Група	Код	Найменування комерційного терміна
Е	-	Відправлення
	EXW	Франко-завод (назва місця)
F	-	Основне перевезення не оплачене
	FCA	Франко-перевізник (назва місця призначення)
	FAS	Франко-вздовж борту судна (назва порту відправлення)
	FOB	Франко-борт (назва порту відвантаження)
C	-	Основне перевезення оплачене
	CFR	Вартість і фрахт (назва порту призначення)
	CIF	Вартість, страхування та фрахт (назва порту призначення)
	CPT	Фрахт/перевезення оплачене до (… назва місця призначення)
	CIP	Фрахт/перевезення та страхування оплачені до (… назва місця призначення)
D	-	Прибуття
	DAF	Поставка до кордону (… назва місця поставки)
	DES	Поставка з судна (… назва порту призначення)
	DEQ	Поставка з причалу(…назва порту призначення)
	DDU	Поставка без сплати мита (… назва місця призначення)
	DDP	Поставка зі сплатою мита (… назва місця призначення)

Відобразимо розподіл витрат при розрахунку експортної ціни відповідно до умов “Інкотермс - 2000” (табл. 2.2.)

2.2 Розподіл витрат при розрахунку експортної ціни відповідно до умов “Інкотермс-2000”

Пор. №

Умови “Інкотермс-2000”

Пакування

Навантаження та транспортні засоби

Доставка до основного транспортного засобу

Ліцензування й інші експортні процедури

Страхування перевезень

Навантаження на основний транспорт

Оплата основного транспорту

Розвантаження

Імпортні процедури

Доставка від основного транспортного засобу

Розвантаження на склад покупця

1

EXW Франко-завод (… назва місця)

х

0

0

0

0

0

0

0

0

0

0

2

FCA Франко-перевізник (… назва місця)

х

х

х

х

0

0

0

0

0

0

0

FAS Франко-вздовж борту судна (… назва порту відвантаження)

х

х

х

х

0

0

0

0

0

0

0

FOB Франко-борт (… назва порту відвантаження)

х

х

х

х

0

0

0

0

0

0

0

CFR Вартість і фрахт (… назва порту призначення)

х

х

х

х

0

х

х

0

0

0

0

CIF Вартість, страхування та фрахт (… назва порту призначення)

х

х

х

х

х

х

х

0

0

0

0

CPT Перевезення оплачено до (… назва місця призначення)

х

х

х

х

0

х

х

0

0

0

0

CIP Перевезення та страхування оплачені до (… назва місця призначення)

х

х

х

х

х

х

х

0

0

0

0

DAF Поставлено на кордон (… назва порту призначення)

х

х

х

х

х 0

х

х

0

0

0

0

DES Поставлено франко-судно (… назва порту призначення)

х

х

х

х

х 0

х

х

0

0

0

0

DEQ Поставлено франко-причал (… назва пору призначення)

х

х

х

х

х 0

х

х

х

0

0

0

DDU Поставлено, мито не сплачене (… назва місця призначення)

х

х

х

х

х 0

х

х

х

0

х

х

DDP Поставлено, мито сплачене (… назва міста призначення)

х

х

х

х

х 0

х

х

х

х

х

х

х - витрати несе продавець

0 - витрати несе покупець

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності важливе значення має правильний порядок формування цін, як одного з основних факторів, що забезпечує фінансову стабільність підприємства.

Використовують різні методики встановлення початкової ціни на товар. При цьому враховується як мінімум один з таких факторів:

· рівень витрат на одиницю товару;

· наявність унікальних характеристик товару;

· середній рівень цін на аналогічні товари.

Залежно від того, який фактор є визначальним, виділяють два основних методи ціноутворення:

· витратний - на основі калькуляції витрат;

· ринковий - на основі врахування дії ринкових факторів.

На практиці найчастіше застосовуються методи, які мають змішаний характер і враховують вплив декількох факторів.

Витратний метод розрахунку ціни передбачає визначення її рівня на основі суми витрат: виробничих, накладних та бажаного прибутку (максимального, розрахункового, мінімального). Попит на товар при цьому не враховується.

Основною перевагою цього методу вважається його простота. Продавець більше знає про витрати, ніж про характер ринкового попиту. Покупець вважає його справедливим, тому що ціна не коригується залежно від коливання попиту. Недоліком цього методу є те, що він не відображає поточний попит і не враховує споживчих властивостей товару.

Використання цього методу відображає цінову політику, яка забезпечує швидше середню, ніж максимальну виручку від продажу товару.

Ринковим методом встановлюються ціни на основі попиту. Підприємство визначає ціни після детального вивчення потреб і можливостей споживачів, після тестування рівня цін. Виробничі витрати враховуються при прийнятті рішень тільки як фактор обмеження, який свідчить про те, що товар може продаватися за встановленою ціною із запланованим прибутком.

Установлення ціни на основі пропозиції (рівня конкуренції) ґрунтується на вивченні цін і цінових стратегій конкурентів, на розрахунку власної ціни з огляду на конкурентні переваги товару, його імідж, сервіс тощо. Такий метод розрахунку ціни доцільно використовувати підприємствам, які конкурують з продавцями аналогічної продукції і при визначенні ціни на свій товар виходять виключно з умов конкуренції, встановлюючи ціну трохи вищу або трохи нижчу за ціну конкурентів. Витрати та рівень попиту виступають лише лімітуючими факторами. При зміні цін конкурентами підприємство змінює свою ціну, хоч його власні витрати або рівень попиту залишилися без змін.

