Зв'язок політичної системи і ЗМІ

Поняття та призначення засобів масової інформації, оцінка їх ролі та значення в сучасному суспільстві та політичній системі. Преса як чинник демократизації суспільно-політичного життя. Політичний статус ЗМК за системи поділу влади, його формування.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.12.2011
Размер файла 59,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Зв'язок політичної системи і ЗМІ

Вступ

Актуальність роботи. Дискусія про шляхи та перспективи демократизації українського суспільства посідає нині чільне місце в світі наукових пошуків вітчизняних та зарубіжних вчених-суспільствознавців, політичних та громадських діячів. Як відомо, у демократичних державах взаємодія влади і суспільства базується на механізмах зв'язку з громадськістю та наданні інформаційних послуг населенню. Свобода слова виступає підґрунтям, на якому будується сама демократія і без якого існувати демократичні інститути не можуть. Особливого значення проблема відкритості інформаційних систем набуває в сучасних умовах - умовах побудови в Україні відкритого демократичного суспільства. Очевидно, що розвиток економіки, науки, культури, техніки, сфери соціальних відносин, а також розвиток і вдосконалення політичної системи безпосередньо залежать від якості інформації, що надається суспільству, її повноти, оперативності і форми подання. Зважаючи на це, науковий інтерес становить проблема місця та ролі ЗМК, як чинника в процесі демократизації суспільно-політичного життя. У запропонованій статті робиться спроба з'ясувати, в якій мірі засоби масової інформації сприяють побудові в Україні інститутів демократичного, а також розвиненого громадянського суспільства.

Людину впродовж усього життя оточує найрізноманітніша інформація, створюючи своєрідне інформаційне поле. Інформація акумулює сукупний досвід людства. Потреба в інформації, в інформаційному спілкуванні -- одна з найважливіших соціальних потреб. Саме розуміння сутності, змісту, функцій засобів масової інформації кожним громадянином, знання ним місця і ролі ЗМК в політичній сфері і зумовлює актуальність даної теми.

Розглядаючи засоби масової комінікації (ЗМК) як особливий чинник впливу на формування способу життя молоді, треба зазначити, що безпосереднім об`єктом дії інформаційних повідомлень є як окремий індивід, так і велика група людей, що становлять аудиторію для того чи іншого конкретного засобу масової комунікації. ЗМК мають чималі можливості впливати на спосіб життя та здоров`я особистості як суто інформаційно, так і за допомогою практичних зразків такого стилю життя.

Таким чином, розгляд питання про засоби масової комунікації в політиці має дуже важливе значення. Оскільки ЗМК є невід'ємною ознакою правової демократичної держави. Вони забезпечують свободу слова громадян, свободу інформаційної сфери, право на висловлювання власної думки та позиції, право на отримання й поширення інформації без перешкод.

У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко розширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше утверджується нова галузь інформаційної діяльності -- паблік рілейшнз (зв'язок з громадськістю).

В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціальне значущої інформації.

На думку ряду вчених, в останні роки технічні засоби соціальної комунікації окреслюють три великі групи: засоби масової інформації, телекомунікація, інформатика. Об'єднання цих галузей під загальним терміном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмінності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.

Проблема політичної влади, системи і засобів масової комунікації, пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена повною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і майже не «відкривалась».

Сьогодні становище докорінно змінилося, і тепер самі політичні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікаторами», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних в новій іпостасі, а саме -- «інформаційних підручних».

Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну дійову пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує. Саме тому я вибрала дану тему курсової роботи, щоб дослідити нерозривний зв'язок ЗМК із суспільством, політикою.

Предметом курсової роботи є дослідження засобів масової інформації в політичному суспільстві.

Об'єктом роботи є політика і засоби масової інформації.

Мета роботи полягає у висвітленні проблематики визначення засобів масової інформації у нерозривному зв'язку із політичним суспільством.

Мета курсової роботи передбачає постановку наступних завдань:

1. Охарактеризувати поняття і риси ЗМК;

2. Визначити основні функції ЗМК;

3. Прослідкувати політичний статус ЗМК за системи поділу влади.

Ступінь дослідження проблеми представлений працями Симоненка В.Б. «Нові інформаційні технології і політика», де автор називає суспільство «інформаційним», визначає його функції, виділяє ефекти від впровадження інформаційних технологій Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.:Центр навчальної літератури, 2005. - С.614. Ставицька О.В. в роботі «Інформаційні технології у виборчій боротьбі» визначає інформаційну стратегію організаторів виборчих кампаній, говорить про сучасні засоби масової інформиції Там же, - С.616. Коваленко А.О. у статті «Політична комунікація та засоби масової інформації» визначає поняття політичної комунікації, засобів масової інформації, їхню роль у політичному житті. Тарас Петрів у статті «Українське суспільство: від епохи тоталітаризму до часів інформаційного маніпулювання» відзначає, що розвиток сучасного українського суспільства тісно пов'язаний із становленням нових інформаційних відносин.

Дана робота не дає вичерпних відповідей на запитання, пов'язаних з визначенням політики як суспільного явища. Це лише спроба ознайомитись з даною проблемою і визначити основні її парадигми.

1. Роль ЗМК в політичній системі суспільства

Інформаційна сфера, як ніяка інша галузь суспільного життя, віддзеркалює всі досягнення і всі суперечності нашого часу. У політичній системі демократичного суспільства засоби масової комунікації (ЗМК) відіграють важливу роль. Засоби масової інформації - це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять телерадіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зворотний зв'язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМК з установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам Політологічний енцеклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - С.134-135.

