Стан та перспективи розвитку українсько-російських торговельних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сучасний стан українсько-російських відносин у політичній сфері

1.1 Напрямки українсько-російських відносин у політичній сфері

1.2 Історія виникнення проблем в українсько-російських відносинах

Розділ 2. Україно-російські відносини у економічній сфері

2.1 Сучасний стан українсько-російських відносин у економічній сфері

2.2 Українсько-російські економічні відносини у світовому значенні

2.3 Проблеми існуючі в українсько-російських економічних відносинах

2.4 Майбутнє українсько-російських відносин у торгівельних відносинах

Розділ 3. Сучасний стан українсько-російських відносин у торгівельних відносинах

3.1 Проблеми україно-російських відносин у торгівельних відносинах

3.2 Головні напрямки українсько-російських відносин у економічній сфері

Висновки

Список в використаних джерел

Додатки



Вступ

Російська агресія проти України кардинально змінила ситуацію в Європі і світі, стала викликом світовій безпеці, на який наразі адекватної відповіді не знайдено. Порушена ефективність міжнародних механізмів запобігання розповсюдженню ядерної зброї (Будапештський меморандум), втрачена взаємна довіра та виникла гостра політико-дипломатична конфронтація між Заходом і Росією.

Аналізуючи торговельну війну з Росією і скорочення товарообігу, необхідно виокремлювати макроекономічні наслідки та наслідки на рівні конкретних підприємств. Враховуючи різке падіння показників торгівлі з Росією протягом 2014-2015 років, останні торговельні обмеження в макроекономічному розрізі не матимуть особливо драматичного впливу на економіку України.

Метою роботи було вивчення сучасного стану та перспективи розвитку українсько-російських торговельних відносин. При підготовці роботи були поставлені такі завдання:

- обґрунтувати напрямки українсько-російських відносин у політичній сфері;

- розкрити історію виникнення проблем в українсько-російських відносинах;

- проаналізувати сучасний стан українсько-російських відносин у економічній сфері;

- дослідити українсько-російські економічні відносини у світовому значенні;

- оцінити проблеми існуючі в українсько-російських економічних відносинах;

- розкрити головні напрямки українсько-російських відносин у економічній сфері.

Практичне значення роботи полягає у тому, що вона може бути використана для більш ґрунтовного вивчення поставлених проблем. Об'єктом наукового аналізу є самі українсько-російські відносини з усіма їх проблемами. Історіографічною базою дослідження виступають праці істориків, політологів, соціологів, економістів, журналістів, політиків присвячені стану українсько-російських відносин на сучасному етапі.

Одночасно з політико-дипломатичною підтримкою України, провідні країни Заходу ініціювали багатосторонній переговорний процес із врегулювання російсько-українського конфлікту. Відбулася серія переговорів і зустрічей в різних форматах - в Женеві (Україна-ЄС-США-Росія), Нормандії (Україна-Німеччина-Франція-Росія), Мінську (Україна-ОБСЄ-Росія). На цей час намагання знайти політичні шляхи врегулювання конфлікту завершуються безрезультатно, однак світові актори продовжують наполегливо докладати зусиль у цьому напрямі.

Світове співтовариство не визнало анексію Криму, засудило дії російської сторони на Донбасі, засвідчило практичними кроками свою солідарність з Україною. Зовнішня підтримка є вирішально важливою для України, яка, перебуваючи в різних "вагових категоріях" з Росією, має обмежені внутрішні ресурси для протистояння російській агресії.



Розділ 1. Сучасний стан українсько-російських відносин у політичній сфері

1.1 Напрямки українсько-російських відносин у політичній сфері

Зовнішньополітична ситуація України з початку 2000-х років розвивалася на фоні дедалі більш гострої геополітичної конкуренції двох європейських центрів впливу - ЄС і Росії, які реалізують принципово відмінні проекти інтеграції пострадянських держав Східної Європи та Кавказу. ЄС здійснює політику розширення та/або створення кола держав-партнерів, які б будували свою внутрішню та зовнішню політику на засадах демократичних цінностей, норм і правил. Росія - домагається визнання ЄС (і світом загалом) цих держав як "зони російських привілейованих інтересів", експортування до них своєї державоцентричної та авторитарної ("євразійської") моделі "керованої демократії" і створення під власною егідою потужного інтеграційного утворення, яке б діяло за її правилами.

Україна (в т.ч. в результаті своєї політики "багатовекторності", а насправді - невизначеності власного інтеграційного курсу) дедалі більшою мірою перетворювалася на епіцентр геополітичного протистояння зовнішніх центрів сил, де один з його учасників - Росія, як з'ясувалося, не обтяжував себе правилами "доброчесної конкуренції" [7, с. 83].

Керівництво РФ свідоме того, що успішна євроінтеграція України - це не лише виклик російському інтеграційному проекту, але й переконливий мобілізаційний приклад для інших пострадянських країн (Молдова, Грузія)1. Тому його мета полягала в запобіганні будь-якою ціною європейській інтеграції України та підпорядкуванні її власним геополітичним цілям.

У цьому контексті російська політика щодо України пройшла трифазову еволюцію: м'яке переконання в євразійській інтеграції під егідою РФ, жорсткий примус до неї (з використанням політико-дипломатичних, економічних, енергетичних, інформаційних важелів впливу) і нарешті - пряма військова агресія. В березні 2014р. Росія анексувала Крим і згодом розгорнула збройну експансію на Донбасі.

Дії Російської Федерації не лише загрожують виникненням на європейському континенті чергового "замороженого" конфлікту, але й створюють прецедент застосування сили у вирішенні спорів між державами - вкрай небезпечний тим, що такий приклад подала держава - постійний член Ради Безпеки ООН, член світового "ядерного клубу", гарант безпеки, територіальної цілісності та суверенітету держав, які добровільно відмовилися від володіння ядерною зброєю [18, с. 66].

Від самого початку російсько-українського конфлікту світова спільнота, переважна більшість держав і міжнародних організацій світу були солідарні з Україною, здійснюючи активну політико-дипломатичну підтримку її територіальної цілісності, незалежності та суверенітету, надаючи їй вагому фінансово-економічну, матеріально-технічну допомогу та водночас - запроваджуючи різноманітні стримуючі політичні, економічні санкції проти держави-агресора.

