Проблема глобальної фінансової стабільності

Сутність та загальна характеристика міжнародних стратегій глобалізації. Розроблення економічної стратегії. Аналіз та оцінка стратегій на прикладі України. Основні перспективи формування міжнародних стратегій економічного розвитку Європейського Союзу.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 27.04.2016
Размер файла 576,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. Сутність та загальна характеристика міжнародних стратегій глобалізації

2. Аналіз та оцінка стратегій на прикладі України

3. Перспективи формування міжнародних стратегій економічного розвитку європейського союзу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Термін «стратегія» походить з грецької (stratos - військо і ago - веду), де він означає складову частину військового мистецтва, яка займається питаннями планування і ведення війни. Згодом словом «стратегія» стали визначати майстерність керівництва суспільними, політичними процесами.

Усе більше термін «стратегія» застосовують у сфері економічної теорії, економічної політики і бізнесу. Найчастіше використовують таке визначення: «Стратегія - це плани вищого керівництва щодо досягнення довгострокових результатів відповідно до цілей і завдань організації». Зарубіжні фахівці зі стратегічного менеджменту Г. Мінцберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел пропонують п'ять атрибутів економічної стратегії: 1) стратегія - це план, орієнтир, напрям розвитку; 2) стратегія - це принцип поведінки; 3) стратегія - це позиція, тобто утворення найвигіднішого поєднання елементів економічної політики або бізнесу; 4) стратегія - це перспектива, тобто основний спосіб дії організації або теорії бізнесу; 5) стратегія - це засіб, маневр, за допомогою якого можна перемогти конкурентів.

Економічна стратегія має декілька рівнів залежно від об'єкта, для якого вона призначена: стратегія світу в цілому, регіону, країни, адміністративного центру, підприємства. У цьому посібнику йдеться переважно про найвищий рівень економічної стратегії - стратегію економічного розвитку країн, регіонів, світу.

Стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країн або регіонів являє собою економічну політику їхнього вищого керівництва, розраховану на тривалий термін і спрямовану на досягнення основної мети соціально-економічного розвитку. Економічна стратегія - це довгострокові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри урядів стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

1. Сутність та загальна характеристика міжнародних стратегій глобалвзації

Розроблення економічної стратегії починається з визначення головної мети розвитку. Це - найскладніший і найвідповідальніший елемент стратегії. Стратегічна мета визначається як подолання несприятливого сьогоднішнього стану економіки країни, регіону, світу й досягнення вищих параметрів розвитку. Найчастіще стратегії розробляються тоді, коли економіка знаходиться у кризовому стані.

Звичайно розробка стратегій, визначення головної мети і підпорядкованість цілей здійснюється в декілька етапів: 1) обґрунтовується необхідність зміни пріоритетів розвитку; визначається напрям стратегічних змін; 2) формується основна мета, яку необхідно досягнути в процесі трансформаційних змін; визначаються цільові орієнтири, принципи та завдання розвитку; 3) визначається послідовність дій намічених планів розвитку. Після визначення головної мети наступним етапом розробки стратегії є визначення методів її досягнення. Сукупність заходів, що застосовують уряди для досягнення стратегічної мети, є стратегічною політикою. Стратегічна політика починається з визначення необхідних фінансових, виробничих і людських ресурсів, які необхідні для реалізації поставленної мети. Далі розробляється механізм реалізації стратегічної мети, тобто визначаються заходи урядів із регулювання економіки в основних її сферах, створюються необхідні інститути, фонди, залучаються (в разі необхідності) іноземні і міжнародні інвестиції для вирішення тих чи інших стратегічних завдань. У процесі реалізації стратегії уряди вирішують певні завдання. Серед основних із них на макрорівні є забезпечення економічного зростання, рівноваги платіжного балансу, стабільності цін, забезпечення повної зайнятості; на мікрорівні - ефективне використання ресурсів. Оскільки одночасне вирішення цих та інших завдань рідко буває можливим, виділяються пріоритетні цілі на кожному етапі здійснення стратегії.

За терміном дії економічні стратегії поділяються на середньострокові (до 10 років) і довгострокові (понад 10 років).