Зміст масових комунікацій і характер засобів їх трансляції невпинно вдосконалюються. У найдавніші часи інформацію поширювали за допомогою примітивних засобів: сповіщали про наступ ворогів та кликали до зброї розпалені багаття, церковні дзвони, попереджувальні постріли тощо. У деяких місцевостях Африки термінові новини й досі передають за допомогою тамтамів: вони сповіщають про подію, не пояснюючи і не коментуючи її. Одночасно використовувалися і мовні засоби поширення інформації. «Мовна епоха» охоплює три етапи. Спочатку це були усні форми: церковні проповіді, інші публічні виступи. Вони не лише стисло сповіщали про події, але й супроводжували повідомлення коментарями, надавали їм ціннісну характеристику, емоційну оцінку. Так, у «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона Київського не лише згадується про володарювання князів київських, але й підкреслюється, що вони «не в слабкій і безвісній землі володарювали, а в Руській, що знана і чувана є в усіх чотирьох кінцях землі». Отже, поруч з постаттю комунікатора з'являється постать коментатора. Спочатку обидві ці постаті поєднувалися в одній особі, але поступово коментатор ставав самостійною і важливою фігурою в інформаційному процесі. В сучасних умовах ці функції виконують спеціальні служби, аналітичні підрозділи, навіть якщо реципієнт чує або бачить лише одного коментатора Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - С.376.

Мовна інформація спочатку поширювалася усно; з виникненням писемності -- письмово, друкарства -- друкованими засобами. Письмова та друкована інформація фіксувалося на папірусі, папері, тканині, камені (закони вавилонського царя Хаммурапі), на металі (римські закони XII таблиць). Це дало змогу зберігати та передавати інформацію прийдешнім поколінням. Мовні засоби передачі інформації -- усні, письмові, друковані, ніколи не втрачали свого значення. За даними ЮНЕСКО, на початку 90-х років XIX ст. у світі видавалося понад 8 тисяч щоденних газет загальним тиражем понад півмільярда примірників. Насиченість друкованими засобами масової інформації є одним з найважливіших показників рівня культурного розвитку країн і нині. За критеріями ООН, мінімальна для цивілізованої країни кількість газет на 1000 осіб населення повинна становити не менше 100 примірників. Світовими лідерами є Японія та Швеція (понад 500 примірників). В Україні в середині 90-х років XX ст. видавалося до 450 газет загальним тиражем понад 11 млн. (приблизно 300 примірників на 1000 осіб.

У XIX ст. настала епоха технічних засобів передачі комунікації.

«Інформаційна революція» наприкінці XX сторіччя сформувала нові реалії, коли вільний обмін інформацією стає складовою сутності й одним з основних чинників суспільного розвитку:

– по-перше, інформаційний обмін нині значною мірою впливає на розвиток економічних відносин. Водночас, інформаційна галузь стає динамічним і все більш прибутковим сектором економіки;

– по-друге, розвиток інформаційних відносин сприяє розширенню системи зворотніх зв'язків між державою та суспільством, створює можливості суспільного контролю за діяльністю державних інституцій;

– по-третє, вільний обіг інформації, її оперативність і достовірність дають змогу приймати ефективні управлінські рішення, правильно визначати стратегічні цілі та поточні завдання соціально-економічного розвитку. Нарешті, інформаційна відкритість визначає сталість і передбачуваність державної політики, сприяє створенню позитивного міжнародного іміджу держави. Іншими словами, розвиток інформаційної сфери набуває значення першочергової проблеми державної ваги Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - Львів: «Новий світ-2000», 2005. - С.357.

Засоби масової комунікації в умовах будівництва незалежної української держави набувають визначальної ваги. Діяльність політичної влади неможлива без опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів зв'язку між різними її носіями. Можливість постійних контактів громадськості на сторінках преси, у теле-, радіоефірі консолідує людей, виступає потужним чинником суспільного розвитку.

У політичній системі демократичного суспільства, у його інформаційному просторі засоби масової комунікації (ЗМК) відіграють настільки важливу роль, що їх навіть метафорично називають «четвертою владою». Засоби масової комунікації - це розгалужена мережа установ, що займаються збором, обробкою, поширенням інформації. У цю мережу входять теле-, радіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в українському політичному процесі активно починає використовуватися Інтернет, який дозволяє політикам встановити зворотний зв'язок зі своїми виборцями. Сучасні ЗМК є установами, створеними для відкритої публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - С.378.

Ігор Лубченко, Голова Національної Спілки журналістів говорив: «Інтереси держави і громадянина, держави і суспільства не завжди і не повністю збігаються, а часто й загалом дисонують. Саме тому ЗМК, які є громадським контролером суспільства за діями Президента, парламенту, уряду, судочинців, не можуть бути владою, вони-антипод влади. Без цього антипода не буде балансу в суспільстві, а воно виродиться в нову, тепер уже некомуністичну форму - тоталітаризм» Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - Львів: «Новий світ-2000», 2005. - С.358.

Політика як сфера суспільної діяльності найбільше потребує засобів масової інформації для встановлення і підтримки постійних зв'язків між її суб'єктами. Політика є неможлива без опосередкованих форм спілкування і спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою та громадянами. Разом з існуючою системою паблік-рілейшнз у сучасному суспільстві ЗМІ все більше виступають не лише необхідною передавальною ланкою у складі механізмів політики, але й її творцем Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів рсвіти України. Друге вид., доп. - Львів: «Новий світ-2000», «Альтаїр-2002», 2003. - С.114.

Дванадцять років тому з'явилася перша веб-сторінка в Інтернеті, а на планеті сьогодні 474 мільйони користувачів цієї мережі. Лише за один квартал 2001 р. додалося 15 млн. 1 якщо на початку 2002 р. 460 млн. користувачів із них послуговуються у «всесвітній павутині» англійською, то вже 2003 року третина користувачів спілкувалася іншими мовами. Інтернет конкуруватиме із іншими ЗМІ не лише своєю оперативністю, жанровим розмаїттям і багатством автури Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - Львів: «Новий світ-2000», 2005. - С.358.

Найбільш масовий і сильний політичний вплив на суспільство мають аудіовізуальні засоби масової інформації, насамперед телебачення.

У сучасному суспільстві ЗМК все більше виступають не лише необхідною передавальною ланкою у складі механізмів політики, але й її творцем.

