Головні чинники феноменального зростання китайської економіки наступні. Перший фактор - ефективна роль держави в економіці, яка активно впливала і впливає на протікаючі процеси на всіх етапах економічної реформи. У китайській теорії реформ для позначення ролі держави вживається термін «комплексна система макроекономічного контролю, що здійснюється за рахунок економічних важелів». Китайські керівники поступово крок за кроком у міру назрівання необхідності будували ринок (інститути, конкуренцію, приватну власність) і паралельно підтримували і модернізували держпідприємства.

Прихильники «шокової терапії», що включає в себе чотири основних елементи: лібералізація цін, лібералізація зовнішньої торгівлі та валютного курсу, роздержавлення і приватизація держпідприємств, проведення безінфляційної макроекономічної політики, вважають, що цього достатньо для швидкого вирівнювання структури цін до світового рівня та будівництва ринкових інститутів, а далі ринок буде сам регулювати економічні процеси. Послідовники шокової моделі розуміють, що приватизація держпідприємств неминуче буде призводити до зростання безробіття до тих пір, поки приватний сектор не почне абсорбувати надлишкову робочу силу. Тому чим коротше буде перехідний період, тим швидше, на думку прихильників «шокової терапії», настане стабілізація економіки.

Залежно від етапу формування ринкових механізмів змінювалися функції китайської держави і особливо форми їх реалізації. Прямі методи управління замінялися непрямими, директивне планування - індикативним плануванням і прогнозуванням, центр ваги державного втручання переносився з мікроекономічного рівня на рівень макроекономічного регулювання і, головне, адміністративні методи регулювання економічних процесів замінялися ринковими. Аналіз показує, що існуюча на всіх етапах китайських реформ система держуправління була адекватна завданням економічної модернізації країни, що дозволило перетворити Китай в сучасну потужну державу.

Другий фактор - значні ресурси робочої сили при постійному підвищенні їх якості і невисокої зарплати (надлишкова робоча сила на ринку праці дозволяла і дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні). Фізичне зростання населення і переміщення робочої сили з трудонадлишкових районів у нові точки зростання забезпечували в період 1978-1988 рр.. близько третини приросту ВВП.

Третій фактор - висока частка заощаджень та інвестицій (вище 30% ВВП), доповнена ефективними стратегіями залучення іноземних інвестицій, в першу чергу у високотехнологічні галузі. За оцінками багатьох китайських фахівців, інвестиції забезпечували також близько третини приросту ВВП.

Четвертий чинник - відкритість економіки (кайфан чжце), заснована на експортоорієнтованії моделі розвитку, яка передбачає за рахунок зростання валютної виручки підвищення техно- і наукоємності економіки, освоєння новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, впровадження сучасних схем управління транспортуванням нафти.

П'ятий фактор - вигідне територіально-природне розташування. Важливе значення в успіхах Китаю має географічне положення його території. В історичному процесі формування своєї території, експансія в південному і північно-західному напрямках дала країні вихід до Тихого океану, на її території опинилися найкоротші наземні шляхи від берегів Тихого океану до країн Європи. Китай має у своєму розпорядженні третину світової території (після Росії і Канади). На території Китаю знаходиться ряд великих паливних (нафта, вугілля, газ), різноманітних рудних і нерудних родовищ корисних копалин (вольфрам, свинець, цинк, ванадій, титан, олово, молібден, нікель), а також будівельних матеріалів (гіпс, барит, фосфатні руди, слюди, азбест, каолін). За потенційними гідроресурсами Китаю належить перше місце в світі. Проте в перерахунку на душу населення Китай не так вже багатий природними ресурсами, особливо водними, лісовими та земельними (орно-придатними) ресурсами.

Таким чином, китайська практика економічного зростання проста і не суперечить теорії: за рахунок заощаджень населення і зарубіжних китайців (хуацяо) держава облаштовувала інфраструктуру та стимулювала створення нових робочих місць у новому держсектору приватному секторі, який постачав свою продукцію на експорт, а валютну виручку направляв на нові технологій і модернізацію. Поступово зростав і рівень споживання, що підвищувало внутрішній попит і стимулювало приплив нових інвестицій вже в якості світових ТНК, які жадали доступу до гігантського китайського ринку.

