Превентивна дипломатія як інструмент зовнішньої політики США

Також необхідно визначити ступінь реалізованості військових цілей США. Після застосування превентивної дипломатії в Кувейті США забезпечили військову присутність в регіоні, заснувавши військові бази на території Саудівської Аравії, Кувейту, Катару, Оману, ОАЕ, Бахрейну [105]. Також США знищили військовий потенціал Іраку, створили на його території «п'яті колони». В ході гуманітарної операції «Provide Comfort» за резолюцією РБ № 688 в 1991-1996 рр., над південними районами (шиїти) та над північними районами (Іракський Курдистан) було створено без польотні зони для ВПС Іраку. Під приводом забезпечення доставки гуманітарної допомоги, на даних територіях було розміщено ВС США, Великобританії, Франції та Нідерландів, а в 1996-2003 рр. військові літаки даних держав проводили патрулювання над даними територіями, знищуючи військові об'єкти Іраку (операція «Удар в пустелі» 1996 року, «Лиса пустелі» 1998 року) [105]. Також США продемонстрували новітню високоточну зброю, з метою підвищення власного геополітичного потенціалу, демонстрації переваги над будь-якою державою світу, коли вперше застосували крилаті ракети «Слем», «Томагавк», ПКР «Гарпун», засоби РЕВ, т. з. «брудні» бомби з елементами урану, стратегічні бомбардувальники B-52G, літаки ДРЛО, малопомітні літаки F-117, літаки F-117A, F-16, «Торнадо», з новітнім озброєнням, системами розвідки, управління та наведення [105]. Аналогічно регіону Перської затоки, США заповнили геополітичний «вакуум» на Балканах. За Дейтонською угодою від 14 грудня 1995 року, США розмістили на території Боснії та Герцеговини 30 тис. військових в рамках 60 тис. військового контингенту НАТО (КФОР (1995-1996 рр.) та СФОР з 1996 року), забезпечивши не тільки військову присутність на Балканах, але й правову підставу в рамках Дейтонської угоди [100], [83]. Але в подальшому, на Балканах стали переважати інтереси ЄС, що відобразилося в більш активної ролі у впливі на уряд Боснії та Герцеговини, свідченням чого є перехід проведення місії СФОР від НАТО під егіду ЄС в 2004 році в рамках операції «Алтея», сутність якої не змінилася, хоча для США зменшилися підстави до здійснення військової присутності, оскільки вони не є членом ЄС. Також відбулося зменшення колишнього контингенту СФОР до 10 тис. чол., у тому числі 30 тис. військових США, який став називатися Європейські сили по стабілізації, що свідчить про часткову реалізацію даної геополітичної цілі США. Однак США вдалося адаптувати НАТО до участі поза межами держав-членів, використовувати військові контингенти НАТО замість багатонаціональних сил ООН. Свідченням цього є перша в історії існування НАТО участь блоку поза межами території держав-членів в рамках військових операцій під егідою НАТО «Морське спостерігання», «Морська охорона», «Гостра охорона», «Спостерігання за небом», «Заборона польотів», «Обдумана сила», існування СФОР в 1996-2004 рр., яка виступала замість миротворчого контингенту ООН. Але проблемним моментом залишається використання НАТО для впливу на ЄС, оскільки держави ЄС чітко розподіляють свої повноваження в НАТО та процес євроінтеграції. Також згідно положенням Лісабонської угоди 2007 року, новим напрямом розвитку євроінтеграції проголошується військово-політична сфера, держави ЄС зобов'язуються проводити Єдину політику з питань безпеки та оборони, що у випадку ефективної реалізації нівелює роль НАТО як актуальної системи колективної безпеки в євроатлантичному регіоні. Це також може означати втрату США інструменту впливу на ЄС, на базі якого держави-члени зможуть створити альтернативну систему колективної безпеки без участі США. Також США створили військову присутність на території Косово в рамках військових сил KFOR під егідою НАТО в 50 тис. чол. згідно резолюції РБ ООН № 1244 від 10 червня 1999 року, забезпечивши повноцінну військову присутність в Балканському регіоні (військові бази Кемп-Бондстіл, Кемп-Касабланка, Кемп-Монтай, 16 тис. оперативна група «Схід»), компенсувавши тим самим часткову реалізацію даної цілі в Боснії та Герцеговині [90], [91], [96]. США витиснули військову присутність РФ з Балкан, свідченням чого було виведення військових миротворчих контингентів РФ з території Боснії та Герцеговини (600 чол.), Косово (3000 чол.) в 2003 році. Встановлена військова присутність США в Косово має відношення до процесу реалізації економічних цілей, оскільки дані військові бази знаходяться по маршруту проходження нафтопроводів. Також США вдалося послабити СРЮ, нівелювати її роль «п'ятої колони» РФ на Балканах [83], [100], [99]. Бомбування хімічних об'єктів, застосування бомб зі збідненим ураном призвело до хімічного, радіоактивного забруднення СРЮ, вплинуло на зростання смертності [90]. Економічний ущерб оцінювався в 1 млрд. $, а втрата Косово стала прецедентом до проголошення незалежності Чорногорії 3 червня 2006 року, яка лишилася виходу до Адріатичного моря. Паралельно США посилили контроль над іншими державами по території яких проходять енергетичні проекти. Свідченням цього є вступ до НАТО в 2007 році Болгарії (Трансбалканський нафтопровід, нафтопровід Влора-Скоп'є-Бургос, Набукко) та Румунії (Набукко), в 2009 році Албанії (Трансбалканський нафтопровід, нафтопровід Влора-Скоп'є-Бургос). США також вдалося утримувати тісні відносини з Македонією (Трансбалканський нафтопровід, нафтопровід Влора-Скоп'є-Бургос), що відобразилося у тісному війсково-технічному партнерстві, участі даної держави у KFOR, у програмі НАТО «Партнерство заради миру». Запасним варіантом США для утримання частини території Македонії через яку будуть проходити нафтопроводи, є значна кількість албанської меншини на території північного заходу держави (Полозький, Скопський регіони), яка може відіграти у випадку необхідності роль «п'ятої колони». США також мають тісні позиції в Грузії та Азербайджану у питанні реалізації проектів Трансбалканського нафтопроводу. Між даними державами та США діють угоди про військове співробітництво, обидві держави залежать від американської фінансової допомоги є учасниками програми НАТО «Партнерство заради миру. Тобто на прикладі встановлення контролю США над державами, які є маршрутами проектів нафтопроводів, можна побачити вирішення побічних цілей. Внаслідок застосування превентивної дипломатії в Афганістані, США створили військову присутність в державах Центральної Азії (військові бази в Киргизії («Манас»), Узбекистані (Карши-Ханабад (2001-2005 рр.)) [94]. Також вдалося закріпитися на території Афганістану, для контролю його транзитного потенціалу від впливу РФ або КНР, свідченням чого є угода між Афганістаном та США про залишення на території Афганістану до 2024 року 20 тис. військових спеціалістів США, а також ВПС, незважаючи на остаточне виведення ВС США до 2014 року [94]. Тобто можна побачити забезпечення військової присутності США на шляху газопроводу ТАПІ, «Північної мережі». Була реалізована декларована ціль застосування превентивної дипломатії, яка відобразилася у ліквідації У. бін Ладена спецпідрозділом SEAL США в ході спецоперації 2 травня 2011 року в м. Абботабад в Пакистані [107]. В ході застосування превентивної дипломатії в Іраку, США змогли забезпечити військову присутність на території на невизначений строк, оскільки після виведення основного контингенту 10 вересня 2010 року, було розпочато невійськову операцію «Новий розсвіт», в рамках якої США залишили 50 тис. ВС США під приводом підготовки іракської армії.

