Зв'язок політичної системи і ЗМІ

Для побудови “відкритого суспільства”, як зазначають Б. Рассел, К. Поппер, Дж.Сорос, обов'язковою умовою є відкритість мас-медіа: оскільки таке суспільство ґрунтується на засадах самозбереження та безпеки нації, на визнанні самоцінності особистості, людських спільнот. У відкритому суспільстві і преса має бути вільною, тобто, саме вона має забезпечувати прозорість державних, політичних, економічних та культурних інституцій для громадянського суспільства - в цьому і полягає унікальність та винятковість ролі засобів масової інформації у демократичній державі [5]. Крім того, вільна преса та демократичне суспільство взаємовпливають один на одного: свобода слова допомагає утвердженню відкритого демократичного суспільства, а останнє, у свою чергу, забезпечує подальший розвиток і гарантії свободи ЗМК. Основою будь-якого громадянського суспільства, навіть того, що ще тільки зароджується, повинна бути свобода та безпека кожної окремої особи. Акцентування уваги на свободі, як складовій громадянського суспільства, можна пояснити тим, що саме свобода була поштовхом до народження вільної думки, слова, а згодом і такого явища, як засоби масової інформації. В середньовічній свідомості - історичний етап становлення свободи совісті - “слово” трактується як певний “ключ” до “діла”; таким чином, хто володіє словом, той панує над дійсністю, панує над світом [15]. Зрештою таке трактування у дійшло до наших часів у наступній загальновідомій формулі: “Хто володіє інформацією, той володіє світом”.

Роль мас-медіа особливо зростає в періоди глибоких соціально-політичних та економічних перетворень, які характеризують суспільно-політичні процеси в сучасній Україні. Прикладом такого впливу (далеко не завжди позитивного) можуть “інформаційні війни”, що мають місце у вітчизняному інформаційному просторі і спровоковані саме мас-медіа. На жаль, в Україні і досі бракує розуміння суспільством і самою владою того факту, що ЗМК повинні бути демократичною противагою офіційній владі і самі офіційні кола повинні бути зацікавлені у становленні незалежної інформаційної системи в державі. Доводиться констатувати, що українське суспільство, як і більшість пострадянських суспільств, і досі не спромоглося здолати тих позицій, які були проголошені ще Леніним і які сповідувались протягом всього радянського періоду щодо засобів масової інформації як “...засобу ідейно-політичної боротьби, управління і пропаганди, що здійснює вплив на поведінку людей і залежить від матеріально -фінансового забезпечення...”.

Актуальність потреби забезпечення відкритості інформаційних систем в сучасній Україні пов'язана також і з тим, що інформаційний простір є тим середовищем, в якому реалізується державна політика, приймаються державні рішення, діє механізм управління суспільством. Саме інформаційний простір забезпечує умови для участі громадян у прийнятті суспільно-значущих рішень і визначається рівень доступності правової інформації для окремих категорій осіб. Від рівня відкритості інформаційного простору значною мірою залежить і відкритість суспільного устрою для демократичних перетворень. Крім того, мас-медіа забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не зможе правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, прийняти відповідальне рішення тощо. Як не згадати у даному контексті вислів відомого українського дипломата, ученого і журналіста Євгена Онацького, що “...ЗМК - це мозок нації, який думає за націю, обдумує всі її справи, підказує ті чи інші рішення..., серце, що відчуває націю, б'ється в такт мільйонам сердець...” Гриценко О.М. Шлях до демократії - через політичну культуру (проблеми формування її в процесах трансформації українського суспільства) // Трибуна. - 2003. - №3-4. - С.37.

Отже, наявність демократично організованих ЗМК, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події, - одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Основні аспекти участі ЗМК у забезпеченні відкритості і демократичності суспільства можуть бути виражені в наступних тезах: по-перше, вони подають інформацію про події, що впливають на повсякденне життя, по-друге, подають аналіз подій, їх оцінку і прогноз, встановлюють та розвивають відносини між громадськими організаціями, політичними партіями і неурядовими організаціями, і, нарешті, вони рекламують певних політичних діячів. Історичний досвід також свідчить, що ЗМК можуть служити різним (не тільки демократичним) політичним цілям і силам.

