Коли Центральна Азія увійшла до складу Російської імперії, її економічні зв'язки з внутрішніми районами Китаю почали слабшати. У радянські часи, коли центральноазіатський регіон був складовою частиною СРСР, його відносини з Китаєм були фактично згорнуті.

Торгівля між Китаєм і країнами Центральної Азії стала розвиватися відразу ж після розпаду СРСР. У період 1992-1998 років товарообіг був украй невеликий і знаходився в межах 350-700 млн. доларів щорічно. Вихідною точкою інтенсифікації торговельно-економічних відносин стала фінансово-економічна криза в Росії. За підсумками 1999 року обсяги китайсько-центральноазіатської торгівлі зросли приблизно на 25%.

З 2000 року спостерігається ще більш динамічне зростання обсягів торгівлі. У період 2000-2003 років товарообіг між КНР і країнами ЦА збільшився більш ніж в 3 рази - з 1 до 3,3 млрд. доларів. У період 2004-2008 років тенденція до інтенсифікації торгівлі набула ще більш стійкий характер - товарообіг збільшився більш ніж в 4,5 рази, з 4,3 до 20 млрд. доларів. У свою чергу за підсумками 2009 року товарообіг Китаю з країнами Центральної Азії склав приблизно 17,6 млрд. доларів, зменшившись на 12% в результаті наслідків світової фінансово-економічної кризи. При цьому, аналіз структури торгівлі між КНР і країнами ЦА свідчить про стійку тенденцію закріплення за Китаєм ролі постачальника готової продукції, а за країнами Центральної Азії - статусу постачальників сировинних ресурсів.

У цілому, хоча розпад Радянського Союзу і викликав зростання обсягів китайсько-центральноазіатської торгівлі, в той же час, він автоматично не привів до побудови взаємовигідного формату торгово-економічних зв'язків між Китаєм і країнами Центральної Азії, які будуються за схемою «сировина в обмін на готову продукцію ». Причому, як і у випадку з російсько-центральноазіатськими відносинами характерною особливістю торговельно-економічних відносин між КНР і країнами ЦА є їх нерівномірність. На сьогоднішній день найбільш високі обсяги товарообігу спостерігаються між Китаєм і Казахстаном, і досить низькі - з Киргизстаном, Узбекистаном і Туркменістаном. Нарешті, надзвичайно незначними були і залишаються обсяги китайсько-таджицької торгівлі. У результаті найбільш важливим торговим партнером КНР в ЦА є Казахстан. Друге місце займає Узбекистан, а третє місце - Киргизстан. У свою чергу, обсяги торгівлі з Таджикистаном і Туркменістаном поки не грають для Китаю практично ніякої ролі, не помітні навіть в загальному контексті китайсько-центральноазіатських торговельно-економічних зв'язків.[8]

2.3.3 Співробітництво України та Китаю

Наразі між Україною і Китаєм ухвалено понад 50 міждержавних, міжурядових та міжвідомчих документів, які створюють необхідне правове підґрунтя для активного і плідного співробітництва між Україною і Китаєм.

У січні 1995 р. завершено розробку "Державної програми розвитку відносин України з КНР". У ній викладено принципові засади та пріоритети в китайському напрямі. У серпні 1996 р. українською частиною Міжурядової українсько-китайської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва ухвалено "Концепцію розвитку економічних відносин України з КНР". Але накреслені заходи, на жаль, не реалізовано, оскільки робота Міжурядової комісії фактично була зведена до рівня міжвідомчих відносин двох держав. Не вдалось Україні залучити значні інвестиційні ресурси, які виникли у зв'язку з поверненням Гонконгу під юрисдикцію Китаю. Не реалізовано також товарний кредит, який надано Китаєм Україні ще у 1993 р. Діяльність нечисленних українсько-китайських спільних підприємств утруднюється внаслідок недосконалості механізму двостороннього співробітництва.

З одного боку, Україна має в Китаї солідну базу у вигляді активного міждержавного діалогу, у тому числі на найвищому рівні, а також традиційні дружні відносини між народами України і Китаю.

Китай і Україна мають цілком реальні шанси для якісного і кількісного поліпшення взаємовигідного широкомасштабного співробітництва, насамперед у названих уже пріоритетних галузях. Водночас слід мати на увазі, що українсько-китайські відносини можуть успішно розвиватися лише за умови усвідомлення в Україні того, що Китай реалізує один із небагатьох вітчизняних зовнішніх резервів швидкого нарощування експортних можливостей за рахунок продукції машинобудування, ракетно-космічної, суднобудівної промисловості, ядерної та теплової енергетики. Найбільш перспективними є види співробітництва, які дають змогу поєднувати продаж Україною високотехнологічної продукції й технологій з розвитком відповідного виробництва в Китаї. Саме з урахуванням цієї обставини можна, на думку фахівців, сміливо прогнозувати співробітництво, яке враховує імперативи XXI ст. китай реформування економічний зростання

Однак варто назвати обставини, які відіграють негативну роль у розвитку українсько-китайських відносин, а саме: відсутність у Китаї розгалуженої інфраструктури представництва державного сектору економіки України; значні територіальні відстані між країнами; слабка координація діяльності різних відомств; невизначеність порядку втілення в життя державної програми розвитку відносин з Китаєм.Усе це звужує можливості України на китайському напрямі.

Поглиблюється співробітництво України і Китаю у виробничій сфері, зокрема в галузі сільськогосподарського машинобудування.