У процесі розроблення довгострокової стратегії її автори спираються на ідею соціально-економічного розвитку, яка панує в суспільстві на даному етапі або нав'язується згори могутніми політичними силами. Ідея відповідає на питання «Яку країну / світ ми хочемо мати ?» Відповідь звичайно стисла й дуже загальна: «Країна з ринковою економікою», «Супердержава», «Постіндустріальна економіка» тощо. У довгострокових стратегіях визначаються тільки найголовніші макроекономічні параметри, без мікроекономічної деталізації, й формулюється основний напрям досягнення мети. Найчастіше довгострокові стратегії розвитку приймаються в країнах зі стабільною економікою.

Крім того, при розробленні стратегії в умовах глобалізації необхідно враховувати не тільки інтереси окремих країн, але й вплив міжнародного середовищана економічний розвиток держав і регіонів. У міжнародних відносинах панують «правила поведінки», які неможливо обминути і які найвигідніші економічно розвинутим країнам. Вони розроблялися за ініціативою і підтримкою найпотужніших держав, насамперед США.

О. Білорус зазначає, що глобалізм - це деспотична політична, економічна і соціальна влада глобальних корпорацій. Це політична, економічна і соціальна система, в якій ринкові відносини розповсюджується на всі без винятку сфери суспільного життя. Іншими словами, глобалізм - це система абсолютної економічної і політичної влади нових глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування. Крім того, Т. Кальченко підкреслював, що глобалізм є ідеолого-політичною платформою, своєрідною доктриною, надбудовою, змістовним центром процесів глобалізації, тією точкою підрахунку, звідки виходить уся множина векторів сучасного світового економічного розвитку.

Формування глобалізму як сучасної ідеології відбулося внаслідок історичної перемоги прибічників геополітичної стратегії талассократії над прибічниками стратегії теллурократії. Залежно від переважання тієї чи іншої стратегії глобалізм може набувати різних ідеологічних форм.

Теллурократія передбачає історично обумовлений фіксований простір, стійкість якісних орієнтацій і характеристик. Це означає консервативну політику держави із застосуванням жорстких юридичних норм, твердими етичними і соціальними традиціями, колективізмом та ієрархічністю. Практичного напряму теллурократія набула у країнах із тоталітарною владою і централізованою економікою (зараз у чистому вигляді використовується лише Кубою та Північною Кореєю).

Талассократія, на відміну від теллурократії, демонструє більший динамізм, рухомість, схильність до технологічного розвитку, до індивідуалізму як ви5щої цінності, розмитості юридичних та етичних норм. Такий тип цивілізації швидко розвивається, легко змінює зовнішні культурні ознаки, зберігаючи незмінними внутрішні загальні установки. Породженням таласократичної стратегії є два варіанти західної атлантичної геополітики-американський і західноєвропейський.

Американська атлантична лінія геополітики після 1945 р. ґрунтувалася на теоріях Макіндера, Мехена, Спікмена. Американський вчений С. Коуен вважав, що кожен конкретний регіон планети може бути поділений на чотири геополітичні складові: 1) зовнішнє морське середовище; 2) континентальне ядро; 3) дисконтинуальний пояс(берегові сектори, орієнтовані або всередину континента, або у протилежний бік; 4) регіони, геополітично незалежні від усього ансамблю.

Концепція дисконтинуальних поясів набула розвитку в ідеологічній концепції Г. Кіссінжера, за якою політична стратегія США щодо берегових зон полягає в їх об'єднанні в одне ціле з метою повного домінування ідеології атлантизму на просторах Радянської Євразії. Ця доктрина одержала назву «Анаконда».На практиці ця політика була реалізована шляхом війни у В'єтнамі, активізації американо-китайських відносин і продемонструвала найбільшу ефективність у 80-х рр. ХХ ст. у процесі розпаду Варшавського договору та СРСР.

У60 - 80-х рр.ХХ ст. виникла і набула розвитку європейська лінія геополітики - континенталізм, завданням якої було протистояння на ідеологічному рівні атлантизму. Лідер цього руху - філософ Ален де Бенуа (Франція). Він вважав, що централістська держава-нація, у класичному своєму розумінні, вичерпала зараз свої ресурси і що майбутнє належить тільки «Великим Просторам» або «Федеральним імперіям», до яких на рівних засадах мають входити як об'єднання різних держав, так і окремі держави. Важливим кроком у реалізації концепції «Федральної імперії» було створення Європейського Союзу (ЄС).

Зараз відбувається формування трьох макрорегіонів світу: Європи, з ядром у вигляді ЄС; Східної Азії, з центром у Китаї та Північної Америки, з базою у США.