Взагалі, проаналізувавши ступінь реалізованості усіх цілей США, можна побачити взаємопов'язаність та взаємозалежність політичних, економічних, військових цілей, які реалізуються завдяки застосуванню превентивної дипломатії на території Афганістану, Косово, Боснії та Герцеговини, Лівії. Насамперед, «південна» вітка проекту Нова мережа - сучасний Шовковий шлях, а також «Південний коридор», через енергетичний маршрут Баку - Супса можуть з'єднатися з Трансбалканським нафтопроводом, задля доповнення інших енергетичних проектів США в Каспійсько-Чорноморському регіоні, серед яких «Набукко», «Білий потік», що свідчить про прагнення до економічного контролю США даного регіону, подолання конкуренції РФ. Більш того, можна простежити взаємопов'язаність встановлення контролю США над 61,2 % лівійської нафти та нафтопроводом Влора-Скоп'є-Бургас, який можна нею наповнити. Також співпадання військових баз США на території Афганістану, Косово, територій держав-членів НАТО (Болгарія, Румунія), сателітів США (Азербайджан, Грузія, Македонія, Албанія, Лівії) з маршрутами взаємопов'язаних енергетичних, транспортних коридорів («Північна мережа», «Південний коридор», Транскаспійський газопровід - Баку-Тбілісі-Джейхан, Баку-Супса - Трансбалканський нафтопровід, нафтові родовища Лівії - Влора-Скоп'є-Бургас, «Набукко», «Білий потік», Одеса-Броди-Гданськ) є свідченням спроби США реалізувати в масштабах Каспійсько-Чорноморського, Балканського регіону, Адріатики, Північної Африки єдиної транспортно-енергетичної мережі, т. з. «павутини» завдяки якої США зможуть не тільки здійснювати монополію на транзит енергоносіїв в масштабах Європи, але й остаточно витиснути з вказаних регіонів енергетичні інтереси РФ, перетворити дані регіони в зону власних «життєво важливих інтересів». Це свідчить про залежність одних цілей від реалізації інших, а також про те, що усі проаналізовані випадки застосування превентивної дипломатії є частиною єдиної геополітичної мети США, яка зводиться до перетворення їх до єдиного домінуючого геополітичного полюсу на фоні існуючих великих держав. Саме тому, превентивна дипломатія може виконувати роль зовнішньополітичного інструменту США для реалізації їх цілей різного характеру, а також головної геополітичної мети, а саме досягнення світового лідерства.

Таким чином за критерієм ступінь реалізованості політичних, економічних, військових, цілей можна побачити, що усі цілі були реалізовані в ході застосування превентивної операцій в Кувейті, Гаїті, Лівії, що доводе ефективність застосування превентивної дипломатії. Однак враховуючи неоднозначні результати та реалізованість не всіх цілей в ході застосування превентивної дипломатії на Балканах, в Афганістані, Іраку можна вважати застосування превентивної дипломатії відносно ефективним. Оскільки у випадку з Сомалі жодна з цілей не була реалізована, то застосування превентивної дипломатії було неефективним. Таким чином за даним критерієм більшість випадків застосування превентивної дипломатії відзначилося ефективністю та відносною ефективністю.

По-друге, необхідно оцінити ступінь ефективності застосування превентивної дипломатії в конкретній зовнішньополітичній акції США 1990-2011 рр., за критерієм ступінь відповідності реалізованих економічних, військових, політичних цілей ціні застосування превентивної дипломатії, яка включає до себе економічні витрати, людські втрати, вплив застосування превентивної дипломатії на імідж США, рівень підтримки з боку громадян США. Слід відзначити, що в таблиці № 5 представлений порівняльний аналіз кожного випадку застосування превентивної дипломатії, визначення його ступеню ефективності за даним критерієм [Додаток 5]. В даній таблиці було використано умовні значення для більш наглядного співвідношення результатів та ціни застосування превентивної дипломатії. Серед умовних значень * слід розуміти як економічний прибуток який прогнозується у випадку успішної реалізації цілей або приблизні дані, «А» як реалізовані цілі або позитивний вплив на імідж, «Б» як неоднозначні результати або неоднозначний вплив на імідж, «Н» як невиконані цілі або негативний вплив на імідж, «поч./кін.» як громадська підтримки на початку, в кінці застосування превентивної дипломатії.