Успішно розвиваються відносини у сфері науки і техніки, в якій, як відомо, і в Україні, і в Китаї досягнуто чимало успіхів світового рівня. Відтак уряди обох країн надають велике значення розвитку фундаментальної та прикладної науки.

Показово, що першою угодою між Україною і Китаєм, підписаною після проголошення Україною своєї незалежності і визнання її Китаєм, була угода про науково-технічне співробітництво між двома країнами. Згаданий документ, зокрема, передбачав проведення спільних досліджень і розробок, обмін їх підсумками, науково-технічною інформацією, ноу-хау і ліцензіями на компенсаційній основі, підготовку кадрів та ін. Здійснюється співробітництво 14 установ НАН України з науковими центрами і промисловими підприємствами Китаю. Лідером у науково-технічному співробітництві з Китаєм є Інститут електрозварювання імені Є. Патона. Ця установа підтримує прямі зв'язки з інститутом зварювання м. Харбіна, Всекитайською імпортно-експортною компанією точного машинобудування, Хейлунцзянською компанією "Сай-Де", Пекінською корпорацією "Чжу Ке", Міністерством машинобудування Китаю, Міністерством залізниць Китаю та ін. Діють також прямі угоди між Інститутом електродинаміки НАН України та Інститутом електромеханіки Китаю, Інститутом технічної теплофізики НАН України та Інститутом технічної теплофізики Китаю, Інститутом ядерних досліджень України та Інститутом ядерної науки і технологій Сичуанського університету та ін.[4]

Розділ 3. Перспективи розвитку

3.1 Юань, як світова валюта

У розпочатої цієї осені світовій війні валют Китай став не тільки основною воюючою стороною на пару з США, але і самим надійно захищеним учасником сутички.

Оскільки китайська валюта не є вільно конвертованою, можливість атаки на неї обмежені. Але з початком світової кризи Пекін став активно розширювати використання своєї валюти в міжнародних торгових розрахунках. Тим самим влада КНР почали реалізувати одну зі своїх головних довгострокових політичних установок - перетворення юаня в резервну валюту посткризового світу, в якому Піднебесній буде відведена роль найбільшої економіки.

«Китай зовсім не планує домагатися заміни долара на юань в якості світової резервної валюти» - заявив заступник голови комітету з міжнародних справ Всекитайського збору народних представників (законодавчий орган КНР) Ча Пейсінь, який перебував з візитом у Вашингтоні. Правоту китайського чиновника підтвердив і Міжнародний валютний фонд (МВФ), повідомивши, що не має наміру включати юань в кошик спеціальних прав запозичення (SDR), оскільки його неконвертованість за рахунком поточних операцій робить неможливим визнання його однією зі світових валют.

Відсутність конвертованості юаня дає йому ряд серйозних переваг. Наприклад, обговорюючи план можливої ??валютної війни з КНР, директор Інституту Петерсона по вивченню міжнародної економіки Фред Бергстен (один з найбільш впливових економістів США, близький до команди президента Барака Обами) прийшов до висновку, що атакувати китайську валюту буде непросто. Через відсутність вільної конвертації Вашингтон не зможе купити потрібну кількість юанів на вільному ринку. Завдяки цьому Пекін може відчувати себе відносно вільно і встановлювати курс юаня по відношенню до долара так, щоб не здорожувати свій експорт. Саме тому Ча Пейсінь і тисячі інших китайських чиновників і дипломатів у всьому світі як заведені повторюють, що змагатися з доларом юань не збирається.

Втім, багато дій Пекіна за останній час змушують засумніватися в щирості подібних декларацій. Китай різко активізував зусилля з розширення використання юаню у торговельних розрахунках. Формально це робиться з суто економічних міркувань. Але в неформальному спілкуванні китайські чиновники та близькі до влади експерти вже навіть не вважають за потрібне приховувати, що ці дії є частиною куди більш широкого задуму. За словами відразу декількох джерел «Н» у китайських фінансових колах, стратегія по поступовому перетворенню юаня у світову резервну валюту була схвалена ще в кінці 1990-х років тодішнім генсеком Цзян Цземінем.

У публічних документах Пекіна ця стратегія ніде не викладена. Однак її основні принципи можна зрозуміти, вивчаючи дискусії вхожих в партійні кабінети економістів - незабаром після початку кризи тема перетворення юаня в світову валюту стала однією з найбільш обговорюваних в експертних колах Піднебесної. Наприклад, Лі Цзин з центру вивчення світових фінансів при Китайській академії суспільних наук у своїх роботах описує подібну стратегію, що складається з чотирьох етапів. Перший передбачає організацію розрахунків у юанях з сусідніми країнами. На другому планується перетворити юань в платіжний засіб, який можна буде використовувати у всьому світі при торгових розрахунках з КНР. На третьому етапі юань повинен перетворитися на самоцінний привабливий інструмент для вкладень коштів домогосподарств, підприємств і фінансових інститутів, яким зараз є, наприклад, долар чи євро. І лише в рамках четвертого, заключного етапу юань повинен перетворитися в одну зі світових резервних валют, яку охоче купуватимуть центральні банки інших країн. Джерело «Н», близьке до держради КНР, зазначає, що подібні міркування «досить близькі до генеральної лінії партії».