Зважаючи на особливості складу країн цих макрорегіонів, специфіки їх економічного розвитку та цілі, що вони ставлять перед собою, можна розглянути декілька векторів стратегічних трансформацій світу.

Узявши за ознаку класифікації кількість полюсів влади, що координують світогосподарські процеси, інституційний устрій глобальних трансформацій може набути наступного вигляду:

а) уніполярна система;

б) бі- чи триполярна система;

в) поліполярна система.

Концепція уніполярності в достатньо широкому тлумаченні ґрунтується на тому, що з часом все більше буде викристалізовуватися ядро найбільш потужних союзних держав, яке буде проектувати власні норми і принципи поведінки на решту країн світу.

У цьому разі глобальне управління буде більш ефективним, але при цьому навряд чи буде стабільним у довготривалій перспективі, оскільки кристалізація уніполярності закладе підґрунтя для потенційного конфлікту між країнами «центру» і периферії.

Найбільш вагомим аргументом на користь утворення уніполярної системи є суперечності, що все збільшуються, і неузгодженість підходів до вирішення одних і тих же проблем різними країнами. Відсутність єдиного центру може призвести до поглиблення існуючих і виникнення нових глобальних катаклізмів.

Обгрунтуванням можливої інституційної архітектури майбутнього в рамках уніполярного світу можуть слугувати: а) концепція країни-гегемона; б) концепція глобального уряду; в) концепція антитерористичного уряду.

Ключовою ідеєю концепції країни-гегемона є те, що головними дієвими особами в даному випадку виступають гегемоністська держава США та інші наддержави, які будуть реалізовувати вирішення глобальних проблем на власних умовах, часто ігноруючи інтереси інших країн світу.

Концепція глобального й антитерористичного уряду передбачає піднесення інституту держави до статусу світового уряду, тобто збільшену модель національної держави, керівництво якої вирішує поточні внутрішньополітичні питання, однак уже не на національному, а на глобальному рівні.

Бі/триполярна система передбачає наявність кількох управлінських полюсів, що в результаті консенсусу приймають узгоджені рішення, виконання яких є обов'язковим для решти учасників міжнародних відносин. Ця система передбачає, з одного боку, активізацію міжнародного співробітництва найбільш розвинутих країн світу, які готові йти на компроміси заради досягнення спільних інтересів, а з іншого - ця система інституційної організації передбачає пріоритетність рішень, що приймаються правлячою верхівкою для інших учасників міжнародних відносин. Теорія бі- чи триполярного світу включає до свого складу такі основні напрями інституційного забезпечення глобальних трансформацій: а) коаліції держав; б) коаліції регіональних інтеграційних утворень.

Коаліції держав спрямовуються на створення Центру - альянсу найбільш розвинутих країн, які будуть «підштовхувати» глобалізацію у потрібне русло і вирішувати виникаючі глобальні проблеми у власному вузькому колі, проектуючи власні норми, інтереси і принципи поведінки на увесь світ.

На сьогодні відсутнє чітке ядро, навколо якого міг би розпочатися процес консолідації. Найбільш вірогідними варіантами вважаються: а) «п'ятірка» постійних членів Ради Безпеки ООН (можливим є розширення складу); б) «велика вісімка»; в) компромісний варіант: «центр», скоріше за все, складуть США, ЄС, Японія, Російська Федерація, Китай, Індія.

Коаліція регіональних інтеграційних об'єднань (РІО) закладає підґрунтя майбутнього світоустрою, що полягає у наступному:

- формування угруповань на основі економічних, а не політичних факторів, виникнення яких зумовлено реакцією на глобальні трансформації;

- домінування економічних факторів знижує вірогідність виникнення ієрархічних інституційних структур, рішення яких є обов'язковими для країн-членів;

- спрямованість у першу чергу на створення своєрідних осередків більш ліберального економічного режиму, а не на побудову регіональних протекціоністських анклавів;

- поглиблення рівня регіональної координації економічної політики, що виражається в орієнтації насамперед на безпосереднє регулювання господарських процесів у межах національних економік (гармонізація податкових систем, режиму доступу на ринки, систем стандартів тощо) замість вирішення питань, що лежать на поверхні, усунення внутрішніх і зовнішніх бар'єрів між країнами, що входять до складу групування.

На конфігурацію такого типу може розраховувати об'єднання трьох найпотужніших регіональних блоків - ЄС, АТЕС та потенційної трансатлантичної зони вільної торгівлі (ТАФТА).