При переміщенні товарів через митну територію України, вони обкладаються митними платежами, які зазначаються у Єдиному митному тарифі України.

Єдиний митний тариф України - це систематизована зведення ставок мита, яким оподатковуються товари та інші предмети, які ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі.

Мито - це обов'язковий внесок, який стягується митним органом України при ввезенні на митну територію України або вивезенні товару з цієї території і є невід'ємною умовою такого ввезення та вивезення.

Мито, яке стягується митницею -[18], - це податок на товари й інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

Базою нарахування мита є митна вартість товарів, яка визначається на момент перетинання митниці України. Нарахування мита здійснюється митними органами за ставками, установленими Митним тарифом України. Мито обчислюється за формулою:

М = Вм А

М - сума мита; Вм - митна вартість; А - ставка мита.

За митне оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, а також за перебування їх під митним контролем стягуються митні збори, розміри яких установлює Кабінет Міністрів України-[32].

Митні збори нараховуються за вантажною митною декларацією і стягуються при кожному здійсненні митного оформлення: товарів та інших предметів; тимчасово ввезеного (вивезеного) майна під зобов'язання про його зворотне вивезення (ввезення); товарів у разі транзиту й у разі ввезення на митний ліцензійний склад; товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари й інші предмети; товарів та інших предметів, які перебувають під митним контролем.

За митне оформлення товарів та інших предметів при митній вартості до 100 дол. США митні збори не справляються; від 100 до 1000 дол. США - сплачується еквівалент 5 дол. США; більше 1000 дол. США сплачується 0,2 % митної вартості, але не більше еквівалента 1000 дол. США.

При митному оформленні тимчасово ввезеного (вивезеного) майна під зобов'язання про його зворотне вивезення (ввезення) за кожною вантажною митною декларацією сплачується еквівалент 30 дол. США, за кожним додатковим аркушем до неї - еквівалент 15 дол. США.

При ввезенні товарів на митний ліцензійний склад плата за митне оформлення становить: за кожною вантажною митною декларацією - 30 дол. США, за кожним додатковим аркушем до неї - 15 дол. США.

При перебуванні товарів та інших предметів під митним контролем за перші п'ятнадцять календарних днів митні збори не справляються; за кожний наступний календарний день - 0,05 % від митної вартості.

За митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю, на територіях і в приміщеннях підприємств, які зберігають такі товари та інші предмети, або поза робочим часом, встановленим для митниці, за одну годину роботи одного працівника митниці сплачується: у робочий час - 20 дол. США; у неробочий час, суботу, неділю - 40 дол. США; у святкові дні - 50 дол. США.

Важливим інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є акцизний збір.

Акцизний збір - це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні, який стягується підчас здійснення оборотів з продажу таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (ввезенні) таких товарів (продукції) на митну територію України.

Акцизний збір включається до ціни підакцизних товарів. На імпортовані товари акцизний збір нараховується у відповідності до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» № 18-92 від 26.12.1992 р., виходячи з їх митної вартості та суми нарахованого мита.[28].

Сума акцизного збору обчислюється за формулою:

Саз = (Вм + М) А

де, Саз - сума акцизного збору; Вм - митна вартість; М - сума нарахованого мита; А - ставка акцизного збору.

Товари, які ввозяться на митну територію України, оподатковуються податком на додану вартість-[11]. Це один із найважливіших джерел наповнення державного бюджету України.

Для товарів, які ввозяться на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менше митної вартості, зазначеної у вантажній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, завантаження, розвантаження, страхування до пункту перетинання митного кордону України; сплата брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних із ввезенням таких товарів; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, які належать до даних товарів; акцизні збори імпортного мита, а також інші податки, збори (обов'язкові платежі). Митні збори до бази оподаткування ПДВ не включаються.

Сума податку на додану вартість нараховується за формулою:

СПДВ = (Вм + М+ Саз) х 20 %

де, СПДВ - сума податку на додану вартість; Вм - митна вартість; М - сума ввізного мита; Саз - сума акцизного збору.

Платниками податку на додану вартість є суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які розташовані на території України, та міжнародні об'єднання й іноземні юридичні особи, а також громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України.

Платники податку на додану вартість з товарів, які імпортуються на територію України, перераховують зазначені платежі на депозитні рахунки митних установ. Оплатою податку на додану вартість вважається надходження коштів на депозитний рахунок митних установ на час митного оформлення. При цьому податок на додану вартість справляється в національній валюті України та зараховується до Державного бюджету України.

Відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень Митного Кодексу України-[19].

Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень Митного Кодексу України.

Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України.

Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються Митним Кодексом України.

Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом, декларант має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом.

Митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями Митного Кодексу України -[19]. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за шістьма методами (рис. 2.3)

Митна вартість товарів і метод їх визначення вказується в декларації митної вартості, яку складає декларант. Для декларування митної вартості використовуються декларації ДМВ-1, ДМВ-2, ДМВ-3. Декларацію митної вартості ДМВ-1 декларант подає митному органу тоді, коли митна вартість визначається оцінкою товару за ціною договору - першим методом (додаток 36). ДМВ-2 подається тоді, коли визначення митної вартості, відбувається за одним з інших п'яти методів. ДМВ-3 подається митному органу у випадку вивезення за межі митної території України товарів, на які встановлено антидемпінгове, компенсаційне, вивізне або спеціальне мито.

