Міжнародні організації та регулювання світової торгівлі

Сутність і форми світової торговельної політики, її тарифні та нетарифні методи регулювання. Причини виникнення та класифікація міжнародних організацій, їх призначення в сфері регулювання світової торгівлі. Особливості співробітництва України з СОТ.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 19.06.2011
Размер файла 112,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Деякі види податків неприкрито дискримінаційні щодо окремих зарубіжних країн. Наприклад, податок на шляхи, що базується на ємності циліндра чи потужності автотранспортного засобу, а не на його ціни, або практика, що існує у Франції, обкладати додатковим імпортним податком алкогольні напої, виготовлені з зерна, тоді як усі внутрішні напої виготовляються з фруктів.

Розміри внутрішніх податків часто перевищують за вартістю розмір імпортного мита і їх ставка може коливатися залежно від кон'юнктури внутрішнього ринку.

Прикордонне оподаткування набуває великого значення завдяки активному використанню Європейським Союзом. Відповідно до правил СОТ країна, що вводить внутрішній податок на товар з обороту, з продажу, акцизний збір чи податки на додаткову вартість, одержує дозвіл вводити додаткові пільги на експорт цього товару, а також рівноцінний податок на імпорт аналогічного товару.

Одним із видів прихованих методів являються і державні закупівлі. Політика в рамках державних закупівель полягає в тому, що державні органи і підприємства повинні купувати визначені товари тільки в національних фірм, навіть якщо ці товари дорожчі від імпортних. Це збільшує урядові витрати, що лягають тягарем на платників податків. Використання політики державних закупівель деякою мірою дискримінує іноземних постачальників.

Обсяги таких закупівель часто досягають 10-15 % ВНП країни.

Як приклад можна навести встановлене американським урядом правило: «Купуй американське», що надає внутрішнім виробникам 50% перевагу в різниці цін над іноземним виробником по контрактах міністерства оборони і 12% перевагу по інших державних закупівлях [36, с. 74].

Велика кількість товарів і послуг, безпосередньо закуповуваних національними урядами, а також вплив, який вони здійснюють за допомогою цієї політики закупівель на державні і приватні фірми, зробили преференційну державну закупівлю одним з найбільш характерних ознак торгівлі в даний час, особливо у випадках високотехнологічних товарів і послуг. Міжнародні правила по здійсненню державних закупівель відбиті в Угоді про державні закупівлі, прийнятій у рамках СОТ.

Вимоги про вміст місцевих компонентів припускають законодавче встановлення частки кінцевого продукту, що повинна вироблятися місцевими виробниками, у випадку призначення товару для продажу на внутрішньому ринку. Звичайно цей метод використовується урядами країн, що розвиваються, з метою заміни імпорту внутрішнім виробництвом, за допомогою введення місцевих вимог до певних галузей, а також щоб уникнути переміщення виробництва в країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти в результаті рівень зайнятості працюючих.

Вимога про місцеву участь не тільки обмежує імпорт, а й містить вимоги до закордонних інвесторів: зобов'язання іноземної фірми-івестора експортувати визначену частину зробленої продукції з приймаючої країни. Подібні вимоги спотворюють міжнародну торгівлю і сприяють установленню нетарифних бар'єрів.

До нетарифних обмежень відносять і фінансові методи торгівельної політики. Метою фінансування як методу регулювання міжнародної торгівлі, зокрема розширення експорту, є дискримінація іноземних компаній на користь національних виробників та експортерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення його конкурентоздатності на світовому ринку. Фінансування експорту здійснюється з таких джерел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів і обслуговуючих їх банків.

До фінансових методів тортової політики відносяться: демпінг, субсидії, експортне кредитування.

Поняття демпінгу визначає експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості чи принаймні за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дозволяють виробнику встановлювати і диктувати ціни; торгові бар'єри і високі транспортні витрати, що дозволяє виробнику відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається продаж товару по вищих цінах.

В ході дослідження ми визначили, що у міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг - це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

Цей вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своє виробництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж ціна внутрішня.

Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін.

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм, що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, і за рахунок державних субсидій експортерам.

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна має право вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит. Для законного введення антидемпінгових мит необхідна наявність двох критеріїв: продаж товару за рубіж за ціною нижчою, ніж у країнах походження, і нанесення матеріальних збитків галузі вітчизняної промисловості.

Під час роботи ми дослідили, що у світі зростає кількість антидемпінгових розслідувань. У 2002 році за даними СОТ, їх було 240. Особливо активно використовують антидемпінгові процедури країни, що лібералізували свій режим імпорту, оскільки використання антидемпінгових розслідувань є ефективним і законним інструментом захисту внутрішнього ринку.

Більше всього розслідувань розпочали в 2002 році країни Азіатського регіону - Індія (54), Таїланд (14). На третьому місці - США й Австралія (по 13). Активно застосовує антидемпінгові заходи Європейська комісія. У 2002 р. вона впровадила антидемпінгові мита в розмірі до 53,1 % на імпорт сталевих труб з Чехії, Польщі, Таїланду, Туреччини, України [59, с. 102].

Серед товарів за кількістю антидемпінгових розслідувань у світі лідирує продукція сталеливарної промисловості (46 випадків, або 19,2 %), хімічної промисловості (43, або 18 %) і пластмаси (36 чи 15 %) [66].

