Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у країнах з різними моделями управління економікою

1. Теоретичні основи та організаційно-правові аспекти державного регулювання ЗЕД

1.1 Поняття ЗЕД, його об'єкти та суб'єкти

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

В Україні зовнішньоекономічна діяльність отримала правовий статус з прийняттям Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 р.

Зовнішньоекономічна діяльність є складовою господарської діяльності і похідною від зовнішньоекономічних зв'язків. Поява зовнішньоекономічних зв'язків зумовлена дією таких основних факторів:

- збутом надлишкових товарів і послуг. Насичення потреб у середині країни на товари і послуги національного виробництва призводить до необхідності пошуку зовнішніх ринків для реалізації надлишкового продукту;

- відсутністю в національному господарстві необхідних засобів і предметів праці, які б забезпечували процес виробництва (машини, устаткування, нові технології, сировина, матеріали, електроенергія, нафта, газ тощо). Розширення цього напряму зовнішньоекономічних зв'язків пояснюється тим, що неможливо та економічно недоцільно здійснювати виробництво в межах окремої країни усієї номенклатури певної продукції, наприклад, продукції машинобудування.

Державне регулювання ЗЕД передбачає створення відповідних умов та механізмів (правових, інституційних) для ефективного розвитку відносин, здійснення діяльності у цій сфері [4; c. 569-571].

Необхідність регулювання ЗЕД обумовлена наступними факторами:

- інтенсифікацією міжнародних економічних зв'язків та необхідністю інтеграції у світову економіку

- прискорення ринкового реформування країни для підвищення ефективності національної економіки.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію в зовнішньоекономічній сфері, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти господарської діяльності: господарські організації; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності; зовнішньоекономічні організації, утворені органами державної влади або органами місцевого самоврядування України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності класифікуються за правовим статусом, за місцем перебування та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, за належністю капіталу тощо.

За правовим статусом виділяють такі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, що не є юридичними особами;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами.

Фізичні особи - це громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України. Громадянами України є особи, які належать до громадянства України; іноземними громадянами - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України; особами без громадянства (апатриди) - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Іноземні громадяни та особи без громадянства об'єднуються поняттям «іноземці».

Юридичні особи - це організації, зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі майно та капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність лише за наявності правоздатності - здатності юридичної особи мати майнові чи немайнові права та обов'язки. Юридичні особи можуть здійснювати зовнішньоекономічну діяльність тільки за напрямками, визначеними статутом (положенням), відповідно до законодавства України, законодавства іноземної держави (у разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності на її території); міжнародних угод. Законодавство іноземної держави регламентує допуск юридичних осіб України на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності. Міжнародні угоди регламентують питання правоздатності юридичних осіб, правового режиму, який їм надається; сфери діяльності тощо.

Ціллю створення об'єднань фізичних, юридичних, а також фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами, є спільна діяльність; координація дій; захист своїх прав; обстоювання спільних інтересів в інших організаціях, установах.

Структурно об'єднання складається з головної особи і учасників об'єднання. Головною особою об'єднання є суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який виробляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, сплачує податки та офіційно представляє інтереси об'єднання, що не є юридичною особою. Учасниками об'єднання є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що входять до складу об'єднання, виробляють проміжну продукцію об'єднання, або надають транспортно-експедиційні, банківські та інші послуги учасникам і головній особі об'єднання і мають на меті отримання прибутку.

Структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності - це відділення, філії тощо, які мають постійне місцезнаходження на території іноземної держави. Такими структурними одиницями іноземних суб'єктів господарювання на території України є представництва іноземних суб'єктів господарювання, які виступають від імені і за дорученням своєї головної фірми, а відтак не є юридичними особами.

За належністю капіталу суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності класифікують на:

- національні;

- іноземні;

- змішані.

Національними є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, в статутному фонді яких капітал суб'єктів господарювання України становить 100%, які зареєстровані в Україні та мають постійне місцезнаходження на її території. Національні підприємства в Україні мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до своїх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи за умов, що в розділі «Види діяльності» статуту буде внесено як вид діяльності зовнішньоекономічна діяльність.

Іноземними є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, в статутному фонді яких капітал суб'єктів господарювання іноземної держави становить 100%, і які зареєстровані як такі в іноземній державі та мають постійне місцезнаходження на її території.

Змішаними є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, статутний фонд яких становить національний та іноземний капітали. У випадку, коли мова йде про юридичні особи, такі підприємства називають підприємствами з іноземними інвестиціями або спільними підприємствами. Набуття права на виконання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється шляхом державної реєстрації суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України та його обліку в місцевих органах державної влади.

За місцем перебування та здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності класифікують на:

- резиденти України;

- нерезиденти України.

Резидентами України є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, зареєстровані в Україні, які мають постійне місце знаходження або постійне місце проживання на території України. Для юридичної особи статус «резидент» визначають на підставі утворення, реєстрації, місцезнаходження «центру управління» та ін. Фізична особа розглядається як резидент певної країни, якщо вона проживає в ній не менше 6 місяців у податковому році або відповідає іншому критерію, визначеному внутрішнім законодавством країни.