Світова спільнота засудила анексію Криму та подальшу російську агресію проти України. Так, уже 27 березня 2014р. Генасамблея ООН схвалила резолюцію, в якій висловила підтримку "суверенітету, політичній незалежності, єдності та територіальної цілісності України в рамках її міжнародно визнаних кордонів". Резолюцію ООН підтримали 100 держав світу, 58 - утрималися. Проти Резолюції голосували 11 держав: Росія, Білорусь, Болівія, Венесуела, Вірменія, Зімбабве, Куба, Нікарагуа, Північна Корея, Сирія, Судан [20].

Також на підтримку України виступила "Велика сімка". Зокрема, в заяві від 12 березня 2014р. країни 0-7 закликали РФ "припинити всі зусилля, спрямовані на зміну статусу Криму, що суперечить українському законодавству та порушує міжнародне право". Згодом, на Брюссельському саміті (4 червня 2014р.) глави держав 0-7 засудили порушення Росією суверенітету й територіальної цілісності України. У спільній заяві наголошується: "Незаконна анексія Росією Криму та дії з дестабілізації ситуації на Сході України є неприйнятними й повинні бути зупинені".

Резолюції, в яких засуджується російська агресія проти України ухвалили Парламентська асамблея ОБСЄ (9 квітня 2014р.), Парламентська асамблея НАТО (25 листопада 2014р.).

Активно підтримали Україну керівні структури СС - Європейська Рада, Європарламент, Європейська Комісія. Зокрема Європарламент ухвалив низку резолюцій з вимогами зупинити російську агресію, забезпечити територіальну цілісність України, запровадити жорсткі санкції проти РФ. Глави держав/урядів країн ЄС неодноразово зверталися до світової спільноти із заявами стосовно підтримки України та забезпечення її суверенітету й територіальної цілісності. Так, 1 вересня 2014р. лідери країн ЄС ухвалили "Висновки Європейської Ради щодо ситуації в Україні", де рішуче засуджується "нелегальна анексія Криму... проникнення бійців та зброї з території РФ у Східну Україну, а також агресія російських збройних сил на українську територію"[10, с. 31].

Із заявами на підтримку України виступили керівники міжнародних організацій - Президент Європейської Ради Х.Ван Ромпей, Голова Єврокомісії Ж.М. Баррозу, Генсек Ради Європи Т. Ягланд, Генсек НАТО И. Столтенберг, лідери провідних світових держав - США, Канади, Японії, Австралії, інших країн світу.

Головним ініціатором та інтегратором міжнародної кампанії з підтримки та захисту України стали США. Упродовж 2014р. американський Конгрес ухвалив ряд резолюцій на підтримку України в подіях лютого-вересня 2014р. У листопаді до Конгресу внесено законопроект про надання воєнної допомоги Україні. Президент США Б.Обама, Віце-президент Д. Байден, голова Держдепартаменту Д.Керрі, Уповноважений Держдепартаменту у справах Східної і Центральної Європи В.Нуланд здійснювали активну політико-дипломатичну підтримку офіційного Києва, ініціювали у світі широку кампанію солідарності з Україною, вели регулярний діалог з українським керівництвом, підштовхували європейських партнерів до більш активних дій на українському напрямі, здійснювали політико-дипломатичний тиск на російську сторону тощо. Зокрема, на саміті С-20 в Австралії (16 листопада 2014р.) лідери США, Японії та Австралії вирішили об'єднати свої зусилля у врегулюванні російсько-українського конфлікту. З грудня 2014р. Б.Обама заявив про необхідність продовжувати тиск на РФ - за його словами, "люди мають побачити, що ми змогли об'єднати Європу в питанні запровадження санкцій і покарання Росії за її поведінку" [6, с. 72].

Такі політико-дипломатичні дії Заходу створюють негативну атмосферу довкола РФ, спричиняють політичний, психологічний тиск на кремлівське керівництво. Скоординована позиція країн Заходу, міжнародних структур безумовно має вагомий стримуючий ефект. Виразним і досить резонансним прикладом солідарного неприйняття політики РФ стосовно України став надзвичайно прохолодний прийом В.Путіна на згаданому вище саміті С-20 в Австралії.

Водночас, наразі не можна говорити про повну ізоляцію Росії на міжнародній арені, з огляду на позиції країн-союзників Росії по СНД і Євразійському союзу, держав групи БРІКС.

Санкції Заходу проти Росії. Вагомою відповіддю на виклик з боку РФ є санкції, запроваджені проти неї країнами Заходу та окремими міжнародними організаціями. А саме:

- обмежена/зупинена участь Росії в деяких міжнародних організаціях. ПАРЄ позбавила російську делегацію права голосу та вивела росіян зі складу всіх керівних органів. Росія виключена з "Великої вісімки", заблоковано процес вступу РФ до складу Організації економічного співробітництва та розвитку. Міжнародного енергетичного агентства та ін.;

- запроваджені адресні санкції з боку провідних країн світу (країни ЄС, США, Японія, Канада, Австралія) проти російських державних чиновників, парламентарів, політиків, бізнесменів (заборона на в'їзд, заморожування рахунків у банках цих країн);

- запроваджені різноманітні фінансово-економічні обмеження щодо великої групи російських банків і бізнес-структур (зокрема, санкції ЄС діють проти 32 російських компаній і банків, санкції США - проти 36, Канади - 46, Швейцарії - 20, Австралії - II);

- запроваджено ряд секторальних санкцій. Йдеться про обмеження/припинення співробітництва в нафтогазовій галузі, банківській сфері. Також ряд країн Заходу запровадили обмеження або зупинили співробітництво з РФ у сфері високих технологій, у фінансовій, агропромисловій, космічній, військовій сферах. НАТО згорнув усі спільні програми з РФ (додаток 2 "Санкції країн Заходу...", с.25) [18, с. 66].

Санкції справляють відчутний вплив на фінансово-економічну та соціальну ситуацію в РФ.

Через західні санкції Росія у 2014р. втратила $40-50 млрд., а в поєднанні з наслідками падіння цін на нафту втрати становлять близько $200 млрд. Водночас, внаслідок погіршення міжнародної ситуації довкола РФ чистий відплив капіталу за кордон, за оцінками Центробанку РФ, склав $150 млрд.