Митна вартість товарів, які вивозяться (експортуються) з України за договором купівлі-продажу або міни, визначається за ціною, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, які вивозяться (експортуються), включаються також фактичні витрати, якщо вони не були раніше включені:

· витрати на навантаження, розвантаження, перевантаження, транспорту-вання та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

· комісійні та брокерські винагороди;

· ліцензійні й інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо або опосередковано здійснити як умову продажу (експорту) оцінюваних товарів.

Країна походження є однією з трьох основних характеристик поряд з кодом товару і митною вартістю товару, на яких базується застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Країна походження товару визначається з метою застосування тарифних та нетарифних заходів регулювання ввезення товару на митну територію України та вивезення товару з цієї території, а також забезпечення обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Також вирішальне значення визначення країни походження для тарифного та нетарифного регулювання має при застосуванні спеціальних заходів відповідно до Законів України від 22.12.98 № 330-XIV “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту”, від 22.12.98 № 331-XIV “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту”, від 22.12.98 № 332-XIV “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”.-[12, 13,14].

Встановлення ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій в окремих випадках здійснюється відповідно до Закону України від 16.04.91 № 959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність”-[2] в залежності від країни походження товарів на підставі укладених Україною угод.

Країна походження товару заявляється митному органу шляхом подання вантажної митної декларації під час переміщення товару через митний кордон України.

Для підтвердження відомостей про заявлену декларантом країну походження товару при ввезенні товарів на митну територію України необхідне подання митному органу сертифіката про походження товару чи декларації про походження товару.

При експортно-імпортних операціях кожному товару присвоюється код згідно Української класифiкацiї товарiв зовнiшньоекономiчної дiяльностi (далi - УКТЗЕД), який складений на основi Гармонiзованої системи опису та кодування товарiв-[24, 25].

В УКТЗЕД товари систематизовано за роздiлами, групами, товарними позицiями, товарними пiдпозицiями, найменування i цифрові коди яких унiфiковано з Гармонiзованою системою опису та кодування товарів.

Для докладнiшої товарної класифiкацiї використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду -[33].

Структура десяти знакового цифрового кодового позначення товарiв в УКТЗЕД включає код групи (першi два знаки), товарної позицiї (першi чотири знаки), товарної пiдпозицiї (першi шiсть знакiв), товарної категорiї (першi вiсiм знакiв), товарної пiдкатегорiї (десять знакiв).

Структура десятизнакового цифрового кодового насіння пшениці твердої позначення товарiв в УКТЗЕД 1001100110 представлена в таблиці 2.3:

Структура десятизначного цифрового кодового позначення товарі в УКТЗЕД

10	01	10	01	10
група
Позиція
Підпозиція
Категорія
Під категорія

Як видно з таблиці 2.3, УКТЗЕД має п'ять рівнів класифікації, що побудовані за ступенем зростання деталізації і відповідної кількості цифрових знаків кодування.

З метою встановлення достовірних відомостей про товари й їх відповідності опису класифікаційних групувань УКТЗЕД митні органи можуть вимагати від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зразки товарів із техніко-технологічною документацією для проведення експертизи.

2.3 Документальне забезпечення митного оформлення експортно-імпортних операцій у зовнішньоторговельній діяльності

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню, порядок якого визначається наказом Державної митної служби України «Про затвердження Порядку здійснення митного контролю і митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації» від 20.04.2005 р. № 314 -[41].

Відповідно до українського митного законодавства надано визначення:

митне оформлення - це виконання митним органом дiй (процедур), якi пов'язанi iз закрiпленням результатiв митного контролю товарiв i транспортних засобiв, що перемiщуються через митний кордон України, i мають юридичне значення для подальшого використання цих товарiв i транспортних засобiв;

митнi процедури - операцiї, пов'язанi iз здiйсненням митного контролю за перемiщенням товарiв i транспортних засобiв через митний кордон України, митного оформлення цих товарiв i транспортних засобiв, а також iз справлянням передбачених законом податкiв i зборiв;

митний контроль - сукупнiсть заходiв, що здiйснюються митними органами в межах своєї компетенцiї з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законiв та iнших нормативно-правових актiв з питань митної справи, мiжнародних договорiв України, укладених в установленому законом порядку;

Обов'язковою умовою митного оформлення на вантажі є їх декларування.

Декларування здiйснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дiй) точних вiдомостей про товари i транспортнi засоби, мету їх перемiщення через митний кордон України, а також вiдомостей, необхiдних для здiйснення їх митного контролю та митного оформлення.

Умови та порядок застосування форм декларування, перелiк вiдомостей, необхiдних для дiйснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України -[30], а порядок заповнення митних декларацiй та iнших документiв, що застосовуються пiд час митного оформлення товарiв i транспортних засобiв, встановлюється спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузi митної справи-[40].

Перелiк товарiв, що пiдлягають обов'язковому декларуванню, встановлюється Митним Кодексом України -[19] та актами Кабiнету Мiнiстрiв України - [30].

Декларування здійснюється безпосередньо власником або на підставі договору з іншими підприємствами, допущеними митницею до декларування. Підприємства допускаються митницею до декларування на підставі свідоцтва про їх визнання як декларантів.