Поліполярна система передбачає широке багатостороннє співробітництво і багатовекторність розвитку. Вагомим аргументом на користь утворення поліполярного світу є неможливість недооцінки потенціалу окремих держав, зокрема Китаю, країн Близького Сходу, Індії тощо.

Єдиною умовою існування поліполярного світу є спільність інтересів у вирішенні глобальних проблем. Крім того, вона є вигідною для тих, хто бажає зберегти у власних країнах владу керівних кланів, законсервувати менталітет нації. Багатополярність є теорією співробітництва, теорією конкуруючих інтересів і цінностей. Теорія поліполярного світу включає наступні концепції інституційної архітектури: а) корпоратизацію; б) автономізацію; в) глобальне громадянське суспільство.

Корпорації виступають у ролі суб'єктів, інтереси яких впливають на політику національних держав навіть у тому разі, якщо ТНК не чинять безпосереднього впливу на уряди конкретних країн і взагалі ніяк не виражають власних уподобань щодо економічного курсу, який здійснюється урядами.

Перспективу автономізаціїможна охарактеризувати за допомогою п'яти параметрів: а) її архітектура є поліцентричною; б) вона є універсальною за складом учасників (мобілізує потенціал ТНК, профспілок, неурядових організацій); в) вона ґрунтується на різноманітних формах міжнародного співробітництва між суспільним і приватним сектором, а також на колективному пошуку і розв'язанні проблем; г) вона знаходиться на точці перетину національних інтересів і необхідності спільного вирішення проблеми; д) вона призводить до глибинної трансформації політики і спонукає до інституційних трансформацій.

Конкретними механізмами глобального управління в таких умовах можуть бути:

- безпосередня участь урядів національних держав у розробці необхідних рішень;

- діяльність міжнародних організацій, що координують зусилля національних держав і порівняно автономно виконують відповідні функції.

Під глобальним громадянським суспільством розуміється сукупність недержавних некомерційних організацій, рухів і організацій, задіяних на міжнародній арені. До таких належать міжнародні неурядові організації, соціальні рухи, незалежні ЗМІ, експертні співтовариства, організації, що представляють інтереси приватного сектора (бізнес-асоціації), а також приватних осіб, що діють поза інституційними межами.

стратегія глобалізація міжнародний європейський

2. Аналіз та оцінка стратегій на прикладі України

На початку 2014 року Україна вступила у фазу реформування старої системи, хтось схвалює ці зміни, хтось критикує. Але можна зазначити впевнено, що вже існує план, який визначає напрямки та пріоритети розвитку України на період до 2020 року. Цей план названо Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», який було презентовано 25 вересня 2014 року Президентом України П. Порошенком. Розробка Стратегії розпочалася ще у липні 2014 року із запрошення громадськості надавати свої пропозиції щодо бачення розвитку країни.А 24 грудня 2014 року на своєму першому засіданні Стратегію схвалила Національна рада реформ, яка є спеціальним консультативно-дорадчим органом при Президентові України з питань стратегічного планування, узгодження позицій щодо впровадження в Україні єдиної державної політики реформ та їх реалізації.

І вже 12 січня 2015 року Президент Петро Порошенко підписав указ «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020». Згідно з указом Президента, Кабінет Міністрів України має щороку до 15 лютого затверджувати план дій щодо реалізації положень Стратегії та щоквартально інформувати про стан виконання плану дій щодо реалізації положень Стратегії.

Що собою представляє ця Стратегія? Які основні сфери життєдіяльності суспільства вона захоплює? Якій з цих сфер надано пріоритетність? Та чи згодні українці з цими пріоритетами? Все це буде розглянуто в першій частині нашого матеріалу.

