Глобалізація світової економіки та проблеми України

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних та культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації, відродження етнічно-національних цінностей України.

Україна не повинна стояти осторонь від загальносвітових процесів. У цьому аспекті явище глобалізації набуває очевидного сенсу як об'єктивний процес реорганізації соціуму в планетарному масштабі.

Головною стратегічною метою економічної політики України на сучасному етапі є підтримка стабільних темпів економічного зростання. Як свідчить світовий досвід, найкращим шляхом для досягнення швидкого економічного зростання є розвиток відкритої ринкової економіки. Однією з головних тенденцій, що характеризує сучасний розвиток світової економіки та фінансів, є глобалізація.

При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація -- це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого, супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребі розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам, збільшує відстань між багатими й бідними країнами. На макрофінансовому рівні діє дві суперечливі тенденції -- тенденція до лібералізації фінансових ринків країн поряд із збереженням протекціоністських заходів. До того ж, з одного боку, глобалізація дає можливість фінансовим структурам захистити себе від валютних та процентних ризиків шляхом використання інноваційних фінансових інструментів, з іншого -- породжує міжнародну фінансову нестабільність, міжнародні фінансові кризи.

У цілому зміни міжнародного фінансового середовища після Другої світової війни характеризуються терміном "потрійна фінансова революція" та включають три основні революційні аспекти: поглиблення міжнародної фінансової інтеграції, формування системи міжнародних фінансових інститутів, швидкий розвиток фінансових інновацій. Аналізуючи наслідки "фінансової революції", слід зазначити, що фінансова глобалізація обов'язково супроводжується інтенсифікацією міжнародного руху капіталу, оскільки капітал спрямовується в найприбутковіші сфери світового господарства, і тому головним індикатором глобалізації фінансових ринків є міжнародні фінансові потоки. Крім того, дослідження свідчать, що, з одного боку, динаміка сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу може інтерпретуватись як міжнародна мобільність капіталу, посилення нерівноваги платіжних балансів свідчить про розширення географії обсягів руху капіталу, з іншого боку, це не завжди підтверджується статистично.

Регулятивні чинники насамперед полягають у тому, що відбуваються глибокі зміни в системі регулювання економіки, а саме -- простежується переміщення повноважень з державного на міждержавний рівень. Глобалізація підриває роль держави у фінансах: має місце послаблення впливу держави на структурну політику, джерела поповнення бюджету та вивіз капіталу, відбувається фактична відмова країн від суверенітету в галузі фінансів, втрата контролю за утворенням державного боргу та дерегулювання сфери фінансової діяльності.

Ще одним із чинників якісних змін у фінансах є активізація ринку фінансових інновацій. Високий рівень конкуренції між окремими фінансовими ринками та їхніми операторами, ймовірність виникнення глобальних фінансових криз сприяють розвитку нових фінансових інструментів, їхньому постійному вдосконаленню. Безпрецедентний розвиток інформаційних технологій спричинив виникнення глобального ринку електронних фінансових послуг, необмежені "технологічні" можливості здійснювати угоди між суб'єктами різних країн упродовж доби.

Підбиваючи підсумок, слід зауважити, що Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків, і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни. Зважаючи на той факт, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може отримати від процесу глобалізації, в Україні слід виробити політику, яка здатна протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним наслідкам цього процесу. Насамперед з метою збереження стабільності на національних фінансових ринках необхідна чітка система впливу держави на рух фінансових потоків у країні та приплив іноземного капіталу. Як уже зазначалося, Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційні процеси, тому фінансову політику держави треба формувати відповідно рівню розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу фінансової глобалізації.

Спираючись на важливість визначення Україною належного місця в міжнародній економіці, можна відзначити актуальність питань інтеграції України за такими стратегічними напрямками, як перебудова на ринковій основі виробничих зв'язків з країнами СНД, входження до європейського економічного простору через посилення співробітництва з країнами Центральної і Східної Європи, країнами ЄС, розвиток економічних зв'язків з країнами, що розвиваються. Особливої уваги заслуговує участь України в міжнародних організаціях для забезпечення рівноправного співробітництва у світовій економіці.