Динамічні процеси, що відбуваються в сучасній Україні, віддзеркалюються у суперечливому характері взаємодії політичної та медіа-систем. У сучасному світі умови функціонування ЗМК є показником розвитку демократії, а модель взаємодії політики і мас-медіа - важливою ознакою існуючого політичного режиму. Цілком закономірно, що після проголошення незалежності України преса стала могутнім джерелом широкого діапазону інформації, способом вільного вираження думок. В Україні на загальнодержавному рівні були закладені політико-правові основи, що відповідають сучасним світовим стандартам для забезпечення функціонування преси на принципах демократії (відповідно до ст. 34 Конституції України “кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір” [7]). Маючи намір створити правове поле для розвитку свободи слова в Україні, вже в перші роки існування незалежної України, Верховна Рада України прийняла понад два десятка законодавчих актів, що в той чи інший спосіб регулюють діяльність ЗМК. Аналіз змісту ряду нормативних актів вітчизняного законодавства дає можливість стверджувати, що на державному рівні гарантовано право на інформацію, її відкритість, доступність, на свободу обміну нею, її об'єктивність, достовірність, повноту і точність інформації. Також держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих ЗМК, запобігає зловживанням і можливості встановлення монопольного становища на ринку видавців та розповсюдження друкованої продукції тощо.

Водночас зміст згаданих законодавчих актів, а особливо практика застосування, залишають бажати кращого. Про це свідчать оцінки авторитетних міжнародних інституцій, зокрема, Парламентської Асамблеї Ради Європи. За висновками Комітету захисту прав журналістів США, Україна фігурує серед тих країн, де влада придушує свободу слова за допомогою заходів адміністративного тиску. Результати соціологічного опитування, проведеного тижневиком "Дзеркало тижня" демонструють, що 42% представників провідних українських ЗМК вважають законодавство, яке регулює діяльність мас-медіа, задовільним, але практику його використання - такою, що обмежує свободу слова, ще 39% - переконані, що закони реально не гарантують свободи слова [26]. Що стосується принципу "цензура заборонена", який декларується у Конституції, то про її відсутність у реальному житті навряд чи можна однозначно говорити. Діяльність редакцій досі пов'язана з втручанням окремих політичних сил у зміст інформаційних повідомлень. Присутня також і "внутрішня цензура" окремих журналістів, виплекана у радянські часи та заснована на страхові зайняти опозиційну щодо офіційної позицію.

Інший момент - сьогодні влада продовжує використовувати протекціоністські заходи щодо підтримки власних ЗМК. Проводячи політику протекціонізму щодо державних ЗМК, влада вживає різні форми економічних санкцій до опозиційних медіа. Серед найбільш поширених - накладання штрафів контрольно-ревізійними і податковими органами, невиправдано високі суми відшкодування моральної шкоди і т. п. Досить прогресивному законодавчому забезпеченню свободи слова в Україні протистоять недосконалість механізмів покарання за порушення законодавства про свободу слова, залежність судів від виконавчої влади, а самих мас-медіа - від політичного патронату і фіскальних органів держави.

В останні роки українські ЗМК стали реальним засобом політичної комунікації між владою і суспільством. Проте, оскільки вони активно залучилися до політичної боротьби між різними політичними партіями і громадськими організаціями, в сучасному українському суспільстві політична комунікація часто має суперечливий характер, що призводить до дезінтеграції суспільства. На думку науковців, в журналістиці повинен діяти принцип: більше свободи - більше відповідальності. Слід чітко розрізняти такі поняття, як журналістська помилка (за яку доречне і достатнє вибачення) і навмисне спотворення фактів (за які необхідно визначити покарання), які можуть спричинити до зростання напруги в суспільстві. За умов нерозвиненості інституцій громадянського суспільства в нинішній Україні годі й сподіватись на сильні і незалежні мас-медіа, оскільки держава таких не потребує, а суспільство навіть не намагається контролювати владу у жодній формі. Така ситуація дає широкі можливості для маніпуляції засобами масової інформації.

Тиск із боку окремих органів державної влади на опозиційні ЗМК. Даний факт є чи не найкращою ілюстрацією того, що демократичні перетворення в Україні лише започатковані. Наповнення їх реальним змістом - справа майбутніх поколінь, громадянська соціалізація яких відбувається в умовах державно-політичної незалежності України. Протягом 90-х рр. XX ст. незалежними аналітичними центрами Заходу Україна неодноразово визнавалася як держава, у якій права ЗМК та право громадян на доступ до інформації систематично порушувались. Негативною реальністю національного державотворення стали вбивства журналістів.

