Особливості економіки Китайської народної республіки

Фактори феноменального економічного зростання Китаю. Етапи реформування, структура і динаміка розвитку економіки КНР. Роль Китайського юаня на світовому ринку. Трьохсторонні відносини з США та Росією. Торгово-економічні відносини Китаю і Центральної Азії.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.05.2012
Размер файла 73,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

КНР - одна з великих світових держав. Країна входить до ядерного клубу, запускає космічні апарати, є постійним членом Ради Безпеки ООН. Китай забезпечений величезними ресурсами. Кожна п'ята людина на Землі - китаєць. Китай є найбільшим у світі виробником зерна, м'яса, овочів і фруктів, олова, вугілля, бавовни. Крім того, КНР входить в п'ятірку найбільших світових виробників свинцю, цинку, алюмінію, нікелю і деревини. На території КНР ведеться видобуток нафти, газу, рідко -земельних металів (молібден, ванадій, сурма), урану. Китай займає перше місце у світі за розміром гідроенергетичних ресурсів. Економічна система КНР своєрідна тим, що являє собою ринкові відносинни під контролем комуністичної партії. Незважаючи на таку державну ідеологію, Китай є одним з лідерів за темпами економічного зростання. В даний час за деякими оцінками економіка КНР складає 45% економіки США. Тим не менш зарахувати Китай до країн Великої Сімки поки передчасно. КНР відчуває нестачу власних технічних і фінансових можливостей для модернізації національної економіки. Характерними рисами моделі економічного розвитку КНР аж до кінця 1990-х років були дві особливості: високі темпи розвитку, переважно екстенсивний характер економічного зростання.

Поряд з традиційними виробництвами отримали розвиток електронна промисловість, аерокосмічна, автомобілебудування. Успіхи в господарському розвитку багато в чому пов'язані з рішенням продовольчої проблеми. Це в свою чергу забезпечило значне поліпшення становища селян, особливо в південних провінціях країни, де реальні грошові доходи сільського населення зрівнялися з доходами городян. Елементом менталітету китайців стає думка про поступове перетворення Китаю в провідну економічну державу XXIв.

Дослідженням Китаю займалися такі автори: Жуджунь Дин, Ковалев М., Новик В., Кургинян С., Д. Махаффіі, Кджелд Броедсгаард, Елізабет Каламбія та багато інших.

Мета даної роботи: розглянути особливості економіки китайської народної республіки і її місце в світовому господарстві.

Розділ 1. Економічне зростання і фактори економічного зростання

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ - постійне збільшення обсягів товарів і послуг, вироблених за певний період часу (звичайно за рік). Може вимірюватися як у фізичному вираженні (тонни, метри, штуки і т. д.), так і у вартісному.

Перший спосіб більш надійний, тому що дозволяє виключити вплив ін-фляціі, але не універсальний, оскільки при розрахунку темпів зростання важко розрахувати загальний показник для виробництва різних виробів. Другий спосіб вживається частіше, проте не завжди можливо до кінця «очистити» його від інфляційних нашарувань.

Точних даних про темпи економічного зростання до початку XX століття не існує, найбільш відомі дослідження в галузі оцінки реального ВВП і темпів економічного зростання проводив Ангус Медісон. Після 1973 р. спостерігається глобальне уповільнення темпів економічного зростання.

Чинники, що забезпечують економічне зростання: кількість і якість природних ресурсів, трудові ресурси, капітал, технічний прогрес, інвестиції.

Розрізняють інтенсивні та екстенсивні фактори економічного зростання.

Екстенсивний фактор росту реалізується за рахунок кількісного збільшення ресурсу (наприклад, за рахунок зростання чисельності працівників). При цьому середня продуктивність праці істотно не змінюється. Для екстенсивних факторів росту характерний закон зниження віддачі при надмірному збільшенні ресурсу. Наприклад, невиправдане збільшення чисельності організації може призвести до надлишку робочої сили і до зниження продуктивності праці. Також до екстенсивних факторів росту відносяться збільшення землі, витрат капіталу і праці. Ці фактори не пов'язані з інноваціями, з новими виробничими технологіями і технологіями управління, зі зростанням якості людського капіталу.

Інтенсивні фактори економічного зростання визначаються вдосконаленням та підвищенням якості систем управління, технологій, використанням інновацій, модернізацією виробництв і підвищенням якості людського капіталу. Головним інтенсивним чинником зростання і розвитку сучасної економіки, як індустріальної, так інноваційної є високоякісний людський капітал.

Безперервне зростання можливе тільки за рахунок безперервного зниження реальних витрат на рівні окремих фірм (еквівалентне поняття - зростання загальної продуктивності факторів). Такі фактори, як технічний прогрес, накопичення фізичного і людського капіталу, створення інфраструктури і економічних інститутів, в дуже довгостроковій перспективі сприяють економічному зростанню рівно тією мірою, в якій вони допомагають окремій фірмі знижувати реальні витрати на виробництво.

У сучасній теорії зростання зазвичай виділяють чотири типи економічного зростання: рівномірне зростання країн-лідерів (зокрема у США, Європі), чудеса зростання (Японія, Південна Корея, Гонконг), трагедії зростання (деякі країни Центральної Африки) і відсутність економічного зростання (наприклад, Зімбабве). [1.]

1.1 Фактори феноменального економічного зростання Китаю

Головні чинники феноменального зростання китайської економіки наступні. Перший фактор - ефективна роль держави в економіці, яка активно впливала і впливає на протікаючі процеси на всіх етапах економічної реформи. У китайській теорії реформ для позначення ролі держави вживається термін «комплексна система макроекономічного контролю, що здійснюється за рахунок економічних важелів». Китайські керівники поступово крок за кроком у міру назрівання необхідності будували ринок (інститути, конкуренцію, приватну власність) і паралельно підтримували і модернізували держпідприємства.

Прихильники «шокової терапії», що включає в себе чотири основних елементи: лібералізація цін, лібералізація зовнішньої торгівлі та валютного курсу, роздержавлення і приватизація держпідприємств, проведення безінфляційної макроекономічної політики, вважають, що цього достатньо для швидкого вирівнювання структури цін до світового рівня та будівництва ринкових інститутів, а далі ринок буде сам регулювати економічні процеси. Послідовники шокової моделі розуміють, що приватизація держпідприємств неминуче буде призводити до зростання безробіття до тих пір, поки приватний сектор не почне абсорбувати надлишкову робочу силу. Тому чим коротше буде перехідний період, тим швидше, на думку прихильників «шокової терапії», настане стабілізація економіки.