За рейтингами міжнародних економічних організацій Україна за рівнем конкурентоздатності посідає одне з останніх місць. Курс уряду на лібералізацію зовнішніх відносин не виправдав покладених на нього надій і не реалізував конкурентні переваги України. Доцільність лібералізації зовнішньоекономічних відносин мала б бути досліджена на перших етапах відкриття кордонів, оскільки далеко не однакові умови та розбіжності обумовлювали суттєву різницю між економічними системами України від високорозвинених країн. Показники розвитку української економіки у порівнянні із найбільшими торговельними партнерами свідчать про недоречність беззастережного відкриття кордонів. Так, за даними Світового банку, ВНП на душу населення в Україні є одним з найнижчих у світі (вона посідає 135 місце). Виробничо-промисловий комплекс України нездатний адаптуватися до попиту на світовому ринку, про що говорить досить низький ВНП на душу населення.

Через неконкурентоспроможність занепадають цілі галузі, які можуть переробляти сировину, а деякі функціонуючі галузі не повністю використовують свої виробничі потужності.

Враховуючи реальні проблеми, що стоять перед нами, досить сміливими виглядають цілком конкретні терміни, визначені нашими політиками для інтеграції України в європейське співтовариство. Адже поки у нас немає навіть загальновизнаних національних лідерів, обізнаних теорією і, головне, практикою ринкових відносин в умовах пануючої в міжнародному середовищі жорсткої конкуренції, що володіють навиками культурного, етичного ведення бізнесу і знанням відповідних правил бізнес-комуникаційних процесів, що глибоко розуміють суть глобалізації.

Проведені нами дослідження показали, що вплив глобалізації на національну економіку досить складний та суперечливий. Існують як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні сторони очевидні: по-перше, це можливість брати активну участь в обговоренні режимів регулювання міжнародних економічних відносин, а не бути осторонь, як це спостерігається тепер.

По-друге, відбудеться скорочення витрат на здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є дуже важливо, оскільки загальне підвищення цінової конкурентоспроможності українських виробників - найактуальніше питання сьогодення. Цим самим наша країна виконає одну з головних умов поглиблення відносин з Європейським союзом та отримає можливість захисту інтересів України та її підприємств відповідно до міжнародних форм та процедур, що мінімально залежать від коливання політичних відносин з тією чи іншою країною.

Забезпечення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів за рахунок приєднання країни до загальноприйнятих у світі регулятивних норм також є однією із позитивних сторін, оскільки сучасному становищу держави не позаздриш. Іноземні інвестори не довіряють політичній та економічній нестабільності в країні і тому забирають свої капіталовкладення, а це негативно впливає на розвиток виробничої промисловості. Позиція, яку зараз підтримує Україна, призведе до збільшення можливостей входження країни до великих міжнародних коопераційних проектів, що в перспективі можуть забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності та розширити можливості більш вільного доступу до зарубіжних ринків за рахунок зменшення тарифних і нетарифних перешкод. Але для України стратегічно важливою метою має стати стимулювання структурних реформ усередині країни, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності у відкритому ринковому середовищі, що є стратегічно важливою метою. На жаль, на сьогодні Україна недостатньо залучена до цих процесів, оскільки вона:

- значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації та розвитку інформаційних технологій;

- перебуває лише на початку формування власних ТНК, конкурентоспроможних на глобальному рівні й здатних до здійснення глобальної стратегії розвитку;

- досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію;

- не приділяє належної уваги координації своєї зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, - це робить політику мало гнучкою та в цілому послаблює зовнішні позиції.

Тому, з іншого боку, глобалізація спричиняє серйозні негативні наслідки - вона загрожує майбутньому людської цивілізації, шкідливо впливає на клімат, погіршує якість та рівень життя. Виникає пригнічення розвитку окремих галузей (секторів) національної економіки, які виявляються не готовими до повноцінної міжнародної конкуренції, заміщення їх імпортом.

В умовах глобалізації спостерігається зниження ролі національної держави, втрата нею державної ідентичності, цілісності. Причому сили, які завуальовано руйнують державу, мають транснаціональну природу.

Після проведеного аналізу вважаємо за доцільне зробити висновок, що глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Для національних виробників немає достатньої внутрішньої мотивації застосування інновацій, що дає можливість іноземним конкурентам використовувати суперечності внутрішнього законодавства для знищення контрагентів на внутрішньому ринку. У такій ситуації інтеграція позначається на руйнації цілих галузей, прикладом чого є тютюнова промисловість. На даний час Україна не використовує всі свої конкурентні переваги (дешева робоча сила, достатня ресурсозабезпеченість деякими видами сировини, використання вигідного геоекономічного розташування тощо), оскільки офіційний сектор економіки неефективний. Натомість конкуренти України широко застосовують високі й запатентовані технології, стимулюють виробництво унікальних товарів, всебічно залучають наукову еліту, кредитують інновації. Отримані результати дозволяють країнам-конкурентам знижувати собівартість виробництва й оволодівати новими ринками збуту.

