Міжнародно-правова охорона інтелектуальної власності

Особливе місце у міжнародній системі охорони авторських прав займають так звані суміжні права, які означають права, суміжні з авторським правом. Зазвичай вважається, що існує три різновиди суміжних прав:

права виконавців на їх виконання;

права виробників фонограм та відеограм на їх фонограми і відеограми;

права організацій ефірного мовлення на їх радіо- і телепрограми.

Міжнародно-правова охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення 1961 року. Об'єктами охорони Конвенції є права на виконання, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на свої передачі (програми). Суб'єктами зазначених прав є виконавці, виробники фонограм та організації ефірного мовлення. Конвенція передбачає можливість надання охорони суб'єктам суміжних прав незалежно від того, чи охороняються літературні і художні твори, використані виконавцями, виробниками фонограм та організаціями ефірного мовлення.

Основним принципом Римської конвенції є принцип національного режиму. Так, виконання охороняється за національним режимом країни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що домовляється. Охорона фонограми надається за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської конвенції.

Слід зазначити, що в останні десятиліття області авторського права і суміжних прав дуже розширилися внаслідок впровадження досягнень науки і техніки. Останнє, зокрема, дозволило розробити нові способи поширення творів за допомогою таких засобів глобальної комунікації, як супутниковий зв'язок і компакт-диски. Зовсім недавно з'явилася можливість поширення творів через Internet, що створило в області авторського права нові проблеми. Активну участь у міжнародній дискусії з питань розробки нових норм охорони авторського права в кіберпросторі приймає ВОІВ, що виконує адміністративні функції Договору ВОІВ з авторського права і Договору ВОІВ по виконавцям і власникам фонограм (більш відомих під загальною назвою "Договори ВОІВ по Internet"). У зазначених договорах містяться міжнародні норми, направлені на запобігання несанкціонованого доступу до творчої продукції в Internet і інших цифрових мережах і її незаконному використанню.

Так, Договір ВОІВ з авторського права, укладений у Женеві в 1996 р., визначає два об'єкти, що підлягають охороні, а саме комп'ютерні програми, якими б не були спосіб та форма їх вираження, та компіляції даних іншого матеріалу ("бази даних") у будь-якій формі, що у зв'язку із підбором і компонуванням є інтелектуальними витворами. Договір стосується таких прав авторів як право на розповсюдження, на оренду, на повідомлення загалу. Договір зобов'язує сторони забезпечувати правові засоби проти видалення та зміни інформації, а саме певних даних, що ідентифікують роботу її авторів та забезпечують управління нею (наприклад ліцензування, збору і розподілення роялті). Кожна країна-учасниця договору має забезпечити виконання договору та дії проти актів порушення прав згідно договору.

Договір ВОІВ по виконавцям і власникам фонограм 1996 року стосується прав інтелектуальної власності виконавців (акторів, співаків, музикантів і т.д.) і продюсерів фонограм (фізичний і юридичних осіб, що беруть на себе ініціативу і несуть відповідальність за фіксацію звуків). Виконавцям договір надає такі економічні права у зв'язку із їх виконанням, зафіксованим у фонограммах, як право на відтворення, на розповсюдження, на оренду, на надання доступу. Також договір надає виконавцям немайнові права - право бути визнаним в якості виконавця, право запобігати будь-якому спотворенню, пошкодженню, та модифікації, що можуть завдати шкоди репутації виконавця. Договір передбачає, що виконавці і продюсери фонограм користуються правом на єдину справедливу винагороду за пряме і опосередковане використання фонограм, виданих у комерційних цілях. Строк дії охорони має складати не менш ніж 50 років.

Отже, підсумовуючи викладене у даному розділі, слід зазначити, на даному етапі у світі створена система правової охорони авторських прав і суміжних прав у вигляді різноманітних міжнародних угод і конвенцій, основними з яких є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, Всесвітня конвенція про авторське право, Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Норми зазначених конвенцій закріплюють ряд правих повноважень автора по відношенню до свого твору, встановлюють всебічну охорону майнових, особистих немайнових прав і законних інтересів авторів та поширювачів інформації, а також забезпечують захист від піратства і несанкціонованого тиражування оригінальних творів авторів.