З цим пов'язані й небезпечні негативні процеси в банківській системі, яка стрімко втрачає дохідність: на цей час у РФ кожен п'ятий банк - збитковий. Досить витратним є вимушений процес імпорто-заміщення - наприклад, лише п'ятирічна програма імпортозаміщення у сфері АПК коштуватиме російському бюджету 625,7 млрд. руб. (Слід також нагадати про великий дефіцит кримського бюджету - 56 млрд. руб., що компенсуватиметься субвенціями з федеральних джерел).

Отже, соціально-економічна ситуація в Росії помітно погіршується. Курс долара до рубля сягнув історичного максимуму - у грудні 2014р. подолана позначка 80 руб. за $1. Зросли ціни на продукти харчування, прискорились інфляційні процеси - річний рівень інфляції в РФ складатиме понад 9%. Це позначається на соціальному самопочутті російських громадян. Прем'єр-міністр РФ Д.Медведєв визнав, що в російській економіці помітним є "цілий ряд негативних тенденцій" і наголосив на можливості перегляду бюджету на 2015р. За прогнозами російських банківських аналітиків, РФ чекає трирічна рецесія - у 2015р. ВВП знизиться на 1,3%, у 2016р. - на 1%, у 2017р. - на 0,5%. Лише у 2018р. зростання ВВП становитиме 0,3%16. Прогнози західних аналітиків є більш песимістичними [17, с. 49].

Безумовно, санкції Заходу проти Росії мають вагомий "стримуючий" ефект, з яким кремлівське керівництво не може не рахуватися. Проте, оцінюючи ефективність їх впливу на РФ, слід мати на увазі принаймні кілька важливих обставин.

По-перше, санкції не мають миттєвого кумулятивного ефекту - значна частина з них розрахована на коротко- та середньострокову перспективу. Це визнають і лідери країн-ініціаторів запровадження цих санкцій.

По-друге, слід нагадати, що Росія має досить потужний запас міцності. Ідеться, насамперед, про величезний потенціал нафтогазової промисловості і значні золотовалютні резерви. Вимушена підтримка курсу рубля може призвести до досить відчутних, але не катастрофічних втрат валютних накопичень. Водночас, слід зауважити, що скорочення золотовалютних резервів ЦБ РФ відбувається дещо швидше, ніж прогнозувалося.

По-третє, російське керівництво досить ефективно використовує зовнішні санкції як ідеологічно-пропагандистський інструмент зміцнення правлячого режиму та посилення антизахідних настроїв громадян РФ. Так, 4 грудня 2014р. В.Путін у щорічному Посланні Федеральним Зборам заявив: "До речі, про санкції. Це не просто нервова реакція США або їх союзників на нашу позицію у зв'язку з подіями та держпереворотом на Україні, та навіть не у зв'язку з т.зв. "кримською весною". Впевнений, що якби всього цього не було..., то придумали б якийсь інший привід для того, щоб стримати зростаючі можливості Росії, вплинути на неї, а ще краще - використати у власних інтересах... Так звані санкції і зовнішні обмеження - це стимул для більш ефективного, прискореного досягнення поставлених цілей".

1.2 Історія виникнення проблем в українсько-російських відносинах

Залучення України до процесу євразійської інтеграції: від переконання до примусу. Фактично, процес активного залучення України до російських реінтеграційних проектів на пострадянському просторі започаткований у 2000р., коли до влади в Росії прийшов В.Путін. Він різко активізував інтеграційні процеси в межах СНД. Так, уже в травні 2000р. було підписано Меморандум про підвищення ефективності Договору про колективну безпеку та його адаптацію до сучасної геополітичної ситуації2, яким фактично відновлювалась і посилювалася діяльність ОДКБ. У жовтні 2000р. - створене Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС). Тоді ж були сформульовані концептуальні підходи та визначені практичні кроки щодо євразійської інтеграції під егідою РФ. При цьому ЄврАзЕС розглядалось як ядро економічної інтеграції, ОДКБ - як головний міждержавний інструмент для протистояння зовнішнім загрозам.

Згодом, у 2003р. була зроблена спроба утворити Єдиний економічний простір (ЄЕП) за участі РФ, України, Білорусі і Казахстану. Однак, під час каденції Президента В.Ющенка Україна де-факто зупинила участь у цьому проекті. Указом Президента було визначено, що участь України в ЄЕП обмежується винятково зоною вільної торгівлі - що жодним чином не влаштовувало російську сторону. У 2007р. під егідою РФ започатковане створення Митного союзу (в повному форматі працює з 2011р.) [2, с. 13].

Запроваджені Президентом РФ В.Путіним інтеграційні проекти були продовжені Д.Медведєвим під час його президентської каденції (2008-2012рр.). Зокрема, були ухвалені Концепція зовнішньої політики РФ (12 липня 2008р.) і Стратегія національної безпеки до 2020р. (12 травня 2009р.); в обох документах пріоритетом зовнішньої політики РФ визначалося співробітництво в рамках СНД. У цей період тиск РФ на Україну (в т.ч. ефективне блокування російською стороною задекларованого В. Ющенком курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію) був дуже активним, що призвело до ряду гострих українсько-російських конфліктів6. У серпні 2008р. Д.Медведєв на державному рівні висунув геополітичну концепцію "зони привілейованих інтересів Росії", до якої, на думку російського керівництва, безумовно належала Україна.

Із приходом до влади в Україні В.Януковича російський тиск приніс значні практичні результати. Українська сторона пішла на безпрецедентні однобічні поступки. Відносини з РФ набули закритого, асиметричного формату "політико-економічного бартеру" - поступки національними інтересами в обмін на економічні (в т.ч. газові) преференції. Виразний приклад таких поступок України - підписання 21 квітня 2010р. президентами двох держав т.зв. Харківських угод, які передбачали, зокрема пролонгацію перебування ЧФ РФ у Криму на 25 років (до 2042р.) в обмін на газові преференції з боку РФ.

Повернення В. Путіна на президентський пост (2012р.) ознаменувалося посиленням російських лідерських амбіцій. У виступі під час інаугурації 7 травня 2012р. В. Путін наголосив: "...Ми всі повинні розуміти, що життя майбутніх поколінь, історична перспектива держави й нашої нації залежать сьогодні саме від нас,... від нашої спроможності стати лідерами і центром тяжіння всієї Євразії". Того ж дня цей курс був закріплений відповідним указом, де визначалися напрями та заходи зміцнення інтеграційних процесів на просторі СНД. Активізація і зміцнення цих процесів фіксувалися і в наступних базових документах РФ.