Покращити становище України на світовому ринку можна завдяки застосуванню ефективної інноваційної та зовнішньоекономічної політики.

На наш погляд, головним завданням інноваційної політики держави в епоху поширення глобалізацій них процесів має стати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, вдосконалення механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах економіки.

Об'єктом інноваційної політики виступають не лише і не стільки окремі наукові чи виробничі підприємства, але також налагодженість та стабільність їхнього взаємозв'язку, системність взаємодії в процесі створення інновацій. Досвід західних країн показав, що при інтенсивному освоєнні інновацій більшість учасників інноваційного циклу перебувають, здебільшого, у відносинах організаційної спорідненості. Отже, посилюється необхідність цілеспрямованого, системного управління цим процесом, узгодженої взаємодії науковців та спеціалістів різних галузей знань для пошуку і розробки необхідних технологічних процесів, визначення оптимальних режимів роботи, створення устаткування.

На сьогоднішній день, на наш погляд, наша країна неповністю готова до глобальної інтеграції і міжнародної конкуренції. Але держава з таким потенціалом не може залишатися ізольованою.. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічну підтримку підприємництва.

Оптимальний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків ґрунтується, передусім, на принципових змінах у структурі національної економіки України. Тому важливим стає питання реформування зовнішньоекономічного сектора України, інтеграції її господарської системи у міжнародну економіку, створення розгалуженої інфраструктури, яка б забезпечувала швидку реалізацію ринкових перетворень, перш за все, у зовнішньому секторі економіки. Від трансформації зовнішнього сектора економіки України залежать подальший економічний розвиток країни, ефективність і результативність підприємницької діяльності, місце України в системі світового господарства. Якщо Україна хоче стати повноцінним суб'єктом глобальної економічної діяльності, брати участь не лише на ринках виробів чорної металургії або простих хімічних виробів, вона має створювати власні транснаціональні структури.



2.3 Азійський вектор зовнішньоекономічної політики України

У контексті модифікації стратегії багатовекторності закономірно постає питання про можливості залучення України до економічного співробітництва в АТР, яке набуло там форми багаторівневої інтеграції.

Відповісти на це питання допоможуть прогнози Японського центру економічних досліджень (ЯЦЕД), згідно з якими динаміка розвитку наших основних торгово-економічних партнерів у Східній Азії на рівні 5% зберігатиметься до 2015 року.

Звичайно, вектор зовнішньополітичної діяльності нашої держави з об'єктивних (геополітичні чинники) і суб'єктивних (інтереси правлячої еліти) причин спрямований на взаємодію з розвиненими країнами Заходу в рамках офіційної доктрини -- "Європейський вибір України".

Однак євразійська реальність, тобто посилення трансрегіонального співробітництва на євразійському континенті, спонукає Україну активніше використовувати свій промисловий і науково-технічний потенціал для розвитку взаємовигідних відносин з провідними країнами АТР, передусім Східної і Південно-Східної Азії. Серед них слід відзначити Китай, Японію, Південну Корею, Малайзію, Таїланд і В'єтнам -- на них припадає близько 7% зовнішньоторговельного обороту України. За даними Держкомстату України, загальний обсяг торгівлі між Україною і країнами АТР, включаючи Північну Америку, перевищив у 2008році 7 млрд дол.

Наведені тенденції і прогнози свідчать, що підключення України до виробничих і обмінних процесів у АТР може принести як реальні, так і потенційні вигоди. У цілому інтереси України в АТР, який є індикатором глобальних трансформацій, можна звести до таких аспектів:

налагодження та розвиток відносин з тими країнами АТР,які здійснюють найбільший внесок у зміцнення регіональної і міжнародної стабільності;

розвиток торговельно-економічних відносин з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, провідними країнами АСЕАН таіншими державами, що входять до АТЕС;

залучення коштів фінансових центрів регіону, що виступають як кредитори та експортери капіталу, для оновлення основних фондів та економічної інфраструктури України(вступ з цією метою до Азійського банку розвитку);

участь у діяльності Економічної і соціальної комісії у справах Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), міжнародних конференцій з питань економічного співробітництва та регіональної безпеки;

* приєднання до Форуму Азія-Європа (АСЕМ) з метою повноправної участі у трансрегіональному співробітництві.

