Размещено на httр://www.аllbеst.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Науково-теоретичні засади розробки стратегії ЗЕД на підприємстві
• 1.1 Поняття і сутність стратегічного планування на підприємстві
• 1.2 Методичні засади розробки стратегії ЗЕД
• 1.3 Сутність та характеристика форм виходу підприємства на зовнішні ринки
• 2. Аналіз господарської діяльності ПАТ "КЮЗ"
• 2.1 Характеристика галузі ювелірної промисловості в Україні
• 2.2 Характеристика підприємства ПАТ "КЮЗ"
• 2.3 Діяльність підприємства ПАТ "КЮЗ" на зовнішньому ринку
• 2.4 SWОT-аналіз
• 3. Розробка стратегії виходу підприємства на зовнішній ринок
• 3.1 РЕST-аналіз ринків збуту продукції
• 3.2 Розробка стратегічного плану ЗЕД
• 3.3 Ефективність зовнішньоекономічної діяльності ПАТ "КЮЗ"
• 4. Охорона праці і навколишнього середовища
• 4.1 Загальні питання охорони праці
• 4.2 Організація управління охороною праці на ПАТ "КЮЗ"
• 4.3 Організація безпечних умов праці на робочому місці
• 4.3.1 Шкідливі і небезпечні виробничі чинники
• 4.3.2 Метеорологічні умови
• 4.3.3 Вентиляція
• 4.3.4 Освітлення
• 3.5 Шум
• 4.3.6 Електромагнітні випромінювання та електростатичні поля
• 4.4 Заходи безпеки
• 4.5 Електронебезпека
• 4.6 Пожежна безпека
• 4.7 Охорона навколишнього середовища
• Висновки
• Список джерел інформації
• Додаток А
• Додаток Б
• Додаток В

Вступ

В умовах сьогодення, стратегічний розвиток підприємства є комплексною проблемою, що набуває особливої актуальності, адже нові часи здійснення комерційної діяльності потребують принципово нових стандартів та методів організації ведення міжнародного бізнесу.

Ефективність здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства безпосередньо залежить від оптимально спланованої та організованої роботи щодо виходу на іноземні ринки у довгостроковій перспективі із розробкою стратегії та тактики діяльності підприємства. Отже, розробку стратегії зовнішньоекономічної діяльності можна вважати життєво необхідним елементом управлінської політики будь-якого підприємства, що виходить на міжнародні ринки.

В даний час практично немає жодної галузі, яка прямо чи опосередковано не мала б контактів із зовнішніми ринками. Швидко розвиваються прямі зв'язки і створюються спільні підприємства, росте число бартерних угод. І в цих умовах питання ефективності зовнішньоекономічної діяльності набувають все більшого значення.

Необхідність стратегічного планування зовнішньоекономічної діяльності визначається істотними змінами в структурі світового ринку і спробами підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, методом проб і помилок, виробити адекватні заходи, що гарантують їх захист від надмірних втрат в результаті невірних дій чи помилкових уявлень про перспективи макроекономічних процесів.

Проведення ефективної зовнішньоекономічної діяльності підприємства ґрунтується на ретельному обліку численних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Швидкі зміни в технологіях, економічна невизначеність і високий рівень конкуренції створюють умови для того, щоб організація постійно аналізувала своє поточне становище і на основі цього аналізу розробляла і впроваджувала в життя різні стратегії, що мають на меті забезпечення успішної діяльності підприємства на ринку.

Вирішенням даних питань займалися А. Загородній, П.В. Забєлін, М.П. Афанасьєв, О.М. Градов, О. Кириченко, В. Решетов, В.І. Моргунов, І.М. Бойчик, В.В. Козик, Л.А. Панкова.

Мета даної роботи є розробка стратегії виходу ПАТ "Київський ювелірний завод" на зовнішній ринок та успішної реалізації на ньому своєї продукції.

Відповідно до поставленої мети, були визначені наступні завдання дослідження:

1) проаналізувати суть і основні напрями зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

2) визначити особливості стратегічного планування зовнішньоекономічної діяльності підприємств;

3) розглянути основні стратегії діяльності компанії на зарубіжних ринках;

4) проаналізувати поточну виробничо-господарську діяльність ПАТ "Київський ювелірний завод";

5) розробити рекомендації щодо формування стратегії зовнішньоекономічної діяльності ПАТ "Київський ювелірний завод"

Об'єкт дослідження - зовнішньоекономічна діяльність підприємства ПАТ "Київський ювелірний завод";

Предметом дослідження є процес розробки стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства на ринку Литви.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені дослідженню проблем діяльності компаній на зарубіжних ринках; нормативно-методична література. Інформаційною базою дослідження є науково-методична література, під редакцією В.І. Теплова, Н.У. Багрова, Н.У. Рєдена, В.Є. Власюка, статистична інформація, інформаційні ресурси Інтернет. Обробка фактичних даних здійснювалася з використанням економіко-статистичних методів, а так само з використання програм Еxcеl і SРSS.

1. Науково-теоретичні засади розробки стратегії ЗЕД на підприємстві

1.1 Поняття і сутність стратегічного планування на підприємстві

Поняття стратегічного планування в практиці менеджменту вживається в двох різних значеннях. Перед тим як розглядати будь-яку проблему, необхідно узгодити сам термін, прийнявши й те тлумачення, яке є плодотворним з позиції аналізу та формування системи менеджменту на підприємстві.

Стратегія підприємства - це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості [1].

Діапазон стратегічного планування визначається по-перш за все тією мірою, в якій дана функція включає в себе процедури цілеспрямованості: від повного включення цих процедур до їх повного виключення та виділення в якості окремої функції, яка починає цикл управління. Вихід підприємства на зовнішній ринок суттєво збільшує кількість зовнішніх факторів його діяльності та розвитку. Зовнішні фактори в свою чергу володіють значною невизначеністю, наприклад, ресурси, залучені підприємством в основні та допоміжні процеси його діяльності. Це посилює вказану нестабільність та необхідність проведення постійних ревізій, навіть якщо зовнішні фактори були визначені максимально адекватно в сформованій ситуації. В такому випадку не можна виключати об'єктивно-існуючі тісні зв'язки задач формування цілей та розробки стратегії і розглядати їх ізольовано один від одного.

