Поняття стратегія уже щільно увійшло в лексикон управлінської діяльності. Слово "стратегія", в перекладі з грецької означає "мистецтво розгорнення військ в битві", на протязі останніх двадцяти років широко увійшло в теорію і практику менеджменту. З точки зору сучасних уявлень про управління, стратегія це не абстрактний предмет, це сильна ділова концепція плюс набір реальних дій, який здатний привести цю ділову концепцію (бізнес-концепцію) до створення реальної конкурентної переваги.

В умовах міжнародної конкуренції в різних галузях на підприємствах необхідно чітко визначити міжнародні стратегії, щоб компанії боролися ефективніше зі своїми конкурентами. Отже, перейдемо безпосередньо до видів міжнародних стратегій.

Існують наступні варіанти здійснення діяльності фірми на зарубіжних ринках інших країн:

Передача права на використання власних технологій, на виробництво чи збут її продукції іноземним фірмам;

Посилення національного виробництва і вивіз продукції на іноземні ринки з застосуванням власних і інших збутових каналів;

Використання багатонаціональної стратегії, в рамках якої розроблюється окрема стратегія для кожної країни, яка відповідає попиту споживачам і конкурентним умовам країн. Діяльність фірми в одній країні не залежать від діяльності фірми в іншій країні;

Використання глобальної стратегії низьких витрат, при якій фірма орієнтується на малозатратне виробництво на всіх стратегічно важливих ринках світу. Ціль - створити низький рівень витрат порівняно з конкурентами в рамках світового ринка;

Використання глобальної стратегії диференціації, при якій фірма диференціює свій товар по одним і тим же характеристикам в різних країнах з цілю створення постійного іміджу на світовому ринку; проводиться жорстка координація діяльності в всіх країнах;

Використання глобальної стратегії фокусування - діяльність координується на основі низьких витрат і диференціації.

Продаж ліцензій буде вдалим в тому випадку, коли фірма має вагомі технологічні розробки, але не може самостійно здійснювати свою діяльність в інших країнах тому, що недостатньо ресурсів чи відсутність іноземних організаційних структур.

В якості хорошої початкової стратегії з ціллю подальшого збільшення продажу на світовому ринку виступає розвиток місцевого виробництва і експорт продукції в інші країни. Це знижує ризик і потребу в фінансових ресурсах, що дозволить мінімізувати прямі інвестиції в іноземні країни.

Багатонаціональна стратегія полягає в тому, що фірма намагається прилаштувати свою стратегію до умов кожної країни, де діє країна. Це означає створення в цільових країнах юридично незалежних компаній, при мінімальній координації дій. Дана стратегія характеризується також орієнтацією на місцевих постачальників і повною адаптацією до специфіки національного попиту, культури і звичаїв країни. Основною ціллю багатонаціональної стратегії являється забезпечення місцевих вимог країни, а не конкурентної переваги на світовому чи навіть регіональному масштабі.

В галузях з глобальною стратегією позиція фірми в одній країні не впливає суттєво на її позиції в інших країнах. Конкурентні переваги фірми, які вона завоювала на національному ринку доповнюються перевагами набутими в інших країнах. Продаж товарів здійснюється в більшості країн, які виступають важливими ринками збуту товарів фірми.

Глобальна стратегія користується двома методами, за допомогою яких фірми можуть досягнути конкурентної переваги чи компенсувати недоліки роботи в якісь країні: по-перше, розміщення окремих видів діяльності в різних країнах для найкращої роботи на ринку багатьох країн; по-друге, координація діяльності окремих відділів фірми.

Фінансовий контроль являє собою повну протилежність стратегічному плануванню. В даному випадку керівництво підрозділів саме розроблює стратегію розвитку з тією умовою, що вони повинні вкладатись в рамки бюджету. Переваги даного способу наступні:

- велика зацікавленість керівництва підрозділів в вдосконаленні розробленої на короткостроковий період зовнішньоекономічної стратегії;

- так як керівник сам розроблює стратегію, то в випадку виникнення проблем їх рішення він шукає в розробленій їм стратегії;

- даний спосіб керівництва компанії найбільш ефективний на дуже великих диверсифікованих фірмах, де головний офіс не має інформації проте, яка ситуація існує в конкретній галузі на конкретному ринку.

Стратегічний контроль. Компанії, які додержуються даного способу мають на меті отримання конкурентних переваг. Планування проходить на рівні підрозділів, але вже розроблені зовнішньоекономічні стратегії ретельно розглядаються на рівні головного офісу. Фінансові показники задаються централізовано, що може привести до того, що план і бюджет будуть не сходитися.

