Останнім часом за умов різкого загострення конкурентної боротьби, впливу деяких негативних чинників зросла цінність фактичного матеріалу, що приносить до редакції кореспондент.

Річ у тім, що Україна, яка увійшла в трійцю найкорумпованіших держав світу, відрізняється особливим менталітетом і у власних ЗМІ. Більшість із них були побудовані саме з розрахунку на досягнення певних політичних параметрів, на гроші українських олігархів. Отже, преса, яка розраховує на дотації, не може бути не тільки виразником так званих демократичних процесів і сподівань, а й елементарно фінансово вижити. Оцей "первісний гріх" національної преси і викликає до життя методи збору матеріалів, що були описані колись американським письменником Марком Твеном.

У чому ж полягають новації у зборі і методах підготовки сенсацій для сучасних вітчизняних ЗМІ?

Новація перша. У друкованих органах преси все активніше вводиться система інформаторів, таємних радників і консультантів. Причому існують вони на різних щаблях суспільства і в різних адміністративних установах, хоча перевага в останньому випадку надається середній і нижчій адміністративній ланці. Ця система інформаторів в Україні існує і потроху розвивається.

Новація друга. Завдяки новим курсам в Інституті журналістики, за останні п'ять років була підготовлена і активно працює в сучасних ЗМІ нова генерація журналістів, які досконало володіють методами збирання інформації, що не практикувалися раніше. Йдеться про масове застосування в практиці збору фактів "методом маски". Цей варіант передбачає збирання інформації під виглядом іншої людини.

Останнім часом в Україні, Києві набули поширення нові, досі невідомі форми збирання статистичного матеріалу шляхом телефонного опитування, анонімного анкетування на вулицях і в метрополітені. Респонденту ставиться з десяток зовсім простих, на перший, погляд запитань, серед яких ключове: "Ваше ставлення до політичного лідера?", запитання про перебіг певної політичної акції.

Новація третя. Ретельний і грунтовний збір інформації у мережі Інтернет, коли перевага надається анонімним повідомленням. Тут слід відокремити власне прямий передрук і плагіат з Інтернету від цілеспрямованого збирання інформації щодо якоїсь проблеми.

Новація четверта. При підготовці ряду сенсаційних матеріалів, а переважають, як правило, ті, що мають кримінальний відтінок, редактори газет воліють не ризикувати своїми штатними працівниками, а посилають добирати факти новачків. Дешевше послати на потенційний сенсаційний матеріал новачка-дилетанта, не забезпечивши йому відповідного прикриття аби не ризикувати членом власного редакційного колективу.

Новація п'ята. "Репортаж з двома обличчями" - коли одну і ту ж подію представляють кореспонденти обох протиборчих сторін - в цих випадках краще однозначного освітлення, хоча і не вирішує проблеми у принципі. Найоб'єктивніша картина дійсності можлива лише у викладі журналістів, політично неангажованих і до конфлікту, що зображається, безпосередньо непричетних. Такі журналісти не можуть собі дозволити займати позицію "за" або "проти", залучаючись до освітлюваного ними конфлікту і тим самим ще більш спрощуючи або драматизуючи ситуацію.

Сучасна журналістика спрямована на те, щоб не просто донести читачеві інформацію, але й сформувати його ставлення до фактів навколишньої дійсності. Читач завдяки сприймання твору, зокрема і художніх деталей, може прийти до розуміння сенсів, до яких належать: любов, життя, смерть, боротьба (за життя, за свободу і т.д.), краса, віра (в Бога, в ідеал, в перемогу, в людину і т.д.), влада (як прагнення володіти кимось або чимось).

Так, наприклад, в репортажі Я. Танькової "Як я була санітаркою в Чечні" [30] художня деталь, за допомогою якої журналістка описує власні відчуття та переживання, може бути інтерпретована відповідно до можливих суб'єктивних фіксацій рефлексії схеми мисленнєвої діяльності: "Починається екзекуція із засовуванням марлі в середину рани. Щоб не кричати, боєць гризе кушетку. Я потихеньку беру бійця за здорову руку і стискаю її. Він стискає у відповідь. Сильніше, ще сильніше. Кожен дотик до рани відбивається в цьому потискуванні. У мене хрустять пальці, але я терплю. Якщо вже він терпить. Дренаж. Зшивання. Хрускіт моїх пальців. Ще один прокол. Ще хрускіт. Починається перев'язка." [30]. В даному випадку, сенс - це сподівання на те, що підтримка журналістки змогла полегшити страждання пораненого. Або сенс - оцінка особистості, тобто, по-перше, воїни настільки духовно могутні, що здатні витримати будь-які фізичні випробування, а по-друге, звичайна людська підтримка здатна замінити будь-який знеболювальний засіб.

Репортаж Я. Танькової, може дати розуміння авторського ставлення до свого героя і до подій об'єктивної реальності, що є приводом до репортажного висвітлення. Саме тому не можемо оминути увагою того факту, що цей репортаж був написаний у 2004 році в середовищі, яке перебувало в стані війни. Разом з тим, опублікований він був у газеті "Комсомольская правда", що виходить друком в Росії (державі, яка ініціювала воєнні дії), та поширюється в Україні (державі, яка перебуває в тісних економічних і політичних зв'язках із Росією і на 2004 рік мала досить нестабільну воєнно-політичну ситуацію, спричинену "помаранчевою революцією"), Білорусії (що перебувала поза межами воєнних дій) і Грузії (в якій щойно завершилась "трояндова революція" і зростав конфлікт з Осетією). Відповідно читачі цих держав, інтерпретуючи репортаж Я. Танькової, спиралися на різний соціальний досвід, а отже, художня деталь, використана журналісткою, в процесі фіксації рефлексії на рівні чистого мислення призвела до появи різнорідних емоцій і формування різнорідного ставлення до події, до авторки, до газети і навіть до конфліктуючих сторін.

