Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивчення

У газетних фондах НБУ ім. В. І. Вернадського зберігаються такі номери „Церковно-общественной мысли” за 1917 р.: № 1, 3 - 5, 6,7, 10, 11.

2.4 Сатирично-гумористична преса України початку ХХ ст. як складова газетного фонду бібліотеки

Першими на території України друкованими органами, які ще наприкінці 1905 р. набули характеру сатиричних видань, були ілюстровані додатки до „Одесского листка”, „Киевской газеты”, „Одесских новостей”. Пізніше з'явились додатки і до інших газет Києва та Одеси. Та на відміну від газет Харкова та Одеси, в ілюстрованих додатках до київських газет широко викоритовувались різноманітні малюнки на актуальні теми і політичні карикатури, що створювались місцевими художниками.

Разом з ілюстрованими додатками до газет наприкінці 1905 р. в Україні з'являються спеціальні сатиричні журнали. Влада усіляко боролася з сатиричними журналами, їх редактори та автори зазнавали репресій.

10 грудня 1905 року побачив світ перший випуск сатиричного журналу „Звон”. Видавався він в Одесі, ідея його створення зародилася на одному із вечорів Товариства південно-руських художників - революційно налаштованих одеських інтелігентів. Редакторами журналу були поет А. Федоров та художник П. Нілус.

„Звон” став своєрідною друкованою трибуною прогресивних літературних та художніх сил Одеси. Епіграф журналу звучав таким чином: „Вставай, подымайся, рабочий народ…” [13, с. 43].

Проіснував журнал недовго. Його випуск було зупинено тимчасовим генерал-губернатором Одеси на другому номері (29 грудня 1905 р.) за карикатури, які були направлені проти вищих посадових осіб держави.

Така сама доля спіткала і такі одеські журнали, як „Свисток” та „Чайка”.

Значну увагу потрібно приділити таким студентським сатиричним жураналам, як „Заклепка” та „Гвоздь”, які були підготовлені для добродійних вечорів у Політехнічному інституті, а у ківтні 1908 р. вийшов єдиний номер сатиричного журналу на українській мові „Хрін”, який продовжив традиції „Шершня”.

Окрім Києва і Одеси, сатиричні видання випускали в Полтаві, Харкові, Миколаєві, Єкатеринославі. Єдиним сатиричним журналом Харкова на початку ХХ ст. був „Злой дух”. Редакція журналу відмічала, що по незалежним від неї причинам журнал не міг відрізнятися особливою злободенністю змісту, а також „Злой дух” не зміг повести людей у боротьбу для того, щоб знищити устрої старого світу покірності і страху. Проти „Злого духа” було розпочато судове слідство за цілий ряд статей і малюнків, які на думку цензорів, ображали армію. Основна частина тиражу першого і єдиного номеру була конфіскована і знищена.

Через декілька місяців після „Злого духа” з'явилися такі харківські сатиричні журнали, як „Брызги” та „Буфф”. Проте, вони вже не выдрызнялись гостротою своїх статей і тому були прийняті в місті доволі спокійно. Існують документи, які підтверджують, що обидва видання перестали виходити у світ після перших номерів без втручання місцевої влади.

У другій половині 1906 р., коли у найбільших містах України уже майже не існувало сатиричної періодики, у Миколаєві з'явився журнал „Оса”, який відрізнявся високим художнім рівнем карикатур. Головним художником „Осы” і редактором-видавцем наступного миколаївського журналу „Паяц” став професійний художник Н. Лепетич. Для видання „Осы” було обрано саме найближче місто від Одеси, яке мало свою типографію. Кліше для малюнків готувалися в Одеській цинкографії „Новак и Побуда”.

У фондах НБУВ зберігаються номери таких сатиричних журналів:

1. „Звон” ? № 2 за 1905 р.;

2. „Злой дух” ? № 1 за 1906 р.(відділ рідкісної книги);

3. „Гвоздь” ? № 2 за 1906 р. та № 1 за 1907 р.;

4. „Оса” ? № 1, 3, 21 за 1909 р.; № 2 за 1910 р. та № 21 за 1912 р.

Сатиричні журнали зберігаються у газетному фонді НБУВ.

2.4.1 Перший україномовний сатиричний журнал „Шершень”

Першим київським сатиричним журналом був „Шершень”. Цей гумористично-ілюстрований тижневик виходив від 6 січня до 14 липня

1906 р. в Києві. Його видавцем і редактором був В. Лозинський. За цей період з'явилося 26 чисел, з них три були подвійні. Було встановлено, що причиною виходу у світ подвійних номерів була конфіскація матеріалів, в основному малюнків, що готувалися до наступних випусків. Перший подвійний номер „Шершня” (16 ? 17) вийшов 28 квітня 1906 р. Досі не встановлено який саме матеріал № 16 потрапив під заборону, але було зрозуміло, що подальше видання журналу було під загрозою. Боючись заборони видання „Шершня”, редакція вирішила негайно отримати дозвіл на випуск іншого аналогічного видання. Ним мав стати ілюстрований гумористично-сатиричний журнал „Чміль”. Дозвіл на його видання отримав секретар журналу „Шершень” А. Коваленко 15 квітня. Але „Шершень” не заборонили і дозвіл на новий журнал залишився невикористаним [13, с. 48].