3.2 Міжнародно-правова охорона промислової власності

Поняття промислової власності включає охорону винаходів та промислових зразків за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і торгову назву, а також законодавства з охорони промислових зразків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.

До об'єктів промислової власності, зокрема відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності, належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки і моделі, фабричні і товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування і вказівки про місце походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісній конкуренції. У цьому переліку не йдеться про раціоналізаторські пропозиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення тощо. Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційна інформація, селекційні досягнення, раціоналізаторські пропозиції.

Основним об'єктом права промислової власності є винахід, який відповідно до документів ВОІВ можна визначити як нове рішення технічної проблеми. Винахід - це ідея, що робить можливим практичне розв'язання конкретної технічної проблеми у різних галузях. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" визначає винахід як результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід -- це технологічне (технічне) рішення у будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, що відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання.

Слід зазначити, що Україна належить до авторської системи правової охорони, тобто право на одержання патенту перш за все фіксується за винахідником, а права всіх інших осіб є похідними. Права, які надаються суб'єктам права на винаходи та корисні моделі, поділяються на дві групи: особисті немайнові і майнові права. До особистих немайнових прав належать право авторства, право на ім'я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на винахід або корисну модель. До майнових прав належать права, що надаються патентом і визначаються патентним законодавством країни, яка його видала. Ці права називаються виключними правами на використання винаходу і, як правило, означають:

у випадку патенту на пристрій - право виготовлення, використання, продажу і імпортування виробу, котрий містить у собі винахід;

у випадку патенту на спосіб - право використовувати спосіб, який включає винахід, а також право виготовляти, використовувати, продавати і імпортувати вироби, котрі були виготовлені за допомогою цього способу.

В.Щелкунов вважає, що в Україні відсутній дійовий захист майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що є однією з серйозних перешкод на шляху інвестицій в економіку України. Адже інвестори бажають захистити від несанкціонованого використання свої інтелектуальні здобутки, з якими вони виходять на український ринок, вкладати в них кошти та мати гарантію свого економічного зростання. Відсутність надійних гарантій стримує їхні дії.

Іншою формою охорони винаходів є реєстрація та видача патентів на корисну модель. Вислів корисна модель використовується для назви певних видів винаходів. У більшості національних законодавств, і українського також, у цю категорію включаються винаходи в області механіки, а об'єктами корисних моделей є пристрої та пристосування.

До об'єктів промислової власності, що підлягають міжнародній охороні, відноситься також і промисловий зразок, що може бути визначений як орнаментальне або естетичне зовнішнє оформлення конкретного виробу. У відповідності до законодавства ряду країн, для того щоб підпадати під охорону, промисловий зразок має бути новим; за законами інших країн, він має бути оригінальним тощо. В Україні промисловий зразок підпадає під охорону, якщо він відповідає умовам патентоспроможності, тобто - є новим (стаття 6 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки"). Однак законодавства з охорони промислових зразків багатьох країн містять таку умову, яка характеризує творчий, індивідуальний характер розробки - оригінальність. Так, 13 жовтня 1998 р. Європейським парламентом та Радою Євросоюзу була прийнята директива 98/71 ЄС з правової охорони промислових зразків, яка була покладена в основу Положення ЄС про промислові зразки від 5.05.2002 р. Даним положенням було введено таку умову правової охорони промислового зразка як "індивідуальність". Слід визнати, що законодавство України не дозволяє чітко визначити об'єкти, яким надається правова охорона як промисловим зразкам, тому доцільно було б використати норми Положення ЄС про промислові зразки і в нашому законі та ввести до нього умову "індивідуальність" або "оригінальність", яка б підкреслювала творчий індивідуальний задум дизайнера при створенні такого художньо - конструкторського виробу як промисловий зразок.