В Україні від антидемпінгових розслідувань в основному страждають металурги і хіміки. Зараз проти України ведеться понад 20 антидемпінгових і спеціальних розслідування у 13 країнах світу, в тому числі в Східній Європі (Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія) 9 розслідувань по хімічній і металопродукції, у Росії - 7 розслідувань по металопрокату, кондитерських виробах, м'ясу, шпалері; у Мексиці - 1 розслідування по феросилікомарганцю, у США - 1 розслідування по нітрату алюмінію, у Перу - 1 розслідування по металопродукції, у Китаї - 1 розслідування по холоднокатаному прокату, в Індії - 1 розслідування по валках для прокатних станів, у Туреччині -1 розслідування по склу. Обсяг поставленого під сумнів експорту - понад 500 млн дол. Зонами ризику нових розслідувань є Росія, Східна Європа (Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія), Південно-Східна Азія (Китай, Тайвань, Таїланд, Південна Корея). Усього, за різними оцінками, з 1992 по 2002 роки українські виробники втратили від торгових обмежень понад 2 млрд дол [33, с. 120].

Антидемпінгові розслідування стали головною причиною відходу українських експортерів з ринків США і ЄС на ринки Азії. Підставами для проведення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників експерти вважають низьку ціну на українську продукцію, непогодженість постачань, роботу українських підприємств через безліч посередників, що приводить до мимовільного захоплення занадто великої частки того чи іншого ринку (щоб потрапити під розслідування, як вважають західні експерти, досить зайняти значно менше 10 % ринку США чи ЄС, а українські експерти визначають цю частку чужого ринку в 1-3 %) [ 20, с. 83].

В Україні антидемпінгові розслідування, що закінчилися відповідними санкціями, проводилися у відношенні імпорту електричних лампочок з Росії, Білорусі, Польщі, Угорщини (імпорт збільшився з 24 до 228 %), імпорту плит, аркушів, плівок, пластинок з поліуретану з ЄС, країн Балтії, Росії, Білорусії, Норвегії, Польщі, Туреччини, Чехії, Угорщини (темпи зростання імпорту перевищили 165 %); імпорту хутра і полотна з Білорусі, Литви, Латвії, Китаю, Польщі, США, Росії, Угорщини (темпи зростання імпорту досягли 258 %, при цьому темпи зростання імпорту штучного хутра - 1333 %). Термін застосування цих заходів закінчився в 2003 році. Розглядаються справи щодо імпорту магнезіальних вогнетривів з Росії, Словаччини, Німеччини, лакофарбової продукції з Росії, лимонної кислоти з Китаю (окремі партії ввозилися по 216 дол за 1 т, а на українському ринку продавалися по 800-840 дол) [22, с. 93].

Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто державні дотації виробникам при їхньому виході па світовий ринок.

Поняття субсидії визначає фінансову чи іншу підтримку державними органами виробництва, перероблення, продажу, транспортування, експорту товару, внаслідок чого суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.

Прямі субсидії - це безпосередні виплати експортеру після здійснення їм експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії - це приховане дотирування експортерів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

За ознакою специфічності субсидія буває:

- легітимною, котра не дає підстав для застосування компенсаційних заходів;

- нелегітимною, до якої можна застосовувати компенсаційні заходи.

Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

Внутрішні субсидії - це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечують менші втрати для країни.

Експортні субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям по нижчій ціні, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Експортна субсидія знижує експортну ціну товару і пропозиція товару з-за кордону збільшується. У результаті умови торгівлі країни, що експортує, погіршуються. Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиниць експортованого товару. Оскільки через зростання експорту менше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи вдасться за рахунок збільшення обсягу продажів компенсувати втрати, пов'язані з погіршенням умов торгівлі, тобто зниженням експортної ціни.

Експортна субсидія є статтею витрати бюджету, а значить додатковим податковим тягарем для платників податків (витрати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір субсидії).

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоздатності визначеної фірми на експортних ринках, чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною. Субсидії можуть досягати таких обсягів, що це спотворює механізм міжнародної торгівлі. Прикладом цьому може бути ринок пшениці. Міжнародна Рада з питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії експорту впливають на 2/3 міжнародної торгівлі пшеницею [68]. Таким чином, обсяги експорту пшениці досить часто відбивають розмір державних субсидій.

Країна-імпортер при виявленні експортного субсидування (використання нелегітимної субсидії) може вводити компенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктом застосування компенсаційних заходів. Ці заходи можна застосовувати у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни.

У світі зростає кількість випадків боротьби із субсидованим експортом. Однак кількість антисубсидиційних розслідувань збільшується повільнішими темпами порівняно з антидемпінговими справами. Найбільше число справ розглядається Європейською Комісією, США, Канадою, Чілі. США вважаються традиційним користувачем антисубсидиційних розслідувань (у середньому 20 розслідувань на рік). Головні країни, проти яких відкриті справи, - Індія, Тайвань, Таїланд, Індонезія.

Половина всіх антисубсидиційних розслідувань пов'язана з використанням сталевих виробів, інші справи стосуються секторів хімії, тканин, металів, продуктів харчування.

Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, що передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками.

Отже, можемо зробити висновок, що кожна країна світу в своїй торгівельній політиці використовує тарифні та нетарифні методи регулювання. Нині країни намагаються все менше використовувати ці методи, бо вони стають перепонами на шляху міжнародного руху товарів. Щоб можливо було вирішити безліч проблем, що стають на заваді успішної участі у міжнародній торгівлі, країни вступають до міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі.