Нерезидентами України є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України, а здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України.

Резидентами та нерезидентами України можуть бути фізичні особи, юридичні особи, об'єднання фізичних і юридичних осіб.

Об'єктами зовнішньоекономічної діяльності є різноманітні види господарської діяльності, які здійснюються в зовнішньоекономічній сфері. За функціональною ознакою види зовнішньоекономічної діяльності складаються з виробничої, наукової, торгівельної діяльності та інших видів діяльності.

Виробнича діяльність - процес взаємодії між людьми, їх вплив на природу й формування рис і здібностей людини, необхідних для створення матеріальних і духовних благ та послуг. Виробництво матеріальних благ характеризується знаряддям праці; взаємодією людини з природою, засобами виробництва і людьми, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух ці засоби виробництва тощо. В зовнішньоекономічній сфері вирішення зазначених питань забезпечується здійсненням виробничої з іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Наукова діяльність - сфера розумової діяльності, в якій здійснюються розробка і теоретична систематизація знань про дійсність, що використовуються для підвищення ефективності виробництва матеріальних і духовних благ. Ця сфера передбачає взаємозв'язок між науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами, з одного боку, масовим виробництвом - з іншого. В зовнішньоекономічній сфері такий зв'язок забезпечується здійсненням наукової, науково-технічної, науково-виробничої та іншої кооперації з іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Торгівельна діяльність - діяльність з виконання посередницьких функцій між виробництвом і споживанням, яка дає змогу створені у суспільстві блага довести до споживачів. Торгівля є самостійною галуззю, що здійснює діяльність із купівлі-продажу товарів.

Міжнародна торгівля займає особливе місце в системі господарських зв'язків, міжнародних економічних відносин. Масштаби міжнародної торгівлі постійно зростають. Міжнародна торгівля визнає всі види міжнародного співробітництва, включаючи міжнародну виробничу діяльність, міжнародний обмін технологічними новинами, активною торгівельною діяльністю на міжнародному та внутрішньому рівні.

Отже, у сучасних умовах ЗЕД держав являє собою систему економічних відносин, які складаються при обміні ресурсами між країнами та їх економічними суб'єктами. Економічні відносини охоплюють усі аспекти економічного життя держави: торгівлю, фінанси, виробництво та ін. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть бути всі суб'єкти господарської діяльності, а об'єктами різноманітні види господарської діяльності, які здійснюються в зовнішньоекономічній сфері.

1.2 Методи державного управління ЗЕД

Під методами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу зовнішньоекономічної діяльності з метою створення або забезпечення умов діяльності суб'єктів ЗЕД відповідно до національної економічної політики.

Для регулювання зовнішньоекономічних відносин держава може використовувати певну систему інструментів, що поділяються на економічні та адміністративні [8; 142 c.].

Економічні інструменти за способом дії поділяються на інструменти прямої та опосередкованої (непрямої) дії. До інструментів прямої дії належать:

- державні видатки (на створення нового виду послуг або фізичного об'єкта);

- безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання обсягу імпорту та експорту);

- законодавчі постанови.

Характерна риса більшості інструментів непрямої дії полягає в тому, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. Так, за допомогою податків можна знизити рівень експорту або імпорту певних товарів і послуг.

До економічних інструментів належать:

- у галузі імпорту - митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;

- у галузі експорту - пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги [8; c. 122-124].

Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:

- ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій);

- ліцензування;

- квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);

- специфічні вимоги до товару, упаковки та маркування.

Виділяють тарифні та нетарифні методи державного регулювання ЗЕД.

Найбільш поширеним регулятором, зовнішньоекономічної діяльності є митний тариф, який використовують практично всі країни світу.

Митний тариф у вузькому розумінні - це систематизований перелік розмірів мита, що справляється при проходженні товарів через митний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території в єдину митну територію - митний союз на підставі укладення між ними міжнародного договору. Наприклад функціонування єдиних митних тарифів на території ЄС [3; c. 2].

Основними критеріями, які дають можливість чітко класифікувати види митного тарифу, мають бути: мета і функціональність застосування; вплив на економіку; походження; напрям руху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосування; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок.

Але державне регулювання міжнародної торгівлі доповнює наддержавне з боку міжнародних організацій, насамперед СОТ (Світова організація торгівлі). Її основа - це міжурядовий багатосторонній договір, в якому зафіксовані принципи і правила міжнародної торгівлі, пронизані ідеєю вільної торгівлі (рівності учасників цієї організації у сфері міжнародної торгівлі), конкретизовані у принципах надання країнам-учасницям режиму найбільшого сприяння (дотримання рівності і недискримінації), взаємних поступок і зниження митних тарифів, інших нетарифних бар'єрів, ведення торгівлі на приватно-правовій основі, визнання митних тарифів як єдиного засобу регулювання зовнішньої торгівлі (винятком є встановлення кількісних обмежень при регулюванні сільськогосподарського виробництва), відмова від односторонніх дій і проведення переговорів і консультацій та ін.

