Стан та перспективи розвитку українсько-російських торговельних відносин

Показово, що опитані Центром Разумкова українські експерти серед глобальних викликів російсько-українського конфлікту насамперед відзначають саме "руйнування регіональної і глобальної системи безпеки".

Головними викликами російсько-українського конфлікту є наступні:

- руйнування регіональної і глобальної системи безпеки (79%);

- зростання ймовірності застосування сили у вирішенні спорів між державами (59%), створення чергового "замороженого" конфлікту в Європі (45%);

- посилення політико-економічної конфронтації по осі Захід-РФ (36%); зниження ефективності міжнародних механізмів запобігання розповсюдженню ядерної зброї (27%) [18, с. 64].

Водночас, більшість (73%) експертів вважають, що російська військова експансія на українському напрямі може поширитися на іншу країну.

Росія реалізувала модель інспірування сепаратизму та гібридної війни, яка може бути використана й надалі на європейському континенті.

"Кримський синдром" загрожує ланцюговою реакцією насамперед у зонах "дрімаючих" або "заморожених" конфліктів. (Доречно зазначити, що в лютому 2014р. в Гагаузії (Молдова) відбувся референдум, на якому більшість жителів підтримали вступ до Митного союзу, а в квітні 2014р. Верховна Рада Придністров'я звернулася до РФ з проханням визнати її незалежність). Не можна виключати, що Росія, користуючись досвідом дій в Україні й надалі продовжуватиме політику "гібридного" захисту співвітчизників за кордоном. Так, 1 липня 2014р. у виступі на нараді послів і постійних представників Росії В.Путін заявив: "...Наша країна буде й надалі енергійно відстоювати права росіян, наших співвітчизників за кордоном, використовувати для цього весь арсенал наявних заходів: від політичних та економічних - до передбачених у міжнародному праві гуманітарних операцій, права на самооборону" [11, с. 15].

Поставлена під сумнів ефективність міжнародних механізмів запобігання розповсюдженню ядерної зброї. Україна, позбавившись третього у світі ядерного арсеналу під міжнародні гарантії (Будапештський меморандум), стала об'єктом агресії з боку держави, яка ці гарантії надала. 24 березня 2014р. на Саміті з ядерної безпеки (Нідерланди) Генсек ООН Пан Гі Мун заявив, що "У випадку України гарантії безпеки були основоположною умовою її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", нині надійність цих гарантій "серйозно підірвана" подіями у Криму30. Російська сторона категорично відмовилася від консультацій між країнами, що підписали Будапештський меморандум. 30 серпня 2014р. російське МЗС надіслало українській стороні ноту, в якій повідомило, що "РФ не бачить підстав для проведення консультацій в рамках цього меморандуму". Отже, створено вкрай небезпечний прецедент "міжнародно-правового нігілізму" з боку ядерної держави.

Посилюється політико-економічна конфронтація по осі Захід-РФ, яка визначається безпрецедентною втратою взаємної довіри та може призвести до нової "холодної війни". При цьому поглиблюється поляризація (формується блоковість) на євразійському континенті. Нового конфронтаційного змісту набувають як форсовано створюваний Євразійський економічний союз, так і ОДКБ. Росія мобілізує союзників у форматі регіональної інтеграції для геополітичного протистояння із Заходом.

Виявилося, що ЄС і НАТО неадекватно оцінювали процеси, що відбувалися в РФ, і не розробили превентивних, достатніх заходів реагування - поступово формувалася мілітаризована, авторитарна й агресивна ядерна держава з непередбачуваною зовнішньою політикою. В ЄС і НАТО наразі спостерігається "різнорівнева солідарність" у протистоянні Дії РФ щодо окупації АР Крим та міста Севастополь, дестабілізації ситуації у східних регіонах України, фінансування та підтримка діяльності терористичних організацій "ЛНР" та "ДНР", взяття заручників, дискримінації українського та кримськотатарського населення на тимчасово окупованій території України, порушення норм міжнародного гуманітарного права свідчать про системний характер міжнародних правопорушень з її боку.

Зазначена правова кваліфікація дає підстави говорити про порушення Російською Федерацією її міжнародно-правових зобов'язань відповідно до міжнародних договорів України та інших норм міжнародного права.

Визначення перспективних напрямів реалізації відповідальності РФ полягає в ідентифікації переліку міжнародних договорів, які передбачають обов'язкову для України та РФ процедуру вирішення спорів та, в перспективі, дозволять досягти очікуваної мети. Також повинні бути враховані наявні ресурси, доказові бази та перспективи отримання рішення щодо правової кваліфікації діянь РФ.

Головною метою реалізації відповідальності РФ має бути отримання рішення, яке створить правові підстави порушити питання перед РФ про припинення окупації частини території України, скасування незаконної анексії АР Крим і міста Севастополь та їх повернення Україні, припинення збройної агресії РФ та фінансування і підтримку нею незаконних терористичних організацій на Сході України, встановлення відповідальності РФ у зв'язку з падінням літака рейсу МН17, а також відшкодування шкоди, завданої Україні неправомірними діями РФ. [9, с. 44].

Виходячи з аналізу положень міжнародних договорів України, які передбачають обов'язкову юрисдикцію Міжнародного суду ООН і враховуючи рекомендації фахівців у сфері міжнародного суду, найменш перспективними напрямами можуть бути названі міжнародні договори, якими не передбачена відповідальність РФ: Конвенція проти катувань та інших жорстких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарань, Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників і Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом.

Перспективним напрямом імплементації відповідальності РФ за катування та захоплення заручників є звернення до Європейського суду з прав людини в рамках Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Результати аналізу зобов'язань РФ згідно з наведеним переліком міжнародних договорів свідчать, що ініціювання звернення до міжнародних судових та/або арбітражних органів без належної підготовки є вкрай небезпечним. Звернення без належної доказової бази, відповідного правового обґрунтування та без дотримання обов'язкових процедур досудового врегулювання може мати вкрай негативні наслідки, включно з прийняттям судом рішення про відмову у відкритті провадження. Негативне рішення, навіть на підставі формальних процедурних вимог, дасть значні політичні та правові переваги РФ, а надалі може бути використано РФ як аргумент, що всі спірні питання з Україною вже вирішено судом.