Характерні риси засобів масової комінікації:

- публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів);

- наявність спеціальних технічних засобів;

- непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів;

- непостійний характер аудиторії;

- переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - Львів: «Новий світ-2000», 2005. - С.359.

Найбільш масовий і сильний політичний вплив на суспільство мають аудіовізуальні засоби масової комінікації, насамперед телебачення. Думку про першість телебачення за ступенем охоплення населення України підтверджують результати опитування «Української маркетингової групи»Журнал Inetnet -- http://www.inter.net.ru.

Отже, ЗМК - один із соціальних інститутів, що тією чи іншою мірою виконують замовлення суспільства та окремих соціальних груп щодо певного впливу на населення в цілому, в тому числі й на окремі вікові та соціальні категорії. Можна зазначити два аспекти такого впливу. По-перше, ЗМК істотно сприяють засвоєнню людьми різного віку широкого спектра соціальних норм та формуванню у них ціннісних орієнтацій у сфері політики, економіки, здоров`я, права тощо. По-друге, ЗМК фактично є своєрідною системою неформальної освіти та просвіти різних категорій населення. При цьому користувачі ЗМК здобувають досить різнобічні, суперечливі, несистематизовані знання, відомості з різних питань суспільного та політичного життя.

Вивчаючи поняття: “засоби масової інформації”, “засоби масової комунікації”, “преса”, “друковані засоби масової інформації”, можна сказати, що в них є багато спільного. До засобів масової інформації відноситься кіно, радіо, телебачення, періодичні друковані видання, реклама, мода, дизайн та ін. Преса - загальна назва періодичного друку, тобто газет і журналів. "Масова комунікація" (англ. - mass media) -систематичне поширення інформації за допомогою технічних засобів (через пресу, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапис) з метою утвердження духовних цінностей даного суспільства і здійснення ідеологічних, політичних, економічних та організаційних впливів на позицію, думки і поведінку людей.

Функції ЗМК різноманітні. У будь-якому сучасному суспільстві вони в тій чи іншій формі виконують ряд загальних політичних функцій.

Серед найважливіших функцій виділимо такі:

інформаційна - мабуть одна з найважливіших функцій. сутність її в отриманні і розповсюдженні відомостей про найбільш важливі для громадян і органів влади події. На основі отриманої інформації формується громадська думка про діяльність органів влади, об'єднань громадян, політичних лідерів тощо. Інформація, передана мас-медіа, включає не тільки неупереджене, фотографічне висвітлення тих або інших фактів, а й їхнє коментування та оцінку Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.:Центр навчальної літератури, 2005. - С.606;

освітня (просвітницька) функція - донесення до громадян певних знань дозволяє адекватно оцінювати, упорядковувати відомості, отримані з різних джерел, правильно орієнтуватися у суперечливому потоці інформації. Інформаційна діяльність ЗМК дає людям можливість адекватно судити про політичні події й процеси лише в тому випадку, якщо вона виконує й просвітницьку функцію. Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - Львів: «Новий світ-2000», 2005. - С.360 Для розкриття глибинної сутності багатьох явищ та процесів часто потрібен аналіз їх походження, генезису. Тому важливим складником просвітницької функції є гносеологічний аналіз. Чим важливішою та масштабні-шою є подія, тим глибшим, різнобічнішим та кваліфіко-ванішим повинен бути коментар до неї, що особливо актуалізує роль і місце постаті коментатора в інформаційному процесі Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - С.382

;

– функція соціалізації. Освітня роль ЗМК тісно пов'язана з функцією соціалізації, і власне кажучи, переростає в неї. Однак якщо політична освіта передбачає систематичне набуття знань і розширює пізнавальні й оцінювальні можливості особистості, то політична соціалізація передбачає засвоєння людиною політичних норм, цінностей і зразків поведінки. Вона дає особистості можливості адаптуватися до соціальної дійсності. У демократичному суспільстві найважливіше політико-соціалізаційне завдання ЗМК -- масово впроваджувати засновані на повазі закону і прав людини цінностей, навчання громадян мирно розв'язувати конфлікти, не ставлячи під сумнів суспільний консенсус з основоположних питань державного устрою Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.:Центр навчальної літератури, 2005. - С.606;

– функція критики і контролю. Спрямована на здійснення суспільного контролю. Критика ЗМК характеризується необмеженістю свого об'єкта. Їх контрольна функція засновується на авторитеті громадської думки. ЗМІ не можуть застосовувати санкцій до правопорушників, але вони дають юридичну та моральну оцінку подій і осіб. У демократичному суспільстві у здійсненні контрольних функцій ЗМК опираються як на громадську думку, так і на закон Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - С.383;

мобілізаційна функція проявляється у спонуканні людей до певних політичних дій чи до соціальної бездіяльності. ЗМК мають великі можливості впливу на розум і почуття людей, на їхній напрямки думок, способи і критерії оцінок, стиль і конкретну мотивацію політичних досліджень поведінки Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів освіти. - Львів: «Новий світ-2000», 2005. - С.360;

оперативна функція - обслуговування ЗМК політики певних об'єднань громадян Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів рсвіти України. Друге вид., доп. - Львів: «Новий світ-2000», «Альтаїр-2002», 2003. - С.172.

ЗМК забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Без преси, телебачення, радіомовлення жоден громадянин не може правильно зорієнтуватися у політичних процесах, визначити свою політичну орієнтацію, приймати відповідальні рішення. Наявність демократично організованих ЗМК, здатних об'єктивно висвітлювати політичні події, одна із найважливіших гарантій стабільності демократичної держави. Проте історичний досвід свідчить, що ЗМК можуть служити різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як розвивати у людей прагнення до свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, сіяти недовіру і страх.

А. Шахов виділив такі основні напрямки діяльності засобів масової комінікації:задоволення інформаційних інтересів суспільства; забезпечення гласності; вивчення громадської думки; організація обговорення важливих проблем життя суспільства; підтримка діяльності держави, партій, суспільних організацій та рухів, окремих лідерів; критика діяльності держави, партій, суспільних організацій та рухів, окремих лідерів; пропаганда ідей, програм держави, партій, суспільних організацій та рухів, окремих лідерів; виховання політичної культури, моралі та інших якостей у громадян; формування та здійснення зовнішньої політики.

