Як зазначено в спільній позиції країн-учасниць ЄС від листопада 1994 року, Європейський Союз визнає проголошення незалежності України однією з найважливіших подій в історії сучасної Європі і переконаний, що демократична сильна Україна може зробити значний внесок у загальну європейську стабільність. Тому ЄС висловив свій намір підтримувати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України у своєму Плані дій для України, розробленому в той час. Метою цих політичних документів було, по-перше, продемонструвати Україні з огляду на її бажання забезпечити собі якнайшвидшу інтеграцію в європейські структури, що це бажання враховано, та подати їй потужний політичний сигнал про підтримку з боку ЄС, по-друге, полегшити розвиток співробітництва між ЄС, його країнами-учасницями й Україною.

Інструментом реалізації цих проголошених цілей і мала стати Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) [1], яка була підписана від імені України 14 червня 1994 року в Люксембурзі Президентом України, а також Президентом Європейської комісії і представниками держав-членів Європейського Союзу. Угода з Україною була першою із низки угод, що мали бути підписані з кожною з держав колишнього Радянського Союзу. Деякі її розділи тотожні відповідним розділам "європейських угод", укладених ЄС з країнами Центральної та Східної Європи.

Підписання цієї угоди, яка встановлювала інший, ніж раніше, і набагато більший за обсягом та глибший за змістом характер взаємин, стало знаменною подією. Проте для того, щоб зазначена угода вступила в силу, її мали ратифікувати парламенти всіх держав-членів ЄС, так само як і Верховна Рада України.

Верховна Рада України ратифікував Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами 10 листопада 1994 року згідно із Законом України № 237/94-ВР, який був підписаний тодішнім головою ВР Олександром Морозом. Але процес ратифікації її державами-членами ЄС через деякі об'єктивні й суб'єктивні причини (такі, наприклад, як небажання найменш розвинених країн-членів ЄС, котрі одержували технічну і фінансову допомогу від структур ЄС, мати ще одного конкурента в програмах допомоги) затягнувся майже на чотири роки. Лише в лютому 1998 року парламент Португалії останнім ратифікував УПС і згідно з відповідними її положеннями угода набула чинності через місяць після цієї події, тобто 1 березня 1998 року.

Основні цілі угоди такі:

· забезпечення у відповідних рамках політичного діалогу між сторонами, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

· сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між сторонами і, таким чином, прискорення їх сталого розвитку;

· створення основ для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

· підтримка зусиль України зі зміцнення демократії і розвитку її економіки та завершення переходу до ринкової економіки [1].

Європейський Союз є одним з провідних торгових партнерів України (другим найбільшим торговим партнером України після Росії). Угода надає Україні та Європейському Союзу легший доступ на ринки один одного, головним чином забороняючи дискримінацію товарів один одного, тобто в ній передбачається таке ж ставлення до українських товарів та товарів Європейського Союзу, як і до товарів усіх інших торгових партнерів, та забезпечується вільна і справедлива конкуренція імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва. Це стосується також правил конкуренції і торгових платежів. Європейський Союз та Україна очікують приєднання України до Світової Організації Торгівлі, вже нині застосовуючи широкий ряд принципів цієї організації у взаємній торгівлі.

Європейський Союз та Україна погодилися надати одна одній режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що одна із сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що їх вона встановила для будь-якої іншої країни. Сторони також не можуть надавати гірші умови платежів, що мають відношення до торгівлі, чи застосовувати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються відносно інших країн.

З огляду на вищесказане держави-члени Європейського Союзу вважаються ніби єдиною країною, тобто режим безподаткової торгівлі, що його країни-члени Європейського Союзу надають одна одній, не розповсюджується на Україну, хоча можливість поширити цей порядок на Україну можна було б розглянути. Відтак і Європейський Союз не користувався пільгами стосовно тарифів та митних процедур, що їх Україна до кінця 1998 року надавала країнам колишнього Радянського Союзу. Однак ні Україна, ні ЄС не можуть користуватися пільгами, що надаються третім країнам спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утворення митного союзу. Як приклад можна навести відносини Європейського Союзу і деяких країн Центральної Європи, які в остаточному підсумку стануть повноправними членами цієї європейської спільноти. Відповідно до правил СОТ сторони не користуються пільгами, котрі надаються сусіднім країнам з метою спрощення торговельних процесів у прикордонних областях [13].