Залежно від етапу формування ринкових механізмів змінювалися функції китайської держави і особливо форми їх реалізації. Прямі методи управління замінялися непрямими, директивне планування - індикативним плануванням і прогнозуванням, центр ваги державного втручання переносився з мікроекономічного рівня на рівень макроекономічного регулювання і, головне, адміністративні методи регулювання економічних процесів замінялися ринковими. Аналіз показує, що існуюча на всіх етапах китайських реформ система держуправління була адекватна завданням економічної модернізації країни, що дозволило перетворити Китай в сучасну потужну державу.

Другий фактор - значні ресурси робочої сили при постійному підвищенні їх якості і невисокої зарплати (надлишкова робоча сила на ринку праці дозволяла і дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні). Фізичне зростання населення і переміщення робочої сили з трудонадлишкових районів у нові точки зростання забезпечували в період 1978-1988 рр.. близько третини приросту ВВП.

Третій фактор - висока частка заощаджень та інвестицій (вище 30% ВВП), доповнена ефективними стратегіями залучення іноземних інвестицій, в першу чергу у високотехнологічні галузі. За оцінками багатьох китайських фахівців, інвестиції забезпечували також близько третини приросту ВВП.

Четвертий чинник - відкритість економіки (кайфан чжце), заснована на експортоорієнтованії моделі розвитку, яка передбачає за рахунок зростання валютної виручки підвищення техно- і наукоємності економіки, освоєння новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, впровадження сучасних схем управління транспортуванням нафти.

П'ятий фактор - вигідне територіально-природне розташування. Важливе значення в успіхах Китаю має географічне положення його території. В історичному процесі формування своєї території, експансія в південному і північно-західному напрямках дала країні вихід до Тихого океану, на її території опинилися найкоротші наземні шляхи від берегів Тихого океану до країн Європи. Китай має у своєму розпорядженні третину світової території (після Росії і Канади). На території Китаю знаходиться ряд великих паливних (нафта, вугілля, газ), різноманітних рудних і нерудних родовищ корисних копалин (вольфрам, свинець, цинк, ванадій, титан, олово, молібден, нікель), а також будівельних матеріалів (гіпс, барит, фосфатні руди, слюди, азбест, каолін). За потенційними гідроресурсами Китаю належить перше місце в світі. Проте в перерахунку на душу населення Китай не так вже багатий природними ресурсами, особливо водними, лісовими та земельними (орно-придатними) ресурсами.

Таким чином, китайська практика економічного зростання проста і не суперечить теорії: за рахунок заощаджень населення і зарубіжних китайців (хуацяо) держава облаштовувала інфраструктуру та стимулювала створення нових робочих місць у новому держсектору приватному секторі, який постачав свою продукцію на експорт, а валютну виручку направляв на нові технологій і модернізацію. Поступово зростав і рівень споживання, що підвищувало внутрішній попит і стимулювало приплив нових інвестицій вже в якості світових ТНК, які жадали доступу до гігантського китайського ринку.

Завдяки тривалому періоду стійко високого зростання ВВП (найвищого в світі) і експорту (Додаток Б), абсолютних і відносних розмірів накопичень та інвестицій, в тому числі й іноземних, залученню до промислового виробництва і сферу послуг мільйонних мас населення (Додаток А), створити різноманітні промислові галузі, які раніше були відсутні в країні і тим самим значно збільшити борг промисловості та послуг у ВВП [2]

1.2 Етапи реформування економіки Китаю

1-й етап. Початок 80-х років XX ст. Реформування розпочалося у 80-ті роки зі сфери сільського господарства, з аграрних відносин. Комуни ліквідувалися, земельні ділянки передавалися селянам у довгострокову оренду на правах сімейного підряду. Вже всередині 80-х років підрядна система охопила майже 97 % усіх господарств. Селянам було повернуто присадибні ділянки, які за років "великого стрибка" у них відібрали до комун, їм було надано право займатися підсобним промислом, продавати надлишки продукції на ринках. По суті, це означало деколективізацію сільського господарства й розвиток товарно-грошових відносин на селі. Проте земля залишилася в державній власності, не стала об'єктом купівлі-продажу.

Господарська самостійність селян, їх зацікавленість у результатах праці сприяла суттєвому підвищенню продуктивності праці (порівняно з епохою комун) і різкому збільшенню обсягів сільськогосподарської продукції.

З'ясувалося, однак, що наприкінці 80-х років сільське господарство вичерпало свої можливості для виробництва продукції. На думку китайських економістів, шлях до вирішення цієї проблеми -- розвиток різного роду кооперування селян у сфері виробництва й обігу, концентрація землі в руках господарників з використанням найму робочої сили.

2-й етап. У 1984 р. була прийнята постанова "Про реформу господарської системи". Після того як реформування аграрних відносин дало перші позитивні наслідки, уряд поширив механізм економічних перетворень на інші галузі. Передбачалися розширення господарської самостійності підприємств, скорочення сфери директивного планування, перехід до торгівлі засобами виробництва. Також реформуванню підлягала система цін, праці, заробітної плати, забезпечувалася гнучкість цих складових економічного процесу. Було офіційно проголошено про доцільність використання різноманітних форм власності -- державної, колективної та приватної.

В 1987 р. на XII з'їзді КПК було відзначено, що країна перебуває лише на початковому етапі будівництва соціалізму, який буде тривалим, не менше 100 років. За цей період необхідно створити матеріально-технічну базу соціалізму забезпечити умови життя людей, на високому рівні.

Принцип розподілу за працею (соціалістичний принцип) поєднується з принципом розподілу за вкладеним капіталом (капіталістичний принцип). Ця концепція отримала назву моделі "соціалістичної ринкової економіки".

Заходи, спрямовані на реформування економіки прискорили темпи її розвитку. Середньорічний темп зростання ВВП у п'ятирічку 1981--1985 рр. був одним із найвищих за всю історію післявоєнного Китаю і становив 13,2 %. Проте форсування розвитку промисловості мало й негативні наслідки. Розпочалася інфляція, накопичилося багато незавершеного капітального будівництва, загострилися міжгалузеві диспропорції. Економіка увійшла до стадії "перегріву". До того ж у країні почали поширюватися корупція і зловживання з боку чиновників і працівників партійного апарату.

3-й етап. За цих умов у 1988 р. було взято курс на "гальмування" реформ і посилення ролі державних органів регулювання економіки. В наступній п'ятирічці (1986--1990 рр.) темпи зростання промисловості й у цілому ВВП помітно уповільнилися. Було вжито заходів щодо встановлення більш жорстких умов кредитування, скорочено бюджетні витрати й грошову емісію. Наприкінці 1991 р. з наслідками "перегріву" економіки було в цілому покінчено, і з 1992 р. реформам було надано нового імпульсу.