Сама по собі «Стратегія - 2020» визначає чотири основні вектори розвитку нашої країни:

- сталий розвиток країни - проведення структурних реформ, за рахунок яких відбудеться підвищення стандартів життя. Україна має стати державою з сильною економікою та з передовими інноваціями;

- безпека держави, бізнесу та громадян - Україна має стати державою, що здатна захистити свої кордони та забезпечити мир не тільки на своїй території, а й у європейському регіоні. Основою безпеки має стати чесне та неупереджене правосуддя, невідкладне проведення очищення влади на всіх рівнях та забезпечення впровадження ефективних механізмів протидії корупції. Велику увагу також необхідно приділити безпеці життя та здоров'я людини;

- відповідальність і соціальна справедливість - забезпечення гарантій,що кожен громадянин, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, матиме доступ до високоякісної освіти, системи охорони здоров'я та інших послуг в державному та приватному секторах. Територіальні громади самостійно вирішуватимуть питання місцевого значення, свого добробуту і нестимуть відповідальність за розвиток всієї країни;

- гордість за Україну в Європі та світі - забезпечення взаємної поваги та толерантності в суспільстві, гордості за власну державу, її історію, культуру, науку, спорт. Україна повинна зайняти гідне місце серед провідних держав світу, створити належні умови життя і праці для виховання власних талантів, а також залучення найкращих світових спеціалістів різних галузей.

Вищезазначені чотири вектори розвитку держави передбачають реалізацію 62 реформ. Але в указі Президента «Про Стратегію» зазначено, що кількість та зміст реформ і програм розвитку держави можуть змінюватись у процесі реалізації. Отже, це значить, що якщо певні реформи не увінчаються успіхом, то, скоріш за все, можна буде спостерігати за зміною деяких пріоритетів Стратегії.

Метою Стратегії є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі. Але держава не в змозі приділити увагу та фінанси повноцінно на всі напрямки реалізації Стратегії, тому було зазначено деякі реформи і програми першочерговими.

І місце. Найвагомішою є реформа системи національної безпеки і оборони, головна мета якої це підвищення обороноздатності держави, реформування Збройних сил України та інших військових формувань України відповідно до сучасних вимог та з урахуванням досвіду, набутого у ході АТО, а також розвиток оборонно-промислового комплексу для максимального задоволення потреб армії.

ІІ місце. На другому місці за пріоритетністю виступає антикорупційна реформа та оновлення влади, основною метою якої є суттєве зменшення корупції в Україні, зменшення втрат державного бюджету та бізнесу через корупційну діяльність, а також підвищення позицій України у міжнародних рейтингах, що оцінюють рівень корупції.

ІІІ місце.Судова реформа. Вона передбачає реформування судоустрою, судочинства. Судова влада згідно Стратегії має відповідати суспільним очікуванням щодо незалежного та справедливого суду, а також європейській системі цінностей та стандартів захисту прав людини.

IV місце.Реформа правоохоронної системи включає в себе коригування завдань та функцій правоохоронних органів, що підвищить рівень захисту прав і свобод людини; створення Національної поліції; проведення ґрунтовної децентралізації та впровадження дієвих механізмів громадського контролю за органами правопорядку.

V місце.Децентралізація та реформа державного управління - створення професійного інституту державної служби; відхід від централізованої моделі управління в державі; побудова ефективної системи територіальної організації влади в Україні; процес здійснення державних закупівель повинен стати максимально прозорим; корупційна складова під час здійснення державних закупівель має бути ліквідована.

VI місце.Дерегуляція та розвиток підприємництва - створення сприятливого середовища для ведення бізнесу, розвитку малого і середнього підприємництва, залучення інвестицій, спрощення міжнародної торгівлі та підвищення ефективності ринку праці; скорочення кількості органів державного нагляду (контролю).

VII місце.Реформа системи охорони здоров'я - створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав; підвищення особистої відповідальності громадян за власне здоров'я.

VIII місце.Податкова реформа - перехід від наглядово-каральної функції фіскальних органів до обслуговуючої; зменшення кількості податків, їх розміру та спрощення порядку розрахунку і сплати; впровадження електронних сервісів для платників податків; зменшення податкового навантаження на заробітну плату з метою її детінізації.

IX місце.Програма енергонезалежності - перехід до енергоефективного та енергоощадного використання та споживання енергоресурсів із впровадженням інноваційних технологій; реалізація проектів з використанням альтернативних джерел енергії; нарощування видобутку вітчизняних енергоносіїв; модернізація інфраструктури ПЕК.

X місце.Програма популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі - формування довіри до України; зміцнення національної безпеки і відновлення територіальної цілісності;формування і просування бренд-меседжів про Україну: Україна - країна свободи і гідності; Україна - країна, що реформується, незважаючи на виклики; Україна -хаб для інвестицій; Україна - країна високих технологій та інновацій; Україна - країна, приваблива для туризму; Україна - країна із визначними культурними та історичними традиціями.