Фактично Україна може платити навіть іще нижчі експортні мита при ввезенні до країн Європейського Союзу деяких товарів, на які розповсюджується Генералізована система преференцій, право на користування пільгами котрої Україна отримала в 1993 році. Генералізована система преференцій - це список тарифів для промислових і сільськогосподарських товарів, нижчих від тарифів, що надаються режимом найбільшого сприяння. Таким чином, Україна має можливість продавати ці товари на ринку країн-членів Європейського Союзу дешевше, ніж інші країни. Застосовуючи нижчі тарифи, ЄС висловлює свої "преференції" цим товарам. Метою такого порядку є стимулювання економічного розвитку через експорт. Це спрямовано на розширення переліку експортних товарів, особливо промислових, а відтак тарифні знижки націлені на менш розвинені або неконкурентоспроможні галузі та товари. Теоретично близько половини українського експорту може мати користь зі знижених тарифів ГСП; при експорті товарів необхідно звернутися з проханням про застосування знижених тарифів, але до цього часу українські експортери не використовують повною мірою ці свої можливості.

Угода забороняє застосування квот (кількісних обмежень) на імпорт. Водночас Україні надане право тимчасово вводити кількісні обмеження на імпорт, щоб захистити ті галузі своєї промисловості, які перебувають на початкових стадіях розвитку, або ж ті галузі, що переживають серйозні труднощі, особливо якщо ці труднощі призводять до виникнення серйозних соціальних проблем. Щоправда, цей механізм Україна не використовує, натомість найчастіше, вживаючи протекціоністські заходи, вдається до застосування тарифних і податкових механізмів. Зі свого боку, ЄС застосовує, як це дозволяє УПС, квоти на імпорт товарів текстильної (скасовано 2001 р.) і металургійної промисловості - двох галузей промисловості країн-членів Європейського Союзу, котрі переживають труднощі. Положення про ці квоти містяться в окремих галузевих угодах. На додаток було проведено спільне засідання, на якому обговорювалась окрема угода щодо торгівлі ядерними матеріалами [13].

Угода визначає широке коло сфер співробітництва між Європейським Союзом і Україною. Всеосяжною метою такого співробітництва є підтримка процесу реформування економіки та відновлення і постійний розвиток української економіки, а також допомога у вирішенні соціальних та екологічних проблем. З огляду на це в угоді визначено двадцять вісім галузей, у яких Європейський Союз і Україна хочуть зміцнити та розширити своє співробітництво:

· промисловість;

· захист і заохочення інвестицій;

· закупівлі для державних потреб;

· стандарти й оцінка відповідності (сертифікація);

· гірничодобувна та сировинна промисловість;

· наука й техніка;

· освіта і навчання;

· сільське господарство;

· енергетика;

· цивільна ядерна галузь;

· охорона довкілля;

· транспорт;

· космічна промисловість;

· поштові послуги і телекомунікації;

· фінансові послуги;

· боротьба з відмиванням грошей;

· монетарна політика;

· регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні;

· соціальна сфера: охорона здоров'я і безпека, працевлаштування та соціальний захист;

· туризм;

· мале й середнє підприємництво;

· інформація та зв'язок;

· захист прав споживачів;

· митна справа;

· статистика;

· економіка;

· боротьба з незаконним обігом наркотичних речовин;

· культура.

Співробітництво вже розпочалося. Так, наприклад, у сфері економіки європейські експерти працюють з українськими колегами, передаючи їм ноу-хау в сфері управління компаніями та промислової і сільськогосподарської технології. В галузі науки й освіти організовується обмін науковцями, викладачами та студентами і здійснюються спільні проекти. Співробітництво розвивається в таких сферах, як митна справа і боротьба із злочинністю, відбувається обмін документами між керівництвом у таких технічних сферах, як стандартизація та статистика. Значні суми фінансових грантів виділяються на вдосконалення ядерної безпеки та на вирішення проблем, пов'язаних із наслідками чорнобильської аварії. Проте, як нам, знову ж таки, добре відомо, й досі не вирішено питання про виконання Європейським Союзом своїх зобов'язань щодо фінансування добудови додаткових потужностей на українських атомних електростанціях.

Головним інструментом Європейського Союзу для фінансування економічного співробітництва є програма технічної допомоги ТACIS. Європейський Союз та його держави-члени відіграють значну роль у наданні фінансової та технічної допомоги Україні: Європейський Союз є найбільшим донором безвідплатних фінансувань і другим найбільшим після Росії двостороннім надавачем кредитів. Програма ТACIS - це ініціатива Європейського Союзу для країн СНД і Монголії, що має на меті прискорення розвитку гармонійних і міцних політичних та економічних зв'язків між Європейським Союзом і країнами-партнерами. Завданням програми є сприяння розвитку в країнах-партнерах політичних та економічних інститутів, скерованих на підтримку відкритого ринкового громадянського суспільства, заснованого на політичних свободах та економічному процвітанні [13, 6].

