Зовнішньополітичні доктрини США і країни пострадянського простору: ретроспективний аналіз

Незважаючи на те, що поставки російської нафти до США вигідні лише у період високих цін, адміністрація США за рахунок політичного ресурсу цілком може зробити так, щоб ці поставки здійснювались регулярно. Зі свого боку американці повинні будуть реконструювати свої нафтопереробні заводи, які розраховані на арабську нафту, а не російську марки Urals.

Контури енергетичної співпраці між Росією і США вже окреслились. У 2002 році перші поставки в Америку розпочала компанія «ЮКОС», які відправила три танкери з нафтою до США. Реально спеціалісти вважають найбільш перспективними три шляхи доставки російської нафти до США: через Мурманськ, або Хорватію, або через Сахалін. Але для цього необхідна велика робота. За найбільш оптимістичними прогнозами, російські поставки будуть сприяти зниженню залежності США від близькосхідної нафти, оскільки РФ може задовольнити до 10%) їхнього імпорту сирої нафти.

Особливе значення має така форма російсько-американської економічної співпраці, як безоплатна допомога у знищенні російських ЗМУ.

У 1990-і роки конгрес асигнував на це 2,7 млрд. дол. Американська допомога значно перевищує витрати федерального уряду Росії.

На долю США припадає близько 5% зовнішнього боргу Росії. Загальна сума державного зовнішнього боргу Росії (з урахуванням радянських боргів) становить 160-170 млрд. дол. На його виплату Росія щорічно витрачає 25- 30% доходів федерального бюджету.

Розв'язання цього питання пов'язане з прийняттям американським конгресом закону, який би передбачав списання російських зовнішніх боргів у тому разі, якщо Росія буде використовувати вивільнені гроші на реалізацію програми з ліквідації ЗМУ. Відповідний «Закон про скорочення російського зовнішнього боргу в обмін на нерозповсюдження» був прийнятий обома палатами американського конгресу 30 вересня 2002 року і підписаний президентом. Отже, президент отримав право повністю або частково списати борги Росії перед США (у тому числі і успадкований від СРСР), в тому числі 480 млн. дол. по ленд-лізу і 2250 млн. дол. сільськогосподарських кредитів.

Росія складає конкуренцію США у сфері звичайних озброєнь і ядерних технологій невійськового призначення. Але західні ринки для таких видів російської продукції практично закриті. Томі російський ВПК реалізує майже половину цієї продукції в Азії. Це викликає жорсткий спротив з боку США, які незадоволені співпрацею Росії з «країнами-ізгоями». Найбільш серйозні американо-російські протиріччя у цьому сенсі існують у зв'язку з будівництвом атомної електростанції в Ірані. США застосували санкції до низки російських організацій та інститутів.

Політичні міркування продовжують негативно позначатись на економічній співпраці, низький рівень якої сповільнює формування американо-російського стратегічного партнерства.

3. Розвиток американо-українських відносин: проблеми та перспективи

Згідно з документальними даними, на Паризькій конференції 1919 року делег; США мала щодо «українського питання» наступну позицію: 1). Треба підтримати Україну самостійну державу, тому що український народ дуже розвинений і заслуговує на підтримку 2). Рекомендується.... щоб Східна Галичина була об'єднана з Україною; 3). Рекомендує щоб Кримський півострів належав Україні, як до свого природного материка. Проте Паризькій конференції цю реалістичну пропозицію було переглянуто. Коли Україна бореться за свою незалежність упродовж 1917-1920рр., Захід просто споглядав, як її було включене складу СРСР. Якби тодішня точка зору В. Вільсона щодо України отримала підтримки міжнародній конференції, то новітня історія не тільки України, але й Європи була б іншою.

Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року, в якій Укр; проголосила свою нейтральність, позаблоковість у майбутньому і дотримання неядерних принципів, українське керівництво сподівалось, що американська адміністр; підтримає гасло незалежності України і надасть їй конкретну допомогу. Але США визнало Україну як незалежну державу 26 грудня 1991 року, а дипломатичні відносини встанови; січня 1992 року. Першим послом США в Україні був український емігрант Роман Попадюк.