Водночас розвинуті країни світу активно використовують пряме субсидіювання експорту здебільшого на сільськогосподарську продукцію

У розвинених країнах митами обкладається тільки імпорт. У США експортні мита заборонені законодавчо. В інших розвинених країнах вони також не застосовуються.

СОТ дозволяє вводити обмеження на експорт природних ресурсів, щоб запобігти їх виснаженню, якщо при цьому обмежується й внутрішнє споживання. Дозволяється також кількісне обмеження імпорту у випадку різкого порушення рівноваги платіжного балансу.

Органи державної влади та місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом. Перелік та повноваження органів державної влади, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються Господарським кодексом України та законами України.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначається у ст. 8 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 року. Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно з принципами, визначеними у ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 року з метою:

- забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн.

Завдання державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

- захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

- заохочення конкуренції та ліквідація монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічна діяльність, як і будь-яка інша, не може здійснюватися сама по собі. Так, для виконання функцій, пов'язаних з цією діяльністю, необхідно створити відповідну систему державних органів, чітко визначити їх завдання, функції і повноваження. Система і правовий статус органів, які здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні, в загальній формі описані і закріплені у ст. 9 - 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 року.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно із законами України.

До іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України застосовуються такі правові режими: національний; найбільшого сприяння; спеціальний.

Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав і обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Такий режим застосовується до усіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, зв'язаної з їх інвестиціями на території України, а також до експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, що входять разом з Україною в економічні союзи.

Режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають той обсяг прав, преференцій і пільг відносно мита, податків і зборів, яким користується або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави. Такий режим надається суб'єктам господарської діяльності інших держав відповідно до міжнародних договорів України і застосовується головним чином до експортно-імпортних операцій.

Спеціальний режим застосовується до територій спеціальних (вільних) економічних зон, а також у випадку встановлення якого-небудь спеціального режиму відповідно до міжнародних договорів за участю України. Такий режим буде застосовуватися також до території митних союзів у випадку, якщо Україна прийме в них участь.

Згідно зі ст. 5 Закону про ЗЕД, господарська, у тому числі зовнішньоекономічна, діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України регулюється законами України про порядок здійснення іноземними особами господарської діяльності на території України. У випадку, якщо зазначена діяльність пов'язана з іноземними інвестиціями, вона регулюється відповідними законами України. Режим, наданий іноземним суб'єктам, що здійснюють господарську діяльність на території України, диференціюється у відповідності зі ст. 7 Закону «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. Для іноземних інвесторів на території України встановлений національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України і міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти з залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Таким чином можна зробити висновок, що існує декілька підходів до поняття методів ЗЕД. Модна виділити тарифні та нетарифні методи державного регулювання ЗЕД. І дати іншу класифікацію різних методів регулювання, що поділяються на економічні та адміністративні. Методи регулювання ЗЕД є дуже важливим і ваговим інструментом, в арсеналі кожної держави.

2. Порівняльний аналіз державного регулювання в країнах з різними моделями управління економікою

2.1 Характеристика державного регулювання ЗЕД у США

Особливість державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності США виявляється у державному устрої країни, за яким Сполучені Штати є федеративною республікою. Це означає, що регулювання ЗЕД США здійснюється на державному та федеральному рівнях одночасно. Система основних інститутів регулювання зовнішньоекономічної діяльності США має таку структуру:

1) вищий законодавчий орган - Конгрес США;

2) вищий виконавчий орган - президент США, віце-президент США і Кабінет президента США;

3) міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики - Державний департамент США, Міністерство торгівлі США, а також його організаційний підрозділ - Адміністрація з міжнародної торгівлі США;

4) інші міністерства та органи виконавчої влади США;

5) відомства Білого дому;

6) органи судової влади [10, с. 73].

Серед 14 міністерств Кабінету президента найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. Це - Державний департамент США (Department of State), Міністерство торгівлі США (Department of Commerce) [11, с. 18-19], а також його організаційний підрозділ - Адміністрація з міжнародної торгівлі США (ITA Organization) [12].

Державний департамент США, Міністерство торгівлі США та його організаційний підрозділ - Адміністрація з міжнародної торгівлі (ITA Organization) - здійснюють функції керівництва, регулювання та контролю в галузі зовнішньої торгівлі. Зміст функцій підрозділу ITA Organization полягає у тому, що міністерство розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торгових відносин країни з іноземними державами, а також проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі [13].

Серед інших функцій Міністерства торгівлі США можна виділити наступні: створення проектів експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів (International Trade Administration Strategic Plan, FY 2007 - FY 2012) [13]; регулювання і контролювання виконання планів із зовнішньої торгівлі; передбачення заходів щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів; регулювання та контролювання діяльності експортно-імпортних об'єднань, торгових представництв за кордоном і торгових радників при посольствах і місіях своєї країни [14].