До наміченої мети Пекін йде дуже послідовно і впевнено. Так, в рамках реалізації першого етапу стратегії КНР на початку 2000-х років стала оформляти з сусідами домовленості про можливості торговельних розрахунків у національних валютах. Для компаній, що імпортують із КНР, це дозволяє знизити витрати на конвертацію та страхування валютних ризиків. Наприклад, як розповідав у березні керуючий справами групи компаній «Спортмастер» Сергій Агібалов, розрахунки в юанях, а не в доларах призводять до здешевлення поставок до 4%. Правда, на російському напрямку затребуваність юаня виявилася поки не настільки значною: у минулому році обсяг торгівлі за рублі між РФ і КНР склав близько 16 млрд руб., Тоді як за юані - майже в 200 разів менше (загальний обсяг товарообігу в 2009 році - близько $ 39 млрд). Проте влада КНР економічні результати експерименту не збентежили, а Пекін навіть взяв курс на розширення розрахунків з Росією в національній валюті. «Це зараз в торгівлі більше попит на рублі, оскільки рубль - вільно конвертована валюта. Але попит на юані буде тільки рости» - говорить співробітник МЗС КНР і як приклад наводить Монголію і КНДР, де юань неофіційно приймається як платіжний засіб (подібно до того, як у 1990-ті роки в Росії на сплату приймалися долари США).

Особливо різко Пекін активізував свої зусилля щодо зміцнення ролі юаня незабаром після початку кризи. Взимку 2008 року Пекін почав проводити валютні свопи з сусідніми країнами, продаючи їм юані (операції укладені з Південною Кореєю, Гонконгом, Малайзією, і Білорусією). А навесні 2009 року фінансові влади КНР оприлюднили схему, що дозволяє проводити розрахунки за юані в міжнародній торгівлі. За даними митниці КНР, до початку листопада за майже півтора роки реалізації експерименту обсяг розрахунків у китайській валюті перевищив 200 млрд юанів (близько $ 30 млрд). За прогнозами банку HSBC, до кінця 2012 року обсяг торговельних розрахунків в юанях може скласти $ 2 трлн, або близько половини обсягу зовнішньоторговельного обороту КНР. Зростанню обсягів торгівлі сприятимуть і податкові заходи: у вересні цього року заступник голови департаменту Мінфіну КНР Чен Чжіцзюнь повідомив, що влада запроваджує податкові пільги для тих компаній , хто веде розрахунки з закордонними партнерами в юанях.

Розширити цю схему за задумом Пекіна зможе початок торгів юанем в парі з основними світовими валютами. Так, на торговій платформі China Foreign Exchange Trade System (CFETS) проти юаня вже торгуються долар США, євро, британський фунт, єна, гонконгський долар і малайзійський рінггіт.

Крім заохочення перекладу торгівлі на юані Пекін стимулює становлення ринку деномінованих у юанях цінних паперів, на який допущені іноземці. Ще в 2007 році державний Китайський банк розвитку випустив облігацій на 14 млрд юанів (близько $ 1,8 млрд), за минулі три роки його приклад наслідували багато банків і компаній реального сектору. А в серпні цього року McDonald's став першою міжнародною корпорацією, що випустила в Гонконзі пробну партію таких облігацій на суму 200 млн юанів (близько $ 29 млн). Інтерес до цього інструменту, до речі, виявляють і працюють на китайському ринку компанії з РФ. У вересні директор по ринках капіталу «Русала» Олег Мухамедшин говорив «Н», що компанія серйозно вивчає цю можливість.

За словами співрозмовників «Н» в Пекіні, всі ці дії, що укладаються в перший і другий етап описаної Лі Цзин стратегії, повинні привести до становлення юаня як однієї з ключових регіональних валют. А вихід юаня на загальносвітовий рівень може відбутися вже в районі 2020 року - за прогнозом Standard Chartered, цього року економіка КНР може обігнати американську. Тоді ж, як сподіваються в Пекіні, частка внутрішнього споживання у ВВП збільшиться настільки, що дозволить знизити залежність країни від експорту і зробити юань конвертованим. За китайськими мірками, чекати залишилося зовсім недовго.[9]

3.2 Китай-Японія

За даними, опублікованими кабінетом міністрів Японії, номінальнний ВВП країни в 2010 році склав 5474200 мільйонів доларів США, що на 400 млрд доларів менше рівня, якого досягла економіка Китаю за той же період. Таким чином, Японія вперше з 1968 року втратила статус «другої у світі економічної держави».

Японські ЗМІ почали активно обговорювати можливість зміни позицій КНР і Японії у світовій економіці ще на початку попереднього року. У 2010 році відзначалося тривале зростання курсу ієни до американського долара, що створило інтригу в процесі порівняння ВВП Японії і Китаю, який обчислюється в національній валюті США. Після того як китайська сторона в січні 2011 року опублікувала останні дані про зростання ВВП, стало ясно, що Китай стане «другою в світі економічною державою», потіснивши Японію. Що ж буде далі? Японії доведеться усвідомити, що зміна відбулася через економічну структури «обопільного виграшу» Японії та Китаю. Китай в даний час є не тільки виробничою базою багатьох японських підприємств, але й одним з найбільш важливих зарубіжних ринків для японських товарів. За даними про торгівлю японської сторони за 2010 рік, експорт Японії в Китай склав одну третину від загального обсягу експорту цієї країни. Рівень продажів автомобілів «Ніссан» і «Хонда» у Китаї торік був вище, ніж на внутрішньому ринку Японії. З урахуванням експорту в Китай товарів через третю країну або район, в 2010 році позитивне сальдо Японії в торгівлі з Китаєм склало 2,1 трлн ієн. Тому китайський ринок, безумовно, важливий для Японії. Міністр з економічної та податкової політики Японії Каору Йосано привітав інтенсивний розвиток китайської економіки, яке, на його думку, створює важливу «основу» для зростання економіки Східної Азії і, зокрема, Японії.