ГЛАВА 2. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

2.1 Сутність, причини виникнення та класифікація міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі

Як відомо міжнародні економічні відносини реалізуються через їх суб'єкти. До суб'єктів належать підприємства, фірми, держави, приватні особи, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також міжнародні організації. Особливістю міжнародних організацій як суб'єктів системи міжнародних економічних відносин є те, що вони, поряд з державними органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, на відміну від державних органів, міжнародні організації виконують регулюючі функції на наднаціональному рівні. Як регулятори міжнародні організації мають великий вплив на розвиток і спрямованість міжнародних відносин, оскільки вони залучують в упорядкований процес чимало держав. По суті, майже немає в світі держави, яка не була б членом якоїсь організації; більшість країн залучена до декількох організацій.

Під поняттям міжнародна організація мається на увазі об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на підставі певних правил та процедур і діяльність яких виходить за національні кордони.

Зазначимо, що утворення міжнародних організацій є об'єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головні: міжнародний поділ праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні стосунки між країнами, глобалізація міжнародних відносин.

Міжнародний поділ праці обумовлює спеціалізацію країн на виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, а також неминуче призводить до міжнародного кооперування. Зростання міжнародних потоків товарів, послуг, чинників виробництва, що особливо стало відчутним з середини XIX ст., викликає потребу в регуляторах, які запобігли б тенденції перетворення цього процесу на хаотичне явище і водночас підсилили його темпи. В XX ст. процес міжнародного поділу праці суттєво поглиблюється, що пов'язано з науково-технічною революцією. Це поглиблення, зокрема, виявляється в переміщенні наголосу від поділу праці загального типу до часткового і поодиничного типів. Якщо раніше міжнародний поділ праці виявлявся переважно в формі міжнародної торгівлі, то тепер він дедалі більше охоплює сферу виробництва. Спеціалізація країн на технологічних операціях, деталях, вузлах, агрегатах сприяє встановленню стійких зв'язків між підприємствами різних країн, спонукаючи, таким чином, їх до виробничої кооперації.

Нині світова торгівля - одна з найактивніших форм міжнародних економічних відносин. Отже, поглиблення процесу міжнародного територіального поділу праці з другої половини XX ст. зумовило надзвичайне прискорення темпів зростання міжнародної торгівлі. Якщо за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два рази, то за 50 післявоєнних років - більше ніж у ЗО разів [35, с. 15]. За іншими підрахунками, тільки з 1960 по 1997 рік обсяг світової торгівлі збільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн дол. [58, с. 27].

При цьому середньорічні темпи зростання обсягів товарообігу протягом усього періоду перевищували темпи зростання світового виробництва.

Ця тенденція спостерігається й на початку нового століття. Темпи зростання міжнародної торгівлі, за винятком окремих років, вищі від темпів зростання світового валового продукту, про що свідчить (Додаток 1) [66].

Такий швидкий розвиток світової торгівлі не в абиякій мірі залежить від утворення в другій половині XX ст. світової системи регулювання торгівлі, основою якої стали міжнародні економічні організації. Ще до війни робилися спроби створити механізм, який упорядкував би національні норми й правила міжнародної торгівлі, призвів їх до єдиного стандарту з тим, щоб усунути тарифні й нетарифні перепони на шляху міжнародного руху товарів. Протекціонізм у міжнародній торгівельній політиці був пануючою формою. Навіть наприкінці 40-х - початку 50-х років тарифні ставки становили 40%. Спроби пом'якшити протекціоністські бар'єри робилися Лігою Націй та окремими угрупованнями країн, але всі вони закінчилися невдачею.

Тільки починаючи з другого етапу розвитку системи міжнародних організацій (з кінця 40-х років) вдалося розробити й реалізувати досить ефективний механізм регулювання світової торгівлі. Досить сказати, що середня ставка мита в адвалерному вимірі на товари знизилася з 40% до 3 % на початок 2000 року [37, с. 16]. Найважливішу роль у цьому процесі відіграли організації ГАТГ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні комісії ООН, Міжнародна торговельна палата. Важливе місце в системі регулювання світової торгівлі посідають також міжурядові організації з регулювання окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіх процесу міжнародних торгівельних відносин багато в чому залежить від того, що проблеми торгівельної політики постійно знаходяться в центрі уваги Організації Об'єднаних Націй. Найавторитетніші організації цієї сфери (СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ) входять до системи ООН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.

Нами було досліджено, що на початку XXI ст. кількість міжнародних організацій вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Найчисленнішими є неурядові міжнародні організації, яких налічується близько 20 тисяч. Значно менше міждержавних організацій - близько 3 тис., і їх кількість зростає чи не щороку. Таке розмаїття організацій утруднює їх класифікацію і виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації залежно від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.

Основними критеріями типології міжнародних організацій є:

o членство суб'єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

o географічне поширення;

o функціональна спрямованість;

o характер діяльності.

Крім того, характеристику можна доповнити ознаками юридичного статусу, характеру діяльності, періоду функціонування та порядку вступу до організації (Додаток 2).

Що стосується міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі, тобто СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ, які являються найавторитетнішими, то вони за цією класифікацією відносяться до глобальних організацій, організацій спеціальної компетенції та спеціалізованих економічних організацій.

Світова організація торгівлі - головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона виникла на базі Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 році. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію означають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.