За результатами даного аналізу ми можемо вважати, що ефективність застосування США превентивної дипломатії є не однозначною. У випадку з Кувейтом ми можемо побачити відповідність економічних витрат прибутку внаслідок застосування превентивної дипломатії [65], [39]. Помітною є також відповідність людських, військових втрат реалізованим економічним цілям (збереження контролю за нафтовими родовищами Кувейту, Саудівської Аравії), політичним цілям (послаблення Іраку як регіонального гравця), військовим цілям (забезпечення військової присутності США в державах Перської затоки та Близького Сходу) [57]. Можна також помітити високий рівень підтримки застосування превентивної дипломатії громадянами США, з динамікою до зростання [110]. Досить позитивним був вплив на імідж США в ході застосування превентивних дій проти Іраку, оскільки завдяки широкому освітленню в вигідному ракурсі подій в ЗМІ, США завоювали імідж держави-миротворця, захисника малих держав арабського світу, що прагне відновити принцип територіальної цілісності держави, шляхом звільнення, під мандатом ООН, території Кувейту від окупації Іраку. Свідченням цього є участь 41 держави, у тому числі колишнього ОВД (Угорщина, Польща, Румунія, ЧСР), Близького Сходу (Бахрейн, Єгипет, Катар, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія) в багатонаціональних силах ООН, які оказували підтримку діям США. Більш того, навіть СРСР засудив окупацію Іраком території Кувейту 3 серпня 1990 року. Важливе значення також відіграло здобуття США іміджу поборника прав людини, свідченням чого було освітлення в ЗМІ актів репресій з боку іракської армії [105]. Можна побачити, що застосування превентивної дипломатії в Кувейті було ефективним, а отримані економічні вигоди, підтримка з боку міжнародного співтовариства стали факторами закріплення за США ролі домінуючого полюсу в умовах т. з. «плюралістичної багато-полюсності», що можна вважати суттєвим досягненням на шляху прагнення закріплення себе в якості світового лідеру. Однак протилежною була ситуація з Сомалі, оскільки економічні витрати, людські, військові втрати не були підкріплені прибутком внаслідок застосування превентивної дипломатії, а жодна з економічних, політичних, військових цілей не була реалізована [54], [44]. Підтримка з боку громадян має тенденцію до зниження і є досить низькою, а військові поразки США спричинили виникнення «синдрому Сомалі» [78]. Негативним є вплив на імідж США, оскільки незважаючи на ефективний інформаційний супровід, значну підтримку з боку міжнародного співтовариства їм не вдалося знайти підтримку серед місцевого населення, серед якого були чисельні жертви, яке сприймало США як окупантів, а підтриманий ними М. Мохамед, сприймався як маріонетка США, що призвело до консолідації сомалійського народу навколо антиамериканські налаштованого генерала М. Ф. Айдіда. Також попадання подробиць загибелі військових США до ЗМІ, призвели до падіння іміджу США як лідеру світового порядку, здатного протистояти будь-якій загрозі [24]. Також відбулося посилення антиамериканських настроїв в державах, що розвиваються (приклад Гаїті), усвідомлення можливості ефективного збройного протистояння військам США на власній території на прикладі Сомалі [97]. Можна вважати, що застосування превентивної дипломатії на території Сомалі було неефективним, що нівелювало успіх досягнутий в Кувейті, показало вразливість США, непритаманну ролі світового лідеру. Оцінюючі ефективність застосування превентивної дипломатії у випадку з Гаїті, слід відзначити що вона є не однозначною. З одного боку економічні витрати, мінімальні людські втрати та відсутність військових втрат повністю відповідають реалізованим економічним цілям (відновлення вигідних торгівельно-економічних умов), політичним цілям (відновлення при владі лояльного президента Ж.-Б. Арістида). Однак економічні витрати не відповідають прибутку від застосування превентивної дипломатії [70], [44], [97]. Досить неоднозначною є підтримка з боку громадян, оскільки хоча вона і характеризується динамікою до зростання, все ж таки залишається на недостатньому рівні [97]. Але вплив на імідж США був позитивним, оскільки інформаційний супровід, незастосування прямої військової сили, посередництво США у мирній передачі влади Ж.-Б. Аристиду, надання безкоштовної гуманітарної допомоги населенню Гаїті закріпили за США імідж держави захисника мирного населення від безчинства авторитарних режимів, держави, яка прагне досягти консенсусу навіть з супротивниками, «відтворюючої» сили [95]. Таким чином можна побачити неоднозначну ефективність застосування превентивної дипломатії у випадку з Гаїті, оскільки успішним була реалізація усіх цілей, позитивний вплив на імідж США, а негативним моментом залишилася перебільшення витрат над прибутком від реалізованих економічних цілей, низька підтримка громадян США. Однак все ж таки можна вважати, що зміна влади в іншій державі в інтересах США є проявом успішної реалізації їх геополітичної мети - світового домінування. Визначаючи ефективність застосування превентивної дипломатії на Балканах можна помітити не меншу неоднозначність. З одного боку економічні витрати, відсутність людських втрат, військові витрати повністю відповідають очікувальному економічному прибутку, реалізованим політичним цілям (створення Боснії та Герцеговини, незалежність Косово, розпад СРЮ, витиснення інтересів РФ, адаптація НАТО до сучасних умов) військовим цілям (забезпечення військової присутності на Балканах) [36], [44], [97], [99]. Однак з іншого боку неоднозначними залишається економічні цілі, які знаходяться в процесі реалізації. Також неоднозначним моментом є відсутність монополії США на політичний вплив в регіоні, що обумовлено посиленням ЄС. Незважаючи на значну підтримку з боку громадян США, її тенденцію до зростання, застосування превентивної дипломатії в Боснії та Герцеговині, Косово, СРЮ неоднозначно вплинуло на імідж США. З одного боку дії США проти сербських військ в Боснії та Герцеговині, Косово, врегулювання Боснійської кризи при посередництві США, переслідування сербських військових злочинців, сприймалися частиною світового співтовариства (держави Балкан окрім СРЮ, частина держав Західної Європи) як захист балканських мусульман, католиків від геноциду та репресій з боку сербів, а за США закріпився імідж держави-миротворця. З іншого боку, інша частина світового співтовариства (РФ, КНР, Білорусь, Україна, Грузія, Азербайджан, Іспанія, Канада Human Rights Watch, Green peace, «Рада з міжнародних відносин») охарактеризували дії США як агресію, пособництво сепаратизму (Косово), тероризму (АОК), перебільшення повноважень в рамках мандату ООН, порушення прав людини, навколишнього середовища, що вказало негативний вплив на імідж США [62], [81], [83], [99], [100], [112]. Таким чином, хоча США і вдалося встановити контроль над Балканами, реалізувати більшість цілей, втрата довіри з боку значної частини світового співтовариства посилило антиамериканські настрої в світі, призвело до посилення укріплень позицій регіональних гравців (КНР, ЄС, РФ, Індія, Бразилія), як майбутніх геополітичних полюсів, що є свідченням ускладнення досягнення світового лідерства. Це є свідченням неоднозначної ефективності застосування США превентивної дипломатії на Балканах. Щодо ступеню ефективності застосування превентивної дипломатії на прикладі Афганістану, то ми можемо також помітити неоднозначність. Великі економічні витрати, людські, військові втрати не відповідають сучасному прибутку від частини реалізованих економічних проектів, а більшість економічних цілей залишається в процесі реалізації [26], [33], [43], [56]. Однак безумовно дані витрати повністю відповідають реалізованим політичним цілям (підконтрольний США уряд Х. Карзая, підрив руху «Талібан», вбивство У. бін Ладена), військовим цілям (військова присутність на території Афганістану, Киргизії, Пакистану). Але суттєвою проблемою залишається забезпечення внутрішньої безпеки Афганістану, що пов'язано з систематичними терактами. Досить низькою на даний момент залишається підтримка з боку громадян США, яка характеризується динамікою до зниження [110], [25], [59]. Неоднозначним залишається вплив застосування превентивної дипломатії в Афганістані на імідж США. оскільки внаслідок терактів 11 вересня 2001 року, коли значна частина держав світового співтовариства (Канада, Франція, ФРН, Італія, Великобританія, Індія, Ізраїль, КНР, Південна Корея, Іспанія, Туреччина, Чехія, Литва, Панама, Мексика, РФ), ООН підтримали дії США проти «Талібану», «Аль-Каїди» на території Афганістану, тому США здобули імідж держави-борця з міжнародним тероризмом [96]. Однак сам факт вразливості США, свідченням чого є сам факт терактів 11 вересня 2001 року, а також великі втрати в ході застосування превентивної дипломатії, жертви серед цивільних (до 34 тис. чол.), зростання виробництва та транспортування героїну на території Афганістану призвели до падіння підтримки світового співтовариства, що негативно вплинуло на імідж США як борця з тероризмом [61]. Все це свідчить про неоднозначну ефективність застосування превентивної дипломатії, оскільки незважаючи на встановлення військового, політичного контролю за територією Афганістану, сусідніх держав, США виявили власну вразливість перед міжнародним тероризмом, що викликало розчарування в них як претендента на роль світового лідера. Схожою є оцінка застосування превентивної дипломатії у випадку з Іраком. З одного боку колосальні економічні витрати, людські, військові втрати не можна порівнювати з меншим за обсягом економічним прибутком від добичі іракської нафти та відсутністю безпеки, активністю тероризму на території Іраку, що заважає повній реалізації усіх цілей [26], [33], [43], [55]. Але з іншого боку, США вдалося встановити контроль власних ТНК над родовищами іракської нафти, військовий контроль над територією держави, встановити підконтрольний уряд на чолі з Талабані. Хоча як і у випадку з Афганістаном низькою на даний момент є підтримка з боку громадян США, яка має тенденцію до зниження [41], [60], [32]. Негативним залишається вплив застосування превентивної дипломатії на імідж США, оскільки відсутність відповідної резолюції на застосування превентивних дій проти Іраку, відсутність доказів про наявності на території Іраку ЗМУ, великі втрати серед мирного населення призвели до масової критики США з боку значної частини світового співтовариства (особливо РФ, КНР, Франція, КНР). Односторонні дії США викликали незадоволення у союзників по НАТО, про що свідчить відмова альянсу офіційно брати участь в військових діях на території Іраку. Більш того, генсек ООН К. Аннан 16 вересня 2004 року офіційно заявив про порушення США Уставу ООН, що закріплювало за США імідж держави-агресору [110]. Дії США викликали незадоволення Єгипту, Саудівської Аравії, Йорданії, ОАЕ, Лівану, що свідчить про втрату США іміджу держави-захисника держав Близького Сходу [110]. Таким чином, застосування США превентивної дипломатії на території Іраку призвело не тільки до посилення економічної, політичної, військової присутності США на Близькому Сході, але й призвело до остаточної втрати довіри з боку світового співтовариства, навіть союзників по НАТО, що стало суттєвим перетином до світового лідерства. Оцінюючи ступень ефективності застосування превентивної дипломатії в Лівії, слід відзначити, що на відміну від попередніх випадків, незначні економічні витрати, відсутність людських, військових втрат повністю відповідають економічному прибутку та реалізованим економічним цілям (повернення в Лівію ТНК США, контроль за 61% запасів нафти), політичним цілям (зміна режиму М. Каддафі на лояльну владу ПНР) [111]. Також громадяни США оказали досить значну підтримку превентивних дій США [58], [63], [109]. Позитивним був вплив на міжнародний імідж США, оскільки наявність резолюції РБ ООН № 1970, 1973, ефективний інформаційний супровід, масове порушення прав людини режимом М. Каддафі, багатосторонні дії з союзниками по НАТО, сприяли підтримці дій США значною частиною світового співтовариства, визнанню 66 державами ПНР, що вплинуло на відновлення іміджу держави миротворця, борця з авторитаризмом, іміджу захисника держав арабського світу. Хоча все ж таки наявність жертв серед мирного населення (6 тис. чол.) від бомбувань НАТО, жорстоке вбивство Каддафі повстанцями викликало обурення ряду держав (КНР, РФ, Сирії, Венесуели, Нікарагуа, Зимбабве, Куби) та правозахисних організацій [111]. Але важливим значенням, яке обумовлює ефективність застосування превентивної дипломатії в Лівії є не тільки реалізація усіх цілей, але й поступове відродження довіри США перед власними союзниками по НАТО, світовим співтовариством, яке вони втратили у випадку з Іраком, що свідчить про створення умов до домінування. За даним критерієм застосування превентивної дипломатії можна оцінити в Кувейті, Лівії як ефективне, в Гаїті, на Балканах, в Афганістані, Іраку як відносно ефективне, а в Сомалі як неефективне.