Українська сторона вже започаткувала роботу із захисту прав та інтересів України в рамках Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, ініціювала процедуру вирішення спорів щодо порушення РФ своїх зобов'язань, взятих за Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму.

Водночас, підготовка звернення до міжнародних судових та арбітражних органів вимагає ефективної координації діяльності органів державної влади. На нинішньому етапі важливо зосередитися на формуванні належної доказової бази, підготовці сильної правової позиції Української сторони та імплементації процедури досудового врегулювання.

Можливим є зростання протиріч між країнами "старої"' і "нової"' Європи (зокрема, це виявилося під час запровадження чергового пакету санкцій ЄС 30 серпня 2014р.). [4, с. 83].

Війна на Сході України зі значною ймовірністю може трансформуватися в черговий "заморожений" конфлікт - джерело нестабільності й загрози для Європи, - плацдарм для подальшої експансії РФ. Марно вважати, що Україна виконає функцію буферної зони, або "подушки безпеки" для Європи.

Російсько-український конфлікт загрожує зростанням ймовірності застосування сили у вирішенні спорів між державами.

Російсько-український конфлікт, який став викликом і загрозою не лише для європейської, але і для світової спільноти, виявив проблеми та суперечності в системах глобальної (ООН) і регіональної (ОБСЄ) безпеки. Провідні країни світу та міжнародні організації відреагували на російську агресію невизнанням анексії Криму та осудом дій Росії на Донбасі.

Україна отримала вагому політико-дипломатичну, фінансово економічну підтримку, проти країни-агресора були запроваджені "стримуючи санкції". Однак, ці дії, попри всю їх важливість і значимість для України, не припинили конфлікт, який наразі загострюється.

Отже, ці заходи є радше початком, передумовою для пошуку шляхів формування нової архітектури безпеки на континенті і світі в цілому, для створення надійних механізмів запобігання силовим засобам вирішення міжнародних спорів. Проблема безпеки - є першочерговою в порядку денному для світового співтовариства.

2.4 Майбутнє українсько-російських відносин у торгівельних відносинах

Російська агресія проти України призвела до кардинальних змін у двосторонніх відносинах. Попередні ідеологеми "стратегічного партнерства, добросусідства, братніх держав, взаємної поваги до суверенітету і територіальної цілісності", закріплені у спільних угодах і домовленостях, втратили сенс.

Ситуація, що склалася на цей час, потребує нової оцінки й перегляду засад, принципів, усієї системи відносин з Російською Федерацією з урахуванням того, що головною загрозою для України є нинішній правлячий режим РФ.

Українська влада має сформулювати чітку, прозору, виважену політику щодо сусідньої держави, з якою Україна має величезний кордон, численні фінансово-економічні, культурні, міжлюдські, історичні зв'язки. Очевидно, що ця політика має бути вбудована в системи регіональної і глобальної безпеки (в широкому сенсі цього поняття), враховувати підходи та позиції західних країн-партнерів, міжнародних організацій, які підтримують Київ у російсько-українському конфлікті.

Зрозуміло, що будувати новий формат співіснування України з Росією доведеться не з "чистої сторінки", а з мінусової позначки. При цьому, слід виходити з того, що це - формат співіснування не з Росією як такою, а з нинішнім путінським режимом, з "путінською Росією".

Ситуація в українсько-російських відносинах є критичною і важко прогнозованою. Подальший розвиток подій залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів: динаміки політичної, соціально-економічної ситуації в Україні та Росії; дій країн Заходу та міжнародних організацій із врегулювання конфлікту між Москвою і Києвом (у т.ч. ефективності багатостороннього переговорного процесу), розвитку ситуації на осі Захід-РФ; подальших планів Кремля стосовно України (зокрема особистих амбіцій В.Путіна); геополітичної та геоекономічної кон'юнктури в регіоні і світі тощо. [13, с. 41].

Водночас, беручи до уваги та узагальнюючи нинішні тенденції, можна виокремити три короткострокові (2-3 роки) сценарії розвитку подій у відносинах Києва та Москви.

(1)Поступова мінімізація конфлікту РФ-Україна.

Такий варіант виглядає малоймовірним з наступних причин.

По-перше, Москва продовжує агресію проти Києва, веде масштабну інформаційну війну, запроваджує економічні санкції, здійснює тиск у сфері енергетики, розгортає гуманітарно-інформаційну експансію. Використовуються всі наявні важелі впливу для дестабілізації соціально-економічної ситуації в

Україні, руйнування її державності, підпорядкування російським інтересам. Немає підстав вважати, що ближчим часом характер і зміст політики Росії зміняться на краще. Про це свідчать ряд концептуальних положень, викладених 4 грудня 2014р. у щорічному Посланні Президента РФ Федеральним Зборам. (У Посланні наголошується на стратегічній важливості приєднання Криму, вкотре засуджується "силове захоплення влади в Києві", негативно оцінюється євроінтеграція України, а Захід обвинувачується у спробах "стримати" Росію1). Очевидно, що Кремль і надалі продовжуватиме агресивну політику, намагатиметься дестабілізувати ситуацію в Україні всіма можливими засобами.

По-друге, на цей час мінімізація російсько-українського конфлікту унеможливлюється наявністю ряду "червоних ліній", тобто проблем, де компроміс є неможливим, і для вирішення яких немає відповідних умов і механізмів.

Наразі не знайдено політичних, економічних, міжнародно-правових та ін. шляхів вирішення проблеми анексованого Криму. Для Росії неприйнятною є євроатлантична інтеграція України. Україна відмовилася від позаблоковості та на законодавчому рівні визначила курс на приєднання в перспективі до НАТО. 23 грудня 2014р. Верховна Рада ухвалила Закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості"[14, с. 16].