Над випускоми „Шершня” працювали такі автори ілюстрацій та політичних карикатур, як І. Бурячок, Ф. Красицький, В. Масляников, П. Наумов, В. Різниченко, О. Сластіон та інші, а також літературні постаті: М. Коцюбинський, А. Кримський, І. Липа, І. Франко, Л. Українка, О. Маковей, В. Стефаник та інші.

На обгортці першого номера „Шершня” ? малюнок Ф. Красицького, родича Т. Шевченка. Малюнок без назви і супровідного тексту, але його

зміст зрозумілий. Художник висвітлив класовий поділ суспільства та його

боротьбу. Через проломану тюремну стіну молодий робітник лівою рукою передає ув'язненій українській дівчині прапор з написом „Воля”. Біля неї лежать на бруку тіла вбитих. А далі зображені фабрики, оточені густим чорним димом [41, с. 3].

Ф. Красицькому належать й інші гострі карикатури, в яких зображував в'язня, котрий через ґрати дивиться на ластівки, що звили гніздо, або п'яного довговусого і череватого пана-росіянина, що солодко спить на мальованій печі, а в дверях товпляться селяни, чекаючи його наказів про розподіл роботи. На сторінках „Шершня” були і деякі карикатури Красицького на слова Т. Шевченка, котрими осміює царських міністрів Вітте, Дурнова, Ігнатьєва, Побєдоносцева та інших, викриваючи їхні брехливі обличчя.

Активним співпрацівником „Шершня” був І. Бурячок. Його карикатура „Потоп”, що надрукована у першому номері журналу, зображувала величезну хвилю, що котилася на берег і несла на собі човен з вітрилом і написом „Воля” на ньому. Гострою сатирою відзначаються наступні малюнки Бурячка: „Під сучасним режимом” („Шершень”, число 6), „Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить... благоденствує” („Шершень”, число 9), „Весняний мотив” („Шершень”, число 12).

Боротьбі простого робітника за восьмигодинний робочий день І. Бурячок присвятив малюнок „Сон буржуя”, а знущанню царських поліцаїв та земських діячів над селянською масою, що голодує, він призначив карикатуру „В голодній губернії”.

Володимир Різниченко, закінчивши Харківський університет 1890 р., був поетом і письменником, але як художник працював у галузі політичної карикатури, спрямованої проти захисників царату. Його сатиричні малюнки з номера в номер друкувалися на сторінках журналу. Слід навести заголовки таких його малюнків: „Геть з царатом!”, „Після скасування кріпацтва”,Обніміте, брати мої, найстаршого брата” і „Весна”. Весну В. Різніченко зображує у вигляді тендітної дівчини, яку супроводжують амури з луками і стрілами, а поліція тягне її до дільниці. Образ весни тут сприймається як символ революції, а інколи і як визволення [ 41, с. 6].

Український сатиричний журнал „Шершень” згуртував навколо себе групу двох поколінь художників. До молодшого покоління належав Павло Наумов (псевдонім Заступець), який навчався у Київській школі Миколи Мурашка та Петербурзькій академії мистецтв. Найбільш відомі його карикатури ? це „Взявшись за плуг, назад не оглядайся!” та „Ми в раю пекло розвели...”. Перша робота, базована на народньому прислів'ї, закликає селянство боротися за кращу свою долю і за визволення з-під царського гніту.

Журнал друкував графічні праці Михайла Яковлева під назвами: „Село прокидається”, „Слов'янський бог Перун”, „Друкарня чорної сотні”, „Наша дума, наша пісня...”, „Суд Сатира” та деякі інші.

Видання «Шершня» припинилося у липні 1906 р. без офіційного розпорядження з боку влади. Постійні переслідування, штрафи, конфіскації зломали наполегливість та силу осіб, які готували та видавали журнал.

В українській політичній журналістиці періоду революції 1905 - 1907 рр. журнал „Шершень” займає провідне місце. Це єдиний із сатиричних журналів України, який неодноразово привертав увагу філологів, мистецтвознавців та істориків. На сьогоднішній день цей журнал є найбільш вивченим і достатньо яскраво висвітленим у літературі як орган політичної сатири досліджуваного періоду.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського, у відділі рідкісної книги зберігаються всі номери журналу „Шершень”, окрім останнього (№ 26) за 1906 р.: № 1 - 25.

2.4.2 „Киевская заря” ? найпоширеніший сатиричний журнал Києва

Після виходу „Дополнений” до „Временных правил” про періодичні видання, сатира продовжувала боротись з державним устроєм. Ініціатори сатиричних видань усіляко обходили поставлені владою перепони, міняли назви газет, типографії, прізвища видавців та редакторів, приховували імена авторів і художників під псевдонімами.

Так, з 22 березня 1906 р. під назвою „Киевская заря” відродилось видання забороненої газети „Киевская жизнь”. Появі нового видання передував дозвіл влади, виданий київському журналісту С. Бердяєву на випуск газети „Справедливость”. Наступного дня після виходу першого номеру „Киевской зари” С. Бердяєв повідомив про зміну назви та типографії дозволеної раніше йому газети [13, с. 49].

„Киевская заря” користувалась великим попитом і була найбільш поширеною газетою Києва. Ілюстровані додатки до газети привабили нові сили художників. Разом з цим фейлетони та карикатури частіше ніж раніше почали давати привід для штрафів та судових переслідувань. В ілюстрованих додатках до „Киевской зари” почав виступати один з найяскравіших представників київських карикатуристів - В. Кадулін.