Таким чином проаналізувавши ступень ефективності застосування США превентивної дипломатії в кожній зовнішньополітичній акції 1990-2011 рр., можна вважати повністю ефективним застосування превентивної дипломатії в Кувейті, Лівії, відносно ефективним на території Гаїті, Балкан, Афганістану, Іраку та неефективним в Сомалі. Враховуючи те, що в більшості випадків застосування превентивної дипломатії було відносно ефективним, то можна вважати, що в зовнішній політиці США превентивна дипломатія проявила себе як відносно ефективний інструмент. Однак принципово важливим моментом в практиці застосування превентивної дипломатії в зовнішній політиці США є те, що вона проявила себе як досить ефективний інструмент реалізації цілей різного характеру в повному або частковому обсязі. Незважаючи на не сприйняття та критику превентивних дій США з боку основної частини світового співтовариства, власних громадян, саме завдяки превентивній дипломатії США змогли поступово встановити свій економічний та військовий вплив над сировинними регіонами (Перська затока, Магріб, Близький Схід), вони змогли ліквідувати опозиційних власному впливу регіональних гравців (садамівський Ірак, СРЮ, Лівійська Джамахерія), їм вдалося встановити політичний або військовий контроль за територіями (Балкани, Закавказзя, Туркменістан, Киргизія, Афганістан), через які можливо контролювати транспортні шляхи, створювати альтернативні маршрути енергетичних коридорів до тих які контролюють їх геополітичні супротивники (РФ).