СОТ - це об'єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі. СОТ сьогодні - це 152 країни світу, понад 95 % обсягу світової торгівлі, понад 90 % світового ВВП і понад 85 % населення світу. Майже тридцять держав мають у СОТ статус спостерігача і знаходяться на різних етапах процесу вступу. З країн СНД до СОТ увійшли Вірменія, Грузія, Киргизія і Молдова. Заявки до СОТ подали ще близько 30 країн.

Крім того, декілька міжнародних організацій, таких як ООН, МВФ, МБРР та ін. мають статус спостерігачів в окремих структурах СОТ.

міжнародний світовий торгівля регулювання

Стаття 3 Марракешської угоди передбачає, що СОТ повинна виконувати чотири функції: сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в межах СОТ; служити міжнародним форумом для обговорення питань тлумачення і застосування угод Уругвайського раунду; виконувати функції арбітра; періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торговельної політики.

ЮНКТАД - організація, яка як і СОТ, працює в сфері регулювання світової торгівлі. По суті, вони є конкурентами. Серед членів ЮНКТАД чисельно переважають країни, що розвиваються; їхнім представникам вдається втілювати принципи й рішення, які часто не в інтересах розвинутих країн (хоч би, наприклад, поширення принципу «невзаємності»). Ось чому держави, які мають беззаперечний авторитет у СОТ, намагаються надати більшу вагу в міжнародних торговельних відносинах саме цій організації. І дійсно, авторитет СОТ вищий, ніж у ІОНКТАД. Не останню роль у цьому відіграє принцип прийняття рішень: рекомендаційний їх характер у ЮНКТАД дає змогу подекуди їх ігнорувати, а це послаблює авторитет. Згодом все ж вдалося розмежувати функції двох організацій: ЮНКТАД розроблює загальні торговельно-політичні принципи в контексті розвитку, а СОТ відає суто торгівельними питаннями.

В розробці міжнародного механізму торгівельної політики важливе місце посідають заходи по визначенню преференцій для країн, що розвиваються, з усунення тарифних перепон, з поліпшення структури їх експорту. Особлива увага приділяється найменш розвинутим країнам, що не мають виходу до моря (таких багато в Африці), й острівним країнам.

Окрім суто торговельних, ЮНКТАД відає й іншими питаннями міжнародного економічного співробітництва. Це валюта і фінанси; морські перевезення; страхування передачі технологій; міжнародні інвестиції.

Нами було досліджено, що аналітична діяльність ЮНКТАД охоплює такі сфери: тенденції світової економіки та їх вплив на процес розвитку; макроекономічна політика; конкретні проблеми розвитку. Використання успішного досвіду розвитку країнами, що розвиваються, й країнами з перехідною економікою; питання, пов'язані з фінансовими потоками й заборгованостями. За результатами досліджень складається банк інформації, яка надається країнам-членам.

Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ - МТЦ є спільним допоміжним органом СОТ та ООН. Був утворений у 1964 р. в рамках ГАТТ, а з 1968 року увійшов також до структури ЮНКТАД. Членами МТЦ є члени СОТ та ЮНКТАД.

Головна мета МТЦ - - усунути дублювання й паралелізм у діяльності СОТ і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються. Також функціонування МТЦ складається в наданні країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту; забезпеченні країн-членів інформацією про ринкові можливості для традиційних і нетрадиційних товарів; удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів; навчанні урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій; здійсненні наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Значна увага приділяється утворенню національної системи інформації по товарах, послугах, ринках і торговельній діяльності - підприємств та організацій; кожна країна повинна мати таку систему. Для успішного прориву на міжнародні ринки країна, що завивається, має потребу в кадрах фахівців. Для цього МТЦ сприяє їх підготовці в національних навчальних закладах (надання стипендій тощо), організує практичне навчання на торговельних підприємствах.

МТЦ розроблює і втілює національні й регіональні програми розвитку торгівлі, надає консультації з розробки національної зовнішньоторгівельної політики.

Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі -- ЮНСІТРАЛ (заснована в 1966 році) є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.

ЮНСІТРАЛ займається уніфікацією права міжнародної торгівлі; координацією роботи міжнародних організацій у сфері права міжнародної торгівлі; сприянням широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі; підготовкою кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Отже діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій -- документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торгівельного права.

Найбільш змістовною була Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона встановила єдині норми регулювання купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюють передумови для повного порозуміння між торговими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; якщо ж взаємовідносини партнерів не врегульовані контрактом, застосовуються положення Конвенції.

Зазначимо, що положення Конвенції є нормами права; вони застосовуються тільки в угодах міжнародного характеру і не обов'язкові для внутрішніх національних торгівельних систем. Але ЮНСІТРАЛ здійснює постійну роботу щодо уніфікації національних законодавств, що регулюють купівлю-продаж товарів.

Міжнародні організації з регулювання світових товарних ринків мають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в головному ринків сировини й сільськогосподарської продукції. Вони займаються регулюванням цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких коливань; запобігають затоварюванню на ринках відповідних товарів; встановлюють справедливе співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари; усувають надмірну конкуренцію між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації; забезпечують стабільні поставки товару на світові ринки.

Форми міжнародного регулювання товарних ринків досить різноманітні. Це - міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНКТАД; міжурядові угоди, що об'єднують країни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів. Міжурядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на підставі Міжнародних товарних угод (МТУ) і діяльності Міжнародних дослідних груп (МДГ).