ТACIS надає ноу-хау широкому ряду приватних і громадських організацій, що дозволяє поєднувати західний досвід з українськими знаннями та вміннями. Ці ноу-хау передаються шляхом надання консультацій, направлення груп консультантів, здійснення навчальних програм і програм перепідготовки, розвитку та реформування законодавчих і нормативних рамок діяльності організацій та установ, а також установлення партнерських відносин, розвитку мереж, виконання пілотних та споріднених проектів. ТACIS також є каталізатором, що допомагає залучати фінансування від інших кредиторів, проводячи преінвестиційну експертизу та надаючи техніко-економічні обгрунтування.

ТACIS також фінансує низку менших рамкових програм. Ці програми об'єднують ідентичні проекти, маючи на меті забезпечити їх більш швидке та ефективне виконання. Сюди входять:

· Європейська експертна служба, яка надає на високому рівні консультації українським державним установам;

· програма "Intas", яка сприяє здійсненню спільних з країнами Західної Європи дослідницьких проектів;

· Програма демократії, що сприяє розвитку демократичних інститутів та методів в Україні;

· програма "Lien", зосереджена на розвитку неурядових організацій у соціальній сфері для підтримки вразливих груп населення;

· програма "Споріднені міста", що сприяє співробітництву окремих міст України з містами країн-членів Європейського Союзу;

· "Ouverture", скерована на підтримку співробітництва між містами і регіонами Європейського Союзу та України;

· "Теmpus", яка заохочує обміни між вищими навчальними закладами Європейського Союзу та України;

· Програма партнерства та співробітництва, яка сприяє здійсненню проектів, фінансованих спільно Європейським Союзом та його державами-членами;

· "Bistro", яка надає гранти для швидкого впровадження малих проектів у рамках Індикативної програми;

· Програма підвищення ефективності менеджменту, яка організує стажування українських менеджерів у країнах-членах ЄС.

Висновки

Україна і Європейський Союз не мають альтернативи розвитку ефективної співпраці. Коли із вступом до Євросоюзу Польщі та Угорщини східний кордон ЄС став одночасно західним кордоном України, питання про доцільність чи недоцільність (можливість чи неможливість) якнайширшої співпраці є просто недоречним. Натомість немає жодної причини зволікати і не працювати над виробленням оптимальної взаємодії вже сьогодні. Насправді близько 90% структурних змін, які необхідно здійснити, перш ніж серйозно говорити про інтеграційні наміри, зовсім не пов'язані зі вступом до ЄС. Ці зміни доведеться здійснювати в будь-якому разі, якщо метою державної політики справді є вихід з економічної кризи і побудова діючої економіки. Якщо економічний вимір інтеграції відносно нескладно виразити в кількісних та якісних показниках, а за політичну інтеграцію можна видавати обмін візитами та прийняття численних документів, то з суспільством і його культурою справи складніші. Оскільки мету економічного і політичного розвитку ЄС визначено як зміцнення і розширення прав людини і громадянських свобод, жодні геополітичні міркування про Україну як "ключ", "міст" чи "буфер" безпеки і стабільності в регіоні не спрацюють, аж поки Україна не почне проводити політичні і економічні реформи, а не лише просто декларувати їх.

Наближення ЄС до українських кордонів об'єктивно збільшує вплив європейської спільноти на Україну, модернізує співробітництво з новими членами Союзу. У стратегічному плані цей процес можна розглядати як позитивний - такий, що сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів, розширює рамки співробітництва з Європейським Союзом. Необхідно спільно з ЄС відшукати взаємоприйнятні механізми, здатні зберегти та розвинути позитивну динаміку двосторонніх торговельно-економічних та політичних відносин.

Загалом, у практичному плані на найближчу перспективу перед Урядом України постають такі завдання:

· впровадження інноваційної моделі економічного розвитку України як передумови досягнення соціального та економічного рівня країн Європейського Союзу;

· визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розширеного ЄС, у т. ч. державної підтримки галузей економіки з урахуванням механізму субсидування та надання пільг згідно з нормами і вимогами COT та законодавства ЄС;

· здійснення заходів щодо збереження доступу українських товарів та послуг на ринок розширеного ЄС;

· досягнення домовленостей з ЄС щодо збільшення обсягів квот на поставки української сталеливарної продукції на ринок розширеного ЄС;

· досягнення домовленостей з ЄС щодо встановлення для імпорту до десяти нових держав-членів ЄС української продукції, яка підпадає під дію антидемпінгових заходів ЄС, тимчасового режиму на період, необхідний для перегляду відповідних антидемпінгових заходів та внесення необхідних змін до двосторонньої правової бази. При цьому необхідно передбачити скорочення терміну розгляду заяв українських виробників-експортерів на проведення переглядів до одного місяця;