Головна увага приділялася реформуванню державного сектору економіки. Суттєво розширювалися права державних підприємств щодо виходу їх на ринок. Активізувалася інфраструктура ринку: розширилася мережа товарних і фондових бірж. Було вжито заходів, спрямовані на лібералізацію цін. У державному секторі залишалися великі й середні підприємства, а малі були здебільшого продані. До середини 2000 р. половина надлишкового 35-мільйонного персоналу була звільнена й поповнила лави безробітних. Щоб запобігти соціальному вибуху, уряд розробив план допомоги звільненим робітникам. 4-й етап. У 1999 р. була прийнята програма підтримки розвитку приватного сектору. Розроблено й затверджено закони щодо охорони прав приватних підприємств. Заохочується кредитування приватного сектору банками; в банках створюються відділи з роботи з малими й середніми підприємствами.

Ці заходи дали позитивні наслідки. Темпи зростання ВВП в п'ятирічці 1991 --1995 рр. мали високий середньорічний показник -- 15,2 %. На XV з'їзді КПК (1997 р.) було вирішено продовжити реформування державного сектору економіки. Головним напрямом стало акціонування держпідприємств за збереження контрольного пакета акцій за державою. Було визнано бажаним збільшити частку недержавного сектору в економіці. Приділялася увага необхідності створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій.

За роки реформування економіки значно зросли обсяги капіталовкладень, частка яких у ВВП має чітку тенденцію до збільшення, перевищуючи вже третину (Додаток В).

Реформування поширилося також на кредитно-фінансову сферу. Народний банк Китаю залишається центральним банком країни, відповідаючи за стабільність національної валюти. Втручання в його діяльність з боку центральної і місцевої влади зведено до мінімуму. Комерційні банки мають бути прибутковими і відносно незалежними від центрального уряду, проте уряд встановлює обов'язкові для всіх банків орієнтири відсоткових ставок за кредитами і депозитами.

Гострою проблемою банківської системи Китаю є прострочені або безнадійні кредити. Для її вирішення було створено чотири компанії з управління активами, яким у 1999 р. було передано 157 млрд дол. прострочених кредитів. Для їх погашення ці компанії обмінюють заборгованість за кредитами на участь у майні підприємства-боржника, стаючи, таким чином, його акціонером.

У 90-ті роки було проведено реформи податкової системи. У 1994 р. ставка прибуткового податку для підприємств усіх форм власності була уніфікована й установлена на рівні 33 % . Центральне місце в непрямому оподаткуванні посідає податок на додану вартість (ПДВ). Базова ставка ПДВ -- 17%, для деяких категорій товару (основні продукти харчування, електроенергія) встановлена пільгова ставка в 13 %.

Стратегічними цілями десятої п'ятирічки були: подальша орієнтація на ринкові реформи й інновації; підтримка розвитку недержавного сектору; захист навколишнього середовища; поліпшення якості життя населення; ліквідація диспропорцій між бідними західними та багатими східними провінціями Китаю.

Безперечно, такі фактори, як посилення ролі країни у міжнародній торгівлі, збільшення припливу прямих іноземних інвестицій, формування середнього класу сприяють економічному розвитку Китаю.Отже, Китай стартував з досить низьких позицій відносно багатьох інших країн, що трансформують свою економіку. Починаючи свої реформи у 1978 р. країна мала неплатоспроможний внутрішній ринок, низький рівень індустріалізації та розвитку інфраструктури, більшість сільського неосвіченого населення, некваліфіковану робочу силу, неуспішну планову економіку, відсутність надійних постачальників ресурсів та ринків збуту. А сьогодні Світовий банк та Міжнародний валютний фонд прогнозують, що до 2015--2020 рр. Китай за абсолютними показниками економічного розвитку перевершить досягнення США.

Принципові відмінності китайських реформ такі:

1) Формування прошарку незалежних суб'єктів ринку в різних галузях економіки.

2) Успіх реформ не лише полягає у розвитку продуктивних сил, а має на меті нарощування комплексної могутності держави.

3) На відміну від багатьох країн з перехідною економікою, в яких заміна державної власності відбувається за рахунок масштабної приватизації, Китай намагається створювати багатоукладну економіку і конкуренцію на товарному ринку.

4) Зростання обсягів капіталовкладень населення, припливом іноземних інвестицій.

Стрімке зростання китайської економіки провокує цілу низку викликів як світовій економіці в цілому, так і окремим країнам зокрема. Сьогодні за обсягами експорту Китай посідає третє місце у світі після Німеччина та США. [3]

1.3 Структура і динаміка розвитку економіки КНР

Китай належить до країн з багатогалузевою економікою. Провідна роль належить промисловості, частка якої у ВВП становить 49,5%; частка сільського господарства -- 11, послуг -- 39,5 %.

У промисловості Китаю поєднуються традиційні "старі" галузі (текстильна, вугільна, металургійна) з новими (нафтопереробка, хімія, авіаційна, космічна, електронне машино будування). У важкій промисловості працює понад 60 % усіх промислових робітників, тут виробляється половина промислової продукції.

Основою енергетики є кам'яне вугілля, запасами якого Китай забезпечує себе повністю. За видобутком вугілля Китай посідає перше місце у світі, 80 % вугілля видобувається шахтним способом. Переважна частина вугілля споживається промисловістю, особливо легкою і харчовою. Це означає, що в основному вугілля спалюється в заводських печах, а не на електростанціях. Панування вугілля в паливно-енергетичному комплексі спричиняє сильне забруднення довкілля. Останнім часом зростає видобуток нафти.

За виробництвом електроенергії Китай вийшов на друге місце у світі (у 2006 р. було вироблено 2866 млрд кВт * год. електроенергії). Тепловими електростанціями виробляється 80% електроенергії, ГЕС -- 19%, атомними -- 1%. Незважаючи на високі абсолютні обсяги виробництва електроенергії, її все ще не вистачає для потреб народного господарства.

Чорна металургія Китаю забезпечена всіма видами власної сировини. За виробництвом чорних металів Китай посідає перше місце у світі. Проте виробляються переважно рядові сорти металу; високоякісна сталь, прокат, леговані метали імпортуються у значній кількості. Технічний рівень металургійних заводів Китаю поки що невисокий.

Кольорова металургія розвивається високими темпами, проте країні не вистачає алюмінію, міді, свинцю й цинку, які імпортуються. На експорт спрямовується понад половина виробленого олова, ртуті, сурми й вольфраму.

Машинобудування характеризується великою кількістю підприємств, серед яких значну частину становлять дуже дрібні, напівкустарні заводи. В цілому Китай забезпечує себе основною продукцією машинобудування. Проте щодо верстатобудування, електротехніки, приладобудування, авіабудування -- то тут рівень якості недостатній. Багато типів такої техніки імпортуються, так само як і деякі види устаткування.

Останнім часом швидко зростає виробництво електронної техніки, як виробничої, так і побутової. За виробництвом радіоприймачів і телевізорів Китай посідає перше місце у світі.