Саме тому можна вважати, що незважаючи на неоднозначність ефективності превентивної дипломатії, США протягом 1990-2011 рр. завдяки її застосуванню вдалося розширити свій геополітичний вплив на раніш неконтрольовані території Близького та Середнього Сходу, Балкан, Магрібу, пост-радянського простору, що можна вважати частиною реалізації головної геополітичної мети США, а саме досягнення світового домінування. Це свідчить про те, що превентивна дипломатія має право на існування в якості зовнішньополітичного інструменту.

Можна помітити, що досвід США в застосуванні превентивної дипломатії показує основні проблеми, які впливають на її ефективність, серед яких великі витрати економічних, військових, людських ресурсів, негативне сприйняття світовим співтовариством, громадянами США, відсутність правових підстав до її застосування. Однак в той самий час досвід США показує, що більш ефективним є поєднання односторонніх та колективних превентивних дій легалізованих резолюцією ООН, ніж виключно односторонніх (Ірак) або багатосторонніх (Сомалі), про що свідчить успішність застосування превентивної дипломатії в Кувейті, Лівії. Також досвід США показує необхідність приділення більшої уваги невійськовому елементу «система далекого відстеження», військовим елементам непрямого застосування «демонстрація сили» та прямого застосування «сили швидкого реагування», послідовне застосування яких може давати більшу ефективність ніж «превентивне розгортання ВС», «операція з примусу до миру» на прикладі превентивних дій в Гаїті, знаходження та ліквідації С. Хусейна, У. бін Ладена. На наш погляд дані елементи є більш гнучкими в умовах міжнародно-правових норм та обмежень Уставу ООН. Застосування «системи далекого відстеження» не передбачає прямого втручання до внутрішніх справ інших держав, а збір необхідної інформації, пошук «слабких місць» супротивника може непомітно здійснювати розвідка, аналітичні центри, дипломатичні установи, персонал філіалів ТНК, СП. Також перспективність даного елементу особливо актуальна в наш час, в умовах інформаційного суспільства, коли неоднозначна або таємна інформація може використовуватися в якості елементу тиску, впливу на міжнародний імідж держави, свідченням чого є скандал Вікілікс. Не менш гнучким і ефективним може бути «демонстрація сили», яка досить зручно може маскуватися під військові навчання або помилкову бойову тривогу, що показує досвід в Гаїті. Актуальними є «сили швидкого реагування», застосування яких є малопомітним, а інформація про їх застосування становиться реальністю вже після реалізації конкретної цілі, що яскраво проявилося в ході спецоперації США на території Пакистану, в ході якої було ліквідовано У. бін Ладена малими силами, що не викликало звинувачень з боку СБ ООН, хоча США порушили суверенітет Пакистану. Досвід США в застосуванні превентивної дипломатії доводить перспективність її застосування у випадку поєднання односторонніх та колективних дій, з використанням вказаних елементів.

Таким чином в ході дослідження нам вдалося розкрити особливості використання превентивної дипломатії в зовнішній політиці США, які полягають в наявності у даної держави відповідних суб'єктивних та об'єктивних факторів для її застосування. Також особливістю використання превентивної дипломатії було її застосування в ході зовнішньополітичних акцій 1990-х-2000-х рр. з метою реалізації економічних, військових, політичних цілей, які є взаємопов'язаними на прикладі Боснії та Герцеговини, Косово, Афганістану та Лівії, що свідчить про наявність у США головної геополітичної мети (досягнення світового домінування) для реалізації якої вони застосовують превентивну дипломатію. А це свідчить про її застосування з метою посилення власних позицій в рамках окремих сировинних, транзитних регіонів та послаблення впливу геополітичних супротивників. Хоча досвід США показує, що превентивна дипломатія проявила себе як відносно ефективна, враховуючи негативний вплив застосування превентивної дипломатії на міжнародний імідж, низький рівень підтримки громадянами. Але свідченням перспективності превентивної дипломатії є здатність реалізовувати більшість цілей США, необхідність поєднання односторонніх та колективних дій, більш активного застосування ряду невійськових та військових елементів превентивної дипломатії. Все це свідчить про життєздатність превентивної дипломатії в якості зовнішньополітичного інструменту реалізація геополітичних амбіцій держави.