Промислові зразки, за звичай, охороняються від недозволеного виготовлення виробів або їх імітації. Термін охорони у різних країнах різний і складає від 5 до 15 років. В Україні промисловий зразок, згідно статті статті 5 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", охороняється патентом, строк дії якого становить 10 років від дати подання заявки. У світовій практиці документ, що засвідчує охорону промислового зразка, може зватися свідоцтвом про реєстрацію або патентом.

Отже, для правової охорони об'єктів промислової власності на даний час створені відповідні патентні ситсеми, ефективність яких можна проілюструвати в такий спосіб:

· Патент окупає витрати часу, грошей і зусиль, пов'язані з дослідницькою роботою та стимулює подальші дослідження, оскільки конкуренти створюють альтернативи запатентованим винаходам, і заохочує інновації й інвестиції в запатентовані винаходи, тому що дозволяє компаніям відшкодовувати свої витрати протягом терміну дії виключних прав.

· Обмежений термін дії патенту сприяє й суспільним інтересам, тому що заохочує швидку комерційну реалізацію винаходів, тим самим роблячи їх доступними публіці раніше, а не пізніше. Патенти також припускають більш широкий обмін інформацією між дослідницькими групами, допомагають уникати наукового дублювання й, саме головне, збільшують загальну сукупність публічних знань.

Об'єктами охорони Паризької конвенції є такі об'єкти промислової власності як винаходи, корисні моделі, товарні марки і промислові зразки, комерційні найменування, географічні зазначення і найменування місць походження товарів. Паризька конвенція визначила національний режим, за яким іноземний патентовласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, що і її власні громадяни. Для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону. Однак процедура патентування об'єкта промислової власності в зарубіжних країнах досить трудомістка, копітка, тривала і дорога. Це була і є на сьогодні одна із досить серйозних проблем правової охорони об'єктів промислової власності в міжнародному масштабі. Проте пошуки міжтериторіального патенту продовжуються - уже зараз із загального правила про необхідність патентування в кожній країні, де передбачається одержати охорону, є 7 винятків. Так, в Європі створене Європейське патентне відомство, що видає патент, який є чинним на території 17 європейських держав. Крім того, істотно полегшується реєстрація знаків - відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків її перевагами можуть користуватися 43 держави. Відомство Бенілюкс реєструє знаки з чинністю на території трьох держав - Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави -- Бельгію, Нідерланди і Люксембург. Африканська організація промислової власності чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 11 африканських держав. Отже, виникає все більше міжтериторіальних патентів та реєстрацій.

1) усі дії, здатні будь-яким способом викликати помилку щодо підприємства, продуктів або промислової чи торговельної діяльності конкурента; 2) неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торговельну діяльність конкурента;

3) вказівки або твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману громадськість щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності для застосування або якості товарів. Окрім Паризької конвенції, серед міжнародних документів, які здійснюють правову охорону промислової власності, слід визначити наступні.

За повідомленням Всесвітньої організації інтелектуальної власності, з 1 квітня 2008 року набуває чинності нова версія Міжнародної патентної класифікації.

Важливою ткож є і Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків 1925 р., необхідність розробки і прийняття якої була зумовлена потребою спростити охорону промислових зразків на міжнародному рівні. Відповідно до цієї Угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах одночасно з метою одержання там правової охорони, оскільки достатньо заявити промисловий зразок. За Гаазькою угодою особа, яка має право на здійснення міжнародного депонування, може одержати охорону в договірних державах шляхом депонування одного промислового зразка. Міжнародне депонування здійснюється шляхом подання безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ заявки депозитором або його повіреним на спеціальному бланку, що видається безкоштовно Міжнародним бюро. Міжнародне депонування може бути здійснене і через національне відомство договірної держави за умови, що це передбачено законодавством договірної держави.