У хімічній промисловості Китаю належить перше місце у світі за виробництвом мінеральних добрив, за яким переважає виготовлення азотних добрив (близько 80 %). Продукція органічної хімії (полімери тощо) не покриває потреб промисловості Китаю. Проте виробництво деяких видів цієї продукції має вже значні обсяги: за виробництвом пластмас і синтетичних смол Китай посідає одне з провідних місць у світі.

Китай є також одним з найбільших світових виробників фармацевтичної продукції.

Легка промисловість орієнтується як на широкий внутрішній, так і на зовнішній ринки. Вона добре забезпечена власною сировиною і дешевою робочою силою. В текстильній промисловості панівні позиції займає бавовняна промисловість. Китай виробляє бавовняних тканин більше, ніж разом узяті Індія, США та Японія -- країни, в яких також високий рівень розвитку цієї галузі. За випуском шовкових тканин у цілому (з натуральної та синтетичної сировини) Китай посідає третє місце у світі, але за виготовленням натурального шовку -- перше. Китай є світовим експортером дешевих і зручних одягу та взуття.

У харчовій промисловості Китаю провідні ролі відіграє рисоочисна й борошномельна промисловість; за обсягом виробництва вони є найбільшими у світі. Китай вийшов на перше місце за виробництвом м'яса, обігнавши США.

Сільське господарство Китаю, як зазначалося, за обсягом виробництва продукції сьогодні не має рівних у світі. Провідною галуззю залишається землеробство, на яке припадає понад половина всього виробництва в сільському господарстві. У землеробстві переважає вирощування зернових: на рис припадає приблизно 33 % вартості продукції, на пшеницю -- 21, на кукурудзу -- 20 % .

В умовах реформування економіки Китаю зростає роль сфери послуг, зокрема торговельних. За рахунок приватних і кооперативних організацій у повсякденному житті громадян Китаю обсяг відповідних послуг збільшується, з'являються нові торговельні послуги, ринки. Так, за 1973--1997 рр. обсяг роздрібного товарообігу зріс більше ніж у 9 разів.[4]

1.4 Значні ресурси робочої сили та підвищення якості людського капіталу

Один з найважливіших факторів економічного розвитку Китаю - зростання чисельності зайнятих, зміна структури зайнятості, поліпшення якості залученою у виробництво робочої сили (підвищення їх професійно-освітнього рівня). З 36% в 1952 р. до 56% у 1999 р. - зросла частка зайнятого в економіці населення, що склав майже 77% чисельності населення старше 16 років. До 2005 р. частка працездатного населення становила 65%, причому 83% з них було зайнято в економіці. До 2006 р. чисельність працюючих досягла 764 млн, у тому числі 283 млн у містах (Додаток А, Г).

Тільки за 1981-2000 рр. на виробництво прийшло 288 млн чол. Щорічно китайська економіка створювала мінімум 7-8 млн робочих місць, у той час як на ринку праці з'являлося близько 12-13 млн нових робочих рук. За розрахунками китайських економістів в 2000 р. приховане безробіття становила 183 500 000 чол. (Або 26,65% пропозиції робочої сили), в той час як напередодні 2010 р. вона скоротитися до 130 млн чол. (16,9%). Надлишок робочої сили давав змогу підтримувати на низькому рівні заробітну плату - близько 55 дол на селі і 120 дол в місті при 10-годинному робочому дні і шестиденному робому тижню (наводяться дані, що в Китаї можна знайти необмежену пропозицію праці за 12 центів на годину ). Величезна маса надлишкової робочої сили - важлива перевага для підприємств легкої та текстильної промисловості, які завдяки дешевизні робочої сили з року в рік нарощують експорт своєї продукції.

Японські експерти в 2001 р. підрахували, що в КНР витрати на трудові ресурси в 30 разів нижче, ніж у Японії. Це призводить до того, що ціни на послуги в Китаї в 8,44 рази нижче, ніж у Японії, а на промислові проміжні товари в 2,49 рази.

Докорінно змінилася структура зайнятості. Багатомільйонна маса людей перемістилася з сільського господарства у промисловість, будівництво та сферу послуг: майже в 8,5 рази збільшилася чисельність працюючих у місті і тільки в 2,7 рази - у селі. На кінець 2003 р. співвідношення зайнятих у першій, другій та третій сферах становило 49,1: 21,6: 29,3, в той час як за розрахунками китайських економістів оптимальне співвідношення зайнятих між трьома сферами має становити 34: 32: 34. Таким чином, однією з найважливіших проблем для китайської економіки є постійне створення робочих місць для працевлаштування надлишкової робочої сили в галузях другої сфери (промисловість та капітальне будівництво), і третьої сфери (торгівля, транспорт, послуги і т. п.).

Ослаблення обмежень за пропискою обіцяє прискорену урбанізацію. За прогнозами ООН міське населення зросте до 2030 р. до 884 млн і складе 59,1% всього населення країни і в цілому досягне середньосвітовий пропорції. [2]

1.5 Внутрішня економічна політика КНР

Динаміка економічного розвитку Китаю характеризується позитивними макроекономічними показниками. Проте вони не завжди віддзеркалюють якісний стан економіки. Навіть у роки економічної руїни часів "великого стрибка" промисловість показувала "плюс" у динаміці за рахунок зростання неякісної продукції (металу, машин), що була практично непридатна до використання. Але й за цих умов китайська статистика зафіксувала зниження темпів зростання в 60-ті роки, що відповідало наслідкам авантюрної політики Мао Цзедуна.

Найвищих темпів приросту в економіці Китаю було досягнуто у першій половині 90-х років, у другій половині цього десятиліття темпи уповільнилися, що було, зокрема, наслідком політики отримання економічного зростання, щоб запобігти "перегріву економіки" .

Сьогодні китайська економіка стабільно розвивається швидкими темпами, незважаючи на стримувальні заходи уряду, серед яких обмеження на рівень інвестицій і послідовне підвищення ставки рефінансування. На тлі буму інвестицій і зростання експорту ці дії китайської влади мають запобігти інфляції й уповільнити індустріальний розвиток. З 2004 р. ВНП Китаю зростає більш ніж на 10 % щорічно.

Розвиток економіки відбувається на тлі підвищення ефективності якості, розвитку гармонійної економічної структури і поліпшення умов праці населення. Але в економічного буму є й оборотний бік. Китайський уряд побоюється різкого зростання споживчих цін, яке, враховуючи низький рівень доходів сільського населення, може мати серйозні соціальні наслідки. Уряд Китаю ініціює стимуляцію виїзду надмірної робочої сили на роботу в інші держави, щоб поліпшити демографічну ситуацію в країні.