Серед проблем, пов'язаних із свободою слова в Україні також наголосимо на невитребуваності якісного викладу інформації національним читачем. У зв'язку з економічними негараздами, вплив яких на пересічного українця є доволі відчутним, у виборі ЗМК як джерела інформації споживач часто керується критеріями не якості, об'єктивності, незаангажованості, а критерієм ціни і доступності.

Спробуємо узагальнити причини, які гальмують або навіть унеможливлюють процес набуття українськими ЗМК відповідного місця в суспільно-політичній системі суспільства: економічна залежність ЗМК від держави та політичних, фінансових угруповань; партійно-клановий диктат, який роз'їдає українську журналістику зсередини; відсутність у українських журналістів відчуття корпоративної солідарності та професійної згуртованості; нестача потужного єдиного українського інформаційного простору; географічна обмеженість читацького електорального поля; брак сталих традицій політичної культури та політичної відповідальності як політиків, так і журналістів; відсутність правової держави, де б інші "гілки влади" вбачали в особі ЗМК рівноправного партнера, а не ворога чи конкурента тощо [11].

Очевидно, що створення в Україні правової, демократичної держави неможливе без переходу від інформаційної закритості до інформаційної системи відкритого суспільства, що передбачає нові форми взаємодії держави і суспільства. Державна влада повинна здійснюватися відкриту і чесну взаємодію з громадськістю через ЗМК, які повинні перетворитися на виконавчий механізм «четвертої влади» - громадської думки.

Попри констатування негараздів в інформаційній сфері України варто наголосити, що демократичні орієнтири її розвитку - не випадковий вибір народу, проголошений ним на початку 1990-х рр., не ситуативна поведінка національної державотворчої еліти, а довготривала програма повернення України до давніх демократичних традицій українського народу і навернення до демократичних цінностей сучасного цивілізованого світу. Для формування в Україні справді демократичного громадянського суспільства необхідно, щоб і суспільні організації і окремі громадяни могли оперативно і своєчасно отримувати достовірну і об'єктивну інформацію. Таке вільне одержання інформації є основою захисту прав людини.

Висновок

З раннього дитинства людина опиняється в інформаційному полі, вона не може жити без інформації, сприймаючи її через безліч каналів, і на основі її обробки формує свою поведінку. ЗМК створюють своєрідний інформаційний світ, в якому людина, зокрема молода людина, виробляє певний світогляд щодо життя, способу життя, стилю життя, типів поведінки тощо, хоча, як зазначалося, інформація ЗМК має, здебільшого, несистематизований, а часом і суперечливий характер.

Засоби масової комунікації відображають умови життя людей, системи їхніх спільних зв'язків і залежностей у макро- і мікромасштабі. Засоби масової інформації виконують два, на перший погляд, протилежних завдання: фіксують і розвивають інтереси як особистості, так і суспільства. Політологічний, соціальний та психологічний аспекти феномена “засобів масової комунікації ” важко відокремити. Існує абсолютний взаємозв'язок соціальних і психологічних підходів заради спільної поставленої мети. За допомогою технічних засобів відбувається розповсюдження повідомлень, інформації, що містять певні ідеї для подальшого формування (або впливу на формування) установок, оцінок, думок та поведінки людей. Нерідко в такому випадку засоби масової інформації виконують не стільки інформаційні та культурологічні, скільки ідеологічні функції.

Засоби масової комунікації - технічні засоби (друковані видання, радіо, телебачення, кіно, комп`ютерні мережі тощо), за допомогою яких розповсюджуються різні види інформації щодо знань, духовних цінностей, моральних та правових норм і т.д., на кількісно великі і досить поширені у межах аудиторії людей різного віку та соціального стану. Вони відіграють особливу роль у формуванні здорового способу життя.

Засоби масової інформації вважаються невід'ємною складовою частиною політики а також і політичної системи. Політична система більше, ніж інші види суспільної діяльності, має потребу в спеціальних засобах інформаційного обміну, у встановленні і підтримці постійних зв'язків між її суб'єктами.

Це зумовлено самою природою політики як колективної, організованої цілеспрямованої діяльності, спеціалізованої форми спілкування людей для реалізації групових цілей та інтересів, що торкаються всього суспільства. Колективний характер цілей, що реалізуються в політиці, передбачає їхнє обов'язкове усвідомлення розділеними в просторі членами колективу і координацію діяльності людей і організацій. Усе це й потребує використання спеціальних засобів передачі інформації - ЗМК, що забезпечують єдність волі, цілісність і єдину спрямованість дій людей. ЗМК являють собою заклади, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціальних технічних пристроїв різних повідомлень. І, власне, вони являють собою спосіб передачі, збереження, виробництва і розповсюдження політико-економічних, духовних цінностей у суспільстві. Засоби масової інформації -- це своєрідна система, яка охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле-, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поширення масової інформації.