Наголошується на "поглибленні співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації"2. Водночас, у новій Воєнній доктрині РФ, затвердженій, до речі, у 2014р., сказано, що основною зовнішньою загрозою Росії є "нарощування силового потенціалу Організації Північноатлантичного договору (НАТО) наближення воєнної інфраструктури країн-членів НАТО до кордонів Російської Федерації, у тому числі шляхом подальшого розширення блоку".

Європейську інтеграцію України Росія сприймає як виклик і загрозу власним геополітичним планам на просторі СНД. Підписання Угоди про асоціацію Україна-ЄС і її синхронна ратифікація 16 вересня 2014р. Європарламентом і Верховною Радою України унеможливлює участь Києва у процесах євразійської інтеграції, на чому наполягає Кремль.

Київ не погодиться ні на визнання т.зв. ЛНР і ДНР (навіть переговорною стороною), ні на російський варіант федералізації України.

Декларація Верховної Ради "Про боротьбу за звільнення України" від 20 березня 2014р. "Український народ ніколи не визнає анексію невід'ємної частини своєї території - Автономної Республіки Крим, захопленої Росією з брутальним порушенням фундаментальних норм міжнародного права та загальновизнаних принципів співжиття держав".

По-третє, в осяжній перспективі навряд чи вдасться подолати негативні наслідки російсько-українського конфлікту, в т.ч. психологічні. Як наголошувалося вище, Україні завдано колосальних людських, територіальних, економічних втрат. Українське суспільство отримало безпрецедентний "травматичний досвід". Виникло глибинне відчуження між громадянами України та Росії.

Скептично налаштована до перспектив мінімізації конфлікту в найближчій перспективі також експертна спільнота - абсолютна більшість (95%) опитаних Центром Разумкова експертів переконані в тому, що ближчим часом (1-3 роки) змін на краще в політиці Росії щодо України не буде6.

(2). Консервація, "заморожування" конфлікту.

Такий варіант розвитку подій є досить імовірним з наступних причин.

По-перше, Росія, наголошуючи на тому, що вона не є стороною конфлікту на Сході України та заперечуючи присутність там її збройних сил, активно намагається легітимізувати т.зв. ДНР і ЛНР, зокрема, як сторону переговорного процесу з українською владою. РФ на дипломатичному рівні позитивно оцінила референдуми в Луганській і Донецькій областях 11 травня та вибори в т.зв. ДНР і ЛНР 2 листопада 2014р. та закликала офіційний Київ до діалогу із самопроголошеними республіками. Саме це є базовим постулатом російської політики щодо врегулювання кризи на Сході України, на чому неодноразово наголошував Президент РФ В.Путін. Показовим також є факт визнання т.зв. ДНР і ЛНР сателітом Кремля само-проголошеною (але визнаною Росією) Республікою Південна Осетія.

По-друге, мирні ініціативи української влади блокуються російською стороною й ігноруються керівництвом т.зв. ДНР і ЛНР. Зокрема, йдеться про нарощування бойової активності бойовиків у відповідь на одностороннє припинення вогню сил АТО, блокування мирного плану Президента П.Порошенка, зрив Мінських домовленостей. Зокрема, 23 січня 2015р. "глава ДНР" О. Захарченко заявив: "Спроб розмовляти про перемир'я з нашого боку здійснюватися більше не буде... Ми будемо бити доти, доки не вийдемо на кордон Донецької області". 30 січня на засіданні Тристоронньої контактної групи представники т.зв. ДНР і ЛНР зірвали обговорення плану виконання Мінських домовленостей. [12, с.21].

По-третє, ряд рішень української влади свідчать про вимушену орієнтацію на тривале (принаймні коротко- або середньострокове) врегулювання конфлікту на Сході України. Так, згідно з рішенням РНБО України від 4 листопада 2014р., в зоні АТО припиняється "діяльність державних підприємств, установ та організацій, їх філій (відділень), представництв". Здійснюється евакуація суддівського корпусу, установ державної кримінально-виконавчої служби, вищих навчальних закладів. Припиняється обслуговування банками рахунків, у т.ч. карткових, відкритих суб'єктам господарювання всіх форм власності та населенню в зоні АТО. 7 листопада 2014р. Уряд ухвалив Постанову, згідно з якою "...Видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади". Отже, фактично йдеться про засоби тривалої соціально-економічної ізоляції непідконтрольних владі територій.

Таким чином, наявними є ознаки "заморожування" конфлікту на Сході України - тобто створення на певний період часу непідконтрольного Києву проросійського анклаву, який слугуватиме Росії інструментом і плацдармом для політичної, соціально-економічної, інформаційної експансії, руйнування української державності. Можна припустити, що російська сторона розраховує на те, що "заморожений" конфлікт поступово виснажуватиме українську економіку, кардинально погіршить соціальну ситуацію, уповільнить (зупинить) європейську і євроатлантичну інтеграцію Києва.

(3). Подальша ескалація конфлікту - широкомасштабна збройна агресія. Імовірність такого сценарію обумовлюється наступними факторами.

По-перше, головні цілі Кремля і особисті амбіції В.Путіна реалізовані лише частково. На порядку денному залишається проект створення "Новоросії" на території Південно-Східних областей України. Як і раніше, офіційний Кремль продовжує демонструвати оптимізм і абсолютну впевненість у правильності і правоті своїх дій. Приховане або ж відкрите застосування Росією військової сили, а також погрози її застосування в україно-російському конфлікті залишаються найбільш дієвими інструментами російської зовнішньої політики на українському напрямі.

По-друге, всі попередні міжнародні зусилля з умиротворення агресора виявилися недостатньо ефективними, щоб змінити політику Росії. Намагання Заходу уникнути прямої воєнної конфронтації з Росією, відмова від можливості застосування військових інструментів стримування, примус України до переговорів з "ЛНР" і "ДНР" лише додають упевненості керівництву РФ у власній силі та безкарності.

По-третє, обмежений економічний, військовий потенціал України, компромісність і паліативність її політики щодо врегулювання ситуації на Сході країни, "обмежена" готовність Заходу підтримати Україну провокують Росію до активних дій. Окремі впливові західні політики наголошують на можливості пом'якшення санкцій проти РФ і відновленні діалогу з путінською Росією. Водночас на фоні складної економічної ситуації у світі, інших кризових подій (зокрема, на Близькому Сході) помітно зростає політична та фінансова "втома" від українсько-російського конфлікту [16, с. 66].