Аби зрозуміти, як саме населення буде підтримувати та сприяти реалізації Стратегіїї, важливим є усвідомлення саме того, що насправді думають про такі зміни експерти та прості українці. Є ті, хто налаштований оптимістично і оцінює Стратегію позитивно, та завдяки її реалізації вірять у світле майбутнє України. Є й песимісти, які не вбачають взагалі або частково в Стратегії реалістичних перспектив, що направлені на відновлення України.

«Мета наших амбітних реформ - досягти європейських стандартів життя і підготуватися до того, щоб у двадцятому році подати заявку на членство в ЄС», - зазначив П. Порошенко, який є найоптимістичніше налаштованим.

«Стратегія-2020» охоплює і соціальні, і гуманітарні аспекти: Порошенко хоче, щоб українці довше жили, довіряли судам, пишалися Україною, а молодь знала дві й більше іноземних мов. Для втілення всього цього в життя Україні доведеться напружити всі сили, зізнався Петро Порошенко.

Песимістів також достатня кількість, яка позиціонує свої аргументи щодо не реалістичності Стратегії за певних умов. Близько половини експертів різних напрямків наголошують, що програма Президента П. Порошенка

«Стратегія - 2020» є амбітним планом, в якому визначено низку необхідних для успішного розвитку держави показників.

У той же час, економісти зазначають, що частина показників, на прикладі подвоєння ВВП, зменшення державного боргу (з 67 до 60 % від річного ВВП) та входження в топ-20 з легкості ведення бізнесу - це нереалістичні очікування в умовах військового конфлікту на сході держави. А політологи, в свою чергу, взагалі вказують на те, що стратегія є, більшою мірою, передвиборчою технологією, аніж планом глави держави. Такої думки притримується і експерт корпорації стратегічного консалтингу К. Матвієнко.

Голова правління Центру політико-правових реформ І. Коліушко відзначає, що деякі заявлені наміри чинна влада не зможе чи не схоче реалізувати. «Щодо довіри до суду - позитивний намір. Чи реалізують його, не зрозуміло. Бо найпростіший крок до цього - ухвалення закону про судоустрій та статус суддів, що не зроблений. Замінити 70% людей в органах влади - це реально. Але де взяти нових професіоналів в умовах дефіциту кадрів? Треба змінювати не лише людей, а систему. Бо нові стануть такими, як і попередники», - прогнозує експерт.

Є економісти, які оцінюють президентську стратегію з оптимізмом. Зокрема, великим плюсом є те, що вони оцінюють напрямки Стратегії правильно, але, в той же час, визнають, що цифри дещо є оптимістичними. Підтримують главу держави і в тому, що вперше у державній стратегії поставили нові цілі, як-от щодо тривалості життя, знання мов, олімпійських перемог тощо.

Водночас, деякі тези є мало реальними, деякі - досяжними лише за умови повної мобілізації всіх гілок влади та суспільства, заявив В. Мазярчук. Окрім цього, він схвалює передачу 65% владних повноважень на місця. Однак експерт має сумніви, що можна буде зменшити державний борг та підвищити кредитний рейтинг в умовах локального військового конфлікту.

На сайті reforms.in.ua було розміщене опитування з різними варіантами значень ключових показників ефективності у 2020 році. Надійшло близько 300 відповідей - і лише по одній чверті показників вони різняться від значень, вказаних у «Стратегії - 2020», кажуть у АП. Шимків відзначив, що громадяни та експерти мають патріотичну позицію і впевнені, що Україна зможе зробити ривок у економічних рейтингах.

Насправді, якщо проаналізувати текст документу Стратегії, то треба сказати, що пріоритети українців щодо першочергових реформ відрізняються від пріоритетів, що запропонувала Національна рада реформ.