Розглядаючи правові засади міжнародної охорони промислової власності, слід звернути окрему увагу на Угоду по пов'язаним з торгівлею аспектам прав інтелектуальної власності (ТРІПВ), яка визначає міжнародний стандарт відносно строку дії патенту, що становить 20 років з дати подачі заявки. Після 1 січня 2000 р. - дня, з якого починається виконання Угоди, - всі члени ВТО зобов'язані дотримувати цього стандарту. У всіх патентних системах після того, як зазначений строк минає, люди вільні використовувати винахід на власний розсуд. Хоча всі члени ВТО зобов'язані дотримувати патентних положень, що втримуються в Угоді ТРІПВ, патенти видаються по національних законодавствах, а отже, і відповідні права є по своєму обсягу національними. Стаття 27 Угоди ТРІПВ говорить, що держави-члени ВТО повинні надавати патенти на будь-який винахід, будь то продукт або спосіб виготовлення продукту, "за умови, що він є новим, відповідає рівню винаходу й допускає можливість промислового застосування". Іншими словами, для того щоб стати патентоспроможним, винахід повинен бути новим, корисним і неочевидним.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведені положення щодо міжнародних угод, слід зазначити, що на даний час системи міжнародної охорони включають три різних механізми охорони конкретних прав промислової власності, а саме:

Говорячи про систему охорони помислової власності в Україні та участь її у світових процесах охорони інтелектуальної власності, слід зазначити, що на даний час в Україні законодавча база у сфері інтелектуальної власності в основному приведена у відповідність до міжнародних норм, вона постійно розвивається та удосконалюється, що є вкрай важливим, враховуючи, що, як зазначав Підопригора О.О., що законодавство про інтелектуальну власність в значній мірі наближено до вимог ринкової економіки, воно оголосило результати інтелектуальної діяльності товаром, свободу розпоряджатися цими результатами на свій розсуд та дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством. Отож, з 2000 року Україна приєдналась до 6 міжнародних угод у сфері промислової власності: Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, Договору ВОІВ про патентне право, Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Гаазького Акту про міжнародну реєстрацію промислових зразків, Женевського акту Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків. Наразі в Україні діють 6 спеціальних законів у сфері промислової власності, вона є учасницею багатьох багатосторонніх міжнародних договорів.

Зазначене позитивно вплинуло на процеси набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності. Так, за інформацією Державного департаменту інтелектуальної власності України, до Державного департаменту інтелектуальної власності за період з 2000 по 2006 рік надійшло понад 228 тис. заявок на об'єкти права промислової власності, з яких більше 30 тис. заявок на 20-річні патенти на винаходи (у т.ч. майже 11 тис. заявок за процедурою РСТ); майже 23 тис. - на корисні моделі; більше 12 тис. - на промислові зразки; понад 90 тис. - на знаки для товарів і послуг за національною процедурою і майже 46 тис. заявок за Мадридською угодою. Кількість заявок, що надходили впродовж року від заявників і були розглянуті Державним департаментом інтелектуальної власності, збільшилась від 2000 року до 2007 року щодо винаходів і корисних моделей майже у 2,5 разів; щодо промислових зразків майже у 3 рази; щодо знаків для товарів і послуг майже у 4 рази.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновки, що на даний час у світі створена та діє ефективна міжнародно-правова охорона об'єктів промислової власності, до якої відносять ряд таких об'єктів, як винахід, товарний знак, торгову назву, промисловий зразок, а також боротьбу проти недобросовісної конкуренції. Міжнародна охорона винаходів, корисних моделей та промислових зразків забезпечується створеними у світі патентними системами, які передбачають отримання суб'єктом промислової власності охоронного документу - патенту, який підтверджує авторство, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти. Основні сучасні системи міжнародної охорони прав промислової власності включають механізми охорони в рамках всесвітньої системи спрощеної подачі заявок на патент (РТС), в рамках Мадридської системи, а також на підставі Гаазької угоди. Основними міжнародно-правовими документами, які регулюють відповідні правовідносини у сфері промислової власності, є Паризька конвенція про охорону промислової власності, Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію, Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів, Угода ТРІПВ, Локарнська угода про заснування міжнародної класифікації промислових зразків, Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків. Україна приєдналася то багатьох міжнародних угод у сфері промислової власності, крім того, триває процес приведення законодавства України у відповідність із міжнародними стандартами, що у свою чергу позитивно впливає на процеси охорони інтелектуальної власності в Україні.