Слід мати на увазі, що європейський статус України позбавляє її можливості безпосередньо користуватися перевагами регіональної інтеграції -пільговим торговельним, митним та інвестиційним режимом, який поширюється на країни Південно-Східної Азії відповідно до угоди про зону вільної торгівлі АСЕАН (АФТА).

В умовах глобалізації азійсько-тихоокеанський вектор у стратегії реалізації економічних інтересів України має ряд незаперечних переваг. По-перше, розбудова співробітництва з провідними країнами АСЕАН і АТЕС не матиме для нас наслідків асиметричної залежності. По-друге, отримати практичну віддачу від цього співробітництва можна у найкоротший термін. Нарешті, східний вектор здатний виконувати важливу функцію балансування зовнішньополітичних інтересів України в рамках міжнародної системи, яка тяжіє до мультиполярної.

Набуття впливових партнерів з числа країн вищезгаданих об'єднань має значення не тільки для диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Сьогодні АСЕАН з її півмільярдним населенням стає природним балансом великих "гравців" у АТР -- Китаю, США, Японії і, можливо, Росії, з якими Україна прагне підтримувати стабільні партнерські відносини.

Для успішного входження в економічний простір АТР Україні необхідно значно поглибити ринкові реформи, які є складовою суспільної модернізації. Насамперед це стосується реструктуризації виробничого комплексу, оновлення основних фондів та поліпшення інвестиційних і правових умов двостороннього співробітництва. Потрібні також радикальні зміни у науково-технічному, інформаційному та маркетинговому забезпеченні цього напряму зовнішньоекономічної діяльності.

Подальший розвиток співробітництва з країнами АТР вимагає звернення до досвіду європейських країн, які прагнуть перенести свої виробництва і технології у східноазійський регіон, де накопичений великий потенціал адаптаційної індустрії, і якому пророкують стабільний розвиток у XXIст.

Підсумовуючи вищенаведене, можемо констатувати, що в українській науковій та правлячій еліті ще й досі не сформувалося розуміння, якої ж стратегічної лінії треба дотримуватися Україні в світі, що глобалізується. Певна фрагментація і неготовність подивитися на ці процеси з науково-практичної точки зору, на нашу думку, перешкоджає пошуку власної "ніші" для України не тільки в Європі або Євразії, айв усьому світі, де наша держава може мати позиції.

Ті ж самі американські дослідники не обходять увагою Україну в своїх геополітичних розвідках.

Наприклад, С. Гантінгтон вважає її "роздвоєною" країною між двома опозиційними цивілізаціями, З. Бжезинський називає появу незалежної України однією з найбільших геополітичних подій XXст. (після розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 р. та поділу Європи у 1945 р. на два блоки), а Г. Кіссінджер вважає за необхідне підтримувати незалежну Україну для "урівноваження" Росії в Європі.

Зрозуміло, що розташування між молотом і ковадлом є потенційно загрозливим у геополітичному плані. І в даному контексті вже згадуваний Є. Камінський бачить український шлях в ініціюванні Україною концепції світового розвитку з економічним вирівнюванням, відкритістю, постійною інтеграцією всіх держав у світогосподарські відносини, а А. Толстоухов розглядає глобалізацію як важливий ресурс української трансформації з метою побудови постіндустріального суспільства.

У будь-якому випадку і вітчизняні, і зарубіжні дослідники віддають належне об'єктивній неординарності і потенціалу України, що за умов належного управління може посісти гідне місце у світі, що глобалізується.

І тут важливо не тільки сформулювати стратегічну лінію поведінки, а й створити належне організаційне забезпечення реалізації цієї стратегії, як це зробили, скажімо, в Німеччині, де в усіх міністерствах і відомствах організували 340 відділів і груп з питань глобалізації на чолі з робочою групою з цих питань при відомстві федерального канцлера ФРН, яка здійснює політичну координацію глобалізації в національному масштабі.

ВИСНОВКИ

Глобалізація , з одного боку, уніфікує соціальний простір, а, з іншого, - веде до більш чіткої стратіфікації світової спільноти. Формується система, що складається з країн "ядра" глобалізації та країн "периферії" глобалізації. На жаль, Україна не є суб'єктом глобалізації і відноситься в цьому аспекті до периферійних держав. Це обумовлено як рівнем її соціально-економічного розвитку, так і місцем та роллю держави в сучасній світовій політичній "грі подій та впливів". Які ж проблеми стають перед Україною у зв'язку з глобалізацією світу? Насамперед, це послаблення ролі держави і посилення впливу на внутрішні українські процеси основних суб'єктів глобалізації, а саме, країн "Великої вісімки" (G8 - США, Канада, Англія, Франція, Германія, Італія Японія, Росія), ТНК - транснаціональних кампаній (наприклад, Газпром), а також міжнародних організацій та з'єднань( ООН, НАТО, ЄС, СТО, ВВФ, ФІФА, CНГ тощо.