Хоча Китай став другою економікою світу, тим не менш його валовий внутрінній продукт на душу населення становить лише одну десяту від аналогічного показника Японії, тому за міжнародними стандартами Китай як і раніше є країною, що розвивається. Поряд з швидким економічним зростанням Китаю необхідно підвищити якість економічного розвитку, зробити все для того, щоб економічні результати приносили користь широким народним масам, а також мінімізувати негативний вплив економічного розвитку на навколишнє середовище. Щоб вирішити ці проблеми, економічне зростання Китаю повинно бути поступальним, толерантним і спиратися на досвід інших країн. Протягом більше 40 років Японія була другою економікою світу, пожинаючи плоди бурхливого економічного зростання перших 20 років, а також відчуваючи труднощі у зв'язку з «20 втраченими роками», до яких призвела неправильна політика. У цей період перед Японією стояли такі проблеми, як забруднення навколишнього середовища, викликане економічним зростанням, розшарування суспільства на багатих і бідних, ревальвація національної валюти, торгові тертя, «грошові» бульбашки. Китай та інші нові економічні суб'єкти зможуть використовувати досвід, накопичений Японією в ході протидії цим викликам. Той факт, що Китай став другою економікою світу, потіснивши Японію, свідчить, що розвиток Китаю надає можливості іншим державам, включаючи Японію. Він також є своєрідним нагадуванням Китаю про необхідність винести урок з досвіду Японії, раціонально та тверезо ставитися до статусу «другої економічної держави», сприяти гармонії за рахунок економічного розвитку, а також сприяти підвищенню добробуту народу завдяки багатству країни.[7]

Одним з наслідків землетрусу, ядерної загрози і спаду виробничих потужностей стане серйозний спад китайського експорту як до Японії, так на світовий ринок у другому кварталі поточного року. Більш того, внутрішнє китайське виробництво автомобілів, товарів промислового призначення та інфраструктурне будівництво покаже відчутне уповільнення темпів через порушення логістичних ланцюжків з Японією, анулювання чи відкладення японського імпорту. Поки що не можна відчути масштабності спаду, але фахівці не сумніваються в його наступі. Негативний вплив зниження експорту прямо відіб'ється на ВВП Китаю і єдиний спосіб виправити ситуацію - це як можна швидше знайти альтернативні джерела імпорту.[10]

Допомога Китаю в період катастрофи в Японії

Хтось сподівається, що у японців прокинеться національний дух і вони почнуть творити дивовижні речі, як вони творили їх після Другої світової війни. Цей величезний виклик створить у них нову якість ентузіазму.Хоча я в цьому не впевнена. Це не війна, там працював людський фактор, можна було ненавидіти, проклинати себе за те, що програв, там був виклик від людини - від американців, від коаліції. Коли виклик тобі кидає природа, що тут зробиш? Природа могутня, на сьогоднішній день людство нічого з нею зробити не може. Тут можна стиснути зуби, відновлювати, сказати, що життя продовжується, але випробувати особливий ентузіазм і порив ... Мені здається, що природні катастрофи найбільш важко тиснуть на психіку своєї невблаганністю. Стихійних сил не подолати. Розраховувати на особливий прилив сил не варто. Можна розраховувати на японський традиційний колективізм, на внутрішню стійкість, дух терпіння. [11]

Китай надав Японії найбільшу допомогу. Голова КНР Ху Цзіньтао відправив 14 березня телеграму імператору Японії Акіхіто, в якій висловив від імені китайського уряду і народу щире співчуття і співчуття у зв'язку з обрушився на північний схід Японії сильним землетрусом, що викликав людські жертви. Він побажав японському народу подолати труднощі і скоріше відновити рідні вогнища, в чому уряд і народ Китаю готові надати всю необхідну допомогу.

Тим часом, у Японії приземлився чартерний літак цивільної авіації з першою партією гуманітарної допомоги, що надається китайським урядом. Це - 900 теплих наметів, 2 тисячі махрових ковдр і 200 аварійних ламп. Як повідомили в Департаменті преси Міністерства оборони КНР, в відповідності з діючим режимом реагування на НС і вказівками зацікавлених відомств китайського уряду, збройні сили Китаю відповідають за роботу зі збору екстреної гуманітарної допомоги, наданої Японії. Завдяки ефективним діям китайської армії, перша партія такої допомоги була підготовлена ??за найкоротший термін.

Керівник Китайського сейсмологічного управління Чень Цзяньмінь заявив, що Китай в будь-який час готовий відправити у постраждалу від потужного землетрусу Японію рятувальний загін, якщо це знадобиться. Вже підготовлені обладнання, матеріали та медикаменти, необхідні для рятувальних робіт. Він попередив, що цунамі від такого сильного землетрусу позначиться на значній частині районів Тихого океану.

У Китаї було переглянуте відношення до Японії як до традиційного віковічному ворогові. Багато хто в зв'язку з цим чекають зміни китайсько-японських відносин. Не знаю, чи будуть вони, але це дуже серйозний політичний результат. Японо-китайські відносини можуть поміняти весь регіон. Американцям немає на кого спиратися в цьому регіоні, окрім як на японців. Вони завжди спиралися на японо-китайське протиріччя. Для них зняття цих протиріч - величезний головний біль. Вони вже робили, що могли, - допомагають японцям, пропонують їм свою допомогу. На сьогодні китайська економіка може запропонувати реальну допомогу, і японцям потрібна ця реальна допомога.