Завдяки тривалому періоду стійко високого зростання ВВП (найвищого в світі) і експорту (Додаток Б), абсолютних і відносних розмірів накопичень та інвестицій, в тому числі й іноземних, залученню до промислового виробництва і сферу послуг мільйонних мас населення (Додаток А), створити різноманітні промислові галузі, які раніше були відсутні в країні і тим самим значно збільшити борг промисловості та послуг у ВВП [2]

1.2 Етапи реформування економіки Китаю

1-й етап. Початок 80-х років XX ст. Реформування розпочалося у 80-ті роки зі сфери сільського господарства, з аграрних відносин. Комуни ліквідувалися, земельні ділянки передавалися селянам у довгострокову оренду на правах сімейного підряду. Вже всередині 80-х років підрядна система охопила майже 97 % усіх господарств. Селянам було повернуто присадибні ділянки, які за років "великого стрибка" у них відібрали до комун, їм було надано право займатися підсобним промислом, продавати надлишки продукції на ринках. По суті, це означало деколективізацію сільського господарства й розвиток товарно-грошових відносин на селі. Проте земля залишилася в державній власності, не стала об'єктом купівлі-продажу.

Господарська самостійність селян, їх зацікавленість у результатах праці сприяла суттєвому підвищенню продуктивності праці (порівняно з епохою комун) і різкому збільшенню обсягів сільськогосподарської продукції.

З'ясувалося, однак, що наприкінці 80-х років сільське господарство вичерпало свої можливості для виробництва продукції. На думку китайських економістів, шлях до вирішення цієї проблеми -- розвиток різного роду кооперування селян у сфері виробництва й обігу, концентрація землі в руках господарників з використанням найму робочої сили.

2-й етап. У 1984 р. була прийнята постанова "Про реформу господарської системи". Після того як реформування аграрних відносин дало перші позитивні наслідки, уряд поширив механізм економічних перетворень на інші галузі. Передбачалися розширення господарської самостійності підприємств, скорочення сфери директивного планування, перехід до торгівлі засобами виробництва. Також реформуванню підлягала система цін, праці, заробітної плати, забезпечувалася гнучкість цих складових економічного процесу. Було офіційно проголошено про доцільність використання різноманітних форм власності -- державної, колективної та приватної.

В 1987 р. на XII з'їзді КПК було відзначено, що країна перебуває лише на початковому етапі будівництва соціалізму, який буде тривалим, не менше 100 років. За цей період необхідно створити матеріально-технічну базу соціалізму забезпечити умови життя людей, на високому рівні.

Принцип розподілу за працею (соціалістичний принцип) поєднується з принципом розподілу за вкладеним капіталом (капіталістичний принцип). Ця концепція отримала назву моделі "соціалістичної ринкової економіки".

Заходи, спрямовані на реформування економіки прискорили темпи її розвитку. Середньорічний темп зростання ВВП у п'ятирічку 1981--1985 рр. був одним із найвищих за всю історію післявоєнного Китаю і становив 13,2 %. Проте форсування розвитку промисловості мало й негативні наслідки. Розпочалася інфляція, накопичилося багато незавершеного капітального будівництва, загострилися міжгалузеві диспропорції. Економіка увійшла до стадії "перегріву". До того ж у країні почали поширюватися корупція і зловживання з боку чиновників і працівників партійного апарату.

3-й етап. За цих умов у 1988 р. було взято курс на "гальмування" реформ і посилення ролі державних органів регулювання економіки. В наступній п'ятирічці (1986--1990 рр.) темпи зростання промисловості й у цілому ВВП помітно уповільнилися. Було вжито заходів щодо встановлення більш жорстких умов кредитування, скорочено бюджетні витрати й грошову емісію. Наприкінці 1991 р. з наслідками "перегріву" економіки було в цілому покінчено, і з 1992 р. реформам було надано нового імпульсу.

Головна увага приділялася реформуванню державного сектору економіки. Суттєво розширювалися права державних підприємств щодо виходу їх на ринок. Активізувалася інфраструктура ринку: розширилася мережа товарних і фондових бірж. Було вжито заходів, спрямовані на лібералізацію цін. У державному секторі залишалися великі й середні підприємства, а малі були здебільшого продані. До середини 2000 р. половина надлишкового 35-мільйонного персоналу була звільнена й поповнила лави безробітних. Щоб запобігти соціальному вибуху, уряд розробив план допомоги звільненим робітникам. 4-й етап. У 1999 р. була прийнята програма підтримки розвитку приватного сектору. Розроблено й затверджено закони щодо охорони прав приватних підприємств. Заохочується кредитування приватного сектору банками; в банках створюються відділи з роботи з малими й середніми підприємствами.