3.3 Міжнародно-правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту

До групи об'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються чинним міжнародно-правовим законодавством, відноситься порівняно нова категорія, яка відокремилася від промислової власності в окрему групу - це такі результати творчої діяльності, як засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Зазначена група об'єктів за своїм функціональним призначенням, яким є індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів і послуг, а також і рівнем творчості, значно відрізняється від об'єктів промислової власності, та включає у себе такі інститути, як знаки для товарів і послуг, фірмове найменування та найменування місця походження товару. Як вважає О. Святоцький, в умовах ринкової економіки індивідуалізація учасників цивільного обігу, товарів і послуг вкрай потрібна, оскільки вона дає змогу товари одного виробника чи послуги однієї організації відрізняти від однорідних товарів і послуг інших виробників чи осіб, які надають послуги.

Хоча ідея товарного знаку не є новою, однак сучасні товарні знаки вперше з'явились у XVIII столітті у результаті розширення міжнародних зв'язків та прийняття законів, які гарантували свободу торгівлі. Подальше швидке зростання внутрішньої і міжнародної торгівлі об'єктивно потребувало більш широкого використання товарних знаків як засобу ідентифікації і визначення товарів в інтересах і виробників, і торгівців, і споживачів.

Товарний знак виконує такі функції, як передача споживачеві інформації про виробника і його товар, надання можливість виробнику упізнати свою продукцію серед інших аналогічних товарів після того, як вони перейшли у володіння третіх осіб, а також допомога державним органам, що відповідають за контроль якості або інші характеристики товарів.

В Україні право на знак охороняється державою і засвідчується свідоцтвом, а одержання та використання права власності на знак регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та міжнародними договорами, учасницею яких є Україна, зокрема Паризькою конвенцію про охорону промислової власності, Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знака, Договором про закони щодо товарних знаків, Найробськіим договором про охорону Олімпійського символу. Виключне право на товарний знак, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим особам використовувати цей знак для комерційних цілей, "використання" знака означає відтворення його на товарах або при наданні послуг, або при рекламуванні, продажу, імпорту товарів із незаконним використанням знака, або при пропозиції і наданні послуг під таким знаком. Правова охорона знака в Україні може бути одержана лише через його реєстрацію у Укрпатенті та отримання відповідного свідоцтва, строк дії якого становить 10 років і продовжується, за клопотанням власника свідоцтва, щоразу на 10 років (стаття 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг).

Фірмова назва включає у себе назву, терміни або найменування, необхідні для впізнання фірми, її ділової діяльності. Крім того, фірмові назви допомагають відрізнити фірму від інших виробників подібних товарів. Одночасно фірмова назва є символом її репутації та реноме. Охорона найменувань, у рівній мірі відповідає як інтересам виробників, так і споживачів, оскільки усі зацікавлені в тому, щоб були передбачені правові інструменти, якими можна запобігати використанню фірмової назви способами, що можуть ввести в оману або призвести до їх змішування.

Паризька конвенція про охорону промислової власності у статті 1 проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару належить до об'єктів промислової власності і підпадає під дію даної конвенції. Географічні зазначення слугують захистом нематеріальних цінностей, таких як диференціація ринку, репутація та стандарти якості, які до того ж гарантують підвищення рівня культури виробництва. Продукція, що позначається за допомогою географічного зазначення, не призначена ні для продажу в якості товару споживання, ні для захисту переважного положення на ринку, вона лише презентує на ринку високу якість, а також ідентифікує національну культуру. Назва місця походження товару та географічне зазначення походження товару передають споживачам інформацію про географічне походження товарів та послуг, і у опосередкованій формі повідомляють про притаманну товару традиційно високу якість і певні специфічні характеристики. Географічне зазначення походження товару додатково допомагає споживачеві з прийняттям рішення про придбання тих або інших товарів і часто є потужним засобом впливу на це рішення.

