Українська мова у медіапросторі

У питанні грамотності телебачення важливо не перегнути палицю. Помиляються всі, а надто ЗМІ, а надто вкрай оперативне телебачення. Утім, мовознавець, доцент Інституту журналістики Людмила Шевченко, яка цей процес уважно відстежує, стверджує, що останнім часом справи з грамотністю на телеканалах значно поліпшилися. «Я вважаю, що зараз ситуація виправляється, -- каже вона. -- СТБ навіть прагне впроваджувати ті елементи мови, які були колись відібрані у нас, у часи, коли виконувалася програма наближення української мови до російської». Серед найпоширеніших помилок у мові телеведучих є фонетичні: Вони трапляються дуже часто. Наприклад, вимовляють «риклама» замість «реклама», «обраф», «підтримаф» замість «обрав», «підтримав». Між іншим, часто ця помилка трапляється у Людмили Добровольської. Часто також звуки «дь» і «ть» вимовляють із призвуком «ц» -- на манер російської вимови. Що стосується класичних випадків, як, наприклад, вживання російської «кальки» «приймати участь» замість правильного українського варіанту «брати участь», то, за словами мовознавця, такі помилки у ведучих уже не трапляються. Натомість вони активно звучать з вуст гостей студії. Між іншим, фірмова мова телеканалу СТБ, свого часу викликала безліч дискусій серед навколотелевізійної громади. З одного боку, реанімувати «загноблену» і «вирівняну» більшовиками органічну українську мову -- справа благородна. З іншого боку -- ця благородна справа суперечить нормам чинного правопису, порушеннями норм якого всім докоряють. Чи має право один із найрейтинговіших телеканалів використовувати в ефірі фактичний анахронізм?

У мене це не викликає заперечення, норми української мови 1920-х значна частина мовознавців навіть пропонує ввести до правопису, бо вони відповідають системі української мови і свого часу були вилучені штучно. Потреба у використанні мови 1920-х у інформаційних випусках «Вікон» виникла органічно, так само як із часом виникає потреба у поверненні до того, що було ліквідовано штучно. Впливу цієї трансформації на рейтинги новин дослідити не намагалися, але знаємо, що думки медійників з цього приводу є різні. Нагадаємо, що ще минулого року на захист своєї мовної політики СТБ прикликав Інститут мови НАН України. Результатом наукової експертизи мовної практики телеканалу СТБ стала книга «PROMOVA, або Де ми помиляємося...», де прослідковано найпоширеніші огріхи мовлення телеведучих, а також подано настанови щодо складних і суперечливих випадків написання та вживання слів. Ця книга була видана, аби довести, що мова, яку використовують «Вікна» -- це не просто родзинка телеканалу, а повноправний варіант сучасної української мови, який поступово повертається в свою колишню роль. Добре було б, аби зміст діяльності ТБ був найоптимальнішим найперше у пізнавальному і об'єктивному сенсі, а грамотність висловлювань ведучих і гостей була не проблемою, а приємним бонусом для глядачів.

Мовні нюанси

Сьогодні в інформаційному просторі, де українська мова намагається посісти гідне місце чи задумуємося ми про те, чи правильно говоримо, вживаємо слова та вислови, словосполучення тощо. На телебаченні, у засобах масової інформації та численних Інтернет-виданнях можна почути і прочитати українську мову. Та чи така вона як має бути? Де золота середина і чи повинна вона взагалі існувати? Хіба в мові може бути середнячок? Рекламні тексти, ті взагалі й українськими назвати не можна, немає цілісності: нерідко чисто український вислів межує з кальками та недолугими словосполученнями. Нерідко навіть чула закиди, на кшталт: «а чи не можна щоб цей текст був не дуже українським..?» А це, вибачте, як? А ось так.