Допоміжними інститутами регулювання ЗЕД США, які здійснюють великий вплив на політику США, особливо економічну, виступають підприємницькі союзи, які діють у різноманітних формах (галузеві й національні асоціації, торговельні палати та ін.) [15, с. 7].

Для сучасних США головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоб сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації.

Зовнішньоекономічна політика США орієнтується на ряд національних пріоритетів, покликаних забезпечити лідерство країни у світовому господарстві. Серед них можна виділити наступні: стійкий економічний ріст країни; збільшення зайнятості; економія бюджетних засобів; регіональне і глобальне стратегічне домінування [7, с. 15].

Американська держава постійно шукає оптимальні шляхи підтримки експорту і захисту національних виробників від зовнішніх конкурентів. Для цього в 1988 р. було розроблено і прийнято «Комплексний закон про торгівлю і конкурентоспроможність». Зовнішньоекономічна політика США віддзеркалює напрямок їх стратегічних пріоритетів, що направлений на розширення торговельних відносин з партнерами по НАФТА, особливо з Канадою. Так, найбільшими торговельними експортними партнерами США у 2011 р. були Канада (23%), Мексика (14%), Японія (8%), Велика Британія (5%), Німеччина (4%).

Серйозною проблемою для США є значне (більше ніж у 1,5 рази) переважання імпорту над експортом. Основними джерелами незбалансованості зовнішніх зв'язків є пасиви в торгівлі з Японією, Західною Європою і новими індустріальними країнами. У зв'язку з цим американська адміністрація посилює заходи, направлені на стимулюванню експорту. Прийнята державна програма консультаційної допомоги американським експортерам з приводу особливостей окремих зарубіжних ринків. Розгорнулася широкомасштабна кампанія з подолання бар'єрів для іноземних товарів на ринках Японії, Китаю, деяких нових індустріальних країн [8, с. 145].

Митна політика США почала формуватися з 1913 р., коли В. Вілсон здійснив значне зниження тарифних ставок. Американський уряд почав впроваджувати політику низьких тарифних ставок, що передбачало відсутність підтримки низько конкурентних галузей: якщо галузь потребує захисту, значить її не слід взагалі підтримувати, з неї відбудеться відтік капіталу у високоприбуткові галузі. Це призвело до значного потоку імпорту товарів з Японії у 70-х роках XX ст., особливо потерпало від цього американське автомобілебудування, в результаті цього США вдалися до квотування окремих груп товарів.

У результаті в сфері зовнішньої торгівлі США здійснюють подвійний курс: спрямований на лібералізацію, а також на захист власного ринку. Протекціоністська політика проводиться вибірково: до країн, щодо яких застосовуються торгові заборони, належать Ірак, Сирія, КНДР, В'єтнам, Куба, Лівія. Поряд із розширенням торговельних стосунків в на пріоритетних ринках Північної та Південної Америки і Тихоокеанського регіону в межах інтеграційних об'єднань НАФТА та АТЕС ще на початку ХХІ ст. укладаються угоди про добровільне обмеження експорту автомобілів, сталі, телевізорів, текстильних виробів і т.д., головним чином, з Японії і нових індустріальних країн в США і країн ЄС. Звичайно, такі експортні обмеження є не добровільними, а вимушеними: вони вводяться або в результаті політичного тиску країни-імпортера, або під впливом загроз застосування більш жорстких протекціоністських заходів (наприклад, порушення антидемпінгового розслідування).

Варто відзначити і те, що незважаючи на заклики Світової організації торгівлі про лібералізацію зовнішньої торгівлі, США використовують приховане (а то часом і явне) субсидіювання національних виробників у сільському господарстві, легкій промисловості і деяких інших галузях по відношенню до країн, що розвиваються. Цей захід є зворотнім боком демпінгу, оскільки собівартість субсидованої продукції знижується, і вона експортується за дискримінаційно низькими цінами.

На підтвердження прямої залежності між ліберальним курсом розвитку країни та її рівнем національної конкурентоспроможності, доцільно зазначити, що протягом останнього десятиріччя США посідають одну з перших позицій у світовому рейтингу за індексом конкурентоспроможності. Відкрита економіка також дає суттєві вигоди споживачам товарів і послуг, стимулює конкуренцію на внутрішньому ринку і сприяє зниженню цін на товари, значна частина яких імпортується з-за кордону.

Таким чином, для США та провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі. Більше того, керівництво цих країн протягом останніх десятиріч проводить саме політику лібералізму, переконуючи все світове співтовариство, що поглиблення фритредерства буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі. У регулюванні ЗЕД США не відрізняються від інших розвинутих країн, так як вони керуються тими ж принципами економічної доцільності. Так, застосовуючи комплекс тарифних і нетарифних інструментів, США створюють нові ринки збуту товарів, послуг, технологій, капіталу саме у тих країнах, яким надають сприяння і допомогу; утримуючи стійкі позиції країни-лідера на світових ринках, відкривають лише у контрольованих державою рамках свої кордони для інших країн.

