Нормативне забезпечення економічної дипломатії

Найчастіше така політика пояснюється вимогами національної безпеки. Наприклад, американський уряд за законом 1933 р., який отримав назву Акт «Купуй американське», платив на 12% більше, а для оборонних товарів - на 50% більше американським постачальникам порівняно з іноземними. У країнах ЄС, де донедавна засоби зв'язку були державними, практично не було торгівлі обладнанням зв'язку, оскільки від державних фірм вимагалось купувати таке обладнання лише у своїх виробників.

Вимоги про вміст місцевих компонентів - законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку. Мета цього методу полягає у тому, щоб з використанням місцевих компонентів створити вітчизняне виробництво замінників імпортованих товарів.

Уряди розвинутих країн використовують вимогу про вміст місцевих компонентів з метою запобігання переміщенню виробництва у країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою, і зберегти тим самим рівень зайнятості. Наприклад, США зобов'язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг у сфері реклами.

Технічні бар'єри - це перешкоди для імпорту товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю національним стандартам у системі виміру та інспекції якості, вимогам техніки безпеки, санітарно-гігієнічним нормам, правилам пакування і маркування тощо. Перевірка відповідності ввезеного товару означеним вимогам обумовлюється об'єктивними потребами виробництва і споживання продукції; водночас ця процедура може виконувати і протекціоністську роль.

Важливу роль відіграє показник "вартість імпорту", який складається з трьох основних компонентів: відшкодування на транспортування, суми мита та суми податків, що накладаються на імпортовані товари. Він визначає суму, яку має сплатити імпортер в разі випуску товару у вільний обіг на внутрішньому споживчому ринку. Податки, якими обкладаються імпортовані товари, суттєво підвищують вартісні показники, що, відповідно, зменшує їх конкурентоспроможність стосовно національних товарів.

Принцип "країни споживання" полягає у тому, що всі товари, які споживаються в даній країні, незалежно від походження - вітчизняні чи імпортовані, - обкладаються однаковими податками. Разом з тим, податки з імпортованих товарів стягуються в разі митного оформлення у вільний обіг на національному ринку. З вітчизняних товарів податки стягуються тільки в разі реалізації їх споживачеві. Такий принцип застосування механізму оподаткування утворює певний розрив у часі сплати податку та надає вітчизняним товаровиробникам певні переваги на внутрішньому споживчому ринку.

Разом з підвищенням вартості у зв'язку з застосуванням національної системи оподаткування, вартість імпортованих товарів може підвищуватись за рахунок спеціальних імпортних податків та зборів, які за своїм економічним змістом відповідають імпортному миту, але застосовуються державою тільки як надзвичайний засіб з метою ліквідації дефіциту торгового та бюджетного балансів.

Збори та податки за дотримання національних особливостей митного оформлення вантажів суттєво не впливають на вартість імпортованого товару, але у зв'язку з відсутністю еквівалентів серед внутрішніх податків ці збори мають певний протекціоністський характер.

Спеціальні податки на внутрішньому споживчому ринку виконують особливу функцію стосовно імпортованих товарів, хоча формально ставки податків однакові для імпортованих та вітчизняних товарів. У зв'язку з тим, що цінова база оподаткування та методика стягнення податку щодо вітчизняних товарів відрізняються від тих, що застосовуються до імпортованих товарів, вони суттєво підвищують ціну відносно вітчизняних товарів. Таким податком є акцизний збір, який стягується як з вітчизняних, так і з Імпортованих товарів. Національний товаровиробник має можливість скористатися відстроченням сплати акцизного збору, але отримувач зобов'язаний сплатити цей податок за імпортований товар безпосередньо при митному оформленні та випуску його у вільний обіг на внутрішній ринок.

Вимоги до зовнішньоекономічного діловодства стосуються товаросупроводжувальних, транспортних та інших документів, у яких зазначаються походження товару, цінові показники, технічні та якісні характеристики, кількість товару. Отримання необхідних документів на товар часто потребує не тільки часу, коштів, а й підготовки пакету проміжних документів, на підставі розгляду яких відповідними структурами держави буде видано кінцевий документ на партію товару. Національні вимоги до пакету документів, що супроводжують вантажі у зовнішній торгівлі, в багатьох країнах утворюють протекціоністський бар'єр. Протекціонізм визначається відсутністю єдиних вимог до цих документів, а також вимогами стосовно зазначених у них відомостей, які є комерційною таємницею. Крім того, отримання кожного документа пов'язане з витратами, які можуть бути віднесені на вартість товару.

Фінансові методи. Субсидії - це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників та побічну дискримінацію імпорту.

4. Правовий режим інвестиційного співробітництва з іноземними партнерами

Питання правового регулювання інвестиційного співробітництва з іноземними партнерами в контексті економічної дипломатії слід розглядати з точки зору двох напрямків руху капіталу: ввезення в Україну та вкладення коштів вітчизняними підприємцями за кордон.

Питання іноземного інвестування в українському законодавстві закріплено в Господарському кодексі України (від 16 січня 2003 р., № 436-IV), Законах України «Про інвестиційну діяльність» (від 18 вересня 1991 р., № 1560-ХІІ), «Про режим іноземного інвестування» (від 19 березня 1996 р., № 93/96-ВР), «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 28.12.1994 № 334/94-ВР), а також ряді інших законодавчих та підзаконних актів.

В ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» говориться, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається інший соціальний ефект.

Аналогічне визначення запропоноване Законом України «Про режим іноземного інвестування»: іноземні інвестиції - це цінності, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту (ст. 1).

Такими цінностями можуть бути:

Ш кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

Ш рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

Ш майнові права інтелектуальної власності;

Ш сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

Ш права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

Ш інші цінності.

Згідно ст. 4 Закону «Про інвестиційну діяльність», об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобов'язань за якими забезпечується одиницею такої нерухомості, відповідно до законодавства.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Недержавні пенсійні фонди, страховики та фінансові установи - юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності.

Інвесторами визначаються суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Іноземними інвесторами (ст. 390 Господарського кодексу України) є суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України, до числа яких належать: юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України; іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України; міжнародні урядові та неурядові організації; інші держави та іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законами України.

За видами іноземні інвестиції поділяються на такі, що здійснюються у вигляді:

а) іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

б) валюти України;

в) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

г) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

д) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

е) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

ж) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

з) інших цінностей відповідно до законодавства України.

В Україні основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

1) часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

3) придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

4) придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

5) придбання інших майнових прав;

6) господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

7) в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються Законом «Про режим іноземного інвестування», іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території або галузі, в яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

В законодавчому регулюванні правових режимів інвестиційного співробітництва з іноземними партнерами вагоме значення має ст. 400 Господарського кодексу України, згідно якої у випадку, якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про іноземні інвестиції, - застосовуються правила міжнародних договорів.

Размещено на Allbest.ru