Наслідком глобалізації є утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію цілого ряду політичних, економічних, соціальних функцій, виконуваних раніше органами національних держав. Це призвело, з одного боку, до збільшення числа національних державно-правових інститутів, орієнтованих на задоволення потреб наднаціональних організацій, а, з іншого, - ліквідацію функціонально непотрібних у нових умовах державних установ України. Далі посилюється транснаціоналізація ринків (фінансових, матеріальних, людських, енергетичних) та інших ресурсів. І Україна зіштовхується з проблемою неконкурентоспроможністю своєї продукції. Застосування, по - третє, нових науковоємних та комунікаційних технологій, інформатизація суспільного виробництва змінює зміст та формат значного масиву суспільних відносин. Людина все більш дистанціюється від формально усталених, звичаєвих процедур повсякденного життя, створюючи свій стиль і свою наповненість життя певними подіями, переживаннями та дозвіллям за допомогою новітніх технологій. Лібералізм (свобода норм, вибору напрямків соціальної активності, вільний ринок, скасування кордонів та митних перешкод) поширюється як світоглядна орієнтація людини і суспільства, що раціонально діє і оптимально розвивається на сучасному відрізку часу. Дійсно, лібералізація обміну, нові форми міжнародного розподілу праці, зріст руху капіталів, посилення конкурентної боротьби дозволяють досягати економічного росту в багатьох країнах світу, сприяють розширенню зайнятості, зниженню рівня бідності і підвищенню добробуту. Можна сказати, що процеси глобалізації, безсумнівно, відкривають нові можливості людського розвитку, пов'язані із всесвітнім розповсюдженням новітньої технології і форм виробничої організації, які одночасно забезпечують високий матеріальний статус працівника, що вимагають від нього наукових знань і мобілізують його творчу ініціативу й інтелектуальні здібності. Однак ці нові можливості розподіляються вкрай нерівномірно, залишаються недоступними переважній більшості людей, які живуть за межами розвинених країн, в тому числі й багатьом українцям.

Тривала політична криза в Україні і обумовлено нею регулювання суспільних процесів в ручному режимі завадять впровадженню цивілізаційних механізмів управління й самоорганізації соціуму. Чим багатші і міцніші внутрішні зв'язки суспільства, вище ступінь його ідейної, економічної і соціальної консолідації та чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим успішніше українське суспільство здатне використовувати переваги інтеграційних зв'язків і адаптуватися до умов глобального простору.

У якості позитивного впливу глобалізації на Україну слід виокремити наступне: зріст кількості та якості споживацької продукції на світовому ринку; технологічний прогрес, унаслідок якого зменшується собівартість продукції, що випускається, і знижуються ціни на значну частину товарів масового попиту; значно ширший та вільніший доступ до інформації, поширення можливостей та способів комунікації у світовому масштабі; підвищення життєвого рівня, відносне покращення основних соціальних показників у більшості сфер життєдіяльності людини; покращення взаєморозуміння між різними культурами та цивілізаціями внаслідок, з одного боку, інтенсифікації глобального інформаційного обміну, а, з іншого, - нівелювання відмінностей завдяки розповсюдженню по всьому світі продуктів маскультури. Уніфікація стилю життя і утвердження універсальних культурних стереотипів загрожують поступовому зникненню національної самобутності та самості українців в таких сферах, як виробництво, дозвілля, побут, освіта тощо.

Щодо негативного впливу глобалізації, на Україну, то до них можна віднести такі моменти: - негативні тенденції в тій чи іншій країні або регіоні позначаються кінець кінцем на рівні функціонування українського соціуму; погіршення стану довкілля, яке приноситься в жертву інтересам міжнародного бізнесу; збільшення міграційних потоків. Мобільність інвестицій, індустрій, інформації, індивідів сприяли внутрішній і зовнішній міграції в Україні, певному витоку мізків. По суті, четверта частина українців-робітників (близько 5 млн. з 21,3 млн. працездатних), є частиною соціального капіталу інших країн. Але в цілому ми вважаємо, що глобалізація створює в перспективі більш сприятливі умови для зростання добробуту України і українців, реалізації ними своїх сутнісних сил, надає кожному можливості щодо доступу до глобального передового досвіду та ресурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Азиатско-Тихоокеанский регион в условиях глобализации. Тематический сборник / Дипломатическая академияМИД России.- М., 2006.