Отже, під ЗМК розуміють ті соціальні інститути й канали комунікації, які забезпечують систематичний збір, оброблення і поширення інформації на масову аудиторію. ЗМК виступають як професійний інформаційний посередник між безперервним потоком подій і широкою громадськістю. ЗМК:- тримають громадськість у курсі подій;- повідомляють громадянам різні точки зору;- забезпечують гласність і захист прав людей;- сприяють розповсюдженню культури в суспільстві;- справляють вплив на свідомість і поведінку людей.

Я вважаю, що мета моєї курсової роботи була виконана, а також реалізована через заплановані завдання, тобто: охарактеризовані поняття і риси ЗМІ, визначені основні функції, прослідкований політичний статус ЗМК за системи поділу влади.

Список використаних джерел та літератури

1. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. -- К., 1997. -- С. 188.

2. Відкриття дводенної 7-ї Європейської міністерської конференції з питань політики у сфері ЗМІ / http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art id=34219&cat id=32827.

3. Гриценко О.М. Шлях до демократії - через політичну культуру (проблеми формування її в процесах трансформації українського суспільства) // Трибуна. - 2003. - №3-4. - С. 38.

4. Карл Дойч. Народи, нації та комунікація // Націоналізм: Антологія /Упоряд. О. Проценко, В.Лісовий. - К 2000. -С. 546.

5. Кін Д. Мас-медіа і демократія / Пер. з англ. О. Гриценко, Н. Гончаренко. -- К., 1999. - С. 18.

6. Коваленко А.О. Політичний аналіз і прогнозування. - К.:Наук. світ, 2002. - 147-150 с.

7. Конституція України. 28 червня 1996 року. - К.: Просвіта, 1996. - 80 с.

8. Короткий політологічний словник. -- К., 1991. -- С. 79, 84.

9. Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - Львів: «Новий світ-2000», 2005. - 476 с.

10. Мартыненко А. Моя задача -- наладить отношения между властью и прессой // Независимость. -- 1998. -- 1 сентября.

11. Мельник М., Постульга В. ЗМІ і влада в Україні: як подолати корупцію? // Національна безпека і оборона. - 2001. - №1.

12. Москаленко А. Теорія журналістики. -- К., 1998. -- С. 282

13. Общая и прикладная политология / Под ред. В.И. Жукова, Б.И. Краснова. - М., 1997. -752-759 с.

14. Парыгин Б. Основы социально-психологической теории. М., 1971. - 178 с.

15. Пасько І.Т., Пасько Я.І. Громадянське суспільство і національна ідея (Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси). -- Донецьк, 1999. -- С. 58.

16. Політологічний енцеклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

17. Політологія / За ред. А. Колодій. К., 2000. - 93 с.

18. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.:Центр навчальної літератури, 2005. - 704 с.

19. Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. Друге вид., доп. - Львів: «Новий світ-2000», «Альтаїр-2002», 2003. - 172 с.

20. Політологія: Підручник / Панов М.І. Кер. авт. колективу. - К., 2002. - 260-266 с.

21. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 528 с. (Альма-матер)

22. Політологія посткомунізму. (Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств). -- К., 1995. -- С. 79, 80, 81. 

23. Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини. Випуск 21. - К., 1998. - С. 100.

24. Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Випуск2. / за загальною редакцією В.І.Шкляра/. - К., 2001, с. 96.

25. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. -- К., 1996. -- С. 21 -- 22, 36 -- 37, 73 -- 76, 114.

26. Свобода слова та влада в Україні: Аналітична доповідь, підготовлена українським центром економічних і політичних досліджень під керівництвом голови ради експертів. Разумкова О. - К., 1997. - С. 31.

27. Сичивиця О. Криза демократії і проблема нового розподілу влад // Українські проблеми. -- 1998. -- №2.

28. Шампань П. Двойная зависимость. Несколько замечаний по поводу соотношений между полями политики, экономики и журналистики // Socio-Logos'96. -- М., 1996. -- С. 211.

29. Политические коммуникации / http://www.referat.ru/pub/item/17283.

Размещено на Allbest.ru