1 серпня 1991 року президент США Дж. Буш-старший відвідав Київ (після Москви) і застеріг радянські республіки і Україну зокрема від «самовбивчого націоналізл «Протизаконний розрив з Москвою, - говорив він, виступаючи з трибуни Верховної Р України, - може призвести до небезпеки «безнадійної ізоляції». Безпрецедентним було і те, текст своєї промови Буш показав Горбачову. Тональність промови американського президента у Києві була великою несподіванкою для України. Така американська політ щодо України дістала назву «курячої сліпоти», або «котлета по-київськи». США не бач необхідності у тому, щоб Україна стала незалежною. США значною мірою остерігання радикального українського націоналізму. Історія повторилась. Чому так сталось?

4. Річ у тім, що швидкість, з якою на політичній мапі світу з'явилось замість радянські імперії 15 суверенних держав, була також найбільшою несподіванкою для творців зовнішні політики США. На час розвалу СРСР мозкові центри США не виробили чітких концепцій відносин з новими країнами.

Попри це, неважко простежити один важливий чинник вибору США в умовах СРСР: Вашингтон, сповідуючи глобалістський підхід, віддавав перевагу двосторок відносинам лише з ослабленою Москвою, як виразницею колективних інтересів відповідачкою за дії республік екс-СРСР. США не хотіли мати стосунки з низкою строка - недосвідчених, неплатежеспроможних контрагентів в особі пострадянських держави можливо, квазідержавних утворень, не маючи для цього необхідних механізмів інструментарію. Краще спілкуватись з одним партнером, потенційно багатим, тобто Росією

Разом з тим, в американських політичних та урядових колах побутувало теоретичних концепцій політики щодо України:

Поміркованого глобалізму, який передбачав орієнтацію з усіх пострадянських республік на Росію, надаючи Україна другорядного значення. Ця концепції панувала під президентства Дж. Буша-старшого і у перші місяці перебуванні Білому домі Б. Клінтона;

Радикального глобалізму, спрямованого на подальше ослаблення Росі відведення Україні роль основного інструмента противаги відроджеі російського імперіалізму;

Концепція регіоналізму, прибічники якої розглядали Україну як частка європейської центрально-східної спільноти, вступали за утворення за участю України регіональних організацій, які запобігатимуть відродженню диктату сприятимуть залученню України на Захід. Прихильником такого підходу Зб. Бжезинський, який появу незалежної України виокремлює як одну із найбільш значущих подій XX століття.

Концепція диференційованого підходу передбачала широкий спектр рекомендує щодо України: від форпосту у стримування російської загрози до фінансової оборонної допомоги та до підтримки ядерного статусу України.

Розвиток співробітництва зі США є одним із зовнішньополітичних пріоритет нашої держави, що закладено у базовому документі «Основні напрямки зовнішньої політики України», ухваленому Верховною Радою України 2 липня 1993 року.

Міжнародно-правова база американо-українських відносин. Так, між об країнами було укладено Угоду про гуманітарне та техніко-економічне кооперування 7.05.1992 р.; Договір про співробітництво Президії Верховної Ради України Дослідницької служби Конгресу від 15.03.1993 р.; Міжурядову угоду про наук( технологічне кооперування від 4.03.1994 р.; Спільну американо-українську за: підписану у березні 1994 р.; Договір між Україною і США про заохочення та взаємний захист інвестицій від 21.10.1994 р.; Хартію українсько-американського партнере дружби і співробітництва, підписану лідерами обох держав у листопаді 1994 року, відкрила шлях до повномасштабного співробітництва у політичній, економічній, технічній, гуманітарній та інших галузях.