2. Актуальные вопросы глобализации. "Круглый стол" //МЭ и МО.- 2008.- № 4.- С. 37-52.

3. Альтернативные пути к цивилизации. / Под ред. Крадина Н.Н. - М.: Логос, 2008. - 368 с.

4. Бебик В. Глобальне громадянське суспільство: теорія, методологія, менеджмент // Політичний менеджмент.-2006.-№ 2.

5. Бебик В. Інформаційно-комунікаційний менеджмент глобального суспільства: психологія, технології, техніка паблікрилейшнз.- К., 2007.

6. Бек I. Что такое глобализация? Ошибки глобализма -- ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника.- М., 2001.

7. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. -- М.: Academia,2005 - 788 с.

8. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки иего геостратегические императивы. --М.: Междунар. отношения, 1999. - 256 с.

9. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України.-К., 2005.

10. Білорус О. Г., Мацейко Ю. М. Глобальна перспектива і сталий розвиток.- К., 2005.

11. Білорус О. Економічна система глобалізму.- К., 2003.

12. БогатуровА. Д. Великие державы на Тихом океане.-М., 2007.

13. БоришполецК. П. Новые измерения Север - Юг // Современные международные отношения / Под ред. А. В. Торкунова.- М., 2008.- 278 с.

14. Брокгауз Ф.И., Ефрон И.А. Новый Энциклопедический словарь. -Т. 26, -- СПб.: Типографія "Брокгаузъ--Ефронъ".

15. Брокгауз Ф.И., Ефрон И.А. Новый Энциклопедический словарь. --Т. 29. - СПб.: "Брокгаузъ--Ефронъ".

16. Брокгауз Ф.И., Ефрон ИЛ. Новый Энциклопедический словарь. --Т. 14. - СПб.: Типографія "Брокгаузъ-Ефронъ".

17. Вайцзеккер Э., Левине Э., Ловинс Л. Фактор четыре. -- М.: Академия, 2007. - 400 с.

18. Вамерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире. -- СПб: Университетская книга, 2006. -- 416 с.

19. Василенко И.А. Политическая глобалистика. --М.: Логос, 2007. --360с.

20. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. - К.: Наукова думка, 2005. - 686 с.

21. ГаврилишинБ. Дороговкази в майбутнє: Доповідь Римському клубові.- К., 2003.

22. Гайдар Е. Государство и эволюция. Дни поражений и побед. --

23. ГальчинськийА. С. Україна -- на перехресті геополітичних інтересів.- К., 2002.

24. Гелд Д., МакГрю Е., Голдблатт Д., Перратон Дж. Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура.-К., 2003.

25. ГерстП., Томсон Г. Сумніви в глобалізації. Міжнародна економіка і можливості керування. - К., 2002.

26. Глобальное сообщество: новая система координат. - СПб.: Алетейя, 2003. - 320 с.

27. Годунова В. Від кого залежить Америка // Дзеркало тижня. - 2007.-3 лют.

28. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. - СПб.: Изд-во С.-Петербург. Ун-та, 2005. - 515 с.

29. Дерганее В.А. Геополитика. - К.: ВІРА-Р, 2007. - 448 с.

30. ДіконБ., Хале М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. - К:Основи, 2004. - 346 с.

31. Доклад о мировом развитии 2000/2001 года. Наступление набедность. - М.: Весь Мир , Всемирный банк, 2001, - 376 с

32. Дугин А. Основы геополитики. Мыслить Пространством. - М.: АРКТОГЕЯ-центр, 2003. - 928 с.

33. Дурманова Е. Лучшие бизнес-центры мира. //Киевские ведомости. -- 2008. -- 4 июля.

34. Евстигнеев В. Финансовая глобализация -- явление и методологический инструмент. //Мировая экономика и международные отношения.- 2007. - № 3.

35. Евстигнеева Л.П., Евстигнеев Р.Н. Экономическая глобализацияи постмодерн. // Общественные науки и современность.-2005.- № 1.

36. Захаров АИнвестиции в высокие технологии -- новый поворот вразвитии фондового рынка России. //Известия.- 2007. -- 22 июня.

37. Зуев А., Мясникова Л. Глобализация: аспекты, о которых мало говорят // МЭиМО.- 2004.- № 8.- С. 54-60.