До середини 1906 р., коли редакція газети активно переходила у наступ, у поле зору цензури потрапили популярні у Києві фейлетоністи і публіцисти, активні співробітники „Киевской зари”: А. Мельницький, Н. Пономарев, А. Ачкасов, П. Падашевський, В. Чаговець, В. Юревич, Л. Мунштейн, І. Левинський та багато інших.

Цензура відмічала, що статті і особливо тенденційні фейлетони в цій газеті пишуться особливою мовою,в якій прямому та ясному викладу фактів і тенденцій надається перевага алегоріям, натякам, напівнатякам. Київський генерал-губернатор писав до Головного управління у справах друку, що: „Киевская заря” охотно применяет оружие насмешки, шаржа, карикатур, которыми некоторые сотрудники, в том числе и Левинский, пользуются достаточно ловко и умело” [13, с. 50]. Дійсно, приводом для штрафів не раз слугувала „Хлопушка” та „Арабески” ? сатиричні рубрики газети, які вели Л. Мунштейн та І. Левинський.

Існують підстави думати, що між співробітниками редакції „Киевской зари” були протиріччя, що утрудняли активне використання газети для більш радикальної пропаганди. Не виключено, що у зв'язку з цим С. Бердяєв передав її видання іншій особі, а сам залишився лише редактором (до № 12) і почав добиватися дозволу на випуск у Києві нового періодичного органу.

24 квітня 1906 р. С. Бердяєв отимав дозвіл на право видання газети „Свободный труд”, яку у світ не випускав,а через місяць змінив її назву на „Работник”. При ній передбачалося видання щотижневого журналу під тією ж назвою за програмою газети з малюнками та карикатурами.

„Киевская заря” продовжувала видаватися до 19 серпня 1906 р. Після її заборони стала виходити „Киевская речь”, яка змогла протриматись майже до кінця року. Завершальною ланкою ланцюга цих газет (починаючи з „Киевской газеты”) була „Киевская мысль”,яка проіснувала до 1918 р. Недивлячись на те, що цензурні переслідуванн посилювалися, „Киевская мысль” повністю не втратила опозиційний характер по відношенню до тогочасної влади. Ця газета була власністю тих осіб, які у її виданні бачили комерційне, прибуткове підприємство. Бюджет газети був доволі великим, тому, виходячи зі своїх фінансових інтересів, її власники притримувались „золотої середини” для того, щоб не бути ні монархістами, ні активними революціонерами.

У газетному фонді НБУВ зберігаються такі випуски газети „Киевская заря”: № 1 - 17, 19 - 22, 24 - 26, 29, 31, 35, 38, 40, 42 - 44, 47 - 49, 52, 54, 56 - 58, 61, 65, 68, 69, 72 - 87, 89, 91 - 95, 98 - 100, 102 - 107, 109 - 112, 115, 116, 118, 119, 121, 124 - 133, 136, 137, 140, 142, 144, 145, 147, 148 за 1906 р. Зберігаються тут і випуски забороненої „Киевской жизни”: № 1 - 43 за 1906 р.

2.5 Надходження Катеринославської періодики до книгосховищ бібліотеки ім. В. І. Вернадського

Катеринославська губернія, утворена 1802 р., була однією з найбільших у Російській імперії. Нині її територію поділено між Дніпропетровською, Запорізькою, Донецькою та Луганською областями. Цей густонаселений і потужний у господарському та інтелектуальному відношенні край потребував інформаційного забезпечення. Цю функцію успішно виконувала регіональна система періодичної преси, що рік за роком розросталася та вдосконалювалася.

Події 1905 - 1907 рр., що модернізували та дещо видозмінили суспільство, вплинули на розвиток місцевої преси, вивели її на якісно новий рівень і, навпаки, багато в чому зумовлювалися діяльністю тієї ж преси. На час розгортання революційної ситуації в інформаційному полі Катеринославщини більш чи менш успішно діяли понад 20 періодичних видань різноманітного спрямування.

Передусім, це були офіційні видання, що висловлювали, пропагували та підтримували точку зору владних інституцій, як центральних, так і місцевих. Це „Екатеринославские губернские ведомости” (1838 - 1918), „Вестник Екатеринославского земства” (1903 - 1905), „Верхнеднепровский земский листок сельскохозяйственных объявлений” / „Верхнеднепровский земский листок” (1903 -1917), „Александровский городской вестник” (1904 - 1906). До них долучилися 1906 р. „Народная газета Бахмутского земства” (1906 - 1917), 1907 - „Известия Екатеринославского городского общественного управлений” (1907 - 1917).

У фондах НБУВ зберігаються такі номери газет: „Екатеринославские губернские ведомости” за 1914 р. ? № 1 - 44, 46 - 56, 58 - 60, 62 - 67, 69 - 102 та за 1916 р. ? № 1 - 8, 10 - 65, 67, 70, 78 - 81, 84 - 104; „Вестник Екатеринославского земства” за 1904 р. ? № 16 - 24, 26 - 28, 30, 31, 33 - 38, 40, 43 - 47, 49 - 52 та за 1905 р. ? № 31, 35, 36; „Верхнеднепровский земский листок” за 1915 р. ? № 42, 43 та за 1916 р. ? № 4 - 8, 12 - 17, 19 - 21, 24, 27 - 33, 37, 41 - 50; „Народная газети Бахмутского земства” за 1912 р. ? № 29 - 39 та за 1914 р. ? № 1 - 45.