стратегія зовнішньоекономічний зарубіжний ринок

Стратегічне планування на підприємстві - це процес визначення його цілей та розробки реалізуючих ці цілі стратегій. Даний процес представляє собою сукупність взаємозв'язаних процедур, здійснення яких потребує створення спеціальних управлінських структур, опис правил їх функціонування та присутності забезпечуючого діяльність їх персоналу, а також розвиток постійної актуалізованої інформаційної бази [2].

Перераховані елементи, у взаємодії, створюють систему стратегічного планування діяльності підприємства, результатом функціонування якого є

розробка стратегічних рішень. Побудова такої системи є важливою задачею менеджменту підприємства залученого в міжнародну діяльність; хоча позасистемне здійснення функції стратегічного планування також можливо, й більш того, дуже часто використовується на підприємстві - це свідчить про слабкий менеджмент, його не підготовку до процесів, які відбуваються в сучасному бізнесі.

Стратегічне управління не претендує на те, щоб дати одне рішення на всі часи. Так само як важко уявити cо6і два однакових підприємства, неможливо створити тотожні системи стратегічного управління.

Характерні риси системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників:

галузевої належності;

розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);

типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;

характеристик виробничого потенціалу;

наявності (відcyтноcті) науково-технічного потенціалу;

рівня розвитку управління;

рівня кваліфікації персоналу тощо [3].

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств, які в загальному вигляді можна сформулювати через мету стратегічного управління.

Мета стратегічного управління - це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі.

Стратегія підприємства є основою стратегічного планування, за допомогою якої на підприємстві зважується комплекс проблем, пов'язаних з цілеспрямованого переорієнтацією випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і використанням нових технологій, розвитком маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою і перепідготовкою кадрів [3].

Відповідно до класичних уявлень стратегічний процес розробки і реалізації стратегії включає такі кроки:

після аналізу господарських тенденцій, проблем, інвентаризації можливостей і оцінки компетенції з підвищення вартості підприємства, а також аналізу зовнішнього середовища і формулювання місії і цілей визначаються стратегічна проблема і потреба у стратегічних діях;

аналізуються стратегічні альтернативи, на основі яких можна вирішити стратегічну проблему, визначається їхня ефективність;

аналіз стратегічних альтернатив дозволяє вибрати одну (або декілъка) стратегію, відповідну цільовим настановам підприємства;

формується стратегічний план, що звичайно складається з програм, проектів, бюджетів і організаційно-технологічних і контрольних заходів;

проводиться оцінка відповідності обраної стратегії до структури управління організацією й організаційної культури;

обрана стратегія є основною для подальших оперативних заходів щодо її реалізації [4].

Стратегія підприємства має кілька рівнів декомпонування, кожному з яких відповідає стратегія певного рангу, тобто, стратегія підприємства має ієрархічну будову.

Ієрархія стратегій означає ранжування, взаємозв'язок і підпорядкованість різних стратегій, які становлять стратегію підприємства.

У мультибізнесовому підприємстві (багатопрофільному, диверсифікованому, що виробляє різнотипну продукцію), застосовують чотирирівневу стратегію до якої входять:

корпоративна (загальна стратегія), що одночасно є портфельною;

конкурентні (ділові, бізнесові) стратегії;

функціональні стратегії;

операційні стратегії.

У однобізнесовому підприємстві вузькопрофільному, що виробляє однотипну продукцію), застосовують трьохрівневу стратегію до якої входять:

корпоративна стратегія, що одночасно є конкурентною (діловою, бізнесовою);

функціональні стратегії;

операційні стратегії.

Більш детально розглянемо трьохрівневу стратегію (рис.1.1) [5].

Рисунок 1.1 - Ієрархія стратегії підприємства

Формування і реалізація стратегії становлять єдиний процес. При чому він є безперервний, оскільки середовище, а, значить, і умови діяльності підприємства постійно зманюються, стратегічний план регулярно коригується

Отже, необхідність розробки підприємствами стратегії викликана, нестабільністю ринкового середовища, неповнотою інформації про його майбутній стан і вплив на підприємство.

1.2 Методичні засади розробки стратегії ЗЕД

Підприємство є основною ланкою зовнішньоекономічної діяльності. Вихід підприємства на міжнародний ринок призводить до цілого ряду позитивних моментів як для самого підприємства, так і для економіки країни в цілому. По-перше, зовнішньоекономічна діяльність є істотним чинником додаткового стимулювання стабілізації національної економіки. Одним з напрямків подолання кризових явищ в період переходу до ринку є використання зовнішньоекономічних зв'язків. По-друге, підприємства можуть гнучко та оперативно реагувати на зміни зовнішньоекономічних чинників, оптимально мобілізувати певні виробничі ресурси з метою раціонального використання переваг світогосподарських зв'язків. По-третє, існує і зворотний зв'язок - партнери з різних країн в рамках господарського співробітництва з Україною істотно впливають на розвиток підприємництва, підвищення його технічного і технологічного рівня, що в кінцевому підсумку веде до економічного зростання. По-четверте, підприємництво, замкнуте лише на національний господарський комплекс, позбавлене здорової конкуренції ззовні, розвивається не настільки ефективно. По-п'яте валютні надходження надають стабілізуючий вплив на курс національної валюти [6].

При самостійному виході на зовнішній ринок підприємство повинно вирішувати широке коло питань, пов'язаних з експортно-імпортною діяльністю. Це вивчення світового ринку в цілому, його сегментів, діяльності зарубіжних фірм, сучасних форм реалізації товару і післяпродажного обслуговування, а також питання ділового спілкування та ділового протоколу, підготовки і перепідготовки кваліфікованих кадрів для зовнішньоекономічної діяльності. Все це в даний час є проблематичним, оскільки до 1991 роки досвіду виходу на зовнішній ринок безпосередні виробники не мали. Таким чином, основними функціями підприємства в зовнішньоторговельній діяльності є (рис.1.2) [1].

Рисунок 1.2 - Сукупність елементів зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Вихідним принципом як зовнішньоторговельної, так і зовнішньоекономічної в цілому діяльності підприємства є комерційний розрахунок на основі принципів господарської та фінансової самоокупності з урахуванням власних валютно-фінансових і матеріально-технічних можливостей. Відповідальність за результати зовнішньоекономічної діяльності лежить на самому підприємстві.