При здійсненні митного оформлення підприємство, яке здійснює декларування на підставі договору, виконує обов'язки та несе відповідальність у повному обсягу як власник, який самостійно переміщує товари або інші предмети через митний кордон України.

Основним документом, на базі якого здійснюється декларування вантажів, є вантажна митна декларація (далі ВМД), оформлення якої є обов'язковою умовою допущення вантажів до розтаможнювання.

вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів;

Вантажна митна декларація є уніфікованим документом, сформованим у відповідності до міжнародних стандартів аналогічних документів інших країн. Вона містить точні дані про мету переміщення товарів та інших предметів через митний кордон, про самі товари й інші предмети, про відправника, одержувача та декларанта вантажу, про спосіб і порядок переміщення вантажів, про умови поставки та спосіб розрахунків. Вносяться інші відомості, необхідні для митного оформлення, зокрема про нарахування митних та інших обов'язкових платежів. Декларація виконує також обліково-статистичну та правоохоронну функції.

ВМД оформляється на єдиних стандартних самокопійованих бланках, які зброшуровані у комплекти єдиного адміністративного документа форми МД-2, додаткових аркушів до нього форми МД-3, специфікації форми МД-8, а у разі необхідності доповнення-форма МД-6.

Комплект бланків форми МД-2 використовується для заявлення відомостей про один товар.

Комплект додаткових аркушів форми МД-3 використовується як доповнення до комплекту бланків форми МД-2.

Форма МД-2 використовується, якщо у ВМД заявляються відомості про партію товарів, до складу якої входять два і більше товарів, які мають різні коди згідно з УКТЗЕД, а також якщо товари з однаковим кодом згідно з УКТЗЕД , але мають різні дані (країну походження, ознаки та характеристики, що впливають на рівень оподаткування, тощо).

У кожному з комплектів додаткових аркушів форми МД-3 можуть заявлятися відомості про три товари.

Замість додаткових аркушів форми МД-3 допускається застосування специфікації форми МД-8. Це може відбуватися виключно: при декларуванні товарів, що переміщуються через митний кордон України як гуманітарна допомога; при декларуванні товарів у митний режим тимчасового ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування, крім випадків, якщо цьому режиму передував митний режим митного складу; при декларуванні запасів, призначених для споживання; при декларуванні товарів, проданих у магазині безмитної торгівлі протягом календарного місяця; при декларуванні товарів, витрачених при здійсненні операцій з переробки товарів; при декларуванні товарів як консолідованого вантажу під час розміщення їх на митному ліцензійному складі, власником якого є транспортно-експедиційна організація, у митному режимі митного складу; при декларуванні товарів у митному режимі транзиту без застосування заходів гарантування доставки товарів, передбачених статтею 161 Митного кодексу України.-[19].

Якщо в полі будь-якої графи ВМД не вистачає місця для внесення обов'язкових відомостей або для проставлення посадовою особою митного органу службових відміток (унесення відомостей), то відомості зазначаються у доповненні форми МД-6 (далі - доповнення), що є невід'ємною частиною ВМД. При цьому у відповідній графі ВМД після внесених відомостей вчиняється запис „Див. доп.”.

Аркуші доповнення розподіляються у порядку, установленому нижче наведеному розділі. При розподілі аркуш ВМД і долучений до нього аркуш доповнення повинні мати на правому краї поля однакового кольору.

Розподіл аркушів ВМД:

Після завершення митного оформлення товарів до заявленого митного режиму аркуші ВМД розподіляються у такому порядку:

· аркуші з позначенням „1/6” комплектів бланків форм МД-2 і МД-3 і доповнення (у разі наявності) зберігаються разом з комплектом документів, на підставі яких здійснювалося митне оформлення, у підрозділі митного органу, що здійснював митне оформлення;

· аркуші з позначенням „2/7” комплектів бланків форм МД-2 і МД-3 і доповнення (у разі наявності) використовуються в підрозділі митної статистики митного органу;

· аркуші з позначенням „3/8” комплектів бланків форм МД-2 і МД-3 і доповнення (у разі наявності) повертаються декларанту;

При розміщенні товарів у митні режими, що передбачають їх вивезення за межі митної території України, аркуші з позначенням „4/5” комплектів бланків форм МД-2 і МД-3 передаються уповноваженій особі для доставлення перевізником разом з товаром у структурний підрозділ митного органу в пункті пропуску через митний кордон України. Після проведення процедури пропуску ці аркуші передаються до архіву митниці, що здійснила пропуск товару через митний кордон. При митному оформленні (за винятком транзиту) товарів структурним підрозділом митного органу безпосередньо в пункті пропуску через митний кордон України, через який ввозяться (вивозяться) товари, аркуші з позначенням „4/5” комплектів бланків форм МД-2 і МД-3 не застосовуються.

Під час оформлення товару, що ввозиться на митну територію України (за винятком транзиту), аркуші з позначенням „4/5” комплектів бланків форм МД-2 і МД-3 не використовуються.

Якщо декларування товару проводиться митним брокером, то за його бажанням допускається оформлення в одному примірнику додаткових аркушів ВМД. При цьому вони повинні бути копіями аркушів з позначенням „3/8” комплектів бланків форм МД-2 і МД-3. При використанні додаткових аркушів ВМД з позначенням „3/8” у графі E/Jпрацівником підприємства, уповноваженим на декларування, що склав ВМД, учиняється запис: „Оформлено додаткові 3/8 аркуші ВМД”, який засвідчується печаткою митного брокера. При цьому аркуші з позначенням „3/8” передаються власникові товару, а додаткові аркуші митному брокеру.