З 7 січня 1838 р. до 1918 р. виходили „Екатеринославские губернские ведомости”, де видавцем позначено Губернське правління. Мета видавців - інформування про ухвали місцевої влади, про події в губернії, країні, за кордоном. Матеріали підбирали працівники газетного столу, які користувалися офіційними джерелами інформації, обов'язковими звітами установ. Обов'язки редакторів виконували начальники або заступники начальників газетного столу. Газета ділилася на офіційну та неофіційну частини. Офіційна частина мала два відділи: у першому подавалися матеріали, що складалися з розпоряджень уряду та місцевої влади, постанов, наказів, статистичних звітів різних губернських установ, повідомлень про переміщення на службі, оголошень про боржників і банкрутства, розшук осіб, втрачені та недійсні документи, виклики до судових установ; у другому повідомлялося про ярмарки, продаж майна.

Неофіційна частина містила місцеву та кримінальну хроніку, новини про тих, хто приїжджав і від'їжджав із міста, події у країні та за кордоном, телеграми, передруки з інших видань; згодом з'явилися літературні твори, рецензії на книги й театральні вистави, метеорологічні огляди, приватні оголошення, реклама. Неофіційна частина пропонувала цікаві етнографічні та історичні матеріали, підготовлені Д. Яворницьким, Я. Новицьким, І. Манжурою. Газета мала додатки з даними про хід подій, оголошеннями про підряди, списками осіб на виборах земських гласних, виборах до міської та Державної думи. У 1914 - 1916 рр. постійно з'являлися списки вбитих, поранених і без вісті зниклих. Оформлення залишалося практично незмінним упродовж усього часу виходу: дрібний шрифт, заголовки і назви рубрик майже ніколи не виділялися, текст ішов суцільними колонками. Це не сприяло популярності, не приваблювало читача, текст сприймався важко.

Першого січня 1903 р. повітова земська управа розпочала випуск „Верхнеднепровского земского листка сельскохозяйственных объявлений”, що мав на меті повідомляти про рішення місцевої влади, події в місті та повіті. Редагували газету голови земської управи, підбір і підготовку матеріалів здійснювали уповноважені службовці. Видання поділялося на дві частини. В офіційній друкувалися вказівки та роз'яснення урядових документів. Земський відділ подавав: розпорядження повітового та губернського начальства; новини із земського, повітового та міського життя; науково-популярні статті з різних галузей знання; повідомлення про внутрішні та закордонні події; оглядові статті з теорії та практики кооперативного руху; звіти про засідання міської думи; публікації, присвячені потребам міського розвитку; запитання й відповіді, бібліографію, листи, оголошення. У додатках вміщені списки до земських виборів, маніфести і заклики, повідомлення і звіти земських установ тощо. Видання тимчасово зупинене у грудні 1905 р. за постановою повітової земської управи з огляду на матеріальну скруту [71, с. 90].

Луганська повітова земська управа першого травня 1903 р. започаткувала видання безкоштовного „Листка объявлений Славяносербского земства”. Назва свідчила про намір ознайомити читачів зі справами земства, його рішеннями, давати різні повідомлення. Зміст становили здебільшого офіційні матеріали, місцева хроніка і телеграми щодо подій в країні та за кордоном. Під цим заголовком часопис існував до № 62 за 1913 р., з 1914 р. змінив назву на „Известия Славяносербского земства”, продовжуючи нумерацію. У 1915 р. газета перейшла на щоденний вихід, але з уведенням воєнного стану припинилася. Натомість повітова земська управа за тією ж редакцією розпочала випуск „Луганского листка”, проголошеного наступником попередньої газети. У 1916 р. газета мала додаток „Ночные телеграммы” з оперативними повідомленнями про хід воєнних дій та основні події. Випуск газети припинився в червні 1917 р., завершивши історію першого з 32 часописів, що виходили в Луганську.

У переліку офіційних видань краю і луганський безкоштовний „Донецкий листок” (1903 - 1906), видавцем якого значилося Опікунство селянських сиріт округу Слов'яносербського повіту.

Офіційний характер мав і губернський „Вестник Екатеринославского земства” (1903 - 1905). Газета передбачала висвітлення діяльності земств у краї, надання необхідної інформації повітовим земствам. Вона безкоштовно надсилалася губернським і повітовим земським гласним, повітовим і міським управам, губернським земським управам, проводирям дворянства, чиновникам губернської і повітової адміністрації різних відомств, земським начальникам, лікарям.

Першим виданням із 14, що з'явилися в Бахмуті (нині Артемівськ Донецької обл.), була офіційна „Народная газета Бахмутского земства” (1906 - 1907). За основними ознаками: видавцем, метою та спрямованістю на читацьку аудиторію - газета відповідала характеру офіційних видань. Безкоштовні примірники обов'язково надсилалися в усі волосні та сільські правління, земським гласним, членам сільськогосподарської ради, лікарям, фельдшерам, вчителям. Особлива увага приділялася новинам місцевого й земського життя, сільського господарства, подавалися детальні звіти про засідання міської думи, обов'язковим був відділ „По России”.