Національні стратегії розвитку розробляються й реалізуються, як вже зазначалося, не в ізольованому просторі країни, обмеженому державними кордонами, а в світовому ринковому господарстві. Національне господарство країни входить в світове господарство як його структурний елемент, додає до нього свою частку, збагачуючи світову ринкову систему; водночас воно відчуває суттєвий вплив з боку системи, трансформуючись відповідно вимогам світового господарства, яке безперервно еволюціонує.

Стимулюючою силою для появи й розвитку глобалізації стала науково-технічна революція. Початок процесу глобалізації пов'язується в часі з переходом індустріально розвинутих країн в постіндустріальну фазу розвитку. Особливе значення має бурхливий розвиток світової системи інформації, який сприяв транснаціоналізації виробництва і капіталу. Інформаційно-комунікативні системи дають можливість укладати економічні угоди в будь-який час незалежно від місцезнаходження агентів угод. Виключну роль в цьому процесі відіграє Інтернет. Світова інформаційна мережа забезпечує глобалізацію капіталу і децентралізовану концентрацію виробництва і праці. Утворюється світовий інформаційно-фінансовий простір.

Важливою стороною сутності глобалізації є утворення і швидкий розвиток наднаціональних структур у світовій економіці. Жодна країна сьогодні не може планувати свою економіку без огляду на світову економічну ситуацію.

Глобалізацію характеризують такі основні риси:

- посилення взаємозв'язку всіх дій країн в соціально-економічній сфері, політиці, культурі;

- територіальне поширення інтернаціоналізаційних процесів, які сьогодні охоплюють увесь світ;

- універсалізація міжнародних економічних процесів;

- зростання масштабу виробництва, концентрація і централізація капіталу;

- поглиблення науково-технічного прогресу, що супроводжується інформаційною революцією;

- посилення міжнародної економічної інтеграції і регіоналізації міжнародних відносин.

Глобалізація є об'єктивним і неухильним процесом. В цілому її слід оцінювати позитивно, оскільки вона об'єднує національні економіки в єдине організаційне ціле і тим самим підвищує ефективність світового господарства. Глобалізація сприяє зближенню не тільки економік, а й культур різних народів, полегшує порозуміння між ними. Проте цей процес супроводжується накопиченням серйозних проблем, які постають не тільки перед окремими країнами, але й перед усім людством.

Однією з найгостріших проблем, що несе глобалізація, є поступова втрата країнами частки національного суверенітету над економікою внаслідок її дерегуляції відповідно з вимогами ТНК, ТБН і міжнародних фінансових організацій. Особливо вразливо наслідки дерегуляції виявляються на світових фінансових ринках. Глобальний грошовий обіг і біржові трансакції за 1995 - 2000 роки збільшили у 10 разів. Небаченого розмаху набули глобальні валютні спекуляції, які завдають величезної шкоди валютам бідних країн. Глобальні фінансові системи все більше відриваються від реальної економіки. Так, номінальна вартість "віртуальних" деривативних угод сягає 50 трильйонів доларів, що вдвічі більше річного світового доходу. В таких умовах який-небудь потужний фінансовий центр може спровокувати глобальну фінансову кризу, що вже неодноразово мало місце.

Іншою проблемою є зростання нерівності між розвинутими й найменш розвинутими країнами, між найбагатшим й найбіднішим населення світу. Так, на сьогоднішній час, 225 найзаможніших людей світу володіють багатством, приблизно, у один трильйон доларів, що дорівнює річному доходу 47% людства.

Ці та інші проблеми глобалізації чекають свого вирішення, проте сам процес глобалізації об'єктивний і неминучий. Розробляючи стратегію розвитку країни, її уряд, науковці й політичні діячі повинні зважувати на особливості цього процесу, щоб скористатися перевагами глобалізації й уникнути її вад.

Отже, глобалізація трансформує функціональну структуру держави як на міжнародному, так і на внутрішньому рівнях, причому її вплив здійснюється у протилежних напрямках. З одного боку, держава поступається деякими своїми функціями на користь наддержавних структур, з іншого - її позиції зміцнюються у певних сферах. Принаймні, в оглядовому майбутньому держава буде існувати як важливий суб'єкт світової економіки. Водночас уряд кожної країни мусить враховувати зміни умов, що відбуваються в процесі глобалізації, при розробці національних стратегій розвитку.