В історії американо-українських відносин варто виділити в окремий період Н 1994 роки, під час відносини між Україною і США були нестабільними. Тоді для СІ головним було, щоб Україна позбавилась ядерної зброї. У травні 1992 року президент України; Л. Кравчук побував з офіційним візитом у США. Серед питань, які розглядались двосторонній зустрічі: питання інвестицій; ядерне роззброєння; діяльність Корпусу мир Україні. Підсумовуючи результат зустрічі, Дж. Буш заявив:»США і Україна повинні бути просто друзями, а й партнерами». Проте у цьому ж році Вашингтон приймав Б. Сльциш значно вищому рівні, ніж українського президента. Тоді ж США і Росія підписали «Характер американо-російського партнерства і дружби». З Україною мови про аналогічний документ мови під час зустрічі Л. Кравчука і Дж. Буша у 1992 році не було. Такий документ з України буде підписано у 1994 році. В липні 1996 року Україна передала ядерну зброю Росії. 11 січні цього ж року Росія, США і Великобританія підписали спільний меморандум про надання Україні гарантій безпеки. Згодом до цього меморандуму приєднались Франція і Китай.

З середини 1990-х років американо-українські відносини набрали більш активність характеру. Влітку 1994 року під час візиту Л. Кравчука до США було парафовано Хартію українсько-американське партнерство, дружбу і співробітництво», а у листопаді цього ж р під час візиту Л. Кучми до Вашингтона цю «Хартію» було підписано. Але необхідно пам'ять, що хартія - це не є договір, вона не передбачає взаємних зобов'язань. Під час цих двох візі українських президентів були підписані угоди про пільги у торгівлі, про захист інвестицій, співпрацю між військовими міністерствами і оборонними структурами; в аерокосмічній га розроблено проект «Морський старт».

У травні 1995 року відбувся візит Б.Клінтона до України. Тоді США виділили 250 N дол.. на розвиток охорони здоров'я, агропромислового комплексу; визнали Україну як країн з перехідною економікою. Так само США ініціювали антидемпінгові розслідування в Україні; у сфері сталеливарної галузі, в якій Україна конкурує з США.

У 1997 році на Мадридському самміті НАТО Україна підписала за підтримки С. Хартію про особливе партнерство з НАТО. Україна також була першою країною серед С яка взяла участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру». Від США Україна отримала; млн. дол. для побудови нового укриття над ЧАЕС.

У 1998 році відбулося певне похолодання американо-українських взаємин через те, Україна підписала контракт з Іраном на поставку турбін. США вимагали від України від цього контракту. Українське керівництво піддалося тискові і втратило значні кошти розриву угоди з Іраном. Зате США оголосили про стратегічне партнерство з У країн Підтвердженням стала і співпраця у 1999 році у Косово, куди був відряджений український контингент за кошти США (2,2 млрд. дол.). У 2001 році Україна відкрила свій повітря простір для американських літаків, які направлялись до Афганістану.

Починаючи з 2001 року, у взаєминах США і України нагромадилась низка пробі касетний скандал, вбивство Г. Гонгадзе, продаж кольчуг. Все це створювало авторитарні недемократичний імідж нашої держави. До того ж, Україна змінювала зовнішньополітичні орієнтири: так у 2001 році оголосила перехід від багатовекторної зовнішній політиці до одновекторності, тобто курс на Захід, який щосили критикував Одночасно Україна продовжувала співпрацю з Росією і СНД, заявила про участь у будівництві Єдиного економічного простору. До 2003 року президент Кучма не здійснив жодного віз до країн «великої сімки», лідери яких не хотіли спілкуватись з українським президентом країну вважали недемократичною.

Україна використала у 2003 році підготовку США до війни з Іраком і спромоглася ви з ізоляції. У лютому 2003 року США звернулись до України з пропозицією надати окремий батальйон радіаційного, хімічного і бактеріологічного захисту. Україна офіційно підтримала акцію США проти Іраку, але, відправивши батальйон, вона потрапила до список; країн-союзниць США по антиіракській коаліції.