Для прикладу розгляньмо деякі словосполучення, які в інформаційних просторах вживають неправильно, тамтешні працівники навіть не здогадуються про це. А такі мовні нюанси варто пам'ятати тим, чиєю зброєю є слово. За правилами не можна вживати залежних від ступеньового прикметника слів без прийменників за, від, порівняно з, або без сполучника ніж (аніж). Тому правильно говорити: більший за (від) нього, а не більший нього; знати краще за (від) інших, а не знати краще інших. Часто можна почути не властиве українській мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу. Наприклад, атакуючий, відбілюючий засіб, координуючий орган, оздоровчий ефект, хвилюючий, тоді коли потрібно - атакувальний (наступальний), відбілювальний (для відбілювання), координаційний орган, оздоровлювальний ефект, бентежний (який хвилює, бентежний). Не зайвим буде відмітити, що потрібно вживати: відповідно до і згідно з, залежно від, а не в залежності від; незважаючи на протести, а не не дивлячись на протести, порівняно з, а не у порівнянні з. Дуже розхожа помилка вживання похідних сполучників: не стільки.., скільки; чим.., тим; у той час як; тоді як потрібно - не так.., як; що.., то; тоді як. Деякі працівники слова навіть і не здогадуються про те, що у дієприкметників на -учий (-ючий) є українські відповідники. Наприклад дієприкметник існуючий залежно від контексту може мати різні відповідники. Так, правильно казати: наявні проблеми, а не існуючі, чинне законодавство, заведений порядок, сучасні кордони держави, теперішні ціни. Так само до дієприкметника діючий можливо підібрати не один відповідник: активна речовина, а не діюча, впливовий важіль, дійові особи, регулярна армія, активний вулкан. Домінуючий = тенденція, що переважає, а не домінуюча тенденція; визначальний (основний) чинник; провідна (домінантна) ідея, переважне вживання; основна (типова) конструкція. Виконуючий = який виконує обов'язки; виконувач обов'язків, виконавець ролі. Початкуючий = поет-початківець. Практикуючий = лікар-практик. Наступаючий = війська, що наступають; з настанням Нового року!; з передноворіччям!; з прийдешнім Новим роком!. Віруючий - вірник; вірянин. Відпочиваючий - який відпочиває; відпочивальник. Біжучий - рухомий рядок, а не біжучий рядок. Несуча - основна (тримальна) стіна.

Слід наголосити, що в синтаксичних конструкціях також буває багато помилок. Так, вживання пасивних конструкцій з дієсловами на -ся ховає багато підводних каменів. На відміну від європейських мов, нашій не характерне вживання пасиву з вказуванням на особу. Наприклад словосполучення „Указ підписується президентом України” неправильне. Слід казати: Президент України підписує Указ. Правильно: Договір ратифіковано, а не Договір ратифіковано Верховною Радою України. Кримінальну справу порушено, а не Кримінальну справу порушено мною.

Наголосимо, що в українській мові слід віддавати перевагу саме активним конструкціям. Тому: народ обирає Президента, а не Президент обирається народом, так само і - журналісти готують матеріал, а не матеріал готується журналістами; питання вивчають глибоко, а не питання вивчається глибоко тощо.

Власні та загальні назви, що позначають істот чоловічого роду, у давальному і місцевому відмінках однини повинні мати закінчення -ові, -еві (-єві), а не -у (-ю): Петрові, братові, директорові, чоловікові, водієві, секретареві, зятеві, прем'єрові, президентові, професорові, коневі, змієві тощо. Якщо в тексті ужито два іменники і обидва - загальні назви, власні назви, то в обох цих іменниках потрібно писати закінчення -ові, -еві (-єві): Панові Президентові, Вікторові Ющенкові, добродієві Іванові тощо.