Для досягнення стійкого росту світової економіки, США пропонують усім країнам активно брати участь у розвитку вільної торгівлі через багатосторонні переговори в рамках СОТ, а також через двосторонні і багатосторонні переговори.

До того ж успішне завершення багатосторонніх переговорів в рамках СОТ щодо відміни тарифних бар'єрів, експортних субсидій та субсидій національним виробникам дозволило б підвищити об'єм світового виробництва до 2015 р. на 355 млрд. дол. США. Сполученим Штатам це принесло б щорічне збільшення ВВП на 144 млрд. дол. [7, с. 22-23]. Лібералізація міжнародної торгівлі сприятиме відновленню притоку іноземних інвестицій у країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою, що у цілому допоможе створенню нових високопродуктивних робочих місць, підвищенню якості життя у цих країнах. А це, у свою чергу, позитивно відобразиться на стані як міжнародної безпеки, так і національної безпеки США [7, с. 21].

Досліджуючи методи та принципи державного регулювання ЗЕД США, було виявлено їх особливості, які можна узагальнити у наступних висновках.

Для сучасних Сполучених Штатів головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоб сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації. Цьому сприяє і той факт, що економіка країни на початок XXI ст. являється однією із найвідкритіших у світі.

Для конкурентоспроможних США та провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі. Проводячи саме політику лібералізму, вони переконують все світове співтовариство, що поглиблення фритредерства буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі.

У регулюванні ЗЕД США керуються принципами економічної доцільності, застосовуючи комплекс тарифних і нетарифних інструментів, країна створює нові ринки.

зовнішньоекономічний управління країна регулювання

2.2 Особливості державного регулювання ЗЕД у країнах ЄС (на прикладі Німеччини, Франції, Великобританії)

Німеччина

Значний вплив Німеччини в міжнародній політиці обумовлено насамперед її економічною міццю, зокрема, її роллю найбільшого фінансового донора ЄС. З початку 1970-х років ФРН входить до числа світових лідерів по обсягах фінансової й технічної допомоги, які надає іншим країнам. Особливо більша частка допомоги направляється в держави колишнього радянського блоку.

Висока конкурентоспроможність німецької промисловості на світових ринках забезпечується, як правило, за рахунок переваг в її нецінових параметрах, зокрема, переваг в якості і технічному рівні продукції, відмінному сервісі, чіткому дотриманні термінів поставок та ін.

ФРН є одним з найбільших у світі експортерів капіталу. Німецькі компанії займають 3-тє місце в міжнародному рейтингу за обсягом інвестицій за кордон. Уряд ФРН надає гарантії для прямих інвестицій німецьких компаній за кордон і цим підвищує свою експансію на світовому ринку [16; c. 47].

Німецька модель соціального ринкового господарства, що сформувалася в основному в результаті реформ Ерхарда в кінці 1940-1950-х рр., визначається як поєднання ефективного конкурентного ринкового господарства з сильною соціальною (перерозподільчою) політикою, що забезпечує реалізацію принципу соціальної справедливості.

Нині у Німеччині понад 50 видів податків. У бюджеті країни податки становлять 80%. Для податкової політики держави характерна висока дисципліна платників податків.

Що ж стосується оподаткування ЗЕД, то в цьому головним податком є мито. Основним законодавчим документом для сплати мита в ФРН є митний закон. Згідно з чинним законом мито поділяється на три види: а) вартісне - нараховується у відсотках від вартості товару; б) специфічне - у твердих ставках на певну кількість товару; в) змішане - поєднує елементи вартісного і специфічного мита [6].

У Німеччині діє багато ставок, а саме:

1. Автономні ставки встановлюються на товари, які ввозяться до ФРН з країн, з якими немає угод про встановлення преференційних ставок або які не є членами Європейського Союзу.

2. Референційні - встановлюються на товари з країн, з якими є угоди про зниження тарифів або на які ці угоди поширюються.

3. Контингентні ставки діють на контингентні товари і передбачають знижені розміри мита.

4. Зрівняльне мито визначається комісією Європейського Союзу на прохання уряду Німеччини (діє в особливо складних економічних умовах).

5. Антидемпінгові ставки застосовуються комісією Європейського Союзу при одержанні товарів з країн, які порушують антидемпінгове законодавство. При розрахунку мита ставка встановлюється:

а) до конкретної вартості партії товару, що завозиться;

б) у твердій сумі від кількості товару.

Членство Німеччини в Європейському Співтоваристві обумовило участь її в Митному союзі. Цей союз має як внутрішні, так і зовнішні аспекти. Внутрішній аспект: заборона між країнами-членами митних зборів на імпорт та експорт, а також усіх нарахувань, які мають аналогічну дію. Зовнішній аспект: прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн. В цілому оподаткування ЗЕД в Німеччині здійснюється за 3 ключовими принципами.