Зазначені сценарії загалом кореспондуються з прогнозами, оприлюдненими Секретарем РНБО О.Турчиновим. 15 січня 2015р., виступаючи у Верховній Раді, О.Турчинов окреслив два сценарії подальшого розвитку подій: "Перший - відновлення ворогом широкомасштабних військових дій і наступ за активної участі збройних сил РФ, наслідком чого може стати повномасштабна континентальна війна. ...Другий сценарій передбачає спроби Кремля не допустити стабілізації ситуації в Україні..., перетворення протистояння на тривалий збройний конфлікт з виснаженням економічного, військового, морально- психологічного потенціалу України".

На цей час не простежуються ознаки врегулювання російсько-українського конфлікту - на Донбасі триває російська агресія. Російська сторона продовжує і нарощує агресивну політику стосовно України. Багатосторонній переговорний процес щодо врегулювання конфлікту на Донбасі поки не приніс бажаних результатів.

Отже, виходячи з нинішніх реалій, можна припускати, що найбільш імовірним сценарієм є перетворення ситуації на Сході України на тривалий "заморожений" конфлікт. Саме він покладався в основу вироблення наведених нижче пропозицій. Проте, не можна виключати подальшу широкомасштабну ескалацію російсько-українського конфлікту.



Розділ 3 Сучасний стан українсько-російських відносин у торгівельних відносинах

3.1 Проблеми україно-російських відносин у торгівельних відносинах

Специфіка нинішнього етапу українсько-російських економічних відносин полягає у тому, що вони набувають конфліктного характеру, ознак протистояння за умов російської військової агресії, яку деякі експерти кваліфікують як, так звану, «гібридну війну» Росії проти України. Тому до вже традиційних «зон» українсько-російського економічного конфлікту не лише додалися нові елементи, а й де-факто відбувається зміна характеру двосторонніх економічних відносин на різних рівнях їх реалізації: державному й приватному. Також за нинішніх обставин значно посилився вплив на функціонування економічних відносин двох країн і на українську економіку зокрема, неекономічних чинників: воєнних, інформаційно-психологічних, соціальних й адміністративних. До того ж на нинішньому етапі помітно зріс безпосередній та опосередкований вплив інших держав та міжнародних організацій на розвиток двосторонніх українсько-російських економічних відносин.

Причому, з одного боку, аналогів нинішнього етапу двосторонніх українсько-російських відносин узагалі, і економічних зокрема, у минулому не спостерігалось. А з іншого боку, події нині розгортаються надзвичайно швидко, регулярно виникають нові нестандартні ситуації, які так само швидко змінюються. Усе це, у свою чергу, ускладнює оцінку нинішнього етапу українсько-російських відносин, у тому числі й економічних, та прогноз їх подальшого розвитку. За таких обставин, коли ступінь достовірності будь-яких прогнозів об'єктивно знижується, доводиться проводити багатоваріантну оцінку розвитку економічної ситуації на перспективу. Для цього відповідно необхідно визначити межі ймовірного компромісу сторін конфлікту - України та Росії. А для цього потрібно розглядати двосторонні українсько-російські економічні відносини в міжнародному економічному й політичному контексті.

Оцінювати ж імовірні напрями й перспективи досягнення якихось українсько-російських домовленостей у політичній та економічній сферах доцільно крізь призму геополітичних цілей не лише Росії та України, а й ряду інших держав світу.

Росія прагне зберегти статус наддержави, свій політичний та економічний вплив у світі, Європі й, особливо, на теренах колишнього СРСР. Утім, нинішній конфлікт з Україною надзвичайно ускладнив російській стороні досягнення цих геополітичних цілей. Загострення відносин Росії з країнами Заходу не лише у військово-політичній, а й економічній сферах стає дедалі очевиднішим [4, с. 42].

Перед Україною ж події цього року на порядок денний поставили збереження її територіальної цілісності, реальної політичної та економічної незалежності й посилення інтеграційних процесів з Європейським Союзом (ЄС). Причому реалізація цих завдань української внутрішньої та зовнішньої політики де-факто вступає у конфлікт із геополітичними інтересами нинішньої Росії.

Утім, загострення українсько-російського протистояння на сучасному етапі виявилося тим «лакмусовим папірцем», що вельми наочно продемонстрував зацікавленість у певному розвитку українсько-російських відносин ряду суб'єктів, яких можна віднести до категорії так званої «третьої сторони». Насамперед це стосується США та країн Європи. Однак деякі оглядачі звертають увагу на те, що подальший розвиток українсько-російських відносин зачіпає інтереси Білорусі, Казахстану і навіть Китаю. Така зацікавленість у розвитку українсько-російських відносин представників «третьої сторони» і їх прагнення досягти своїх геополітичних і геоекономічних цілей справляє вельми потужний вплив на розвиток українсько-російських відносин, оскільки змушує їх коригувати свою геополітичну та геоекономічну стратегію і тактику. До того ж на сучасному етапі українсько-російські економічні відносини розвиваються під потужним впливом міжнародного військово-політичного фактору, активізація якого відбулася під впливом порушення Росією Будапештського меморандуму та окупації Криму російськими військами.

Так, на користь збереження територіальної цілісності України й підтримання взаємовигідних білорусько-українських відносин останнім часом неодноразово виступав президент Білорусі О. Лукашенко. А президент Казахстану Н. Назарбаєв гостро відреагував на зауваження російського президента В. Путіна про те, що раніше Казахстан не мав своєї державності, заявивши, що Казахстан може припинити членство у Євразійському економічному союзі в тому випадку, якщо не будуть виконуватися правила, установлені в договорі. Він підкреслив, що Казахстан не буде перебувати в складі організацій, які являють загрозу його незалежності. Крім того, і Білорусь, і Казахстан не мають претензій до України через укладання нашою державою Угоди про асоціацію з ЄС та створення відповідної зони вільної торгівлі (ЗВТ). Таким чином подальше загострення конфронтації з Україною певною мірою загрожує Росії ускладненням її відносин з партнерами по Митному союзу.