Отже, головне призначення ЗМК -- продукування і трансляція інформації, що забезпечує реалізацію їх функцій. Жодна з перелічених функцій не реалізується відокремлено. Навпаки, більшість інформаційних акцій водночас реалізує кілька, а часто їх усіх. А розмежування їх здійснюється для детальнішого аналізу діяльності ЗМК, спрямованої на розв'язання взаємопов'язаних стратегічних завдань: розвиток політичної культури і політичної соціалізації громадян, формування і посилення громадської думки в суспільно-політичному житті.

2. Політичний статус ЗМК за системи поділу влади

масовий інформація преса політичний

Питання стосунків між ЗМК та владою є наріжним для життєдіяльності цих двох інститутів. А потреба їх налагодження та гармонізації особливо гостро постає в суспільствах, що перебувають у перехідному стані -- від одного суспільного ладу до іншого. Для того, аби більш точно визначити історичну добу, що настала на теренах колишнього Радянського Союзу та блоку країн прорадянської орієнтації після краху комуністичної системи, окреслити нові реалії суспільного, економічного, політичного та культурного життя, політологи досить часто вживають терміни “посткомунізм” та “посттоталітаризм”.  1. Тарас Петрів. Уроки для українського суспільства: від епохи тоталітаризму до часів інформаційного маніпулювання.// Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Випуск2. / за загальною редакцією В.І.Шкляра/. - К., 2001, с.75-77.

У науці прийнято вживати префікс “пост-” у термінах на позначення усіх тих явищ чи процесів, що відбуваються після закінчення певного важливого історичного періоду, у даному випадку -- після падіння комунізму чи тоталітаризму [22]. 

Проте крок українського суспільства від тоталітаризму (з його повною підконтрольністю ЗМК інтересам правлячої партії, партійною монополією на інформацію, пануванням однієї політичної ідеології, існуванням цензури тощо), не завжди можна однозначно трактувати як реальне наближення до демократії з її визначальним принципом свободи слова, що грунтується на праві кожного “на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань” [7]. До цих конституційних постулатів варто додати й елементарне природнє право громадян бути справедливо поінформованими про суспільно-політичну ситуацію, можливість отримати об'єктивну інформацію та виступати суб'єктом комунікативного простору. 

Тому сьогодні дуже важливо з'ясувати, чи мають українські мас-медіа на сьогодні такий статус, який би дозволив їм максимально виконувати своє соціальне покликання, чи є вони насправді “четвертою владою”? І тут, на жаль, може бути лише одна відповідь -- ні, наші ЗМК ще не здатні вести на рівних діалог з трьома легітимними гілками влади. 

Українська преса, телебачення, радіо ще не змогли перетворитися з інструменту влади (що ставав цукеркою для особливо лояльних, або важким дрючком на голови неслухняних) на рівноправного та незалежного партнера. Виконавча, судова та законодавча гілки влади не готові визнати за мас-медіа статус, подібний до власного щодо рівня незалежності та впливовості. Усвідомлюючи природно опозиційний характер незалежних ЗМК, вони ревниво ставляться до свого колишнього підлеглого, а тепер партнера, до якого зараз треба не тільки дослухатися, але з яким необхідно й рахуватися.

Саме через це виконавча влада й досьогодні продовжує працювати з пресою та телебаченням авторитарними методами, а на опозиціонерів з числа ЗМК чинить адміністративний тиск, що врешті-решт призводить до закриття останніх. Такому стану речей сприяє практично збережена ще з часів тоталітаризму державна монополія в технічно-забезпечувальній галузі інформаційного ринку. Наші великі видавництва, пошта ще досить чутливо реагують на “побажання” виконавчої влади й легко можуть, навіть на шкоду собі, затримати вихід у світ небажаного для якогось можновладця часопису, або не донести його до читача, як це було, наприклад з №6'98 журналу “Нова політика”. Потім такі дії досить легко обгрунтовуються захистом національних інтересів. 

Певну недоброзичливість щодо засобів масової інформації виявляє і судова влада, про що яскраво свідчать необгрунтовані рішення судів, які часто природнє право та функцію преси максимально інформувати читачів і вільно коментувати події трактують як хуліганські, суспільно небезпечні дії. 

Треба визнати, що найбільш схильною до плюралізму та визнання рівноправності преси у нашому суспільстві є законодавча влада, але й вона часто намагається шантажувати як окремі видання, наприклад, карткою акредитації, так і всі ЗМК разом узяті -- якимось законопроектом у галузі регулювання інформаційних відносин, або намаганнями безпосередньо керувати пресовим, теле- та радіопростором. Хоча ще в підсумковому документі, прийнятому учасниками семінару “Концепція законодавства про ЗМК у посттоталітарних державах”, зазначалося, що в законодавстві, яке стосується ЗМК, “доцільно ввести положення, що виключає з суб'єктів, наділених правом засновувати друковані засоби масової інформації та володіти ними, органи всіх гілок влади й управління ”. 