Вихід на міжнародний ринок передбачає розробку стратегій продажу товарів за межами країни. Необхідність виходу на зовнішній ринок визначається причинами виходу підприємства на зовнішній ринок. Існує чотири головних причини виходу підприємств на міжнародні ринки (рис.1.3).



Рисунок 1.3 - Головні причини виходу підприємства на зовнішній ринок [6].

Одна з найбільш важливих причин виходу на зовнішній ринок - отримання більших можливостей для більш швидкого зростання, ніж на внутрішніх ринках. Тобто ситуація всередині країни може скластися так, що підприємство вичерпає свої можливості у збільшенні обсягів продажів чи прибутку. Одним з варіантів виходу з ситуації, що склалася для підприємства може бути освоєння зовнішніх ринків і закріплення на них.

Торгівельні бар'єри в світі знижуються, що стимулює фірми шукати інвестиційні можливості на зарубіжних ринках. У минулому багато країн споруджували торгівельні бар'єри, щоб захистити вітчизняні галузі. В даний час багато з цих бар'єрів зняті в інтересах вільної глобальної конкуренції.

Додатковим фактором, що спонукає підприємства знаходити можливості в інших країнах, є глобалізація ринку в результаті зближення смаків та уподобань споживачів з багатьох країн. Світ звужує свої рамки внаслідок поліпшення засобів транспорту і зв'язку. Глобалізація ринків збільшує прибуток підприємства, оскільки поширення однієї глобальної марки набагато економічніше, ніж безліч локальних марок. Це обумовлено масштабами діяльності, - інакше кажучи, зниження витрат на одиницю продукції по ступеню збільшення обсягу виробництва.

Слід зазначити, що кожна можливість пов'язана з ризиком. Це особливо відноситься стосовно зовнішньоторговельної стратегії, так як кожна причина виходу на закордонні ринки таїть в собі загрози.

По-перше, вишукуючи можливості зростання за кордоном, підприємство ризикує зіткнутися з посиленням конкуренції на вітчизняному ринку. І багато підприємств вже з цим зіткнулися. Приділяючи велику увагу зовнішньоторговельним операціям, воно може втратити частку ринку в своїй країні, віддавши її іноземним та вітчизняним конкурентам.

По-друге пошук нових партнерів відбувався в несприятливих обставинах для підприємств, не було достатньо часу і досвіду для вивчення нових ринків і партнерів. Безліч контрактів носили разовий характер і допомагали підприємству лише вижити.

По-третє, хоча зниження торгових бар'єрів може створити нові можливості, воно також веде до загострення конкуренції.

По-четверте, хоча глобалізація ринків, можливо, містить в собі шанс для всесвітніх марок товарів, вона може спонукати підприємства до стандартизації зовнішньоторговельних стратегій і ігнорування відмінностей у місцевих смаки і звичаї [7].

В цілому ж перспективи мають більшу вагу і загроза загострення конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках і необхідність модифікувати стратегії з урахуванням місцевих смаків ледь втримають підприємства від пошуку можливостей за кордоном.

Основні завдання аналізу зовнішньоторговельної діяльності підприємств можна визначити наступним чином:

характеристика динаміки зовнішньоторговельних операцій та оцінка виконання зобов'язань за договорами та контрактами;

визначення ефективності зовнішньоторговельних операцій і фінансового результату від зовнішньоекономічної діяльності в цілому;

оцінка раціональності використання коштів, залучених у зовнішньоторговельний оборот;

виявлення резервів підвищення ефективності та якості роботи в майбутньому [7].

Оцінка праці підприємства на зовнішньому ринку починається з аналізу динаміки експортно-імпортних операцій, тобто порівняння їх обсягів за поточний період з даними за відповідний попередній період (наприклад, за минулий рік).

Поняття зовнішньоекономічної стратегії підприємства тісно пов'язано з поняттям міжнародного маркетингу. Одна з існуючих моделей розвитку бізнесу свідчить, що фірма, поступово розширюючи обсяг виробничо-комерційної діяльності, спочатку виходить за межі того регіону, в якому вона розташована, а потім поширює свою діяльність на всю територію країни. Використовувані на цих етапах форми, способи і методи підприємницької діяльності називаються внутрішнім маркетингом. Більш-менш систематичне (тобто не разове) здійснення експортних поставок або імпортних закупівель дозволяє говорити про початок міжнародного (зовнішньоекономічного) маркетингу. Подальша інтенсифікація зовнішньоекономічної діяльності (аж до утворення транснаціональних компаній) веде до можливості проведення глобального маркетингу.

Звичайно, зовсім не обов'язково, що фірма чи підприємство буде послідовно проходити через всі ці стадії, і, відповідно, використовувати той або інший тип маркетингу.

Інформація, необхідна для міжнародного маркетингу, визначається набором стратегій виходу фірми чи підприємства на зовнішній ринок і закріплення на ньому (рис.1.4) [8].

Рисунок 1.4 - Алгоритм планування зовнішньоекономічної стратегії підприємства

Перший етап - оцінка власних можливостей, мінімального і максимального обсягу виробництва, економічна ефективність, "ідея ціни", який ринок краще.

Другий етап - оцінка зовнішнього ринку. Це найбільш важливий етап, оскільки він безпосередньо впливає на подальші рішення про те, чи виходити і як виходити на міжнародний ринок. Тут слід враховувати відмінності між країнами, тому до виходу на ринок підприємства зобов'язані ретельно оцінити торгово-політичні умови в країні - норми її культури, ділові відносини, економічні умови, регулювання торгівлі, конкурентне середовище і політичний клімат.

Культура - це загальновизнані в суспільстві норми, цінності і звичаї, які обумовлюють єдині форми поведінки. Культура визначає реакцію споживачів на товари та їх покупки. Якщо підприємства враховують норми і цінності зарубіжних споживачів, то вони домагаються успіху.

Відмінності в культурних нормах і цінностях впливають не тільки на вибір споживачів, але і на ділові взаємовідносини за кордоном. Одна з найчастіших помилок міжнародних фірм - припущення, що справи за кордоном можна вести приблизно так само, як у своїй країні.