Не можна не згадати й про те, що нинішнє українсько-російське протистояння тісно переплітається з воєнно-політичними аспектами міжнародних відносин. Ідеться не стільки про постачання Україні західного озброєння, скільки про глобальні зрушення у військових доктринах провідних держав світу й державних об'єднань та їх вплив на міжнародні відносини в цілому. Так, головним підсумком саміту НАТО, який пройшов 4-5 вересня в Ньюпорті (Велика Британія), стало узгодження Плану з оперативного реагування. Представники 28 країн Альянсу не приховували, що його підготовка обумовлена збройним конфліктом в Україні, до якого, на їх переконання, напряму причетна Росія. Водночас, головний редактор російської «Независимой газеты» в інтерв'ю радіостанції «Эхо Москвы» припустив, що В. Путін перейшов якийсь Рубікон у відносинах із Заходом, коли вони перестали йому довіряти, оскільки відбулася фундаментальна зміна уявлень про цю людину, яка протистоїть їм на перемовинах. А російський президент В. Путін під час наради щодо державної програми Росії з озброєнь на період до 2025 р. поклав на країни Заходу відповідальність за початок кризи в Україні й заявив, що нинішня ситуація в Україні використовується для реанімації НАТО.

Поки ж західні країни для тиску на Росію обрали більш безпечний та більш гнучкий шлях економічних санкцій. Так, президент США Б. Обама, виступаючи в Таллінні перед початком саміту НАТО у Великобританії, програмно виклав стратегію Заходу щодо Росії. Він заявив про те, що ключовим елементом цієї стратегії буде політика цілеспрямованого впливу на зменшення доходів від нафтового й газового сектору РФ для того, щоб зменшити можливості Путіна, - як сказав Обама, - проводити свій агресивний курс. Цю позицію президент США, по суті, підтвердив і у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН [11, с. 14].

На нинішньому етапі Росія прагне, по суті, не лише зберегти свій колишній економічний та політичний вплив на Україну, а й навіть посилити його. Причому в Росії відносини з Україною традиційно розглядаються в контексті глобальних геополітичних цілей російської дипломатії. І цій меті російської сторони якраз і слугує весь спектр методів «гібридної війни», а провідним напрямом його реалізації - підтримка сепаратистського руху на Донбасі. Адже саме військові дії у цьому регіоні нині створюють найбільше проблем для економічного розвитку України й двосторонніх українсько-російських відносин.



3.2 Головні напрямки українсько-російських відносин у економічній сфері

У першому розділі цієї доповіді окреслено стан і динаміку російсько-українського конфлікту, зокрема, анексія Криму, збройна експансія російської сторони на Сході України. У цій ситуації Україна, перебуваючи у кризовому політичному, фінансово-економічному стані, без ефективного державного управління, тривалий час діяла в режимі запізнених, непродуктивних і неадекватних відповідей на агресію РФ.

Водночас, слід зазначити, що останнім часом започатковано опрацювання та поступове впровадження окремих змін нормативно-правової та ідеологічної парадигм двосторонніх відносин. Свідченням цього є оприлюднення низки нормативно-правових актів (прийнято ряд законів України, ухвалені звернення Верховної Ради, видані укази Президента, якими вводяться в дію відповідні рішення РНБО).

Як зазначалося вище, 27 січня 2015р. Верховна Рада ухвалила Постанову "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ. парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором" [7, с. 81].

У цілому, ці нормативно-правові акти визначають лише окремі загальні підходи і практичні дії в окремих сегментах українсько-російських відносин і є складовими для формування загальної цілісної політики на російському напрямі.

Потреба невідкладної розробки та запровадження на державному рівні концептуальних підходів і практичних кроків у відносинах з нинішньою Росією диктується двома обставинами. Перша - попередня система двосторонніх відносин зруйнована російською агресією. Друга - необхідна розробка комплексних контрзаходів на російському напрямі, з огляду на те, що нинішнє керівництво РФ й надалі використовуватиме політичні, економічні, енергетичні, інформаційні, гуманітарні важелі для руйнування української державності.

Концептуальні підходи до подальших відносин з РФ мають ґрунтуватися на наступних засадах:

- РФ є країною-агресором, яка здійснила анексію частини території України і продовжує здійснювати акти агресії у форматі "гібридної війни";

- метою політики нинішньої Росії є знищення незалежності та суверенітету Української держави, перетворення України;

- з огляду на географічні, історичні, геополітичні обставини, високий рівень економічної, енергетичної залежності, можлива лише мінімізація, але не повна нейтралізація негативного впливу російського фактору на національну безпеку;

- ефективне протистояння російській загрозі можливе лише колективними міжнародними зусиллями (союзники, партнери);

- загрозою є політика нинішнього керівництва РФ. Росія - як країна - не повинна розглядатися як ворог, але слід враховувати на перспективу можливість загрози від неї. Слід підтримувати можливі канали комунікації (експерти, суспільство, бізнес) як базис для майбутньої нормалізації двосторонніх відносин;

- для України є неприйнятною російська модель державно-політичного розвитку [19, с. 72].

Україна не братиме участь в будь-яких інтеграційних об'єднаннях під егідою РФ на пострадянському просторі. Європейська інтеграція України є безальтернативною і не зворотною;

Наразі неприйнятними є формули "братні, дружні країни", "стратегічне партнерство" як базові засади державно-політичних відносин;

Нижче наводяться окремі узагальнені підходи і практичні кроки щодо здійснення контактів з РФ у сфері зовнішньої політики, безпеки, в економічній і енергетичній сферах.

У дипломатичній площині перед політичним керівництвом держави стоїть складне завдання формування рішень, які б найбільшою мірою відповідали національним інтересам, і їх координації з партнерами. Складність полягає у певних розбіжностях оцінок як конфлікту на Сході України, так і шляхів його врегулювання, що певною мірою зумовлено географічними, історичними, політичними, економічними факторами. Необхідно вести активний багатосторонній і двосторонній діалог з метою розширення кола країн-партнерів, які готові надавати всебічну підтримку Україні у її протистоянні з Росією, або щонайменше - з метою послаблення проросійського лобі в євроатлантичному таборі.