Разом з тим, журналіст не може однаково відноситися до того, хто порушує закон, і до того, хто його захищає, особливо якщо йдеться про закон етичний. Коли стикаються співчуття і жорстокість, справедливість і зловмисність, терпимість і нетерпимість, позиція журналіста не має нічого спільного з байдужістю. Інформаційний простір, створюваний віщанням, не повинен бути полем розбрату, що ускладнює конфронтацію політичних, національних, релігійних поглядів. Вище призначення журналіста - сповідати істини, які відносяться до вічних цінностей: милосердя, взаєморозуміння і згода. Для журналіста немає важливішої задачі, ніж відстоювати в нас ті духовні якості, які дозволяють людям за будь-яких обставин залишатися людьми. Достовірність і повнота інформації як критерії журналістики можуть бути досягнуті тільки за умови неупередженості.

Отже, зважаючи на те, що репортаж - це жанр, який, по-перше, передбачає фотографічне відображення подій об'єктивної дійсності, а по-друге, обмежений газетним простором, журналісти використовують художню деталь як засіб оповіді, а також як засіб збудження читацької активності з метою впливу на формування читацького ставлення до описаної події.

Новація шоста. Історія світової журналістики наводить багато прикладів ефективності репортажів-застережень. Та найбільш хрестоматійний це, звичайно, факт публікації у газеті "Таймс" на початку нинішнього століття серії репортажів-застережень Роберта Ерскіна Чилдерса "Таємниці пісків". У них ішлося про можливе вторгнення орд гунів через Ла-Манш на Британські острови на початку якоїсь абсолютно нереальної для сучасників першої світової війни. За історичними переказами-легендами, прем'єр-міністр Великої Британії зібрав своїх міністрів наступного дня після виходу репортажу-застереження у газеті імперії, "над якою не заходило сонце", ввічливо поцікавився: "яких заходів вжито, щоб зупинити потенційний десант "гунів" (німців)". У результаті на початку сторіччя, після відповідної експертизи військового міністерства, на узбережжі було зведено п'ять військово-морських баз, що повністю перекрили протоку, унеможлививши вторгнення германських військ, як у першій, так і в другій світових війнах.

Отже, про ефективність репортажу-застереження під час критичних для цивілізаційного процесу моментів годі й говорити.

В Україну з її традиційно законсервованим менталітетом фантастичний репортаж прилетів традиційно з Москви. Ідеться про репортаж про велетенських щурів у московському метро, що був передрукований в газеті "Комсомольское знамя" з півторамільйонним накладом.

Масова свідомість, а за відсутністю середнього класу говорити про суспільну свідомість в Україні на початку третього тисячоліття - недоцільно, поволі почала звикати до розіграшів своїх редакторів. Але за умови фактичної фінансової катастрофи національних друкованих засобів масової інформації будь-який репортаж-попередження лишиться непоміченим або розважальним.

Хвиля репортажів-попереджень може бути спровокованою, скажімо, під час передвиборної кампанії. Проте однозначно зрозуміло, що ці репортажі з метою дискредитації політичного суперника (що трапиться, коли він "раптом прийде до влади?!") не є класичними репортажами-попередженнями як за формою, так і за змістом.

Для того, щоб написати справжній репортаж-передбачення, фантастичний репортаж в Україні, потрібний збіг багатьох чинників, а саме:

с Необхідність, запит масової свідомості стосовно такого виду матеріалу.

с Необхідний масовий засіб друкованої інформації, в якому б подібний матеріал "зазвучав". Найбільш оптимальний є, звісно, щотижневик "Бульвар" з кількасоттисячним тиражем. Нагадаємо, що долю України визначає шістдесятивідсотковий жіночий електорат, який і спонукає масову свідомість рухатися в необхідному напрямі. Саме переважно жінки купують "Бульвар", передаючи його потім іншим членам сім'ї.

с Писати репортаж-передбачення має або дуже досвідчений журналіст, або аматор, якого не зупиняють усталені штампи-обмеження.

с Знову-таки: через відсутність середнього класу, а отже наявності суспільної свідомості - масова свідомість нездатна сприйняти будь-яке попередження, оскільки їй властива інертність, локальність, а через це - неготовність до дії, боротьби, опору.

с Досить лояльне ставлення інвесторів даного ЗМІ до появи на його сторінках фантастичного репортажу.

с Наявність гарного художника, який здатний створити колаж або знайти відповідну фантастичну картинку (досвід показує, що згодиться фрагмент коміксу).

Ефективність репортажу-передбачення зумовлена тим фактом, що власне літературна фантастика лишилася в "генетичній" пам'яті покоління, яке складає основний масив покупців друкованої продукції - сорокарічних людей. Оскільки ситуація у світі має тенденції до погіршення, то і репортаж-застереження буде розвиватися незалежно від того, володіють читачі особливим сприйняттям гумору, що його прийнято називати "чорним", чи ні.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що термін "новації" є власне новиною для України, де всі перераховані новації дістали своє втілення з врахуванням умов національної економіки і рівня масової свідомості.

2.3 Перспективи подолання жанрової кризи