1. Орієнтація зовнішньоекономічного законодавства Німеччини на Економічний кодекс ЄС. Економічне право Європейського Союзу представлено Директивами ЄС, яких у цей час налічується більше 600. Зазначені Директиви інкорпоровані в документі, який має назву Економічний Кодекс ЄС. Прийняття кожної директиви вимагало й від країн-членів ЄС певних змін у законодавстві

2. У праві Німеччини чітко визначені основні принципи модернізації зовнішньоекономічного законодавства у зв'язку із членством в ЄС.

3. Принцип заборони прямої та непрямої дискримінації через оподаткування.

Франція

Наразі до п'ятірки лідерів торговельних країн світу входить Франція з такими показниками у 2011 р.: експорт товарів -485 млрд. дол. США, імпорт - 560 млрд. дол. США - бо, перш за все, зовнішня торгівля, є однією з найбільш динамічних галузей і головною формою участі країни в системі світогосподарських відносин.

Французький уряд певний час підвищував протекціоністські митні збори, при цьому в країні переважав імпорт товарів. Відставання експорту в 1,6 рази пояснювалося вільним розвитком господарства. Згодом Франція відігравала роль світового кредитора. До 1970-х рр. XIX ст. капітали спрямовувалися в облігації, акції промислових підприємств. З кінця XIX ст. Франція вивозила капітал переважно в позиковій формі, тобто надавала його у вигляді державних позик і цінних паперів. Зростання рівня відкритості французької економіки виявляється в збільшенні експортної спрямованості виробництва в провідних галузях промисловості. Експортна квота в обробній промисловості перевищує 36% при явному домінуванні галузей електротехнічного і транспортного машинобудування.

Французька модель державного регулювання ЗЕД характеризується надзвичайно широкими для ринкової економіки масштабами діяльності держави. Ринкові регулятори в країні традиційно слабші, ніж в інших розвинутих країнах. Це зближує господарський механізм, що склався у Франції, з його південно-європейськими варіантами (відносна слабкість національних підприємців, функції яких значною мірою бере на себе держава, в соціальному аспекті - наявність впливових лівих політичних сил). На сьогодні роль держави в економіці надзвичайно сильна, а діяльність підприємств надмірно регламентована.

Великобританія

Великобританія, що займала провідну роль у світовій торгівлі, в 1940-х рр. проводила політику вільної торгівлі і поміркованого протекціонізму, бажаючи встановити економічне панування у світі. Режим торгової політики світового ринку зробив на неї негативний вплив. Зовнішньоторговельний баланс Великобританії пасивний, тобто імпорт переважає над експортом, проте платіжний баланс за всіма формами зовнішньоекономічних зв'язків активний. Розвивається сфера послуг, значення якої в експорті збільшується [3, с. 116]. Поглиблення міжнародного розподілу праці призвело до того, що Англія почала в усе зростаючих масштабах ввозити промислові товари, частина з яких не вироблялася в країні. Зростання імпорту призвело до вживання активних заходів щодо розширення експорту, проте за темпами його зростання Англія все ж таки значно відставала від інших розвинутих країн і її частка у світовому капіталістичному експорті знизилася.

Серед сфер збільшення англійського капіталу за кордоном провідне місце займає оброблювальна промисловість (більше половини інвестицій), нафтове господарство (більше 20%), значний капітал прямує в банківську і страхову справу. Більше 80% усього поточного англійського експорту капіталу спрямовується в країни з розвинутою економікою. Разом з експортом капіталу з Великобританії останніми роками збільшуються вкладення інших розвинутих країн в її економіку. [18; c. 2]

Говорячи про загальну соціально-економічну модель Великобританії, відзначимо, що своєрідність британської моделі відображає особливості історичного процесу її становлення. Британська модель - на відміну від європейської континентальної, має багато загального з американською моделлю «акціонерного капіталізму», що пояснюється низкою чинників, зокрема, близькістю культури і традицій підприємництва [13].

Отже, країни ЄС мають добре розвинену систему державного регулювання ЗЕД, і тому займають посідають одні із перших позицій у світовій торгівлі.

2.3 Характеристика здійснення державного регулювання ЗЕД у Японії

Японська практика регулювання ЗЕД спирається на широку нормативно-правову базу. Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, яку завершує закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю. Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання і має узагальнювальний характер. Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД в тих чи інших сферах підзаконним актам. На думку японців, це дасть змогу більш повно враховувати й адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації і нові моменти в розвитку національного господарства. Також законодавство складають закони, які регулюють основні блоки ЗЕД: експортно-імпортні операції; митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі (закони про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту і розширення прямих інвестицій в Японії, банках, страховому бізнесі, цінних паперах, біржах та інше); стандарти і технічні вимоги (закон про промислову стандартизацію та інше); права інтелектуальної власності (закони про патенти, авторські права тощо). Митне регулювання ЗЕД тісно пов'язується із завданнями структурної переорієнтації економіки. Розв'язанню поставлених завдань сприяє широка диференціація ставок митного тарифу.