Перш ніж прийняти рішення про вихід на ринок іншої країни, підприємства повинні проаналізувати економічні умови в цій країні. Аналізу повинні бути піддані економічна інфраструктура країни, стадія її економічного розвитку та умови обміну валюти.

Економічна інфраструктура країни - це її транспортна, комунікаційна, енергетична, розподільна й інші сфери, необхідні для забезпечення економічної діяльності. Основне питання для підприємства полягає в тому, чи має приймаюча країна інфраструктурою для впровадження товару на ринок. Для цього важливо оцінити основні системи інфраструктури - дороги для транспортування товарів, склади для зберігання, засоби масової інформації для організації реклами та наявність телефонів для проведення опитувань.

В залежності від стадії економічного розвитку країни її можна віднести до слаборозвиненим, що розвиваються і промислово розвиненим. Як правило, більш широкі можливості мають промислово розвинені країни в зв'язку з більш високою купівельною спроможністю населення. Однак тут гостріше конкуренція, і підприємству, можливо, доведеться вишукувати перспективи зростання в інших країнах. Швидка індустріалізація ряду країн Тихоокеанського регіону також привертає увагу фірм. Урбанізація суспільства, підвищення освітнього рівня та збільшення частки працюючих сприяли зростанню добробуту в цих країнах.

Підприємствам слід також враховувати курси обміну валюти своєї країни на іноземну валюту. Якщо вартість валюти країни зростає, ціна її товарів за кордоном збільшується. Тому товарах з країн з дешевою валютою легше проникати на зовнішній ринок.

Країни проводять регулювання зовнішньої торгівлі для захисту вітчизняних галузей від іноземної конкуренції. Найбільш поширеним засобом регулювання є мита. Деякі країни вдаються також до квот, які обмежують обсяги імпорту. Ще один вид торговельних бар'єрів - це стандарти на товари, тобто на склад або особливості товару, необхідні для його імпорту.

Ставлення урядів до регулювання торгівлі визначаються двома міркуваннями щодо розвитку економіки. Деякі уряди заохочують прихід на їх ринок для розвитку вітчизняних галузей, підвищення рівня життя, забезпечення гостро необхідних робочих місць та отримання іноземної валюти. Інші уряди виступають проти іноземних інвестицій, оскільки хочуть зберегти державний контроль над приватними підприємствами або побоюються домінування іноземців в економіці.

При оцінці виходу на ринок іншої країни підприємствам слід враховувати ступінь гостроти конкуренції. Якщо існує багато конкурентів, або деякі підприємства мають конкурентну перевагу в якості, ціною або розподілі, вихід на ринок пов'язаний з великим ризиком.

Підприємство повинно враховувати і політичну стабільність в приймаючій країні. Політичний клімат в країні часто робить прямий вплив на її економічну політику. Оцінка зовнішнього ринку дозволяє зробити висновки щодо майбутніх тенденцій.

Третій етап - на яку продукцію розраховані технології та обладнання ринку, сумісність продукції з існуючим обладнанням.

Четвертий етап - формулювання цілей виходу на зовнішній ринок. Підприємство має сформулювати цілі щодо частки ринку, обсягу продажів і прибутку з урахуванням аналізу потенціалу даної країни.

П'ятий етап - рішення про вихід на зовнішній ринок. Рішення керівництва про вихід на ринок залежить від двох ключових чинників: чи забезпечують умови приймаючої країни можливості для економічного зростання підприємства і чи має воно ресурсами, щоб скористатися наявними можливостями.

Шостий етап - визначення стратегії виходу на зовнішній ринок. Після прийняття рішення про вихід на ринок належить визначити, як це зробити.

Сьомий етап - реалізація стратегії виходу на зовнішній ринок. Визначившись з методом освоєння зовнішнього ринку, підприємство може приступити до реалізації своїх планів: проведення рекламних компаній, укладення і виконання контрактів і т.д.

Восьмий етап - розробка стратегії зростання на зовнішніх ринках. Після проведення першої стадії зовнішньоекономічної стратегії підприємства необхідно оцінити свої успіхи в зовнішньоторговельній діяльності. Якщо товар користується попитом, а підприємство отримує прибуток, то наступним етапом спільного плану зовнішньоекономічної діяльності є визначення подальших дій підприємства з метою майбутнього зростання на зовнішніх ринках з урахуванням виявлених можливостей в кожній країні і здатності підприємства реалізувати їх. При розробці стратегії зростання підприємству належить прийняти два принципових рішення: по-перше, чи слід дотримуватися стандартизованої або адаптивної стратегії, пропонуючи товари на закордонних ринках, по-друге, чи слід намагатися проникнути на ринки як можна більшої кількості країн або зосередитися на небагатьох основних країнах?

Дев'ятий етап - оцінка зовнішньоторговельної діяльності. Останній етап зовнішньоторговельної стратегії представляє більше труднощів, ніж аналогічний етап реалізації товару на вітчизняному ринку, з кількох причин. Одна з них полягає в тому, що підприємства мають менший контролем над цінами через митних тарифів та регулювання торгівлі. Найчастіше, щоб покрити витрати експорту, фірма повинна встановлювати більш високі ціни, ніж очікувалося. До того ж дані про міжнародні ринках часто неповні, ненадійні і непорівнянні по країнах. Нарешті, фірмам, які мають закордонні філії, нерідко важко контролювати їх з головної контори в зв'язку з відмінностями у діловій практиці і середовищі [8].

1.3 Сутність та характеристика форм виходу підприємства на зовнішні ринки

Прийнявши рішення про вихід на ринок конкретної країни, фірма повинна розробити оптимальну стратегію проникнення:

непрямий експорт;

прямий експорт;

ліцензування;

спільні підприємства;

прямі інвестиції [10].

Кожна наступна стратегія з вище перерахованих передбачає підвищення відповідальності, ризику, контролю та потенційного прибутку.

Рисунок 1.5 - Форми виходу на зарубіжний ринок

Найпростішим способом вступу в діяльність на закордонному ринку є експорт. Експорт (англ. ехроrt) в економіці - вивезення за кордон товарів, проданих іноземному покупцю або призначених для продажу на іноземному ринку.