Міжнародні товарні угоди спрямовані на стабілізацію цін на світових товарних ринках шляхом встановлення раціонального співвідношення між попитом і пропозицією. Для цього ЮНКТАД прийняла Інтеграційну програму для сировинних товарів (1976 р.) і заснувала Спільний фонд для сировинних товарів МТУ - це угоди в системі ЮНКТАД, і вони, по суті, не є організаціями. Щодо міжнародних організацій, то вони поділяються на такі групи:

*багатосторонні товарні організації;

*міждержавні організації виробників та експортерів сировини.

Багатосторонні організації складаються як з експортерів сировинних і сільськогосподарських товарів, так і з їхніх найважливіших імпортерів. Вони також поділяються на окремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародні консультативні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні організації діють у системі ООН.

Міжнародні організації головною метою вважають запобігання різких коливань цін на товар - як у бік підвищення, так і в бік падіння. Вони регулюють такі ринки: какао; кава; натуральний каучук; цукор; зерно; тропічна деревина; джут.

Міжнародні ради складаються в рамках міжнародних товарних угод, їх метою є врегулювання відносин між учасниками угод шляхом надання інформації про стан і розвиток певних товарних ринків і узгодження світових цін. Міжнародні ради контролюють ринки оливкової олії, олова й зерна.

Міжнародні консультативні комітети також надають учасникам угод інформацію про кон'юнктуру ринку, обговорюють проблеми співвідношення виробництва й експорту товарів, сприяють врегулюванню цін. Відомі два комітети: Міжнародний комітет з бавовни й Комітет ЮНКТАД з вольфраму.

Міжнародні дослідні групи з сировинних товарів працюють під егідою ЮНКТАД. Вони аналізують тенденції на;сировинних ринках і надають відповідні рекомендації країнам-учасникам. Комітети аналізують ринки: натурального каучуку, свинцю й цинку, нікелю, міді.

Міждержавні організації країн - виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників та експортерів і не включають нетто-споживачів сировини. Вони представлені об'єднаннями країн, що розвиваються (за незначними винятками). Утворення організацій цього типу стало спробою протистояти диктату споживачів, якими є переважно високорозвинуті країни. Значною мірою цієї мети вдалося досягти. Сьогодні частка товарних асоціацій у поставках на світовий ринок сировини й продовольства сягає 55%, а по деяких товарах - навіть, 80 - :90%. Так, організація ОПЕК постачає 80% нафти, Асоціація країн - виробників олова - 90% цього металу, Асоціація країн - виробників натурального каучуку - 95% каучуку від усього обсягу відповідного ринку [12, с. 206].

Міжнародні організації експортерів сировини налічують майже три десятки. Найбільш відомі й впливові є Організація країн - експортерів нафти (ОПЕК); Асоціація країн - експортерів залізної руди (АІЕК); Асоціація країн - виробників олова (АТПК); Асоціація країн виробників натурального каучуку (АНРПК); Рада виробників какао-бобів; Організація з кави; Міжафриканська організація з кави (ІАКО); Федерація кави Америки; Міжнародна асоціація країн -- виробників та експортерів чаю; Союз країн - експортерів бананів (УПЕБ); Група країн - експортерів цукру Латинської Америки й Карибського басейну (ГЕПЛАСЕА); Організація країн - експортерів джуту.

Отже, можна виділити такі основні міжнародні організації з регулювання світової торгівлі як СОТ, ЮНКТАД, Міжнародний торгівельний центр ЮНКТАД/СОТ та ЮНСІТРАЛ. Всі ці організації мають певні цілі, функції, засоби регулювання світової торгівлі та методи врегулювання економічних спорів з приводу торгівлі. Але панівну роль на міжнародному рівні регулювання світової торгівлі все ж таки займає Світова організація торгівлі.

2.2 Міжнародний рівень регулювання світової торгівлі у межах ГАТТ/СОТ

Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка б була дійовою, спромоглась, нарешті, подолати перешкоди, які створюються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню Другої світової війни Сполучені Штати стали най-могутнішою державою світу, обсяг їх промисловості становив 51% усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так вже й легко просувалися на закордонні ринки, оскільки скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалася ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 року американці розробили "Пропозиції щодо розширення торгівлі й зайнятості", які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей щодо доступу до світових джерел сировини. На грунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торгівельної організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.

Прийняття статуту планувалося на конференції ООН у Гавані, яка відбулася в 1947-1948 рр. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість у його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отож, утворення МТО не відбулося. Проте залишився в силі один документ - протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торгівельні відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі - ГАТТ. Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півсторіччя.

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар'єрів та регулювання торговельних спорів.

Можемо також зазначити, що основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торгівельних переговорів - раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торгівельної політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, - Уругвайський раунд, (1986-1993) і прийняв рішення про претворення ГАТТ у Світову організацію торгівлі (СОТ).

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Таким чином досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торгівельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Можемо визначити основні принципи діяльності СОТ: принцип найбільшого сприяння, принцип національного режиму, принцип захисту національної промисловості, принцип утворення стійкої основи торгівлі, принцип сприяння справедливій конкуренції, принцип дій у найзвичайних ситуаціях, принцип регіональних торгівельних домовленостей.

Отже, сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торгівельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Проаналізував призначення та напрями діяльності СОТ, можемо виділити міжнародні правила щодо торгівлі товарами. У практиці регулювання міжнародної торгівлі існують чотири основних правила, установлених Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що входить у систему СОТ.