Від 18 червня 1917 р. читачі отримували громадсько-політичну і соціалістичну газету „Трудовой союз”. Редагував її, як і попередню, голова земської управи. Останнє число з'явилося 26 жовтня 1917 р.

Катеринославська міська управа від 4 листопада 1907 року до 15 жовтня 1917 року видавала журнал „Известия Екатеринославского городского общественного управлення” для висвітлення діяльності міської влади. Редактори - голови міської управи. 31 жовтня 1917 р. побачило світ одне число „Бюллетеня Екатеринославского городского общественного управлення”. Ймовірно, це була спроба продовжити попереднє видання, але успіху вона не мала.

Усі розглянуті видання схожі за змістом, основне їх завдання - повідомляти про діяльність місцевої влади. Редагували й готували їх до друку посадові особи. Типовими були структурні підрозділи та оформлення, які не змінювалися тривалий час. Маючи стабільне фінансування, така преса відрізнялася довговічністю [75, с. 240].

Отже, газетний фонд НБУВ ? це унікальне зібрання періодичних видань починаючи з XVIII ст. Тут зберігаються унікальні екземпляри газет та журналів Східної України початку ХХ ст. Це і періодика громадсько-політичного спрямування: „Хлібороб” ? перша україномовна газета Наддніпрянщини, „Громадька думка” ? перша в Східній Україні щоденна громадсько-політична, економічна, літературна газета національно-демократичного спрямування, видання двох століть ? „Киевская старина”, навчальне видання, яке розповсюджувалося майже в усіх навчальних та наукових закладах Європи ? „Университетские известия”. У фондах НБУВ також зберігаються часописи православної церкви та сатиричні журнали і газети, які є невід'ємною частиною усієї періодики Східної України початку ХХ ст.

Серед часописів православної церкви можна виділити ТКДА, так як це видання було концептуальним центром усієї церковної періодики в Україні, часопис православного Харкова „Церковная газета”, на шпальтах якого друкувалися статті на релігійні, виховні та суспільні теми, обговорювались питання стосовно автокефалії церков та „Церковно-общественая мысль”, яка стала видаватися для церковної інтелігенції, адже, автори та члени колективу намагались бути справжніми наставниками для читачів, підтримувати їхню віру, орієнтувати аудиторію у потоці подій.

Сатирично-гумористичними були такі газети, як: „Шершень”, „Звон”, „Злой дух”, „Гвоздь”, „Оса”, „Киевская заря”, які присвячували свої гострі публікації та малюнки злободенним темам того часу.

Важливе місце у фондах НБУВ займає величезний масив періодичної преси Катеринославської губернії. Це такі видання, як „Екатеринославские губернские ведомости”, „Вестник Екатеринославского земства”, „Народная газета Бахмутского земства”, „Александровский городской вестник” та багато інших періодичних видань.

Висновки

На початку ХХ ст., після революційних подій 1905 р., преса Східної України, яка знаходилась під владою Російської імперії, отримала певні поступки з боку держави. Це призвело до збільшення кількості періодичних видань не лише російською, але й українською мовою. Більшість видань переслідувались цензурою, зазнавали репресій з боку влади. Багато журналів та газет переставали видаватися навіть після першого номера. Так сталося з катеринославськими газетами „Запоріжжє” і „Добра порада”, одеським часописом „Вісті”, київською „Боротьбою”, петербурзькою газетою „Наша Дума”, що продовжувала демократичні традиції журналу „Вільна Україна”, та деякими іншими періодичними виданнями в Росії, тому у роботі розглянуто передумови появи україномовних видань та умови їх розвитку після Російської революції.

Велику роль в цей період відігравала цензура. Становище преси на той час регламентувалося низкою додаткових правил, законами про тимчасові та надзвичайні охорони, жорстким і постійним втручанням поліції та адміністрації, тому у науковому дослідженні було охарактеризовано утиски цензури щодо українських газет та журналів.

Східноукраїнська періодика продовжувала розвивати ті мовні традиції, що склалися у художній літературі, починаючи від Т. Шевченка. У творенні публіцистичної лексики використовувалися зразки російської літературної мови, а також і позитивні здобутки української періодики таких регіонів України, як Буковина, Галичина. На сторінках періодичної преси точилася боротьба щодо статусу української мови. Вчені сперечалися з приводу походження української мови, обговорювали питання її спорідненості з російською, тому у роботі розглянуто мовні питання на сторінках тих періодичних видань, що знаходяться у Національній бібліотеці ім. В. І. Вернадського.

Газетний фонд НБУВ ? це унікальне зібрання періодичних видань, починаючи з XVIII ст. Тут зберігаються унікальні екземпляри газет та журналів Східної України початку ХХ ст. різноманітного спрямування: громадсько-політичного, православного, сатирично-гумористичного, а також тут є видання найбільшої губернії Наддніпрянщини - Катеринославської.

Серед періодики громадсько-політичного спрямування, що зберігається у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського можна вирізнити першу україномовну газету Наддніпрянщини - „Хлібороб”, яку видавали брати Шемети. Часопис закликав до політичних та економічних змін, тому після п'ятого випуску його заборонили.