Фірма може експортувати свій товар двома способами. Можна скористатися послугами незалежних міжнародних маркетингових посередників (непрямий експорт) або проводити експортні операції самостійно (прямий експорт). Практика непрямого експорту найбільш поширена серед фірм, які тільки починають свою експортну діяльність. По-перше, вона вимагає менше капіталовкладень. Фірмі не доводиться обзаводитися за кордоном власним торговим апаратом або налагоджувати мережу контактів

По-друге, вона пов'язана з меншим ризиком. Міжнародні маркетингові посередники - це вітчизняні купці-експортери, вітчизняні агенти з експорту або кооперативні організації, які привносять у цю діяльність свої специфічні професійні знання, уміння і послуги, і тому продавець, як правило, робить менше помилок.

Здійснюючи непрямий експорт, фірма по суті реалізує свою комерційну діяльність на внутрішньому ринку. Подібний підхід найбільш прийнятний для фірми з обмеженими ресурсами, яка вважає за доцільне поступове збільшення виробництва та продажу в результаті виходу на закордонні ринки. Очевидно, що фірмі доцільно скористатися даними способом виходу на зовнішні ринки і тоді, коли вона має значні запаси товару, на який існує попит в окремих країнах. У всіх подібних випадках фірма може отримати додатковий прибуток за рахунок збільшення обсягів продажів на закордонних ринках, що є глобальною метою такої підприємницької діяльності.

Таким чином, основним мотивом здійснення непрямого експорту є поліпшення результатів підприємницької діяльності за наявності обмежених ресурсів і мінімальному обсязі інвестицій. При цьому фірма повинна мати досвід експортної діяльності, а політичний і економічний ризик повинен бути мінімальним. Разом з тим непрямому експорту притаманні й деякі недоліки.

Переваги непрямого експорту

Здійснюючи непрямий експорт, фірма по суті реалізує свою комерційну діяльність на внутрішньому ринку. Подібний підхід найбільш прийнятний для фірми з обмеженими ресурсами, яка вважає за доцільне поступове збільшення виробництва та продажу в результаті виходу на закордонні ринки. Очевидно, що фірмі доцільно скористатися даними способом виходу на зовнішні ринки і тоді, коли вона має значні запаси товару, на який існує попит в окремих країнах. У всіх подібних випадках фірма може отримати додатковий прибуток за рахунок збільшення обсягів продажів на закордонних ринках, що є глобальною метою такої підприємницької діяльності.

Таким чином, основним мотивом здійснення непрямого експорту є поліпшення результатів підприємницької діяльності за наявності обмежених ресурсів і мінімальному обсязі інвестицій. При цьому фірма повинна мати досвід експортної діяльності, а політичний і економічний ризик повинен бути мінімальним. Разом з тим непрямому експорту притаманні й деякі недоліки.

Недоліки непрямого експорту

Здійснюючи непрямий експорт, фірма втрачає контроль над політикою розподілу і просування товару на окремому зовнішньому ринку, а також вона не може забезпечити найбільш прийнятну цінову політику у всіх країнах. Фірма може певною мірою здійснювати контроль тільки за реалізацією окремих елементів товарної політики.

Зазначені недоліки в реалізації комплексу міжнародного маркетингу можуть складатися насамперед у використанні не цілком прийнятних каналів розподілу на зовнішніх ринках, здійснення на низькому рівні сервісного обслуговування, у встановленні занижених або завищених цін на товари, відсутності належних комунікацій та ефективного стимулювання продажів. Крім того, здійснюючи непрямий експорт, фірма втрачає безпосередній контакт з потенційними покупцями і споживачами товару. А це не дозволяє їй виявити ставлення до товару, визначити реальні потреби в ньому, а також встановити можливі зміни в запитах і потребах в товарі в майбутньому. Це може привести до того, що фірма не зможе повною мірою використовувати свої маркетингові можливості на зарубіжних ринках.

Переваги прямого експорту

Здійснюючи прямий експорт товарів і послуг, фірма створює для себе ряд переваг в порівнянні з непрямим експортом. До таких переваг належать:

можливість встановлення безпосередніх контактів з потенційними покупцями і споживачами експортного товару;

створення каналів розподілу експортного товару нижчого рівня;

можливість забезпечення більш високого рівня організації продажів і сервісного обслуговування;

отримання більш повної інформації про стан окремого зовнішнього ринку, запитах і потребах споживачів;

можливість реалізації на більш високому рівні міжнародного маркетингу.

Недоліки прямого експорту

Розширення раніше не знайомої роботи (вибір ринків, виконання логістичних функцій, недолік торгового досвіду в сфері МТ може привести до зростання витрат, компанія-експортер приймає на себе всі ризики, породжувані будь-якими змінами [10].

Спільні підприємства (СП) часто створюються для виходу на зарубіжний ринок, коли компанія вирішує об'єднатися зі своїм закордонним партнером, розділивши права власності та контроль за діяльністю цього підприємства. У світовій практиці є безліч прикладів об'єднання відомих фірм і корпорацій для освоєння нових ринків та отримання конкурентних переваг.

Зазвичай СП існує в двох видах: підприємства спільного володіння (Jоіnt Vеnturе) і акціонерні спільні підприємства (Jоіnt Еquіty Vеnturе).

Створення спільного підприємства може з'явитися кращим способом виходу на зовнішній ринок з наступних причин:

якщо фірма відчуває нестачу фінансових, технологічних, управлінських та інших ресурсів для самостійного освоєння зарубіжного ринку;

якщо з політичних і економічних мотивів уряд не допускає на свій ринок зарубіжні фірми або філії без участі місцевого капіталу;

коли компанії з економічних міркувань вигідніше об'єднатися з іноземною фірмою для спільного виробництва продукції, продаж якої забезпечить компанії високі прибутки завдяки низькій вартості використовуваних місцевих ресурсів (сировини, робочої сили і т.д.)

Однак при всіх перевагах використання СП для виходу і присутності на закордонному ринку має свої проблеми, основними з яких є наступні:

між партнерами в СП можуть виникнути суперечності, пов'язані з різними точками зору на використання прибутку підприємства, методів управління та здійснення маркетингової діяльності, основні напрямки інвестицій та ін;

необхідність тісного партнерства при створенні та фінансуванні спільного підприємства може ускладнити здійснення транснаціональної корпорацією власної, універсальної для всіх країн виробничої та маркетингової політики [11].