Адресуючи щось особі чоловічої статі за іменем та по батькові, у давальному відмінку однини ім'я вживаємо із закінченням -ові, -еві (-єві), а от ім'я по батькові - із закінченням -у: Вікторові Андрійовичу, Юрієві Петровичу, Володимирові Семеновичу, Анатолієві Федоровичу. Не останню увагу слід також приділити і наголосу в українській мові. Щоправда у друкованих виданнях та електронних оглядачах від не грає визначальної ролі, а от на радіо і телебаченні - є чи не найвагомішим показником справжнього знання мови, позаяк тут все сприймається здебільшого на слух. Для прикладу можна навести деякі досить розхожі слова, які чи не найчастіше зазнають помилок. Так, листопад незалежно від того чи то місяць, чи то природне явище вживається з наголосом на останньому складі, так само, як і новина, псевдонім, цінник. А от слово пізнання має наголос на другому складі. Принагідно зазначу, що недоторканний - це той, який охороняється, якого не можна нищити, псувати тощо (посол - особа недоторканна), а от недоторканий - якого не чіпали, образливий (недоторканий запас). Так само мають підводні камені немало прикметників. Правильно казати малиновий сік, але малиновий стяг, фірмовий, а не фірмовий, черговий, а не черговий. Запозичене з французької слово жалюзі має наголос на останньому складі, оскільки для французької характерне саме таке наголошення. Двоскладові чоловічі імена, що закінчуються на -о, в українській мові функціонують з наголосом на закінченні, наприклад: Левко, Славко, Тимко, але Марко. В імені Герасим наголос на третьому складі, в імені Орест - на другому. Правильний наголос у прислівнику також на останньому складі. Варто наголосити ще деякі нюанси вживання тих чи інших словосполучень. Так, культ особи (а не особистості), відповідь правильна (а не вірна), житлові будинки (а не жилі), виняток (а не виключення), витяг (а не виписка), скасовувати (а не відміняти), розташовуватися, бути, міститися, перебувати (а не знаходитися), звинувачення (а не обвинувачення), паливо (а не пальне, оскільки пальне вважається швидше спиртним напоєм, випивкою), належність (а не приналежність), збігатися (а не співпадати), ставити запитання, запитувати, питати (а не задавати питання), вислів як правило уживається тоді, коли йдеться про мовні правила, в інших випадках доцільно вживати: зазвичай, звичайно тощо. Дивно, але навіть начебто поціновувачі слова, письменники та літературознавці не завжди можуть похвалитися знанням мовних нюансів. Тому і виходить, що люди, читаючи їхні твори, не навчаться грамотно і по-справжньому правильно говорити українською. Через всеохопне засилля російської мови у радянський час, українська відійшла на другий план і їй не приділялася пильна увага, тому і маємо різноманітні кальки та суржик. Сьогодні скрізь чуємо західні запозичення, які невпинно атакують і не лише нашу мову. От тільки інші мови чомусь можуть захищатися, як от французька, яка неохоче приймає запозичення, а надто американізми та англіцизми. Чому ж тоді все частіше у тіло і душу української мови закрадаються анлціцизми, латинізми, американізми? Чому калькуються слова і нехтується величезна кількість відповідників та синонімів? Чому тепер вважається, що простіше - то краще? На що схожа мова пересічного школяра?

До чого нас закликає реклама і що пропагує? Що переслідують закиди про те, що нам краще бути двомовними, а не українцями? Так вже сьогодні сталося, що найбільший вплив справляють на нас не розумні книжки, а радше масове чтиво, телебачення, реклама, Інтернет. Якість мови в усіх цих засобах покращення, чи то пак погіршання людської культури, викликає сумніви. Проблема в тому, що в інформаційному просторі дуже мало україномовних джерел інформації, а надто справді якісних та вартісних. На телебаченні чомусь один ведучий розмовляє українською, інший - російською, хоча другу державну мову ще не запроваджено. Українська мова деяких ведучих ще має пройти добрячу прополку, а тексти зазнати нещадного редагування. На радіопросторі справа ще гірша, адже похвалитися справді літературною вимовою можуть лише на Національному радіо (і то, на жаль, не всі), а FM-станції просто не можна брати і в найменший приклад, хоча винятки завжди є, але поодинокі. За найкращі переклади іноземних фільмів можуть позмагатися тільки деякі вітчизняні канали, про субтитри до російськомовної кіно- та телепродукції соромно і згадувати. Така якість - ганьба для пристойних каналів. Реклама - то взагалі окрема розмова про те, що ми чуємо й бачимо з екранів та на екранах наших віконець у кольоровий світ. Позаяк у рекламному світі важливий продукт, його розкрутка, просування на ринок, чи то пак, промоція, а не мова. З реклами ми дізнаємося про сервісне обслуговування (коли сервіс і є обслуговування), про обмежені ліміти (коли ліміт і є обмеженням), про комерційну торгівлю (де комерція і є торгівлею). У світі все драйвове, найсове, снікерсове! Тут проводять кастинги (конкурсний відбір), займаються дилерством (посередництвом), спілкуються з трейдерами (торговцями), телефонують провайдерам (постачальникам), впливають на генерацію (покоління), в обід ходять на бізнес-ланч (діловий обід), а інколи і то їдять непретензійний фаст-фуд (їжу нашвидкуруч), а тим часом юзають (користуються) свій копм. Цікавий феномен засилля різноманітним англіцизмами набуває якомога більшого розмаху. Чому так? Можливо через непереборне бажання бути ближче до Європи та Америки, до заокеанного світу мрій? Наголошу, що задля створення особливого відтінку в тексті, або ж переслідуючи певну мету, інколи можна і навіть потрібно вживати всі ці запозичення, але ж що занадто, те не здраво.