38. Ильин И.П. Посмодернизм. Словарь терминов. - М.: Интрада,2003, - 384 с.

39. Иноземцев В. За пределами экономического общества. -- М.:Academia - Наука, 1998. - 640 с.

40. Иноземцев В. Открытое общество за закрытыми границами//Независимая газета. - 2006. -- 9 июня.

41. Кастельс М. Информационная эпоха. -- М.: ГУ ВШЭ, 2004. -- 608 с.

42. Киев. Энциклопедический справочник. -- К, 2007. -- 760 с.

43. Кинг А., Шнайдер Б. Первая глобальная революция: Доклад Римского Клуба.- М., 2005.

44. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // МЭиМО.- 2006.- № 1.- С. 24-30; № 2.- С. 32-39.

45. Колосов В. , Мироненко Н. Геополитика и политическая география. - М.: Аспект Пресс, 2008. - 479 с.

46. Кононенко С. Середньодержавність: формалізація структур осмислення // Дослідження світової політики.-К.: ICEMBHAH України, 2008.

47. Кононенко С., Дударьов В. Теорія "середньодержавності" і глобалізація: історія, типи, концептуальний розвиток // Дослідження світової політики. - К.: ІСЕМВ НАН України, 2003.- Вип. 24.- С. 14-30.

48. Корж Г. Тотальный контроль. //Киевский телеграф. -- 2006. -30 июля.

49. Кремень Т. Державний суверенітет в добу глобалізації // Політика і час.-2003.- № 10.

50. Кристал Д. Английский язык как глобальный. - М.: Весь Мир,2002. - 240 с.

51. Кузнецов В.Что такое глобализация? //МЭМО. - 2008. - № 2.

52. Лоурсон Т., ГэрродДж.. Социология. А-Я. // Словарь-справочник. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2008. - 608 с.

53. М.: Евразия, 2007. - 554 с.

54. Макаренко Є. А. Глобальні тенденції розвитку цивілізації: прогностичні моделі і реалії // Тези доповідей Міжнар. Наук.-практ. конф. "Моделювання міжнародних відносин".-К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2004.

55. Мартин Т.П., Шуманы X. Западная глобализация: атака напроцветание и демократию. - М.: АЛЬПИНА, 2003. - 335 с.

56. Марчук Є. Стратегічна орієнтація суспільства -- рух на випередження // День. - 2008.- 10 берез.

57. Марчук Є. Україна: нова парадигма поступу. - К.: Аваллон,- 216 с.

58. Мильнер Б. Крупные корпорации -- основа подъема и ускоренного развития экономики// ВЭ. - 2008. - № 9. - С. 66-76.

59. Мир на рубеже тысячелетий: Прогноз развития мировой экономики до 2015 г. / ИМЭМО РАН; Рук.авт. кол. В. А. Мартынов, А. А. Дынкин. М., 2001.- С. 35.

60. Міжнародні відносини (Історія. Теорія. Економіка) / За ред. М. Мальського, Ю. Мороза.- Львів, 2006.

61. Мясникова Л.А., Фрид М.И. Постмодерн коммерции. - СПб.: Бизнес-пресса, 2007. - 208 с.

62. На пороге 21 века. Доклад о мировом развитии 1999/2000 Всемирного банка. М.: Весь мир, 2000. - 278 с.

63. Оболенский В.П. Глобализация мировой экономики и Россия. // Мировая экономика и международные отношения. -- № 3. - С. 23-34.

64. Оболенский В.П., Поспелов В.А. Глобализация мировой экономики: проблемы и риски российского предпринимательства. -- М.: Наука, 2007. - 216 с.

65. Павловський М. А. Шлях України. - К., 2006.

66. ПарахонськийБ. О. Місце і роль України в сучасному геополітичному просторі // Стратегічна панорама. - 2008.- №1-2.-С. 35-42.

67. Пахомов Ю. Україна і Росія на хвилях глобалізації. Економічний аспект // Політична думка. - 2008.- № 2.-С. 140-151.

68. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения. - М.: Прогресс, 2005. -- 496 с.

69. Послання Президента України до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2008році. -К., 2009. - 404 с.

70. Потемкин А. Виртуальная экономика. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 384 с.

71. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи. /Подред. Делягина М.Г. М.: ИНФРА-М, 2005. - 344 с.

72. Приходько О. Призрак сокращения рабочей недели бродит поЕвропе. //Зеркало недели. -- 2008. -- 18 декабря.