Що можна очікувати у майбутньому у розвитку американо-українських відносно Пропонується три варіанти: 1 .»негативно-активний», який передбачає, що США, критику Україну, перейдуть водночас до активних дій у співпраці з нею; 2. негативно-пасивний», я передбачає заморожування відносин і очікування реальних змін в Україні; 3 «збалансоване втручання», який передбачає поділ політики щодо України на два рівні: перший - це стосу з українською владою, які можуть бути заморожені, а другий рівень - це робот демократично налаштованими політичними партіями, вихід на громадянське суспільство, структури, зміцнення основ і цінностей громадянського суспільства, підтримка вільної наукової і інтелектуальної еліти.

Влітку 1992 року було підписано американо-українська торговельна угода, а з січня 1 року діє Державна корпорація іноземних інвестицій США (ОПІК) в Україні, яка захищає американські проекти від політичних ризиків. Щоправда, у 2005 році операції ОПІК в України призупинені через те, що були експропрійовані застраховані корпорацією вкладення Експортно-імпортний банк США підписав у 1999 році з урядом України угоду про захоче взаємних торговельних проектів.

Сполучені Штати на першопочатках підтримували Київ у його прагнення вступити СОТ; американський технічний радник постійно працював з українським урядом у надання йому консультативної допомоги з питань вступу до цієї організації. Планувалось, Україна стане членом СОТ наприкінці 2004 року.

Разом з тим, Україна на практиці не користувалась статусом рівноправного партнер взаєминах з США: до 2006 року не була знята поправка Джексона-Веніка. Американці та висловлювали незадоволення з тим, як в Україні дотримуються прав на інтелектуал власність. У 2004 році була досягнута домовленість на вищому рівні щодо розроблення реалізації спільного плану у цій сфері. Україна, за визнанням американців, повністю викоь свої зобов'язання, прийнявши низку законів і рішень у цьому плані. Проте на практиці та інші акти порушуються і на Україну щорічно накладаються штрафи у вигляді підвищення мит на деякі товари із США на суму до 75 млн. дол. Вашингтон в останні роки ре висловлює незадоволення умовами ввозу в Україну продукції американського птахівництва Україна запроваджує заборону на імпорт м'яса, при виробництві якого використовують певні біостимулятори.

Частка американської торгівлі з Україною порівняно невелика: її обсяг в 2004 становив майже 1,1 млрд. дол., або 0,02% сукупного зовнішнього товарообігу США. означає, що Україна займає 83-е місце серед торгових партнерів США.

США зводять торгівлю з Україною з постійним дефіцит ом і залишаються для другорядним торговельним партнером. Головні поставщики українського ринку - Росія (32 Німеччина (12%), Туркменія (7%), Польща (6%>), Італія (4%). Основні покупці українських товарів - Росія (19%>), Італія (7%), Туреччина (6%), Німеччина (4%), Китай (4%). Питома і США в імпорті і експорті України дорівнює 2%.

Американці продають українцям переважно енергообладнання (парові турбо електрогенератори), літаки і авіаційне і телекомунікаційне обладнання , контролі вимірювальні і аналітичні прибори, комп'ютери, оптичне, медичне і хірургічне обладнання вантажні і легкові машини, тютюн. Україна експортує до США головним чином чаї порошок і напівфабрикати з чорних металів, хімікати, рідкоземельні метали, алюміній, сі] цемент, а також верхню одежу.

У 2004 році експорт США в Україну склав 388 млн. дол., а імпорт з України до СІ склав 706 млн. дол.

Сполучені Штати займають перше місце щодо інвестицій в українську економіку, початок 2004 року на американські інвестицій припало 18%) від усіх іноземних інвести вкладених в Україна; на другому місці знаходився Кіпр (10%), на третьому - Великобрит; ((9,5%), далі - Німеччина і Нідерланди - по 7%, Росія - 6%.

Найбільш перспективними галузями народного господарства України для експериментування американських товарів і послуг, а також капіталовкладень є інформаційні технолог телекомунікації, енергетика, виробництво сільськогосподарських машин, модернізації; аеропортів, харчова промисловість, виробництво медичної техніки тощо.