Одним з найголовніших завдань економічної політики держави в умовах глобалізації стає створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національної економіки. Американський економіст М. Портер визначив чотири основні детермінанти, що забезпечують конкурентні переваги:

- параметри факторів виробництва (кваліфікована робоча сила, запаси сировини, виробничі потужності, капітал, науковий потенціал);

- наявність конкурентоспроможних споріднених галузей;

- характер попиту на внутрішньому ринку;

- стратегія фірм.

Стратегії розвинутих держав спираються на неоліберальні тенденції економічної політики. Держава повинна створювати умови для ефективного функціонування ринку, що зокрема, включає систему гарантії прав власності і обов'язкового виконання контрактів. Важливою функцією держави є забезпечення конкуренції в економічному середовищі країни; вона виражається в антимонопольному законодавстві, в обмеженні імпортних перешкод, в ціновому регулюванні для підтримки молодих фірм.

Стратегії економічного розвитку країн, що розвиваються, розробляються також в умовах глобалізації, але їх цілі дещо інші. Більшість країн цього типу значно відстає в економічному розвитку, тому вони не мають часу для тривалої природної еволюції економічних структур, що відповідали б сучасним стандартам розвинутих країн. У таких умовах роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути істотно вищою.

Країни з перехідною (транзитивною) економікою опинилися в процесі глобалізації в дуже складний період свого розвитку, тому перед їх урядами, що розробляють економічні стратегії, постають найгостріші проблеми. Нарощування темпів глобалізації співпало з докорінною перебудовою економічних відносин в колишніх соціалістичних країнах, яка супроводжувалася падінням виробництва і втратою важливих позицій на світових ринках. Для вирівнювання положення й забезпечення економічного ривка необхідний час, але глобалізація "не могла чекати", оскільки світові економічні процеси поступальні й незворотні.

Іншою проблемою при розробці економічних стратегій для урядів країн перехідної економіки є знаходження оптимального співвідношення між лібералізацією зовнішньоекономічних відносин і захистом національної економіки. З самого початку економічних реформ, тобто в першій половині 90-х років, практично всі постсоціалістичні країни вдались до політики міжнародної лібералізації, що виявилося, зокрема, у зниженні, а то й ліквідації митних тарифів на імпорт і експорт, усунення перешкод на вивезення капіталу за кордон та ін. Головною метою при цьому ставилося якнайшвидше входження країни у світовий економічний простір. Така політика, крім того, узгоджувалася з положеннями "Вашингтонського консенсусу", який передбачає максимальну відкритість економіки країни.

Вирішення проблеми захисту національної економіки в умовах глобалізації для цієї групи країн полягає в посиленні ролі держави в економічному регулюванні. Лібералізація зовнішньоекономічних відносин повинна здійснюватися обережно й зважено. Пріоритетні для національної економіки галузі повинні бути захищені тарифними і нетарифними методами, що, до речі, практикується і розвинутими країнами. Уряд зобов'язаний поставити перешкоди для проникнення в країну недоброякісних товарів, що не відповідають технічним, екологічним й санітарним вимогам. Ця проблема є актуальною й для України, споживачі якої потерпають через недостатні заходи уряду щодо сертифікації імпорту й контролю за якістю імпортованої продукції.

Узагальнюючи аналіз ролі держави в умовах глобалізації, можна зробити такий висновок: лібералізація економіки не повинна супроводжуватися ослабленням регулюючих функцій держави. Регулююча роль держави повинна трансформуватися не за рахунок відмови від керівництва економікою, а за рахунок перерозподілу регулюючих функцій між державою, неурядовими і наднаціональними суб'єктами економічних відносин.

Глобалізація супроводжується посиленням регіоналізації світової економіки. На перший погляд, ці два процеси є такими, що виключають один одного. Але слід згадати, що в основі регіоналізації полягає міжнародна економічна інтеграція, яка активізується глобалізацією. Регіональні економічні угруповання можна розглядати як осередки, що складають глобальний економічний простір; в них процеси, притаманні глобалізації (інтернаціоналізація усіх сфер життєдіяльності), здійснюються набагато швидше, ніж в цілому на Земній кулі.

В основі концепції європейської інтеграції полягає принцип субсидіарності (доповненості), що означає багаторівневу систему прийняття рішень. Можна виокремити чотири рівні: комунальний, регіональний, національний і наднаціональний; вирішення кожної конкретної проблеми належить до компетенції тієї влади, яка забезпечить її оптимальне рішення.

Можна спрогнозувати, що у майбутньому відбудеться злиття усіх окремих регіональних угрупувань в суцільну глобалізовану інтеграційну систему. Така тенденція проглядається вже сьогодні.

стратегія економічний розвиток глобалізація

Висновок