У результаті опитування з'ясувалося, що найбільш очікувана реформа для українців - це реформа системи охорони здоров'я, 43,6% поставили її на перше місце. Але в Адміністрації Президента завершення реформи охорони здоров'я, як найдорожчої, планують далеко за межами закінчення конституційного президентського терміну. Друге місце серед найактуальніших реформ співгромадяни відвели судовій. 32,4% українців назвали її першочерговою. 20,5% українців вважають суперважливою військову реформу, але більшість з них не розуміє, що військова реформа без проведення реформи військово-промислового комплексу не можлива. На четверте місце за важливістю українці поставили пенсійну реформу, 19,6% співвітчизників вважають її першочерговою. Цікаво, що ця реформа найбільше хвилює людей на півдні, сході та в центрі країни.Слідом йде реформа системи ЖКГ з результатом в 15,3%.Досить низький рівень актуальності для українців реформи системи правоохоронних органів - 14,9%. Розуміючи її необхідність, народ не особливо вірить у можливість якісної зміни представників “mentus vulgaris”. Створення муніципальної поліції, затребуване всього лише 4% громадян, побічно підтверджує цю гіпотезу. Реформу освіти, що включає в себе не тільки реформування вузів, але і шкіл, а також середню і дошкільну освіту, важливою вважають лише 13,7%.Що стосуєтьсяконституційної реформи, то українці не вважають актуальним черговий перерозподіл повноважень між гілками владного дерева. Найбільш затребуваною з конституційних є реформа, яка передбачає децентралізацію. 13,7% українців назвали її першочерговою. А ось той факт, що лише 10% в якості пріоритету відзначили скасування енергетичної залежності від Росії, говорить про небажання широких народних мас усвідомлювати стратегічні завдання, що стоять перед державою. Податкова реформа важлива тільки для 9,5% українців. 6% опитаних вважають актуальною реформу місцевого самоврядування. Науку, яка лежить в основі прогресу, що дає ідеї для виробництва і народження робочих місць, вирішили підтримати лише 0,5%. Саме стільки вважають актуальною реформу Національної академії наук та університетської науки.

3. Перспективи формування міжнародних стратегій економічного розвитку європейського союзу

У контексті сучасної взаємодії України з ЄС пріоритетними напрямами діяльності з метою реалізації євроінтеграційної стратегії є: глибокі структурні перетворення, необхідні для забезпечення стабільного зростання економіки України, підвищення конкурентоспроможності національного товаровиробника; приведення національної нормативно-правової бази до європейських стандартів; вдосконалення організаційно-управлінського компонента євроінтеграційної стратегії України; реалізація широкомасштабної інформаційно-просвітницької програми з метою поліпшення знань суспільства про сутність європейської інтеграції, специфіку функціонування ЄС; зміцнення двосторонніх контактів із суб'єктами ЄС, участь України у спільних з ЄС економічних проектах, наприклад, залучення європейського капіталу до реалізації проектів типу транспортування енергоносіїв з Каспійського регіону на захід за маршрутом Грузія - Україна - Польща; активізація участі України в європейських регіональних ініціативах, зокрема Організації Чорноморського економічного співробітництва, а також інших міжнародних організаціях, залучених до економічного співробітництва в Європі; участь у будівництві архітектури європейської безпеки в межах 300 європейських структур забезпечення безпеки; поглиблення прикордонного та митного співробітництва, координація боротьби з організованою злочинністю, незаконною міграцією, наркобізнесом, відмиванням капіталів. Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Таким чином, Європейський Союз являє собою макрорегіональне об'єднання з високим рівнем міжнародної економічної інтеграції, головними цілями якого є сприяння стійкому та гармонійному соціально- економічному розвитку шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, згуртування, створення економічного і валютного союзу; сприяння утвердженню індивідуальності ЄС в міжнародних відносинах на основі реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; посилення захисту прав та інтересів громадян держав - членів Європейського Союзу; розвиток тісного співробітництва в галузі правосуддя й внутрішніх справ; збереження досягнутого рівня інтеграції ЄС. Крім того, значна увага приділяється підвищенню прибутковості та зниженню витрат виробництва в європейській промисловості. З цією метою надається допомога підприємствам у покращенні професійного навчання, засвоєнні нових методів організації праці, встановленні контролю за якістю при розробці й впровадженні новітніх технологій. ЄС сприяє західноєвропейським компаніям в їх просуванні на світові ринки за допомогою податкових пільг для експортоорієнтованих галузей промисловості, узгодженої інвестиційної діяльності підприємств країн-членів за межами ЄС. Зовнішньоекономічна політика ЄС спирається на угоди, що укладено з іншими країнами в контексті міжнародних правових норм, зокрема, норм і принципів, що розроблені ООН, СОТ, МВФ, й спрямована на захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілісності Європейського Союзу.

Висновок

Отже, необхідно сказати, що Стратегія була прийнята в найскладніший період розвитку нашої країни. За своєю природою “Стратегія-2020? є важливим орієнтиром потенційних змін в Україні, але на шляху до втілення певних її задач стоїть спротив деякої частини населення і влади.