„Громадька думка” ? перша в Східній Україні щоденна громадсько-політична, економічна, літературна газета національно-демократичного спрямування. На її шпальтах друкувалися статті, присвячені подіям в Україні та за кордоном, важливим моментам та особливостям формування української культури та побуту губернського центру, достовірно відтворювались факти тогочасної дійсності.

Виданням двох століть називають журнал „Киевская старина”. Майже за чверть віку вийшло 94 томи, а це понад 70 тисяч сторінок науково-інформаційного тексту, кілька сотень рідкісних ілюстрацій, карт і схем, які можна побачити лише в цьому виданні.

Навчальне видання, яке розповсюджувалося майже в усіх навчальних та наукових закладах Європи, ? „Университетские известия”. Це був друкований орган, який зовсім не нагадував журнальне видання, не можна було назвати його і суто науковим, бо за внутрішньою рубрикацією подачі матеріалів він більше нагадував універсальний журнал, тому у роботі розглянуто періодичні видання громадсько-політичного спрямування.

У фондах НБУВ також зберігаються часописи православної церкви, серед яких можна вирізнити „Труды Киевской Духовной Академии”, на шпальтах яких обговорювались проблеми влади і народу, особи і суспільства, злочину і покарання. Концептуально та ідейно близькою до зазначеної лінії духовного оновлення, що реалізовувалась у ТКДА, була харківська „Церковная газета”. Статті газети були присвячені релігійним, суспільним та духовним темам, друкувалась інформація про завдання і поширення демократичного руху в українських єпархіях. У публікаціях „Церковно-общественной мысли” часто з'являлися питання проблеми стосунків церкви і влади, місця церкви та її служителів у суспільстві тощо, тому у науковому дослідженні охарактеризовано часописи православної церкви.

Сатиричні журнали та газети є невід'ємною частиною усієї періодики Східної України початку ХХ ст., яка зберігається у НБУВ. Першим україномовним сатиричним журналом був „Шершень”, на сторінках якого друкувались ілюстрації та карикатури політичного спрямування. Окрім цього журналу можна назвати ще „Киевскую зарю”, „Звон”, „Осу”, „Гвоздь”, „Злой дух”, які також усіляко намагались висвітлити тогочасні проблеми через малюнки та публікації сатиричного характеру. Варто зазначити, що цензура пильно слідкувала за цими виданнями, тому ініціатори сатиричних видань усіляко обходили поставлені владою перепони, змінювали назви газет, типографії, прізвища видавців та редакторів, приховували імена авторів і художників під псевдонімами, тому у роботі охарактеризовано сатирично-гумористичну пресу як частину газетного фонду НБУВ.

Катеринославська губернія була однією з найбільших у Російській імперії. Тому зрозуміло, що у фондах НБУВ зберігається велика кількість видань цього регіону, зокрема: „Екатеринославские губернские ведомости”, „Вестник Екатеринославского земства”, „Верхнеднепровский земский листок сельскохозяйственных объявлений”, „Александровский городской вестник”, „Народная газета Бахмутского земства”, „Известия Екатеринославского городского общественного управления”. Характерною ознакою всіх цих видань стало те, що вони були офіційними виданнями, які висловлювали, підтримували, пропагували позиції владних інституцій, як центральних, так і місцевих. Усі ці видання були схожі за змістом, тому що редагували й готували їх до друку владні посадові особи. Типовими були структурні підрозділи та оформлення, які не змінювалися тривалий час, тому у роботі зазначено про Катеринославську періодику, яка зберігається у книгосховищах НБУВ.

Отже, у науковому дослідженні було охарактеризовано фонди НБУВ, а також структуровано види періодичних видань за соціальним спрямуванням.

У роботі проаналізовано проблеми існування журналів та газет на території Східної України, розглянуто періодичні видання Східної України, які видавалися як українською, так і російською мовами, зазначено кількість періодичних видань початку ХХ ст., які зберігаються у фондах НБУ ім. В. І. Вернадського.

Список використаних джерел

1. Анастасьєва О.О. Історія Києва - газетним рядком // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 57-58.

2. Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. - К.: Либідь, 1995. - 816 с.

3. Бібліографічний довідник: Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии (1904 - 1915). - К., 1991. - 43 с.

4. Бойко А.А. Тіні забутих часописів: періодика православної церкви 1905 - 1907 рр // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 3. - С. 53-56.

5. Бойко А. Преса православної церкви в Україні 1900-1917 рр.: Культура. Суспільство. Мораль. - Дніпропетровськ, 2002. - 308 с.

6. Бойко А. Часопис „Церковно-общественная мысль” у контексті преси православної церкви 1917 - 1918 років. // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 6. - С. 60-65.

7. Бондаренко В.В. Розвиток комерційної реклами на сторінках періодики Східної України середини ХІХ - початку ХХ століття // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 62-64.

8. Василик Л.Є. Буковинська преса про зародження української національної періодики Наддніпрянщини поч. ХХ ст. // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 5. - С. 43-47.

9. Верменич Я.В. Публіцистична і громадська діяльність Є. Чикаленка // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. - К., 2002. - Вип. 6. - С. 100-117.

10. Власть и пресса: К истории правового регулирования отношений (1700-1917): Хрестоматия. - М.: Изд-во РАГС, 1999. - 135 с.

11. Волобуєва А. Журнал „Киевская старина” у відстоюванні української мови // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 34-37.