Ліцензування означає, що одна фірма дозволяє інший виробляти або продавати її товар, якщо виробник може гарантувати те ж його якість. Надання ліцензії іноземним підприємствам передбачає менш високі інвестиції і контроль на зарубіжних ринках в порівнянні з прямим володінням або спільним підприємством. Це вдалий спосіб перекласти ризик виробництва та маркетингу на одержувача ліцензії і разом з тим домогтися переваг виходу на закордонні ринки.

Все вищевикладене показує, що в сучасних умовах неприпустимо ігнорування такого питання як розробка економічних досліджень при виході підприємства на зовнішні ринки, які повинні базуватися на науковому підході до вирішення питань, розглядати ситуацію в комплексі і щоб тверезо оцінити при грамотному підході дозволить виробити реальну програму дій, що відповідають вимогам ринку і задовольнити реальні цілі підприємств.

Формування стратегії проникнення на зовнішній ринок є дуже відповідальним завданням для компанії, так як вона може бути основоположною для успіху на незнайомому полі діяльності, і навпаки, неправильно розроблена економічна стратегія проникнення підприємства на зовнішні ринки може вдарити по іміджу галузі і спричинити за собою істотні фінансові втрати і втрату конкурентних позицій [11].

Для організації зовнішньоекономічної діяльності за кордоном потрібні значні фінансові ресурси. Тому необхідний перегляд місії та стратегії розвитку підприємства, серйозні зміни в організаційній структурі підприємства, до того ж необхідно вивчення досвіду ведення бізнесу в чужій країні, здатність працювати з іноземними партнерами і службовцями.

2. Аналіз господарської діяльності ПАТ "КЮЗ"

2.1 Характеристика галузі ювелірної промисловості в Україні

Ювелірна промисловість, галузь легкої промисловості, що продукує ювелірні вироби засобами обробки коштовного каміння, також виробляє прикраси з золота, срібла та платини.

Українська ювелірна промисловість - на підйомі. За підрахунками експертів, сумарний дохід ювелірних підприємств за минулий рік досяг 8,5 млрд. гривень. Привабливість українського ювелірного ринку оцінили багато великих компаній з Єгипту, Туреччини, Індії й Китаю, вони беруть участь у виставках на території нашої країни.

В Україні працюють близько 1000 підприємств, при цьому 86 компаній контролюють більше 80% ювелірного ринку. Стабільний розвиток вітчизняної ювелірної промисловості забезпечували декілька факторів. Дотепер український ювелірний ринок був надійно захищений від закордонної продукції високими митами. Але головне - з ростом добробуту українців оживився попит на ювелірну продукцію.

Ювелірний ринок України за останні 5 років виріс за всіма показниками. За підрахунками експертів, сумарний дохід ювелірних підприємств за 2011 рік досяг 8,5 млрд. гривень. У 2011 році в Україні вироблено 66, 5 тонн ювелірних виробів, що на 16,2 тонни більше, ніж в 2010 р. або 18 970 тис. штук. З них виробу із золота становлять 32, 9 тони, або 49,5%. Срібні вироби трохи випереджають золото 33,6 тони, або 50,5% срібних виробів було вироблено в країні за рік. Таким чином, співвідношення виробництва виробів із золота й срібла вирівнюється, що наближає Україну до основних європейських виробників ювелірних виробів. Експорт ювелірних виробів зі срібла у 2011 році становив 0,71 млн. доларів США, що склало 1,2 тони. Імпорт у 2011 році склав 3,418 млн. доларів США. Сьогодні в Україні у виробництві ювелірних виробів зайнято 14,5 тис. чоловік, в торговій мережі - 22 тис. чоловік [12].

Україна забезпечує виробників сировинним золотом лише на 0,2 % від потреб галузі. За рік у нас видобувається від 16 до 50 кг золота. Загалом насичення ринку ювелірних виробів у 2011 р. відбувалося за рахунок власного виробництва на 72 %, решта - імпортні вироби (рис.2.1) [13].

Рисунок 2.1 - Частки ювелірних виробів вітчизняного та закордонного виробництва на ринку України

У зв'язку з цим потрібно розглянути джерела забезпечення сировиною вітчизняних виробників. Частка імпортної сировини становила 55 %. За рахунок давальницької сировини було забезпечено 45 % виробництва, решта - за рахунок переробки брухту ювелірних виробів та відходів виробництва (рис.2.2).

Рисунок 2.2 - Склад джерел сировини для вітчизняного виробництва ювелірних виробів

За підсумками 2011 року Усього по Україні в 2011 році налічувалось 987 суб'єктів товарної підприємницької діяльності, які зареєстрували спеціальні знаки-іменники, що визначають їх як виробників ювелірної продукції.

Аналізуючи цифри по кожному кварталі, можна побачити, що найбільший ріст виробництва, відносно аналогічного періоду 2010 року - 42% - відзначався на початку року. У другому кварталі даний показник склав вже 23%, у третьому кварталі - 15%. Таким чином, крива зростання виробництва виробів з дорогоцінних металів пішла вниз під кінець року: 9% по кількості виробів і 20% - по вазі виробів. (рис.2.3) [13].

Рисунок 2.3 - Виробництво ювелірних виробів

Що стосується імпорту, то у відсотковому відношенні в порівнянні з минулим роком змін не відбулися: офіційні поставки в Україну імпортних виробів склали 11,4%. Загальна вага імпортних виробів до кінця року досягла відмітки 7 572 кг, з них виробів із золота завезено848 кг, виробів зі срібла - 6724 кг. В таблиці нижче показано основні країни-експортери та їх частку в загальному обсязі експорту на ринку України [13].

Таблиця 2.1 - Імпорт ювелірних виробів в Україну в розрізі основних країн-експортерів (в натуральному вимірі), кг. [14].

Країни	2010 р.	2011 р.
	Кг	Кг
Країни СНД	681,26	688,70
Російська Федерація	673,75	683,3
Європа	2336,48	2439,8
Австрія	19, 19	4,2
Італія	1817,87	1841,1
Нідерланди	84,08	89,3
Німеччина	52,21	92,1
Польща	108	269
Сполучене Королівство	124,3	25
Азія	1926,89	2070,3
Гонконг	184,88	195
Індія	17,27	129
Китай	24,66	216,4
Об'єднані Арабські Емірати	1,77	12,2
Таїланд	382,53	438,4
Туреччина	1261,36	983,9
Південна Америка	85,45	57,1
Бразилія	-	-
Сполучені Штати Америки	85,06	43,4
Всего:	7,015	7,572

Практично всі великі ювелірні заводи пробують створювати свої торгові мережі - це допомагає прискорити обіг коштів. В результаті, кількість ювелірних магазинів на ринку за останні два роки збільшилася на 25-30%.