Японці збільшили і без того гігантський борг. Вони знову, знову і знову позичають. Борговий тягар на економіці ніколи не піднімало бойовий дух у країни. Країна виявляється все в більш і більш важкої залежності, вона розуміє, що ця залежність повисне гирею на шиї у простих людей, і прості люди теж не в захваті. Тут теж можна очікувати депресії.

Далі - ніхто, по-моєму, до кінця не розуміє, що Японія - незамінний елемент світового ринку. Якщо їх промисловість зараз сповільнить або припинить виробництво електроніки або запчастин до машин, з'ясується, що їх немає звідки брати. Це може сильно підштовхнути всю машину світової кризи, яка, своєю чергою, подіє на політику.[12]

3.3 Китай-Росія

Історично за шістдесят з гаком років існування КНР відносини між Китаєм і Росією (хай вона і називалася Радянським Союзом) пройшли дуже звивистий шлях від братньої дружби до збройної конфронтації, від повільної нормалізації до встановлення відносин «стратегічного партнерства». Все це також не могло не залишити слід у суспільній свідомості.

Китай, між тим, вступає в нову смугу економічного розвитку: від експорту товарів він все більш активно переходить до вивозу капіталу. У 2010 р. Китай залучив іноземних інвестицій на суму $ 105 700 000 000, а китайські інвестиції за кордоном склали $ 59 млрд. При цьому спостерігається стійка тенденція до випереджаючого збільшення останніх. Це довгостроковий тренд і чи вірно не використовувати його в своїх інтересах, добровільно ізолюючи себе від найбільш динамічно розвитку економіки світу, ємного і, найголовніше, платоспроможного ринку. [17]

Звичайно, можна заперечити, сказавши, що Китай прагне в першу чергу отримати доступ до російських природних ресурсів. Так, це вірно. Китай дійсно відчуває недолік багатьох природних ресурсів, що є одним з перешкод, що заважають розвитку її економіки. Китайці готові як закуповувати сировинні товари, так і вкладати капітали в їх розробку. Росія, у свою чергу, зацікавлена ??в диверсифікації поставок енергоносіїв та інших видів сировини, а також потребує масштабних інвестицій у розвідку та освоєння нових родовищ. Таким чином, інтереси двох країн, якщо і не збігаються цілком, то, у всякому разі, перетинаються. Початок роботи російсько-китайського нафтопроводу є підтвердженням цієї тези.

Візьмемо іншу сферу - сільське господарство. Питання про забезпечення країни продовольством стоїть для Китаю надзвичайно гостро. Частка міського населення постійно збільшується, відповідно змінюються структура і якість споживання продуктів харчування. За оцінкою китайських економістів, споживання одного городянина дорівнює споживанню трьох-чотирьох селян, а площа орних земель невблаганно зменшується і одночасно наростає нестача водних ресурсів.

Ситуація ж у російському агропромі також важко назвати ідеальною й посушливе літо 2010 р. підтвердило це. Країна вже давно і міцно сіла на імпортну «голку» як щодо м'ясо-молочної, так і плодоовочевої продукції. А між тим мільйони гектарів колишніх сільськогосподарських угідь уже роками не обробляються: немає робочих рук і немає інвестицій. Здавалося б, спільне виробництво сільськогосподарської продукції має стати перспективною і пріоритетною сферою двосторонніх відносин, щоб громадяни двох країн, що називається, могли б «скуштувати плоди» взаємного співробітництва. Тим більше, прикордонна з Росією китайська провінція Хейлунцзян займає перше місце в країні з виробництва «екологічно чистої» харчової продукції. Доводиться констатувати, що в даний час сільське господарство є, мабуть, найвідсталішою областю російсько-китайського торговельно-економічної взаємодії: велика боязнь, що китайські селяни захоплять землі РФ, тому нехай краще вони заростають.

Ще одним напрямком взаємодії, де участь Китаю представляється вельми і вельми корисним, є спорудження інфраструктурних об'єктів. У цій справі китайці накопичили величезний досвід. Вони в числі світових лідерів з будівництва швидкісних залізниць, автомобільних шосе, аеропортів, морських портів і т.д. Розмови про співпрацю з Китаєм у сфері інфраструктурних об'єктів ведуться вже не один рік, але чомусь ніяк не переходять в «практичну площину».

Можна назвати ще чимало перспективних сфер співробітництва, наприклад, енергозбереження, біотехнології, космічні дослідження, медицину, охорону навколишнього середовища і т.д. Говорячи про все це, я аж ніяк не хочу прикрашати і ідеалізувати відносини між двома країнами, та й між двома народами. У них існують протиріччя і проблеми, є елементи суперництва і конкуренції. Багато чого виникає від взаємного незнання, а іноді - від небажання зрозуміти партнера, поглянути на ситуацію його очима.[14]

3.4 Китай-США

На жаль, посилення Китаю не призвело до того перезавантаження, на яке можна було сподіватися, наприклад, до росту американського експорту або до плаваючого курсу валюти. Китайська політика взагалі стає більш протекціоністською, а великі державні компанії цієї країни діють за вказівкою партії, а не ринків капіталу. Незважаючи на потужний спад, величезний дисбаланс у відносинах Китаю та Америки не ліквідовано. Безумовно, Китай набагато відстає від США (обсяг ВВП Китаю в річному обчисленні складає за минулий рік 5 трильйонів доларів, в той час як в США він дорівнює 15 трильйонів). Але якщо він збереже нинішні темпи зростання, то зможе наздогнати Америку через десять років.