Політика України на світовій арені, її дипломатичні зусилля мають бути спрямовані насамперед на забезпечення максимально сприятливих зовнішніх умов для:

- забезпечення надійного захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності України, її конституційного ладу, безпеки, прав і свобод громадян, розвитку громадянського суспільства;

- здійснення кардинальної диверсифікації міжнародних торговельно-економічних контактів з метою позбавлення від надмірної залежності від російських ринків збуту;

- зниження (в перспективі - позбавлення) критичної на цей час енергетичної залежності від РФ [4, с. 50].

Зовнішня політика має бути зосереджена на ключовій проблемі зміцнення та поширення міжнародної політико-дипломатичної солідарності з Україною у протистоянні російській агресії, розширенні кола країн-партнерів і союзників, залученні фінансово-економічної, науково-технічної, експертної допомоги.

На російському напрямі політика України має бути збалансованою, максимально прагматичною, спрямованою на захист власних інтересів і протистояння російському впливу. Контакти на високому та вищому рівнях мають здійснюватися прозоро, публічно, без кулуарних домовленостей, за європейськими нормами і принципами. До переговорного процесу з РФ слід активно залучати країни-партнери України, міжнародні організації.

На російському напрямі слід орієнтуватися на формат співіснування, "обмеженого партнерства".

Зокрема, йдеться про кардинальний перегляд контактів у різних сферах і галузях з урахуванням нинішніх реалій, жорстке відстоювання національних інтересів з розумними компромісами. Необхідно офіційно визначити пакет питань, де компроміс є категорично неможливим (питання Криму, європейської інтеграції України, її державно-політичного устрою тощо).

Практичні кроки на російському напрямі:

Спираючись на міжнародну солідарність, користуючись Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 377 (V) від 3 листопада 1950р. "Єднання заради миру", опрацювати питання щодо звернення до Генеральної Асамблеї ООН з ініціативою визнання Росії державою-агресором. Це могло б подолати блокування рішень Ради Безпеки ООН з української тематики з боку РФ.

Активізувати співробітництво з ЄС у безпековій сфері (Спільна політика безпеки і оборони ЄС) у т.ч. в рамках імплементації Угоди про асоціацію (розділ 2, ст.7). Поширити співробітництво з європейськими безпековими структурами, зокрема, з Європейською оборонною агенцією.

У рамках існуючих двосторонніх домовленостей і механізмів (річні національні програми Україна-НАТО) поглиблювати співробітництво з НАТО для ефективного використання трастових фондів, підвищення боєздатності Збройних Сил України, надання військово-технічної допомоги з боку країн Альянсу, протистояння російської інформаційної експансії і кіберзагрозам [1, с. 57].

У режимі пріоритету поглиблювати та розвивати політико-дипломатичні, економічні. Радикальні зрушення в політичних відносинах України і РФ і руйнування довіри у взаємних стосунках зумовлюють необхідність кардинального перегляду стратегічних засад економічної політики України стосовно Росії. Російська Федерація більше не може вважатися партнером України в розвитку та поглибленні відносин інтеграційного типу. Відносини з нею повинні ґрунтуватися на прагматичних засадах та дотриманні принципів, обов'язкових для держав-членів Світової організації торгівлі.

Стратегічною метою України у відносинах з Російською Федерацією має стати вирішення двоєдиної задачі: з одного боку - істотне зменшення ступеня залежності української економіки від російських ринків збуту і джерел постачання критично важливих енергоносіїв та сировини, а також комплектуючих виробів, виходячи з того, що нинішня підвищена залежність не є виправданою з економічної точки зору (не базується на адекватному врахуванні об'єктивно притаманних Україні та потенційно можливих порівняльних переваг) і суперечить принципам економічної безпеки розвитку.

З іншого боку, має проводитися курс на збереження перспектив ефективної взаємодії з Росією, її окремими регіонами (насамперед прикордонними), компаніями та підприємцями в тих обсягах і формах, які не загрожують економічній безпеці України та не дозволяють використовувати економічні зв'язки як інструмент політичного тиску.

Пріоритетами в побудові економічних відносин України з РФ на нинішньому етапі (до того часу, коли в Росії відбудуться кардинальні зміни, які повернуть цю країну на шлях дотримання норм міжнародного права) повинні бути наступні.

Активна політика обмеження довільних та протиправних дій РФ у торговельно-економічній сфері, що передбачає максимальне використання для цієї мети статутних положень ключових міжнародних організацій, а також подання до міжнародних судів позовів з вимогами компенсації Україні збитків, завданих протиправними діями РФ. Важливу роль може відігравати подання претензій у СОТ стосовно порушення Росією своїх зобов'язань, взятих під час її вступу до цієї організації [9, с. 45].

Проведення стратегічно орієнтованої політики реструктуризації української промисловості з метою виведення з експлуатації безнадійно застарілих у технологічному відношенні виробництв, які є надмірно енерговитратними і посилюють залежність України від постачань російських енергоносіїв.

Здійснення комплексних заходів зі сприяння диверсифікації ринків збуту, джерел сировинного та матеріально-технічного забезпечення для українських підприємств, маючи на увазі небажаність, як правило, перевищення однією країною частки у 30% в експорті чи імпорті.

Проведення цілеспрямованої політики переорієнтації у розвитку науково-технологічної та промислової кооперації в напрямі забезпечення пріоритету входження до програм співробітництва та розвитку інновацій, коопераційних систем та виробничих кластерів Європейського Союзу.

Здійснення заходів зі збереження окремих елементів системи торговельно-економічних відносин з РФ, які є доцільними, виходячи з прагматичних міркувань та можливих перспектив відновлення більш активної взаємодії в період після подолання гострої фази кризи в україно-російських відносинах. При цьому пріоритет має віддаватися три- або багатостороннім форматам взаємодії, які передбачають участь третіх країн або міжнародних об'єднань в реалізації великомасштабних проектів розвитку за участю компаній та організацій РФ, зокрема у сфері розвитку транспортної та енергетичної інфраструктури, зв'язку, науково-технічного співробітництва, забезпечення екологізації економічного розвитку.