В українському законодавстві термін зазначення походження товару складається з двох інших термінів, а саме: простого і комплексного зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару - це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару Кваліфіковане зазначення походження товару включає у себе ще два терміни, а саме: назву місця походження товару та географічне зазначення походження товару.

Міжнародно-правова охорона торговельних марок (товарних знаків) певною мірою здійснюється Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, яка визначає принципові засади міжнародно-правової охорони торговельних марок, які, у названій Конвенції називаються просто "знаки". Конвенція визначає загальні правила, відповідно до яких певні позначення не можуть бути зареєстровані як торговельні марки. Це можуть бути герби, прапори, емблеми, клейма тощо. Кожна торговельна марка, належним чином зареєстрована у країні походження, може бути заявлена в інших країнах Союзу і охоронятися такою, якою вона є. Країни Союзу зобов'язані охороняти також знаки обслуговування. Реєстрація знаків обслуговування не обов'язкова, тобто правова охорона надається за фактом використання знака обслуговування.

Принципові засади охорони торговельних марок, визначені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, були покладені в основу майбутніх міжнародно-правових актів з охорони товарних знаків.

Для подолання розбіжностей деяких країн по деяких аспектах реєстрації товарних знаків був підписаний Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1989 р., що надав можливість подання заявки на міжнародну реєстрацію знаків не тільки на підставі національних реєстрацій, а й на підставі національних заявок.

На даний час активна інтеграція України у світовий господарський механізм та зацікавленість українських підприємств до закордонних ринків, що постійно підвищується, багато в чому визначають зростання інтересу до Мадридської системи міжнародної реєстрації товарних знаків. Мадридська система має велику кількість істотних переваг перед процедурами національної реєстрації в кожній окремій країні. Переваги Мадридської системи створюють сприятливий ґрунт для росту кількості міжнародних заявок в Україні і тим самим надійного захисту товарних знаків українських виробників на міжнародному ринку.

Мадридська система міжнародної реєстрації товарних знаків має такі переваги:

· міжнародна реєстрація товарного знаку має таку ж чинність, як і заявка на його реєстрацію, подана в кожній із зазначених заявником країн по національній процедурі;

· товарний знак одночасно одержує повну охорону в декількох країнах шляхом подачі тільки однієї заявки;

· заявка на реєстрацію товарного знаку подається на одній мові (це - англійська або французька мова);

· всі документи представляються в одне Відомство;

· оплата потребує тільки одного набору мит і тільки в одній валюті (швейцарські франки);

· якщо протягом певного строку (12 або 18 місяців) відповідне національне Відомство по товарних знаках зазначеної країни не відмовило в наданні охорони товарному знаку, то йому надається така ж охорона, коли б товарний знак був зареєстрований цим національним Відомством;

· якщо буде потреба збільшення числа країн, у яких забезпечується охорона знака, наприклад, у випадку експорту в ці країни товарів, можна зробити заяву про "територіальне розширення";

· Мадридська система значною мірою спрощує подальше керування знаком, оскільки є можливість реєструвати подальші зміни (такі, наприклад, як зміна власника або зміна імені або адреси власника) або продовжити строк реєстрації шляхом єдиної й простої процедури в Міжнародному бюро ВОІВ.

Так, Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів встановлює класифікацію для знаків, що складаються із зображувальних елементів та містять такі. Компетентні відомства країн-учасниць мають зазначати у офіційних документах і публікаціях, що відносіться до реєстрації знаків та її поновлення, відповідні символи класифікації. Класифікація складається із 29 категорій, 144 разділів і 1796 секцій, в яких класифіковані зображувальні елементи знаків. Сторнами даної угоди є лише 13 держав, однак дана класифікація використовується відомствами по промисловій власності не менш як 30 держав, а також міжнародним бюро ВОІВ.