Крім того, великі компанії, які номінально знаходяться в Америці, все в більших обсягах переносять у Китай своє виробництво, а також науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. У зворотному напрямку такого руху не спостерігається. Насправді, маючи так звані вітчизняні інноваційні правила і займаючись прихованим протекціонізмом, Китай змушує транснаціональні компанії все частіше і в дедалі зростаючих обсягах займатися виробництвом на його території замість того, щоб ввозити в цю країну продукцію на експорт.

Китай досяг вражаючих успіхів на шляху відродження національної величі. Але йому багато в чому допомагають американські компанії, споживачі і американська держава. Причому допомога ця багатогранна - від офшорного виробництва і створення робочих місць до найбільшого в історії обсягу боргу.

США також зіграли вирішальну роль у вступі Китаю до Світової організації торгівлі, хоча Пекін грає зовсім не за тим економічним і торговельним правилам, що Захід.

Якщо американці стикаються з найпотужнішим безробіттям з часів Великої депресії, і все частіше вважають себе стороною, що програла від «вільної торгівлі», то посилення Китаю нестабільно з політичної точки зору. Важко собі уявити, що страждаючі американці будуть і далі миритися з такою ситуацією, якою б вигідною вона не була для великого бізнесу.

Але оскільки США дуже багато повинні Китаю, він займає пануюче становище. Безумовно, це вразливе становище - Китай відчайдушно потребує в американцях, щоб ті продовжували робити те, що робили раніше: купували китайські товари, продовжували давати в борг і так далі.

Але тут є одна велика невідома величина: як поведуть себе дві найбільші в світі економіки у разі розриву і порушення існуючого порядку. Які б тертя не виникали між Вашингтоном і Токіо, обидві країни є демократіями і союзниками, причому Америка в цьому союзі займає провідне становище. Вашингтон і Пекін суперники - не тільки економічні, але й геополітичні, і їх інтереси деколи входять у протиріччя.

Кліматичні зміни, брак нафти в світі, суперництво за ресурси, включаючи рідкоземельні метали, ядерна програма Північної Кореї, Тайвань - всі ці проблеми мають високий дестабілізуючий потенціал. Поки Америка виснажує себе війною в Іраку і Афганістані, Китай налагоджує зв'язки по всьому світу, вкладаючи гроші в ресурси і ринки.

У Китаю є свої проблеми, і з огляду на розміри країни, у разі їх посилення і виходу з-під контролю вони будуть мати приголомшуючі наслідки для всього світу.

Навіть у своєму нинішньому вигляді американо-китайські економічні взаємини неприйнятні. Але ні та, ні інша сторона не хоче змінюватися.[14]

3.5 П'ятирічний план розвитку Китаю

Оголошений владою Китаю 5-річний план розвитку економіки на 2011-2015 рр. докорінно змінює напрямок розвитку другої економіки світу. Тепер головна мета розвитку - підвищення добробуту китайців. У той час, як ніхто не може сказати, який вплив матимуть наслідки катастрофи в Японії на Китай, але новий п'ятирічний план розвитку економіки Китай містить установку на грандіозні завдання:

* підвищити доходи простих людей ,

* скоротити забруднення навколишнього середовища і використання енергії,

* розвивати передові наукомісткі галузі промисловості, такі як біотехнологія та охорона навколишнього середовища.

Після п'яти років стрімкого зростання ВВП, що становить в середньому 11,2 відсотків на рік, новий 5-річний план розвитку Китаю прогнозує середнє щорічне зростання ВВП на 7 відсотків до 2015 року.

Уряд Китаю також взяв на себе боротьбу з інфляцією, зростання якої, як офіційно оголошено, в січні і лютому становила 4,9 відсотка, але експерти вважають, що вона була значно вище.

Кроки мають вирішальне значення для переорієнтації економіки Китаю з експортно-промислової на економіку задоволення внутрішнього попиту на товари і послуги, звертаючи увагу на більш заможних внутрішніх споживачів.

І це є головною метою Комуністичної партії Китаю: зберігаючи лояльність суспільства, зробити більший натиск на національне процвітання.

Новий план був ядром щорічної доповіді звіту роботи уряду, прем'єр-міністра Китаю Вень Цзябао, який був озвучений на Національним народному конгресі Китаю.

Доповідач визнає, що керівництво чітко усвідомлює, що розвиток Китаю поки не збалансовано, не скоординовано і не стійке і є серйозною проблемою. Серед недоліків, він зазначив:

* збільшується розрив між багатими і бідними;

* «ірраціональна промислова структура»;

* різке збільшення цін на землю і житло;

* незаконне вилучення землі у людей;

* знос приватних домоволодінь будівельниками, лобіюється державою.

Експерти вважають, що заявлені деякі основні економічні цілі особливо важко досягти. Наприклад, прем'єр-міністр Вень Цзябао пропонує в цьому році зберегти зростання ВВП на рівні 8 відсотків, з наступним уповільненням зростання в наступні роки. Проте багато економістів вважають, що економіка буде рости швидше, так само, як в 2010 році її зростання перевищило заявлене урядом.