міжнародний превентивний дипломатія глобалізація

ВИСНОВКИ

Проведений нами аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

В умовах глобалізації відбулася трансформація характеру загроз, які стали мати глобальний характер, з'являтися поза межами держави яка є їх об'єктом. Для відповідного реагування, попередження та своєчасної ліквідації даних загроз проводиться активний пошук нових форм дипломатії. Однією з подібних нових форм, яка отримала широке розповсюдження є превентивна дипломатія.

Концептуальні основи превентивної дипломатії були закладені ще в умовах біполярності та «холодної війни» і були безпосередньо пов'язані з проблемою миротворництва, недопущення втручання до конфліктів на території третіх держав СРСР, США для попередження глобального протистояння двох військово-політичних блоків з застосуванням ядерної зброї.

На даний момент проходе пошук більш глибокого осмислення усіх аспектів, пов'язаних з розумінням як сутності, цілей, задач превентивної дипломатії так і формою її практичної реалізації.

Проведений нами аналіз свідчить про те, що сьогодні існують різноманітні тлумачення даної форми дипломатії. Однією з розробок є концепції, створені в рамках ООН, АСЕАН, а також дослідниками Е. Меландером та К. Пігаче. Спільними особливостями характерними для даних концепцій превентивної дипломатії є можливість виключно колективного застосування превентивної дипломатії, спектр її дії зводиться до глобальних або регіональних процесів миротворництва, вирішення глобальних проблем гуманітарного, соціального, економічного характеру. Відмінною від попередніх є концепція превентивної дипломатії М. Лунда, характерною особливістю якої є віднесення можливість застосування превентивної дипломатії силами окремої держави, задля попередження або своєчасної ліквідації загрози для національної безпеки та інтересів за межами власних кордонів, а також наявність послідовних військових та невійськових елементів, які держава може використовувати окремо або в комплексі, індивідуально або колективно в рамках коаліції, під егідою міжнародної організації.

Саме концепція превентивної дипломатії М. Лунда знайшла найбільше відображення в зовнішній політиці США, які зробили превентивну дипломатію важливим інструментом зовнішньої політики в кінці 20 ст. і особливо на початку 21 ст., оскільки саме після завершення «холодної війни», в умовах пост-біполярності та глобалізації, відсутності іншої наддержави, перед США відкрилася можливість боротьби за світове лідерство та домінування. Однак реалізація даної геополітичної мети ускладнюється наявністю досить жорстких міжнародно-правових норм, які накладають обмеження на пряме або побічне застосування військової сили, односторонні дії в міжнародних відносинах, наявністю регіональних «центрів сили» (КНР, ЕС, Індія, Бразилія, РФ, Іран). Саме тому превентивна дипломатія за концепцією М. Лунда стала гнучким зовнішньополітичним інструментом США, адекватним до сучасних умов глобалізації, спрямована на реалізацію головної геополітичної мети США - досягнення світового лідерства, поточних економічних, політичних, військових цілей. Протягом 1990-2011 рр. США провели 7 зовнішньополітичних акцій в Кувейті, Сомалі, Гаїті, на Балканах, в Афганістані, Іраку, Лівії, які за своєю сутністю і є застосуванням превентивної дипломатії, більшості військових та невійськових елементів концепції М. Лунда, які носили характер як односторонній так і колективний характер.

Проведений нами аналіз свідчить про те, що ефективність застосування превентивної дипломатії в ході більшості зовнішньополітичних акцій 1990-2011 рр. була неоднозначною, оскільки за критеріями ефективності превентивної дипломатії (ступень реалізованості економічних, військових, політичних цілей, ступень відповідності реалізованих цілей ціні застосування превентивної дипломатії). Хоча в більшості випадків застосування превентивної дипломатії, окрім Сомалі (повний провал) економічні, політичні, військові цілі були реалізовані (Кувейт, Гаїті, Лівія) або находяться в процесі реалізації (Балкани, Афганістан, Ірак), вони не в усіх випадках, окрім Кувейту, Лівії, відповідають економічним витратам, людським, військовим втратам, прибутку від їх застосування. Також більшість випадків застосування превентивної дипломатії не знайшло підтримки з боку громадян США, неоднозначно або негативно вплинуло на імідж США. Саме тому, на вдалося визначити ступінь ефективності застосування превентивної дипломатії по окремих зовнішньополітичних акціях наступним чином - її застосування відзначилося ефективністю в Кувейті та Лівії, неповною ефективністю на території Гаїті, Балкан, Афганістану, Іраку та неефективністю в Сомалі, що свідчить про відносну ефективність превентивної дипломатії в якості зовнішньополітичного інструменту.

Однак в більшості випадків окрім Сомалі, завдяки застосуванню превентивної дипломатії США спромоглися встановити економічний, політичний або військовий контроль над сировинними регіонами Перської Затоки, Близького Сходу (Ірак), Магрибу (Лівія), над транзитними регіонами Балкан, Закавказзя, частини Центральної Азії (Туркменістан, Киргизія), Середнього Сходу (Афганістан) через які можливе проведення транспортних маршрутів, енергетичних коридорів в обхід геополітичних супротивників США, що є доказом розповсюдження геополітичного впливу США, а значить незважаючи на відносну ефективність, здатність виконувати роль гнучкого зовнішньополітичного інструменту для досягнення США світового лідерства та домінування, реалізації для цього поточних цілей.