12. Газети і журнали Катеринославщини (1838 ? 1916): Науково-допоміжний бібліограф. покажчик (Т. М. Ковальська та ін. (склад.); Т. В. Кравчук (ред.); Дніпропетровська обласна наукова бібліотека. - Дніпропетровськ, 1993. - 45 с. - (Період. видання краю)

13. Демченко Е.П. Сатирическая пресса Украины 1905 - 1907 гг. / АН УССР, ЦНБ. - К., 1980. - 147с.

14. Дениско Л. Релігійні православні періодичні видання ХІХ - початку ХХ століття у фондах НБУ ім. В. І. Вернадського: Каталог НБУВ. - К., 2001. ? 198 с.

15. Денисюк С.П. Теоретико-методологічні проблеми осмислення української літератури в системі українознавства / Українознавство - наука самопізнання українського народу: Матеріали Х щорічної Міжнародної науково-практичної конференції 18 - 20 жовтня 2001 року. - К.: НДІУ, 2001. - С. 108-110.

16. Дзюбенко Г.С. Особливості мови періодичних видань // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2000. - Т. 1. - С. 138-139.

17. Животко А.П. Історія української преси: Навч. посіб. для студентів факультетів журналістики вищих закладів освіти/ М. Тимошик (упоряд.). - К.: Наша культура і наука, 1999. - 368 с.

18. Жирков Г.В. История цензуры в России ХІХ - ХХ вв.: Учеб. пособ. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 230 с.

19. Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінця ХІХ - поч. ХХ ст.)/ АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. - К.: Наукова думка, 1970. - 303 с.

20. Журнал „Киевская старина” (1882 ? 1906). Покажчик етнографічно-фольклорних публікацій / Упор. Наталя Карповець. К: Національна академія наук України. Археографічна комісія. Інститут української археографії, 1995. - 181с.

21. Забіяка І.М. Журнал „Киевская старина”: вчора, сьогодні, завжди // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 3. - С. 74-77.

22. Забіяка І.М. Шевченкіана на сторінках журналу „Киевская старина” // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 8. - С. 83-87.

23. Загальна інформація про бібліотечні фонди [Електронний ресурс]. ? Спосіб доступу: http://www.nbuv.gov.ua/library/stock.html. ? Заголовок з екрана.

24. Іванов В.Ф. Сьогодення українських медіа // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 45-51.

25. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. -- Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2002. -- 520 с.

26. Історія України / Керівник авт.Ю.Зайцев. Вид.2-ге зі змінами. - Львів: Світ, 1998. - 230 с.

27. Історія української дожовтневої журналістики: Навчальний посібник для студентів із спеціальності "журналістика" / О. І. Дей, І. Л. Моторний, М.Ф. Нечиталюк та інші. - Л., 1983. - 511 с.

28. Історія української преси ХХ століття: Хрестоматія / Упор. О. Мукомела. - К.: НВЦ Наша культура і наука, 2001. - 352 с.

29. Касаткін К.П. Цензурні умови існування київської преси (1905 - 1907) // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 3 ? С. 65-67.

30. Каталог дореволюційних газет, що видавалися на Україні (1822 ? 1916). Публікація фонду ЦНБ АН УРСР. - К., 1971. - 183 с.

31. Качкан В.А. Відблиск зорі Євгена Чикаленка // Українське народознавство в іменах: У 2 ч. - К.: Либідь, 1994. - Ч. 1. - С. 68-177.

32. Ківшар Т. Український книжковий рух як історичне явище (1917 ? 1923 рр.). ? К., 1996. ? 79 с.

33. Кобинець А.В. Громадсько-політичне життя - чільна тема щоденника „Громадська думка” (1905 ? 1906) // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 21. - С. 93-97.

34. Кобинець А.В. Київська хроніка на шпвльтах щоденника „Громадська думка” / „Рада” // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 6. - С. 61-65.

35. Котляр В. Історія України. - К.: Феміна, 1995.? 125 с.

36. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. ? К.: Україна,1993 - 150 с.

37. Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України: (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.) - Л.: Світ, 1995. ? 230 с.

38. Крупський І.В. Російська революція 1905 року: передумови виникнення, її вплив на становлення української преси // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 21. - С. 105-110.

39. Крупський І.В. Українська преса Наддніпрянщини 1905 - 1914 рр.: формування мережі, еволюція висвітлення суспільно-політичної тематики // Магістеріум. Випуск 2.2.Жураналістика. - К., 2006. - С. 23-25.

40. Крушинський В.Ю., Левенець Ю.А. Історія України. Події. Факти. Дати. ? К.: Зодіак ? ЕКО, 1993. - 196 с.

41. Лопата П. У століття появи журнала «Шершень» // Гомін України. - К., 2006. ? № 12. - С. 3-7.

42. Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття / Уклад. Н. М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. - К., 2001. - 488 с.

43. Надтока Г. Православна церква в Україні 1900 - 1917 років - соціально-релігійний аспект. - К., 1998. - 240 с.

44. Одінцова М.І. Б.Д. Грінченко про ставновлення української преси // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 8. - С. 60-66.

45. Пархітько О.В. Профспілкова преса Одеси 1917-1920 років та її проблематика // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 9. - С. 133-139.