У жовтні 2007 року Україна підписала угоду з американською корпорацією «Венко» розподіл нафти і газу, які будуть видобуватись на континентальному шельфі Чорного м» «Венко» виграла у 2006 році відкритий конкурс серед 17 компаній з 7 країн світу. Україна підписана на наступні ЗО років і передбачає вкладення в українську економіку 15 млрд. д інвестицій. Першим кроком у виконанні угоди буде геологічна розвідка запасів енергоносіїв на шельфі поблизу Керчі. За попередніми оцінками, вони становлять 10,8 трлн. кубічних метрів газу, яких нинішніх темпах споживання повинно вистачити на 140 років. Окрім г планується видобуток нафти близько 200 млн. тонн ( цього вистачить на 16 рої Безпосередньо видобуток газу і нафти планується розпочати 2010 року. Президент «Вен заявив, що Чорне море у плані видобутку нафти і газу залишається нині єдиним неосвоєним регіоном у світі. Щоправда, видобуток тут ускладнюється тим, що сере глибина моря становить 2000 метрів. Вітчизняне виробництво бурового обладнана недостатнє; сучасні технології відсутні. Викачувати нафту з глибини 1800 м українці можуть, а чимало покладів розташовані на глибині 3-4,5 тис. м.

Таким чином, потенціал американо-української економічної співпраці є досить потужним.

Література

1. Русаков Е. Пиррова победа // Новое время. - 2000.- N 51.- С. 21-23.

2. Акимбеков С. Война по расписанию. // Континент, №8, 2003, с. 16-18.

3. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки. 1945-1986 гг. - М.: Высшая школа, 1988.

4. Антонова Л.А. Штрихи к политическому портрету Джорджа У. Буша. // США: экономика, политика, идеология. - 1999.-N 11.-С.52-61.

5. Арыстанбекова А.Х. Объединенные нации и Казахстан. - А.: Дайджест-Пресс, 2002 г. - 432 с.

6. Бережков А. Бизнес-план Буша: прорыв или авантюра? // Эхо планеты.- 2003.- N 4.- C.5-9.

7. Бережков А. Выборы по-американски: президентский тупик // Эхо планеты.- 2000.- N 47.- С.6-9.

8. Бзежинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геополитические императивы. - М.: Международные отношения, 1999.

9. Богатуров А. Без перемен не обойтись. // Азия и Африка сегодня, №3, 1991.

10. Богданов Д.Ю. Контуры внутренней политики. // The New York Times, 16.04.2001.

11. Браницкая С. Доброе утро, последний герой // Деловые люди.-2001.- N 127.- С.6-10.

12. Бураков Ю., Кипаренко Г., Мовчан С., Мороз Ю. Країни Заходу у другій половині ХХ ст. - Львів: Студії, 1995.

13. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Социология, политика международных отношений. - М., 1993.

14. Всесвітня історія: Навч. посібник / Б.М. Гончар, М.Ю. Козицький, В.М. Мордвінцев, А.Г. Слюсаренко. - К.: Знання, 2002.

15. Гарбузов В.Н. Администрация Джорджа У.Буша. // США и Канада, 2001, № 4.

16. Гарбузов В.Н. Богданов Д.Ю. Президент Буш и парадоксы «сострадательного консерватизма». // США, Канада: экономика, политика, культура.- 2001.- N 8.-С.3-25

17. Государственные, национальные, классовые институты во внешней политике. // Мировая экономика и международные отношения. - 1989 г., №2

18. Государство и управление в США /Отв. ред. Л.И. Евенко. - М.: Мысль, 1985.

19. Грайнер Б. Американская внешняя политика от Трумена до наших дней. - М., 1986.

20. Гренвилл Дж. История ХХ века. Люди. События. Факты. - М.: Аквариум, 1999.

21. Джексон Джейнс. Буш и европейцы // Internationale Politik.- 2001.- N 6.- С.28-40.

22. Джексон Джейнс. США на рубеже веков. / Под ред. С.Рогова. - Москва: Наука, 2000, с. 46-47.