У разі потреби митний орган має право видавати (засвідчувати) заявникам (особам, зазначеним у графах 2, 8, 9, 14 ВМД) ксерокопії оформлених аркушів комплектів бланків форм МД-2 і МД-3. При цьому відмітка „Копія” проставляється у верхній частині лицьового боку кожного аркуша ксерокопії. Напис про засвідчення копії складається зі слова „Згідно з”, особистого підпису посадової особи митного органу, що засвідчує копію, її ініціалів і прізвища, дати засвідчення копії. Підпис засвідчується відбитком особистої номерної печатки посадової особи митного органу. При цьому в нижній частині графи E/J ВМД посадовою особою митного органу, що засвідчує копію, зазначаються дата видачі (засвідчення) копії (копій), порядковий номер комплекту форми МД-2 чи МД-3, зазначений у першому підрозділі графи 3, кількість виданих (засвідчених) копій, реквізити заявника. Облік копій ВМД проводиться підрозділом митного органу, що здійснював митне оформлення.

Основні графи ВМД і порядок їх заповнення показано в додатку 4.

Перетинаючи митний кордон України, завезені товари підлягають митному контролю. Перебування під митним контролем означає, що товар, який фізично перетнув митний кордон України і перебуває на митниці, юридично ще не вважається завезеним до одержання відповідного дозволу від митних органів на наступне вивезення такого товару з митниці. Митний контроль здійснюється митними органами шляхом перевіряння супровідних документів, огляду товарів. Під митним контролем завезені товари перебувають з моменту ввезення і до перепуску через митний кордон. У випадку відмовлення перепуску товару на митну територію України митниця зобов'язана дати вичерпні роз'яснення неможливості такого перепуску.

Митне оформлення товарів та інших предметів починається з надання митному органу вантажної митної декларації (ВМД), а також усіх необхідних для здійснення митного контролю документів і свідоцтв про товари:

документів, які підтверджують повноваження декларанта на декларування товарів;

товаросупровідних документів;

дозволу та сертифікатів уповноважених державних органів у встановлених законодавством випадках;

декларації митної вартості;

документів, які підтверджують заявлені декларантом відомості про митну вартість товарів;

облікової картки суб'єкта ЗЕД.

На вимогу митного органу декларант подає й інші документи, потрібні для здійснення митного контролю та митного оформлення, відповідно до законодавства України. Копії поданих документів засвідчуються написом «Копія, згідно з оригіналом», підписом з печаткою декларанта. ВМД, її електронна копія та документи декларант подає до підрозділу митного органу, посадовій особі, яка здійснює митний контроль і митне оформлення товарів із застосуванням ВМД і перепуск їх через митний кордон України.

Посадову особу, призначену для прийняття ВМД, вказують у розділі І Інформаційного аркуша митного контролю товарів за ВМД (додаток 6, 35). Посадова особа митних органів звіряє відповідність даних, внесених декларантом до граф ВМД, з даними, які є у документах і надаються разом з декларацією. При відсутності зауважень митні органи приймають ВМД до оформлення, проставляючи відбиток штампа „Під митним контролем” на всіх аркушах ВМД і присвоюючи їй реєстраційний номер.

У разі прийняття митним органом рішення про митний огляд товару ця процедура здійснюється обов'язково в присутності власника, який здійснює переміщення товарів через митницю України та декларанта. За результатами огляду складається Акт про проведення митного огляду товарів. Акт заповнюється посадовою особою митного органу від руки або з використанням засобів комп'ютерної техніки.

Якщо митний огляд здійснюється без складання Акта про проведення митного огляду, то посадова особа робить в розділі ІV Інформаційного аркуша запис про відповідність товарів відомостям, заявленим у ВМД, з урахуванням мети проведення митного огляду, вказує час його початку та закінчення, а також відбиток штампа «Під митним контролем», свій підпис і прізвище. Це свідчить про завершення цієї форми митного контролю (додаток 6,35).

Митне оформлення товарів у повному обсягу й їх перепуск через митницю України можуть здійснюватися тільки після нарахування та сплати відповідних митних платежів. На завершення митного оформлення проставляються прізвище, підпис та відбиток особистої номерної печатки у графі D/J на всіх аркушах ВМД, а також відбиток особистої номерної печатки на товаросупровідних документах.

Підприємство звертається до внутрішньої митниці у вантажний відділ за місцем акредитації для оформлення попереднього повідомлення про імпорт товару. При необхідності мають бути сплачені належні платежі.

За умови правильності складання ВМД оформляється митницею та протягом чотирьох годин після оформлення вводиться в центральну базу даних (ЦБД) за допомогою супутникового зв'язку. При прибутті товару на кордон перевізник звертається до прикордонної митниці. Прикордонна митниця шляхом перегляду ВМД в ЦБД звіряє дані перевізника та вантажу з наявними в базі даних. При цьому здійснюється огляд вантажу. У разі відсутності зауважень вантаж направляється у внутрішню митницю для подальшого митного оформлення. У центральній базі даних зазначається перепуск вантажу.

Підприємство звертається до внутрішньої митниці у вантажний відділ за місцем акредитації для оформлення попереднього повідомлення про імпорт товару. При необхідності мають бути сплачені належні платежі.