73. Римский клуб. История создания, избранные доклады и выступления, официальные материалы / Сост. Д. М. Гвишиани,А. И. Колчин, Е. В. Нетесова, А. А. Сейтов.- М., 2007.

74. Родрик Д. Является ли глобализация единственным путем развития? //День. - 2008. - № 85.

75. Рожков К. Л. Процесс глобализации и национальная экономика. Автореферат диссертации на соискание ученойстепени доктора экономических наук.- М., 2007.

76. Рыбаков В. "Розовая Европа" в час глобализации. // Мироваяэкономика и международные отношения. 2006.-- № 3.-- С.77-83.

77. Рыбаков В. "Розовая Европа" в час глобализации. // Мироваяэкономика и международные отношения.-- 2006.-- № 4.-- С.52-54.

78. Савин В. Наукоемкость и наукоотдача. // НГ-Наука. - 2007. -№2.

79. Салицкий А. Вызовы глобализации и проблемы крупных полупериферийных стран // МЭиМО.- 2007.- № 2 -С. 15-19.

80. Соколенка C.I. Глобалізація і економіка України. -- К.: Логос, 2009. - 563 с.

81. Соколенка С.И. Глобальные рынки XXI столетия: Перспективы Украины. - К.: Логос, 2008. - 568 с.

82. Сорос Дж. Всемирная торговля: время для корректировки приоритетов.// День. -- 2007. -- 6 ноября.

83. Сорос Дж. Реформа МВФ: что необходимо сделать. // День. -2006. -- 3 ноября.

84. Сорос Дж. Часть X. Новая глобальная финансовая архитектура. -- в кн.: SorosG. OpenSociety. ReformingGlobalCapitalism.N. Y. PublishingAffair. 2005.

85. Стиглиц Дж. Риски рыночного фундаментализма.// День. --2006. - № 102.

86. США и Европа: перспективы взаимоотношений на рубеже веков. - М.: Наука, 2000. - 192 с.

87. Тапскотт Д. Электронно-цифровое общество. -- К.: INTПресс, - М.: Рефлбук, 2003. - 408 с.

88. Терентьев А. "Новый мировой порядок" США или европейское мироустройство? // МЭиМО.- 2003.- № 7.-С. 31-42.

89. Тимофеев Т. Виклики XXI ст. -- дебати про альтернативи // Політична думка.- 2006.- № 4.- С. 5-15.

90. Тобин Дж. Глобальная экономика: кто у руля? //Проблемы теории и практики управления. -- 2009. -- №1.

91. Туроу Л. Будущее капитализма. Как экономика сегодняшнегодня формирует мир завтрашний. / В кн.: Новая постиндустриальная волна на западе. -- М.: Academia, 2004. -- 220 с.

92. Удовик С.Л. Критерії оцінки ефективності реформ. //Актуальні проблеми міжнародних відносин. -- 2006. -- № 26. -- К.: Київський державний університет. -- С. 277--281.

93. Удовик С.Л. МВФ учит чистить зубы. // День. - 2007. - N° 209.

94. Уолтц К. Глобализация и американская мощь. /Перевод Григория Вайнштейна. "TheNationalInterest" Vol. 59, Spring 2007.

95. Уткин АИ. Глобализация: процесс и осмысление. -- М.: Логос,2002. - 254 с.

96. ЦапенкоИ. Электронная эпоха науки // МЭиМО.- 2005.-№ 8.-С. 19-32.

97. Четкое М. Глобалізація: сутність, сучасна фаза, перспективи. //Глобалізація, європейський союз та Україна. -- С. 178--194.

98. Четкое М.А. Взгляд на глобализацию через призму глобалистики. //Мировая экономика и международные отношения. --2006. - № 2. - С. 52

99. Шергін С. О. Азійсько-Тихоокеанський регіон: історія і сучасність. - К., 2003.

100. Шишков Ю. Глобализация -- враг или союзник развивающихся стран // МЭиМО.- 2003.- № 4.- С. 3-14.

101. Шишков Ю. Глобализация под микроскопом // МЭиМО.- 2003.-№7.-С. 121-126

102. Штоль В. Актуальные проблемы глобализации.// Обозреватель --Экономика. - 2004. - № 12.

103. Щербак Ю. Україна: виклик і вибір. Перспективи України в глобалізованому світі XXI ст.- К., 2003.

104. Яковец Ю. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. -- М.: Экономика, 2007. - 346 с.

Размещено на Allbest.ru