Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 .Поняття та сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.2 .Механізми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1.3 .Тарифне і не тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО - ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА 2008-2010рр ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ПБК «РАДОМИШЛЬ».

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності ПАТ «ПБК «Радомишль» за 2008-2010рр

2.3 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «ПБК «Радомишль»

2.4 Шляхи підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності ПАТ«ПБК «Радрмишль»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів. Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава, насамперед, закликана захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, -- приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД і контролювати їх неухильне дотримання.

Зовнішньоекономічна діяльність стає усе більш важливим фактором розвитку народного господарства та економічної стабілізації нашої країни. Зараз немає практично жодної галузі в промислово розвинутих країнах, що не була б втягнута в сферу зовнішньоекономічної діяльності.

На всіх історичних етапах розвитку держави зовнішньоекономічна діяльність впливала на вирішення економічних проблем на різних рівнях: народного господарства в цілому, окремих регіонів, об'єднань, підприємств. Як частина загальної структури народного господарства, зовнішньоекономічна діяльність впливає на удосконалювання внутрішньогосподарських пропорцій, розміщення і розвиток виробничих сил. Ще жодній країні не вдалося створити здорову економіку, ізолювавшись від світової економічної системи. Ось чому ця тема актуальна сьогодні, коли все більша кількість підприємств залучається у ЗЕД і на їхньому шляху виникають безліч проблем.

На сучасному етапі економічного розвитку країни самостійна зовнішньоекономічна політика України сприяє як розвитку її внутрішнього ринку, так і поступової інтеграції національної економіки у світову. Тому вирішення проблеми вдосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах становлення ринкових відносин є сьогодні вкрай актуальним.

Актуальність теми в галузі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в цей час здобувають особливу важливість. У цій сфері корисні як нові теоретичні результати, так і узагальнення вже наявного досвіду.

Економічна криза, в якій в теперішній час знаходиться Україна, вимагає ефективного застосування заходів зовнішньоекономічної політики для підвищення рівня економічного зростання країни. Слід зазначити, що вдосконалювання методів регулювання ЗЕД в галузі інвестування, як іноземного так і вітчизняного, поставить Україну на вищий щабель економічного розвитку.

У нинішніх умовах, коли все більша частина економічного навантаження лягає на регіони, саме від ефективності регіональної зовнішньоекономічної політики залежать стан виробництва, рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і економічних проблем регіону. Однак на сучасному етапі розвитку така політика в Україні не має позитивних результатів, про що свідчить депресивний стан багатьох регіонів країни. Тому на сьогодні все більш актуальною стає задача розробки такої моделі регулювання зовнішньої торгівлі, яка була б адекватна ситуації, що сформувалась. Розробка концепції формування стратегії розвитку регіону в зовнішньоекономічній діяльності може стати основою для прийняття регіональною владою ефективних управлінських рішень у цій галузі.

У зв'язку з цим задача вдосконалювання системи державного регулювання ЗЕД є актуальною.

Метою бакалаврської роботи є вивчення теоретичних та практичних аспектів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності для підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності на «ПАТ «ПБК «Радомишль».

Завданням бакалаврської роботи є:

Дослідити теоретичні та практичні аспекти державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

визначити основні напрямки державної політики у сфері державного регулювання;

дослідити сучасний стан державного регулювання в Україні;

проаналізувати дієвість впливу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на зовнішньоекономічну діяльность підприємства ПАТ «ПБК «Радомишль»;

запропонувати шляхи підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «ПБК «Радрмишль».

Об'єктом бакалаврської роботи є підприємство ПАТ «ПБК «Радомишль».

Предметом бакалаврської роботи є аналіз впливу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на зовнішньоекономічну діяльность підприємства ПАТ «ПБК «Радомишль».

Структура роботи обумовлена особливістю вивчаємої проблематики та характером питань, що в ній розглядаються. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та сутність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон'юнктурі та правовому середовищі країни.

