: 17 окрема вертолітна ескадрилья - 150 осіб, 70 окрема танкова рота - 160 осіб, 64 окрема спеціальна механізована рота (осмр) - 105 осіб, 8 окрема вертолітна ескадрилья - 96 осіб

Основними завданнями підрозділів було: спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН патрулювання в зонах відповідальності, перевезення персоналу ООН та супровід гуманітарних вантажів

4) Місія ООН в Анголі, січень 1996-лютий 1999 Підстави: постанова Верховної Ради України від 16.01.96№ 4/96-ВР Чисельність: 226 осіб Підрозділи: 901 опмр - 200 осіб, штабні офіцери - 8 осіб, військові, спостерігачі - 5 осіб, військові поліцейські - 3 особи

5) Міжнародні сили з підтримки миру в Косово - КФОР Підстави: Указ Президента України від 14.07.1999 № 852/99, Закон України від 16.07.1999 № 1006-14 (Вересень 1999 - липень 2000)

Підрозділи: 37 окрема спеціальна рота - 108 осіб

Основними завданнями підрозділу було: патрулювання зони відповідальності, чергування на блокпосту, супроводження конвоїв та супроводження сербського населення через "албанську" територію

6) Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (Місія ОБСЄ у Косово ), грудень 1998-березень 2001 Підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.1999 № 313 Склад місії: спостерігачі - 23 особи Основними завданнями місії верифікації ОБСЄ в Косово було: доповідь про стан справ в регіоні Постійному представництву ОБСЄ встановлення зв'язку із владами Югославії, Сербії та, якщо виникне необхідність, іншими органами влади, політичними партіями іншими організаціями Косово, а також акредитованими міжнародними і неурядовими організаціями для сприяння виконанню своїх обов'язків

8) Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА), січень-травень 1997 Склад місії: військові спостерігачі - 8 осіб

Основними завданнями військових спостерігачів у Гватемалі було здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, підписане урядом цієї країни та рухом "Національна революційна єдність Гватемали" (НРЄТ) 4 грудня 1996 року, включаючи офіційне припинення військових дій, роз'єднання сил і демобілізацію комбатантів НРЄТ у пунктах збору, які були спеціально підготовлені для цих цілей. 9) Гуманітарна місія в Державі Кувейт, квітень-серпень 2003 Підстави: Указ Президента України від 18.03.2003 №227/2003; постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357; постанова Верховної Ради України від 20.03.2003№ 633-IV. Підрозділи: 19 окремий батальйон РХБ захисту - 448 осіб Місце дислокації 19 об РХБз було - Північно-Східна частина в/б Аріфжан (Нос Кемден). Основними завданнями батальйону було: реагування на кризові ситуації; забезпечення безпеки в регіоні; надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування ЗМУ; надання допомоги в ефективній ліквідації можливих наслідків ЗМУ на території Держави Кувейт; радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості. 10) Місія ООН у Сьєрра-Леоне Підстави: Указ Президента України від 08.12.2000 № 1319/2000; Закон України від 14.12.2000 № 2148-14; Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1924/2000. Березень 2001 - грудень 2004 Склад місії: 20 окремий вертолітний загін - 110 осіб Місце дислокації 20 овз було - н.п. Хастінгс. Основними завданнями вертолітного загону було: перевезення персоналу Місії та високоповажних осіб; перевезення вантажів; медичне транспортування; евакуація поранених; польоти спостереження; повітряне супроводження переміщення військ. Грудень 2000 - лютий 2005 (4 окремий ремонтно-відновлювальний батальйон - 530 осіб) Місце дислокації 4 орвб було - район аеропорту Лунгі та н.п. Хастінгс. Основними завданням батальйону було: обслуговування та ремонт матеріально-технічних ресурсів, наданих Збройними Силами України до складу Місії ООН у Сьєрра-Леоне; підготовка екіпажів бронетранспортерів та водіїв вантажних автомобілів; супроводження гуманітарних вантажів. Грудень 2000 - квітень 2005 - офіцери штабу Місії близько - 20 осіб, серпень 2001 - грудень 2005 - військові спостерігачі близько - 20 осіб 11) Тимчасові сили ООН у Лівані, липень 2000-серпень 2006

Підстави: Указ Президента України від 20.06.2000 № 806/2000; Указ Президента України від 08.02.2002 № 118/2002 (миротворчий персонал); Закон України від 22.06.2000 № 1832-111; Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2000 № 1596. З 22 липня 2000 року 3 окремий інженерний батальйон (3 оіб) Збройних Сил України виконував завдання у складі Тимчасових сил ООН у Лівані.

Липень 2000 - квітень 2006

3 оіб -штатна чисельність становила 650 осіб, серпень 2001 - серпень 2006 - офіцери штабу Місії - 7 осіб, Місце дислокації 3 оіб було - м. Ель-Іззія. Основними завданнями батальйону було: розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; налагодження доріг та колонних шляхів; налагодження фортифікаційних систем підрозділів Місії; будівництво нових опорних пунктів підрозділів Місії. 12) Місія ООН в Ефіопії та Еритреї, листопад 2004 - липень 2008 Підстави: Указ Президента України від 08.12.2000 № 1320/2000; Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.01 № 232. Військові спостерігачі - 7 посад було закріплено за ЗС України. З 2004 по 2008 рік до складу Місії було направлено 43 офіцери ЗС України для проходження служби на посадах військових спостерігачів.

Основними завданнями Місії було: проведення миротворчої операції в межах створеної Тимчасової зони безпеки (ТЗБ); спостереження в межах ТЗБ патрулюванням та встановленими контрольними постами; розслідування випадків порушення кордонів ТЗБ озброєними військовослужбовцями, підрозділами, розслідування випадків відкриття вогню, протиправних дій відносно цивільного населення обома сторонами; інспектування місць розташування міліцейських / поліцейських підрозділів; забезпечення маркування кордонів ТЗБ на місцевості; забезпечення безпеки проведення зустрічей Військового координаційного комітету (якщо зустріч відбувається в межах ТЗБ); надання допомоги створеній у Женеві Прикордонній комісії з питань врегулювання кризи щодо визначення кордонів між Еритреєю та Ефіопією; у взаємодії з міжнародними гуманітарними організаціями сприяння поверненню на свої місця біженців та переміщених осіб. 13) Миротворча місія України в Кот-д'Івуар (з листопада 2012) ДІЮЧА Підстави: Указ Президента України від 23.10.2009 № 854/2009; Закон України від 22.10.2010 № 7289; Указ Президента України від 02.02.2011 № 177/2011, Закон України від 04.02.2011 № 3001-VI.