Ще однією важливою причиною того, що ЗМК ще не посідають належного їм місця в політичній системі держави, є їхня власна неготовність до цього. Тут відіграють значну роль економічні, політичні та суто психологічні фактори: внутрішня цензура, фінансова залежність і, що дуже важливо, -- відсутність корпоративної солідарності в середовищі журналістів. І звичайно -- нестача достатнього рівня відповідальності за мовлене або написане слово. Важливим моментом тут також є професійна підготовка журналістів. Характерною рисою майже всіх історичних періодів із позначкою “пост-” є ситуація, коли переплітаються залишки старого та зародки нового. Зараз в медіа-просторі працює багато професійних журналістів і навіть цілі видання, які можна назвати професійними лише з точки зору тоталітарного суспільства, бо вони зберегли не лише манеру працювати, стиль, характерний для того часу, але й застаріле світосприйняття. Але існують й інші тенденції. Вони проявляються тоді, коли все ж здійснюються спроби будувати нове. Але проблема в тому, що одні намагаються будувати старе новими засобами, а інші нове -- старими. В обох варіантах якісний рівень передачі чи газети залишає бажати кращого

Варто також тут згадати й про ідею додаткового поділу влади, що не суперечить класичній концепції розподілу влади (розроблену свого часу Шарлем-Луї Монтеск'є у праці “Про дух законів” (1748), а лише її доповнює. На думку деяких сучасних дослідників, може відбутися “додатковий великомасштабний розподіл влад на організаційно-управлінську та контрольну влади, але не серед державних структур, а в межах всього суспільства”[27]. Тобто прогнозується, що суверенітет держави буде обмежений появою меритократії (від латинського мерітус -- достойний і грецького кратос -- влада), владою достойних як якісно вищим рівнем розвитку народовладдя, і вона змушена буде піти на реальний діалог з громадянським суспільством. За таких умов контрольні функції матиме громадянське суспільство, а виконавчі, управлінські -- держава. Попри таку заглобалізованість цієї схеми, однозначним є збільшення ролі громадянського суспільства та розширення його функцій. Необхідною умовою цього процесу є демократизація засобів масової інформації, що забезпечуватиме можливість широкої громадськості оцінювати діяльність держави та її суб'єктів. ЗМК повинні забезпечувати відкритість функціонування такої схеми, утворювати реальний простір для здорового балансування та разом з цим бути одним із засобів реального впливу громадянського суспільства на державу (і одночасно його складовою частиною

Зазначимо, що можливість виконання засобами масової інформації такого високого суспільного покликання відповідно до нового поділу влади виникає тільки за умов їх незалежності та незаангажованості. Але перейдемо від моделювання стану ЗМК у можливих суспільних системах до теперішніх реалій

У площині політики ЗМК традиційно виконують щонайменше дві найважливіші функції. Перша функція -- асенізатоська, як кажуть одні дослідники, або “песячого обов'язку” -- за твердженнями інших. Саме з цієї функції походить теза про те, що журналіст мусить бути в конструктивній опозиції до влади. “Мас-медіа у державі з демократичним політичним режимом виступають своєрідним гарантом від розгулу корупції і утримують владу від значних зловживань”, -- зазначає політолог А.Білоус [1]. Друга функція -- комунікативна, тобто йдеться про виконання ролі масового медіатора, тобто посередника. Ця функція особливо важлива в правовій демократичній державі, де існує принцип поділу влади на окремі “гілки”: законодавчу, виконавчу та судову. Всі вони будуть не тільки позбавлені повноцінного діалогу між собою, а й просто втратять свою незалежність одна від одної, якщо не буде потужної, вільної та правдивої журналістики. У будь-якій державі час, коли мас-медіа будуть перетягнуті на бік якоїсь однієї “гілки” влади, стане кінцем самої ідеї її поділу. А це, в свою чергу, дає можливість зосередити в одному центрі всю владу, що дозволить зловживати нею [8]. Не варто забувати -- ЗМК є полем для цивілізованої політики, що мов повітря потрібна державі, яка проводить трансформацію командно-адміністративної системи побудови державних органів у демократичну. 

“Сьогодні політичні діячі та журналісти утворюють головну дійову пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує”, -- вважає професор А. Москаленко [12]. Дійсно, сьогодні в Україні незрозуміло, хто ж на кого більше тисне: журналісти на політиків, чи навпаки? Маємо випадки, коли політики є власниками цілих інформаційно-видавничих концернів. 

“Ця проблема стосується багатьох журналістів, відображає подвійність позиції журналістики в полі влади, з одного боку, журналістика має великий вплив на суспільство (що дозволяє деяким наївно називати її “четвертою владою”); з іншого, -- саме цей вплив сприяє появі контролю за її діяльністю з боку економічного та політичного поля та ставить поле “журналістики у стан підкореності”, -- переконаний П. Шампань [28]. Він говорить, що багато хто, особливо серед можновладців, “вважає пресу дуже серйозною справою, щоб довіряти одним лише журналістам”. В Україні державні органи також занадто опікуються засобами масової інформації, не тільки часто перевіряючи їх банківські рахунки, але й ретельно стежачи, щоб чогось зайвого не сказали та не надрукували. Біда нашої журналістики у тому, що журналісти ще не виросли з тоталітарних штанців і багатьом достатньо лише кількох настанов, аби включитися в режим самоконтролю та самоцензури. Цікавим у цьому контексті є твердження прес-секретаря Леоніда Кучми та заступника глави Адміністрації Президента України Олександра Мартиненка, який зробив спробу проаналізувати теперішній рівень свободи журналістських колективів. “Зараз, -- зазначив він, -- як правило, головні редактори вже не визначають політику ЗМК, якими вони керують. За них це роблять люди, котрі фінансують ту чи іншу газету, ту чи іншу телекомпанію, вони й визначають “обличчя” ЗМК, що, в цілому, є природним” [10]. Ця теза в устах колишнього керівника потужного інформаційного агентства, який пояснює власний похід у керівні органи держави бажанням гармонізувати стосунки між владою та пресою, звучить якщо не цинічно, то принаймні дивно. Бо можна визнати, з огляду на соціально-економічні обставини суспільного життя, існування створених на замовлення представників певних регіональних або інших фінансово-промислових груп окремих часописів і телеканалів, але не виправдати, назвавши такий стан “природним”. 

Зупинимось тепер окремо на внутрішніх передумовах, від яких залежить політичний статус ЗМК за системи розподілу влади. Поведінка суспільства, державного апарату під час руху від однієї політичної моделі існування соціуму до іншої, а особливо в умовах фактичного будівництва нової держави, має ту особливість, що виникають прецеденти. Частина з них у майбутньому закріпиться та стане нормою. Нині держава, маніпулюючи мас-медіа, часом заганяючи їх у глухий кут, далекий від ідеалів відкритого суспільства, цього не усвідомлює. 