Важливим напрямом державної участі в ЗЕД є інформаційне забезпечення комерційної роботи, збір і аналіз зарубіжної комерційної інформації. Показовим прикладом є Японська організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі (ДЖЕТРО), створена в 1958 р. Вона є некомерційною і повністю фінансується урядом. ДЖЕТРО займається вивченням світових товарних ринків, збором і аналізом маркетингової інформації, організацією виставок японських товарів за кордоном і інших торговельних виставок у Японії, рекламою і видавничою справою. Ця організація має 79 представництв у 56 країнах світу. Маючи розгалужену мережу різного роду закладів у багатьох країнах світу, ДЖЕТРО є одним із найбільших у світі джерел ділової інформації, її база даних оперує великою кількістю відомостей, у тому числі масштабним переліком зарубіжних експортерів і японських імпортерів. Японія у 2011 р. займала четверте місце в міжнародному товарообігу, що становило 1133 млрд. дол. США, або 9% загального світового зовнішньоторговельного обороту.

Також в Японії діє унікальна система податкових пільг для імпортерів: коли японські виробники імпортують сировину і проміжні товари для виробництва експортної продукції, імпортне мито, що стягується з використовуваних у виробництві компонентів, відшкодовується виробникам при здійсненні експортної операції. Положення СОТ дозволяють уряду зберігати це відшкодування за умови, що розмір відшкодування не перевищує фактично сплаченого мита.

Загалом залежність Японії від зовнішньої торгівлі є важливою рисою економіки країни. Величезне значення для неї мають імпортні поставки сировини та палива (від 90 до 35% всього обсягу внутрішнього споживання паливно-сировинних товарів залежно від їхніх груп). Водночас у японському імпорті поступово зростає частка обробної промисловості.

Важливо зазначити, що для японської політики у галузі імпорту велике значення, очевидно, більше, ніж для будь-якої іншої промислово розвинутої країни, мають нетарифні обмеження. Формально для іноземців японський ринок закритий лише по 81 товарній групі. Однак реально ввезення сюди практично усіх товарів є вкрай складною справою. Винятком є імпорт новітньої науково-технічної продукції, в якій зацікавлена країна.

В Японії розроблена величезна кількість різноманітних обмежень на імпорт, пов'язаних з існуванням нескінченної кількості стандартів для ввезення продукції (до 20 тис. екологічних, санітарних тощо). Додаткові складності для іноземних підприємців криються у специфічній системі організації посередницької діяльності в Японії. Практично незбагненною для іноземців залишається традиційна японська система зв'язку в ланцюгу «виробник - посередник - споживач». Проте ця система дає змогу японським фірмам значно економити на витратах, забезпечуючи для себе перевагу в цінах.

Міністерство зовнішньої торгівлі значною мірою явно та неявно втручається у діяльність іноземних компаній в Японії. За допомогою системи рекомендацій на адресу закордонної фірми, навіть необов'язкових для виконання, воно може зробити неможливим відкриття і подальше нормальне функціонування такої фірми.

Загалом зовнішньоекономічна стратегія Японії визначається трьома основними пріоритетами:

- вирівнювання диспропорцій у зовнішній торгівлі з іншими
країнами;

- збільшення експорту капіталу;

- розширення офіційної допомоги країнам, що розвиваються,
що у перспективі планується використовувати як стимул для по
дальшого розширення експорту сюди японських товарів.

Отже, підсумувавши вище сказане, можна сказати, що практика регулювання ЗЕД спирається на нормативно-правову базу, а також аналіз зарубіжної комерційної інформації. Успішна реалізація зовнішньоекономічної безперечно сприятимуть поступальному розвитку світової економіки.

2.4 Особливості організації державного регулювання ЗЕД у РФ

Зовнішньоекономічна діяльність на всіх етапах розвитку Російської Федерації впливала на вирішення економічних проблем як на рівні народного господарства в цілому, так і на рівні окремих регіонів, підприємств і організацій.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності - одне з найважливіших напрямів реформування економіки, що проводиться з 1986 р. Союзним урядом, а з 1992 р. - Російським. До цього, протягом тривалого періоду часу, зовнішньоекономічні зв'язки розглядалися на державному рівні як явище вимушене, вплив якого повинен бути мінімальним.

У 1991 р. перестала існувати загальносоюзна система централізованого планування експорту та імпорту. Змінилася інституційна структура учасників регулювання зовнішньоекономічних відносин. Діяльність російських суб'єктів зовнішньоекономічних відносин регулюється положеннями Конституції РФ, Митним Кодексом РФ 1993 р., Законом про митний тариф 1993 р. і іншими нормативними актами. Загальне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснює уряд Російської Федерації. В якості постійного органу функціонує Федеральна служба Росії з валютному й експортного контролю, яка забезпечує контроль і нагляд за дотриманням законодавства Росії суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Перспективні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв'язків реалізує Міністерство економіки РФ, яка бере участь у розробленні пропозицій щодо зовнішньоекономічної політики, розвитку і вдосконаленню механізму державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, взаємовигідного економічного співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями.