Перше правило стосується захисту національної промисловості тільки за допомогою тарифів. Незважаючи на те, що ГАТТ спрямована на поступову лібералізацію торгівлі, у ній визнається, що країни можуть бути змушені захищати національне виробництво від іноземної конкуренції. Однак вона вимагає, щоб захист здійснювався за допомогою тарифів. Застосування кількісних обмежень, за винятком небагатьох ситуацій (наприклад, труднощі з платіжним балансом), забороняється.

Друге правило визначає, що тарифні ставки повинні бути знижені і зв'язані, щоб уникнути подальшого підвищення. Від країн потрібно, щоб тарифи й інші заходи, які використовуються з метою захисту внутрішнього ринку, були знижені, а там де можна - скасовані шляхом проведення багатосторонніх торгових переговорів. Знижені в такий спосіб тарифи зв'язуються і не підлягають підвищенню, про що вказується в національному Розкладі країни. Розклад зобов'язань є невід'ємною частиною правової системи ГАТТ.

Що стосується третього правила, то воно визначає торгівлю на підставі положень режиму найбільшого сприяння (РНС). Суть положень цього режиму зводиться до того, що торгівля не повинна бути дискримінаційною. РНС - умова, закріплена в міжнародних торгових угодах, що передбачають надання договірними сторонами один одному всіх прав, переваг і пільг, якими користується і(чи) буде користуватися будь-яка третя держава. Іншими словами, якщо країна-член СОТ надає іншій країні який-небудь тариф чи інші переваги щодо будь-якого товару, то вона повинна відразу і безумовно надати такий самий режим аналогічним товарам інших країн. Можемо сказати, що зобов'язання про надання РНС не обмежуються тільки тарифами. Вони стосуються також:

o будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;

o методики застосування тарифів, зборів;

o правил проведення експортних чи імпортних операцій;

o внутрішніх податків і зборів на імпортні товари, а також законів, постанов і вимог, що впливають на їхній продаж;

o застосування кількісних обмежень (наприклад, розподіл квот між країнами-постачальниками на недискримінаційній основі), де такі обмеження дозволяються.

Однак існують деякі винятки з правил РНС. Так, одним з винятків є торгівля між учасниками регіональних торгових угод, у відношенні яких застосовується преференційний чи безмитний режим, а іншим винятком - Генеральна система преференцій.

Країни в рамках регіональних угод можуть зменшувати тарифи й інші торгові бар'єри на преференційній основі. Нижчі чи нульові тарифні ставки, які застосовуються в торгівлі між сторонами регіональних угод, не повинні поширюватися на інші країни.

Щоб захистити торгові інтереси країн, які не є учасниками регіональних угод, ГАТТ накладає строгі обмеження на укладення домовленостей.

Домовленості можуть мати форму митних союзів, зон вільної торгівлі. В обох випадках торгівля між країнами-членами відбувається на основі звільнення від сплати мита, у той час як торгівля з іншими країнами ґрунтується на правилах РНС.

Четверте правило відноситься до національного режиму. Принцип національного режиму доповнює принцип РНС і припускає, що імпортний товар, який перетинає кордон після оплати мита й інших зборів, повинен одержувати режим не менш сприятливий, ніж режим, який одержують аналогічні товари, виготовлені вітчизняними товаровиробниками. Тому країна не може накладати на імпортні товари, після того як товар надійшов на територію країни після оплати мита на кордоні, внутрішні податки (наприклад податок із продажу) по вищих ставках, ніж ті, що застосовуються до подібних вітчизняних товарів. Аналогічно правила, які регулюють продаж і закупівлю товарів на вітчизняному ринку, не повинні бути більш жорсткими щодо імпортних товарів.

СОТ також регулює міжнародну торгівлю послугами. В основі міжнародного регулювання послуг лежать такі принципи: лібералізація торгівлі послугами, ринкова конкуренція, режим найбільшого сприяння, специфічне і диференційоване відношення до країн, що розвиваються.

У системі регулювання міжнародної торгівлі послугами істотну роль відіграють:

o двосторонні угоди як галузеві (наприклад, з транспорту, зв'язку), так і торгівельноекономічні, в яких розглядаються окремі аспекти торгівлі послугами й інвестицій у цю сферу;

o багатосторонні угоди всередині інтеграційного об'єднання (наприклад, у ЄС знято обмеження на взаємну торгівлю послугами);

o регулювання в рамках міжнародних організацій. Підготовкою угод з цих питань займаються спеціальні міжурядові організації, а також міжнародні торгівельноекспортні організації (СОТ, ЮНКТАД, ОЕСР). Міжнародною торгівлею послугами займається близько 40 організацій.

Особливе місце посідає міжнародне регулювання сфери торгівлі послугами на основі Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС) у рамках СОТ. Угода спрямована на сприяння економічному зростанню усіх торговельних партнерів через розширення торгівлі послугами.

ГАТС містить загальні концепції, принципи і правила з торгівлі послугами, а також конкретні зобов'язання щодо лібералізації торгівлі в секторах і підсекторах послуг [43, с. 293].

До найважливіших загальних зобов'язань відносимо:

1) прозорість правил торгівлі послугами: створення інформаційних і контактних пунктів;

2) взаємне визнання кваліфікації, необхідної для надання послуг;

3) розширення режиму найбільшого сприяння (РНС) і використання національного режиму;

4) заходи, спрямовані на лібералізацію торгівлі, зокрема на забезпечення більшої участі країн, що розвиваються.