Для повного оновлення держави необхідні певні умови та сприяючі фактори реалізації цих змін. Треба зазначити, що умови у нас далекі від «ідеальних», перш за все, тому, що більшість не має бажання до змін, хоча це якось і не відображає так яскраво, щоб можна було сказати точно саме, хто підтримує, а хто виступає опонентом на шляху до змін. До сприяючих факторів треба віднести підтримку з боку іноземних партнерів та достатньої частини населення, яка має жагу до змін. А це вже не мало, тому головне, що в нас є, це сподівання на реалізацію хоча б деяких реформ, що значно поліпшать життя громадян України. Також хочеться сподіватись на те, щоб влада прислуховувалась до потреб населення держави і за можливості вносила певні корективи до Стратегії, які будуть відповідати реаліям сьогодення.

Список використаної літератури

1. http://iac.org.ua/category//

2. http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/international-organizations

3. Жук М.В. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навч.посіб./ М.В.Жук, Т.В.Бауліна. - К.:Вид. ПАЛИВОДА А.В.,2006.

4. Гражевська Н.І. Економічні системи епохи глобальних змін: [монографія] / Н. І. Гражевська. - К. : Знання, 2008. - 431 с

5. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навч. посіб. / За ред. Ю.Г.Козака, В.В.Ковалевського, І.В.Ліганенко. - 2-ге вид. - К.: Центр учбової літератури, 2009.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Зміст формування стратегій розвитку. Економічні пріоритети держав в умовах глобалізації. Система міжнародного регулювання світового господарства. Оцінка стратегій розвитку країн транзитивної економіки. Напрями макрорегіональних інтеграційних об’єднань.

    реферат [120,5 K], добавлен 22.11.2014

  • Моделі економічних стратегій. Мета економічної стратегії держави на першому етапі перехідної економіки. Основні напрями економічного зростання. Значення глобалізації, що відкриває нові можливості для розвитку та реалізації світових економічних стратегій.

    эссе [15,2 K], добавлен 05.04.2014

  • ТНК і розвиток міжнародних виробничих зв'язків. Суть економічної інтеграції, Європейський Союз як її приклад. Сутність і форми міжнародного поділу праці. Інтернаціоналізація та глобалізація економічного розвитку. Основні способи виходу на зовнішні ринки.

    контрольная работа [128,5 K], добавлен 28.09.2009

  • Передумови створення, головне призначення та етапи розширення Європейського Союзу кінця ХХ - початку ХХІ ст. Європейська політика сусідства та "Східне партнерство" як основні стратегії розширення. Взаємовідносини Європейського Союзу з Росією та Україною.

    курсовая работа [67,7 K], добавлен 16.06.2011

  • Загальна характеристика міжнародних фінансових організацій. Діяльність Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Основні правові норми становлення України як суб`єкта міжнародних відносин. Зміцнення політичної незалежності та економічної безпеки.

    курсовая работа [42,5 K], добавлен 07.06.2011

  • Функції міжнародних організацій в світовій системі. Класифікація і економічна характеристика провідних міжнародних організацій і їх значення в процесі міжнародної глобалізації. Членство та перспективи та наслідки вступу України до міжнародних організацій.

    дипломная работа [751,0 K], добавлен 14.09.2016

  • Оцінка конкурентоспроможності України, її інвестиційного клімату. Світові рейтинги: індекси глобальної конкурентоспроможності, сприйняття корупції, розвитку людського потенціалу, глобалізації, легкості ведення бізнесу, економічної свободи, індекс миру.

    реферат [1,1 M], добавлен 11.02.2014

  • Стан економічної інтеграції України і Європейського Союзу та перспективи на майбутнє. Створення конкурентоспроможної економіки України в умовах глобалізації. Європа і Україна: проблеми інтеграції. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах.

    реферат [24,0 K], добавлен 16.11.2010

  • Рівень економічного розвитку України, її місце в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах. Участь країни в процесах міжнародної міграції капіталу та торгівлі. Удосконалення системи міжнародних економічних відносин та співробітництва.

    курсовая работа [206,2 K], добавлен 10.12.2009

  • Основи секторального економічного співробітництва України та Європейського Союзу (ЄС), діагностика його розвитку. Напрями національної економічної політики в умовах розширення ЄС та стратегія участі України у формуванні Єдиного економічного простору.

    курсовая работа [362,7 K], добавлен 01.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.