· досягнення домовленостей з ЄС щодо поширення на Україну „соціальних" преференцій у рамках Генеральної системи преференцій ЄС;

· створення в Україні систем моніторингу якості продукції (насамперед сільськогосподарської) відповідно до норм ЄС;

· приведення системи стандартизації України та підтвердження її відповідно до стандартів, норм і правил ЄС, а також створення договірно-правової бази щодо визнання результатів робіт з оцінки відповідності українських органів з сертифікації;

· розширення галузевого співробітництва між Україною та ЄС (енергетичного, транспортного, космічного, у сферах екології, науки та освіти); залучення ресурсів Структурних фондів ЄС, Європейського інвестиційного банку для реалізації в Україні інвестиційних проектів за участю держав-членів ЄС;

· активізація інтеграції інфраструктурних мереж, зокрема шляхом реалізації проектів загальноєвропейського значення (ЄАНТК, залучення європейських газових компаній до створення Консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України, розвиток українських ділянок пан'європейських транспортних коридорів);

· розвиток транскордонного співробітництва з розширеним ЄС на основі єдиного фінансового інструменту, побудованого на принципах діючої для держав-членів ЄС програми ІНТЕРРЕГ.

· досягнення домовленостей з ЄС щодо визначення нових форм та механізмів технічної допомоги.

Список використаної літератури

1. Угода про партнерство та спiвробiтництво мiж Європейськими Спiвтовариствами i Україною (Затверджено Указом Президента України вiд 11 червня 1998 року N 615/98)

2. Батрименко П. ЗМІ та європейська інтеграція України // Економічний вісник, №1, 2005р. - с.5-8

3. Бек К. Україна між Росією та Заходом // Національна безпека і оборона, №4, 2004р. - с.11-14

4. Будкін В. Україна на геоекономічних перехрестях // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. - с.27-30

5. Валінчук В. Україна - ЄС: таке непросте стратегічне партнерство // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. - с.19-21

6. Винфрид Шнайдер-Детерс Выход Украины на западные рынки: проблемные вопросы // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. - с.29-33

7. Гайкалов С. Iнтеграцiя України до ЄС у контекстi загальноєвропейської безпеки // Економічний часопис-ХХІ, №7, 2004р. - с.21-25

8. Говдя А. Інформаційне забезпечення євроінтеграційної стратегії України // Економічний вісник, №8, 2004р. - с.27-30

9. Інформація Держкомстату України

10. Інформація Євростату

11. Карпенко О. Сучасний стан і тенденції присутності України на ринках ЄС // Сучасна торгівля, №10, 2004р. - с.21-24

12. Колодійчук В. Єврорегіони: організаційна форма взаємодії прикордонних регіонів ЄС // Збірник наукових праць НДФІ, №1, 2005р. - с.31-34

13. Краснова Н. УПС як інструмент поглиблення торгових зв'язків // Світова економіка, №1, 2004р. - с. 28-31

14. Литвин В. Економічні аспекти ролі України у формуванні Європи сьогодення та Європи майбутнього // Національна безпека і оборона, №5, 2004р. - с.4-8

15. Марченко А. Регіональна політика Європейського Союзу: історія і сучасність // Світова економіка, №5, 2004р. - с. 24-27

16. Матеріали міжнародної практичної конференції „Перспективи інтеграції України до ЄС”

17. Несторенко О. Створення зони вільної торгівлі та її наслідки для України // Економічний вісник, №7, 2004р. - с.17-19

18. Парасій К. Україна на ринку ЄС: тенденції та перспективи // Сучасна торгівля, №1, 2005р. - с.10-14

19. Потапенко П. Стратегія євроінтеграції та питання участі України у формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) // Економічний вісник, №8, 2004р. - с.19-22

20. Прокопенко С. Місце взаємин прикордонних регіонів у сучасних тенденціях світового розвитку // Світова економіка, №1, 2004р. - с. 13-15

21. Сіденко В. Розширення Європейського Союзу на схід: наслідки для України // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. - с.7-10

22. Фіалко А. Проблеми та перспективи співпраці України з ЄС // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. - с.15-19

23. Шевченко Ф. Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС // Економічний вісник, №1, 2005р. - с. 16-18.

24. Шер Д. Шенгенська угода, розширення ЄС та Європейська безпека // Національна безпека і оборона, №3, 2004р. - с.20-22

25. Шнирков О Політика Європейського Союзу у сфері міжнародної торгівлі: особливості сучасного етапу // Економічний часопис-ХХІ, №5, 2004р. - с.28-31

Додатки