1.6 Зовнішньоекономічна політика КНР

Реформування економіки охопило також зовнішньоекономічну сферу. Було проголошено відкриту політику, орієнтовану на розширення економічних зв'язків із зарубіжними країнами, залучення іноземного капіталу в економіку Китаю, створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних регіонів.

Основою зовнішньоекономічних зв'язків Китаю є зовнішня торгівля. За її обсягом Китай наприкінці 90-х років вийшов на 10-те місце у світі. Цього було досягнуто за рахунок надзвичайно високих темпів зростання експорту та імпорту. Зниження темпів зростання зовнішньої торгівлі в 1996-- 1998 рр. було пов'язане з кризовими явищами, що охопили країни Південно-Східної Азії (Додаток Д).

У той час обсяг товарообігу зовнішньої торгівлі Китаю перевищив уже 1500 млрд дол. США (Додаток Е) , частка експорту у ВВП становила 20%.Привертає увагу позитивне сальдо зовнішньої торгівлі Китаю майже всі 90-ті роки. Це сприяє накопиченню золотовалютних резервів країни і покращанню її платіжного балансу.

Основними партнерами Китаю в експорті є: США (21 % усього експорту в 2006 р.), Гонконг (16), Японія (9,5), Республіка Корея (1,0), Німеччина(4,2 %).

Імпорт Китаю географічно розподіляється так: Японія -- 14,6%, Республіка Корея -- 11,3, Тайвань -- 10,9, США -- 7,5, Німеччина 4,8%. Щодо Сянгана, то, як зазначалося, не особлива територія Китаю, яка здійснює значні за обсягом посередницькі операції в зовнішній торгівлі Китаю.

У структурі зовнішньої торгівлі Китаю поступово зростає частка готової продукції, в тому числі машин і устаткування як в імпорті, так і в експорті. У 2005 р. на машини та устаткування припадало 56 % експорту та 53 % імпорту Китаю.

Орієнтуючись на перспективи освоєння китайського ринку, іноземні бізнесмени активно вкладають прямі й портфельні інвестиції. Китай посідає друге місце у світі (після США) за щорічним залученням іноземних інвестицій.

За 22 роки реформ (1978--2000 рр.) у Китай надійшло понад 500 млрд дол. США іноземного капіталу, у тому числі 347 млрд дол. США у формі прямих інвестицій. У 1999 р. у країні нараховувалося 212 тис. підприємств з іноземним капіталом, в які було вкладено загалом 779 млрд дол. США; 68 % капіталу становили кошти іноземних інвесторів.

Найбільше іноземного капіталу вкладено в обробну промисловість. Завдяки цьому в країні виникли нові галузі промисловості, надійшли сучасні техніка й технології, ноу-хау, управлінський досвід і знання.

Залученню іноземних інвестицій сприяє політика створення спеціальних економічних зон. До кінця 90-х років у Китаї діяло близько 120 спеціалізованих зон.

Зовнішня заборгованість КНР у 2007 р. становила 363 млрд дол. США. На 70 % вона складається з довгострокової заборгованості. Відсоткові ставки, за якими залучалися кошти, мають тенденцію до зниження (з 8 % у 1990 р. до 6 % у 1999 р.), що свідчить про довіру іноземних кредиторів до Китаю.

Спостерігається тенденція до зростання золотовалютних резервів Китаю; у 2007 р. їх обсяг становив 1493 млрд дол. США. В період 1990--2000 рр. золотовалютні резерви Китаю збільшувалися пересічно за рік на 18,8 % .[4]

Розділ 2. Зовнішньоекономічні відношення Китаю на сучасному етапі розвитку

2.1 Китай після вступу до СОТ. Підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ)

В даний час Китай вийшов на новий етап економічного розвитку, викликаний його приєднанням до СОТ у грудні 2001 року. Вступ КНР до СОТ призвело до глибоких змін не тільки в економічній, а й у соціальному житті Китаю.

Протягом 4 років КНР продовжує втілювати в життя програму лібералізаційних заходів, передбачених угодами з СОТ. Подивимося пильніше на зміни у трьох головних галузях економіки.

1. Агросфера

Вступ Китаю до СОТ вкрай гостро поставило проблему конкурентоспроможності китайських товарів, особливо - продукції сільського господарства. Низька якість і висока собівартість продукції агросфери - серйозна перешкода на шляху розширення експорту. З цієї ж причини ось вже більше семи років спостерігається надлишок цієї продукції на внутрішньому ринку. Крім того, Китай відчуває дефіцит багатьох спеціалізованих сортів та видів сільськогосподарської продукції, які не виробляються в країні. Так, існує гостра нестача спецсортів пшениці (твердої пшениці), відсутні сорти кукурудзи, що відрізняються високими харчовими якостями. Нинішня структура в умовах ринку і зміненого характеру попиту вже не в змозі задовольнити зрослі потреби споживачів. Відповідно, зі вступом Китаю в СОТ в країну хлинув широкий потік дешевої імпортної сільськогосподарської продукції.

Імпортна продукція все більш вільно конкурує з національними товарами на внутрішньому ринку Китаю. Збільшується вплив світового ринку на асортимент виробленої продукції. У зв'язку з цим, з 2003 року в дію вводиться екстрена стратегічна програма створення 12 галузевих зон з виробництва найбільш перспективних видів продукції, що володіють конкурентними перевагами на світовому ринку. В основі формування цих галузевих зон мають лежати наукове районування, спеціалізація і розподіл праці.

2. Промисловість

Китай взяв зобов'язання поетапно скасувати систему квотування на промислову продукцію, а також скасувати або суттєво скоротити тарифи на широкий спектр товарів. У 1999 році вони становили в середньому 24,6%, а в 2005 році, відповідно до прийнятих перед СОТ зобов'язаннями, скоротилися до 9,4%. Також з 1999 року відбувалося щорічне збільшення існуючих ввізних квот на 15%, що означає поступове розширення ринку збуту імпортних товарів. У 2005 році скасовано більшість квот на промислову продукцію.

Серед галузей китайської промисловості найбільш високі темпи зростання обсягів виробництва у 2005 році демонстрували виробництво мінікомп'ютерів, кольорових телевізорів, мобільних телефонів, автомашин, кондиціонерів, хімічних волокон, металопродукції, видобуток вугілля. Експорт промислової продукції збільшився на 23,4% і склав 1 трлн. 991 млрд. 630 млн. юанів, що на 9,9% більше, ніж було в 2004 році. Найбільше зростання експорту припадав на продукцію електроніки і комунікаційного обладнання, енергетичного машинобудування, текстильної промисловості та одягу.

Рік від року спостерігається поліпшення в структурі випускаються промислових товарів. Так, помітно зросла пропорція товарів народного споживання високої якості з високою доданою вартістю.