За умови правильності складання ВМД оформляється митницею та протягом чотирьох годин після оформлення вводиться в центральну базу даних (ЦБД) за допомогою супутникового зв'язку. При прибутті товару на кордон перевізник звертається до прикордонної митниці. Прикордонна митниця шляхом перегляду ВМД в ЦБД звіряє дані перевізника та вантажу з наявними в базі даних. При цьому здійснюється огляд вантажу. У разі відсутності зауважень вантаж направляється у внутрішню митницю для подальшого митного оформлення. У центральній базі даних зазначається перепуск вантажу.

Остаточне митне оформлення вантажу здійснюється на внутрішній митниці. При необхідності додаткових досліджень товарів або більш поглибленого вивчення наданих декларантом документів співробітниками митниці, які перевіряють ВМД, може бути направлено запит, наприклад, до митної лабораторії для уточнення хімічного складу товару, до відділу технічних засобів контролю для проведення контролю носіїв інформації, до відділу тарифів і вартості для перевірки заявленої вартості й експертизи сертифікатів, які засвідчують країну походження товарів тощо. Завершення митного оформлення кожним із співробітників фіксується відтисками штампів і контрольними позначками на зворотному боці ВМД.

2.4 Порядок проведення безготівкових міжнародних розрахунків

зовнішньоторговельний міжнародний експортний імпортний

Переважна частина розрахунків у ЗЕД здійснюється безготівковим способом, шляхом перерахунку коштів з одного рахунка в банку на інший. При цьому банки виступають не тільки як посередники між експортерами й імпортерами - вони виконують функції кредиторів, які фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, а також виступають в ролі гарантів.

Міжнародні розрахунки - це система організації, регулювання та здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями у здійсненні зовнішньоекономічній діяльності між державами, а також підприємствами та громадянами різних країн.

У сучасній міжнародній економіці діє розгалужена система способів, форм і засобів платежів. Спосіб платежу залежить від механізму оплати товару з урахуванням моменту його фактичної доставки.

У міжнародній практиці застосовуються такі основні способи платежу: готівковий, авансовий, кредитний, комбінований (поєднує три попередні).

Готівковий платіж (негайний платіж) передбачає оплату товару не живими грошима (у міжнародній торгівлі вони практично не використовуються), а оплату повної вартості товару в період від його готовності для експорту до переходу в розпорядження покупця. Негайний платіж може здійснюватися повністю або частинами. Повний готівковий платіж передбачає оплату повної вартості товару за однієї із зазначених умов: 1. при отриманні повідомлення про завершення навантаження товару; 2. при врученні імпортерові комплекту товаророзпорядчих документів з наданням для оплати декількох пільгових днів або годин; 3. при прийнятті товару імпортером у порту призначення. Для експортера найбільш вигідною умовою є перша, для імпортера - третя.

Готівковий платіж частинами передбачає оплату вартості товару кількома частинами відповідно до умов контракту. Платіж може бути розбитий на частини за умови поставки та в міру готовності товару. У першому випадку частина платежу (80-90%) сплачується після відвантаження товару, а остання після приймання товару імпортером. У другому випадку виплати зазначених у контракті сум надходять у міру виконання контракту, тобто виконання окремих частин замовлення.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обумовлених у контракті сум до передавання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше під час і навіть до виконання замовлення. Авансовий платіж є гарантією того, що покупець не відмовиться від виконання угоди. Цей спосіб виконує дві функції: є формою кредитування покупцем продавця; є засобом забезпечення виконання зобов'язань, прийнятих покупцем за контрактом.

Аванс може бути виданий у грошовій і товарній формах. Аванс у товарній формі передбачає передавання імпортером експортерові матеріалів або комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого товару. Аванс у грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених у контракті сум у рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи до початку виконання контракту.

Авансові платежі найчастіше використовуються у таких випадках: продавець сумнівається в платоспроможності покупця; політичне або економічне становище в країні покупця є нестабільним; постачається дороге обладнання; строки виконання зобов'язань є тривалими.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і у вигляді певного відсотка від неї. Його величина залежить від мети авансу, характеру товару, його новизни, вартості та строків виготовлення. У світовій практиці авансові платежі складають 10-30% від суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Авансову умову платежу необхідно зазначати в контракті.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків є вигідними для експортера та менш вигідними для імпортера. Для імпортера вони є ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на гарантії банку на свою користь, тобто на гарантії повернення авансу або належного виконання контракту.

Платіж у кредит передбачає здійснення розрахунків за угодою через певний час після поставки товару, тобто на основі наданого експортером імпортерові комерційного кредиту. На жаль, через нестабільність економіки кредит в Україні практично не використовується: іноземні фірми не ризикують продавати товари вітчизняним споживачам на кредитних засадах.

Кредит дається не на всю суму контракту, а на 80-85 %, решту покупець сплачує авансом, що дозволяє продавцеві покрити свої витрати, якщо покупець порушить свої зобов'язання за контрактом..

При використанні комбінованого платежу комерційний кредит надається не на всю вартість експортованого товару, а покриває лише 75-85% вартості зовнішньоторговельного контракту. Залишкова частина виплачується в авансово-готівковій формі в обумовлені у контракті строки.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється через банківські установи або інші кредитно-фінансові установи. Обираючи банк для здійснення міжнародних розрахунків, слід брати до уваги інформацію банків щодо їх кореспондентських відносин з іноземними банками: наявність рахунків „Лоро” та „Ностро”. Рахунок типу „Лоро” - кореспондентські рахунки іноземних банків у даному банку, рахунок типу „Ностро” - кореспондентські рахунки даного банка в іноземних банках.