Роль її посилюється з часу набуття незалежності українською державою, яка намагається зайняти гідне місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. За таких умов входження кожної країни у наступне тисячоліття вимагає проведення відповідних політичних, економічних та соціальних реформ, які стануть в майбутньому запорукою плідного співробітництва у міжнародному масштабі.[10]

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» закріплює досить важливу групу норм, що віддзеркалюють основи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Насамперед, визначено, що метою регулювання такої діяльності є: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; створення найсприятливіших умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.[12]

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється: Україною як державою в особі її органів у межах їх компетенції; недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів; самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. [1]

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою: законів України; передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України; рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.

Забороняється регулювання зовнішньоекономічної діяльності прямо не передбаченими актами і діями державних і недержавних органів.[19]

Також визначаються правові режими, що застосовуються до іноземних суб'єктів господарської діяльності. Це, зокрема, національний режим, режим найбільшого сприяння та спеціальний.

Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів. Режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мита, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мито, податки, збори та пільги щодо них установлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі.

Спеціальний режим застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами з участю України відповідно до чинного законодавства.[22]

Також зазначається, що Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Це регулювання має забезпечувати: захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.[29]

Зовнішньоекономічна діяльність заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.[21]

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці; створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці; наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.[20]

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого -- недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні - діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торгівельні угоди. [ 2 ]

Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, макроекономічній стабілізації економіки й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки. Іноземні інвестиції можуть, в окремих випадках навіть мусять, бути застраховані.[ 3 ]

Регулюючи взаємовідносини інвесторів і держави на засаді встановлення правових і економічних умов господарської діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, уряд визначає також пільги та гарантії майнових прав та інтересів таких підприємств. Пільгами для них є, по-перше, звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, а по-друге, те, що його продукція не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.[ 4 ]

Україна не тільки залучає іноземні інвестиції, а й сама інвестує кошти за кордоном. Такі інвестиції можуть здійснюватися з метою створення спільних підприємств і розширення збуту їхньої продукції, участі в розробці та експлуатації за кордоном сировинних родовищ, створення спільних підприємств з організації послуг та здобування ринку збуту для високотехнологічної української продукції. Основні умови та вимоги щодо здійснення інвестицій за кордон встановлює Національний банк України. Згідно з цими умовами інвестиції за кордон можуть здійснюватись за рахунок власних коштів інвестора. [40]

Отже, світове господарство розвивається зараз все сильніше, і сильніше відчувається тенденція глобальної інтеграції, необхідність розширення участі країн у міжнародних зв'язках. Для реалізації цього потрібно: подальше удосконалювання тарифної політики; розробка системи мір державної підтримки експорту, а також проведення активних стабілізуючих дій в області кредитно-грошової політики й обмінного курсу. Тобто мова тут йде про комплексне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, причому в це заняття насамперед вкладається цілеспрямований механізм системи заходів підвищення економічного добробуту держави, шляхом підтримки конкурентноздатних національних виробництв на зовнішніх ринках і залучення капіталу для організації нових ефективних підприємств всередині країни.[30] Проведення систематичної роботи з вивчення і аналізу структури зовнішньоекономічної діяльності, змін її ефективності на рівні країни і окремих виробництв, кон'юнктури світового ринку і змін торгово-політичної ситуації для уточнення галузевих і географічних пріоритетів розвитку ЗЕД організації в процесі реалізації зовнішньоекономічної програми. [18]. Важливість роздержавлення усіх відносин при переході від планової системи до ринкової породжує помилкове представлення про необхідність усунення держави із сфери економічних перетворень.