Відповідно, посилювався російський тиск на Україну, насамперед - у напрямі її залучення до Митного союзу. Зокрема, в лютому 2013р. В. Путін підписав оновлену Концепцію зовнішньої політики РФ, у тексті якої окремим пунктом визначаються відносини з Україною (чого не було в тексті 2008р.). Ідеться про намір "вибудовувати відносини з Україною як пріоритетним партнером у СНД і сприяти її підключенню до поглиблення інтеграційних процесів". Одночасно здійснювалися масштабні заходи (в т.ч. на міжнародній арені) із запобігання підписанню Україною Угоди про асоціацію з ЄС.

Революція в Україні 2014р. зруйнувала російські інтеграційні плани. Москва не визнала нове українське керівництво, оголосила революцію "збройним захопленням влади", "державним переворотом" і вдалася до силового засобу блокування курсу Києва на європейську та євроатлантичну інтеграцію. З кінця лютого 2014р. відбувається російська військова агресія проти України, яка розпочалась анексією Криму і продовжується до цього часу на Сході України [4, с. 33].

Анексія Криму. Лише за три тижні - з 1 березня (коли Рада Федерації РФ надала російському Президенту згоду на використання Збройних сил РФ на території України) по 21 березня - було окуповано півострів, блоковані українські військові частини і флот, транспортна інфраструктура, проведено псевдо-референдум, ухвалено акт про незалежність Криму та ухвалене рішення про його входження до складу РФ. Отже - здійснена масштабна, швидка й добре заздалегідь спланована військово-політична спецоперація19.

Доречно зауважити, що на думку відомого російського експерта А.Ілларіонова (у 2000-2005рр. - радник Президента РФ), Росія готувалася до війни з Україною упродовж останніх 10 років, принаймні з 2003р.

Президент РФ спочатку заперечував військову окупацію Криму, але згодом - визнав участь російських Збройних сил в анексії півострова. На цей час він заперечує участь військовослужбовців Збройних сил РФ у бойових діях на Сході України.

Кримські події кардинально змінили ситуацію в українсько-російських відносинах. По суті, вся попередня система "стратегічного партнерства", правова база угод і домовленостей про дружбу, добросусідство та партнерство, концептуальні засади "братства народів" - були цинічно і брутально зруйновані.

Україна та Росія стали ворожими країнами, між якими розпочалася тривала неоголошена війна.

20 березня 2014р. Верховна Рада ухвалила Декларацію "Про боротьбу за звільнення України", в якій наголошується, що "український народ ніколи і за жодних умов не припинить боротьбу за звільнення Криму, якою б важкою і тривалою вона не була". 15 квітня набув чинності Закон "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", яким Крим оголошувався тимчасово окупованою територією "внаслідок збройної агресії Російської Федерації". Таким чином, проблема Криму стала глибинним "вододілом" між Україною і РФ, який надалі впродовж тривалого часу визначатиме зміст, характер та атмосферу відносин між Україною і РФ.

У квітні заворушення на Донбасі переросли в захоплення адміністративних будівель і розпочалися бойові дії - збройні формування захопили Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ та ін. міста на Сході України. 7 квітня було проголошене створення т.зв. "Донецької народної республіки" ("ДНР"), а в Луганську висунуто ультиматум з вимогою референдуму з питання самовизначення регіону; у випадку невиконання ультиматуму передбачалося створення "Луганської народної республіки" ("ЛНР")23. Активну участь у цих подіях таємно брали російські військовослужбовці. Лише нещодавно російський військовий І. Гіркін зізнався: "...Усе ж таки на спусковий гачок натиснув я. Якби наш загін не перейшов кордон, у підсумку все б закінчилось, як у Харкові, як в Одесі. Було б кілька десятків вбитих, таких, що отримали опіки, заарештованих... А практично маховик війни, що досі триває, запустив наш загін... Від самого початку ми почали воювати всерйоз..." [9, с. 45].

7 квітня голова українського Парламенту і в.о. Президента О. Турчинов оголосив про створення антикризового штабу, 14 квітня - підписав Указ про введення в дію рішення РНБО України від 13 квітня "Про невідкладні заходи з подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності країни". Цим актом де-факто була започаткована антитерористична операція (АТО) на Донбасі, яка, попри початкову неготовність відповідних сил до бойових дій, вже в червні набула наступального характеру, що дозволило локалізувати конфлікт на досить незначній території окремих районів Донецької і Луганської областей.

На фоні цих подій Україною були започатковані дипломатичні зусилля із врегулювання конфлікту, що стрімко розгорався. Так, 17 квітня в Женеві відбулася зустріч глав зовнішньополітичних відомств США, ЄС, України та РФ, на якій було досягнуто певних домовленостей про перші конкретні кроки з деескалації напруженості та забезпечення безпеки всіх громадян.

6 червня 2014р. відбулася перша зустріч президентів України та РФ у т.зв. "нормандському форматі" - за участі Президента Франції Ф. Оланда та канцлера Німеччини А. Меркель. Під час 15-хвилинної зустрічі, за повідомленням офісу Президента Франції, президенти України та РФ "домовились провести найближчими днями переговори про припинення вогню між українськими силовиками та проросійськими сепаратистами на Сході України".

Однак, зазначені переговори, на яких, як сподівалися, могли б бути визначені шляхи врегулювання конфлікту, не відбулися. Навпаки - наприкінці серпня активна наступальна операція українських сил АТО була зупинена введенням на територію конфлікту збройних підрозділів російських військ. Пряме військове вторгнення ЗС РФ і трагічні прорахунки командування АТО призвели до втрати ініціативи та вимушеного перемир'я, яке було досягнуте за участі третіх сторін.

Так, 5 вересня 2014р. в Мінську у форматі Тристоронньої контактної групи у складі представників України, РФ і ОБСЄ за участі представників "окремих районів Донецької і Луганської областей" було підписано попередній протокол до угоди про припинення вогню, у якому визначено 12 умов деескалації конфлікту на Сході України. Серед іншого, йшлося про припинення використання зброї обома сторонами конфлікту, забезпечення постійного моніторингу з боку ОБСЄ на українсько-російському кордоні, звільнення всіх заручників, виведення всіх незаконних збройних формувань з території України, а також передбачалося:

- "провести децентралізацію влади (в т.ч. - шляхом прийняття Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей")" (п.3 Протоколу);

- "прийняти закон про недопущення переслідування та покарання осіб у зв'язку з подіями, що відбулися в окремих районах Донецької і Луганської областей" (закон про амністію) (п.6 Протоколу);

- "забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей" (п.9 Протоколу) [10,с. 31].