23. Джозеф С. Най (младший). Взаимозависимость и изменяющаяся международная политика. // Мировая экономика и международные отношения. - 1989 г., №12, с. 73-81.

24. Джон Ле Карре: У америки приступ исторического помешательства. // Эхо планеты. Дайджест. - №5, январь/февраль, 2003. С. 22-23.

25. Джонсон П. Современность. Мир с двадцатых по девяностые годы. - М., 1995.

26. Дюрозель Жан-Батіст Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. - К.: Основи, 1995.

27. Золотухин В.П. Внутриполитические инициативы президента Буша // США, Канада: экономика, политика, культура.- 2001.- N 8.-С.62-80.

28. Иванян Э.А. Белый дом: президенты и политика. - М.: Издательство политической литературы, 1975.

29. Иванян Э.А. От Джорджа Вашингтона до Джордж Буша. Белый дом и пресса. - М.: Издательство политической литературы, 1991.

30. История США. В 4 т. Том четвертый. 1945-1980 /Отв. ред. В.Л. Мальков. - М.: Наука, 1987.

31. Кадик Л. Американская шестерка // Власть.- 2000.- N 4.- С. 38-40.

32. Кирильченко Ю. Джордж Буша сын "Одинокой звезды" // Эхо планеты.- 2000.- N 23.- С.18-21.

33. Кирсанов Д., Федяшин А. "Техасский Белый дом" Буша // Эхо планеты. - 2001.- N 45-46.- С.14-15.

34. Козырев А.В. ООН против тоталитаризма. // Международная жизнь, 1990 г. -№12

35. Коммерсантъ, 27.04.2001.

36. Куколка Ю. Проблемы теории международных отношений. - М., 1980.

37. Кучинс Эндрю - директор российской и евразийской программы Фонда Карнеги. "Andrew Kuchins. U.S.-Russian Relations: An Agenda for Renewal. Перевод С.Г. Рогульcкого .

38. Кучинс.Э. Проблемы становления американо-российских отношений. // The New York Times, 2001. - 12.02.

39. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів. - К.: А.С.К., 1999.

40. Майборода О.М. Новітня історія (період після Другої світової війни). - К., 1995.

41. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті роки) Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти /Гол. ред. С.В. Головко. - К.: Либідь, 1999.

42. Муташев С. Боже, храни Америку. // Континент, №8, 2003, с.20-21.

43. Новейшая история зарубежных стран: ХХ век: Учеб. пособие для средн. спец. учеб. заведений /Под ред. А.М. Родригеса. - М.: ВЛАДОС, 2001.

44. Оласки М. Обновление американского сострадания // Техасский университет (г. Остин).

45. Оласки М. Сострадательный консерватизм // Техасский университет (г. Остин).

46. Оласки М. Трагедия американского сострадания // Техасский университет (г. Остин).

47. Пивовар С., Слюсаренко А., Стельмах С. Всесвітня історія. Новітній період 1945-1997. Посібник. - К.: Академія, 1998.

48. Россия - США: Визит Д. Буша в Россию // Эхо планеты. - 2002. - №23. - с.6-9.

49. Русаков Е. Американские качели // Новое время. - 2000.- N 40.- С.28-31.

50. Русаков Е. Демократия в стрессе // Новое время. - 2000.- N 46.- С.7-9.

51. Русаков Е. Со слоном или на осле // Новое время. - 2000.- N 43 - С.26-29.

52. Сергиенко В. Война и мир. Другие 48 часов. // Континент, №6, 2003, с. 18-19.

53. Травкина Н.М. От противоракетной обороны к бюджетной. - "Независимая газета", 21.04.2001.

54. Цыганков П.А. Теория международных отношений. - М., 2002 г.

55. Чудодеев А. На высшем уровне // Итоги. - 2001.- N 46.- С.14-20.

56. Янов А. Внешнеполитические актеры на американской сцене // Деловые люди. - 2001.- N 119 (Февр.).- С.125-126.