Конкретні зобов'язання - це зобов'язання, що беруть на себе окремі країни щодо тих чи інших секторів послуг. У кожному з обраних секторів послуг країна зобов'язана брати зобов'язання щодо доступу на ринок, національного режиму та інші зобов'язання.

Виділемо види умов, які можуть ставити країни, беручи на себе зобов'язання щодо доступу на ринок:

o обмеження кількості постачальників послуг;

o обмеження загальної вартості операцій з послугами;

o обмеження загальної кількості операцій з надання послуг або загальної кількості наданих послуг, тобто введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг;

o обмеження загальної кількості іноземних постачальників послуг, які можуть залучатися до конкретного сектора послуг;

o вимоги до специфічного типу юридичної особи, які надає послуги;

o обмеження на участь іноземного акціонерного капіталу.

Зобов'язання, що бере на себе країна, заносяться до Розкладу зобов'язань ГАТС.

Країни можуть вводити обмеження на використання національного режиму нерезидентами. Держава застосовує такі інструменти внутрішньої економічної політики, які дискримінують на вітчизняному ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими.

Зазначимо, що у ряді випадків для обмеження торгівлі послугами використовують такі самі методи регулювання, як і для торгівлі товарами. Це пов'язано з тим, що торгівля окремими видами послуг супроводить торгівлю товарами і тому підпадає під обмеження, що накладаються на торгівлю цими товарами.

Також на данному етапі розвитку ринку технологій стає важливим його регулювання. Предметом міжнародного регулювання на ринку технологій є насамперед охорона прав на винахід, промислові зразки, товарні знаки, що являють собою об'єкти інтелектуальної власності. Будь-яке несанкціоноване використання інтелектуальної власності є порушенням прав власника. Стандарти, які приймаються різними країнами для захисту своїх винаходів, промислових зразків, товарних знаків, а також ефективність, з якою їх застосовують, впливають на розвиток міжнародного технологічного обміну.

Можемо підкреслити, що проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такі міжнародні організації, як Європейська патентна організація (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організації торгівлі (СОТ).

У правовій системі Світової організації торгівлі одним із трьох її складових, крім ГАТТ і ГАТС, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди щодо захисту прав інтелектуальної власності [43, с 308].

Передумовами прийняття Угоди ТРІПС є наявність значних розходжень у стандартах, які регулюють охорону і реалізацію прав інтелектуальної власності, а також відсутність багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами, що стало джерелом зростаючої напруженості в міжнародних економічних відносинах.

Угода ТРІПС визначає мінімальні стандарти і періоди, на які надається захист різних ПІВ. Від країн вимагається не вдаватись до дискримінації між іноземцями, а також між іноземцями та вітчизняними громадянами щодо набуття, обсягу і збереження прав інтелектуальної власності (поширення режиму найбільшого сприяння і національного режиму). Важливою рисою Угоди є те, що закладений конвенціями СОІВ стандартний захист одержав правовий статус.

До основних стандартів захисту прав на патенти, товарні знаки, промислові зразки, ноу-хау, відносяться такі.

Будь-який винахід, на який має бути зареєстрований патент, повинен бути новим, включати винахідницьку стадію та бути придатним для промислового застосування.

Країни повинні видавати патенти на винаходи в усіх сферах технологій як для товарів, так і для процесів, включаючи ті, котрі застосовуються для виробництва товарів. Крім того, патенти повинні видаватися без дискримінації щодо місця винаходу, і незалежно від того, чи товари імпортовані, чи вироблені на внутрішньому ринку.

Патенти дають їх власникам ексклюзивні права власності. Це дозволяє власникам попереджати використання захищених винаходів іншими. Виробники, які бажають використовувати запатентовані винаходи, повинні одержати відповідні ліцензії чи дозволи від власників таких патентів, які, як правило, вимагатимуть сплати належних роялті.

Якщо предметом патенту є товар, то треті особи можуть виробляти, продавати або імпортувати такий товар лише за згодою власника патенту. Якщо ж процес запатентовано, треті сторони не можуть застосовувати його без згоди власника відповідного патенту. Вони також не можуть без такої згоди продавати або імпортувати товари, які безпосередньо отримані з використанням запатентованого процесу.

В Угоді передбачається примусове ліцензування, якщо власник патенту відмовляється ліцензувати використання запатентованого винаходу, висуваючи необґрунтовані умови. Законодавством багатьох країн передбачається, що у випадку, коли запатентованого товару немає в наявності, або коли є в наявності за непомірними цінами, то уряд, виходячи з державних інтересів, може дозволити зацікавленому виробнику використовувати патент за умови виплати власникові патенту адекватних роялті. Однак Угода закладає жорсткі умови для такого виду ліцензування з метою забезпечення того, щоб примусові ліцензії видавалися лише у виняткових ситуаціях і на об'єктивній основі.

Незважаючи на те, що власники патенту мають ексклюзивні права власності на свої винаходи, вони не можуть приховувати технічну інформацію на ці винаходи. Законодавство більшості країн вимагає від заявників на патенти розголошувати таку інформацію на товари чи процеси, які підлягають патентуванню, оскільки це дає можливість технічно кваліфікованим фахівцям зрозуміти і використовувати її для подальшої дослідницької роботи або для промислового використання після закінчення дії патенту. Така інформація може бути отримана будь-якою зацікавленою особою від патентного офісу після сплати необхідних платежів.

Власники зареєстрованих товарних знаків мають виняткові (ексклюзивні) права не дозволяти третім сторонам використовувати ідентичні чи подібні знаки на товари, що схожі на ті, стосовно яких зареєстрований товарний знак, якщо таке використання призвело б до ймовірної плутанини.