За перерахування грошових коштів банки одержують комісійну винагороду, яка визначається фіксованою сумою, або у певному відсотку в іноземній або національній валюті. Розмір винагороди залежить від форми розрахунків, суми переказу, кореспондентських можливостей банку.

При прямих кореспондентських відносинах витрати на комісійну винагороду менші, оскільки в розрахунковій операції задіяні лише два банки - банк одержувача товарів (послуг) і банк постачальника.

Коли обраний банк використовує для кореспонденції з іншими банками систему СВІФТ (SWIFT), то можливе швидке проведення розрахунків.

СВІФТ - це “Товариство міжнародних міжбанківських фінансових телекомунікацій”, створене у 1973 р. у Брюсселі. Ця система кореспонденції введена в дію з травня 1977 р. і працює за принципом передавання стандартних у міжнародній практиці банківських повідомлень через широку мережу комп'ютерів.

Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються на основі отримання “фінансових та комерційних документів”. До фінансових документів належать вексель, чек, платіжні розписки тощо, до комерційних документів належать рахунки-фактури. документи, які підтверджують відвантаження або відправлення товарів: товарні накладні, авіанакладні, коносамент, авіадорожні накладні, специфікації, комбіновані транспортні документи, документи страхових компаній або їх агентів, документи про походження товарів, вагу, якість, документи про перетин товаром митного кордону: вантажна митна декларація, митні або консульські рахунки.

Банк, який обслуговує клієнта у здійсненні розрахунків, перевіряє зміст і комплектування зазначених вище документів згідно з формою розрахунку та передбаченими умовами.

Найбільш поширинішою формою розрахунків є банківський переказ Сутність розрахунків банківським переказом полягає в тому, що покупець дає доручення обслуговуючому банку переказати певну суму в іншу країну та виплатити її одержувачеві.

Банківський переказ - це просте доручення комерційного банку імпортера своєму банку-кореспонденту виплатити іноземному отримувачеві (бенефіціару, експортеру)певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.

Розрахунки шляхом банківських переказів у міжнародній торгівлі здійснюються за допомогою платіжних доручень.

Виплата банківського переказу може мати певні умови. Вони обумовлюються у контракті та у платіжному дорученні банку.

Перелік і кількість платіжних документів, за якими здійснюється оплата, зазначається у зовнішньоторговельному контракті за узгодженням сторін. Найчастіше до цього переліку входять такі документи: специфікація товару, сертифікат якості товару, пакувальні листи, транспортний документ, рахунок-фактура (інвойс).

Платіжне доручення в іноземній валюті № (додаток 1 ).

Оплата товару у формі банківського переказу може здійснюватися: до відправки товару, у вигляді авансу; після одержання товару, як оплата боргу; комбінацією цих способів.

У міжнародній торгівлі використовується акредитивна форма розрахунків.

Ця форма розрахунків вимагає найбільш активної участі банків у здійсненні розрахунків і спрямована, як правило, на захист інтересів продавця.

Акредитив - це зобов'язання банку перевести на рахунок продавця гроші при наданні погодженого з покупцем комплекту документів, які підтверджують постачання товару на умовах контракту

Акредитив виставляється для розрахунків з одним постачальником. Як правило, його відкриває банк імпортера за дорученням імпортера шляхом подання заяви на відкриття акредитива.

Акредитив найповніше забезпечує своєчасне одержання експортної виручки, що максимально відповідає інтересам експортера.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.7. Схема здійснення розрахунків із застосуванням документарного акредитиву

1 - український експортер та іноземний покупець укладають зовнішньоекономічний договір (контракт), який передбачає платіж за допомогою документарного акредитива; 2 -український експортер повідомляє іноземного покупця про готовність відвантаження продукції; 3 - іноземний покупець звертається у свій банк-емітент із заявою про відкриття акредитиву із проханням виставити акредитив на користь експортера (продавця); 4 - емітент - банк-емітент запитує уповноважений банк (авізуючий банк) авізувати акредитив; 5 - авізуючий банк сповіщає українського експортера про те, що йому відкритий акредитив; 6 - український експортер відвантажує на адресу іноземного покупця продукцію; 7 - український експортер надає в уповноважений банк документ, що свідчить про відвантаження товару; 8 - уповноважений банк перевіряє документи і здійснює платіж за акредитивом; 9 - уповноважений банк направляє документи до банку-емітенту; 10 - банк-емітент перевіряє документи та надає відшкодування уповноваженому банку.

Розрахунки за акредитивною формою є найсприятливішою для експортера, бо вона забезпечує своєчасне одержання валютної виручки за виконання відповідних умов. Для імпортера такі розрахунки спричиняють відволікання власних грошових коштів (якщо він не бере кредит), але дають можливість повністю контролювати умови постачання. Для застосування акредитивної форми банківські установи користуються “Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів” (редакція 1993 р., публікація Міжнародної торговельної палати, № 500).

У ЗЕД може використовуватися інкасова форма розрахунків.

Інкасо - це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів належні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари та зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера.

При проведенні інкасо банки керуються “Уніфікованими правилами по інкасо”, опублікованими Міжнародною торговельною палатою (№ 322, редакція 1978 р.).