46. Періодичні видання Катеринослава та Катеринославської губернії (1838 - 1917 рр.): Список/ Н.М. Сидоренко та ін. (уклад.); НАН України, Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. - Львів., 1995. - 153 с.

47. Побідаш І.Л. Леонід Глібов - організатор та видавець газети „Чернігівський листок” // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 2. - С. 13-25.

48. Погрібний А.Г. Борис Грінченко в літературному русі кінця XIX - початку XX ст. - К.: Либідь, 1990. - 250 с.

49. Подолинський В. Слово перестороги. Передмова, примітки і переклад з польської мови Ф. Стеблія. ? Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, 2001. ? 55 с.

50. Полонська-Василенко Н. Історія України: В 2-х т. ? Т.2. - К., 1992. - 608 с.

51. Пустовіт Т.П. Документальні факти про родину Шеметів та газету „Хлібороб” // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 8. - С. 129-134.

52. Рясна О.О. Альманах М. Максимовича „Киевлянин”: історія видання, проблематика // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 4. - С. 63-72.

53. Сатирические журналы 1905 - 1907 гг. Каталог коллекции. - Одесса, 1980. - 24 с.

54. Сидоренко Н.М. Журнал „Нова громада” // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 21. - С. 35-39.

55. Сидоренко О.І. нездійсненні видання: Анотований покажчик нереалізованих проектів україномовних періодичних органів кінця ХІХ - поч. ХХ ст./ АНУРСР.УНБ ім. В.І. Вернадського. - К., 1990. - 72 с.

56. Сидоренко О.І. Перелік україномовних часописів, що видавалися на території Росії на поч. ХХ ст. - К: Edmonton, 1990. - 18 с.

57. Сидоренко О.І. Цензурно-політичні „скорпіони” в боротьбі з україномовною пресою в Росії (1905 - 1907) // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 21. - С. 145-148.

58. Сидоренко О., Шудря Н. Нездійснені проекти українських періодичних видань ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. // Вісн. Київ. ун-ту. - 1991. - Вип. 23.

59. Субтельний О. Україна: історія /пер. з англ. Ю.Шевчука // ? К.: Либідь, 1992. ? 500 с.

60. Cухинюк С.І. Проблеми трансформації реклами в українській пресі ХХ століття // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2002. - Т. 7. - С. 118-119.

61. Тимошик М.С. „Университетские известия” (1861 - 1919): тип видання, структура, проблематика // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 3. - С. 31-37.

62. Тимошик М.С. Історія видавничої справи: Підручник. - К.: НВЦ наша культура і наука, 2003. - 496 с.

63. У мысли стоя на часах... Цензоры России и цензура / Под ред. Г. В. Жиркова. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. - 86 с.

64. Україномовна преса Росії 1905 - 1907 рр. Анот. покажчик періодичних видань/ АН УРСР. ЦНБ АН УРСР; Уклад. О. Ї. Сидоренко, Наук.ред. Є. П. Демченко. - К., 1987. - 73с.

65. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра: Історико-теоретичний нарис / В.І. Шкляр, О.К. Мелещенко. О.Г. Мукомела, І.С. Паримський. - К., 1996. - 168 с.

66. Черномория и Кубань в журнале „Киевская старина”. (Библиографический указатель) / Сост. В.А. Овчинникова и С.А. Слуцкая; Науч. ред. и авт. ест. ст. А. И. Слуцкая. - Краснодар, 1991. - 38 с.

67. Черняков Б.І. Джерела до історії укр. Преси учнівської та студентської молоді (ХІХ - поч. ХХ ст.) / НАН України. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. Науково-дослідний центр періодики. - Л., 2005. - 116 с.

68. Чикаленко Є. Спогади // Зібр. творів: У 7 т. - К.: ТОВ Компанія „Рада”, 2003. - Т. 1. - 432 с.

69. Чикаленко Є. Спогади // Зібр. творів: У 7 т. - К.: ТОВ Компанія „Рада”, 2003. - Т. 1. - 432 с.

70. Шкляр В.І., Мелещенко О.К., Мукомела О.Г., Паримський І.С. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра: Історико-теоретичний нарис. ? К., 1996. ? 120 с.

71. Школьна О.Д. Преса Катеринославської губернії (1905 - 1907): тематичні аспекти, тенденції розвитку // Наукові записки. - К.: Інститут журналістики, 2001. - Т. 21. - С. 90-95.

72. Школьна О. Історична періодика східноукраїнських губерній кінця ХІХ - початку ХХ століття // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Зб. наук. ст. - Чернівці, 2004. - С. 227-229.

73. Школьна О. Мета і функції провінційної релігійної періодики кінця ХІХ - початку ХХ століття (на прикладі видань Катеринославської губернії 1872-1917 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність / Доп. та повід. Шостої Всеукр. наук.-теор. конф., 11 - 13 травня 2000 року. - Л., 2000. - С. 400-403.

74. Школьна О. Основні етапи розвитку та особливості функціонування масової періодики на регіональному рівні (на прикладі видань Катеринославської губернії кінця ХІХ - початку ХХ століття) // Ех рrofesso: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 3. - С. 233-245.

75. Школьна О. Спеціалізована преса як відображення і чинник господарського життя регіону (на прикладі видань Катеринославської губернії кінця ХІХ - початку ХХ століття) // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. Сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф., 17-18 травня 2002 року. - Л., 2002. - С. 239-244.