Продовжують з'являтися нові невеликі фірми, які займаються продажем авторських виробів. Багато хто з виробників активно продають випущені вироби через власні торгові точки. Так, в числі провідних мереж з продажу ювелірних виробів називають мережу ювелірних магазинів "КЮЗ", мережу ювелірних супермаркетів "Укрзолото", "Заріна", "ХЮЗ". Більшість з них працюють у виді, найбільш затребуваного на ринку, формата ювелірного магазину ("КЮЗ", "Південь-золото", "ХЮЗ"). Також користуються популярністю ювелірні супермаркети ("УкрЗолото"), ювелірні будинки ("Zаrіnа"). У той же час кількість окремих прилавків та кіосків під безликою вивіскою "Золото / Срібло" скорочується, так само, як і торгівля з лотків у переходах.

Таблиця 2.2 - Рейтинг продажів ювелірних виробів 2011 р. [14].

№	Найменування торгівельних підприємств	% продаж
1.	Київський ювелірний завод	33,7
2.	УкрЗолото	10.8
3.	Zаrіnа	6.6
4.	Харківський ювелірний завод	5,0
5.	Агат	4,3
6.	Львівський державний ювелірний завод	4,1
7.	Золотой век	3,8
8.	Південь - золото	2,0
9.	Харківська ювелірна фабрика	1,8
10.	Ювелірний завод "Багет"	1,6

Для більшої наглядності пропоную привести дані попередньої таблиці в виді діаграми (рис.2.4)

Рисунок 2.4 - Долі основних виробників ювелірної продукції в Україні

У списку лідерів по виробництву ювелірних виробів упевнено лідирує ВАТ "Київський ювелірний завод": як по виробництву золотих, так і срібних виробів. Далі список виробників ювелірних виробів із золота, які подають на таврування більше 50% від загальної маси виробів, розподіляється в наступній послідовності:

"Укрзолото";

ЗАТ "Харківський ювелірний завод";

Львівський державний ювелірний завод

"Zаrіnа";

ТОВ "Агат".

Так виглядає п'ятірка лідерів.

Список лідерів по сріблу виглядає таким чином:

ПАТ "Київський ювелірний завод";

ЗАТ "Харківський ювелірний завод";

ТОВ "Агат";

ТОВ "Харківська ювелірна фабрика";

"Золотой век" [15].

По регіонах перше місце по кількості ювелірних виробів, відданих на таврування в 2011 році, традиційно займає Київська область. Однак не набагато відстає від лідера Харківська область, потім йдуть Донецька, Луганська й Запорізька області (рис.2.5)

Рисунок 2.5 - Частка виробництва ювелірної продукції по регіонах України

Російські виробники можуть скласти потужну конкуренцію українським. На відміну від імпортерів західних ювелірних брендів вони працюють переважно в тій же ціновій категорії, де сконцентрований ринок вітчизняних ювелірів. І мають потужну конкурентну перевагу - сировинну базу (золото, алмази, інші дорогоцінні й напівкоштовні камені).

Уже зараз зрозуміло, що потенційна погроза з боку росіян для українських виробників ювелірних виробів набагато серйозніше, ніж здавалося.

На даний момент на ювелірному ринку в Україні освоєні практично всі сегменти - починаючи від виробів для покупця із "середнім" достатком до елітних виробів на замовлення для заможного покупця.

Рисунок 2.6 - Структура продажів ювелірних виробів в Україні в 2011 р.

Ще однією особливістю українського ювелірного ринку є те, що основна частка продажів доводиться на недорогі вироби. Статистика свідчить, що більше 85% населення країни має доходи в межах 15-30 тис. гривень на рік, а на разову покупку в ювелірному магазині українці витрачають не більш як півтори - дві тисячі.

Але поступово відношення до коштовностей міняється. З банального засобу накопичення ювелірні вироби поступово стають прикрасою. За спостереженнями продавців ювелірних магазинів, покупці стали частіше звертати увагу на дизайн виробу, а не тільки на його вагу.

Кожен місяць майже півсотні виробів знімаються з серійного виробництва із-за спаду попиту на них. На зміну їм приходять нові моделі, дизайн яких відповідає віянням моди.

Згортання будівельних проектів, завмирання операцій на ринку нерухомості і недовіра до банківських установ породжують у заможної частки споживачів потяг до твердих валют, банківських металів і ювелірної продукції зокрема. Незважаючи на це, окремі ювелірні вироби користуються попитом у населення з низькими доходами.

Собівартість виробництва ювелірної продукції в Україні набагато вища, ніж в країнах, які володіють власними запасами золота. У вартості виробів з дорогоцінних металів 75-80% складає зарубіжна сировина, крім цього вітчизняні ювеліри вимушені витрачати чималі засоби на покупку за кордоном унікального виробничого устаткування.

Із зростанням добробуту українців пожвавився попит на ювелірну продукцію. За останні декілька років обсяги продажів виросли майже в три рази.

Основу для зростання вітчизняної ювелірної промисловості було закладено в другій половині 90-х років, коли в цю галузь України прийшов приватний капітал. Нові власники не тільки модернізували устаткування і попереучували кадри, але і вперше зайнялися маркетингом, бо необхідно було зрозуміти, що саме хочуть купувати українці [16].

В Україні традиційно популярні прикраси з "червоного" або, як його називають на заході, "російського" золота. Вироби з нього складають майже 60% всього об'єму вітчизняного ринку. У Європі дорогоцінними металами, що найбільше продаються, вважаються "біле" і "жовте" золото (у пропорції 60: 40). Намагаючись слідувати моді, вітчизняні ювеліри освоїли виробництво різноколірного золота, але смаки покупців міняються набагато повільніше, ніж хотілося б ювелірам.