Угода ТРІПС вимагає від країн-членів не запроваджувати щодо використання товарних знаків спеціальних вимог, які, наприклад, могли б нанести шкоду їх здатності відрізняти товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг інших підприємств. Угода також зобов'язує країни скасовувати практику надання дозволів на використання іноземних товарних знаків тільки тоді, коли вони поєднуються з іншим товарним знаком вітчизняного походження.

Країни-члени мають можливість вільно визначати умови ліцензування і передачі прав на товарні знаки. Однак власники зареєстрованих товарних знаків не повинні бути зобов'язані давати ліцензію на використання товарних знаків. Крім того, вони мають право передавати права на товарний знак з передачею підприємства, якому належить товарний знак або без такої передачі.

Захист, що надається власникові зареєстрованого товарного знаку, ґрунтується на припущенні, що він використовуватиме його в торгівлі. Закони більшості країн передбачають скасування товарного знаку, якщо він не використовується упродовж визначеного часу.

Угода ТРІПС закладає деякі положення, які варто дотримуватись при скасуванні товарних знаків через їх невикористання. Вона передбачає, що будь-який зареєстрований товарний знак може бути анулюваним лише через безперервний термін невикористання його, щонайменше упродовж трьох років. При цьому необхідно враховувати обставини, які виникають незалежно від волі власника іноземного товарного знаку, наприклад, торговельні обмеження на імпорт товарів і послуг, що охороняються товарним знаком. Більше того, використання, наприклад, ліцензіатом повинно визнаватися як використання власником товарного знаку.

Угода ТРІПС зобов'язує країни-члени забезпечувати охорону промислових зразків, які повинні бути новими чи оригінальними. Власник захищеного зразка має виняткове (ексклюзивне) право на його використання і може перешкоджати третім сторонам, які не одержали його згоди створювати, продавати чи імпортувати вироби, скопійовані чи значною мірою скопійовані із захищеного зразка.

Також Угода ТРІПС передбачає охорону закритої інформації. В Угоді містяться положення, які потребують, щоб закрита інформація - комерційна таємниця чи ноу-хау - користувалися захистом. Такий захист вживається до інформації секретної, що має комерційну цінність через свою таємність, і яка підпадає під розумні заходи, щоб тримати її в секреті. Угода не вимагає, щоб закрита інформація трактувалася як форма власності, проте вона застережує, що особа, яка на законних підставах має контроль над такою інформацією, повинна мати можливість перешкоджати її розголошенню, одержанню чи використанню іншими особами без її згоди таким чином, що не суперечить комерційній практиці.


Подобные документы

  • Система міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі. Світова організація торгівлі, історія її створення, цілі, принципи та функції. Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі.

    лекция [612,6 K], добавлен 10.10.2013

  • Історія розвитку Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Комплексне дослідження правових засад і принципів становлення Світової організації торгівлі. Принципи реалізації Світовою організацією міжнародної торговельної політики та міжнародної торгівлі.

    статья [31,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Сутність світової торгівлі послугами. Процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах. Характеристика етапів розвитку світової торгівлі послугами, система показників, особливості класифікації її форм.

    реферат [32,9 K], добавлен 03.07.2011

  • Система показників розвитку міжнародної торгівлі, митно-тарифні та нетарифні методи регулювання. Платіжний та торговельний баланси України, структурні зрушення у зовнішній торгівлі товарами і послугами. Можливості та загрози подальшого її розвитку.

    дипломная работа [5,6 M], добавлен 27.05.2012

  • Суть, передумови формування та особливості світового ринку послуг, їх види. Географічна структура, регулювання та тенденції розвитку міжнародної торгівлі послугами в умовах глобалізації. Передумови вступу України до Світової організації торгівлі.

    курсовая работа [287,2 K], добавлен 12.12.2010

  • Переваги, отримані Україною після вступу до Світової організації торгівлі (СОТ). Негативні наслідки вступу до СОТ. Рівень відкритості економіки. Розширення номенклатури та географічної структури експорту та імпорту. Динаміка зовнішньої торгівлі України.

    презентация [559,5 K], добавлен 19.10.2013

  • Сутність світової економіки і основні тенденції її розвитку. Сучасні концепції міжнародної торгівлі. Світові товарні ринки, їх структура і динаміка. Експертний потенціал України. Україна і міжнародні економічні організації, місце державі в світі.

    курсовая работа [54,1 K], добавлен 07.12.2010

  • Тарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі. Класифікація та особливості застосування митних тарифів. Мета створення Європейського Союзу, діяльність Європейської асоціації вільної торгівлі. Основи економічного співробітництва між Україною та ЄС.

    контрольная работа [162,2 K], добавлен 08.06.2011

  • Дослідження сутності, видів та показників світової торгівлі. Характеристика типів зовнішньоторговельної політики держав: політика вільної торгівлі та протекціонізм. Інструменти регулювання міжнародної торгівлі товарами. Сучасна зовнішня торгівля України.

    контрольная работа [24,2 K], добавлен 10.09.2010

  • Вступ України до Світової організації торгівлі. Сфера діяльності СОТ розширюється і передбачає не тільки регулювання торговельних потоків, а й міжнародне економічне регулювання капіталу та робочої сили. Переваги та недоліки членства України в СОТ.

    реферат [22,5 K], добавлен 27.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.