Досвід США в застосуванні превентивної дипломатії, свідчить про її перспективність та життєздатність в якості зовнішньополітичного інструменту та показує, що для її більш ефективного застосування необхідно поєднувати односторонні та колективні дії, посилити застосування деяких невійськових («система далекого виявлення») та військових («демонстрація сили», «сили швидкого реагування») елементів концепції превентивної дипломатії М. Лунда.

Таким чином, виходячи з реалізованої мети можна вважати, що превентивна дипломатія є відносно ефективним зовнішньополітичним інструментом, який незважаючи на це ефективно проявив себе в поширенні геополітичного впливу США, який можна вдосконалити, враховуючи досвід її застосування в зовнішній політиці США 1990-2011 рр., розроблені рекомендації щодо посилення ролі її окремих військових та невійськових елементів. Це є свідченням того, що превентивна дипломатія представлена в концепції М. Лунда використовується США для реалізації ключової геополітичної мети, а саме світового лідерства. Більш того превентивна дипломатія має перспективи до вдосконалення та застосування для реалізації різних цілей іншими великими державами, які також мають значні геополітичні амбіції, які прагнуть до закріплення в якості геополітичних полюсів, центрів впливу в сучасному багатополюсному світі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Джерела

1. Выступление Генерального секретаря ООН перед Генеральной Ассамблеей 23 сентября 2003 года [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.un.org/russian/ga/58/plenary/sgstat_58ga.htm

2. Демирбюкен Х., Мили Х. Наркомания, преступность и мятежники. Транснациональная угроза афганского опия: Резюме [Електронний ресурс] / Х. Демирбюкен, Х. Мили. -- Режим доступу : http://www.unodc.org/documents/data-andanalysis/Afghanistan/Executive_Summary_russian.pdf.

3. Резолюция СБ ООН № 143 от 14 июля 1960 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.un.org/russian/documen/scresol/1960/res143.pdf

4. Резолюция СБ ООН № 186 от 4 марта 1964 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1964/res186.pdf

5. Резолюция СБ ООН № 425 от 19 марта 1978 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1978/res425.pdf

6. Резолюция СБ ООН № 626 от 20 декабря 1988 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1988/res626.pdf

7. Резолюция СБ ООН № 661 от 6 августа 1990 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1990/res661.pdf

8. Резолюция СБ ООН № 665 от 25 августа 1990 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1990/res665.pdf

9. Резолюция СБ ООН № 678 от 28 ноября 1990 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1990/res678.pdf

10. Резолюция СБ ООН № 794 от 3 декабря 1992 годa [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1992/res794.htm

11. Резолюция СБ ООН № 841 от 16 июня 1993 годa [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1993/res841.htm

12. Резолюция СБ ООН № 861 от 27 августа 1993 годa [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1993/res861.htm

13. Резолюция СБ ООН № 940 от 31 июля 1994 годa [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1994/res940.htm

14. Резолюция СБ ООН № 713 от 25 октября 1991 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1991/res713.pdf

15. Резолюция СБ ООН № 757 от 30 мая 1992 годa [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1992/res757.htm

16. Резолюция СБ ООН № 787 от 16 ноября 1992 годa [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1992/res787.htm

17. Резолюция СБ ООН № 836 от 4 июня 1993 годa [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res1993/res836.htm

18. Резолюция СБ ООН № 1386 от 20 декабря 2001 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2001/res1386.htm

19. Устав Организации Объединённых Наций [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter/index.html

20. A National Security Strategy of Engagement and Enlargement, February 1996 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fas.org/spp/military/docops/national/1996stra.htm

21. A Security Strategy for a new century, October 1998 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/nss/nssr-1098.pdf

22. A National Security Strategy for a new century, December 1999 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/nss/nssr-1299.pdf

23. AFSOUTH fact sheets: operation “Deny flight”, 18 July 2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.afsouth.nato.int/archives/operations/DenyFlight/DenyFlightFactSheet.htm

24. After action report and historical overview: the United States Army in Somalia 1992-1994. Center of Military History United States Army Washington, D.C., 2003 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.history.army.mil/html/documents/somalia/SomaliaAAR.pdf

25. Angus reid public opinion: The poll archive [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.angusreid.com/polls/39102/half_of_americans_back_mission_in_afghanistan/

26. Belasco A. The Cost of Iraq, Afghanistan, and Other Global War on Terror Operations Since 9/11, March 29, 2011 / A. Belasco [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fas.org/sgp/crs/natsec/RL33110.pdf

27. Boutros-Ghali В. An Agenda for Peace Preventive diplomacy, peacemaking and peace-keeping, 17 June 1992 / В. Boutros-Ghali [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/Docs/SG/agpeace.html

28. Boutros-Ghali В. An Agenda for Development Report of the Secretary-General, 1995 / В. Boutros-Ghali [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.globalpolicy.org/component/content/article/226/32314.html

29. Boutros-Ghali B. Global Leadership: After the Cold War / B. Boutros-Ghali [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.foreignaffairs.com/articles/51845/boutros-boutros-ghali/global-leadership-after-the-cold-war

30. Boutros-Ghali В. Report of the Secretary-General on the work of the Organization supplement to An agenda for peace: position paper of the Secretary-General on the occasion of the fiftieth anniversary of the United Nations, 3 January 1995 / В. Boutros-Ghali [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/Docs/SG/agsupp.html

31. Charter of the Association of Southeast Asian Nations [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.aseansec.org/21069.pdf

32. CNN/Opinion Research Corporation Poll [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pollingreport.com/iraq.htm

33. Crawford N., Lutz C. Draft 6/13/11: Economic and budgetary costs of the Wars in Afghanistan, Iraq and Pakistan to the United States: A Summary / N. Crawford, C. Lutz [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://costsofwar.org/sites/default/files/articles/20/attachments/Economic%20Costs%20Summary.pdf

34. Declaration of ASEAN Concord Indonesia, 24 February 1976 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.asean.org/1216.htm

35. Declaration of ASEAN Concord II (2003) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dipublico.com.ar/english/treaties/declaration-of-asean-concord-ii-2003/