Україна, на виконання положень Протоколу, вже 16 вересня прийняла закони "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей"32 і "Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей"33. Зокрема, перший із них встановлював: "призначити позачергові вибори депутатів районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, сільських, селищних, міських голів в окремих районах Донецької та Луганської областей на неділю 7 грудня 2014 року".

19 вересня 2014р. учасники контактної групи підписали Меморандум про виконання положень Протоколу, який передбачав, зокрема зупинення використання зброї і ведення наступальних дій, фіксацію лінії протистояння збройних сил, станом на 19 вересня 2014р., та відведення важких озброєнь на 15 км з обох сторін визначеної лінії, що мало б надати "змогу створити зону припинення вогню завширшки не менш як 30 км (зону безпеки)".

На відміну від України, яка на виконання Мінських домовленостей, зокрема, прийняла названі вище закони, інша сторона конфлікту жодного з положень

Протоколу чи Меморандуму не виконала до цього часу.

Натомість на захоплених сепаратистами територіях відбувались активні процеси "державотворення". 28 квітня в Луганську проголошено створення т.зв. ЛНР (заявлене ще 7 квітня). 11 травня у т.зв. ДНР і ЛНР проведено "референдуми", наступного дня, нібито на підставі їх результатів, - проголошено незалежність "республік" від України та їх "державний суверенітет". У "республіках" започатковане створення "урядів", "парламентів" і "конституцій". 24 травня "республіки" підписали документ про об'єднання у складі "Новоросії", однак статус цього об'єднання залишився не визначеним, хоч і створено "парламент Новоросії", який очолив колишній народний депутат України від Партії регіонів О. Царьов і перше засідання якого відбулося 26 червня 2014р. На засіданні була ратифікована "Конституція Союзу народних республік" [19, с. 72].

2 листопада 2014р., всупереч Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", були проведені вибори глав "республік" і депутатів "народних рад". Т.зв. ДНР очолив О. Захарченко, ЛНР - І. Плотніцький.

Ці процеси побудови "сепаратистської державності" відбувалися за масштабною військовою, матеріальною, інформаційною допомогою і координацією російської сторони.

Світове співтовариство не визнало російську анексію Криму та запровадило ряд санкцій проти російських і кримських властей. У березні 2014р. виникли масові заворушення в Донецькій і Луганській областях, спричинені багатьма зовнішніми і внутрішніми факторами, серед яких насамперед слід назвати наступні:

- інспірування та підтримка з боку РФ сепаратистських настроїв на Донбасі, безпосередня участь в антиукраїнських акціях російських громадян ("туристів", "добровольців", "зелених чоловічків" - тобто осіб у військових одностроях, але без розпізнавальних знаків);

- масована інформаційна кампанія російських ЗМІ та потужний політико-психологічний імпульс приєднання Криму до РФ - що значно посилило традиційні проросійські настрої серед значної частини жителів Донбасу та неприйняття ними "нової київської влади";

- прорахунки та помилки тодішнього керівництва країни (наприклад, спроба скасування т.зв. "мовного закону", до якої вдалася Верховна Рада на своєму першому після Революції гідності засіданні - 22 лютого 2014р. - викликало обурення та було використано як привід (один із приводів) для активізації сепаратистських рухів на Півдні і Сході країни).



Розділ 2. Україно-російські відносини у економічній сфері

2.1 Сучасний стан українсько-російських відносин у економічній сфері

Забезпечення в Україні сприятливого інвестиційного клімату є питанням стратегічної важливості, оскільки воно значною мірою визначає динаміку соціально-економічного розвитку країни та темпи модернізації національної економіки.

За останні роки Україна здійснила низку успішних кроків на шляху інтеграції до світового економічного простору. У свою чергу, це підвищило інвестиційну привабливість України. Серед таких кроків слід назвати:

- визнання ЄС, США та Бразилією ринкового статусу економіки України;

- скасування Сенатом США поправки Джексона-Веніка щодо України;

- підписання з понад 70 країнами світу угод про сприяння і взаємний захист інвестицій;

- укладення 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування (усі країни Європи та СНД, а також країни Азії, Північної та Південної Америки і Африки);

- ратифікація Вашингтонської Конвенції 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними суб'єктами господарювання;

- набуття Україною 16 травня 2008 року членства у СОТ;

- підписання Україною 27 червня 2014 року економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС [14, с. 18].

Нинішнє українсько-російське економічне протистояння позначається як на структурі й динаміці двосторонньої торгівлі, так і на розвитку різних галузей та секторів економік обох країн. Хоча, звичайно, відносний вплив цього протистояння на економіку України й Росії різний через різницю їх масштабів. Аналіз даних Державної служби статистики (Держстату) України про вітчизняну зовнішню торгівлю товарами з Росією показує, що у квітні - липні поточного року динаміка експорту українських товарів до Росії була більш рівномірною, ніж динаміка імпорту товарів з Росії. Щомісячні коливання вартості експорту українських товарів до Росії у цей період становили близько 5-6 %. Що ж стосується динаміки імпорту російських товарів в Україну, оскільки в його структурі надзвичайно висока частка належала енергоносіям, то щомісячні коливання вартості імпорту товарів з Росії були більшими, за коливання експорту українських товарів, і, відповідно, перебували в межах 21-34 %. Причому з травня цього року намітилася доволі усталена тенденція скорочення обсягу імпорту російських товарів в Україну. У результаті в липні Україною було імпортовано російських товарів на суму майже у два рази меншу, ніж у травні цього ж року.