Безпосереднє регулювання зовнішньоекономічної діяльності Росії здійснює Міністерство торгівлі РФ, яке виконує функції встановлені в 1998 р. Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі РФ. За останній час відбувалися значні зміни в сфері державного регулювання різних форм зовнішньоекономічної діяльності в РФ. Головне завдання Міністерства торгівлі у галузі зовнішньоекономічної діяльності - координація і регулювання зовнішньоторговельної діяльності відповідно до рішень органів державної влади і управління РФ, розробка пропозицій щодо проведення єдиної державної зовнішньоторговельної політики і забезпечення її реалізації.

Міністерство фінансів РФ визначає порядок фінансування та кредитування зовнішньоекономічних операцій, регулює питання оподаткування, правила здійснення міжнародних розрахунків.

Центральний Банк РФ відіграє істотну роль у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Він уповноважений проводити будь-які операції в країні і за кордоном, представляє інтереси Росії в центральних банках інших країн та у міжнародних валютно-фінансових організація, є головним органом валютного регулювання і одним з основних органів валютного контролю.

Безпосереднє керівництво митною справою здійснює Державний митний комітет Російської Федерації, що бере участь у розробці та реалізації митної політики РФ, в організації митної справи та митного контролю, у вдосконаленні застосування засобів митного регулювання господарської діяльності.

Пріоритетним напрямком державної політики регулювання ЗЕД Росії є відмова від переважного використання адміністративно-управлінських методів з поступовим посиленням результативності міри економічного характеру. Держава зберігає за собою функції контролю й регулювання експортно-імпортної діяльності. Зовнішня торгівля являє собою основну ланку у ЗЕД. З одного боку, вона бере активну участь у формуванні національного доходу, з іншого боку - являє собою сферу сполучення інтересів і вимог контрагентів, що беруть участь в операціях купівлі-продажу. Специфіка зовнішньої торгівлі полягає в тому, що вона є продовженням відтворювального циклу в його ланці «реалізація», за межами національного митного кордону. Наслідком є те, що зовнішня торгівля може здійснюватися тільки при наявності товарів і послуг, що мають реальну конкурентоздатність на зовнішніх ринках. У цей час у Росії склалася ситуація, коли зовнішньоторговельна діяльність являє собою єдину стабільну платоспроможну сферу. Переважання в структурі експорту сировинної групи товарів обумовлене тим, що це єдине можливе стабільне джерело надходження валютного виторгу. У цьому зв'язку практично вся система регулювання ЗЕД у Росії зведена до впливу на зовнішню торгівлю з використанням усього арсеналу можливих заходів. Заходами тарифного регулювання в Росії є:

- скорочення переліку товарів, експорт яких квотується;

- перерозподіл квот на основі конкурсного продажу;

- створення торговельного реєстру Росії;

- будь-якого роду перевірки безпеки ввозу товарів;

- використання механізму антидемпінгових і компенсаційних мит.

До мір тарифного регулювання ЗЕД у Росії відносяться:

- введення в практику використання імпортного тарифу як єдиного засобу регулювання імпортних операцій;

- дотації й субсидії в інфраструктуру, у тому числі переважно певних галузей економіки;

- спрощення порядку стягнення експортних мит, зборів і тарифів при імпорті, у тому числі залучення комерційних банків до авансованого кредитування підлягаючій сплаті засобів;

- поступове зближення рівня внутрішніх цін і цін світових товарних ринків;
- можливість використання з боку держави прямого субсидування або квотування життєво важливого для країни імпорту;

- валютне регулювання: контроль за надходженням валютного виторгу, наявність обов'язкової гарантії банку експортера при експортних операціях, обов'язковий продаж на валютній біржі 75% валютного виторгу, обмежена конвертованість національної валюти (усередині країни);

- залучення іноземних інвестицій, переважно прямих і виробничої спрямованості, шляхом організації міжнародних торгів і конкурсів.

Росія має одну з найвищих середньоарифметичних ставок мита в Європі - 9,9% і, напевно, найбільш бюрократизовані правила для підприємств-імпортерів. Крім того, часто застосовує антидемпінгові та тимчасові ставки мита.

Отже, можна зазначити, що митна політика Росії є надмірно політизованою, про що свідчать нещодавні негаразди з імпортом українських, грузинських та молдовських товарів, і, безперечно, орієнтованою на захист національного товаровиробника.

Висновки

Зовнішньоекономічна діяльність є об'єктивною необхідністю у всих країнах державного регулювання. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму. Можна стверджувати, що без втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність досить важко буде регулювати відносини у сфері ЗЕД.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Ці методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні методи діють через ринковий механізм. Вони займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).