Асортиментний ряд ювелірних заводів поповнився не тільки за рахунок виготовлення традиційних прикрас. З'явилися нові напрями, які раніше були відсутніми в українському масовому виробництві. Мова йде про виготовлення посуду з дорогоцінних металів. Майстри почали використовувати техніку емалі і воронування. Раніше ці напрями освоювали тільки вузькоспеціалізовані окремі заводи, сьогодні ж майже кожне крупне українське підприємство пропонує власну продукцію цих груп. Інтерес до виготовлення посуду сприяв підвищенню попиту на срібло. І це відповідає європейській традиції, де срібло займає на ринку більше 60%.

Та все ж українські прикраси по художніх характеристиках відстають від світових тенденцій моди років на 10 - 15. Вітчизняні виробники дотепер використовують елементи радянської ювелірної школи: "лист", "гілочка", "завиток". Сміливі експерименти в дизайні, як правило, натикаються на консерватизм покупців. Оформлення ювелірних виробів натуральними дорогоцінними камінням виробникам теж невигідно, оскільки із-за дорожнечі їх потім важче реалізувати. Як наслідок, що підтверджується даними Державної гомологічної служби України, 85% ювелірних виробів мають вставки з синтетичних каменів. Виходить замкнене коло: немає масового попиту - немає виробництва, немає виробництва - немає можливості розвивати художній смак у споживача. Тоді як в Європі є дуже популярним прикрашати вироби діамантами, часто - крупними і різноколірними [17].

Ще одну небезпеку вітчизняні ювеліри бачать з боку турецьких виробників, чия продукція орієнтована на недорогі ринки, що розвиваються. Турецькі майстри купують золото за ціною 4-5 доларів за грам, а вартість роботи ювеліра в середньому не перевищує 80 центів. В той же час вітчизняні виробники вимушені купувати золото по 10 - 12 доларів за грам, і оцінюють свою роботу дорожче.

Якщо кордон буде відкрито, то до України хлине потік дешевого турецького золота. І поки всі надії вітчизняні ювеліри покладають лише на те, що інтерес до заморських прикрас може швидко вичерпатися із-за їх низької якості (з чим вже зіткнулися українські туристи). Як правило, турецькі вироби недовговічні, проба золота часто нижче за загальноприйняту 585-ту, а зміст домішок не забезпечує належної якості. До сьогоднішнього дня експорт не був стратегічним напрямом в розвитку ювелірної галузі України, а був швидше питанням іміджу окремої компанії. Лише декілька крупних підприємств (Київський ювелірний завод, Одеський ювелірний завод, Харківський ювелірний завод, Львівський ювелірний завод, донецькі підприємства) частково представляють зразки своєї кращої продукції за кордоном. Часто основним покупцем вітчизняних коштовностей є українська діаспора.

Але поступово експорт росте: п'ять років тому на експорт доводилося менше одного відсотка від 8-10 тонн загального обсягу продукції. Сьогодні його частка збільшилася до двох відсотків, але вже від 50 тонн вироблюваної продукції. Значна частка експорту припадає на російський ринок.

Прихід на український ювелірний ринок іноземних виробників здатний суттєво змінити розстановку сил у вітчизняній ювелірній галузі. Не всі зможуть вижити в цій боротьбі, але ті компанії, які залишаться на ринку, мають шанс стати сильними гравцями.

Український ринок ювелірної промисловості росте та розвивається швидкими темпами, після кризовий стан цієї промисловості впевнено дійшов кінця і зараз на ринку України можемо спостерігати велику кількість виробників та дистриб'юторів коштовностей, прикрас, посуду з дорогоцінних металів і так далі. В боротьбі за місце на ринку впевнено утримує свої лідерські позиції ПАТ "Київський ювелірний завод" та постійно вдосконалює своє виробництво, що і приносить такий результат та дозволяє втримувати більш ніж 30% ринку.

2.2 Характеристика підприємства ПАТ "КЮЗ"

Згідно Наказу Фонду державного майна України № 80-Ат від 08 лютого 1994 року на базі орендного підприємства "Українські ювеліри" створено Відкрите Акціонерне Товариство "Українські ювеліри". Рішенням загальних зборів акціонерів від 15 червня 2001 року ВАТ "Українські ювеліри" змінило назву на ВАТ "Київський ювелірний завод". Свідоцтво про державну реєстрацію видане Московською райдержадміністрацією м. Києва від 11 липня 2001 року №0/08006.

Основні види діяльності підприємства:

виробництво ювелірних виробів;

ремонт ювелірних виробів;

оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення.

Підприємство спеціалізується на виробництві ювелірних виробів із дорогоціних металів, дорогоцінного, напівдорогоцінного та штучного каміння з подальшою їх реалівзацією в сфері роздрібної та оптової торгівлі, виготовлення ювелірних виробів за індивідуальними замовленнями населення з матеріалів замовника або Товариства, обмін ювелірних виробів власного виробництва на брухт дорогоцінних металів замовника

В організаційній структурі Товариства змін за звітний період не відбувалось. Організаційна структура скаладається з підрозділів, що виконують окремі функції управління, тобто представлена в виді функціональної структури управління і націлена на завдання, що постійно

повторюються та які не потребують оперативного прийняття рішень [18].

Рисунок 2.7 - Організаційна структура ПАТ "КЮЗ"

В Товаристві, як видно з структури існує група художників, який розробляє ескізи нових ювелірних виробів для подальшого запуску у виробництво через затвердження на художніх зборах.

Клейміння виробів із дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння проводиться в лабораторії Товариства. В основному вся продукція підприємства проходить лазерне клейміння, механічному клеймінню підлягають тільки вироби із срібла та деякі вироби із золота.

Дана структура досить вигідна для підприємства такого масштабу та виду діяльності. Не дивлячись на певні недоліки, вона допомогає виконувати роботу компанії на більш якісному рівні за рахунок чіткого розмежування обов'язків.

З боку третіх осіб будь-яких пропозицій, щодо реорганізації протягом звітного року не надходило. Судові процеси, в яких виступає ВАТ "Київський ювелірний завод" відсутні. Фактів виплати штрафних санкцій (штраф, пеня, неустойка) і компенсацій за порушення законодавства не було. Товариством використовуються власні оборотні активи.

Зараз, ВАТ "Київський ювелірний завод" - лідер серед виробників ювелірних виробів на Україні. Завод виробляє майже половину всієї вітчизняної ювелірної продукції й завжди підтримує високу якість своїх виробів.