Таблиця 2.1

Показники зовнішньої торгівлі товарами та послугами з Російською Федерацією за 2010-2015 роки(млн. дол. США) [21]

	ЗТО	Експорт	Імпорт
2010 рік	41565,0	18578,0	22987,0
2010 рік /2009 рік (%)	160,7	155,3	165,4
2011 рік	55523,8	25444,9	30078,9
2011 рік /2010 рік (%)	133,5	136,9	130,8
2012 рік	51402,1	22997,2	28404,9
2012 рік /2011 рік (%)	92,6	90,4	94,4
2013 рік	44960,0	20489,9	24470,1
2013 рік /2012 рік (%)	87,4	89,1	86,1
2014 рік	26872,8	13320,0	13552,8
2014 рік /2013 рік (%)	59,8	65,0	55,4
2015 рік	15990,9	7846,5	8144,4
2015 рік /2014 рік (%)	59,5	58,9	60,0



У 2015 році обсяги зовнішньої торгівлі товарами та послугами України з Російською Федерацією становили 15 990,9 млн. дол. США і зменшилися у порівнянні із 2014 роком на 10 902,2 млн. дол. США або на 40,5%. Торгівля товарами (без врахування послуг) у 2015 році становила 12 315,1 млн. дол. США і зменшилася у порівнянні з 2014 роком на 10 183,1 млн. дол. США, або на 45,3%.

1. Зовнішня торгівля товарами та послугами з Російською Федерацією за 2015 рік.

Обсяги зовнішньої торгівлі товарами та послугами України з Російською Федерацією становили 15 990,9 млн. дол. США і зменшилися у порівнянні із аналогічним періодом 2014 року на 10 902,2 млн. дол. США або на 40,5%. Експорт товарів і послуг становив 7 846,5 млн. дол. США і у порівнянні із аналогічним періодом 2014 року зменшився на 5 472,5 млн. дол. США або на 41,1%. Імпорт товарів та послуг становив 8 144,4 млн. дол. США і у порівнянні із аналогічним періодом 2014 року зменшився на 5 429,7 млн. дол. США або на 40,0%. Сальдо у торгівлі товарами і послугами з Російською Федерацією негативне і становило 297,9 млн. дол. США та збільшилося на 42,8 млн. дол. США у порівнянні із аналогічним періодом 2014 року (у 2014 році негативне сальдо становило 255,1 млн. дол. США).

2. Зовнішня торгівля товарами з Російською Федерацією за 2015 рік

Товарообіг України з Російською Федерацією становив 12 315,1 млн. дол. США і зменшився у порівнянні із аналогічним періодом 2014 року на 10 183,1 млн. дол. США або на 45,3%. Частка РФ у загальному товарообігу України склала 16,28% (у січні-грудні 2014 року - 20,77%).

Таблиця 2.2

У структурі експорту товарів найбільш вагомими були наступні групи: [21]

Група товарів	2015 р.	2014 р.
84 реактори ядерні, котли, машини	18,7%	17,1%
72 чорні метали	16,1%	14,7%
28 продукти неорганічної хімії	12,6%	7,5%
48 папір та картон	6,6%	6,0%
85 електричні машини	5,3%	6,9%
73 вироби з чорних металів	5,2%	6,3%
39 пластмаси, полімерні матеріали	3,7%	2,4%
25 сіль; сірка; землі та каміння	3,0%	3,7%

Експорт товарів у порівнянні із відповідним періодом 2014 року зменшився на 4 968,3 млн. дол. США або на 50,7% та становив 4 829,9 млн. дол. США.

Імпорт товарів у порівнянні із аналогічним періодом 2014 року зменшився на 5 214,8 млн. дол. США або на 41,1% і становив 7 485,1 млн. дол. США.

Таблиця 2.3

У структурі імпорту товарів найбільш вагомими були наступні групи: [21]

Група товарів	2015 р.	2014 р.
27 палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки	49,6%	53,1%
84 реактори ядерні, котли, машини	10,7%	7,4%
31 добрива	7,0%	3,7%
39 пластмаси, полімерні матеріали	3,9%	2,9%
72 чорні метали	2,7%	3,4%
85 електричнi машини	2,0%	4,0%

Сальдо у торгівлі товарами негативне і становило 2 655,2 млн. дол. США та у порівнянні із відповідним періодом 2014 року зменшилось на 246,5 млн. дол. США (у 2014 році негативне сальдо становило 2 901,7 млн. дол. США). Коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 0,65 (у 2014 році - 0,77). Обсяг прямих інвестицій в Україну з Російської Федерації станом на 31.12.2015 р. становив 3 392,1 млн. дол. США, або 7,8% загального обсягу, який надійшов в Україну.

Обсяг прямих інвестицій з України в Російську Федерацію станом на 31.12.2015 р. становив 122,8 млн. дол. США, або 2,0% від загального обсягу інвестицій України в економіки країн світу.

Із припиненням імпорту російського газу в Україну, так само почало щомісячно стрімко скорочуватись й від'ємне сальдо в торгівлі товарами України з Росією. Так, якщо у квітні приріст від'ємного сальдо в торгівлі товарами України з Росією становив 366,2 млн дол. США, у травні - 711,6 млн дол., то у червні - лише 87,8 млн дол. А у липні 2014 р. Україна вже мала позитивне сальдо в торгівлі товарами з Росією на суму 135,1 млн дол. США. Наведена статистика наочно ілюструє аксіому, що від'ємне сальдо української торгівлі товарами з Росією останнім часом формувалось, насамперед, за рахунок імпорту російського газу за «політичними» цінами, які, з урахуванням витрат «Газпрому» на транспортування експортного газу, значно перевищували ціни для європейських споживачів російського газу.

Тому цілком закономірно, що однією з ключових ланок нинішнього економічного протистояння України з Росією стала газова сфера. Припинення поставок російського газу виокремило ряд напрямів скорочення очікуваного дефіциту газу в Україні. Одним з них є реверсні поставки газу в Україну з країн ЄС. Поточного року такі поставки вже здійснювались із території Польщі, Угорщини та Словаччини. Так, за даними Державної служби статистики, лише в липні 2014 р. Україна імпортувала природний газ з Європи загальним обсягом 221,3 млн куб. м і сукупною вартістю 79,7 млн дол. за середньою ціною 360,2 дол./тис. куб. м. Зокрема, з Німеччини (польський газовий коридор) в липні було імпортовано 147,9 млн куб. м на 52,2 млн дол. (середня ціна - 352,9 дол.), з Угорщини - 73,4 млн куб. м на 27,5 млн дол. (середня ціна - 375 дол.). Утім, у попередні місяці, коли в Україну постачався російський газ за ціною 385 дол./ тис. куб. м, середня ціна імпортованого Україною газу становила відповідно в червні - 366,9 дол./тис. куб. м, у травні - 364,7 дол., у квітні - 375,8 дол./тис. куб. м.