Важким завданням на думку експертів буде приборкання зростання цін на землю і житло. У доповіді робиться акцент на вражаючі успіхи в інших важливих напрямках на найближчі п'ять років, включаючи 19,1% скорочення кількості енергії, що йде на одиницю зростання ВВП, швидкого зростання галузі послуг і бум в секторі високих технологій.

Уряд відкрив національної науково-дослідний центр нанотехнологій і планує будівництво 50-ти інженерних центрів, 32-х національних технічних лабораторій, 56-ти лабораторій, в яких буде приділено головну увагу на такі технології, як цифрове телебачення та високошвидкісний доступ в Інтернет.

Тільки у минулому році зафіксовано двозначне зростання продажів програмного забезпечення, інтеграції ланцюжків виробництва та інших передових продуктів, таких як мікрокомп'ютери. Протягом наступних п'яти років підвищення рівня життя буде головним пріоритетом уряду.

Уряд зобов'язався зберегти «в основному стабільні» ціни до 2015 року, обмежити інфляцію 4 відсотками в цьому році, і підвищувати доходи домашніх господарств у середньому на 7 відсотків, яке корелює цифрами економічного зростання.

Це буде розворот за останні 20 років, протягом яких зростання доходів звичайних робочих регулярно відставав від зростання ВВП, а споживчі витрати в загальному обсязі економіки впали до рекордно низького рівня.

У доповіді анонсується «довгостроковий стратегічний принцип» - розширення внутрішнього попиту і влада зобов'язалася:

* збільшити субсидії для незаможних домашніх господарств;

* розширити широкосмуговий доступ в Інтернет для сільських районів і невеликих міст;

* розширювати сектор роздрібної мережі магазинів та Інтернет-комерцію.

Роздрібні продажі споживчих товарів повинні рости тільки в 2011 році на 16 відсотків.

Амбітні цілі поставлені в області охорони навколишнього середовища, економії енергії та технології.

Наприклад, в області в технології оголошені такі віхи:

* прокладка мільйона кілометрів нових ліній волоконно-оптичного кабелю;

* створення 35 мільйонів нових широкосмугових Інтернет портів, в загальній сумі 223 млн;

* складання плану підтримки нових галузей високих технологій.

У доповіді намічається подальше скорочення споживання енергії на одиницю ВВП на 16%, скорочення викидів двоокису вуглецю на одиницю ВВП на 17 відсотків. Вперше уряд буде приділяти увагу ліміту на загальне споживання енергії, обмежити споживання в еквіваленті чотирьох мільярдів тонн вугілля до 2015 року.

Уряд планує:

* створити «системи статистики та моніторингу» для оцінки викидів парникових газів;

* прискорити будівництво очисних споруд;

* модернізувати вугільні електростанції з великим рівнем забруднення;

* продовжити експериментальну програму для розвитку міст з низьким рівнем викидів вуглекислих газів.

Військові витрати Китаю збільшаться на 12,6 відсотка в 2011 році до $ 88,6 млрд., говориться в окремому звіті міністерства фінансів . Військові витрати в Китаї завжди мали двозначний зростання і лише у 2010 році видатки зросли тільки на 7,5%, що аналітики пов'язують з відволікання коштів на боротьбу з глобальною фінансовою кризою. З 1989 року військовий бюджет щорічно збільшувався на 12,9%.

У той час як більшість західних країн як і раніше воюють з наслідками глобального економічного краху 2008 року, Китай вже восстановался, як констатує Нью-Йорк таймс .[15]

Висновки

Китайська нація, яка має тисячолітню історію, завжди була миролюбною і прагнула гармонії. Відомо, що вже в давнину Конфуцій дуже цінував ритуал, тому що він приводив людей до згоди. Здійснення мирного розвитку і зараз є щирим бажанням китайського народу, до виконання якого він прагне всіма силами. Величезні успіхи Китаю в економічному будівництві, досягнуті за більш ніж 30 років з початку проведення політики реформ і відкритості, приковують увагу всього світу.

Казутеру Сайонджі, директор інституту Конфуція при японському університеті Когагу, нагадав, що в історії людства було вже чимало великих держав - - наприклад, давня Римська імперія, сучасні європейські держави, Японія, СРСР і США. І всі ці держави мали одну загальну властивість: коли вони ставали сильними, вони обов'язково розв'язували зовнішню агресію і прагнули до гегемонії.

Проте, як зазначив Казутеру Сайонджі, розвиток Китаю аж до теперішнього часу не вимагало «жертв» від інших країн. Китай своїми власними зусиллями створив своєрідну економічну систему - соціальне ринкове господарство, - і витягнув свою відсталу економіку на траєкторію швидкого розвитку, що, звичайно, заслуговує на схвалення.

За словами вченого з американського Центру з вивчення президентської і парламентської систем управління / CSPC / Дана Махаффіі, деякі люди думають, що посилення Китаю не може відбуватися мирним шляхом, при цьому вони виходять з досвіду війн, які вже мали місце в історії і після яких виростали могутні держави.

На думку Д. Махаффіі, такий погляд не застосуємо до Китаю. По-перше, європейські країни здійснили свій розвиток завдяки володінню іншими країнами. Китай же ніколи так не робив. По-друге, Китай звертає велику увагу на розвиток своєї економіки, тому до цих пір він не використав свої величезні ресурси на зміцнення військових сил, як робили ті держави в історії, які виросли з воєн, навпаки, більшість промислових можливостей Китаю спрямовані на виробництво предметів споживання та експортних товарів. По-третє, Китай вітає глобалізацію, хоча інші держави, які досягли розквіту, зазвичай сприймали її як обмеження для своїх можливостей.