3. Ринок капіталу

Відомо, що важливим фактором прискореного розвитку китайської економіки з середини 90-х рр. є іноземні інвестиції. У відповідності до зобов'язань перед СОТ, ринок капіталу також підлягає ринкової трансформації. З середини 90-х рр.. КНР займає провідні позиції серед найбільших в світі реципієнтів іноземного капіталу. В останні роки Китай навіть висунувся на першу позицію. За роки реформи, тобто починаючи з 1979 року, загальна сума іноземних інвестицій до 2003 року склала 828,06 млрд. доларів, обсяг фактично використаних зарубіжних інвестицій досяг 447,97 млрд. доларів. Всього на території КНР засновані 424196 підприємств з іноземними інвестиціями (ПІІ). Річний приплив прямих іноземних інвестицій в останні роки становить, як правило, 45-55 млрд. дол США в рік. Галузева структура іноземних інвестицій характеризується переважною перевагою вкладень у обробляючу промисловість, при цьому особливо швидко зростає частка високотехнологічних підприємств, а також підприємств з глибокої переробки сировини.[5]

Причини очевидних успіхів КНР в галузі залучення іноземних інвестицій добре відомі. Багато в чому вони збігаються з політикою інших країн Південно-Східної Азії. Але, в порівнянні з більшістю своїх сусідів, Китай виявився більш популярним місцем для ПІІ. Чому? До уваги слід взяти такі фактори.

Перший фактор - це наявність в Китаї практично необмеженого резерву дешевої робочої сили. Наприклад, дослідження витрат в текстильній індустрії показали, що витрати на китайського робітника в годину в середньому в 33 рази менше, ніж відповідні витрати на американського робітника, і в 16 разів менше витрати на робітника в цьому секторі в сусідньому Тайвані (у США - 10, 3 дол; у Тайвані - 5 дол, у Китаї - 0,3 дол). До початку 90-х рр.. близько 70% підприємств іноземного капіталу відносилися до трудомісткого виробництва.

Другий фактор - це китайський ринок. Нагадаємо, що населення КНР становить близько 1,3 млрд осіб. Інвестування в китайську економіку є одним з стратегій, використовуваних іноземними підприємствами для отримання доступу на китайський ринок. У довгостроковому періоді ця причина, а не пільговий інвестиційний режим у КНР, стала головною в залученні більшості ПІІ та приходу в Китай більшості (400 з 500 найбільших) ТНК.

Третій фактор, що пояснює приплив іноземних інвестицій у китайську економіку, - це етнічні китайці ( хуацяо), які проживають за кордоном, які зберегли зв'язок зі своєю етнічною батьківщиною. Мова йде, приблизно, про 50 млн китайців, включаючи 22 млн на Тайвані і 6 млн у Гонконзі. Етнічні китайці володіють дуже великими активами. Три з «чотирьох тигрів» в Південно-Східній Азії (Гонконг, Тайвань, і Сінгапур) фактично є економіками етнічних китайців. Крім цього, етнічні китайці контролюють приблизно 70% приватного сектора в країнах Південно-Східної Азії. Ліквідні активи (за винятком цінних паперів) етнічних китайців оцінюються приблизно в 2 трлн дол..

Четвертий чинник - досить прості процедури реєстрації та роботи підприємств з іноземним капіталом, найважливіші з яких податкові пільги і порівняно низька ціна на оренду для господарських потреб землі. Повчальний приклад Шанхая в цій області: для залучення ПІІ мер Шанхая реалізував своєрідний принцип одного вікна: іноземні інвестори, що відкривають СП або ІП, могли оформити всі необхідні документи в одній установі. Іноземні інвестиції дозволяли Китаю успішно вирішити завдання модернізації, створити нові робочі місця (кількість зайнятих у цьому секторі досягла 17500 тисяч чол.), підвищити конкурентоспроможність національної економіки на світовому ринку та її інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків.

Для підтримки високого рівня залучення ПІІ в китайську економіку, уряд КНР продовжує і після вступу до СОТ розвивати ринкові інститути та розробляти нові процедури для залучення іноземних інвесторів. Офіційно нова політика у відношенні до іноземних інвестицій була викладена в доповіді голови державного Комітету з планування розвитку КНР Цзен Пейяня на 2-й сесії ВЗНП IX скликання (березень 2004 р.). У відношенні залучення іноземного капіталу в доповіді говориться про необхідність застосовувати загальноприйняті на світових ринках правила і норми:

* всіляко відкривати нові канали фінансування;

* поступово зрівнювати підходи до зарубіжних і вітчизняних виробників;

* активно залучати капітали від транснаціональних корпорацій;

* оптимізувати структуру зарубіжних інвестицій;

* заохочувати вкладення інвестицій в центральні та західні райони, агросферу, транспорт, енергетику, видобуток сировини, захист навколишнього середовища;

* поступово трансформувати режим управління зарубіжними інвестиціями, переходячи від затвердження об'єктів, що інвестуються до напрямленої політики;

* покращувати інвестиційне середовище;

* удосконалювати управління цінними паперами, контролювати їх розміри, структуру;

* поглиблювати прогнозування та планове управління позиками, використовуваними кредитами, боргами і їх обслуговуванням.

З початку 2005 р. частково відновлені податкові пільги по імпортним мито і ПДВ стосовно підприємств з участю іноземного капіталу, які ввозять в країну або виробляють високотехнологічне обладнання, а також техніко- та наукоємні проекти, що користуються підтримкою китайського уряду. [2]

Все це обумовлює високу і стійку прибутковість вкладень зарубіжних інвесторів, 90% яких планують подальше розширення своєї діяльності в Китаї. Додаткову динаміку припливу іноземних інвестицій надають плани проведення в Китаї великих міжнародних заходів (Олімпійські ігри 2008 року в Пекіні, Всесвітня виставка ЕКСПО-2010 у Шанхаї.)

Характерною особливістю останніх років після вступу до СОТ є інтенсивний приплив іноземних портфельних інвестицій, що супроводжує вихід провідних китайських компаній (Ping An Insurance, Great Wall Auto, China Resources Power, China Life Insurance) на іноземні фондові ринки. У 1991-2003 рр.. тільки від розміщення своїх цінних паперів на фондовий біржі Гонконгу компанії КНР отримали 27 млрд. дол США. З урахуванням високого міжнародного інтересу до розташовуваних за кордоном акцій великих компаній ця тенденція буде мати подальший розвиток. Не випадково Лондонська фондова біржа планує відкрити свої представництва в Гонконзі і КНР.

Гарантії зарубіжних інвесторів в КНР забезпечуються міжурядовими угодами щодо взаємного захисту іноземних інвестицій. Китай має більше 70 таких угод, зокрема, з Великобританією, Німеччиною, Францією, Японією, Австралією, Республікою Кореєю.