Протягом майже десяти років її владні органи, захлинаючись від комплексу власної нелегітимності, намагалися зміцнити свої позиції за рахунок авторитету інших суспільних інститутів. Спеціалісти вважають, що коріння подібної практики сягає початку процесу демократизації суспільства, коли “політичний дискурс посткомунізму вперше реалізувався як справжня легітимуюча сила” [25]. 

Ілюстрацією того, як влада намагається через ЗМК наблизитися до народу, або того, як часом вдало інспірується “народна опінія”, вкладена в уста теледиктора чи вдрукована в газетний текст, є сумнівні соціологічні рейтинги, які з'являються в наближених до влади медіа. Твориться цілий паралельний світ, у якому люди люблять свого Президента, підтримують його кроки та владу в цілому. Хоч листи вдячних доярок і робітників уже не друкують, але подібний “голос народу” неважко ще побачити в “УТН”. Приклад: тільки-но переміг із переконливим результатом радник Президента України О. Волков на виборах до Верховної Ради, як миттю телебачення (все те ж “УТН”) коментує це як особисту перемогу Леоніда Кучми та його курсу, мовляв, бачите, народ підтримує. Небезпека таких маніпулювань із суспільною свідомістю полягає у тому, що в подібні рейтинги починає вірити не народ (на що розраховувалось), а сама влада, що потім невідворотньо обертається її політичною поразкою. Подібна ситуація склалась на президентських виборах 1994 р., коли Л. Кравчук потрапив у своєрідний політичний віртуальний вакуум, коли більшість ЗМК пророкували йому перемогу, яка несподівано виявилася програшем. Подібна тенденція спостерігалася і коли українські ЗМК до безтями, в кращих традиціях застою, вітали з ювілеєм “батька нації” --Л.Кучму. М.Розумний. криза ідеологій у дзеркалі парламентських виборів 1998 року.// Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Випуск2. / за загальною редакцією В.І.Шкляра/. - К., 2001, с.16-25.

Згадані приклади свідчать про відсутність свободи ЗМК. І нині журналісти часто, думаючи одне, змушені писати зовсім про інше, -- постав навіть абсурдний феномен “напівправди”. Це коли журналіст залишається морально задоволений від того, що сказав хоча б частину правди. Більше того, не розуміючи небезпеки такої ситуації, українські журналісти часто звертаються до держави з проханням про допомогу, в результаті чого з'являються документи на зразок указу Президента “Про державну підтримку ЗМК”, що дають змогу керувати інформаційним ринком за рахунок ще й фінансової підтримки. 

Треба пам'ятати: там, де починається подібна підтримка, завжди втрачається свобода. Тому дослідники мас-медіа на вже згадуваному санктпетербурзькому семінарі кілька років тому говорили, що “для всіх засобів масової інформації будь-які державні органи влади і управління або самоуправління повинні бути лише джерелами інформації.

Пропонувалося, аби законодавство посттоталітарних держав насамперед забезпечило “безперешкодне отримання інформації про діяльність усіх гілок влади й управління, передбачивши механізм відповідальності за порушення права громадян на інформацію.

Серед негативних чинників, які тиснуть на ЗМК, але знаходяться поза сферою офіційних владних стосунків, є їх фінансова залежність від партійно-кланових структур. О.Греценко. Мас-медійні кампанії та проблеми їх застосування в ЗМІ..// Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Випуск2. / за загальною редакцією В.І.Шкляра/. - К., 2001, с.96.

Зазначимо, що під “кланом” розуміємо суспільно-політичні групи, об'єднані фінансово-промисловими інтересами й на чолі яких стоять переважно представники регіональних еліт. Останнім часом, для зручності лобіювання своїх інтересів, вони почали оформлюватися у політичні організації, що, між іншим, є позитивним явищем. Майже кожна така група прагне мати мас-медіа, які б відстоювали її позиції. Характерними рисами “кланів” є наявність стійких корпоративних інтересів, що можуть не збігатися із загальнодержавними; їх діяльність відбувається на тлі діяльності всіх трьох “гілок” державної влади; між кланами існує жорстка конкуренція, а конфлікти між ними часто розгойдують усю систему державного управління. В останньому випадку засобам масової інформації, які знаходяться під впливом цих кланів, відводиться місце заручників та зброї у боротьбі, яка неодмінно переноситься і в інформаційне поле. Звідси й “війна компроматів”, взаємні звинувачення, явища, що розводять журналістів по різні сторони барикад і нацьковують одні групи на інші. За таких умов конкретний журналіст отримує грошовитого господаря, якого необхідно вихваляти або принаймні не займати, та ворога (однозначно негативний образ), якого потрібно критикувати. У такій ситуації журналісту, що спеціалізується на політиці, доводиться вибирати видання, стратегічна позиція якого найбільше відповідала б його уподобанням і поглядам. 

На думку багатьох політологів, сьогодні для політичних груп кількість власних мас-медіа стала своєрідним аргументом у боротьбі за прихильність глави держави. Укладаючи негласну угоду з тією чи іншою групою чи кланом, Президент отримує й підтримку та лояльність засобів масової інформації, що їм належать, і навпаки, у разі конфлікту, він наживає ворогів і в інформаційному полі, щоправда інколи трапляються й випадки їх перекупівлі з відповідною переорієнтацією. Кожне перегрупування на українській політичній арені, мов у дзеркалі, обов'язково відбивається і на ЗМК. Це небезпечна ситуація, бо таким чином ЗМІ перетворюються в інструмент політичної боротьби. 

Розуміючи це, деякі журналісти впадають в іншу крайність -- усуваються від висвітлення внутрішньополітичного життя країни. Так сталося з ведучим телепрограми “Післямова” О. Ткаченком, який тепер займається висвітленням зовнішньополітичних проблем та готує світські репортажі про життя закордонних зірок і знаменитостей. “Журналіст не може бути носієм громадської позиції, він лише посередник”, -- заявляє тепер О. Ткаченко. Щоправда, для сучасного українського журналіста існує можливість зберегти професійну свободу, займатись внутрішньою політикою -- працювати на західні видання чи телекомпанії, які більш, ніж вітчизняні, зацікавлені в об'єктивній інформації. 