Практичні кроки:

Офіційно ініціювати в рамках СОТ питання про систематичне порушення РФ своїх зобов'язань, прийнятих під час її вступу до цієї організації, що особливою мірою проявилося в неодноразових дискримінаційних стосовно України торговельних діях Росії, які порушують норми СОТ та завдають шкоди міжнародній торгівлі.

український російський санкції конфлікт економічний

Сприяти наданню з боку інституцій країн-членів ЄС та інших країн-членів СОТ допомоги окремим представникам українського бізнесу в питаннях ініціювання та ведення процедури врегулювання спорів, включно з навчанням вітчизняних спеціалістів міжнародному торговельному праву та методам захисту від дискримінаційних дій і недобросовісної торговельної практики, а також надання консультаційної допомоги у процесі розгляду конкретних торговельних спорів.

Ініціювати питання про надання організаціями країн-членів ЄС та інших країн-членів СОТ технічної та фінансової допомоги окремим представникам українського бізнесу в питаннях розробки і реалізації заходів з просування українських компаній на нові зарубіжні ринки, диверсифікації структури експорту - маючи на меті, зокрема, полегшення переорієнтації експортних поставок підприємств України з російського на альтернативні ринки [7, с. 83].

Забезпечити цільове надання у пріоритетному порядку технічної і фінансової допомоги тим українським компаніям, які реально виявляють своє прагнення до адаптації до європейських систем оцінки відповідності аграрно- продовольчої і промислової продукції.

Забезпечити концентрацію програм фінансової допомоги Україні на питаннях прискорення та полегшення здійснення структурних реформ (під жорстким міжнародним контролем за цільовим використанням коштів), зокрема в рамках:

- реалізації програми розвитку торговельного потенціалу Світової організації торгівлі:

- покращення умов розвитку підприємництва та конкуренції, розвитку підприємництва загалом, середнього та малого бізнесу (кредити Світового банку і МФК):

- удосконалення державного управління, управління державними фінансами, впровадження сучасних інформаційних технологій в системі державного управління (кредити Світового банку, ООН і СС):

- програми партнерства для вдосконалення Загальнодержавної програми розвитку конкуренції в Україні (Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку (ЮНКТЛД):

- удосконалення інвестиційної політики, механізмів фінансування малих і середніх підприємств, виконання Євразійської програми конкурентоспроможності ОЕСР (СС та ОЕСР) [1, с. 57].

Ініціювати перед Європейською Комісією питання про можливість залучення українських підприємств до окремих проектів міждержавної кооперації, що реалізуються в рамках ЄС, з метою знаходження реальної альтернативи прив'язці до російських партнерів по кооперації.

Сприяти формуванню в Україні сучасних транспортно-комунікаційних мереж, транспортних, логістичних, комунікаційних центрів - з метою зміцнення позицій як транзитної країни в напрямах "Схід-Захід" і "Північ-Південь". Можливе ініціювання процесу розробки цільової державної програми забезпечення безпеки стратегічних транспортних та енергетичних шляхів за участю зацікавлених країн-партнерів на регіональному та субрегіональному рівнях, у т.ч. в рамках Чорноморського регіону.

Загалом, слід зосередити зусилля на реалізації заходів із внутрішнього інституційного розвитку та вдосконалення структури української економіки, забезпечення ринкової конкурентоспроможності українських товарів і послуг, полегшення виходу українських експортерів на нові ринки.

Застосування механізмів в рамках дії Договору про зону вільної торгівлі країн СНД. Але цей варіант мало ефективний через процесуальні недоліки, які не дозволять навіть винести суперечку на розгляд.

Застосування можливостей вирішення торговельних суперечок в рамках СОТ, скориставшись відповідною домовленістю про правила і процедури врегулювання спорів. Необхідно довести, що дії Росії є неправомірними. Україна в рамках роботи органів СОТ, таких як Рада з торгівлі, Комітет із санітарних та фіто санітарних заходів, Комітет з технічних бар'єрів, висловлювала занепокоєння фактами порушення Росією своїх зобов'язань.

Україна тривалий час зволікала зі зверненнями до СОТ щодо розгляду порушень, здійснених Російською Федерацією. З часу приєднання до СОТ було ініційовано тільки три спори (Молдова, Грузія та Вірменія).

Наприкінці жовтня 2015 року Україна подала позов до СОТ проти Росії про торгові обмеження щодо вагонів і стрілочних переводів вітчизняного виробництва. Позов став першим в загальному пакеті претензій, які готує Україна. Суть позову України полягає в тому, що експорт українських вагонів і стрілочних переводів через торговельні обмеження, введені Росією, скоротився з 1,7 млрд. дол. США в 2013 році до 51 млн. дол. США протягом 7 місяців 2015 року.

Раніше Україна внесла на розгляд Комітету СОТ по технічних бар'єрах пропозицію проаналізувати введену Росією заборону на ввезення кондитерських виробів, молочної та сокової продукції, включаючи дитяче харчування, пиво українського походження, а також запровадження Росією обмеження міжнародного транзиту вантажів з території України.



Висновки

Російсько-український конфлікт викликав гостру конфронтацію між Росією, з одного боку, і країнами Заходу та міжнародними структурами - з іншого. Захід не визнав анексію Криму, засудив дії РФ на Донбасі. Провідні держави (країни ЄС, США, Канада, Японія, Австралія), впливові міжнародні структури (ООН, НАТО, ЄС, ПАРЄ, ОБСЄ) засвідчили солідарність з Україною, активну підтримку її суверенітету та територіальної цілісності.

Важливою є фінансово-економічна допомога Києву, з огляду на різні економічні та військові потенціали України та РФ. Однак, ця допомога матиме результат винятково за умов якнайшвидшого здійснення Україною внутрішніх реформ і радикального зниження рівня корупції.