1.2 Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Учасники зовнішньоекономічної діяльності, а саме держава в особі його органів, що діють у межах компетенції, недержавні об'єднання (товарні, фондові валютні біржі, торговельні палати, асоціації; союзи й інші організації учасники зовнішньоекономічної діяльності, а саме держава в особі його типу), що діють на підставі установчих документів; безпосередньо суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, у межах відповідних координаційних угод, укладених між ними, здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Держава, що володіє особливим правовим статусом, є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, від імені якого виступають спеціалізовані державні органи, межі компетенції яких визначаються чинним законодавством України.[5]

Вищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховної Рада України. У його компетенції знаходяться твердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності, висновок міжнародних договорів і приведення внутрішнього законодавства країни у відповідність з положенням цих міжнародних договорів. Формування, твердження і зміна структури органів державного керування і регулювання зовнішньоекономічної діяльності, знаходиться в компетенції Президента України.[6]

Найважливішою ланкою в системі державних органів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Національний Банк України, що здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" і іншими законами України.[31]

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України:

* забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок; координацію їхньої зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі відповідно до міжнародних договорів;

* здійснює контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності діючих законів України й умов міжнародних договорів України; здійснює інші функції відповідно до закону України і Положенням про МЗЕЗіТ України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 10.06.93 "Про удосконалення структури керування зовнішньоекономічною діяльністю" на МЗЕЗіТОРГ України були покладені функції по розробці стратегій економічного співробітництва з країнами, що утворилися на території колишнього СРСР, проведення заходів для їх реалізації, координації діяльності центральних органів державної виконавчої влади при висновку і виконанні міжнародних договорів України з цими державами.

Зазначеною Постановою був ліквідований існуючий до цього Державний Комітет України з питань економічного співробітництва з країнами, що утворилися на території колишнього СРСР.

Одним з центральних органів виконавчої влади, що здійснює контрольні функції при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності в Україні є Державний Митний Комітет України; Антимонопольний комітет України, що здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.[7]

Крім системи центральних органів керування, структура якої в загальному була розглянута вище, існує система органів місцевого керування зовнішньоекономічною діяльністю.

Нормативні акти місцевих Рад народних депутатів України і підлеглих їм виконавчих органів, що стосуються регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Місцеві Ради народних депутатів і їхні виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності тільки через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, що мають статус юридичної особи України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їхньої компетенції, що визначається законами України і положеннями про ці органи.

Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за узгодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів України й у межах загального ліміту бюджетних засобів, що виділяються на зміст відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені чи випливають із законів України.

Що стосується механізму правового регулювання, здійснюваного вищезгаданими органами, то він представлений комплексом актів нормативно-правового і ненормативного характеру, а також дій, які можна класифікувати подібно тому, як це зроблено в ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність":

Закони України, серед них особливе значення має, природно, Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність"; Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.94 р.; Закон "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.03.94 р.; Закон "Про операції з давальницькою сировиною" від 15.09.95 і ін.;[2]

Передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, що видаються державними органами України в межах їхньої компетенції; економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового й іншого) у межах законів України; рішення недержавних органів керування економікою, що приймаються відповідно до їхніх установчих документів і в межах законів України; угоди, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, і які не суперечать законам України.[24]

Причому, дійсний перелік актів і дій регулювання зовнішньоекономічної діяльності є вичерпним. Система нормативно-правових актів, що регулюють питання зовнішньоекономічної діяльності, досить велика, і складові її можна класифікувати по таких підставах, як юридична чи чинність групи відносин, що є предметом їхнього регулювання; і іншим підставам.

Зокрема, загальні питання зовнішньоекономічної діяльності регулюються такими нормативно-правовими актами, як:

Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність " від 16 квітня 1991 р.;

Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994р-; Указами Президента України з питань антидемпінгової політики; політики регулювання експорту й імпорту; валютного контролю; актами відомчого характеру.[25]

В області розрахунків по зовнішньоекономічних договорах діють, зокрема , Закон України від 23 вересня 1994 р. "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 " типових платіжних умовах зовнішньоекономічних договорів (контрактів)".[26]

Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів. Уніфіковані правила по інкасо й ін. нормативно-правовим актам.