36. Dole R. NSIAD-96-120BR Bosnia: Costs are uncertain but seem likely to exceed DoD's estimate, / R. Dole [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.legistorm.com/showFile/L2xzX3Njb3JlL2dhby9wZGYvMTk5Ni8z/ful26352.pdf

37. Food - retail prices of selected items [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.census.gov/compendia/statab/cats/prices/food_cost_and_prices.html

38. Gelb B. A. CRS report for Congress received through the CRS web Haitian textile industry: impact of proposed trade assistance / B. A. Gelb [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://haitipolicy.org/CRS-HERO.html

39. House budget committee: costs of the Persian Gulf War by major cost categories [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://usiraq.procon.org/sourcefiles/DHBC.pdf

40. In larger freedom: towards development, security and human rights for all Report of the Secretary-General [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/largerfreedom/contents.htm

41. Keeter S. Pew Research Center publications: Trends in public opinion about the War in Iraq: 2003-2007, March 15, 2007 / S. Keeter [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pewresearch.org/pubs/431/trends-in-public-opinion-about-the-war-in-iraq-2003-2007

42. Kuchins A. C., Sanderson T. M., Gordon D. A. A Report of the CSIS transnational threats project and the Russia and Eurasia program: The Northern Distribution Network and the Modern Silk Road planning for Afghanistan's future / A. C. Kuchins, T. M. Sanderson, D. A. Gordon [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://csis.org/files/publication/091217_Kuchins_NorthernDistNet_Web.pdf

43. Leland A., Oboroceanu M.-J. American war and military operations casualties: lists and statistics, February 26, 2010 / A. Leland, M.-J. Oboroceanu [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fas.org/sgp/crs/natsec/RL32492.pdf

44. Letter report, 03/06/96, GAO/NSIAD-96-38: Peace operations: U.S. costs in support of Haiti, former Yugoslavia, Somalia, and Rwanda [Electronic resource]. - Mode of

access : http://www.fas.org/man/gao/gao9638.htm

45. Lunde M. Undertaking preventive diplomacy / M. Lunde [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.foreignaffairs.com/articles/51214/michael-s-lunde/undertaking-preventive-diplomacy

46. Masumi E., Mateen A. Afghanistan opium survey 2010: summary findings, September 2010 / E. Masumi, A. Mateen [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unodc.org/documents/cropmonitoring/Afghanistan/Afg_opium_survey_2010_exsum_web.pdf

47. Melander E., Pigache C. Conflict prevention: concepts and challenges / E. Melander, C. Pigache [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bmlv.gv.at/pdf_pool/publikationen/konfliktpraev_02_concept&challenges_e_melander_c_pigache_10.pdf

48. National Security Strategy of the United States, August 1991 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fas.org/man/docs/918015-nss.html

49. National Security Strategy 2006 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dami.army.pentagon.mil/site/dig/documents/NationalSecurityStrategy-MAR06.pdf

50. National Security Strategy, May 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/rss_viewer/national_security_strategy.pdf

51. NATO operation “Maritime monitor” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.afsouth.nato.int/factsheets/OperationMaritimeMonitor.htm

52. NATO operation “Martime guard” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.manp.nato.int/NAVSOUTH/OperationMaritimeGuard.htm

53. NATO/WEU operation “Sharp guard” [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nato.int/ifor/general/shrp-grd.htm

54. Nunn S. NSIAD-94-88 Peace Operations: Cost of DOD Operations in Somalia, March 4, 1994 / S. Nunn [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.google.com/search?q=B-255935+March+4,+1994

55. Operation “Iraqi freedom” (OIF) U.S. casualty status, August 29, 2011[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.defense.gov/news/casualty.pdf

56. Operation “Enduring freedom” (OEF) U.S. casualty status [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.defense.gov/news/casualty.pdf

57. Persian Gulf War - Casualty summary [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://siadapp.dmdc.osd.mil/personnel/CASUALTY/GWSUM.pdf

58. Pew Research Center publications: Public wary of military intervention in Libya [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pewresearch.org/pubs/1927/strong-opposition-us-involvement-libya-military-overcommitted

59. Pew Research Center publications: Record number favors removing U.S. troops from Afghanistan [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pewresearch.org/pubs/2033/poll-afghanistan-troops-withdrawal-brought-home

60. Pew Research Center publications: Public attitudes toward the War in Iraq: 2003-2008, March 19, 2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pewresearch.org/pubs/770/iraq-war-five-year-anniversary

61. Pew global attitude project: 25-Nation Pew global attitudes survey [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pewglobal.org/files/pdf/264.pdf

62. PIPA: Americans on Kosovo: a study of U.S. public attitudes, May 27, 1999 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ics.leeds.ac.uk/papers/pmt/exhibits/2967/ksil525.pdf

63. Poll Watch Daily: Public opinion turns negative on U.S. military involvement in Libya [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pollwatchdaily.com/201106/24/public-opinion-turns-negative-on-u-s-military-involvement-in-libya

64. Report of the Secretary-General on the work of the Organization, 31 August 1999 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/Docs/SG/Report99/toc.htm

65. Report to the Chairman, Committee on Armed Services, House of Representatives: Operation Desert Shield/Storm: Costs and funding requirements, 1991 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.gao.gov/t2pbat7/145082.pdf

66. Resolution 1970, 26 February 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://daccessddsny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N11/245/58/PDF/N1124558.pdf

67. Resolution 1973, 17 March 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://daccessddsny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N11/268/39/PDF/N1126839.pdf

68. Table 729. Average prices of selected fuels and electricity: 1990 to 2009 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.census.gov/compendia/statab/2011/tables/11s0729.pdf

69. Table 932. Crude oil imports into U.S. by country of origin [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.google.com/search?q=Table+932.+Crude+Oil+Imports+Into+U.S.+by+Country+of+Origin

70. Table 1290. Foreign Direct Investment position in the United States on a historical-cost basis by selected country and by industry [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.census.gov/compendia/statab/2011/tables/11s1290.pdf

71. Textiles and apparel: effects of special rules for Haiti on trade markets and industries investigation № TR-5003 - 1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.usitc.gov/publications/332/pub4016.pdf