Метою Договіру про закони з торговельних марок 1994 р є те, щоб зробити національні та регіональні системи реєстрації більш зручними для користувача, що досягається за допомогою спрощення та гармонізації процедур та розбіжностей. Більшість положень даного договору відноситься до процедури, що передує реєстрації товарного знаку, яку можна розділити на три головних етапи: заявка на реєстрацію, зміни, що вносяться після реєстрації, та відновлення реєстрації. Правила, що відносяться до даного етапу, чітко встановлюють вимоги відомства до заявника.

Отже, узагальнюючи усе вищенаведене, слід відзначити, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, до яких відносяться знаки для товарів і послуг, фірмове найменування та найменування місця походження товару, відіграють важливу роль в маркетингу і торгівлі, та у цілому забезпечують законні інтереси виробників, споживачів і держави. Таким чином, як кожна країна окремо, так і взагалі світове співтовариство, зацікавлені у функціонуванні ефективної системи, яка забезпечує надійну охорону вищезазначених об'єктів права інтелектуальної власності. На даний час таку охорону на міжнародному рівні забезпечує система міжнародної класифікації, реєстрації та захисту засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, що закріплена та регламентується низкою спеціальних міжнародних угод.

- авторське право або літературно-художня власність, до якої належать авторське та суміжні права;

- промислова власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моделі, а також боротьба проти недобросовісної конкуренції;

- засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, до яких відносять знаки для товарів і послуг, фірмове найменування та найменування місця походження товару.

Роль та місце інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку суспільства на сучасному етапі зумовлюється тим, що результати інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного прогресу країн світу, оскільки високий рівень інтелектуальної діяльності зумовлює відповідно високий рівень життя суспільства, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Інтелектуальна діяльність є творчою діяльністю, результати якої обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону, тому що лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності, щодо яких здійснюється правова охорона, яка в свою чергу забезпечує подальший розвиток, функціонування та захист інтелектуальної діяльності. У зв'язку із зазначеним сьогодні в світі процеси охорони інтелектуальної власності досягли надзвичайно високої інтенсивності, про що, зокрема, свідчать зведені статистичні дані, які щороку публікуються ВОІВ.

Виникненню та розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності, у тому числі і на сучасному етапі, передували досить масштабні історичні передумови, які складалися у різних країнах та правових системах світу. Відповідно до змін у технології й суспільстві змінювалися і положення щодо охорони результатів інтелектуальної діяльності. Саме зміни в технології й спричинили найбільші виклики й найбільші можливості для системи інтелектуальної власності, що і стало причиною того, що норми в області інтелектуальної власності найбільш швидко розвивалися та вдосконалювалися саме в XX столітті.

по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів; по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.

На даному етапі у світі сформувалася глобальна система охорони інтелектуальної власності, що регулюється міжнародно-правовим законодавством в сфері охорони інтелектуальної власності, яке має пріоритет над нормами національних правових систем, та основою якого є міжнародні угоди, що регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а також авторське право і суміжні права. Основним міжнародним органом охорони та захисту інтелектуальної власності, завданнями якого є сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами, та виконання адміністративних функцій по міжнародним договорам щодо різних аспектів охорони інтелектуальної власності, є ВОІВ. Однією із впливових регіональних міжнародних організацій у сфері охорони і захисту інтелектуальної власності є зокрема, Європейська патентна організація, діяльність якої спрямована у першу чергу на здійснення процедури видачі європейського патенту та розширення співробітництва між європейськими державами в області охорони винаходів, посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів. Документом, який встановлює порядок видачі європейських патентів, є Конвенція про видачу європейського патенту Європейським патентним відомством на базі уніфікованих правил 1973 р., яка, окрім іншого, закріплює і практичну перевагу для заявників при зверненні для отримання європейського патенту.