Згідно з Уніфікованими правилами, інкасо означає операції, які здійснюються банками на основі отриманих інструкцій з документами з метою: отримання акцепта та платежу; надання документів проти акцепта та платежу; надання документів на інших умовах.

Учасниками інкасо є:

· замовник (експортер), який дає своєму банку замовлення на стягнення (інкасо);

· банк-замовник, який отримав замовника на інкасо;

· банк-інкасатор, будь-який банк, за винятком банку замовника, який здійснює проведення замовлення на інкасо (досить часто це банк імпортера);

· банк-пред'явник, той банк-інкасатор, який пред'являє документи платнику.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, розподіляються на дві групи: фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки, інші документи, які використовуються для отримання платежів готівкою); комерційні документи (це рахунки, документи на відвантаження, специфікації, сертифікації).

Інкасова форма розрахунків вигідна експортерові тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів або акцепта тратт (якщо експортер не дав інструкцію видати документи без оплати).

Право на товар імпортерові надають товаророзпорядницькі документи, які він отримує у своє розпорядження після їх оплати (акцепта витрат), якщо експортер не дав інструкцію видати документи без оплати.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість руху документів через банки та періоду їх оплати (акцепта), який може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. До того, імпортер має право відмовитися від оплати наданих документів.

Як правило, для виконання зовнішньоекономічної операції за інкасовою формою розрахунку імпортер бере підтоварний кредит, тому ця форма розрахунку в міжнародній практиці є основною для контрактів на умовах кредиту.

У ЗЕД інколи може використовуватися чекова форма розрахунків.

Чек - це письмове безумовне розпорядження покупця своєму банку виплатити відповідну суму чекоотримачеві готівкою або шляхом її перерахування на його рахунок у банку.

Чеки не є грошима, а лише заміняють їх у платіжному обігу. Тому вони обов'язково повинні мати покриття. Видають чеки тільки у межах суми, яка є на поточних та інших рахунках клієнтів у банку.

Операції з чеками регулюються національними законодавствами, які у країнах Західної та Східної Європи базуються на Одноманітному законі про чеки (Женева, 1931 р.).

Чеки мають точно встановлену форму письмового документа та виписуються на спеціальних бланках. Обов'язковими основними реквізитами чеків є: найменування “чек”; сума чека; просте та нічим не обумовлене розпорядження сплатити зазначену суму; чекова позначка (найменування “чек” у тексті документа); найменування платника (банку), де чекодавець має свій поточний рахунок; місце платежу; дата та місце складання чека; підпис чекодавця.

Відсутність хоча б одного з цих реквізитів робить документ недійсним.

У договорі чекодавця з банком може бути зазначена умова, що банк зобов'язується оплатити “овердрафт”, тобто суму більшу за залишок на банківському рахунку, з нарахуванням на неї річних відсотків.

Строк подання чека до оплати з дня його виставлення обмежений:

· 8 днів - у країни його видачі;

· 20 днів - якщо місце його видачі та місце оплати знаходяться в різних країнах одного континенту;

· 70 днів - якщо оплата здійснюється в іншій країні світу.

Чек може передаватись однією особою іншій за індосаментом (передавальним написом), який проставляється на зворотному боці чека та підписується особою, яка зробила цей напис.

У залежності від умов передаванні чека від однієї особи іншій та характеру його використання розрізняють такі види чеків:

· пред'явницькі чеки, які виписуються на пред'явника; їх передавання іншій особі може бути здійснене за індосаментом і без нього; у міжнародному платіжному обігу такі чеки дуже поширені;

· іменні чеки, які виписуються на користь певної особи; їх передавання не може бути здійснене за допомогою звичайного індосаменту; мало прощирені;

· ордерні чеки, які виписуються на користь певної особи або за її наказом; передавання чека іншій особі здійснюється за допомогою індосаменту із застереженням “наказу”;у міжнародних розрахунках значно поширені.

Схема здійснення розрахунку чеками показана на рис. 2.9.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.9. Схема розрахунку чеками

Чек не є твердою гарантією платежу. Банки не несуть відповідальності за те, що на момент платежу всі кошти чекодавця витрачені і платити по його чеку немає чим. У деяких країнах чекодавці можуть інформувати банки про стимулювання раніше виданих чеків. Більш твердим зобов'язанням є чек, авальований банком, або іншою установою, або особою, тобто тим хто гарантує платіж зазначеної у чеку суми; тому слід використовувати авальовані ордерні чеки, індосаментовані на банк продавця.

Чек може бути виписаний у будь-якій валюті.

У міжнародній торгівлі оплата боргів чеками може бути незручною через такі причини:

· експортер (отримувач платежу) повинен звернутися до свого банку з розпорядженням про інкасування платежів, і банк буде збирати плату за інкасо;

· чек може суперечити постановам про валютне регулювання у країні покупця, тому розрахунки можуть бути затримані до одерджання необхідного дозволу на здійснення платежу;

· чек може виявитися непокритим і не буде оплачений після пред'явлення.

Метою суб»єктів ЗЕД є виробнича діяльність, а здійснення розрахункових операцій можуть виконувати банки, або інші фінансові установи. При цьому використовують факторингові операції.

Суть факторингової операції полягає в тому, що банк або певна фінансово-кредитна установа (фактор) викуповують у продавця неоплачені рахунки в комплекті з документами, які підтверджують виконання ними зобов'язань з поставки товарів.