Серед причин, які гальмують або навіть унеможливлюють процес набуття українськими ЗМК відповідного високого місця в суспільно-політичній системі посттоталітарного суспільства, необхідно виокремити кілька основних.

1. Економічна залежність ЗМК від держави та політичних, фінансових угруповань.

2. Партійно-клановий диктат, який роз'їдає українську журналістику зсередини.

3. Відсутність у українських журналістів відчуття корпоративної солідарності та професійної згуртованості.

4. Нестача потужного єдиного українського інформаційного простору.

5. Географічна обмеженість читацького електорального поля, викликана регіональною неоднорідністю території України, розбіжностями в поглядах населення. Наслідок -- відсутність потужних загальноукраїнських видань, які б свої впливом охоплювали всю державу.

6. Брак сталих традицій політичної культури та політичної відповідальності як політиків, так і журналістів.

7. Інформація в Україні ще так і не набула статусу товару, з усіма пов'язаними з цим правами і обов'язками.

8. У нашому суспільстві інформаційний простір недосконалий, а інформаційний ринок перебуває лише в процесі становлення.

9. Відсутність правової держави, де б інші “гілки влади” вбачали в особі ЗМІ рівноправного партнера, а не ворога чи конкурента.

10. Через матеріальне зубожіння населення держави, ЗМК не можуть розраховувати на фінансову підтримку читачів, які передплачуватимуть газети чи платитимуть абонентську плату за конкретні телеканали. О.Чермишев. Уроки виборчих кампаній в контексті українських мас-медіа..//Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Випуск2. / за загальною редакцією В.І.Шкляра/ . - К., 2001, с.37-44.

Зрозуміло, перелік причин, які призводять до тієї скрутної ситуації, в якій знаходяться наші мас-медіа, можна продовжувати. Сюди можна віднести, наприклад, відсутність на нашому ринку ЗМК серйозних іноземних інвестицій, які здатні на першому етапі підняти рівень якості газет і телеканалів завдяки фінансовим вливанням (як, наприклад, у Польщі), зберігши про цьому рівень внутрішньополітичної свободи, та ряд інших причин

У підсумку варто наголосити на необхідності перегляду законодавства, яке стосується інформаційної сфери, з метою більш чіткого закріплення норми, яка визначає інформацію товаром. Так чи інакше, серед перерахованих причин є багато не лише об'єктивних, але й суб'єктивних. А отже, найважливішим на даному етапі суспільного розвитку є визнання засобів масової інформації незалежним інститутом, який дорівнюватиме за впливовістю трьом конституційним гілкам влади. Демократична та правова держава неможлива без незалежних і потужних мас-медіа, адже саме вони є першими руйнівниками тоталітаризму та пропагандистами демократичних цінностей.

3. ЗМК як чинник демократизації суспільно-політичного життя

Невід'ємною ознакою правової демократичної держави є забезпечення свободи слова громадян, свободи інформаційної сфери, право на висловлювання власної думки та позиції, право на отримання й поширення інформації без перешкод. Свобода слова виступає тим підґрунтям, на якому будується демократія і без якого існувати демократичні інститути не можуть. Ще автор проекту Декларації незалежності США Т. Джефферсон, окреслюючи роль мас-медіа у розвитку держави, говорив, що якби перед ним стояв вибір: уряд без газет чи газети без уряду, - то він, безумовно, обрав би газети без уряду, оскільки без свободи слова суспільство може прийти до диктатури [5].

В сучасному цивілізованому світі свобода слова виступає однією з найістотніших демократичних норм конституційного ладу. Навіть короткий огляд конституцій держав світу, яким притаманні стійкі демократичні традиції, засвідчує це. Для прикладу, стаття 21 Конституції Італії зазначає: “Преса не може підлягати дозволу або цензурі...”; стаття 21 Конституції Японії: “...гарантовано свободу зборів, об'єднань, а також свободу слова, преси і всіх інформаційних форм вираження думок… жодна цензура недопустима”. Крім того, свобода слова є визнаною нормою міжнародного права. Так, у статті 10 Європейської Конвенції з прав людини визначено: “... кожен має право на свободу самовираження. Це включає свободу мати свою думку, отримувати та поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку влади та незалежно від кордонів...” тощо [23].

У демократичних державах взаємодія влади і суспільства базується на механізмах зв'язку з громадськістю та наданні інформаційних послуг населенню. Обмін інформацією є важливою ланкою в системі державного управління, оскільки повнота, якість і вірогідність інформації, що використовується для прийняття соціально-політичних рішень визначає і правдивість та дієвість таких рішень. Особливого значення проблема відкритості інформаційних систем набуває в сучасних умовах - умовах побудови в Україні демократичного суспільства. Очевидно, що розвиток економіки, науки, культури, техніки, сфери соціальних відносин, а також розвиток і вдосконалення політичної системи безпосередньо залежать від якості інформації, її повноти, оперативності і форми подання.

Засоби масової комунікації тлумачаться словниками як розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, та поширенням інформації. У цю мережу входять теле-, радіопрограми, газети, журнали, інформаційні агентства, кінодокументалістика. Сьогодні в політичних процесах багатьох країн світу починає активно використовуватися також і Інтернет, особливість якого полягає в тому, що він дозволяє встановити зворотний зв'язок політиків із своїми виборцями. Саме політика, як сфера суспільної діяльності, найбільше потребує засобів масової інформації для встановлення і підтримки постійних зв'язків між її суб'єктами, оскільки вона неможлива без опосередкованих форм спілкування і спеціальних засобів зв'язку між різними носіями влади, а також між державою та громадянами. Тому ЗМК все більше виступають не лише необхідною ланкою передачі інформації у системі механізмів політики, але й нерідко її творцем.