Ці заходи дали позитивні наслідки. Темпи зростання ВВП в п'ятирічці 1991 --1995 рр. мали високий середньорічний показник -- 15,2 %. На XV з'їзді КПК (1997 р.) було вирішено продовжити реформування державного сектору економіки. Головним напрямом стало акціонування держпідприємств за збереження контрольного пакета акцій за державою. Було визнано бажаним збільшити частку недержавного сектору в економіці. Приділялася увага необхідності створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій.

За роки реформування економіки значно зросли обсяги капіталовкладень, частка яких у ВВП має чітку тенденцію до збільшення, перевищуючи вже третину (Додаток В).

Реформування поширилося також на кредитно-фінансову сферу. Народний банк Китаю залишається центральним банком країни, відповідаючи за стабільність національної валюти. Втручання в його діяльність з боку центральної і місцевої влади зведено до мінімуму. Комерційні банки мають бути прибутковими і відносно незалежними від центрального уряду, проте уряд встановлює обов'язкові для всіх банків орієнтири відсоткових ставок за кредитами і депозитами.

Гострою проблемою банківської системи Китаю є прострочені або безнадійні кредити. Для її вирішення було створено чотири компанії з управління активами, яким у 1999 р. було передано 157 млрд дол. прострочених кредитів. Для їх погашення ці компанії обмінюють заборгованість за кредитами на участь у майні підприємства-боржника, стаючи, таким чином, його акціонером.

У 90-ті роки було проведено реформи податкової системи. У 1994 р. ставка прибуткового податку для підприємств усіх форм власності була уніфікована й установлена на рівні 33 % . Центральне місце в непрямому оподаткуванні посідає податок на додану вартість (ПДВ). Базова ставка ПДВ -- 17%, для деяких категорій товару (основні продукти харчування, електроенергія) встановлена пільгова ставка в 13 %.

Стратегічними цілями десятої п'ятирічки були: подальша орієнтація на ринкові реформи й інновації; підтримка розвитку недержавного сектору; захист навколишнього середовища; поліпшення якості життя населення; ліквідація диспропорцій між бідними західними та багатими східними провінціями Китаю.

Безперечно, такі фактори, як посилення ролі країни у міжнародній торгівлі, збільшення припливу прямих іноземних інвестицій, формування середнього класу сприяють економічному розвитку Китаю.Отже, Китай стартував з досить низьких позицій відносно багатьох інших країн, що трансформують свою економіку. Починаючи свої реформи у 1978 р. країна мала неплатоспроможний внутрішній ринок, низький рівень індустріалізації та розвитку інфраструктури, більшість сільського неосвіченого населення, некваліфіковану робочу силу, неуспішну планову економіку, відсутність надійних постачальників ресурсів та ринків збуту. А сьогодні Світовий банк та Міжнародний валютний фонд прогнозують, що до 2015--2020 рр. Китай за абсолютними показниками економічного розвитку перевершить досягнення США.

Принципові відмінності китайських реформ такі:

1) Формування прошарку незалежних суб'єктів ринку в різних галузях економіки.

2) Успіх реформ не лише полягає у розвитку продуктивних сил, а має на меті нарощування комплексної могутності держави.

3) На відміну від багатьох країн з перехідною економікою, в яких заміна державної власності відбувається за рахунок масштабної приватизації, Китай намагається створювати багатоукладну економіку і конкуренцію на товарному ринку.

4) Зростання обсягів капіталовкладень населення, припливом іноземних інвестицій.

Стрімке зростання китайської економіки провокує цілу низку викликів як світовій економіці в цілому, так і окремим країнам зокрема. Сьогодні за обсягами експорту Китай посідає третє місце у світі після Німеччина та США. [3]

1.3 Структура і динаміка розвитку економіки КНР

Китай належить до країн з багатогалузевою економікою. Провідна роль належить промисловості, частка якої у ВВП становить 49,5%; частка сільського господарства -- 11, послуг -- 39,5 %.