У сфері обліку і правового регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів і товарів останнім часом був прийнятий ряд нововведень. Наприклад, вступило в дію з 30 січня 1997 р. Постанова Кабінету Міністрів № 112 "Про твердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну діяльність при участі іноземного інвестора". Раніше реєстрація інвестиційних контрактів була відсутня. Діє цілий ряд підзаконних актів з питань обліку окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Наприклад Указ Президента України від 7 листопада 1994 р. № 659 " Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні "; Наказ МЗЕЗіТ України від 24 лютого 1995 р. № 27 "Про порядок здійснення обліку експортно-імпортних операцій, предметом яких є виконання зобов'язань відповідно до міжнародних договорів України про торгово-економічне співробітництво" і ін. акти.[8]

Інвестування за межі України здійснюється відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. № 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України"; Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. № 229 "Про твердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України і Положення про порядок і звітність по використанню майнових цінностей, що інвестуються за межами України". Тому з метою регулювання економічних процесів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків кожна держава створює власну митну систему. Функції, які виконують митні органи, можна класифікувати таким чином: фіскальна; регулятивна; правова; статистична; контрольна у сфері митних відносин; контрольна у сфері валютних відносин; законодавча.

Митні відносини істотно впливають на характер міжнародних економічних відносин, а митна політика є могутнім інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підтримки балансу інтересів країн світової спільноти. [9]

Україна пішла на одномоментне підвищення митних зборів на 13 відсоткових пунктів, щоб обмежити імпорт і захистити українських виробників.

20 лютого 2009 року, президент підписав закон про збільшення оподаткування некритичного імпорту, що загрожує прискоренням інфляції. Виробники розраховують на те, що підвищення вартості імпорту змусить покупців перейти на українську продукцію, але побоюються збільшення обсягу "сірого" імпорту.

Президент підписав закон №923-VI "Про внесення змін до деяких законів з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв'язку зі світовою фінансовою кризою", що передбачає запровадження Верховною Радою тимчасових надбавок до діючих ставок митних зборів на товари некритичного імпорту на період до шести місяців у разі "досягнення платіжним балансом України критичного стану". Тимчасові надбавки повинні стати "виключенням" і відповідати угоді ГААТ від 1994 року.

У законі наголошується, що надбавка "не може використовуватися як протекціоністський захід для окремої галузі або товару", а список товарів, на які вводиться тимчасова надбавка, і її розмір затверджуються Верховною радою. Про введення надбавки Кабінет міністрів зобов'язаний повідомляти СОТ і, якщо буде потрібно, знижувати або скасовувати її. Термін дії надбавки, доходи від якої підуть до стабілізаційного фонду бюджету, Кабмін має право продовжувати до шести місяців.

Верховна рада скористалася новим механізмом. Згідно з перехідним положенням закону, через десять днів після публікації - орієнтовно з 5 березня - на шість місяців буде введена "тимчасова цільова надбавка" до мит у розмірі 13% на всі товари, які не є критичним імпортом. До них депутати, зокрема, віднесли яловичину, свинину, м'ясні субпродукти, рибні відходи, яблука, груші, айву, ковбаси, м'ясні консерви, рибу, ікру, молюсків, лактозу, тростинний і буряковий цукор, виноградні вина, вермут, етиловий спирт. З товарів непродуктової групи на 13% підвищаться мита на кам'яне вугілля, шкіряний і хутряний одяг, килими, тканину, цеглу, холодильники, двигуни, кухонні плити, легковий, вантажний і пасажирський транспорт.

Зважаючи на динаміку розвитку зовнішньоторговельних операцій, переміщення транспортних потоків та громадян, особливої ваги набуло питання забезпечення оперативного митного оформлення вантажних, транспортних та пасажиропотоків, що прямують через кордони України, з одночасним забезпеченням дотримання при цьому суб'єктами (юридичними та фізичними особами) вимог митного законодавства. [27]

В умовах ринкових відносин(переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, сприятливих ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.Таким чином, державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.

Слід відзначити, що термін "регулювання" економіки, в т, ч. ЗЕД, в основному використовується в країнах СНД. [33]

В західних країнах і документах ГАТТ/ВТО по відношенню до зовнішньої торгівлі використовується термін "регламентування". Нами використовуються надалі обидва названі терміни.

Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система міроприємств, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в міжнародному поділі праці з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.[34]

Зовнішньоекономічна політика - складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

зовнішньоторговаполітика;інвестиційнаполітика;політиканауковотехнічногоспівробітництва;валютно-фінансова політика;політика міграції робочої сили та ін.Кожне з направлень зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням етапу розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства.[35]

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням наступної мети:

забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці. Державне регулювання повинно забезпечити:

захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;

створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;

розвиток конкуренції і ліквідацію монополії.[36]

Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів. Політика протекціонізму передбачає втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.

Політика вільної торгівлі є чудовим способом збуту імпортованої продукції для ТОВ « Юнітрейд-груп». Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності в чистому вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій комбінації[37]
Визнати необхідність державного регулювання ЗЕД в умовах ринкової економіки ще недостатньо. Масштаби і ефективність зовнішньоекономічної діяльності істотно залежить від організації її регулювання і управління, як на рівні держави (регіону), так і на рівні підприємства.

Система органів ЗЕД в країнах світу має деякі загальні риси:

По-перше, в кожній країні в регулюванні ЗЕД приймає участь впершу чергу вищий законодавчий орган. В США - це Конгрес; у Франції - Національні збори; в Японії - Парламент і т.д. В Україні таким органом являється Верховна Рада.

Незалежно від назви ці органи виконують наступні функції: приймають закони,що регулюють зовнішньоекономічну діяльність;

ратифікують відповідні угоди;асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД. По-друге, в кожній країні є вищий виконавчий орган,який:

видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток ЗЕД;

контролює виконання цих законів; виявляє піклування про раціональне використання виділених коштів на розвиток ЗЕД. В Україні таким органом являється Кабінет Міністрів. По-третє, найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами. По-четверте, в регулюванні ЗЕД, в розробці і реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу приймають участь й інші міністерства і державні структури, наприклад, Міністерство фінансів, Міністерство сільського господарства (чи агропромисловості). Міністерство оборони (якщо країна приймає участь в експортно-імпортних поставках зброї), структури митниці і т.д.По-п'яте, розвитку й регулюванню ЗЕД сприяють різноманітні недержавні і напівдержавні організації. Це торгово-промислові палати, союзи підприємців, об'єднання експортерів, імпортерів, інвестиційні фонди і т.д.По-шосте, в кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД.

В сучасних умовах хід економічної реформи в Україні характеризується тим, що центр тяжіння переноситься на місця, тобто в регіони. Все більше розширюються права регіонів у вирішенні соціально-економічних проблем, враховуючи зовнішню сферу. На регіональному рівні, так як і на державному, відбувається становлення системи управління взагалі і зовнішньоекономічної діяльності зокрема.[38]

До місцевого управління ЗЕД в Україні відносяться:

- місцеві Ради народних депутатів України і їх виконавчі й розпорядчі органи;територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

Компетенція місцевих Рад, їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про місцеві Ради народних депутатів України і місцеве самоуправління" та ін. В даний час основним органом управління ЗЕД на місцевому рівні являється Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної. Київської і Севастопольської міської державної адміністрації. [32]

Подібне управління в регіонах являється органом державної виконавчої влади. Воно створюється в складі обласної (міської) державної адміністрації з метою виконання її повноважень в сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків й іноземної інвестиційної діяльності. Управління підлягає обласній (міській в Києві й Севастополі) державній адміністрації. Міністерству економіки, Міністерству закордонних справ України і обласній Раді народних депутатів в межах делегованих повноважень. [39]

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордоном пов'язана з використанням двох основних форм ведення міжнародного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають на правила регулювання потоків приватного бізнесу між країнами. Інші форми ведення бізнесу - ліцензування і укладення контрактів "під ключ" - не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення.

1.3 Тарифне і нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Нетарифне регулювання такий комплекс заходів обмежено-заборонного порядку, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни. Мета тарифного регулювання полягає: в покращенні конкурентних умов в імпортуючій країні; І головне - в захисті національної промисловості, здоров'я населення, охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національній безпеці.

Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовуються більше 50 таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і фінансові інструменти регулювання.[23] До нетарифних заходів регулювання відносяться: заборони експорту та імпорту, тобто вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

Кількісні обмеження експорту та імпорту, вони являються традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі, до них відносяться квотування і ліцензування. Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота є встановлення у вартісному чи фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, і т.ін.). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.

В Україні використовують такі види квот: глобальні - встановлюються для товарів без визначення конкретних країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються; групові - для товарів з визначенням групи країн, куди вони експортуються чи з яких вони імпортуються;

індивідуальні - для товарів з визначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися чи з якої вони можуть імпортуватися.

Ліцензування є обмеження у вигляді одержання права чи дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій: генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару; разова (індивідуальна) - одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення; відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об'єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством економіки України. Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

"Добровільне" обмеження експорту, їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. [12]

Антидемпінгові заходи нетарифного регулювання являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах (нижче "нормальних" цін), що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

Технічні бар'єри це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають в зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.

Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться: прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону; платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості; інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т.д.). Наприклад, в Україні за митне оформлення товарів в залежності від митної вартості при перевищенні 1000дол. США береться митний збір в розмірі 0,2% від митної вартості.

Імпортний депозит є попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

Можна зробити висновок про те, що успішна зовнішньоекономічна діяльність багато в чому залежить не тільки від ступеня нормалізації конкуренції на внутрішньому ринку, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції, але й від знання можливостей її збуту, дотримання умов роботи на зовнішніх ринках, норм і правил національних і міжнародних засобів впливу на зовнішню торгівлю. Основні поняття: економічні методи регулювання ЗЕД, адміністративні методи регулювання ЗЕД, митно-тарифне регулювання, нетарифне регулювання, митні тарифи, прості (одноколонні) тарифи, складні (багатоколонні) тарифи; мито, адвалорне мито, специфічне і змішане мито, антидемпінгове мито, компенсаційне мито, заборона експорту й імпорту; квотування, ліцензування, "добровільні" обмеження експорту, антидемпінгові заходи, технічні бар'єри, прикордонні податки, імпортний депозит.[11]

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає.

Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів; Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних ставок , які визначають розмір оплати по експортних та імпортних товарах, тобто мито; ГАТТ/ВТО не забороняє захист національної економіки. Згідно з принципами ГАТТ/ВТО вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на інших комерційних заходах. Мета цього правила - чітке визначення об'єму захисту і зведення до мінімпов'язаного з ним захисту торгівлі.

Митно-тарифне регулювання виконує дві функції: протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції); фіксальну (поповнення державного бюджету).

Крім того, може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути: простими (одноколонними), тобто мати єдину ставку для одного товару чи товарної групи незалежно від країни походження; складними (багатоколонними), коли встановлюються дві і більше ставок по кожному товару в залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються на: максимальні - діють для країн, з якими відсутні торгові угоди; мінімальні - встановлюються по відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння; префенціальні - встановлюються по відношенню ввозу окремих товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

В Україні використовуються експортні, імпортні і транзитні види стягнень. В свою чергу вони поділяються по методу нарахування на: адвалорні (нараховуються у відсотках до митної вартості); специфічні (нараховуються в твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т.д.);

змішані - об'єднують і адвалорні, і специфічні.

По характеру походження на: автономні - вводяться тією чи іншою державою в односторонньому порядку, без згоди з іншою країною; конвенційні - встановлюються в процесі угоди чи домовленості з іншою стороною і фіксуються в одному із цих документів.

Особливі види мита, до них відносяться: спеціальне, використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав.

Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку; антидемпінгова, демпінг полягає в проникненні товарів на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче середнього рівня в даних країнах. ГАТТ/ВТО з метою захисту від демпінгу вітчизняних виробників може вводити антидемпінгове мито. Останнє використовується у випадку виявлення факту демпінгу, тобто імпорту на територію України товарів по ціні значно нижче їх конкурентної ціни в країні-експортері при тому, що даний імпорт наносить шкоди вітчизняним виробникам аналогічних товарів.