Вагомий ефект має запровадження проти РФ стримуючих політичних, фінансово-економічних, секторальних санкцій. Ці заходи справляють помітний вплив на соціально-економічну ситуацію в РФ, з чим не може не рахуватися Кремль. Водночас, наразі вони мають "відкладений результат", у т.ч. з огляду на значний фінансово-економічний потенціал стійкості Росії.

Російсько-український конфлікт містить глобальні й регіональні виклики та загрози. Наразі європейська і світова системи безпеки не мають адекватної відповіді на агресію РФ. Через порушення Росією Будапештського меморандуму під загрозу поставлені міжнародні механізми запобігання розповсюдженню ядерної зброї. Війна на Сході України зі значною ймовірністю може трансформуватися в черговий "заморожений" конфлікт - джерело нестабільності та загрози для країн Європи і світового співтовариства в цілому.

З огляду на динаміку та перспективи російсько-українського конфлікту запропонований формат "обмеженого партнерства" передбачає принципові зміни можливих контактів у різних сферах з нинішньою Росією, яка здійснює агресивну антиукраїнську політику. Зокрема йдеться про зміну формату, характеру та механізмів дії на російському напрямі, насамперед, у зовнішньополітичній, торговельно-економічній, енергетичній сферах і сфері безпеки. Ці зміни мають бути закріплені у відповідних нормативно-правових актах і визначати діяльність органів державної влади, бізнесу, інших українських акторів стосовно Росії.

Водночас, слід мати на увазі, що цей формат не є остаточним і довічним. Він розрахований на певний (очевидно, тривалий) період співіснування з таким політичним режимом РФ, що становить реальну загрозу українській державності, її суверенітету, територіальній цілісності. Можливими підставами для зміни формату в перспективі можуть стати зміни політичного режиму в РФ, демократичні перетворення, зміни зовнішньої і внутрішньої політики РФ, повага та неухильне дотримання двосторонніх і багатосторонніх міжнародних зобов'язань Росії.

Очевидними умовами змін на краще у відносинах Києва та Москви мають бути: припинення Росією агресії проти України, повернення окупованих територій і компенсація збитків, спричинених анексією і військовими діями, припинення інформаційної, гуманітарної експансії, а також - відмова Росії від практики втручання у внутрішні справи України, визнання її права на європейську і євроатлантичну інтеграцію, на самостійне формування її внутрішньої і зовнішньої політики загалом.

Отже, будуючи політику відносин з РФ, слід враховувати, що на нинішньому етапі Росія є державою-агресором, але надалі - це сусідня держава, з якою потрібно налагоджувати мирні відносини.

Важливо також надати увагу гуманітарно-інформаційній сфері - з метою запобігання подальшому взаємному відчуженню суспільств обох країн, наростанню взаємного ворожого ставлення народів. Політичні режими - минущі, а міжлюдські відносини тривають завжди. Російське суспільство має залишатися аудиторією для українських ЗМІ, має знати точку зору і української держави, і українського суспільства як на нинішні події, так і на перспективи гуманітарних, культурних, соціальних відносин між двома країнами.

Список в використаних джерел

1. Асадчий Г.В. Структура та динаміка державного боргу України // Формування ринкових відносин в Україні. - К. 2014. - №16. - С.56-65.

2. Барановський О.І. Фiнансова безпека: монографiя. Iнститут економiчного прогнозування. - К.: Фенiкс, 2013. - 55 с.

3. Білоусова Н. Чому зволікає Європа? / Наталія Білоусова // День. - 2014. ? № 184.

4. Богдан В. Як запобігти перетворенню світу на концтабір “Русского мира” / Василь Богдан // День. - 2015. - № 221.

5. Горбулін В. Гібридна війна як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу / Володимир Горбулін // Дзеркало тижня.Україна. - 2015. - № 2.

6. Грабовський С. Комунофашизм крокує Росією та приміряється до Європи / Сергій Грабовський / День. - 2014. ? № 184.

7. Грищенко А. Європейський та євразійський вектори економічної інтеграції України // Економіка України. - 2015. - № 7. - С. 80-88.

8. Єфименко Т. І. Фінансова система національної економіки: проблеми розвитку та управління змінами. - К.: ДННУ «Акад. фін. упр.»- 2014. - 892 с.

9. Коваленко В. В. Реформування та стратегічний розвиток фінансової системи України //ScienceRise. - 2015. - № 2(3). - С. 43 - 46.

10. Кулеба Д. Розлучення з СНД, яке затяглося // Дзеркало тижня. Україна. - 2016. ? № 11. . - С. 30-31.

11. Лозунько С. Запад предопределил поведение России / Сергей Лозунько // 2000. - 2014. ? № 52. . - С. 14-15.

12. Лосєв І. Ілюзія миру // День. - 2016. ? № 184. - С. 20-25.

13. Мостова Ю. Російський план, осмислений і нещадний / Юлія Мостова, Тетяна Силіна // Дзеркало тижня. Україна. - 2016. - № 29.

14. Силіна Т. Європейський вибір // Універсум. - 2015. - № 7?10. - С. 14?18.

15. Сірук М. Дзвінок для Європи / Микола Сірук // День. - 2014. - № 226.

16. Умланд А. Недорозуміючи України, переоцінюючи Росію // Дзеркало тижня. Україна. - 2016. ? № 1. . - С. 64-68.

17. Філіпчук В. Зовнішньополітичні виклики після Майдану / Василь Філіпчук // Дзеркало тижня. Україна. - 2014. - № 7. С 49-55.

18. Шипілова М.В. Проблема нерівності на фоні економічного зростання та роль соціального капіталу в її розв'язанні // Молодий вчений. - 2016. - № 6(2). - С. 64-68.

19. Шкодіна І. В. Сучасні тенденції самоорганізації світової економічної системи // Економіка України. - 2015. - № 9. - С. 70-77.

20.Офіційний сайт міністерства фінансів // www.minfin.gov.ua.

21.Офіційний сайт статистики // www.ukrstat.gov.ua.

22.Офіційний сайт міністерства економіки // www.kmu.gov.ua.