В даний час, можна сміливо сказати, що приєднання Китаю до СОТ в якості повноправного члена зміцнило його позиції на світовому ринку. Китай активно використовує інструментарій СОТ для забезпечення своїх зовнішньоекономічних інтересів. Однак не слід вважати, що аналогічні процеси зможуть бути автоматично запущені у всіх країнах, які приєднуються до СОТ. Успіх Китаю багато в чому грунтується на його унікальної специфіки. [5]

2.2 Роль Китайського юаня на світовому Ринку

Юань готовий придбати резервний статус, що зробить долар набагато менш затребуваним.

Це частина плану інтернаціоналізації Китаєм його валюти, який в далекому майбутньому загрожує ринковій частці таких валют, як долар. Спочатку Китай оголосив про двосторонні торгові відносини з Росією і Малайзією, при яких розрахунки здійснювалися в юанях, рублях і ринггітах відповідно.

Інші кроки у напрямку інтернаціоналізації його валюти будуть включати дозвіл іноземним компаніям випускати номіновані в юанях бонди і полегшення правил з доступу зарубіжних фінансових інститутів до юаня. Китай вже є провідним торговим партнером Австралії і Японії. Він також провідний торговий партнер з великою кількістю країн - своїх маленьких сусідів. Очікується, що юань стане привабливою валютою для його торгових партнерів, особливо коли уряд продовжить знімати різні обмеження. Це вказує на зростаючу популярність китайської валюти.

Китай посилює міжнародну роль юаня. Всім експортерам і імпортерам буде дозволено в цьому році вести зовнішню торгівлю в юанях, а не в доларах.

Ринок вимагає, щоб юань використовувався у взаємних розрахунках. Банк Китаю попередньо випробував цей план, дозволивши 67000 підприємств у 20 провінціях вести бізнес за кордоном у юанях. Торговий оборот цих угод склав близько 56 млрд. євро.

Тепер використання юаня буде розширюватися, це призведе до більшого використання китайської національної валюти і меншому - доларів США. Китайські компанії в даний час ведуть торгівлю в основному в доларах, тому вони залежать від рішень, прийнятих Федеральним Резервом США, змушені платити високу ціну за нафту і нести високі витрати.

В даний час Китай неохоче випускає свою валюту з країни і намагається відслідковувати всіма законними шляхами рух капіталів. Китайські експортери змушені змінювати більшу частину своїх євро, ієн і доларів в юань за фіксованим курсом. Іноземні компанії, які ведуть свою діяльність в Китаї, повинні робити це в юанях, виробляючи обмін валюти в республіці. Туристам дозволено мати максимум 20000 юанів і експортувати стільки ж. Юань, як Міжнародний валютний ринок, поки не відбувся - обмінний курс визначається не на основі попиту / пропозиції.

Немає необхідності говорити про те, що якщо юань буде грати все більш зростаючу роль як резервна валюта, то відбудеться багато змін на ринках.[6]

2.3 Співпраця Китаю з іншими странами

2.3.1 Трьохсторонні відносини між Китаєм, США та Росією, та їх специфіка

Китай, Сполучені Штати Америки та Росія - найбільші національні держави у світі за територією, кількістю населення і сукупної потужності. Відносини між ними носять стратегічний характер і на регіональному, і на глобальному рівнях. Для того щоб виробити модель регулювання тристоронніх відносин вцілому і двосторонніх окремо, ці три держави шукають зараз взаємну опору в політиці і дипломатії, прагнуть адаптувати стосовно один до одного свою фінансово-економічну діяльність, а також збалансувати ініціативи в галузі оборони і безпеки.

Світова фінансова криза загострює усвідомлення того, що найбільші держави залежать один від одного і їм необхідно взаємовигідно співпрацювати. У період після кризи тристоронні відносини між Китаєм, Америкою і Росією стають важливою складовою побудови системи міжнародних відносин. Криза не лише підсилює відчуття взаємозалежності у світовому співтоваристві епохи глобалізації, а й, що ще важливіше, сприяє прагненню кожної країни уникнути повторення Великої депресії 30-х рр.. минулого століття.

По-перше, КНР, США, Росія і окремо, і спільно підкреслюють важливість мультилатералізму у побудові системи міжнародних відносин, намагаються зміцнити взаємодію в ряді таких міжнародних механізмів, як ООН, «Велика двадцятка» та ін. Все це демонструє відданість ідеї створення нової системи міжнародних відносин.

По-друге, вони здійснюють взаємодію і в рамках інших міжнародних механізмів. Зокрема, в діалозі один з одним Китай і Сполучені Штати приділяють більше уваги глобальних проблем, а США і Росія активізують консультації і дискусії в галузі контролю над озброєннями та ядерного роззброєння; Китай і Росія співпрацюють у рамках формату БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай).

По-третє, всі три країни роблять особливий наголос на створення регіональних підсистем, які розглядаються як важлива складова частина глобальної системи міжнародних відносин. При цьому слід підкреслити, що у взаємозв'язках цих країн ще залишається ряд факторів невизначеності. Мова йде головним чином про те, який вплив матимуть на тристоронні і міжнародні відносини вихід з кризи і економічне відродження Сполучених Штатів.

Регулювання тристоронніх відносин між Китаєм, США і Росією виробляє зовні незначний ефект на цілий ряд узятих окремо тристоронніх форматах в різних міждержавних поєднаннях: КНР - Сполучені Штати - Японія, Сполучені Штати - Росія - Європа, Китай - Сполучені Штати - Індія ... У той же час потрійний формат сприяє грандіозним змінам у співвідношенні сил на глобальній арені, впливає на геостратегію, геополітику, геоекономіку і геоекологію по всій планеті і в окремих регіонах. [16]

Будучи каталізатором зазначених комбінацій тристоронніх відносин, зв'язки Пекіна, Вашингтона і Москви істотно впливають на стратегічне позиціювання сторін і їх розуміння національних інтересів.

По-перше, взаємне регулювання і переформатування тристоронніх міждержавних відносин стимулює процес розвитку багатосторонньої дипломатії (мультилатералізму) та глобалізації, що є унікальною відмітною рисою нашого часу.

По-друге, ці країнові поєднання багатосторонніх відносин виходять за межі ідеології, тому вони націлені не тільки на вибір і досягнення конкретних цілей, а й на вирішення глобальних проблем .

По-третє, взаємодія у форматах багатосторонніх відносин сприяє одночасно і співпраці, і конкуренції між традиційними провідними державами та новими країнами, що розвиваються, що є новим міжнародним явищем.