Відомий європейський спеціаліст з китайським питань, завідувач Азіатським дослідним центром Копенгагенського інституту торгівлі Кджелд Броедсгаард зазначив, що Китай завжди підкреслює необхідність захищати суверенітет і територіальну цілісність країни, у нього немає прагнень до експансії. Китай вже здійснив інтеграцію в нинішню світову систему і сподівається, що світ буде поважати і розділяти результати його розвитку. На думку К. Броедсгаарда, китайські керівники не прагнуть здійснити процвітання в країні за рахунок панування над світом. Для створення багатого і гармонійного суспільства Китай звертає більше уваги на економічний розвиток.

«Китайська загроза»

На Заході є люди, які активно пропагують вислів про «китайської загрози», хоча незаперечних доказів цьому у них немає. Однак вони висунули проти Китаю безпідставні звинувачення під приводом «непрозорого стратегічного прагнення», щоб змусити світ сумніватися в майбутньому напрямку розвитку Китаю і ставитися до нього з обережністю.

На думку Д. Махаффіі, в деяких країнах світу вважається, що розвиток Китаю створює для них погрозу: з одного боку, їх турбує різниця в політичних системах, а з іншого боку - той факт, що центр ваги світової економіки поступово переміщається із заходу на Схід, і Захід хоч і був джерелом промислової революції, тепер спостерігає, як бази багатьох підприємств обробній промисловості переміщуються в Китай, і сприймає це як виклик. Крім цього, занепокоєння на Заході викликає і чужість китайської культури.

Кенійська вчена Елізабет Каламбія також не вважає, що розвиток Китаю становить загрозу для інших країн. За її словами, Китай поважає суверенітет інших держав і надає їм безумовну допомогу, що приносить користь всьому світу, особливо багатьом африканським країнам. Деякі ЗМІ в європейських країнах і США сумніваються в рішучості Китаю йти шляхом мирного розвитку, тому що Китай вже став конкурентом для цих країн у сфері міжнародного впливу і питанні ресурсів, - підкреслила О. Каламбія.

У грудні 2005 року уряд Китаю опублікувало Білу книгу «Мирний шлях розвитку Китаю». У Білій книзі зазначено, що для того, щоб Китай дотримувався мирного шляху розвитку, необхідно «прагнути до мирної міжнародної обстановки для власного розвитку, а також власним розвитком сприяти миру на планеті»Китай не може розвиватися у відриві від усього світу, а й для свого процвітання світ потребує Китай «

Традиційні історія та культура, сучасна епоха і тенденція майбутнього розвитку визначили, що мирний розвиток - це неминучий шлях модернізації для Китаю. Тим більше, що цей широкий шлях веде до світлого майбутнього.

Я. Бергер вважає, що курс на мирний розвиток склався в результаті напруженого теоретичного та практичного пошуку Китаєм свого шляху в сучасному світі. Такий стратегічний вибір вже повністю довів за минулі десятиліття свою обгрунтованість. Китайський народ домігся на шляху розвитку видатних результатів. Успішно розгортаються різноманітні зв'язки та співробітництво Китаю з іншими країнами і районами планети.

Разом з тим багато найважливіші завдання розвитку ще потребують свого вирішення. Це, перш за все, завдання подальшої модернізації, індустріалізації, урбанізації. Тому для просування по обраному шляху Китай потребує міцний і довгостроковий світ, в надійних мирних умовах свого розвитку.

«Мирне розвиток - це, безумовно, найкраща стратегія розвитку. Китай вибрав для себе найкращу форму розвитку, і це корисно як самій країні, так і всьому світу» - сказав К. Броедсгаард

Список використаних джерел

1. Вікіпедія - вільна енциклопедія. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/

2. Жуджунь Дин, Ковалев М. М., Новик В. В. Феномен экономического развития Китая: Научное издание. Мн.: Издательский центр БГУ, 2008. - 446

3. Журнал «Мировая экономика и международные отношения», 2009, №6 c. 73-83

4. Економіка зарубіжних країн: навчальний посібник/А. О. Старостіна,

А. О. Длігач - Київ: Знання, 2009.- 456 с. 5. Світова організація торгівлі (СОТ). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.wto.org 6. Фінансовий портал: котирування акцій, курси валют, форум. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mfd.ru/news/articles/

7. Портал Родон. Метаісторія, релігія, геополітика, філософія. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rodon.org/

8. Центральна Євразія - авторський проект Володимира Парамонова. Інформаційні, аналітичні та прогнозні статті. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ceasia.ru/ekonomika/

9. Банківський форум. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bankir.ru/news/

10. Сайт незалежних аналітиків і людей, яких цікавить ситуація на світовому ринку акції і валют. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bloom-boom.ru/blog/

11. Доповідь російського політичного та культурного діяча Сергія Кургиняна. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tv.russia.ru/

12. Журнал «Інфошос». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://infoshos.ru/

13. Діловий журнал про Китай. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.chinapro.ru/blogs/ 14. Журнал «National Times», квітень26, 20011. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.inosmi.ru/

15. Новини з усього світу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://newsmake.net/news/

16. Журнал «Мировая экономика и международные отношения», 2009, №1, с.17-25

17. Журнал «Мировая экономика и международные отношения», 2010, №6, с.10-19

Размещено на Allbest.ru