Компенсаційне - встановлюється у випадку ввозу на територію України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; у випадку експорту з території України товарів, при виробництві чи експорті яких використовувались субсидії; якщо експорт протирічить інтересам держави. Ставка даного мита не може перевищувати розмір виділеної субсидії.

Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування відповідного департаменту Міністерства економіки України на замовлення українських чи іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.[13]

Згідно Закону України "Про єдиний митний тариф" окремі види товарів звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, які здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; товари, які вироблені на Україні.[28]

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо. [14]

Успішна зовнішньоекономічна діяльність багато в чому залежить не тільки від ступеня нормалізації конкуренції на внутрішньому ринку, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції, але й від знання можливостей її збуту, дотримання умов роботи на зовнішніх ринках, норм і правил національних і міжнародних засобів впливу на зовнішню торгівлю.

Тарифні та нетарифні засоби регулювання основні інструменти зовнішньоторговельної політики держави займають одне з чільних місць у системі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі займають центральне місце у системі реалізації державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Лібералізація зовнішньоторговельної політики як форма політики держави виявляється у зниженні тарифних ставок імпортних та експортних мит, наданні вагомих пільг щодо товарів походженням з країн, що розвиваються. Разом з тим протекціонізм як державна форма торговельної політики шляхом застосування високих імпортних тарифних ставок захищає внутрішній ринок від проникнення товарів не вітчизняного виробництва і стимулює розвиток експортного стратегічного прогнозування та планування у вітчизняних товаровиробників.[15]

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі комплексно впливає на обсяги сум нарахованого мита на товари, що є об'єктом експортно-імпортних операцій. Слід зазначити, що комплексність впливу тарифного регулювання проявляється у потребі визначення митної вартості товару, з якої нараховуватимуться суми мита, коду товару відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та країни походження, що суттєво впливає на застосування окремих ставок мита до певних товарів.[16]

РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО -ГОСОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ПБК «РАДОМИШЛЬ» ЗА 2008 -2010рр.

2.1 Загальна характеристика підприємства

зовнішньоекономічний тарифний імпортний

Основною площадкою корпорації «Рідна Марка» є ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль", розташований у 70-ти кілометрах від Києва.

Історія цієї колись маленької пивоварні бере свій початок з 1886 року. Засновано її було братами-чехами Гнатом і Франком Альбрехтами. Радомишль став ідеальним місцем для заснування пивоварної справи - м'яка вода, ячмінь і хміль, що вирощувався місцевими селянами, найчистіше екологічне середовище й працьовитий люд. Пивоварня досить швидко набрала обертів, і про радомишльське пиво почали складати легенди. Спочатку тут виробляли, переважно, чеський сорт - класичний Pilsen, а згодом почали освоювати інші популярні у світі сорти - "Віденське", "Бок-Бірс", "Мюнхенське" - та розробляти свої власні рецептури: "Українське", "Оксамитне", "Богданові шляхи", "Володимирське особливе".

Кілька років тому молода й амбітна управлінська команда групи компаній "Рідна Марка" ухвалила сміливе та історичне для Радомишльської пивоварні рішення: налагодити в Україні виробництво популярного в усьому світі оригінального пива - пшеничного пива баварського типу Weissbier. При цьому ціллю компанії було представити українському споживачеві еталонний смак справжнього баварського Weissbier, а не просто нефільтрованого пива з використанням пшеничного солоду. Тому й ідея виробництва була привезена з Баварії.Проаналізувавши різні можливості виробництва пшеничного пива в Україні, в тому числі й розлив пива на вже існуючих виробничих потужностях, керівництво групи компаній "Рідна Марка" дійшло висновку щодо доцільності будівництва нового спеціалізованого комбінату, оскільки на звичайному заводі, нехай навіть чудово оснащеному, зварити оригінальне пшеничне пиво, дотримуючись оригінальної технології, просто неможливо.