Водночас реверсні поставки газу в Україну з країн ЄС викликали надзвичайно сильне невдоволення російської сторони. Вочевидь саме тому в першій половині вересня ЗМІ зарясніли повідомленнями про скорочення поставок російського газу до європейських країн. Зокрема, за даними російських ЗМІ, представники Польщі заявили про скорочення обсягів поставок російського газу 9 вересня на 24 %, і у цей же день на кілька відсотків скоротилися поставки російського газу до Німеччини. 10 вересня на 10 % було скорочено поставки російського газу до Словаччини, а 11 вересня на 15 % - до Австрії. Публічно заявила про скорочення останнім часом газових поставок із РФ і Румунія. Причому до Словаччини, яка є одним із ключових транзитерів російського газу до ЄС, зменшене приблизно на 10 % постачання газу з РФ утримувалось протягом тижня. А 17 вересня прес-секретар словацької національної газової компанії SPP П. Беднар заявив, що ця компанія вже другий день поспіль одержувала на 23 % менше газу російського газу [22].

Обидві країни протягом 2015 року намагалися вирішити спірні питання у СОТ та в рамках трьохсторонніх консультацій у форматі Україна-ЄС-РФ. Основною мотивацією переговорів, які ініційованих РФ, був захист свого внутрішнього ринку від європейського імпорту. Експертні консультації мали консультаційний характер, російська сторона наводила приклади щодо можливого негативного впливу Угоди про асоціацію на російський ринок, проте в результаті ніяких домовленостей не було досягнуто. Це і не є дивним, оскільки очікуваного напливу дешевого європейського імпорту, швидше за все, не відбудеться - в останні два роки Україна потерпала від глибокої девальвації національної валюти, що вплинуло на купівельну спроможність населення і зробило цей процес практично непомітним. Позови України на Росію до СОТ мали іміджевий характер та поки ні до чого не привели через тривалість розгляду справ.

Разом з тим, динаміка торгівлі між країнами у 2015 році суттєва погіршилася - частка Росії в загальному обсязі зовнішньої торгівлі України у 2007 р. становила 27,12 %, у 2015 - близько 12%. У 2015 році експорт до Росії становив 4,8 млрд. дол. США, що на 5 млрд. дол. США або 51% менше ніж в 2014, а імпорт склав 7,5 млрд. США (-41%). В свою чергу у 2014 році експорт до Росії скоротився на 34%, що у вартісному вимірі становило порядку 5.2 млрд. дол. США. Скорочення російського імпорту в 2014 року склало 45% [20].

Слід розуміти, що загальна цифра падіння торгівельного обороту зумовлена не тільки наслідками торгівельної війни, але й кризовим станом української економіки, зокрема падінням промислового виробництва та девальвацією гривни.

Аналізуючи торговельну війну з Росією і скорочення товарообігу, необхідно виокремлювати макроекономічні наслідки та наслідки на рівні конкретних підприємств. Враховуючи різке падіння показників торгівлі з Росією протягом 2014-2015 років, останні торговельні обмеження в макроекономічному розрізі не матимуть особливо драматичного впливу на економіку України. На макрорівні українці не особливо відчули наслідки економічної війни, яку вела Росія проти України останнім часом, оскільки вітчизняні поставки на її ринок склали лише 2% від усього аграрного експорту України (загальний обсяг експорту агропромислової продукції до Росії у 2015 році склав 275 млн. дол. США). Таким чином, чим більше Росія використовує засоби торговельної війни, тим менш суттєвий вплив вони справляють на економіку України. ношенню до якої найчастіше застосовувались недружні заходи. Раніше більше половини доходів від експорту в РФ надходило від поставок молочної продукції, зокрема сирів, кондитерських виробів, жирів, масел, а також напоїв. Зараз же в Росію в основному експортується м'ясо (46%), напої, включаючи алкоголь (13%), і продукти з какао (11%).

В той же час торгові обмеження мають негативний вплив для конкретних компаній, котрі орієнтовані на роботу саме з російським ринком. Від торговельних обмежень, які Росія запровадила з 1 січня 2016 року, найсуттєвіше постраждають експортери м'яса, риби та овочів.

При аналізі можливих наслідків торгової війни в 2016 році необхідно окремо розраховувати можливі втрати від різних недружніх заходів - часткового торгового ембарго, призупинення дії зони вільної торгівлі та обмеження транзиту. Відповідно до розрахунків НБУ втрати від продовольчого ембарго становитимуть 250 млн. дол. США, від повного скасування ЗВТ - 0,4 млрд. дол. США. Загальне зниження попиту з боку Росії на основні товарні позиції може становити 0.5 млрд. дол. США. У результаті падіння експорту в Росію за результатами 2016 року може становити до 30%. У вартісному вигляді це становитиме порядку 1.3-1.5 млрд. дол. США.

Дискримінаційна цінова політика Газпрому змусила Україну шукати виходи на ринок газу ЄС для заміщення російського імпорту. В результаті, нарощування експорту газу із Словаччини в 2015 році до майже 10 млрд куб. м. дозволило з листопада минулого року не закуповувати газ у Газпрому.

Рис. 2.1 Споживання та імпорт природного газу Україною, млрд куб. м. [22]

Обопільні звинувачення у невиконанні договірних зобов'язань призвели до подання Нафтогазом і Газпромом у 2014 році позовів до Стокгольмського арбітражного суду щодо невиконання контракту купівлі-продажу газу.



Рис. 2.2 Транспортування природного газу територією України, млрд. куб.м[22]

Незважаючи на принципову позицію Нафтогазу, спроможність України обходитися без російського газу може виявитися тимчасовою. Україна продовжує покладатися на кредитні ресурси, не створюючи належних умов для нарощування власного видобутку газу. Запланована сума кредитів від ЄБРР, Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації на ці цілі складає 1 млрд. дол. США. їх отриманню має сприяти і ухвалення Верховною Радою 26 січня 2016 року законопроекту №3388 щодо стабілізаційного (резервного) енергетичного фонду (відповідні гарантійні зобов'язання належатимуть до гарантованого державного боргу). Видобуток власного газу в 2015 році склав 19,9 млрд. дол. США, що на 1% менше ніж у 2014 році.

Крім того, якщо звертати увагу на падіння промисловості, як основного потенційного споживача газу, на майже 13% у 2015 році і майже 10% у 2014 році, то слід враховувати, що у разі відновлення виробництва потреби в імпорті газу будуть збільшуватися.