Цікаво чи багато назве пересічний громадянин синонімів до розхожого тепер слова „нонсенс”? А їх до речі є чимало: безглуздя; нісенітниця, дурість, дурощі, глупство, абсурд, бридня, абищо, ахінея, дурниця, єресь, бозна-що, казна-що, чортзна-що, чортибатьказна-що, алогізм, маячня, на вербі груші, недоладність, несусвітність, ні в кут, ні в двері, сон рябої кобили, таке, що й купи не держиться, тарабарщина, абракадарба. Так само можна знайти нормальні відповідники до слова імплементація: впровадження; втілення в життя; введення в дію; виконання; здійснення; перетворення в дійсність; реалізація; матеріалізація; справдження; звершення; вживлення; надання чинності; узаконення тощо. Здається, варто лише захотіти, і мова виграватиме найпринаднішими кольорами. Головне не забувати, що мова не повинна втратити своєї краси і привабливості, милозвучності. Сподіваюсь вищезгадані нюанси допоможуть читачам уважніше ставитися до своєї вимови, правопису, і переконають, що іноземну мову можна вивчити за декілька років, а от свою потрібно вчити все життя. Наголошу ще, що ніколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, і тільки той хто справді прагне й хоче досягти успіху у чомусь, має найбільше шансів це зробити. Плекати мову потрібно і боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми - українці і це наш незмінний святий обов'язок.

Висновки

Сьогодні в інформаційному просторі, де українська мова намагається посісти гідне місце чи задумуємося ми про те, чи правильно говоримо, вживаємо слова та вислови, словосполучення тощо. На телебаченні, у засобах масової інформації та численних Інтернет-виданнях можна почути і прочитати українську мову. Та чи така вона як має бути? Де золота середина і чи повинна вона взагалі існувати? Хіба в мові може бути середнячок? Рекламні тексти, ті взагалі й українськими назвати не можна, немає цілісності: нерідко чисто український вислів межує з кальками та недолугими словосполученнями. Нерідко навіть чула закиди, на кшталт: «а чи не можна щоб цей текст був не дуже українським..?» А це, вибачте, як? А ось так.

На мою думку, явища, які мають місце на українському внутрішньополітичному просторі, мають бути визначені як інформаційні протистояння. В той час, як інформаційні війни скоріше використовуються на міжнародному рівні. Наприклад конфлікт між Україною і Росією може трактуватися саме як інформаційна війна. Росія постійно провокує гучними заявами український уряд та і просто зневажливо ставиться до українців у своїх інформаційних матеріалах. То Україна краде газ, то українців називають малоросами, або ж всі українці продалися американцям. І якщо на початку цієї війни пересічним громадянам було байдуже, то зараз зневажливе ставлення проявляється не лише на рівні керівництва, а і на рівні мас. Ураховуючи масштабність і міжнародну специфіку цього конфлікту, активність обох його сторін та залучення інших гравців, він може трактуватися як інформаційна війна. Таким чином, українське телебачення задіяне у веденні інформаційної війни - на рівні міжнародних конфліктів, та інформаційного протистояння - на внутрішньополітичному рівні.