У промисловості Китаю поєднуються традиційні "старі" галузі (текстильна, вугільна, металургійна) з новими (нафтопереробка, хімія, авіаційна, космічна, електронне машино будування). У важкій промисловості працює понад 60 % усіх промислових робітників, тут виробляється половина промислової продукції.

Основою енергетики є кам'яне вугілля, запасами якого Китай забезпечує себе повністю. За видобутком вугілля Китай посідає перше місце у світі, 80 % вугілля видобувається шахтним способом. Переважна частина вугілля споживається промисловістю, особливо легкою і харчовою. Це означає, що в основному вугілля спалюється в заводських печах, а не на електростанціях. Панування вугілля в паливно-енергетичному комплексі спричиняє сильне забруднення довкілля. Останнім часом зростає видобуток нафти.

За виробництвом електроенергії Китай вийшов на друге місце у світі (у 2006 р. було вироблено 2866 млрд кВт * год. електроенергії). Тепловими електростанціями виробляється 80% електроенергії, ГЕС -- 19%, атомними -- 1%. Незважаючи на високі абсолютні обсяги виробництва електроенергії, її все ще не вистачає для потреб народного господарства.

Чорна металургія Китаю забезпечена всіма видами власної сировини. За виробництвом чорних металів Китай посідає перше місце у світі. Проте виробляються переважно рядові сорти металу; високоякісна сталь, прокат, леговані метали імпортуються у значній кількості. Технічний рівень металургійних заводів Китаю поки що невисокий.

Кольорова металургія розвивається високими темпами, проте країні не вистачає алюмінію, міді, свинцю й цинку, які імпортуються. На експорт спрямовується понад половина виробленого олова, ртуті, сурми й вольфраму.

Машинобудування характеризується великою кількістю підприємств, серед яких значну частину становлять дуже дрібні, напівкустарні заводи. В цілому Китай забезпечує себе основною продукцією машинобудування. Проте щодо верстатобудування, електротехніки, приладобудування, авіабудування -- то тут рівень якості недостатній. Багато типів такої техніки імпортуються, так само як і деякі види устаткування.

Останнім часом швидко зростає виробництво електронної техніки, як виробничої, так і побутової. За виробництвом радіоприймачів і телевізорів Китай посідає перше місце у світі.

У хімічній промисловості Китаю належить перше місце у світі за виробництвом мінеральних добрив, за яким переважає виготовлення азотних добрив (близько 80 %). Продукція органічної хімії (полімери тощо) не покриває потреб промисловості Китаю. Проте виробництво деяких видів цієї продукції має вже значні обсяги: за виробництвом пластмас і синтетичних смол Китай посідає одне з провідних місць у світі.

Китай є також одним з найбільших світових виробників фармацевтичної продукції.

Легка промисловість орієнтується як на широкий внутрішній, так і на зовнішній ринки. Вона добре забезпечена власною сировиною і дешевою робочою силою. В текстильній промисловості панівні позиції займає бавовняна промисловість. Китай виробляє бавовняних тканин більше, ніж разом узяті Індія, США та Японія -- країни, в яких також високий рівень розвитку цієї галузі. За випуском шовкових тканин у цілому (з натуральної та синтетичної сировини) Китай посідає третє місце у світі, але за виготовленням натурального шовку -- перше. Китай є світовим експортером дешевих і зручних одягу та взуття.

У харчовій промисловості Китаю провідні ролі відіграє рисоочисна й борошномельна промисловість; за обсягом виробництва вони є найбільшими у світі. Китай вийшов на перше місце за виробництвом м'яса, обігнавши США.

Сільське господарство Китаю, як зазначалося, за обсягом виробництва продукції сьогодні не має рівних у світі. Провідною галуззю залишається землеробство, на яке припадає понад половина всього виробництва в сільському господарстві. У землеробстві переважає вирощування зернових: на рис припадає приблизно 33 % вартості продукції, на пшеницю -- 21, на кукурудзу -- 20 % .

В умовах реформування економіки Китаю зростає роль сфери послуг, зокрема торговельних. За рахунок приватних і кооперативних організацій у повсякденному житті громадян Китаю обсяг відповідних послуг збільшується, з'являються нові торговельні послуги, ринки. Так, за 1973--1997 рр. обсяг роздрібного товарообігу зріс більше ніж у 9 разів.[4]

1.4 Значні ресурси робочої сили та підвищення якості людського капіталу