ЗМК є однією із складових частин демократичного світобачення, а роль, яку вони відіграють в процесі становлення демократичних перетворень, є набагато важливішою, ніж це може здатися на перший погляд. Свідченням впливу мас-медіа на суспільство, можуть бути численні мовні штампи, якими протягом минулих десятиріч вони характеризувалися: “четверта влада”, “ланцюговий пес демократії”, “великий арбітр”, “очі та вуха суспільства” тощо. Спроба проаналізувати вказані характеристики лише підкреслює їх справедливість: за умов демократії особливого значення набуває швидкість, ефективність та якість здійснень повноважень представниками державного апарату. Коли відсутній контроль над їх діяльністю, у цілому ряді випадків виникає небезпека зловживання владними повноваженнями. Тому у демократичному суспільстві мас-медіа є “ланцюговим псом”, “великим арбітром”, який виконує функцію нагляду за діяльністю органів державної влади, попереджує розгул корупції та виродження демократії.

Щодо визначення засобів масової інформації як “четвертої влади” в суспільно-політичному житті, то з ним погоджуються далеко не всі науковці. Наприклад, О. Гриценко обґрунтовує думку про те, що оскільки журналістика, на відміну від владних структур, не керує суспільством, не видає законів, підзаконних актів та інших нормативних документів і не вирішує судових справ, то вживання терміну “четверта влада” відриває журналістів від справжнього покликання - ролі посередників між суспільством в цілому, громадськими організаціями та окремими громадянами і державою, політичними та владними структурами. Тому вживання згаданої метафори лише дезінтегрує журналістів [3]. Водночас для більшості громадян ЗМК є найважливішим джерелом інформації про діяльність органів державної влади, події та процеси, що відбуваються у державі та у світі. Виходячи з цього, О. Гриценко підкреслює, що будь-яка інформація, незалежно від того, якої сфери вона стосується, спрямована не тільки на інформування аудиторії, але й на формування ціннісних орієнтацій особи і суспільства - отже, ЗМІ виступають одночасно і продуктом громадської думки, і силою, що її формує. Саме в цьому полягає специфіка діяльності мас-медіа.

Важливу роль ЗМК у життєдіяльності суспільства відзначали вже здавна: Ігор та Ярослав Паськи наголошують, що в Англії VII століття друковане слово відігравало помітну роль у формуванні вартостей та громадських орієнтирів, оскільки читаюче населення вже тоді складало 60-70 відсотків1. Пасько І.Т., Пасько Я.І. Громадянське суспільство і національна ідея (Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси). -- Донецьк, 1999. -- С.23.

. Карл Дойч, розробляючи проблему ролі комунікації у становленні націй та народів, прийшов до висновку, що “...процеси комунікації є основою зв'язності суспільств, культур і навіть особистостей...” [4]. Вчений вважає, що будь-яка співпраця людських істот потребує комунікації і чим більш організоване суспільство - тим більша потреба в комунікації, а отже - в інформації.

Таким чином, в ідеалі ЗМК повинні відігравати роль комунікативного засобу суспільства та бути зв'язуючою ланкою між громадянським суспільством та державою. Держава - це публічна влада, сфера загальних інтересів, громадянське-суспільство - це сфера індивідуальних свобод і приватних інтересів, а між ними - засоби масової інформації, роль яких у розбудові демократії є визначальною. За умови, що ЗМК виражають думку інститутів демократії, політичних партій, груп тиску і через вільну пресу підносять громадянське суспільство над державою - говоримо про розвинену демократичну державу. Якщо ж ЗМК сліпо виконують волю владних структур і підкорюють громадянське суспільство (справедливіше було б говорити про суспільство громадян) державі - то це тоталітарний режим. Отже, ЗМК є тією величиною, що може або заперечувати можливість становлення тоталітарного режиму, або сприяти його творенню.


Подобные документы

  • Ступінь впливу засобів масової інформації на аудиторію, процес формування суспільної думки та методи маніпулювання нею. Місце преси в усіх суспільних сферах життя. Релігійна спрямованість діяльності масової інформації, її методи та оцінка ефективності.

    курсовая работа [61,4 K], добавлен 23.06.2009

  • Сутність і призначення засобів масової інформації, їх роль та значення в сучасному суспільстві. Проблеми засобів масової інформації на даному етапі та шляхи їх розв'язання. Зв’язки з громадськістю та співпраця служб паблік рилейшнз підприємств зі ЗМІ.

    реферат [22,3 K], добавлен 11.12.2010

  • Характерні риси засобів масової інформації. Сутність інформаційної, освітньої, мобілізаційної, оперативної функції. Поняття "політичне маніпулювання". Цензура в засобах масової інформації. Свобода слова та інформації. Преса, радіо і телебачення України.

    презентация [3,9 M], добавлен 27.10.2012

  • Поняття засобів масової інформації (ЗМІ), їх роль у політичній системі демократичного суспільства, характерні риси і функції. Законодавство про ЗМІ, сутність і способи політичного маніпулювання. Репресивні засоби керування виданнями і телерадіоканалами.

    презентация [544,0 K], добавлен 07.02.2013

  • Поняття засобів масової інформації як звернення до масової аудиторії, доступності суспільству, корпоративного змісту виробництва і розповсюдження інформації. Преса, телебачення та Інтернет-видання. Особливості професійної діяльності в кінематографі.

    презентация [4,6 M], добавлен 21.04.2012

  • Раціоналізація суспільства як необхідна умова його розвитку. Теорія політичної модернізації та етапи її розвитку. Вплив засобів масової інформації на процеси демократизації. Особливості та напрямки функціонування ЗМІ в Україні, перспективи їх розвитку.

    дипломная работа [93,7 K], добавлен 10.12.2011

  • Особливості функціонування преси, радіо і телебачення в Україні як самостійної індустрії, спрямованої на формування громадської думки, національної політичної свідомості населення з використанням організаційно-технічних комплексів передачі інформації.

    контрольная работа [34,6 K], добавлен 07.01.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.