Імпорт газу не є єдиною двосторонньою проблемою, яка має розглядатися у міжнародному арбітражі. У 2014 році Нафтогаз також звернувся до Торговельної палати Стокгольму з проханням про арбітраж до Газпрому щоб задовольнити вимоги за транзитним Контрактом від 19.01.2009 № ТКГУ [20].

В Антимонопольному комітеті України розглянуто справу за ознаками порушення Газпромом законодавства про захист економічної конкуренції, підставою для якої стало подання Уряду. За результатами Комітет прийняв рішення, яким визнав, що Газпром у період 2009 - 11 місяців 2015 року, як покупець, займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку послуги з транзиту природного газу магістральними трубопроводами територією України.

За вчинене порушення Газпром накладено штраф у розмірі 85 965 927 000 гривень. Крім того, рішенням Комітету Газпром зобов'язано припинити таке порушення. 12 лютого 2016 року Комітетом рішення було направлено сторонам у справі - Газпрому, як відповідачу, Нафтогазу, як третій стороні.

2.2 Українсько-російські економічні відносини у світовому значенні

Санкції проти РФ мають для України, українського суспільства неоціненне морально-психологічне значення - враховуючи той факт, що вони справляють відчутний зворотний негативний вплив на економіки країн Заходу, що пов'язані з російськими ринками збуту та російськими поставками продукції і сировини, насамперед енергоносіїв. До того ж російська сторона в серпні 2014р. запровадила у відповідь пакет санкцій проти ряду країн Заходу, що також негативно впливає на їх національні економіки.

Фінансово-економічна допомога країн Заходу, міжнародних організацій Україні. Україна отримала значну фінансово-економічну, гуманітарну, експертну, консультативну допомогу країн Заходу та міжнародних організацій.

Найбільш масштабною є допомога ЄС. Європейська Комісія в березні 2014р. ухвалила план допомоги Україні, який передбачає виділення до 2020р. €11,175 млрд. (у т.ч. €8 млрд. - довгострокові позики Європейського інвестиційного бані^ та Європейського банку реконструкції і розвитку). Україна вже отримала чотири транші макрофінансової допомоги обсягом €1,36 млрд. Водночас ЄС відкрив свій ринок для українських товарів, запровадивши для них односторонні торговельні преференції. У результаті цього експорт товарів до ЄС за 9 місяців 2014р. зріс на 12,3%, порівняно з аналогічним періодом 2013р. Це дає Україні додатковий виграш у близько €500 млн. ЄС здійснює також низку проектів гуманітарної, технічної підтримки, проекти допомоги реформам в Україні в різних сферах (ідеться про підтримку регіональної політики, реформу судової системи, прокуратури, міліції та ін.). У грудні 2014р. в Україні почала працювати місія ЄС з реформування сектору цивільної безпеки.

Надається вагома підтримка з боку міжнародних фінансових структур. Зокрема, МВФ відкрив дворічну кредитну лінію обсягом $16,7 млрд. для макроекономічної стабілізації - вже отримано $4,5 млрд. Світовий банк надав $3,5 млрд. позики, з яких, станом на вересень 2014р., надійшло $2,5 млрд. Також банк фінансує низку соціально-економічних проектів (підвищення енергоефективності, розвиток міської інфраструктури, модернізація мереж соціального захисту тощо). Зобов'язалися надати Україні позики Європейський інвестиційний банк (€1 млрд.) та Європейський банк реконструкції і розвитку (€1 млрд.). Також планується фінансування низки проектів в Україні з боку інших міжнародних фінансових структур (Фонд Східноєвропейського партнерства з ефективності та довкілля. Фонд чистих технологій. Північна технологічна фінансова корпорація та ін.) [22].

Ряд країн світу вирішили надати Україні допомогу у вигляді фінансових гарантій, позик, кредитів, грантів, технічної допомоги та ін. Це, зокрема - США ($1,3 млрд.), Японія ($1,5 млрд.), Канада (понад $240 млн.), Швейцарія (понад $22 млн.), Норвегія ($15 млн.). Крім того, з різних країн до України надходять партії гуманітарної допомоги (захисне екіпірування, обмундирування, засоби зв'язку, обладнання, транспортні засоби, ліки, намети, продовольчі пайки). Розроблені програми навчання українських військовослужбовців.

Важливим кроком з боку США є прийняття Акту на підтримку свободи в Україні, який розширює канали співробітництва з Україною в різних сферах (політика, економіка, енергетика, безпека) та відкриває можливість постачання Україні військової допомоги загалом на суму $350 млн.

Зовнішня фінансово-економічна допомога є надзвичайно важливою для України у протистоянні російській агресії. Але очевидно, що така допомога матиме бажаний ефект лише за умов запровадження в Україні оперативних і продуктивних реформ і - головне, - вжиття невідкладних і результативних заходів з подолання корупції, оскільки її величезні масштаби фактично зводитимуть нанівець фінансову підтримку ззовні.

Наразі обнадіює та обставина, що керівництво країни свідоме проблеми. Так, Президент П.Порошенко, виступаючи 27 листопада 2014р. у Верховній Раді з позачерговим Посланням, зазначив: "І якщо говорити про ключовий внутрішній виклик, то ним залишається корупція. Я хотів би в цьому контексті назвати ще й бідність, однак ясно, що першопричиною вкрай низького рівня життя переважної більшості українців є тотальна корумпованість державного апарату, сфери державних послуг".

2.3 Проблеми існуючі в українсько-російських економічних відносинах

Анексія Криму та війна на Сході України змінили безпекову ситуацію на європейському континенті і світі в цілому, виявили ряд критичних проблем. Як глобальна система безпеки (ООН), так і європейська (ОБСЄ) виявилися неспроможними адекватно та ефективно відреагувати на агресію

Головний безпековий механізм світового співтовариства - Рада Безпеки ООН - заблокована Росією. (Російська сторона блокувала рішення Ради стосовно: невизнання референдуму в Криму, ситуації в Україні, катастрофи літака Малайзійських авіаліній, виборів у т.зв. ЛНР і ДНР тощо). В рамках ОБСЄ виявився гострий дефіцит ефективних механізмів врегулювання конфлікту Україна-РФ. Не спричинили помітного впливу на позицію РФ санкції ПАРЄ.