По-четверте, зміни, які відбуваються у стосунках між традиційними провідними державами і новими країнами, що розвиваються в свою чергу впливають на стратегічне позиціювання цих держав і на те, як їх національні інтереси поєднуються з інтересами інших розвинених країн, що розвиваються. Найбільш типовими сферами, в яких це проявляється, є проблеми енергетичної безпеки та зміни клімату.

Отже, тристоронні відносини між Китаєм, США і Росією носять комплексний характер. Вони розвиваються на глобальному і регіональному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях; звичайно, в кожному конкретному випадку є певна специфіка. У цілому відносини поки перебувають лише на самій початковій стадії вироблення механізмів постійного само-і взаємного регулювання.

У зв'язку з відмінностями в комплексній мощі кожної з держав і розбіжністю їх основоположних інтересів у тристоронніх відносинах між Китаєм, США і Росією недостатньо приділяти увагу або самим загальним, або, навпаки, занадто вузьким темам. Наприклад, Сполучені Штати і РФ віддають перевагу європейської тематики та проблемі контролю над озброєнням. КНР і США більше цікавляться проблемами Азіатсько-Тихоокеанського регіону і питаннями глобальної економіки. Китай і Росія мають спільні інтереси в Центральній Азії і т. д. Не сформувавши комплексної стратегії тристоронніх відносин, Китай, Америка і Росія взаємодіють в більшому ступені з урахуванням поточних потреб і відповідей на які-небудь конкретні питання. Слід мати на увазі, що розвиток тристоронніх відносин залежить від того, як їх сприймають інші розвинені країни. Так що остаточне формування тристоронньої стратегії ще попереду.

Виходячи за межі стратегічного мислення «великого трикутника» часів холодної війни, КНР прагне надати динаміку тристоронніх відносин в нових історичних умовах.

По-перше, стрімкий розвиток Китаю ставить перед ним завдання удосконалити теорію зовнішньої політики з китайською специфікою, переслідуючи мету побудови гармонійного світу на основі взаємовигідного співробітництва та збігу інтересів. КНР пропонує нову концепцію безпеки, виходячи з принципів взаємної довіри, вигоди і рівності, а також нову концепцію цінностей, яка грунтується на солідарності і взаємозалежності.

По-друге, Китай переосмислює свою глобальну стратегію, зокрема зв'язки з іншими провідними державами. Продовжуючи розглядати двосторонні відносини в якості основи, КНР прагне вдосконалювати свою стратегію і політику великої держави, формуючи багатосторонні формати на принципах динамічного збалансування.

По-третє, Китай розглядає китайсько-американські відносини, російсько-китайські відносини і тристоронні відносини в глобальній перспективі. Разом з тим Пекін сприяє активному, всеосяжному партнерству між Китаєм і США, стратегічній взаємодії та партнерстві між Росією і Китаєм. Крім того, КНР проводить наукові дослідження в галузі стратегічного мислення, механізму та моделі взаємодії, а також в інших областях тристоронніх відносин.

По-четверте, зіткнення двосторонніх, тристоронніх та багатосторонніх інтересів і саме по собі стало б негативним чинником, який необхідно з усією серйозністю взяти до уваги. А відмінності в ключових інтересах і дефіцит стратегічної взаємної довіри, безсумнівно, є головною перешкодою на шляху подальшого розвитку тристоронніх відносин. Беручи до уваги сказане вище, трьом країнам слід підвищити статус тристоронніх відносин у своїй стратегії і дипломатії.[7]

2.3.2 Торгово-економічні відносини Китаю і країн Центральної Азії

На протязі багатьох століть між Китаєм і Центральною Азією йшов інтенсивний процес економічного, наукового і культурної взаємодії. У період розквіту Великого шовкового шляху (аж до середини II-го тисячоліття нашої ери) державні утворення, розташовані на території регіону, були транспортним мостом між Китаєм і Європою. Вони мали статус добре розвинених торговельних, фінансових і виробничих центрів. При цьому Китай довгий час залишався для Центральної Азії найважливішим джерелом наукових знань і передових технологій.


Подобные документы

  • Світове господарство та його сутність. Процес формування економічного розвитку Китаю. Аналітична оцінка впливу зовнішньоекономічної експансії Китаю на світові ринки. Феномен конкурентоспроможності китайської економіки в умовах доступності ведення бізнесу.

    дипломная работа [2,4 M], добавлен 14.07.2013

  • Сутність та теоретичні засади дослідження національних моделей економічного розвитку країн. Азійські моделі економічного розвитку. Особливості трансформації економіки Китаю. Бенчмаркінг інноваційного розвитку, шляхи підвищення конкурентоспроможності.

    курсовая работа [490,7 K], добавлен 02.07.2014

  • Дослідження основних зовнішньополітичних цілей Китайської Народної Республіки у Центральній Азії. Характеристика складових стратегії "м'якої сили": культури, як сукупності значимих для суспільства цінностей; політичної ідеології; зовнішньої політики.

    статья [19,5 K], добавлен 21.02.2013

  • Значення, передумови розвитку та розміщення продуктивних сил. Особливості розміщення провідних галузей господарства: промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок Китаю. Структура і динаміка розвитку економіки та зовнішньоекономічна політика.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 01.02.2009

  • Аналіз економічних змін зовнішньої політики Китаю після закінчення холодної війни. Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою: значення, позиції та роль ЄС в міжнародних відносинах. "Шовковий шлях" до Африки та його європейське сприйняття.

    реферат [31,4 K], добавлен 15.01.2011

  • Геополітичне становище сучасного Китаю, його ресурси та напрямки зовнішньої політики. Програми розвитку, які втілюються керівництвом КНР, зовнішньополітичний курс і інтеграційні процеси втілення китайської економіки в світову економічну систему.

    курсовая работа [30,4 K], добавлен 05.05.2011

  • Характеристика економічного розвитку Республіки Корея: структура, основні показники, провідні галузі економіки. Основні торгівельні партнери Республіки Корея: міжнародні організації, США, Китай. Співпраця Республіки Корея з Україною в економічній сфері.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 20.11.2014

  • Особливості екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання, його показники і моделі. Фактори, які визначають темпи та масштаби довгострокового збільшення обсягу виробництва. Характеристика розвитку економіки США, Японії та Європейського союзу.

    курсовая работа [66,2 K], добавлен 29.03.2014

  • Сутність світової економіки і міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори і показники розвитку. Головні економічні закони розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин. Місце України в міжнародному розвитку світової економіки.

    курс лекций [92,5 K], добавлен 07.09.2008

  • Розвиток міжнародних відносини в Східній Азії, характеристика багатополярності на рівні регіону. Зміцнення економічних і військово-політичних позицій Китаю в східноазіатському регіоні. Питання про возз'єднання КНР з Тайванем, вирішення проблеми Гонконгу.

    реферат [14,6 K], добавлен 31.01.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.