Що ж являє собою дискурс електронних ЗМІ? По-перше, його формують радіо, телебачення, Інтернет (включаючи електронну пошту, спілкування в чаті, ICQ - спілкування в режимі он-лайн та sms - коротке повідомлення з Інтернету або мобільного телефону на інший мобільний телефон). Хоча електронні ЗМІ виникли набагато пізніше, ніж друковані, на сучасному етапі вони посідають перше місце серед споживачів інформації. Наприклад, за результатами опитування проведеного серед студентів Дрогобицького педуніверситету телебачення як основне джерело інформації отримало голосів 79,5 %, у той час як радіо та преса отримали по 6,5 %, а Інтернет 7,5 %.

Сьогодні багато дослідників засобів масового інформування стверджують, що основна функція ЗМІ - вплив на свідомість своєї аудиторії з метою пропаганди певних, насамперед політичних, соціальних, економічних, а потім культурних та освітніх, цінностей. Відповідно, ЗМІ створюють нову мову, покликану обслуговувати семантику політичного міфу, яка, відтак, є цілеспрямованою технологію зміни змісту слів.

Спеціалісти мас-медіа створюють цілий ряд кліше, лозунгів, епітетів, коротких, але розпливчастих фраз, за допомогою яких можна описати будь-яку політичну, економічну чи соціальну новину. Але все це радше існує в досить обмеженому сегменті ЗМІ - суспільно-політичних виданнях, теле- та радіопрограмах. Поряд з ними існує ціла низка розважальних, спортивних, наукових, спеціалізованих ЗМІ, мовні засоби яких підпорядковано іншій меті з одного боку заповнити дозвілля споживача інформації, а з іншого - отримати комерційний прибуток, оскільки популярність передачі прямо пропорційно впливає на кількість зароблених грошей від реклами. Тож в сучасному контексті доцільніше говорити про відображення специфіки функціонування сучасних ЗМІ у їх мові.

До чого нас закликає реклама і що пропагує ? Що переслідують закиди про те, що нам краще бути двомовними, а не українцями? Так вже сьогодні сталося, що найбільший вплив справляють на нас не розумні книжки, а радше масове чтиво, телебачення, реклама, Інтернет. Якість мови в усіх цих засобах покращення, чи то пак погіршання людської культури, викликає сумніви. Проблема в тому, що в інформаційному просторі дуже мало україномовних джерел інформації, а надто справді якісних та вартісних. На телебаченні чомусь один ведучий розмовляє українською, інший - російською, хоча другу державну мову ще не запроваджено. Українська мова деяких ведучих ще має пройти добрячу прополку, а тексти зазнати нещадного редагування.

Отже, суспільство XXI сторіччя справедливо називають інформаційним, оскільки на сучасному етапі інформація стала чи не найважливішим чинником його функціонування. Інтелектуальна потреба отримання нових знань як один з механізмів, що зумовлюють існування і подальший розвиток суспільства, задовольняється у суспільстві - сукупності індивідів, що його утворюють, головним чином, за допомогою засобів масового інформування (ЗМІ) - друкованих та електронних.

Масова комунікація у сучасному розумінні з'явилася порівняно недавно, але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та засобів її масового розповсюдження, які постійно удосконалюються у бік оперативності та зручності. Наголошую ще, що ніколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, і тільки той хто справді прагне й хоче досягти успіху у чомусь, має найбільше шансів це зробити. Плекати мову потрібно і боротися за її чистоту також, тож не забуваймо, що ми - українці і це наш незмінний святий обов'язок.

Літеретура

1. Ленець К. Проблеми мовної культури / Слово Стиль Норма Збірник наукових праць, присвячений 65-річчю дня народження доктора філологічних наук, професора С. Я. Єрмоленко. -- К., 2002. -- С. 40-42.

2. Освітні технології. - К.: Л.О.К., 2002

3. Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. та інші.Телебачення України. Навчальний посібник.: Львів: В-во “Сполом”, 2001.